49

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Податки як правова категорія: поняття, ознаки, функції

РОЗДІЛ 2 Роль податкових платежів у формуванні бюджету

2.1 Податки на доходи

2.2 Податки на власність

2.3 Непрямі податки

2.4 Митні платежі

2.5 Збори за використання природних ресурсів

2.6 Інші загальнодержавні податки і збори

2.7 Місцеві платежі

РОЗДІЛ 3 Проблеми забезпечення доходної частини державного і місцевих бюджетів та шляхи їх розв`язання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Існує дві речі у світі, від яких не може відмовитися людина, - це смерть та податки.

А. Лінкольн

ВСТУП

Державний бюджет виступає невід`ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Серед першочергових завдань держави провідне місце посідає наповнення дохідної частини бюджету держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства та інше.

Державний бюджет розробляється на базі наявної доходної частини, тому важливим є її реальне визначення та повне виконання. В основу мають бути покладені об`єктивні оцінки прогнозних макроекономічних показників. При цьому для стійкості її фінансового становища дуже важливо правильно визначити фактори, що впливають на процес мобілізації ресурсів.

Всі фактори, які впливають на виконання дохідної частини бюджету, можна поділити на дві групи: економічні і організаційні. До економічних слід віднести склад і структуру доходів, зміну об`єкта оподаткування і зміну ставок податків. До організаційних факторів належать стабільність податкової системи, платіжна дисципліна, організація взаєморозрахунків в економіці, податкова культура, наявність санкцій, в тому числі кримінальної відповідальності за несвоєчасну сплату податків та інших платежів, оптимізація податкового процесу.

Державні доходи -- це виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту. Їх необхідність зумовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Тому із найбільш важливих факторів стійкості доходної бази держави є склад і структура її доходів, тобто науково обґрунтований перелік податків, зборів, відрахувань до бюджету. За розділами відповідно до Бюджетного кодексу виділяють податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти[2]. Доходна частина бюджету складається в основному з податкових надходжень. Менша її частина - це неподаткові надходження. В Україні головну роль відіграють податок на прибуток та податок на додану вартість. Велика частка непрямих податків мотивується тим, що в умовах кризи держава не може забезпечити надходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств, організацій, установ та доходів громадян. Тому застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення доходів у споживачів.

Саме державному бюджету України, як основній фінансовій базі, відводиться особлива роль у забезпеченні росту економіки держави, її соціально-економічному розвитку. Адже з державного бюджету здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я. Саме цей централізований фонд фінансових ресурсів в нинішніх умовах покликаний забезпечувати розвиток пріоритетів держави в реальному секторі економіки.

Сьогодні з особливою гостротою постає проблема створення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування державного бюджету України, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що саме головне доходів між різними ланками бюджетної системи.

Існуючі проблеми формування Державного та місцевих бюджетів, їх значення для економічного розвитку країни визначають актуальність даної теми та її вибір для дослідження, адже в умовах перехідної економіки і створення ринкового середовища бюджет залишається важливим інструментом управління і формування фінансової політики держави; виступає головним джерелом фінансування суспільних благ та послуг - оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура, і є інструментом розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

Метою роботи є дослідження формування доходів держави, основних проблем наповнення доходної частини бюджету та пошук нових шляхів для їх подолання.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

дослідження ролі податкових надходжень як основного джерела наповнення доходної частини бюджету;

вивчення складу та структури доходної частини державного і місцевих бюджетів України ;

проведення аналізу податкових надходжень, що формують доходи бюджету;

вивчення основних проблем та пошук нових напрямів та шляхів удосконалення формування державного та місцевих бюджетів України.

Предметом дослідження стали відносини між державою та платниками податків (юридичними і фізичними особами), в результаті яких наповнюється доходна частина бюджету.

Об'єктом дослідження стали основні податкові джерела формування доходів держави.

Теоретико-методологічну основу написання курсової роботи складають законодавчі та нормативно - правові акти та документи, що стосуються питань формування доходів держави, а саме: Бюджетний кодекс України 2001 р., Закон України "Про бюджетну систему України”, Закон України "Про Державний бюджет на 2003 рік", Закон України “Про податок на додану вартість”, Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” та ряд інших нормативно-правових актів, що стосуються нарахування та сплати різних видів податкових надходжень; збірник наукових праць за матеріалами науково-практичних конференцій; статистичні дані та розрахунки Міністерства фінансів України про виконання Зведеного бюджету України.

