Бюджетна система України: стан, перспективи розвитку

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІНЯ ПЕРСОНАЛОМ

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНОП ЕКОНОМІКИ ТА ФІНАНСІВ

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Основи економічної теорії»

на тему «Бюджетна система України: стан, перспективи розвитку»

Виконав студент : Даніщук Мирослава Евгеніївна

Шифр групи: М7-08Б1УБ(4,6з)

Спеціальність: Менеджмент

Науковий керівник: Осокіна Валентина Василівна

Київ 2009 рік



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи

1.1 Державний бюджет в економічній системі держави

1.2 Поняття бюджетної системи

1.3 Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в Україні

Розділ 2. Особливості бюджетної системи України

2.1 Державний бюджет України: підходи до формування та розподілу

2.2 Місцеві бюджети як складова частина бюджетної системи України

2.3 Аналіз бюджетного механізму України на сучасному етапі

Розділ 3. Перспективи розвитку бюджетної системи України

3.1 Проблеми функціонування бюджетної системи України та можливі шляхи їх подолання

3.2 Альтернативні шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України

3.3 Перспективні напрями бюджетної політики України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Важливим інструментом реалізації соціально-економічної політики держави виступає її бюджет, форма та зміст якого обумовлені рядом чинників. Економічний розвиток і політичний устрій, обрана воєнна доктрина і модель соціальної політики країни визначають ті показники, які відображені в бюджеті. В свою чергу, бюджет прямо або опосередковано впливає на економіку країни.

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках -- пріоритетні напрями вкладень коштів. [6, с. 41]

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

Актуальність теми дослідження обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ його формування зокрема.

Використання бюджету як інструменту регулювання економіки ускладнене впливом на діяльність учасників бюджетних відносин багатьох як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, що визначаються соціально-економічним середовищем в країні та в світі. Одним із завдань бюджетного процесу є забезпечення керованого і передбачуваного впливу на зміст бюджету цих чинників, в результаті якого співвідношення бюджетних доходів і видатків відповідає фінансовій політиці держави. Організація бюджетного процесу потребує вибору раціональних схем взаємодії його учасників, удосконалення методів складання та виконання бюджету і здійснення бюджетного контролю.

Науковий підхід до розроблення бюджетної політики, знання і вивчення всіх чинників, що визначають бюджетну політику, передбачають її відповідність закономірностям суспільного розвитку, постійне врахування теоретичних положень і висновків бюджетної теорії. Порушення цієї важливої вимоги призводить до великих втрат в економіці. Політичні рішення повинні прийматися за законами економічного розвитку, на основі чітких розрахунків і передбачення наслідків здійснення намічених бюджетних заходів, що дасть змогу уникнути частих, нерідко непередбачуваних змін у бюджетній політиці і створить сприятливі умови для розвитку економіки.

Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів.

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних та зарубіжних фахівців, здійсненим у галузі теорії та організації бюджетного процесу в Україні, слід зауважити, що до цього часу багато проблем не знайшли свого остаточного вирішення. У першу чергу потребує дослідження мотивація учасників бюджетного процесу та механізми узгодження їх інтересів на усіх його стадіях. Існує необхідність підвищення рівня бюджетного планування та удосконалення організації виконання бюджету. Таким чином, оптимізація бюджетного механізму з метою забезпечення найбільш ефективного акумулювання та використання бюджетних коштів, є актуальною, що і обумовило вибір теми курсової роботи.

Мета написання курсової роботи - дослідити бюджетний механізм України, його сучасний стан та перспективи розвитку.

Завдання даного дослідження:

- дослідити теоретичні аспекти функціонування бюджетного механізму;

- визначити та проаналізувати особливості бюджетної системи України на сучасному етапі;

- визначити перспективи розвитку бюджетної системи України.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є бюджетний механізм України.

Предмет дослідження - функціонування бюджетного механізму та його перебудова на сучасному етапі в Україні.

Інформаційною базою дослідження є наукові публікації з питань бюджету та бюджетного процесу, закони і нормативні документи, матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, звітність органів Державного казначейства України, матеріали науково-практичних конференцій, періодичних видань та офіційних сайтів органів державної влади у мережі Інтернет.



Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи

1.1 Державний бюджет в економічній системі держави

Сучасна економіка потребує удосконалення й розвитку фінансового планування на всіх рівнях, посилення ініціативи і відповідальності усіх ланок державного фінансового апарату в складанні і виконанні фінансових планів, що суперечить висновкам окремих науковців про відмирання інституту планування. Відмова від планування неможлива також в зв'язку з необхідністю приборкання інфляції.

Фінансова система - це сукупність таких грошових відносин, де утворюються і використовуються грошові фонди. Фінансові установи займаються акумуляцією грошових фондів (державна податкова адміністрація й її органи) та їх розподілом, активно впливають на процес утворення фондів - бюджетів усіх рівнів. [9, с. 82]

Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл i перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність i забезпечується виконання її заходів.

Бюджет є важливим економічним важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому. Крім того, органи державної влади й управління, що затверджують i виконують бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади i управління, які складають, затверджують бюджети адміністративно-територіальних органів, останні, як правило, потребують дотацій i субвенцій із загальнодержавних дохідних джерел.

Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому i нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів. Бюджет дає органам влади, які його затверджують, можливість контролювати діяльність виконавчо-розпорядчих органів, що складають і виконують бюджет.

Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховній Раді України, а адміністративно-територіальні бюджети - відповідним представницьким органам. Після затвердження Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією.

Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів i видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел i напрямах використання одержаних коштів. [8, с. 32]

Держава повинна мати централізований фонд коштів, з якого вона фінансує заходи, передбачені законодавчими чи нормативними актами. Для виконання цієї функції держава регламентує всі відносини, пов'язані з мобілізацією, розподілом i використанням бюджету. Бюджетні відносини не можуть провадитись в життя без бюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер.

Бюджетне регулювання передбачає законодавче закріплені відрахування від загальнодержавних податків, зборів i обов'язкових платежів, а також дотації i субвенції до бюджетів адміністративних територій відповідно до техніко-економічних обґрунтувань, в які включаються: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених регіонів; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального й екологічного стану та ефективного використання природних ресурсів територій; інформація про урядові та регіональні програми подолання нерівностей між адміністративними територіями, про виконані в попередні роки програми й досягнутi результати.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики, починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет i аж до їх застосування державними органами. У необхідних випадках бюджетна політика держави здійснюється в примусовому порядку.

Бюджетне фінансування будується на принципах: обґрунтованості величини витрат; чіткого цільового використання коштів; обліку виконання запланованих в бюджеті заходів; контролю за ефективним використанням коштів.

Висвітлення теми бюджету буде неповним, якщо не торкнутися питання про створення резервів бюджету.

Бюджетні резерви - це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для безперебійного фінансування запланованих в бюджетах заходів за умов зниження доходів чи у разі фінансування непередбачених витрат невідкладного характеру.

Як доходи бюджету, так i видатки (бюджетне фінансування) мають групуватися по однотипних ознаках, тобто класифікуватися.

Бюджетна класифікація - обов'язкове групування доходів i видатків бюджету по підрозділах (однорідних ознаках), з наданням цим підрозділам точних назв і порядкових номерів (статей). Бюджетна класифікація забезпечує чіткість бюджетного планування i прогнозування, а також надає можливість об'єднувати як окремі індивідуальні кошториси, так i складати зведеш кошториси видатків по відповідних ланках бюджетної системи.

Без бюджетної класифікації практично неможливо складати проекти бюджетів, зіставляти видатки по однотипних установах, які фінансуються із бюджету, визначати рівні видатків по них чи аналізувати бюджети за кілька років. Бюджетна класифікація надає системності даним окремих кошторисів, бюджетів i зведених бюджетів. Звіти про виконання кошторисів i бюджетів складаються за тією ж класифікацією, за якою складаються кошториси й бюджети, це дозволяє провадити глибокі перевірки i аналізи використання коштів за кошторисами видатків i бюджету в цілому. [12, с. 36]

В період побудови ринкової економічної системи та світової фінансової кризи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, не інфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізацію економіки, удосконалення податкової політики i необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту. Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління.

Держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

1.2 Поняття бюджетної системи

У державних утвореннях будь якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система. За формою бюджетні системи мало чим відрізняються одна від одної. Як правило, бюджетні системи є двох типів. В унітарних державах -- дворівнева система, яка включає державний та місцеві бюджети. У державах із федеративним устроєм бюджетні системи включають три й навіть чотири рівні -- федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також бюджети земель.

Економічна природа та суть бюджетної системи проявляється не в її структурі, тобто не в тому, скільки в ній ланок, а в тому, які фінансові можливості законодавче закріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланки при здійсненні покладеним на них конституцією держави та законодавством функцій.

Правову основу бюджетної системи становлять конституція й ухвалені на її основі закони та інші законодавчі акти. Економічну основу бюджетної системи держави становить економічний і науково-технічний потенціал.

Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом. Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками. [12, с. 84]

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України (додаток 1).

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. [11, с. 65]

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності вимагає формування бюджету на основі реальних показників, науково-обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси. [14, с. 63]

Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання і нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою.

У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Система платежів до бюджету має ґрунтуватися на таких принципах: кожна ланка бюджетної системи повинна мати закріплений у законодавчому порядку перелік платежів, що повністю надходять до цього бюджету та є достатніми для покриття передбачених видатків. Якщо в окремі періоди доходи не покривають витрат, то бюджету надаються субсидії із загальнодержавного бюджету.

Іншим важливим напрямком впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої величини фондів споживання та нагромадження. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Останніми роками на ці потреби спрямовується понад 50% усіх видатків бюджету. Існує також тенденція щодо їхнього зростання.

Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частка усіх витрат. Існує тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування і в кінцевому підсумку на використання бюджетних коштів у цілому.

1.3 Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в Україні

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Закон про Державний бюджет на поточний рік

4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. [1]

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти - Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня. [2]

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, яка відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Розділ 2. Особливості бюджетної системи України

2.1 Державний бюджет України: підходи до формування та розподілу

З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних даних Верховна Рада у липні 1996 р. прийняла Постанову "Про структуру бюджетної класифікації України".

З політичної точки зору державний бюджет - це своєрідний компроміс між цілями держави, заінтересованої в зростанні бюджетних коштів, а отже, і податкових надходжень, та інтересами власників і працюючих за наймом з приводу податкових ставок на власність, доходи, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами; компроміс між інтересами окремих галузей з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво та інвестиційних премій. Кожен такий компроміс супроводжується політичною боротьбою в парламенті.

Доходна частина бюджету складається в основному з бюджетних надходжень. Менша її частина це неподаткові надходження. В Україні головну роль відіграють податок на прибуток та податок на додану вартість. Велика частка непрямих податків (ПДВ та акциз) пояснюється тим, що в умовах спаду виробництва держава не може забезпечити надходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств, організацій та доходів громадян. Тому застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення доходів у споживачів.

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. Видатки класифікують залежно від пріоритетності підходу:

а) предметна, або галузева, бюджетна класифікація - визначення витрат за галузями господарства і управління;

б) економічна - диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами (капітальні вкладення, заробітна плата, дотації тощо);

в) змішана, або комбінована - поєднання відомчих і предметних ознак;

г) цільова - врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей або програм;

д) функціональна - державні кошти розглядаються як інструмент політики уряду;

е) бюджетна класифікація за фінансовими ознаками - видатки класифікують на безповоротні, тимчасові та умовні.

Кожна країна має свою структуру доходів і видатків бюджету. Це залежить від багатьох чинників: державного ладу, рівня економічного розвитку, політики, що проводиться в конкретних умовах (стримування ділової активності або її стимулювання, лібералізації економіки чи активного соціального захисту населення та ін.). Незважаючи на різноманітність державних підходів до формування та використання бюджету, існують загальні риси та закономірності. [9, с. 132]

Перше місце в бюджетних видатках розвинутих країн займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров'я. В цьому головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі: стабілізація, зміцнення та пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що змінюються. Такі витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, властиву для ринкової економіки. При цьому полегшення доступу відносно менш забезпечених прошарків до одержання кваліфікації, належного медичного обслуговування, гарантованої мінімальної пенсії та пристойного житла відіграє не тільки соціальне стабілізуючу роль, а й забезпечує господарство найважливішим фактором виробництва кваліфікованою та здоровою робочою силою, а отже, збільшує національне багатство країни.

