Розділ 1. Фінансові ресурси як основа розширеного відтворення

35

Рис. 1.3 Розподіл чистого прибутку товариства:

Фонд накопичення являє собою джерело засобів господарюючого суб'єкта, який використовує прибуток та інші джерела для формування нової власності, придбання основних фондів, оборотних засобів тощо. Фонд накопичення показує збільшення господарюючого суб'єкта власних його засобів. Разом з тим операції з придбання та формування власності господарюючого суб'єкта не стосуються фонду накопичення.

Фонд споживання є джерелом засобів господарюючого суб'єкта, який резервується для здійснення заходів щодо соціального розвитку і матеріальному заохоченні колективу.

Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюються тільки до повного переносу балансової вартості фондів на собівартість продукції. Амортизаційні відрахування можуть нараховуватись рівномірним або прискореним методом. Амортизація основних засобів нараховується по всім групам основних засобів, включаючи і незавершене будівництво. При рівномірному методі амортизація нараховується за єдиними нормами амортизації, встановленими в процентах до первинної вартості основних засобів. Норми амортизації можуть корегуватись в залежності від відхилень від нормативних умов використання основних засобів. Розрахунок сум амортизації основних засобів здійснюється за формулою:

А= (С*Н/ 100) (К1+К2+...+Кn), (1.3)

Де А - сума амортизаційних відрахувань;

С - балансова вартість 1-го основного засобу або середньорічна

вартість по групі основних засобів;

Н - норма амортизації, %;

К1,К2,..,Кn - коефіцієнти.

Малі підприємства в 1-й рік експлуатації мають право списання у вигляді амортизаційних відрахувань до 50% первинної вартості основних фондів з терміном служби не менше 3-х років. Малим підприємствам дозволено також використовувати прискорену амортизацію активної частини виробничих фондів. При прискореній амортизації норма амортизації збільшується в два рази.

Знос нематеріальних активів нараховується кожного місяця за нормами амортизації до первинної вартості нематеріальних активів:

И=С*Н/100, (1.4)

Де И - знос нематеріальних активів, грн.;

С - первинна вартість нематеріальних активів,грн.;

Н - норма амортизації, %.

Норми амортизації нематеріальних активів визначаються виходячи з терміна їх корисного використання, але не більше терміна діяльності господарюючого суб'єкта:

Н=100/t, (1.5)

Де Н - норма амортизації,%;

t - термін служби нематеріальних активів, років.

У нематеріальних активів, для яких неможливо визначити термін корисного використання, норми зносу встановлюються в розрахунках на 10-ть років, але не більше терміна діяльності господарюючого суб'єкта.

Пайовий внесок. Пай, або пайовий внесок, являє собою суму грошового вкладу, який оплачується фізичними або юридичними особами при вступі в колективне виробництво. Пайовий внесок обов'язковий для вступу в товариство з обмеженою відповідальністю, в змішане підприємство. Пайовий внесок часто вноситься і при вступі в кооператив. Пайовий вклад може бути внесений грошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб'єкта майна та інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами; майнових прав; шляхом відрахувань від заробітної плати працівників на протязі певного періоду часу.

“Ноу-хау”- сукупність технічних знань та комерційних таємниць. “Ноу-хау” технічного характеру включають: виробничий досвід; опис технологій; знання та навички в області бухгалтерської, статистичної та фінансової звітності; знання торгових та митних правил та інш. Під “ноу-хау” комерційного характеру розуміють: данні про організацію та ефективність виробництва; картотеки клієнтів; картотеки поставщиків; методи та форми реклами та інш.

Інвестиційний внесок являє собою інструмент самокредитування господарюючого суб'єкта. Інвестиційний внесок - це грошовий вклад робітника в розвиток даного господарюючого суб'єкта, який вкладнику нараховує процент в розмірах і в терміни, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

Кредит, коли мова йде про надання в борг грошей або товарів. Кредити бувають банківські, комерційні, лізингові, державні.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаних формах. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах. Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями.

Також, залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування: оборотних коштів; основних засобів. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Підприємства можуть також взяти грошові кошти в борг у інших підприємствах. Такі кредити називаються боргами.

До надходжень грошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертвувань, благодійних внесків, страхових внесків, спонсорських внесків.

Спонсор - юридична або фізична особа, яка фінансує ті або інші заходи.

1.3 Інвестиційний капітал як складова фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси застосовуються підприємством для фінансування поточних витрат та інвестицій. Інвестиції являють собою застосування фінансових ресурсів у формі довгострокових вкладів капіталу. Інвестиції формують юридичні або фізичні особи, які за відношенням до комерційного ризику поділяються на інвесторів, підприємців, спекулянтів, гравців. Інвестор - це той, хто при вкладенні капіталу, думає переш за все про мінімізацію ризику. Підприємець - це той, хто вкладає свій власний капітал при певному ризику. Спекулянт - це той, хто готовий піти на конкретний, передбачений ризик. Гравець - це той, хто готовий піти на любий ризик.

