Грошовий обіг та його закони. Інфляція

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних країн часiв вiльної конкуренцiї. Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасної iнфляцiї полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.

Iнерцiя в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв є головною причиною iнфляцiї, що супроводжується спадом виробництва. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi цiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошової маси, загострюється процес стагфляцiї. Крiм того, зростання цiн зменшує наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту

Інфляція - багатогранний складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу, і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція - така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу.

Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є важливим важелем збалансування попиту та пропозиції. З цим умовно можна погодитись, бо повзуча інфляція і справді не спричинює швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва. Стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту-пропонування.

Галопуюча інфляція - це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищення цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру.

Гіперінфляція - надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що , як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів, та непередбачених катаклізмів. На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність. Потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і к5редиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці.

Оскільки у комплексі інфляційного процесу в різні часи й періоди окремі фактори цього складного процесу проявляють себе неоднаково, то в багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції: інфляція грошової маси, інфляція зростання доходів, інфляція зростання матеріальних затрат виробництва, структурна інфляція, інфляція прибутків, інфляція податків, бюджетна інфляція, кредитна інфляція.

Якщо друкарському процесу немає меж, то соціальні межі інфляції вкрай тривожні, тому що вони спираються на відому закономірність, згідно з якою збільшення кількості грошей в обігу 4-5 разів порівняно з товарною масою означає, що держава вже вичерпала себе і на черзі непередбачені соціальні потрясіння.

Гіперінфляція неминуче веде до ще більшого скорочення промислового виробництва і падіння життєвого рівня населення.

3.2 Загальні ознаки інфляції та її вимірювання

Найпершою ознакою переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей та їх знецінення стало зростання цін. Воно може здійснюватися приховано чи стрибкоподібно. При цьому адміністративне підвищення цін так і не усунуло дефіциту товарів, не врівноважило попит і пропонування, бо для формування цін рівноваги за умов збереження сильних позицій адміністративно-командною системою не було простору. Таке підвищення цін, скорочуючи споживання товарів, не підвищувало і рівня їх виробництва, тому що переважали потужніші стимули: монополізм, незахищеність споживача і диктат виробників. Друга ознака інфляційного процесу також стало формування лажа на золото. Лаж - це підвищення ринкової ціни золота, вираженої в паперових грошах порівняно з кількістю знаків, які номінально представляють дану кількість золота. Наприклад, у роки першої світової війни 10-рублева золота монета продавалася за 16-17 паперових рублів.

Зворотна сторона лажа на золото - дизажіо паперових грошей, тобто падіння їх курсу в золоті нижче номіналу. Це найбільше проявляється в запровадженні кількох курсів валюти - офіційного, комерційного, спеціального, тепер ще й курсу аукціонів.

Дуже болючою ознакою інфляційного процесу є неухильне підвищення курсів іноземних валют і падіння курсу національної валюти.

Отже, інфляція виражає підвищення середнього рівня цін в економіці. Середній рівень цін - це середньозважена ціна різноманітних товарів та послуг в економіці.

Рух середнього рівня цін, чи рівня цін в економіці, вимірюється за допомогою рівня цін. Індекс цін відображає узяте у відсотках відношення вартості певного набору товарів і послуг в даному періоді до його вартості в базовому періоді. Цей фіксований набір товарів та послуг називається ринковою корзиною.

Таким чином, щоб розрахувати індекс цін, необхідно підібрати певну ринкову корзину, розрахувати вартість товарів та послуг, які входять в її склад, на яку-небудь дату. А далі кожного місяця, кварталу, року і т.д. можна визначати вартість цієї ж корзини, розділити її на вартість корзини в базовому періоді та отримати індекс цін.

Припустимо, індекс цін рівний 105%, це означатиме, що за рік ціни в економіці країни зросли в 1,05 разу, або на 5% (рівень інфляції). Період, за який вимірюється інфляція, може бути різним. Частіше його мінімальна тривалість складає місяць, іноді можна зустріти повідомлення про зміну рівня цін за тиждень, а максимальна тривалість може вимірюватися десятиліттями.

Найбільш поширеним в світовій практиці індексом цін (індексом інфляції) є індекс споживчих цін. З назви видно, що роль товарів-представників при його визначенні відводиться певним споживчим товаром, тобто тим, які купуються домашніми господарствами. Кількість найменувань представників товарів, використовувана для розрахунку цього індексу, звичайно складає декілька сотень. Серед них - продовольство, одяг, взуття, житло, транспорт і ін. У споживчу корзину ці товари потрапляють не тільки зі своїми цінами за одиницю, але і зі своїми вагами. Ваги товарів і послуг, що входять в споживчу корзину, - це їх питомі ваги (долі) у витратах споживачів.

Пояснимо це положення на прикладі. Припустимо, 50% витрат середнього споживача йде на придбання продовольства, 30% - на інші споживчі товари, 20% - на оплату послуг. Якщо індекс цін на продовольство склав 95%, інші споживчі товари - 105%, послуги - 115%, то індекс вартості споживчої корзини буде рівний:

95 * 0,5 + 105 * 0,3 + 115 * 0,2 = 102%

В Україні і в інших країнах використовуються також інші індекси цін. Наприклад, статистичні органи Україні періодично інформують про значення індексу цін промислової продукції і індексу закупівельних цін на продукцію сільського господарства. У їх основі лежать зміни цін, по яких виробники реалізують дану продукцію. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) по Дніпропетровській області у січні-березні 2006р. склав 103%, у тому числі на послуги - 103,6%, продовольчі товари - 103,4%, непродовольчі - 100,4%. Для обчислення темпу приросту середнього рівня цін за певний період часу використовується наступна формула:

Наприклад, індекс цін звітного періоду рівний 110%, а індекс цін попереднього періоду - 105%. Тоді темп приросту цін складе (110 - 105) : 105 *100 = 4,8%.

До вимірювання інфляції застосовують «правило величини 70». Розділивши число 70 на щорічний темп приросту цін, можна визначити кількість років, протягом яких може відбутися подвоєння рівня цін. Так, при щорічному темпі приросту цін в 5% рівень цін подвоїтися через 14 років. Слід зазначити, що точність цього правила знижується в тих випадках, коли ми маємо справу з вищими показниками темпів інфляції.

3.3 Причини інфляції

З надмірним сукупним попитом пов'язують одну з причин інфляції. Це так звана інфляція попиту.

Надмірний, або завищений, попит виникає тоді, коли виробничі потужності в країні практично повністю завантажені і виробництво не може реагувати на витрати споживачів, що ростуть, збільшенням фізичних об'ємів виробництва, а починає «відображати» цей тиск попиту за допомогою підвищення цін.

Витрати, що ростуть, не в будь-якій ситуації обов'язково викликають зростання цін. На мал. 1 точка Q1 відповідає об'єму національного виробництва при повній зайнятості, тобто досягається повне завантаження виробничих потужностей (Q - реальний об'єм виробництва і зайнятість).

Так, якщо стан економіки відповідає характеристикам відрізка (безробіття, недовиробництво), то збільшення сукупних витрат практично не позначиться на рівні цін, оскільки відбуватимуться збільшення зайнятості і зростання фізичних об'ємів виробництва без підвищення цін на ресурси. На відрізку 2 ситуація виглядає вже трохи інакше: тут менший резерв безробітного населення, він поступово вичерпується, збільшення попиту на робочу силу при одночасному збільшенні пропозиції вільних рук веде до підвищення заробітної платні і зростання цін - слідством цього є збільшення витрат підприємств. На відрізку 3 економіка вже досягла своєї межі в нарощуванні фізичних об'ємів виробництва, тут наступне збільшення сукупних витрат веде до підвищення рівня цін.

Мал. 1 Рух об'ємів національного виробництва та рівня цін

Сукупні витрати формуються: а) домашніми господарствами; б) підприємствами; у) державою. Поведінка кожного з названих суб'єктів попиту може викликати певний інфляційний тиск. Так, споживчий попит домашніх господарств може збільшитися в результаті зростання заробітної платні, скорочення заощаджень, розширення користування кредитами. Підприємства шляхом збільшення своїх витрат можуть підвищити попит на інвестиційні товари. Держава може нарощувати попит шляхом збільшення бюджетних витрат. Причиною зростання попиту може виявитися також діяльність іноземних суб'єктів. Така ситуація виникає, коли, наприклад, процентні ставки комерційних банків в країні вище, ніж в інших країнах, і сюди спрямовуються грошові кошти іноземних суб'єктів.

