Гроші та історія їх розвитку в Україні

34

РЕФЕРАТ

На тему:

Гроші та історія їх розвитку в Україні

Зміст

Вступ

1. Походження і необхідність грошей

2. Історичний досвід України в творенні національної грошової одиниці

3. Функції грошей

4. Еволюція грошей та їх форми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Гроші є найважливішим атрибутом ринкової економіки. Від того, як функціонує грошова система, багато в чому залежить стабільність економічного розвитку країни. Вивчення природи і основних функцій грошей, процесу еволюції грошовий систем, організації і розвитку грошового обігу, причин, наслідків і методів боротьби з інфляцією необхідно для подальшого аналізу особливостей функціонування всієї фінансової системи.

Підприємці в своїй господарській діяльності постійно мають справу з грошовими одиницями своєї країни і іноземних держав. Гроші - історична категорія, властива товарному виробництву. До появи грошей мав місце натуральний обмін.

До якнайдавніших видів грошей відносяться товари, які використовувалися повсякденно, а при обміні служили загальним еквівалентом: продовольчі (худоба, сіль, чай, зерно, рис і ін.), хутряні (шкури хутрових звірів), знаряддя праці (мотики, сокири, ножі, лопати), прикраси (кільця, браслети, ланцюжки). Поступово роль грошей перейшла до металів, спочатку у формі злитків різної форми, а з VII в. до н.е. - у формі чеканних монет. До капіталізму роль грошей виконували мідь, бронза, срібло, а в деяких країнах (в Ассирії і Єгипті) ще в старовині (за два тисячоліття до н.е.) - золото. З розвитком товарного виробництва золото і срібло стали грошовими товарами.

1. Походження і необхідність грошей

Гроші -- одне з найдавніших явищ у житті суспільства -- відіграють важливу роль у господарській діяльності людини (2.1). Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Арістотеля є цікаві висловлювання про. гроші. Згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Класична політекономія Заходу по суті виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К. Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділяється у працях відомих економістів Заходу ХІХ-ХХ ст.-- Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, А. Маршалла, Д. Кейнса, П. Са-муельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмена та ін.(2.2)

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали- в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

Виникнення грошей з товарного обміну. Більшість дослідників теорії грошей пов'язують їх походження з розвитком обміну продуктами праці. Окремі спроби пояснити походження грошей угодою між людьми чи законодавчими. актами держави були відкинуті економічною наукою як такі, що не відповідали дійсності. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку окремих народів, коли ні фактор взаємної угоди, ні державна влада не могли відігравати істотної ролі в конституюванні грошей.

Уже засновники класичної політичної економії визнавали, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники одержали перші надлишки своїх продуктів і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів щодо обміну споживними вартостями товарів не збігалися/ Наприклад, власник шкір овець хотів виміняти їх на зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг відбутися. У противному разі всі троє нічого не придбали б.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються, є такий, який найчастіше шукають, тобто він має найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку -- сокиру, а за неї -- зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну, їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, і тим самим вони поступово набувають нової споживної вартості-- властивості бути загальним еквівалентом або грошима. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквівалента. В такій ролі у різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Особливості грошей як загального товару. Будучи товаром не тільки за походженням, а й за своїм функціональним призначенням, гроші принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони є особливим, абсолютним товаром, у якому розв'язуються всі суперечності звичайних товарів і уречевленої в них праці.

Першою особливістю грошей як товару є те, що в них розв'язана суперечність між споживною і міновою вартістю. Гроші -- це безпосередня кристалізація мінової вартості, самостійне, відокремлене від звичайних товарів її буття. Це робить їх здатними обмінюватися на будь-який інший товар, тобто визначає їх загальну споживну вартість. Будучи знятою у самих грошах, дана суперечність виявляється у протистоянні грошей і звичайних товарів: на одному полюсі знаходяться всі товари, на другому -- гроші. Обмінявшись на гроші, звичайні товари теж знімають свої внутрішні суперечності між споживною вартістю і вартістю.

Особливістю грошей як товару є й те, що вони безпосередньо виступають втіленням абстрактної суспільної праці, праці взагалі. Навіть коли носієм грошей виступає конкретний товар (золото, срібло), який сприймається передусім як продукт конкретної, індивідуальної праці, на ринку йому не потрібно «доводити», що він є носієм і абстрактної, суспільне необхідної праці. Ринок наперед сприймає цей товар як загальну цінність, бажану для будь-якого суб'єкта, як уречевлення абстрактної суспільної праці. Тому гроші стають мірилом вартості звичайних товарів, безпосереднім втіленням багатства взагалі, і як такі виходять у своїх функціях далеко за межі сфери товарного обміну.

