Зміст

Вступ

1. Теоретичні питання з вивчення фінансових ресурсів, їх ефективного використання та управління в умовах ринкових відносин

1.1 Сутність і склад фінансових ресурсів та політика їх формування

1.2 Управління фінансовими ресурсами на підприємстві

Висновок

2. Аналіз потенціалу підприємства по окремим напрямкам

2.1 Виробництво: екологія виробництва

2.2 Розподіл та реалізація продукції: запаси, рівень запасів, їх розміщення та швидкість обертання. Наявність складських приміщень, їх ємність

2.3 Організаційна структура і менеджмент: організація і система управління

2.4 Маркетинг: нововведення

2.5 Фінанси: власні та залучені кошти. Співвідношення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З переходом економіки України до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Все це значно збільшує роль раціонального управління фінансовими ресурсами підприємства.

Рано або пізно керівники підприємства стикаються з проблемами управління фінансовими ресурсами: з'ясовується, що показники і процедури, що використовувалися раніше для планування діяльності підприємства, наприклад обсяг виробленої продукції, не дозволяють йому успішно конкурувати через високу собівартість продукції і поява конкурентів не тільки починає перешкоджати отриманню звичних прибутків, але зводить іноді прибуток до нуля.

Розуміння того, що на підприємстві необхідно міняти систему управління, знижувати витрати, більш ефективно управляти фінансовими ресурсами приходить швидко. Питання в тому, як це зробити? Як підрахувати істинну собівартість виду продукції, як спланувати закупівлю запасах, що є, у вдосконалення яких процесів насамперед необхідно інвестувати кошти і т. д. Розгляду цих питань присвячена ця робота.

Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію і ефективність управління фінансовими ресурсами підприємства, що досліджується, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і дати рекомендації по удосконаленню напрямків ефективного використання фінансовими ресурсами.

Стратегічними задачами розробки рекомендацій були: максимізація прибутку підприємства, оптимізація структури підприємства і підвищення його фінансової стійкості, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства, створення ефективного механізму управління фінансовими ресурсами.

1. Теоретичні питання з вивчення фінансових ресурсів, що до їх ефективного використання та управління в умовах ринкових відносин

1.1 Сутність і склад фінансових ресурсів та політика їх формування

Ринкова економіка, при всій різноманітності її моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтоване господарство, що доповняється державним регулюванням. Величезну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх, регулювання зі сторони держави грають фінанси. Вони невід'ємна частина ринкових відносин і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Ось чому сьогодні як ніколи важливо добре знати природу фінансів, глибоко розбиратися в умовах їх функціонування, бачити способи найбільш повного їх використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

У структурі фінансових взаємозв'язків народного господарства фінанси підприємств займають початкове, визначальне положення, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні й нематеріальні блага і формується переважаюча маса фінансових ресурсів країни.

Управління фінансовими ресурсами підприємства - це сукупність цілеспрямованих методів, операцій, важелів, прийомів впливу на різноманітні види фінансів для досягнення певного результату.

Фінансові ресурси підприємства - це частина грошових коштів у формі прибутків і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворювання.

Фінансові ресурси й капітал являють собою головні об'єкти дослідження фінансів підприємства. В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", який є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою отримання нових прибутків підприємства. Таким чином, капітал - це частка фінансових ресурсів, введених підприємством в оборот і в дію, що приносять прибутки від цього обороту. У такому значені капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів.

У такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами й капіталом підприємства полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси більше або рівні капіталу підприємства. Однак це не означає, що чим більше розмір капіталу наближається до розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше підприємство працює.

У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у працюючої підприємства не буває. Фінансова звітність будується так, що різницю між фінансовими ресурсами й капіталом не можна виявити. Справа в тому, що в стандартній звітності представлені не фінансові ресурси як такі, а їх перетворені форми - зобов'язання й капітал.

У практичній діяльності люди стикаються, як правило, не з категоріями, а з їх, перетвореними формами, тому в стандартній фінансовій звітності з практичної доцільності відбиваються саме вони.

С визначення фінансових ресурсів слідує, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (залучені). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов'язань перед службовцями підприємства, чистий прибуток являє собою частину прибутків підприємства, яка утвориться після вирахування із загальних сум прибутків обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини процентів і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні підприємства і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Зовнішні або залучені фінансові ресурси діляться також на дві групи: власні й позикові. Такий розподіл, зумовлений формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даної підприємства: як підприємницький або як позиковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позикового капіталу - позикових коштів.

Підприємницький капітал являє собою капітал, вкладений (інвестований) у різні підприємства з метою отримання прибутку і прав на управління підприємством.

Позиковий капітал - це грошовий капітал, наданий у борг на умовах повернення й платності. На відміну від підприємницького капіталу позиковий не вкладається у підприємство, передається їй у тимчасове користування з метою отримання процента. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні об'єднання, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди і т.д.).