Проте вирішальним моментом в інфляції, як вважають багато економістів, є діяльність держави. І перш за все сфера, пов'язана з бюджетною і грошовою політикою. Держава, як відомо, контролює грошовий обіг в країні і, зокрема, має можливість регулювати кількість грошей, що знаходяться в обігу. Між грошовою масою і рівнем цін в країні є певна залежність. Тому, коли держава не може покрити свої бюджетні витрати за рахунок податкових і інших неінфляційних надходжень і вдаються до грошової емісії, тобто збільшенню грошової маси, це викликає інфляцію або прискорює її темпи. Поза сумнівом, такий характер діяльності держави став однією з основних причин гіперінфляції в Україні в першій половині 90-х років.

При характеристиці зв'язку, що існує між грошовою масою і рівнем цін, багато економістів звертаються до широковідомого «рівняння обміну» американського економіста І. Фішера, що плідно займався аналізом проблем інфляції. Це рівняння має наступний вигляд:

MV = PQ

де М - кількість грошей в обігу; V - швидкість звернення грошей; Р - середній рівень цін; Q - фізичний об'єм вироблених товарів та послуг.

Формула показує, що гроші, ціни і товари певним чином зв'язані між собою. Згідно рівнянню обміну, збільшення кількості грошей при постійних фізичних об'ємах виробництва і швидкості обігу грошей приведе до підвищення цін.

Наскільки жорсткий цей зв'язок? Як швидко зміна кількості грошей відобразиться на рівні цін? У відповідях на ці питання виявляються розбіжності.

Так, монетаристи вважають, що цей зв'язок дуже тісний, що зміни грошової маси безпосередньо впливають на сукупний попит, а також що швидкість обігу грошей відносно постійна, тобто чинники, які її визначають, змінюються поволі і досить передбачено. Це означає, на їх думку, що можна досить точно передбачати реакцію об'єму виробництва на певну зміну грошової маси. В цілому монетаристи приходять до висновку, що зміни грошової маси є головною причиною нестабільності рівня цін і об'єму виробництва.

Інший погляд на цю проблему у кейнсіанців. Їх точка зору полягає в тому, що зв'язок між кількістю грошей, рівнем цін і об'ємів виробництва не такий жорсткий і набагато складніший в порівнянні з тим, яким його зображають монетаристи. На думку кейнсіанців, швидкість обігу грошей не стабільна, а навпаки, постійно коливається і є непередбачуваною. Багато економістів відзначають і складнощі визначення самої грошової маси; постійно виникає новий вид платіжних засобів - платіжні і кредитні картки, нові банківські рахунки і т.п., а також труднощі у встановленні того, які з них включають до складу грошової маси, а які ні. Кейнсіанці вказують також, що різні елементи грошової маси володіють різною швидкістю обігу. І залежно від того, яке складається відношення між цими елементами, як воно трансформується в результаті зміни грошової маси, може відбуватися як збільшення, так і зменшення швидкості обігу грошей, а отже, спостерігатиметься різна реакція рівня цін і об'єму виробництва на зміну грошової маси. Це означає відсутність стабільного зв'язку між даними явищами.

Виходячи з своїх уявлень про природу інфляції, монетаристи і кейнсіанці надають різне значення способам її «лікування». Перші упор роблять на монетарну політику, другі - на фіскальну. Практична політика будь-якої розвиненої держави припускає використання і тих, і інших інструментів.

Зростання цін в результаті підвищення вартості виробництва товарів і послуг називається інфляцією витрат.

Проаналізуємо тепер зростання витрат на одиницю продукції як другої причина інфляції.

Як відомо, будь-яке виробництво вимагає ресурсів - праці, капіталу, сировини, землі. Витрати - це платежі, які необхідно здійснити, щоб одержати в розпорядження необхідні для виробництва об'єми ресурсів. Витрати на одиницю продукції, або середні витрати, визначаються шляхом ділення загальних витрат на об'єм виробленої продукції. Величина витрат є одним з основних чинників пропозиції товарів і послуг. Зростання середніх витрат призводить до зниження доходів, скорочення об'єму продукції, пропонованої до продажу при існуючих рівнях цін. Зменшення пропозиції призводить, при незмінних інших умовах, до зростання цін. Якщо фізичний об'єм вироблюваних товарів зменшується, то при тому ж сукупному попиті ціни на товари зростають.

До основних чинників підвищення витрат можна віднести наступні.

