42

Валютний курс

Зміст

Вступ

1. Система валютних курсів та їхні функції

2. Номінальний обмінний курс

3. Реальний обмінний курс

4. Валютний ризик і методи валютного страхування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У міжнародних торговельних та фінансових операціях використовуються різноманітні національні й міжнародні грошові одиниці -- валюти, які купуються і продаються на валютних ринках для здійснення розрахунків по міжнародних угодах. Пропорція обміну двох валют називається двостороннім обмінним курсом. Усереднене значення індексів двосторонніх обмінних курсів називається багатостороннім, або ефективним валютним курсом. Закономірності формування і вплив валютних курсів на економіку досліджуються насамперед через аналіз двосторонніх обмінних курсів.

Як економічна категорія валютний курс являє собою ціну грошової одиниці тієї чи іншої країни. За умов золотого стандарту його рівень визначався рівнем встановленого державою золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту. У зв'язку з демонетизацією золота визначення валютного курсу здійснюється зіставленням купівельних спроможностей грошових одиниць різних країн. З огляду на це можна відзначити: валютний курс -- це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Таке визначення найповніше виражає зміст цього економічного поняття.

Валютний курс використовується при купівлі та продажеві валюти у зв'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженням до країни капіталів та їх вивозом за кордон, при наданні кредитів та здійсненні інших зовнішньоекономічних операцій. Водночас важливим призначенням валютного курсу є його використання при здійсненні статистичних розрахунків, що визначають вартісні показники економічної діяльності тієї чи іншої країни та її позиції у світовій економіці.

1. Система валютних курсів та їхні функції

Існує декілька різновидів валютного курсу: офіційний, ринковий, комерційний курс, клірингових валют, аукціонний та інші.

Відповідно до чинних у окремих країнах нормативів курси іноземних валют встановлюються їх котируванням. Котирування -- це визначення офіційними державними органами (Центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти. При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким банки купують валюту. Котирування може бути обов'язковим для суб'єктів валютних операцій або суто номінальним -- орієнтовним. Тоді валютний курс, визначений котируванням, може не збігатися з курсом конкретної угоди.

Функції валютного курсу

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних економічних відносин. Будь-які його зміни впливають практично на всю систему макро- та мікроекономічних показників тієї чи іншої країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість тієї чи іншої грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

По-друге, на основі валютного курсу здійснюється порівняння цінових структур окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення -- продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної платні, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни та національні умови виробництва, зокрема національні вартості товарів і послуг з інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг. На його основі національні витрати прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента -- суспільне необхідних інтернаціональних витрат праці і відповідно до цього -- до інтернаціональної вартості.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Рис.1 Визначення валютних курсів

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність (сила) валюти виражається як сума товарів і послуг, що їх можна придбати на дану грошову одиницю.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах -- країні А і країні В визначає паритет купівельної спроможності (purchasing power parity) -- РРР. Залежно від номенклатури товарів РРР може бути частковим (за певним набором товарів) і загальним (за всім суспільним продуктом).

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою з них є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг.

де: Pj^A і Pj^В -- рівень цін у відповідних країнах у період j.

Поряд із ціновим існує метод розрахунків РРР, спертий на визначення співвідношень витрат виробництва. Зазначений метод розрахунків має переваги в тому, що він дозволяє певною мірою абстрагуватися від окремих кон'юнктурних і спекулятивних чинників цінових коливань.

В теорії валютних відносин використовується й метод розрахунків РРР на основі визначення співвідношень ефективних виробничих витрат у країнах, що порівнюються (А, В). У даному разі до ефективних витрат відносять: заробітну платню (W), норму позичкового відсотка (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна з формул, що використовується в даних розрахунках, має такий зміст:

де: W -- рівень заробітної платні у відповідних країнах, PR -- продуктивність праці у країнах А, В.

Паритет купівельної спроможності, характеризуючи товарне наповнення окремих грошових одиниць, є одним із основних чинників визначення валютних курсів, що формуються у сфері зовнішньоекономічних відносин. Одначе на практиці валютний курс, як правило, помітно відрізняється від паритетного співвідношення.

Які ж чинники впливають на зазначені відмінності?

Як зазначалося, валютний курс -- це ціна, в якій грошова одиниця однієї країни виражається у грошовій одиниці іншої країни. Тому, як і будь-яка ціна, валютний курс тієї чи іншої грошової одиниці формується під безпосереднім впливом попиту й пропозиції, що встановлюються у кожному конкретному випадку на валютному ринку. Тому цілком зрозумілим є те, що досить вагомі відхилення наявних валютних курсів українського карбованця, як і російського рубля, від паритету їх купівельної сили (РРР) значною мірою пояснюється недостатньою пропозицією вільно конвертованої валюти на відповідних ринках.

Окрім цього чинника, на величину валютного курсу і його динаміку значний вплив справляє стан платіжного балансу з поточних операцій, а також із сальдо, що характеризує рух довгострокових капіталів.

На динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу, а також чинники, пов'язані з динамікою цін національного ринку та інфляційними очікуваннями.

У контексті розглядуваних питань неабияке значення мають і суто політичні аспекти. Валютний курс надзвичайно чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність окремих країн, напрямок їх зовнішньополітичного курсу, міжнародний авторитет.

Нарешті, слід відзначити і вплив на динаміку валютних курсів спекулятивного чинника. Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди здійснюються для забезпечення торговельних і фінансових розрахунків. Дуже часто суб'єкти валютного ринку прагнуть одержати спекулятивний прибуток. Зазначена мотивація у багатьох випадках є визначальною. Як показують розрахунки, понад 90 % валютних операцій світового валютного ринку взагалі не пов'язано з обслуговуванням реальних торговельних і фінансових угод. Тому їхній вплив на динаміку валютних курсів є винятково високим.

