ERRd=100²/ERR_f і приблизно відповідають середнім значенням належних "арифметичних EER, обчислених за оберненою та прямою двосторонніми валютними котировками.

Значна частина міжнародних угод здійснюється у вільно конвертованих валютах інших країн. Валюти торговельних партнерів можуть не обертатися на валютних ринках і не котируватися на ринках один одного. У таких випадках співставляються їхні котировки до міжнародних валют, а багатосторонній курс національної валюти країни може бути обчислений через співвідношення курсів валют торговельних партнерів до третьої валюти. Такий курс має назву багатосторонній крос-курс.

3. Реальний обмінний курс

Реальний обмінний курс (RER) -- співвідношення цін на внутрішньому і зовнішньому ринках, яким визначається експортна або імпортна орієнтація економіки у міжнародній торгівлі.

Двосторонній реальний обмінний курс: ринок одного товару

Реальний обмінний курс внутрішньої валюти є відношенням внутрішніх цін до зовнішніх за курсом внутрішньої валюти:

де: RER_d - реальний обмінний курс - відношення ціни товару на внутрішньому ринку до ціни на зовнішньому ринку;

е_d - номінальний обмінний курс національної валюти;

Р_d - ціна товару на внутрішньому ринку в національній валюті;

Р_f - зовнішня ціна товару в іноземній валюті, за якою закуповуються імпортні та продаються експортовані товари вітчизняного виробництва. Якщо реальний обмінний курс менший від одиниці (RER<1), продаж товару вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку вигідніший за імпорт аналогічного товару, а експорт вироблених товарів -- вигідніший за продаж на внутрішньому ринку. Отже, за умовами торгівлі країна є експортером товару. Зниження реального обмінного курсу збільшує зовнішній попит на товари вітчизняного виробництва й скорочує внутрішній попит на імпорт. Експорт зростає, імпорт скорочується, торговельний баланс країни за інших рівних умов поліпшується, її чистий експорт і національний доход зростають.

Якщо реальний обмінний курс дорівнює одиниці (RER=1) - ціни даного товару на внутрішньому й зовнішньому ринках однакові. Експорт, імпорт і внутрішня торгівля не мають відносних переваг.

Якщо реальний обмінний курс більший від одиниці (RER>1), продаж товару вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку є вигіднішим за його експорт, а імпорт -- вигіднішим за продаж аналогічних товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку. За умовами торгівлі країна стає імпортером даного виду товару. Зростання реального обмінного курсу зменшує зовнішній попит на товари вітчизняного виробництва і збільшує внутрішній попит на імпортні товари. Імпорт зростає, експорт скорочується, торговельний баланс країни за інших рівних умов погіршується, чистий експорт і національний доход зменшуються.

Реальний обмінний курс національної валюти вимірює ефективність імпорту і таким чином визначає умови торгівлі на внутрішньому ринку.

Реальний обмінний курс іноземної валюти є відношенням зовнішніх цін до внутрішніх за курсом іноземної валюти:

де: RER_f -- реальний обмінний курс іноземної валюти: відношення ціни товару на зовнішньому ринку до ціни на внутрішньому ринку;

e^f -- номінальний обмінний курс іноземної валюти до національної (долара США до гривні);

P^f -- зовнішня ціна товару в іноземній валюті, за якою закуповуються імпортні й продаються експортовані вітчизняні товари;

P^d -- ціна товару на внутрішньому ринку в національній валюті.

Реальний обмінний курс іноземної валюти вимірює ефективність експорту й тим самим визначає умови торгівлі на зовнішніх ринках.

Багатосторонній (ефективний) реальний обмінний курс

Багатосторонній, або ефективний реальний обмінний курс (REER) - середньозважене значення індексів двосторонніх реальних обмінних курсів основних торговельних партнерів. Він розраховується аналогічно багатосторонньому номінальному обмінному курсу ERR:

де: E^d_i -- індекс номінального обмінного курсу національної валюти до валюти і торговельного партнера;

Р^d -- внутрішній індекс споживчих цін;

P^f -- індекс споживчих цін і торговельного партнера;

W_i -- нормалізована частка експорту й імпорту і торговельного партнера у загальних обсягах експорту й імпорту даної країни.

