МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту природоохоронної діяльності

Факультет еколого-економічний

Курсовий проект

з дисципліни «Фінансовий менеджмент»

на тему:

«Розробка політики залучення позикових коштів

на підприємстві»

Виконав студент гр.У-41

Турянська І.В.

Керівник Павленко О.П.

ОДЕСА - 2010

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретико-методологічні основи залученого капіталу підприємства
• 1.1 Сутність позикових коштів
• 1.2 Класифікація позикових коштів
• 2. Розробка політики залучення позикових коштів
• 2.1 Етапи процесу розробки політики залучення позикових коштів
• 2.2 Фактори, що визначають рівень потреби підприємства в зовнішньому фінансуванні
• 2.3 Політика залучення позикового капіталу та її вплив на фінансову стратегію підприємства
• 3. Попередній огляд економічного і фінансового стану суб'єкта господарювання
• 3.1 Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарській діяльності
• 3.2 Оцінка надійності інформації статей звітності
• 4. Оцінка і аналіз економічного потенціалу організації
• 4.1 Оцінка майнового стану
• 4.2 Оцінка ділової активності підприємства
• 4.3Оцінка рентабельності
• 4.4 Оцінка фінансової стійкості
• 4.5 Оцінка ліквідності
• Висновок
• Література
• Додаток 1
• Додаток 2
• Вступ
• Мета написання курсового проекту: вивчити процес розробки політики залучення позикових коштів та оцінити й проаналізувати економічний потенціал підприємства на прикладі АТЗТ «Україна».
• Завдання курсової роботи - надання відповідей на наступні ключові питання:
• - сутність і класифікація позикових коштів;
• - фактори та методи визначення потреби підприємства в позикових коштах;
• - концептуальні підходи до управління залученням позикових коштів підприємства.
• Матеріалами для написання курсової роботи послугували: підручники, навчальні посібники, періодичні видання, ресурси Інтернет, баланс та звіт про фінансову звітність Акціонерного товариства закритого типу «Україна» за 2006 рік.
• Методи дослідження: методи логічного підходу і порівнювального аналізу, економічного аналізу і узагальнення, методи аналізу і синтезу.
• Підвищення ефективності бізнесу в галузях промислового комплексу неможливо тільки в рамках власних ресурсів підприємств. Для розширення їх фінансових можливостей необхідне залучення додаткових позикових коштів з метою збільшення вкладень у власний бізнес, отримання більшого прибутку. У зв'язку з цим управління формуванням позикового капіталу - одне з найважливіших функціональних напрямів регулювання корпоративних фінансів.
• Проблема забезпечення промислового підприємства фінансовими ресурсами як довгострокового характеру, так і короткострокового характеру є актуальною для здійснення процесу розширеного відтворення. Джерелами позикового капіталу можуть стати кошти, що залучаються на ринку цінних паперів, і кредитні ресурси. Вибір джерела боргового фінансування і стратегії його залучення визначають базові принципи і механізми організації фінансових потоків підприємства. Ефективність і гнучкість управління формуванням позикового капіталу сприяють створенню оптимальної фінансової структури капіталу підприємства.
• Таким чином, актуальність дослідження обумовлена необхідністю подальшого всебічного наукового аналізу управління формуванням позикового капіталу підприємства, яке безпосередньо впливає на фінансовий результат діяльності підприємства, що, по-перше, дозволить вибрати і обґрунтувати найбільш раціональну стратегію залучення позикових коштів, а, по-друге, визначити можливі шляхи й необхідні заходи щодо залучення капіталу в реальну сферу виробництва.
• 1. Теоретико-методологічні основи залученого капіталу підприємства
• 1.1 Сутність і види позикових коштів
• Як відомо, формування фінансових ресурсів підприємства здійснюється за рахунок власних і позикових коштів. До власних джерел фінансових ресурсів на діючих підприємствах відноситься прибуток (від основної та інших видів діяльності), амортизаційні відрахування, виручка від реалізації вибулого майна. У міру функціонування підприємства (зростання виробничої програми, зносу основних виробничих фондів тощо) потреба в коштах зростає, що вимагає відповідного фінансування приросту капіталу, тому при нестачі власних коштів підприємство може залучати кошти інших організацій, які отримали назву позиковий капітал.
• Позиковий капітал - це частина капіталу, що використовується господарюючим суб'єктом, яка не належить йому, але залучається на основі банківського, комерційного кредиту або емісійного позики на основі поворотності [6, с.167]. Необхідність залучення позикового капіталу повинна обґрунтовуватися попередньо зробленим розрахунком потреби в оборотних коштах. До складу позикових засобів входять фінансовий кредит, отриманий від банківських та небанківських фінансово-кредитних установ, комерційний кредит від постачальників, кредиторська заборгованість підприємства, заборгованість по емісії боргових цінних паперів та ін.. У бухгалтерському обліку позикові кошти і кредиторська заборгованість відображаються окремо. Тому в широкому сенсі можливе виділення позикових коштів і у вузькому сенсі - власне фінансового кредиту. Різниця між позиковими коштами в широкому і вузькому сенсі являє собою залучені кошти. З одного боку, залучення позикових коштів - це фактор успішного функціонування підприємства, який сприяє швидкому подоланню дефіциту фінансових ресурсів, свідчить про довіру кредиторів і забезпечує підвищення рентабельності власних коштів. З іншого боку, підприємство обтяжується фінансовими зобов'язаннями. Одна з головних оцінних характеристик ефективності управлінських фінансових рішень - величина і ефективність використання позикових коштів.
• Позиковий капітал може використовуватися як для формування довгострокових фінансових коштів у вигляді основних фондів (капіталу), так і для формування короткострокових (поточних) фінансових коштів для кожного виробничого циклу.
• Будь-яке підприємство має оплачувати свої рахунки так, щоб ще залишалося досить грошей на поліпшення справи. Але основна мета бізнесу полягає в збільшенні вартості підприємства, а значить і в збільшенні багатства власників, за допомогою розширення справи. Все, що для цього потрібно, - це продавати гарні товари і послуги дорожчі витрат їх виробництва. Однак перш ніж ви почнете отримувати будь-яку виручку від продажів, вам будуть потрібні гроші, щоб "запустити" бізнес. Але, навіть поставивши своє підприємство на ноги, ви не позбавитеся від необхідності мати зовнішнє джерело фінансування: вам може знадобитися додаткова готівку, щоб пережити спад або оновити виробничі потужності та обладнання.
• Оскільки без грошей гроші не зробиш, компанії часто стикаються з необхідністю брати додаткові кошти в борг. У використанні позикових грошей для отримання прибутку проявляється дія механізму запозичення; позику в даному випадку використовується в якості "важеля": він підвищує потенціал позичальника у виробництві прибутку. Якщо ви з'єднуєте власні кошти (ваш капітал) з запозиченими грошима, ви тим самим збільшуєте обсяг капіталу, який можна вкласти у справу. Поки ваша норма прибутку на позикові кошти перевищує відсоток, який ви платите за цю позику, ваші справи йдуть добре. Однак механізм запозичення - палиця з двома кінцями: він може збільшити ваш прибуток, але може і принести збитки.
• Запозичення ускладнюється тим, що має безліч джерел, і з кожним із них пов'язані свої переваги і недоліки, витрати і вигоди. Завдання фінансового менеджера - знайти таке поєднання джерел фінансування, яке мало б найменшу ціну. Процес цей динамічний, оскільки зміна економічних умов позначається і на вартості кредиту.
• Крім пошуку джерел фінансування фінансовий менеджер повинен стежити за ефективністю витрачання коштів. У більшості компаній потенційних статей витрат безліч, а розміри капіталу обмежені. Щоб вибрати найбільш раціональний спосіб витрачання коштів, керуючому фінансами необхідно розробити таку методику відбору, яка дозволила б безпомилково визначити варіанти, більш за інших відповідні цілям організації.
• 1.2 Класифікація позикових коштів

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань. Дані фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються певним чином (таблиця 1.2.1.):

Таблиця 1.2.1.

№ з/п	Фінансові зобов'язання	Форми фінансових зобов'язань, що відображаються в балансі
1.	Довгостроковий позиковий капітал (довгострокові фінансові зобов'язання)	1. Довгострокові кредити банків, термін повернення яких ще не наступив. 2. Довгострокові позикові засоби, термін повернення яких ще не наступив. 3. Довгострокові кредити і позики, не погашені в зазначений термін
2	Короткостроковий позиковий капітал (короткострокові фінансові зобов'язання)	1. Короткострокові кредити банків, термін повернення яких ще не наступив. 2. Короткострокові позикові засоби, термін повернення яких ще не наступив. 3. Короткострокові кредити і позики, не погашені в зазначений термін. 4. Розрахунки з кредиторами (кредиторська заборгованість). 5. Інші короткострокові фінансові зобов'язання

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена в таблиці 1.2.2.

Таблиця 1.2.2 - Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством за основними ознаками

№ з/п	Основні ознаки класифікації	Класифікація позикових засобів
1	За цілями залучення	1. Позикові засоби, що залучаються для забезпечення відтворення позаоборотних активів. 2. Позикові засоби, що залучаються для поповнення оборотних активів. 3. Позикові засоби, що залучаються для задоволення інших господарських або соціальних потреб
2	За джерелами залучення	1. Позикові засоби, що залучаються із зовнішніх джерел. 2. Позикові засоби, що залучаються з внутрішніх джерел (внутрішня кредиторська заборгованість)
3	За періодом залучення	1. Позикові засоби, що залучаються на довгостроковий період (більше 1 року). 2. Позикові засоби, що залучаються на короткостроковий період (до 1 року)
4	За формами залучення	1. Позикові засоби, що залучаються в грошовій формі (фінансовий кредит). 2. Позикові засоби, що залучаються у формі устаткування (фінансовий лізинг). 3. Позикові засоби, що залучаються в товарній формі (товарний або комерційний кредит). 4. Позикові засоби, що залучаються в інших матеріальних або нематеріальних формах
5	За формами забезпечення	1. Незабезпечені позикові засоби. 2. Позикові засоби, забезпечені порукою або гарантією. 3. Позикові засоби, забезпечені заставою

З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученням позикових засобів. У процесі цього управління розв'язується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.

Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

2. Розробка політики залучення позикових коштів

2.1 Етапи процесу розробки політики залучення позикових коштів

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає наступні основні етапи.

1. Аналіз залучення і використання позикових коштів у попередньому періоді.

Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових коштів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення позикових коштів у поточному періоді; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових коштів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів, що використовуються підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів використовуваних підприємством позикових коштів по періоду їх залучення. У цих цілях проводиться відповідне угруповання використовуваного позикового капіталу за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових коштів підприємства та їх відповідність обсягу використовуваних оборотних і необоротні активів.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства та умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового та товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових коштів в цілому та окремих їх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності та рентабельності позикового капіталу. Перша група цих показників складається в процесі аналізу з середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових коштів на підприємстві.

2. Визначення цілей залучення позикових коштів у цьому періоді.

Основними цілями залучення позикових коштів підприємствами є:

- поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових коштів;

- забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використовувало підприємство, у всіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позикових коштів;

- формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових коштів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація) оновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і т.п.

- забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників. У цих випадках позикові кошти залучаються для видачі позик своїм працівникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі;

- інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позикових коштів забезпечується і в цьому випадку, хоча таке їх залучення здійснюється звичайно на короткий термін і в невеликих обсягах.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових коштів.

Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового левериджу. Так як обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових коштів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових коштів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позикового капіталу.

Аргументи за і проти різних способів зовнішнього фінансування наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. - Переваги і недоліки основних джерел фінансування

Джерела фінансування	За	Проти
Закрита підписка на акції	Контроль за підприємством не втрачається. Фінансовий ризик зростає незначно.	Обсяг фінансування обмежений. Висока вартість залучення коштів.
Боргове фінансування	Контроль за підприємством не втрачається. Відносно низька вартість залучених коштів.	Фінансовий ризик зростає. Термін відшкодування суворо визначений.
Відкрита підписка на акції	Фінансовий ризик не зростає. Можлива мобілізація великих коштів на невизначений термін.	Може бути втрачений контроль над підприємством. Висока вартість залучення коштів.
Комбінований спосіб	Переважання тих чи інших переваг чи недоліків у залежності від кількісних параметрів формується структури джерел коштів.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко-і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в обсягах коротко-і довгострокових позикових засобів ґрунтується на цілях їх використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові кошти залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних засобів та формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів (хоча при консервативному підході до фінансування активів позикові кошти на довгостроковій основі залучаються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей їх використання.

Розрахунок необхідного розміру позикових засобів в рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього використання. Метою цих розрахунків є встановлення термінів використання залучених позикових коштів для оптимізації співвідношення довго-і короткострокових їх видів. У процес цих розрахунків визначаються повний і середній термін використання позикових коштів.

Повний термін використання позикових засобів являє собою період часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу.

Він включає в себе три тимчасових періоди:

- строк корисного використання - це період часу, протягом якого підприємство безпосередньо використовує надані позикові засоби у своїй господарській діяльності;

- пільговий період - це період часу з моменту закінчення корисного використання позикових коштів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових засобів;

- термін погашення - це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу і відсотків по використовуваних позикових коштів. Цей показник використовується в тих випадках, коли виплата основного боргу і відсотків здійснюється не одночасно після закінчення терміну використання позикових коштів, а частинами протягом певного періоду часу за передбаченим графіком.

Розрахунок повного терміну використання позикових засобів здійснюється в розрізі перерахованих елементів виходячи з цілей використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позикових засобів являє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони знаходяться у використанні на підприємстві.

Він визначається за формулою:

СС_З = (СП_З / 2) + ЛП + (ПП / 2),

де: СС_З - середній термін використання позикових засобів;

СП_З - строк корисного використання позикових коштів;

ЛП - пільговий період;

ПП - термін погашення.

Середній термін використання позикових коштів визначається за кожним цільовим направленням залучення цих коштів, за обсягом їх залучення на коротко-і довгостроковій основі; за що залучається сумі позикових коштів в цілому.

Співвідношення позикових коштів, що залучаються на коротко-і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням вартості їх залучення.

6. Визначення форм залучення позикових коштів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту, товарного (комерційного) кредиту, інших форм. Вибір форм залучення позикових коштів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових коштів. Основними кредиторами підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, який здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших з цих умов відносяться:

- термін надання кредиту;

- ставка відсотка за кредит;

- умови виплати суми відсотка;

- умови виплати суми основного боргу;

- інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

Термін надання кредиту є одним з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета залучення.

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. За товарним кредитом він приймається при оцінці в розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлені товари, вираженої в річному численні.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів:

- виплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту,

- виплати суми відсотка рівномірними частинами,

- виплати всієї суми відсотка в момент сплати суми основного боргу (при погашенні кредиту).

За інших рівних умов переважним є третій варіант.

Умови виплати суми основного боргу характеризуються передбачаються періодами його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів:

- часткового повернення суми основного боргу протягом загального періоду функціонування кредиту,

- повного повернення всієї суми боргу після закінчення терміну використання кредиту,

- повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду після закінчення терміну корисного використання кредиту.

За інших рівних умов третій варіант є для підприємства краще.

Інші умови, пов'язані з одержанням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банку, різний рівень розміру кредиту по відношенню до суми закладу або застави і т.п.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності та рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами. З метою цього забезпечення за найбільш великими кредитами може заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

2.2 Фактори, що визначають рівень потреби підприємства в зовнішньому фінансуванні

На потреби фірми в залученні коштів із зовнішніх фінансових джерел найбільш впливають п'ять факторів:

- запланований темп зростання обсягу реалізації;

- вихідний рівень використання основних засобів або наявність надлишкових потужностей;

- капіталомісткість;

- рентабельність продукції;

- дивідендна політика.

Ці фактори розглянемо в даному розділі, але спочатку запропонуємо просту формулу для методу пропорційної залежності показників від обсягу реалізації, яка виражає зв'язок параметрів тільки в тому випадку, коли всі показники звіту про прибутки і збитки і балансу, а також залежні від обсягу реалізації статті пасиву змінюються пропорційно зміні обсягу реалізації, а наслідки фінансового зворотного зв'язку не враховуються. Хоча потреба в капіталі зазвичай прогнозується, шляхом побудови прогнозної фінансової звітності, дана формула корисна для виділення взаємозв'язку між зростанням обсягу реалізації та потребою в коштах, а також для приблизного розрахунку потреби в зовнішньому фінансуванні:

Потреба в зовнішньому фінансуванні = Потреба в прирості активів - спонтанний приріст пасивів - Приріст нерозподіленого прибутку

де A/S - відносний приріст активів, що змінюються пропорційно збільшення обсягу реалізації, або потреба у збільшенні суми активів у доларах на 1 приросту обсягу реалізації;

L/S - відносний приріст пасивів, що змінюються пропорційно збільшення обсягу реалізації, або потреба в короткостроковій кредиторської заборгованості, на 1 приросту обсягу реалізації;

Sі - прогнозований на наступний рік загальний обсяг реалізації (зауважимо, що So позначає обсяг реалізації минулого року);

?S - зміна обсягу реалізації,

М - рентабельність реалізованої продукції, або питома чистий прибуток;

d - частка прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, або норма виплати дивідендів.

Темп приросту обсягу реалізації в основному визначає потребу в зовнішньому фінансуванні. Чим швидше зростає обсяг реалізації підприємства, тим більше його потреба в зовнішньому фінансуванні. Лише при дуже низьких значеннях темпу приросту обсягу реалізації зовнішнє фінансування може не знадобитися, так як спонтанного приросту кредиторської заборгованості і нерозподіленого прибутку буде достатньо для забезпечення необхідного приросту активів.

Використання виробничих потужностей. Якщо основні засоби були завантажені лише на частину їх потужності, то зростання виробництва не вимагає додаткового нарощування основних засобів до тих пір, поки обсяг реалізації не досягне рівня, при якому всі основні кошти були б повністю завантажені.

Капіталомісткість продукції - це вартість всіх активів, що припадає на рубль обсягу реалізації. Якщо капіталомісткість низька, то обсяг реалізації може рости швидко, і при цьому не виникає великої потреби у зовнішніх джерелах фінансування.

Рентабельність реалізованої продукції також є важливим чинником, що визначає розмір потреби в зовнішньому фінансуванні: чим вище питома прибуток, тим нижче потреба в коштах ззовні, якщо значення інших факторів залишаються постійними.

Дивідендна політика. Особливості дивідендної політики підприємства також впливають на рівень потреби у зовнішньому капіталі. Скорочення дивідендів збільшує нерозподілений прибуток і скорочує потребу в фінансуванні, і навпаки.

2.3 Політика залучення позикового капіталу та її вплив на фінансову стратегію підприємства

Політика залучення позикового капіталу підприємства представляє собою частину загальної стратегії залучення позикових коштів, яка полягає в забезпеченні необхідного рівня фінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики залучення позикового капіталу підприємства передбачає:

- аналіз потреби в позикових джерелах фінансування;

- оцінку доступності зовнішніх джерел фінансування;

- вибір і обґрунтування найбільш раціональних джерел фінансування позикового капіталу;

- забезпечення необхідного обсягу залучення зовнішніх джерел фінансування;

- оцінку результатів, досягнутих комерційною організацією, у порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

Доступність є комплексним показником, що включає в себе оцінку безлічі факторів, які визначають реальну можливість використання конкретного джерела фінансування. Найбільш повна оцінка доступності джерела фінансування здійснюється шляхом оцінки кількісних і якісних показників.

Будь-які позикові кошти (облігації, кредити, позики тощо) передбачають не тільки надходження фінансових коштів, але і сплату відсотків, повернення основної суми боргу, а також виникнення додаткових транзакційних витрат, пов'язаних із залученням позикових джерел. Тому при оцінці кількісних показників доступності ми пропонуємо використовувати ціну джерела фінансування (або ціну капіталу). За визначенням ціна залучення капіталу - це загальна сума коштів, яку необхідно сплатити за залучення і використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу.

У сучасній вітчизняній літературі поняття ціни капіталу іноді характеризується термінами «витрати на капітал», «витрати капіталу», «витрати фінансування капіталу», «вартість капіталу» та ін.. Однак суть концепції ціни капіталу не залежить від вживаних термінів і полягає в тому, що капітал як фактор виробництва і фінансовий ресурс має певну ціну, тобто рівень якої визначається витратами на його залучення і використання.

Практика показує, що при розрахунку витрат, пов'язаних з використанням позикових коштів, можуть виникнути труднощі з нарахуванням відсотків і погашенням основної суми боргу, які не завжди визначені заздалегідь, причому підприємства можуть одночасно використовувати фіксовану і плаваючу процентні ставки, простий і конвертований борг, борг з утворенням фонду погашення і без нього. Всі ці види заборгованості мають різну ціну, що видно з формули розрахунку ціни капіталу.

Ціна залучених коштів фінансування визначається з формули:

(2.3.1.)

де ЗК - грошові кошти, отримані в борг;

ТИ - транзакційні витрати, пов'язані з одержанням боргу;

Д_n - грошові кошти, передані в момент j на сплату боргу;

і_d - ціна боргу; n - тривалість операції з фінансування.

Розрахунок ставки ціни боргу викликає певні труднощі, пов'язані з рішенням рівняння (1), яке, можливо, трьома способами:

Перший спосіб полягає в розкладанні вираження (1 + і_d)-j, тоді з достатнім ступенем точності ціну боргу можна висловити з вищенаведеного рівності (1) наступним чином:

(2.3.2.)

Це вираз дає тільки приблизне значення вартості боргу. Воно буде тим більш точним, чим менше буде значення ціни боргу, оскільки, таким чином, величина доданків, якими ми нехтуємо при перетворенні рівняння (1), також невелика.

Другий спосіб передбачає введення "центрального моменту" виплат, тобто виплату всього боргу єдиної сумою в якийсь момент часу t_д, тоді рівняння (1) набуде вигляду:

(2.3.3)

Рівняння (3) показує, що байдуже, виплачується чи сума всіх очікуваних виплат у єдиний момент t_д або сплачується кожний платіж Д_j в момент j.

Критерій рівновеликості полягає в урівнюванні фактичного значення очікуваного потоку виплат з фактичним значенням єдиної виплати в момент t_д, причому для обох виплат величина ціни залучених коштів фінансування однакова. Тоді з рівності (3) слідує:

(2.3.4.)

У більшості випадків даний спосіб дозволяє отримати краще наближення, ніж перший.

Третій спосіб - це спосіб проб і помилок, який полягає в тому, щоб спостерігати як ведуть себе різні величини і_d, замінюючи їх у вихідному рівнянні (1) і відзначаючи допустиму помилку до тих пір, поки не буде досягнута величина ціни боргу з необхідною точністю.

При розрахунку ціни позикового капіталу слід враховувати післяподаткові витрати на його залучення, тому післяподаткова ціна позикового капіталу = доподаткова ціна боргу (1-податок на доход), проте в даному випадку передбачається, що ставка податку на дохід буде залишатися незмінною. Вірогідність її зміни, особливо в умовах економічної нестабільності, достатньо висока:

1) законодавчі органи завжди можуть поміняти податкову ставку і тим самим вплинути на післяподаткову ціну позики;

2) розмір податкових пільг, якщо такі є, залежить від конкретних умов, які також можуть змінитися в процесі діяльності підприємств, а наявність або відсутність податкових пільг також приводять до зміни ціни капіталу.

Тому для подальшого аналізу має сенс ставку податку на дохід визначати з урахуванням умов невизначеності, тоді вище вказаний вираз набуде вигляду:

Післяподаткова ціна позикового капіталу =доподаткова ціна боргу*(1 - [НД1, НД2]), де НД1 - нижня межа податку на доход; НД2 - верхня межа податку на дохід.

Таким чином, можна закласти діапазон прогнозованої зміни податку на дохід.

Вид фактично використовуваної заборгованості буде залежати від конкретних активів, які необхідно профінансувати, а також від умов ринку капіталу в той час коли додаткові джерела капіталу будуть залучатися. Звичайно, малоймовірно, що керуючий персонал на початку прогнозованого періоду точно знає всі види та суми боргу, який буде залучати в цьому періоді, проте фінансовий менеджер знає які види позикових коштів підприємство використовує.

До основних способів залучення позикового капіталу підприємством відносяться наступні:

- Випуск облігацій;

- Банківські кредити;

- Інвестиційний податковий кредит;

- Факторинг;

- Лізинг;

- Фінансування організацій шляхом надання бюджетного кредиту.

Кожен з перелічених видів позикового капіталу має свою ціну. Основним критерієм вибору засобів залучення фінансових ресурсів є їхня вартість. Так, для залучення довгострокових позикових коштів, фірма може взяти або довгостроковий кредит або випустити облігації з терміном погашення. В умовах розвиненої ринкової економіки термін погашення корпоративних облігацій може досягати 20-30 років. Одним з основних чинників, що впливає на вартість залучених коштів, при виборі способу залучення капіталу є оподаткування.

Так, при випуску облігацій емітент повинен брати до уваги вплив податок на прибуток і податок на операції з цінними паперами, при отриманні кредитів фірма враховує тільки податок на прибуток, але в даному випадку необхідно приймати до уваги і розмір податку з бази.

При розрахунку ціни залучення фінансових ресурсів додаткові витрати, що виникають у результаті податків та інших платежів, обов'язково повинні враховуватися.

Якби емітент, при випуску облігацій, не платив податок на операції з цінними паперами, то ціна залучених коштів дорівнювала б прибутковості цих облігацій. Тому ціна залучення коштів відрізняється від прибутковості джерела на величину транзакційних витрат, що супроводжують його залучення.

Інвестиційний податковий кредит ще одна форма фінансування діяльності підприємницьких фірм. Даний вид залучення засобів являє собою таку зміна терміну сплати податку, при якому організації за наявності відповідних підстав надається можливість протягом певного терміну і в певних межах зменшувати свої платежі з податку з подальшою поетапною сплатою суми кредиту і нарахованих відсотків. Цей кредит може бути наданий фірмі з податку на прибуток, а також з регіональних і місцевих податках на термін від 1 року до 5 років.

Ціну інвестиційного податкового кредиту можна визначити як відношення суми нарахованих відсотків за відстрочення податкових платежів і транзакційних витрат, пов'язаних з його отриманням, до основної суми зменшення податків.

Одним з методів фінансування підприємницької діяльності є факторингові операції, які є різновидом розрахункових операцій. Факторинг - це переуступка банку або спеціалізованої факторингової фірмі неоплачених боргових вимог (дебіторської заборгованості), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту, в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування фірми-постачальника.

Процес даної операції полягає в тому, що факторингова фірма оцінює кредитоспроможність наявних і потенційних боржників свого клієнта і заздалегідь встановлює граничний розмір авансу. Дебітори отримують копії рахунків за вирахуванням дисконту і комісійних. Факторингова компанія отримує комісійні і позиковий відсоток з щоденного залишку, виплаченого клієнту авансу проти неінкасованних коштів.

Ціна джерела фінансування за рахунок факторингових операцій може бути визначена як відношення суми позикового відсотка і транзакційних витрат, що включають у себе комісійні факторингової фірми, до граничного розміру авансу.

Факторингові операції сприяють прискоренню розрахунків, економії оборотних коштів фірми, а також прискоренню оборотності оборотних коштів фірми. Факторингові обслуговування найбільш ефективно для малих і середніх фірм, які традиційно відчувають фінансові труднощі через несвоєчасне погашення дебіторської заборгованості та обмежені в отриманні банківського кредиту.

Лізинг являє собою форму довгострокового кредитування купівлі основних засобів. Лізинг дозволяє фірмі використовувати в грошовому обігу засоби іншого підприємства іншого підприємства на довгостроковій основі. Дана форма фінансування здійснюється через лізингову компанію, яка одержує для третьої особи право власності на майно і віддає його в оренду на певний термін.

Ціну лізингу можна розрахувати як відношення суми, що виплачується лізингодавцю за використання кредитних ресурсів, плюс транзакційні витрати, пов'язані з купівлею майна в лізинг, до основної вартості лізингового майна.

З вище перерахованих способів залучення зовнішніх джерел фінансування найбільш доступним в даний час для багатьох підприємств є кредиторська заборгованість і короткострокові кредити і позики, рідше використовуються інвестиційний податковий кредит, факторингові операції та лізинг.

3. Попередній огляд економічного і фінансового стану суб'єкта господарювання

3.1 Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарській діяльності

АТЗТ “Україна” - спеціалізоване підприємство, яке виготовляє комфортні високоякісні панчішно-шкарпеткові вироби для всієї сім`ї.

Головна мета - задоволення потреб покупців, заради цього спеціалісти підприємства постійно працюють над удосконаленням технології, розробляють колекції з використанням нових видів сировини.

Житомирська панчішна фабрика "Україна", ТМ "Легка хода" - одне з найстаріших підприємств України.

На фабриці встановлено технологічне обладнання виробництва Італії, Німеччини, Франції, Чехії, США, Японії, Росії, Швейцарії.

В'язальні автомати різних класів і модифікацій дозволяють виготовляти різноманітний асортимент виробів і задовольняти запити абсолютно всіх верств населення.

Для чоловіків: Шкарпетки з бавовняної, напівбавовняної, акрилової пряжі і з додаванням синтетичних ниток, одноколірні і з малюнком, літні, зимові, спортивні.

Для жінок: Колготки еластичні, з лайкрою, бікіні, лосини, колготки бавовняні в сполученні з синтетичними нитками, гольфи, шкарпетки.

Для дітей: Колготки, шкарпетки, гольфи з різних видів пряжі та ниток усіх розмірів і різноманітних кольорів.

АТЗТ “Україна” - це 75 років бездоганної якості.

Нагороди :

2008 р. - отримали Диплом переможець національного бізнес-рейтингу по обсягу реалізованої продукції, продуктивності праці, чистому прибутку, заробітній платі з присвоєнням звання Лідер галузі.

2007 р. - отримали почесний диплом Торгово-промислової палати України за випуск конкурентоспроможних виробів та нарощення експорту.

2002 р. - отримали Диплом “Переможець конкурсу у номінації “Найкращий виробник у трикотажній промисловості”

За високу якість продукції підприємство нагороджене почесною грамотою “Золоте гроно хмелю”

2000-2002 р. - зареєстровані торгові марки - “ЛЕГКА ХОДА”, “Житомирська панчішна фабрика” та “LІGHT STEP”.

1999 р. - занесені в Золоту книгу Українського підприємництва, як найкращий вітчизняний виробник панчішно-шкарпеткових виробів .

1995 р. занесені в Реєстр Торгово-Промислової палати України як надійний партнер для підприємницької діяльності в Україні та за кордоном.

1989 р. - фабрика першою в галузі була зареєстрована як учасник зовнішньоекономічної діяльності, і з того часу є постійним експортером панчішно- шкарпеткових виробів у країни Європейського Співтовариства (ЄС).

4 грудня 1985 р. - за високі виробничі і трудові досягнення Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР колектив фабрики нагороджений орденом “Знак Пошани”.

3.2 Оцінка надійності інформації статей звітності

Для підготовки та складання фінансової звітності підприємством використано Національну концептуальну основу фінансової звітності: Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджених наказами Міністерства Фінансів України та положеннями визначеної облікової політики підприємства. Надана фінансова звітність, розглянута за масштабами та методами перевірки, визначеними для даного аудиторського висновку, підготовлена згідно з нормативними вимогами щодо бухгалтерського обліку та звітності в Україні. У зв'язку з неможливістю перевірки фактів, які стосуються неучасті аудитора в інвентаризації активів товариства на звітну дату, оскільки ця дата передувала запрошенню нас в якості аудиторів, ми не можемо дати висновок по вказаних моментах. На нашу думку, за винятком обмежень, які зазначені вище, фінансова звітність надає достовірну і об'єктивну інформацію про фінансовий стан підприємства АТЗТ "Україна" на 31 грудня 2006 року, результати його господарської діяльності і рух грошових коштів за рік, який закінчився на зазначену дату, відповідно до загальноприйнятих бухгалтерських принципів (П(С)БО в Україні).

4. Оцінка і аналіз економічного потенціалу організації

Оцінка й аналіз економічного потенціалу підприємства розраховується на підставі балансу (додаток 1) та звіту про фінансові результати (додаток 2) Акціонерного товариства закритого типу «Україна» за 2006 рік.

4.1 Оцінка майнового стану

1 Частка основних засобів в активах - частка коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу

Ч_о.з.=

На початок звітного періоду

Ч_о.з.=

На кінець звітного періоду

Ч_о.з.=

2. Коефіцієнт зносу основних засобів показує рівень фізичного і морального зносу основних фондів

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

3. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує рівень фізичного і морального оновлення основних фондів

4. Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах - це частка фінансових (портфельних) інвестицій у валюті балансу. Показує зменшення диверсифікаційного ризику.

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

5. Частка оборотних виробничих активів - це частка мобільних виробничих фондів у валюті балансу

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

6. Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах - частка обігових коштів у виробничій сфері

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

7. Коефіцієнт мобільності активів показує скільки обігових коштів припадає на одиницю не обігових; потенційна можливість перетворення активів у ліквідні кошти.

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Після розрахунку показників майнового стану підприємства можна зробити наступні висновки: частка основних засобів в активах зменшилась на 5,7% - це позитивна тенденція, коефіцієнт зносу основних засобів свідчить про те, що майно підприємства на кінець періоду зношене на 63,3%, це на 2,5% більше ніж на початок періоду, оновлення майна зовсім не відбувалось, такі показники, як частка довгострокових фінансових інвестицій в активи, частка оборотних виробничих активів, частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах зменшилися, коефіцієнт мобільності активів збільшився на 0,351 пункти.

4.2 Оцінка ділової активності підприємства

В широкому розумінні ділова активність означає всю сукупність зусиль, спрямованих на просування підприємства на ринках продукції, праці та капіталу. Ділова активність проявляється в досягненні поставлених цілей, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту.

Для оцінки рівня ділової активності використовують різні показники оборотності. Ці показники мають важливе значення для оцінки фінансового положення підприємства, оскільки швидкість обігу засобів спричиняє безпосередній вплив на платоспроможність фірми, а також може відображати підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми.

1. Коефіцієнт трансформації показує скільки отримано чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестовані в активи

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

2. Фондовіддача показує скільки виручки припадає на одиницю основних виробничих фондів



На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

3. Коефіцієнт оборотності і обігових коштів показує кількість оборотів обігових коштів за період або скільки виручки припадає на одиницю обігових коштів

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

4. Період одного обороту обігових коштів (днів) характеризує середній період від витрачення коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію.

На початок звітного періоду

 днів

На кінець звітного періоду

днів

5. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти) показує у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

6. Період погашення дебіторської заборгованості (днів) -середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення

На початок звітного періоду

днів

На кінець звітного періоду

днів

7. Коефіцієнт оборотності власного капіталу (оборотність) показує скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю власного капіталу

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Аналізуючи показники ділової ліквідності можна сказати, що майже всі показники на кінець періоду змінились в позитивну сторону, окрім коефіцієнту оборотності дебіторської заборгованості, який на початок періоду показував перевищення виручки над дебіторською заборгованістю в 69,4 рази, а на кінець періоду лише у 18,5 та періоду погашення дебіторської заборгованості, який знаходиться у зворотній залежності від коефіцієнту оборотності дебіторської заборгованості.

4.3 Оцінка рентабельності

1 Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності показує скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестовані в активи

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

2. Рентабельність капіталу(активів) за чистим прибутком показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю інвестованих в активи коштів

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

3. Рентабельність власного капіталу показує скільки чистого прибутку припадає на одиницю власного капіталу

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

4. Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності показує скільки припадає прибутку від операційної діяльності на одиницю виручки

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

5. Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю виручки

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

6. Період окупності капіталу показує за який період кошти, що інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

7. Період окупності власного капіталу показує за який період власний капітал буде компенсований чистим прибутком

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Аналізуючи показники рентабельності можна зробити такі висновки: усі показники рентабельності є дуже низькими, але на кінець періоду вони стали трохи вищими, це є доброю тенденцією. Показники, які визначають період окупності капіталу та період окупності власного капіталу також за звітний період покращилися і на кінець року становили 24,76 і 21,27 відповідно.

4.4 Оцінка фінансової стійкості

1. Маневреність робочого капіталу - частка запасів, тобто матеріальних, виробничих активів у власних обігових коштах; обмежує свободу маневру власними коштами



На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

2. Маневреність власних обігових коштів - частка абсолютно ліквідних активів у власних обігових коштах; забезпечує свободу фінансового маневру

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

3. Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів показує наскільки запаси, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов'язання за рахунок власних активів; його незалежність від позикових джерел

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

5. Коефіцієнт фінансової залежності показує скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

6. Коефіцієнт маневреності власного капіталу - частка власних обігових коштів у власному капіталі

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

7. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу показує скільки припадає позикового капіталу на одиницю сукупних джерел

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

8. Коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт фінансування) показує забезпеченість заборгованості власними коштами; перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

9. Коефіцієнт фінансового левериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань. Збільшення свідчить про підвищення фінансового ризику

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

10. Коефіцієнт фінансової стійкості - частка стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Усі показники, за допомогою яких оцінюється фінансова стійкість підприємства, знаходяться в нормативних межах. Показники на кінець періоду зростають по відношенню до показників на початок періоду, це про фінансову стійкість підприємства і його незалежність від зовнішніх зобов'язань.

4.5 Оцінка ліквідності

1 Коефіцієнт поточної ліквідності (покриття) характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року

На початок періоду

На кінець звітного періоду

2. Коефіцієнт ліквідності швидкої показує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає га одиницю термінових боргів

На початок періоду