У реальному житті підприємницький і позиковий капітали тісно пов`язані. Сучасне ринкове господарство вельми диверсифіковане, тобто розосередити як по видах діяльності, так і в просторі. Диверсифікація сьогодні є одним із найважливіших чинників забезпечення стабільності й стійкості ринкового господарства і його фінансової системи. Але поглиблення диверсифікації неминуче веде до ускладнення фінансових потоків і капіталу, розширення застосування у фінансовій практиці спеціальних інструментів, що істотно ускладнює фінансову роботу підприємства.

Всі фінансові ресурси підприємства як внутрішні, так і зовнішні в залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні підприємства, діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад одного року). Цей розподіл досить умовний, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

У реальному житті, тривалий час, капітал у грошовій формі залишатися не може, оскільки він повинен заробляти нові прибутки. Перебуваючи в грошовій формі у вигляді залишків грошових коштів у касі підприємства або на її розрахунковому рахунку в банку вони не приносять прибутків підприємством або майже не приносять. Перетворення капіталу з грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

Прийнято розрізнювати дві форми фінансування: зовнішнє й внутрішнє. Такий розподіл, зумовлений жорстким зв'язком між формами фінансових ресурсів і капіталу підприємства з процесом фінансування. Характеристика видів фінансування представлена в таблиці 1.1.1

Таблиця 1.1.1 - Структура джерел фінансування підприємства

Види фінансування	Зовнішнє фінансування	Внутрішнє фінансування
Фінансування на основі власного капіталу	1. Фінансування на основі внесків і пайовий участі (наприклад, випуск акцій, залучення нових пайовиків)	2. Фінансування за рахунок прибутку після оподаткування (самофінансування у вузькому значенні)
Фінансування на основі позикового капіталу	3. Кредитне фінансування (наприклад, на основі позик, позик, банківських кредитів, кредитів постачальників)	4. Позиковий капітал, що формується на основі прибутків від продажу - відрахування в резервні фонди (на пенсії, на відшкодування збитку природі веденням гірських розробок, на сплату податків)
Змішане фінансування на основі власного й позикового капіталу	5. Випуск облігацій, які можна обміняти на акції, опціонні позики, позики на основі надання права участі в прибутку, випуск привілейованих акцій	6. Особливі позиції, що містять частину резервів (тобто, що не оподатковуються поки відрахування)

Власні залучені фінансові ресурси - це базова частина всіх фінансових ресурсів підприємства, яка базується на момент створення підприємства і знаходиться в її розпорядженні протягом усьому її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом підприємства. У залежності від організаційно-правової форми підприємства її статутної капітал формується за рахунок випуску і подальшого продажу акцій (звичайних, привілейованих або їх комбінації), вкладень у статутній капітал паїв, часткою і т.д. За час життя підприємства її статутної капітал може дробитися, меншати й збільшуватися, в тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів підприємства.

Структура власного капіталу підприємства представлена на малюнку 1.1.2.

Малюнок 1.1.2.

При створенні підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок нього створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутної капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Зміст категорії «статутний капітал» залежить від організаційно правової форми підприємства:

для державного підприємства вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського ведення;

для товариства з обмеженою відповідальністю сума часткою власників;

для акціонерного товариства сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;

для виробничого кооперативу вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;

для орендного підприємства сума внесків працівників підприємства;

для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, - вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення.

При створенні підприємства, внесками в його статутний капітал можуть бути грошові кошти, матеріальні й нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутній капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкта, тобто інвестори втрачають (певною мірою) права власності на ці об'єкти. Таким чином, у разі ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу суспільства або товариства він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих їм у свій час у вигляді внеску в статутній капітал. Статутний капітал, отже, відображає суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Статутний капітал формується при первинному інвестуванні коштів. Його величина оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які коректування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частки прибутку й інше.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством і засновницькими документами.

Формування статутного капіталу може супроводжуватись утворенням додаткового джерела коштів емісійного прибутку. Це джерело виникає у випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються по ціні вище за номінал. При отриманні цих сум вони зараховуються в додатковий капітал.

У процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг створюється нова вартість, яка визначається сумою виручки від реалізації.

Виручка від реалізації є основним джерелом відшкодування затрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) коштів, формування фондів грошових коштів, її своєчасне надходження забезпечує безперервність кругообігу коштів, безперебійності процесу діяльності підприємства. Невчасне надходження виручки спричиняє перебої у діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції.

Використання виручки відображає початковий етап розподільних процесів. З отримані виручки підприємство відшкодовує матеріальні витрати на сировині, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети труда, а також надані підприємству послуги. Подальший розподіл виручки пов'язаний з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворювання основних фондів і нематеріальних активів. Частина виручки, що Залишилася - це валовий прибуток або знову створена вартість, яка прямує на оплату труда й формування прибутку підприємства, а також на відрахування у позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі.

Надходження виручки від реалізації свідчить про завершення кругообігу коштів. До надходження виручки витрати виробництва й звернення фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат кругообігу вкладених у діяльність коштів відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку за цільовим призначенням дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворювання основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Амортизація по своїй економічній суті - це процес поступового перенесення вартості основних коштів і нематеріальних активів (а також малоцінних та швидкозношуваних предметів) по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється, перетворення в процесі реалізації у грошову форму й накопичення ресурсів для подальшого відтворювання активів, які амортизуються. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу.

Прибуток як економічна категорія - це чистий прибуток, створений додатковим трудом. Прибуток це економічний показник, що характеризує фінансові результати підприємницької діяльності. Крім того, через прибуток реалізовується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу й використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрями її використання можна визначити як накопичення й споживання. Пропорції розподілу прибутку на накопичення й споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Прибуток є джерелом фінансування різних за економічному змістом потреб. При її розподілі перетинаються інтереси як товариства загалом в особі держави, так і підприємницькі інтереси підприємств і їх контрагентів, інтереси окремих працівників. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків поступає до бюджету, що визначає ще одна сферу фінансових відносин, які виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Розподіл частки прибутку, що залишилася після цього - прерогатива підприємства.

Амортизаційні відрахування й частка прибутку, що направляється на накопичення, складають грошові ресурси підприємства, що використовуються на його виробниче і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутній капітал інших підприємств і т. п. Друга частка прибутку, що використовується на накопичення, прямує на соціальний розвиток підприємства. Частка прибутку використовується на споживання, внаслідок чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення спеціальних фондів - фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів - або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі. У першому випадку на підприємстві додатково складаються кошториси витрачання фондів споживання й накопичення як додаток до фінансового плану [3]. У другому випадку розподіл прибутку відбивається у фінансовому плані.

Фонд накопичення використовується на науково - дослідницькі, проектні, конструкторські й технологічні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції, технологічних процесів, на витрати, пов'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позик і сплату процентів по них, сплату процентів по короткострокових позиках поверх сум, що відносяться на собівартість продукції, приріст оборотних коштів, витрат на проведення природоохоронних заходів, внески як внески засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить в їх склад, і інше.

Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні потреби. За рахунок нього фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що знаходяться на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальною допомоги, доплата до пенсій, компенсація дорожчання вартості живлення в столових і буфетах і т.п.

Прибуток основне джерело формування резервного фонду. Цей капітал призначений для відшкодування непередбачених утрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим за своїй природою. Порядок формування резервного капіталу визначається нормативними документами, регулюючими діяльність підприємства даного типу, а також його статутними документами.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжуються створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а розв'язання питання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишене в компетенції підприємства, але це не міняє суті розподільних процесів, що відображають використання фінансових ресурсів підприємства.

Додатковий капітал як джерело коштів підприємства утвориться, як правило, внаслідок переоцінки основних коштів і інших матеріальних цінностей. Нормативними документами забороняється використання його на цілі споживання. В бухгалтерському звіті форма № 1 додатковий капітал має код 330 [8].

Специфічним джерелом коштів є фонди соціального призначення і цільового фінансування: безвідплатно отримані цінності, а також безповоротні і поворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної із змістом об'єктів соціально-культурного і комунально-побутового призначення, на фінансування витрат, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні й інші.

Оскільки фінанси підприємства як відношення є частиною економічних відносин, виникаючих у процесі господарської діяльності, принципи їх, організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи з цього, принципи організації фінансів можна сформулювати таким чином: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції й розширенню виробничо-технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні й капітальні витрати за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачеві продукцію з високими витратами на її виробництво і що не забезпечують достатній рівень рентабельності з різних об'єктивним причин. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, одержуючи асигнування з бюджету. Теж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції.

При тимчасовій недостатності в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок позикових фінансових ресурсів.

В умовах вітчизняної практики залучення фінансових ресурсів на поворотній основі від банківських і небанківських організацій має принципове значення. У загальноприйнятому розумінні кредити й позики можуть видавати виключно кредитні інститути - банки. Отримані підприємством позики на поворотній основі від небанківських організацій згідно з чинним законодавством є прибутком підприємства й обкладаються відповідною ставкою податку.

У ринковій економіці найбільш поширеною формою залучення позикових коштів на довгостроковій основі є облігаційна позика, що випускається акціонерним товариством на термін не менше за один рік, а також - емісія пайових цінних паперів. У практиці фінансового менеджменту в умовах ринку відомі й інші прийоми фінансування діяльності підприємства, що застосовуються самостійно або в комбінації з емісією основних цінних паперів. До них відносяться опціони, заставні операції, лізинг, франчайзинг.

1.2 Управління потенціалом фінансових ресурсів підприємства

Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Неважко сформулювати цілі для досягнення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:

виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби;

уникнення банкрутства і великих фінансових невдач;

лідерство в боротьбі з конкурентами;

максимізація ринкової вартості підприємства;

прийнятні темпи зростання економічного потенціалу підприємства;

зростання обсягів виробництва й реалізації;

максимізація прибутку;

мінімізація витрат;

забезпечення рентабельної діяльності і т.д.

Пріоритетність тієї або іншої мети може вибиратися підприємством у залежності від галузі, положення на даному сегменті ринку і від багато чого іншого, але вдале просування до вибраної мети багато в чому залежить від досконалості управління фінансовими ресурсами підприємства.

Організаційна структура системи управління фінансами господарюючого суб'єкта, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів підприємства й виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерно відособлення спеціальної служби, керованої віце-президентом по фінансах (фінансовим директором) і, як правило, що включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера, звичайно, виконує головний бухгалтер.

Управління фінансовими ресурсами підприємства, у зв'язку з багатоваріантності його виявом, на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи. Довгий час у вітчизняній практиці фінансові служби підприємством не мали самостійного значення, їх робота зводилася до обслуговування розрахунків із використанням суворо певних форм, складанню елементарних фінансових планів і звітів, що не мають реальних наслідків. Реальні наслідки мала тільки робота бухгалтерії, тобто було доцільним об'єднувати фінансову роботу з бухгалтерської у рамках однієї служби - бухгалтерії.

Така практика організації фінансів існувала й існує досі на більшості підприємств. Але керівнику підприємства потрібно брати до уваги, що одночасно бути хорошим бухгалтером і хорошим фінансистом чоловік не може.

Головне в роботі бухгалтера - здатність уважно розібратися в первинних документах і відповідно до інструкцій і циркулярів точно відобразити їх у бухгалтерських регістрах.

Зовсім інше потрібно від фінансового менеджера. Робота цієї професії пов'язана з прийняттям рішень в умовах невизначеності, що витікає з багатоваріантності виконання однієї і тієї ж фінансової трансакції. Робота фінансиста вимагає гнучкості розуму, це повинна бути натура творча, здатна ризикувати й оцінювати міру ризику, сприймати нове в зовнішньому середовищі, що швидко міняється.

Логіка функціонування управління фінансовими ресурсами представлена на малюнку 1.2.1 [2].

Зіставляючи особливості двох професій, не треба забувати про дуже тісний взаємозв'язок між ними, який стисло можна виразити так: якщо бухгалтер фіксує грошове значення здійснених трансакцій, відображаючи їх у підсумковому документі - балансі, то фінансист формує ці значення з безлічі невідомих. У сутності, всі функції по пошуку значень цих невідомих і є фінансова робота.

Малюнок 1.2.1

Сьогодні підприємство при організації адекватній часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих підприємством показав, що найкоротший шлях вирішення цієї проблеми знаходиться в руках керівника підприємства. Сьогодні визнання отримали два підходи до реорганізації фінансової служби підприємства:

якщо керівник - професійний фінансист, він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній практиці це швидше виключення, чому правило;

керівник, що розуміє задачі і функції сучасної фінансової служби підприємства, але не будучи професійним фінансистом, не знаючий тонкості цієї професії, залучає сторонню організацію для постановки й упровадження на практиці необхідної моделі організації фінансової роботи.

Головне, що потрібно відмітити в роботі фінансового менеджера, це те, що вона або становить частину роботи вищої ланки управління підприємства, або пов'язана з наданням йому аналітичної інформації, необхідної й корисної для прийняття управлінських рішень фінансового характеру.

Тим самим підкреслюється виняткова важливість цієї функції. Незалежно від організаційної структури підприємства фінансовий менеджер відповідає за аналіз фінансових проблем, прийняття у деяких разах рішень або вироблення рекомендацій вищому керівництву.

В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однієї з ключових фігур на підприємстві. Він відповідальний за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності використання того або іншого способу їх рішення й іноді за прийняття остаточного рішення по вибору найбільш прийнятного варіанту дій. Однак якщо поставлена проблема має істотне значення для підприємства, він може бути лише радником вищого управлінського персоналу.

Фінансовий менеджер здійснює оперативну фінансову діяльність. У загальному випадку діяльність фінансового менеджера може бути структурована таким чином:

Загальний фінансовий аналіз і планування;

Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами коштів);

Розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика й управління активами).

Виділені напрями діяльності одночасно визначають і основні задачі, що стоять перед менеджером. Склад цих задач може бути деталізований таким чином.

Незалежно від вибраного підходу до реорганізації фінансової служби, підприємство прагне до створення стандартної моделі організації фінансової роботи, адекватної ринковим умовам. Принципова схема цієї моделі показана на малюнку 1.2.2 [3]. Приведена схема нетипова, а склад її елементів може варіювати в залежності від вигляду компанії, її розмірів і інших чинників.

У рамках першого напряму здійснюється загальна оцінка:

активів підприємства й джерел їх фінансування;

величини і складу ресурсів, необхідної для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства й розширення його діяльності;

джерел додаткового фінансування;

системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрям передбачає детальну оцінку:

об`єму необхідних фінансових ресурсів;

форми їх, уявлення (довгостроковий або короткостроковий кредит, грошова готівка);

мірі доступності й часу уявлення (доступність фінансових ресурсів може визначатися умовами договору; фінанси повинні бути доступні в потрібному об`ємі і в потрібний час);

вартості володіння даним виглядом ресурсів (процентні ставки, інші формальні й неформальні умови надання даного джерела коштів);

ризику, що асоціюється з даним джерелом коштів (так, капітал власників як джерело коштів набагато менш ризикований, ніж термінова позика банку).

Третій напрям, передбачає аналіз і оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

оптимальність трансформації фінансових ресурсів;

ефективність фінансових вкладень.

Малюнок 1.2.2 - Організаційна структура управління фінансами підприємства

Прийняття фінансових рішень з використанням приведених оцінок виконується внаслідок аналізу альтернативних рішень, що враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості й рентабельності.

Управління фінансовими ресурсами є однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємством. У її рамках вирішуються наступні питання:

Які повинні бувальщина величина і оптимальний склад активів підприємства, що дозволяє досягнути поставлені перед підприємством цілі й задачі?

Де знайти джерела фінансування і який повинен бути їх оптимальний склад?

Як організувати поточне й перспективне управління фінансовою діяльністю, що забезпечує платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Існують різні підходи до трактування поняття "фінансовий інструмент". У найбільш загальному вигляді під фінансовим інструментом розуміється будь-який контракт, по якому відбувається одночасне збільшення фінансових активів одного підприємства і фінансових зобов'язань іншого підприємства.

Фінансові активи включають:

грошові кошти;

контрактне право отримати від іншого підприємства грошові кошти або будь-який інший вигляд фінансових активів;

контрактне право обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

акції іншого підприємства [3].

До фінансових зобов'язань відносяться контрактні зобов'язання:

виплатити грошові кошти або надати якийсь інший вигляд фінансових активів іншому підприємству;

обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах (зокрема, така ситуація може виникнути при вимушеному продажі дебіторської заборгованості).

Фінансові інструменти поділяються на первинні (грошові кошти, цінні папери, кредиторська й дебіторська заборгованість по поточних операціях) і повторні, або похідні (фінансові опціони, форвардні контракти, процентні снопи, валютні снопи).

Існує і більш спрощене розуміння суті поняття "фінансовий інструмент". Відповідно до нього виділяють три основні категорії фінансових інструментів: грошові кошти (кошти в касі і на розрахунковому рахунку, валюта), кредитні інструменти (облігації, форвардні контракти, ф'ючерси, опціони, снопи й інше.) і способи участі в статутному капіталі (акції й паї).

Методи фінансового управління різноманітні. Основними з них є: прогнозування, планування, оподаткування, страхування, самофінансування, кредитування, система розрахунків, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, заставні операції, трансфертні операції, факторинг, оренда, лізинг [3].

Складовим елементом приведених методів є спеціальні ставки, дивіденди, котирування валютних курсів, акциз, дисконт і інше. основу інформаційного забезпечення системи фінансового управління складає будь-яка інформація фінансового характеру:

бухгалтерська звітність;

повідомлення фінансових органів;

інформація установ банківської системи;

інформація товарних, фондових, валютних бірж;

інша інформація [2].

Технічне забезпечення системи фінансового управління є самостійним і вельми важливим її елементом. Багато які сучасні системи, засновані на без паперовій технології (міжбанківські розрахунки, взаємозаліки, розрахунки за допомогою кредитних карток і інше.), неможливі без застосування комп'ютерних мереж, прикладних програм.

Управління майном підприємства.

Існують наступні основні направлений, витрачання фондів більшості підприємств: закупівля сировини, деталей, запасів, зарплата робітником і службовцем, процент, плата по рахунках за комунальні послуги, податки.

Збільшення активів. Готівка, виручка від реалізації, запаси, обладнання, будівлі, земля - усе це активи. Будь-яке збільшення активів означає використання фондів.

Зменшення пасивів. Пасив підприємства включає все, що воно повинне іншим: банківські позики, виплата постачальникам і податки. Фонди, що отримують підприємства, можуть піти на зменшення пасиву, наприклад, повернення банківських позик.

Платежі власникам. У приватних підприємствах і товариствах усе, що залишилося після збільшення активів і зменшення пасивів, належить власникам. У корпораціях капітал, який підприємство не використовують на себе, виплачується власникам у вигляді дивідендів.

Управління поточними активами.

Під поточними активами розуміються активи, які підприємство може тримати в межах року.

Цикл оборотного капіталу. Поточні активи використовуються як оборотний капітал. Фонди, що використовуються як оборотний капітал, проходять певний цикл. Ліквідні активи використовуються для купівлі початкових матеріалів, які перетворюють в готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи рахунки дебіторів; рахунки дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючись у ліквідні активи.

Ефективне використання оборотного капіталу. Будь-які фонди, що не використовуються для потреб оборотного капіталу, можуть бути направлені на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного капіталу або виплачені у вигляді прибутків власникам. Один із способів економії оборотного капіталу полягає у вдосконаленні управління матеріально-технічними ресурсами (запасами) за допомогою:

- планування закупівлі необхідних матеріалів;

- уведення жорстких виробничих систем;

- використання сучасних складів;

- удосконалення прогнозування попиту;

- швидкої доставки [2].

Другий шлях скорочення потреби в оборотному капіталі складається в зменшенні рахунків дебіторів шляхом посилювання кредитної політики, в оцінці непотрібних фондів, які могли б бути використані для інших цілей, в оцінці рахунків, що пред'являються до оплати.

Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає в кращому використанні готівки. По банківських рахунках, на яких підприємства тримають свої ліквідні активи, процент не сплачується. Однак інші ліквідні активи (короткострокові державні цінні папери, депозитні сертифікати, різновид одноразової позики) приносять прибуток у вигляді процентів.

Висновки

Рішення про придбання основного капіталу складається в процесі складання кошторису капіталовкладень і їх окупності. Це складний процес, оскільки “плюси" додаткових основних активів, звичайно, виявляються після декількох років.

Та обставина, що головним для фінансистів є основний необоротний капітал, не повинна відволікати їх від необхідності ефективного управління нерухомістю.

Функціонування будь-якої системи фінансового управління здійснюється в рамках діючого правового й нормативного забезпечення. Сюди відносяться: закони, укази Президента, постанови уряду, накази й розпорядження міністерств і відомств, ліцензії, статутні документи, норми, інструкції, методичні вказівки й інше.

2. Аналіз потенціалу підприємства по окремим напрямкам

2.1 Виробництво: екологія виробництва

З початку 90-х років виробниче об'єднання ЗАТ «Сумський пивзавод» бере чіткий курс на зміну свого статусу - з державного підприємства на приватне.

З 1 липня 2000 року колектив перейшов працювати на оренду з викупом. 27 серпня 2002 року підприємство увійшло в історію України, отримавши свідоцтво №1 Фонду Державного майна, яке засвідчило новий статус приватизованого підприємства. З 2003 р. - акціонерне товариство закритого типу.

ЗАТ «Сумський пивзавод» - це суто українська компанія. Членам трудового колективу, які працювали на умовах оренди з викупом, належить 100% акцій товариства. У післяприватизаційний період воно жодного разу не зазнало падіння виробництва, незважаючи на глибоку економічну кризу в Україні та галузі.

У загальному обсязі українського виробництва ЗАТ «Сумський пивзавод» на сьогодні випускає близько 2,5% українського пива, 10,5% безалкогольних напоїв.

Створено близько 200 нових робочих місць безпосередньо в акціонерному товаристві та близько 200 в суміжних підприємствах.

ЗАТ «Сумський пивзавод» вкладає кошти не лише у розвиток власного виробництва, а й надає значну допомогу вітчизняній культурі та спорту, сприяє ознайомленню співвітчизників з відомими мистецькими колективами.

Розташоване підприємство в східній частині міста в 1 км від залізничної станції “Суми - товарна” Південно-Східної залізниці.

Підприємство має великі площі, з яких 80 % зайнято цехами основного виробництва, а решту займають цехи допоміжного виробництва, складське господарство, енерготехнічне і сантехнічне забезпечення, адміністративно-управлінський апарат і інші служби.

Для успішного розв'язання екологічних проблем необхідно:

І) вдосконалити структуру виробничих комплексів через підвищення питомої ваги виробництва з високим рівнем екологічності;

2) здійснити перехід до нових технологічних процесів, що сприятимуть комплексному й повному використанню природних ресурсів;

3) поліпшити методи очищення й утилізації шкідливих відходів і викидів;

4) створити підприємство екологічної індустрії, що перероблятимуть відходи;

5) раціоналізувати використання природних ресурсів з метою охорони навколишнього середовища.

Підвалиною сучасної екологічної політики у світі є критерій екологічного ризику. Сутність його полягає в тому, що в навколишньому середовищі завжди існують фактори, які створюють той чи інший ступінь ризику для людини. Зовсім виключити цей ризик ми ніяк не зможемо, нам до снаги лише зменшити його.

Отже, на часі заборона виробництва з токсичними відходами та широке втілення екологічно безпечних технологій і товарів.

ЗАТ «Сумський пивзавод» є екологічно чистим підприємством.

2.2 Розподіл та реалізація продукції: запаси, рівень запасів, їх розміщення та швидкість обертання. Наявність складських приміщень, їх ємність

Чим більше складів і чим ближче вони розташовані до споживача, тим швидше відбувається реалізація. Існує проблема пошуку оптимального співвідношення між кількістю складів і відповідно витратами на їх зміст, підтримкою високого рівня обслуговування споживачів, і відповідно одержанням за рахунок цього додаткового прибутку.

В основному ЗАТ «Сумський пивзавод» зберігає свою продукцію на власних складах, що знаходяться на його території. У цьому випадку ступінь контролю за товарооборотом висока, однак і високі витрати. Крім того, при необхідності змінити місце збереження продукції, підприємство не може забезпечити швидке реагування. Тому варто подумати про використання орендованих, транзитних складів для більш гнучкої стратегії товарообороту і негайного задоволення потреб клієнтів.

Розмір прибутку в результаті реалізації кожного виробу (частка прибутку в ціні одиниці продукції) становить інтерес як для виготовлювача, так і для посередників. Однак найчастіше загальна прибутковість у результаті реалізації всього обсягу зроблених виробів має більш істотне значення, її збільшення може супроводжуватися скороченням прибутку на одиницю продукції, що знаходить висвітлення в ціні продукції.