Поряд із розглянутими питаннями, що розкривають чинники та наявні методики розрахунків валютних курсів, існує ще один спосіб, який дозволяє орієнтуватись у динаміці вартісного співвідношення окремих національних грошових одиниць. Йдеться про використання з цією метою ринкової ціни золота. Як зазначалося, Ямайською валютною угодою було розблоковано заборону приватних операцій з купівлі-продажу дорогоцінного металу, що існувала майже 40 років (1934--1975). Швидкими темпами почали розвиватися ринки золота. У Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших містах сформувалися спеціалізовані біржі, які здійснювали відповідні операції. Згодом обсяг щорічних операцій з купівлі-продажу золота став перевищувати десятки трильйонів доларів. Жоден із товарів західного ринку не може конкурувати в цьому з коштовним металом.

Отож сама практика ринкової економіки дала золоту, яке офіційно втратило монетарні властивості, специфічну функцію -- виступати ринковим масштабом цін національних валют, у яких здійснюються відповідні торговельні операції. Важливо враховувати й те, що міжнародною статистикою регулярно друкується динаміка цін золота у вираженні відповідних валют. Їх порівняння і дає, як показує аналіз, більш-менш точний вираз валютних курсів.

Розглянемо це на конкретному прикладі. На 31 грудня 1991 p. ціна унції золота на Нью-Йоркській біржі становила:

377 доларів (США)

566 марок (ФРН)

1 885 франків (Франція)

735 фунтів стерлінгів (Англія)

49 764 єни (Японія).

Якщо взяти ціну унції золота в доларах за одиницю, то можна отримати такі співвідношення американської грошової одиниці до інших валют: 1 долар = 1,48 марки; 5,1 франка; 1,95 фунта стерлінгів; 132 єни. Вказані співвідношення, виражені на основі ринкової ціни реалізації золота, розглядаються економічною теорією як вираз специфічної форми реального (ринкового) масштабу цін.

З цього факту окремі економісти виснують про те, що й за нинішніх умов золото зберігає за собою певні монетарні функції, що реалізуються на засадах не офіційних, а ринкових механізмів. Мається на увазі реалізація через зазначений механізм функції інтернаціональної міри вартості, на базі якої порівнюються купівельні спроможності різних валют. Звісно, цей висновок не слід абсолютизувати. Але те, що ринкову ціну золота можна використовувати при визначенні тенденцій валютних курсів, є фактом, що його неможливо заперечити.

Фіксовані та гнучкі валютні курси

Бреттон-Вудською валютною угодою було віддано пріоритет фіксованим валютним курсам. У противагу цьому Ямайська валютна угода визнала за можливе використовувати будь-які механізми курсових співвідношень: фіксовані, «плаваючі» (гнучкі), змішані.

Якщо повернутися до аналізу реальної практики, яка склалася в останнє десятиріччя, то можна побачити, що більшість валют функціонує нині в режимі змішаних систем. Йдеться про те, що валюти країн, які входять до певних регіональних валютно-клірингових угод чи союзів, фіксуються з певною допустимою амплітудою коливань один до одного. Водночас вони знаходяться в режимі «вільного плавання» відносно грошових одиниць країн, що лишаються поза межами вказаних союзів. У цьому зв'язку слід враховувати, що з часу впровадження 1973 р. системи «плаваючих» курсів МВФ не займає жорсткої позиції з цього питання, надаючи країнам-учасницям фонду право самостійного визначення режиму валютного курсу своєї грошової одиниці.

При утворенні Європейської валютної системи було визначено правило «валютної змії», за яким всі країни-учасниці запроваджують фіксовані валютні курси з допустимою нормою коливань у межах ±2,25 %. Лише валюті Італії (лірі), яка мала на той час найбільшу амплітуду коливань, підняли норму до ±6 %. З часом, коли до ЄВС приєднались Португалія та Іспанія, щодо їхніх валют установили таку ж норму коливань, як і Італії.

В 1991 р. Італія зменшила межі коливань своєї валюти відносно валют країн-учасниць ЄВС до ±2,25 %. Однак події вересня 1992 р., які підірвали фундамент валютної системи країн Європейської спільноти, вже вкотре показали, як складно додержуватися норм валютних співвідношень, про які йдеться. Так, лише за 3 дні -- з 14 по 17 вересня валютний курс фунта стерлінгів упав більш як на 10 %. Аналогічна доля спіткала шведську крону та іспанську песету. Італія взагалі вимушена була вдатися до девальвації на 7 % своєї валюти, що не забороняється правилами ЄВС.

Ще жорстокішою виявилась валютна криза у травні-червні 1993 р., коли під тиском валютних спекуляцій було девальвовано французький франк по відношенню до німецької марки майже на 4 %. Тоді було прийнято рішення збільшити припустимі коливання валютних курсів у межах ЄВС з 2,25 до 15 %. Зазначений захід, що розглядався як тимчасовий, мав забезпечити більшу гнучкість ЄВС. Водночас такий крок відчутно послабив можливості реалізації визначеної Маастрихською угодою інтеграційних процесів у межах ЄС. Події 1994 та 1995 pp. на валютних ринках ЄС підтвердили цей висновок.

Звідси виникає цілком природне запитання: які переваги має система фіксації валютних курсів, що потребує великих зусиль задля її збереження?

Розглядаючи цю проблему, слід звернути увагу на взаємозв'язок між стабілізацією валютних курсів та економічною конвергенцією. Під останньою розуміється зближення найважливіших народногосподарських показників країн, що знаходяться в інтеграційних зонах. Система твердих курсів, у т.ч. з вузькими межами курсових коливань, як у ЄВС, породжує два ефекти конвергенції.

