Управління активами підприємтсва

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Завдання управління активами підприємства

1.2 Тактика формування оборотних активів та стратегії їх фінансування

1.3 Фінансове управління товарно-матеріальними запасами

1.4 Управління грошовими активами

1.5 Управління дебіторською заборгованістю

1.6 Особливості управління необоротними активами

РОЗДІЛ ІІ. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПП «СЄВЄРОДОНЕЦЬКСПЕЦЕНЕРГОРЕМОНТ-1»

2.1 Стисла характеристика та аналіз фінансово-господарського стану підприємства

2.2 Структура активів підприємства

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПИЄМСТВА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Питанням управління оборотними коштами в радянській спеціальній науковій літературі приділялося багато уваги. Проте методологія управління оборотними коштами носила в основному макроекономічний характер, що було зумовлено централізованим управлінням держави всіма суб'єктами і об'єктами господарської діяльності. Оборотні кошти підприємства розглядалися як окремі об'єкти і аналіз не ставив за мету створення ефективної інформаційної системи для внутрішнього управління фінансовими ресурсами підприємства. Це означає, що перед вітчизняною наукою питання управління оборотним капіталом, яке є невід'ємною частиною єдиного процесу управління підприємством, не ставилося, тому що в нашій країні всі складові процесу управління, такі як облік, аналіз, контроль та прогнозування, були і є предметами різних наук.

У сучасних умовах для більшості підприємств типовим наслідком кризових явищ їхнього економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу оборотних активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Разом із цим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотними активами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому сьогодні одним з найактуальніших завдань у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств є суттєве вдосконалення управління їхніми оборотними активами.

Значний внесок в дослідження проблем управління оборотними активами зробили такі вчені, як І.О. Бланк, С.В. Калабухова, М.Р. Ковбасюк, І.Д. Лученок та інші. Разом з тим, існує ряд теоретичних і практичних проблем, які все ще залишаються невирішеними як на рівні промисловості в цілому, так і на рівні її окремих галузей. До них слід віднести проблеми класифікації оборотних активів, оцінки ефективності їх використання, вдосконалення контролю, системи обліку оборотних активів, нейтралізації впливу кризових явищ на їх формування.

У ринкових умовах господарювання особливої актуальності набуває об'єктивна оцінка управління активами підприємства, а, отже і дослідження методик проведення аналізу та розроблення шляхів його покращання. Звідси об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є управління активами підприємства. Метою дослідження є вивчення теоретичних засад та досвіду управління оборотними активами для виявлення основних чинників, що призводять до кризової ситуації з оборотними активами на підприємствах та визначення шляхів підвищення ефективності управління ними в умовах переходу України до ринкової економіки.

Виходячи з поставленої мети, завданням курсової роботи є:

- уточнення категоріальних понять “оборотні активи”, “необоротні активи”, визначення особливостей їх організації в сучасних умовах;

- практичне проведення аналізу окремих показників управління активами ПП «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1»;

- на основі аналізу управління активами підприємства з'ясувати причини низької ефективності управління ними;

- дослідити основні напрямки покращення якості управління активами з метою нейтралізації факторів, що негативно впливають на стан забезпеченості підприємств оборотними коштами;

- визначити шляхи подальшого вдосконалення управління активами підприємства і розробити відповідні пропозиції.

Інформаційною базою для проведення дослідження є теоретичні джерела та практичні матеріали ПП «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1».



РОЗДІЛ І. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Завдання управління активами підприємства

До активів відносять всі види майна підприємства, що належать йому на праві власності й використовуються для здійснення статутної діяльності. Політика управління активами суб'єктів господарювання базується на розумінні їх як джерела отримання грошових потоків. Класифікація активів за різними ознаками представлена на рис. 1.1.

Характеризуючи активи як об'єкт фінансового управління, необхідно відзначити особливості їх окремих складових. Так, необоротні активи є найменш мобільною частиною майна, основна відмінність якої полягає у багаторазовому використанні в процесі господарської діяльності та частковій амортизації протягом кожного операційного циклу. У процесі формування й управління необоротними активами необхідно усвідомлювати їх плюси і мінуси порівняно з оборотними активами.

До оборотних активів підприємства відносять ті види майнових цінностей, які повністю споживаються за один виробничий цикл. При цьому необхідно усвідомлювати, що елементи оборотного капіталу, вкладеного в поточні активи підприємства, постійно переходять зі сфери виробництва у сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Та частина оборотного капіталу, яка постійно перебуває у сфері виробництва, називається оборотними фондами. До складу оборотних фондів відносять: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Друга частина оборотного капіталу перебуває у сфері обігу і відповідно називається фондами обігу (готова продукція на складі, відвантажені товари, грошові кошти, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції та інші оборотні активи).



Рис. 1.1 Класифікація активів за різними ознаками

Залежно від рівня контролю за процесом формування і використання оборотні активи підприємства можуть бути:

-- нормовані (всі оборотні виробничі фонди, а також та частина фондів обігу, що представлена залишками нереалізованої продукції на складі);

-- ненормовані (всі інші елементи фондів обігу, крім залишків нереалізованої продукції).

Нормовані оборотні кошти є об'єктом фінансового планування і обов'язково відображаються у бізнес-планах та поточних бюджетах підприємства. Ненормовані оборотні кошти, як правило, не плануються.

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні сторони порівняно з необоротними активами.

Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло завдань фінансового менеджменту.



До основних завдань управління оборотними активами належать:

1. Забезпечення безперебійності виробничого процесу. Для реалізації цього завдання необхідно сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного та фінансового циклів. Схематично рух коштів протягом операційного та фінансового циклів проілюстровані на рис. 1.2 і 1.3.

Рис.1.2 Схема операційного Рис.1.3. Схема фінансового циклу підприємства циклу підприємства



Як видно з малюнків, фінансовий цикл відрізняється від операційного на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини та інших виробничих ресурсів. У формалізованому вигляді загальний час, протягом якого грошові кошти підприємства вилучаються з обігу, можна представити так:

tфц= tз + tдз - вкз.

tоц

де tфц -- тривалість фінансового циклу;

tоц -- тривалість операційного циклу;

tз -- тривалість обертання виробничих запасів;

tдз -- тривалість обертання дебіторської заборгованості;

вкз. -- тривалість обертання кредиторської заборгованості.

* Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства (з урахуванням необхідності надання відстрочок платежів покупцям продукції для стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).

* Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення оборотність кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.

На тривалість фінансового циклу впливають такі чинники:

-- тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;

-- темпи зростання обсягів діяльності;

-- рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;

-- сезонність виробництва, реалізації та постачання сировиною;

-- стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.

З погляду можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників. Схематично характер впливу ринкової кон'юнктури на тривалість фінансового циклу і його окремих складових проілюстровано на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Вплив ринкової кон'юнктури на тривалість фінансового циклу підприємства

Тобто, за високого попиту на сировину підприємству важко скористатися відстрочками платежів з боку постачальників, що призводить до зменшення часу оборотності кредиторської заборгованості та одночасного збільшення тривалості фінансового циклу. І, навпаки, у випадку, коли постачальники в умовах низького попиту на сировину змушені з метою стимулювання продажу активно надавати відстрочки платежів своїм клієнтам, у підприємства з'являється можливість некритично уповільнити кредиторську заборгованість і тим самим зменшити загальну потребу у власних фінансових ресурсах.

Характер впливу стану кон'юнктури на ринку готової продукції прямо протилежний. Так, в умовах високого попиту на продукцію підприємства немає необхідності пом'якшувати умови розрахунків з покупцями. У результаті зменшується тривалість оборотності дебіторської заборгованості і скорочується загальна тривалість фінансового циклу. І, навпаки, в умовах низького попиту на продукцію підприємство з метою активізації збуту вимушене широко надавати своїм покупцям комерційні кредити, що призводить до уповільнення руху дебіторської заборгованості і збільшення потреби у власних фінансових ресурсах.

Як показує зарубіжний та вітчизняний досвід, деякі малі підприємства, що в основному займаються операціями купівлі-продажу і мають невисоку частку доданої вартості у загальній ціні реалізованої продукції, за рахунок вдалого маневрування відстрочками платежів не лише покривають потреби у фінансуванні запасів і дебіторської заборгованості, а й мають додаткове джерело фінансування за рахунок комерційних кредитів постачальників.

2. Прискорення оборотності загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотними активами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

До активів з високою оборотністю можна віднести:

-- запаси сировини і матеріалів, за якими не створюються страхові резерви;

-- запаси готової продукції, що користується значним попитом;

-- грошові кошти, які постійно перебувають у платіжному обороті.

Відповідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Це управлінське завдання реалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Реалізувати це управлінське завдання можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

5. Мінімізація ризиків і втрат, пов'язаних з формуванням і використанням оборотних активів. Всі види оборотних активів тією чи іншою мірою пов'язані з ризиком втрати. Так, грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям -- ризик втрати частини доходу у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості -- ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей -- ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін. Тому політика управління оборотними активами має бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів.

Крім того, необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх можливі негативні наслідки:

-- недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;

-- недостатність виробничих запасів спричинює перебої у виробництві, зайві витрати, недоотримання реалізаційного доходу;

-- наявність зайвих оборотних активів спричинює зайві витрати на фінансування, іммобілізацію фінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.



1.2 Тактика формування оборотних активів та стратегії їх фінансування

Тактичні рішення управління оборотними активами пов'язані з оптимізацією величини оборотних активів і полягають у виборі відповідної політики управління запасами, грошовими коштами, дебіторською заборгованістю.

Розрізняють дві тактики вибору величини оборотних активів залежно від їх співвідношення з обсягами реалізації:

-- обмежуючу тактику;

-- гнучку тактику.

При використанні обмежуючої тактики підтримується обсяг оборотних активів на мінімально можливому рівні, тобто підприємство не створює додаткових резервів, підтримує сувору дисципліну розрахунків з постачальниками. Така тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів, мінімізує ризик втрат при використанні оборотних коштів. Але за цієї моделі підприємство має обмежені можливості збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. При цьому збільшується ризик, пов'язаний із формуванням оборотних коштів. Що ж до ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов'язань і намагається якомога швидше зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, ця політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов'язань і обмежених обсягах оборотних активів ліквідність підприємства буде низькою.

Гнучка тактика полягає у забезпеченні високого рівня співвідношення між поточними активами й обсягом реалізації, тобто підприємство збільшує такі статті балансу, які забезпечують можливість збільшення обсягів виробництва при відповідній зміні кон'юнктури ринку і дають змогу стимулювати обсяг продажу за рахунок надання відстрочки платежів. До таких статей можна віднести: грошові кошти, цінні папери, страхові й резервні запаси. У результаті ліквідність підприємства (за умови формування переважної частини його оборотних коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте ця політика є затратною і управління оборотними активами має будуватись на виборі між затратами, пов'язаними зі збільшенням оборотних активів, і вигодами від збільшення оборотних активів.

Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покладених у їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах у досліджуваному періоді. Змінна частина -- різницею між фактичною і мінімальною потребою в оборотних активах.

Та частина оборотних активів, яка фінансується за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу, називається чистим оборотним (робочим) капіталом.

Чистий оборотний капітал = Оборотні активи - Поточні зобов'язання.

Чим більший чистий оборотний капітал, тим менший ризик втрати ліквідності.

Залежно від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виділяють чотири стратегії фінансування оборотних активів:

1. Ідеальна стратегія -- поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань. Схематичне статичне зображення цієї моделі представлено на рис. 1.5.

З позиції ліквідності ця модель є найбільш ризикованою, оскільки у випадку одночасного пред'явлення кредиторами всіх зобов'язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх основних засобів.



Рис. 1.5 Ідеальна стратегія фінансування оборотних активів

2. Агресивна стратегія полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості (рис. 1.6).

Рис. 1.6 Агресивна стратегія фінансування оборотних активів

Ризик, пов'язаний з агресивною стратегією, високий. Таку стратегію може дозволити собі лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.

3. Консервативна стратегія полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел (рис. 1.7).



Рис. 1.7 Консервативна стратегія фінансування оборотних активів

Як правило, консервативна стратегія застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.

4. Компромісна стратегія полягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і приблизно половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі (рис. 1.8).

Модель є найбільш реальною, проте в окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибутковість.

Рис. 1.8 Компромісна стратегія фінансування оборотних активів



1.3 Фінансове управління товарно-матеріальними запасами

Для безперебійного здійснення статутної діяльності підприємство повинно мати достатній розмір запасів сировини та матеріалів, готової продукції, товарів для торгівлі тощо. З урахуванням специфіки виробничого циклу та особливостей організації матеріально-технічного забезпечення на підприємстві потрібно підтримувати раціональний транспортний, підготовчий, поточний та страховий запаси за всією номенклатурою товарно-матеріальних цінностей.

У сучасних умовах підприємствам жорстко не нав'язуються нормативи формування оборотних коштів, і вони можуть утримувати на своєму балансі стільки запасів, скільки витримають їх фінансові джерела. Разом із тим, незважаючи на дерегуляцію процесу формування оборотних активів, зростає роль економічного обґрунтування необхідних розмірів товарно-матеріальних запасів. Така інформація необхідна будь-якому суб'єкту господарювання для вироблення певної тактичної лінії у взаємовідносинах з банками, постачальниками, біржами тощо. У критичних ситуаціях підприємство може продати частину своїх запасів або, навпаки, терміново закупити їх за будь-якою ціною, щоб не зупинився виробничий цикл.

У процесі фінансового управління товарно-матеріальними запасами особливу увагу необхідно звернути на визначення:

-- оптимального обсягу замовлення;

-- моменту замовлення;

-- раціонального способу закупівлі.

Оптимальним є такий розмір замовлення, який мінімізує сукупні витрати на обслуговування товарно-матеріальних запасів.

Як видно з наведеної на рис. 1.9 класифікації, у складі сукупних витрат виділяють витрати на зберігання і витрати на замовлення товарно-матеріальних цінностей.



Рис. 1.9 Класифікація витрат, пов'язаних з обслуговуванням товарно-матеріальних запасів

Як видно з графіка на рис. 1.10, тенденції зміни величини цих витрат залежно від обсягу разового замовлення неоднакові. Так, якщо одночасно замовляти більшу кількість товарно-матеріальних цінностей, зменшиться кількість замовлень і, відповідно, меншою буде вартість їх виконання. Водночас, закупівля сировини і матеріалів більшими партіями призведе до збільшення розміру середнього запасу і, відповідно, зросте вартість його зберігання. Мета управління як раз і полягає у зменшенні вартості зберігання великих партій порівняно з вартістю розміщення більшої кількості замовлень за рахунок визначення їх оптимального обсягу.

Оптимальний обсяг замовлення -- це така замовлена кількість товарів, за якою сукупні витрати на організацію замовлення і зберігання запасів будуть мінімальними.



Рис. 1.10 Залежність сукупних витрат від обсягу замовлення

Для визначення оптимального обсягу замовлення (ОР3) застосовується модель Уілсона:

ОРЗ = (1.2)

де П -- потреба у запасах за весь період (рік, квартал, місяць);

Воз -- витрати на організацію замовлення на всю партію товару;

В3 -- витрати на зберігання одиниці товару.

Для того щоб визначити період поновлення замовлення, необхідно знати, скільки часу минає з моменту його оформлення до фактичного виконання (тобто поставки замовленої партії). Цей період називається циклом замовлення. На практиці для визначення циклу замовлення потрібно зіставити тривалість виконання десяти останніх замовлень і вибрати найбільшу.

Спрощено момент повторного замовлення можна знайти шляхом перемноження циклу замовлення на щоденні (щотижневі) витрати запасів. Для матеріалів, деталей та допоміжних матеріалів моментом для повторного замовлення є той день, коли заявку відіслано постачальнику. Для запасів напівфабрикатів власного виробництва моментом поновлення замовлення буде той день, коли з урахуванням тривалості виробничого циклу необхідно замовляти виготовлення нової партії продукції.

Показник оптимального обсягу замовлення дає змогу визначати оптимальний момент для поновлення замовлення, що зводиться до встановлення строку між попередньою поставкою товарно-матеріальних цінностей і наступним замовленням. У цей день у розпорядженні підприємства залишається критичний залишок запасів, якого вистачить якраз до надходження нової партії. Для визначення оптимального моменту для поновлення замовлення застосовується така кількісна модель:

tn= = (1.3)

де tn -- оптимальний момент поновлення замовлення;

Зкр -- критичний залишок запасів;

ОРЗ -- оптимальний розмір замовлення;

tц -- тривалість циклу замовлення;

В0 -- витрати товарно-матеріальних цінностей за одиницю часу відповідно до виробничих потреб.

Хоча управління запасами не є прямою функцією фінансового директора, інвестування грошових коштів у товарно-матеріальні цінності є важливим аспектом фінансового менеджменту. Фінансові менеджери повинні бути добре обізнані з методами контролю запасів і вміти ефективно перерозподіляти вкладений у них капітал. При цьому необхідно усвідомлювати, що чим більший рівень рентабельності активів і, відповідно, вищі можливі (альтернативні) витрати, пов'язані з інвестуванням грошових коштів у запаси, тим менші оптимальний обсяг замовлення і середній обсяг запасів.

В умовах нестабільного попиту на ринку сировини та невизначеності річної потреби підприємства в запасах товарно-матеріальних цінностей фінансові менеджери зацікавлені у зменшенні циклу замовлення, оскільки при цьому зменшується потреба у страхових запасах і, відповідно, зменшується загальний обсяг інвестицій у запаси, якщо інші умови не змінюються. Тобто, чим вищі можливі (альтернативні) витрати при інвестуванні грошових коштів у товарно-матеріальні запаси, тим більш нагальною є потреба у зменшенні строків виконання замовлень на їх поставку.

1.4 Управління грошовими активами

Метою управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. Об'єктами фінансового управління є грошові кошти (в касі, на банківських рахунках, у дорозі) та їх резерви у формі поточних фінансових інвестицій у грошові інструменти та цінні папери.

З позицій теорії інвестування грошові кошти -- це окремий вид інвестицій у товарно-матеріальні цінності, а тому управління ними має здійснюватися на таких загальних засадах:

-- підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного здійснення поточних розрахунків;

-- врахування діапазону сезонних змін залишку грошових коштів;

-- створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

-- формування резерву грошових коштів для компенсації непередбачених витрат і можливих втрат у процесі фінансово-господарської діяльності;

-- своєчасна трансформація вільних грошових коштів у висо-коліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Основні комплекси фінансових завдань при управлінні грошовими активами та методичний інструментарій їх реалізацій в систематизованому вигляді представлені на рис. 1.11. Як видно з наведеної схеми, важливим управлінським завданням є підтримка грошових коштів підприємства на мінімально потрібному рівні. Для цього можуть використовуватися всі можливі джерела поповнення грошових коштів:

1. Надходження виручки від реалізації продукції на умовах негайної оплати.

2. Стягнення дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів у формі поточних фінансових інвестицій.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів підприємства (запасів, основних засобів, об'єктів незавершеного виробництва, патентів, ноу-хау тощо).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій шляхом випуску акцій, облігацій, додаткових паїв тощо.

При чому перші чотири способи поповнення залишку грошових коштів є більш доцільними, оскільки не ведуть до збільшення валюти балансу. У цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів підприємства. І, навпаки, два останні способи можуть використовуватися для підтримки поточної платоспроможності лише у крайніх випадках, оскільки вони призводять до відволікання залучених ресурсів від цільового використання.

Мінімальний залишок грошових коштів визначається, виходячи з планового обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що склалася на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

Для визначення мінімального залишку грошових коштів найчастіше використовується формула:



Мінімальний

залишок гро- = (1.4)

шових коштів

Рис. 1.11. Методичний інструментарій управління грошовими активами

За наведеною формулою, є два основні шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів:

-- по перше, за рахунок оптимізації платіжного обороту;

-- по друге, шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати платіжний оборот підприємства можна шляхом коригування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. До основних заходів нормалізації платіжного обороту слід віднести:

-- виключення зайвих платежів за сировину, тепло-, водо- та енергоресурси за рахунок їх більш економного та раціонального використання;

-- оптимізацію бази оподаткування прибутку;

-- придбання необхідних підприємству основних засобів на правах оренди та лізингу;

-- купівлю товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу;

-- пролонгацію кредитів та перенесення строку окремих платежів за домовленістю з постачальниками тощо.

Водночас, зменшення платіжного обороту не повинно негативно впливати на фінансово-господарську діяльність та обмежувати її обсяги.

Прискорити оборотність грошових коштів вдається за рахунок:

-- зменшення тривалості операційного та фінансового циклів;

-- своєчасної інкасації виручки;

-- зменшення обсягів готівкових розрахунків;

-- скорочення частки тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках (акредитиви, чеки) і т. ін.

Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте шляхом інвестування у високо-ліквідні фінансові інструменти (грошові та фондові). Водночас, підприємство може перейти до зберігання тимчасово вільних грошових коштів на комбінованих банківських рахунках.

Так, контокорентний рахунок дає можливість поєднати поточне зберігання грошових коштів підприємства з виплатою депозитного відсотка. Його застосування є досить зручним і дає змогу не тільки забезпечити протиінфляційний захист грошових активів, а й підвищити рентабельність їх використання.

Іншим аспектом підвищення ефективності використання грошових активів є мінімізація сукупних витрат на їх утримання і зворотну конвертацію короткострокових фінансових вкладень у готові засоби платежу.

Вирішується це завдання за допомогою знаходження оптимального розміру залишку грошових коштів. Для цього в міжнародній практиці фінансового менеджменту використовуються кількісні моделі Баумоля та Міллера-Орра.

Якщо у підприємства виникає потреба у грошових коштах у короткостроковому періоді, а конвертувати фінансові інструменти важко або дорого, можна взяти короткостроковий банківський кредит. Але при цьому потрібно враховувати, що ставка банківського відсотка буде вищою, ніж той процент, який можна отримати за цінними паперами.

Фінансові менеджери фірми завжди стоять перед дилемою. Адже для того, щоб збільшити рентабельність використання грошових активів, потрібно підтримувати залишок грошових коштів на мінімальному рівні і збільшувати обсяг поточних фінансових інвестицій. Але при цьому збільшується імовірність потреби в короткострокових банківських кредитах для здійснення непередбачених платежів.

Західні економісти рекомендують просте правило для максимізації віддачі від використання грошових коштів, згідно з яким регулювати залишок грошових коштів потрібно доти, доки імовірність виникнення потреби у позиці не стає для підприємства критичною (Рк):

Рк= (1.5)

Витрати за залишками грошових коштів -- це ті проценти, що втрачаються у випадку, якщо не інвестувати вільні грошові кошти у цінні папери. Так, якщо очікувана ставка доходу за цінними паперами становить 18 %, а короткостроковий кредит у банку можна взяти під 22 %, то зменшувати залишок грошових коштів шляхом купівлі цінних паперів доцільно доти, доки імовірність виникнення потреби у короткостроковому кредиті не досягає значення 0,82 (18 : 22).

Тобто, якщо короткострокові кредити набагато дорожчі порівняно з очікуваною дохідністю цінних паперів, фінансовий менеджер повинен бути впевненим, що потреба у додатковій позиці не виникне.

Відчуваючи впевненість у майбутніх грошових потоках, можна тримати менший залишок грошових коштів на поточних рахунках. І, навпаки, якщо існує значна невизначеність обсягу майбутніх грошових потоків, доцільно тримати великий залишок грошових коштів, щоб бути впевненим, що банківська позика не знадобиться.

1.5 Управління дебіторською заборгованістю

В умовах кризи неплатежів особливо зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та попередження безнадійних боргів. При цьому слід пам'ятати, що політика управління дебіторською заборгованістю є одночасно складовою не лише фінансової, а й маркетингової стратегії підприємства. Адже шляхом пом'якшення умов розрахунків з покупцями продукції можна розширити обсяги її реалізації і тим самим збільшити доходи і прибутки від основної діяльності.

У процесі здійснення різноманітних виробничих та комерційних операцій у підприємства може виникати дебіторська заборгованість за розрахунками з покупцями продукції, персоналом, власниками, бюджетом та позабюджетними фондами тощо. Але господарська практика свідчить, що на розрахунки з покупцями за відвантажену продукцію (виконані роботи і послуги) припадає більш як 80 % загального обсягу дебіторської заборгованості підприємств, що робить її основним об'єктом фінансового управління.

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. В процесі управління вирішуються такі завдання:

* визначення обсягу інвестицій у дебіторську заборгованість за комерційним і споживчим кредитом;

* формування принципів та умов кредитної політики щодо покупців продукції;

* визначення кола потенційних дебіторів;

* забезпечення інкасації дебіторської заборгованості;

* прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Іноді помилково вважають, що завдання управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до збалансування її обсягів з кредиторською заборгованістю підприємства. Насправді, зовсім недостатньо, щоб сума дебіторської заборгованості не перевищувала суму кредиторської заборгованості. Адже підприємство зобов'язано розрахуватися за своїми боргами перед кредиторами незалежно від того, отримує воно борги від своїх дебіторів чи ні. Більш принципове значення, з погляду фінансового менеджменту, має забезпечення доброякісної дебіторської заборгованості та прискорення її оборотності.

Обґрунтовуючи доцільність надання відстрочок платежу покупцям продукції, необхідно оцінити, яким чином збільшення інвестицій у дебіторську заборгованість вплине:

-- на загальний рівень дебіторської заборгованості підприємства (її частку в сукупних оборотних активах);

-- коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості (її частку в загальній дебіторській заборгованості);

-- середній період інкасації та кількість оборотів дебіторської заборгованості;

-- обсяг додаткових доходів, поточних витрат і прямих фінансових втрат.

У процесі прийняття рішень щодо надання комерційного кредиту покупцям продукції необхідно зважити всі плюси і мінуси такої тактики та визначити загальний ефект від інвестування коштів у дебіторську заборгованість.

До переваг широкого застосування кредитної політики у відношеннях з покупцями продукції слід віднести збільшення реалізації продукції та збільшення доходів і прибутку підприємства в умовах високої ринкової конкуренції.

Недоліками кредитної політики є:

-- можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості;

-- додаткові фінансові витрати у випадку залучення короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості;

-- можливі (альтернативні) витрати у зв'язку з відволіканням грошових коштів з обороту.

Загальний ефект від інвестування грошових коштів у дебіторську заборгованість можна визначити за формулою

Ед=Пдз-Вдз-Фдз, (1.6)

де ЕДЗ -- сума ефекту від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

Пдз -- додатковий прибуток підприємства, отриманий за рахунок надання відстрочок платежів;

Вдз -- дійсні і можливі витрати, пов'язані з кредитуванням покупців;

Фдз -- прямі фінансові втрати внаслідок неповернення боргу.

Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є підвищення її якості. Досягти цієї мети управління можна шляхом:

-- всебічного оцінювання фінансового стану потенційних кредиторів, їх платоспроможності, репутації, терміну існування, кон'юнктурної стадії в галузі, де партнери здійснюють свою діяльність;

-- диверсифікації клієнтури;

визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості);

-- використання різних форм забезпечення повернення боргу (застава, страхування, гарантії банків або третіх осіб, оформлення забезпеченим векселем тощо);

-- підвищення дієвості штрафних санкцій щодо боржників.

Для визначення складу платоспроможних дебіторів доцільно здійснювати періодичні обстеження.

У процесі управління дебіторською заборгованістю з метою прискорення розрахунків доцільно використовувати сучасні форми її рефінансування. Під рефінансуванням розуміють переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства (грошові кошти або високоліквідні цінні папери) з метою прискорення розрахунків. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості можна віднести: спонтанне фінансування, факторинг, облік векселів або їх продаж на фондо вому ринку, форфейтинг.

Незалежно від виду операції рефінансування її використання базується на єдиних принципах:

-- загальні витрати на рефінансування не повинні перевищувати очікуваний прибуток від використання вивільнених коштів у господарському обороті;

-- витрати на рефінансування не повинні перевищувати вартості короткострокових кредитів для підтримки платоспроможності підприємства до інкасації дебіторської заборгованості;

-- витрати на рефінансування не повинні перевищувати інфляційні втрати у випадку затримки платежів.

Факторинг полягає у переуступленні банку або факторинговій компанії права на отримання грошових коштів за платіжними документами за поставлену продукцію. В подальшому борги з покупців стягує вже банк або факторингова компанія, але якщо з боку продавця порушені договірні зобов'язання (наприклад, якість не відповідає умовам договору поставки), весь ризик, пов'язаний зі стягненням боргів знову переходить на саме підприємство.

Ціна рефінансування за допомогою факторингових послуг складається з комісійної винагороди та процентної ставки за використання кредитних ресурсів. При цьому потрібно враховувати, що в момент оформлення договору факторингу фактор оплачує не більше 80 % від загальної суми боргів, а остаточні розрахунки здійснюються тільки після повного надходження коштів від платника. Схема факторингової операції проілюстрована на рис. 1.12.

Форфейтинг полягає у трансформації комерційного кредиту в банківський кредит. У цьому випадку продаж боргу, оформленого оборотними документами (перевідним векселем або перевідним акредитивом), здійснюється на умовах відмови (або форфейтингу) банку від регресу вимог на кредитора (продавця продукції) у разі, якщо боржник (покупець) виявився

Рис. 1.12 Схема здійснення факторингової операції

неплатоспроможним. Але для того, щоб зменшити ризик можливих втрат при неповерненні частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт). Величина цього дисконту і виступає ціною рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою форфейтинга. Найчастіше форфейтинг використовується при експортних операціях.



1.6 Особливості управління необоротними активами

Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських завдань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття короткострокових фінансових рішень.

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.

У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:

* визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі;

* визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

* визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

* забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

* формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:

-- поточний ремонт -- часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

-- капітальний ремонт -- значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);

-- придбання нових видів необоротних активів -- заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

-- необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих засобів);

-- залишок необоротних активів на початок планового періоду;

-- планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому необхідно володіти в достатньому обсязі інформацією про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, оскільки в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах).

Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів. її формування пов'язано із основними стадіями кругообігу необоротних активів (рис. 1.13).

Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів.



Рис.1.13 Схема кругообігу необоротних активів

Метод суми одиниць продукції передбачає, що початкова вартість основного засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції. При цьому амортизаційні відрахування оцінюються за формулою

Амортизаційні

Відрахування = (1.7)

на одиницю

продукції

Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли:

-- строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю випущеної продукції;

-- обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно);

-- моральний знос основних засобів незначний.

Метод прямолінійного списання застосовується у тому випадку, коли знецінення основних засобів найбільшою мірою залежить від строку, протягом якого вони використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування). При цьому щорічні амортизаційні відрахування розраховуються за формулою

Амортизаційні

відрахування = (1.8)

щорічні

Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) використовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь цього методу свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне обслуговування і ремонт.

Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не враховується, а амортизаційні відрахування визначаються за формулою

Амортизаційні відрахування = Прискорюючий коефіцієнт х Норма амортизації х Балансова вартість актива (1.9)

Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів.

Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися мак-симізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).

Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів, про що свідчить наведена нижче схема причинно-наслідкових зв'язків (рис. 1.14).

Підвищення ефективності використання необоротних активів
Зменшення потреби у додаткових необоротних активах
Зменшення потреби у позиковому капіталі
Підвищення темпів економічного розвитку за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів

Рис. 1.14 Вплив ефективності використання необоротних активів на темпи економічного розвитку підприємства

Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі і т. ін.

Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орендою (лізингом) основних засобів.

При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (табл. 1.2).



Таблиця 1.2 Переваги та недоліки лізингових операцій

Переваги лізингу	Недоліки лізингу
* Можливість розширення обсягів діяльності без суттєвого збільшення обсягів фінансування. * Суттєва економія фінансових ресурсів на початковому етапі. * Зменшення бази оподаткування прибутку (лізингові платежі включаються у собівартість продукції). * Зменшення ризику втрати фінансової стійкості. * Зменшення ризику морального зносу активів (при операційному лізингу)	* Збільшення рівня поточних витрат за рахунок лізингових платежів. * Подорожчання виготовленої продукції через включення лізингових платежів у її собівартість (лізингові платежі завжди більші, ніж амортизаційні відрахування). * Неможливість суттєвої модернізації майна без згоди лізингодавця. * Більш висока вартість фінансового лізингу, порівняно з банківським кредитом

Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.

Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:

* порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості;

* ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів;

* для більш об'єктивного оцінювання альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при лізингу -- за рахунок віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту -- за рахунок процентів за кредит та амортизаційних відрахувань).



РОЗДІЛ ІІ. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПП «СЄВЄРОДОНЕЦЬКСПЕЦЕНЕРГОРЕМОНТ-1»

2.1 Стисла характеристика та аналіз фінансово-господарського стану підприємства

Приватне підприємство «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» створене в процесі приватизації державного будівельно-монтажного підприємства Сєвєродонецького виробничого об'єднання «Азот» за рішенням Фонду державного майна України від 23.06.1994 року № 44-АТ у відповідності до постанови КМУ від 07.12.1992 року № 686 «Про затвердження порядку перетворення у процесі приватизації державних підприємств».

Юридична адреса підприємства: 93400, місто Сєвєродонецьк, вулиця Пивоварова, 5 (перша ділянка). Чотири ділянки розташовані на території ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».

Приватне підприємство «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» має статус юридичної особи, самостійний баланс, основний та додатковий рас ходи для розрахунків у національній валюті України - гривні, печатку та кутовий штамп зі своїм найменуванням та інші притаманні юридичній особі реквізити. Підприємство не входить до складу будь-яких об'єднань підприємств. Підприємство «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» має в своєму составі вісім структурних підрозділів:

- загально будівельна дільниця - 2 одиниці;

- механомонтажна дільниця з цехом по виготовленню металоконструкцій в тому числі вальцювальна;

- транспортний цех;

- деревообробний цех ( пилорама, сушильна камера);

- розчинно-бетонний вузол та формовочний цех;

- будівельна лабораторія (акредитована - січень 2006 року);

- виробнича лінія випуску метало пластикових вікон та дверей із німецького профілю REXAU.

Приватне підприємство «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» спеціалізується на виконанні загально будівельних та спеціалізованих робіт, які здійснюються підрядним та господарським способами, у т.ч. монтаж газопроводів низького, середнього тиску, споруд та них, а також внутрішніх систем газопостачання комунальних, комунально-побутових, сільськогосподарчих та промислових підприємств природним та зрідженим газом; ізоляції трубопроводів; монтажі автономного потоплення; виготовлені залізобетонних та металоконструкцій, столярних виробів; надані послуг з внутрішніх перевезені вантажів автомобільним транспортом; проведені фізико-механічних, фізико-хімічних вимірювань; налагоджена виробнича лінія по випуску металопластикових вікон та дверей із німецького профілю REXAU.

Спеціалізація підприємства має велику залежність від сезонних змін, тому що в зимовий період дуже затрудняється виконання всіх загальнобудівельних та монтажних робіт, виробництво бетону і рас твору. Основним ринком збуту будівельно-монтажних робіт, монтажу газопроводів, а також головним замовником даних видів робіт є ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот». Замовником автотранспортних послуг та виробів з бетону і раствору виступають такі підприємства: ТОВ СП «Укрзовніштрейдінвест», ТОВ «Боско», ТОВ «Парус», ПП «Всєслав Луганськ», ВАТ «СЗБК» та інші підприємства і фізичні особи міста. Доля замовників приватного підприємства «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» показано на рис. 2.1.

Загалом галузь будівництва переживає значні труднощі у зв'язку з різким падінням фінансування капітального будівництва, як за рахунок централізованого фінансування, так і за рахунок власних коштів підприємств, що спонукає підприємство займатися іншими видами діяльності, як-то торгівля, виробництво столярних виробів, метало пластикових дверей та вікон, виробів з розчину та бетону, а також займається розробкою нових видів діяльності. Підприємство займається розробкою виробництва виробів з пластмаси та пластмасової тари, чим займає постійне місце на ринку збуду такої продукції.

Рис. 2.1 Доля замовників ПП «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» (до загального об'єму)

Основними конкурентами приватного підприємства «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» по виконанню будівельно-монтажних робіт є розташовані в Сєвєродонецьку такі будівельні організації: ВАТ «Трест Сєвєродонецькхімбуд», трест «Промхіммонтаж», ВАТ «Сєвєродонецький Хімремонт», а також будівельно-монтажне виробництво ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», які мають значний вплив на формування обсязів робіт підприємства. У підприємства «Сєвєродонецькспеценергоремонт-1» немає постачальників матеріалів, які займають більш 10 відсотків в загальному обсязі постачання, тому що підприємство постійно вивчає нові пропозиції та ринки для оптимізації собівартості виконаних робіт, послуг.