Таблиця 1 - Рух запасів

Ситуація	Капіталовкладення у запас	Частка прибутку в ціні од. продукції, %	Щорічний рух запасів	Валовий прибуток, грн.
А	100	20	1	20
Б	100	20	12	240
В	100	15	20	300

На прикладі ситуації А видно: 100 грн., вкладені в запаси, що реалізуються лише один раз у рік з 20% часткою прибутку в ціні одиниці продукції, дадуть валовий прибуток у розмірі 20 грн. На прикладі ситуації Б видно, що якщо щорічний рух запасів складає 12, то прибуток зростає до 20х12=240 грн. На прикладі ситуації В видно, що при скороченні ціни в результаті скорочення частки прибутку в ціні одиниці продукції торговець одержує на 60 грн. валового прибутку більше, ніж у ситуації Б. Фактично, ЗАТ міг би скоротити свою частку прибутку в ціні одиниці продукції до 12 % при русі запасів 20 і одержати такий же валовий прибуток, як у ситуації Б, тобто 240 грн., однак у нього для цього немає стимулу, оскільки він змушений був би працювати з великим обсягом продукції для досягнення аналогічних результатів.

Природно, що між ситуаціями Б и В настає такий момент, коли додатковий валовий прибуток, отриманий у результаті збільшеного руху запасів і скорочення частки прибутку в ціні одиниці продукції, вирівняє додаткові витрати, пов'язані з реалізацією додаткової продукції. Рівні запасів повинні пов'язуватися з обсягами реалізованої продукції, постачаннями і раціональним використанням складських приміщень.

Витрати на складування включають постійні і перемінні складські витрати:

Зскл=Спост+Спер,	(1)

де С_пост - постійні витрати на організацію складського господарства; С_пер - перемінні складські витрати.

Постійні витрати:

m Спост = (Зпсклi + Исi) , i=1	(2)

де ЗПскл_i - зарплата складського персоналу; Ис_i - річні витрати, зв'язані зі змістом складу; m - кількість складів.

Перемінні складські витрати:



m Спер = РiSстi, (3) i=1

де m - кількість складів, зайнятих під збереження товару; Р_i - площа i-го складського приміщення, займана товаром; Sст_i, - витрати на зміст (плата за оренду) 1 м² площі i-го складу.

Забезпечення необхідної кількості ТМЗ, достатнього для негайного виконання замовлень клієнтів. Витрати на підтримку ТМЗ включають складові:

ЗТМЗ=ИТМЗ+СТМЗ,	(5)

де З_ТМЗ - И_ТМЗ - річні витрати, зв'язані зі змістом ТМЗ на складі; С_ТМЗ - вартість необхідної кількості ТМЗ.

Розрахуємо витрати товарообороту з реалізації пива “Псільське”. Прогнозований річний обсяг збуту цієї марки складає 1400 тис.пляшок, з них 1000 тис. шт. планується реалізувати в Сумах, 300 тис. шт. - у Сумській області і 100 тис. шт. - в інших областях.

Витрати по утриманню складу складають:

- зарплата складського персоналу - 161,7 грн.;

- електроенергія й опалення - 185 грн.;

- вартість місця на складі - 60 грн., з розрахунку 1,2 грн. за 1м² складу (площа під товаром - 50м²).

Таким чином, складські витрати складають

З_скл= 161,7+185+60=406,7 грн.

Для виконання замовлення за довгостроковим договором на складі підприємства повинне міститися необхідна кількість ТМЗ на суму 84,6 грн. Витрати по змісту ТМЗ на складі складають 51 грн.

Загальні витрати на підтримку ТМЗ складають

З_ТМЗ=84,6+51=135,6 грн.

Норматив оборотних засобів -- це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства.

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах:

Виробничий запас = поточний запас + страховий запас + технологічний запас + транспортний запас.

,(1)

Qр - річний обсяг виробництва, шт.;

Д - кількість календарних днів у плановому періоді, дн;

q_н - норма витрати матеріалу на 1 виріб, кг/вироб;

Ц - ціна матеріалу, грн.

Тп - проміжок між 2 постачаннями, дн.;

Тстрах - страховий запас, дн.;

Поточний запас досягає максимальної величини в момент постачання даного матеріалу, потім він поступово скорочується і до моменту наступної постачання стає рівним нулю. Тому при розрахунку оборотних засобів по поточному запасі приймається не вся його величина, а тільки половина.

У залежності від призначення запасу і необхідності підготовки матеріальних ресурсів до використання у виробництві, розрізняють транспортний, підготовчий, поточний, страховий (чи гарантійний) і технологічний запас.

Транспортний запас створюється на підприємствах на ті постачання, по яких виникає розрив між термінами надходження платіжних документів і матеріалів. У цілому по ЗАТ “Сумський пивзавод” він повинний складати 1--2 дні.