РОЗДІЛ 1. Податки як правова категорія: поняття, ознаки, функції

Податок - одна з найвагоміших фінансових та фінансово-правових категорій, найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства[28, с. 6].

Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.

Податки, збори - це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами[28, с. 307].

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов`язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

- на відміну від інших обов`язкових платежів може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

- категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов`язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов`язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу;

податок - це платіж, що надходить в бюджет відповідного рівня чи цільовий фонд. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється у відповідності з бюджетним законодавством і може проводитися двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом чи розподілом його між бюджетами;

обов'язків характер податку припускає неможливість законного відхилення від нього (крім пільг, закріплених в нормативному акті). У платника немає вибору: сплачувати або не сплачувати, у нього єдиний законний шлях - перерахування податку в бюджет.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

Податки - обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.

Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом - це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави.

У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі - плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.

Плата (відповідає на запитання “за що?”) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.

Відрахування і внески (відповідає на запитання “на що?”, “від чого?”) передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковими (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад., часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи, а повне цільове призначення є відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди - внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення.

Податки (відповідає на запитання “для чого?”) встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко [29, с. 11].

Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру.

Функції податків - це перш за все теоретичне передбачення того, що в них проявиться суспільне призначення податків, як забезпечити доходи держави без нанесення будь-яких збитків розвитку бізнесу в країні[27,с. 31].

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

Фіскальна (fiscus (лат.) - державна казна) функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення - насичення доходної частини бюджету, для задоволення суспільних потреб [27, с.216].

З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому.

Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників. Вона спрямована як на регулювання виробництва, так і на регулювання споживання. Регулююча функція податків проявляється через визначення податкових ставок, їх диференціації; надання податкових пільг. При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Розподільна функція податку являє своєрідне віддзеркалення фіскальної: наповнити казну, щоб потім розподілити одержані кошти.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися. Також завдяки цієї функції оцінюється ефективність кожного податкового каналу і податкового “тиску” в цілому, виявляється необхідність внесення змін в податкову систему і бюджетну політику[28, с.16].

Стимулююча (дестимулююча) функція податку створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, діяльності. Вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування[28, с.217].

Отже, за допомогою податків необхідно не тільки забезпечувати надходження коштів до Державного бюджету та здійснювати розподіл фінансових ресурсів, але й створювати можливість розширення обсягів господарської діяльності, що автоматично призведе до збільшення та зміцнення податкової бази[9, с.288].

РОЗДІЛ 2. Роль податкових платежів у формуванні бюджету

2.1 Податки на доходи, податки на прибуток

З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що стягується з юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, що був уведений Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року. 22 травня 1997 року Закон України “Про оподаткування прибутку” було викладено в новій редакції, який діє і на сьогоднішній день.

Платниками податку на прибуток є:

з числа резидентів - суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, що здійснюють діяльність, спрямовану на одержання прибутку як на території України, так і за її межами; резиденти-юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності України, зокрема ті, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва і т. п.), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України та знаходяться на її території; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за її межами, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за її межами, що не займаються підприємницькою діяльністю;

з числа нерезидентів - фізичні або юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, що одержують прибутки з джерел, походженням з України, за винятком установ і організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет відповідно до міжнародних договорів чи законів України. Нерезиденти-юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва і т. ін.), із місцезнаходженням за межами України, що створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави;

розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їхні представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на іншій, ніж платник податку, території територіальної громади.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Прибуток підприємств в Україні оподатковується за ставкою 30%, яку можна виділити як базову. Прибутки нерезидентів оподатковуються за наступними ставками: від фрахту - 6 %; від перестрахування ризиків - 15 %; від страхування ризиків - 30 %; від надання рекламних послуг - 30 %; прибутки у вигляді дивідендів - 30 %[11].

Прибутковий податок з громадян.

Основна мета запровадження прибуткового податку - одержання державою бюджетних надходжень і забезпечення рівномірності оподаткування на основі прямого визначення доходів платника[26, с. 50].

Цей податок регулюється декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства - як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні. До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що мешкають в Україні в цілому не менше 183 днів у календарному році.

Об`єктом оподаткування виступає:

- у громадян, що постійно проживають в Україні - сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами;

-у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, - дохід, одержаний з джерел в Україні.

Прибутковий податок із сукупного оподаткованого податком доходу громадян за місцем основної роботи обчислюється за наступними ставками.

Розмір місячного сукупного оподаткованого податком доходу	Ставки і розміри податку
1 мінімальна заробітна плата включно	Не оподатковується податком
Від 1 мінімальної заробітної плати +1 крб. до 10 мінімальних заробітних плат включно	10 % суми, що перевищує мінімальну заробітну плату
Від 10 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 20 мінімальних заробітних плат включно	Податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20 % суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат
Від 20 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 30 мінімальних заробітних плат включно	Податок з 20 мінімальних заробітних плат + 30 % суми, що перевищує 20 мінімальних заробітних плат
Понад 30 мінімальних заробітних плат	Податок із 30 мінімальних заробітних плат + 50 % суми, що перевищує 30 мінімальних заробітних плат

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи - щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи - при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів - в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік)з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

Треба відмітити, що підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які виплачують доходи громадянам не за місцем основної роботи, зобов'язані надсилати не пізніше 30 днів після виплати податковому органові за місцем проживання таких громадян відомості про суму виплачених доходів і суму утриманого податку. На основі одержаної інформації податкові органи перевіряють отримані від громадян декларації і обчислення річної суми податку із сукупного оподатковуваного доходу, одержаного ними як за основним місцем роботи.

2.2 Податки на власність

На сьогоднішній день в Україні майнове оподаткування слабо розвинене [26, с. 58].

Основним видом майнового оподаткування є податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Своєрідним майновим податком є також плата за землю.

Порядок справляння податку з власників транспортних засобів визначається Законами України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, “Про дорожній рух” та іншими.

Він справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування. Платниками податку є юридичні і фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби, зареєстровані в Україні, які і є об`єктами оподаткування. До числа платників не віднесені філії й інші відособлені підрозділи юридичних осіб. Тому розраховувати і вносити в бюджет податок з власників транспортних засобів повинні саме юридичні особи.

Ставки податку встановлені в гривнях за 100 куб. См об'єму циліндрів двигуна з розрахунку на 1 квт потужності двигуна (для транспортних засобів з електродвигунами) або з розрахунку на 100 см довжини (для катерів і яхт).

Розрахунок проводиться на перший день кварталу, у якому здійснюється сплата податку. Податок зараховується до місцевих бюджетів за місцем перебування власників транспортних засобів. З цієї суми 85% використовуються на фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, ремонтом автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг; 15% - надходять у бюджети місцевого самоврядування і використовуються на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що знаходяться в комунальній власності, автомобільних доріг і доріг загального користування державного значення.

Податок на землю.

Використання податку на землю регулюється Земельним кодексом України, Законом України від 19 вересня 1996 року “Про плату за землю”, постановами Кабінету Міністрів тощо.

Плата за землю в Україні стягується у вигляді земельного податку або орендної плати виходячи з грошової оцінки землі і залежить від якості і місцезнаходження земельної ділянки. Розмір земельного податку визначається з розрахунку на рік і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі.

У 2003 році планується зібрати до Зведеного бюджету за рахунок цього податку 1 977 067 984,00 тис. грн. Станом на 1жовтня 2003 року було зібрано 1 460 588 818,00 тис. грн.

Платниками виступають власники землі і землекористувачі, якими можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком орендарів. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об`єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03%.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель: сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. У свою чергу для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:

а) залежно від напрямів використання: рілля і багаторічні насадження; сінокоси в пасовища;

б) від родючості ґрунтів відповідно до земельного кадастру.

Для земель несільськогосподарського призначення:

а) від класу населеного пункту: залежно від чисельності жителів; залежно від коефіцієнта для міст державного і обласного підпорядкування;

б) від місця знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.

На спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів надходить 100 % коштів від земельного податку.

2.3 Непрямі податки

Податок на додану вартість (ПДВ)- це непрямий податок, який включається в ціну товару, є частиною приросту вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обігу, і вноситься до Державного бюджету.

В Україні за рахунок ПДВ мобілізується близько 30 % усіх податкових надходжень. На 2003 рік від цього податку планується отримати

13 652 000 000,00 тис. грн. Станом на 1 жовтня 2003 року було зібрано

10 189 449 925,10 тис. грн.

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року, платниками податку є:

Особи, обсяг оподаткованих податком операцій з продажу товарів яких протягом певного періоду за останніх дванадцять календарних місяців перевищував 3600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або отримують роботи (послуги) від нерезидента для подальшого їх використання або споживання на митній території України, крім випадків, коли фізичні особи, які не зареєстровані як платники ПДВ, ввозять товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню.

Особи, які здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку незалежно від обсягу продажу, за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору.

Об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються податком за ставкою 20 %

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

- продажу робіт (послуг), призначених для використання за межами митної території України;

- надання послуг з туризму на території України щодо продажу за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;

продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах) відповідно до порядку, встановленого Кабміном України;

надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, наступного за звітним періодом.

Отже, податок на додану вартість є видом універсального акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва і обігу.

Акцизний збір.

Акцизний збір - один із непрямих податків, що включається до ціни товару й сплачується кінцевим, як правило, покупцем. Встановлюється на дефіцитну і високорентабельну продукцію та товари, призначені для населення, і є монополією держави.

Платниками акцизного збору є:

1. За підакцизними товарами і продукцією вітчизняного виробництва - суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства й організації, філії, відділення й інші відособлені підрозділи, які їх виробляють.

2. За ввезеними на територію України товарами - суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують підакцизні товари.

3. Громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, що ввозять (пересилають) предмети на митну територію України.

Об`єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації вироблених на території України підакцизних товарів. Для обчислення суми акцизного збору визначають оподаткований оборот, який є вартістю підакцизних товарів, що реалізуються. Акцизний збір може обчислюватися у відсотках до обороту з продажів і у твердих сумах з одиниці реалізованого товару. На сьогодні перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору на такі товари визначено в чотирьох законах України, а саме: від 6.02.96р. “Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби”; від 7.05.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої”; від 24.05.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби”; від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями”. В останньому Законі налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів згідно з кодами виробів за Гармонізованою системою опису та кодування товарів. При цьому значній кількості підакцизних товарів українського виробництва законодавством надано пільговий режим оподаткування акцизним збором, що негативно впливало на співробітництво з міжнародними організаціями, а державному бюджету, у свою чергу, бракувало відповідних сум акцизного збору.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв - щоденно).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платником самостійно і сплачуються в такому порядку: суми акцизного збору із завезених на територію України товарів зараховуються до Державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні, -у місцеві бюджети за місцем їх виробництва та в Державний бюджет у співвідношенні, встановленому Верховною Радою України.

2.4 Митні платежі

Мито - це один із головних видів митних платежів і виступає у формі обов'язкового внеску, який стягується митними органами[26, с. 76].

Мито - це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом, і який включається в ціну товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача[28, с. 182].

Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант).

Об`єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різноманітний і включає: звільнення від сплати мита певних категорій платників; зменшення ставок мита; повернення раніше сплачених сум мита; звільнення від мита певних предметів. Мито нараховується згідно ставок Єдиного митного тарифу України, що є чинними на день подання вантажно-митної декларації. Ставки мита встановлюються:

- у процентах до митної вартості;

- у грошовому вимірі на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Справляється мито в іноземній валюті і у валюті України при визначенні митної вартості та сплаті митних платежів. Сплачується мито та митні платежі митним органам, а при міжнародних поштових відправленнях - підприємствам зв'язку, і яке зараховується у Державний бюджет.

Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридично значущих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами і видачу ними відповідних документів, які мають правове значення.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами[15].

Об'єктом оподаткування виступають певні дії, з яких стягується державне мито.

Державне мито справляється:

1) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів громадського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадського стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин;

13) за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Ставки державного мита визначаються декількома методам:

у відсотках (до ціни договору, вартості майна тощо);

у твердих сумах:

а) в абсолютних грошових сумах;

б) у сумах, обчислених у відповідних частинах до офіційно встановлених розмірів (мінімальна заробітна плата, неоподаткований мінімум доходів).

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується в бюджет місцевого самоврядування, крім мита, яке стягується з позовних заяв, що подаються в господарський суд, із заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин, що зараховується у Державний бюджет України.

2.5 Збори за спеціальне використання природних ресурсів

До збору за спеціальне використання природних ресурсів належать:

плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

плата за спеціальне використання надр при добуванні корисних копалин;

плата за спеціальне використання інших природних ресурсів.

У 2003 році за рахунок зборів за спеціальне використання природних ресурсів планується зібрати 2 744 169 130,00 тис. грн. Станом на 1 жовтня 2003 року отримано 2 015 068 998,82 тис. грн..

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів. Стягнення цієї плати здійснюється відповідно до статей 89-91 Лісового кодексу України. Використання лісових ресурсів поділяється на спеціальне і загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або декілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовується декілька лісових ресурсів. Дозволяється здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівлю деревини під час рубок головного користувача; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (пні, кора); побічне лісове використання (заготівля сіна).

Загальне використання лісових ресурсів є безкоштовним. Платним є спеціальне використання лісових ресурсів і земельних ділянок лісового фонду для потреб мисливського господарства, спортивних та інших цілей.

Для постійного використання можуть надаватися земельні ділянки лісового фонду, площа яких не перевищує 5 гектарів. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути короткостроковим -до 3-х років і довгостроковим - від 3-х до 25 років.

Види плати за спеціальне використання лісових ресурсів:

за встановленими таксами;

у вигляді орендної плати;

у вигляді доходу, отриманого від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється виходячи з лімітів їх використання, такс на лісову продукцію і послуги з урахуванням якості і доступності[13]. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Збір лісокористувачами сплачується щокварталу рівними частинами від суми, визначеної у дозволі, протягом 10 днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору.

Збори за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення у розмірі 80 % зараховуються до державного бюджету і 20 % - відповідно до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням лісових ресурсів у межах лімітів.

На 2003 рік за рахунок цього виду платежу планується мобілізувати до Зведеного бюджету 62 943 397,00 тис. грн.

Плата за спеціальне використання прісних вод.

Відповідно до Водного кодексу України плата за спеціальне водокористування справляється з метою забезпечення раціонального використання й охорони вод та відновлення водних ресурсів.

Платниками збору є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об'єктом обчислення збору є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води у їх системах водопостачання, а об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є: обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; тоннаж - доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних та пасажирських суден. Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних пристроїв.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками у розмірі 80 % до Державного бюджету України за їх місцезнаходженням і 20 % - до бюджетів територіальних громад. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховується платниками у розмірі 100 % до Державного бюджету України за їх місцезнаходженням.

На 2003 рік за рахунок цього виду платежу планується мобілізувати до Зведеного бюджету 322 581 215,00 тис. грн.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин

Запроваджена на підставі Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про підприємництво”, Кодексу України про надра та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. №85 “Про затвердження Тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин” з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

Платниками плати є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин. Об`єктом справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів - обсяг видобутих) корисних копалин; обсяги видобутих корисних копалин - для мінеральних підземних вод; вартість мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки - для уранової руди, сировини ювелірної, виробної.

Нормативи плати встановлюються для кожного виду корисних копалин як базові або диференційовані залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ.

Сума плати за користування надрами для видобування корисних копалин визначається користувачами самостійно і обчислюється щокварталу накопичу вальним підсумком з початку року.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення перераховується платниками у наступних співвідношеннях: 40 % - до державного бюджету і 60 % - до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

На 2003 рік за рахунок цього виду платежу планується мобілізувати до Зведеного бюджету 80 331 534,00 тис. грн.

Плата за спеціальне використання інших живих природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів в Україні є платним.

Одним із джерел доходів держави є плата за спеціальне використання диких тварин, а також плата за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів.

На 2003 рік за рахунок цього виду платежу планується мобілізувати до Зведеного бюджету 1 245 000,00 тис. грн.

Платниками цього виду платежу є підприємства, установи, організації та громадяни, які здійснюють спеціальне використання диких тварин.

Видача дозволів на спеціальне використання диких тварин здійснюється Мінекобезпеки за наявності заявки підприємства, установи, організації чи громадянина, а також документа, що засвідчує внесення плати у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання ресурсів і встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення” від 10 серпня 1992 року № 459.

Плата обчислюється і сплачується платником до початку спеціального використання диких тварин. Підставою для сплати є одержання письмового повідомлення Мінекобезпеки про виділення платнику ліміту спеціального використання диких тварин і встановлення строку, протягом якого дозволяється здійснювати це використання. Плата за спеціальне використання диких тварин сплачується до Державного бюджету України.

Відповідно до Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших живих ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 6 квітня 1998 року, об'єктом оподаткування цього виду платежу є усі види використання водних ресурсів, що здійснюється з їх вилученням із природного середовища. Ця плата здійснюється підприємствами установами, організаціями та громадянами за наявності дозволів та за відповідну плату. Плата встановлюється у національній грошовій одиниці України на 1 тонну чи 1 кг живої ваги. Справляння плати здійснюється після отримання в установленому порядку користувачами квот на спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів. Платежі за спеціальне використання водних живих ресурсів вносяться користувачем не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Плата за спеціальне використання водних живих ресурсів сплачується до Державного бюджету України.

2.6 Інші загальнодержавні податки і збори

Податок на промисел .

Сплата податку на промисел здійснюється відповідно до декрету Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел” від 17 березня 1993 року.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виготовленої, переробленої або купленої продукції або товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що визначається громадянином у декларації, поданій додержавної районної податкової інспекції за місцем проживання, а громадянином, що не має постійного місця проживання в Україні, - за місцем реалізації товару.

Розмір плати за придбаний одноразовий патент є різновидом сплати прибуткового податку. Ставка податку на промисел встановлена у розмірі 10 % від зазначеної в декларації вартості товару, що підлягає продажу протягом трьох днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У випадку збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку збільшується до 20 %.

Податок на промисел зараховується до загального фонду місцевих бюджетів. У 2003 році заплановано отримати 6 255 048,00 тис. грн. Станом на 1 жовтня 2003 року з цього податку було отримано 5 806 168,00 тис. грн.

Фіксований сільськогосподарський податок.

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські товаровиробники, що здійснюють діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції.

Об'єктом оподаткування є площа ріллі або площа відносної ріллі, переданої сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданої йому у користування.

Ставка єдиного податку встановлюється за областями у грошовій або натуральній формах з кожного гектара ріллі з диференціацією його відповідно до бонітетної оцінки грунтів у середньому по району з урахуванням коефіцієнта родючості гектара ріллі кожного господарства.

Сплата єдиного податку в грошовій формі здійснюється рівними долями щомісяця до 20 числа місяця, що слідує за звітним.

У 2003 році планується залучити до Зведеного бюджету України з цього виду податку 129 122 202,00 тис. грн.

Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть підприємства, на яких працює до 50 чоловік і розмір виручки від реалізації яких складає до 1млню грн.. на рік. Віднести себе до платників єдиного податку можуть також фізичні особи-підприємці, що мають не більше 10 найманих працівників і оборот до 500 тис. грн.. на рік.

Платники єдиного податку не є платниками відповідних загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

Суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткувань, самостійно обирає одну з таких ставок оподаткування, як 6 % суми виручки від реалізації продукції або 10 % суми виручки від реалізації продукції.

Ставка податку для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

За кожного найманого робітника ставка єдиного податку додатково збільшується на 50 %.

У 2003 році планується залучити до Зведеного бюджету України з цього виду податку 724 543 389,00 тис. грн.

Рентна плата. Рентна плата за нафту і природний газ була запроваджена Указом Президента України “Про встановлення рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні” від 21 грудня 1994 року № 785/94 з метою вирівнювання цін на природний газ і нафту, що видобуваються в Україні, та цін, за якими вони надходять з інших держав, а також з метою створення сприятливих умов для розвитку нафтової та газової промисловості та поповнення Державного бюджету України. У 2003 році заплановано отримати за рахунок рентної плати 3 312 520 000,00 тис. грн.

Платниками рентної плати є нафтогазодобувні підприємства. За рішенням платника рентну плату можуть вносити безпосередньо філії та інші відокремлені підрозділи, які мають поточні рахунки. Сума рентної плати за нафту і природний газ визначається платниками виходячи з обсягів відпущених ними нафти і газу та ставок рентної плати.

Рентна плата вноситься до Державного бюджету України щодекади авансовими платежами виходячи з обсягів відпущеної нафти і газу за минулу декаду, 15 і 25 числа поточного місяця - відповідно за першу і другу декади, 5 числа наступного місяця - решту днів звітного періоду.

Платники подають відповідним податковим органам за своїм місцезнаходженням розрахунки з рентної плати за нафту і природний газ щомісячно до 20 числа місяця, що настає за звітним.

Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

Єдиний збір справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон митного, санітарного, ветеринарного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів; за проїзд транспортних засобів автодорогами України .

Єдиний збір встановлюється щодо вітчизняних та іноземних транспортних засобів і справляється одноразово у момент перетину державного кордону України залежно від виду, місткості чи загальної маси транспортних засобів.

Відповідно до Закону від 12 липня 2001 року ставки єдиного збору встановлюються у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати збору[11].

Єдиний збір перераховується до Державного бюджету України в повному обсязі. У 2003 році за рахунок цього виду платежу планується мобілізувати 45 000 000,00 тис. грн.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Цей збір введений Законом України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” від 9 квітня 1999 року.

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності і підпорядкування, що реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої і пиво. Суб'єкти роздрібної торгівлі сплачують збір від реалізації алкогольної продукції або пива, що надійшли безпосередньо від виробника.