Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на виробничих підприємствах

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ФІНАНСІВ

Кафедра бухгалтерського обліку

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на виробничих підприємствах»

(за матеріалами ТзОВ «Торговий дім «ТДК»)

Виконала: студентка 413 групи

напрям підготовки 6.030509

«облік і аудит»

Науковий керівник: ст. викладач

Макарук Федір Федорович

Львів - 2008

Зміст

Вступ

1. Економічна характеристика, групування та класифікація витрат на виробництво та формування собівартості продукції

2. Первинний облік витрат на виробництво готової продукції

3. Синтетичний та аналітичний облік витрат на виробництво готової продукції

4. Порядок визначення і калькулювання собівартості готової продукції

5. Автоматизація обліку витрат на виробництві

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, що є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних та кількісних показників й оптимальне ціноутворення.

Облік витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції завжди вважалися найважчими ділянками в роботі бухгалтерії будь-якого виробничого підприємства.

У зв'язку з цим зростають вимоги до бухгалтерського обліку‚ перш за все‚ в напрямку підвищення гнучкості, аналітичності та оперативності одержуваної інформації про витрати на виробництво продукції з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

Проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції постійно знаходяться в центрі уваги багатьох відомих вчених. Значна увага їм приділена в працях таких економістів: Ф.Ф.Бутинця, С.Ф.Голова‚ З.В.Гуцайлюка‚ В.І.Єфіменка‚ Б.М.Литвина, Ю.Я.Литвина‚ М.Р.Лучка‚ М.С.Пушкаря‚ В.В.Сопка‚ М.Г.Чумаченка та ін. Вагомий вклад у розвиток методологічних питань обліку витрат виробництва внесли зарубіжні вчені: О.П.Аксененко‚ П.С.Безруких‚ Р.Вандер Віл‚ Фандель Гюнтер‚ К.Друрі‚ В.Ф.Палій‚ Т.Скоун‚ В.І.Ткач‚ Д.Фостер‚ Ч.Т.Хорнгрен‚ А.Яругова та ін. Одержані протягом багатьох років результати теоретичних і практичних розробок по проблемах удосконалення обліку витрат на виробництво мають велике значення для розвитку вітчизняної теорії обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Метою цієї курсової роботи є пояснення суті та особливостей витрат на виробництво, визначення основних аспектів формування собівартості готової продукції.

Об'єктом дослідження виступає процес обліку витрат і калькулювання собівартості продукції виробництв. Предмет дослідження склали теоретичні питання, принципи, логіка, методи і практичні аспекти обліку витрат і калькулювання собівартості продукції виробництв.

Методологічною основою курсової роботи є класичні положення економічної теорії, теорії бухгалтерського обліку щодо обліку ресурсного потенціалу підприємства, загальнонаукові принципи проведення досліджень. Праці провідних вітчизняних вчених послугували теоретичною базою проведення досліджень. Правове поле забезпечили нормативно-законодавчі акти, що регламентують процес обліку витрат підприємств.

Робота виконувалась на основі даних виробничого підприємства ТзОВ «Торговий дім «ТДК», основними видами діяльності якого є виробництво автомобілів, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям. На даному підприємстві використовують журнально-ордерну форму обліку із застосуванням автоматизації облікових операцій (див. додатки А1, А2).

Тема курсової роботи висвітлена у п'ятьох питаннях, в яких поступово відкривається економічна характеристика та групування витрат, суть і формування собівартості, метода калькулювання, процес обліку виробництва (синтетичний та аналітичний облік), а також облік виробництва із застосуванням автоматизованих програм.

1. Економічна характеристика, групування та класифікація витрат на виробництво та формування собівартості продукції

Виробничий облік передбачає збирання інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, які пов'язані з виробничими витратами, їх узагальнення та групування за різними ознаками. Лише на основі інформації, що міститься в системі виробничого обліку, можливе калькулювання. Калькуляційний облік забезпечує групування витрат у такому аналітичному розрізі, який робить можливим процес калькулювання. Ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у сфері калькулювання. Отже, між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв'язок: передумовою калькулювання є облік витрат виробництва. Облік витрат виробництва ґрунтується на розумінні економічної суті витрат та їх класифікації.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [14, 87 с.].

Основними критеріями, якими необхідно керуватись при відображенні витрат у бухгалтерському обліку і визнанні їх витратами певного періоду, є:

· витрати відображаються в обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань (п. 5 П(С)БО 16);

· витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені (п. 7 П(С)БО 16).

Витрати підприємств за своїм характером є різні, це зокрема пов'язано з видами діяльності самого підприємства. Класифікація витрат є необхідна для раціоналізації обліку витрат, для ефективного управління ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції.

Класифікація витрат - це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними [3, 146 с.].

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства.

Наукову класифікацію витрат було представлено ще в радянській літературі В. І. Стоцьким. Він розподілив їх на основні та накладні, прямі та непрямі, змінні і постійні, пропорційні і фіксовані.

Тому, щоб знати скільки, де і в якій мірі були понесені витрати під час господарської діяльності, скільки коштуватиме виробництво продукції, щоб мати змогу управляти витратами і їх контролювати, необхідно використовувати економічно обгрунтовану класифікацію витрат.