Вказані особливості грошей як товару зберігаються і тоді, коли носієм грошової суті перестає бути певний конкретний товар. Саме завдяки цьому звичайний клаптик паперу чи просто знак може забезпечити розв'язання внутрішніх суперечностей конкретних товарів і їх взаємний обмін.

Будучи безпосереднім втіленням абстрактної, суспільне необхідної праці, гроші є явищем суспільним. Вони -- не річ, а вречевлена форма відносин між людьми, які виникають з приводу обміну продуктами праці в процесі відтворення. Якраз той факт, що гроші втілюють лише певні відносини між людьми -- відносини, що ґрунтуються на принципі еквівалентності,-- спричинює їх історичний характер, динамізм і постійний розвиток. Вони існують не скрізь і не завжди і повинні змінюватися в міру розвитку втілених у них суспільних відносин.

Суспільний характер грошей є однією з найхарактерніших їх ознак, яка конституює гроші як самостійну економічну категорію. Ця ознака грошей одержала сьогодні загальне визнання в усіх напрямах економічної думки, що є важливим досягненням її в пізнанні суті даної категорії.

Обидва ці фактори діють у тісному взаємозв'язку. Поки ціни на товари залишаються незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монети, золото успішно функціонує як гроші в своїй номінальній вартості, що може відхилятися від реальної вартості золота як товару.

Разом з тим номінальна вартість золотої монети, що знаходиться в обігу, не може повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому заважає дія закону вартості в сфері виробництва й обігу золота. Якщо номінальна вартість монети знижується відносно реальної, то зменшується рентабельність виробництва золота, підприємства з гіршими умовами видобутку закриватимуться, і реальна вартість золота знизиться до рівня номінальної. Якщо ж реальна вартість грошей зменшиться порівняно з номінальною, то в кінцевому підсумку буде підірвана довіра до таких грошей та їх емітента, настане розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена буде або перекарбувати золоту монету, щоб підвищити її реальну вартість до номінальної, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу.

Можливість роздвоєння вартості золота як товару і як грошей здавна помічена людьми і широко використовувалася в своїх інтересах тими, хто карбував монети. На цій можливості базувалося звичайне карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становища своєї казни чи в інтересах певних класів і соціальних груп. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.

Отже, золото як гроші має свої специфічні споживну і мінову вартості, відмінні від аналогічних властивостей його як товару. Тому товарна суть грошей має свою самостійну визначеність. Гроші -- це товар сам по собі, незалежно від конкретного носія їх суті, навіть якщо він -- золото. Така неадекватність суті золота як товару і самих грошей як особливого товару створює основу для відокремлення явища останніх від конкретного товару, виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натурально-речовою формою. Проте і в цьому випадку гроші залишаються особливим товаром, якому властива загальна споживна вартість та мінова вартість.

Товари, що виконували роль грошей. З самого початку формування ринку на роль грошового товару висувалися найчастіше предмети першої необхідності -- худоба, сіль, зерно тощо як найбільш ходові товари. Так, худоба, що має широкий спектр споживних ознак, активно і довго використовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів -- слов'ян, індійських племен, греків та ін.

Слідом за предметами першої необхідності на роль грошей стали претендувати предмети розкоші, передусім прикраси -- намисто з черепашок, перли, хутра тощо. Це можна пояснити тим, що попит на предмети розкоші виявився більш об'ємним і динамічним, ніж на предмети першої необхідності, та й за своїми фізичними даними вони були менш громіздкі, довше зберігалися, мали більш сталу вартість. Проте як перші, так і другі гроші були ще надзвичайно примітивними, функціонували переважно поштучно, не підлягали поділу, виступали в своєму природному вигляді. Такі гроші відповідали потребам обміну на його найнижчих стадіях.

Другий великий поділ праці (відокремлення-ремесла від землеробства) істотно розширив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки продуктів, а товари, спеціально виготовлені для даної цілі. Невпинно розширювалися територіальні межі обміну. Завдяки цьому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги -- бути однорідним, економічно подільним, здатним тривалий час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей.

Проте з появою металевих грошей розвиток їх не зупинився. Внаслідок неухильного зростання продуктивності суспільної праці збільшувалися можливості для нагромадження вартості, а відповідно і потреби сфери обміну в масі грошового товару, який відволікався в обіг зі сфери споживання. На це ринок реагував постійним посиленням вимог до грошового товару. Останній повинен був мати високу питому вартість вагової одиниці металу, властивість тривалий час, а найкраще -- вічно, зберігати свої фізичні властивості, здатність легко змінювати зовнішній вигляд, високу портативність тощо.

Потреби ринку набули настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару як його здатності задовольняти певні потреби людини і його специфічної споживної вартості -- здатності задовольняти вимоги ринку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв'язок останнього з першочерговими життєвими потребами людини.

Під впливом указаних об'єктивних процесів відбувався стихійний відбір грошового товару з групи металів. Спочатку використовувалися звичайні метали -- залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю роль почало виконувати срібло як благородний метал з високою питомою і сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими властивостями природа наділила золото, яке теж стало претендувати на роль грошового товару. Почалася тривала боротьба між сріблом і золотом за «грошовий трон» у товарному світі. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціонуванням золота і срібла & ролі грошей і називався золото-срібним біметалізмом. Закінчився він у кінці XIX ст. перемогою золота, встановленням золотого монометалізму *..

Коли роль грошей остаточно закріпилася за одним товаром -- золотом, останнє виділилося із світу звичайних товарів як їх антипод, як самостійне економічне явище в особливій (золотій) формі. Відбулася абсолютизація споживної вартості золота як грошового товару, а його споживна вартість як звичайного товару набула другорядного значення. Абсолютизація золота в ролі грошей стала такою поширеною, що навіть видатні мислителі вважали його грошима від природи. Тільки глибокий науковий аналіз походження грошей дав можливість ученим, зокрема К. Марксу, прийти до висновку, що золото і срібло за своєю природою не є грошима.)

Водночас К. Маркс підкреслював, що гроші за своєю природою -- це золото і срібло. Таке твердження можна вважати справедливим для того часу, оскільки воно відображало рівень формування самої суті грошей, що визначався досягнутим рівнем розвитку суспільних, зокрема ринкових, відносин. Проте наступний їх розвиток довів відносність цього твердження. Як не міг зупинитися розвиток суспільних відносин епохою капіталізму вільної конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток грошей закріпленням їх ролі за золотом.

Грошей, необхідних для обігу тепер, визначається за формулою:

КГ= (ЦТ-К+П-ВР)/О

де КГ--кількість грошей в обігу;

ЦТ -- сума цін товарів;

К- сума цін товарів, проданих у кредит;

П -- платежі, за якими настав строк оплати;

ВР -- взаємні розрахунки;

О -- число оборотів однойменної грошової одиниці.

З розвитком товарно-грошових відносин функція грошей як засобу платежу дедалі більше витісняє функцію засобу обігу. Остання виявляється лише у сфері роздрібного товарообігу.

При вексельному обігу несплата в строк одним боржником призводить до порушення розрахунків багатьох інших товаровиробників, що створює нові можливості для економічної кризи.

Розширення товарно-грошових відносин за межі національних ринків привело до формування п'ятої функції грошей. Це-- світові гроші. Виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе локальні форми (масштаб цін тощо) і виступають у своїй початковій формі, тобто у вигляді зливків благородних металів.

Проте, обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші використовуються головним чином як засіб платежу Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов'язань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборгованість, вона покривається золотом чи валютою тієї держави, якій сплачується борг. Світові гроші виступають як загальний платіжний і міжнародний купівельний засіб.

Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли видаються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багатства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні контрибуції.

2. Історичний досвід України в творенні національної грошової одиниці

Процес створення національної грошової одиниці України має давні традиції. Як свідчить історія нашої країни, в часи Київської Русі, козацької республіки, Української Народної Республіки діяли свої фінансові системи, карбувалися гроші, що було одним із ознак суверенності держави.

В Київській Русі існували так звані кунні гроші. Після прийняття християнства за князювання Володимира Святославовича карбувалися золоті й срібні монети.

Як правило, вони карбувалися на знак приходу до влади князя й слугували засобом відображення урочистості події. Головним же в карбуванні монет з економічної точки зору е те, що вони надходили в канали товарного обміну, виконували функції грошей і становили основу їх кунної системи. До того ж князі брали данину грошима, що свідчило про достатній рівень товарно-грошових відносин.

Кунна система включала гривні -- срібні й золоті зливки та вевериці, векші -- ймовірно, хутра або шкіри тварин (куниці й білки)

Відомо, що з другої половини XI ст. до початку XIV ст. всі кунні номінали були грошима-хутрами або шкірами, тому що ніяких металевих грошей, окрім важких срібних зливків (гривень), у тогочасний період в Україні в обігу не було. Тим часом для великих торговельних операцій потрібна була стабільніша, твердіша за кунні гроші валюта. Тому й виникають в обігу срібні гроші у вигляді гривні. Гривня була основною лічильною одиницею кунної системи грошей. Про це переконливо свідчать неодноразові згадки в такому важливому документі, як «Руська правда».

У XII--XIII ст. гривні використовувалися для ведення значних фінансових операцій. Досить часто вони мали різноманітну форму та вагу. Зокрема, гривні київського ґатунку, карбовані в XI--XII ст., мали вигляд шестигранного зливка срібла вагою близько 160 г. Дещо іншої форми шестигранник карбування XIII от. важив 196 г. Чернігівські гривні ромбовидної форми з розплесканими язичками теж мали вагу 196 г.

Гривні карбувалися також із золота, але зустрічаються вони рідко, тому вважається, що золоті гривні з'являлися, як правило, на знак приходу до влади князя. Срібні ж гривні вживалися при проведенні великих торговельних та фінансових операцій.

Дослідники зазначають, що на різних територіях України поряд з місцевими монетами в обігу находилося багато візантійських монет, які з ювелірно-естетичного боку спочатку були досконалішими. Одначе майстерність карбування монету Русі поступово зростала, що привело з часом до перевершений якості візантійських виробів. Шкода, що цей плідний процес був перерваний татарською навалою.

Починаючи з XIII ст. назва «гривня» поступово замінюється терміном «рубль». Через 150 років карбованець цілком витіснив з ужитку гривню і став панівною грошовою одиницею аж до наших днів.

Цікавою сторінкою нашої історії є козацької розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. Військові досягнення козацтва, розвиток ремісництва й торгівлі, митниці активно сприяли зростанню авторитету Війська Запорізького І створенню незалежної української держави. Цьому найбільше сприяла розумна фінансова політика Богдана Хмельницького. Так, за часів його гетьманування було, по-перше, організовано «Скарб» (державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та використання; по-друге, розроблено й запроваджено необтяжливу для народу податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси у населення, а не розоряти його.

Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому водночас гарантувалися прибуткові операції. Внаслідок такої фінансової політики щорічно до Скарбниці надходило понад 100 тис. «червоних золотих». Цих коштів ціпком вистачало для функціонування державного механізму, а надалі -- й для карбування власної української монети в Чигирині. Вона мала такий вигляд: на одному боці зображено лич -- символ військової могутності Війська Запорізького, а на другому -- викарбовано ім'я гетьмана.

Українські гроші карбувалися також за гетьмана П. Дорошенка, І. Самойловича та І. Мазепи. Тогочасним фінансам України були властиві високий рівень розвитку, повна самостійність і незалежність організації.

Проте поступова втрата державності після Переяславської угоди обернулася трагедією для українського народу, руйнуванням економіки України та фінансово-грошової системи. Як відомо, за цією угодою йшлося лише про військовий союз. І доки живим був Б. Хмельницький, Росія змушена була певною мірою дотримуватися угод, Україна мала широку самостійність у внутрішній та зовнішній політиці, щорічно лише сплачувала одноразову данину. В Україні діяла власна податкова система. Державними фінансами розпоряджався гетьман, функціонує; вала власна митна служба. Отже, йшлося про самокерованість кожного учасника українсько-російського союзу, а економічні стосунки будувалися на еквівалентному обміні, митних кордонах та власних валютах.

Вже після смерті Б. Хмельницького розпочалися утиски й порушення домовленостей. Але найбільшого руйнування українська фінансово-грошова система зазнала за часів реформ Петра І, коли було остаточно ліквідовано в Україні Скарбницю, примусово вилучено з обігу наявні українські та іноземні західні монети, замість яких в обіг випускалися нижчої якості російські монети. Різко зріс також тягар податків на користь царської казни та витрати на утримання дедалі більшої чисельності війська, що підірвало економіку й добробут населення України. Якщо раніше фінансові нагромадження значною мірою залишалися в Україні, то після цих реформ .розпочався постійний процес безкоштовного відпливу капіталів на територію Росії. Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина Й в 1774 р.

Для того щоб утримувати систему гнітку й нееквівалентного обміну, потрібно було мати величезний репресивний апарат. На його утримання Росія віками відволікала колосальні кошти, чим безпосередньо знекровлювала й пригнічувала економіку власного народу, а тим більше завойованих територій. Все це гальмувало дію об'єктивного закону міжнаціональної конкуренції, який є наріжним у розвитку економіки будь-якої країни.

В той час, коли в Правобережній Україні переважали в обігу високоякісні золоті й срібні монети країн Європи, на Лівобережжя дедалі більше надходили московські монети: срібні й мідні копійки. Мідні монети були такої низької якості й такими безвартісними, що викликали запеклий спротив у народу і були вилучені з обігу в Росії й Україні. Недовіра була і до срібних монет, хоч вони й карбувалися з високоякісного срібла західноєвропейських талерів. Пояснювалося це тим, що через свою дрібність вони були дуже незручними в користуванні, до того ж не мали кратних номіналів, які вже були властивими європейським валютам.

Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження української державності й суверенності народу, дало можливість швидко віддрукувати й оперативно доставити з Берліна українські гроші -- гривні -- і ввести їх в обіг. Ще й зараз висока якість паперу, технічного й художнього виконання, широке використання символіки Київської Русі роблять тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі 1917--1920 рр.; монет не карбували, в обігу ) перебували лише паперові гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами українською мовою -- на лицевій стороні і російською, польською та єврейською мовами -- на звороті.

Основою грошової системи УНР стала власна грошова одиниця -- гривня, яка у вартісному відношенні прив'язувалася до повноцінного довоєнного рубля царської Росії вартістю 0,7742 г чистого золота. Тоді 1 руб=2гривням, а 1 гривня =100шагам. Крім цього, в грошовому обігу Української Народної Республіки перебували: банківські білети вартістю 10, 25, 50, 100, 250 і 1000 гривень, державні кредитні білети вартістю 2, 10, 100,500, 1000 і 2000 гривень, а також розмінний знак державної скарбниці вартістю 5 гривень та дрібні розмінні «монети», вірніше, їхню роль виконували паперові гроші -- шаги--вартістю номіналу 10, 20, ЗО, 40 і 50 шагів.

Нестача дрібних розмінних монет, потреба замінити російські рублі та інші обставини; часів війни зумовили появу окремих видів регіональних і міських грошей з різними назвами: бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети та ін. Власні гроші їв 1917--1920 рр. випускалися в обігу на Донбасі, Слобожанщині, Сіверщині, Полтавщині, Херсонщині, Київщині, в Тавр, Галичині. На території Волині свої грошові знаки мали: Кременець -- розмінні білети вартістю 1. З та 5 крб.; Дубно -- чек вартістю 10 крб.; Луцьк -- розмінний знак вартістю 20 гривень; Житомир -- розмінні білети вартістю 1, З і 5 крб. та ін.

Термін «рубль» виник ще в XI ст. в Новгороді, але панівне становище зайняв лише в XV ст., коли остаточно витіснив гривню. На початку свого існування рубль як грошова одиниця являв собою зливок срібла вагою приблизно 204 г. Але з часом російська держава вагу срібла в ньому зменшувала. Наприклад, у 1654 р. його вага вже становила 28 г, в 1764 р. -- 18 г, а в 1769 р. уряд Катерини II вперше випустив в обіг паперовий рубль у вигляді паперових асигнацій. Спочатку вони були розмінними, тобто обмінювалися на срібло. Однак внаслідок покриття військових витрат паперовий рубль швидко знецінився, тому його обмін на срібло припинився. Лише проведення грошової реформи 1839 --1843 рр. закріпило основною грошовою одиницею срібний рубль, а з переходом до золотого монометалізму. в 1897 р. в обіг було введено золотий рубль, що містив 0,7742 г чистого золота. Його карбування було доручено тій самій фірмі «Кенедієн Бенк Нот Компані», яка 1992 р. надрукувала українські гривні.

З початку першої світової війни 1914 --1918 рр. розмін банкнот на золото припинився, в обіг стали випускатися лише паперові гроші. Внаслідок зростаючих витрат на війну знецінення російської валюти досягло такого розміру, що рубль у лютому 1917 р. коштував 18 коп., а на літо 1917 р. ~ лише 6--7 коп. Цим самим тимчасовий уряд підписав собі вирок. Після жовтня 1917 р. розпочалася реалізація однієї з найтрагічніших утопій марксизму -- демонетаризація економіки. Заміна повноцінних грошей радянськими «грошовими знаками» означала скасування повноцінних конвертованих грошей, на місце яких в обіг запущено було квитки для обліку й контролю. На відміну від грошей їх можна друкувати в будь-якій кількості з власного розсуду уряду. Думалося також, що невпинною емісією можна покривати будь-який бюджетний дефіцит. Досить швидко з'ясувалося, що впровадження таких квитків збанкрутувало, а для підтримання відносин платежу та обміну потрібні нормальні грошові знаки.

Перші радянські гроші було введено в обіг 1919 р. у вигляді державних кредитних квитків («денежных знаков», або «совзнаков»), що й стало одним з важливих кроків на шляху до декларованої відміни грошей взагалі і становлення прямого розподілу матеріальних благ. Одночасно з цим робилися масові спроби щодо впровадження прямого продуктообміну й безгрошових відносин. Лише загроза ліквідації радянської влади й небачена інфляція змусили більшовиків відійти від свого експерименту й започаткувати карбування срібного рубля. В 1922 р. розпочато емісію повноцінного паперового червінця, аз 1923 р.-- і золотого червінця ваговим вмістом 8,6г золота.

Внаслідок грошової реформи періоду непу знецінені «сов-знаки» були витіснені (1 золотий рубль обмінювався на 5,457 млн «грошових знаків»), а в обігу залишилися: по-перше, червінець, що дорівнював 10 рублям і вище; по-друге, білети державної скарбниці номіналом 1, 3, 5 рублів; по-третє, дрібна розмінна срібна та мідна монета.

І хоч політика непу була найефективнішою за весь радянський період, проте ідея демонетизації знову почала втілюватися в 1929 р. Зокрема, за вказівками Сталіна було організовані;! емісію колосальної кількості «грошових знаків» незалежно від їх товарного покриття і з негайним припиненням їх І конвертованості, що призвело до невпинної повзучої інфляції в ' прихованій формі, а надалі й до повного розвалу грошової системи.

Щоб якось упорядкувати грошовий обіг, у 1937 р. курс рубля було прирівняно до долара за курсом 1 дол. = 5,3 рубля. У 1950 р. декларовано було нічим не аргументований золотий вміст рубля 0,222168 г золота, що означало переведення його курсу з доларової на золоту базу. В 1961 р. золотий вміст рубля визначено «розрахунковим способом», який важко зрозуміти, в 0,987412 г чистого золота. Надуманість такого курсу була настільки очевидною,, що ніколи не використовувалася в розрахунках з країнами, в яких обертається вільноконвертована валюта.

Ігнорування економічних законів, волюнтаристська економічна політика, нестерпний тягар гонки озброєнь, затратний механізм господарювання та інші дії адміністративно-командної системи вкрай підірвали і рубль, що фактично втратив понад 99% своєї купівельної спроможності та функцій. Ось чому за умов всеохоплюючої кризи й розвалу фінансово-грошової системи перед усіма країнами СНД, в тому числі й перед Російською Федерацією, постала проблема вилучення з обігу збанкрутілого рубля Й заміни його національними грошовими одиницями.

Низька ефективність економіки і хворобливий стан союзного рубля протягом усіх років його існування привели до того, що рубль так і не став повноцінною валютою. Не маючи незалежної купівельної сили (а це найголовніше для дієздатності будь-якої грошової одиниці), він ніколи не був навіть грошима, тому що за нормальні гроші завжди можна було придбати засоби виробництва, землю, а за нього -- ні. Тож .навіть український карбованець стояв ближче до статусу справжніх грошей, ніж радянський рубль. Ніколи радянський рубль не зміг набути також властивості вільного обертання на вільному ринку. У обігу він знаходився лише на території Союзу. Найхарактернішою ознакою його було постійне знецінення, хоч і приховуване офіційною пропагандою.

Розвал унітарної держави СРСР створив таку ситуацію, що його грошова одиниця ні національне, ні територіально не стала ідентифікованою. Намагання зберегти її означало одне -- зберегти певні переваги для тих, хто прагне володіти механізмом перерозподілу доходові надалі. Водночас єдиний рубль прирікав інших на постійні втрати від Інфляції та нееквівалентного обміну. Оскільки процес впровадження національної валюти довготривалий, вимагав глибоких структурних змін і радикальних економічних реформ, то наша держава змушена була вдатися до впровадження купоно-карбо-ванця як паралельної, тимчасової валюти.

В класичному розумінні купони (франц. «coupon») -- частина аркуша цінного паперу (наприклад, акції), яка відрізується від нього і передається замість розписки при отриманні відсотків або дивідендів. Українські ж купони безпосередньо наближалися до національної валюти. Вони спочатку мали відповідний курс по відношенню до рубля, вільно продавались за конвертовану валюту, успішно виконували такі грошові функції, як засіб обігу й засіб платежу. Купони, випущені державою, мали обов'язкове обертання на всій території нашої країни. Лише після введення в обіг купонів багаторазового користування уряд України одержав можливість реально контролювати територію, товарний та грошовий обіг. Дуже важливо, що в процесі емісії й підтримання обігу купонів відпрацьовувався механізм інкасації, формувалася вся інфраструктура для успішного функціонування українських грошей.

Отже, впровадження купонів багаторазового користування для тимчасового обігу як проміжної національної валюти було необхідним кроком на шляху до формування ефективної грошової системи. За умови відсутності стабільної грошової одиниці вони найкраще могли захистити внутрішній ринок і своєчасно вирішити проблему хронічної нестачі готівки.

Однак купон спочатку передбачався як засіб захисту від інфляції тих грошей, що були на руках у населення, а також для захисту споживчого ринку України від зовнішніх негативних факторів. Чи міг він у такому вигляді ефективно функцію.

3. Функції грошей

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм одержала назву функції грошей. Функція грошей -- це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п'ять їх функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світові гроші. Проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з цих функцій і особливо міри вартості.

Ще більш помітні розбіжності в трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування функцій грошей, окремі з них виділяють одну чи декілька функцій як найважливіших, на їх думку, й абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються функції засобу платежу і світових грошей. Разом з тим класики буржуазної економічної теорії та деякі її представники кінця XIX -- початку XX ст. визнавали всі п'ять функцій грошей.

Міра вартості -- це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції -- відбивати і вимірювати вартість-- визначається тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром -- загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана *. І тільки через кількісне визначення у вагових чи інших одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів.

Найчіткіше подвійне призначення міри вартості виявлялося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Всі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу. Такі «золоті» чи «срібні» ціни спочатку визначалися за ваговим масштабом і мало чим відрізнялися на всіх ринках.

З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорівнював фунту срібла, а монета карбувалася вагою 1/240 фунта срібла. З часом масштаб цін з певних причин істотно відхилився від вагового, причому в кожній країні різною мірою. Тому ціни, які виражалися в національних грошах, почали значно відрізнятися на різних ринках, що зумовило необхідність застосування спеціальних коефіцієнтів зіставлення валют (валютних курсів).

Отже, в умовах обігу дійсних грошей ціна формувалася внаслідок подвійного їх функціонування -- як втілення загальної праці для вираження вартості конкретних товарів і як масштаб цін для визначення самої вагової кількості грошового металу. Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, е складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Його не можна ні протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи тільки до рахункових грошей .

В умовах обігу нерозмінних знаків грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін. Більшість держав світу перестала фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення, до забезпечення практики ціноутворення рахунковою одиницею.

Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудову природу вартості, по суті зводять функцію міри вартості до таких рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм формування трудової вартості товарів настільки, що вона може вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають вихід у тому, що оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх із звичайними товарами можна забезпечити і вимірювання вартості останніх. Жоден з цих підходів поки що не дав науково обґрунтованого й остаточного пояснення механізму міри вартості в сучасних умовах, проте останній з них здається найплодотворнішим: не закриває шлях до пошуку істини, що характерно для концепції рахункових грошей, і не вимагає відмови від теорії трудової вартості.

Дійсно, якщо визнавати, що всі сучасні форми грошей є носіями мінової вартості, то можна визначити і реальну схему виконання такими грошима функції міри вартості. Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб'єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін -- бажання продати і готовність купити -- визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб'єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.

Змінюється й механізм дії масштабу цін. Як інструмент виміру грошової ціни він діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним як один процес, оскільки еквівалентна товару вартість уже виражена в грошових одиницях, а не у ваговій кількості золота. Тому роль масштабу цін ніби поглинута мірою вартості. Рівень цін на товари, що склався, зумовлює і масштаб цін для нових товарів, а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки та ін.) не обов'язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Засіб обігу -- це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою

Т -- Г -- Т

на відміну від бартерного обміну товарів за схемою

Т -- Т.

Участь в обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він і розпадається-на два самостійних акти -- продаж (Т--Г) і купівля (Г--Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції--кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т -- Г -- Т продаж (Т -- Г) не означає досягнення цілей обміну жодним з власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, в чому криється абстрактна можливість кризи збуту.

Разом з тим розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два самостійних акти має велике позитивне значення для розвитку обміну й економіки взагалі.

По-перше, відкривається можливість затримувати гроші і нагромаджувати вартість в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну і дає нові імпульси розвитку виробництва.

По-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник товару може продати його не тому, хто в цей час має необхідний йому (продавцеві) товар, а тому, хто в ньому має потребу. За одержані гроші він має можливість вільно вибрати на альтернативній основі необхідний товар, що сприяє розвитку конкуренції серед товаровиробників.

По-третє, власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької активності товаровиробників, поглиблення і розширення ринкових відносин, урізноманітнює форми товарно-грошових відносин взагалі.

Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони виступають реально як втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі вони виступають-- дійсних грошей (золотої чи срібної монети), розмінних чи нерозмінних знаків грошей (готівка), чи просто у вигляді записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого.

Ця особливість засобу обігу визначає характер зв'язку обігу грошей і товарів. Так, в обігу завжди знаходиться певна маса грошей, які протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати на якийсь момент, то маса грошей повинна приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за певний період часу, то середня маса грошей, що знаходиться в обігу, повинна бути меншою за суму цін товарів, що реалізуються, на величину, яка визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця за цей час може забезпечити реалізацію кількох товарів. Указана залежність між масою грошей в обігу і сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу.

Засіб платежу -- це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як указувалося вище, поява її була зумовлена продажем товару в кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову -- купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу, зміну позичкового процента тощо.

У міру поглиблення економічних відносин, перетворення їх у суто грошові, а народного господарства -- в грошове, широкого розвитку кредитних і фінансових зв'язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі товарного обігу і стали обслуговувати погашення різноманітних зобов'язань у суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв'язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет та в інші центральні фонди цільового призначення і фінансуванні суспільних потреб з цих фондів, при видачі і погашенні банківських позичок тощо.

Засіб нагромадження -- це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль -- збереження вартості. Для цього достатньо було вречевлити вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що називалося скарбом. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.

4. Еволюція грошей та їх форми

Процес еволюції грошей відбувався залежно від ритму, темпу і масштабів товарного обміну, які обумовлювали певні форми грошей, зокрема грошово-товарну, грошово-знакову та ідеальну.

Грошово-товарна форма. Вона утвердилася із закріпленням за золотом як товаром ролі загального еквівалента. У ній виокремлюють грошово-металеву, грошово-зливкову та грошово-монетну форми.

Грошово-металева форма. У цей період золото та срібло зважували, визначали їх пробу, ділили на певні шматки.

Грошово-зливкова форма. За такої форми також використовувався шмат грошового металу, але вже відповідно оформлений з огляду на його пробу і вагу.

Грошово-монетна форма. У цей час грішми були повноцінні карбовані державою золоті й срібні монети.

Грошово-знакова форма, її розвиток почався з відокремлення грошового знака від повноцінних (товарних) грошей. До неї відносять монетно-знакову, паперово-кредитну і розрахунково-знакову форми.

Монетно-знакова форма. Спершу монети за вагою відповідали своєму номіналу, але в процесі зношування, стирання номінал усе менше відповідав вазі монети. З часом це свідомо робили ари карбуванні монет із благородних металів, а потім перейшли, до карбування їх з металів і сплавів -- замінників золота й срібла. Так утвердився замість повноцінних монет грошовий знак. А з переходом до паперових грошей зникає і предметний образ грошового товару.

Паперово-кредитна форма. Грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей і включився у самостійний обіг за своїми специфічними законами, протилежними законам обігу повноцінних грошей. Якщо товарні гроші обертаються, тому що мають власну вартість, то паперові -- мають вартість, тому що обертаються.

Розрахунково-знакова форма. Вона виникла на основі паперово-кредитної з розвитком ринкових відносин, взаєморозрахунків, науки і техніки. Розрахунково-знакова форма заперечує не лише товарні гроші, а й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові (грошові) знаки (банківські білети, розмінні монети) вже не обертаються, а діють як розрахункові засоби, своєрідні свідчення права суб'єкта взаємовідносин на отримання послуг, товарів, грошей або відпрацьованого ним часу.

Ідеальна форма. У ній виокремлюють кредитну і платіжно-розрахункову форми.

Кредитна і платіжно-розрахункова форма. Вони передбачають використання сучасних технологій, зокрема електронних сигналів за допомогою пластикових кредитних та дебетних карток.

Пластикові кредитні картки. Фіксують купівлю в рахунок банківського кредиту на конкретну суму банку, де зберігаються гроші суб'єкта і який зв'язаний відповідною електронною системою із закладами торгівлі. Одразу після акту купівлі-продажу заклади торгівлі отримують гроші - свідчення, гроші-права. Використання пластикових кредитних карток дає змогу поєднувати кредитну і платіжно-розрахункову форми грошей, оскільки картки є іменними і не обертаються в системі обігу.

Дебетні картки. Виконуючи функції кредитівок, вони дають змогу вносити гроші на рахунки суб'єктів-власників карток.

Ідеальні гроші (гроші-символи) в розрахунково-знаковій формі вартості наближаються до своєї вершини, оскільки паперові гроші вже не є реальними грішми, хоч сам знак ще матеріальний. Цим він відрізняється від розрахункового знака, позбавленого і цієї якості, хоча й таку його специфічну форму, як форму руху матерії, напевне, можна визначити.

Використання електронних сигналів за допомогою кредитних та дебетних карток, інших засобів у сфері обігу засвідчує перехід до ідеальної форми вартості. У цьому контексті передбачають заміну товарної форми виробництва та обміну обміном здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства.

Послуговування логіко-історичним методом (вивчає економічні явища, категорії та закони, виходячи з їх внутрішньої зумовленості історичним розвитком та конкретно-історичними умовами узагальнює еволюцію грошей і розкриває логіку їх зародження трансформації в сучасні форми вартості та обміну:

грошово-товарна форма (грошово-металева, грошово-зливкова, грошово-монетна);

грошово-знакова форма (монетно-знакова, паперово-кредитна, розрахунково-знакова);

--ідеальна форма (кредитна і платіжно-розрахункова). Еволюція грошей супроводжувалася виникненням і функціонуванням таких загальних еквівалентів:

товарний (функціонування у якості грошей різноманітні товарів: худоба, хутро, шкіра та інші, які виступали як загал;еквіваленти);