Фінансова діяльність підприємства

Міністерство аграрної політики України

Рівненський державний аграрний коледж

Звіт з навчальної практики

з дисципліни «Фінанси»

на тему:

Фінансова діяльність підприємства

Допущено до захисту Виконала студентка

з рейтингом________ 3-го курсу, 31-Ф групи

«__»________2009рік Осадчук Марина

Сергіївна

Рейтинг___________

«__»________2009рік

Оцінка____________ Керівник: Деркач Т.П.

Нестерук Л.Й.

Рівне 2009

План

1. Організація розрахунків в народному господарстві

2. Пенсійне забезпечення в Україні

3. Страховий захист майна підприємства

4. Фінансові результати діяльності підприємства

5. Кредитування господарської діяльності підприємства

6. Фінансове планування на підприємствах

7. Оборотні кошти та їх організація на підприємствах

8. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

9. Фінансово-інвестиційна діяльність підприємства

10. Фінансовий аналіз діяльності підприємства

11. Література

1. Організація розрахунків в народному господарстві

У процесі виробничої діяльності(виробництва та продажу продукції,отримання і розподілу грошових доходів та накопичень тощо)суб'єкти господарювання вступають у різні розрахунково-грошові відносини з іншими підприємствами,організаціями,ланками фінансово-кредитної системи, фізичними особами. Ці відносини пов'язані з оплатою придбаних товарів, наданих послуг, перерахуванням у різні ланки фінансової системи встановлених податків та платежів, виплатою заробітної плати, пенсій, матеріальної допомоги працівникам тощо.

Таким чином, розрахунками в народному господарстві називається система грошових відносин, пов'язаних з оплатою товарів,послуг та виконанням інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.

Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків,але завжди у грошовій формі.

У господарському обороті сфера застосування готівки обмежена. Готівку використовують в основному для розрахунків з працівниками підприємств - виплати заробітної плати,пенсій, допомоги, а в окремих випадках - для розрахуків за товари та послуги.

Готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств,підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи,надані послуги), за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів,робіт,послуг) та іншого майна.

З кінця 1998 р. відбулися певні зміни в системі готівкових розрахунків. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установах банків і розраховуються за своїми зобов'язаннями, нині мають право застосовувати готівкові розрахунки між собою та з іншими підприємцями і фізичними особами як за рахунок коштів,одержаних з кас банків,так і за рахунок готівкової виручки. Такі розрахунки здійснюються через касу підприємств з одночасним обов'язковим веденням касової книги встановленої форми.

Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово - кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має з'ясування основних нормативних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари та послуги, а також інші перерахування здійснюються не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок постачальника або одержувача коштів відповідною установою банку.

Ця форма розрахунків призначена для заміни готівки у платіжному обороті.

При побудові системи розрахунків необхідно виходити з вимог найбільшого наближення моменту здійснення платежу до моменту отримання продукції, товарів, послуг, недопущення утворення необґрунтованої кредиторської заборгованості, максимальної економії платіжних коштів для розрахунків та можливості забезпечення якнайефективнішого контролю за використанням грошових коштів.

Залежно від об'єктів платежів безготівкові розрахунки поділяються на розрахунки за товарними і нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з оплатою отриманої продукції, придбанням товарно-матеріальних цінностей та отриманням послуг. У платіжному обороті вони мають найбільшу питому вагу.

До розрахунків за нетоварними операціями належать платежі в бюджет, із соціального та майнового страхування,погашення кредитів відсотків за ними,із сплати пені,штрафів,недотримок за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та ін.

Залежно від місця здійснення платежу і перебування платника розрахунки поділяються на місцеві та міжміські.

Місцевими є розрахунки, що здійснюються між підприємствами та організаціями, яких обслуговує одна або кілька місцевих установ банку.

Міжміськими є розрахунки між підприємствами та організаціями,яких обслуговують установи банків, розміщені в різних містах або населених пунктах.

Залежно від конкретних умов у системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; із застосуванням чеків; акредитивами; векселями та ін.

Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розрахункових документів,на основі яких банк виконує доручення про платежі. Так, у розрахунках платіжними дорученнями використовується платіжне доручення, у розрахунках платіжними вимогами-дорученнями - платіжна вимога-доручення, у розрахунках акредитивами - заява на акредитив, у розрахунках чеками - розрахунковий чек, у розрахунках векселями - простий та переказний векселі тощо.

Форми безготівкових розрахунків встановлені НБУ, а порядок їх застосування - інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Суворе дотримання принципів, форм та правил здійснення безготівкових розрахунків забезпечує їх чітку організацію,прискорює оборотність коштів у розрахунках, знижує дебіторську та кредиторську заборгованість,сприяє укріпленню розрахунково-платіжної дисципліни, господарського розрахунку та підвищенню ефективності виробництва.

2. Система пенсійного забезпечення в Україні

Одним із найважливіших завдань, які повинна вирішувати держава, є матеріальне забезпечення громадян у старості, в разі постійної втрати працездатності, втрати годувальника. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення виплати їм пенсій. В Україні нараховується понад 14 мільйонів пенсіонерів, до яких відносяться різні категорії громадян, зокрема ті, які досягли пенсійного віку, інвалідів, дітей-інвалідів, осіб, що втратили годувальника, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців тощо.

З метою належної організації пенсійного забезпечення держава зобов'язана вишукувати відповідні джерела. До таких джерел в Україні належать Пенсійний фонд України, інші соціальні, благодійні та страхові фонди, а також бюджетні кошти. Однак, незважаючи на таку кількість джерел, коштів у державі для достатнього пенсійного забезпечення хронічно не вистачає, а потреба у додаткових джерелах має тенденцію до зростання.

В Україні визначено основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення, які включають збільшення мінімальних і максимальних пенсій, диференціацію пенсій залежно від стажу роботи та зар.плати, перегляд надбавок до пенсій та пільг,пошук нових джерел та форм пенсійного забезпечення, запровадження системи особистих пенсійних рахунків, створення приватних пен.фондів та інші. Реалізація цих напрямків потребує великої організаційно-економічної роботи.

Згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України отримують такі види державних пенсій: а) трудові; за віком; по інвалідності; у разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Розмір пенсій за віком визначається в обсязі 55% від заробітку, але не нижче мінімальна величини, встановленої законодавством. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не менше 1 % від мінімального розміру пенсії. Для окремих пільгових категорій пенсіонерів згідно з чинним законодавством цей стаж може бути меншим.

Пенсії по інвалідності призначаються у разі настання інвалідності, що спричинило повну або часткову втрату працездатності внаслідок таких двох причин:

- трудового каліцтва або професійного захворювання;

- загального захворювання (у тому числі каліцтва, на пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Розмір пенсії по інвалідності залежить від групи, середнього заробітку та встановленого проценту від заробітку. Так, інвалідам І групи пенсія встановлюється в обсязі 70%, II групи - 60%, III групи - 40% від середньомісячного заробітку.

Пенсія у разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

Пенсії у разі втрати годувальника призначаються на кожного непраце- здатного члена сім'ї в розмірі 30% від середньомісячного заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії встановленої для відповідної категорії непрацездатних. Круглим сиротам пенсія визначається із загальної суми заробітку обох батьків і не може бути меншою двократного розміру соціальної пенсії на кожну дитину.

Пенсія за вислугу років, встановлена окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства за відсутності права на трудову пенсію.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

- особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на трудову пенсію без поважних причин - 30% від мінімального розміру пенсії за віком;

- особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на трудову пенсію з поважних причин і інвалідам Ш групи - 50% від мінімального розміру пенсії за віком;

- інвалідам ІІ групи, дітям-інвалідам віком до 16 років, дітям, або одній із осіб у разі втрати годувальника -100% мінімального розміру пенсії за віком;

- інвалідам І групи, а також матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїня» - 200% мінімального розміру пенсії за віком.

Державні службовці, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку при наявності загального трудового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок - 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років мають право на отримання пенсій в розмірі 80% від суми їхнього посадового окладу з урахуванням надбавок без обмеження граничного розміру пенсій. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не більше 90% від посадового окладу з урахуванням надбавок.

Народним депутатам України при досягненні пенсійного віку призначається пенсія, яка становить 80% від місячного окладу, встановленого на той час, коли депутат працював у Верховній Раді України.

Для забезпечення виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансово-банківську систему. Кошти фонду не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги. Бюджет цього фонду формується передусім за рахунок коштів, які відраховують підприємства, установи та організації. Кошти відносять на собівартість продукції, а в бюджетних установах це передбачено окремою статтею кошторису на утримання установи. Крім того, до надходжень Фонду належать обов'язкові страхові внески громадян які працюють, у розмірі 1% зар.плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомоги, добровільні внески підприємств, організацій, населення, інші надходження.

Головні завдання Пенсійного фонду України такі:

1) забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей, а також інших витрат, покладених чинним законодавством на цей Фонд;

2) збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги;

3) розширене відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;

4) участь у фінансуванні державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії;

5) організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення, зокрема щодо виплати пенсій громадянам, які виїхали за межі України;

6) контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до цього фонду;

7) розробка одночасно з затвердженням Фонду соціального страхування України за погодженням з Мінфіном, Мінпраці та Мінсоцзабезом України пропозицій про запровадження тарифів внесків на соціальне страхування із урахуванням витрат на пенсійне забезпечення та соціальне страхування і внесення їх до Кабінету Міністрів України;

8) фінансування витрат, пов'язаних з виплатою державних пенсій, допомоги та інших виплат, передбачених законодавством України;

9) визначення порядку, використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів України;

10) прийняття разом з Мін. праці, Мінфіном та Мінсоцзабезом України рішень про розміри відрахувань з підприємств і організацій на виплату пільгових пенсій залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та інших умов праці;

11) участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку та підвищення рівня народного добробуту, в розробці проектів міжурядових договорів (угод) з питань пенсійного забезпечення та фін-ня витрат на виплату пенсій громадянам, які прибули на постійне проживання в Україну з інших держав і які виїхали за її межі;

12) участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на удосконалення системи пенсійного забезпечення та порядку підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і підвищення заробітної плати.

Пенсійний фонд України має право займатися комерційною діяльністю, головними напрямами якої є такі:

1) вкладення коштів у короткострокові та довгострокові кредити, цінні папери державних органів, акціонерних товариств, фондових і товарних бірж, до комерційних банків;

2) створення підприємств, участь у комерційних структурах (банки, страхові компанії, торгові дома, спільні, підприємства, акціонерні товариства тощо);

3) проведення грошово-речових лотерей, благодійних вечорів, рекламно-інформаційних заходів;

Підприємства та організації, працівники яких мають право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закoнy України "Про пенсійне забезпечення», крім страхових внесків вносять до ПФ України податкові відрахування з коштів, призначених на оплату праці, у розмірах, встановлюваних фондом разом з Мінпраці, Мінфіном і Мїнсоцзабезом України.

Порядок стягнення страхових внесків на пенсійне забезпечення, перерахування добровільних внесків та інших надходжень, зарахування коштів Пенсійного фонду України на відповідні рахунки, їхнього обліку і використання затверджує правління Фонду за погодженням з Мінфіном і НБУ.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

1) виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю. У разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України;

2) виплата допомоги по догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством;

3) підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати;

4) реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

5) забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління Фонду;

6) відтворення коштів Фонду;

7) зміцнення матеріально-технічної бази системи Фонду, органів і установ соціального забезпечення;

8) організація роз'яснювальної роботи серед населення і здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Фонд організовує облік і отримує необхідну інформацію від підвідомчих організацій і установ, подає зведені дані відповідним статистичним та іншим органам, несе відповідальність за своєчасне і повне фінансування витрат на виплату пенсій та допомоги за рахунок своїх коштів.

Пенсійний фонд України, його управління в Автономній Республіці Крим, областях і м. Києві є юридичними особами, мають штамп і печатку встановленого зразка, рахунки в установах банків.

3. Страховий захист майна підприємства

Зростання ризику у всіх сферах людського життя та господарської діяльності обумовлює необхідність захисту громадян від можливих втрат шляхом проведення страхування.

Страхування дозволяє оптимізувати ресурси, що спрямовуються на організацію економічної безпеки фізичних та юридичних осіб. Завдяки страхуванню можна досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання наслідкам стихії чи інших чинників, що перешкоджають діяльності. Особливо тим, хто вирощує сільськогосподарські культури, часто перешкоджають об'єктивні природні чинники, що надають змогу отримати прибуток тільки в певному обсязі.

Страхування грає значну роль в ринковій економіці, надає впевненість в розвитку бізнесу.

Тема страхування сільськогосподарського майна давно вже викликає жвавий інтерес у представників обласних центрів гідрометеорології, які взаємодіють зі страховими компаніями і сільськогосподарськими підприємствами в момент врегулювання страхових випадків по страхуванню сільськогосподарського майна.

Вчені і метеорологи, стурбовані проблемами адаптації різних сортів зернових культур до умов сучасного клімату, який змінюється і спричиняє підвищення чутливості рослин до патогенних і погодних факторів і, в результаті, впливає на врожайність. У цьому зв'язку також зростає актуальність страхування сільськогосподарських культур від несприятливих погодних факторів, тому що зростає ймовірність весняних заморозків, ураганів, коливання середньодобових температур.

Вітчизняні учасники аграрного страхового ринку покладають надії на прийнятий Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України", що набрав сили з початку 2005 року і передбачає обов'язкове страхування агроризиків. Частково витрати господарств на страхування повинні компенсуватися з Фонду аграрних страхових субсидій. Селяни зможуть повернути до 50% страхових внесків (тариф до 5%). При настанні страхового випадку фонд також повинен буде відшкодовувати страхувальнику 50% від суми франшизи (складає не більше 30%). Формування ресурсів фонду повинне забезпечуватися, з одного боку, за рахунок обов'язкових відрахувань страхових компаній, що будуть перелічувати 2% від премій, отриманих по агро -страхуванню. З іншого боку - частково підтримати фонд узялася держава.

Страхування майна сільськогосподарських виробників спрямоване на створення умов для відшкодування, насамперед, надзвичайних витрат, що виникли в результаті настання руйнівних страхових випадків. Посилюється ризиковий характер виробництва внаслідок зростання техногенного навантаження на навколишнє середовище, загострюються суперечності між діяльністю людини і екологічним потенціалом, який все більше втрачає можливості природного відновлення.

Існують дві основні форми страхування: обов'язкове і добровільне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року №1000, страхування врожаю багаторічних насаджень і сільськогосподарських культур державних сільськогосподарських підприємств проводиться обов'язково. Для страхувальників - сільськогосподарських підприємств всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що передбачені чинним законодавством, страхування є добровільним.

На страхування приймають врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державних сільськогосподарських підприємств, а врожай зернових культур і цукрових буряків - підприємств всіх форм власності.

Частково страхові платежі по обов'язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень компенсуються за рахунок Державного бюджету України у розмірі не менше 50 відсотків витрат, понесених сільськогосподарськими підприємствами.

Обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур i багаторічних насаджень, врожаю зернових культур i цукрових буряків сільськогосподарських підприємств всіх форм власності проводиться з метою гарантування економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектору економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств.

Суб'єктами обов'язкового страхування є: страхувальники - державні сільськогосподарські підприємства щодо врожаю сільськогосподарських культур i багаторічних насаджень та сільськогосподарські підприємства всіх форм власності щодо врожаю зернових культур i цукрових буряків; страховики - юридичні особи - резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення цього виду обов'язкового страхування.

Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству i пов'язанi з неотриманням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур i багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, зернових культур i цукрових буряків - сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності.

До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов'язкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Страховим випадком вважається заподiяння страхувальнику прямих збиткiв у результатi часткової або повної загибелi врожаю сiльськогоспода- рських культур, багаторiчних насаджень, врожаю зернових культур i цукро- вих бурякiв унаслiдок прямої дiї страхових ризикiв.

Щодо видів страхування майна сільськогосподарських підприємств можна виділити страхування врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, страхування тварин, будівель та іншого майна.

Страхування сільськогосподарських тварин - це страхування великої рогатої худоби, коней віком від одного місяця до одного року, свиней віком до шести місяців, вівців, кіз, віслюків віком від одного року, бджолосімей, хутрових звірів (кролі, нутрії) з 45-денного віку, птиць у господарствах, що спеціалізуються на виробництві бройлерів у віці однин місяць.

На страхування беруться всі наявні в господарстві здорові тварини даного виду, що досягли страхового віку. Не приймаються хворі, виснажені тварини, що перебувають у стані дородового чи післяродового залежування, а також інфіковані тварини. При цьому всі тварини одного виду і вікової групи повинні бути застраховані на однакову страхову суму. Племінні тварини беруться на страхування лише за наявності племінного свідоцтва.

Страховими випадками є: загибель, знищення, або вимушений забій внаслідок пожежі, стихійного лиха (удар блискавки, буря, ураган, буран, град, злива, повінь, землетрус, сель), або нещасного випадку (попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму) та вимушеного забою (знищення) за розпорядженнями ветеринарних служб у зв'язку із заходами боротьби з інфекційними хворобами.

Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка,машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція страхуються на випадок знищення або пошкодження внаслідок пожежі, вибуху, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану,затоплення тощо, у тому числі через аварії комунікаційних мереж.

Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані за окрему плату на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

Страхова сума встановлюється за кожним окремим видом майна згідно із договірною сумою, яка не повинна перевищувати дійсної вартості майна з передбаченням франшизи.

Страхові платежі дозволено відносити на витрати виробництва.

4.Фінансові результати діяльності підприємства

У виробничо-фінансовій діяльності суб'єктів господарювання бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного суб'єкта господарювання - якомога ефективніше використати ці фактори.

Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання.

Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються такими економічними показниками,як валовий і чистий дохід,прибуток. Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний порядок розрахунку.

Вироблена суб'єктами господарювання валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і ново строєну живою працею вартість - валовий дохід.

Валовий дохід - це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових витрат,крім тих,що використані на оплату праці.

Валовий дохід є узагальнюючим показником,який характеризує результати діяльності підприємства. Його розмір залежить від обсягу виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових ресурсів,крім тих,що використовуються на оплату праці.

Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу виробництва продукції та зниження матеріально-грошових витрат.

Валовий дохід,створюваний на підприємстві,є джерелом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і накопичень,однією з форм яких є чистий дохід.

Чистий дохід - це частина вартості продукту,яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. Чистий дохід є додатковим продуктом,тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці.

Чистий дохід,який створюється на підприємстві,поділяється на дві частини.

Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін,друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.

Чистий дохід підприємства,у свою чергу,складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу,який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.

Чистий дохід у залишках продукції,яка використовується на внутрішньогосподарські потреби,визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.

Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому тотожний прибутку підприємства,отриманого від продажу продукції.

Прибуток - це частина чистого доходу,одна з його форм.

За розміром прибуток від продажу продукції,хоч і тотожний реалізованому чистому доходу,однак менший від чистого доходу підприємства на суму,що залишається в залишках продукції,використаної на внутрішньогосподарські потреби.

Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від основної,інвестиційної,фінансової діяльності,позареалізаційних операцій, загальний і чистий.

Загальний прибуток - це прибуток від продажу продукції та надання послуг,реалізації інших цінностей і нематеріальних активів,інвестиційної та фінансової діяльності діяльності,скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних)доходів і витрат.

Чистий прибуток - це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет.

Прибуток є найважливішим показником,який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників,як підвищення продуктивності праці,зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів.

Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором,який стимулює(шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання)до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів Державного бюджету.

5. Кредитування господарської діяльності підприємства

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

Кредит - це форма позичкового капіталу(в грошові й,товарній формах),що надається на умовах повернення і обумовлює виникне ння кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших.

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообігу їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообігу коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів належать:

· галузева належність підприємства;

· характер виробничого процесу;

· сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

· рівень організації виробництва;

· рівень організації збуту й постачання;

· інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

· виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, паливо);

· незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

· витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

· готова продукція і товари;

· платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю. тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий - серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообігу фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгота середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства,його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки,удосконаленням технології виробництва,та інші витрати,що приводять до збільшення вартості основних засобів.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.

Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаються з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

У банківській практиці для визначення розмірів кредиту використовується метод, коли позика видається не в повному обсязі, а за мінусом визначеної частини у відсотках до заявленої величини кредиту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною, виходячи з його кредитоспроможності і ступеня ризику кредитування.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: за кредиторами; за формами та видами; за метою використання; за терміном надання; за забезпеченням; за порядком надання.

Види кредиту : 1) банківський; 2) комерційний; 3) державний; 4) лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

6.Фінансове планування на підприємствах

В умовах переходу до ринкової економіки значно підвищується матеріальна і моральна відповідальність керівників суб'єктів господарювання за їх фінансовий стан. Фінансовий стан підприємства залежить від рівня їх виробничо-фінансової діяльності,який значною мірою визначається рівнем управління в них. Вироблення управлінських рішень,оцінка та вибір найефективніших варіантів,форм і засобів їх виконання здійснюються на основі планування розвитку економіки підприємства загалом.

У загальному плануванні розвитку економіки підприємств істотну роль відіграє фінансове планування.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Фінансове планування є необхідним елементом управління економікою.

Якщо фінанси охоплюють усі аспекти діяльності підприємств,то фінансове планування виражає їх у відповідних фінансових показниках,що використовуються в управлінні економікою. Без фінансового планування неможливо досягти рівня управління економікою,що забезпечить підприємству підвищення ефективності,успіх на ринку,розширення матеріальної бази,успішне вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання працівників. У цьому зв'язку в умовах ринку потрібен значно вищий,ніж існує нині, науково обґрунтований рівень планування фінансово-господарської діяльності підприємств.

Призначення фінансового планування полягає у визначенні сукупної потреби підприємства в такій кількості фінансових ресурсів,щоб забезпечувалось фінансування розширення виробництва,виконання фінансово-кредитних зобов'язань перед бюджетом,банками тощо,розв'язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства. Крім того, фінансове планування сприяє запобіганню понаднормативних і понадпланових витрат товарно-матеріальних цінностей і фінансових ресурсів як за окремими видами заходів,так і по підприємству загалом.

Об'єктом фінансового планування є доходи і накопичення,їх формування і розподіл,відносини з ланками фінансово-кредитної системи,фонди коштів, їх формування та використання,капітальні вкладення й оборотні активи,планування їх обсягів і джерел фінансування,визначення джерел фінансування соціальної і культурно-побутових сфер підприємства.

Фінансове планування базується на виробничих показниках плану,плану продажу продукції та послуг,плану капітальних вкладень та розвитку соціальної сфери.

До основних завдань фінансового планування належать:

ь визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства;

ь виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів;

ь раціональний розподіл отримуваних прибутків і накопичень за каналами їх використання;

ь фінансовий контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів і коштів;

ь посилення ролі фінансового планування в управлінні виробництвом і підвищенні його ефективності.

Основними стадіями (етапами) фінансового планування є такі:

ь аналіз надходження і витрат фінансових ресурсів за їх видами і загалом за попередній звітний період;

ь складання проекту фінансового плану на запланований рік;

ь розгляд і затвердження фінансових планів;

ь виконання фінансових планів;

Основними методами фінансового планування є метод коефіцієнтів, нормативний та балансовий.

Метод коефіцієнтів передбачає зміну планованих фінансових показників на визначену частку (коефіцієнт) виходячи з рівня їх виконання в попередньому звітному періоді.

Нормативний метод припускає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм, балансовий - узгодження всіх витрат з джерелами їх фінансування.

У процесі фінансового планування виконуються різноманітні фінансові розрахунки, складаються таблиці,в яких визначаються результати від продажу продукції,виконання робіт і надання послуг,розподіляються отримані результати,розраховуються нормативи власних оборотних активів і джерела їх покриття,обсяги витрат і джерела їх покриття з капітальних вкладень та ін.

Заключним етапом фінансового планування є складання зведеної таблиці - фінансового плану(балансу доходів і витрат)підприємства.

Фінансове планування здійснюється шляхом виконання фінансових розрахунків і складання планів різного змісту та призначення залежно від завдань і об'єктів планування.

7. Оборотні кошти та їх організація на підприємствах

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші,що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше,оборотні кошти-це грошові ресурси,які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге,оборотні кошти - це активи,які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність,на їхню думку,понять-оборотні кошти та оборотний капітал.

Організація оборотних коштів справляє неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства,його фінансову стійкість. Для того щоб якнайглибше розкрити основи організації оборотних коштів,доцільно їх у певний спосіб класифікувати.

Зокрема,оборотні кошти підприємств можна згрупувати за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування,принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти,авансовані в оборотні виробничі фонди,та оборотні кошти,авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів обумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Зростання питомої ваги оборотних коштів,розміщених у сфері виробництва,свідчить про ефективніше використання оборотного капіталу.

Оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти,авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва,реалізації продукції та отримання прибутку.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так,у виробничій сфері основні статті оборотних коштів - це сировина ,основні матеріали,незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад,у металургійній промисловості в оборотних коштах враховується змінне обладнання,а у добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей.

Оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт,наданих послуг), проведення розрахунків.

Система організації оборотних коштів передбачає:

ь По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

ь По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва,виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

ь По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання,що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

ь По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах,що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

ь По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

8.Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства,конкуренто спроможність його продукції на ринку.

Основні засоби - це матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) котрих становить понад один рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів ,надання послуг, здавання в оренду іншими способами, для здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій (або використання в процесі операційного циклу, якщо він триваліший за один рік).

Структура основних засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства.

Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів підприємств, є:

ь Рівень автоматизації і механізації;

ь Рівень спеціалізації і кооперування;

ь Кліматичні та географічні умови розміщення підприємства.

Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів.

Відтворення основних засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

За простого відтворення основних засобів здійснюється заміна окремих зношених частин ОЗ або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто в процесі простого відтворення постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових ОЗ, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних засобів має низку характерних ознак, зокрема:

1) ОЗ поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) У процесі відтворення ОЗ одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості та вартості;

3) За допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;

4) ОЗ поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу.

Просте відтворення основних засобів здійснюється у двох формах : 1) заміна зношених або застарілих основних засобів; 2) капітальний ремонт діючих ОЗ.

Для забезпечення відтворення основних засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання ОЗ є важливим фактором підвищення ефективності діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Рівень фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації.

Показники стану й ефективності використання ОЗ можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства ОЗ;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання ОЗ.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства ОЗ, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню ОЗ.

Абсолютним показником ефективності використання ОЗ є сума прибутку на одну гривню ОЗ.

Знос об'єкта - це сума амортизації з початку його корисного використання.

Розрізняють два види зносу ОЗ - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата ОЗ споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їхніх окремих елементів.

Моральний знос - це знос ОЗ унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість , яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

Кумулятивний метод ґрунтується на використанні кумулятивного коефіцієнта, який змінюється залежно від кількості років, які залишилися до кінця передбачуваного строку експлуатації об'єкта.

Метод прискореної амортизації є дуже поширеним у процесі формування амортизаційної політики підприємства.

9.Фінансово-інвестаційна діяльність підприємства