Перший полягає в тому, що тверді курси сприяють вирівнюванню цінових структур окремих країн, внаслідок чого відбуваються зближення темпів інфляції та синхронізація економічної кон'юнктури. Другий ефект фіксації валютних курсів пов'язаний з утворенням відповідних передумов глибокої координації та узгодженості. країнами-учасницями своєї економічної політики.

Отже, йдеться про те, що за змістом система взаємовідносин, сперта на механізм фіксованих валютних курсів, являє сильний варіант валютної угоди. Такий варіант передбачає певне обмеження національної автономії не лише при проведенні заходів, що безпосередньо пов'язані з регулюванням валютних курсів, а й відносно окремих аспектів грошової та фіскальної політики.

На відміну від цього взаємодія країн на основі «плаваючих» курсів визначає зміст валютної угоди слабкого типу. Така угода залишає країнам-учасницям значно ширше поле економічної самостійності. При цьому важливо зважати й на те, що в обох випадках -- і за сильного, і за слабкого типу валютної взаємодії йдеться про угоди картельного кшталту. Це означає, що будь-яка країна-учасниця зберігає за собою суверенне право не лише на приєднання до тих чи тих координаційних заходів, а й навіть на вихід із відповідних організаційних структур.

Оптимальність режиму валютного курсу

Визначення оптимального рівня й режиму функціонування валютного курсу своєї грошової одиниці -- бути йому гнучким чи фіксованим -- винятково складне і надзвичайно відповідальне завдання владних структур кожної країни, насамперед її Центрального банку. Особливі ускладнення при його вирішенні виникають у країнах з перехідною економікою, а також у країнах, що розвиваються. Ці ускладнення пов'язані, з одного боку, з макроекономічною нестабільністю та її функціональною невизначеністю, а з іншого -- з відсутністю достатнього набору інструментів економічного регулювання наявної в тій чи іншій країні системи валютних відносин.

Водночас слід враховувати, що рівень і режим функціонування валютних курсів стосується не лише експортно-імпортних операцій, а й переливу приватного капіталу, міграції робочої сили, грошових переказів громадян, що працюють за кордоном, а також інших операцій, що зачіпають інтереси широких верств населення. За цих умов будь-які дії, дотичні до змін валютного курсу національної грошової одиниці, мають бути всебічно виваженими. Вони відкидають різкі зміни, мають здійснюватися поетапно, плавно.

Теорією та дійсною практикою доведено, що жоден із режимів визначення валютних курсів -- чи то система фіксованого, чи «плаваючого» курсу не може абсолютизуватися. Кожна з зазначених систем як така не є оптимальною; вона має як позитивні, так і негативні аспекти. Тому визначати оптимальний режим валютного курсу треба в комплексі з іншими заходами макроекономічної політики. Такий режим мусить бути спрямованим на забезпечення, з одного боку, внутрішньої стабілізації економіки, її грошово-кредитної системи, підвищення ефективності використання визначальних чинників виробництва -- виробничих потужностей, капіталу, робочої сили, а з іншого -- посилення зовнішньої конкурентоздатності країни, її валютної ліквідності, погашення боргових зобов'язань. Звідси вся система курсової політики повинна бути узгодженою як із внутрішніми структурними характеристиками економіки, так і з природою її зовнішніх позицій, а також із тими тенденціями, що розвиваються в цих сферах.

При встановленні гнучкої системи визначення валютного курсу в економіці країни формуються механізми, що захищають її від негативного впливу зовнішніх потрясінь, передусім від інфляції та знецінення капіталу. Гнучка система валютних курсів може відіграти важливу роль у вирішенні проблеми зовнішньої заборгованості та відповідної стабілізації платіжного балансу. Її особливо важливе значення полягає у сприянні утворенню на внутрішньому ринку конкурентного середовища як запоруки структурної перебудови й підвищення ефективності виробництва.

Водночас як теорією, так і практикою доведено, що за активного розвитку інфляційних процесів перевагу має режим фіксованих курсів. В умовах «плаваючого» курсу здійснення контролю емісійної діяльності та інших дефляційних заходів неефективне. Жорсткій емісійній політиці більшою мірою відповідає система фіксованих валютних курсів. Прийнято вважати, що і в період проведення грошових реформ режим фіксованих валютних курсів найбільш оптимальний. Як показують дослідження МВФ, в період з 1970 по 1980 р. середній темп інфляції в країнах, що розвиваються, з режимом фіксованого валютного курсу був нижчим, ніж у тих, де функціонувала протилежна система. Проте слід мати на увазі, що фіксація валютного курсу як така не гарантує очікуваних дефляційних результатів. Їх можна отримати лише за умови здійснення комплексної системи стабілізаційних заходів--як у сфері валютних відносин, так і в царині фінансів, грошово-кредитної емісії, політики доходів тощо.

Врахувавши альтернативність результатів дії режимів «плаваючих» і фіксованих курсів, окремі країни застосували систему часткової корекції, або змішаних курсів. Зокрема, в Мексиці після девальвації песо 1976 p. було запроваджено систему «контрольованого плаваючого курсу». З 1983 по 1991 р. у країні функціонувала система двох курсів: контрольованого (державне регулювання) та вільного. Контрольований курс застосовувався щодо експорту та імпорту, при погашенні зовнішнього боргу, а також при деяких інших операціях; у решті випадків діяв курс вільного ринку.

При визначенні режиму валютного курсу важливим питанням є вибір основи його прив'язки: чи це буде окрема валюта, чи «кошик валют». Обидві позиції мають свої переваги і вади. Їх слід всебічно обміркувати. Ясна річ, що прив'язка національної валюти до валюти країни, яка є провідним економічним партнером, за умови стабільності останньої (коли темпи зовнішньої інфляції менші, ніж внутрішньої), є виграшною. А от система прив'язки до «кошика валют» надійніша для країн з відкритою економікою. Вона зменшує ризик однобічного впливу певної: країни на свої конкурентні зовнішньоекономічні позиції.

За даними статистики МВФ, країни, що розвиваються, застосовують відповідно до умов здійснюваної ними внутрішньої та зовнішньої політики різні за змістом режими визначення валютних курсів. Динаміка цих процесів дається таблицею 1. Звертає увагу та обставина, що 1990 р. майже 2/3 країн, що розвиваються, застосували режим фіксованих валютних курсів.

Визначення валютного курсу в Україні

Із запровадженням у грудні 1992 р. купона в обіг (не лише в готівковий, а й у безготівковий) почалося офіційне визначення його валютного курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів України, було визначено ринковий режим встановлення валютного курсу українського карбованця. Цей режим містив такі положення:

1. Офіційний курс української гривні, використовуваний суб'єктами господарських операцій та банками для здійснення поточних операцій, встановлювався НБУ на підставі результатів торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).

Таблиця 1. Режими валютних курсів країн, що розвиваються, в 1990--99 pp. (у % від загального числа країн)

Валютний режим	31.12. 1990	31.12. 1993	31.12. 1996	31.12. 1999
1. Країни з фіксованими курсами відносно однієї валюти	61,11	49,57	40,00	35,94
в т.ч.: долара США	40,74	33,91	25,60	21,09
французького франка	12,96	12,17	11,20	10,94
інших валют	7,41	3,48	3,20	3,91
у т.ч. фунта стерлінгів	3,70	2,61	0,80	0,00
2. Країни з фіксованими курсами відносно:	25,93	28,70	32,00	28,13
СДР	14,81	13,04	9,60	5,47
«кошика валют»	11,11	15,65	22,40	22,66
3. Країни з гнучкими курсами	12,96	21,74	28,00	35,94

2. Для здійсненні власних операцій з іноземною валютою НБУ було надано право встановлювати курс покупця і курс продавця, за якими установи банку могли купувати і продавати валютні цінності поза межами валютної біржі.

3. Було надано також право уповноваженим комерційним банкам встановлювати власні курси покупця і продавця іноземної валюти для забезпечення здійснення платежів торговельного і неторговельного характеру з відхиленням від офіційного курсу НБУ в межах 2,5 %.

4. Було визначено, що НБУ може встановлювати окремий курс українського карбованця для операцій, пов'язаних із рухом капіталу.

Як показала практики, встановлення ринкового режиму визначення валютного курсу українського карбованця не Дало позитивних результатів. Це пояснюється, по-перше, повною відсутністю в держави необхідних валютних резервів, що їх можна було б застосовувати у стабілізаційних цілях; по-друге, інтенсивним розвитком внутрішньої інфляції; по-третє, значним дефіцитом платіжного балансу і високою часткою товарів критичного імпорту (сировинних ресурсів і комплектуючих машинобудівної промисловості) та їх подорожчанням у зв'язку з переходом на розрахунки за світовими цінами; по-четверте, відсутністю ринкового середовища у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ринкових регуляторів макроекономічних процесів.

Перелічені чинники вказують на те, що економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму «плаваючих» курсів. Забігання наперед без створення необхідних економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння валютного курсу українського карбованця.

Не можна однозначно оцінювати і проведену 12 серпня 1993 р. НБУ на підставі рішень уряду фіксацію валютного курсу українського карбованця відносно долара, марки і рубля, а звідси -- роздвоєння валютного ринку України. Внаслідок цього зросла незбалансованість останнього. Система фіксованого валютного курсу існувала в Україні більше року--до жовтня 1994 p.

Фіксація офіційного курсу карбованця забезпечила обмеження впливу курсового чинника на динаміку цін за критичними для України статтями імпорту, зокрема імпорту нафти й газу. В той же час система фіксованого валютного курсу мала істотні недоліки. Це по суті був відхід від логіки ринкової трансформації економіки України, який завдав великої шкоди економічному процесу.

Основною ознакою валютного регулювання за цієї системи була фактично повна заборона вільного ціноутворення на валютному ринку. Отримана резидентами валюта мала в обов'язковому порядку продаватися за офіційним (фіксованим) курсом у такому співвідношенні:

40 % від надходжень -- на валютному тендері;

10 % -- обов'язковий продаж в резерви НБУ;

50 % залишалося в розпорядженні підприємств, однак єдиним покупцем і цієї частки заробленої валюти міг бути лише НБУ.

Фіксація в Україні валютного курсу призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій. Якщо в цілому за 1993 p. бартерні операції становили 23,2 % загального обсягу експорту, то у 1994 p. їх частка збільшилася до 50 %,

зменшення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;

зростання зовнішнього боргу України;

зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах;

«втечі» капіталу за кордон.

У відповідності з Указом Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» з 1 жовтня 1994 p. офіційний курс українського карбованця, який до цього визначався адміністративне, почав визначатись на підставі відновлених торгів на УМВБ. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця з метою оплати контрактів «критичного імпорту». З 17 листопада 1994 p. резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних інвестицій в Україні, та здійснення проліцензованих Національним банком України валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу.

Як видно з таблиці 2, за 1994 p. офіційний курс долара США по торговельних операціях зріс у 8 разів, а обсяги його продажу -- майже у 3 рази. За цей же час офіційний курс німецької марки підвищився у 8,8 раза, російського рубля -- у 3,3 раза.

Темп падіння курсу готівкового карбованця протягом 1994 р. був приблизно в 2 рази нижчий, ніж безготівкового, оскільки його курс залежав від фіксованого курсу валют значно менше, ніж безготівковий. За готівковою валютою курс долара США зріс більш як у 3 рази, німецької марки -- в 4 рази, російського рубля -- приблизно в 1,5 раза.

