Лізингові операції в системі грошово-економічних відносин підприємств

-- лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

-- лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

-- лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

-- лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

-- майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

-- у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди; [29, ст. 51]

порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.;

сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

-- лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізингова компанія забирає своє майно);

-- лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

-- підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

-- перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

-- при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

-- Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу).[10, ст. 11]

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:

-- розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

-- знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т. ін.);

банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом. Величина лізингових платежів може бути «вища, ніж процентна ставка за кредитами. [10, ст.12]

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити недоліки, що притаманні лізингу:

-- кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

-- на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

В умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.[7, ст. 23]

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення лізингового кредитування в Україні

Попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази, проблеми з правовим та податковим забезпеченням операцій фінансового лізингу; потенційним лізингодавцям та лізингоотримувачам не вистачає розуміння сутності лізингу та його переваг; недостатнім є доступ до довгострокового фінансування.

Сучасне лізингове законодавство України, на думку експертів, має багато серйозних перешкод для проведення фінансового лізингу. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках - навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.[28, ст. 64]

У грудні 2003-го був прийнятий новий Закон «Про фінансовий лізинг», який, у порівнянні з попереднім законом, став суттєвим кроком уперед. Однак, незважаючи на розвиток лізингового законодавства, досі існують невирішені суперечності та неоднозначності.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку - транспортну, сільськогосподарську чи будь-яку іншу. Українські компанії до лізингу відносяться набагато холодніше, ніж їх західні колеги. Пов'язано це з тим, що Україна не надто пестить фінансові структури і промисловість сприятливими умовами для проведення таких угод, і з відсутністю у самих фінансових структур потрібної кваліфікації. Проте, не дивлячись на це, лізингом в Україні вже намагаються займатися. Це, зокрема, командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг", Львівська торгово-промислова палата, страхова компанія "АСКА" (страхування лізингових угод), лізингова компанія "Оптимус", заснована на польському капіталі та деякі інші.

Реалізація лізингу в Україні вимагає використання певних інструментів державного регулювання. Необхідно створити відповідні організаційно-економічні умови для прийняття лізингу фінансово-кредитними закладами.[19, ст. 83]

Максимізація інтересів однієї сторони може знижувати очікувані іншою стороною результати лізингової угоди. Протилежність інтересів може бути антагоністичною і призвести до руйнації угоди на стадії її формування або може стати джерелом розвитку шляхом вирішення. Варіант вирішення протиріч формується в залежності від характеру протиріч, рівня організації сторін, умов прояву. Ці чинники визначають можливості і перспективи конкретних лізингових угод і розвитку лізингу в цілому. Ряд чинників, що впливають на процес лізингу, існують незалежно від безпосередніх учасників, тобто є зовнішніми. Це насамперед економічні і правові умови. Інші параметри встановлюються безпосередньо учасниками лізингового договору. Для усунення протиріч, які виникають між учасниками лізингової угоди, повинна бути створена методична база, що дозволяє гармонізувати їхні інтереси в різноманітних умовах лізингової діяльності.

Оцінка вартості об'єкта повинна здійснюватися насамперед виходячи з його складу, специфіки, зносу окремих складових елементів, наявності альтернативних можливостей використання в ринкових умовах господарювання. З урахуванням останнього чинника для оцінки об'єкта, крім балансової, доцільно використовувати показник справедливої вартості, що застосовується у світовій, а останнім часом і у вітчизняній практиці.

Розрахунок лізингових платежів може здійснюватися шляхом використання двох підходів до урахування потоку платежів лізингодавця і лізингоодержувача: статичного і динамічного, що обумовлюють відповідно два методи розрахунку лізингових платежів: метод складових і метод коефіцієнтів. Метод складових синхронізує лізингові платежі з процесом амортизації, у результаті чого їхній розподіл по роках носить нерівномірний характер. Це може створювати фінансові проблеми лізингоодержувачу на перших етапах дії договору й обумовлює збільшення податкових виплат лізингодавця. Більш гнучким є метод коефіцієнтів, в основу якого покладено теорію фінансових рент, як-от математичні основи урахування впливу фактора часу на цінність платежів. Цей інструмент дозволяє обґрунтувати різноманітні варіанти схем виплат: рівномірні чи такі, що наростають і убувають за схемою арифметичної або геометричної прогресії; із місцезнаходженням платежу на початку або наприкінці заданого інтервалу часу. Їхнє практичне використання дозволяє формувати альтернативні варіанти платежів і оптимізувати потоки прибутків і витрат суб'єктів, що господарюють, із позиції поліпшення їхнього фінансового стану.[8, ст. 32]