Залежно від мети дослідження, багатосторонній реальний обмінний курс може розраховуватися також через співвідношення: індексу внутрішніх споживчих цін до індексу світових цін, індексів заробітної плати, індексів цін на товари, які є предметом міжнародної торгівлі, й решти товарів та послуг.

4. Валютний ризик і методи валютного страхування

Невід'ємною атрибутикою валютного ринку є система управління валютним ризиком стосовно втрат, пов'язаних із можливими змінами валютних курсів. Значення цього елемента ринкової інфраструктури відчутно зросло з 2-ї половини 1970-х pp., коли на базі Ямайської валютної угоди отримала широке застосування система «плаваючих» курсів. Різкі коливання валютних курсів стали імпульсом для створення розгалуженої структури механізмів, застосування яких у практиці міжнародних розрахунків зменшує або й повністю виключає можливі фінансові втрати.

Протягом останніх десятиріч практикою міжнародних економічних відносин опрацьовано кілька методів управління валютним ризиком. Йдеться про застосування системи хеджирування (hedging), яка криє в собі сукупність банківських, біржових і комерційних заходів страхування валютного ризику. Заходи з хеджирування зовнішньоекономічної діяльності здійснюються на трьох рівнях: транснаціональному (регіональному), міждержавному й міжфірмовому.

На транснаціональному рівні розробляється і реалізується в рамках міжнародних економічних угруповань (МВФ, ЄВС та інших) глобальна система заходів, що визначає найзагальніші принципи й норми валютного регулювання. Характер діяльності МВФ у цьому напрямку розглядається в 14-й темі.

Із запровадженням «плаваючих» валютних курсів у практиці міжнародних економічних відносин набула поширення система страхування від валютного ризику, що реалізується на міждержавному (двосторонньому) рівні та рівні зовнішньоекономічної діяльності окремо взятих держав. Йдеться про заходи макроекономічного характеру -- укладення міждержавних угод, діяльність у структурах валютно-клірингових союзів, визначення режиму валютного регулювання та утворення внутрішньодержавної (національної) системи страхування від валютного ризику.

Найбільш розгалуженою й розмаїтою є система заходів щодо управління та страхування валютного ризику, що реалізується на рівні зовнішньоекономічної діяльності окремих фірм, корпорацій, банків -- юридичних суб'єктів валютного ринку.

Теорія вважає, що валютний ризик виникає тоді, коли зміни валютного курсу прямо чи опосередковано впливають на баланс доходів чи витрат окремих суб'єктів ринку.

Розрізняються три типи валютного ризику.

До першого типу належить ризик валютних операцій. Вказаний тип ризику може мати місце внаслідок змін у валютному курсі, що виникають у період між моментом визначення величини доходу за результатами певної комерційної операції та моментом здійснення платежів в іноземній валюті. В цьому випадку навіть відносно незначні коливання валютного курсу можуть досить відчутно впливати на очікувані суб'єктом ринку доходи за результатами його зовнішньоекономічної діяльності.

До другого типу відносять ризик перерахунків. Його ще називають балансово-валютним ризиком. Зміст цього різновиду ризику полягає в тому, що з урахуванням змін валютних курсів компанії вимушені переоцінювати свої обліково-балансові позиції, виражені в іноземній валюті. Зрозуміла річ, що такі непередбачені перерахунки можуть істотно змінити у будь-якому напрямку загальний баланс суб'єкта підприємницької діяльності, структуру його активів і пасивів.

Третій тип -- економічний, або конкурентно-валютний, ризик. У даному разі під впливом змін валютних курсів коригуються конкурентні позиції фірми на внутрішньому або зовнішньому ринках, її частка у структурі експорту чи імпорту. Система управління і страхування валютним ризиком має в собі три чільні структурні блоки, що забезпечують комплексність підходу до зазначеного напрямку зовнішньоекономічної діяльності окремих фірм і компаній. Це, по-перше, блок заходів з прогнозування валютних курсів, який залежно від масштабів і перспектив зовнішньоекономічної діяльності тієї чи тієї фірми містить розроблення коротко-, середньо- і довгострокових прогнозів. Варто звернути увагу на високу ефективність цього виду діяльності: в умовах високої частотності валютних коливань прибуток отримується навіть тоді, коли безпомилково визначається лише сама траєкторія розвитку валютних курсів.

