Системне проектне фінансування

45

19

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади проектного фінансування

1.1 Зміст, характеристика і мотивація проектного фінансування

1.2 Види проектного фінансування

Розділ 2. Організація проектного фінансування

2.1 Зміст та складові системи проектного фінансування

2.2 Суб'єкти проектного фінансування

Розділ 3. Системне проектування в Україні

Розділ 4. Напрямки та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Проектне фінансування -- новітній курс, що започатковувався в нашій країні з розвитком ринкових відносин. У розвинутих країнах суб'єктами проектного фінансування виступають інвестиційні банки, органи державного управління, інші фінансово-кредитні установи. У свою чергу, інші інвестори беруть участь у проектному фінансуванні. Об'єктом їх уваги є доходи на вкладені кошти, що формуються від впровадження інвестиційних проектів.

Таким чином, предметом курсу є організація процесу залучення фінансових ресурсів до інвестування проектів з метою одержання доходів.

Проектне фінансування -- це складна система договірних відносин, де обумовлюється вкладання коштів на тривалий період.

Аналіз світового та вітчизняного досвіду впровадження інвестиційних та інноваційних проектів дозволив запропонувати до використання сучасні методики техніко-економічного обґрунтування проектів, оцінки інвестиційних рішень; управління проектними ризиками; фінансового забезпечення проектів та оптимізації структури джерел фінансування. Методи проектного фінансування розглядаються в контексті взаємодії всіх його учасників, держави, інвесторів, фінансових посередників.

Метою курсової роботи є дослідження системного проектування в державі з ринковою економікою.

Головним завданням курсової роботи є:

- визначити теоретичні засади проектного фінансування;

- дослідити організацію проектного фінансування;

- розглянути системне проектування в державі з ринковою економікою;

- дослідити напрямки та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями;

Об'єктом дослідження вибрано Україну - державу з ринковою економікою.

Суб'єктом дослідження є системне проектування в державі з ринковою економікою.

В курсовій роботі використано і проаналізовано наукову і методичну літературу з обраної теми дослідження, обґрунтовано особливості проектного фінансування.

Методологічною основою написання курсової роботи послужили міжнародне та вітчизняне правове законодавство та нормативні акти, теоретичні рекомендації щодо економічного розвитку України з метою підвищення добробуту народу.

Курсова робота складається зі вступу, 4 розділів, висновку, списку використаних джерел, додатку. Робота викладена на 44 сторінках, ілюстрована 2 таблицями та 4 рисунками, включає 1 додаток.

Список використаних джерел нараховує 19 найменувань.

1. Теоретичні засади проектного фінансування

1.1 Зміст та характеристика проектного фінансування

У межах тенденції до універсалізації банківської діяльності швидкого розвитку набули нетипові раніше для банків послуги: фінансування інвестиційних проектів, консультаційні, інжинірингові, екаунтингові послуги тощо. У цих умовах значно розширилась участь банків у проектному фінансуванні, за якого банки самостійно займаються безпосереднім розробленням інвестиційного проекту чи забезпечують клієнтам професійне консультування, несуть витрати з реалізації проекту чи стають співвласниками акцій підприємств, що створюються.

Проектне фінансування виділяється в окремий вид діяльності фінансово-кредитних установ, залучених до процесу організації фінансування інвестиційних проектів реального сектору економіки.

Під проектним фінансуванням розуміють окрему форму фінансування, що ґрунтується на життєздатності самого проекту, без урахування платоспроможності та гарантій основних його учасників. З іншої позиції, проектне фінансування вважається галуззю фінансування інвестицій, що забезпечує техніко-економічну ефективність діяльності підприємства та дає можливість генерувати достатні для цього грошові потоки. Існує також погляд, що процес фінансування -- це поєднання різних джерел та методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з розподілом ризиків серед його учасників.

Загалом під проектним фінансуванням розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування.



Рис. 1.1. Схема організації проектного фінансування.

У більшості випадків об'єктом проектного фінансування є сектор соціальної та виробничої інфраструктури, що характеризується значною капіталомісткістю, низькою комерційною ефективністю, але має стратегічне значення для економіки країни. Такий сектор охоплює об'єкти транспорту, енергетики, зв'язку, водопостачання і каналізації, переробки твердих відходів тощо.

Схеми проектного фінансування застосовуються також під час спорудження або відновлення великих промислових об'єктів (наприклад нафто- чи газовидобутку), рекультивації значних ділянок під кар'єрами та териконами.

На відміну від комерційного, чи інвестиційного, кредитування, де об'єктом кредиту виступає фінансово-господарська діяльність позичальника, для проектного фінансування об'єктом дослідження є конкретний задум, тобто бізнес-ідея, проект. При цьому оцінка діяльності позичальника визначається у складі загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом відшкодування боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, що генерує сам проект, тоді як в інвестиційному кредитуванні джерелом виступають результати діяльності позичальника.