1. Підвищення заробітної платні. Перш за все тиск з боку найманих робітників. Що використовують, як правило, такі свої організації, як професійні спілки. Якщо профспілкам вдасться добитися від працедавців більшого підвищення заробітної платні, чим зростання продуктивності праці, то працедавці несуть великі питомі витрати, втрачають якусь частину прибутку і інтерес до збереження при існуючих цінах колишньої пропозиції. Зміни в співвідношенні попиту і пропозиції приводять до підвищення рівня цін. Явища такого роду, що почалися в одній або декількох галузях, можуть породити ланцюгову реакцію в інших сферах економіки. Взагалі подібний розвиток подій таїть для економіки серйозну небезпеку - в ній може виникнути інфляційна спіраль, коли інфляція вже буде безперервна підживляти сама себе.

Досвід України і інших країн показує, як важко зупинити розкручування інфляційної спіралі. Від держави, її керівників потрібна, крім всього іншого, велика особиста мужність, щоб приймати, як це очевидно, абсолютно не популярні заходи, направлені на заборону зростання заробітної платні, бюджетних витрат і т.п.

2. Несподівані обставини, що змінюють пропозицію певних товарів. Наприклад, введення істотних обмежень на продаж нафти країнами ОПЕК - найбільшими експортерами - приводить до зростання цін на нафту і підвищення рівня інфляції в багатьох країнах.

Розділ IV Економічні та соціальні наслідки інфляції

Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є: - дефіцит державного бюджету; - державний борг; - інфляційний податок капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами. - держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування.

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер.

3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту).

4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції.

5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від грошей.

6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.

7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон. 8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.

9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.

10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати.

11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей проміжок часу).

12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність.

13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.

14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність. Масово згортається виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер), посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються кредитні відносини. виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.

Висновки

У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя переважно у представників соціальних груп з твердими прибутками (пенсіонерів, що працюють, студентів, прибутки яких формуються за рахунок держбюджету).

У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. У останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція сповільнення темпів інфляції.

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості, гроші перебувають у постіному русі і опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

виробництво - розподіл - обмін - споживання.

Грошовий обіг ділиться на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу; сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки у банках.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г - Т - Г', що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи кожного кругооьігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маси нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального ходу кругообігу продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу.

Забезпечення кількісної відповідності між потоком грошової маси і зустрічним потоком товарної маси дає можливість підтримувати тверду купівельну спроможність грошей.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це-найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, мас забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Додаток 1

Індекси споживчих цін (у відсотках)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонов Н., Пессель М. Денежное общение, кредит и банки. - М.,1995. - 270с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

3. Вечканов Г. С., Вечканова Г. Р. Макроекономіка. - СПб.:Пмтер,2000.

4. Гальчинський А. Теорія грошей: Навчальний посібник. - К.,1996. - 413с.

5. Геєць В. Питання теоріїі практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання// Вісник НБУ. - 1997.

6. Гроші та кредит/ За ред. М. Савлука. - К., 2001. - 614с.

7. Гроші та кредит: Підручник/ За ред.. Б.Івасіва. - Тернопіль 2000. - 702с.

8. Денги, кредит, банки: Учебник/ Под ред.. Кравцовой. - М. 1994 - 411с.

9. Долан Э. Деньги, банковское дело и денежно кредитная политика ( пер. с англ. В. Лукашевича. - СПб., 1994. - 496 с.

10. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроекономіка: Підручник. - К.: «Знання», 2004.

11. Лазутін В. Гроші та грошовий обіг. - К., 1998. - 168с.

12. Макконел к., Брю С. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. - М., 1992. - 400с.

13. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підручник для України. - К.: Осноки,2000.

14. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред.. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998.

15. Ніколенко Ю. В., Лемківський А. В., Євтушевський В. А. Основи економічної теорії: Підручник у двох книгах. - К.: «Либідь», 1998.

16. Никитин С. Теории инфляции и их эволюция// Деньги и кредит. - 1995.

17. Общая теория денег и кредита: Учебник/ Под ред. Е. Жукова. - М., 1995. 473с.

18. Покотилов А. А. Макроекономіка: Навч. посіб. - Дніпропетровськ, 2000.

19. Поляков, Московкина А. Основы денежного обращения: Учеб. Пособ. - М.,1995. - 351с.

20. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика: Глобальный подход. - М.,1999.

21. Селезнев В.В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємництво. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама. Злочинність: Навч. посіб. - К.: А.С.К., 1999.

22. Сизоненко В. О. Підприємництво: Підручник. - К.: «Вікар», 1999.

23. Симаковский А. О направлениях и інструментах денежной политики// Деньги и кредит. - 1992.

24. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов/ Под ред. Дробозиной. - М.,1997. - 386с.