Фінанси

Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. Законами України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист права власності підприємця. Не допускається вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Фінанси підприємств, як економічна категорія, проявляються та виражають свою суть через такі функції:

- формування, розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної та фінансово-інвестиційної діяльності, для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, іншими суб'єктами господарювання;

- контроль за формуванням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

В основі фінансової діяльності підприємств - здійснення витрат і формування доходів. Підсумок фінансової діяльності відображається у фінансових результатах - прибутках чи збитках.

Ланцюг, що відображає фінансову діяльність підприємств:

фінансові ресурси --> витрати --> доходи --> фінансові результати --> збільшення або зменшення фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел.

Фінансові ресурси спрямовуються на формування основних фондів та оборотних коптів. За рахунок них здійснюються витрати підприємств на виробництво і реалізацію та інші витрати. При витратах виникають вихідні грошові потоки - оплата рахунків, страхові платежі. При реалізації продукції, робіт, послуг здійснюються вхідні грошові потоки, які формують доходи від виробничої діяльності. Джерелами доходів також є надходження від страхових компаній, від розміщення коштів на депозитах.

Виплата заробітної плати -- це внутрішній грошовий потік. Причому вона має двоїстий характер: є елементом витрат і частиною валового доходу.

Вихідні грошові потоки опосередковують відносини з бюджетом зі сплати податків і обов'язкових платежів, з банком - погашенні кредитів та сплата відсотків.

Фінансові ресурси - це частка грошових надходжень і доходів, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат щодо забезпечення розширеного відтворення. Вони класифікуються за такими ознаками:

За джерелами; кругообігом; використанням; правом власності; власні і залучені.

За кругообігом: початкові і прирощені фінансові ресурси.

За характером використання: матеріалізовані й ті, що знаходяться в обігу. Джерелами фінансових ресурсів є: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, кредити.

Фінансові результати визначаються порівнянням валових доходів і валових витрат. При їх перевищенні підприємство має прибуток.

Грошові потоки можуть здійснювати фондовий рух (створюються фонди), можуть канальний - коли фонди не створюються. З фондів і прибутку може здійснюватись оплата праці у формі премії і допомоги (внутрішні грошові потоки).

Частина чистого прибутку розміщена на фінансовому ринку - це вихідні грошові потоки. Доходи це розміщення цих коштів - вхідні грошові потоки.

Доходи і витрати мають 2 аспекти - фінансовий і податковий.

Витрати розглядаються за такими ж ознаками:

За напрямами фінансування виробництво і реалізація продукції; відтворення основних засобів; операційні заходи; соціальні витрати.

За джерелами фінансування: витрати, забезпечені власними фінансовими ресурсами; покриті залученими позиковими коштами; здійснені за рахунок наданих коштів.

За характером списання: на валові витрати чи за рахунок прибутку.

До валових витрат належать, ті витрати, без яких процес виробництва неможливий або ускладнений.

Доходи - виступають об'єктом розподільчих відносин і поділяються: від виробничої діяльності; від; іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності; від іншої звичайної діяльності; пов'язані з надзвичайними подіями.

Прибуток - мета підприємницької діяльності й водночас джерело витрат на розвиток виробництва. Прибуток -- це примноження фінансових ресурсів, збиток - їх втрати.

Фінансова діяльність підприємства може бути організована такими методами: комерційний розрахунок, неприбуткова діяльність, кошторисне фінансування.

Основний метод фінансової діяльності - комерційний розрахунок. Принципи комерційного розрахунку: повна господарська і юридична самостійність; самоокупність; самофінансування; фінансова відповідальність.

Принципи неприбуткової діяльності: господарська та юридична самостійність; самоокупність; фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування -- витрати покриваються за рахунок бюджетних коштів і з центральних фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств. Коштів фінансування здійснюється за принципами: плановість; цільовий характер використання виділених коштів; виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; підзвітність. Кошти можуть спрямовуватись тільки на цілі, передбачені кошторисом.

Амортизаційні відрахування відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх зносу процесі експлуатації. Ці витрати окремо не формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди надходять у складі виручки. їх виділення проводиться на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно.

Оборотні кошти призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості. Осідання коштів у незавершеному виробництві та нереалізованій готовій продукції є основним чинником неефективного використання оборотних коштів.

Бюджетні асигнування - можуть надаватися у формі: бюджетних інвестицій, бюджетних кредитів, дотацій, субсидій.

Кредити - фінансові ресурси, що тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Розрізняють банківське і комерційне кредитування.

Залежно від форм власності підприємства поділяються на:

- державні;

- приватні (підприємства недержавної форми власності), які поділяються:

- орендні;

- акціонерні;

- кооперативні;

- колективні;

- спільні;

- індивідуальні;

- тощо.

Особливості функціонування фінансів тут пов'язані насамперед із джерелами формування і використання фінансових ресурсів.

На підприємствах державної форми власності при їх створенні використовуються бюджетні кошти.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою можливістю щодо формування та використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати кошти засновників підприємства за допомогою випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансові допомоги як держави, так і недержавних фінансових інститутів. Результати господарської діяльності, тобто сума одержаного прибутку, є власністю акціонерів або засновників підприємства. Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, тривалістю виробничого циклу, залежністю виробництва від природних чи кліматичних умов.

Особливості виробничого процесу в деяких видах підприємницьких структур впливають на швидкість обігу фінансових ресурсів, структуру грошових фондів, що обслуговують цей процес, взаємовідносини підприємницьких структур із бюджетом і позабюджетними централізованими фондами.

Згідно із Законом України «Про підприємства в Україні», підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого із учасників.

Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Товариства з обмеженою відповідальністю - мають статутний капітал, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Характерним є те, що учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх вкладів.

Командитне товариство - товариство в якому разом з одним або кількома учасниками, котрі здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність щодо зобов'язань товариства всім своїм майном, належать також дин або декілька учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.

Матеріально - технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, провадиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час набуття основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціалізованому амортизаційному фонді. Цей фонд створюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

У господарюванні застосовуються різні засоби обчислення амортизаційного фонду - лінійний, регресивний, прискореної амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення основних фондів.

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, необхідні оборотні виробничі фонди, що включають до свого складу виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари тощо, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього у міру реалізації переходять у грошову форму - грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку.

Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не залишають виробничу сферу - обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами.

Функціонування обігових коштів у процесі виробництва можна проаналізувати за допомогою схеми 21 опорного конспекту.

Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

- у ході утворення статутного фонду підприємства;

- у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів;

- при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Менеджмент з англ. “manage” - управляти.

Відповідно фінансовий менеджмент - це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції.

Ф.м. включає об'єкт і суб'єкт. Об'єкт - централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів.

Суб'єкт - фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств, відомств, об'єднань, підприємств і організацій, апараті міністерства фінансів і місцевих фінансових органах, податковій службі, контрольно- ревізійному апараті, інших фінансових інститутах.

Суб'єкт ф.м. впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. (Схема 25).

Фінансовий менеджмент ґрунтується на неокласичній економічній теорії та її сучасних модифікаціях (інституціоналізм, не інституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорії управління. В неокласичній економічній теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної структури суспільства, яка покликана сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У фінансовому менеджменті - це податкове планування, розробка облікової та фінансової політики, система розрахунків тощо.

Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням держави або галузі, а якщо йде мова про підприємство, то здебільшого використовують поняття "фінансовий менеджмент".

У теоретичному плані фінансовий менеджмент є системою розробки і реалізації управлінських рішень з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємницьких структур і організацій, обігу їх грошових коштів, тобто це система управління фінансами, спрямована на підвищення ефективності його господарювання.

Фінансовий менеджмент як наука сформувався в середині XX століття в країнах з ринковою економікою за таких передумов: були створені основи загальної економічної теорії ринкового господарства; рівень організації виробництва досяг високого розвитку; сформувалася ефективна система національних і міжнародних фондових і фінансових посередників.

Таким чином, наукова школа фінансового менеджменту почала формуватись під впливом посилення ролі фінансового капіталу, формування фондового ринку.

Проте, незважаючи майже на столітню історію існування фінансового менеджменту як науки, відсутнє чітке визначення поняття "Фінансовий менеджмент", яке поєднує в собі дві категорії "фінанси" і "менеджмент" і безпосередньо має відношення до суб'єкта господарювання.

Зарубіжні вчені в науковій літературі з фінансів та фінансового менеджменту не приділяють уваги такому теоретичному питанню як зміст фінансів підприємств. Вони, як правило, зводять це питання до практичної управлінської функції. Російські вчені висловлюють думку, що фінансовий менеджмент є наукою управління фінансами підприємства, що спрямована на досягнення його стратегічних і тактичних цілей.

Поняття менеджменту і фінансів, незважаючи на чималу історію науки, сьогодні залишаються дискусійними. Що стосується досліджень вітчизняних вчених, то Г.Г. Кірейцев у навчальному посібнику "Фінансовий менеджмент" визначає цю фінансову категорію як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства.

Менеджмент державних фінансів - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління. Понад 70% цих фондів фінансових ресурсів становлять кошти бюджетів, тому бюджетний менеджмент - центральна ланка управління державними фінансами.

Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їхнього руху на всіх етапах бюджетного процесу. Бюджетний менеджмент має суб'єкт і об'єкт управління.

Об'єкт - процес створення й використання фондів фінансових ресурсів на рівні держави, органів місцевого самоврядування і підприємницьких структур державної форми власності.

Суб'єкт - фінансові органи держави.

Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами здійснює Міністерство фінансів України. Найважливішими функціями центрального апарату міністерства є:

- організація роботи зі складання і виконання державного бюджету;

- методичне керівництво роботою в галузі бюджетного і фінансового планування й фінансування передбачених витрат;

- ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного і державного бюджетів;

- підготовка інформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хід виконання бюджетів.

- участь у проведенні роздержавлення власності, демонополізації народного господарства, земельної реформи;

- проводить роботу зі створення умов функціонування фінансового ринку;

- надання методичної та практичної допомоги галузевим міністерствам, відомствам, виробничим об'єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, консорціумам, підприємствам і організаціям із фінансових питань щодо впровадження ринкових відносин, а також місцевим фінансовим органам в організації їхньої роботи;

- здійснює методичне керівництво бухгалтерським обліком;

- встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, визначення результатів господарської діяльності.

Місцевими фінансовими органами є Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. Місцеві фінансові органи мають такі обов'язки:

- розробляють проекти зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій щодо розвитку фінансових ресурсів для відповідних територій щодо розвитку фінансових можливостей регіону і на їх основі розробляють бюджети відповідних рад народних депутатів;

- ведуть облік і складають звіти про виконання бюджетів;

- готують інформаційні матеріали, доповіді органам місцевої влади й управління про хід і підсумки виконання бюджету та пропозиції щодо збільшення доходів;

- вирішують питання про відстрочення платежів;

- вносять пропозиції виконавчим органам про надання пільг щодо податків і платежів до бюджету за висновками податкових інспекцій;

- за статистичними і бухгалтерськими звітами, аналітичними і прогнозними розрахунками вони аналізують економічне й фінансове становище галузей економіки, тенденції та динаміку розвитку різних форм власності;

- формують відповідний банк даних із метою вишукування та мобілізації фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності виробництва.

В управлінні бюджетною діяльністю розрізняють два аспекти: бюджетну стратегію і тактику. Бюджетна стратегія наділена на виконання перспективних планів, за допомогою бюджетної тактики органи управління забезпечують реалізацію поточних завдань функціонування та розвитку бюджетної системи України.

Таким чином, управління державними фінансами - це сукупність норм і методів впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованого фондів фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління. Оскільки 70% цих фондів становлять кошти бюджетів, то бюджетний менеджмент - центральна ланка управління державними фінансами, наука управління бюджетними ресурсами в процесі їхнього руху на всіх стадіях бюджетного процесу. Об'єктом управління виступає процес формування та використання фондів фінансових ресурсів на рівні держави, органів місцевого самоврядування і підприємницьких структур державної форми власності, суб'єктом - є фінансові органи держави.

Загальне управління бюджетною системою в Україні здійснюється органами державної влади та управління, а саме: Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України. Загальне державне управління на місцевому рівні здійснюють органи місцевого самоврядування, до яких належать обласні, районні, сільські, селищні та міські ради, виконкоми сільських, селищних та громадських рад.

Організаційну і методичну роботу з управління державними фінансами здійснює Міністерство фінансів України, найважливішими функціями якого є організація роботи зі складання і виконання Державного бюджету, методичне керівництво роботою в галузі бюджетного і фінансового планування й фінансування передбачених витрат, ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного і Державного бюджетів, контроль за виконання Держбюджету, участь у розробці податкової політики.

Фінансовий менеджмент підприємницької структури - це система управління процесами формування й використання фінансових ресурсів для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Взагалі, фінансовий менеджмент як специфічна сфера діяльності може здійснюватись лише за таких умов:

1) наявності законодавства, яка визначає поведінку підприємства в умовах ринку;

2) існування різних форм власності;

3) фінансового ринку, конкурентного середовища;

4) створення стабільного економічного становища в державі, призупинення темпів інфляції та знецінення національної грошової одиниці.

Об'єкт фінансового менеджменту підприємства - кругообіг грошових засобів, тобто фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.

Суб'єкт - фінансові служби підприємств, які за допомогою різних форм і методів впливають на ефективність функціонування об'єкта управління.

Мета ф.м. на підприємстві - створення необхідних передумов стабільної його роботи та розвитку в умовах конкурентної боротьби й обмеженості фінансових ресурсів і капіталів. Конкретно це повинно знаходити своє відображення в таких загальноекономічних і фінансових характеристиках, як забезпечення зростання виробництва і реалізації продукції; зниженні валових витрат; мінімізації фінансових ризиків; зростання обсягів прибутку й рівня рентабельності.

Інструменти фінансового механізму ф.м. підприємства: фінансове планування і прогнозування, кредитування, самофінансування, страхування, інвестування, систему розрахунків.

Одним із важливих підрозділів фінансового менеджменту є податковий. Його основна функція - забезпечити стійке надходження до бюджетів і централізованих фондів цільового призначення податків, зборів і відрахувань, які визначені чинним законодавством держави.

Об'єкт - процес мобілізації платежів у розпорядження виконавчої влади різних рівнів.

Суб'єкт - державна податкова служба, призначення і функції якої визначаються національним законодавством держави.

Апаратом державної виконавчої влади, на який покладені зазначені функції, є державна податкова служба. Державна податкова служба в Україні створена при Кабінеті Міністрів у складі Головної державної податкової адміністрації України і державних податкових інспекцій в Автономній Республіці Крим, в областях, районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної податкової адміністрації є забезпечення додержання законодавства про податки, повний облік усіх платників податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, здійснення контролю, забезпечення правильності обчислення і сплати цих платежів.

Для забезпечення роботи щодо обчислення і стягнення податків, зборів і платежів Головна державна податкова адміністрація України виконує такі функції:

- здійснює безпосередньо й організовує роботу державних податкових інспекцій щодо проведення контролю за додержанням законодавства про податки та інші платежі до бюджету;

- розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства;

- розробляє та видає інструктивні й методичні вказівки та інші нормативні документи про порядок застосування законодавчих актів про податки та інші платежі до бюджету;

- розробляє форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та інших платежів до бюджету, а також форми звітів про проведену державними податковими інспекціями роботу;

- роз'яснює порядок застосування законодавчих та інших нормативних актів про податки й платежі до бюджету і організовує проведення цієї роботи державними податковими інспекціями;

- організовує роботу державних податкових інспекцій;

- здійснює облік, оцінку та реалізацію конфіскованого, безхазяйного майна, що перейшло за правом успадкування до держави, та скарбів;

- провадить перевірку правильності справляння й зберігання коштів, одержаних при сплаті державного мита, а також при здійсненні касових операцій виконкомами сільських і селищних рад народних депутатів щодо коштів, які беруться від населення для сплати податкових платежів;

- провадять обстеження та перевірки організації роботи державних податкових інспекцій усіх рівнів управління, за результатами яких вживаються заходи щодо усунення виявлених недоліків і порушень;

- організовує професійну підготовку та перепідготовку кадрів;

- здійснює заходи щодо створення інформаційної системи, автоматизованих робочих місць, інших засобів автоматизації та комп'ютеризації роботи державних податкових інспекцій.

Рішення Головної державної податкової адміністрації України може бути скасоване судом.

Управління податковою системою являє собою складову частину загальної системи управління фінансами країни. Таким чином податковий менеджмент можна сформулювати як сукупність прийомів та методів організації податкових відносин з мстою забезпечення формування дохідної частини бюджету та впливу податків на розвиток виробництва і соціальної сфери, або це процес управління шляхом використання методів впливу податкового механізму на податкову систему з метою реалізації податкової політики.

Управління в сфері оподаткування починається з законотворчої діяльності та передбачає використання сукупності методів впливу на платників податків, які проявляються в плануванні, регулюванні, стимулюванні та контролі за процесом оподаткування. Обґрунтований вибір і раціональне поєднання методів управління необхідні для побудови дієвого податкового механізму - системи форм і методів управління податковою системою з метою реалізації податкової політики. Складовими податкового менеджменту є планування податків - визначення сум податків та обов'язкових платежів, які щорічно мають надійти до бюджету для фінансування видатків; податковий контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати державі податків та обов'язкових платежів, який передбачає ведення податкового обліку. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних т з документальних перевірок.

Податковий менеджмент слід розглядати не тільки на рівні держави, а й на рівні підприємств .

Надійна податкова системи передбачає наявність високоорганізованої податкової служби - сукупності державних органів, що організовують і забезпечують контроль з надходження податків та податкових платежів до бюджету. Система податкових органів - це розгалужена мережа спеціалізованих структур. До системи органів державної податкової служби належить: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації АР Крим, областях, містах Києві т;і Севастополі та державні податкові інспекції ї у районах, містах, районах у містах. До складу органів державної податкової служби входить податкова міліція, яка забезпечує контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально процесуальну та охоронну функцію.

Страхування як економічна категорія - це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачуваних несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Страхування - обов'язковий елемент кожної економічної системи.

Страхування - складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі фондів фінансових ресурсів. Проте, цей рух пов'язаний лише з перерозподілом при відшкодуванні збитків і втрат.

Страхування забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність суспільного розвитку.

Економічна необхідність страхування, яке ґрунтується на акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридичним особам.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

За формою розрізняють добровільне та обов'язкове страхування.

Суть страхування проявляється в його функціях.

Йому властиві функції:

- ризикова,

- попереджувальна,

- нагромаджувальна

- контрольна.

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик - юридична особа страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку.

За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку.

За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Головне завдання страховика надавати страхові послуги.

Страхувальник - юридична або фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й одержує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Застрахований - юридична або фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. У договорах особистого страхування -- особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право одержати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за дострокового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе та сплатив страховий внесок.

Страхові відносини є досить різноманітними. Як правило вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим, тристоронні -- між страховиком, страхувальником і застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь, кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування -- це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Перестрахування -- це передання договору страхування від одного страховика до іншого.

Страхові відносини включають:

страхові платежі;

виплату страхового відшкодування;

перестрахування;

розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі - це переказування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів - розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин -- нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту частину тарифу, яка призначена для виплата страхового відшкодування. Навантаження відображає витрати страховика, пов'язані з проведенням страхування, та його прибуток.

Страхове відшкодування - це виплата страховиком застрахованому (або отримувач у повної часткової суми збитків). Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників - страхової суми і страхового збитку. Страхова сума -- це сума, на яку застрахований об'єкт страхуванню, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об'єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %.

Страхові відносини між суб'єктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом, (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі вказують об'єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки.

Розрізняють терміни "страховий випадок" і "страхова подія".

Страховий випадок - це можлива подія, настання якої може спричини збитки. Вона характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхування. Страхова подія являє собою подію, що фактично настала. Вона має бути офіційно зареєстрованою. Тобто страховий випадок - це можлива подія, а страхова подія - це та, що відбулася.

Страховий ринок - це сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

- демонополізація страхової справи;

- конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

- свобода вибору для страхувальник в умов надання страхових послуг, форм і об'єктів страхового захисту.

- надійність і гарантія страхового захисту.

Ринок страхових послуг - це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту (Схема 22).

Об'єктами ринку страхових послуг є страховий продукт.

Страховим продуктом або послугою є страховий захист.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальники (фізичні та юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти - це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Генеральні страхові агенти - фізичні особи, уповноважені одним або кількома страховиками у тому чи іншому адміністративно-територіальному регіоні.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариств; товариства взаємного страхування; страховий пул.

Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на: місцевий (регіональний), національний (внутрішній), світовий (зовнішній, глобальний).

За галузевими критеріями структура страхового ринку поділяється на ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.

За формою страхових фондів у страхуванні розрізняють самострахування, централізоване і колективне страхування.

Самострахування базується на індивідуальній відповідальності й полягає у формуванні страхових фондів юридичними та фізичними особами у грошовій або натуральній формі.

Централізоване страхування базується на державній відповідальності й фінансується із загальнодержавних коштів, зосереджених в окремих державних фондах (резервних фондах Кабінету Міністрів і регіональних державних органів влади). Особливість цієї форми страхування полягає в обмеженості об'єктів страхування (надзвичайні події) і формування як грошових, так і майнових страхових фондів (державний резерв).

Колективне страхування ґрунтується на солідарній відповідальності членів страхового фонду, який вони формують своїми внесками. Саме колективне страхування є основою страхового ринку у формі страхових фондів страхових компаній.

За формою залучення до страхування розрізняють добровільне та обов'язкове страхування (схема 26). Обов'язкове страхування зумовлене ризиками, пов'язаними з житіям, втратою працездатності або виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

За формою організації страхування розрізняють державне, недержавне (акціонерне), взаємне, співстрахування і перестрахування (схема 27).

Види страхування вирізняють відповідно до класифікації об'єктів страхування, які є носіями страхового інтересу і належать до матеріальних чи нематеріальних явищ. Відповідно об'єкти страхування поділяють на класи: що мають вартість, і не мають вартості. В українському законодавстві (ст.4 Закону України “Про страхування ”) як окремі об'єкти розрізняють особисте, майнове та страхування відповідальності. У законодавстві деяких країн з ринковою економікою додатково як окремий об'єкт страхування розглядається страхування економічних ризиків. Кожний об'єкт страхування поділяється на підгалузі, що мають специфічні особливості ризиків, які, в свою чергу, так само мають різновиди (схема 28).

Створення страхових фондів, може здійснюватися у трьох формах:

фонди самострахування;

централізоване страхове забезпечення;

колективні страхові фонди.

Організація страхової справи засновується на виділенні суб'єктів страхування, об'єктів страхуванні і форм страхових відносин.

Із набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються нині, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів ті резервів, добру репутацію.

Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Система страхування в Україні, як підтверджує досвід її функціонування, потребує постійного вдосконалення. Основними напрямками такої роботи є:

1. розвиток й удосконалення нормативної бази;

2. обґрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування;

3. залучення коштів страхових фондів на потреби інвестиційних вкладень;

4. інтеграція страхування до європейських страхових структур;

5. створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;

6. залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави.

За економічною суттю фінансові резерви - це способи й форми створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою фінансування заходів із локалізації впливу непередбачуваних обставин і підтримки високого рівня виробництва та суспільного добробуту громадян.

Джерело фінансових резервів - ВВП. Фінансові резерви - це складова національного багатства.

Функція фондів фінансових резервів - забезпечення стабільності в економічній і соціальній сферах.

Класифікація фондів:

- загальнодержавні,

- підприємницьких структур,

- фінансові резерви місцевого самоврядування.

До фінансових резервів належать валютні резерви, запаси золота, інших дорогоцінних металів Національного банку, резервні фонди комерційних банків, страхових компаній.

Бюджетним кодексом України передбачено створення резервного фонду КМУ - не більше 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету. Ним же передбачено створення резервів на рівнях місцевого самоврядування у розмірі 1 % від обсягу видатків для фінансування невідкладних потреб.

Фінансовий ринок - це механізм торгівлі фінансовими активами, обов'язковими атрибутами якого є чіткі правила торгівлі, наявність професійних учасників ринку та розвинута ринкова інфраструктура, яка забезпечує мінімальні витрати і максимальну надійність укладення угод. Роль фінансового ринку у сучасній економіці полягає в акумуляції заощаджень і використанні їх для створення нового капіталу.

Наявність фінансового ринку - об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додаткові формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

В організаційному плані фінансовий ринок - це сукупність ринкових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Функції фінансового ринку:

- активна мобілізація тимчасово вільного капіталу із різноманітних джерел;

- ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу між багаточисельними кінцевими споживачами;

- визначення найефективніших напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері з позицій забезпечення високого рівня його доходності;

- формування ринкових цін на окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб'єктивніше відображають співвідношення між попитом і пропозицією;

- здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових інструментів;

- створення умов для мінімізації фінансових ризиків;

- прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі;

Досконалий фінансовий ринок - це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Структуризація фінансового ринку проводиться за двома ознаками: формою ресурсів і організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий).

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів.

Особливе місце у структурі фінансового ринку посідає ринок фінансових послуг, які надаються юридичним і фізичним особам відповідно до чинного законодавства під контролем держави або інших визначених законом органів.

Ефективний фінансовий ринок має базуватися на певних принципах:

1) вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників ринку,

2) прозорість ринку,

3) реальний захист інвесторів,

4) ліквідність фінансових інструментів ринку,

5) конкурентоспроможність і ефективність,

6) відповідність міжнародним стандартам.

Усі складові фінансового ринку мають свою внутрішню структуру й можуть поділятися на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку.

Учасників фінансового ринку залежно від функцій, які ними виконуються можна класифікувати так (Схема 29).

Продавці і покупці фінансових інструментів складають групу учасників фінансового ринку, які здійснюють основні функції щодо проведення фінансових операцій. Виділяють наступні види прямих учасників на окремих сегментах фінансового ринку (Схема 30).

Фінансові посередники складають доволі багаточисельну групу основних учасників фінансового ринку, які забезпечують посередницький зв'язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів.

Фінансові посередники, які займаються брокерською діяльністю виконують функцію допомоги як продавцям, так і покупцям фінансових інструментів у здійсненні угод на фінансовому ринку.

Брокерська діяльність - це виконання операцій з цінними паперами на підставі угоди брокера з його клієнтом і за рахунок клієнта. Угода має характер доручення або комісії, тому брокерська діяльність належить до комісійної діяльності.

Основною функцією фінансових посередників, які займаються дилерською діяльністю, є купівля - продаж фінансових інструментів від свого імені і за свій рахунок з метою отримання прибутку від різниці в цінах.

До фінансових посередників належать також: комерційні банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, трастові компанії, фінансово - промислові групи фінансові холдингові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди тощо.

Фінансовий ринок - це фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів в суспільстві.

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові.

Фінансовий ринок включає (схема 24):

- валютний ринок (це процес купівлі-продажу іноземних валют за національним курсом, який складається на основі попиту й пропозиції на ці валюти.);

- ринок кредитних ресурсів (це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості);

- ринок цінних паперів (фондовий ринок) (це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності);

- ринок фінансових послуг (це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва, виконання робіт і надання послуг, які здійснюються, як правило, на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування).

Валютний ринок - це процес купівлі-продажу іноземних валют за національним курсом, який складається під впливом попиту і пропозиції на ці валюти. Валютний ринок -- це складна форма перерозподілу фінансових ресурсів як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошовій одиниці іншої країни. Стабільність ціни грошової одиниці країни визначається рівнем її економічного розвитку, становищем державних фінансів, виваженою та ефективною інвестиційною політикою.

Валютна система ґрунтується на світових грошах, їх роль виконують валюти економічно найбільш розвинутих країн. До них відносять: долар, євро, фунт стерлінгів, французький франк. Вони вільно конвертуються і не мають обмежень за операціями платіжного балансу, без обмежень обмінюються на валюти інших країн.

До функцій валютного ринку належать: своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків; регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних ризиків; регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Об'єкт валютного ринку - валютні операції з продажу й обміну національної й іноземної валют. Суб'єктами ринку є продавці й покупці валюти, посередники, а також держава, яка регламентує діяльність валютного ринку.

Державне регулювання та контроль, функції яких покладаються на НБУ, полягає у встановленні й зміні облікової ставки, валютних інвестиціях, у диверсифікації валютних резервів шляхом зміни їхньої структури.

Ринок кредитних ресурсів - це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності, строковості. Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках. Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особами. При цьому відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами підприємництва з метою їхнього ефективного використання й одержання прибутку в розмірах сплати відсотків за кредит. Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок. Короткострокові є ринком грошей; середньо- та довгострокові - ринком капіталів.

Суб'єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники, посередники й держава в особі Національного банку, який регулює ринок за допомогою економічних методів і контролює виконання чинного законодавства.

Ринок цінних паперів - сфері ринкових відносин, де здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Основний об'єкт фондового ринку - цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позички, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та всім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання прав, ще зазначені в цих документах.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий.

Цінні папери на фондовому ринку називаються його фінансовими інструментами. Вони поділяються на 3 групи: пайові цінні папери; боргові цінні папери; похідні цінні папери.

Національний ринок цінних паперів охоплює випуск та обіг акцій, облігацій державних позик, державних казначейських зобов'язано, ощадних сертифікатів і векселі, а також приватизаційних цінних паперів. На фондовій біржі застосовують депозитні свідоцтва, варіанти, сертифікати інвестиційні фондів та компаній, опціони і ф'ючерси.

Акція - цінний тапір без встановленого строку обігу, що є свідченням участі в статутному фонді. Види: іменні, на пред'явника, безоплатні, привілейовані й прості. Види привілейованих акцій кумулятивні; не кумулятивні; з пайовою участю; конвертовані; акції з коригованою ставкою дивіденду; відзивні.