Суть, функції та значення фінансів підприємтсв в умовах ринкової економіки

51

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

з фінансів підприємства

на тему:

СУТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2009

ЗМІСТ

Реферат

Вступ

1. Теоретичні аспекти фінансів підприємств в ринкових умовах

1.1Сутність та функції фінансів підприємств

1.2. Власні фінансові ресурси

1.3 Позикові та залучені фінансові ресурси

2 Планування фінансів

2.1 Зміст, завдання та методи фінансового планування

2.2 Оперативне фінансове планування. Бізнес-план

2.3 Організація та процес планування фінансових ресурсів на підприємстві

3. Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання

Висновки

Перелік посилань

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 53 с., 2 рис., 1 табл., 15 джерел.

Обґєкт дослідження - суть, функції та значення фінансів підприємств в умовах ринкової економіки. Мета роботи - дослідження особливостей фінансів підприємств в умовах ринкової економіки. Метод дослідження - описовий, порівняльний.

Фінанси підприємств займають провідне місце в системі суспільного відтворення, формування власних коштів і централізованих фінансових ресурсів держави.

Здійснювані в країні реформи привели до збільшення обсягів і потоків соціально-економічних зв'язків, підвищенню ролі розподільних відносин. З'явилися й продовжують розвиватися недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів, послуг, капіталу. Підприємства перейшли до широкого використання ринкових методів регулювання своєї ділової активності. Основною метою підприємницької діяльності організацій стало одержання прибутку, що служить найважливішим джерелом і передумовою збільшення капіталу, зростання доходів підприємства і його власників. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів, що дозволить не тільки зміцнити фінансове становище організації і їх конкурентноздатність, але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ, СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ, РЕЗЕРВНИЙ КАПІТАЛ, ДОДАТКОВИЙ КАПІТАЛ, НЕРОЗПОДІЛЕНИЙ ПРИБУТОК, КРЕДИТ, ОБЛІГАЦІЯ, ІНВЕСТИЦІЙНИЙ СЕРТИФІКАТ.

ВСТУП

Головна мета діяльності кожного підприємства в умовах ринкової економіки - максимізація прибутку. Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає, що підприємство отримує прибуток.

Рівень витрат виробництва є головним результатом виробничої діяльності підприємства. Заключним показником господарської діяльності підприємства є доход і прибуток. Вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.

Тому визначення собівартості продукції - одне з основних облікових завдань підприємства. Основою вирішення великого кола проблем, пов'язаних з ефективною діяльністю підприємства, є саме собівартість, тобто шляхи її зменшення.

Підсилення значення прибутку в розвитку підприємства, галузі і усього господарства призводить до збільшення ролі собівартості, як одного з найважливіших якісних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростання об'єму виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції.

Варто зауважити, що в останні роки спостерігається тенденція до зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції. До збільшення собівартості призводять збільшення вартості сировини, матеріалів, палива, енергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом, підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшення витрат на рекламу. Збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку основних фондів і введення індексації. Велику роль відіграє збільшення питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовах лібералізації цін і соціальної напруженості. Одночасно збільшуються витрати на соціальне і медичне страхування, пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості, на різні компенсаційні витрати. Все це зумовлює наступний виток інфляції. Для того, щоб отримати якнайбільший прибуток (забезпечити собі технічний і соціально-економічний розвиток) підприємству потрібно намагатись максимально знижувати витрати виробництва (собівартість). Для цього необхідно постійно слідкувати за співвідношенням між доходами і витратами, пов'язаними з випуском продукції. Саме це співвідношення є визначальним для прийняття рішення про те, яку продукцію виробляти, яким чином і які послуги надавати.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ В РИНКОВИХ УМОВАХ

1.1 Сутність та функції фінансів підприємств

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими/загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

а) пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

б) пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

в) що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

г) які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

д) які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

е) що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

а) формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

б) розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

в) контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах - це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.

За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов'язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

а) різноманітність форм власності;

б) свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

в) вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

г) самофінансування підприємництва;

д) правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

е) обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу.

1.2 Власні фінансові ресурси

Фінансову основу підприємства складає сформований власний капітал. Основними формами власного капіталу виступають :

а) статутний капітал (інколи вживають термін - статутний фонд) - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Порядок і джерела формування статутних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”.

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв'язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. У певній мірі розмір статутного капіталу впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки у взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного капіталу кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному капіталі та є його власниками;

б) резервний капітал - це розмір майна підприємства, що призначений для розміщення в ньому нерозподілених прибутків, для покриття збитків, погашення облігацій і викупу акцій підприємства, а також для інших цілей.

Резервний капітал формується в розмірі не менш 5 відсотків від статутного капіталу. На відміну від акціонерних товариств (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) не формують резервний капітал.

Розмір резервного капіталу визначається уставом організації в певних межах: для акціонерних товариств ця межа 15% статутного капіталу, а розмір щорічних відрахувань не менш 5% річного чистого прибутку. Резервний капітал використається для покриття непередбачених втрат і збитків, а також для виплати дивідендів акціонерам, власникам привілейованих акцій при недостатності для цих цілей прибутку. Крім того, кошти резервного капіталу можуть використані для погашення облігацій організацій і викупу її власних акцій;

в) додатковий капітал поділяють на два складники: додатково вкладений капітал і інший додатковий капітал. За рахунок додаткового капіталу збільшують суму власного капіталу і підприємство стає менш залежним від кредиторів.

Для акціонерних товариств додатково вкладений капітал - це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. В інших товариствах до додатково вкладеного капіталу включають суму внесків засновників, яка перевищує їхню частку в статутному капіталі.

Сума, яка відображається за статтею "Інший додатковий капітал", розкриває інформацію про вартість безкоштовно отриманих активів, суму дооцінки необоротних активів та інші види додаткового капіталу.

У разі безкоштовного отримання підприємством необоротних активів від інших фізичних чи юридичних осіб суму отриманих необоротні активи відображають як суму додаткового капіталу в сумі справедливої вартості цих активів.

Додатково вкладений капітал в акціонерному товаристві формується за умови реалізації акцій вище номінальної вартості. Це можливо в разі первинної емісії акцій, але здебільшого ринкова вартість акцій вище номінальної під час розміщення акцій наступних випусків. Ринкова вартість акцій товариства підвищується зазвичай за зростання показника прибутковості акцій, що відображається в Звіті про фінансові результати.

У разі підписки на акції за ціною вище номінальної облік розрахунків після реєстрації статутного капіталу матиме додаткове відображення різниці між номінальною вартістю розміщення акцій і ціною придбання їх акціонерами;

г) нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: - асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо); - неасигнована частина не має конкретного призначення. У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби. Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент;

д) інші види власного капіталу.

Управління власним капіталом пов'язане з забезпеченням ефективного використання накопиченої його частини та формування власних фінансових ресурсів, які забезпечують подальший розвиток підприємства.

Власні фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок

а) внутрішніх джерел;

б) зовнішніх джерел.

До внутрішніх джерел відносять прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів та інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів.

До зовнішніх джерел відносять залучення додаткового пайового чи акціонерного капіталу (шляхом додаткових внесків в статутний фонд або емісії та реалізації акцій), безповоротна фінансова допомога, безплатно передані матеріальні та нематеріальні активи, що включаються в склад балансу підприємства .інші зовнішні джерела

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Створення та реалізація політики формування власних фінансових ресурсів проходить в такій послідовності:

- аналіз формування власних фінансових ресурсів в попередні періоди;

- визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах;

- оцінка вартості залучення власного капіталу за рахунок різних джерел;

- забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;

- оптимізація співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів

Реалізація даної політики пов'язана з вирішенням наступних основних завдань:

а) забезпечення максимізації формування прибутку з врахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

б) формування ефективної політики розподілу прибутку ( дивідендна політика) підприємства;

в) формування та ефективна реалізація політики додаткової емісії акцій( емісійна політика) або залучення додаткового пайового капіталу.

1.3 Позикові та залучені фінансові ресурси

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяють на три основні групи: власні, позикові, залучені (рис. 1.1).



51

Рисунок 1.1 Джерела формування інвестиційних ресурсів підприємств

Розглянемо їх із відповідними, де ми вважаємо за необхідне, коментарями.

Власні фінансові ресурси ми розглянули в попередньому розділі.

Друга група можливих інвестиційних ресурсів підприємства -- позикові джерела, які в сучасній світовій практиці використовують насамперед для фінансування інвестиційних проектів з низьким ступенем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту. До складу позикових джерел входять такі:

а) довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів. Зазначимо, що з економічного погляду не можна ототожнювати терміни "позика" і "кредит" (хоч кредит інколи може виступати у формі позики -- безвідсоткового кредиту). Отже, позика (позичка) -- це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення якої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму чи кількість товару в заздалегідь обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно. Кредит -- господарсько-економічна операція з надання однією стороною (звичайно юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту). Кредитні операції є багато направленими і порівняно численними, тому їх групують за певними ознаками. Довготермінові кредити в основні засоби підприємств звичайно називають інвестиційними.

Проте в Україні банки (як, до речі, й інші фінансові структури) поки що орієнтовані насамперед на короткотермінове кредитування, оскільки це визначається структурою їх пасивів: власні кошти відносно невеликі, а залучені, як правило, -- короткотермінові. Отже, короткотермінова структура депозитів у сучасних умовах диктує банкам необхідність і самим орієнтуватися на короткотермінові кредити, таким чином стримуючи зростання частки довготермінових кредитів. Інфляція також робить довготерміновий кредит невигідним для банків.

Активізація процесу залучення коштів населення до банківських установ гальмується наявними нині значним розривом між ставками за кредитами та депозитами комерційних банків. Ризиковий характер інвестиційної діяльності в сучасних умовах зумовлює високі кредитні ставки, крім того, банки в більшості випадків взагалі не бажають ризикувати, оскільки немає досконалої системи добору ефективних конкурентоспроможних інвестиційних проектів.

Перетворення довготермінових кредитів банків на реальне джерело інвестиційних ресурсів підприємства можливе лише за низької реальної відсоткової ставки за ними, а саме -- 10-- 12 % річних, при відстроченні виплат до закінчення освоєння виробничих потужностей. Необхідно переорієнтувати інтереси банків з роботи на ринку цінних паперів на інвестування реального виробництва. Як показує господарська практика, у розвиненій ринковій економці підвищення реальної відсоткової ставки на 1 % зменшує інвестиції у нове обладнання на 10--15 %;

б) емісія облігацій підприємства. Облігація -- цінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента (облігації мають право випускати підприємства усіх форм власності) відшкодувати номінальну вартість у зазначений у цінному папері термін з виплатою фіксованих відсотків. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Володіння облігацією не дає права на участь в управлінні товариством. Облігації можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими). Курс облігацій на ринку цінних паперів залежить від попиту та пропозиції на них. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою або нижчою від номінальної.

Емісія облігацій у світовій практиці набула значного поширення, але в Україні, насамперед через економічну нестабільність та велику ймовірність погіршення загального економічного становища в країні, цей вид цінних паперів як джерело інвестиційних ресурсів майже не використовується (невідомо, яку ставку дохідності треба встановлювати за облігаціями).

Крім того, цей вид ресурсів не поширений у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку, неплатоспроможністю попиту та невеликими розмірами статутного фонду більшості підприємств (чинне законодавство обмежує обсяги емісії облігацій у межах не більше 25 % обсягу статного фонду і дозволяє її тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій). Емісійний дохід, який отримують від продажу облігацій, обкладається податком на прибуток, тому це джерело фінансування інвестицій можуть використовувати переважно великі підприємства зі значними розмірами статутного фонду, які погоджуються нести майнову відповідальність за залучені ними кошти (підприємство відповідає за них усім своїм майном);

в) цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування. Наприклад, Постановою КМУ від 13.04.2000 № 654 на базі колишнього Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень було створено Українську державну інноваційну компанію як небанківську фінансово-кредитну установу, основними завданнями якої є такі:

1)організація роботи з добору та експертизи інноваційних проектів, спрямованих на забезпечення розвитку економіки;

2)фінансування інноваційних проектів, спрямованих на впровадження прогресивних науково-технічних розробок і технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємствам кредитів, інвестування та здійснення цими підприємствами спільної діяльності;

3)залучення позабюджетних джерел (у тому числі іноземних) для фінансування інноваційних проектів;

4)забезпечення повернення інноваційних позик Державного інноваційного фонду шляхом запровадження управління борговими зобов'язаннями дебіторів.

Крім зазначених позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства можна виокремити ще такі короткотермінові позикові джерела: короткострокові кредити та позики банків і небанківських фінансових інститутів; товарні (комерційні) кредити, що надаються постачальниками сировини та матеріалів.

Підприємства, які одночасно з власними коштами використовують позикові, можуть зазнати не тільки бізнес-ризику, а й фінансового ризику. Оптимальною, тобто такою, коли досягається максимум прибутку, є структура, у якій частка власних коштів становить 60-70 %, а позикових -- 30-40 %.

До складу залучених джерел належать такі:

а) емісія акцій підприємства. Акція -- цінний папір без визначеного терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні акціонерним товариством і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Є два основних типи акцій: прості та привілейовані. Останні дають їх власнику переважне право на одержання фіксованих та гарантованих дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі припинення його діяльності як юридичної особи, але не дають права на участь в управлінні товариством (на відміну від простих акцій). Отже, акціонерні товариства у разі необхідності залучення додаткових інвестиційних ресурсів випускають привілейовані акції насамперед тому, що вони дають змогу мобілізувати капітал, не втручаючись у права володіння майном підприємства, оскільки не дають права голосу. Окрім того, на відміну від облігацій їх не треба викуповувати в зазначений термін, а за привілейованими акціями з відкликанням підприємство само вибирає термін викупу.

Доходи за простими акціями виплачуються з чистого прибутку, залежно від його обсягу і поділу на частину, що заощаджується, та частину, що виплачується у вигляді дивідендів (виплата дивідендів за простими акціями здійснюється в останню чергу після виплати відсотків за привілейованими акціями). Розмір дивідендів визначається за залишковим принципом та може значно коливатись, але необхідно мати на увазі, що звичайні акції краще пристосовані до умов інфляційної економіки та до змін кон'юнктури фондового ринку. При розподілі майна внаслідок ліквідації підприємства прості акції забезпечуються в останню чергу. Таким чином, рівень ризику інвестування в привілейовані акції значно нижчий, ніж у прості акції, але вищий за вкладення в облігації підприємства, оскільки ті не мають чіткого терміну погашення та достатньо надійного забезпечення майном товариства при його ліквідації.

У структурі фінансування інвестицій у промислово розвинених країнах з ринковою економікою найбільша частка припадає на акціонерний капітал, однак в Україні, насамперед через загальну нерозвиненість фондового ринку та його інфраструктури, він становить незначну частку.

б) емісія інвестиційних сертифікатів розглядається як джерело інвестиційних ресурсів для інвестиційних фондів та компаній.

Інвестиційний сертифікат -- це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника; обсяг їх емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються і викуповуються за ціною, яка відповідає вартості чистих активів; вони також можуть обмінюватися на приватизаційні папери (вважається, що для громадян інвестиційний фонд є найбільш привабливою формою розміщення їх приватизаційних коштів).

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії являють собою комерційні акціонерні товариства і здійснюють свою діяльність виключно в галузі інвестування народного господарства України.

Інвестиційний фонд -- це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність (причому виключно у сфері спільного інвестування), пов'язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та з інвестуванням власних коштів у цінні папери інших емітентів. Спільним інвестуванням визнається діяльність, яка здійснюється в інтересах та за рахунок засновників і учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і проведення операцій з цінними паперами. Статутний капітал інвестиційного фонду має становити не менше 2 тисяч мінімальних заробітних плат (інвестиційної компанії -- 50 тисяч), встановлених на момент його реєстрації, та може формуватися за рахунок внесків у вигляді коштів, цінних паперів і нерухомого майна (частка останнього не має перевищувати 25 %). Не можуть бути засновниками фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 % загального майна фонду.

На жаль, розвиток інститутів спільного інвестування в Україні перебуває сьогодні у стані кризи, і через непослідовність та правову недосконалість концепції масової приватизації такі інститути майже дискредитовано.

в) безоплатно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування (або спонсорські кошти). Це джерело фінансування інвестицій досить широко застосовується на Заході, проте в Україні через дефіцит бюджетних коштів вітчизняним підприємцям на державне цільове інвестування розраховувати майже не доводиться.

г) нарешті, останнє джерело залучення коштів на підприємствах неакціонерної організаційно-правової форми -- внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до статутного фонду -- має, на нашу думку, помітний потенціал в Україні. Однак як недолік цього джерела зазначимо, що в разі вступу до товариства нового учасника воно підлягає перереєстрації, а це досить трудомісткий процес.

Позикові та залучені (зовнішні) джерела фінансування характеризуються такими позитивними особливостями:

а) значно більшим обсягом можливого їх залучення порівняно з власними інвестиційними ресурсами (можливість широкого залучення позикових джерел завжди зумовлюється високим кредитним рейтингом підприємства, його платоспроможністю або наявністю гарантій поручителя);

б) більш дієвим зовнішнім контролем за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів підприємства.

Крім названих вище позитивних особливостей, використання позикового капіталу у фінансуванні господарської діяльності підприємства характеризується більш низькою вартістю його залучення порівняно з власним або акціонерним капіталом (як відомо, відсотки за користування кредитами включаються до собівартості продукції, і цим забезпечується так званий ефект податкового виграшу). Крім того, позиковий капітал здатний генерувати приріст рентабельності власного капіталу (або коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства).

2 ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСІВ

2.1 Зміст, завдання та методи фінансового планування

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі. За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами. Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

а)забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

б)установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

в)визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

г)виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

- які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження;

- чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

- як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;

- як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

- максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

- економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

економія поточних витрат;

- мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

2.2 Оперативне фінансове планування. Бізнес-план

Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству для контролю за фактичним надходженням коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану.

Більшість підприємств вдається до спрощеної системи оперативного фінансового планування, коли складається лише окремі його елементи - платіжний календар та касовий план.

Головною формою такого фінансового завдання є бюджет (кошторис).

Бюджет - це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою по місцях (і менших періодах), що відображає надходження і витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Підприємство самостійно вибирає види та структуру бюджетів. Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих індивідуальних бюджетів, що характеризують прогнозовані обсяги продажу, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.

Зведений (консолідований бюджет включає: операційний і фінансовий бюджет. До операційного бюджету входять: бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджет витрат, бюджет фінансових результатів.

До фінансового бюджету включаються: бюджет грошових коштів, бюджет капітальних інвестицій, прогнозний бухгалтерський баланс.

Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. На початку періоду діяльності бюджет - це план або норматив; в кінці періоду діяльності він слугує засобом контролю, за допомогою якого фінансові менеджери можуть оцінити ефективність діяльності і прийняти управлінські рішення щодо вдосконалення діяльності підприємства в майбутньому.

Розробка бюджетів на підприємстві характеризується терміном “бюджетування” і спрямована на вирішення двох основних завдань:

а) визначення обсягу і видатків, що пов'язані з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства;

б) забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел.

Бюджети, що використовуються в процесі оперативного фінансового планування, класифікуються за:

а) сферами діяльності підприємства;

б) видами витрат;

в) обсягом номенклатури витрат;

г) методами розробки.

Особливою формою бюджету є платіжний календар, що розробляється за окремими видами руху грошових коштів і по підприємству в цілому (у даному разі деталізується поточний фінансовий план надходження і витрачання грошових коштів чи план доходів і видатків грошових коштів на короткий строк).

Правильно складений платіжний календар дозволяє виявити фінансові помилки, недостатність коштів, з'ясувати причину такого стану, намітити відповідні заходи, і таким чином оперативно уникнути фінансових ускладнень і забезпечити платоспроможність підприємства.

Значення бюджетів полягає у підвищенні продуктивності праці працівників підрозділів та ефективності використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Бюджетування - це стандартизований процес, відповідно самостійно розроблених підприємством та загальновизнаних вимог і процедур. До яких відносяться:

- розроблення бюджетів за всіма підрозділами, що сприяє поліпшенню координації дій усередині підприємства;

- забезпечення єдиного процесу щодо підготовки, аналізу і затвердження бюджетів;

- дотримання координованої діяльності між підрозділами підприємства при розробленні бюджетів;

- структурованість бюджетів;

- обґрунтованість показників бюджетів на основі досягнутих результатів, тенденцій, економічних чинників та заданих темпів розвитку підприємства;

- відкритість бюджетів до змін (надання менеджерам прав коригування показників бюджету, виявлення та розв'язання потенційних проблем з метою постійного відстежування змін в обсягах виробництва і продажу);

- участь у бюджетуванні менеджерів підрозділів, що відповідають за виконання бюджету.

Процес бюджетування на підприємстві включає складання оперативного, фінансового і зведеного (консолідованого) бюджетів, управління і контроль за виконанням бюджетних показників.

В процесі бюджетування враховуються такі чинники:

- стадії життєвого циклу продукту; постійні і змінні потреби покупців; - рівень конкуренції; трудові ресурси; тенденції у розвитку технології;

- рівень підприємницького і фінансового ризику; потреби і ресурси виробництва;

- запаси на складі;

- вартість сировини;

- маркетингові і рекламні умови;

- ціноутворення на товари (послуги);

- моральне старіння товарів і послуг тощо.

Бюджетування здійснюється “знизу нагору” і “зверху донизу”. Бюджетування “знизу нагору” (з рівня підрозділів) проводиться із залученням їх працівників.

За складання бюджету “зверху донизу” бюджет направляється від керівництва до менеджера структурного підрозділу для його деталізації та розроблення рекомендацій.

Задачі оперативного рівня єдині із задачами підприємства, тому індивідуальні бюджети інтегровані у консолідований (зведений) бюджет підприємства.

Складання бюджету включає такі етапи:

- підготовка прогнозу і бюджету продаж;

- визначення очікуваного обсягу виробництва.

- розрахунок витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

- розрахунок і аналіз грошових потоків.

- складання планових фінансових звітів.

Підготовка до бюджетування включає функціонально-вартісний аналіз виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та визначення рівня, до якого можуть бути знижені витрати за одночасного збільшення прибутку, збереження якості й обсягу товарів (послуг).

До переваг бюджетного планування відносяться:

а) надання структурним підрозділам більшої самостійності у витрачанні коштів економії по бюджету фонду оплати праці, що сприяє підвищенню матеріальної зацікавленості працівників в успішному виконанні планових завдань;

б) зменшення непродуктивних витрат робочого часу працівників фінансової служби за рахунок мінімізації кількості контрольних параметрів бюджетів;

в) досягнення режиму суворої економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства.

Структура та характеристика бюджетів

Бюджетування включає вибір видів і структури бюджету.

Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих один з одним бюджетів, що відбивають очікування керівництва щодо продаж, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.

Консолідований бюджет - це скоординований за всіма підрозділами і функціями план діяльності підприємства загалом, що об'єднує блоки окремих бюджетів і характеризує інформаційний потік для прийняття і контролю управлінських рішень в області фінансового планування.

Зведений (консолідований) бюджет поділяється на дві частини:

- Операційний бюджет (operating budget).

- Фінансовий бюджет (financial budget).

Операційний (поточний, періодичний, оперативний) бюджет - це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати за операціями або окремими функціями підприємства.

Операційний бюджет включає:

- Бюджет продаж (sales budget).

- Бюджет виробництва (production budget).

- Бюджет витрат (єдиний, або за видами витрат: закупівлі і використання матеріальних витрат, трудових, загальновиробничих, адміністративних та витрат на збут).

- Бюджетний звіт про прибутки і збитки.

Фінансовий бюджет - це план, в якому відображаються обсяг і структура грошових коштів та їх використання. Фінансовий бюджет включає:

- бюджет грошових коштів;

- бюджет капітальних інвестицій;

- прогнозний бухгалтерський баланс.

Фінансовий бюджет складається на базі інформації бюджетного звіту про прибутки і збитки.

Бюджет не має стандартизованих форм. Найбільш широко використовується структура зведеного (консолідованого) бюджету з виділенням оперативного і фінансового бюджетів.

Структура зведеного бюджету подана на рис. 2.2

Формування зведеного (консолідованого) бюджету починається з операційного бюджету. В операційному бюджеті звичайна діяльність підприємства відображається через систему спеціальних техніко-економічних показників, що характеризують окремі напрями і стадії операційної та інших видів діяльності.

Рисунок 2.2 Структура зведеного (консолідованого) бюджету підприємства

В процесі його підготовки прогнозовані обсяги продаж і виробництва трансформуються у кількісні оцінки доходів і витрат для кожного з підрозділів підприємства.

Кінцевою метою операційного бюджету є складання зведеного плану прибутків і збитків.