Проектне фінансування дозволяє здійснити багатосторонні проекти, в яких дотримується баланс інтересів усіх учасників та використовуються при цьому різні фінансові інструменти, як, наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми тощо.

Світова практика вирізняє такі принципи проектного фінансування:

Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансування спонукає до розподілу ризиків серед максимальної кількості учасників проекту, а ризики за проектом у свою чергу потребують ретельного відстеження та попереднього аналізу з метою укладання контрактів зі споживачами продукції та страхувальниками на період до повного погашення кредиту. Урахування кредитором цього принципу означає збільшення розміру банківської маржі на весь період обслуговування боргу.

Принцип покриття боргу. Урахування такого принципу установою, що фінансує, ґрунтується на показнику обслуговування боргу (як співвідношенні очікуваних чистих надходжень від реалізації проекту до загальної суми заборгованості та відсотків). Отримані результати порівнюються з базовим варіантом інвестиційного проекту, що підготував незалежний консультант.

Ринковий принцип вимагає від фінансово-кредитної установи детального аналізу кон'юнктури ринку майбутньої продукції, що обумовлюється під час підписання кредитної угоди. Такий аналіз ринку проводиться з метою визначення динаміки цін на період експлуатації об'єкта. Як правило, порівняльний аналіз у такому аспекті проводиться: за сценарієм інвестора; песимістичним сценарієм банку; сценарієм, підготовленим незалежними експертами.

Принцип обмеженої відповідальності клієнта випливає з визначення проектного фінансування, згідно з яким погашення заборгованості відбувається за рахунок доходів від реалізації проекту, а відповідальність клієнта-ініціатора проекту визначається розміром власних коштів, спрямованих у проект.

Принцип забезпечення джерелами фінансування проекту ґрунтується на додержанні досить високого співвідношення між власними та запозиченими коштами, що коливається залежно від галузі (20:80; 30:70; 40:60), проте прийнятним для сторін вважається співвідношення 30:70. Якщо інвестиційний проект реалізується у державному секторі економіки та має стратегічне значення, то застосовується метод прямої бюджетної підтримки інвестицій, який використовується у таких формах: бюджетні асигнування на безповоротній основі (у вигляді субсидій та грантів); бюджетні інвестиції (через участь держави у капіталі підприємства чи організації, що отримує бюджетні кошти); бюджетні кредити як універсальний інструмент державного стимулювання проектів.

Принцип гарантування інвестицій:

- гарантія як безумовне зобов'язання у разі настання гарантійного випадку необхідності перерахувати установі, що фінансує, визначену суму коштів;

- гарантія під час завершення фінансування пов'язана з відповідальністю інвесторів за повну реалізацію інвестиційного проекту;

- додаткова гарантія щодо депозитів суб'єктів, які беруть участь у фінансуванні проекту.

Метою таких гарантій є страхування боргових зобов'язань інвестиційного проекту на весь період його життєвого циклу.

Принцип повернення та платності забезпечує послідовну ліквідацію заборгованості, графік якої відповідає життєвому циклу інвестиційного проекту таким чином, що повернення боргу починається після досягнення певного рівня виробничої потужності, а темпи погашення заборгованості прямо пропорційні темпам зростання виробництва продукції.

Принцип забезпечення повернення вкладених коштів під час проектного фінансування відіграє другорядну роль через те, що по-перше, чинником надійності виступає якість розробки, що оцінюється після реалізації проекту. По-друге, під час фінансування великих інвестиційних проектів неможливо зібрати достатній пакет забезпечення у вигляді застави, гарантій тощо.

1.2 Види проектного фінансування

Залучення фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів здійснюється у визначеному порядку, закріпленому чинною нормативно-законодавчою базою. Порядок отримання коштів для фінансування інвестиційних проектів залежить від джерел фінансових ресурсів, видів проектів, методів бухгалтерського обліку, форм участі фінансово-кредитних установ у фінансуванні, ступеня ризику кредитора.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів проектне фінансування можна розрізняти як таке, що реалізується за рахунок:

- власних коштів підприємства;

- запозичених коштів;

- залучених коштів;

- коштів державного бюджету;

- інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Ці ознаки організації фінансування проектів визначають види проектного фінансування (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Види проектного фінансування.

Якщо інвестиційний проект реалізується за рахунок власних коштів підприємства, то основними джерелами його фінансування виступають амортизаційні відрахування та нерозподілений прибуток. Дуже рідко підприємство, що вирішило реалізувати капіталомісткий інвестиційний проект, спроможне фінансувати його лише за рахунок власних коштів. Тому з метою отримання необхідних йому ресурсів використовуються позичкові джерела фінансування, до яких відносять:

- кредити банків та інших фінансових інститутів;

- позички під заставу нерухомості;

- облігаційні позики;

- комерційні кредити;

- вексельні кредити;

- лізинг, факторинг, форфейтинг та ін.

Якщо у процесі реалізації інвестиційного проекту єдиним або переважним джерелом фінансування виступають банківські кредити, то йдеться про банківське проектне фінансування (інвестиційне кредитування), що реалізується у закріплених законодавством формах кредитів.

Кредитування суб'єктів господарювання здійснюється під заставу нерухомості, обладнання, акцій або за гарантіями чи поручництвом.

Одним з важливих джерел фінансування проектів виступають позички під заставу нерухомості, що існують у кількох видах:

- стандартна іпотечна позичка;

- позичка зі зростанням платежі;

- іпотека зі змінною сумою виплат;

- іпотека із заставним рахунком;

- позичка за зменшеною ставкою.

Важливим кредитним механізмом, за допомогою якого кошти акумулюються та спрямовуються до інвестиційних проектів, виступають облігаційні позики. Основна мета проектного фінансування - організація фінансування довгострокових інвестиційних проектів, у тому числі фінансування угод, пов'язаних зі злиттям та поглинанням компаній.

Окремим різновидом проектного фінансування за рахунок запозичених коштів є таке, що ґрунтується на використанні механізму лізингу. Перевагою такого виду фінансування порівняно з банківським кредитуванням є залучення інвестицій з меншим ризиком для інвестора, оскільки лізингова компанія зберігає власність на об'єкт лізингу (у разі організації фінансового лізингу), і таким чином бере на себе частину ризику. Отже, лізингові схеми у багатьох випадках є варіантом захисту кредитної операції. Для кредитора (банку) також вигідно мати фінансового посередника як додаткового гаранта цільового використання кредиту. Фінансування, що здійснюється за рахунок залучених коштів, пов'язане з емісією та розміщенням акцій, коштів компаньйонів, пайових внесків тощо.

Важливу роль у проектному фінансуванні відіграє держава. Розподіл коштів із державного бюджету здійснюється, як правило, за такими напрямами: загальні функції державного управління, оборона, громадський порядок, безпека та судова влада, охорона навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток громадян, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення.

На безповоротній основі кошти державного бюджету можуть надаватися підприємствам, установам та організаціям державної та комунальної форм власності для реалізації інвестиційних проектів, що мають соціальне спрямування, а також інноваційних та концесійних проектів.

У табл.1.1. наведено порівняльні характеристики банківського кредиту та лізингу.

Таблиця 1.1.

Порівняльні характеристики банківського кредиту та лізингу

№ №	Суттєві параметри порівняння	Банківський кредит	Лізинг
11.	Сума	Обмежена лімітом, установленим банком на одного позичальника	Сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 % вартості наданого у лізинг майна
2 2.	Напрям використання коштів	Інвестиції спрямовуються у будь-яку підприємницьку та інші види діяльності	Інвестиції спрямовуються на активізацію виробничої діяльності, розвиток та модернізацію виробничих потужностей
3 3.	Необхідність застави та інших гарантій	Необхідна застава та/або гарантія повернення кредиту та відсотків за його використання	Розмір гарантій зменшується на вартість об'єкта лізингу, який виступає гарантією. Застава не обов'язкова
4 4.	Суб'єкти позички	Банки, позичальник	Банки, позичальник, продавець об'єкта -- посередник, страхові компанії
5 5.	Необхідність контролю за використанням позички	Необхідний контроль за цільовим використанням коштів	Гарантований контроль за цільовим використанням коштів, оскільки в лізинг передається конкретне, обумовлене угодою майно
6 6.	Витрати, пов'язані з одержанням позички	Покриваються за рахунок отриманих підприємством доходів, на які нараховуються всі передбачені законодавством податки та збори	Лізингові платежі відносяться на собівартість продукції та зменшують базу оподаткування і стимулюють розвиток виробництва

За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника.

За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.

Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно кредитують найбільш прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування:

- паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти;

- синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, що надається двома чи більше кредиторами, об'єднаними в консорціум, одному позичальнику. При цьому один або кілька провідних та авторитетних кредиторів організують роботу консорціуму протягом певного терміну та представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера. Ця управлінська структура координує і контролює надання, використання та погашення позички, веде переговори з позичальником відносно умов кредитної угоди, забезпечує мобілізацію необхідних фінансових коштів.

На відміну від синдикованого фінансування під час паралельного фінансування переговори з позичальником проводяться окремо кожним банком-учасником, а після узгодження всіх умов операції укладається загальна кредитна угода.

Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів.

Послідовне проектне фінансування має місце, коли великий банк виступає лише ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди та видачу позички банк отримує комісійну винагороду.

За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування:

- без регресу на позичальника;

- з частковим регресом на позичальника;

- з повним регресом на позичальника.

Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.

Найбільш дорогою для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на пред'явлення фінансових вимог до позичальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі комерційні та політичні ризики, що пов'язані з реалізацією проекту, але плата за надання кредиту значно вище, ніж за інших способів фінансування.

Кредитор у змозі взяти на себе незначну кількість ризиків за проектом у разі, якщо йому вдається розробити чітку систему зобов'язань сторін, які братимуть участь у реалізації проекту. Це стосується питання забезпечення ресурсами, транспортування, збуту, страхування тощо. У цьому разі істотні переваги має позичальник, оскільки він несе витрати на залучення коштів, а його кредитний рейтинг дає йому можливість залучати кошти для задоволення інших потреб. Для того щоб кредитори визначили ризик вкладання коштів, необхідно створити такі умови:

- використання відпрацьованої технології, що дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію;

- можливість оцінити ризик будівництва, виводу на проектну потужність та ризики, що пов'язані з функціонуванням підприємства, яке фінансується;

- кінцева продукція повинна мати досить місткий ринок збуту і можливість легкої реалізації, оскільки у цьому разі можливо визначити цінові ризики;

- наявність угод з постачальниками сировини та комплектуючих виробів, якщо такі необхідні;

- домовленість із постачальниками енергоносіїв з узгодженням граничних цін;

- політична стабільність реалізації проекту.

Кредиторам часто доводиться надавати певні пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довгострокові угоди, запроваджувати гнучкий графік погашення позичок тощо.

Кредитні установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або без права регресу. Особливе значення для банків мають експортні проекти із забезпеченням доходів (надходження від експорту спрямовуються на офшорний рахунок, з якого спочатку вираховуються операційні та окремі капітальні витрати, а залишкова частина сплачується спонсорам проекту). Банки з обережністю ставляться до урядових контргарантій комерційних проектів. Основна причина такого ставлення в тому, що банки традиційно розглядають проектне фінансування як приватний захід, а урядові контргарантії вносять у взаємовідносини сторін елемент суверенності.

Проектне фінансування з повним регресом на позичальника являє собою тип фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також нижчу вартість їх залучення порівняно з іншими типами проектного фінансування.

Такий тип фінансування застосовується у разі:

- надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, які мають державне значення, об'єктів інфраструктури, проектів, які дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;

- надання коштів у формі експортного кредиту, оскільки спеціалізовані агенції з надання експортних кредитів мають можливість приймати проектні ризики без додаткових гарантій третіх осіб;

- недостатньої надійності виданих по кредиту гарантій, хоча вони й покривають усі ризики за проектом;

- виділення коштів для невеликих проектів, які є чутливими навіть до незначного збільшення витрат, що може бути пов'язано, наприклад, з організацією інших форм проектного фінансування.

За умови фінансування проекту з повним регресом на позичальника кредитор не бере на себе жодних ризиків за проектом. При цьому він обмежує свою участь наданням коштів проти гарантій спонсорів проекту чи третіх осіб навіть без аналізу потоків готівки.

Тип фінансування з повним регресом усіх ризиків на позичальника також застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду та за його сприяння. Винятком є форс-мажорні та політичні ризики, які може брати на себе кредитор.

2. Організація проектного фінансування

2.1 Зміст та складові системи проектного фінансування

Система проектного фінансування складається з чотирьох послідовних етапів:

- обґрунтування джерел та інструментів фінансування;

- визначення суб'єктів проектного фінансування;

- розроблення планів (схем) фінансування інвестиційних проектів;

- регулювання взаємодії учасників фінансування.

Виходячи з необхідності залучення фінансових ресурсів для реалізації великих інвестиційних проектів з різних джерел та за різними умовами, масштабами й формами власності, важливим законодавчо-нормативним підґрунтям проектного фінансування в Україні є:

Закон України ”Про концесії" від 16 липня 1999 р. № 997-ХІV;

Закон України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV;

Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 07 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ;

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ;

Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 р. № 978-15;

Постанова Кабінету Міністрів України “Про Координаційну раду з питань політики фінансового сектору” від 01 листопада 2000 р. № 1620;

Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР;

Указ Президента України “Про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні” від 11 квітня 1997 р. № 323/97;

Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. № 687-XIV;

Закон України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р. № 1699-ІІІ;

Закон України “Про основи містобудування” від 06 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ;

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV;

Закон України “Про ціни та ціноутворення” від 03 грудня 1990 р. № 507-ХІІ;

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV;

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV.

Однією з форм фінансування інвестиційних проектів є вкладення капіталу на умовах концесії відповідно до Закону України “Про концесії”. Згідно із Законом концесія визначена як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі права на створення та управління об'єкта концесії, за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності на себе зобов'язань щодо створення та управління об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Цей Закон передбачає для вітчизняних та іноземних інвесторів широкі можливості отримання та використання на умовах концесії об'єктів державної та комунальної власності. Законом визначено, що зазначені об'єкти можуть надаватися у концесію інвесторам на термін до 50 років.

Законом України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” створені умови для залучення фінансових ресурсів у сферу будівництва автомобільних доріг та об'єктів дорожньої інфраструктури на концесійних засадах. Пріоритетом державної політики у сфері дорожнього господарства визначено передачу концесій на будівництво автомобільних доріг у напрямках міжнародних транспортних коридорів та магістралей.

Відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність” банки можуть брати участь у проектному фінансуванні через створення банківських об'єднань таких типів, як: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.

Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” визначено систему фінансово-кредитних механізмів і управління майном під час будівництва житла та операцій з нерухомістю.

З метою ефективної реалізації повноважень Кабінету Міністрів України у фінансовому секторі, координації діяльності органів виконавчої влади у цьому секторі та сприяння залученню інвестицій при Кабінеті Міністрів України створено Координаційну раду з питань політики фінансового сектору. Основними завданнями Ради є:

- визначення місця і ролі фінансового сектору та окремих його складових частин у розвитку національної економіки;

- узгодження головних напрямів та основних прогнозних показників розвитку фінансового сектору національної економіки;

- визначення структури фінансового сектору, ролі та взаємних зв'язків його суб'єктів, їх впливу на розвиток фінансового сектору національної економіки в цілому;

- узгодження єдиної концепції розвитку фінансового сектору національної економіки та визначення шляхів і механізмів її реалізації;

- узгодження програм розвитку, комплексів заходів і завдань окремих сегментів фінансового сектору, в тому числі фондового ринку, банківського сектору, податкової та грошово-кредитної політики, політики сприяння інвестиціям у реальний сектор економіки;

- приведення мети політики щодо фінансового сектору національної економіки та його складових у відповідність з міжнародним досвідом і тенденціями розвитку фінансових ринків.

Функціями такої Ради є:

- координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної з реалізацією основних завдань Ради;

- залучення міжнародної технічної допомоги, фахівців і провідних вчених до роботи Ради;

- одержання в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади інформації, необхідної для виконання покладених на неї завдань;

- подання Кабінетові Міністрів України пропозицій з питань, що належать до компетенції Ради, а також внесення в установленому порядку проектів відповідних законодавчих актів.

Для забезпечення розроблення та реалізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду та прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків при Президентові України було створено Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні.

Основними завданнями Консультативної ради з питань іноземних інвестицій є:

- сприяння визначенню основних засад державної політики щодо залучення та ефективного використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки;

- аналіз та узагальнення проблем, що стримують іноземне інвестування в економіку України, визначення політичних, організаційних, юридичних, економічних та інформаційних шляхів їх вирішення;

- розгляд ключових проблем інвестиційного процесу, регулювання іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проектів державних програм та актів законодавства з цих питань; розроблення пропозицій щодо вдосконалення форм і методів регулювання економіки і запровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України;

- запропонування державних заходів щодо активізації залучення українських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, послуг і капіталів;

- сприяння формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів;

- розгляд на прохання іноземних інвесторів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування України заяви про виникнення спорів між ними та підготовка висновків щодо можливих шляхів їх позасудового регулювання.

Закон України “Про архітектурну діяльність” визначив правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності. Зокрема, у ст. 7 визначено порядок розроблення та затвердження проекту об'єкта архітектури, а ст. 8 розкриває структуру робочої документації для будівництва.

Закон України “Про основи містобудування” визначив правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Політика ціноутворення в Україні регламентується Законом України “Про ціни та ціноутворення”, є складовою загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

- створення необхідних економічних гарантій для виробників;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об'єктів, що споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування і архітектури.

Статті 386, 388 Господарського кодексу України містять вимоги до компаній-позичальників, у засновницькому фонді яких є державний пакет акцій. Тепер вони в обов'язковому порядку мають отримати дозвіл на зовнішнє фінансування від Фонду державного майна України, включаючи дозвіл на відкриття рахунку за кордоном.

Цивільний кодекс України вперше обмежив можливість отримання іноземних кредитів від не фінансових установ. Згідно з положеннями Кодексу вітчизняні позичальники можуть отримати кредити лише від банків або небанківських фінансових установ.

Важливою складовою системи проектного фінансування виступають фінансові плани та схеми фінансування інвестиційних проектів, які мають практичне значення.

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. Фінансовий план являє собою узагальнюючий плановий документ, який відображає надходження та витрачання грошових коштів підприємства на поточний та довгостроковий періоди.

Процес фінансового планування повинен включати такі етапи:

- аналіз фінансових показників за попередній період на основі бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів тощо;

- короткострокове фінансове планування;

- довгострокове фінансове планування;

- практичне запровадження планів та контроль за їх виконанням.

Важливим елементом є система бюджетування, яка складається із системи бюджетного планування структурних підрозділів, системи комплексного бюджетного планування діяльності підприємства в цілому.

Основними завданнями фінансового планування повинні бути:

- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- визначення напрямів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Складним та багатоетапним процесом виступає також підготовка ефективної схеми фінансування проекту, в якій необхідно порівняти ефективність використання тих форм та методів його реалізації, які є доступними на інвестиційному ринку.

Схеми фінансування інвестиційних проектів можуть об'єднуватися у дві групи:

- здійснення проекту як єдиного цілого, використовуючи наявні у підприємства фінансові ресурси, різні види позичок чи позичкових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об'єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;

- розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позичкова підтримка яких ґрунтується на прямому чи непрямому кредитуванні, та поетапна реалізація таких підпроектів.

Організація проектного фінансування через використання лізингових схем є також поширеною. За такої форми організації підприємство як лізингоотримувач у результаті операції лізингу виступає підприємцем, власником, виробником. Він не лише використовує передане йому майно, а й володіє, розпоряджається їм певним чином, виступаючи при цьому повним власником вкладених ним (з дозволу лізингодавця) витрат у покращання засобів виробництва, а також частини нових основних засобів у розмірі їх приросту за рахунок власного прибутку за лізинговий період.

Окремою схемою фінансування великих інвестиційних проектів є використання позичкових коштів через механізм консорціумного кредитування. Такий механізм використовується для об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

В умовах недостатності надійних гарантій основою для активізації інвестиційної сфери може бути організація проектного фінансування у формі тимчасового об'єднання інвесторів, замовника та виконавців інвестиційного проекту.

Реалізацію проектного фінансування на основі тимчасового об'єднання наведено на рис. 2.1.:



Рис. 2.1. Організація проектного фінансування на основі об'єднання.

За такої схеми організації можливо вирішити проблему формування інвестиційних ресурсів, достовірності інформаційно-аналітичної бази проекту та можливості представлення пакета забезпечення під кредити, в тому числі через виставлення консолідованих гарантій.

Останньою складовою системи організації проектного фінансування виступає реалізація контролю за умовами фінансування. Належне виконання інвестиційного проекту контролюється менеджерами основних учасників проекту. Процес здійснення контролю за умовами фінансування реалізується по-різному залежно від статусу учасника.

2.2 Суб'єкти проектного фінансування

Відмітною рисою проектного фінансування вважається можливість залучення широкого кола учасників, які, як правило, пов'язані між собою складними та багатосторонніми договірними відносинами. При цьому організаційні форми участі можуть бути різними: корпорація, товариство, дочірнє підприємство, спільне підприємство тощо. Мотивацією до участі в проекті може бути просто очікування доходу від майбутнього продажу продукції.

Суб'єкти проектного фінансування представлено учасниками, які мають безпосереднє відношення до об'єкта фінансування. З позиції їх ролі в організації проектного фінансування їх доцільно розподілити на основних та потенційних учасників. До основних відносяться ініціатори, замовники, інвестори, керівник проекту, участь яких є обов'язковою для проектного фінансування. Взаємовідносини між ними, особливо між інвесторами та ініціатором, визначають характер проектного фінансування.

Потенційними учасниками проектного фінансування можуть бути держава, постачальники та покупці, страхові компанії, агентства з експортного кредиту та інші, які можуть брати участь у проекті залежно від їх зацікавленості. Учасників проектного фінансування подано на рис. 2.2.

Ініціатором проекту є автор головної ідеї бізнес-проекту, його попереднього обґрунтування та пропозиції з реалізації проекту. Ініціатором може виступити практично будь-який з майбутніх учасників проекту, але в результаті ділова ініціатива з реалізації проекту має виходити від замовника проекту. Замовник -- це основний учасник проектного фінансування, для якого здійснюється проект. Він зацікавлений у реалізації проекту та досягненні його результатів, він є майбутнім власником та користувачем результатів проекту. Він визначає основні вимоги та масштаби проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів та коштів, що залучаються від сторонніх інвесторів, укладає угоди з основними виконавцями, несе відповідальність за такими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту. Замовника представляє, як правило, фірма-засновник, що здійснюватиме експлуатацію проекту. Вона несе відповідальність за спорудження об'єкта та його нормальне функціонування, пошук підрядників та кредиторів, здійснює спільно з підрядником планування будівництва.



Рис. 2.2. Учасники проектного фінансування.

Інвестор як учасник надає кошти у користування чи забезпечує їх отримання від третіх осіб. Метою інвестора є максимізація прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Якщо інвестор та замовник не є однією і тією самою особою, то як інвестори зазвичай виступають банки чи інвестиційні фонди. Частка кредитора може бути найбільшою у загальній вартості проекту.

Ефективність роботи керівника проекту оцінюють за тим, наскільки правильно організована робота з контролю за витратами на проект. Для управління цим процесом за кордоном використовується спеціальний план управління ресурсами.

Державні органи країни, на території якої реалізується проект, також можуть виступати в ролі учасників. Їх участь може бути представлено у частці капіталу в проекті, наданні кредиту чи гарантії, забезпеченні необхідними дозволами та ліцензіями, створенні сприятливих умов для інвестицій, а також наданні різноманітних пільг, включаючи пільгове оподаткування.