Інвестиції можуть бути ризикові (венчурні), прямі, портфельні, ануїтет.

Венчурний - це термін, який застосовується для позначення ризикового капіталовкладення. Венчурний капітал являє собою інвестиції у формі випуску нових акцій, які створюються в новій сфері діяльності, пов'язаних з великим ризиком.

Прямі інвестиції - вкладення в статутний капітал суб'єкта господарювання з метою отримання доходу і отримання прав на участь в управлінні даним суб'єктом господарювання.

Портфельні інвестиції - пов'язані з формуванням портфеля та являють собою придбання цінних паперів та інших активів. Портфель - це сукупність зібраних в цілісність різних інвестиційних цінностей, які слугують інструментом для досягнення певної інвестиційної мети вкладником.

Ануїтет - інвестиції, які приносять вкладнику конкретний дохід через регулярні проміжки часу, майже завжди після виходу на пенсію. В основному це вкладення ресурсів в страхові та пенсіонні фонди [1.ст.363-721].

1.4 Індексація цін та собівартості як спосіб збереження реальної величини грошових ресурсів

Індексація являє спосіб збереження реальної величини грошових ресурсів і доходів в умовах інфляції. В її основі лежить використання різних індексів. При аналізі і прогнозі фінансових ресурсів необхідно також брати до уваги зміни цін, для чого використовуються індекси цін. Індекс цін - це показник, який характеризує зміну цін за певний період часу. Мають відмінності індивідуальний та загальний індекси.

Індивідуальний індекс цін (Y) розраховується як відношення ціни певного товару звітного періоду (P1) до ціни базисного періоду (Po):

Y=P1/Po, (1.5)

Загальний обсяг цін (Jц) визначається на базі агрегатного індексу:

Jц = P1G1/PoG1, (1.6)

Де Jц - загальний індекс цін;

G1 - кількість товарів, реалізованих за звітний період.

Індекси цін можуть застосовуватись, по-перше, для оцінки динаміки купівельної спроможності у звітному періоді, по-друге, у прогнозуванні необхідних в майбутньому фінансових ресурсів виходячи з тенденції цін.

Для аналізу та прогнозу кількісних показників господарської діяльності застосовують також індекси вартості, індекси обсягу, індекси кількості, індекси структури. Індекс вартості - це відношення виручки звітного періоду до виручки базового періоду в цінах відповідних періодів:

Jо = P1G1/PoGо, (1.7)

Де Jo - індекс вартості;

Go - кількість товарів, реалізованих за попередній період.

Індекс обсягу розподіляється шляхом поділу індексу вартості на індекс цін:

Jфо=Jo/Jц, (1.8)

Де Jфо - індекс обсягу.

Індекс обсягу являє собою похідну індексу кількості та індексу структури, тобто зміна обсягу є наслідком зміни кількості і кількісної структури товарів. Індекс кількості дорівнює:

Jк = G1/Gо = PоG1/PoGо, (1.9)

Де Jк - індекс кількості;

Ро - середня ціна товару минулого періоду.

Індекс структури дорівнює:

Jст = P1G1/PoGо, (1.10)

Отже, можна зробити висновки, що дійсно фінансові ресурси відіграють досить велику роль у функціонуванні підприємств. Існують різні джерела формування фінансових ресурсів. Саме ефективне використання цих джерел призведе до найкращого функціонування підприємств [1.ст.363-712].

Розділ 2. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств

2.1 Аналіз джерел формування фінансових ресурсів підприємств

Аналіз структури капіталу є передумовою для визначення ефективності його використання. Функціонування капіталу на підприємстві характеризується його постійним кругообігом, під час якого він може перебувати у будь-який час на різних стадіях, зазнавати змін як у джерелах формування, так і у розміщенні. Тому вивчення динаміки капіталу доцільно зосередити на аналізі структури джерел його формування (пасивів), напрямках їх структурного, раціонально збалансованого розміщення (активів).

Оптимізація структури капіталу - це одне із найважливіших і найскладніших завдань, що розв'язуються у процесі фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і залучених коштів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової стійкості й коефіцієнтом фінансової рентабельності підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

У процесі оптимізації структури капіталу треба враховувати основні особливості кожного елемента його складу.

Власний капітал характеризується, по-перше, простотою залучення, тобто рішення, пов'язані зі збільшенням частки власного капіталу, приймаються фінансовими менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших суб'єктів господарювання; по-друге, високою віддачею за критерієм норми прибутку на вкладений капітал, бо у цьому разі не потрібна сплата позикового відсотка, зокрема за користування кредитом; по-третє, зменшенням ризику небезпеки фінансової нестійкості і банкрутства підприємства [3.ст.96-103].

