Роль кредиту в розвитку підприємства

«Роль кредиту в розвитку підприємства»

Зміст

Вступ

Розділ I. Суть кредиту

1.1 Поняття кредиту

1.2 Необхідність кредиту та принципи його функціонування

1.3 Позичковий процент, його суть і роль

1.4 Функції кредиту

Розділ II. Форми кредиту і його роль в розвитку підприємства

2.1 Форми кредиту

2.1.1 Банківський кредит

2.1.2 Комерційний кредит

2.1.3 Споживчий, державний, міжнародний та лихварський кредит

2.1.4 Іпотечний, лізинговий, ломбардний та кредит «стенд-бай»

2.2 Класифікація кредитів

2.3 Роль кредиту в розвитку підприємства

Розділ III. Кредитні відносини в Україні

3.1 Кредитна система та її структура

3.2 Грошово-кредитна політика в Україні та її перспективи

Заключення

Список використаної літератури

Додатки

Додаток 1

Додаток 2

Вступ

В умовах формування ринкового середовища, налагодженні товарного виробництва та сільськогосподарської діяльності, розвитку зовнішньоекономічних відносин тощо велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється кредитові. Провідна роль у вирішенні значних економічних, а отже, господарських проблем належить саме кредитним відносинам, що можна пояснити в першу чергу збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки.

Під час написання даної роботи, тема якої «Кредит: його суть, форми і значення», було використано декілька видів джерел. По-перше, це навчальні посібники для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, які містять усі найголовніші терміни та визначення щодо кредиту. По-друге, це наукова література, яка дозволяє проаналізувати світовий та український досвід кредитних відносин, а також висновки щодо його використання, критику провідних спеціалістів тощо. Дуже важливу роль у розробці теми в даній роботі відіграють періодичні видання, що містять статті науковців та підприємців, які займались вивченням питань, пов'язаних з кредитом, з точки зору теорії або на практиці.

Щодо методів дослідження, які застосовувались під час написання роботи, то їх також було декілька:

1. Першим і одним із найголовніших є діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя в їх загальному зв'язку і взаємозалежності, в стані безперервного розвитку та у випадках, коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба протилежностей.

2. Для того, щоб очистити уяву про процеси, що визначаються, від випадкових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик і виділення в них явищ і фактів стійких, типових, основоположних, у даній роботі використовується метод наукової абстракції. У результаті використання такого методу конкретне (форма) постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною системою суспільного життя.

3. Абстрактний метод включає в себе й такі методи пізнання виробничих відносин, як аналіз і синтез. Зокрема, в процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного, до абстрактного. В процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде у зворотному порядку - від абстрактного до конкретного, від розуміння суті відносин до прояву їх у конкретній ситуації. Отже, аналіз сприяє відкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах ця суть проявляється в реальній економічній дійсності.

4. Статистичний метод дає можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів, що вивчаються.

5. І, нарешті, останнім із використаних у даній роботі методів є логічний метод, який дозволяє роботи відповідні логічні висновки щодо розкритого питання. Методи охарактеризовано за допомогою видання Багрянин Є.М. „Політекономія”: Підр. для ВНЗ. - К.; 2002.

Дана робота складається з трьох основних частин: двох теоретичних та практичної. Власне, тема роботи розкривається у теоретичній частині. У практичній же висвітлюється безпосередньо кредит на практиці в Україні, адже детальне розглядання теми в курсовій роботі неможливе без аналізу практичної діяльності.

Отже, дана робота дозволяє розглянути та проаналізувати суть, необхідність і форми кредиту, а також його застосування в Україні.

Розділ I. Суть кредиту

1.1 Поняття кредиту

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем.

До цього часу в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення суті кредиту. Це можна пояснити передусім складністю економічних відносин, що виникають з приводу кредиту. У сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сплатою певного відсотка за користування нею.

Кредит -- це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових коштів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка. Економічна теорія: Політекономія: Підр./За ред.. В.Д. Базилевича - 2-ге вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2003.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник - сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор -- сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.

Як правило, відносини між суб'єктами кредитної угоди мають добровільний характер. Однак в умовах адміністративно-командної системи він досить часто порушувався. Наприклад, був час, коли уряд зобов'язував банки кредитувати торговельні організації на покриття недостачі та крадіжок товарів, на видачу коштів для виплати заробітної плати тощо. Це було можливим тому, що кредит -- не тільки економічна, а й юридично-правова категорія. В умовах, коли і банки, і підприємства, які вони обслуговують, знаходились у державній власності, юридично-правовий аспект кредиту переважав над економічним.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин.

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами -- з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником. В умовах адміністративно-командної системи у ролі кредитора в основному виступали банки, а підприємства та господарські організації займали тут пасивну позицію. Це пояснюється переважно такими причинами: 1) кредитні відносини між підприємствами та господарськими організаціями заборонялися; 2) за кошти, надані підприємствами та господарськими організаціями банкам, проценти не сплачувалися. Зовсім інший характер цей тип кредитних угод має в умовах ринкової економіки, коли активну роль стали виконувати обидва їх суб'єкти і вони поставлені в рівноправні, партнерські відносини.

Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.

Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з мстою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.

Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населения стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади до них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків. По мірі виходу економіки з кризи, розвитку підприємництва кредитування населенням банків може дещо скоротитися. Проте вклади населення й надалі будуть одним з головних джерел банківських ресурсів.

Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням -- з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.

Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права. Характеристика суб'єктів за виданням Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. - К.: Либідь, 1995.

Розглянемо тепер, звідки беруться ті самі тимчасові грошові кошти, зазначені у визначенні кредиту, що створюють матеріальну основу кредитних відносин:

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообігу промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

ь характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

ь характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових коштів;

ь акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних коштів, цільових фондів та резервів.

3. Третім джерелом тимчасово вільних грошових коштів є грошові доходи і заощадження приватних осіб. Економічна теорія: Політекономія: Підр./За ред.. В.Д. Базилевича - 2-ге вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2003.

Для того, щоб тимчасово вільні грошові кошти не припиняли виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, тому що тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні - з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту. (Детальніше питання необхідності кредиту розглянуто у наступному пункті поточного розділу.)

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котpa насамперед визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та погашення його тощо).

Кредит як економічні відносини між людьми своїм об'єктом має гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживну вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником -у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбали всі інші ресурси -- матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко.

Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на загадах повернення. Саме цим вони відрізняються від інших економічних відносин, зокрема фінансових. Якщо останні виражають економічні відносини з приводу розподілу сукупного суспільного продукту, то кредитні відносини -- з приводу перерозподілу уже розподіленого сукупного суспільного продукту, насамперед національного доходу. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його переходить від продавця до покупця. Вартість, що передається кредитором позичальнику, піддається лише па повний час, а потім вона має бути повернута, причому, як правило, з виплатою процента. Таким чином, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживна вартість грошей чи речей без зміни їх власника.

Передумовою повернення кредиту є кругообіг основних та оборотних коштів або одержання доходів позичальником. При цьому кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує, повернення позички кредитору. У виключних випадках кредит може бути повернутий третьою особою -- гарантом, коли позичальник не спроможний сам це зробити. Звичайно, конкретний строк (чи строки) повернення кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника (строк завершення циклу кругообігу або його стадій), та від можливостей кредитора щодо строку, па який він може падати кредит.

Якщо надана в позичку вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність. Залежно під конкретних обставин пін перетворюється у дарунок, субсидію тощо, тобто замість кредитних відносин мають місце фінансові відносини.

Характерною рисою кредиту є, сплата процентів за користування ним. На практиці відомі окремі випадки, коли проценти за кредит не стягуються. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде заінтересованості позичати гроші. Адже формула руху позичкового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г-- Г'. З цієї формули, проте, не видно, яким чином зростає вартість, надана в позичку. Це можна побачити, якщо поєднати формули руху позичкового та промислового капіталів:

Г--Г--Т ... В ... T'--Г'--Г''.

Лише в процесі виробництва вартість має здатність до самозростання за рахунок додаткової вартості, створеної працею учасників виробництва. Саме тому авансовані у виробництво грошові кошти (Г) виходять з процесу кругообігу з приростом, як Г'.

Зауважимо, однак, що це не можна сприймати як аксіому, оскільки авансовані кошти не завжди повертаються з процесу кругообігу з приростом. Нерідко авансована вартість повертається не повністю, тобто у меншому від авансованого розмірі. Це спостерігається, коли від реалізації продукції позичальник має збитки. Тоді проблематичним стає не тільки сплата процента, а й погашення позички (Г).

У зв'язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза поверненню кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці. Водночас і сам позичальник заінтересований, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансованих коштів, тим швидше повернеться позичка, а отже, і меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею. Тому кредитор повинен так організувати виробництво, щоб не затримати кредит у своєму розпорядженні.

Як уже зазначалося, одним із джерел коштів, котрі можуть бути надані в позичку, є залишки на рахунках у банках вивільнених із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім це -- кошти, призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо. На рахунках у банках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні підприємствам для чергової виплати заробітної плати. До використання за цільовим призначенням на рахунках зберігаються також нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств.

Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільшим кредитним ресурсом нині е грошові заощадження населення, що зберігаються як на рахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам.

Тимчасово вільні кошти постійно є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ. Вони теж виступають кредитними ресурсами. Іноді держава з бюджету виділяє банкам кошти на поповнення їх кредитних ресурсів.

Розрахунки між підприємствами, організаціями та установами здійснюються у безготівковому порядку. Тому після списання з одного рахунку і до зарахування на інший кошти знаходяться у розрахунках, в дорозі. Вони вже не належать платникові, але ще не належать і одержувачу. Ці кошти рахуються на балансі банку і використовуються ним як кредитні ресурси.

Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються у них, мають власні кошти: статутний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також слугують для видачі кредитів.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,-- це постійні ресурси, а друга -- перемінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а перемінні-- переважно для короткострокових позичок.

Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду. Основи економічної теорії: Підр. у 2 кн. Кн.. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; за ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вил., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1998.

1.2 Необхідність кредиту та принципи його функціонування

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності в кредиті.

Кредит, безперечно, необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще. більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту потрібно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін «кредит», що походить від латинського credo, що означає «вірю». Коли ж однієї довіри недостатньо, оскільки існує великий ризик щодо своєчасного та повного повернення кредиту, необхідні певні гарантії того, хто має відповідні кошти, або страхової компанії.

З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, без кредиту нормальне функціонування товарного виробництва взагалі неможливе.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту е функціонування виробників на засадах комерційного, або господарського розрахунку. Кредитні відносини не можуть виникнути, якщо авансовані у виробництво кошти не здійснюють кругообігу або коли той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Наприклад, як правило, не можуть користуватися кредитом установи, що перебувають на бюджетному фінансуванні. Лише в окремих випадках їм надається кредит на витрати, на які в майбутньому (звичайно, не дуже далекому) гарантується виділення бюджетних асигнувань. Очевидно, що в масових масштабах це неможливо. Тому й можна вважати, що економічною передумовою існування кредиту є одержання регулярних доходів тими, хто хоче ним скористатися.

Відомо, що у процесі кругообігу потреба підприємств в оборотних коштах коливається як протягом одного циклу, так і (особливо) в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів -- сезонні та постійні. Обидва види коливань потреби в оборотних коштах зумовлюють необхідність одержання кредиту. Характер та обсяги цих коливань істотно відрізняються.

Звичайно, потреба в оборотних коштах, що перевищує їх норматив, який на підприємствах із сезонним характером виробництва визначається потребою в цих коштах у кварталі з найменшими обсягами виробництва, могла б покриватися власними коштами. Для цього останні повинні бути нагромаджені у розмірі максимальної потреби, яка на цукровому заводі виникає у четвертому кварталі. Проте в інший час значна частина цих коштів була б вільною.

Досвід роботи підприємств, як і окремих людей, свідчить, що коли є вільні гроші, виникає спокуса їх витратити, причому часто без особливої потреби, тобто порушується режим економії як один із важливих принципів раціонального господарювання. Кошти більшою мірою використовуються по-господарському, коли підприємство «перебуває на голодному пайку». Тому йому недоцільно нагромаджувати власні оборотні кошти у розмірі найбільшої потреби в них протягом року. Підприємству досить мати їх у розмірі мінімальної потреби -- нормативу, а потребу понад це у разі необхідності можна покрити за рахунок нормальної кредиторської заборгованості, інших джерел коштів (вільних коштів фондів цільового призначення, нагромадженого, але ще не перерахованого в бюджет прибутку тощо). Причому кредит може бути залучений лише в розмірі різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні підприємства коштами.

Передбачити таку потребу в кредиті на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства по вирощуванню та вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та переробці сільськогосподарської сировини тощо, не важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в певний час відбуваються в тій чи іншій галузі народного господарства. Звичайно, точний обсяг потреби в позичкових коштах наперед визначити складно, але це не має суттєвого значення. У певні періоди року на підприємствах із сезонним характером виробництва, як правило, виникає потреба в кредиті. Водночас на інших підприємствах оборотні кошти вивільняються, що дар можливість використати їх як кредитні ресурси для надання кредитів тим підприємствам, котрим власних джерел формування оборотних коштів не вистачає.

По-іншому відбувається процес кругообігу оборотних коштів на підприємствах з несезонним характером виробництва. Для них не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотних коштах, ні періоди сезонного простою. Проте і тут потреба в оборотних коштах коливається, що пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням товарно-матеріальних цінностей (сиротиш, основних та допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), зростанням витрат на незавершене виробництво, випуском та реалізацією готової продукції та ін. Такі коливання мають значно меншу амплітуду, і передбачити їх не можна.

Норматив власних оборотних коштів на підприємствах з несезонним характером виробництва теж встановлюється не за найбільшою і не за найменшою потребою в них. Нормативом тут виступає середня потреба в оборотних коштах, яка визначається на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки, середній термін на розвантаження, складування, маркірування тощо), а середня із середніх і є середня величина. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підприємствах постійно відхиляється від нормативу в обидва боки.

Відхилення від нормативу вниз викликає вивільнення, а вверх -- додаткову потребу в оборотних коштах. Якщо в розпорядженні підприємства немає відповідних джерел коштів, то у нього виникає потреба в кредиті. Звичайно, вона дуже короткочасна, але буває досить часто. Механізм задоволення такої потреби має бути іншим, ніж у підприємств із сезонним характером виробництва. Ллє в цілому можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотних коштах є однією з причин необхідності кредиту.

Така ж необхідність виникає й у зв'язку з коливаннями структури джерел формування оборотних коштів. Щоб це довести, розглянемо такий умовний приклад. Припустимо, що у підприємства ідеально однакова потреба в оборотних коштах на всі дати, але розмір джерел покриття цієї потреби постійно змінюється.

Потреба в кредиті виникає тоді, коли не вистачає інших джерел формування оборотних коштів. Коли ж на підприємстві них джерел достатньо, кредит йому не потрібен. Таким чином, кредит виступає балансуючим джерелом, яке покриває різницю між загальною потребою в оборотних коштах і їх обсягом, що має у своєму розпорядженні підприємство на конкретну дату.

Коливання мають місце також у кругообігу коштів, які забезпечують відтворення основних фондів. З 1992 р. амортизаційні відрахування перестали вилучатися з підприємств. Це створило передумови для їх кругообігу на підприємстві, а отже, і для самофінансування підприємствами капітальних вкладень, пов'язаних з відшкодуванням зношених засобів праці шляхом їх ремонту, технічного переозброєння та реконструкції підприємств. В окремих випадках (наприклад, коли введені в дію засоби прані швидко морально застаріли) на підприємствах може виникнути потреба в кредиті.

Значно частіше на підприємствах виникає потреба з кредиті на нагромадження засобів праці. Для його надання можуть використовуватися різні джерела коштів, у тому числі й призначені на відшкодування засобів прані, поки вони є вільними.

Коливаннями доходів та видатків зумовлюється також потреба населения в кредиті. У молодих людей потреба часто перевищує їх доходи. Навпаки, у людей зрілого піку .доходи, як правило, перевищують видатки. Це також, з одного боку, викликає потребу в кредиті, а з іншого - створює передумови для його надання.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту,-- коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Коли у одних з них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для розширення виробництва, повнішого забезпечення власних потреб.

Що ж стосується принципів функціонування кредиту, то можна виділити наступні:

1. Обов'язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових коштів робить можливим тільки тимчасове їх кредитування і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів.

2. Платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове використання свої вільні грошові кошти, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент (детально про нього йтиметься далі в одному з пунктів даного розділу роботи), який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

3. Строковість. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною умовою. Гроші та кредит: Підручник / Б.С. Івасів, М.І. Савлук, В.А. Ющенко та ін.; Ред. Б.С. Івасів. - К.: ТАНГ, КНЕУ.

1.3 Позичковий процент, його суть і роль Основи економічної теорії: Підр. у 2 кн. Кн.. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; за ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вил., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1998.

Процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту.

Проте існування товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може досить повно пояснити природу процента.

Виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його суть полягає в тому, що процент е платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини. Тому процент є економічною категорією. Не можна погодитися з науковцями, котрі не визнають позичковий процент економічною категорією тому, що він самостійно без кредиту не існує. Вони не враховують класифікації економічних категорій, їх ієрархії. Категорією першого рівня є гроші, другого -- фінанси, котрі теж без грошей не існують, та кредит. Процент є категорією третього рівня. Він, дійсно, не може існувати без кредиту (хоч останній іноді надається на безпроцентній основі, що, як уже зазначалося, є винятком).

Для відносин з приводу процента характерно, що вони являють собою єдність відносин з приводу сплати процента та його одержання. Сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням -- його ставка, або норма.

Норма процента -- це відношення суми річного доходу, одержуваного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький доход. Перший привласнює кредитор, а другий -- позичальник. Рівень норми процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його розміру і строку, забезпечення позички, особистості клієнта. Найнижчою є процентна ставка для «першокласних» позичальників (в США її називають «прайм рейт»), котра встановлюється для найбільш надійних крупних позичальників. Вона є базовою для встановлення інших процентних ставок. Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших факторів, а саме:

розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість виробництва; масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;

співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

циклічність коливань виробництва;

сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням середньорічних темпів інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентів, останні стають «негативними» (від'ємними), тобто такими, що стягуються з кредиторів;

рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком за допомогою процентних ставок, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

міжнародні фактори, особливо вільний перелив капіталів, з країни в країну, передусім так званих гарячих грошей.

Отже, динаміка норми процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового фонду.

Як уже зазначалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини -- процент та підприємницький доход. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перерахованих вище факторів.

Оскільки кредитор і позичальник можуть мінятися місцями, то відповідно міняються місцями одержувач і платник позичкового процента. Адже в одних випадках підприємство користується кредитом банку, а в інших, коли у нього на рахунку в банку є вільні кошти, воно кредитує банк.

Проте банки як установи, що торгують грошима, здійснюють певні витрати на проведення своїх операцій, котрі покривають за рахунок власних доходів. Тому вони не можуть платити за кредити, надані їм підприємствами, організаціями, установами (залишки коштів на рахунках або строкові депозити) чи іншими банками, більше або стільки ж, як платять самі. Процентна ставка за кредитні ресурси, яку сплачують банки, як правило, нижча від ставок за кредити, котрі надають банки.

Різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси називається маржою. Інколи її розмір може обмежувати центральний банк країни.

Розподільча функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий доход, якого вистачило б на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради котрого позичальник вступив у кредитні відносини.

Функцію збереження позичкового фонду слід відрізняти від приросту позичкового фонду. Приріст останнього може відбуватися за рахунок різних джерел, зокрема за рахунок одержаних з позичальників процентів, що є основним джерелом формування доходів банку.

Збереження наданого в кредит позичкового фонду досягається тоді, коли до кредитора від позичальника повертаються суми, рівноцінні вартостям, наданим кредитором у тимчасове користування позичальника. Особливо актуальним збереження позичкового фонду стає п період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту надана в позичку сума значно нижча за своєю реальною вартістю від тієї, що була на момент надання.

Таким чином, інфляція породжує процентний ризик -- небезпеку втрат: у кредиторів -- внаслідок зниження номінальних і реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників -- при їх підвищенні. Процентний ризик банків виникає і при перевищенні процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками по наданих позичках.

Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки, особливо в період інфляції, застосовують такі способи: вводять плаваючі процентні ставки за кредит, котрі переглядаються через невеликі періоди -- щомісячно або щоквартально; намагаються надавати не середньо- або довгострокові позички, а переважно короткострокові; значно підвищують процентні ставки (з урахуванням темпів інфляції); надають кредити не під проценти, а з умовою часткової участі в прибутку від прокредитованого заходу тощо.

В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності його руху обумовлені передусім циклічними коливаннями виробництва. Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається.

Під час кризи скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу супроводжуються гострою недостачею поличкового капіталу і різким підвищенням норми процента. Адже в цей час вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення вкладів. Крім того, щоб не збанкрутувати, торгово-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.

У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіталу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капіталу випереджає нагромадження дійсного капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента.

1.4 Функції кредиту

Перед тим як розглянути зміст окремих прикладних функцій кредиту, які є логічним продовженням макроекономічних функцій, слід зробити спробу розібратися у питанні, що багато років дискутується в теорії грошей. Чи володіє кредит потенціалом продукування? Або, іншими словами, чи здатен він у процесі свого застосування примножувати суспільне багатство? Кредит - це лишень передача грошового капіталу з рук у руки. Однак у цій процедурі загальна сума грошей, що капіталізується, не збільшується. При застосуванні кредиту не зростає й маса капітальних ресурсів -- чинників виробництва, що функціонує в економіці. Чи правомірно в такім разі вести мову про власну продукувальну силу кредиту?

Щоб відповісти на це непросте за змістом питання, треба звернутися до всебічно обґрунтованого в економічній літературі Заходу, зокрема у працях Й.Шумпетера, положення про те, що підмурівком будь-якого процесу економічного розвитку є утворення нової комбінації у використанні наявних у суспільстві виробничих ресурсів. Конструювання таких комбінацій здійснюється вилученням дійсних чинників виробництва з попередніх сфер використання і зосередження на нових, продуктивніших напрямках економічного прогресу. Власне, підприємець має забезпечити передислокацію наявних ресурсів за допомогою кредиту. І це зрозуміло. Адже лише завдяки останньому наявний капітал застосовується не в сфері, де його створено, а там, де він має найбільше шансів наростити свою вартість.

На цих методологічних засадах аргументуються такі функції кредиту:

1. Функція перерозподілу наявних в економіці грошово-фінансових ресурсів та їх зосередження у найпріоритетніших щодо конкретної ситуації сферах економічної діяльності. У цьому відношенні кредит робить пропозицію капіталу не лише гнучкішою, а й ефективнішою. Коли говориться, що кредит є лише передачею капіталу з одних рук до інших, то слід наголосити на тому, що мається на увазі передача його в руки особі (фізичній чи юридичній), яка здатна забезпечити ефективніше використання цього капіталу в суспільне необхідній галузі економіки. Інакше перерозподіл через кредитний механізм наявного позичкового капіталу позбавляється економічного сенсу. «Кредит,-- писав з приводу цього Й. Шумпетер,-- дозволяє підприємцеві через формування попиту на необхідні йому засоби виробництва вилучати їх із сфер традиційного застосування і відтак спрямовувати розвиток економіки по новому шляху» Шумпетер Й. Теория экономического развития.-- С.215.. Таким чином через реалізацію функції перерозподілу кредиту здійснюється прогресивна корекція пропорцій суспільного виробництва, переорієнтація чинних структур у напрямку їх пристосування до новітніх процесів технічного та економічного прогресу.

2. Функція перерозподілу кредиту органічно пов'язана
з функцією утворення додаткової до наявної в економіці
купівельної спроможності, що надається в розпорядження підприємницьких структур. Реальна купівельна спроможність фізичних і юридичних осіб визначає динамічний потенціал ринкової економіки. Тому нарощування кредитною системою купівельної спроможності активних суб'єктів ринку забезпечує посилення такого потенціалу.

Розглядаючи механізм реалізації зазначеної функції, маємо враховувати диференціацію методів кредитування. Кредит може надаватися під заставу та без попереднього матеріального забезпечення. Отримання кредиту під заставу не збільшує дійсний потенціал капіталу. Клієнт, що звертається в даному разі до банку, бере кредит під власні цінні папери, які вже є капіталом. Йому потрібні гроші як ліквідність. За власний вексель він купує такі гроші.

Інший зміст має кредит без попереднього матеріального забезпечення. Тут відбувається операція з утворення додаткової маси капіталу, яку отримує підприємець, і водночас реальне нарощування його купівельної спроможності. При продуктивному використанні цієї купівельної спроможності такий захід не породжує кредитної інфляції, він є дефляційним.

3. Функція капіталізації вільних грошових доходів.
Йдеться про нагромадження позичкового капіталу за рахунок реальних збережень фізичних і юридичних осіб.

У будь-якій економічній системі існують два основні джерела збережень грошових ресурсів. Це: а) некапіталізована частка отриманого в процесі виробництва прибутку; б) частка особистих доходів населення, яка формується за рахунок відносного скорочення частки споживчих витрат, відкладеного политу, збережень на здійснення в майбутньому купівель товарів тривалого користування, нагромаджень пенсійного і страхового фондів тощо. Функція кредиту тут полягає в тому, щоб вилучити ці реальні грошові ресурси зі стану тимчасової бездіяльності, по змозі скоротити термін їх «перепочинку» і трансформувати в форму позичкового капіталу.

4. Вельми вагомою функцією кредиту є грошове обслуговування обігу капіталу в процесі його відтворення. Суть реалізації цієї функції полягає в тому, що в процесі відтворення на одних ділянках обігу тимчасово вивільнюються певні суми дійсного грошового капіталу, а на інших

виникає потреба в них. У цій ситуації за допомогою кредитного механізму здійснюється нагромадження тимчасово незадіяних капіталів та переінвестування їх у структури, що відчувають нестачу капіталу.

Важливою функцією кредиту є прискорення концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в економічній системі суспільства.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу дедалі більшої ваги набуває функція обслуговування кредитом інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовка й перепідготовка відповідних кадрів тощо.

Однією з важливих сфер функціонального застосування кредиту є забезпечення на його основі зростання ефективності грошового обігу. Функція економії витрат грошового обігу і підвищення завдяки цьому його ефективності реалізується здійсненням через кредит: а) взаємного зарахування платежів; б) прискорення обігу грошей; в) утворення різноманітних форм банківських грошей, що скорочують потреби безпосереднього обігу банкнот. З реалізацією цієї функції вносяться відповідні зміни у формулу, що визначає кількість грошей,
необхідну для обслуговування товарного обігу, де враховуються обсяги кредитних (безоплатних) операцій та їх взаємне погашення.

Нарешті, кредит використовується як один із дійових інструментів макроекономічного регулювання господарських процесів. Через зазначену функцію кредиту здійснюються антициклічне регулювання ринкової економіки, її структурна корекція, дефляційна політика, кредитування зовнішньої торгівлі та відповідне регулювання платіжного балансу. Дробоздина Л.А. Финансы, денежное обращение, кредит. - М. - 1997.

Розділ II. Форми і значення кредиту

2.1 Форми кредиту

Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняються дві форми кредиту - товарний і грошовий.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (комерційний кредит, продаж товарів населенню в кредит, падання населенню послуг у кредит та ін.).

В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: внутрішньоекономічнпй, або національний, та зовнішньоекономічний, або міжнародний; банківський, державний, міжгосподарський; виробничий та споживчий. Розглянемо детальніше основні форми кредиту.

2.1.1 Банківський кредит Основы банковского дела /Под ред. Мороза А.Н. - К.: Либра, 1994.

Банківський кредит - це одна з найпоширеніших форм кредитних відносин в економіці, об'єктом яких виступає процес передачі в позику безпосередньо грошових коштів. Такий кредит надається виключно спеціалізованими кредитно-фінансовими установами, що мають ліцензію на здійснення подібних операцій від центрального банку. В ролі позичальника тут можуть виступати лише юридичні особи, а інструментом кредитних відносин є кредитний договір або кредитна угода. Виторг по цій формі кредиту поступає у вигляді позичкового проценту або банківського проценту, ставка якого визначається за згодою сторін з урахуванням її середньої норми на даний період і конкретних умов кредитування.

Банківський кредит класифікується за рядом базових ознак. Розглянемо ї х детальніше.

Строки погашення:

Онкольні позички, що підлягають поверненню у фіксований строк після надходження офіційного сповіщення від кредитора.

Короткострокові позички, що надаються, як правило, на поповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів у позичальника. Сукупність подібних операцій утворює автономний сегмент ринку позичкових капіталів - грошовий ринок. Середній строк погашення по цьому видові кредиту здебільшого не перевищує шести місяців. Найбільш активно застосовуються короткострокові позички на фондовому ринку, в торгівлі та сфері послуг, в режимі міжбанківського кредитування.

Середньострокові позички, що надаються на строк до одного року на цілі як виробничого, так і суто комерційного характеру. Найбільш поширений цей вид банківського кредиту в аграрному секторі, а аткож при кредитуванні інноваційних процесів із середніми обсягами потрібних інвестицій.

Довгострокові позички, що використовуються, як правило, в інвестиційних цілях. Як і середньострокові позички, вони обслуговують рух основних коштів, відрізняючись великими обсягами кредитних ресурсів, що передаються. Цей вид банківського кредиту застосовується при кредитуванні реконструкції, технічного переоснаження, нового будівництва на підприємствах усіх сфер діяльності. Особливий розвиток довогострокові позички отримали в капітальному будівництві, паливно-енергетичному комплексі, сировинних галузях економіки. Середній строк їхнього погашення зазвичай від трьох до десяти років, але може досягати 25 та більше років, особливо при отриманні відповідних фінансових гарантій з боку держави.

Спосіб погашення:

Позички, що погашаються єдиночасним внеском (платежом) з боку позичальника. Це традиційна форма повернення короткострокових позичок, вельми функціональна з позиції юридичного оформлення.

Позички, що погашаються в розстрочку протягом усього строку дії кредитного договору. Конкретні умови (порядок) повернення визначаються договором, в тому числі - в частині антиінфляційного захисту інтересів кредитору. Завжди використовується при довгострокових позичках і, як правило, при середньострокових.

Спосіб стягнення позичкового проценту:

Позички, процент за якими виплачується в момент її загального погашення. Традиційна для ринкової економіки форма сплати короткострокових позичок, яка має найбільш функціональний з позиції простоти розрахунку характер.

Позички, процент за якими виплачується рівномірними внесками позичальника протягом усього строку дії кредитного договору. Традиційна форма сплати середньо- та довгострокових позичок, яка має достатньо диференційований характер в залежності від домовленості сторін.

Позички, процент за якими утримується банком в момент безпосередньої видачі їх позичальнику. Для розвиненої ринкової економіки ця форма абсолютно нехарактерна і використовується лише лихварським капіталом.

Категорії потенційних позичальників:

Аграрні позички - один з найбільш поширених різновидів кредитних операцій, що визначили появу спеціалізованих кредитних організацій - агробанків. Характерною їхньою особливістю є чітко виражений сезонний характер, зумовлений специфікою сільськогосподарського виробництва.

Комерційні позички, що надаються суб'єктам господарювання, які функціонують у сфері торгівлі та послуг. В основному вони мають строковий характер, задовольняючи потреби в позичкових ресурсах в тій частині, що не покривається комерційним кредитом, і складають основний обсяг кредитних операцій українських банків.

Позички посередникам на фондовій біржі, що надаються банками брокерським, маклерським та ділерським фірмам, які здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів. Характерна особливість цих позичок - початкова орієнтованість на обслуговування не інвестиційних, а ігрових (спекулятивних) операцій на фондовому ринку.