Наведені вище дані свідчать про досить очевидну ситуацію: вивільнення офіційного валютного курсу супроводжувалося швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею між офіційним і ринковим курсами, що існувала перед відновленням роботи УМВБ. Наприкінці грудня процес зближення курсів в основному завершився, і в останній декаді грудня спостерігалася відносна стабілізація безготівкового карбованця щодо основних вільно конвертованих валют. Протягом грудня 1994 р. офіційний курс долара зменшився на 4 %, німецької марки -- на 15 %, російського рубля -- на 12 %.

Лібералізація курсу українського карбованця до іноземних валют значно вплинула на надходження валюти на валютний ринок. Якщо за 10 місяців 1994 р. на тендерах і аукціоні щомісячно в середньому продавалося 118,3 млн. дол. США, то в листопаді продаж валюти (доларів США, німецьких марок, російських рублів) уже становив 176 млн. дол. США, в грудні -- 254,4 млн. дол. США.

Наведені факти свідчать про позитивне значення для економіки країни вивільнення офіційного обмінного курсу карбованця до інших валют. Воно забезпечило перш за все стимулювання українського експорту, зростаюче надходження іноземної валюти з-за кордону. Важливим показником функціонування УМВБ в останні місяці 1994 р. було досягнення рівноваги між попитом і пропозицією. В окремі періоди спостерігалося навіть перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на неї.

У цілому за 1994 р. резиденти одержали за контрактами близько 1,5 млрд. дол. США, близько 250 млн. нім. марок і більше 800 млрд. рос. руб.

У першому півріччі 1995 р. валютний курс українського карбованця був більш стабільним. Це підтверджують дані таблиці 3. Якщо протягом 1993 р. середньозважений курс карбованця порівняно з 1992 р. зменшився у 23,5 раза, у 1994 р.-- у 6,5, то з січня по липень 1995 р. середньозважений місячний курс карбованця до долара США зменшився всього в 1,3 раза. Таке уповільнення пояснюється активною реалізацією впродовж 1995 р. курсу на загальну фінансову та макроекономічну стабілізацію, суттєвим уповільненням інфляційних процесів.

Позитивну роль відіграли і заходи щодо подальшої лібералізації валютного ринку, його поступової децентралізації. Відображенням цього стало зростання обсягів валютних операцій в Україні. Загальний розмір купівель валюти на ринку України зріс з 280 млн. доларів США у січні 1995 р. до 806 млн. у серпні 1995 р.

Започатковано процес повернення валюти резидентів, що осіла у попередні роки за кордоном. За експертними оцінками впродовж першого півріччя 1995 р. в Україну повернулося понад 500 млн. доларів США. Цей позитивний процес відображає підвищення довіри економічних суб'єктів до курсу на прискорену трансформацію економіки, здійснюваного органами виконавчої влади та НБУ.

Важлива подія в сфері валютних відносин сталася 1 серпня 1995 р. Відповідно до Указу Президента України на території України припинено використання іноземної валюти як засобу платежу. Цим винятково важливим кроком започатковано реальне обмеження доларизації національної економіки та подальше зміцнення національної грошової одиниці.

2. Номінальний обмінний курс

Валютні курси й котировки

Номінальний обмінний курс (NER) -- це відносна ціна двох валют, тобто пропорція їхнього обміну одна на одну. Обмінний курс показує, скільки номінальних грошових одиниць однієї країни можна купити за номінальну грошову одиницю або за певну фіксовану кількість номінальних грошових одиниць іншої країни. Коли кажуть "обмінний" або "валютний" курс, то найчастіше мають на увазі саме номінальний курс обміну валют. Підвищення курсу даної валюти означає, що вона стає дорожчою по відношенню до інших валют. Якщо ж валюта якоїсь країни стає дешевшою, то її курс знижується. Але, на відміну від звичайних товарів, пропорція обміну валют вимірюється безпосередньо, а не через кількість інших платіжних засобів. Тому курс валют, що обмінюються, можна визначати двома протилежними способами.

Коли ми чуємо: "Курс гривні склав 2 гривні за 1 долар США", або:

"Курс гривні склав 0,5 долара США за 1 гривню", -- то розуміємо, що йдеться про одну й ту саму пропорцію обміну гривень на долари, про один і той самий валютний курс. Наведені числові визначення валютного курсу є оберненими величинами, які характеризують курс долара до гривні і гривні до долара одночасно. Спосіб визначення валютних курсів називається валютною котировкою.

Пряма котировка оцінює одиницю іноземної валюти певною кількістю національної. Обернена котировка, навпаки, оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної. Звичайно валютні курси публікуються у вигляді прямих котировок, тобто курсів іноземних валют. Це зручно, тому що дає змогу оцінити і порівняти вартості всіх іноземних валют одразу через власну національну валюту. Для зручності саме курсами іноземних валют ми користуємось найчастіше, коли визначаємо курс національної валюти для практичних потреб. Але ми в своїх аналізах будемо користуватись оберненою котировкою: ціною національної валюти (одної гривні) в одиницях іноземної (певної кількості доларів США). Чому?

У практичних ситуаціях можливість подвійної котировки не створює жодних ускладнень, оскільки поряд з числовим значенням валютного курсу завжди наводиться інформація про те, яка саме з двох валют обмінюється на іншу в зазначеній пропорції. Інша справа -- теоретичні побудови, у яких валюти розглядаються взагалі і замість конкретних валютних курсів найчастіше фігурують їхні позначки. У моделях, що характеризують кількісні залежності між змінними, спосіб визначення валютного курсу набуває важливого значення. Адже зміна котировки на протилежну обертає на протилежне зміст, отримані результати і висновки. Аби точно знати, про який саме спосіб визначення валютного курсу йдеться в тому чи іншому випадку, замість терміна "валютний курс" ми скористаємось терміном "курс валюти".

Курсом певної валюти називається така оцінка пропорції її обміну, яка поводиться як ціна звичайного товару: зростає, коли відносна вартість валюти збільшується, і зменшується, коли валюта стає дешевшою відносно інших валют. Під номінальним обмінним курсом якоїсь валюти ми завжди розуміємо лише таку котировку, у значенні якої курс валюти змінюється в тому ж напрямку, що і її відносна вартість. Із двох способів визначення номінального обмінного курсу, наведених у першому прикладі, "справжнім" курсом гривні є 0,5 долара за 1 гривню. А 2 гривні за 1 долар - це курс долара до гривні.

Вплив валютних курсів та зовнішніх факторів завжди досліджується з позиції окремого національного господарства. З точки зору окремої країни, валюти чітко поділяються на "свою" -- національну (внутрішню) валюту даної країни та "чужу" -- іноземні валюти. Як правило, в аналізах фігурують дві умовні валюти: національна та іноземна. Отже, у відповідності з першим правилом, валютний курс можна визначити або як "курс національної валюти", або як "курс іноземної валюти". Необхідно лише обрати національну валюту.

Курс національної валюти є кількістю іноземної валюти, яку можна купити або продати за одиницю національної валюти на певний момент часу:

де: е_d - номінальний обмінний курс національної валюти (обернена котировка);

М_E^d -- кількість національної валюти, запропонованої в обмін на іноземну;

М_E^f -- кількість іноземної валюти, запропонованої в обмін на національну. Курс іноземної валюти є кількістю національної валюти, яку можна купити або продати за одиницю іноземної валюти:

де е_f -- номінальний обмінний курс іноземної валюти до національної (пряма котировка).

У розглянутих нами прикладах курс національної валюти України -- гривні -- 0,5 дол./грн., а курс іноземної валюти -- долара США -- 2 грн./ дол. Як бачимо, курси іноземної та національної валют -- обернені величини, які характеризують одну й ту саму пропорцію обміну двох валют.

Режими валютного курсу і валютна політика

Дії уряду ніколи не бувають нейтральними і рідко залишаються пасивними щодо курсу національної валюти. Головні причини цього - внутрішня грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика, яка впливає на валютний курс, а також значний вплив валютного курсу на торговельний баланс країни, від якого залежать розміри сукупного попиту, рівень виробництва і зайнятості в країні. Залежно від ступеня втручання органів грошово-кредитного регулювання у ринкове курсоутворення, обмінні курси поділяються на гнучкі та фіксовані.

Гнучкі курси можуть бути вільними або регульованими. Вільні курси складаються на валютних ринках стихійно, за відсутності валютної (курсової) політики з боку держави. Відсутність курсової політики означає, що уряд не встановлює валютних обмежень, не здійснює валютних інтервенцій або інших операцій на відкритому ринку, спрямованих на формування обмінного курсу. Відсутність курсової політики означає також, що при здійсненні заходів грошово-кредитної, бюджетно-податкової й торговельної політики уряд не ставить за мету певним чином вплинути на обмінний курс. Регульованими вважаються курси, які складаються на валютному ринку під впливом валютної (курсової) політики.

Системи регульованих курсів

Регульоване плавання. Валютні курси встановлюються на валютному ринку співвідношенням попиту і пропозиції. Однак країни намагаються обмежити взаємну курсову нестабільність шляхом участі в міжнародних валютних угодах (наприклад, у Європейській валютній спілці - ЄВС) або шляхом прив'язування курсу національної валюти до "кошика" валют своїх основних торговельних (валютних) партнерів. Припускаючи ринкове коливання валютних курсів, державні органи утримують їх у взаємно визначених і офіційно визнаних межах за допомогою валютних інтервенцій та інших інструментів валютної політики.

Серед сучасних систем регульованих гнучких курсів виділяються:

"Незалежне плавання" -- гнучкий обмінний курс, який складається незалежно від курсів інших валют під впливом попиту і пропозиції на валютних ринках та помірних інтервенцій центральних банків (США, Японія, Велика Британія, Аргентина, Австралія, Венесуела та ін.).

"Кероване плавання" -- незалежне плавання, при якому ринковий курс активно формується операціями центральних банків, що здійснюють регулювання за набором показників (Греція, Туреччина, Індія, Південна Корея та ін.).

"Спільне плавання" -- система гнучких обмінних курсів валют декількох країн з узгодженими межами взаємних курсових коливань.

Особливим різновидом регулювання валютного курсу є режим фіксованого курсу національної валюти. Фіксований курс у класичному вигляді -- це твердий курс національної валюти, за яким уряд офіційно зобов'язується вільно обмінювати національну валюту на іноземну і навпаки без обмеження кількості. Але в сучасних умовах більш поширена гнучка фіксація у вигляді зобов'язання уряду утримувати ринковий курс національної валюти в офіційно встановлених межах курсових коливань з допомогою валютних інтервенцій та інших операцій на відкритому ринку.

Фіксовані курси валют поділяються на фіксовані в умовах вільної конвертованості валюти й фіксовані в умовах валютних обмежень -- валютного контролю. Твердий курс, встановлений з допомогою валютного контролю або декрету про обов'язковий обмін валют за офіційним курсом, відрізняється від фіксованого тим, що не підтримується операціями на відкритому ринку і не є рівноважним ринковим курсом.

Сучасні системи фіксованих курсів

Різновидом спільного плавання є жорстке прив'язування курсу національної валюти до однієї, добровільно обраної іноземної валюти (базової валюти) або до кошика валют. У випадку жорсткого прив'язування курс національної валюти до інших валют змінюється так само, як курс базової валюти.

М'яке прив'язування передбачає фіксацію курсу до базового з урахуванням певних додаткових умов або індикаторів (наприклад, співвідношення рівнів цін на внутрішньому й зовнішньому ринках країн-торговельних партнерів). У такому випадку коливання курсу внутрішньої валюти будуть лише частково збігатися з коливаннями курсу базової валюти.

Конвертованість валют

Конвертованістю називаються умови обігу й використання внутрішньої валюти. Конвертованість валюти визначається порядком обміну - купівлі, продажу і використання внутрішньої валюти для здійснення угод, - умовами її обертання на зовнішньому (міжнародному) та внутрішньому (національному) валютних ринках.

За ступенем конвертованості валюти поділяються на вільно конвертовані, частково конвертовані та замкнуті (неконвертовані).

Вільно конвертовані валюти без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях і вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти. Вважається, що до вільно конвертованих належать валюти всіх країн з розвинутою ринковою економікою, але насправді такими є валюти небагатьох країн (наприклад, Великої Британії, США). Більшість держав дозволяє вільну Конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу.

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо:

а) обміну на інші валюти;

б) сфер або напрямків використання валюти в міжнародних угодах;

в) обертання на зовнішніх ринках.

До замкнутих (неконвертованих) належать валюти країн, які забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші.

Розбіжність між ринковими та офіційними курсами, заснованими на валютних обмеженнях, створює множинність валютних ринків і обмінних курсів. Множинність обмінних курсів -- диференціація курсових співвідношень по окремих видах операцій, товарних групах, сегментах валютного ринку тощо. Множинність обмінних курсів виникає внаслідок встановлення валютних обмежень, зокрема диференційованого режиму конвертації для резидентів і нерезидентів по поточних та фінансових операціях. Валютні обмеження застосовуються урядами для скорочення дефіциту торговельного балансу: обмеження або здешевлення імпорту, стимулювання експорту тощо. Для цього курс внутрішньої валюти по поточних операціях занижується. Інші цілі валютних обмежень -- зменшення міжнародної мобільності й запобігання втечі капіталу, обмеження спекулятивних операцій та забезпечення стабільності національної валюти, контролювання зовнішньої заборгованості, захист національних активів від іноземної експансії тощо.

Незалежно від особливостей, валютна політика характеризується напрямком впливу на валютний курс. Заходи, спрямовані на загальне зниження курсу національної валюти, називаються девальвацією, а політика, спрямована на підвищення курсу валюти, - ревальвацією. Термінами девальвація та ревальвація позначаються також наслідки відповідної валютної політики. Рівень девальвації (ревальвації) є відношенням зміни валютного курсу до його базового значення:

RD<0 характеризує ступінь зниження курсу валюти (девальвації), RD>0 -- ступінь підвищення курсу валюти (ревальвації).

Ефективний (багатосторонній) номінальний обмінний курс

Термін "ефективний обмінний курс" вживається у двох значеннях:

1) дійсна ціна валюти -- обмінний курс, скоригований на усереднений ефект тарифів, субсидій та інших платежів, пов'язаних з експортом або імпортом (традиційне значення);

2) багатосторонній курс -- усереднений курс національної валюти до інших валют в угодах з основними торговельними партнерами (поширене сучасне значення).

Ефективний обмінний курс розглядається нами лише в значенні багатостороннього.

Двосторонні валютні курси визначаються двосторонніми зовнішньоекономічними потоками між країнами. Основними потоками, які залежать від курсу національної валюти і активно впливають на нього, є експорт та імпорт. Між двосторонніми торговельними балансами і валютними курсами існує певний взаємозв'язок. Зниження курсу національної валюти сприяє збільшенню експорту, зменшенню імпорту і зростанню торговельного балансу країни. Але збільшення балансу зовнішньої торгівлі викликає протилежну тенденцію до підвищення валютного курсу. Тим самим значення двосторонніх курсів національної валюти і торговельних балансів з відповідними країнами завжди рухаються в напрямку досягнення взаємної рівноваги. Порівняння індексів валютного курсу і складових зовнішньоторгового обороту країни дає змогу визначати їхні рівноважні значення і прогнозувати напрямок змін у торговельному балансі. Загальне значення має сумарний результат змін двосторонніх валютних курсів. Але останні можуть змінюватися і одночасно впливати на торговельний баланс у різних напрямках. Загальна тенденція курсу національної валюти з урахуванням впливу на експорт та імпорт країни визначається через ефективний (багатосторонній) номінальний обмінний курс.

Ефективним (багатостороннім) обмінним курсом (EER) називається середньозважене значення двосторонніх індексів номінальних обмінних курсів національної валюти країни по відношенню до валют її основних торговельних партнерів. Агрегування абсолютних значень двосторонніх номінальних обмінних курсів позбавлене економічного змісту. Усереднюватись можуть лише тенденції до зростання або зниження двосторонніх курсів. Отже, багатосторонній обмінний курс -- це усереднене значення індексів зростання або зменшення двосторонніх курсів національної валюти за певний період. Індекс двостороннього обмінного курсу IER_it є відношенням курсу національної валюти до валюти i-го торговельного партнера у звітному періоді е_it до її курсу в базовому періоді е_i0.

