Економічна сутність безготівкових розрахунків

51

ЗМІСТ

Вступ

1. Економічна сутність безготівкових розрахунків

1.1 Безготівкові розрахунки як невід'ємна частина грошового обороту

1.2 Особливості безготівкового грошового обороту

1.3 Роль безготівкових розрахунків у господарському обороті

2. Взаємозв'язок фінансового становища підприємства з організацією безготівкових розрахунків

2.1 Організація безготівкових розрахунків як один із факторів впливу на фінансове становище підприємства

2.2 Економічне обґрунтування вибору форм і способів безготівкових розрахунків

2.3 Аналіз стану розрахунків та платоспроможності підприємства

2.4 Вплив структури безготівкових розрахунків на фінансове становище підприємства

Висновки

Література

ВСТУП

Однією із важливих складових фінансово-кредитного механізму є розрахунковий механізм, на основі якого здійснюються розрахунки між підприємствами з приводу купівлі-продажу товарів, послуг, з фінансовими органами при сплаті податків, з кредитними установами при погашенні позик тощо. Широке розгалуження господарських зв'язків, територіальна віддаленість підприємств, розвинута мережа банківських установ сприяли розвитку саме безготівкових розрахунків.

Безготівковий оборот грошей має ряд переваг у порівнянні з готівковим обігом. По-перше, при використанні безготівкових грошей відпадає потреба у витратах на друкування грошових знаків, їх транспортування і зберігання. По-друге, розрахунки здійснюються через банківські установи, і за умови їх стабільності і високо рівня технічного оснащення суттєво прискорюють платіжний оборот. По-третє, з точки зору державного контролю за грошовим оборотом безготівкові розрахунки дозволяють контролювати законність грошових операцій, виявляють приховані доходи суб'єктів підприємницької діяльності. Тому більше 90% всієї грошової маси у розвинутих ринкових країнах складають безготівкові (депозитні) гроші.

Висвітлюються питання теорії безготівкових розрахунків: економічна сутність, організаційний механізм їх проведення, роль, сфери застосовування у. народному господарстві. Розглядаються принципи побудови системи безготівкових розрахунків, форми і способи розрахунків як за умови стабільної економіки, так і в умовах кризи платежів. Приділяється увага розвитку електронної системи розрахунків, введення якої в Україні у 1994 р. дозволило підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів.

Необхідно також відмітити, що ефективна організація безготівкових розрахунків на підприємстві сприяє покращанню фінансового становища підприємств і послабленню кризи платежів. У навчальному посібнику надається економічне обґрунтування вибору форм безготівкових розрахунків та досліджено їх вплив на фінансове становище підприємства.

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Безготівкові розрахунки як невід'ємна частина грошового обороту

Перш ніж перейти до розглядання сутності безготівкових розрахунків, необхідно визначити їх місце у грошовому обороті. Невід'ємним атрибутом господарської діяльності у сучасних умовах є гроші. За умови товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим господарським суб'єктом, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації продукції з'ясовується відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в ньому.

Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент необхідно враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей. Отже грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі.

Гроші надходять в обіг для обслуговування реалізації товарів, а їх кількість, необхідна для обігу, зумовлюється кількістю товарів, рівнем товарних цін і швидкістю обігу грошей. Взаємозв'язок товарних і грошових потоків виражається наступним рівнянням, відомим як рівняння обміну:

MV = PQ

де М - кількість грошей (грошова маса);

V -- швидкість обігу грошей;

Р - рівень товарних цін;

Q -- кількість товарів.

Грошовий оборот відрізняється від товарного тим, що кожний товар тільки тимчасово знаходиться у сфері обігу, тоді як гроші - постійно.

При покупці товарів у кредит гроші виступають як засіб платежі при цьому не грають безпосередню роль у товарообміні, а тільки завершують його. Грошова готівка, нарахована тій чи іншій особі як засіб платежу, нерідко використовується на покупку товарів, тобто функціонує як засіб обігу, а кошти, отримані від реалізації товарів, нерідко використовуються для погашення боргових зобов'язань і виконують функцію засобу платежу.

Кошти, виконуючи функції обігу і платежу у своєму безперервному русі у цілому забезпечують грошовий оборот. В економічній літературі існують різні тлумачення грошового обороту. Більшість економістів розуміють під грошовим оборотом - сукупність грошових платежів, що здійснюються у порядку безготівкових перерахувань та за допомогою готівки.

Прикладом одиничної, але цільної ланки грошового обороту є оборот окремого підприємства, який складається із взаємопов'язаних витрат і надходжень коштів. Само по собі витрачання або надходження не можна вважати оборотом; лише у результаті їх взаємозв'язку у сукупності з рухом кредиту формується оборот.

Відносно самостійна ланка грошового обороту уявляє собою рух грошей від покупця до постачальника. Цей процес відбувається по різному. По-перше, гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача. По-друге, гроші спрямовуються банком на рахунок одержувача і потім стягуються з рахунку платника. По-третє, гроші бронюються на окремому рахунку, забезпечуючи гарантію платежу, а потім перераховуються на рахунок одержувача і т. д. У даних випадках ланка грошового обороту складається із ряду послідовних етапів здійснення платежів: від його виникнення ДО моменту закінчення і відповідної зміни кредитних відносин між банком та іншими економічними контрагентами платежу.

Зв'язок одиничних ланок грошового обороту створює його систему, але вона також створюється завдяки руху кредиту, коли, наприклад, позика видається платнику і спрямовується на погашення позикової заборгованості одержувача коштів. У цьому випадку платник отримав від банку для платежів не гроші, а кредит, який використовується як засіб платежу. Іншими словами, у сфері обігу немає системи грошового обороту у чистому вигляді; є система грошово-кредитного обороту. Але тут виникає питання: чи складають ці платежі за сумою свій платіжний оборот? Здавалося би, що оборот складається із ланцюга взаємопов'язаних безготівкових перерахувань за рахунками банківських установ. Однак перерахування складають один з двох безупинних пов'язаних елементів обороту за платежами; перерахування відображають або відносини контрагентів платежу, або - відносини між різними підрозділами підприємств, що складаються при розподілі або перерозподілі вартості. Другий елемент обороту за платежами проявляється у тому, що безготівкові перерахування неможливі без руху кредитних ресурсів. Тут розкриваються відносини між підприємствами і банками.

Таким чином, до складу обороту за платежами входять не тільки безготівкові перерахування за розрахунками, але і рух кредиту. Наочно це можна представити як дві форми руху: по горизонталі і вертикалі. Горизонтальна форма відображається у перерахуванні за рахунками банківських установ і платежах шляхом заліку взаємних вимог. Вертикальна форма руху пов'язана з кредитними властивостями платежу і проявляється у збільшенні або зменшенні грошових резервів на рахунках і банківських кредитів.

У загальній грошовій масі можна виділити активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні, що є лише потенційним платіжним засобом, так як знаходяться на рахунках юридичних і фізичних осіб, у фондах нагромадження і зберігання. Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.

Приріст або скорочення кількості грошей на банківських рахунках може відбуватися внаслідок трансформації готівкових грошей у безготівкові і навпаки. Трансформація - це той процес, у якому реалізується єдність готівкових і безготівкових грошей, і разом з цим вона виражає своєрідний спосіб платежу. Процес трансформації грошей розпадається на дві стадії. При внесках готівки підприємства в банківську установу, наприклад, на його поточний рахунок, перша стадія полягає у передачі готівки банку, на другій стадії банк виконує платіж безготівковими грошима шляхом їх зарахування на поточний рахунок підприємства. Для отримання готівки з банку підприємство виконує платіж безготівковими грошима банку, а потім отримує готівку. Зменшення або збільшення грошової суми на банківських рахунках, викликані їх трансформацією, є безготівковим результатом готівково-грошових відносин між банком і підприємством.

Таким чином, сферу обігу народного господарства обслуговує грошово-кредитний оборот. У ньому чітко виділяються готівково-грошовий обіг і платіжний оборот.

Платіжний оборот це частина грошового обороту, у якому гроші функціонують як засіб платежу.

Функція грошей як засобу платежу може проявлятися у трьох формах: у безготівкових розрахунках, у частині готівково-грошового обігу, а також у залишках коштів на банківських рахунках, що призначені для платежів по зобов'язанням їх власників. Головний грошовий потік при функціонуванні грошей як засобу платеж)' відбувається у першій формі - безготівкових розрахунках. Таким чином, платіжний оборот підвладний більш широкій області грошово-кредитних відносин - обороту безготівкових коштів платежу.

1.2 Особливості безготівкового грошового обороту

У процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства різних форм власності тісно пов'язані один з одним. На договірних умовах вони представляють один одному сировину, машини, обладнання, надають різноманітні послуги тощо. У зв'язку з існуванням у суспільстві товарного виробництва і товарно-грошових відносин, продукти виробництва надходять до споживачів у процесі здійснення актів купівлі-продажу, тобто стають товарами. Природно, процеси купівлі-продажу, надання послуг, а також задоволення різного роду претензій і зобов'язань супроводжуються грошовими розрахунками, які обслуговують платіжний оборот.

Грошові розрахунки уявляють собою систему організації, регулювання і здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями.

Грошові розрахунки можуть здійснюватися як готівковою, так і у безготівковій формі. Розрахунки готівковою пов'язані насамперед зі обслуговуванням споживчого ринку. Так, на сьогодні більшість готівки використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (утворення доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні вільних коштів на банківських рахунках тощо (при витрачанні доходів населення).

Безготівкові розрахунки обслуговують сферу господарських зв'язків підприємств між собою та їх взаємовідносини з фінансово-кредитною системою, а також зовнішній торговий оборот. Крім того, деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням здійснюються у безготівковій формі. Наприклад, перерахування сум пенсій, заробітної плати на поточні банківські рахунки тощо.

Безготівковий грошовий обіг -- рух коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками, відкритих в банківських установах чи зарахування взаємних вимог.

За економічним змістом безготівковий грошовий оборот підрозділяється на два види: оборот, який безпосередньо відображає процес реалізації продукції (товарний); оборот, що виникає у зв'язку з проведенням грошових розрахунків нетоварного характеру (нетоварний) (рис. 1.1).



Рисунок 1.1 - Види безготівкового грошового обороту

Розрахунки за товарними операціями становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємств.

На території України порядок проведення розрахункових операцій у сфері безготівкового грошового обороту регулюється "Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою Постановою Правління НБУ 29.03.2001 року №135.

Безготівкові розрахунки визначають як систему грошових розрахунків, які здійснюються шляхом перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банківськими установами за дорученням юридичних і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів.

Безготівкові розрахунки можна класифікувати за наступними ознаками. По-перше, залежно від територіального розміщення підприємств (покупців-продавців) і банків, що їх обслуговують безготівкові розрахунки поділяються на внутрідержавні і міжнародні.

Внутрідержавні, у свою чергу, поділяються на:

- міжміські - це розрахунки між постачальниками і платниками, яких обслуговують банківські установи, розташовані в різних населених пунктах;

- місцеві - розрахунки між підприємствами, які обслуговують одна чи різні банківські установи, але в межах одного населеного пункту.

Прикладом внутрідержавних розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, вексельна форма розрахунків тощо.

Міждержавні - розрахунки між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав. До них можна віднести розрахунки акредитивами, банківським переказом, вексельні тощо.

По-друге, залежно від забезпечення виконання платежу безготівкові розрахунки можна поділити на як:- гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованих грошових коштів. Наприклад, це чекова, вексельна, акредитивна форма розрахунків;

- негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується. До них можна віднести, наприклад, платіжними вимогами, платіжними вимогами-дорученнями тощо.

По-третє, залежно від способу реалізації продукції, послуг безготівкові розрахунки поділяються на прямі, які здійснюються безпосередньо між постачальниками і покупцями, і транзитні, що здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

Що стосується особливостей безготівкових розрахунків, то на відміну від розрахунків готівкою, вони не знеособлені. Зміст безготівкових розрахунків полягає в тому, що вони всі платіжні операції у безготівковому порядку здійснюються за відповідними документами, від правильності оформлення яких залежить чіткість взаємовідносин між платником, одержувачем коштів і банками, що їх обслуговують. До таких документів відносяться: розрахункові, платіжні та комерційні.

Розрахункові документи - це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними або фізичними особами і містять письмове доручення (чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) та інші платежі з рахунку платника на рахунок одержувача.

Розрахункові документи можуть подаватися до банку як на паперових носіях, так і в електронному вигляді. Розрахунковий документ в електронному вигляді уявляє собою документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

Платіжними називають складені за установленою формою документи, що передаються одною особою іншій із зобов'язанням (або з наказом) сплатити певну суму грошей пред'явникові документів. Це, наприклад, вексель.

Комерційними прийнято називати документи, у яких надається характеристика відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) і, які супроводжують їх переміщення від постачальника до платника. До них відносяться рахунки-фактури,

їх реєстри, товарно-транспортні документи, сертифікати якості страхові поліси тощо. Як правило, на основі комерційних документів визначається сума і правомірність платежів, що здійснюються за розрахунковими чи платіжними документами.

1.3 Роль безготівкових розрахунків у господарському обороті

Широке використання безготівкового грошового обороту зумовлено тим, що безготівковий оборот має суттєві переваги перед готівковим і тому більш ефективний як для суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб'єкта. По-перше, значно зменшуються суспільні витрати обігу. По-друге, створюються необхідні умови для державного регулювання грошового обігу. По-третє, покращується економічний стан суб'єктів грошового обігу, тому що прискорюється обіг їх коштів, забезпечується тісний їх зв'язок з банками і грошовим ринком у цілому. Тому всім учасникам сфери обігу повинно бути економічно вигідно розраховуватися за своїми зобов'язаннями у безготівкові формі через банки (за винятком платежів на невеликі суми).

Як ми вже з'ясували, головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні спеціальної форми здійснення самого акту платежу. Так як гроші платника знаходяться у банку, він власно не може здійснити платіж; перерахування грошей за його дорученням здійснює сам банк. Це передбачає створення спеціальної системи безготівкових розрахунків як форми організації руху грошей за розрахунками у банку. Вона ґрунтується на основних принципах організації банківської діяльності, які полягають у відповідальності банку за збереження грошей на рахунках клієнтів і безумовне виконання його розпоряджень відносно використання цих грошей.

Зосередження грошових коштів господарських суб'єктів у банках і здійснення розрахунків через банки дозволяє:

- здійснювати контроль за дотриманням платіжної і договірної дисципліни;

- запропонувати господарським суб'єктам використання найбільш ефективної форми розрахунків;

2. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ФІНАНСОВОГО СТАНОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА З ОРГАНІЗАЦІЄЮ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

2.1 Організація безготівкових розрахунків як один із факторів впливу на фінансове становище підприємства

В основі успішного функціонування в ринкових умовах підприємств будь-яких видів діяльності, форм власності лежить формування і використання фінансових ресурсів. Потенціал і ефективність використання фінансових ресурсів на підприємстві відображає його фінансове положення. Фінансове положення підприємства залежить від структури засобів та джерел їх фінансування, Ідо відображається у бухгалтерському балансі.

Під впливом різних факторів на підприємстві може скластися незадовільна структура бухгалтерського балансу, яка характеризує підприємство як фінансове нестійким. Це означає, що підприємство-боржник має такий стан майна і зобов'язань, коли за рахунок власного майна, він не може забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед * кредиторами через недостатню ліквідність свого майна.

Стійка фінансова діяльність підприємств залежить як від внутрішніх його можливостей ефективно використовувати належне йому майно, так і від зовнішніх умов, до числа яких можна віднести податкову, кредитну, цінову політику держави і ринкову кон'юнктуру. В умовах формування багатоукладної ринкової економіки і надбання підприємствами справжньої господарської самостійності і певних зобов'язань примушує їх самостійно вишукувати внутрішні резерви стабілізації свого фінансового положення. Тому більш детально зупинимося на розгляді внутрішніх факторів впливу на фінансове положення підприємства.

Серед основних показників діяльності підприємства можна виділити отриманий ним прибуток, який будучи джерелом формування його ресурсів, впливає на організацію фінансових потоків на підприємстві. Для організації виробництва і збуту продукції підприємство повинно мати певну суму коштів, яка уявляє собою суму основних і оборотних засобів (або оборотних активів), та їх джерела -- суму джерел власних засобів, довгострокових кредитів (або довгострокових зобов'язань) і короткострокової заборгованості (або короткострокових зобов'язань). У свою чергу, оборотні засоби включають: матеріальні запаси і втрати, дебіторську заборгованість і кошти. Всі ці елементи представлені у бухгалтерському балансі підприємства. Таким чином можна стверджувати, що прибуток, отриманий підприємством, а значить і фінансове положення підприємства буде залежати від вище названих факторів.

Фінансове положення підприємства вважається стабільним, як що воно має достатню суму власних мобільних засобів, тобто засобів, які мають достатньо високу оборотність і за рахунок цього приносять великий прибуток. Оскільки підприємство прагне отримувати все більші прибутку, то для нього вигідно також залучати додаткові позикові кошти, найчастіше у вигляді короткострокового кредиту, адже плата за користування позиковими коштами у порівняні з отриманим прибутком не така вже висока. Короткострокові кредити також передбачається погашати за рахунок високоліквідних коштів.

Таким чином, серед факторів, які найбільш впливають на фінансове положення підприємства, можна виділити оборотні засоби, формування і використання яких безпосередньо пов'язано з організацією безготівкових розрахунків на підприємстві.

Особливістю функціонування оборотних засобів є те, що вони у процесі відтворення кругообороту одночасно знаходяться у трьох формах: грошової, виробничої і товарній (рис. 2.1).



Рисунок 2.1 - Кругооборот оборотних засобів на підприємстві

Мінімальна тривалість всіх стадій кругообороту забезпечує безперервний процес виробництва, а значить критерієм оцінки ефективності використання оборотних засобів є фактор часу. Чим триваліше оборотні засоби перебувають в одній і тій же формі (грошовій чи товарній), тим нижча ефективність їх використання, і навпаки.

Мірою інтенсивності використання оборотних засобів виступає оборотність - показник, який дозволяє з'ясувати, на протязі якого часу оборотні засоби проходять всі стадії кругообороту на підприємстві. Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового положення підприємства, оскільки швидкість обороту засобів, тобто швидкість перетворення їх у грошову форму, впливає на платоспроможність підприємства. Крім того, збільшення швидкості обороту засобів відображає за інших рівних умов підвищення виробничо-технічного потенціалу. Чим вища оборотність, тим більш раціонально використовуються фінансові ресурси. А значить підприємство працює ритмічно, і його фінансове положення стійке і стабільне. Зниження оборотності засобів свідчить про падіння темпів розвитку підприємства, неблагополучне фінансове положення підприємства.

На оборотність оборотних засобів суттєво впливає швидкість безготівкових розрахунків з постачальниками сировини, матеріалів, палива тощо, необхідних для здійснення виробництва, або покупцями готової продукції, яка виробляється на підприємстві. Із збільшенням швидкості таких розрахунків швидше здійснюється поповнення товарно-матеріальних запасів на підприємстві і надходження виручки на банківські рахунки підприємства, внаслідок прискорюється оборотність оборотних засобів. Однак, необхідно відмітити, що при високій оборотності зростає ризик неплатежів і збоїв у поставках сировини, матеріалів тощо.

Реальна оцінка оборотності оборотних засобів потребує визначення показників оборотності на кожній стадії кругообороту у всіх їх формах, що на жаль сьогодні не враховується. Затримка в оборотності оборотних засобів на одній із стадій кругообороту призволить до набоїв на інших стадіях і, у першу чергу, відображається на виробництві. До одержання виручки від реалізації продукції оборотні засоби є джерелом фінансування поточних виробничих витрат підприємства. Період часу від моменту споживання виробничих запасів, їх перетворення у готову продукцію до її реалізації може бути достатньо тривалим. Надходження виручки від реалізації продукції часто не співпадає із часом споживання матеріальних ресурсів, що зумовлено існуючого технологією безготівкових розрахунків з постачальниками або покупцями. Це передбачає необхідність формування оборотних засобів у певному розмірі.

Для підприємства важливо правильно визначити оптимальну потребу в оборотних засобах, що дозволить з мінімальними витратами одержувати прибуток, запланований при даному обсягу виробництва. Потреба в оборотних засобах може залежати від наступних факторів. По-перше, від розмірів підприємства і обсягів його діяльності. Зрозуміло, що чим більше обсяг виробництва і реалізації продукції, тим більше повинні бути запаси товарно-матеріальних цінностей (за інших рівних умов).

По-друге, від часу, необхідного для виробництва продукції, для відновлення запасів матеріалів. Потреба в них тим менша, чим більша оборотність товарно-матеріальних запасів. При цьому зменшуються і втрати від зниження цін чи змін у попиті.

По-третє, від умов, на яких підприємство закупає матеріали і продає продукцію. Кредитор-постачальник фінансує запаси відповідних товарно-матеріальних цінностей на протязі деякого часу. Чим триваліше строк кредиту при закупках, тим менше . коштів вкладено підприємством у матеріали. Підприємству дуже вигідно, якщо воно покупає, продає товарно-матеріальні цінності і одержує гроші від продажу ще до настання строку погашення кредиту. Підприємство може надати кредит своїм покупцям, строк якого більше строку кредиту, наданого постачальниками самого підприємства. Чим більше цей строк, тим більша сума оборотних активів, які відволікаються із обороту на деякий час (дебіторська заборгованість). Таким чином, оборотність кредиторської і дебіторської заборгованості, яка, у свою чергу, визначається відповідною організацією безготівкових розрахунків, впливає на визначення оптимального розміру потреби оборотних засобів на підприємстві.

За сучасних умов розвитку економіки підприємства більш зацікавлені у використанні переважно власних оборотних засобів, а не позикових засобів. Це можна пояснити тим, що банківські установи зробили жорсткішими умови надання довгострокових позик і підвищили проценті ставки за користування ними, а короткострокові позики не можливо вкладати у розвиток виробництва як інвестиції. У свою чергу, підприємства прагнуть достроково погасити дебіторську і кредиторську заборгованість, використовуючи для цього будь-які способи розрахунків.

Прагнення мати на своєму балансі тільки майно у матеріально-речовинній формі і звести до мінімуму дебіторську і кредиторську заборгованість пов'язано, перш за все, з інфляцією. За умови інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник отримує реально лише частину вартості реалізованої продукції. Тому товаровиробники уживають такий спосіб розрахунку як надання знижки з договірної ціни при достроковій оплаті, що дозволяє знизити втрати підприємства, пов'язані із знеціненням грошей.

Розглянемо декілька способів розрахунку підприємства з покупцями чи постачальниками. Наприклад, для підприємства річна виручка складає 10,5 млн. грн. Припустимо, що 30% реалізації продукції здійснюється на умовах передоплати і, внаслідок. 70% (10,5млн х 0,7=7,35 млн. грн) із створенням дебіторської заборгованості. Середній період погашення дебіторської заборгованості на підприємстві у звітному році склав 44.8 днів (варіант 1 табл. 7.1). Якщо щомісячний темп інфляції дорівнює 9%, то, відповідно, індекс цін буде складати 1,09.

Для оцінки зміни покупної спроможності грошей за період погашення дебіторської заборгованості пропонується використовувати перетворену формулу складних процентів (7.1), сутність якої полягає в тому, що спочатку визначається коефіцієнт падіння покупної спроможності на кінець останнього повного місяця, а потім ця величина корегується на величину зміни покупної спроможності за період часового залишку.

де Kі - коефіцієнт падіння покупної спроможності грошей;

Іц - індекс цін;

Ті - величина приросту інфляції за місяць;

k - число, кратне 30;

?t - часовий залишок.

Таким чином, за терміном повернення дебіторської заборгованості, рівному 44,8 днів, підприємство реально отримує 87,71% (1 / (1,09) х 1 / (1+0.09 / ЗО)15) від вартості договору, втрачаючи з кожної тисячі гривень 122,9 грн. У цьому зв'язку від річної виручки продукції, яка реалізується за умови наступної оплати, підприємство отримало реально 6,45 млн. грн (7,35 млн. х 0,8771). А 900 тис. грн. (7,35 млн. - 6,45 млн.) складають приховані втрати від інфляції. Тому підприємству доцільно вибрати величину знижки із договірної ціни за умови дострокової оплати за договором. Припустимо, підприємство обрало такий спосіб розрахунку, як 5% знижка від вартості договору за умови оплати у строк 20 днів (варіант 2 табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Аналіз вибору способів розрахунку з покупцями і замовниками

№ п/п	Показник	Варіант 1	Варіант 2	Відхилення (ф.З-ф.4)
1	2	3	4	5
1	Коефіцієнт падіння покупної спроможності грошей	0,8771	0.9418	- 0,0647
2	Втрати від інфляції з кожної тисячі гривень договірної ціни, грн.	1000-1000x0,8771= 122,9	1000-1000x0,9418 = 59,2	63,7
3	Втрати від надання 5%-ної знижки з кожної тисячі гривень договірної ціни, грн.	-	50,0	-50,0
4	Результат надання знижки з ціни в результаті скорочення строку оплати, грн.	122,9	109,2	13,78

Як показує табл. 2.1. надання 5%-ної знижки із договірної ціни за умови скорочення строку оплати із 44,8 днів до 20 днів дозволяє підприємству знизити втрати від інфляції у розмірі 13,78 грн. з кожної тисячі гривень договору. Однак, необхідно пам'ятати, що у 1 варіанті розглядається зниження покупної спроможності не всієї продукції, що реалізується, а тільки 70%. З врахуванням реалізації продукції на умовах переоплати величина коефіцієнта падіння покупної спроможності грошей буде рівнятися 0,9140 (0,3 х 1 + 0,7 х 0,8771).

Внаслідок втрати від інфляції з кожної тисячі гривень договірної ціни будуть складати 86,0 грн., що значно вище втрат, ніж у 2 варіанті. Таким чином, для підприємства стає не вигідним використовувати такий спосіб розрахунку. Однак, враховуючи втрати від інфляції необхідно продовжити вибір варіантів. Для зменшення втрат необхідно або зменшити величину знижки, або зменшити строк оплати. Припустимо, що при оплаті у строк 20 днів встановлюється 2%-на знижка. Тоді втрати від інфляції з кожної тисячі гривень будуть складати 79,2 грн. (59,2 + 20). Виграш у порівнянні з варіантом 1 (строк оплати 44,8 днів) не великий у 6,8 грн. (86,0 - 79,2). Однак введення 2%-ної знижки за умови строку оплати у 20 днів дозволило одержати підприємству економію у розмірі 71400 грн. (10,5 млн. х 6,8 / 1000). Таким чином, для підприємства за умови інфляції вигідно використовувати останній варіант розрахунків.

Із аналізу факторів впливу на фінансове положення підприємства ми дійшли висновків, що для нормального ведення виробництва і реалізації продукції підприємству необхідно вибирати способи розрахунків, рівень організації яких забезпечує швидке надходження виручки на банківські рахунки підприємств і поповнення безперервного процесу виробництва товарно-матеріальними цінностями, зниження втрат в результаті знецінення грошей за умови інфляції тощо.

В цілому можна стверджувати, що збільшення організація безготівкових розрахунків впливає на фінансове положення підприємства не прямо, а через такі фактори як оборотні активи, зокрема товарно-матеріальні запаси, кошти, дебіторську заборгованість, і поточні пасиви, до яких відноситься кредиторська заборгованість. Цей вплив проявляється у наступному:

1. Збільшення документообороту при використанні неефективних форм безготівкових розрахунків призводить до уповільнення оборотності оборотних засобів, що негативно впливає на фінансове положення підприємства.

2. Несвоєчасність в оплаті рахунків за відвантажену продукцію призводить до збільшення дебіторської заборгованості, внаслідок, відволікаються із господарського обороту кошти і підприємства вимушені або шукати додаткові позикові кошти, або зменшувати обсяг виробництва, що призводить до погіршення фінансового положення підприємства.

3. Своєчасне надходження коштів на рахунок підприємства призводить до збільшення розмірів власних джерел фінансових ресурсів, що зміцнює фінансове положення підприємства.

4. Затримка платежів призводить до несвоєчасного надходження товарно-матеріальних цінностей на підприємство, і навпаки. Однак необхідно пам'ятати, що збільшення розмірів запасів на підприємства двояко впливає на фінансове положення підприємства: до певного моменту фінансове положення підприємства поліпшується, а потім відбувається його погіршення в результаті нераціонального використання товарно-матеріальних цінностей.

5. Порушення покупцями строків оплати розрахункових документів призводить до зростання кредиторської заборгованості, внаслідок, до понадпланового залучення у господарський оборот запасів товарно-матеріальних цінностей, затримці платежів, до уповільнення оборотності оборотних засобів і, у підсумку, до погіршення фінансового положення підприємства.

2.2 Економічне обґрунтування вибору форм і способів безготівкових розрахунків

У нормальному забезпеченні відтворювального процесу немаловажну роль грає чітко налагоджена система безготівкових розрахунків між підприємствами та його контрагентами, яка б не приводила до непотрібного відволікання необхідних для підприємства фінансових ресурсів та заохочувала тривалі неплатежі. Тому в умовах зниження платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обороту постає питання ретельного і обґрунтованого вибору форм і способів проведення безготівкових розрахунків.

Безумовно, ні одна форма розрахунків не утворює додаткових коштів, але підприємствам необхідно обирати саме таку форму чи спосіб проведення розрахунків, які б гарантували своєчасне і повне надходження коштів на рахунок виробника продукції, і забезпечували б належний рівень взаємного і банківського контролю за виконання договірних зобов'язань.

При різноманітності форм власності і підприємницької діяльності сучасна система безготівкових розрахунків в Україні передбачає вільний вибір підприємствами форм і способів безготівкових розрахунків, регламентованих банківськими інструкціями. Можливість застосування тієї чи іншої форми або способу безготівкових розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в умовах договору, а також встановлюється у міжбанківських кореспондентських угодах, які укладаються як між вітчизняними банками, так і з іноземними банками. При цьому необхідно використовувати найбільш доцільні форми розрахунків, які відповідають господарським зв'язкам, відображають характер продукції, що реалізується, порядок і умови відвантаження її покупцям, місцезнаходження постачальників і платників, джерела коштів, за рахунок яких будуть здійснюватися платежі тощо.

Від правильного вибору форм безготівкових розрахунків залежить обґрунтованість і точність оцінки господарської діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність одержання коштів для відновлення безперервного виробничого процесу, оперативність і правильність створення відповідних фондів, повнота концентрації вільних фінансових ресурсів та їх розміщення в необхідних об'єктах.

Вибір форм безготівкових розрахунків потребує визначення критеріїв їх ефективності як основних важелів управління організаційною структурою безготівкового платіжного обороту. Проблема критеріїв ефективності форм розрахунків носить дискусійний характер. Деякі економісти дають оцінку формам розрахунків шляхом порівняння часу, що витрачається постачальником продукції на одержання відповідного платежу, з тривалістю виробничого процесу. Вони вважають, якщо, наприклад, тривалість виробництва товару складає один день, а тривалість розрахунків - десять і більше днів, то обрана форма розрахунків є неефективною.

Тривалість виробництва і тривалість обігу тісно взаємопов'язані у єдиному кругообігу. Більш того, зменшення оборотних засобів у сфері обігу Дозволяє збільшити їх обсяг у сфері виробництва. Але ця взаємозалежність не може бути підставою для оцінки економічного обґрунтування тривалості розрахунків шляхом порівняння її із тривалістю виробництва. Гак, у сільському господарстві тривалість виробництва може вимірятися місяцями, а тривалість розрахунків - декілька днів. Однак ця обставина ще не свідчить про високу ефективність вбраної форми розрахунків.

Не враховуючи трудомісткість розрахункових операцій, слід відмітити, що питання про критерій ефективності форм розрахунків поставлено у залежність від швидкості зарахування коштів на рахунок постачальника, Однак цей критерій сам по собі не може характеризувати ефективність форм розрахунків через те, що час надходження коштів на рахунок не завжди охоплює всього періоду розрахунків. Наприклад, при розрахунках чеками врахування коштів на рахунок їх одержувача ще не означає завершення розрахунків. Вони завершується лише у момент описання коштів із рахунку платника. У зв'язку з тим, що тривалість розрахунків охоплює тривалість повного документообігу, який включає тривалість платежу покупцем і зарахування коштів на рахунок їх одержувача, то тривалість надходження коштів на рахунок підприємства не можна вважати основним критерієм ефективності форм розрахунків. Крім того, використання сучасної системи електронних платежів, якою користуються майже всі підприємства, дозволяє скоротити тривалість розрахунків до одного дня.

Час, який витрачається на проведення розрахунків, безумовно є важливим фактором ефективності вибору їх форм і способів. Але при цьому не можна вважати, що скорочення тривалості розрахунків дозволить зменшити потребу сфери обігу в оборотних засобах, зокрема тих, що знаходяться в розрахунках. Справа у тому, що тривалість проведення розрахунків тісно пов'язана із тривалість руху об'єкта реалізації.

Для продавця і покупця завжди вигідно, щоб продукція оплачувалася у момент її надходження до покупця. Якщо продукція буде оплачуватися раніше її надходження, то прискорення розрахунків буде фіктивним, так як оборотність оборотних засобів від цього не прискорюється. Припустимо, продукція від продавця до покупця надходить на сьомий день. Внаслідок, кошти з рахунку покупця повинні також списуватися на сьомий день. Якщо оплата буде виконана пізніше, припустимо на дев'ятий день, це призведе до затримки надходження коштів на рахунок продавця, і у покупця створюється кредиторська заборгованість, яка називається "невідфактурованими поставками". Це явище є ненормальним як для продавця, так і для покупця.

Однак використовуючи таку форму безготівкових розрахунків як акредитив, випередження у часі акту одержання товару у порівнянні з актом його оплати супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, яка уже у момент свого виникнення є вилученою і заброньованою на акредитивному рахунку. І така кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих оборотних засобів підприємства.

Якщо оплата буде зроблена раніше прибуття її до покупця, припустимо на четвертий день, то, це, у першу чергу, призведе до збільшення потреби покупця в оборотних засобах. В результаті у покупця створюється дебіторська заборгованість, яка називається "матеріальними цінностями у дорозі" (після його оплати). Ця заборгованість покривається за рахунок його власних оборотних засобів і передбачається при їх нормуванні у вигляді транспортного запасу. Це так звана запланована дебіторська заборгованість. Однак при значному розриві оплати і надходження товарів виникає вже незапланована дебіторська заборгованість, яка негативно відображається на фінансовому положенні підприємства.

Крім того, продавці від такого прискорення розрахунків одержують фіктивну вигоду. Кожне підприємство виступає одночасно і як постачальник, і як покупець. У деяких випадках підприємство може вигравати у ролі постачальника і втрачати у ролі покупця. Оскільки, як продавці підприємства будуть одержувати платежі у даному прикладі на три дні раніше строку, а як покупці вони також на три дні раніше строку вимушені оплачувати матеріальні цінності, які надходять до них. Таким чином, ефективність розрахунків залежить від швидкості руху продукції від продавця до покупця.

Збіг моментів надходження покупцю продукції та її оплати, тобто виконання платежу за продукцію у день її надходження до покупця, забезпечує найбільш ефективні розрахунки.

Розглядаючи цей аспект сфери обігу, можна зробити висновок, що ефективність вибору тієї чи іншої форми розрахунків не можна розглядати лише на підставі визначення тривалості виробництва і надходження платежу. Можна скоротити час, необхідний для розрахунків, до мінімуму, але нижче вартості реалізованої продукції не вдається зменшити потребу в оборотних засобах для сфери обігу.

Необхідно звертати увагу також і на величину оборотних засобів, залучених у розрахунки. У сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиключного руху оборотних засобів постачальників, покупців і ресурсів банків. За інших рівних умов чим більше оборотних засобів постачальників відволікається у товари відвантажені, тим менше оборотних засобів покупців залучається у матеріальні цінності в дорозі і тим менше банківських ресурсів безпосередньо вкладається у розрахунки. Це, звісно, не виключає необхідності кредитування постачальників під розрахункові документи у дорозі. Чим більше банківських ресурсів безпосередньо приймає участь у розрахунках, тим менше підприємства як постачальники, так і покупці відволікають оборотні засоби у сферу обігу.

Мінімальне відволікання засобів у розрахунки за товар, що реалізується, досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за одержаний товар дозволяє скоротити обсяг оборотних засобів, що відволікаються у розрахунки як постачальником, так і покупцем при одночасному збільшенні кількості вкладених ресурсів банку.

Розглядати обсяг коштів, вкладених у розрахунки, лише з точки зору постачальника - означає охарактеризувати їх тільки з одного боку. Так, відволікання засобів у розрахунки відбувається не тільки у постачальника, але і у покупця у випадках, коли він виконує платіж до отримання товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що при визначенні величини засобів у розрахунках необхідно ураховувати не тільки товари відвантажені, але і ті матеріальні цінності, які відображають платежі, що відбуваються до надходження і відвантаження товару покупцеві. Це обумовлено наступними обставинами: товарно-матеріальні цінності оплачені, але ще не надійшли до покупця; кошти вже вкладені у розрахунки за виробничі запаси, але на протязі якогось часу покупець не розпоряджається ні коштами, ні виробничими запасами. Якщо так звані "матеріали у дорозі" не включати до обсягу коштів, вкладених у розрахунки, то це може викривляти справжню оцінку стану засобів у сфері обігу. Адже, чим триваліше період відволікання коштів у розрахунки, тим більше збитків несе підприємство.

Вкладення оборотних засобів у товари відвантажені і матеріальні цінності у дорозі мають певну схожість і відмінність, їх подібність визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Суттєва відмінність полягає у тому, що товари відвантажені уявляють оборотні засоби, вкладені у розрахунки постачальником, а матеріальні цінності у дорозі - оборотні засоби, вкладені у розрахунки покупцем.

У формі "матеріальні цінності у дорозі" оборотні засоби відволікаються із сфери виробництва у сферу обігу, і межі цього відволікання окреслені часом руху товару від постачальника до покупця.

Вкладення оборотних засобів у розрахунки у формі товарів відвантажених не має таких чітко виражених меж. За умови значного випередження надходження товару покупцю строків його оплати, можуть скластися такі обставини, коли реалізований постачальником товар переходить із сфери обігу у сферу виробництва готового продукту підприємства-покупця. При цьому оборотні засоби підприємства-постачальника залишилися зв'язаними і розрахунках із товарами відвантаженими. Тоді частина оборотних засобів постачальника залучається у кругооборот засобів покупця у вигляді його кредиторської заборгованості. І навпаки, коли оплата товарів випереджує надходження цих товарів, як було вже зазначено у покупця виникає запланована дебіторська заборгованість.

Таким чином, вибір найбільш ефективних форм розрахунків у безготівковому платіжному обороті підприємства скорочує обсяг оборотних засобів, що залучається до обігу. І навпаки, застосування менш ефективних форм розрахунків призводить до необґрунтованого залучення оборотних засобів у розрахунки, що супроводжується рядом негативних явищ.

Отже, прискорення розрахунків залежить від ефективності і швидкості руху продукції від постачальника до покупця, а також від швидкості перерахування коштів із рахунку платника на рахунок одержувача коштів, що визначається документооборотом форм безготівкових розрахунків. Ці величини і можна визначити як основні критерії ефективності форм безготівкових розрахунків. Найбільша ефективність форми розрахунків досягається, коли час відволікання оборотних засобів у розрахунки максимально наближається до часу руху товару у локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зниження ефективності форм розрахунків визначається відносним збільшенням тривалості вкладення коштів у розрахунки у порівнянні із тривалістю руху товару від виробника до споживача. Отже, ефективність форм безготівкових розрахунків можна визначити формулою (2.2):

2.2

де Ер - ефективність форм безготівкових розрахунків;

Тт - тривалість руху товару від постачальника до покупця;

Тр - тривалість відволікання оборотних засобів у розрахунки.

Співвідношення у часі руху товарів і коштів у розрахунках може мати і вартісне вираження. Коефіцієнт ефективності форм розрахунків визначається як відношення вартості товару, який реалізується, до суми оборотних коштів і банківських ресурсів, залучених у процес його реалізації, тобто обчислюється за формулою (2.3):

Ep = Bт/(B о.к + B б.p.) 2.3

де Вт - вартість товару, який реалізується;

В о.к. - сума оборотних коштів, залучених у розрахунки;

В б.р.- сума банківських ресурсів, залучених у розрахунки.

Вартісний аспект вираження коефіцієнта ефективності форм безготівкових розрахунків дозволяє виявити резерви оборотних коштів, які підлягають вилученню із обігу і направляються у сферу виробництва. Вибір форм безготівкових розрахунків за допомогою даного коефіцієнту сприяє вкладенню коштів у сферу обігу до рівня, який необхідний для організації безперебійного кредитно-грошового обороту у народному господарстві, що значно може скоротити неплатежі підприємств і тим самим підвищити роль безготівкових розрахунків у прискоренні оборотності оборотних засобів, а значить і в покращанні фінансового становищі підприємства.

Застосування найбільш економічних форм безготівкових розрахунків з покупцями і постачальниками сприяє прискоренню платежів підприємства за товарно-матеріальні цінності, що надійшли до нього, і надходження до нього коштів за реалізовану продукцію, що позитивно відображається на його фінансовому становищі.

Вибір найбільш оптимальної форми розрахунків на підприємстві можна здійснити з допомогою економічно-математичних методів, зокрема методом лінійної оптимізації, яку запропонував О.Т. Левандівський.

Будь-яка організація розрахункових відносин пов'язана з певними витратами, які, у свою чергу, визначаються показниками ефективності використання оборотних засобів на підприємстві. Чим більший строк відволікання із господарського обороту оборотних засобів, тим більше зростає у підприємства потреба в оборотних засобах і воно несе додаткові витрати.

Термін відволікання оборотних засобів із обороту підприємства, у свою чергу, залежить від часу документообороту тієї чи іншої форми безготівкових розрахунків. Документооборот уявляє собою систему оформлення, використання і руху розрахункових документів (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Технологія руху розрахункових документів та здійснення розрахунків

де: А - дата відвантаження продукції постачальником;

Б - дата надходження продукції покупцеві;

А1 - дата надходження платежу на рахунок постачальник;

Б - дата списання коштів з рахунку постачальника;

t - час руху продукції від постачальника до покупця;

t1 - часу руху розрахункових документів від постачальника до покупця;

t2 - час руху розрахункових документів від покупця до постачальника.

З аналізу даної схеми, можна визначити в технології розрахунків такі функціональні залежності: Б =А, t; Б1 =А, Б, t1, t.

Коли оплата постачальнику відбувається після відвантаження продукції, то А1=Б1, t2. Коли у розрахунках використовується такий розрахунковий документ як платіжна вимога-доручення, то між постачальником та платником форма приймає вид: А1= t1, Б1, t2.

Для визначення витрат постачальника (В,), які пов'язані з відсутністю в його обороті коштів протягом певного періоду потрібно враховувати таку залежність: В1 = t, t1, t2.

Покупець, у свою чергу, також може визначити свої витрати (В2), які пов'язані з відсутністю в його обороті коштів протягом певного часу. Для цього він може використовувати таку залежність: В2 = t2, t, А, Б.

Використовуючи акредитивну форму розрахунків необхідно мати на увазі, що кошти перераховуються з рахунку покупця у банк постачальника і депонуються на окремому рахунку до появи розрахункових документів, які підтверджують фактичне відвантаження продукції. Таким чином, дата відвантаження продукції постачальником і дата надходження платежу на рахунок постачальника співпадають, тобто А = А1, при цьому витрати постачальника В1 = 0. Це означає, що при використанні даної форми розрахунків вилучення коштів з кругообороту Відбувається тільки у покупця на термін використання акредитиву.

Таким чином, на основі порівняння витрат постачальника чи покупця при здійсненні розрахунків можна визначити найбільш ефективну форму безготівкових розрахунків для конкретних умов. До них слід віднести вартість продукції, яка поставляється, показник ефективного використання оборотних засобів, нормативний термін руху товару і термін товарообороту, розташування постачальника і покупця тощо. Вибір оптимальної форми безготівкових розрахунків дозволить прискорити їх швидкість і зменшити відповідно витрати підприємств.

2.3 Аналіз стану розрахунків та платоспроможності підприємства