Особливості кредитування підприємств малого та середнього бізнесу

Таким чином на підставі проведеної оцінки кредитного ризику та вартості об'єкту застави СВ ХФ ВАТ «Кредитпромбанк» відніс дане підприємство до класу Б (таблиця Н.1) (загальна сума балів 295) і визначив за доцільне надати ТОВ «Колос Трейд-С» кредит зі стандартною схемного погашення, у розмірі 150000,00 гривень на 36 місяців під річну процентну ставку 18 % (додаток М).

Товариство на протязі 36 місяців кожний місяць буде погашати частину кредиту у розмірі 4166,67 грн., та сплачувати банку відсотки за користування, які налічуються на залишок кредиту.

Загальна сума платежу за перший місяць складає 6385,84 грн. (4166,67 грн. - частина кредиту, та 2219,18 грн. - проценти за місяць користування кредитними коштами), за другий місяць сума платежу зменшується до 6324,20 грн., тобто кожний наступний місяць сума платежу зменшується, в результаті останній платіж буде складати 4228,31 грн. За 36 місяців користування кредитними коштами товариство сплатить банку 191 054,79 грн., що складає 150 000,00 грн. - повернення отриманих кредитних коштів, та 41 054,79 грн. - проценти за користування кредитом протягом 36 місяців.

Отже, для визначення кредитного ризику ВАТ «Кредитпромбанк» використовує рейтингову систему, побудовану на вивченні кредитної історії та умов діяльності підприємства, а також на оцінці його фінансового стану. З метою зменшення кредитного ризику використано заставу.

Таким чином, аналізуючи загальний фінансовий стан підприємства, можна визначити що основні показники ТОВ «Колос Трейд-С» відповідають нормативам банка. На наш погляд, відносно нестабільний фінансовий стан пов'язаний із залученням значних коштів в розширення виробничої бази підприємства, що в умовах сприятливої кон'юнктури є виправданим.

РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

3.1 Організаційно-фінансові заходи щодо кредитування в умовах економічної кризи

Стрімкий сплеск інфляційних тенденцій на початку року завдав значного удару не лише по реальному рівню життя населення, але й по довірі пересічних громадян, суб'єктів ринку, інвесторів до стабільності національної економіки та спроможності влади до послідовної реалізації обраного шляху економічної політики, сформували їх негативні очікування. Не встиг уряд рапортувати про подолання інфляційних процесів, як вересень та, особливо, жовтень позначилися комплексом тривожних негативних тенденцій: затяжним падінням фондового ринку, раптовим глибоким «провалом» курсу гривні, ажіотажним попитом вкладників банків та наростанням проблем комерційних банків з ліквідністю, стагнацією в низці галузей промисловості.

Важливим чинником впливу на інфляційну й економічну динаміку в Україні стали зміни в обсягах і структурі банківського кредитування. Помітне скорочення темпів споживчого кредитування у січні-вересні 2008 р. мало вагомий позитивний вплив на послаблення дії інфляції попиту. Проте закономірним кроком на тлі погіршення практично всіх показників розвитку банківської системи в умовах високої інфляції та ужорсточення банківського регулювання, кризи на фондовому ринку і виведення капіталу з країни, ускладнення ситуації з фінансуванням стало також обмеження банками видачі кредитів на інвестиційні цілі, що відіграло негативну роль щодо інвестиційної динаміки в країні та послабило роль інвестиційного попиту в забезпеченні економічного зростання.

У складних фінансових умовах відбулося загострення низки системних проблем вітчизняного банківського сектора:

- дефіциту як довгострокових, так і короткострокових фінансових ресурсів, що обмежує виконання банками своїх зобов'язань та не дозволяє їм забезпечити пропозицію довгострокових кредитів на рівні, адекватному потребам економіки;

- розриву в фінансуванні банківських активів зобов'язаннями у вигляді депозитів у банках;

- дисбалансу ліквідності - падіння співвідношення між довгостроковими депозитами та довгостроковими кредитами;

- низького рівня ризик-менеджменту, передусім, щодо кредитування корпоративного сектора;

- високих валютних ризиків в умовах значної курсової волатильності - подорожчання долара загрожує банкам як зростанням неповернень за валютними кредитами, так і труднощами щодо погашення своїх боргових зобов'язань;

- нестачі внутрішніх джерел капіталізації, що веде до посилення залежності банків від іноземних інвесторів.

За таких негативних передумов наростання негативних очікувань на валютному ринку при політичній нестабільності в суспільстві та на тлі демонстраційного ефекту розгортання світової фінансової кризи зумовило падіння довіри до банківської системи, яке виявилося в початку масового вилучення коштів з депозитних рахунків у жовтні 2008 р. В цій ситуації позитивно слід оцінити антикризові дії НБУ щодо суттєвого збільшення обсягів рефінансування (5,96 млрд. грн. - за вересень, 6,45 млрд. грн. - за першу декаду жовтня), заборони дострокового погашення депозитних рахунків (Постанова Ради НБУ № 319), зняття обмежень на залучення валютних коштів (скасування 20 %-ї норми резервування під депозити нерезидентів, підвищення порогової вартості зовнішніх позик тощо).

Водночас, поточна стабільність фінансової системи залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань - забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Отже, на відміну розвинених країн, де першочерговим завданням визнано максимально можливе забезпечення банків у фінансових ресурсах, в Україні рівноважливим завданням стало втримання курсової стабільності, що дещо обмежує можливості НБУ щодо врегулювання ситуації. Адже одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може істотно виснажити міжнародні резерви НБУ та стимулювати грошову пропозицію. Разом з тим, намагання НБУ обмежити обсяги банківського кредитування не відповідає середньо - і довгостроковим цілям фінансової стабілізації - стимулювання ділової та інвестиційної активності, збереження довіри населення до вітчизняних банків, підвищення фінансової стійкості останніх.

Одна із найголовніших проблем банківського сектору - це зростання неповернень за валютними кредитами. Фінансові проблеми підприємств і населення, спричинені економічною кризою, подорожчанням кредитування та різкою зміною валютного курсу призвели до масових неповернень кредитів, узятих у банків.

Якщо за стабільного курсу доларові кредити були вигідніші за гривневі, то коли національна грошова одиниця під час жовтнево-листопадових курсових стрибків знецінилася фактично на 18 %, виплати за такими кредитами почали супроводжувати серйозні труднощі. Оскільки більшість населення отримує дохід в гривні, позичальники почали значно більше витрачати на обслуговування кредитів, узятих у валюті. Але одна річ, якщо треба більше, інша - якщо платити нізвідки - багато позичальників, якщо і не втратили роботу, то зіштовхнулися із проблемою затримки зарплат. Також поліпшенню платоспроможності не сприяє збільшення навантаження на сімейний бюджет.

Нажаль неповернення кредитів загрожує не лише з боку позичальників-фізичних осіб, а й із боку юридичних осіб, які беруть кредити задля розвитку та підтримки свого бізнесу. Питома вага негативних кредитів у корпоративному портфелі, згідно з розрахунками експертів, за результатами роботи цього року може сягнути 3-4 %, наступного - 6-7 %. Поки що банкіри не поспішають зараховувати проблеми з поверненням кредитів бізнесом до групи неповернень, проте допускають, що близько 20-30 % проблемних нині кредитів не погасять вчасно. Серед підприємств, які наразі зіштовхнулися з проблемою погашення кредитів найбільше юридичних осіб, які, не маючи валютної виручки, понабирали кредитів у фінансових установ, у яких валютні ресурси були значно дешевші за гривневі. Серед таких - торговельні мережі, що спеціалізуються на продажу побутової техніки, будматеріалів і продуктів харчування. Люди і підприємства, які взяли валютні кредити до кризи, не змогли їх обслуговувати після девальвації гривні на 60 %.

Також фінансові установи проводять активну роботу і з бізнес клієнтами. Аби не формувати під випадок неповернення юридичною особою кредиту стовідсоткове резервування, «заморожуючи» дефіцитні ресурси, банки масово запускають пролонгацію.

До того ж, фінансові установи ретельніше здійснюють фінансовий контроль юридичних осіб, включаючи надійність контрагентів, логістику товарів, складові собівартості, навіть аналіз їхньої продуктової групи й попит на їхні товари в період скорочення доходів населення і платоспроможності суб'єктів господарювання, банки посилюють вимоги до позичальників, а також на 1-2 % можуть збільшити ставки за вже виданими кредитами.

Нацбанк опрацьовують абсолютно всі можливі варіанти поліпшення становища. На днях Асоціація українських банків через пошту НБУ розіслала перелік законопроектів у сфері діяльності банків, які вважає першочерговими. Усі вони зареєстровані у Верховній Раді, і знаходяться в обробці комітету з питань фінансів і банківської діяльності. Всього законопроектів 22. Вони стосуються нагляду, валютного регулювання, фінансового моніторингу, цінних паперів, охорони безпеки, будівництва, а також роботи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, правління і Ради НБУ.

Міністерство фінансів України виступає за надання позичальникам можливості переведення валютних кредитів в гривневі. Проект документу підготовлений за підсумками наради Мінфіну, 40 комерційних банків, представників Світового банку, НБУ і Міжнародного валютного фонду.

Крім того, пропонується поетапне зниження нормативу адекватності капіталу українських банків з 10 % до 8 %. Відповідні пропозиції закріплені в проекті меморандуму про спільні дії Національного банку України (НБУ), комерційних банків і Міністерства фінансів по врегулюванню проблем повернення кредитів населенням. У проекті меморандуму, зокрема, містяться норми про надання позичальникам можливості погашати валютні кредити і відсотки ним в гривнях по курсу НБУ на момент погашення, про відстрочення погашення валютних кредитів і зниження ставок по ним за умови негайного погашення позичальником частини кредиту; про ухвалення компромісних рішень по добровільній згоді сторін - банку і позичальника - відносно перекладу частини валютного кредиту в гривні по курсу, що діяв на момент здобуття позики. Проект документа підготовлений по підсумках наради Мінфіну, 40 комерційних фінансових установ країни, а також НБУ і, зрозуміло, представників Усесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду. У проекті підкреслюється, що вказані заходи можуть бути реалізовані лише по взаємній згоді банку і позичальника.

Експерти вважають ініціативу Мінфіну своєчасною. Оскільки подальша девальвація гривні збільшить об'єм неповернень по валютних кредитах, який на сьогодні вже складає біля 35-40 % сукупного кредитного портфеля банківської системи. А якщо девальваційна тенденція посилюватиметься, ця доля може досягати 70-80 % портфеля. Найбільш складним для кредитно-фінансових установ буде перший квартал 2009 року. Враховуючи це, деякі банкіри почали переводити валютні кредити в гривневі завчасно.

У нинішніх економічних умовах банки, а також їх клієнти, стали заручниками ситуації, коли останні не можуть ані взяти новий, ані віддати старий кредит. Якщо говорити про кредитування, то воно може відроджуватися лише тоді, коли для цього існуватиме ресурсна база - власникам бізнесу відкриватимуть кредитні лінії, нормально функціонуватиме депозитна система. Бізнес працює добре, коли є обіг коштів - цього нині ми також не маємо. Це явище існує і на Сході, й на Заході України та стосується будівельної галузі, металургії, сільського господарства, підприємницької діяльності малого та середнього бізнесу.

Тепер кредити видають лише ті банки, які мають стратегічного іноземного інвестора, але при цьому відкривають кредитні лінії тільки під конкретні продукти з прогнозованим ризиком і під експорт.

Таким чином, усе, що можуть зараз зробити фінансисти, банкіри, - це постаратися запобігти хоч би частині неповернень. Аби попередити масові неплатежі за споживчим кредитуванням, фінансисти пропонують клієнтам декілька варіантів вирішення проблеми. Серед них надання кредитних канікул - банки дають змогу клієнтові один-два рази за весь час кредитування не платити за позикою, або гасити лише відсотки за нею.

Інший варіант - перехід на форму погашення позики рівними траншами, що передбачає виплату менших сум. Окрім того, деякі банки вдаються і до перегляду графіка погашення позики. Якщо клієнт справно платить уже не перший рік, то банк може перерахувати його кредит знову на 30 років, зменшивши розмір щомісячного платежу. Щоправда, в таких випадках від позичальника, як правило, вимагають або надати додаткову заставу, або платоспроможного поручителя, щоб хоч трохи зменшити кредитний ризик неповернення кредитних коштів Кабмін і парламент, в свою чергу, мають відродити грошові потоки, тому що нині бачимо неможливість багатьох підприємств повернути й залучити нові кредити. Така ситуація призведе до зменшення кількості підприємств малого та середнього бізнесу в Україні.

3.2 Напрямки мінімізації кредитного ризику ТОВ «Колос Трейд-С»

Головним завданням науково обґрунтованого управління ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи засобів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

Найбільш ефективними заходами мінімізації кредитного ризику є наступні:

- лімітування;

- диверсифікація;

- концентрація;

- отримання від клієнта достатньо якісного забезпечення;

- формування резервів.

Ліміт може встановлюватись по окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає можливість банку уникнути ризику концентрації кредитних вкладень у окремі суб'єкти, що зменшує вірогідність можливих втрат кредитних операцій. Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно прийняття рішень про надання кредиту. Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на основі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів об'єкта, що кредитується, з урахуванням специфіки його діяльності.

Комерційні банки використовують такі форми лімітування як жорсткий ліміт разового характеру і кредитна лінія. Тобто в нашому випадку мінімізації кредитного ризику на прикладі ТОВ «Колос Трейд-С» найбільш доцільним є лімітування разового характеру.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів банку може здійснюватися в системі одного банку. При цьому розмір права на видачу кредиту залежить, як правило, від рівня кваліфікації відповідних фахівців і обсягу капіталу, яким оперує банківська установа.

Лімітування - це засіб мінімізації кредитного ризику, який застосовується з ініціативи комерційного банку, але існує також лімітування з боку НБУ. Це встановлення нормативів, що регламентують кредитний ризик.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитних ресурсів серед широкого кола позичальників, тоді з високим ступенем вірогідності можна стверджувати, що зниження доходів однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик. Розглядають три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику кредитних операцій вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. Якщо брати до уваги, що ТОВ «Колос Трейд-С» працює в галузі сільського господарства, то СВ ХФ ВАТ «Кредитпромбанк» з метою мінімізації кредитного ризику доцільно буде в подальшому диверсифікувати свій кредитний портфель і надавати кредити підприємствам, що діють в інших галузях економіки.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах з різними економічними умовами. У чистому вигляді даний вид диверсифікації доступний лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників - великими й середніми компаніями, підприємствами малого і середнього бізнесу, фізичними особами й організаціями.

Кредити, надані у сфері малого бізнесу часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Якщо ж позичальник - велика компанія, то кредитний ризик незначний, але й дохідність такого кредиту невелика.

Надаючи кредити різноманітним суб'єктам господарської діяльності, банк формує оптимальний кредитний портфель. Портфельна диверсифікація допомагає збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку. Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз та прогнозування. Слід зауважити, що надмірна диверсифікація веде не до зменшення, а до збільшення кредитного ризику.

Концентрація є поняттям протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі, на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів.

Формуючи кредитний портфель слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, що може призвести до масового банкрутства у випадку різкої зміни кон'юнктури. Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань позичальником і мінімізації кредитного ризику, банк може використовувати такі методи гарантування повернення кредиту: застава майна і прав; гарантії і поручительства; страхування.

Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Застава - це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо. Об'єктами, що можуть бути предметом застави, виступають: нерухомість; застава товарів в обігу чи переробці; заклад; застава цінних паперів; застава майнових прав.

Для забезпечення своєчасного виконання своїх кредитних зобов'язань ТОВ «Колос Трейд-С» запропонувало у якості застави частину своїх основних засобів (будинок та автомобіль). Загальна вартість застави у 1,6 рази більше суми кредиту (кредит - 150 000,00 грн., застава оцінена в 246 300,00 грн.). Отже, вартість застави значно зменшує кредитний ризик банку і гарантує повернення боргу та отримання прибутків у вигляді відсотків за користування ним.

Окремою формою забезпечення повернення кредиту є - гарантії і поручительства. Захищаючи інтереси кредитора, вони на відміну від застави, мають іншу природу: відповідальними за невиконання зобов'язань перед банком є не лише кредитор, а й третя сторона - поручитель чи гарант. Існують декілька видів гарантій, які розрізняються між собою по суб'єкту гарантійного зобов'язання; порядку оформлення гарантій; джерелу коштів, які використовуються для гарантування платежу.

В якості суб'єкта гарантованого зобов'язання можуть бути фінансово-стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають кошти.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно.

Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки - одні з найбільш надійних установ ринку гарантійних послуг.

Тобто для мінімізації кредитного ризику ТОВ «Колос Трейд-С» може можливість використати гарантії поручительства.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова компанія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. У країнах з розвинутою ринковою економікою страхування банківських кредитів є окремою важливою сферою страхового бізнесу.

Даний спосіб мінімізації кредитного ризику теж міг би бути використаний ТОВ «Колос Трейд-С». З огляду на вище перераховані фактори це було б досить ефективно.

Кредитний ризик є одним з основних чинників, що справляють вплив на величину відсоткової ставки за користування кредитом. Якщо абстрагуватися від таких реальних витрат банку, як заробітна плата службовців кредитного ризику, витрати на обробку інформації та інші не відсоткові витрати, то відсоток за ризикованими контрактами має компенсувати банку часову (строкову) вартість грошей (вільна від ризику ставка відсотка та ризик втрати позичених коштів.

Гіпотетично припускається, що банк орієнтується на певну відсоткову ставку - ставку практично без ризикового кредиту, яка є ціною кредиту за фактичної відсутності ризику. Як орієнтовне значення r можна взяти, наприклад, облікову ставку НБУ.

Однак реальна ризиковість кредитних операцій змушує комерційний банк підвищувати відсоткову ставку до значення, що залежить від рівня ризику, який визначається ймовірністю втрати прибутку або прямих збитків. При цьому банк, природно, має право виходити з того, що підвищення кредитного відсотка забезпечує компенсацію очікуваних витрат. Якщо ризик втрати позичених коштів відомий, ймовірність їх повернення буде дорівнювати. А це означає, що в середньому буде повернено суму кредиту С, величина якої виражається рівністю:

(1 - ) (1 + ) = 1 + (3.1)

де - початковий кредит;

- відсоткова ставки за кредит, розрахована з урахуванням ризику;

- ймовірність втрати позичених коштів, тобто ризик того, що кредит буде винесений на прострочення і при цьому не вдасться скористатися його забезпеченням для покриття можливих втрат.

У разі відсутності ризику позичені кошти повертаються банку з відсотком, ставка якого дорівнює r; загальна сума коштів, що повертається, Со виражається залежністю:

(3.2)

Компенсація втрат, пов'язаних з небезпекою неповернення позичених коштів за даною угодою, має місце за умови С = Со. А вона приводить до співвідношення:

(3.3)

Це і є умова відсоткової компенсації втрат, з якої обчислюється величина R ставки відсотка, який повинен стягуватися банком для того, щоб відшкодувати ймовірні витрати:

 (3.4)

Якщо розглядати відсоток, сплачуваний за наданий кредит, як ціну кредиту, то залежність (3.4) якраз і є формулою кредитного ціноутворення банку за умови наявності ризику втрати позичених коштів. Можна подати цю формулу в такому вигляді:

(3.5)

З формули (3.5) випливає, що відсоткова ставка за кредит, яка по суті і фіксує його ціну, в умовах ризику втрати позичених коштів збільшується в такій пропорції:

(3.6)

Графічно залежність коефіцієнта збільшення ціни кредитної гривні від ймовірності (ризику) втрати позичених коштів Рв та від безрикової ставки r зображена на рис. 3.1

Рисунок 3.1 - Криві, що характеризують збільшення ставки кредитного відсотка при зростанні ризику втрати позичених коштів

З формули (3.5) та рис. 3.1 зрозуміло, що відсоток за ризиковою кредитною угодою значно збільшується при зростанні ймовірності втрати позичених коштів. Величину приросту кредитного відсотка нескладно встановити, подавши останню залежність у вигляді:

(3.7)

Інакше кажучи, приріст кредитного відсотка ?R (премія за кредитний ризик) дорівнює

А звідси випливає залежність, що наявність ризику втрати позичених коштів веде до необхідності підвищення відносного кредитного відсотка на величину, яка нелінійно збільшується при зростанні ймовірності втрати . При значеннях імовірності втрати, що наближається до одиниці, кредитний відсоток різко зростає.

Зрозуміло, що у разі істотного підняття відсотка банк ризикує втратити клієнта; однак, компенсуючи ризик втрати клієнтів з низьким ступенем повертання боргів, банк тим самим знижує ризик власних втрат.

Друга проблема, тісно пов'язана з розглянутим питанням підвищення кредитного відсотка в умовах ризику, зростання суми виплат банкові з боку позичальника за наданий кредит в умовах ризику його втрати. Позичальник, повертаючи кредит, сплачує банку суму С, що дорівнює

Підстановка в наведений вираз значення відносної відсоткової ставки (обчисленої з урахуванням ризику втрати кредиту) із залежності (3.4) дає такий результат:

(3.8)

Очевидно, що в умовах безризикової кредитної угоди сума Со, яку позичальник зобов'язаний повернути банку, буде такою:

(3.9)

З урахуванням цієї залежності вираз (3.8) набуває вигляду:

(3.10)

Наявність ризику втрати позичених коштів, що вимірюється ймовірністю Рв, призводить тим самим до збільшення суми сплати, яке вимірюється коефіцієнтом Кс:

(3.11)

Графічно залежність коефіцієнта збільшення суми сплати Кс від імовірності втрати позичених коштів зображено на рис. 3.2. Графік наочно показує існування різних зон ризику.



Рисунок 3.2 - Крива залежності збільшення суми сплати від ймовірності втрати позичених коштів

До значення

Банк здатний компенсувати ризик, підвищуючи загальну величину суми, що повертається позичальником, не більше як на 35% у порівнянні з безризиковою кредитною угодою. При цьому банківський кредитний відсоток, як видно з формули (3.6), зростає в більш значній мірі. Є підстави вважати такий ризик допустимим у тому плані, що загроза втрат не надто велика, а збільшення ціни кредиту є в прийнятних межах.

При значеннях імовірності втрати позичених коштів у межах від 0,25 до 0,5 значно збільшується не тільки сам ризик, а й сума, що має бути повернена позичальником. Так, при

Позичальник змушений повернути банкові вдвічі більшу суму в порівнянні з безризиковою кредитною угодою, а кредитний відсоток зростає в декілька разів.

Якщо ймовірність втрати позичених коштів перевищує 0,5, то, з одного боку, сам ризик стає катастрофічним (недопустимим), з іншого боку, кредитний відсоток та сума, що має бути повернена позичальником, сягають нереальних значень. Тому ризик втрати позичених коштів, що перевищує критичний рівень, слід вважати недопустимим.

Характерно, що обмеження величини максимального ризику на одного позичальника (у вигляді нормативу) не пов'язане безпосередньо з величиною ризику втрати позичених коштів у кожній конкретній угоді. В основу такого нормативного регулювання кредитів покладено припущення, що не варто надавати надто великий кредит одному позичальнику незалежно від рівня його надійності. Подібне регулювання ніяк не пов'язане з ціноутворенням, воно спрямоване на зменшення зваженого (грошового) ризику.

Розрахуємо для ТОВ ставку відсотка при відсутності ризику втрати позичених коштів r, використавши формулу (3.3). Так як це підприємство відноситься до класу Б, то ризик втрати позичених коштів (таблиця Н.2 ), ставка за якою ТОВ надавався кредит 18 %, тоді маємо:

(3.12)

Отже бачимо, що без ризикова ставка відсотка дорівнює 12%, що значно нижча, ніж 18 % - ставка при наявності ризику.

Загальну сума коштів, яку б підприємство сплатило банкові при відсутності ризику Со розрахуємо за формулою (3.9):

(грн.) (3.13)

а при ставці відсотка за кредит 18 % ця сума дорівнюватиме (формула 3.10):

(грн.) (3.14)

Тобто бачимо, що при відсутності ризику неповернення позичених коштів підприємство сплатило би банкові на 8842,1 грн. менше. Таким чином банк намагається компенсувати витрати, пов'язані з небезпекою неповернення позичених коштів за даною угодою.

Вище не враховувалася належним чином наявність інфляції. Однак побічно інфляційний чинник відобразився в моделі ризикового банківського ціноутворення: у вихідній умові компенсації втрат (3.3) ставка без ризикового кредитного відсотка r обчислювалась з урахуванням інфляції. А отже, і ставка кредитного відсотка R, обрахована з урахуванням ризику, відреагувала на інфляцію через без ризикову ставку г, з якою вона безпосередньо пов'язана, як видно із співвідношень (3.4) та (3.5). Більше того, у високо інфляційній ситуації ставка r фактично близька до відносного відсотка інфляції і безпосередньо впливає на ставку ризикового кредитного відсотка.

За 2008 рік річний рівень інфляції становив 22,3 % [9]. Без ризикова банківська кредитна відсоткова ставка r становитиме: інфляційна складова 22,3 % і без інфляційна складова 12 %, разом - 34,3 %, розрахуємо ставку відсотка R за формулою (3.7):

R = 0.343+ 0.05/0.95 (1 + 0.343) = 0.41 (3.15)

Отже, бачимо, що інфляція в умовах ризику значно впливає на кредитний відсоток, який дорівнює 41 %. Тому банку для мінімізації кредитного ризику необхідного до ставки відсотка також включати й інфляційну складову, що значно зменшить його витрати.

ТОВ «Колос Трейд-С» отримало кредит у четвертому кварталі 2008 році на суму 150000,00 грн., під процентну ставку 18 % річних, на 36 місяців. За весь період користування кредитом товариство сплатить суму процентів у розмірі 41054,79 грн. (додаток М).

За умови інфляції більшість банків збільшують процентні ставки для мінімізації кредитного ризику, тому якщо до СВ ХФ ВАТ «Кредитпромбанк» на початку першого кварталу 2009 р. подадуть заяву на отримання кредиту у розмірі 150000,00 грн., то кредитні експерти будуть розглядати цю суму на 36 місяців під базову процентну ставку 27 %, при цьому сума переплати буде складати 61582,19 грн., що на 20527,40 грн. більше (додаток П). В даному випадку банк бере на себе частину кредитних ризиків

Якщо розглядати суму переплати під процент 41 %, за умови інфляції, то така сума складе 93513,70 грн. (додаток Р), тобто ризик неповернення боргу зростає, тим самим весь кредитний ризик бере на себе товариство.

Отримавши результати розрахунку процентної ставки без урахування рівня інфляції, та з урахуванням, простежується наступне: як написано вище, банк у 2009 р. міг би розглядати кредит під процентну ставку у розмірі 27 % річних, а за умови інфляції річна процентна ставка повинна дорівнювати 41 %. Якщо банк поставить процентну ставку 41 % підприємців одразу злякає сума переплати. Банки для того щоб не втратити свого положення на ринку, та не втратити своїх клієнтів також беруть на себе кредитні ризики, пропонуючи клієнтам базову процентну ставку - 27 %, тому для зменшення кредитного ризику буде або брати додаткову заставу, для збільшення рівня покриття по кредиту (збільшення суми забезпечення), або зменшувати строк кредиту, або зменшувати суму кредиту (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 - Порівняння умов надання кредиту в умовах інфляції без врахування рівня інфляції, та розрахунку з урахуванням інфляції

	Банківський розрахунок	Розрахунок з урахуванням інфляції
		Збільшення суми застави	Скорочення строку кредитування	Зменшення суми
Сума кредиту, грн.	150 000,00	150 000,00	150 000,00	100 000,00
Строк кредитування, місяців	36	36	24	36
Процентна ставка, %	27	41	41	41
Сума застави, грн.	246 300,00	300 000,00	246 300,00	246 300,00
Коефіцієнт покриття	1,6	2,0	1,6	2,5
Сума переплати, грн.	61 582.19	93 513.70	63184,93	64027,40
Страхування	Обов'язково	Обов'язково	Обов'язково	Обов'язково

Аналізуючи таблицю 3.1 можна простежити, що банк для мінімізації кредитного ризику в умовах інфляції буде використовувати будь - які засоби для його зменшення, тобто пропонувати клієнтам для одержання кредиту: збільшення суми застави до 300 тис. грн., тобто збільшують коефіцієнт покриття до 2, зменшення строку кредитування до 24 місяців, зменшення суми кредиту до 100 000,00 грн.

Опрацювавши низку методик щодо оцінки кредитного ризику та шляхів його зменшення, ми визначили найбільш застосовувані та ефективні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, серед яких - лімітування, диверсифікація, концентрація, отримання від клієнта достатнього якісного забезпечення, а також для банку доцільно враховувати взаємозалежність між ризиком втрати позичених коштів та ставкою відсотка за кредит із врахуванням темпів інфляції.

3.3 Шляхи удосконалення та перспективи розвитку методів банківського кредитування підприємств

Основною проблемою, яка постає перед банком при кредитуванні підприємств є ризик. Ризик є невід'ємною складовою економічної діяльності. Недостатнє усвідомлення його нерідко призводить до сумних наслідків. Банківську справу неможливо уявити без ризику, тобто для функціонування комерційних банків ризик є притаманною складовою. Мінімізація кредитного ризику є основним завданням і проблемою для банка при здійсненні кредитування.

Банки для зменшення кредитного ризику використовують не окремі методи зниження ризику, а комбінацію їх, застосовуючи як зовнішні, так і внутрішні способи.

Методи управління банківськими ризиками поділяється на такі групи:

- методи уникнення банківських ризиків;

- методи прийняття банківських ризиків.

У свою чергу методи прийняття банківських ризиків поділяється на підгрупи (додаток С):

- методи зниження банківських ризиків;

- методи самостійного протистояння банківським ризикам;

- методи передання банківських ризиків.

Методи передання (трансферу) банківських ризиків полягають у розподілі ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. Серед причин, через які передання ризику вигідне як для сторони, що передає (трансфер), так і для сторони, що приймає ризик (трансфері), такі:

- збитки, великі для трансферу, можуть бути незначними для трансфері;

- трансфері може мати ліпші можливості і знати кращі способи для зниження можливих збитків, ніж трансфер;

- трансфері може перебувати в кращій позиції для зменшення збитків чи контролю за ризиком (наприклад, мати широкі можливості виходу на ф'ючерсні біржі з метою хеджування ризику).

Трансфер ризику не є найбільш безпечним й ефективним способом мінімізації банківських ризиків. Тому рекомендується під час передавання банківських ризиків ураховувати таке:

- трансфері повинен мати значні повноваження для зменшення і контролю ризику і найкраще використовувати ці повноваження;

- трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі взяті на себе зобов'язання;

- розподіл ризиків між трансфером і трансфері має бути чітко визначеним і недвозначним;

- ризик має передаватися за ціною, однаково привабливою для обох учасників;

- рішення про трансфер повинне прийматися на основі критерію ефективності (як недорогий чи більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними за надійністю методами мінімізації банківських ризиків.

Існують такі методи передання банківських ризиків:

- страхування;

- хеджування;

- продаж активів та сек'юритизація;

- консорціуми та паралельні кредити;

- договори гарантії та поруки;

- факторинг та лізинг.

Найважливішими та часто використовуваними банками із перерахованих методів належать : страхування, хеджування та договори гарантії та поруки.

Страхування належить до методів передання ризику через укладення договору, в якому в ролі трансфері виступає страхова компанія. З усіх способів передання ризику страхування найбільшою мірою відповідає ідеальним умовам трансферу ризику.

Страхування кредитних ризиків розглядається, як вид страхування, сутність якого полягає в зменшенні .чи усуненні кредитного ризику

До страхування кредитів (кредитних ризиків) відносять такі два його варіанти:

- добровільне страхування ризиків непогашення кредитів;

- добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів.

Страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту можна розглядати як форму забезпечення кредиту і сплати процентів лише у тому разі, коли страхова компанія спроможна здійснити виплату страхової винагороди. Недоліком такої форми страхування є й те, що страховик не вступає в прямі правові відносини з банком-кредитором, а отже, банк як третя особа втрачає можливість безпосереднього захисту своїх інтересів.

НБУ визначає хеджування як метод мінімізації ризику, зміст якого полягає у визначенні об'єкта хеджування та підборі до нього адекватного інструменту хеджування з метою компенсації збитків від об'єкта хеджування за рахунок прибутків від інструменту хеджування. Хеджування дозволяє банку ліквідувати як ризик, так і можливість отримання додаткового прибутку: якщо умови чи події будуть сприятливими з погляду об'єкта хеджування, будь-який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту хеджування.

Інструмент хеджування - об'єкт, поведінка якого за певних умов чи подій є прямо протилежною поведінці об'єкта хеджування за тих самих умов чи подій. Якщо об'єкт хеджування, наприклад депозит в іноземній валюті, втрачає вартість у разі знецінення валюти, то вартість інструменту хеджування зростає. На практиці інструменти хеджування мають відповідати також певним додатковим умовам: бути безумовними, безвідкличними тощо.

Об'єкт хеджування - будь-який фінансовий інструмент, який несе в собі ризик для банку. Найчастіше це банківські активи чи пасиви, вартість яких може змінитися в разі настання певних умов чи подій.

Отже хеджування - спосіб зниження ризику втрат, зумовлених несприятливими для продавців чи покупців коливаннями ринкових цін. Тому хеджування може бути застосоване лише до цінових ризиків.

Одним із способів передання банківських ризиків є укладення договорів гарантії та поруки,

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх зобов'язань. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником). Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарне (якщо інше не встановлено договором поруки).

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, зазначені в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, установленого в гарантії, па який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Саме під впливом кредитного ризику на Україні в повній мірі не знайшли свого практичного застосування світові методи надання банківських позичок такі як револьверне кредитування (автоматично поновлюваний кредит) та контокорент. Але, варто зазначити, що на Україні знайшли своє практичне застосування овердрафт та кредитна лінія, які теж досить широко використовуються у зарубіжній практиці кредитування. Хоча ці методи надання позик не можна назвати найбільш розповсюдженими через безумовну перевагу разових позичок, все ж їх питома вага у загальному обсязі наданих позичок постійно зростає.

Варто зазначити, що постійний розвиток та вдосконалення на Україні методів кредитування, які широко використовуються в світовій банківській практиці, а саме овердрафту та кредитної лінії поступово призведе до появи на ринку банківських послуг контокоренту та револьверних позичок. Кредитування у вигляді контокоренту та надання револьверних позичок має багато спільного з вітчизняними аналогами: овердрафтом та кредитною лінією.

Перспективи розвитку кредитної лінії, револьверного кредитування, овердрафту та контокоренту, як методів надання позик на Україні величезні.

Гальмує цей розвиток низька платоспроможність та недовіра банків до позичальників. Досвід кредитування цими методами можна запозичити та пристосувати до наших умов зі світової практики кредитування. Звичайно це досить складно, оскільки надання позичок у вигляді контокоренту та револьверне кредитування, як вже було зазначено, можливо лише за умови стійкого фінансового стану, платоспроможності позичальника та високого рівня довіри до нього з боку банку. Отже, знову постає питання про кредитний ризик, який є невід'ємною частиною кредитування.

Відомо, що останнім часом банки розширили коло клієнтів, яким надають позички у вигляді овердрафту та кредитної лінії. Це свідчить про те, що все ж таки фінансовий стан окремих позичальників покращується.

За сучасних умов для українських комерційних банків особливого значення набуває вивчення зарубіжної банківської практики, насамперед вибір методів надання позики в тій чи іншій ситуації.

В світовій банківській практиці при кредитуванні підприємства у вигляді кредитної лінії кредитор лімітує суму використання капіталу, вимагає, щоб підприємство задля підтримки кредитної лінії тримав на безстроковому, безпроцентному депозитному рахунку в банку відповідні кошти в межах 20-30 % від суми кредитної лінії, або створив резерв позички, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні заборгованості за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент. Щоб переконатись, що лінія використовується по призначенню комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого «періоду очищення» - 30-60 денного терміну, протягом якого не видається жодного траншу.

Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень. Але саме ці вимоги до підприємств суттєво знижують кредитний ризик і вітчизняні банки в майбутньому при покращенні фінансового стану підприємств могли б використати цей зарубіжний досвід.

Таким чином, продовжуючи розгляд світового досвіду і можливості його використання у вдосконаленні вітчизняного методу надання позик у вигляді кредитної лінії варто зупинити увагу на перевазі у практиці українських банків невідновлюваної кредитної лінії над відновлюваною. Це пов'язано з нестабільною економічною ситуацією на Україні, тому що позичка у вигляді відновлюваної кредитної, лінії надається лише надійним клієнтам з стійким фінансовим станом. Прикладом відновлюваної кредитної лінії є револьверна або автоматично поновлювана позичка, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, яка використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданої суми.

Угода про револьверну позичку подібна до тієї, яку укладають на кредитну лінію, але як правило термін її дії - 2-3 роки протягом цього періоду клієнт неодноразово позичає і повертає борг.

Револьверна позичка зазвичай незахищена, вона ґрунтується на загальній фінансовій спроможності підприємства. Цей метод кредитування інколи відносять до бланкових позичок і практикують її використання за кордоном.

Термін такої позики у світовій практиці виходить за межі одного року. Українські банки практикують кредитування по відновлюваним кредитним лініям до року. Отже, повернувши частину боргу, підприємство може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Часто револьверна позичка може переглядатись щодо терміну її погашення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється хвилеподібне, на позичковому рахунку завжди є непогашений залишок, який може бути постійним джерелом формування оборотних коштів. Саме тому цю позичку часто образно називають «вічнозеленою».

Не виключено, що незабаром за умови стабілізації економіки України довіра до позичальників з боку банків зросте і зарубіжна практика у вигляді револьверного кредитування стане у пригоді для вітчизняних банків.

ВИСНОВКИ

Дослідження проведене в дипломній роботі показало, що на сучасному етапі розвитку економічних відносин багато уваги приділяється кредитуванню, зокрема, умовам та методам надання позичок приділяють як науковці так і практики. У роботі економічний зміст кредитування показаний як складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.

Визначено, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування підприємств вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності.

У першому розділі приведені теоретичні основи організації процесу кредитування малого та середнього бізнесу комерційними банками. Розглянуті найбільш важливі види кредиту: банківський, комерційний, іпотечний, споживчий, державний та інші види. З'ясовано, що банківське надання кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів: забезпеченості, повернення; терміновості; оплати і цільового використання.

Другий розділ дипломної роботи присвячений розрахунку і оцінки показників фінансової діяльності ТОВ «Колос Трейд-С» на основі аналізу його фінансової звітності, та методичним підходам до оцінки кредитоспроможності підприємств.

Проаналізувавши економічні показники ТОВ «Колос Трейд-С», можна зробити наступні висновки, щодо його функціонування. Оскільки дане підприємство є сільськогосподарським, головним фактором для нього є наявність земельних ресурсів. Так як підприємство займається вирощуванням зернових культур, забезпеченість ріллею свідчить про його масштабність. Проаналізувавши показники ТОВ «Колос Трейд-С» щодо забезпеченості земельними ресурсами, можна сказати, що підприємство малого розміру. Незважаючи на це, слід відмітити тенденцію до збільшення сільськогосподарських угідь, що дає змогу підприємству розширюватись і розвиватись. Порівнюючи 2005-2007 роки бачимо, що простежується тенденція до збільшення рілля на 237 га.

Аналізуючи коефіцієнти ліквідності, можна сказати, що товариство може розширювати свою подальшу діяльність та сплачувати свої поточні зобов'язання, про що свідчить коефіцієнт чистого оборотного капіталу у 2005 р. - 43350; у 2007 р. - 44034, тобто він збільшився на 684. За розрахунками коефіцієнт абсолютної ліквідності товариство не може розрахуватися за своїми боргами протягом 1 місяця. Хоча спостерігається тенденція до збільшення розрахункового коефіцієнту на 0,058. Для підвищення даного показника необхідно зменшити свої поточні зобов'язання або збільшити наявні грошові кошти.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому, тобто визначення фінансової стійкості. За результатами аналізу визначено, що підприємство не залежить від позикових коштів, але зменшення коефіцієнта фінансової стійкості на 2,615 (2005 р. - 7,575; 2007 р. - 4,960) в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зменшення його фінансової стійкості на що вказує і наступний коефіцієнт - забезпеченості власними оборотними засобами (слід відмітити зменшення донного нормативу на 0,692 у 2007 р. порівняно з 2005 р.).

Що стосується рентабельності товариства, вона за 2005 - 2007 роки зменшувалася: коефіцієнт рентабельності активів на 0,09, коефіцієнт рентабельності власного капіталу на 0,01, Коефіцієнт рентабельності діяльності на 0,04. Для підвищення рентабельності доцільно збільшити прибуток підприємства.

Показники, що характеризують фінансовий стан підприємства є основними критеріями оцінки банком кредитоспроможності позичальників.

Одна з найголовніших проблем, з якою стикаються банки у процесі надання кредитів - ризик його неповернення, або кредитний ризик. Таким чином для успішного функціонування банку життєво необхідним завданням є правильно визначити кредитоспроможність, та оцінити кредитний ризик і виходячи з цього прийняти рішення про надання чи не надання кредиту.

За результатами дослідження визначено, що основними умовами при кредитуванні є визначення кредитоспроможності підприємств, а також оцінка кредитного ризику.

В дипломній роботі кредитоспроможність розглядається двома методами: методом коефіцієнтів, та методом рейтингової оцінки.

При аналізі кредитоспроможності в дипломній роботі запропонована рейтингова система оцінки. На підставі проведеної оцінки кредитоспроможності та вартості об'єкту застави товариство отримало кредит зі стандартною схемного погашення на купівлю зернозбирального комбайну у розмірі 150000,00 гривень на 36 місяців під річну процентну ставку 18 %.

У третьому розділі розроблені напрямки мінімізації кредитного ризику, шляхи удосконалення та перспективи розвитку методів банківського кредитування.

Банківською практикою напрацьована значна кількість методів та способів мінімізації кредитного ризику. Кожний банк вибирає той метод, який на його думку є найбільш придатним у конкретній ситуації.

В дипломній роботі пропонується три варіанти кредитування підприємств: під 18 %, 27 %, 41 %. Товариство, отримавши кредит на початку четвертого кварталу 2008 р. під процентну ставку 18 %, без врахування рівня інфляції, за весь період користування кредитом сплатить суму процентів у розмірі 41054,79 грн.