В економічній літературі є різні підходи до класифікації витрат за різноманітними ознаками (див. табл. 1.1). Багато вітчизняних науковців намагаються дослідити природу витрат і створити уніфікований розподіл для розуміння їхньої суті. Так за пофесором Бутинцем Ф. Ф. має місце наступний поділ витрат (див. рис. 1.1).

Такий розподіл витрат охопив всі сфери в управлінні господарською діяльністю. Однак не створив умови для розподілу витрат та їх обліку з метою визначення собівартості виготовленої продукції.

Наведені класифікації витрат не є достатньо придатними для організації облікової роботи на підприємстві з питань формування собівартості. Важливою є розподільча ознака - за економічним змістом. Тому, має місце наступна класифікація (див. табл. 1.2).

Така класифікація має велике значення для організації економічної роботи на підприємстві, для здійснення нормування, планування, організації, контролю, аналізу та управління витратами.

Таблиця 1.1

Класифікація витрат за економічними ознаками

№ з/п	Економічна ознака	Вид витрат
1	За відношенням до форм вартості:	· трудові; · матеріальні; · грошові.
2	За призначенням:	· технічні; · організаційні.
3	За відношенням до обсягу виробництва:	· умовно-змінні; · умовно-постійні.
4	За сферою виникнення:	· виробничі; · позавиробничі.
5	Інші.

Таблиця 1.2

Класифікація витрат за економічними ознаками

№ з/п	Економічна ознака	Вид витрат
1	За способом віднесення на собівартість виготовленої продукції:	· прямі; · непрямі.
2	За економічним змістом:	· статті витрат; · елементи витрат.
3	За способом нормування:	· нормовані; · ненормовані.
4	За сферами виникнення:	· виробничі; · позавиробничі.
5	За відношенням до періоду:	· витрати минулого періоду; · витрати звітного періоду; · витрати майбутнього періоду.
6	За цільовим призначенням:	· основні; · накладні.

Класифікація витрат

Рис. 1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку

Виробничі витрати - це витрати, понесені на виробництво продукції, робіт, послуг та які формують виробничу собівартість готової продукції, робіт, послуг.

Як вже було зазначено, виробничі витрати є прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певних виробів (робіт, послуг), а тому до їх собівартості включаються прямо на підставі даних первинних документів (матеріали, заробітна плата робітників та ін.). Непрямі витрати, а саме загальновиробничі витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а тому між об'єктами обліку витрат (продукцією роботами, послугами тощо) розподіляються пропорційно встановленому базису (заробітній плат робітників, матеріальним, прямим витратам тощо).

За цільовим призначенням витрати виробництва поділяються на основні і накладні. До основних належать витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її речову основу (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, технологічне паливо, заробітна плата робітників та ін.). До накладних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням (загальновиробничі витрати).

Групування виробничих витрат проводять для забезпечення правильної організації обліку витрат, що в свою чергу дозволить більш точно визначити собівартість продукції, що виробляється. Зведення всіх витрат на виробництво у групи за близькими чи однорідними ознаками є важливою передумовою калькулювання. Таке групування можливе при наявності економічно-обгрун6тованої класифікації витрат, що було вже розглянуто на попередніх сторінках.

Групування витрат проводиться за елементами витрат та за калькуляційними статтями витрат.

Елементи затрат - це економічно однорідні за своїм змістом затрати незалежно від того, на які види виробів і на якій ділянці вони використані.

Класифікація витрат за економічними елементами включає такі основні їх види [15, 90 с.]:

· матеріальні затрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість використаних у виробництві (крім продукту власного виробництва):

· сировини й основних матеріалів;

· покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

· палива й енергії;

· будівельних матеріалів;

· запасних частин;

· тари і тарних матеріалів;

· допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються: заробітна плата за окладами і тарифами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування за пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на Інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються інші витрати операційної діяльності (витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата банку за розрахунково-касове обслуговування та ін.).

Групування витрат за економічними елементами дозволяє одержати інформацію про те, що саме і на яку суму витрачено в процесі виробництва в цілому по підприємству. Також таке групування використовується для планування витрат виробництва, виявлення резервів їх зниження, нормування оборотних коштів і контролю за їх оборотністю.

Однак таке групування не дозволяє здійснити контроль та аналіз затрат за цільовим призначенням (видами виробів). Для цього необхідно використовувати групування затрат за статтями калькуляції, яке залежить від методу планування, технології виробництва та виду продукції.

Стаття затрат - це сукупність затрат, для якої характерна однорідність цільового використання [13, 69 c.].

За калькуляційними статтями витрати групують:

· сировина і матеріали;

· напівфабрикати;

· паливо та енергія;

· заробітна плата основна і додаткова;

· відрахування на соціальні заходи;

· загальновиробничі втрати;

· та інші.

Ці статті витрат формують виробничу собівартість продукції, є основою калькуляції. Таке групування дозволяє визначити призначення витрат, виявити їх за місцем виникнення, організувати контроль за ними.