У видатках на господарські потреби виділяють бюджетні субсидії сільському господарству, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість.

Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати, з одного боку, визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої та внутрішньої політики, з другого вони впливають на попит на споживчі товари.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать видатки по внутрішньому державному боргу, розміри витрат на кредити та субсидії приватним та державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.

Структура видатків державного бюджету здійснює регулюючий вплив на розміри попиту і капітальних вкладень, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, на національну конкурентоспроможність на світових ринках. [22, с. 198]

Важливе місце займає зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат. Так, видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться, які фінансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.

У структурі видатків бюджету України велику частку становлять витрати на народне господарство: покриття взаємозаборгованості, підтримка збиткових підприємств. Такий високий відсоток витрат неможливий в країнах з ринковою економікою, але цілком зрозумілий в умовах, коли основний в економіці державний сектор знаходиться в кризовому стані і потребує державних асигнувань.

Виконання державного бюджету в ідеалі це повне покриття видатків доходами. Перевищення видатків над доходами призводить до утворення бюджетного дефіциту, який покривається державними позиками внутрішніми і зовнішніми. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних економічних організаціях, як МВФ, СБ і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

Дефіцит бюджету часто покривають також додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, розкручується спіраль "заробітна платня - ціни", знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. Заборгованість уряду та державних органів створює державний борг, який виплачується з відсотками. Тому кажуть, що сьогоднішні державні позики - це завтрашні податки. Як правило, із поточних бюджетних доходів не вдається виплачувати повністю відсотки і в термін гасити державні позики. У зв'язку з цим уряд вдається до нових позик: у такий спосіб, покриваючи старі борги, він створює нові. [15, с. 48]

Отже, дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу. Зовнішній державний борг, що перевищує 80 % від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу. Важливо виділити такі особливості формування бюджету в Україні:

1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів. Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв'язуватись через пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності з точки зору ефективності виконання державою трьох її основних функцій: алокативної, дистрибутивної та стабілізаційної; законодавче закріплення розподілу компетенції з розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади та органами регіонального та місцевого самоврядування.

2. Виділення з центрального бюджету субвенцій і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв'язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок коштів інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним та місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств та організацій.

4. Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.

5. Бюджетний дефіцит, що набув великих масштабів.

6. Реформування бюджетної системи, що взаємопов'язане з реформуванням політичної системи. Так, згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

2.2 Місцеві бюджети як складова частина бюджетної системи України

Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні понад 14 тисяч. Найчисельніша група - це сільські, селищні та міські бюджети. (додаток 2)

Місцеві органи самоврядування самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств й організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління. [16, с. 215]

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання в цей процес з боку державних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.

До місцевих бюджетів зараховуються: частина загальнодержавних податків (якщо це визначено у законі «Про Державний бюджет» на поточний рік), місцеві податки та збори, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. До місцевих податків і зборів належать: податок на рекламу; комунальний податок; збір за здійснення зарубіжного туризму; готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за право використання місцевої символіки; збір за проведення аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей; збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збори за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах. [8, с. 32]

Місцеві податки та збори встановлюються міськими, селищними та сільськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим та власними радами.

Ради, ухвалюючи рішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення про кожний їх вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставки податків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування до місцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків і зборів, відповідальність органів та платників за дотримання нормативно-правових актів із питань оподаткування.

Ради в межах своєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів, звільняти певні категорії платників від їх сплати.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

· фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів влади автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

· утримання представницьких і виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;

· фінансування підприємств і господарських організацій. що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

· інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного законодавства України з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Усі ці витрати безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень його добробуту, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок не передбачуваних обставин.



2.3 Аналіз бюджетного механізму України на сучасному етапі

За умов розбудови української держави реалізація специфічних планів вимагає нетрадиційних підходів до розробки бюджетного механізму. Зауважимо, що нині має місце трансформація існуючого бюджетного механізму на основі модифікованого бюджетного процесу, нової схеми міжбюджетних зв'язків між державним і місцевими бюджетами з урахуванням нової бюджетної та фінансової ролі уряду та органів місцевого самоврядування, визначених Бюджетним кодексом України. [2]

Бюджетний механізм має низку важелів, за допомогою яких держава здійснює розподільчі та перерозподільні функції, власне реалізує бюджетну політику. Ці важелі можуть бути умовно систематизовані як підсистеми бюджетного механізму. Кожній такій підсистемі притаманні свої функціональні особливості, але, незважаючи на відносну самостійність, вони функціонують як одне ціле і характеризуються взаємопов'язаним комплексним використанням.