3. Системне проектування В Україні

Україна, як і інші пострадянські держави, розпочавши перехід до ринкової економіки, потрапила у смугу глибокої трансформаційної кризи.

Одна з найгостріших проблем, яку необхідно розв'язати Україні сьогодні - знаходження коштів для свого подальшого успішного розвитку.

Досвід взаємодії України з міжнародними фінансовими інституціями підтверджує необхідність істотного удосконалення її реформ та механізмів.

Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, в основі фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку.

Прикладами проектного фінансування в Україні є, проект будівництва нової злітно-посадкової смуги в аеропорту “Бориспіль” японською експортно-імпортною агенцією, а по-друге, великий проект фінансування будівництва автомагістралі Київ -- Одеса (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1.

Найбільші угоди з проектного фінансування в Україні

Проект	Автомагістраль Київ -- Одеса	Злітно-посадкова смуга в аеропорту “Бориспіль”
Позичальник	Укравтодор	Міністерство транспорту
Інвестор	Deutsch Bank AG	Японський банк реконструкції та міжнародного співробітництва, уряд Японії
Гарант	Кабмін України в особі Мінфіну	Мінфін України
Сума	480 млн дол.	Близько 200 млн дол.
Термін завершення проекту	До 2011 р.	До 2006 р.
Юридичний радник	“Магістр & Партнери”	“Baker & McKenzie” -- консультант японської сторони

Зазвичай інвестором у проектному фінансуванні виступають міжнародні фінансові інституції -- Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, експортно-імпортні банки іноземних держав, які підтримують експорт обладнання з інших країн. Виступити в ролі інвесторів можуть і потужні приватні іноземні компанії.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який частіше називають Світовим банком, засновано у червні 1944 р. на валютно-фінансовій конференції, що відбулася під егідою ООН у Бреттон-Вудсі, а розпочав він свою діяльність 25 червня 1946 р.

Завдання Світового банку полягає у сприянні економічному зростанню країн, що розвиваються. Допомога спрямовується на будівництво шляхів сполучення, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, розвиток сільського господарства, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Деякі позики Світового банку йдуть на фінансування витрат, пов'язаних зі структурною перебудовою, спрямованою на зміцнення стабільності, підвищення ефективності економіки та її ринкову орієнтацію.

Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. До групи Світового банку входить п'ять міжнародних організацій:

- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

- Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ);

- Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Діяльність Світового банку зосереджена на двох сферах: макроекономічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше він діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, впровадженні антимонопольних заходів, розвитку торгівлі, пропагуванні реформ.

Відсоткова ставка за позиками Світового банку для країн, що розвиваються, змінюється кожні шість місяців і становить близько 6 %. Згідно із загальними правилами позики мають 5-річний термін відстрочення платежів і сплачуються протягом 15--20 років. Деякі позики банк надає із внесків, які надійшли від країн -- членів організації. Проте більшість грошових надходжень отримана за рахунок бонів, проданих на світових фінансових ринках.

Міжнародна асоціація розвитку заснована в 1960 р. і налічує 160 країн-учасниць. Ця організація групи Світового банку видає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Отримати їх можуть лише ті країни, де річний дохід на душу населення не перевищує 925 дол. США. Позики МАР мають 10-річний пільговий період і підлягають відшкодуванню впродовж 35--40 років (залежно від платоспроможності країни-позичальника). Кошти організації формуються за рахунок внесків економічно розвинутих країн.

Міжнародна фінансова корпорація заснована в 1956 р., налічує 173 країни-учасниці. МФК -- найбільше джерело прямого фінансування проектів приватного сектора в країнах, що розвиваються. Корпорація фінансує проекти, які не можуть на прийнятних умовах одержати суттєвої підтримки з інших джерел. МФК фінансує не більше 25 % від загальної суми витрат на проект. Незважаючи на те, що МФК може купити до 35 % акціонерного капіталу компанії, вона ніколи не стає найбільшим тримачем акцій і не бере участі у менеджменті фірми.

На відміну від Світового банку, Міжнародна фінансова корпорація надає позики без урядових гарантій, а весь фінансовий ризик вона відносить на рахунок проектів зі своїми партнерами.

Багатостороннє агенство гарантії інвестицій засновано з метою сприяння країнам, що розвиваються, у залученні іноземних інвестицій. Нині організація налічує 145 країн-членів. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Організація надає консультативні послуги на рівні уряду, допомагає знайти шляхи залучення приватних інвестицій.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів засновано у 1966 р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами. Членами МЦУІК є близько 130 країн.

За обсягом кредитів, наданих Світовим банком, Україна посідає останнє місце. Впродовж останніх років Радою директорів Світового банку для України було затверджено проектів на загальну суму позик більше 2,2 млрд дол.

Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є більш вигідними, ніж більшість інших зовнішніх джерел позичання, доступних для України в даний час. За класифікацією Світового банку Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень доходу). Для таких країн термін погашення кредитів становить 17 років (а останнім часом він зростає до 20 років) з пільговим періодом 5 років, під час яких сплачуються лише відсотки. Ставка відсотків може бути фіксованою або плаваючою, прив'язаною до ставки ЛІБОР. Відсотки по позиках Світового банку, залучених Україною до цього часу, сплачуються за плаваючою ставкою. Враховуючи загальну маржу Світового банку, ставка відсотків для України становить близько 6,5 % річних.

Залучення позик Світового банку на реалізацію системних та інвестиційних проектів регулюють такі законодавчі та нормативні акти:

- Закон України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” від 03 червня 1992 р.;

- Закон України “Про міжнародні договори України” від

- 22 грудня 1993 р.;

- Постанова Кабінету Міністрів України “Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу” від 05 травня 1997 р.;

- Закон України “Про ратифікацію Угоди про позику (Проект енергозбереження в адміністративних і громадських будівлях міста Києва) між Україною та МБРР” від 06 липня 2000 р.;

- Закон України “Про ратифікацію Кредитної угоди (кредит на закупівлю палива на зимовий період 2000/2001) між Україною та ЄБРР” від 07 грудня 2000 р.;

- Постанова Верховної Ради України “Про реалізацію Угоди між Україною і МБРР про надання позики на реструктуризацію вугільної галузі” від 23 березня 1999 р., інші законодавчі акти.

Починаючи з 1994 р. в Україні реалізується 12 проектів, що фінансуються за рахунок позик Світового банку, а саме:

Реабілітаційна позика (500 млн дол. США);

Інституційна позика (27 млн дол. США);

Проект реабілітації гідроенергетики та контролю у системі (114 млн дол. США);

Проект з розвитку насінництва (32 млн дол. США);

Експериментальний проект у вугільній галузі (15,8 млн дол. США);

Проект розвитку підприємств (310 млн дол. США);

Проект структурної перебудови вугільної галузі (300 млн дол. США);

Проект структурної перебудови сільського господарства (300 млн дол. США);

Проект розвитку експорту (60 млн дол. США);

Проект розвитку ринку електроенергії (317 млн дол. США);

Проект підтримки соціального захисту (2,6 млн дол. США);

Проект “Морський старт” (100 млн дол. США).

Крім того, триває підготовка 4 системних та 18 інвестиційних проектів.

Зміст системних проектів полягає у зміні умов та правил діяльності певних секторів державного управління або галузей економіки. За системними проектами умовами впровадження проектів та надання позик регламентується здійснення певного переліку політичних заходів, серед яких можуть бути: прийняття певних законодавчих та нормативних актів щодо регулювання тієї чи іншої галузі, створення нових установ державного управління тощо. Кошти позик за цими проектами повністю надходять до державного бюджету і відповідно погашаються виключно за його рахунок.

Метою інвестиційних проектів є технічна реконструкція окремих існуючих підприємств певної галузі або регіону, створення нових підприємств або надання коштів на поповнення оборотних коштів підприємств. При цьому чітко визначається перелік товарів, послуг і робіт, які закуповуватимуться за рахунок позики Світового банку. Кошти позик на інвестиційні проекти використовуються окремими підприємствами або установами-бенефіціарами.

При впровадженні інвестиційних проектів кредитна угода підписується між Україною та МБРР. Міністерство фінансів визначається представником позичальника. Також кредитною угодою встановлюється, які частини позики будуть передані відповідним субпозичальникам, а також визначаються категорії витрат, які можуть бути здійснені в рамках проекту. Наступним кроком є підготовка та підписання субкредитних угод між Міністерством фінансів та субпозичальниками-бенефіціарами. Субкредитними угодами визначається, яку суму Міністерство фінансів рекредитує тому чи іншому субпозичальнику, а також встановлюються умови та терміни погашення зобов'язань по обслуговуванню цього боргу перед державним бюджетом. Після цього Світовому банку надсилаються зразки підписів керівників підприємств-субпозичальників, які матимуть право підписувати фінансові документи по своїх частинах позики. Ці зразки підписів засвідчуються підписом Міністерства фінансів. Крім того, для реалізації інвестиційних проектів передбачається відкриття позичальником спеціального рахунку в одному з першокласних банків. Через спеціальний рахунок здійснюється оплата дрібних витрат, пов'язаних із впровадженням проекту. Для відкриття такого рахунку Мінфін обирає банк, що відповідає критеріям Світового банку. Одержує індивідуальну ліцензію НБУ на відкриття та використання рахунку в закордонному банку та відкриває спеціальний рахунок. Якщо субпозичальників більше одного, то на спеціальному рахунку відкривається відповідна кількість субрахунків. По кожному субрахунку банку, в якому відкрито спеціальний рахунок, надаються зразки підписів відповідного позичальника.