Форми державного кредиту в Україні

Державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку, а саме:

1) Створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів.

2) Розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку.

3) Розвиток системи технічного регулювання адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості.

4) Підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її транспортного потенціалу.

5)Створення умов для формування на території України єдиного інформаційного простору, що є ключовою умовою реалізації потенційних конкурентних переваг України.

Що стосується зовнішніх запозичень, то вони повинні використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного кредиту. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування -- це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного кредиту. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

Для управління державним кредитом повинна застосовуватись конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Конверсія -- це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик -- це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обгрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують і щодо внутрішнього кредиту. Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Отже, управління державним кредитом є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Основними методами управління державним кредитом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Управління як зовнішнім, так і внутрішнім кредитом включає комплекс заходів щодо його обслуговування -- це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним кредитом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

3.2Використання зарубіжного досвіду у вдосконаленні механізму вирішення проблеми заборгованості в Україні

Частка офіційних позик у структурі зовнішнього державного кредиту України є непропорційно великою, що свідчить про слабку інтегрованість до міжнародного ринку позичкових капіталів та ставлення світового співтовариства до України - ризики кредитування України несуть переважно офіційні кредитори. З огляду на це, Україні просто необхідно звернутися до здобутків світового досвіду у сфері державного кредиту.

По-перше, проаналізуємо попередню поведінку держави у даному секторі. Згідно з прийнятими у світі нормами, позики міжнародних фінансових організацій не підлягають реструктуризації, у випадку надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає в наданні позитивних нетто-кредитів. Заборгованість перед офіційним двосторонніми кредиторами реструктурується шляхом укладання угод із Паризьким клубом.

Кредит України Паризькому клубу кредиторів було реструктуризовано у 2001 році за так званим стандартними умовами, які не передбачають жодних пільг для позичальника, крім подовження у часі погашення основної суми боргу зі сплатою ринкових відсоткових ставок за надання відстрочки. Крім короткого терміну погашення основної суми боргу, умови реструктуризації боргу України не містили положення про можливість проведення свопових операцій. Хоча починаючи з 1990 року операції «своп» у формі обміну боргових зобов'язань на корпоративні цінні папери, конверсії у програми розвитку й обміну на зобов'язання у національній валюті широко застосовувалися країнами-позичальницями у процесі реструктуризації їхніх боргів Паризькому клубу кредиторів.

Знехтувавши міжнародним досвідом реструктуризації комерційного боргу, зокрема методами і механізмами реструктуризації, напрацьованими світовою практикою, уряд не вимагав від кредиторів жодних пільг і знижок. Не розглядалися можливості викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку, обміну боргу на корпоративні цінні папери; уряд не запропонував кредиторам обміняти частину боргу на майнові активи чи цільові програми.

Для порівняння: у 2000 році усі країни із середнім рівнем доходів, що мали більший економічний потенціал для обслуговування зовнішнього боргу, реструктуризували 20,6 млрд. дол.. США заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом та обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу. Серед країн із середнім рівнем доходів, що реструктуризували заборгованість комерційним кредиторам, були Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика і Польща [10, 167 с.].

Таким чином, під час проведення реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України не враховувалося, що з 1989 року основними методами реструктуризації заборгованості країн із низьким та середнім рівнем доходів стали викуп зобов'язань боржника на ринку та свопи з істотними знижками; такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися чи обмінювалися за поточним ринковим курсом, що завжди був нижчим від номіналу.

Звернемося також за досвідом у сфері державного кредиту до сусідніх країн. Зокрема, Російська Федерація теж має велику ринкову складову зовнішнього боргу, виражену в єврооблігаціях. Основна частина боргу країни припадає на на країни-члени Паризького клубу кредиторів, з яких найбільшими кредиторами Росії є Німеччина, Італія, Франція, Японія. Отже, політика у сфері державного боргу у середньотермінову перспективу спрямована на зниження сукупного державного боргу РФ і заміщення зовнішніх джерел фінансування внутрішніми запозиченнями. Завдання бюджетної політики у сфері державного зовнішнього боргу полягають у подальшому зниженні вартості його обслуговування, нарощування ринкової складової боргу. У середньостроковій перспективі відповідно до необхідності мінімізації зовнішніх запозичень в умовах стійкого платіжного балансу було збільшено обсяг розміщення державних цінних паперів на внутрішньому ринку.