Отже, собівартість - сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом, у сумі прямих виробничих та загальновиробничих витрат.

Передбачається формування двох видів собівартості (див. рис. 1.1):

§ виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

§ собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 11 П(С)БО16 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються [15, 88 с.]:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини, основних матеріалів, що створюють основу продукції, яка виготовляється, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретних об'єктів витрат (тобто продукції, робіт, послуг або виду діяльності, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат).

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, які зайняті у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизаційні відрахування та ін.

Рис. 1.1. Схема формування собівартості продукції

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

А собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) формується з:

· виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

· нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

· наднормових виробничих витрат.

Отже, групування витрат за однорідними економічними характеристиками дозволяє правильно організувати обліковий процес виробництва і здійснювати контроль за використанням матеріальних і нематеріальних ресурсів. Розуміння суті витрат дозволяє правдиво формувати виробничу собівартість виготовленої продукції та собівартість реалізації. Важливим елементом обліку є розподіл витрат на прямі і непрямі;на ті, що відносяться до виробничої і собівартості і ті, які списуються на собівартість реалізації готової продукції (робіт, послуг), і затвердження такого розподілу в обліковій політиці. А також встановлення калькуляційних статей, що формують собівартість готової продукції. Адже собівартість є якісним показником ефективності діяльності підприємства.

2. Первинний облік витрат на виробництво готової продукції

Документування процесу виробництва охоплює такі ділянки обліку як:

· списання сировини і матеріалів у виробництво;

· накопичення всіх прямих витрат на рахунку 23 «Виробництво» протягом місяця;

· накопичення всіх загальновиробничих витрат на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» протягом місяця;

· формування кінцевої фактичної собівартості виготовленої продукції;

· оприбуткування готової продукції на склад;

· узагальнення результатів виробництва в відомостях та регістрах обліку.

Облік виробництва починається з оформленням операцій на списання витрат у виробництво і закінчується оприбуткуванням готової продукції та визначенням її фактичної операції.

Схема документування процесу виробництва при журнально-ордерній формі зображена на рис. 2.1.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку заснована на використанні принципу систематизації та накопичування даних первинних документів безпосередньо в регістрах аналітичного і синтетичного обліків відповідно до чинного Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні.

Записи в накопичувальних регістрах виконують по показниках, необхідних для управління і контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, а також для складання періодичної та річної бухгалтерської звітності. Основними регістрами при цій формі обліку є журнали-ордери, що ведуться по кредиту синтетичних рахунків (синтетичного обліку) і дебету кореспондуючих рахунків.

Використовують також регістри аналітичного обліку - відомості, таблиці, книги і картки. Наприкінці місяця підсумкові дані кредитових оборотів із журналів-ордерів переносять до Головної книги, в якій підраховують обороти по дебету кожного рахунка. Головну книгу використовують для узагальнення даних журналів-ордерів, взаємної перевірки зроблених записів по окремих рахунках і складання звітного балансу.

У Головній книзі відображають початкове сальдо, поточні обороти і сальдо на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року) по кожному синтетичному рахунку. За методом подвійного запису суми дебетових і кредитових оборотів, а також дебетових і кредитових сальдо мають бути відповідно між собою рівними. Головна книга відкривається на рік.

Рис. 2.1. Послідовність облікових записів при журнально-ордерній формі

Схема документального оформлення виробництва ТзОВ «Торговий дім «ТДК» зображена на рис. 2.2. Початок виробництва продукції оформляється Наказом керівника підприємства (див. додаток К1), в якому вказується перелік продукції, яку необхідно виготовити, а також інші розпорядження щодо виробництва. Після чого відбувається списання товарно-матеріальних цінностей у виробництво згідно затверджених норм прямих матеріальних затрат (див. додаток К2). Списання цінностей оформлюється Актом на списання, який може бути довільної форми (див. додаток К3).



Рис. 2.2. Схема обліку витрат на виробництво

Протягом місяця на основі вище зазначених первинних документів та інших первинних документів, що будуть сформовані протягом місяця за понесеними витратами, здійснюються записи за дебетом рахунку 23 «Виробництво», якщо витрати прямі виробничі, та за дебетом 91 «Загальновиробничі витрати», якщо витрати є непрямими.

В кінці місяця віднесення сум нарахованої зарплати працівникам виробництва і загальновиробничого призначення на витрати виробництва здійснюється на основі Відомості нарахування зарплати (див. додаток Ж). Також за цим документом до витрат відноситься сума утримань з заробітної плати.

На основі Відомості нарахування амортизації сума нарахованого зносу протягом місяця списується на витрати виробництва (див. додаток З). Слід зазначити, що сума зносу може відноситись на прямі і непрямі витрати в залежності від місця застосування основних засобів, що амортизуються, тобто чи вони використовуються безпосередньо у виробництві, чи мають загальновиробничий характер.

Первинним документом, який відображає вихід готової продукції і оприбуткування її на склад, є Акт на вихід готової продукції (див. додаток К6). За даним Актом готова продукція оприбутковується на склад за обліковою собівартістю. В кінці місяця, після накопичення всіх прямих матеріальних і нематеріальних витрат та розподілу загальновиробничих на основі калькуляції облікова собівартість готової продукції коригується на суму фактично понесених витрат. Калькуляції формуються по кожному виду продукції і містять перелік статей витрат, в які згруповані елементи затрат. В ній здійснюється розрахунок собівартості однієї одиниці продукції і загальної суми витрат, витрачених на виробництво (див. додаток К 4).

Розрахунок загальновиробничих витрат здійснюється в кінці місяця відповідно до прийнятої бази розподілу і оформляється документом довільної форми. З допомогою цього розрахунку на собівартість окремих видів продукції розподіляється суми змінних і постійних розподілюваних витрат (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Розрахунок

розподілу загальновиробничих витрат між видами продукції

№ з/п	Види продукції	База розподілу (прямі витрати)	Відношення загальновиробничих витрат до бази розподілу	Загальновиробничі витрати
1	Троси	23 056,00	23 056/35 836 = 0,64	29 453, 70
2	Транслятори	12 780,00	12 780/35836 = 0,36	16 326,30
3	…	…		…
	Всього:	35 836,00		45 780,00

По рахунках 23 «Виробництво» та 91 «Загальновиробничі витрати» відкривають Відомості, в яких накопичуються витрати за елементами, понесені протягом місяця. У відомості за 91 рахунком доцільно поділити всі загальновиробничі витрати на наступні групи:

· змінні витрати

· постійні розподілювальні витрати

· постійні нерозподілювальні витрати.

Це робиться для зручності проведення подальшого розрахунку розподілу загальновиробничих витрат.

Узагальнююча і згрупована інформація по витратам виробництва переноситься у журнали-ордери. По рахунку 23 «Виробництво» формується Журнал-ордер № 6, в якому групуються всі витрати за кореспондуючими рахунками (див. додаток Е1) Такий Журнал-ордер відкривається по рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» (див. додаток Е2).

Сформувавши журнали-ордери за рахунками, отримані підсумкові дані переносяться у Головну книгу (див. додаток В). В цій книзі на кожний рахунок відкривається нова сторінка. Записи здійснюються по загальних сумах за кожним кореспондуючим рахунком з рахунком 23 «Виробництво» та 91 «Загальновиробничі витрати».

Кінцева інформація по виробництву в кінці місяця чи звітного періоду заноситься в Баланс як готова продукція чи незавершене виробництво (див. додаток Б).

Отже, документування виробництва є наступним етапом обліку після документального оформлення операцій з товарно-матеріальними цінностями (надходження, списання) та попереднім перед обліком операцій з рухом готової продукції.

Складність документального оформлення процесу виробництва полягає у тому, що цей процес є тривалим, та його облік охоплює дані інших ділянок обліку як облік товарно-матеріальних цінностей, основних засобів та амортизації, розрахунків з працівниками по зарплаті тощо.

3. Синтетичний та аналітичний облік витрат на виробництво готової продукції

Облік витрат на виробництво можна вести трьома способами:

1. облік ведеться з використанням 9 класу рахунків та рахунку 23 «Виробництво» (згідно діючого Плану рахунків);

2. з використанням 8 і 9 класів та рахунку 23 «Виробництво»;

3. з використанням 8 класу рахунків.

При виборі першого способу ведення обліку витрат прямі виробничі витрати накопичуються на рахунку 23 «Виробництво», а загальновиробничі витрати на однойменному рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Рахунок 23 «Виробництво» є активним рахунком і призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). За дебетом цього рахунку відображаються прямі матеріальні витрати, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг) з технологічних причин. За кредитом - вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції. Сальдо за рахунком дебетове і відображає суму незавершеного виробництва на певну дату [10, 10 с.].

До рахунку 23 “Виробництво” необхідно відкрити субрахунки для обліку витрат кожного виду виробничої діяльності, який здійснює підприємство. Враховуючи багатогалузевий характер діяльності більшості підприємств, доцільно відкривати субрахунки за видами виробництв, наприклад:

231 «Основне виробництво» (продукції, робіт, послуг),

232 «Допоміжне виробництво»,

233 «Обслуговуючі виробництва та господарства»,

236 «Інші виробництва».

Виділення в синтетичному обліку субрахунків для окремих виробництв полегшить організацію синтетичного та аналітичного обліку затрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

Аналітичний облік до рахунку 23 “Виробництво” ведеться за

· видами виробництв,

· за статтями витрат,

· найменуваннями (видами) або групами однорідної продукції.

На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

При використанні журнально-ордерної форми обліку аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться у журнал-ордері № 6 (див. додаток Е1).

Рекомендується вести аналітичний облік виробничих затрат за наступною номенклатурою статей:

1. Сировина та матеріали.

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

3. Паливо й енергія на технологічні цілі.

4. Основна заробітна плата.

5. Додаткова заробітна плата.

6. Відрахування на соціальні заходи.

7. Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції.

8. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і спеціальних пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати.

9. Інші прямі виробничі витрати.

10. Загальновирбничі витрати.

До складу інших прямих виробничих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, що одержана від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби.

Рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» є накопичувально-розподільчий рахунок. Так, за дебетом цього рахунку накопичуються протягом місяця понесені загальновиробничі витрати, як змінні так і постійні. В кінці місяця шляхом проведення розрахунків за кредитом рахунку 91 відбувається списання змінних і постійних розподільчих витрат на витрати виробництва, а постійних не розподільчі списуються на собівартість готової продукції (робіт, послуг). Таким чином рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» в кінці місяця закривається, тобто не може мати сальдо [10, 37 с.].

Аналітичний облік рекомендується вести в розрізі:

· видів виробництв;

· за статтями витрат (змінні і постійні).

Така аналітика спростить проведення розрахунку з розподілу витрат в кінці місяця і віднесення їх на виробничу чи повну собівартості готової продукції (робіт, послуг).

При журнально-ордерній формі ведення бухгалтерського обліку загальновиробничі витрати накопичуються протягом місяця у журнал-ордері та Відомості за рахунком 91 «Загальновиробничі витрати» (див. додаток Е2).

При відображенні в аналітичному обліку витрат на виробництво необхідно дотримуватись порядку, за яким одні і ті ж витрати протягом року мають відноситись на одні і ті ж статті витрат. Для цього необхідно встановити економічний зміст окремих статей витрат з врахуванням положень пунктів 11-16 П(С)БО 16 «Витрати».

Облік виробництва готової продукції (робіт, послуг) оформляється наступними проведеннями (див. рис. 3.1):

1. списання сировини і матеріалів у виробництво згідно Акту на списання ТМЦ у виробництво (див. додаток К3) за фактичною вартістю запасів. Вартість запасів встановлюється згідно вибраному методу оцінки вибуття запасів, зазначеному в обліковій політиці підприємства:

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 20 «Запаси»

2. списання у виробництво напівфабрикатів на основі Акту на списання ТМЦ у виробництво (див. додаток К3) за фактичною вартістю напівфабрикатів:

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 25 «Напівфабрикати»

3. списання інших прямих витрат на виробництво продукції (наприклад, на суму витрат на відрядження, витрати в розмірі вартості консультацій сторонніх осіб):

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит різних

4. нараховано знос виробничих основних засобів, використаних у виробництві згідно Відомості нарахування амортизації (див. додаток З):

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 13 «Знос необоротних активів»

5. віднесено на прямі витрати виробництва сума урахувань з заробітної плати працівників основного виробництва на основі здійснених розрахунків:

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 65 «Розрахунки за страхування»

6. віднесено на прямі витрати виробництва сума нарахованої заробітної плати працівникам основного виробництва згідно Відомості нарахування зарплати (див. додаток Ж):

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 661 «Розрахунки за заробітною платою»

7. списано витрати на виробництво в розмірі вартості МШП переданих у виробництво:

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»

8. такими ж проведеннями відносяться непрямі витрати та витрати на обслуговування виробництва на дебет рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»:

Дебет 91 «Загальновиробничі витрати»

Кредит 20, 25, 22, 13, 65, 661, різні

9. в кінці місяця здійснюється розподіл загальновиробничих витрат, і витрати які відносяться до виробничої собівартості готової продукції списують на рахунок 23:

Дебет 23 «Виробництво»

Кредит 91 «Загальновиробничі витрати»

10. здійснено випуск напівфабрикатів власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю:

Дебетт 25 «Напівфабрикати»

Кредит 23 «Виробництво»

Відображення в бухгалтерському обліку випуску та оприбуткування готової продукції залежить від облікових цін на продукцію, що застосовуються на підприємстві. Незалежно від застосовуваних облікових цін фактична виробнича собівартість виготовленої і оприбуткованої готової продукції має бути відображена в синтетичному та аналітичному обліку бухгалтерською проводкою:

Дебет 26 «Готова продукція»

Кредит 23 «Виробництво»

При застосуванні на підприємстві облікових розрахунково-відпускних (планових) цін на готову продукцію випуск і оприбуткування готової продукції протягом місяця здійснюються за обліковими цінами.

11. відпущено готову продукцію на склад за обліковою собівартістю:

Дебет 26 «Готова продукція»

Кредит 23 «Виробництво»

В кінці місяця після визначення на рахунку 23 «Виробництво» фактичної виробничої собівартості випущеної готової продукції за спеціальним розрахунком необхідно визначити суми відхилень фактичної виробничої собівартості випущеної продукції від її облікової вартості. Відхилення відображаються в синтетичному та аналітичному обліку з метою визначення та відображення в бухгалтерському обліку фактичної виробничої собівартості випущеної готової продукції.

Визначені за розрахунком додатні та від'ємні відхилення фактичної виробничої собівартості випущеної продукції від її облікової вартості відображаються в обліку бухгалтерським проведенням:

1. Дебет 26 «Готова продукція»

Кредит 23 «Виробництво» - на суму (+) додатних відхилень за місяць

2. Дебет 26 «Готова продукція»

Кредит 23 «Виробництво» - на суму (-) від'ємних відхилень за місяць способом червоного сторно.

Якщо відбувається реалізація готової продукції чи напівфабрикатів протягом місяця, то в обліку їх списання на собівартість реалізації здійснюється за їх обліковою (плановою) собівартістю та оформляється наступними бухгалтерськими проведеннями:

12. списання облікової собівартості проданих напівфабрикатів покупцям:

Дебет 901 «Собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг»

Кредит 25 «Напівфабрикати»

13. відображено облікову собівартість реалізованої готової продукції протягом місяця:

Дебет 901 «Собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг»

Кредит 26 «Готова продукція»

В кінці місяця, коли визначена фактична собівартість готової продукції, сума реалізованої собівартості на рахунку 901 коригується на різницю між фактичною та обліковою собівартістю продукції таким проведенням:

1. Дебет 901 «Собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг»

Кредит 26«Готова продукція» - на суму перевищення фактичної собівартості над обліковою

2. Дт 901 «Собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг»

Кт 26 «Готова продукція» - на суму перевищення облікової собівартості над фактичною способом червоного сторно.

14. віднесено на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) нерозподілені загальновиробничі витрати в кінці місяця:

Дебет 901 «Собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг»

Кредит 91 «Загальновиробничі витрати».

Отже, з допомогою раціональної організації синтетичного та аналітичного обліку витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) забезпечується об'єктивне визначення фактичної виробничої собівартості випущеної продукції, виконаних робіт та наданих послуг, собівартості їх реалізації та визначення і відображення в бухгалтерському обліку і звітності фінансових результатів господарської діяльності підприємства.

4. Порядок визначення і калькулювання собівартості готової продукції

Для правильного відображення в обліку вартісних параметрів (характеристик) продукції потрібно виконати калькуляційні розрахунки визначення її фактичної виробничої собівартості.

Фактична виробнича собівартість продукції визначається для різних потреб: фактичних результатів діяльності господарства, ціноутворення, ефективності технологічних та організаційних рішень, установлення раціональності затрат тощо.

Калькулювання - визначення розміру затрат у вартісному вираженні, які припадають на калькуляційну одиницю [17, 377 с.].

Калькуляційна одиниця - це первинний об'єкт калькулювання, яким, залежно від технологічних і організаційних особливостей виробництва продукції, може бути натуральна одиниця продукції, зведена одиниця, одиниця роботи, вартісна одиниця, а також замовлення, група однорідних виробів.

Для того, щоб обчислити собівартість окремого виду продукції, потрібно мати обчислену сукупну собівартість продукції. Не можна визначити собівартість натуральної одиниці вимірювання, коли попередньо не визначено собівартість окремого виду продукції. Таким чином, калькулювання собівартості продукції - це процес, який складається з трьох послідовних процедур-етапів [17, 378 с.]. Дані етапи зображені на рис. 4.1.

Метою калькулювання фактичної собівартості у виробництві є визначення фактичної собівартості продукції.

Калькуляція - це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво або групи однорідних видів продукції. Вона складається в грошовій формі. Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції.

Калькуляційні статті калькуляції групуються за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація).

На ТзОВ «Торговий дім «ТДК» встановлено наступний перелік калькуляційних статтей, що формують собівартість готової продукції:

· амортизація основних фондів та метеріальних необоротних активів;

· знос виробничих малоцінних необоротних активів;

· витрати на паливо-енергетичні ресурси на виробництво;

· сировина і матеріали;

· купівельні напівфабрикати і комплектуючі;

· основна заробітна плата працівникам виробництва;

· додаткова заробітна плата працівникам виробництва;

· нарахування на заробітну плату.

Усі наведені вище витрати розподіляються на відповідні об'єкти витрат згідно з діючими нормами витрачання матеріалів, затрат праці тощо.

Етапи калькуляційного процесу

Основними кроками складання фактичної калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) є наступні:

1. Початок виробництва на основі наказу керівника певного виду продукції.

2. Наступним кроком є накопичення прямих витрат за об'єктами витрат.

3. Далі накопичуються загальновиробничі накладні витрати за об'єктами витрат, за статтями витрат, для чого відкривається картка або відомість витрат з виробничого підрозділу.

4. Здійснюється розподіл загальновиробничих в кінці місяця і віднесення суми до прямих витрат виробництва.

5. Сумуються всі витрати за прийнятими калькуляційними статтями, таким чином формується собівартість всього випуску продукції.

6. Загальну вартість випуску ділять на кількість виготовлених одиниць готової продукції, таким чином взнається фактична виробнича собівартість однієї одиниці виготовленої готової продукції.

Отже, калькулювання є процесом визначення собівартості продукції шляхом групування і підсумування витрат за певним видом, групою чи одиницею продукту, що в обліку визначається як калькуляційна одиниця або об'єкт витрат.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [15, 87 c.].

Собівартість об'єктів витрат визначають за допомогою системи виробничого обліку. Ця система забезпечує збір інформації по виробництву та його витратам, що в свою чергу забезпечує калькулювання, а також контроль собівартості об'єктів витрат.

У загальному вигляді система виробничого обліку має дві стадії:

1. накопичення витрат

2. віднесення витрат.

На першій стадії витрати об'єднують за однорідними елементами. Потім їх відносять до певних об'єктів витрат. Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів. На промислових підприємствах витрати зазвичай спочатку відносять до відповідних підрозділів, а потім - до певних видів продукції, що виробляються за цими підрозділами.

Існують різні методи калькулювання собівартості продукції. В значній мірі вибір одного чи другого методу залежить від методу обліку витрат на виробництво: простий, позамовний, нормативний, попередільний (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції

Методи	Спосіб визначення собівартості продукції
Позамовний	Калькулюють собівартість кожного замовлення, яке включає визначену кількість виробів. Собівартість одиниці визначають як собівартість замовлення, поділену на кількість виробів.
Попередільний	Собівартість готової продукції визначають в останньому переділі як суму витрат за всіма переділами або за кожним переділом.
Нормативний	На основі технічно обґрунтованих норм витрат складають нормативні калькуляції собівартості за всіма статтями на окремий вид продукції. Окремо враховують витрати в межах норм і відхилення від норм.
Простий	Визначається загальна сума витрат на весь випуск продукції, а собівартість одиниці продукції визначається діленням всіх виробничих витрат на кількість випущеної готової продукції.

Однак, метод обліку за нормативними затратами може бути використаний в поєднанні з вище розглянутими методами. Тому можна виділити два варіанти обліку затрат:

· без підрозділу фактичних витрат на витрати згідно з нормами та на відхилення від норм (метод обліку фактичних затрат);

· з підрозділом на витрати згідно з нормами і на відхилення від норм (нормативний метод).

На досліджуваному підприємстві ТзОВ «Торговий дім «ТДК» використовують синтез нормативного і попередільного методу. Таким чином, собівартість готової продукції визначається за кожним переділом шляхом підсумку матеріальних витрат за нормами та інших нематеріальних витрат за фактом.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах:

· повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку;

· облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва;

· локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та об'єктами калькулювання;

· порівняння фактичних показників з плановими.

Отже, за кожним переділом накопичуються фактичні нематеріальні витрати шляхом документального їх оформлення на рахунках обліку, а саме:

· амортизація основних фондів та метеріальних необоротних активів;

· знос виробничих малоцінних необоротних активів;

· витрати на паливо-енергетичні ресурси на виробництво;

· основна заробітна плата працівникам виробництва;

· додаткова заробітна плата працівникам виробництва;

· нарахування на заробітну плату.

А матеріальні витрати:сировина, матеріали та купівельні напівфабрикати і комплектуючі - обліковують за встановленими нормами за кожним переділом.

Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1. витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти тощо);

2. зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;

3. відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).

Загальна схема обліку витрат на виробництво при нормативному методі зображена на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Схема нормативного обліку витрат на виробництво і формування собівартості готової продукції

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції в розрізі видів виробів. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат елементами собівартості.

Калькулювання фактичної собівартості готової продукції також важливий етап нормативного обліку затрат. Попередньо за кожним виробом або групою виробів складають відомості зведеного обліку затрат на виробництво за місяць. Ці дані порівнюють з нормами і визначають різниці. Фактична собівартість готової продукції визначається як сума нормативної собівартості, відхилень від норм та зміни норм.

Таким чином, фактичну виробничу собівартість продукції (ФВС) за кожним переділом можна обчислити за такою формулою:

ФВС = ПМН - ВП + ВОП + ІП + РЗВ

де, ПМН - нормативні прямі матеріальні витрати;

ВОП - прямі витрати на оплату праці;

ІП - інші прямі нематеріальні витрати;

РЗВ - розподілені загальновиробничі витрати

ВП - понаднормативні відхилення (позитивні) від норм. 

Фактична собівартість реалізованої продукції (ФСРП) при застосуванні нормативного методу обліку витрат та нормативного методу оцінки затрат обчислюється за формулою:

ФСРП = ФВС + ВН + НЗВ

де, ФВС - фактична виробнича собівартість реалізованої продукції;

ВН - понаднормативні відхилення (негативні);

НЗВ - нерозподілені загальновиробничі витрати.

Отже, калькулювання собівартості готової продукції є невід'ємною частиною обліку виробництва, є однією із важливих функцій обліку. Калькулювання потребує точності, правдивості і своєчасності відображення в обліку витрат виробництва. Кожне підприємство самостійно вибирає методи обліку в залежності до особливостей його діяльності. Однак одним з ефективним методів обліку витрат на виробництво є нормативний метод, який сприяє контролю за витратами, економії витрат і поглибленого аналізу статей витрат з метою пошуку резервів.

Слід пам'ятати, що собівартість продукції є якісним показником, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Тому калькуляція повинна відображати реальний стан витрат виробництва.

5. Автоматизація обліку витрат на виробництво

Автоматизація обліку витрат на виробництво є складовою комплексної системи управління підприємством.

Основними завданнями автоматизації обліку витрат на виробництво є:

· своєчасне, повне й достовірне відображення в обліку фактичних витрат на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг), а також невиробничих витрат і втрат, які допускають на окремих ділянках діяльності підприємства;

· контроль за правильним використанням сировини, матеріалів, палива, енергії, фондів заробітної плати тощо, за дотриманням установлених кошторисів витрат на обслуговування виробництва, управління, надання послуг;

· обґрунтування калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), правильне складання звітних калькуляцій;

· перевірка виконання планів по собівартості (планів кошторисів витрат) і виявлення резервів скорочення витрат;

· виявлення результатів по собівартості цехів та інших підрозділів підприємства;

· виявлення й усунення недоліків організації виробництва та матеріально-технічного забезпечення, спрямованого на максимальну економію матеріальних і трудових витрат і на підвищення продуктивності праці.

Облік витрат на виробництво -- вторинна і зведена ділянка обліку відносно інших ділянок, таких як облік основних засобів, матеріальних цінностей, праці і заробітної плати тощо. Це означає, що при обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції використовується в своїй більшості така зведена інформація, яка попередньо зібрана і оброблена на зазначених ділянках обліку по відповідних алгоритмах, а потім сформована на машинних носіях у окремі масиви даних. Документація обліку витрат на виробництво повинна забезпечувати розподіл витрат за економічними елементами, місцями виникнення, статтями та об'єктами калькуляції.

Автоматизоване оброблення даних з обліку витрат на виробництво, як правило, виконується після автоматизації інших ділянок обліку, і передбачає групування витрат за аналітичними й синтетичними рахунками, що забезпечується формуванням відповідних регістрів або виконанням розрахунків по окремих елементах витрат: відомостей розподілу нарахованої заробітної плати та витрат матеріалів за шифрами аналітичного обліку й синтетичними рахунками; розрахунків сум на соціальне страхування, резервів відпускних тощо.

За послідовністю виконання всі задачі обліку витрат на виробництво розподіляють на окремі комплекси:

1. виявлення та розподіл прямих витрат;

2. облік та розподіл комплексних витрат;

3. облік втрат у виробництві;

4. облік незавершеного виробництва;

5. облік витрат основного виробництва;

6. складання зведених регістрів;

7. розрахунки калькуляції собівартості продукції.

Автоматизоване ведення обліку витрат на виробництво можуть здійснювати у системі «1С: Бухгалтерія 7.7».

У типовій конфігурації "1С: Бухгалтерія 7.7" реалізовано три варіанти організації обліку витрат на виробництво з використанням:

1. рахунків 8-го класу "Витрати за елементами" та 9-го класу "Витрати діяльності";

2. лише рахунків 8-го класу "Витрати за елементами";

3. лише рахунків 9-го класу "Витрати діяльності".

На підприємстві ТзОВ «Торговий дім «ТДК» використовується третій варіант організації обліку витрат на виробництво, що базується на використанні виключно рахунків 9 класу.

Основні операції, що становлять обліковий процес, у цьому випадку є такими [23, 417 с.]:

1) упродовж звітного періоду всі прямі витрати виробництва зараховують у дебет рахунку 23 "Виробництво"

2) протягом того ж звітного періоду всі непрямі виробничі витрати відносять у дебет рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" з кредиту рахунків матеріальних, грошових та трудових ресурсів;

3) упродовж звітного періоду всі невиробничі витрати відносять у дебет рахунків 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" та 94 "Інші витрати операційної діяльності" з кредиту рахунків матеріальних, грошових та трудових ресурсів.

4) у кінці звітного періоду непрямі виробничі витрати розподіляють між об'єктами аналітичного обліку згідно з вибраною базою розподілу. Розподілені витрати відображають за дебетом рахунку 23 "Виробництво" (з віднесенням на конкретний вид продукції (вид діяльності)), і кредитом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". У результаті розподілу витрат і списання їх у дебет рахунку 23, рахунки загальновиробничих витрат на кінець звітного періоду закриваються і залишків не мають. Підсумовування витрат за всіма видами продукції дає загальну суму витрат за рахунком 23. У кінці звітного періоду необхідно виконати оцінку незавершеного виробництва;

5) упродовж звітного періоду випуск готової продукції відображають за обліковими цінами, наприклад, за плановою виробничою собівартістю, на рахунку 26 "Готова продукція". Аналітичний облік за цим рахунком ведуть у розрізі видів продукції;

6) у кінці звітного періоду, коли визначена фактична собівартість готової продукції, розраховують відхилення фактичної собівартості продукції від її вартості за обліковими цінами (планової виробничої собівартості) та списують в дебет рахунку 26 за видами продукції пропорційно до вартості за обліковими цінами. Отже, за рахунком 26 готову продукцію оцінюють за фактичною виробничою собівартістю;

7) у кінці звітного періоду в дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації" з кредиту рахунку 26 "Готова продукція" списують собівартість реалізованої продукції;

8) у момент реалізації продукції списують собівартість реалізованої продукції в дебет рахунку 79 "Фінансові результати" з кредиту рахунку 90 "Собівартість реалізації";

9) у кінці звітного періоду в дебет рахунку 79 "Фінансові результати" з кредиту рахунків 92--94 списують невиробничі витрати.

Програма 1С: Бухгалтерія передбачає автоматизований бухгалтерський облік виробництва і руху готової продукції, що може вестися двома способами: