Державне регулювання цін

4

ЗМІСТ

Вступ

1 Структура ціни та характеристика її складових

1.1 Структура ціни

1.1.1 Виробнича собівартість продукції

1.1.2 Прибуток

1.1.3 Акцизний збір

1.1.4 Податок на додану вартість

1.1.5 Цінова знижка

1.1.6 Оптово-збутові та торговельні надбавки

1.2 Види цін

2 Державне регулювання цін в умовах ринкової економіки

2.1 Організація контролю за цінами з боку держави

2.2 Методи державного регулювання цін в Україні

2.3 Досвід регулювання цін у країнах світу

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. Її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна Може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо.

По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.

1 СТРУКТУРА ЦІНИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ СКЛАДОВИХ

1.1 Структура ціни

В умовах ринкової економіки основною є вільна ціна, яка складається з різних елементів (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Структура вільної ціни

Важливим елементом виробничої ціни є повна собівартість продукції.

Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, інших витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Економічні елементи собівартості:

*матеріальні витрати;

*витрати на оплату праці;

*відрахування на соціальні заходи;

*амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

*інші витрати.

У зв'язку із запровадженням в Україні нових стандартів бухгалтерського обліку порядок відображення витрат, що входять до собівартості, дещо змінився. Так, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

1.1.1 Виробнича собівартість продукції

Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

*прямі матеріальні витрати;

*прямі витрати на оплату праці;

*інші прямі витрати;

*загальновиробничі витрати.

Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали і сировина, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні інших послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат встановлюються безпосередньо підприємством.

Постійні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляють на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

Змінні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Витрати, які пов'язані з операційною діяльністю і які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:

*адміністративні витрати;

*витрати із збуту;

*інші операційні витрати.

Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Витрати, які пов'язані зі збутом та реалізацією продукції. До таких витрат відносять вартість на пакувальні матеріали для затаровування готової продукції на складах готової продукції; ремонт тари; оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут, інші витрати, пов'язані зі збутом продукції та товарів.

Інші операційні витрати.

У свою чергу, витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

*матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;

*витрати на оплату праці;

*відрахування на соціальні заходи;

*амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;

*інші операційні витрати.

До фінансових зараховують витрати на сплату процентів за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою та інші витрати підприємства, які пов'язані із залученням позикового капіталу.

1.1.2 Прибуток

Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.

По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже ; складна, що зумовлюється багатьма чинниками. І Загалом прибуток відбиває у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток має певні характерні властивості.

1. Прибуток -- це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є водночас неповною і недостатньою його характеристикою, тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди пов'язана з отриманням прибутку (благочинна діяльність, політична діяльність тощо).

2. Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав власний капітал з метою досягнення певного успіху. Категорія прибутку пов'язана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередкованому вигляді характеризує ціну капіталу.

3. Прибуток не є гарантований дохід підприємця на вкладений капітал у той чи інший вид бізнесу. Це результат діяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс-мажорних ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою за ризик підприємницької діяльності.

4. Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витрати. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.

5. Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це пов'язано з практикою вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.

6. Прибуток -- головна мета підприємницької діяльності, основний спонукальний мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є підвищення добробуту підприємця. Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток -- основний критерій успішної діяльності.

Інші працівники підприємства так само вважають прибуток сильним спонукальним мотивом своєї діяльності, особливо якщо вони задіяні у прибутках як наймані працівники.

7. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему поповнюється дохідна частина державного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих).

8. Прибуток підприємства є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує вміння (досвід, підготовленість, ініціативність) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в галузі, де він використовуватиметься ефективніше.

9. Прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший прибуток підприємства, то менше коштів воно бере із зовнішніх джерел, вищий рівень самофінансування розвитку підприємства та його конкурентоспроможність на ринку.

10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Самозбільшення вартості капіталу забезпечується капіталізацією частини отриманого підприємством прибутку, тобто спрямуванням його на приріст активів. Що вищий рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, то більша вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, і загалом вартість підприємства.

11. Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перераховує до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалізовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств. Крім того, частина прибутку спрямовується на задоволення соціальних потреб працівників підприємства.

12. Прибуток як захисний механізм дає змогу запобігти банкрутству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу й ефективніше використовувати власний капітал.

В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.

Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну.

1.1.3 Акцизний збір

Наступним елементом ціни виробу є податки. Акцизний збір -- це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.

Об'єктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і ввезених з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промислової переробки безпосередньо на підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари.

Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визначають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в державний бюджет. Акцизний збір сплачується лише один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні підприємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на , території України.

До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із цінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з нього, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.

Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця виробництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта -- евро).Акцизний збір сплачується, як правило, за фактом реалізації підакцизних товарів і подання податкової декларації до державної податкової адміністрації. Щодо алкогольних і тютюнових виробів акцизний збір сплачується авансовим методом. Підприємство, яке планує завезти ці товари з-за кордону і реалізовувати їх в Україні, має заздалегідь купити акцизні марки й наклеїти їх на ці товари. В Україні реалізовувати алкогольні та тютюнові вироби без акцизних марок забороняється.

Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на товари вітчизняного виробництва, на імпортовані в Україну товари (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами митного кордону України.

1.1.4 Податок на додану вартість

До складу ціни входить також податок па додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.

Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Об'єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг), що визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів згідно із законами України з питань оподаткування).

Згідно з чинним законодавством України на її території діють дві ставки ПДВ: для більшості операцій -- 20 %, пільгова -- 0.

Від оподаткування звільняються такі операції:

*продаж продуктів дитячого харчування вітчизняного виробництва молочними кухнями та спеціалізованими магазинами;

*продаж (передплата) і доставка періодичних видань;

*надання послуг (перелік встановлений Кабінетом Міністрів України) у сфері освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію);

*продаж товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

*доставка пенсій та грошової допомоги населенню;

*реєстрація актів громадянського стану державними органами;

*продаж лікарських препаратів та виробів медичного призначення;

*надання послуг з охорони здоров'я;

*продаж товарів власного виробництва підприємствами, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів і є їх повними власниками;

*ремонт шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги в межах одного неоподатковуваного мінімуму;

*продаж товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульств.

Податок на додану вартість сплачується у строки, що визначаються чинним законодавством України і нормативними документами. Відповідальність за дотримання строків сплати та достовірність даних, зазначених у податкових деклараціях, несе платник. Розрахунок ПДВ і порядок його сплати визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.

1.1.5 Цінова знижка

Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалі-заторів у реалізації їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.

Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягу реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств - реалізаторів.

Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціна 100 гр. од. за одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна його ціна знижується на 2 %, якщо 150 одиниць -- на 4 % і т. д.

Знижка за платежі готівкою. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно сплачує свої рахунки. Наприклад, умова "2/10 нетто 30" означає, що оплату треба здійснити не пізніше ЗО днів з моменту придбання товару. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов'язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.

Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отриманих послуг різних учасників каналів збуту.

Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари та сплачують послуги в міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.

Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити реалізатора у продажу цього товару.

Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, що реалізуються за кордон.

Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів.

Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).

Залікові знижки. Це інші види знижок у прейскурантних цінах. Наприклад, це може бути товарообмінний залік, тобто зниження ціни на новий товар за умови здачі старого. Ця знижка найчастіше використовується у торгівлі автомобілями та окремими товарами тривалого користування.

Загалом перелічені елементи -- виробнича ціна, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ -- становлять відпускну ціну товару, тобто ціну, за якою він передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.

1.1.6 Оптово-збутові та торговельні надбавки

Важливим елементом ціни товару є оптово-збутові та торговельні надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу та реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, необхідного для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.

Діяльність торговельного підприємства пов'язана з витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розв'язанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу та ін. Довгострокові витрати (інвестиції") спрямовані на розв'язання стратегічних завдань: будівництво, реконструкцію старих або придбання нових торговельних приміщень, придбання нематеріальних активів, формування довгострокового портфеля замовлень та ін.

Витрати обігу торговельного підприємства групуються за 15 статтями.

1.Витрати на перевезення: оплата послуг сторонніх підприємств, пов'язаних із перевезенням вантажів, за встановленими тарифами; витрати перевезення вантажів власним транспортом з урахуванням пально-мастильних матеріалів і технічного догляду за ними; витрати на поточний ремонт; оплата вантажно-розвантажувальних робіт і експедиційних операцій; плата за тимчасове зберігання вантажів на станціях; плата за обслуговування під'їзних шляхів; витрати на пересилання товарів поштою та ін.

2.Витрати на оплату праці: основна та додаткова заробітна плата Штатним і позаштатним працівникам згідно з діючими на підприємстві системою та формою оплати, у тому числі поточне преміювання.

3.Витрати на оренду та утримування основних фондів: плата за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів; плата за взяті в оренду приміщення не житлового призначення; витрати на опалення,, освітлення, водопостачання, каналізацію та інші комунальні послуги; оплата послуг сторонніх підприємств; витрати на здійснення протипожежних заходів та ін.

4.Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів: витрати на повне відновлення основних виробничих фондів (амортизаційні відрахування від їх балансової вартості за встановленими нормами; амортизаційні відрахування в разі прискореної амортизації; знос нематеріальних активів).

5.Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів. До цієї статті крім названих витрат належать витрати на оплату послуг сторонніх підприємств.

6.Знос та утримування малоцінних і швидкозношуваних предметів. До цієї статті належать втрати, пов'язані з боєм посуду і пошкодженням наборів; оплата послуг пралень, ремонтних майстерень, хімчисток; вартість матеріалів -- мила, соди, інших миючих засобів; плата за оренду малоцінних і швидкозношуваних предметів.

7.Витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб. Ця стаття стосується здебільшого підприємств масового харчування.

8.Витрати на зберігання, відсортовування, оброблення, пакування перепродажну підготовку товарів: вартість пакувального та обгорткового матеріалу (пергаменту, плівки, коробок тощо); плата за послуги сторонніх підприємств, де зберігаються товари; витрати на утримування морозильного обладнання, льодосховищ; витрати на дезінфекцію (знищення шкідливих комах) і дератизацію (знищення мишей, пацюків); витрати, зумовлені створенням спеціальних умов для зберігання товарів (штучне охолодження, газове середовище), та ін.

9.Витрати на рекламу. Це витрати, пов'язані з усіма видами реклами. Згідно з чинним законодавством державне обмеження витрат на рекламу не передбачається.

10.Відсотки за кредити, узяті у відділеннях банків. Розмір їх не може перевищувати ставки рефінансування кредитів Національного банку України.

11.Втрата товарів у межах норм природної втрати під час перевезення, зберігання та реалізації. Ці норми визначаються постановами уряду майже для всіх продовольчих товарів.

12.Витрати на тару: амортизація (знос) власної інвентарної тари й тари-обладнання та витрати на її ремонт; вартість списаної тари; витрати на перевезення, навантажування та розвантажування порожньої тари та ін.

13.Відрахування на соціальні заходи (обов'язкове соціальне страхування та обов'язкове пенсійне страхування).

14.Витрати на обов'язкове страхування майна.

15.Інші витрати: витрати, пов'язані із забезпеченням нормальних умов праці й дотриманням правил техніки безпеки праці; виплати на відшкодування заподіяної працівникові шкоди; витрати на утримання касового господарства; оплата послуг комерційного банку; витрати на експертизу та лабораторні аналізи; витрати на перевезення працівників до місць роботи й назад; митні збори й інші податки та обов'язкові платежі.

Прибуток торговельного підприємства має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.

Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяльності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:

*реалізації товарів і платних послуг (або прибуток від торговельної

діяльності);

*реалізації продукції позаторговельної діяльності;

*реалізації іншого майна;

*позареалізаційних операцій.

Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.

1.2 Види цін

Ціни, що діють в Україні, класифікують за різними ознаками (рис. 6).

Рисунок 1.2 - Класифікація цін в Україні

За каналами руху товарів.

*Виробнича ціна. Складається з усіх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом та реалізацією товарів, а також прибутку, що потрібний підприємству для розширення діяльності. Загалом ця частина ціни може становити 40-80 % загальної ціни виробу.

*Відпускна ціна виробника. До складу цієї ціни входять виробнича ціна підприємства, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ виробничого підприємства.

*Оптово-посередницька ціна. Застосовують її підприємства-посе-редники у відносинах між виробниками та роздрібними торговельними підприємствами (оптовими базами, оптовими складами, посередницькими юридичними та фізичними особами). Ця ціна складається з виробничої ціни та оптово-посередницької надбавки, до якої входять витрати обігу посередницьких підприємств, їх прибуток і ПДВ.

*Роздрібна ціна. За цією ціною роздрібні торговельні підприємства реалізують товари кінцевим споживачам. Складається з відпускної ціни виробника та торговельної надбавки, до якої входять витрати обігу роздрібного торговельного підприємства, прибуток і ПДВ торговельного підприємства.

За ступенем регулювання.

*Фіксовані ціни. Встановлюють, змінюють або відміняють їх державні органи. Порушники цих цін несуть адміністративну, а іноді й кримінальну відповідальність. В Україні такі ціни встано"влені на комунальні послуги для населення, проїзд у міському транспорті, за спожиту електроенергію. Зауважимо, що сфера застосування цих цін поступово звужується.

*Регульовані ціни. Встановлюються державними органами або органами місцевого самоврядування і мають обмеження:

*встановлюється найбільша (максимальна) ціна на виріб, перевищувати яку підприємство не має права (при цьому найменша ціна не встановлюється);

*встановлюється найменша (мінімальна) ціна на виріб, нижче якої підприємство не має права реалізовувати свій товар (при цьому найбільша ціна не встановлюється);

*обмежуються окремі частини ціни, наприклад розмір прибутковості виробу (ціни можуть бути як максимальні, так і мінімальні).

*Вільні, або договірні, ціни. Встановлюються згідно з укладеними угодами між підприємствами-виробниками та підприємствами, які реалізовуватимуть цей товар. Формуються під впливом попиту та пропозиції на цей товар, не мають жодних обмежень і можуть змінюватись лише за взаємною домовленістю сторін.

*Індикативні ціни. Плануються, рекомендуються та стимулюються державою. В Україні їх застосовують при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних угод на постачання товарів за кордон. Ціна, зазначена І? контракті між вітчизняним та іноземним партнерами на продаж окремих видів товарів (здебільшого сировина, корисні копалини, продукція її Первинної переробки), не може бути нижчою за встановлену державою індикативну ціну.

*Комісійні ціни. Встановлюються під впливом попиту та пропозиції, але з урахуванням початкової вартості товару і витрат, пов'язаних з його реалізацією. Кінцева ціна може змінюватись залежно від кон'юнктури ринку або згоди суб'єкта, який здав цей товар на комісію.

За територією дії.

*Ціни світові.

*Ціни міждержавні.

*Ціни державні.

*Ціни місцеві.

За ступенем монопольності.

*Монопольні ціни. Встановлюються виробниками або реалізаторами, які є монополістами і займають найбільший сегмент ринку. Це дає їм змогу встановлювати будь-яку високу ціну на свій товар і дуже низьку ціну на сировину, яку вони купують у постачальників, а також отримувати високий додатковий прибуток.

*Конкурентні ціни (звичайна та демпінгова). Конкурентна звичайна ціна складається на конкурентному ринку під впливом попиту та пропозиції. Здебільшого це середня ціна на ринку. Демпінгову ціну підприємство встановлює на рівні не нижче, ніж у конкурентів, а в окремих випадках навіть нижче за собівартість продукції.

За терміном дії.

*Ціни постійні.

*Ціни змінні.

За документальністю встановлення.

*Тверді ціни. Зазначаються в угоді купівлі-продажу і не підлягають змінам. Оскільки на ринку, як правило, існує конкуренція, такі ціни встановлюють, орієнтуючись на ціни конкурентів. Термін дії твердих цін часто обмежують з метою запобігання впливу різних чинників, що встановлюються при укладанні окремої угоди, яка має одноразову дію.

*Базисна ціна. Встановлюється при укладанні угоди між виробником та реалізатором і є початковою для визначення кінцевої ціни товару. Базисна ціна залежить від властивостей сорту та якості товару. Це слід ураховувати, визначаючи фактичну ціну продажу з використанням різних знижок і надбавок, що можуть мати грошові та натуральні показники оцінки.

*Плинні ціни. Встановлюються угодою партнерів залежно від умов біржових котирувань, рівня інфляції та інших чинників, що впливають на ціни. Умови можливої зміни плинної ціни мають обумовлюватись в угоді із зазначенням розміру змін.

Залежна від суб'єкта встановлення.

*Ціна продавця. Встановлює й контролює виробник товару.

*Ціна покупця. Виникає на звичайному ринку під впливом попиту та пропозиції.

*Номінальна ціна. Публікується в різних прейскурантах, довідниках, біржових котируваннях. Па неї орієнтуються продавці та покупці при укладенні угод.

Біржові ціни. Діють на біржах і згідно з ними укладаються відповідні угоди. До них належать такі ціни:

*ф'ючерсних угод;

*опціонних угод;

*продавця;

*покупця;

*біржових котирувань;

*оплачені. Транспортні тарифи:

*наземних видів транспорту (автомобільний, залізничний, гужовий);

*водних видів транспорту (річковий, морський, поромний, сплавний);

*повітряних видів транспорту.

2 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Організація контролю за цінами з боку держави

Характерною ознакою ринкової економіки є вільні відносини між суб'єктами господарювання та вільне ціноутворення. Однак у будь-якій державі навіть з розвиненою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути.

По-перше, діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни. З одного боку, будь-який виробник або реалізатор не може запропонувати ціну на свій товар, що буде нижчою за вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, робочої сили, непрямих витрат, тобто нижчою за собівартість. З іншого боку, об'єкти ринку не можуть встановлювати ціну, ,що перевищуватиме попит, тобто таку, за якою споживач може придбати цей товар. Якщо ці вимоги не виконуються, виробник може не відшкодувати коштів, які вклав у виробництво продукту.

По-друге. В умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції й отриманий прибуток. В умовах конкурентного ринку постійно точиться боротьба за ринки збуту, і виробники, аби вийти переможцями, змінюють ціни на свої товари. Це дуже складний процес, що має правила, норми, ; яких повинні дотримуватися всі суб'єкти ринку.

По-третє. У будь-якій державі (з розвиненою ринковою економікою чи з командно-адміністративною системою) державні органи впливають на процеси ціноутворення. Так, в Україні нині діють різні ціни залежно від ступеня регулювання: фіксовані, регульовані, вільні, індикативні.

Більшість країн мають так звану змішану економіку, що базується на ринковій конкуренції та макроекономічному регулюванні з боку держави. Загалом перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій. Тому держава повинна втручатись в економічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ, Впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями, підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер.

Однак державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових ставок за кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат підприємства тощо. Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

*дискримінація щодо інших підприємств;

*відмова надавати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі;

*встановлення будь-яких примусових умов при укладенні договорів на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача (у роздрібній торгівлі така ситуація може виникнути під час продажу товарів у наборі);

* примушування підприємств, які купують товари, купувати їх лише у конкретного виробника, неможливість укладати угоду з іншими, тобто обмеження конкуренції;

* пропонування демпінгових цін;

*відмова постачати товари окремим підприємствам-реалізаторам;

*повний контроль за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та припиняти цю практику. Мета державного регулювання цін:

*забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

*стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення. Основною причиною не обґрунтованого підвищення цін на продукцію державними підприємствами є їх монопольне становище. Як наслідок виникає дефіцит товарів, підвищуються ціни на сировину та паливо, зникає звичайна конкуренція;

*соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, у забезпеченості продуктами (насамперед першої необхідності) різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Особливо це стосується пенсіонерів, дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, інвалідів І, II груп та ін. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

*формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити. Ця проблема розв'язується зменшенням податків для виробників, наданням дотацій на продукцію, гарантуванням виробникові збуту продукції через свої підприємства торгівлі;

*запобігання споживанню соціальне шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

2.2 Методи державного регулювання цін в Україні

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей; кліматичних умов; наявності сировини, матеріалів; політичної ситуації у країні; становища держави у світовому поділі праці.

Загалом регулювання цін може бути прямим (встановлення певних правил ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впливу на виробничу та комерційну діяльність підприємства).

Суть прямих методів така. В умовах ринкової економіки підприємство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, однак при цьому воно має враховувати чинні в державі законодавчі та нормативні мсти. Відхилення від встановлених норм і правил проявляється у процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою та банківською системами, податковою адміністрацією та ін.

У період інфляції виникає дефіцит товарів, ціни підвищуються, знецінюються гроші. За цих умов держава втручається в діяльність підприємств, регулюючи ціни на найважливіші товари та послуги для населення, вживаючи антимонопольних заходів, намагається зменшити соціальне напруження в суспільстві. Пряме регулювання здійснюється в галузях суспільного користування (електроенергетиці, громадському транспорті, зв'язку, водопостачанні тощо). Непрямі методи передбачають зміну кон'юнктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здійснюються в різних формах -- від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через встановлення норм і нормативів. Ці методи не мають безпосередньої дії, але сприяють уповільненню підвищення цін у масштабах економіки. Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічними умовами, що складаються в державі. Якщо кризові тенденції уповільнюються, то й держава обмежує регулювання цін. Методи, за допомогою яких держава впливає на процеси ціноутворення, умовно поділяються на економічні та адміністративно-командні (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Методи державного регулювання цін

До економічних методів належать такі:

*Насичення ринку споживчими товарами. Коли на ринку виникає дефіцит окремих товарів, ціни на них підвищуються. Держава, закуповуючи ці товари з різних джерел, сприяє насиченості ринку, а це зумовлює зниження цін на ці товари. Так, коли навесні з'являються перші овочі, ціни на них високі, але коли вони масово з'являються у продажу, ціни знижуються й стабілізуються. У більшості країн з розвиненою економікою діє тенденція, коли ринкові ціни не перевищують ті, що встановлю-; ються державою.

*Надання податкових пільг. Іншими словами, виробникам товарів, у виготовленні яких держава зацікавлена або бажає збільшити обсяг їх реалізації, встановлюються різні пільги або пільгові ставки оподаткування. В окремих випадках виробники на деякий час взагалі звільняються від сплати якогось податку.

*Система кредитування підприємств. На жаль, нині в Україні склалася ситуація, коли підприємству важко взяти кредит або ж взагалі неви-

гідно. Щоб запобігти цьому, потрібно спростити умови отримання кредитів, зменшити ставки відсотків за користування кредитом, спростити систему застав, збільшити терміни надання кредитів. Особливо це стосується підприємств оптової та роздрібної торгівлі, які об'єктивно обмежені у власних обігових коштах.

*Суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства. Особливо це стосується державних підприємств-монополістів.

*Державна інвестиційна політика. Передбачає формування таких умов, які б сприяли нормальному інвестиційному клімату, забезпечували недоторканність інвестицій зарубіжних партнерів, громадян. Іноземне інвестування вигідне для України, оскільки задовольняє потреби у грошових ресурсах для розвитку виробництва, дає змогу організовувати виробництво з використанням нових технологій, упроваджувати нове «обладнання, однак за умови, що воно залишиться в Україні. Крім того, за нормальної організації виробничо-комерційної діяльності українські підприємства також мають змогу отримати прибуток.

* Виважена імпортно-експортна та митна політика. Передусім це стосується встановлення виважених і диференційованих тарифів і ставок мита. Потрібно уникати подвійного оподаткування між державами, тобто спрощувати процедуру завезення товарів на територію України. Нинішня політика держави спрямована саме на захист вітчизняного виробника, однак вона не має економічного змісту. Адміністративні обмеження на імпорт виробів на вітчизняний ринок споживчих товарів неефективні. Така політика призводить до зменшення конкуренції, сприяє появі вітчизняних монополістів. Потрібно створити для вітчизняних підприємств умови конкуренції з іноземними виробниками, щоб споживач мав можливість вибирати, а виробник був змушений знижувати ціни. Нині вітчизняні виробники виробляють здебільшого конкурентоспроможну продукцію, що має вищу якість, вищий рівень харчової цінності, а в окремих випадках (наприклад, виробництво мінеральної та солодкої, води, окремих ковбасних виробів) і нижчу ціну.

* Державне замовлення. Держава укладає з окремими виробниками угоди, згідно з якими зобов'язується купити у виробника продукцію за певною ціною у певні строки за умови дотримання ним правил і технологічних вимог виробництва. У більшості країн з розвиненою економікою підприємства прагнуть отримати державне замовлення, тому що в умовах, коли ринок, особливо споживчих товарів, насичений, перед ними може постати проблема збуту своєї продукції. Розв'язання цієї проблеми бере на себе держава. На жаль, в Україні склалась інша ситуація, адже при укладанні угоди та її виконанні держава не гарантує оплати фінансових коштів за вироблену продукцію. Так, з деякими виробниками сільськогосподарської продукції держава в 1999 р. ще не розрахувалася за врожаї 1997 і 1998 p., що гальмує процес укладання угод підприємств на державне замовлення.

До адміністративно-командних методів регулювання процесів ціноутворення належать:

*встановлення фіксованих цін;

*встановлення регульованих цін;

*(умовно) встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів. Ця система припускає покриття за рахунок державного бюджету витрат окремих виробників при виробництві певних видів продукції (в основному це сільськогосподарська продукція, продукція її переробки, окремі виробничі підприємства харчової промисловості), тобто передусім соціально важливих видів продукції для споживачів. Однак практика свідчить, що цей метод неефективний, бо відсутній економічний принцип організації виробництва, зменшується державний бюджет, низькодохідні верстви населення не отримують помітного ефекту, бо дотація розподіляється між усіма споживачами.

Загалом питома вага кожного методу залежить від економічної ситуації у країні та обраних нею напрямків регулювання економіки.

2.3 Досвід регулювання цін у країнах світу

У державах з розвиненою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, що відповідають загальній політиці держави та напрямкам розвитку економіки.

Так, у Сполучених Штатах Америки до початку 80-х років XX ст. ціни були переважно вільні. Централізоване регулювання поширювалось лише на обмежені групи споживчих товарів. Однак і це обмежене регулювання (підвищення роздрібних цін), давши спочатку позитивні результати (підвищення рівня зайнятості населення, підвищення заробітної плати, збільшення валового національного продукту), зрештою призвело до негативних наслідків. Заморожування цін і заробітної плати обмежувало переливання коштів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало збільшення доходів.

Через недостатні інвестиції в енергетику уповільнився розвиток видобувних галузей, не розроблювалися нові родовища нафти й газу, що спричинилося до збільшення імпорту цих товарів до США. Нині державне фінансування та регулювання цін обмежується, основний напрямок -- активне використання ринкових відносин і методів непрямого регулювання цін:

* регулювання кредитно-грошової політики через облікові ставки банківських кредитів (це стосується переважно федеральних резервних банків);

* державна закупівля товарів з метою зменшення дефіциту та розвитку конкуренції;

*зменшення дефіциту державного бюджету;

*диференційована податкова політика.

Пряме державне регулювання застосовується лише щодо підприємств-монополістів, які підпадають під антитрастівське регулювання. Загалом у США контролюється 5-10 % цін.

На продукцію окремих галузей (переважно сільського господарства, молочної та харчової промисловості) держава встановлює так звані контрольні ціни. Сутність цього регулювання полягає в такому. Сільськогосподарський виробник має змогу отримати від держави позику під врожай поточного року. Розплачується він після реалізації врожаю за ринковими цінами. Якщо ринкові ціни нижчі за контрольну ціну, що встановлюється Конгресом, держава зобов'язується викупити врожай за цими цінами. З 1985 р. здійснюється політика, спрямована на зниження :позикової ставки за кредит, що надається фермерам.

У Франції роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги. До державного сектору в економіці країни належать лише галузі-монополісти (газова промисловість, електроенергетика, транспорт), національний та комерційні банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюється більшість показників і параметрів господарської діяльності. Нині співвідношення регульованих державою та вільних цін тут становить 20-80 %. Регулювання цін у цій країні є однією зі складових загальної державної політики регулювання економіки.

У зв'язку з економічною кризою в середині 60-х років XX ст. уряд почав запроваджувати нову економічну політику (розвиток без інфляції) з одночасним заморожуванням цін на продукти харчування та послуги. Така політика жорсткого регулювання тривала до 80-х років. Згідно з нею передбачалося встановити:

*контракти стабільності -- держава укладала угоду з підприємством-виробником, згідно з якою воно мало право підвищувати ціни на одні товари, однак при цьому знижувати ціни на інші. Головна мета -- підтримати стабільність загального рівня цін;

*програмні контракти -- поширювались на товари, які були під контролем держави. Підприємство-виробник мало надавати державним органам усю інформацію стосовно власних інвестицій, фінансового стану, зайнятості, перспектив розвитку та виходу на зовнішній ринок, встановлення цін, стану ринку та конкуренції, якості виробів тощо. Рішення стосовно цін приймала держава;

*контракти проти підвищення цін. Якщо підприємство-виробник укладало такий контракт, уряд брав на себе зобов'язання не вживати заходів щодо підвищення витрат виробництва.

Водночас уряд Франції почав застосовувати заходи щодо блокування та регулювання цін.

Однак поступово з'ясувалося, що система жорсткого контролю за цінами неефективна. Це призводило до того, що ринок ставав менші гнучким, скорочувалось виробництво, обмежувалась мобільність ринків праці, товарів і послуг Тому уряд Франції прийняв нову програму лібералізації цін. Починаючи із середини 80-х років з-під державного контролю було вивільнено до 90 % цін на продукцію промислового виробництва. Проте контроль за цінами став іншим. В основному використовувались непрямі методи регулювання. Тому водночас з лібералізацією цін було прийнято рішення про цінову конкуренцію, згідно з яким заборонялося утворювати будь-які спілки виробників, імпортерів, оптових і роздрібних реалізаторів, а також заборонялись угоди про різні види мінімальних і рекомендованих цін.

Водночас зі зміною політики уряду Франції у сфері регулювання цін було змінено й систему органів ціноутворення, які були перетворені в департаменти з конкуренції Міністерства планування та фінансів, галузевих міністерств. Головним завданням контролерів був нагляд за державною дисципліною цін.

Контроль за формуванням цін в Іспанії здійснює Велика Рада з цін при Міністерстві економіки та фінансів, яка є робочим органом Урядової комісії з економічних питань.

В основному регулюються ціни на продукти першої необхідності, а також на продукцію підприємств-монополістів. Перелік контрольованих державою товарів публікується у пресі. На засіданнях Великої Ради розглядаються питання зміни цін на конкретні товари та послуги, розроблюються рекомендації з цих питань, здійснюється нагляд за виконанням рішень Урядової комісії. Контроль за цінами поширюється не лише НІ державні підприємства, а й на підприємства інших форм власності, рішу числі приватні.

Державне регулювання цін здійснюється на основі різних видів цін. Останнім часом кількість товарів, ціни на які мають регулюватися, зменшується, і нині питома вага регульованих державою цін не перевищує ; 10 % загальної структури споживчих цін.

Ліберальніша система регулювання цін діє в Данії. Вона складається переважно під впливом різних чинників ринку. Головна мета державного регулювання -- встановити умови, які б сприяли розвитку вільної , конкуренції. Здебільшого ціни встановлюють виробники під впливом Попиту та пропозиції. Вплив на ціни з боку держави здійснюється в основному через систему податків і відповідного зниження витрат виробництва. Загалом питома вага твердих і регульованих державою цін становить 6 % загальної структури цін.

Основним законодавчим документом, згідно з яким регулюються ціни, є закон про конкуренцію. Ціни підприємств-монополістів контролює Рада з питань конкуренції, членів якої призначає міністр промисловості країни. На сільськогосподарську продукцію ціни встановлюються під впливом механізму політики Ради Європейської Співдружності.