Підготовчий запас складається з часу, необхідного для приймання, складування і лабораторного аналізу якості матеріалів, що надійшли. Визначається шляхом розрахунків чи за фактичним часом за звітний період, скоректований на умови, що змінюються, (механізація вантажно-розвантажувальних робіт, удосконалювання методів контролю й ін.).

Поточний запас -- основний вид запасу, що необхідний для безперебійного забезпечення виробництва в період між двома черговими постачаннями.

Величина поточного запасу в днях визначається звичайно в межах половини середнього інтервалу між постачаннями.

Нормування страхового (гарантійного) запасу в днях здійснюється двома способами:

а) по середньому відхиленню фактичних термінів постачання від планових;

б) за часом, необхідному для термінового оформлення замовлення і доставки матеріальних ресурсів від постачальника до споживача.

Технологічний запас необхідний на час підготовки прибулих матеріальних ресурсів до виробничого споживання. Якщо для цього не потрібно спеціальних операцій по попередній технологічній обробці матеріалів, технологічний запас приймається рівним одному дню.

При необхідності технологічної підготовки запас матеріальних ресурсів для цього встановлюється за умови, що інтервал постачання менш 90 днів.

Крім цього, у ряді випадків створюються сезонні запаси, утворення яких обумовлене або сезонним характером заготівлі ресурсів (цукрового буряка), або умовами завезення (водяним шляхом).

Норма виробничого запасу при сезонних постачаннях визначається кількістю днів від дати початку нагромадження матеріальних ресурсів у пункті відправлення до дати надходження його першої партії до споживача.

Таблиця 2 - Характеристика показників виробництва та визначення оборотності запасів

Показники	Минулий рік	Звітний рік	Динаміка, %
1. Валова продукція в співставних цінах	23436	15929	67
2. Промислово-виробничий персонал	3707	3343	90
3. Фонд оплати праці з нарахуваннями	2603	2513	96
4. а) Основні виробничі фонди б) Амортизація	262211 2877	261559 3598	99 125
5. Запаси	19407	25099	129
6. Матеріальні затрати	13443	12429	92
7. Продуктивність праці (с.1 : с.2)	6,3	4,8	76
8. Продукція на 1 грн. оплати праці (с.1 : с.3)	9	6,3	70
9. Матеріаловіддача (с.1 : с.6)	1,7	1,3	76
10. а) Фондовіддача (с.1 : с.4а) б) Амортизацієвіддача (с.1 : с.4б)	0,08 8,1	0,06 4,4	75 54
11. Оборотність запасів (кількість оборотів) (с.1 : с.5)	1,2	0,6	50

В звітному році в порівнянні з минулим продуктивність праці склала 76%, зарплатовіддача - 70%, матеріаловіддача - 76%, фондовіддача основних виробничих фондів - 75%, оборотність засобів - 50%.

3. Організаційна структура

4. Маркетинг. Нововведення

Товар з новими властивостями, виробництво і збут якого додаються до існуючого асортименту, звичайно називають новим продуктом. Прості удосконалення існуючих виробів сюди не входять. Нові вироби можуть чи бути принципово новим чи продуктом комбінацією нових пристосувань, механізмів, без зміни самого продукту.

У ході інноваційного процесу підприємство створює нові потенційні можливості, оцінює їх, усуває найменш привабливі, вивчає представлення споживачів про їх, розробляє продукцію, випробує її і впроваджує на ринок.

Цей тривалий процес можна розглядати, що складається з цілком визначених етапів, на кожнім з який потрібно приймати відповідні обґрунтовані рішення. Основні етапи інноваційного процесу: -- генерація ідей; -- добір ідеї; -- розробка задуму і його перевірка; -- економічний аналіз; -- розробка товару; -- спробний маркетинг; -- комерційна реалізація.

Розробка нового товару повинна бути чітко спланована і кожен
етап створення новинки ретельно пророблений.

Важливим джерелом інновацій може бути діяльність конкурентів.
Поява новинки на ринку найчастіше стає відправною крапкою пошуку
конкуруючого нововведення. Ще одним джерелом ідей є власні проблеми техніки і технології підприємства.

ЗАТ “Сумський пивзавод” знайшов шлях створення пива, що може що не має специфічного пивного запаху. По оцінці цього виробника, витрати будуть приблизно вдвічі вищими, але кількість споживачів збільшиться втроє - приєднаються ті, що не вживали пиво з-за його запаху.

Проробивши цю ідею, розроблювачі запропонували кілька товарних задумів.

Перевірка задуму передбачає апробування на відповідній групі цільових споживачів, яким представляють пророблені варіанти всіх задумів.

Відповіді споживачів на анкету про доречність такого пива допоможуть фірмі визначити, який варіант задуму володіє найбільшою притягальною силою. Наприклад, припустимо, що останнє питання про намір зробити покупку 11 відсотків споживачів відповіли "виразно так" і ще 5 відсотків --"ймовірно". Фірма оцінює ці цифри відповідно загальній чисельності представників конкретної цільової групи і розраховує обсяг збуту. Але в цьому випадку розрахункові величини будуть сугубо орієнтованими, оскільки люди не завжди запроваджують в життя висловлювані наміри.