Індекси двосторонніх курсів можуть узагальнюватись середнім арифметичним значень двосторонніх курсів національної валюти до валют торговельних партнерів, зваженим пропорційно до часток кожного з партнерів у зовнішньоторговому обороті. Багатосторонній обмінний курс національної валюти, розрахований як арифметичне середньозважене двосторонніх курсів, дорівнює:

де: EER_t -- багатосторонній обмінний курс внутрішньої валюти з п торговельними партнерами за період t;

Е_it -- індекс двостороннього курсу національної валюти до іноземної

валюти розрахунків з і-ю країною за період t;

w_it - усереднена частка i-го торговельного партнера в сумі експорту та

імпорту країни за період t, де 0 ? w_i ? 1;

На умовному прикладі розрахуємо багатосторонній обмінний курс гривні щодо валют умовних провідних торговельних партнерів України. Припустімо, у 2002 p. оборот зовнішньої торгівлі України склав 120 млрд. гривень. Основними торговельними партнерами України були Росія, США й Німеччина, сумарна частка яких у зовнішньоторговому обороті України склала 82,5% (табл. 1). Частки решти 150 країн -- торговельних партнерів України в обороті її зовнішньої торгівлі настільки незначні, що кожною з них окремо можна знехтувати. Курс гривні до валют основних торговельних партнерів -- російського рубля (RUR), американського долара (USD) та німецької марки (DM) - змінювався неоднозначно. Порівняно з попереднім, 2001 р., курс гривні до російського рубля впав на 4%, але, з іншого боку, -- підвищився на 4% до німецької марки і на 12,5% -- до американського долара. Яка ж загальна тенденція курсу гривні з точки зору його можливого впливу на торговельний баланс України? На перший погляд, середній курс гривні значно зріс і слід очікувати значного збільшення торговельного дефіциту.

Таблиця 2. Арифметичний середньозважений EER гривні, розрахований за двосторонніми курсами гривні.

Країни (і) та валюти крапі (MJ	Росія, RUR	США, USD	Німеччина, DM	Інші країни	Всього
Номінальний двосторонній обмінний курс гривні до валюти країни--торговельного партнера
2001 p.	2,50	0,40	0,75	-	-
2002 p.	2,40	0,45	0,78	-	-
Двостосторонні індекси номінального обмінного курсу гривні (2002-й до 2001 року)	0,960	1,125	1,040
Оборот зовнішньої торгівлі з Україною в 2002 р., млрд. грн. (UAH)	60	24	15	21	120
Частка в зовнішньоторговому обороті України у 2002 p.
загальна	0,500	0,200	0,125	0,175	1,000
нормалізована	0,6061	0,2424	0,1515	без ін. країн	1
	0,5818	0,2727	0,1576		1,0121
Багатосторонній номінальний обмінний курс гривні (середній арифметичний індекс)					101,21
Величина, обернена індексу					98,80

Але звернемось до розрахунків.

За даними табл. 1 розрахуємо двосторонні індекси курсу гривні до рубля, долара й марки, Е_it, розділивши курс гривні поточного, 2002 р. е_t на її курс в базовому, 2001 р. e₀, до валюти кожної з трьох країн - основних торговельних партнерів. Усередненими значеннями вагомості країн-партнерів можуть бути їхні частки в загальному обороті зовнішньої торгівлі даної країни:

На практиці багатосторонній курс розраховується лише відносно валют країн з вагомими частками в зовнішньоторговому обороті даної країни. Валютні курси країн з невеликими торговими значеннями при обчисленні EER не враховуються. У нашому прикладі курси гривні до валют країн з незначними частками в обороті торгівлі країни при обчисленні EER також не враховуються. Але ми не можемо зважити курси гривні до рубля, німецької марки та долара США за фактичними частками відповідних країн в обороті української зовнішньої торгівлі, оскільки сума часток решти країн, впливом яких ми знехтували, досить значна -- 17,5%. Тому при розрахунку EER торговельні частки нормалізуються: сума часток основних торговельних партнерів береться за "І", тобто частки кожного з них перераховуються відносно суми їхніх часток у загальному товарообороті України:

де: W_i -- нормалізоване торгове значення i-го торговельного партнера;



Перемножимо індекси двосторонніх валютних курсів гривні Е_i і нормалізовані торговельні частки W_i Росії, США та Німеччини, потім складемо їх у підсумку таблиці 1 і одержимо багатосторонній реальний обмінний курс гривні EER_UAH=101.21. Отриманий результат свідчить, що з урахуванням вагомості курсу гривні до окремих валют для торговельного балансу України курс гривні незначно підвищився і не дає змоги розраховувати на покращення торговельного балансу. Разом з тим негативний вплив значного підвищення курсу гривні до долара США на торговельний баланс України виявився набагато меншим, ніж здавалося на перший погляд. Внаслідок зниження курсу гривні до рубля позитивне сальдо торгівлі з Російською Федерацією (50% в обороті зовнішньої торгівлі України) швидше за все зросте і майже нейтралізує збільшення дефіциту торгівлі із США та Німеччиною (32,5% в обороті зовнішньої торгівлі України), викликане підвищенням курсу гривні до долара США та німецької марки.

Головною вадою арифметичного EER є його чутливість до котировки, за якою обчислюються двосторонні обмінні курси. Якщо, скориставшись даними таблиці 11.1, ми розрахуємо EER за двосторонніми курсами іноземних валют до гривні, то побачимо, що багатосторонній курс іноземних валют до гривні EER_f = 99,25 не буде оберненою величиною багатостороннього курсу гривні, визначеного за тими ж самими валютними курсами (100²/EER_d=98,80). Цього недоліку позбавлений EER, розрахований як середнє геометричне двосторонніх курсів.

Середнє геометричне двосторонніх валютних курсів - це добуток індексів двосторонніх валютних курсів, ступенем кожного з яких є нормалізована частка відповідного торговельного партнера в обороті зовнішньої торгівлі країни.

Геометричний середньозважений EER національної валюти визначається за формулою:

Розраховані за даними таблиці 1, середній геометричний індекс двосторонніх курсів гривні ERR_d = 100,98, а індекс двосторонніх курсів іноземних валют ERR_f = 99,03. Значення обох індексів є оберненими величинами: