Особливості правового регулювання інвестицій за межі України

"Особливості правового регулювання інвестицій за межі України"

Вступ

1. Поняття та сутність інвестування за межі України, як об'єкту правовідносин в сфері інвестування

1.1 Сутність інвестиційної діяльності

1.2 Основні історичні етапи розвитку теорії і законодавства про інвестиційну діяльність

1.3 Система інвестиційного законодавства України

2. Особливості правового регулювання інвестицій за межі України

2.1 Види інвестицій за межі України

2.2 Джерела фінансування інвестицій за межі України

2.3 Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави

3. Проблеми та перспективи розвитку правового регулювання інвестицій за межі України

3.1 Проблеми та недоліки правового регулювання інвестицій за межі України

3.2 Проблеми міжнародного законодавства щодо інвестицій

3.3 Перспективи та прогнози розвитку правового регулювання інвестицій за межі України

Висновок

Використана література

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах глобалізації процеси розвитку зовнішньоекономічної діяльності набули особливої активізації. Одним із видів такої діяльності є інвестування за кордон. Сьогодні найбільш характерними сферами ділової активності є вкладання матеріальних і фінансових ресурсів, техніки, технологій, управлінського досвіду в економіку зарубіжних держав з метою їх більш ефективного використання як інвесторами, так і державами-реципієнтами.

Фактично всі країни світу, незалежно від рівня їх економічного розвитку, визнають велике та зростаюче значення прямих іноземних інвестицій як джерела зростання, розвитку та поширення новітніх технологій.

В Україні до цього часу не здійснювалося комплексного дослідження інвестиційної діяльності з позицій її регулювання правом, тобто публічно-правовими методами, не визначено її змісту, складу та особливостей правового регулювання як управлінської діяльності з характеристикою змісту правових відносин. Певних аспектів цієї проблеми торкалися деякі вчені, але при цьому розглядалися лише окремі складові інвестиційної діяльності та приділялася увага регулюванню цієї діяльності лише приватноправовими методами. Низка питань цього комплексу правових проблем, досліджуваних переважно у контексті інших проблем, порушена у працях фахівців з фінансового та інших галузей права. Але вимоги сьогодення потребують проведення досліджень саме публічно-правового характеру здійснення інвестиційної діяльності.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження проблем, які стали темою курсової роботи, є вдосконалення та розвиток наукових знань та уявлень щодо правової природи інвестиційної діяльності як комплексного інституту з позиції регулювання цієї діяльності нормами фінансового права, вивчення та визначення на підставі комплексного аналізу змісту і форм здійснення інвестиційної діяльності, виокремлення особливостей правового регулювання інвестиційної діяльності нормами публічного і приватного права та вироблення пропозицій щодо усунення існуючих недоліків чинного законодавства України.

Предметом дослідження є особливості правового регулювання відносин, що виникають у процесі інвестиційної діяльності за межі України і контролю за її здійсненням у процесі реалізації повноважень держави і органів місцевого самоврядування.

Об'єктом дослідження виступає інвестиційна діяльність за межі України.

Методологічною базою для виконання досліджень виступили Закони і нормативні документи України, наукова література, періодичні видання.

Інформаційними джерелами слугували статистичні дані розвитку інвестиційної діяльності за межі України.

Структура роботи. Робота складається із вступу трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Поняття та сутність інвестування за межі Україні, як об'єкту правовідносин в сфері інвестування

1.1 Сутність інвестиційної діяльності

Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства.

Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р., під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.

Джерело інвестицій - фонд накопичення, або зберігаєма частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.

Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, що витрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності.

Відповідно до одного із запропонованих визначень інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вивезені з території однієї держави і вкладені на території іншої, для ведення в останній на свій ризик підприємницької чи іншої діяльності з метою отримання прибутку чи іншого соціального ефекту від сумісного використання сторонами вкладеного капіталу.

Відповідно до “Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон”, затвердженої Постановою Правління НБУ від 16 березня 1999 року №122 “інвестиція за кордон” - господарська операція, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Українське національне законодавство передбачає поділ інвестицій за кордон на слідуючи види: капітальні, фінансові та реінвестиції.

Капітальна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання об'єктів нерухомого майна, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Фінансова інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції, у свою чергу, поділяються на прямі інвестиції та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції - господарська операція, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельні інвестиції - господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

Кожен з цих видів має свою специфіку і свої особливості нормативно правового регулювання.

Ефективність участі в інвестиційних процесах залежить від належного врахування економічного і правового факторів.

1.2 Основні історичні етапи розвитку теорії і законодавства про інвестиційну діяльність

Багатостороннє правове регулювання відносин, пов'язаних з іноземним інвестуванням капіталу, почало складатись в 60-х роках 20 ст. Однак його передумови почали формуватись набагато раніше. Так, у 1929 р. в Парижі за ініціативою Ліги Націй була скликана конференція з метою укладання багатосторонньої міжнародної конвенції про іноземців та їх власність. Однак ця спроба не принесла очікуваного результату.

Після створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), одним із важливих напрямків його діяльності стала розробка багатосторонніх міжнародних угод з правового регулювання закордонних приватних інвестицій. Важливе значення в сфері регулювання іноземних інвестицій також мають матеріали і документи Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

З метою створення універсального акту, який би встановлював загальні засади інвестиційної діяльності, а головне передбачав би систему захисту інвестицій був розроблений проект, відомий як, проект АВС - Шоукроса, - Конвенція про інвестиції за кордоном. Але у зв'язку із специфікою здійснення інвестиційної діяльності, яка передбачена в різних державах, створення якогось універсального акту, який би регулював різноманітні аспекти інвестиційної діяльності було надзвичайно складним завданням і навряд чи його можна вирішити і на даному етапі. З цим завданням набагато ефективніше справляються двосторонні міжнародні договори, практика укладання яких поширена по всьому світу.

Спроби створити законодавче забезпечення інвестиційної діяльності на міжнародному універсальному рівні закінчилися прийняттям двох важливих конвенцій: Сеульської конвенції “Про створення Багатостороннього агентства по гарантіям інвестицій” 1985 року, та Вашингтонської конвенції “Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами” 1965 року. Ці дві конвенції були розроблені під егідою Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Вашингтонською конвенцією було засновано Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів. В ст. 25 Даної конвенції зазначено, що юрисдикція Центру поширюється на всі безпосередньо пов'язанні з інвестиціями правові спори між Договірними державами (чи будь-яким підрозділом чи закладом Договірної держави, вказаним Центру цією державою) і фізичною чи юридичною особою іншої Договірної держави, які сторони в письмовій формі домовилися передати Центру. Якщо сторони виразили згоду, ні одна з них не може відмінити її в односторонньому порядку. Згода підрозділу чи закладу Договірної держави вимагає схвалення з боку цієї держави, якщо тільки остання не повідомить Центр що така згода не потрібна. Кожна держава може визначити категорію справ, що не підпадають під юрисдикцію Центру. Рішення винесене арбітражем є обов'язковим і повинно визнаватися всіма договірними державами. Порядок виконання арбітражних рішень визначається національними законами про виконання судових рішень, що діє в державі, де вимагається виконання такого рішення. Україна підписала Вашингтонську конвенцію у 1995 році, а ратифікувала - 16 березня 2000 року (до речі, Росія підписала Конвенцію у 1992 році, але досі не ратифікувала її).

Сеульська і Вашингтонська конвенції є в даний момент єдиними діючими універсальними багатосторонніми угодами в сфері захисту іноземних інвестицій. Той факт, що в кожній з них бере участь близько 100 держав світу свідчить про зацікавленість цих держав в рішенні проблеми захисту іноземних інвестицій і про значну ефективність положень цих актів.

Серед нормативного врегулювання інвестиційних процесів на регіональному рівні варто розглянути договори, укладені в рамках СНД. Базовими документами в інвестиційній сфері не лише України, але й інших держав СНД є Угода “Про співробітництво в сфері інвестиційної діяльності”, укладена Радою глав держав СНД 24 грудня 1993 року. Сторони домовилися про співробітництво і в розробці і здійсненні інвестиційної політики відносно своїх господарських суб'єктів, а також господарських суб'єктів держав. Які не є учасниками угоди, і міжнародних організацій для забезпечення взаємного захисту інтересів сторін в цій сфері. В угоді визначені форми і методи інвестування на території держав СНД. А також заходи по наближенню національних законодавств з питань інвестиційної діяльності у Співтоваристві. Визначені заходи по створенню і реєстрації підприємств і їх філіалів, а також умови реалізації продукції, яку вони виробляють.

Розвиваючи цю угоду і з врахуванням того, що найважливішим питанням є гарантія безпеки інвестору при роботі в країнах СНД, 27 березня 1997 року Радою глав держав була схвалена також “Конвенція про захист прав інвестора”. Її ціллю є створення гарантованого інвестиційного простору і забезпечення прав інвесторів, які вкладають свої гроші в економіку держав СНД. Цим міжнародно-правовим документом визначається “правові основи здійснення різних видів інвестицій, зареєстрованих на території Сторін, і гарантії прав інвесторів на здійснення інвестицій і отриманих від них прибутків” (ч.1 ст. 2 Конвенції).

З метою координування питань, пов'язаних з дією цієї конвенції був створений Міждержавний економічний комітет Економічного союзу. Відповідно до конвенції інвестор має право здійснювати інвестиції в будь-який спосіб, не заборонений законодавством держави-реципієнта. Конвенція встановлює для іноземних інвесторів національний режим: «Умови здійснення інвестицій, а також правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненням інвестицій не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення інвестицій і режим діяльності, пов'язаних з ними, для юридичних і фізичних осіб держави-реципієнта, за виключенням винятків, які можуть бути встановлені національним законодавством країни-реципієнта».

Конвенція також встановлює, що відносини пов'язані із здійсненням інвестицій, проведенням інвестиційної діяльності, регулюються національним законодавством сторін, міжнародними договорами, і зокрема даною конвенцією. Також згідно зі ст. 23 сторони-учасниці можуть укладати інші міжнародні договори з метою розвитку положень даної Конвенції, їх конкретизації.

Окремі положення конвенції присвячені чи не найважливішим питанням - гарантіям захисту інвестицій від націоналізації, реквізиції, від рішень і дій (бездіяльності) державних органів і посадових осіб, які порушують права інвестора.

Розглядувана конвенція набула чинності 21 січня 1999 році. Вона є чинною для Білорусії, Таджикистану, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови. Україна як і Росія підписала цю конвенцію.

Для забезпечення правової основи міждержавної лізингової діяльності Виконавчим комітетом СНД разом з “СНД ЛІЗИНГ” 25 жовтня 1998 року була підготовлена і затверджена Радою глав урядів “Конвенція про міждержавний лізинг у Співтоваристві Незалежних Держав”. Прийняття цієї конвенції дозволило, зокрема, в декілька разів знизити рівень стартового капіталу для початку підприємницької діяльності. Конвенція встановлює принципи лізингової діяльності, серед яких:

ь заборона будь-яких, крім передбачених національним законодавством і цією Конвенцією, дії держав, результатом яких є обмеження прав суб'єктів міждержавної лізингової діяльності;

ь рівність прав суб'єктів міждержавної лізингової діяльності щодо здійснення будь-яких її видів, не заборонених національним законодавством і цією Конвенцією, незалежно від форм власності та інших ознак;

ь здійснення контролю за лізинговою діяльністю відповідно до національного законодавства сторін;

ь здійснення оподаткування суб'єктів міждержавної лізингової діяльності відповідно до національного законодавства і міжнародних договорів;

ь надання сторонами суб'єктам міждержавної лізингової діяльності пільги відповідно до свого національного законодавства та ін.

28 квітня 1999 року Кабінетом міністрів України була прийнята Постанова «Про схвалення та подання на ратифікацію Конвенції про міждержавний лізинг».

Вагоме значення мають вже згадувані двосторонні інструменти вирішення питань правового положення іноземних інвесторів які укладаються державами. Україна уклала такі договори з багатьма державами Європи, Азії, Латинської Америки.

Серед двосторонніх договорів в сфері інвестування виокремлюються два типи таких договорів:

про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків;

про сприяння і взаємний захист інвестицій.

За станом на жовтень 2004 року Україною було ратифіковано 28 договорів про сприяння і взаємний захист інвестицій з такими державами, як Швеція, Білорусія, Швейцарія, Греція, Угорщина, Куба, Цілі, Молдова, Чехія, Франція, Естонія, Литва, Нідерланди, Аргентина, Австрія, Латвія, Корея, Іспанія, Македонія, Хорватія, Ліван, Ємен, Лівія, Кувейт, Оман, Індія, Албанія.

В цих міжнародно-правових угодах містяться ключові поняття, важливі для точності і повноти правового регулювання: “інвестор”, “капіталовкладення”, “національна належність іноземної юридичної особи”, “режим іноземних інвестицій та ін. До капіталовкладень угоди відносять, як правило, майно, будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, грошові засоби, акції та інші форми участі, права вимоги за грошовими засобами, які вкладаються для створення матеріальних цінностей; об'єкти інтелектуальної власності - авторські права, права на винаходи, технологію, ноу-хау, промислові зразки і товарні знаки; інші майнові цінності, які визнаються капіталовкладеннями відповідно до законодавства держави, на території якої вони здійснюються.

1.3 Система інвестиційного законодавства України

Інвестиційне законодавство - це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини - щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.

Як законодавчий інститут інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства. Йому притаманні риси, характерні як для законодавства взагалі, так і для господарського законодавства зокрема:

* розгалуженість і велика кількість нормативних актів. Об'єктивні причини цього

– складність відносин у сфері інвестиційної діяльності, динамізм самої діяльності та її правового регулювання; суб'єктивні причини

– недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти в сфері інвестиційної діяльності, кожний з яких має своє правове забезпечення;

* наявність в системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (зокрема, виданих функціональним відомством - Державним комітетом у справах містобудування, архітектури та житлової політики України (Держбудом України) і локальних (установчих та внутрішніх документів суб'єктів інвестиційної діяльності, укладених між ними інвестиційних договорів, в т. ч. договорів підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних і пов'язаних з ними робіт, договорів на постачання будівельних матеріалів і устаткування, договорів лізингу тощо) .

* відсутність інвестиційного кодексу - роль кодифікаційного нормативного акту відіграє Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р., що є стрижнем інвестиційного законодавства;

* присутність нормативних актів СРСР, які застосовуються відповідно до постанови Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 р. (наприклад, Правила про договори підряду на капітальне будівництво, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1987 р. № 15502) та ін.;

* присутність дореформених нормативних актів, що значною частиною суперечать основним засадам правового регулювання в умовах запровадження ринкових відносин в економіку України (наприклад, гл. 29 Цивільного кодексу, згадані Правила про договори підряду на капітальне будівництво та ін.).

Система інвестиційного законодавства - це розташування масиву інвестиційно-правових норм із урахуванням зв'язків і залежностей між ними.

Як підгалузь господарського права інвестиційне право базується на господарському законодавстві, до системи якого входять нормативні акти загальної сфери дії, що регулюють господарську діяльність (вт. ч. пов'язану з інвестуванням) і функціонування її суб'єктів незалежно від видів і сфер цієї діяльності, а саме: Конституція України, кодекси: Цивільний, Господарський процесуальний, Земельний та ін., закони України: “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про оренду державного та комунального майна”, “Про страхування”, “Про поставки продукції для державних потреб”, “Про приватизацію державного майна”, Закон СРСР 1988 р. “Про кооперацію в СРСР”, укази Президента України: “Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації” від 11 травня 1994 р “Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади” від 12 березня 1996 р., декрети Кабінету Міністрів України: “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15 грудня 1992 р., “Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31 грудня 1992 р., постанови Кабінету Міністрів України: “Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності” від 25 травня 1998р. № 740, “Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” від 3 липня 1998 р. № 1020 та інші, відомчі нормативні акти, видані на підставі зазначених законів, указів, декретів і постанов. Зокрема, в сфері інвестиційного права діють:

- положення Конституції України щодо: забезпечення державою соціального орієнтування економіки України (ст. 13); права громадян України володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (право приватної власності), а також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); права на підприємницьку діяльність (ст. 42); основних засад законодавчого регулювання відносин у сфері економіки (пункти 5, 7, 8, 9 ст. 91) та ін.;

- положення кодексів: Цивільного (щодо правосуб'єктності учасників майнових відносин, зобов'язальне право (глави 14-19 та ін.); Господарсько-процесуального кодексів - щодо порядку укладення господарських договорів (статті 10-11) і розгляду (вирішення) господарських спорів; Кодексу законів про адміністративні правопорушення (гл.8 - адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві, гл.13 - адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції і метрології тощо), Земельного кодексу - щодо використання земельних ділянок під забудову (статті 62, 68, 69) та ін.;

- положення Законів України: “Про власність” - щодо регулювання відносин власності, права повного господарського відання на інвестиції, проектну та будівельну продукцію; “Про підприємства в Україні” - щодо визначення видів, організаційно-правових форм підприємств. “Про підприємництво” - щодо визначення основних засад здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. у сфері інвестування; “Про господарські товариства” - щодо особливості створення і діяльності суб'єктів господарювання (в т.ч. інвестиційної діяльності), що мають форму господарського товариства тощо.

Спеціальне інвестиційне законодавство - це система нормативних актів, які спеціально присвячені регулюванню інвестиційної діяльності та відносини, що складаються між її суб'єктами. Своєю чергою спеціальне інвестиційне законодавство складається з загальної й особливої частин.

Перша (загальна частина) містить нормативні акти, що стосуються однаковою мірою всіх суб'єктів інвестиційного права, видів і стадій інвестиційної діяльності, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування та встановлюються інвестиційні договірні відносини. Стрижнем загальної частини спеціального інвестиційного законодавства є Закон України “Про інвестиційну діяльність" від 18 серпня 1991 р. Це основний кодифікаційний акт, який визначає правові й економічні основи інвестиційної діяльності в Україні, а саме:

* розкриває поняття “інвестиції” (ст. 1), “інвестиційна діяльність” (ст. 2);

* визначає види та форми інвестицій та інвестиційної діяльності (статті 1-3 );

* дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), визначає їхні джерела (ст. 10);

* визначає об'єкти інвестування (ст. 4);

* дає визначення понять “суб'єкти інвестиційної діяльності”, “інвестор” (ст. 5), закріплює їхні основні права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8);

* визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності (ст. 9);

* визначає правові форми державного регулювання в сфері інвестування (ст. 12);

* закріплює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських (республіканських) інвестицій (ст. 13);

* визначає принципи державного замовлення на капітальне будівництво (ст. 14);

* закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів будівництва (ст. 15);

* визначає принципи ціноутворення в сфері інвестиційної діяльності (ст. 17);

* закріплює державні гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 18) та захисту інвестицій (ст. 19);

* визначає умови припинення інвестиційної діяльності (ст. 21) та основні засади відповідальності її суб'єктів.

Друга (спеціальна) частина включає нормативні акти, що регулюють особливості здійснення інвестиційної діяльності та функціонування її суб'єктів у певних галузях економіки (сільському господарстві, транспорті, промисловості тощо), сферах інвестиційної діяльності (проектуванні, будівництві, містобудуванні, приватизації державного майна, здійсненні лізингових операцій, інноваційній діяльності, кредитуванні, матеріально-технічному забезпеченні, страхуванні інвестиційних, у т. ч. будівельних ризиків), чи за участю окремих суб'єктів (іноземне інвестування).

* правовий режим іноземного інвестування: основним нормативним актом цього розділу є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. (який визначає особливості правового режиму іноземного інвестування, в т. ч. дає визначення основним термінам - іноземні інвестиції, іноземні інвестори, підприємство з іноземними інвестиціями), а також видані на підставі цього Закону підзаконні нормативні акти;

* правове регулювання інвестування в процесі приватизації державного майна: до цього розділу входять закони України: “Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 квітня 1992 р., що діє в редакції Закону від 15 травня 1996 р., “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 р., та Указ Президента України “Про Державну програму приватизації на 1999 р.” від 12 лютого 1999 р. ці нормативні акти визначають принципи та порядок інвестування в процесі приватизації державного майна;

* корпоративна форма інвестування: основними нормативними актами цього розділу є закони України: “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. (зокрема ст. З цього Закону, що визначає правове становище господарських об'єднань); “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 травня 1991 р. та “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 травня 1996 р. (визначають правовий режим цінних паперів, основні засади державного регулювання діяльності їх емітентів та особливості обігу цих паперів), “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 р. (визначає антимонопольні заходи у сфері підприємницької діяльності, в т. ч. щодо корпоративних її форм);

* правове регулювання інноваційної діяльності: поняття інноваційної діяльності та форми її здійснення визначаються Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. 3), а пільги щодо оподаткування інноваційної діяльності Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п. 7.14 ст. 7); питання створення та діяльності Державного інноваційного фонду регулюються постановами Кабінету Міністрів України “Про створення Державного інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р. № 77 та “Питання Державного інноваційного фонду” від 2 березня 1998 р. № 243, яким затверджено Положення про цей фонд; правове становище технопарків та інноваційних структур регулюються Положенням про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 р. № 546.

Однак важливість і складність інноваційної діяльності потребує спеціального правового регулювання в межах спеціального закону, в зв'язку з чим розроблено проект Закону України “Про інноваційну діяльність”, який перебуває на розгляді у Верховній Раді України.

2. Особливості правового регулювання інвестицій за межі України

2.1 Види інвестицій за межі України

Інвестування за межі України може здійснюватись у вигляді майнових цінностей та грошових коштів. Розглянемо кожен з цих видів інвестування окремо.

Резиденти можуть інвестувати майнові цінності за межами України з метою:

* внесення до статутних фондів підприємств, створених за кордоном;

* закріплення за філіалами, представництвами й іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань.

Інвестиції за кордон можуть здійснюватися у вигляді майнових прав та майна, крім сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних і стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

Будь-які майнові цінності оцінюються в іноземній конвертованій валюті за цінами на міжнародних ринках.

Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню.

Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Продаж майнових цінностей, що були інвестовані, є експортом товарів. Виручка в іноземній валюті, одержана в результаті їх продажу, підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, що зазначені в контрактах, але не пізніше як через 90 днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує продаж цінностей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. № 229 затверджено Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України.

Видачу індивідуальних ліцензій здійснює МЗЕЗторг.

Для отримання індивідуальної ліцензії резиденти подають до МЗЕЗторгу такі документи:

* лист-звернення з обґрунтуванням необхідності здійснення майнових інвестицій за межами України;

* нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у разі, якщо юридична або фізична особа є такою;

* нотаріально засвідчену копію установчих документів юридичної особи (статуту, установчого договору, положення);

* згоду відповідних органів державної виконавчої влади чи іншого уповноваженого органу, якщо за межі України інвестується майно, що перебуває у державній власності;

* довідку банківської установи, в якій відкрито рахунок резидента;

* документ, що підтверджує вартість майнових цінностей в іноземній конвертованій валюті на основі цін міжнародних ринків;

* розрахунок термінів, необхідних для реалізації майнових інвестицій за межами України;

* документ, що підтверджує внесення плати за видачу індивідуальної ліцензії;

* документи, що свідчать про реєстрацію (створення) підприємства, філіалу, представництва, іншого відокремленого підрозділу в країні місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського, судового реєстру тощо) та їх установчі документи (статут, установчий договір, положення тощо). Ці документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути також завірені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС.

Підставою для відмови у видачі індивідуальної ліцензії є:

* подання документів, що свідчать про намір резидента здійснити майнову інвестицію, яка не може бути предметом інвестування (у вигляді сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних та стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим);

* виявлення в поданих документах недостовірної інформації;

* невідповідність поданих документів вимогам законодавства України;

* порушення проти заявника справи стосовно банкрутства;

* заборона або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені законодавством країни, куди мають інвестуватися майнові цінності.

За видачу індивідуальної ліцензії справляється плата, розмір якої визначається МЗЕЗторгом за погодженням з Мінфіном.

Термін дії індивідуальної ліцензії визначається МЗЕЗторгом, виходячи з термінів, необхідних для здійснення майнових інвестицій за межами України.

Митне оформлення майнових цінностей, що інвестуються за межами України, здійснюється лише за наявності індивідуальної ліцензії, виданої МЗЕЗторгом.

Державна митна служба щоквартально подає Національному банку України, відповідним уповноваженим банкам, МЗЕЗторгу, Мінстату та Державній податковій адміністрації відомості стосовно оформлення митних декларацій за виданими ліцензіями.

Резиденти, що отримали ліцензію на інвестування майнових цінностей за межами України, зобов'язані здійснити декларування майнових цінностей шляхом подання до Національного банку повідомлення про фактично інвестовані майнові цінності згідно з умовами наданої резиденту індивідуальної ліцензії за встановленою ним формою. Другий примірник повідомлення з відповідною відміткою Національного банку подається резидентом МЗЕЗторгу.

Резиденти, що інвестують майнові цінності за межами України, подають Державній податковій адміністрації декларацію про всі одержані в результаті інвестування надходження на їх користь в іноземній валюті. Форма декларації та терміни її подання встановлюються Державною податковою адміністрацією. Другий примірник декларації з відповідною відміткою Державної податкової адміністрації резидент подає до МЗЕЗторгу.

Контроль за ефективністю використання інвестованого за межами України майна здійснює власник чи уповноважений ним орган відповідно до законодавства України.

При цьому контроль за ефективністю використання державного майна, інвестованого за межами України з метою закріплення за філіями, представництвами, іншими відокремленими підрозділами підприємств, здійснюється цими підприємствами та відповідними органами, до сфери управління яких вони належать; внесення до статутних:

фондів підприємств, створених за кордоном, -- відповідно Фондом державного майна, центральними органами державної виконавчої влади чи іншими органами, уповноваженими здійснювати функції з управління державним майном.

Порядок використання валютних коштів, які надходять резидентам від інвестування майнових цінностей за межами України, регулюється валютним законодавством України.

Здійснення інвестицій за межі України у вигляді грошових коштів регулюється Національним банком України.

Згідно з п. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України встановлює порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон.

Для розгляду клопотань резидентів про одержання індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон, вони подають до регіональних управлінь Національного банку України наступні документи:

* лист-звернення на ім'я Голови Правління Національного банку України з зазначенням мети та суми інвестиції;

* нотаріально завірену копію Свідоцтва про реєстрацію резидента-юридичної особи;

* нотаріально завірені копії Статуту та Установчого договору резидента-юридичної особи з доповненнями та змінами, зареєстрованими у встановленому порядку;

* нотаріально завірене Свідоцтво про реєстрацію резидента-фізичної особи як підприємця;

* згоду відповідного міністерства або відомства та здійснення резидентом інвестиції за кордон (для державних підприємств та організацій);

* висновок регіонального підрозділу валютного контролю Національного банку України та податкової інспекції стосовно відсутності порушень резидентом діючого на Україні валютного і податкового законодавства. Легалізовані документи:

* копію свідоцтва про реєстрацію нерезидента у країні інвестицій;

* копію Статуту та Установчого договору підприємства нерезидента;

* копію законодавства конкретної країни про режим іноземних інвестицій;

* довідку уповноваженого банку щодо наявності валютного рахунку резидента та наявності заявленої суми власних коштів на ньому для здійснення інвестиції;

* нотаріально завірену довідку аудиторської організації про фінансовий стан резидента на останню звітну дату;

* розрахунки валютної окупності (економічне обґрунтування проекту);

* довідку уповноваженого банку про назву банку нерезидента та його місцезнаходження, реквізити розрахункового рахунку, на який здійснюється переказ валютних коштів.

У випадку придбання за кордоном будь-яких майнових прав (в тому числі акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих у іноземній валюті) та прав інтелектуальної власності, резиденти додатково подають до регіональних управлінь Національного банку України легалізовані відомості про:

* власників, а також щодо правового статусу майнових прав і прав інтелектуальної власності;

* емітентів цінних паперів, умови придбання та гарантії забезпечення цінних паперів.

Підставами для відмови від видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон можуть бути:

* незадовільний фінансовий стан резидента;

* відсутність висновку або негативний висновок регіонального управління Національного банку України;

* рішення відповідних органів (Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України тощо) про неможливість або економічну чи геополітичну недоцільність здійснення інвестицій резидентами у конкретну країну;

* заборони або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені діючим законодавством конкретної країни;

* відсутність у законодавстві країни інвестицій правових гарантій щодо недоторканості іноземних інвестицій та безперешкодної їх репатріації;

* стан платіжного балансу України як в цілому, так і в розрізі окремих країн світу;

* інші підстави, передбачені діючим законодавством України та нормативними документами Національного банку України.

Національний банк України визначає, що резиденти України можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом:

* участі у підприємствах, що створюються спільно з іноземними юридичними та фізичними особами;

* придбання частки у діючих іноземних підприємствах або придбання у власність діючих іноземних підприємств повністю;

* створення за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та інших відокремлених підрозділів;

* придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав, а також будь-яких прав інтелектуальної власності;

* придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих у іноземній валюті, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як дарунок або у спадщину;

* в інших формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України та країни інвестицій.

Резиденти України можуть здійснювати інвестиції за кордон з метою:

* створення спільних підприємств (чи підприємств, що повністю належать українським резидентам) та за умови одержання резидентом продукції цього підприємства (якщо існує потреба в такій продукції), гарантованості ринку збуту продукції СП за кордоном та використання цим СП української робочої сили;

* участі в розробці та експлуатації за кордоном сировинних родовищ для одержання необхідної Україні сировини з використанням української робочої сили;

* створення спільних підприємств (чи підприємств, що повністю належать українським резидентам) з організації послуг (сервісних, транспортних тощо) та завоюванню ринків збуту високотехнологічної продукції України.

2.2 Джерела фінансування інвестицій за межі України

Ведучи мову щодо джерела фінансування інвестицій за межі України, необхідно зазначити, що резиденти України здійснюють інвестиції за кордон виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та облікованих на рахунках бухгалтерського балансу для здійснення інвестиції за кордон.

Здійснення інвестицій за кордон за рахунок бюджетних коштів дозволяється лише на підставі відповідної Постанови Верховної Ради України.

Здійснення інвестицій за кордон за рахунок кредитів, одержаних від уповноважених та іноземних банків, інших резидентів і нерезидентів, забороняється.

Здійснення резидентами України інвестицій за кордон (в тому числі на підставі доручень інших резидентів) потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Право на одержання індивідуальної ліцензії щодо здійснення інвестиції за кордон мають резиденти України -- юридичні особи, а також фізичні особи, які зареєстровані як підприємці згідно з Законом України «Про підприємництво».

Усі види інвестицій в грошовій формі за кордон ( незалежно від суми інвестиції) повинні здійснюватися резидентами України у безготівковій формі, виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країни інвестицій.

Усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди тощо), одержані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках після сплати податків та інших зборів, які передбачені законодавством іноземної держави.

У разі сплати резидентами України податків та інших зборів у країні інвестицій, резиденти повинні подати до уповноваженого банку та податкової інспекції офіційне підтвердження відповідного органу країни інвестицій стосовно суми сплачених податків та інших зборів.

Суми податків та інших зборів враховуються уповноваженими банками лише у випадках здійснення вказаних платежів у країнах, що мають міждержавні угоди з Україною про запобігання подвійному оподаткуванню.

Порядок обов'язкового продажу валютних надходжень, а також подальшого використання валютних коштів, що надходять резидентам України від здійснення інвестиційної діяльності за кордоном, визначається чинним валютним законодавством України.

Облік валютних коштів, що знаходяться за межами України у вигляді інвестицій, а також доходів (прибутку) від іноземних інвестицій, здійснюється резидентами на відповідних рахунках бухгалтерського балансу (консолідованого балансу).

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України встановлює порядок надання уповноваженим банкам індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України.

Уповноважені банки можуть здійснювати інвестиції у грошовій формі за кордон шляхом:

1) відкриття банків та інших підприємств, установ, статутний капітал яких повністю формується за рахунок коштів українських резидентів;

2) участі у діючих іноземних банках та інших підприємствах, установах;

3) створення банків та інших підприємств, установ за кордоном спільно з нерезидентами -- юридичними і фізичними особами;

4) відкриття за межами України філій, представництв та інших відокремлених підрозділів;

5) придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, банків, фірм тощо, деномінованих в іноземній валюті;

6) придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав, а також прав інтелектуальної власності;

7) інших форм, які прямо не заборонені діючим законодавством України та країни інвестицій.

Здійснення інвестицій за кордон уповноваженими банками (в тому числі за дорученням інших резидентів та нерезидентів), потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Клопотання уповноважених банків щодо здійснення ними інвестицій за кордон розглядаються лише за умови дотримання уповноваженими банками встановлених Національним банком України економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

Уповноважені банки можуть відкривати за межами України банки і філії та приймати участь в іноземних банках, підприємствах, установах лише за умови повної сплати заявленого статутного фонду та реєстрації його в Національному банку України.

Загальна сума внесків уповноваженого банку до статутних фондів банків та інших підприємств за межами України не може перевищувати 10 відсотків його власних коштів.

Уповноважені банки для одержання індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон мають подавати до Національного банку України певні документи:

Для відкриття банків та інших підприємств за межами України:

* лист-клопотання керівництва уповноваженого банку щодо відкриття банку чи іншого підприємства за кордоном;

* копію протоколу рішення компетентного органу уповноваженого банку щодо відкриття банку чи іншого підприємства за кордоном;

* клопотання регіонального управління Національного банку України;

* нотаріально завірену довідку аудиторської організації щодо фінансового стану уповноваженого банку на останню звітну дату. Легалізовані документи:

* копію реєстраційних документів банку чи іншого підприємства, установи, що відкривається за кордоном;

* копії Статуту та Установчого договору банку або іншого підприємства, установи, що відкривається за кордоном;

* копію законодавства конкретної країни стосовно порядку відкриття підприємств за участю іноземних юридичних осіб. Для відкриття за межами України філій банків:

* лист-клопотання керівництва уповноваженого банку щодо відкриття філії за кордоном;

* копію протоколу рішення компетентного органу уповноваженого банку щодо відкриття філії;

Нотаріально завірені документи:

* положення про філію уповноваженого банку;

* довіреність керівникам філії на здійснення операцій;

* клопотання регіонального управління Національного банку України;

* нотаріально завірену довідку аудиторської організації щодо фінансового стану уповноваженого банку на останню звітну дату;

* легалізовану копію законодавства конкретної країни щодо порядку відкриття філій іноземних юридичних осіб. Для участі уповноваженого банку у капіталі іноземного банку або іншого іноземного підприємства:

* лист-клопотання керівництва уповноваженого банку щодо участі у капіталі іноземного банку чи іншого іноземного підприємства;

* копію протоколу рішення компетентного органу уповноваженого банку щодо участі у капіталі іноземного банку чи іншого іноземного підприємства;

* легалізовані копії реєстраційних та установчих документів іноземного банку чи іншого іноземного підприємства;

* клопотання регіонального управління Національного банку України;

* нотаріально завірені та легалізовані довідки аудиторських організацій щодо фінансового стану уповноваженого банку та іноземного банку (підприємства) на останню звітну дату;

* висновок щодо фінансового стану іноземного банку (підприємства) подається однією з аудиторських організацій, яка визнана Національним банком України як така, що має право здійснювати аудиторську перевірку діяльності нерезидентів -- юридичних та фізичних осіб.

* легалізовану копію законодавства конкретної країни щодо, порядку участі іноземних юридичних осіб у капіталі банків і підприємств.

У випадках, коли законодавство конкретної країни передбачає подання інших документів, нотаріально завірені копії цих документів додатково подаються до Національного банку України (мовою країни інвестицій та завіреним текстом українською мовою).

У випадку придбання уповноваженим банком за кордоном і в Україні будь-яких майнових прав (в тому числі акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих у іноземній валюті) та прав інтелектуальної власності, до Національного банку України подаються легалізовані відомості стосовно:

1) емітентів цінних паперів, умови придбання та гарантії забезпечення цінних паперів;

2) власників і щодо правового статусу майнових прав і прав інтелектуальної власності.

Підставами для відмови від видачі індивідуальної ліцензії можуть бути:

1) незадовільний фінансовий стан уповноваженого банку;

2) невідповідність документів, поданих уповноваженим банком, вимогам чинного законодавства України та нормативних документів Національного банку України;

3) порушення або можливе порушення у зв'язку з інвестицією встановлених Національним банком України економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків;

4) невиконання вимог Національного банку України щодо забезпечення функцій банківського нагляду за операціями своїх клієнтів;

5) рішення відповідних органів (Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України тощо) щодо неможливості чи економічної та геополітичної недоцільності здійснення уповноваженими банками інвестицій у конкретну країну;

6) заборони або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені діючим законодавством країни інвестицій;

7) відсутність у законодавстві країни інвестицій правових гарантій щодо недоторканості іноземних інвестицій та безперешкодної їх репатріації;

8) стан платіжного балансу України як в цілому, так і в розрізі окремих країн світу;

9) інші підстави, передбачені чинним законодавством України та нормативними документами Національного банку України.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. за № 15--93. Національний банк України надає індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами України рахунків у іноземній валюті. Національний банк України, відповідно до положень Декрету встановлює порядок отримання та перереєстрації ліцензій на відкриття резидентами України рахунків в іноземних банках.

2.3 Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави

Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. У відповідності з діючими нормативними актами встановленні такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном:

резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом участі у підприємствах, які створюються сумісно з іноземними юридичними чи фізичними особами;

купівля частки в діючих іноземних підприємствах чи власність таких підприємств повністю;

створення за кордоном підприємств, які повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філіалів та інших окремих підрозділів;