Бюджетний механізм розкриває та зумовлює рух бюджетних потоків у рамках бюджетної системи України, опосередковує взаємовідносини між її різними рівнями. Варто підкреслити, що необхідно розрізняти зовнішні бюджетні потоки (вхідні та вихідні) та внутрішні бюджетні потоки, що відображають розподіл і перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Розглянемо державний бюджет на 2008 - 2009 рік та прогнози його виконання. [3, 4]

За 2008 рік загальний фонд державного бюджету виконано з дефіцитом у сумі 9671,4 млн. гривень.

Надходження до загального фонду державного бюджету за рахунок державного запозичення дорівнювали 11142,6 млн. грн., що становить 69,1% плану, в тому числі: державні внутрішні запозичення - 5746,1 млн. грн. (58,8% плану), державні зовнішні запозичення - 5396,5 млн. грн. (84,9% плану).

Витрати державного бюджету з погашення державного боргу за 2008 рік дорівнювали 5534,5млн. грн. при плановій сумі 5534,0 млн. грн., що становить 100,0% плану, в тому числі: погашення державного внутрішнього боргу - 3659,7 млн. грн. (100,0 % плану), погашення державного зовнішнього боргу - 1874,8 млн. грн. (100,0% плану).

Від приватизації державного майна у січні-грудні 2008 року надійшло до загального фонду державного бюджету лише 480,2 млн. гривень.

Дефіцит бюджету-2009 складе 31 мільярд гривень, тобто 3% від прогнозованого рівня ВВП. Доходи бюджету урядом було визначено сумою 238 мільярдів гривень (проти 232 млрд. грн. минулого року), у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - сумою 182 мільярди гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - сумі 55 мільярдів гривень.

Видатки Державного бюджету України становитимуть 265,627 млрд. грн., що на 12,419 млрд. грн. більше, ніж у бюджеті 2008 р. В тому числі, видатки загального фонду - 188,559 млрд. грн. (на 11,547 млрд. грн. менше за 2008 рік), спеціального фонду - 77,069 млрд. грн. (+23,967 млрд. грн.).

Обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України збільшено порівняно з 2008 роком на 1,281 млрд. грн. - до 2,849 млрд. грн. При цьому повернення кредитів до загального фонду становитиме 0,313 млрд. грн.., до спеціального - 2,536 млрд грн.

Обсяги надання кредитів з Державного бюджету України зростуть на 0,457 млрд. грн. - до 5,769 млрд. грн. При цьому, надання кредитів із загального фонду становитиме 0,101 млрд. грн., спеціального фонду - 5,668 млрд. грн.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2009 рік пропонується в сумі 31 млрд. грн. (проти 25 млрд. грн. в 2008 році). В тому числі, по загальному фонду - 6 млрд. грн. (проти 21,5 млрд. грн.), по спеціальному - 25 млрд. грн. (проти 3,5 млрд. грн.).

Оборотну касову готівку бюджету, як і в 2008 році, пропонується встановити у розмірі до двох відсотків видатків загального фонду Державного бюджету України.

Однією з найбільш характерних рис прийняття держбюджету-2009 стало порушення всіх законодавчо визначених термінів його розгляду. Першу редакцію бюджету було внесено Кабінетом міністрів до парламенту 15 вересня 2008 року.

Однак наступні події, пов'язані із розгортанням економічної та політичної кризи в Україні, унеможливили своєчасний розгляд головного фінансового документу країни у строки, передбачені законодавством. 12 листопада уряд відкликав раніше поданий проект бюджету, а його відкоригована версія з'явилася лише 23 грудня, за тиждень до початку бюджетного періоду. Обговорення бюджету у парламенті тривало вкрай короткий період, протягом якого про жодне серйозне його обговорення чи доопрацювання не можна було вести й мови. В результаті 26 грудня бюджет було ухвалено Верховною Радою в цілому 226 голосами, тобто мінімально необхідною кількістю. Зауважимо, що 25-26 грудня проект держбюджету ставився на голосування (за основу та в цілому) 7 разів.