Водночас у використанні власного капіталу має місце низка недоліків. Зокрема, обмежений обсяг залучення, а відповідно і менше можливостей суттєвого розширення господарської діяльності підприємства за сприятливої кон'юнктури ринку; не використовувана потенційна можливість приросту рентабельності власного капіталу шляхом залучення ресурсів позикового капіталу. В цьому разі коефіцієнти економічної і фінансової рентабельності по суті рівнозначні.

У свою чергу, позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси: збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання обсягів виробництва; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеного відтворення виробництва. Водночас у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти:

Ш складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

Ш необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших суб'єктів господарювання, або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

Ш зниження норми прибутків активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

Ш зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства.

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства характеризується певними етапами:

Ш етапи оптимізації структури капіталу;

Ш аналіз капіталу підприємства;

Ш оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу;

Ш оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;

Ш оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансових ризиків;

Ш формування показника цільової структури капіталу.

2.2 Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств

Структурна перебудова народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінанси-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємства викликана ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Для розв'язання проблем формування й використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з економічної кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

Фінансову діяльність підприємств можна відобразити такими складовими: ресурси - витрати - доходи - фінансовий результат. За цією схемою окремі підприємства вступають у взаємопов'язані відносини з іншими об'єктами господарської діяльності з метою виконання соціально-економічних функцій та отримання кінцевого фінансового результату. Функціонування підприємства передбачає використання й відтворення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Використовування ресурсів, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже, ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому [4. ст. 102-108].

Фінансова реформа передбачає регулювання інвестиційної діяльності в частині: створення пільгового інвестиційного клімату для певних галузей народного господарства чи регіонів країни; державного регулювання відповідно до впливу податкового, кредитного, амортизаційного та цінового механізму, цільового державного інвестування; застосування державного замовлення на виробництво і поставку товарної продукції; зберігання, експертизи та конкурсності у виборі інвестиційних проектів; страхування ризику інвестицій.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства. Так, зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження тіньового обігу і збільшення частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Тенденція зменшення обсягу бюджетних інвестицій, що визначалися в Україні, в цілому економічно обґрунтована й передбачає зростання обсягу реальних інвестицій недержавного характеру.

Таким чином, для основної частки суб'єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування. До джерел власного інвестування можна віднести частину прибутку підприємства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Сума амортизаційних підраховувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності й формується пропорційно до вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

Структурна перебудова і ринкова трансформації народного господарства передбачають зростання нетрадиційних джерел інвестування (кошти від грошової приватизації, іноземних інвестицій, ресурси фондових ринків, заощадження населення).

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості - це показник, у якому відтворюється значення інших показників (понад 40) скоригованих і відповідності з їх вагомістю та іншими чинниками. Всі показники задовольняють вимоги міжнародного меморандуму АSC (International Accounting Standarts Commitec) окрім того, цей метод забезпечує розрахунок на базі розробленого програмного комплексу для персонального комп'ютера [2 ст.231 -248].

Отже, при оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у результаті отримання прибутку не може бути абсолютним критерієм ефекту в умовах інфляційних процесів. На мою думку, доцільніше порівнювати розміри зниження поточних витрат підприємства й розміри інвестованих ресурсів, враховуючи вплив факторів на рівень окремих елементів чи статей витрат.

Водночас ефективності фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки фінансових ресурсів щодо позначених і залучених дає змогу зробити висновок розростання ефективності фінансування підприємництва.

Розділ 3. Шляхи розвитку та вдосконалення використання фінансових ресурсів підприємств

3.1 Ефективність використання фінансових ресурсів підприємств як спосіб підвищення ефективності функціонування підприємств

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур. За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому, методики прийняті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за використовування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок короткострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел здійснюється за рахунок позик та емісії облігації підприємства. Це дає змогу вирішувати протиріччя між акціонерами та адміністрацією щодо неоднозначного ставлення до форми власності. Так, погоджуючись з думкою російського фінансиста, одного із засновників російської школи фінансового менеджменту О.С. Стоянової [10. ст.143-157] , три причини, що породжують такі протиріччя.

По-перше, керівники підприємств схильні до збільшення власної частки в доходах підприємства за рахунок витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій - витрати на відрядження, представницькі витрати, високий рівень заробітної плати та ін., що суперечить інтересам акціонерів.

По-друге, керівники підприємства, вкладаючи у нього свою працю, більше на собі відчувають зміни дохідності на противагу акціонерам, які можуть легше диверсифікувати свої вклади, а тому керівники схильні вибрати менш ризикові, але прибуткові проекти, не виправдовуючи сподівань акціонерів на підвищення дивіденду.

По-третє, керівники, обмежені терміном контрактів, часто віддають перевагу короткостроковим проектам, завдаючи шкоди довгостроковій стратегії підприємства.

У ринковій економіці є механізми, що призводять до пом'якшення суперечностей через випуск фінансових активів, які дають змогу власникам облігацій ставати акціонерами.

Іншим видом фінансування є внутрішнє - за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов'язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання.

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:

V= KjDj, (3.1)

Де V - вартість авансованого капіталу;

Kj - ціна і-того джерела коштів;

Dj - питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність підприємства фінансових ресурсів і може використовуватись для визначення вартості підприємства в цілому. Оскільки статистики з українських підприємств немає, візьмемо приклад із зарубіжної практики [11. ст. 47-68].

Таблиця 3.1

Вартість фінансових ресурсів на прикладі International Business Machines Corporation and Subsidiary Companies

Отже, рівень затрат для підтримання економічного потенціалу підприємства при структурі фінансових ресурсів наведених у таб. 3.1., становить 8,8 %. Це означає, що підприємство може приймати рішення будь-якого інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких буде не нижче від 8,8%. Для інвестування коштів у конкретний проект дане підприємство повинно порівняти значення норми рентабельності інвестицій (IRR) із вартістю джерел авансованих фінансових ресурсів, при цьому зв'язок між ними має бути таким:

– якщо IRR < 8,8%, інвестиційний проект приймається;

– якщо IRR > 8,8%,інвестиційний проект відхиляється;

– якщо IRR= 8,8%, інвестиційний проект не буде ні прибутковим, ні збитковим, тобто доходи, отримані від інвестицій, дорівнюватимуть інвестиційним витратам.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура підприємства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів підприємства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Уперше теорія структури капіталу була описана американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером. В економічній літературі ця теорія дістала назву “Теорії Модільяні-Міллера”. Проте існує й інша теорія, що названа традиційною. Послідовники першого підходу вважають, що вартість капіталу не залежить від його структури, а отже, її не можна оптимізувати. Для обґрунтування такого підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ринку, відсутність податку, однакова величина процентних ставок для фізичних та юридичних осіб, раціональна економічна поведінка, можливість ідентифікації підприємств із однаковим ступенем розвитку. Вони стверджують, що ціна капіталу за таких умов буде вирівнюватися внаслідок переливання капіталу за рахунок кредитів від фізичних осіб.

Послідовники другого підходу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури й існує оптимальна структура. В основу їхнього твердження становить залежність від ціни авансованого капіталу від її складових. Залежно від структури капіталу вартість кожного з цих джерел змінюється. Зростання вартості довгострокового фінансування не збільшується до певної межі, перетиснення якої викликає зростання вартості власних фінансових ресурсів. Для побудови таб. 3.2. використані дані зарубіжних підприємств.

Таблиця 3.2

Розрахунок оптимальної структури капіталу

Таким чином, оптимальна структура капіталу, як свідчать дані наведеної таблиці, досягається за умови, коли питома вага залучених фінансових ресурсів сягає 20%, оскільки вартість авансованих коштів у розвиток підприємства найнижча - 12,64%. Це означає, що застосування методики оптимізації фінансових ресурсів в умовах функціонування українських підприємств стане можливим лише з розвитком ринку цінних паперів і ринку капіталу, де визначатиметься ринкова ціна ресурсів, спрямованих на фінансування підприємства.

Аналітична частина

Тепер конкретніше розглянемо створення фінансових ресурсів підприємства на прикладі структури капіталу АТЗТ “Оріль-лідер”. На початок 2000 року обсяг власного капіталу на фабриці зменшився порівняно з кінцем звітного періоду на 5785 тис. грн., а позичковий капітал в свою чергу зріс. Випереджаюче збільшення позичкового капіталу призвело до зміни структури фінансового капіталу, тобто зросла частка позикового капіталу, а зменшилась частка власного капіталу. Також можна побачити, що зменшилась вартість необоротних активів, що в свою чергу призведе до зниження ефективності фінансових ресурсів підприємства. Вартість оборотних активів також зменшилась. Все це може бути наслідком великої частини позикового капіталу, що можливо необхідний для збільшення виробництва, удосконалення технологій чи ін. В майбутньому ці витрати можуть бути покриті за рахунок прибутку. І дійсно майже всі позики в кінці періода були погашені. Вартість позик на початок періода становила 149113,9 тис. грн., а на кінець звітного періода було погашено позики на суму 14739,7 тис. грн. Залучення позикового капіталу призведе до зниження норми прибутків активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит, це прослідковується і на АТЗТ “Оріль-лідер”.