Грошовий обіг та його закони. Інфляція

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Нікопольська філія

Курсова робота

з дисципліни «Політична економія»

на тему:

«Грошовий обіг та його закони. Інфляція»

група Ф 20-7-08 Б1Ф (4,6з)

спеціалізація: фінансовий менеджмент

Шляховська Тетяна Юріївна

Викладач: Іващенко Н.П.

Нікополь 2008рік

План

Вступ

I Суть грошей та їх функції

II Система грошового обігу та еволюція її типів

2.1 Закон грошового обігу

2.2 Кількість грошей необхідних для обігу

III Суть інфляції її види та причини

3.1 Поняття та тини інфляції

3.2 Загальні ознаки інфляції та її вимірювання

3.3 Причини інфляції

IV Економічні та соціальні наслідки інфляції

Висновки

Додатки

Список використаної літераткри

Вступ

«Ленін говорив, що найкращий шлях знищити капіталістичну систему це розладнати грошовий обіг. Тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати, таємно і непомітно, значну частину багатства своїх громадян»

Д.М. Кейнс

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіксальну та грошово - кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошово - кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошовго обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно - грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово - кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Впровадження гривні - не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об'єктивна закономірність суспільного поступу.

Об'єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов'язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнородному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється неа основі замкнених технологічних ціклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

А коли влада ставить перед собою стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельноїсили. Така орієнтація обов'язкова для будь - якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

Сьогодні кожного дня у новинах ми чуємо про інфляцію. Про неї кажуть, з нею борються, її бояться. Але що ж таке насправді означає це інтригуючи слово інфляція?

До розпаду великої держави СРСР пересічний громадянин нашої країни не зустрічався з такою проблемою як інфляція. Всі ціни встановлювала держава, вони були відносно стабільними, а головне запланованими, а отже передбачуваними. Боротьба з нею йшла, як правило, на державному рівні.

Нинішнє покоління людей, які живуть в Україні, добре розуміють всю гостроту проблеми інфляції. В 90-х роках, особливо у першій половині, Україна неодноразово відчувала інфляційні шоки - різкі збільшення загального рівня цін. Це був надзвичайно тяжкий період для сімей, підприємств, економіки та суспільства в цілому. Цінова нестабільність економічно та психологічно буквально вимотувала більшість людей, знищувала їх заощадження й рушила надії, паралізовувала діяльність багатьох підприємств, створювала величезну соціальну напругу в суспільстві.

Не викликає заперечень те, що нестабільність загального рівня цін в економіці є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Більшість навіть схильна вважати, що з усіх макроекономічних негараздів інфляція шкодить найбільше. Крім того, боротьба з нею завжди важка та хвороблива.

У світі майже немає країн, де б у другій половині XX cт. не існувала інфляція. Вона ніби прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала явно слабшати, - циклічним кризам. Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії - з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 - 1853 рр.); США - в період війни за незалежність 1775 - 1783 рр. і громадянської війни 1861 - 1865 рр. Англії - під час війни з Наполеоном на початку XIX в.. Франції - в період Французької революції 1789 - 1791 рр. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів. Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників.

Інфляція була і буде в кожній країні, її неможливо повністю зупинити чи знищити, але можливо регулювати її. Тому темою моєї курсової роботи стала інфляції та її соціально-економічні наслідки.

Метою роботи стане вивчення соціально - еконмічних та організаційно економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та прктичними навичками використання закономірностей функціонування грошових систем, дослідження суті грошей, походження та їх функцій. Вивчення національної кризи - інфляції, шляхи подолання дослідження суті, причин та особливостей інфляції; аналіз соціально-економічних наслідків інфляції; ефективність проведення антиінфляційної політики держави.

Інформаційною базою слугуватимуть вітчизняні та зарубіжні літературні джерела, та періодичні видання.

При написанні курсової роботи я використовувала як підручники та навчальні посібники різних авторів, так і періодичну літературу.

Розділ I Суть грошей та їх функції

Вартість товару, виражена в грошовій формі, виступає як ціна. Гроші, маючи властивість загальної обмінюваності, дають змогу стихійно здійснювати як кількісний, так і якісний обмін затрат праці приватних товаровиробників. Цей обмін відбувається на ринку за допомогою коливання цін. Але коливання ринкових цін веде до нерівності між товаровиробниками, нагромаджує в руках конкурентоспроможніших з них гроші, а отже, сприяє концентрації економічної влади в їхніх руках. Цим самим гроші прискорили процес переростання простого товарного господарства в капіталістичне. За капіталізму вони перетворилися в капітал, у знаряддя експлуатації.

Найповніше суть грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п'ять функцій: міру вартості; засіб обігу; засіб утворення скарбів і нагромадження; засіб платежу; світові гроші.

З названих функцій найбільшу значущість має перша - міра вартості. Гроші виконують роль загального еквівалента; за допомогою грошей порівнюються величини вартості всіх інших товарів. І виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю, але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші. До них прирівнюються величини вартості всіх інших товарів.

Виконання грошима функції міри вартості передбачає визначення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів. Такою грошовою одиницею у США є долар, в Англії - фунт стерлінгів, які прирівнюються до різної вагової кількості золота.

Для зручності грошові одиниці шляхом їх поділу на кратні частини розкладаються в масштабі цін. Отже, через міру вартості гроші виражають кількість втіленої в товарах суспільної праці, а через масштаб цін - вагову кількість золота, яка міститься в грошовій одиниці та її складових частинах. Тому міра вартості - суспільна функція, а масштаб цін - розрахункова міра, яку може змінювати держава. Зменшення вагового вмісту золота в грошовій одиниці означає девальвацію, підвищення - ревальвацію.

Друга функція - засіб обігу - пов'язана з тим, що за умов розвинутого товарного обігу безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар - гроші - товар (Т - Г - Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально і обслуговують вони акт продажу купівлі.

Кількість грошей, яка може бути в обігу, визначає закон грошового обігу повноцінних грошей. Згідно з ним маса грошей, що функціонує як засіб обігу, прямо пропорційна сумі цін усіх товарів і обернено пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць, тобто вона визначається трьома факторами: рухом цін на товари, кількістю товарної маси, швидкістю обігу грошей.

Швидкоплинне виконання грошима цієї функції і відокремлення змісту грошей від їх номінального значення створили умови для того, що уряди почали випускати в обіг неповноцінні монети, а це підготувало ґрунт для заміни металевих грошей паперовими. У ХI ст.. вони почали випускатись в Китаї, з 1690 р. - у США, в 1762 р. - в Росії. З 1914 р. майже в усіх країнах припинилася заміна банкнот на золото, а під час світової кризи 1929 - 1933 рр. припинився обіг золота взагалі.

Паперові гроші - це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях як засіб обігу і засіб платежу. Урядом вони вводяться в обіг з примусовим курсом. Оскільки паперові гроші виникли із функціонуванням металевих грошей, раніше розглянутий закон грошового обігу є базою для специфічного закону паперово-грошового обігу. Суть його полягає в тому, випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, то купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари й послуги зростуть.

Знецінення паперових грошей унаслідок їх надмірного випуску урядом називається інфляцією. Знецінення грошей - це лише момент в інфляційному процесі. Інфляція проявляється в набагато більшому зростанні цін на різні товари і послуги порівняно з підвищенням заробітної плати. Це - свого роду прихований податок, котрий знижує життєвий рівень працівників. В кінцевому підсумку інфляційний процес призводить до розкладу господарства. Держава вимушена приймати відповідні заходи для зміцнення грошової системи шляхом девальвації грошової одиниці, обміну знецінених грошових знаків на нові тощо.

Незбіг актів продажу-купівлі містить у собі формальну можливість надвиробництва товарів, економічної кризи.

Третя функція - засіб утворення скарбів і нагромадження - пов'язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних випадковостей стихійного ринку. Але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в товарообіг.

При золотому обігу резервуари скарбів були стихійним регулятором обігу грошової маси. Паперові ж гроші не можуть перетворюватися в скарб і регулювати грошовий обіг. За капіталізму гроші нагромаджуються головним чином не у вигляді скарбів, а як капітал.

Четверта функція - засіб платежу - виявляється у зв'язку з потребою продажу товару і послуг при відкладанні платежу і викликається різницею в часі виробництва і реалізації ряду товарів або ж необхідністю купівлі товарів за відсутності наявних грошей. У даному разі продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник.

Врешті-решт розвиток кредитних відносин і банківської справи сприяв зменшенню потреби в наявних грошових знаках. Тому закон грошового обігу зазнав істотних змін. Кількість грошей, необхідних для обігу тепер, визначається за формулою:

КГ = ЦТ-К+П-ВР ,О

де КГ - кількість грошей в обігу; ЦТ - сума цін товарів; К - сума цін товарів, проданих у кредит; П - платежі, за якими настав строк оплати; ВР - взаємні розрахунки; О - число оборотів однойменної грошової одиниці.

З розвитком товарно-грошових відносин функції грошей як засобу платежу дедалі більше витісняє функцію засобу обігу. Остання виявляється лише у сфері роздрібного товарообігу.

Розширення товарно-грошових відносин за межі національних ринків привело до формування п'ятої функції грошей. Це - світові гроші. Виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе локальні форми (масштаб цін тощо) і виступають у своїй початковій формі, тобто у вигляді зливків благородних металів.

Проте, обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші головним чином використовуються як засіб платежу. Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов'язань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборгованість, вона покривається золотом чи валютою тієї держави, якій сплачується борг. Світові гроші виступають як загальний платіжний і міжнародний купівельний засіб.

Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли видаються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багатства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні контрибуції.

Розділ IІ Система грошового обігу та еволюція її типів

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб'єкти народногосподарського обігу - підприємства й населення.

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - із другого, здійснюються одночасно. Будь - які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об'єктивних потреб забезпечення нормального товарно - грошового обігу і національно - історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:

1. грошову одиницю

2. види державних грошових знаків;

3. масштаб цін;

4. валютний курс;

5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

6. регламентацію безготівкового грошового обігу;

7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

8. державний орган, який здійснює грошово - кредитне й валютне регулювання.

Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.

1. Грошова одиниця - це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної реформи 1976 - 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу.

Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально - політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.

Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція держави і НБУ, яка реалізується через:

1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; подруге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції:

· здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

· складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

· контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

· нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

· визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

· надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

· відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків - кореспондентів;

· купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;

· зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

· розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;

· проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне

регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

У відповідності з цими завданнями НБУ:

· здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою України;

· монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;

· виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;

· встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;

· створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

· визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;

· встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;

· здійснює нагляд за діяльністю банків;

· аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;

· організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських операцій;

· здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.

Отже, сучасна грошова система характеризується:

· відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію золота;

· переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;

· збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у вигляді казначейських квитків;

· випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

· розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;

· зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

Оскільки грошові системи - це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1) залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:

a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово - кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;

b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно - командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар - Гроші - Виробництво і грошового обігу;

2) залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:

a) грошові системи відкритого типу - відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;

b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно - командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

3) залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

2.1 Закон грошового обігу

Грошовий обіг -- це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості ( Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують або, кажуть, опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

Виробництво - Розподіл - Обмін - Споживанння

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

· Амортизація

· Заробітна плата

· Фонди обігу

· Податкові платежі

· Нагромадження

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях.

Через те, що грошовий обіг насправді обслуговує всю пофазну структуру суспільного виробництва, він за характером руху грошових коштів поділяється на три сектори: фінанси, кредит і грошовий обіг. При цьому:

a) рух фінансів з усіма механізмами й інститутами цього сектора набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу;

b) кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального процесу, реалізації продукції та надходжень, становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності. Перерозподіл тимчасово надлишкових відносно поточного споживання грошових коштів одних суб'єктів для поповнення тимчасової нестачі їх у інших сформував кредитний сектор грошового обігу. Його можна відобразити так:

з.в.

Г - Г - Т … В Т' - Г',

р.с.

де Г' = Г (кредитована сума) +Д, що становить підприємницький доход і плату за користування кредитом;

c) безповоротній рух грошей на основі еквівалентності, який здійснюється від споживача (покупця) до виробника (продавця) називають грошовим обігом. Він набуває такої форми: Г-Т-Г-Т-Г-Т і т. д. Чим більше операцій реалізації товарів обслуговують гроші, тим далі вони віддаляються від емітента, переміщуючи вартості між суб'єктами економічних відносин.

Використання грошових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід наголосити:

по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою самостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку;

по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола:

Г - Т -- Г'

і передбачає повернення їх до висхідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщення вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.

2.2 Кількість грошей, необхідних для обігу

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г-Т-Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи після кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маса нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структурну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко -- та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і динаміку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

a) за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;

b) за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

c) за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;

d) за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошові агрегати М0, М1, М2, М3, М4. Розгляньмо їх детальніше.

Агрегат М0 - включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у вигляді банкнот, металевих монет, казначейських квитків (у деяких країнах). Абсолютну більшість готівкової маси складають банкноти - безстрокові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільною гарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично є національними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави. Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.

Металеві монети переважно складають незначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вони добре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монети карбують з дешевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж її номінал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.

Казначейські (скарбничі) квитки - паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.

Агрегат М0 - найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами є незначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.

Агрегат М1 - складається з агрегату М0 (готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) і коштів на поточних рахунках банків, які можуть використовуватися для здійснення платежів у безготівковій формі, шляхом їх трансформації у готівкові грошові кошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитних банківських вкладів (М1) їх власники виписують переважно платіжні доручення, чеки чи акредитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у нас їх ще називають вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також за допомогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М1 обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу, нагромадження і споживання.

У світовій практиці ці кошти ще називають трансакційними депозитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять процентів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжним засобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільш поширеними.

Грошовий агрегат М1, загалом вживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє така закономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату М1, тим повнокровнішою і розвиненішою вважається грошова система країни.

Агрегат М2 -- обіймає усі компоненти М1, а також строкові і заощаджувальні депозити у комерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні не функціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися на готівку або чекові рахунки.

Ощадні депозити у комерційних банках можна у будь-який час вилучити і перетворити у готівку. Доступ до строкових депозитів вкладник може отримати лише після збігу певного періоду часу, тому вони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.

Безчекові ощадні рахунки у комерційних банках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошовоготівкову або чекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1 і засобом нагромадження купівельної спроможності.

Агрегат М3 охоплює усі компоненти М2 плюс приватні депозитні ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. До них належать комерційні векселі підприємств. Хоч вони і становлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою, але перебувають під її контролем. Та й перетворення векселя на засіб платежу вимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадок неплатоспроможності емітента.

Приватні депозитні сертифікати, номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату М3, становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу. Крім цього, до М3 включають ще й інші види грошових активів, в тому числі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже, агрегат М3 охоплює усю грошову масу: М1 + М2 + депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображають довгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.

В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М3 + банківські акцепти, скарбничі векселі, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських активів поза банківською системою.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить, що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:

по-перше, М2 повинен бути більшим М1;

по -друге, М2 + М3 також повинен бути більшим М1. Це означає, що грошовий капітал із готівкового обігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатами у грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень.

У різних країнах для визначення грошової маси використовується не однакове число агрегатів. Приміром, у США використовують чотири агрегати, у Франції - два. У Росії застосовується чотири агригати. З них: М0- готівкові гроші у обігу; М1 крім М0 включає кошти підприємств на розрахункових, поточних і спеціальних рахунках у банках, а також депозити населення у ощадних банках терміном «за вимогою» і кошти страхових компаній. М2 включає М1 плюс строкові депозитні вклади населення у ощадбанках; М3 складається з коштів агрегату М2 і плюс сертифікати та облігації державних позик.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. Даний показник U характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражається числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповільнення - розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

1. від інтенсивності економічних процесів;

2. величини і швидкості товарних потоків в обміні;

3. поглиблення поділу суспільної праці;

4. розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Розділ IІІ Суть інфляції, її види та причини

3.1 Поняття та типи інфляції

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу. Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення грошової одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означає, що пiдвищуються обов'язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцiї деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися. Бiльш вузьке поняття iнфляцiї-систематичне зростання цiн, що викликається тiльки грошовим фактором (надлишком грошей в обiгу), є недостатнiм, оскiльки в реальному життi грошовi i негрошовi фактори зростання цiн дуже тiсно пов'язанi i впливають один на одного.

Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Рiвень iнфляцii вимiрюсться через iндекс цiн:

Темп інфляції =	Індекс цін цього року - Індекс цін минулого року	?100%
	Індекс цін минулого року

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.

Процес зменшення темпiв iнфляцiї отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцiї поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокої депресii.

В економiчнiй науцi розрiзняють iнфляцiю попиту й iнфляцiю витрат. У першому випадку iнфляцiю викликає надлишок грошей, доходiв й попиту, в другому-зростання витрат на виробництво товарiв та послуг.

Iнфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за даного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцii в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi.

Одним iз джерел iнфляцiї витрат є рiзкi порушення (“шоки”) пропозицiї. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицii розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняної економiчної системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

Iнфляцiя має рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляє такi три її види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.

Помiрна iнфляцiя. Помiрна iнфляцiя характеризусться повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцiї вимiрюється як правило однозначним числом. Помiрна iнфляцiя є типовою сьогоднi для бiльшостi економiчно розвинутих країн.

Галопуюча iнфляцiя. Iнфляцiя, що вимiрюється двозначними чи тризначними числами-20, 100 чи 200% за рiк.

Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцiє має мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляє декiлька харакерних рис гiперiнфляцiї. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падає дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюсться (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцiї реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцiї. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона має мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для країн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринкової економiки. Експансiонiстська фiскальна полiтика держави досить часто стає генератором iнфляцiї. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому.

Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв'язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшус збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiтсрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складасться проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне. Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.

Один з можливих варiантiв реакцiї уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягає у припиненнi стимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природнього рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягає у продовженнi експансiонiстської податково-бюджетної полiтики. В такому разi протягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за їх природi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темп iнфляцiї виявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцiї.Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.