Найбільшу, і цілком обґрунтовану критику викликає нереалістичність макроекономічних показників, закладених проектом держбюджету. Закладений урядом рівень зростання ВВП (+0,4%) є надто оптимістичним сценарієм. Більшість світових фінансових організацій, як і рейтингові агентства прогнозують у 2009 році в Україні рецесію. На це вказують й індикатори розвитку економіки у листопаді 2008 року: спаду ВВП на -14.4% і зменшення промислового виробництва на 28.6% до листопада 2007 р.

Прогноз щодо рецесії надавало і Міністерство економіки на початку грудня, однак у проекті бюджету були закладені значно кращий показник економічного зростання. А це вже ставить під сумнів можливість виконання держбюджету у визначених урядом обсягах.

Одним із дієвих антикризових заходів може стати фінансування ряду видатків за рахунок Стабілізаційного фонду, формування якого у складі державного бюджету, передбачене Законом «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Джерелами його наповнення визначені надходження від приватизації, та коштів, отриманих від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності. Іншим джерелом формування Стабілізаційного фонду визнані надходження від цільового розміщення державних цінних паперів.

Варто відмітити, що у 2009 році надходження від Фонду держмайна до Стабілізаційного фонду передбачені у сумі не менш як 8.501.224 тис. гривень. Більше того, проведення приватизації у 2009 році, у період масового знецінення активів, навряд чи є виправданим у стратегічному плані кроком. Відповідальність за ефективне здійснення приватизації буде в наступному році однією із ключових проблем, які стоятимуть перед урядом.

Видатки Стабілізаційного фонду планується спрямувати на здешевлення кредитів у аграрно-промисловому комплексі, інвестиційні проекти на підприємствах авіабудування, машинобудування, вуглевидобувній галузі, енергозбереженні у ЖКГ, будівництві, підготовці до Євро-2012. На наполягання ряду народних депутатів до остаточної редакції Закону про бюджет було внесено ряд змін, зокрема, передбачено виділити 200 млн. гривень на створення культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал", виконання столичних функцій м. Києвом (500 млн. грн.), створення фільмів національного виробництва (50 млн. гривень) тощо. Навряд чи ці видатки можна кваліфікувати як такі, що потребують фінансування зі Стабілізаційного фонду як ефективні заходи для подолання наслідків фінансової кризи в Україні. Загальний бюджет Стабілізаційного фонду становитиме 22 млд. гривень.

Розділ 3. Перспективи розвитку бюджетної системи України

3.1 Проблеми функціонування бюджетної системи України та можливі шляхи їх подолання

На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.

Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин породжує низку негативних соціально-економічних наслідків:

· постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджетові платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка з фінансуванням окремих видів видатків;

· відсутність механізму правового регулювання бюджетних відносин, відповідальності за порушення бюджетного законодавства;

· послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ресурсів, що призводить до численних порушень, а від цього до втрат державних коштів;

· неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності та здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему не контрольованості щодо використання коштів та майна;

· відсутність належної методології виконання державного бюджету через систему органів Державного казначейства України, чіткого розмежування повноважень усіх рівнів законодавчої та виконавчої влади.

Усе це потребує пошуку напрямків удосконалення бюджетного процесу, який би відображав конкретну спрямованість бюджетних відносин на розв'язання економічних і соціальних завдань та включав широке коло дієвих важелів за допомогою яких держава здійснюватиме розподільчі й перерозподільні функції.

Для вдосконалення функціонування бюджетної системи в Україні, на наш погляд, необхідно здійснити наступне:

· уточнити нині діючі процедури підготовки та прийняття бюджету;

· встановити процес утворення зобов'язань за платежами до бюджету та їх погашення так, щоб не припускати утворення заборгованості в бюджетній сфері;

· контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов'язань уряду;

· чітко визначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх рівнях.

Особливо слід наголосити на необхідності встановлення жорстких заходів відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Щодо розпорядників бюджетних коштів, які порушують бюджетне законодавство, доцільно застосовувати такі санкції: