Грошовий ринок в Україні та перспективи його розвитку
Визначення сутності та інституційної моделі грошового ринку, ролі попиту та пропозиції у забезпеченні його ефективного функціонування. Аналіз сучасного стану, впливу соціальних чинників, проблем та перспектив подальшого розвитку грошового ринку в Україні.
Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 16.01.2010 |
Размер файла | 74,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра банківської справи
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Гроші та кредит»
на тему:
Грошовий ринок в Україні та перспективи його розвитку
Керівник роботи,
к.е.н.,доц. І.М. Вядрова
Студент факультету банківської
справи, обліку і фінансів
IIІ курсу, групи 32-БС,
спеціальності 7.050105
«Банківська справа»
О.Ю. Овденко
ХАРКІВ 2008
Зміст
Вступ
Розділ 1 Сутність та особливості функціонування грошового ринку
1.1 Грошовий ринок та ефективність його функціонування
1.2 Інституційна модель грошового ринку
1.3 Попит на гроші та грошова пропозиція
Розділ 2 Структура і рівновага на грошовому ринку
2.1 Аналіз сучасного стану грошового ринку в Україні
2.2 Графічна модель грошового ринку та його рівновага
Розділ 3 Розвиток і функціонування грошового ринку в Україні на сучасному етапі
3.1 Соціальні чинники, які впливають на функціонування грошового ринку в Україні
3.2 Проблеми та перспективи подальшого розвитку грошового ринку в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.
Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар.
Після того, як Україна стала самостійною незалежною державою, все більше уваги та зусиль приділяється зростанню економічного потенціалу країни. Покращення умов функціонування грошового ринку, удосконалення його структури на теперішній час є чи не найважливішим завданням державного апарату та Національного банку України. Якщо наша ринкова система буде розвиватися не належним чином, то ми не зможемо конкурувати та співпрацювати з іншими країнами, тому обрана мною тема є дуже актуальною на даний період.
Об'єктом дослідження роботи є грошовий ринок, чинники, які впливають на його функціонування, його суб'єкти та об'єкти, специфіка відносин на ньому та особливості розвитку в Україні.
Метою обраної теми є вивчення грошового ринку України, дослідження чинників, що впливають на нього, умови рівноваги, його становлення та подальший розвиток на Україні.
Завдання курсової роботи - показати закони розвитку сучасного грошового ринку, показати актуальність проблеми розвитку сучасного грошового ринку України, дослідити основні умови, проблеми та перспективи розвитку грошового ринку, довести важливість існування та процвітання цього ринку в сучасній економіці.
Під час виконання роботи особлива увага приділялася опрацюванню таких нормативно-правових актів як Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III, Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року. № 79-XIV. Обрану тему досліджували такі автори як Артус М.М., Денисенко М.П., Лаврушина О.І.
Досить важливим є практичне значення одержаних результатів. Завдяки зробленому дослідженню можна детально вивчити основні проблеми функціонування грошового ринку та змоделювати і впровадити в життя шляхи подолання кризових явищ в ринковій економіці, зробити деякі прогнози щодо подальшого розвитку грошового ринку.
Розділ 1 сутність та особливості функціонування грошового ринку
1.1 Грошовий ринок та ефективність його функціонування
Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках. За своєю сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару - грошей. З точки зору термінів дії фінансових інструментів, фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.
Грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції. Слід підкреслити, що гроші не «продаються» і не «купуються» у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента.
Обєктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Завжди попиту на гроші з боку субєктів ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на ринку, виступають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю обставину мав на увазі Й.Шумпетер, коли писав, що між поняттями «ринок грошей» і «ринок капіталу» не існує різниці.
Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:
– операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається «міжбанківський ринок»;
– операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається «Відкритий ринок».
Грошовий ринок обслуговує короткотермінові строком від кількох годин до одного року угоди. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби.
Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.
Найбільш питому вагу на ринку мають операції на міжбанківському ринку, які являють собою короткотермінові угоди з приводу незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського ринку комерційні банки можуть балансувати потреби, як в оперативній, так і поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентними та валютними ризиками.
До суб'єктів грошового ринку належать: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобовязання. Інструментами ринку грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.
Безперечно, його головні учасники банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.
Банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обовязкових резервів, які комерційні банки зобовязані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобовязань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.
Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обовязковим записом на окремий рахунок у Центральному банку, які можуть активно працювати на вторинному ринку. Нині Національний банк України впроваджує в практику загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.
Для Національного банку грошовий ринок надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них на процентні ставки і грошову масу; тому Центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.
Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.
Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Вони можуть бути як банківські, так і небанківські фінансово-кредитні установи. Серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки, томущо на них припадає більша часткав перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників. Також діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає всіх інших посередників.
Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. З'явились нові учасники ринку фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Кожен учасник грошового ринку по-своєму впливає на нього. Нині вони випускають короткострокові зобовязання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.
1.2 Інституційна модель грошового ринку
Надзвичайно складна сутність та багатоликість існування грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Для полегшення цього завдання побудуємо інституційну модель грошового ринку, яка відображає взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів. У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб'єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками (мал. 1.1).
Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб'єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім - урядові структури, сімейні господарства, іноземців.
Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів, - від позичальників до кредиторів.
За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:
– сектор прямого фінансування;
– сектор опосередкованого фінансування.
У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного.
мал. 1.1
У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:
– канал капітального фінансування, по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот; для цього використовуються як інструмент акції;
– канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.
Наявність сектора прямого фінансування має важливе економічне значення. Для покупців грошей розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками. Продавець грошей тут може знати свого покупця "в обличчя", що дає можливість вибирати найбільш надійних позичальників, уникати зайвих ризиків. Завдяки цим перевагам сектор прямого фінансування розвивається досить інтенсивно в структурі грошового ринку. Крім того, наявність цього сектора загострює конкурентну боротьбу між фінансовими посередниками на грошовому ринку, примушує їх знижувати ціни та розширювати асортимент своїх послуг для суб'єктів цього ринку.
У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектора істотно відрізняються від технічних посередників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі мобілізації грошових коштів у тих суб'єктів ринку, які їх заощадили, і цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб'єктів, які мають потребу у додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити вільні гроші від кредиторів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу.
Сектор опосередкованого фінансування є об'єктивно необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед мова йде про зв'язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов'язана зі значними ризиками. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників (більш детально діяльність фінансових посередників буде розглянута в розділі 10).
За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.
Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки займають ключове положення в секторі опосередкованого фінансування. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:
1) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;
2) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже - тимчасово використати, вільні кошти останніх.
1.3 Попит на гроші та грошова пропозиція
Попит на гроші - запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб`єкти на певний момент.
Для вивчення поняття попиту на гроші розглянемо теорію переваги ліквідності Дж.М. Кейнса (портфельний підхід до вивчення попиту на гроші).
Якщо запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі.
Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.
За Дж.М. Кейнсом, економічні суб'єкти можуть задовольняти свій попит на гроші не тільки за рахунок своїх майбутніх доходів, а й іншим шляхом - наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас.
Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.
За такого трактування попиту на гроші це явище набуває важливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не "викинуть" на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу.
Цілями попиту на гроші є:
- попит на поточний запас платіжних засобів;
- попит на постійний запас грошей як форму багатства, що призначена давати додатковий дохід їх власникові;
- попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів.
Відповідно до вказаних цілей виділяються мотиви попиту на гроші:
- трансакційний (операційний) мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання;
- мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей;
- спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.
Нові висновки помітно послабили значення виділення трьох мотивів у дослідженні механізму попиту на гроші взагалі і спекулятивного мотиву зокрема. Чи не тому М. Фрідман, що заклав основи сучасної монетаристської теорії, досліджуючи попит на гроші, відмовився від урахування зазначених мотивів, а зосередив своє дослідження виключно на грошах як одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і звичайні товари. Попит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно відношенням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші активи. Очікуваний дохід на гроші він трактує не тільки як певні зручності від наявності запасу грошей, а й як певний рівень процентного доходу, що тепер виплачується за поточними вкладами.
Очікуваний дохід за фінансовими активами забезпечується процентами та дивідендами, а очікуваний дохід за товарними активами - рівнем інфляції. Якщо очікувана зміна їх співвідношення буде на користь грошей, то попит на гроші зростатиме, а якщо на користь негрошових активів - то скорочуватиметься.
У цьому зв'язку підхід до визначення попиту на гроші Фрідмана не можна розглядати як альтернативу підходу Кейнса. Трактування Фрідмана пов'язане з трактуванням Кейнса і є його подальшим розвитком у тому плані, що попит на гроші мотивується не тільки зміною процентного доходу на облігації, як стверджував Кейнс, а й багатьма іншими чинниками (процентним доходом за вкладами, рівнем інфляції, доходом за акціями). Відмінність трактування Фрідмана полягає в основному у його висновках, згідно з якими вплив зміни процента на попит на гроші не настільки значний, як це вважав Кейнс, бо зростання процентної ставки зачіпає не лише альтернативну вартість грошей, а й очікувані доходи на грошові вклади та інші активи і співвідношення їх рівнів може істотно не змінитися. Тому і відповідний мотив до накопичення грошей істотно не змінюється.
Але це не означає, що мотив до накопичення запасу грошей, який зумовлюється процентним доходом, зовсім зникає. Представники всіх сучасних теорій грошей визнають альтернативну вартість зберігання грошей (готівки та поточних рахунках), її вплив на бажання мати такий запас грошей і на попит на гроші в цілому. У цьому мотиві істотно послаблений спекулятивний аспект і посилений аспект дохідності активів взагалі. Тому цей мотив краще назвати мотивом капіталізації. У міру зростання процента та інших доходів на активи бажання суб'єктів мати високодохідні активи буде посилюватися, а попит на високоліквідні форми грошей (попит на гроші), навпаки - послаблюватиметься.
З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, у тому числі - на динаміку попиту на гроші.
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізувати як
МД = f(Q),
де Q - номінальний обсяг ВНП,
МД - обсяг попиту на гроші.
Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним - у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися. Залежність МД від указаних двох чинників можна формалізувати як
МД =f(Y, P),
де Y - фізичний обсяг ВНП,
Р - рівень цін.
При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник - швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це у своїх теоретичних висновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.
При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей - явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою:
МД = f(R),
де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.
Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.
Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.
Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.
З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.
З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна записати у такому вигляді:
МD = (Y, P, R, B, I,O)
де Y - реальний обсяг ВНП;
Р - середній рівень цін;
R - рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи (норма процента);
В - обсяг багатства;
I - рівень інфляції;
О - очікування змін ринкової кон'юнктури.
Щоб краще зрозуміти функціональну залежність між основними чинниками, що визначають попит на гроші, зобразимо їх у вигляді кривих у системі координат (мал. 1.2).
По вертикалі системи координат відображена норма (в %) очікуваного доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного процента. Зміна цієї норми означає зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу. По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд.. грн. Сукупність кривих МД, МД1, MД2 відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1 і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші.
мал. 1.2
Залежність попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (Y) виявляється у зміщеннях кривої МД вліво і вниз у позицію МД1, якщо Y зменшується, чи вправо і вверх у позицію МД2, коли Y збільшується. У цих випадках передусім зміщується крива поточної каси (ПК), яка реагує лише на зміни обсягу Y, про що свідчить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію ПК1 і "потягне" за собою криву загального попиту МД у позицію МД1. Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме, ПК зміститься в позицію ПК2 і "виштовхне" криву МД у позицію МД2. Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МД зміна обсягу багатства, що його мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП.
Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (R) виявляється у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МД. Якщо норма доходу зростає, наприклад з 6% до 10%, то попит з точки А, яка адекватна обсягу 4,0 млрд. грн., переміститься в точку Б, яка відповідає обсягу 3,0 млрд. грн., тобто скоротиться на 1,0 млрд. грн. І навпаки, при зниженні норми доходу, наприклад з 6% до 4%, обсяг попиту переміститься в точку В, адекватну 5,0 млрд. грн., тобто зросте на 1,0 млрд. грн. При цьому крива ПК залишається нерухомою, бо вважається, що трансакційна складова попиту не реагує на зміну норми доходу (процента).
У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит відбудеться зміщення кривої попиту в нове положення (ДМ1 чи ДМ2) і самої точки попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж при зміні кожного з цих чинників окремо.
Пропозиція грошей - певний запас грошей, який економічні суб`єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні та за сприятливих обставин можуть спрямувати в оборот.
На мікроекономічному рівні пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки.
На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.
Визнання попиту на гроші об'єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції - результатом діяльності банків може створити враження, що завданням монетарної політики банківської системи є суто технічне "підтягування" грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. За ним криється надзвичайно складний процес зростання маси грошей (грошової пропозиції), на який, крім рішень центрального банку, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визначеними цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розглядати як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей.
Щоб спростити аналіз цих чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:
МS = m Мб,
де МS - пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;
m - коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;
Мб - грошова база.
Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку - операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку.
Зміна коефіцієнта мультиплікатора (m) визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.
Такими чинниками можуть бути зміни:
– норми обов'язкових резервів;
– облікової ставки;
– типової ринкової процентної ставки;
– процентної ставки за депозитами до запитання;
– обсягу багатства економічних суб'єктів;
– тінізації підприємницької діяльності;
– стану довіри до банків, банківської паніки.
Розглянемо механізм впливу кожного з цих факторів на пропозицію грошей.
Зміна норми обов'язкового резервування викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта (m) мультиплікації грошової маси, оскільки він визначається за формулою
т =1/r,
де r - норма обов'язкового резервування.
Тому чим нижчою буде норма (r), тим вищим буде коефіцієнт мультиплікації, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.
Зміна облікової ставки впливає на грошову базу. При підвищенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, внаслідок чого зменшуються залишки коштів на їх коррахунках у центральному банку, тобто грошова база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їхні можливості надавати позички, а отже і рівень мультиплікатора.
Зміни типової ринкової процентної ставки впливають на пропозицію грошей у кількох напрямах. Зокрема, при зростанні процентної ставки за позичками і облігаціями у комерційних банків розширюються можливості одержувати позички рефінансування навіть при зростанні облікової ставки, унаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіцієнт мультиплікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей. Водночас у цій ситуації можуть зменшуватися попит на банківські позички, зростати надлишкові резерви і скорочуватися мультиплікація депозитних грошей.
Зміна багатства призводить до зміни співвідношення між депозитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб'єкти, тим більшу частину своїх грошей вони тримають у формі готівки, і навпаки. Але оскільки депозитна складова зумовлює мультиплікативний процес, а готівкова - ні, то зміна їх співвідношення приводить до зміни загального обсягу пропозиції грошей. Так, при зростанні багатства депозитна складова грошової маси зросте швидше ніж готівкова, що посилить мультиплікаційний ефект і збільшить пропозицію грошей. Зменшення багатства матиме протилежний вплив на пропозицію грошей.
Тінізація підприємницької діяльності зумовлює зміну структури грошових запасів на користь готівки. Це послаблює мультиплікативне збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для цілей кредитування. Падіння рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей У депозитній формі значно більше, ніж зростає готівкова маса. Тому загальна грошова пропозиція скорочується в міру зростання тінізації економіки.
Низький стан довіри до банків, банківська паніка теж негативно впливають на процес мультиплікативного збільшення депозитів, бо спричиняють вилучення грошей з депозитів чи стримують їх зростання. Збільшення готівкової складової грошової маси не компенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплікативний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень.
В умовах посилення недовіри до банків рівень мультиплікації може знижуватися і тому, що банки змушені збільшувати свої надлишкові резерви і скорочувати кредитування, з тим щоб посилити свою ліквідність на випадок відпливу вкладів.
Отже, загальний обсяг пропозиції грошей скорочується пропорційно падінню довіри до банків, а в період банківських панік таке скорочення стає лавиноподібним, здатним паралізувати всю платіжну систему країни.
Зростання процентних ставок за депозитами до запитання сприяє залученню банками готівки на поточні вклади і розширенню процесу мультиплікації депозитів, унаслідок чого зростає пропозиція грошей. У принципі за депозитами до запитання банки можуть не виплачувати процентного доходу, оскільки це "короткі" гроші, використання яких приносить банкам незначні доходи. Проте сучасна банківська практика довела доцільність виплат доходу і за такими депозитами, для чого відкриваються особливі депозитні рахунки типу нау-рахунки, супер-нау-рахунки, рахунки з автоматичним "очищенням" тощо.
Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта мультиплікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення в готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже - зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі діє збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.
Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не досить відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.
Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної політики. Якщо тактичною ціллю цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме такий вигляд (мал. 1.3).
Пряма вертикальна лінія, проведена з точки 20,0, свідчить про те, що фактична пропозиція грошей склалася на рівні 20,0 млрд. грн. і банківська система планує підтримувати її на цьому рівні незалежно від зміни процентної ставки. Якщо буде прийнято рішення за тих же умов збільшити пропозицію грошей до 30,0 млрд. грн., то крива пропозиції зміститься вправо в точку, адекватну 30,0 млрд. грн., але залишиться у вертикальному положенні, що свідчить про її незалежність від зміни процентної ставки.
мал. 1.3
Якщо грошово-кредитна політика визнає за тактичну ціль утримання на незмінному рівні процентної ставки при вільному русі грошової маси, то крива пропозиції набуде такого вигляду (мал. 1.4).
Горизонтальна лінія М1 проведена з точки 8, свідчить про те, що пропозиція грошей (точка А) повинна змінювати своє положення вліво чи вправо на горизонтальній прямій М1 (залежно від зміни попиту на гроші) так, щоб утримувати процентну ставку на рівні 8%. Якщо ж як ціль монетарної політики буде встановлено підтримання процентної ставки на рівні 10%, то лінія пропозиції грошей переміститься вверх у точку 10, але збереже горизонтальне положення.
мал. 1.4
Зміщення пропозиції грошей (точка А) на обох рівнях у напрямку, потрібному для утримання ставки процента на незмінному рівні (8% чи 10%), центральний банк може забезпечити продажем цінних паперів на відкритому ринку (пропозиція грошей зменшиться) чи купівлею їх (пропозиція грошей збільшиться).
Розділ 2 Структура і рівновага на грошовому ринку
2.1 Аналіз сучасного стану грошового ринку в Україні
В Україні грошовий ринок знаходиться в стані становлення. І якщо товарний ринок в Радянському Союзі все ж існував, то грошового не було зовсім, тому першим завданням у напрямку розбудови цього ринку стало формування того правового поля, в межах якого він повинен функціонувати. У цьому напрямку зроблено дуже багато. Прийнято закони про банки, про інвестиційні та страхові компанії, про регулювання ринку цінних паперів і багато інших нормативних актів. Це і є основною запоруко подальшого розвитку грошового ринку. [35]
На сучасному етапі ринок грошей функціонує і відіграє помітну роль у розвитку суспільного виробництва, про це свідчать грошові показники Національного банку України.
Грошова маса України М3 виросла до 116,1 мільярда гривень на 16 липня 2006 року з 114,5 мільярда гривень на 9 липня поточного року, повідомив Національний банк. Грошова база України за цей же період збільшилася до 50,4 мільярди гривень з 48,5 мільярда гривень. Обсяг наявної грошової маси виріс до 39,4 мільярди гривень з 38,6 мільярда гривень.
Залишки засобів на коррахунках українських банків станом на 19 липня збільшилися до 8,6 мільярда гривень з 7,3 мільярди гривень на 12 липня 2006 року. [37]
За даними Нацбанку, за період з початку року грошова маса зросла на 22,1 відсотка, грошова база - на 25,6 відсотка, тоді як відповідно до "Основних напрямків грошово-кредитної політики" у цілому за рік їхнє збільшення може скласти не більш відповідно 32-39 відсотків і 26-32 відсотків. [32]
Національний банк виділив комерційним банкам середньострокове рефінансування на суму 53,6 мільйона гривень під 10,09 відсотка річних, але одночасно мобілізував з ринку надлишкові ресурси на 282 мільйона гривень.
Середня вартість ресурсів на міжбанківському ринку в цей же період складала 3,5-4,3 відсотки. [39]
У жовтні грошова маса збільшилася на 1.8% (з початку року - на 23.1%) до 238.9 млрд. грн. Одним з чинників зменшення темпів зростання грошової маси порівняно з попередніми місяцями є сезонне зменшення обсягів готівки поза банками у жовтні (на 0.4% до 68.4 млрд. грн.), що сприяло продовженню позитивної тенденції до покращання структури грошової маси - питома вага готівки в грошовій масі знизилася з початку року з 31% до 28.6%. Операції з мобілізації коштів у жовтні становили 525 млн. грн., з початку року - 5360 млн. грн.
У жовтні продовжувала тривати тенденція до збільшення ресурсної бази банків - загальний обсяг депозитів збільшився на 2.4% (з початку року - на 27%) до 168.8 млрд. грн., При цьому, темпи приросту вкладів населення (3%) випереджали темпи приросту депозитів юридичних осіб (1.7%).
Кредитні вкладення у жовтні збільшилися на 3.6% (з початку року - на 51.4%) до 217.2 млрд. грн. Кумулятивний (з початку року) приріст кредитних вкладень є найбільшим для аналогічного періоду, починаючи з 1999 р. Кредитні вкладення банків фізичним особам продовжували у жовтні зростати більшими темпами (на 7.6%), ніж кредити юридичним особам (на 1.8%).
Середньозважена ставка за кредитами в національній валюті у жовтні зменшилася з 14.6% до 14.3%, в той час як в іноземній (11.2%) не змінилася. Інтегральна ставка за кредитами зменшилася з 13.3% до 13.1%.
Середньозважена ставка за депозитами в національній валюті збільшилася з 7.4% до 7.9%, в іноземній - з 5.3% до 6.0% Інтегральна ставка за депозитами збільшилася з 6.5% до 7.0%. [36]
Стабільний позитивний розвиток макроекономічної ситуації стимулює зростання попиту на гроші, що знаходить свій прояв у поступовому збільшенні грошової маси, розширенні ресурсної бази банків та обсягів кредитних вкладень на фоні поступового зменшення їх вартості.
17 листопада 2006 року вводиться в дію Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України (далі - Положення). Необхідність розроблення Положення продиктована удосконаленням законодавчої бази, насамперед, щодо розвитку ринку цінних паперів (Закони України «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про іпотечні облігації»), що впливає на спроможність та необхідність банків звертатися до Національного банку України за кредитами рефінансування як до кредитора останньої інстанції, а також великою кількістю змін та доповнень до попередньої редакції Положення.
Змінена назва Положення, що в більшій мірі відповідає сутності викладених в Положенні операцій з регулювання ліквідності банків шляхом рефінансування банків та залученням їх коштів.
Основну увагу при здійсненні операцій з регулювання ліквідності Національний банк концентруватиме на якості активів, які надаватимуться в забезпечення кредитів рефінансування, а не на вимогах до банків, які відносяться до компетенції пруденційного нагляду.
У зв'язку з цим, в Положенні зменшена кількість вимог (з 14 до 4), виконання яких є обов'язковими для банків, які звертаються до Національного банку за отриманням або розміщенням коштів.
Розширено спектр забезпечення кредитів рефінансування такими фінансовими інструментами як депозитні сертифікати Національного банку України, державні облігації України, які перебувають у довірчій власності, векселі банків, авальовані іншим банком, цінні папери Державної іпотечної установи, заставні.
Розширена можливість використання операцій «прямого» репо через збільшення терміну цього інструменту та різновидів активів, що є предметом цієї операції (крім державних облігацій України можуть використовуватися банківські метали). [35]
Передбачена можливість проведення операцій своп з іноземною валютою з розширенням видів вільноконвертованих валют.
Запроваджено порядок щоденної участі Національного банку України в операціях як з надання ліквідності банкам так і з метою вилучення тимчасово вільних коштів банків.
На постійній основі будуть пропонуватися для проведення:
– щоденні операції овернайт щодо підтримання ліквідності банків і розміщення депозитних сертифікатів Національного банку України;
– тендери на строк до 14 днів як з надання кредитів рефінансування, так і з розміщення депозитних сертифікатів.
Таким чином, пропонується поступово зміщувати акценти у підвищенні ролі процентних ставок у регулюванні грошово-кредитного ринку.
Положення дозволить Національному банку України більш ефективно застосовувати інструменти та механізми монетарної політики при регулюванні грошово-кредитного ринку.
При цьому необхідно виходити із того, що Національний банк України не є ресурсопостачальним банком, а забезпечує регулювання ліквідності банківської системи і грошової маси в обігу через операції рефінансування та мобілізацію коштів.[42]
Процес рефінансування банків (його обсяги, кількість учасників) залежить від загального стану грошово-кредитного ринку, зокрема, від інтервенцій Національного банку на валютному ринку, зміни розміру та частоти нормативів обов'язкового резервування, а також використання Урядом коштів з єдиного казначейського рахунку.
За прогнозними оцінками рівень споживчих цін у 2007 році буде нижчим від рівня споживчих цін у 2005 році. Також слід зазначити, що рівень реальних доходів населення за січень-жовтень 2006 року виріс на 21,4%, а рівень заробітної плати на 18,6% порівняно з відповідним періодом минулого року. Тобто наявний та прогнозний рівень індексу споживчих цін у 2006 році є адекватною ціною за такий рівень соціальних стандартів. [29]
У поточному році певним чином послабився вплив цін виробників на індекс споживчих цін. Темпи зростання цін виробників за 11 місяців 2006 року збільшилися лише на 9,3% порівняно з 22,9% в минулому році. Прогнозний рівень споживчих цін у 2006 році майже на 3 процентних пункти нижчий від прогнозного їх рівня у 2005 році. [37]
Кредитна активність банків залишається на високому рівні, темпи приросту загального обсягу кредитних вкладень з початку року становлять 55,1%. Слід, проте, зауважити, що майже 14 процентних пунктів це зростання кредитних вкладень за відновлювальними кредитними операціями, які були адміністративно зменшені в кінці 2005 року. Така кредитна активність банків сприяє зменшенню вартості кредитів, тобто середньозважена ставка за кредитами з початку року знизилася з 17,5% до 16,2%. Покращується структура грошової маси. Так депозити фізичних осіб виросли на 62,2%, зменшилася питома вага готівки поза банками з 32 до 30, рівень доларизації зменшився з 25,1 до 23,9.
Процентні ставки, за якими Національний банк України здійснював свої активні операції щодо підтримання ліквідності банків є позитивними стосовно фактичного і прогнозного рівня цін.
Середньозважена процентна ставка за кредитами Національного банку в 2006 році становила 14,7%, із них з рефінансування банків через тендер - 12,9%, шляхом надання кредитів овернайт - 14,9%. [34]
Ураховуючи вищезазначене, Правління Національного банку України постановляє рівень облікової ставки залишити в розмірі 9,5%.
2.2 Графічна модель грошового ринку та його рівновага
Якщо дві криві - попиту і пропозиції - накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню (мал. 2.1).
Криві попиту (МD) і пропозиції (MS) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті (М) на суму 20 млрд. грн. та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8%.
Це значить, що економічні суб'єкти в даній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні грошей на суму 20 млрд. грн., а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому ж рівні, щоб урівноважити попит (MD) і пропозицію (MS). За цієї умови ставка процента (очікуваного доходу) стабілізується на рівні 8%.
мал. 2.1
Стабілізація ставки процента на рівні 8% пояснюється тим, що попит на гроші підштовхує ставку процента вгору, а пропозиція грошей - униз. І якщо попит і пропозиція врівноважуються, то ці різнонаправлені цілі нейтралізують одна одну і ставка процента залишається незмінною.
Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, що дорівнює 20 млрд. грн., і будуть його тримати на руках, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента.
Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива. Припустимо, що якимось чином удалося в цій ситуації встановити ставку процента на рівні 6%, тобто нижчій від рівноважної. Реакцією на цю зміну буде зниження альтернативної вартості зберігання грошей і зростання попиту на гроші - точка попиту зміститься по кривій попиту вправо в положення A1 (при тому, що точка пропозиції залишиться в попередньому положенні А). Збільшення попиту на гроші виявиться в посиленні вимог економічних суб'єктів до банків надати їм грошові позички. Проте банки не зможуть задовольнити цих вимог, оскільки їхні резерви залишилися незмінними. Окремі банки спробують закупити додаткові резерви на міжбанківському ринку, і між банками посилиться конкурентна боротьба за ресурси. Наслідком цієї боротьби стане зростання процентної ставки доти, доки вона не досягне попереднього (рівноважного) рівня. Але в міру наближення ставки до цього рівня буде зростати альтернативна вартість грошей і скорочуватися попит на гроші. Як тільки ставка досягне 8%, увесь додатковий попит на гроші зникне і всі показники займуть рівноважне положення: попит і пропозиція - 4 млрд. грн., ставка процента - 8%.
Подобные документы
Сутність та правове регулювання грошового ринку. Аналіз його сучасного стану, тенденції та перспективи розвитку. Заходи щодо вдосконалення його законодавчої бази. Платіжний баланс України. Характеристика операцій на міжбанківському валютному ринку.
курсовая работа [845,5 K], добавлен 18.05.2015Сутність та еволюція становлення грошового ринку. Загальна характеристика структури грошового ринку та специфіка функціонування окремих його елементів. Специфічні особливості регулювання грошового ринку. Перспективи розвитку грошового ринку України.
курсовая работа [72,9 K], добавлен 19.02.2015Сутність і функції грошового ринку в ринковій економіці. Роль, значення і структура грошового ринку. Особливості попиту та пропозиції на грошовому ринку. Аналіз грошового ринку України на сучасному етапі. Динаміка грошових агрегаті. Стан та огляд ринку.
курсовая работа [337,3 K], добавлен 13.12.2008Рух грошових потоків на фінансовому ринку. Інструменти державного регулювання та складові грошового ринку (ринок позикових капіталів, ринок цінних паперів). Аналіз особливостей функціонування грошового ринку України, його проблеми і перспективи розвитку.
курсовая работа [84,4 K], добавлен 20.09.2013Сутність, особливості функціонування та графічна модель грошового ринку. Попит та пропозиція на гроші. Рівновага на грошовому ринку. Становлення грошового ринку в Українi. Фiнкцiонування та перспективи розвитку грошового ринку України та сучасному етапi.
курсовая работа [319,0 K], добавлен 20.11.2010Особливості організації та функціонування ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів та його структура. Етапи становлення ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів як специфічна сфера грошового ринку. Аналіз динаміки, стану та перспективи ринку.
дипломная работа [814,4 K], добавлен 04.10.2010Аналіз сучасного стану грошового обороту України та особливостей його державного регулювання. Наслідки дії світової фінансової кризи на український грошовий ринок. Напрямки проведення грошово-кредитної політики для покращення стану грошового обігу країни.
курсовая работа [880,5 K], добавлен 05.12.2010Поняття грошових активів та їх роль в сучасній економіці. Динаміка попиту і пропозиції грошей в Україні, торговельний баланс на валютному ринку. Головні умови досягнення рівноваги попиту і пропозиції на грошовому ринку. Графічна модель ринку грошей.
курсовая работа [339,5 K], добавлен 16.03.2011Сутність валютного ринку, його класифікація, структура, основні функції. Поняття та різноманітність фінансових операцій. Дослідження валютного ринку України та його сучасного стану. Нормативно-правова основа функціонування та принципи його регулювання.
курсовая работа [69,3 K], добавлен 29.12.2013Поняття та структура валютного ринку, методи валютного регулювання. Аналіз функціонування валютного ринку в Україні: оцінка попиту і пропозиції; динаміка валютного курсу. Вдосконалення валютного законодавства, його вплив на розвиток фінансового ринку.
курсовая работа [261,2 K], добавлен 19.04.2014