Теорією і практикою опрацьовано методики побудови валютних прогнозів. Усі вони мають опертям аналіз динамік курсоутворювальних факторів тієї чи іншої країни: динаміки цін, платіжного балансу, визначальних тенденцій структурної політики, резервних позицій, політичної стабільності і т. ін. У цій системі широко використовуються елементи математичного моделювання.

Другий блок управління валютним ризиком пов'язаний зі здійсненням економічної оцінки його масштабів і можливих у зв'язку з цим фінансових витрат, а звідси -- визначенням відповідних функціональних заходів, планів і програм як тактичного, так і стратегічного змісту.

Оцінки валютного ризику, що здійснюються фірмами, як правило, охоплюють такі параметри:

а) визначення величини ризикового періоду;

б) визначення балансових сум активів і пасивів, що знаходяться під ризиком;

в) розрахунки структури і характеру втрат, можливих у майбутніх комерційних угодах і операціях, а також інші визначення.

Щодо оперативного і стратегічного планування, то воно здійснюється загалом на змінній основі з застосуванням системи поточного коригування заздалегідь визначених параметрів. Такі корективи можуть вноситися на підставі даних поквартальних, місячних, декадних або навіть щоденних спостережень.

Третій блок управління курсовим ризиком пов'язаний з визначенням методів і механізмів запобігання його наслідків. Набір таких методів, напрацьований світовою практикою і використовуваний на рівні зовнішньоекономічної діяльності окремих суб'єктів валютного ринку, досить широкий. Його докладний аналіз потребує спеціальних досліджень та узагальнень. Слід зважати й на те, що компанії -- суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності у своїй практиці звичайно використовують стратегію вибіркового страхування, за якою страхуються лише ті валютні операції, по яких можливий ризик втрат перевищує ймовірний виграш. При цьому йдеться про глибоко індивідуалізовану систему заходів, яка відтінює специфічні особливості конкретного суб'єкта ринку.

Серед тих методів валютного страхування, що використовуються на рівні зовнішньоекономічної діяльності окремих фірм частіше за інших і вважаються достатньо ефективними, можна виділити такі.

1. Метод, який поєднує в собі систему суто статистичних заходів, що знаходять відображення в діловодстві фірм, їхньому бухгалтерському обліку. Мова йде про здійснення взаємного зарахування ризику за пасивами і активами, ведення рахунків безпосередньо в іноземній валюті, у якій здійснюються комерційні операції, запровадження система централізованого захисту від валютного ризику, коли відповідні доходи чи втрати переносяться з конкретних підрозділів фірми на її материнську структуру. В окремих випадках великі фірми можуть застосовувати в системі бухгалтерського обліку протилежне -- внутріфірмову децентралізацію згаданих наслідків. Фірми використовують і багато інших внутрішніх обліково-статистичних інструментів управління валютним ризиком.

2. Найпоширенішим методом страхування від валютного ризику є здійснення комерційних операцій на базі термінових угод форвардного типу. Тут експортер встановлює точні розміри своєї валютної виручки, а імпортер -- розмір власних витрат на майбутні платежі в національній валюті. В обох випадках торговельні партнери захищені від можливих змін у курсових співвідношеннях своїх валют. Це пояснюється тим, що вони укладають контракт із банком, який їх обслуговує, щодо купівлі чи продажу валюти за фіксованим курсом.

Враховуючи ці переваги, в останні роки чимраз ширшого застосування набувають форвардні валютні операції строком на 5 та більше років. Банківські структури Заходу, що обслуговують валютний ринок, досить часто укладають такі угоди.

3. Методом валютного страхування е надання спеціальних валютних позичок, що використовуються як гарантії майбутніх валютних надходжень чи платежів за зовнішньоекономічними угодами. Для експортера це означає отримання позики в іноземній валюті в момент укладення торгової угоди, конверсію цієї позики в національну валюту й наступну виплату позики за рахунок валютної виручки від здійснюваних постав. Імпортером здійснюються протилежні дії -- купівля потрібної валюти та її розміщення на депозитних рахунках до дати відповідного платежу.

4. У 1980-х pp. широкого розвитку набув метод валютного опціону (option of exchange), за яким контрагентом надається право вибору альтернативних валютних умов контракту. Йдеться про можливість купівлі чи продажу однієї валюти взамін на іншу за наперед визначеним курсом у будь-який час до попередньо встановленої дати. Зрозумілою є ефективність цієї операції. Водночас слід враховувати і витрати, що їх несе фірма, яка вдається до цього методу страхування: вона виплачує премію продавцеві опціону (банку). Попри це, спеціалісти вважають, що зазначена форма страхування від валютного ризику е досить перспективною. Підтвердженням цього є кількісний ріст опціонних бірж, що спеціалізуються на торгівлі різними видами опціонів. Так, 1978 p. було засновано Європейську опціонну біржу в Амстердамі (European Options Exchange), яка надзвичайно швидко нарощує обсяги відповідних валютних операцій. Те саме можна сказати і про діяльність Чиказької біржі опціонів та інших спеціалізованих у цій сфері фінансово-валютних установ.

5. В останні роки набув поширення метод валютного страхування, пов'язаний з використанням валютних «свопів» (currency swaps). Якщо на початку 1980-х pp. обсяг ринку операцій «своп» становив до 0,5 млрд. доларів США, то нині він перевищує суму в 500 млрд. доларів. Як метод курсового страхування система «своп» представляє обмін довготерміновими кредитними зобов'язаннями в одній валюті на однозначні зобов'язання в іншій валюті. Йдеться про обмін еквівалентних сум у різних валютах з неодмінною умовою здійснення через певний, спеціально обумовлений (скажімо, 5 років) строк зворотної операції.

В системі страхування від валютного ризику використовуються й інші методи. Досить ефективним серед них є застосування розрахунків у колективних грошових одиницях, зокрема в ЕКЮ, вартість яких визначається як середньозважена величина на базі «кошика валют», чим значною мірою нівелюються валютні коливання.

Висновок

З першого розділу видно, що теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість тієї чи іншої грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

По-друге, на основі валютного курсу здійснюється порівняння цінових структур окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення -- продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної платні, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни та національні умови виробництва, зокрема національні вартості товарів і послуг з інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг. На його основі національні витрати прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента -- суспільне необхідних інтернаціональних витрат праці і відповідно до цього -- до інтернаціональної вартості.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Також у першому розділі було розглянуто фіксовані та гнучкі валютні курси, оптимальність режиму валютного курсу та визначення валютного курсу в Україні.

У другому розділі розглянуто номінальний обмінний курс -- це відносна ціна двох валют, тобто пропорція їхнього обміну одна на одну. Обмінний курс показує, скільки номінальних грошових одиниць однієї країни можна купити за номінальну грошову одиницю або за певну фіксовану кількість номінальних грошових одиниць іншої країни. Але, на відміну від звичайних товарів, пропорція обміну валют вимірюється безпосередньо, а не через кількість інших платіжних засобів.

У третьому розділі розглянуто реальний обмінний -- співвідношення цін на внутрішньому і зовнішньому ринках, яким визначається експортна або імпортна орієнтація економіки у міжнародній торгівлі.

Найбільш розгалуженою й розмаїтою є система заходів щодо управління та страхування валютного ризику, що реалізується на рівні зовнішньоекономічної діяльності окремих фірм, корпорацій, банків -- юридичних суб'єктів валютного ринку. Саме питанню валютних ризиків та їх страхуванню і присвячений останній розділ роботи.

Список використаної літератури

1. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

2. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. - К., 1996.

3. Макконнелл К.Р., Брю С. Л. Экономикс. - В 2-х т.: Пер. с англ.. - М., 1992. - Т. 1, 2.

4. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

5. Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

6. Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

7. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

8. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

9. Основи економічної теорії. / Під ред. В.О. Рибалкіна, М.О. Хмельницького та ін. - К., 2002.

10. Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

11. Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1998.