Фінанси

Облігація - цінний папір, який засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу у визначений строк із виптатою відсотків.

Казначейські зобов'язання - це вид цінних паперів на пред'явника, які розмішуються на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету і дають право на отримання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів (для юридичних і фізичних осіб). Дає право на отримання доходу (є строкові, до запитання, іменні, на пред'явника).

Вексель - це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя.

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів, які видаються громадянам В Україні виключно іменні, які підтверджують право в процесі приватизації на безоплатну частку майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Депозитне свідоцтво - цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються її одному з банків, дає право на отримання доходу, а також частку активів корпорації у разі її ліквідації. Вони забезпечують доступ на іноземні фондові ринки.

Варант - специфічний вид цінних паперів. Випускається разом з привілейованими акціями та облігації ми й дають право власникові купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду.

Опціон - це угода між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх. Є два види опціонів: американський і європейський.

Ф'ючерс є контрактом, особі, яка його уклала бере на себе зобов'язання після закінчення певного строк) продати певну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. На відміну від опціону розрахунок є обов'язковим.

Форвардний контракт - це спеціальна складений ф'ючерсний контракт, що відповідає потребам конкретного клієнта, не є стандартним, не укладається на організованому фінансовому ринку.

Своп (обмін) - двостороння угода про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.

Інвестиційні сертифікати - цінні папери, що випускаються інвестиційною компанією і дають власнику на отримання доходу. Власник інвестиційних сертифікатів не має корпоративних прав.

На ринку цінних паперів можуть здійснюватись такі види професійної діяльності: торгівля цінними паперами; депозитарна діяльність; розрахунково-клірингові; діяльність з управління цінними паперами; діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів; діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів здійснюється юридичними і фізичними особам на підставі спеціальних ліцензій.

Основні учасники ринку цінних паперів: емітенти цінних паперів; інвестори; посередники; держава.

Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва, виконання робіт і надання послуг, які здійснюються на платній основі і мають відмінні риси свого функціонування. Перелік послуг визначається законодавчо. За структурою фінансові послуги дуже різні, можуть мати риси кредитних операцій, операцій оре іди, страхування, проте всім їм притаманні риси створення й використання фондів ресурсів для здійснення економічної діяльності. До фінансових послуг відноситься лізинг - вид діяльності, яка спрямована на залучення й розміщення фінансових ресурсів на основі передачі у користування майна за плату. Об'єкт - рухоме і нерухоме майно. Суб'єкти: виробник лізингового майна, лізингодавач, лізингоодержувач. Є два види лізингу: фінансовий і оперативний лізинг. Лізинг є внутрішній і міжнародний.

До фінансових посередницьких послуг належить також факторинг - передача права банку на отримання платежів від платників за поставлені товари. Банк у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями.

Клієнт, продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80-90% від суми боргу. Решту - 10-20% - банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення ця сума повертається. Така послуга дає змогу через посередництво перетворити продаж із відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою і прискорити рух капіталу. Факторинг є ризиковим, але високоприбутковим банківським бізнесом, ефективним засобом фінансового маркетингу.

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти - фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, на сучасному етапі дуже різноманітні.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють певні інструменти, що їх обслуговують:

Інструменти ринку позикових капіталів: гроші й розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів: різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку.

Інструменти валютного ринку: іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку: страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи на окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінних каменів: зазначені цінні метали і камені купують з метою формування фінансових резервів і тезаврацій; це також розрахункові документи і цінні папери, які обслуговують цей ринок.

Інструменти ринку нерухомості: цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За терміном обігу розрізняють такі фінанансові інструменти:

- короткострокові (до 1 року);

- довгострокові (понад 1 року);

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти:

- без подальших фінансових зобов'язань - валютні цінності, золото;

- боргові (характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем й зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у вигляді відсотка) - облігації, векселі, чеки.

За черговістю такі фінансові інструменти:

- первинні - підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо).

- вторинні, або деривативи (похідні цінні папери) - використовуються для здійснення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику (хеджування). Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня доходності фінансові інструменти поділяються:

- з фіксованим доходом;

- з невизначеним доходом - рівень доходності змінюється залежно від фінансового стану емітента або у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку.

За рівнем ризику розрізняють:

- безризикові (короткострокові цінні папери. "тверда іноземна валюта, золото та інші дорогоцінні метали камені, придбані на короткий термін");

- з низьким рівнем ризику (виконання зобов'язань гарантоване стійким фінансовим становищем і надійною репутацією позичальника);

- з помірним рівнем ризику (рівень ризику зобов'язань приблизно дорівнює середньоринковому);

- з високим рівнем ризику (рівень ризику перевищує середньоринковий);

- з дуже високим рівнем ризику.

Міжнародні фінанси - це економічні відносини з приводу створення і використання фондів фінансових ресурсів, які здійснюються на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посилення інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах. Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед Організація Об'єднаних Націй, Європейський союз, Північно- Атлантичний договір тощо, для функціонування яких потрібні фінансові ресурси.

Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам.

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн - засновників цих організацій. Вони започатковуються на основі багатосторонніх угод між державами, їхнім основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів.

Міжнародні фінансові інститути мають взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Кредити, як правило, надаються на конкурсній основі.

Міжнародні фінансові інститути створюються як надбудова над національними фінансовими системами. Вони ефективніше виконують ті функції, які на міжнародному рівні одна держава не може виконати. Ці інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам - членам міжнародних інститутів, які мають у цьому потребу. До їх складу входить: Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку.

Майже всі міжнародні фінансові інститути були створені в 1944 році з метою об'єднання зусиль для післявоєнної відбудови економіки багатьох країн. В цілому це мало досить позитивне значення для тодішнього періоду світового економічного розвитку. МВФ, зокрема, одержав статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ у своїй діяльності сприяє стабілізації національних валют країн - членів фонду, підтриманню рівноваги платіжних балансів та покриття їхнього дефіциту, надання консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Фінансова діяльність міжнародних організацій пов'язана з формуванням і використанням їх бюджету та цільових фондів. Доходи формуються за рахунок внесків країн, що входять до складу. Кошти використовуються згідно з бюджетом. Провідними з них є ООН і ЄС.

ООН заснована в 1943 р. з метою підтримання миру, вирішення економічних, соціальних та гуманітарних проблем, захисту прав людини, охорони навколишнього природного середовища. Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. Видатки ООН можна поділити на 2 частини: адміністративні та накладні витрати (38%) і програмні видатки (62%).

Європейський Союз створений в 1957 р. з метою економічної співпраці Європейського економічного співробітництва. Було сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар'єри, здійснено уніфікацію податкового законодавства, створено європейську валютну систему. Бюджет формується за рахунок внесків країн Союзу. Всі доходи поділяються на 2 групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. До доходів бюджету ЄС належать мита і податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу, ПДВ, що встановлюється за єдиною ставкою щодо уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт бюджету ЄС - він не може перевищувати 1,2 загального обсягу ВНП Союзу. Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності. Бюджет ЄС розробляється Єврокомісією і затверджується Євро-парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем -- з боку Палати аудиторів і Європарламенту.

Міжнародні фінансові інститути поділяються на: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться:

1. Міжнародний валютний фонд (МВФ),

2. група Світового банку

3. Банк міжнародних розрахунків.

Регіональні створюється за континентальною ознакою:

1. Європейський банк реконструкції та розвитку;

2. Азіатський банк розвитку;

3. Африканський банк розвитку;

4. Міжамериканський банк розвитку.

І. МВФ є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціальної установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., почав функціонувати у 1947 р. Основна мета діяльності МВФ - сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду. Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн-членів Фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Внесок України становить 997,3 млн. 5БК (спеціальні права запозичення) - це міжнародний платіжний засіб (у встановлених пропорціях до світових валют). Внесок кожної країни є її квотою. Чверть внеску проводиться у вільно конвертованій валюті, решта - в національній. Кількість голосів у Фонді визначається так: 250 голосів незалежно від розмірів квоти + 1 голос на кожні 100 тис. 5ЮК квоти. Не менше одного разу на 5 років здійснюється загальний перегляд квот. Крім власного капіталу МВФ може використовувати позикові кошти, які може отримувати в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування. регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції є повним напрямом діяльності, які МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн-членів Фонду. Виділення кредиту залежать від трьох основних чинників: потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квот країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної часток та кредитної політики. Резервна частка становіть 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредиті видаються на першу вимогу країни без сплати відсотків і комісійних. Кредитна частина становить повну величину квоти даної країни. У тих випадках, коли потреби в іноземній валюті перевищують резервну і кредитну частки даної країни (тобто 125% її квоти) можуть використовуватись системи розширеного фінансування. Система розширеного фінансування, що почала діяти з 1974 р., передбачає надання кредитів з метою покриття дефіцитів платіжних балансів на більш тривалі терміни і більших розмірах. Існує система компенсацій того кредитування, яка призначена вирівнювати відхилення в платіжному балансі, що виникають з незалежних від даної країни причин. Сюди належать кредити на компенсацію втрат від вкорочення виручки від експорту внаслідок падіння цін на світовому ринку, від збільшення вартості імпорту зерна, від непередбачених втрат фінансування створення резервних запасів. Важливу роль відіграє фінансова допомога найбіднішим країнам, що здійснюється на пільгових умовах, насамперед на структурну перебудову.

Другий напрям діяльності - регулювання валютних взаємовідносин, узгодження валютної політики країн-членів Фонду. МВФ установлює певні валютні обмеження. Як провідний Міжнародний фінансовий інститут, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. МВФ видає щомісячний збірник фінансової статистики, що включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів.

Нагляд за макроекономікою та валютною політикою країн здійснюється за допомогою консультування.

ІІ. Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає 4 міжнародні фінансові інститути:

1. МБРіР,

2. Міжнародна асоціація розвитку.

3. Міжнародна фінансова корпорація

4. Агентство гарантування багате сторонніх інвестицій.

Серцевиною групи виступає МБРіР, який був заснований разом з МВФ в 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Основна мета діяльності Банку - сприяння розвитку економіки країн-членів МБРР. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що потерпіли внаслідок другої світової війни, нині - це країни, що розвиваються. Джерелами ресурсів банку виступають: статутний капітал, залучення коштів шляхом випуску с облігацій, резервний фонд. Внески країн-членів здійснюється шляхом підписки на акції в межах встановлених квот. Квоти жодної країни визначаються її економічним потенціалом. Резервний фонд утворюється за рахунок банку. Основні напрями кредитування - енергетика, транспорт, зв'язок, сільське господарство, охорона здоров'я та о:віта. Кредити видаються на термін до 20 років під гарантії урядів га основі дольової участі банку з фінансування певних об'єктів - до З0% їх вартості.

Міжнародна асоціація розвитку надає кредити терміном до 50 років на пільгових умовах - 0,75%.

Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високорентабельним приватним підприємствам країн, що розвиваються, без гарантії уряду.

Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій проводить страхування капітальних вкладень у країнах, що розвиваються, на випадок політичних ризиків: від експропріації, воєн, заворушень, зривів контрактів, чим сприяє роз витку діяльності інститутів групи світового банку.

ІІІ. Банк міжнародних розрахунків створений в 1930 р. - перший в історії міжнародний фінансовий інститут. Функції банку полягають у залагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійсненні розрахунків між ними. Банк забезпечує здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.

РЕГІОНАЛЬНІ:

І. ЄБРР (1990 р.) - діяльність його спрямована на країни, що розвиваються, сприяє здійсненню ринкових реформ. Україна -- член банку з 1992 р. Не менше 60% кредитів ЄБРР має спрямовувати у приватний сектор економіки, і не менше 40% -- у державну інфраструктуру.

ІІ. Європейський інвестиційний банк (1958 р.) створений з метою фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загальноєвропейське значення. Кредити надаються терміном на 20-25 років. Пріоритет -- енергетика, транспорт, телекомунікації, охорона навколишнього середовища.

ІІІ. Європейський банк валютного співробітництва (1973 р.) в рамках Європейської валютної системи, виконує функції, аналогічні МВФ - кредити на покриття дефіциту платіжного балансу.

За своєю економічною суттю державні фінанси - це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Суб'єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого - населення і підприємниць! і структури.

Ланки державних фінансів:

сукупність усіх бюджетів держави;

фонди цільового призначення;

державний кредит;

фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності.

За регіональною ознакою державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві, зокрема бюджет держави - державний і місцевий; цільові фонди - загальнодержавні і регіональні; державний кредит - державні позики і місцеві позики; фінанси державних підприємств -- фінанси державного сектору і фінанси муніципального господарства.

Функціонування сфери державних фінансів характеризують такі категорії як державні доходи, державні видатки і державний кредит.

Державні доходи - сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем розміщення вони поділяються на централізовані, які розміщені в фондах, й децентралізовані, які розміщені на державних підприємствах. За методами мобілізації зони поділяються на податнові, позикові, надходження від державною майна та угідь.

Державні видатки -- сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності.

За рівнем розміщення вони поділяються на централізовані і децентралізовані.

За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні витрати та витрати на розвиток.

За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування.

За цільовим призначенням видатки класифікуються за статтями витрат: капітальні вкладення, капітальний ремонт, заробітна плата, господарські витрати.

Державний кредит - передбачає залучення коштів державою на позиковій основі. Позичені кошти можуть використовуватись як через бюджетні видатки, так і на конкретні проекти - при випуску цільових позик.

Державні фінанси - головна ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування.

Головне призначення державних фінансів - за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпечення прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армій, органів усіх ланок влади.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини.

До них зокрема, належить:

- структурна перебудова економіки;

- боротьба з монополізмом;

- захист навколишнього середовища;

- оборона, правопорядок;

- захист тих громадян, які на ринку входять до числа споживачів - інваліди, діти, престарілі;

- проведення фундаментальних наукових досліджень;

- загальна освіта, підготовка кадрів;

- соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров'я.

тощо.

Державний бюджет, як економічна категорія, виражає фінансові відносини, зв'язані з утворенням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів держави. Ці відносини складаються, з одного боку, між державою і суб'єктами економічної діяльності, і населенням - з іншого.

Державний бюджет є централізованим грошовим фондом, являє собою загальнодержавні фінансові ресурси.

Бюджет - це основний фінансовий план держави, документ, що затверджується у формі закону. Його можна розглядати з 3-х сторін: як економічну, правову категорію та за матеріальним змістом.

Як економічна - це сукупність економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначених для забезпечення виконання державою її функцій.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд.

Функції Державного бюджету:

1) Акумулятивна - зв'язана з концентрацією коштів у централізованому фонді держави за допомогою прибутків бюджету;

2) Розподільча - реалізується через систему витрат, що повинні здійснюватися в інтересах економічного і соціального розвитку держави і задоволення потреб населення.

3) Контрольна - проявляється у виявленні й аналізі відхилень фактичних прибутків і витрат бюджету від запланованих.

За джерелами спрямування коштів бюджети поділяють на:

1. Поточний. У ньому зосереджені всі витрати, що обумовлені діючими нормами і сформованим рівнем соціальної забезпеченості. Цей вид бюджету повинен бути цілком збалансований, його витрати спрямовуються на фінансування: науки, соціально-культурних заходів (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, культура, мистецтво), зовнішньоекономічної діяльності держави (зовнішня торгівля, сплата відсотків по зовнішньому боргу), централізованих суспільних потреб (оборона, управління, утримання правоохоронних органів). За рахунок коштів поточного бюджету створюються резервні грошові фонди, а також здійснюються витрати по обслуговуванню державного боргу.

2. Розвитку. У ньому передбачаються витрати, що спрямовуються на розвиток процесу відтворення і фінансування пріоритетних соціально-економічних заходів. Витрати бюджету розвитку здійснюються в межах отриманих прибутків - власних і позикових коштів.

За суб'єктом формування бюджет буває:

1. Державним. У ньому зосереджені прибутки і витрати, що відносяться до компетенції держави.

2. Місцевим. Містить прибутки і витрати, віднесені до компетенції місцевих органів влади.

Бюджетна класифікація України наведена в схемі 17 опорного конспекту.

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов'язаних між собою, які базуються на загальноприйнятних принципах, що відповідають міжнародним стандартам.

У червні 2001 року ВРУ був прийнятий Бюджетний кодекс, який визначив основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування.

Бюджетна система України являє собою сукупність Державного та місцевих бюджетів (їх в Україні більше 10 тисяч), побудовану з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устроїв.

Бюджетна система України як унітарної держави складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для реалізації засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Схематично структуру бюджетної системи можна зобразити наступним чином - схема 18 опорного конспекту.

Вертикальна структура бюджету включає два поняття: бюджетний устрій і бюджетна система.

Бюджетний устрій - організація вертикальної структури бюджету держави за рівнями влади.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з бюджетним устроєм.

Основи бюджетного устрою: принципи побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організація взаємовідносин між бюджетами.

Встановлено 2 види бюджетів: центральні та місцеві. В Україні центральні бюджети - Державний і республіканський АР Крим. Місцеві бюджети відображають територіальний поділ - області, райони, міста. Місцеві поділяють на 2 групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджет базового рівня (сіл, селищ, міст і міських районів).

Принципи побудови Бюджетної системи України:

1) принцип єдності бюджетної системи України - забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності - забезпечується закріпленням за бюджетами відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради АР Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно - правових актів органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макроекономічних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються, відповідно, ВРУ, Верховною Радою АР Крим та місцевими радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетний процес - це організація, порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету.

Він складається з двох частин:

1. Бюджетне планування

2. Виконання бюджету.

Бюджетне планування включає:

- складання проекту

- його розгляд

- затвердження.

Виконання бюджету здійснюється КМУ, оперативна робота ведеться Мінфіном, Державним казначейством і Державною податковою адміністрацією. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків з поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансувати бюджет на різні періоди.

Державні прибутки формуються в результаті розподільчих і перерозподільних процесів, що здійснюються за допомогою фінансів. Об'єктом відносин у зв'язку з формуванням державних прибутків є валовий внутрішній продукт. Суб'єктами є: з одного боку -- держава, з іншого -- підприємства, організації, заклади, населення. Основою формування державних прибутків є створений національний дохід, а в його складі -- чистий прибуток, тому обсяг державних прибутків залежить від обсягу і темпів зростання національного доходу.

Державні прибутки в основному формуються за рахунок коштів, що спрямовуються на накопичення. Основним чинником, який впливає на обсяги державних прибутків, є пропорція, що складається у фонді споживання між індивідуальними прибутками громадян і виплатами з державного бюджету в якості матеріальної допомоги.

Ознаки групування державних прибутків:

1. За джерелами утворення:

* прибутки, отримані від розподілу національного доходу;

* прибутки, що включаються до складу фонду відшкодування;

* прибутки від реалізації національного багатства.

Джерелами державних прибутків у цьому випадку є:

* податок на додану вартість;

* прибуток суб'єктів економічної діяльності державної форми власності;

* відрахування на соціальне страхування суб'єктів економічної
діяльності державної форми власності;

відрахування від прибутків суб'єктів економічної діяльності
недержавної форми власності;

відрахування від заробітної плати й інших прибутків населення.

2. За надходженнями від форм власності:

* власні прибутки держави (або прибутки від державної власності).

* прибутки, одержані в порядку перерозподілу від суб'єктів
економічної діяльності недержавної форми власності.

Джерелами власних прибутків держави можуть бути:

прибуток і амортизаційні відрахування суб'єктів економічної
діяльності державної форми власності. Чистий прибуток, створений
у державному секторі, цілком належить державі.

прибутки від державного майна й угідь (прибуток від лісокористування, рекреаційної діяльності, рибальсько-мисливський прибуток).

3. За умовами формування:

безповоротні (власні прибутки держави і прибутки від інших
суб'єктів розподільних відносин);

поворотні (державні позики).

4. За рівнем централізації:

* прибутки, використані по місцю їх утворення -- на об'єктах економічної діяльності державної форми власності (амортизаційні відрахування, прибуток);

* ті, що концентруються в державному бюджеті й інших
цільових централізованих фінансових фондах держави.

5. За методами мобілізації:

- податкові;

- неподаткові.

Державні прибутки формуються на основі функціонування фінансових інструментів:

платежі: обов'язкові і добровільні;

податки;

відрахування;

* позики.

Суспільне призначення державних витрат -- забезпечення фінансування державної діяльності, здійснення усіх функцій держави.

Об'єктом державних витрат виступають грошові фонди, сформовані в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Державні прибутки не закріплені за державними витратами, що дозволяє маневрувати коштами.

Державні витрати мають здійснюватися у відповідності з наступними принципами:

плановість;

цільове спрямування й використання коштів;

ефективність використання коштів;

безповоротність втрати виділених коштів;

дотримання режиму економії;

постійний контроль.

Методи фінансування державних витрат:

Кошторисний -- фінансування бюджетних підприємств і організацій;

Цей метод фінансування державних витрат має наступні особливості:

кошти на покриття витрат виділяються тільки з одного бюджету, у залежності від підпорядкованості підприємства. В даному випадку виняток складає фінансування загальнодержавних заходів - боротьби з епідеміями, ліквідації наслідків від катастроф і стихійних лих;

фінансування бюджетних організацій здійснюється на основі
встановлених економічних нормативів у залежності від сфери діяльності підприємства;

2. Фінансування госпрозрахункових (державно-комерційних) підприємств і організацій -- тільки у випадку їх участі у реалізації великих державних проектів і програм.

Витрати держави підрозділяються наступним чином:

1) на розвиток економіки: розвиток промисловості (по галузях промисловості); розвиток агропромислового комплексу; розвиток житлово-комунального господарства;

2) на охорону навколишнього середовища - на виконання природоохоронних програм, проведення природозберігаючих заходів та заходів з відновлення природного середовища і біорозмаїття;

3) на створення державних матеріальних і фінансових резервів - на випадок виникнення надзвичайних ситуацій та з метою примноження національного багатства;

4) на соціально-культурні заходи - на розвиток національного мистецтва, спорту, збереження культурної спадщини;

5) на оборону - утримання армії, розвиток військово-промислового виробництва;

6) на управління -- на утримання державного апарату управління (Кабінету Міністрів України. Верховної Ради України, адміністрацію Президента і т.д.).

Таким чином, бюджет країни являє собою балансову систему, яка з одного боку, складається з державних прибутків, а з іншого - певним чином витрачається на потреби держави. При цьому, головною цільовою функцією процесу оптимізації бюджету є отримання максимальних прибутків при мінімізації необхідних витрат.

1. Сутність, види та функції податків.

2. Податкова система України.

3. Податкова політика України.

4. Сучасні податкові системи зарубіжних країн.

Для задоволення різноманітних потреб держави сплачуються податки. Податки є обов'язковими платежами юридичних і фізичних осіб до бюджету. Економічну категорію «податок» слід розглядати в таких аспектах:

за економічною суттю;

формою прояву;

з організаційно-правового боку.

Економічна суть податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів.

Формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правового боку податок - це обов'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Податки -- це система примусового стягнення державою за встановленими правилами з фізичних і юридичних осіб певних коштів з метою майбутнього їх використання для задоволення суспільних потреб.

Існує п'ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування і внески, податок, збір.

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою.

Відрахування і внески передбачають цільове призначенні платежів. Це цільове призначення може бути частковим (відрахування) або повним (внески).

Податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахуванні частині! вартості ВВП на загальносуспільні потреби.

Збори на відміну під податків не мають характеру регулярних надходжень, вони є платежами разового, випадкового і незначного зі розмірами характеру.

Функції податків випливають з функцій фінансів. Податки пов'язані з розподільчою функцією в частині перерозподілу вартості ВВП між державою і фізичними та юридичними особами. При цьому податки виконують фіскальну функцію, яка відображає суть податків і визначає їхнє суспільне призначення.

У суті податків закладена регулююча функція. Суть цієї функції у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Держава може їх використати з метою регулювання певних пропорцій у соціально економічному житті суспільства.

За формою оподаткування всі податки розподіляються на:

- прямі;

- непрямі.

Схема 19 в опорному конспекті.

Прямі податки встановлюються безпосередньо стосовно платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового пресу, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають більші прибутки. Згідно схеми прямі податки бувають - особисті і реальні. Відмінність між ними полягає в співвідношенні платника і об'єкта оподаткування:

Особисті:

- при особистих податках первинним явищем є платник, а вторинним - об'єкт оподаткування; вони встановлюються персонально для конкретного платника. Найбільш поширені: прибутковий і майновий податки.

Прибутковий - із прибутків юридичних і фізичних осіб; по місцю виплати заробітної плати і при подачі декларації про прибуток.

Майновий податок встановлюється стосовно майна, що знаходиться у власності того або іншого платника. Це - подушний податок (в Україні не стягується), податок на спадщину і дарування, податок на нерухоме майно.

Реальні:

- при реальних податках первинним виступає об'єкт оподаткування, а вторинним - платник;

- вони припускають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий податки, податок на грошовий капітал.

Непрямі податки - підрозділяються на дві підгрупи в залежності від характеру торгівельної діяльності. Внутрішня торгівля зв'язана з використанням акцизів і фіскальних монополій. Зовнішня торгівля характеризується встановленням мита на товари, що експортуються й імпортуються. Непрямі податки включаються в ціну товарів і сплачуються споживачами цих товарів.

Справляння податків засновується на виділенні таких елементів системи оподаткування: об'єкт податку, або податкова база, суб'єкт (платник) податку, джерело податку, одиниця оподаткування, ставка податку, податкова квот.

Об'єкт податку (податкова база) вказує на те, що оподатковується (дохід, земля, транспортній засіб).

Суб'єкт податку - це фізична або юридична особі, на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету.

Джерело податку - дохід з якого платник сплачує податок. Воно має бути пов'язано з об'єктом оподаткування.

Одиниця оподаткування - одиниця виміру (фізична або грошова) об'єкта оподаткування.

Ставка податку - законодавчо визначений розмір податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При першому встановлюється єдина ставка для всіх платників; при диференційованому - кілька. За побудовою ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді - встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткуванні її натуральному обчисленні. Вони двох видів: фіксовані і з процентах до певної величини. Процентні ставки встановлюються до об'єкта, який має грошовий вираз. Мають три види: пропорційні; прогресивні; регресивні.

Податкова квота -- це частка податку в доході платника. Визначається в абсолютному або відносному виразі).

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків та обов'язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи. Система оподаткування України містить у собі види податків, наведені в схемі 20.

Система оподаткування в Україні складається з двох підсистем:

- загальнодержавних податків і зборів;

- місцевих податків і зборів.

Принципи побудови податкової системи:

1. Стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності - введення пільг по оподаткуванню прибутку, спрямованого на розвиток виробництва;

2. Обов'язковість сплати податків усіма суб'єктами економічної діяльності;

3. Рівнозначність сплати податків як юридичними, так і фізичними особами.

4. Пропорційність сплати податків у залежності від рівня прибутку суб'єктів економічної діяльності держави або розмірів майна;

5. Недопущення податкової дискримінації - однаковий підхід до всіх суб'єктів господарювання.

6. Соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених прошарків населення шляхом визначення економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму прибутків громадян і використання диференційованого і прогресивного оподатковування громадян, які одержують високі і надвисокі прибутки.

7. Стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів, і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8. Економічна обґрунтованість встановлених податків, їх ставок і термінів сплати.

9. Рівномірність сплати податків - встановлення термінів сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасності надходження коштів у бюджет.

10. Компетенція - встановлення і скасування податків і пільг по оподаткуванню здійснюється відповідно до законодавства.

11. Єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку.

12. Доступність - порядок і механізм сплати податків має бути зрозумілий усім платникам.

13. Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

Податкова політика - це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів децентралізованих фондів грошових ресурсів держави.

Проявом податкової політики держави на практиці є податкова система. Податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів та встановлених законом податків їх справляння.

Підхід до побудови податкової системи має бути науково-обґрунтованим, що передбачає: системність; встановлення визначальної бази цієї системи ; правову основу; вихідні принципи.

Податкова система України регулюється Законом "Про систему оподаткування" в редакції 1997 р, де визначено що загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі і непрямі, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

Сьогоднішня податкова система має значні недоліки і виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки: створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення оборотних коштів, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах.

Життєздатність податкової системи залежить не лише від правильності її побудови, а також від рівня організації податкової служби держави і налагодженості податкової роботи.

Податкова служба - це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків та інших обов'язкових платежів. її функції в Україні виконує ДПА.

Податкова робота - це діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі елементи: правове регламентування, встановлення і справляння податків, облік платників і надходжень податків, порядок та форми розрахунків з бюджетом.

Загальні риси податкових систем зарубіжних країн:

розширення оподаткування особистих доходів;

модернізація податків на споживання;

зменшення впливу податків на прибуток корпорації;

зростання відрахувань на соціальне страхування.

В умовах розвинутих ринкових відносин податкова система є важливим елементом регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Ефективність її функціонування визначається найрізноманітнішими факторами і насамперед економічним становищем, розкладом політичних сил, рівнем податкової культури, досягненнями економічної науки тощо.

Загалом, розвиткові податкових систем притаманні такі риси:

- розширення оподаткування особистих доходів;

- модернізація податків на споживання;

- зменшення впливу податків на прибуток підприємств;

- невпинне зростання відрахувань на соціальне страхування.

Податкова система в кожній країні має свої особливості, а тому всі зміни, які в ній відбуваються, потребують глибокого аналізу й можуть слугувати лише додатковим інформативним матеріалом для практичних дій у кожному конкретному випадку.

У європейських країнах податкова політика формується як результат складного процесу взаємодії інтересів і пристрастей економічного, соціального та культурного характеру. На сьогодні можна стверджувати, що податкова політика у європейських країнах є складовою загальної соціальної політики суспільного добробуту.

В більшості країн влада реально оцінює свої можливості в галузі оподаткування, усвідомлюючи, що надмірні податки підривають виробництво, не сприяють приватній ініціативі і в кінцевому підсумку зменшують дохідну частину бюджету.

Привертає увагу посилення контролю за діяльністю безпосередньо податкових органів. Так, у США в 1998 р. був прийнятий спеціальний "Біль про права платника податків", який спрямований насамперед на захист інтересів тих платників податків, які в зв'язку з непомірними вимогами з боку податкових органів постають перед необхідністю продажу свого житла чи сімейного бізнесу.