Погашення зовнішнього боргу країни з кожним роком зростає. Це зумовлено збільшенням обсягу погашення боргу за кредитом, наданим Зовнішекономбанком за рахунок коштів Банку Росії, а також значним обсягом погашення зовнішніх облігаційних позик. Пріоритет надається випуску середньо- і довгострокових інструментів, зокрема за рахунок коштів пенсійних накопичень. Крім того, у 2005 році здійснили приватизацію майна, яке не використовувалося для виконання державою своїх функцій. Сума надходжень до федерального бюджету від приватизації майна становила 48,7 млрд. руб, що стало в свою чергу джерелом погашення зовнішнього державного богу на 3,5% за рік. Кошти на довгострокове погашення боргу колишнього СРСР 16 країнам-кредиторам були виділені із Стабілізаційного фонду Росії. Загалом ситуація в російських державних фінансах зовні виглядає досить благополучно [10].

Державний кредит Польщі охоплює зобов'язання сектору державних фінансів з таких категорій: емітованих цінних паперів, які є грошовими гарантіями; отриманих кредитів та позик; прийнятих депозитів; стягнених зобов'язань; з бюджетних одиниць; на основі законів та судових рішень, виданих гарантій тощо. Розмір державного боргу жорстко регулюється в державі, і вразі потреби може бути покритим за рахунок коштів бюджету, тобто у бюджеті держави створюються цільові резерви для фінансування зовнішніх позик. Крім того, намагаються не опустити першопричини формування зовнішнього боргу - дефіциту державного бюджету, що може бути покритий надходженнями від продажу казначейських цінних паперів, коштів від приватизації майна Державної скарбниці, суфіциту бюджету держави з минулих років тощо [10].

Перехід до фінансової системи ринкового типу в Румунії був досить складним, оскільки це одна з найбідніших країн соціалістичної зони. Правда, за рахунок жорсткої економії комуністичному лідерові Н. Чаушеску вдалося забезпечити відсутність у країні зовнішнього державного боргу. У 1990-1991 рр. зовнішній борг країни таки з'явився і поступово зріс до 27,1%, хоча він набагато менший, ніж у багатьох розвинутих країнах. Комуністичні лідери провадили жорстку політику, спрямовану на погашення зовнішнього боргу Румунії. Це робилося за рахунок максимального скорочення рівня споживання та інвестицій у країні. Як наслідок, валовий зовнішній борг країни становив лише 8% ВВП на кінець 1991 року. Тривалий час в економічній політиці як пріоритетні визначалися заходи зі створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу. Позитивами також були деномінація національної грошової одиниці та реорганізація державних підприємств, що стало фундаментом зміцнення національної грошово-кредитної системи. Як результат - Румунія посідає третє місце серед країн Центральної та Східної Європи за привабливістю країн для іноземних інвесторів, поступившись лише Польщі та Чехії [10].

Досвід країн Азії та Латинської Америки 90-х років показує, що умовні зобов'язання держави є досить ризиковими і можуть покладати значні фінансові витрати на державний бюджет. З огляду на це, умовні зобов'язання держави повинні враховуватись у складі фінансових зобов'язань уряду і оцінюватись у поєднанні з іншими макроекономічними факторами, що генерують фінансові ризики. Згідно з «Керівництвом із статистики державних фінансів» МВФ, агреговані дані по всіх умовних інструментах повинні відображатися в обліку органів державного управління як довідкові статті. В Україні така вимога не виконується; умовні зобов'язання держави (крім наданих Урядом гарантій і зовнішніх боргів підприємств) не обліковуються і у відповідних звітах не відображаються; оцінка потенційного впливу умовних зобов'язань на стан державних фінансів не проводиться.

Фахівці Міжнародної організації вищих органів державного контролю (INTOSA) при прогнозуванні параметрів боргової політики держави пропонують враховувати такі види умовних зобов'язань: вклади юридичних і фізичних осіб у державних банках; кредиторська заборгованість державних підприємств і бюджетних установ; зобов'язання уряду щодо пенсійного забезпечення та інших видів соціального страхування осіб, зайнятих у державному секторі економіки; соціальні зобов'язання держави, зафіксовані у чинних на поточний момент законах і нормативних актах; гарантії, надані урядом третім особам (включаючи гарантування і страхування експорту державними установами).

Експерти МБРР рекомендують урядам оцінювати державні гарантії з точки зору їх розподільчої та технічної ефективності, підконтрольності, наявності відповідної звітності та впливу на загальну фінансову стабільність у країні. Вони вказують на те, що для надання державних гарантій, моніторингу реалізації проектів і управління державними гарантіями необхідні чіткі правила [3, c. 41].

Для забезпечення повернення кредитних ресурсів позичальниками та підвищення їх заінтересованості у прибутковій діяльності надзвичайно важливе значення має розподіл кредитних ризиків між урядом, кредитором і позичальником. Міжнародний досвід і реалії України показують, що повне перекладання кредитних ризиків на уряд справляє деформуючий вплив на ринки, а такі гарантії з високою імовірністю пред'являються уряду для сплати. Розмір державного боргу повинен жорстко регулюватися в державі, і вразі потреби мусить бути покритим за рахунок коштів бюджету, тобто у бюджеті держави необхідно створити цільові резерви для фінансування зовнішніх позик. Крім того, слід не опустити першопричини формування зовнішнього боргу - дефіциту державного бюджету. На наш погляд, доцільним є встановлення верхньої межі відповідальності Уряду України при настанні гарантійного випадку - 50-70% залучених коштів. Таким чином, конкретний розмір державних гарантій по кожному кредитному договору слід встановлювати у процентному співвідношенні, а їх верхню межу - вказувати в абсолютному вираженні.

Як уже зазначалося вище, з метою забезпечення повного врахування фінансових ризиків, пов'язаних із нагромадженням умовних зобов'язань, уряду України доцільно на регулярній основі готувати «Звіт про умовні зобов'язання, податкові витрати та інші фіскальні ризики». Прикладом для наслідування щодо цього може слугувати відповідна звітність в Австралії, Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії та США. Такі звіти повинні включати перелік джерел фіскальних ризиків, оцінку їх чутливості до різних подій та впливу на фінансову позицію уряду, а також наводити дані про перспективну ефективність і номінальну (прогнозовану) вартість державних витрат.

Отже, на основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного кредиту, аналізу досвіду їх застосування у країнах світу, бюджетної політики у зарубіжних країнах в цілому та оцінки вразливості боргової позиції України до ризику пролонгації боргу робимо висновок про актуальність та доцільність застосування різноманітних методів управління зовнішнім кредитом, врахування вимог, критеріїв міжнародних кредиторів та й загалом чужих помилок у сфері зовнішньої заборгованості держави.

ВИСНОВКИ

Державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Призначення державного кредиту виявляється в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основними формами внутрішнього державного кредиту є державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позичкового фонду. Зовнішній кредит надається за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Він буває середньо- і довгостроковим. До державного кредиту належить також міждержавний кредит.

Державні цінні папери - це форма випуску державних позик. Найбільшого розповсюдження серед державних цінних паперів у практиці ринкових країн набули казначейські зобов'язання, які є борговими цінними паперами, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів, дають право на отримання доходу, а також на повернення коштів після визначеного строку та облігації - цінні папери, що засвідчують внесення їх власником грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента. Випускаються облігації внутрішніх і місцевих позик та облігації підприємств.

Внутрішній державний кредит України з 2007 року по 2009 рік постійно зростав, хоч у 2009 році це зростання відбувалося повільніше. У 2008 році порівняно з 2007 роком цей показник зріс майже на 77 %, у 2009 році на 3,9 %. Чисті вимоги до центральних органів державного управління у 2008 році зросли на 27316 млн. грн., а в 2009 році. на 48482 млн. грн. Вимоги до інших резидентів у 2008 році зросли на 70 %, а вже у 2009 році цей показник зменшився на 2,4 %. З 2007 по 2009 роки спостерігалося значне зростання облігацій, які знаходилися в обігу. У 2008 році порівняно з 2007 роком ОВДП зросли на 88,11 %. У 2009 році ОВДП, які знаходяться в обігу зросли на 303,58 % порівняно з 2008 роком. Зокрема облігації, які знаходилися у власності НБУ збільшились на 396,19 %, банків - 257,83 %, інших організацій - 180,69 %.

Похідною державного кредиту є державний борг, являє собою загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Станом на 31 грудня 2008 року, державний борг України збільшився майже на 40 % порівняно з 2007 роком Зокрема, внутрішній борг зріс на 20,22 %, зовнішній - зменшився на майже на 16 %. У 2009 році порівняно з 2008 роком державний борг збільшився на 45,82 %. Внутрішній борг зріс на 54,49 %, а зовнішній - зменшився на 1,09 %. У 2008 році порівняно з 2007 роком борг України перед зовнішніми кредиторами становив 10591 млн. дол. США. Заборгованість не віднесена до інших категорій становила 58,27 %, перед міжнародними організаціями економічного розвитку - 23,02 %, позики, надані закордонними органами управління - 18,28 %. У 2009 році порівняно з 2008 роком сума заборгованості дещо знизилась і становила 1172 млн. дол. США. Зросла частка позик, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку і становила 25,54 %, частка позик не віднесених до інших категорій - 56,01 %, позики, надані закордонними органами управління становили 15,43 %, ( Російська Федерація - 66,7 %, Німеччина - 16,85 %, США - 7,96 % ).

Протягом 2007 - 2009 років заборгованість України перед міжнародними фінансово-кредитними організаціями постійно зростає. У 2009 році порівняно з 2008 роком сума боргу зросла на 73,3 %. Зокрема заборгованість перед МВФ збільшилась на 16,7 %, що було зумовлено кредитом,який Україна отримала в рамках програми stand-by. Кредит був наданий трьома траншами в розмірі 4,5 млрд. дол. США, 2,8 млрд. дол. США та 3,3 млрд. дол. США відповідно. небезпека зовнішніх запозичень для України полягає в тому, що вони загрожують послабленням економічної незалежності держави, затримують реальний вихід з економічної стагнації, консервують неефективну відтворювальну структуру виробничого потенціалу, гальмують реальний інвестиційний процес.

Управління державним кредитом є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Основними методами управління державним кредитом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Управління як зовнішнім, так і внутрішнім кредитом включає комплекс заходів щодо його обслуговування -- це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним кредитом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

На основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного кредиту, аналізу досвіду їх застосування у країнах світу, бюджетної політики у зарубіжних країнах в цілому та оцінки вразливості боргової позиції України до ризику пролонгації боргу досить актуальним та доцільним є застосування різноманітних методів управління зовнішнім кредитом, врахування вимог, критеріїв міжнародних кредиторів та й загалом чужих помилок у сфері зовнішньої заборгованості держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Амбарцумов А.А. Економіка: учебное пособие для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

2.Банківська справа . - 2009. - №6

3.Бюлетень Національного банку України. - 2009. - №10

4.Вавілов Ю.А.,Державний кредит:минуле і теперішнє.- М.: Фінанси і статистика

5.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС.-2000.

6. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. - Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997.

7. Каретникова О. Кредит МВФ: чи "дадуть по руках, аби менше крали"? Економіка // 13 Травня 19:30

8. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища шк., 1994.

9. Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н.

10. Прусова Л.Г. Економика в питаннях і відповідях. - К.: АОЗТ «Експрес-об'ява», 1998.

11. Гроші та кредит.М. І. Савчук, А. М. Морозта інші, Київ-1992

12. Деньги и кредит. № 8 - 1997г.

13. Опарін В.М. Фінанси. - К, 1999. -164 с

14. Экономикс. К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю, Москва-1992

15.Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 29 вересня 1997р, JV5 323.

16.Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. №

368.

17.Банковское дело / Под ред. ОЛ. Лаврушина. -- М., 1998.

18.Вступ до банківської справи / За ред. MJ. Савлука. -- К., 1998.

19.Кредитование / Под ред. МЛ. Гольцберга. -- К., 1994.

20.Мак Нотон. Банковские учреждения в развивающихся странах. - Вашингтон, 1994.

21.Опарін ВМ. Фінанси (загальна теорія). -- К., 1999.

22.Роуз П.С. Банковский менеджмент. -- М., 1997.

23.Финансовое управление компанией / Под ред. Е.В. Кузнецовой. -- М.,1996.

24.Черкасов Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. -- М., 1995.

25.www. вank.gov.ua

26. www. ibud.ua

27. www. intv.ua

28. www. ukrstat.gov.ua

29. www.library.if.ua (Афанасьєв. „Форми та види кредиту”)

30. http://redhat9.niss.gov.ua/Table/Tbl171104/003.htm (Матеріали круглого столу на тему „Боргова політика України: стан, проблеми та перспективи).

31.www.parliament.org.ua