Лізингові операції в системі грошово-економічних відносин підприємств

49

Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Курсова робота з курсу «Фінанси підприємств»

на тему:

“Лізингові операції в системі грошово-економічних відносин підприємств”

Виконала:

студентка III курсу

економічного факультету

групи Ф-31

Київ 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1 Економічна сутність та механізм реалізації лізингового кредиту

1.1 Особливості сучасного лізингового кредиту

1.2 Сучасні форми лізингу

Розділ 2 Аналіз лізингових операцій в Україні

2.1 Особливості лізингових операцій

2.2 Ефективність лізингового кредитування та критерії її оцінювання

Розділ 3 Шляхи вдосконалення лізингового кредитування в Україні

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується значним погіршенням стану суб'єктів господарювання. Про це свідчать як результати роботи окремих підприємств, так і всього національного господарства. У цих умовах ведеться активний пошук нових організаційно-економічних форм залучення капіталу для здійснення відтворювальних процесів, у результаті чого перелік потенційно можливих джерел фінансування поповнюється новими складовими. Серед них нетрадиційна для України форма організації відтворювальних процесів - лізинг. Його поява в Україні обумовлена еволюцією економічних відносин учасників господарської діяльності та створенням передумов для адекватних кількісних і якісних змін продуктивних сил.

Метою курсової роботи є обґрунтування економічної сутності лізингу та оцінка його ролі в діяльності підприємств. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань як дослідження особливостей сучасного лізингу, визначення його ефективності та шляхів удосконалення проведення лізингових операцій в Україні.

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Дослідженню лізингу присвячено праці багатьох провідних вчених, зокрема Ф. Бутинця, В. Верби, Н. Внукової, С. Голова, З. Задорожного, Л. Кіндрацької, О. Лубяницького, В. Міщенка, М. Пушкаря, Я. Усенка. Належне місце в дослідженні цих проблем займають також роботи відомих західних вчених: Х. Андерсона, Г. Бірмана, М. Ван Бреда, Дж. К. Ван Хорна, А. Гроппеллі, Д. Колдуелла, В. Мак Грегора, Д. Міддлтона, Е. Хелферта, а також російських економістів - А. Богомолова, В. Бочарова, В. Газмана, В. Жукова, Н. Карпа, І. Лукасевича, М. Прилуцького, С. Сусєкова.

Сьогодні, коли багато підприємств не мають вільних обігових коштів, а потреба в придбанні основних засобів як виробничого призначення, так і для підтримання високого іміджу підприємства, на допомогу приходять лізингові компанії. Для багатьох підприємств узяти в лізинг виробничі приміщення чи обладнання є єдиною можливістю розпочати власну справу.

Необхідність і особлива значущість лізингових операцій в Україні, недостатність теоретичних і практичних досліджень лізингу, наявність багатьох невирішених проблем, пов'язаних з розвитком та удосконаленням реалізації лізингових операцій визначили актуальність та мету написання моєї курсової роботи.

Розділ 1. Економічна сутність та механізм реалізації лізингового кредиту

1.1 Особливості сучасного лізингового кредиту

Згідно з тлумаченням "Сучасного економічного словника", лізинг (від англ. leasing - оренда) - це довгострокова оренда (на термін від 6 міс. до кількох років) машин, обладнання, транспортних засобів та іншого майна, що передбачає можливість його наступного викупу орендатором. Лізинг здійснюється на основі довгострокового договору між лізинговою компанією (лізингодавцем), яка за свій кошт закуповує і здає майно в оренду, і фірмою-орендатором (лізингоотримувачем), яка поступово вносить орендну плату за користування взятим у лізинг майном. Після закінчення терміну дії договору орендатор або повертає майно лізинговій компанії, або продовжує термін дії договору (укладає новий договір), або викуповує майно за залишковою вартістю. Історія лізингу бере початок ще з часів древніх фінікійців, що практикували довгострокові "чартерні" угоди на оренду судів. Ці угоди підписувалися на термін, що покриває розрахунковий період життя судів, і жадали від орендаря прийняття на себе більшої частини зобов'язань, що випливають із монопольного використання орендованих засобів.[4, ст. 17]

Відносно економічної сутності лізингу досі ще не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.[21, ст. 34]

Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та саме право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку заключається не просто володінні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні.

Звідси перш за все випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Дивлячись на те, що лізинг відображає визначену взаємодію елементів виробничих сил та виробничих відносин, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.[17, ст. 25]

Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий діапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.

Відповідно до Закону України "Про лізинг", лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.[3, ст. 4 ]

Відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.01.2003 року предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.[2, ст. 5]

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

Отже, лізинг має ряд спільних рис з традиційною орендою. Разом з тим, на відміну від традиційної оренди, він має свої особливості:

- здача об'єкта лізингу в оренду, як правило, здійснюється фінансовими закладами (лізинговими компаніями);

- тривалість лізингу менше періоду зношення об'єкта лізингу. Він відповідає терміну податкової амортизації (3-7 років);

- на відміну від традиційної оренди, в лізинговій операції приймають участь, як правило, 3 суб'єкта:

1) орендодавець - лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі-продажу і будівництві рухомого й нерухомого майна виробничого характеру;

2) орендатор - користувач чи споживач об'єкта оренди у вигляді промислового чи торгового підприємства;

3) продавець, постачальник - фірма виробничого чи торгового профілю по випуску або доставці обладнання згідно до заявки орендатора.

Визначення об'єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною.

Головною обов'язковою умовою лізингу є те, що об'єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з діючим законодавством об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

З урахуванням цього можна виділити наступні групи об'єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:

· обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

· транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т. ін.);

· будівельна техніка;

· засоби телевізійного та дистанційного зв'язку;

· оргтехніка, конторське обладнання;

· ліцензії, ноу-хау, комп'ютерні програми і т. ін.;

б) нерухоме майно:

· будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;

· споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.

Лізингодавцем може бути будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізиногову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:

банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов'язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т. ін.). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

брокерські лізингові фірми;

будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;

страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди є будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу, - лізингоодержувач. Це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об'єкту лізингу може бути підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб'єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу. [26, ст. 28]

Суб'єктами лізингу можуть бути:

* лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

* лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

* продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

* інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Лізингодавцем може бути тільки юридична особа, а лізингоодержувачем -- як фізична, так і юридична особа, яка набуває права володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця. Якщо в орендних відносинах лізингоодержувачем виступає фізична особа, то такі відносини називаються найманням, а якщо юридична -- то лізингом.[2, ст. 6]

1.2 Сучасні форми лізингу

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізингові операції.

Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їх класифікації, які характеризують відношення до орендованого майна, тип фінансування лізингової операції, тип лізингового майна, склад учасників лізингової угоди, ступінь окупності лізингового майна, сектор ринку, де проводяться лізингові операції, відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій, порядок лізингових платежів

У відношенні до орендованого майна (чи по об'єму обслуговування) лізинг поділяється на:

Чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.

Повний, або, як його ще називають "мокрий" лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо.[8, ст. 31]

Частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

За типом фінансування лізинг поділяється на:

Терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.

Поновлюваний (револьверний), при якому після закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому об'єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та за бажанням лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки. Лізингоодержувач приймає на себе всі витрати на заміну устаткування. Кількість об'єктів лізингу і строки їх використання при поновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не визначаються.

Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладання нових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервним виробничим циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг використовується, коли вимагається термінова поставка чи заміна вже отриманого по лізингу устаткування, а часу, необхідного на опрацювання та укладання нової угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу лізингоодержувачу у випадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в отриманні додаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на поставку потрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахунок лізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця і укладається нова угода.

В залежності від складу учасників (суб'єктів) угоди розрізняють наступні види лізингу:

Прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об'єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою, оскільки в ній не бере участі лізингова компанія.

Непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника. Угода такого роду схожа на класичну лізингову операцію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно.

Роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) - leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма фінансування складних великомасштабних об'єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг називається ще груповим, або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків, а також страхуванням лізингового майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів. Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве багатоканальне фінансування. Специфічною особливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частину суми, необхідної для купівлі об'єкта лізингу. Ці кошти залучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх серед лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина контрактної вартості об'єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами (банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому кредитори не мають, як правило, права вимагати погасити заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих угодах через велику кількість учасників присутні: повірений кредиторів - для координації дій позикодавців, і повірений лізингодавців - для управління спільними діями контрагентів. Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і отримує титул власника устаткування. Він же розподіляє прибуток між акціонерами.

Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему взаємопов'язаних угод, за якої фірма - власник землі, будівель, споруд чи устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховій компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізингові операції) з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.

Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгоджену суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції, але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тих господарюючих об'єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних коштів.

Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання устаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансування нових об'єктів, які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг, що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученні банківських позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться кредитними організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним капіталом та позиченими фондами.

При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою: сума платежів повинна бути достатньою для повного відшкодування інвестору всієї суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечувати середню норму прибутку на інвестований капітал.

За типом майна розрізняють:

Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна, літаки тощо), в тому числі нового і такого, що використовувалося.

Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).

За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:

Лізинг з повною окупністю (чи близькою до повної), коли протягом дії одного лізингового договору відбувається повна чи близька до повної амортизації майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.

Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна і окупається лише частина його.

Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг - financial, capital leases - являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менш як 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Даний вид лізингу характеризується наступними рисами:

- участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробника чи постачальника об'єкту угоди);

- неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

- тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об'єкту угоди).[12, 43]

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об'єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об'єкта, який здається в лізинг.

Оперативний (сервісний) лізинг - service, operating leases - являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 - 5 років. При оперативному лізингу ризик псування чи втрати об'єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю. Оперативний лізинг характерний тим, що термін договору лізингу коротший, ніж нормативний термін використання майна, і лізингові платежі не покривають повної його вартості.[11, ст. 9]

Оперативний та фінансовий лізинг найбільш поширені види лізингу. Існує кілька критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг обов'язків лізингодавця, і термін використання об'єкта лізингу. Визначень фінансового та оперативного лізингу багато. Фінансовим називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає співпадання терміну повної амортизації майна і терміну договору). Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості зданого в лізинг майна (термін амортизації довший від терміну договору).[11, ст. 10]

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:

Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.

Зовнішній (міжнародний) лізинг - до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.

Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли іноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач.

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу по видах в залежності від:

Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів, вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);

Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану лізингоодержувача і умов договору).

Розділ 2. Аналіз лізингових операцій в Україні

2.1 Особливості лізингових операцій

Відносини між лізинговими фірмами і компаніями (орендаторами) та їх клієнтами-підприємствами (орендарями) будуються на основі лізингових угод, контрактів, договорів. Вони є основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу. У них вказують назви сторін (постачальник і лізинговий посередник), поштово-телеграфні, відвантажувальні і платіжні реквізити, об'єкт лізингу та місце його використання, тривалість лізингового періоду (термін оренди), розмір орендної плати і періодичність її сплати, умови страхування машин та обладнання, можливі варіанти володіння майном після закінчення терміну оренди й інші умови.

Зрозуміло, що при прямому лізингу договір укладають між виробником і споживачем продукції, а при посередництві - з'являється третя сторона в особі лізингової фірми або компанії.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів:

1) виробник (постачальник, продавець);

2) лізингодавець;

3) лізингоодержувач;

4) банк;

5) страхова установа.[1, ст. 4]

При організації проведення лізингових операцій потрібно врахувати ряд факторів:

- структуру потенційних орендарів (господарчі органи, кооперативи, установи банків, спільні підприємства, громадські організації, приватні підприємства);

- галузі застосування лізингу (промисловість, будівництво, транспорт);

- типи контрактів та майна (устаткування, ЕОМ, транспортні засоби, нерухомість тощо);

- транспортні витрати на доставку зданого в лізинг майна.

Спеціаліст з лізингу збирає інформацію про потенційного клієнта, оцінюючи його здатність виплачувати орендну плату за експлуатацію лізингованого устаткування. Одним з найважливіших питань є можливість заміни устаткування (наприклад, замінити стандартне устаткування значно легше, ніж спеціальне).

Для повноцінного ведення лізингових операцій в лізинговій фірмі мають бути спеціалісти, які цілеспрямовано займаються вивченням цього сектору ринку фінансових та посередницьких послуг. Спочатку створюється банк даних про наявне в області (регіоні, країні) устаткування, яке можна лізингувати або використати при посередництві в лізингу. Цінними можуть бути також контакти з іншими лізинговими організаціями в країні та за кордоном.

Заявка на лізинг з точним зазначенням устаткування оформлюється спеціальним документом. Подальші відносини регламентуються цілим рядом документів, основним з яких є лізинговий договір, який може будуватися у функціональному чи умовно-правовому плані.

В першому варіанті договору послідовно перераховуються всі можливі операції, пов'язані з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата орендних платежів, страхування тощо. При цьому в кожному пункті узгоджуються права і обов'язки сторін, які домовляються.

В другому варіанті договір підрозділяється на пункти, в яких перераховуються умови його прийняття та розірвання, окремо права та обов'язки орендаря, окремо права і обов'язки орендодавця, права і обов'язки третіх сторін, якщо такі існують тощо.

Однак, в більшості випадків, використовують принцип комбінованих договорів, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору.

Для підготовки вихідних даних розрахунку по договору лізингу спеціаліст має проаналізувати таку інформацію: закупівельну ціну майна, орендну ставку і комісію на лізинг, аванс на момент купівлі майна, тривалість дії договору, періодичність орендних внесків, метод нарахування амортизації, величину викупу за залишковою вартістю.

Договори лізингу та супроводжуючі документи мають свою специфіку. При розрахунку платежів по лізингу враховуються такі фактори:

- процентна (орендна) ставка по довгострокових кредитах;

- сума кредитів (банку) та процент по них у випадку необхідності;

- ставки податку на прибуток для потенційного орендаря;

- норми та порядок амортизаційних відрахувань, термін служби майна;

- очікувана залишкова вартість майна;

- операційні витрати відділу лізингу;

- спосіб нарахування нормативу рентабельності.

Лізингові фірми повинні надавати консультації з ведення лізингових операцій, юридичні консультації в області податків та звітності з залученням юристів та аудиторів.

Після укладення договору орендодавець налагоджує відповідний облік удосконалення лізингової операції. В найбільш загальному плані методику такого обліку можна подати так: орендар підписує акт приймання устаткування у постачальника в присутності представника орендодавця. При укладанні договору орендар перераховує першу орендну плату негайно (чи при відповідній домовленості через певний час, але тоді надає розписку або іншу гарантію).

Після цього орендодавець видає постачальнику замовлення на купівлю устаткування, оплачує устаткування, відкриває балансові та позабалансові рахунки за договором, організовує облік внесків орендаря.

Орендодавець закуповує за договором устаткування у постачальника, який після відвантаження майна виставляє платіжний запит на рахунок орендодавця з додатком товаросупроводжуючих документів, один екземпляр яких відсилається орендарю.

Таким чином, в систему лізингових відносин включаються всі сторони, в тому числі і держава, формуючи взаємовигідну структуру соціально-економічних відносин.

Використання лізингу вигідно для всіх його учасників - постачальника, орендатора і споживача. Постачальник за його участі збільшує обсяг продажу своєї продукції, при цьому йому забезпечений гарантійний збут вироблених машин, обладнання, інструменту, приладів та інших матеріально-технічних засобів.

Для орендатора лізинг - вигідний засіб вкладення капіталу. Сума орендних внесків гарантує йому відшкодування інвестицій і забезпечує одержання певного прибутку.

Міжнародна практика напрацювала наступні форми лізингових угод.

Стандартний лізинг. При цій формі лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві. При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається в питання технічного обслуговування.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп'ютер но-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні засоби тощо).

Зворотній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача.

«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингдавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.[23, ст.38]

«Чистий лізинг». В даному випадку всі обов'язки, пов'язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотримувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов`язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов`язаний утримувати обладнання в робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його в доброму стані з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов`язані з використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність, пов`язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.

Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використовується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє на протязі 1-4 років.[21, , ст.36]

Лізинг з повним обслуговуванням. Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює поставку необхідних сировинних матеріалів для роботи даного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги.

Лізинг постачальнику. Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек». Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач зобов`язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є обов`язковою.

Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

Вендор-лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об`єкту лізингу, а лізингова компанія - організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг.

Лізингові платежі повинні компенсувати всі витрати лізингодавця. Тому до їх складу входять наступні статті:

амортизаційні відрахування;

плата за кредитні ресурси, використані лізингодавцем на придбання лізингового майна;

розмір комісійної винагороди лізингодавцю (за домовленістю сторін вона може бути встановлена у відсотках від балансової або середньорічної вартості лізингового майна);

плата за додаткові послуги лізингодавця;

податок на додану вартість.[15, ст. 37]

Загальна схема лізингової операції виглядає приблизно так (див. табл. №1):

Лізингоодержувач обирає продавця (постачальника) предмета лізингу; знайомиться з процедурою та умовами його придбання у фінансовий лізинг; надає лізингодавцю заяву (клопотання) на придбання предмета лізингу та пакет документів, необхідний для здійснення лізингової операції;

Лізингодавець аналізує лізингоодержувача, продавця, предмет лізингу та виносить рішення щодо ефективності та доцільності проведення лізингової угоди. В разі позитивного рішення лізингодавець надає відповідне письмове повідомлення продавцю і лізингоодержувачу;

Лізингодавець укладає трьохсторонній договір фінансового лізингу (з продавцем предмета лізингу та лізингоодержувачем);

Оплата лізингоодержувачем 20% вартості предмета лізингу у вигляді авансу на користь лізингодавця, як гарантія виконання умов договору фінансового лізингу;

Відвантаження, транспортування, монтаж, введення в експлуатацію предмета лізингу; укладення та підписання трьохстороннього акту прийому-передачі;

Оплата вартості предмета лізингу шляхом перерахування коштів на рахунок продавця (постачальника);

Укладання договору страхування предмета лізингу (оригінал договору страхування передається на відповідальне зберігання банку).

Укладання договорів страхування фінансового ризику несплати лізингових платежів або не викупу предмета лізингу.

Сплата лізингоодержувачем лізингових платежів.

Здійснення поліпшення предмета лізингу (у разі необхідності).

Сплата лізингоодержувачем останнього лізингового платежу за договором фінансового лізингу. Право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.[15, ст. 38]

2.2 Ефективність лізингового кредитування та критерії її оцінювання

У сучасних дослідженнях простежується два підходи щодо визначення загальної оцінки економічної ефективності лізингу: здебільшого передбачається вибір між довгостроковим кредитом та лізингом; значно рідше маємо розрахунки щодо визначення ефективності різних видів лізингової угоди.

Фахівцям-практикам, які вперше стикаються з цією формою фінансування, дуже складно розібратися в таких методах оцінки, адже ефективність лізингової операції залежить від багатьох чинників, - починаючи від можливості вибору способів фінансування, складу учасників угоди і закінчуючи черговістю погашення окремих елементів лізингових платежів. Віднайти ту єдину універсальну методику обчислення економічної ефективності цього явища - надто складне завдання.

Реальнішим є створення системи оцінки ефективності конкретної лізингової угоди.

Для цього необхідно:

по-перше, визначитися з кількісним складом учасників угоди;

по-друге, з'ясувати вихідні кількісні критерії ефективності лізингу;

по-третє, обумовити види методів, які можуть бути застосовані при розрахунку економічної ефективності лізингу;

по-четверте, окреслити множину елементів механізму економічних відносин, які безпосередньо та опосередковано впливають на цей інструмент, і встановити взаємозв'язок між цими елементами;

по-п'яте, на базі прийнятих методів визначитися із критеріями ефективності, тобто головними ознаками оцінки ефективності, для кожного учасника угоди.

Віднайти універсальну методику оцінки ефективності лізингу - складне завдання через необхідність врахування специфіки кожної конкретної угоди. На цьому тлі найповнішим і найреальнішим показником оцінки економічної ефективності стає інтегрований економічний ефект, який визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів і витрат реалізації проекту за сумарний період.

Крім того, важливим економічним результатом ринкової діяльності підприємства, з урахуванням довгострокової перспективи його розвитку, є одержання максимального прибутку на вкладений капітал для кожної сторони угоди. Таким чином, вихідними кількісними критеріями ефективності лізингу пропонуються показники доходів і витрат від реалізації лізингу, а також показник норми прибутку.

Оскільки йдеться про довгострокове фінансування, то доцільно при визначенні ефективності лізингу застосовувати динамічні методи, які дають змогу визначити економічну ефективність за весь період дії угоди.

На механізм лізингових відносин безпосередньо та опосередковано впливають зовнішні та внутрішні чинники. До зовнішніх чинників належать:

1) рівень розвитку банківської та парабанківської системи, оскільки саме за наявності цих фінансових установ та їхніх ресурсних можливостей у розвинених країнах пов'язують розвиток лізингу;

2) стан розвитку ринку майнового страхування - закордонна практика свідчить, що операції лізингу страхуються від можливих ризиків;

3) амортизаційна політика - від методу нарахування амортизації залежить можливість рефінансування підприємства;

4) грошово-кредитна політика - додає визначального значення рівню процентних ставок за кредит.

Внутрішніми чинниками є:

1) термін лізингової угоди - безпосередньо впливає на вартість операції: чим довший термін, тим вища ціна;

2) розмір комісійної винагороди лізингодавцю та банку за кредит - як обов'язкові складники лізингової маржі;

3) графік та спосіб погашення платежів. Від графіка погашення платежів залежить можливість погашення боргу, а від способу - його розмір. Якщо передбачити угодою першочерговість погашення основного боргу, а не відсотків, то вартість операції знижується;

4) сума кредиту для придбання лізингового майна - у разі придбання лізинговою компанією устаткування за рахунок кредиту;

5) джерела погашення боргу, оскільки при лізингу плата може здійснюватися не лише за рахунок прибутку;

6) ринкова вартість об'єкта лізингу - вихідна величина для розрахунку основної частини вартості надання лізингової послуги.

Для отримання позитивного результату діяльності суб'єкта господарювання потрібні два загальновідомі протилежні підходи - максимізація доходу при визначених витратах або мінімізація витрат, аби досягнути заданого ефекту.

Нівелювати розбіжність інтересів учасників лізингової операції можна, виходячи одночасно з показників доходу та витрат (для лізингодавця і всіх посередників угоди - отримання економічно обґрунтованого доходу, для лізингоотримувача - мінімізація витрат, через яку відбудеться максимізація прибутку). Чим більше посередників, тим вищою є вартість лізингу, яка полягає в лізинговому платежі, тим вищі витрати лізингоотримувача.

При застосуванні лізингового фінансування за допомогою банківської установи у лізингoотримувача є можливість зекономити на гарантіях на інвестиції, тому що лізинг та кредит банком розглядаються як супутні поняття, які відрізняються лише формою та ціною.

Найвитратнішою для лізингоотримувача є угода, що передбачає наявність усіх можливих посередників, кожний із яких отримує свою частку доходу. Задля пошуку взаємоприйнятного варіанта (під яким розумітимемо розмір лізингового платежу, рівень якого відповідає інтересам кожної сторони угоди) визначення економічної ефективності лізингової угоди треба з'ясувати перелік та взаємозв'язок чинників, від яких безпосередньо залежить як дохід лізингодавця й посередників угоди, так і рівень витрат лізингоотримувача, який він може собі дозволити.[13, ст. 83]

Широке розповсюдження лізингового бізнесу на формуючому вітчизняному ринку лізингових послуг в значній мірі залежить від рівня ефективності лізингових операцій. Визначення ефективності лізингу необхідно, по-перше, для визначення вигідності лізингу в порівнянні з іншими формами фінансово-господарських операцій, по-друге, для глибокого економічного аналізу відношення доходів від проведення лізингової угоди до поточних затрат на їх одержання.

Багатогранність лізингу як економічної категорії, вплив значної більшості факторів на його ефективність, в теперішній час ускладнює задачу визначення економічної вигідності лізингу. Якщо після закінчення договору можна з достатньою точністю визначити сумарний ефект і ефективність лізингової операції, то в начальній стадії, на етапі розробки альтернативних варіантів суб'єктами лізингу буде ускладнено.

Методика визначення ефективності лізингових операцій повинна носити науково-прикладний характер. Основою економічного механізму взаємовигідних відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем є розмір лізингових платежів. Лізиногові платежі виплачуються в період дії лізингової угоди і включають в себе амортизаційні відрахування на повне відтворення переданого в лізинг майна і лізинговий відсоток. Лізинговий відсоток повинен покривати лізингодавацеві накладні витрати по лізинговій угоді, а також забезпечити лізингодавцю прибуток. Джерело виплати лізингового відсотка - сукупний дохід лізингоодержувача, який зявляється в періоді використання майна.

Один із підходів до визначення ефективності проекту лізингу запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко.[25, ст. 24]

,

де Сліз -- вартість об'єкту лізингу;

ЧПі -- чистий прибуток 1-го періоду;

Кn ліз -- лізинговий коефіцієнт;

n -- строк лізингу;

і -- період лізингового договору (і=1, 2, .... n).

Чистий прибуток при цьому визначається на основі балансу грошових надходжень і витрат, що розробляється в складі бізнес-плану при підготовці лізингового проекту. Якщо значення Кn ліз перевищує нерівність (граничну ефективність проекту) необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту.

Ще одним показником, що характеризує ефективність лізингової операції, є показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой.[31, ст. 45]

,

де - загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу;

- одноразові витрати лізингодавця в році t, грн.;

-- поточні витрати лізингодавця в році t, грн.;

Нt -- податки, виплачувані лізингодавцем у році t, грн.;

Вt - виторг від реалізації майна, що повертається лізингодавцю в році t, грн.;

аt -- коефіцієнт дисконтування (чинник часу), що представляє собою очікувану норму прибутку від капітальних вкладень у лізингову операцію в році t: at = 1/(1+i)t, де i - розрахунковий розмір ставки дисконту.

Дані методики, незважаючи на ретельне пророблення, мають односторонній характер, тому що визначають економічний ефект тільки для лізингодавця. Економічний ефект для лізингоодержувача можна представити як наступну нерівність:

де Со.в.ф. - вартість об'єкта основних виробничих фондів;

К(%) -- процент по кредиту;

Слік -- вартість ліквідації об'єкта основних виробничих фондів;

Пліз - загальна лізингових платежів;

Д(%) -- процент по депозиту (або можливий прибуток від використання засобів, що визволилися внаслідок застосування лізингу);

Рліз -- вартість ремонту об'єкта лізингу (якщо він здійснюється за рахунок лізингодавця);

Т -- термін реалізації лізингового проекту.

Знак ">" свідчить, що проект ефективний, "<" -- неефективний, "=" - необхідний більш ретельний аналіз, спрямований на визначення позитивних і негативних чинників (який носять не явно виражений характер).

Однак якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний. Їм зможуть займатися тільки банки й інші організації, що мають досить вільних засобів і не потребують кредити, а також підприємства-виробники.

Дана формула передбачається для визначення ефективності лізингу нового обладнання. При лізингу таких об'єктів необхідно враховувати більш високі експлуатаційні витрати (якщо за договором їх не несе лізингодавець), невисоку продуктивність, а також оцінювати вартість об'єкта виходячи з його технічного стана і цін, що склалися на ринку лізингу подібної техніки.[18, ст. 22]

Ефективність лізингової операції для лізингодавця можна визначити шляхом зіставлення загальної суми, виплачуваній по лізинговій угоді, з ціною придбання майна в кредит. Використання на практиці пропонованих методичних підходів при визначенні ефективності лізингу дозволяє правильно визначати ефективність лізингу, як методу інвестування.

На поверхні господарського життя ефект лізингу складається з об'єктивної переваги оперативного використання досягнень науково-технічного прогресу, збільшення масштабів діяльності, зниження питомих витрат та інтенсифікації всього виробничого процесу.

В найбільш загальному методологічному відношенні власний ефект лізингу має щонайменше три особливості.

Перша -- мультиплікативність. Виникнувши в результаті застосування новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-власника в момент доцільної діяльності, ефект лізингу розповсюджується по ланцюгу на всі стадії виробництва, наростає та примножується по мірі переходу до розподілу, обміну та споживання.

Друга -- емерджентність, якісна новизна ефекту лізингової діяльності, в силу чого величина його значно переважає арифметичну суму результату звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів. Такий ефект є інтегративним ефектом і проявляється не лише локально, але і в масштабі всієї виробничої системи, збільшуючи її виробничу силу.

Третя -- ефект, що отримується, проявляється не лише в процесі виробництва, але і в соціальній сфері життя і діяльності людей, тобто він має як економічні критерії, так і соціальні цінності, які виражаються в підвищенні змістовності праці, усвідомленні робітником своїх творчих можливостей, зростанні особистих доходів, незалежності тощо.

В сукупності всі перераховані особливості розкривають ефект лізингу як своєрідного економічного мультиплікатора, який надає імпульс розвитку всіх ланок підприємницької діяльності. Якщо перша особливість відображає динаміку ефекту лізингу, механізм його реалізації (шляхом помноження), а друга розкриває економічну сутність ефекту як виявлення нових емерджентних якостей лізингової форми підприємництва, то третя показує його соціальну спрямованість і тісний зв'язок із задоволенням особистих, колективних та суспільних інтересів. При цьому лізингову діяльність можна вважати ефективною: з точки зору особистих інтересів - якщо вона покращує можливості задоволення матеріальних і духовних потреб підприємців; з позиції колективних інтересів організації - якщо забезпечує умови для розширеного відтворення; з точки зору суспільства - якщо ринок насичується необхідними товарами і від збільшення масштабів виробництва товарів зростають надходження до бюджету.

При аналізі доцільності фінансового лізингу чи кредиту на придбання основних засобів завдання оптимізації джерел фінансування зводиться до виявлення зони ефективності лізингових операцій на противагу використанню кредиту. Це зумовило використання послідовності “від загального - до конкретного”, що охоплює наступне: аналіз та оцінку інвестиційних обмежень; розрахунок ефективності використання інвестиційних ресурсів для кожного джерела; вибір оптимального способу фінансування.

Лізингові операції мають як переваги, так і недоліки, що важливо враховувати при їх здійсненні в будь-якій країні, особливо в країнах з перехідною економікою. Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

-- можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу -- валютних) засобів;