Станом на 1 квітня 2006 року до Державного реєстру фінансових установ було внесено 89 компаній, 26 з яких мають намір надавати послуги фінансового лізингу. Причому тільки дві з них такі послуги надавали реально. Крім того, на обліку в Держфінпослуг перебувають 90 лізингових компаній, зі звітів яких з'ясувалось, що лише 56 працювали у сфері фінансового лізингу. На кінець 2005 року транспорт як об'єкт лізингу становив найбільшу частку серед обладнання, а саме 41%. На техніку, машини та устаткування для сільського господарства припадало 19% усіх укладених договорів. По 1% -- друкарське та поліграфічне обладнання, комп'ютерна та телекомунікаційна техніка, торговельне та банківське обладнання.[11, ст.10]

Для активного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме:

- зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій;

- зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; - надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування;

- створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств;

- організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування;

- розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг;

- реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій - запровадження пришвидшеної норми амортизації для об'єктів лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, застосування спрощеної процедури повернення майна.

Отже, на загальнодержавному рівні розвиток лізингу - це не лише засіб стимулювання реалізації нової техніки, пришвидшення оновлення основних фондів, а й інтенсифікація розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.[20, ст.106]

Потрібно зазначити, що за спостереженнями спеціалістів, фінансовий лізинг в Україні недієздатний. Ефективніший і перспективніший оперативний лізинг.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова - свої і т.д. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні. У зв'язку з появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів банками була переглянута кредитна політика, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Однак це суттєво звузило коло клієнтури, і для виходу із нинішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як ті, що мають понижений ступінь ризику.

Голови комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, фінансове забезпечення національних, регіональних, галузевих та місцевих програм розвитку лізингу повинно здійснюватися щорічно за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел. Обсяг обов'язкових коштів, які щорічно виділяються на підтримку лізингової діяльності, повинен зазначатися у видатковій частині бюджетів усіх рівнів окремим рядком. Управляти коштами потрібно через Національний фонд сприяння розвитку лізину. Це повинна бути некомерційна структура зі статусом юридичної особи, що створюється з метою фінансування програм, проектів і заходів, спрямованих на підтримку і розвиток лізингової діяльності шляхом акумулювання бюджетних і позабюджетних коштів, інвестування коштів підприємницьких структур, доходів від власної статутної діяльності, а також добровільних внесків юридичних і фізичних осіб. Поряд із реалізацією цих цілей фонд в умовах підвищених ризиків виступив би гарантом при кредитуванні та інвестуванні за рахунок інших джерел.

Діяльність фонду необхідно спрямовувати за такими трьома основними напрямами:

Пільгове кредитування суб'єктів лізингової діяльності.

Надання гарантійних зобов'язань суб'єктам лізингової діяльності при оформленні кредитів для реалізації лізингових договорів.

Створення і фінансове забезпечення об'єктів інфраструктури підтримки лізингової діяльності.

За аналогією з Національним фондом доцільно створювати галузеві, регіональні і місцеві фонди сприяння розвитку лізингу.[30, ст. 31]

Значно сприяє розвитку інституту лізингу високоякісне програмне забезпечення, яке мають сьогодні практично всі великі лізингові фірми промислово розвинутих країн. Вступивши до «Євролізингу», Україна також отримала нагоду використовувати інформаційну систему руху орендованих машин та устаткування в межах єдиного загальноєвропейського ринку.

Стимулюють розвиток лізингового бізнесу спеціальні міжурядові угоди щодо прикордонних областей між Україною, Росією та Білоруссю, створення вільних економічних зон в Україні, формування спільно лізингового простору між Україною а Росією.

Співробітництво із країнами СНД в цьому питанні дасть змогу Україні значно підвищити ефективність ранкових взаємовідносин, скоротити терміни модернізації виробничих потужностей, зупинити процес втрати традиційних ринків збуту продукції національного походженні, передусім продукції галузей високих технологій та машинобудування. Треба терміново поновлювати на нових економічних принципах інтеграції міждержавні виробничі відносини з допомогою лізингу, який може виступити як один із найперспективніших договірно-правових інструментів.

Саме цій меті служитиме єдина нормативно-правова база країн - учасниць СНД, їх юридична рівність, верховенство закону, еквівалентність при здійснені лізингових операцій, різноманітність форм міждержавного лізингу тощо.[22, ст. 19]

Безумовно, лізинг має право на існування і повинен розвиватися й заохочуватися, оскільки за великої капіталомісткості українських підприємств лізинг може послужити інвестиційним «трампліном» для залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів. В Україні лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку.

Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності.[27, ст.23]

Якщо для України явище лізингу відносно нове, то в високорозвинених країнах такі операції вже досить давно набули широкого поширення і є однією із форм інвестування. Отже, для їх ефективного впровадження необхідно скористатися їхнім досвідом. Прикладом вдалої державної політики є, на думку Безклубної Н. Л., досвід Польщі. Він цінний для наших фахівців тим, що з початку 90-х років країна мала з Україною спільні риси економічного розвитку.[6, ст. 44]

Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, для оновлення промислового потенціалу, для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників нашій країні необхідно розвивати лізингові відносини. Але для цього потрібно створити відповідні умови. Як показує досвід інших передових країн світу, цьому приділяють найпильнішу увагу: відповідне законодавство, податкові пільги і т. д.

Нашим виробникам і підприємцям потрібно створити умови, при яких вони прагнули б розвивати цей рід діяльності. Для цього в першу чергу слід добиватися появи лізингових операцій з достатньо довгими термінами дії (не менш 3-х років). Адже саме такі договори нестимуть реальні інвестиції в економіку.

Уряд перш за все повинен понизити в два чи більше разів податок на прибуток, одержаний лізингодавцями від реалізації договорів по лізингу з терміном дії три і більше років. Також слід стимулювати банки надавати кредити лізинговим компаніям, які укладають тривалі договори.

Окрім цього, необхідно розглянути можливість зниження митного збору і податків по товарах, що ввозяться на територію України і є об'єктами міжнародного фінансового лізингу.[16, ст.87]

З огляду на вищевказане, можна зробити висновок щодо особливостей лізингового процесу в Україні:

1. На сьогодні законодавчо знята жорстка залежність строку дії договору фінансового лізингу від строків амортизації. Як наслідок, суб'єктам підприємницької діяльності надано право самостійно встановлювати строки дії договорів фінансового лізингу.

2. Термін фінансового лізингу повинен перевищувати один календарний рік.

3. Лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування.

4. Договір фінансового лізингу повинен обов'язково передбачати наступні умови: предмет фінансового лізингу, строк фінансового лізингу, розмір лізингових платежів, інші умови відносно яких, по заяві хоча б однієї з сторін, доведеться досягнути згоди.

5. Предмет фінансового лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню (якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором).

6. Право власності на предмет фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача після його викупу шляхом сплати останнього лізингового платежу на підставі договору фінансового лізингу та укладання акту прийому-передачі у власність до лізингоодержувача.

7. З метою захисту прав лізингодавця на предмет лізингу та забезпечення безспірного повернення предмета лізингу в разі невиконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів договір фінансового лізингу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

8. У податковому законодавстві України з метою оподаткування, тобто, обкладення податком на прибуток і ПДВ операції фінансового лізингу розглядаються, як операції продажу.

Таким чином, хоча для активізації лізингового процесу необхідно врегулювати окремі невідповідності нормативного характеру та оптимізувати систему оподаткування, вищевказане загалом свідчить, що зміни в законодавстві, які відбулися останнім часом, спрямовані на поступову адаптацію до розвитку лізингового процесу в Україні.[15, ст. 38]

Аналіз механізму управління лізингом дозволив сформувати такі напрями його удосконалення:

- державна підтримка суб'єктів лізингової діяльності створенням сприятливих організаційних та економічних умов;

- удосконалення податкової та кредитно-фінансової політики в частині підтримки лізингу;

- удосконалення правової бази, яка регулює лізингову діяльність;

- розробка комплексної програми підтримки та розвитку лізингу, в якій будуть відбиті основні передумови вирішення проблеми, головна мета, задачі, що витікають із неї, шляхи досягнення, ресурси, строки здійснення й оцінка ефективності наслідків;

- у рамках підсистеми, що забезпечує дію механізму управління, створення блоку методичних розробок, які розкривають механізм взаємодії суб'єктів лізингу та дозволяють оптимізувати реалізацію їхніх інтересів.

Здійснення зазначених напрямів створить необхідні передумови для ефективної реалізації на основі ринкових принципів господарювання основних функцій механізму управління лізингом.[9, ст. 12]

Результативність лізингової діяльності в значній мірі залежить від зовнішнього середовища господарювання, що формується під впливом державного регулювання, прерогативою якого є створення сприятливого правового поля. Тому удосконалення лізингового законодавства повинно здійснюватися в таких напрямах:

- розширення контингенту можливих учасників лізингових операцій;

- розширення переліку видів майна, що можуть бути об'єктом лізингу (включення цілісних майнових комплексів, об'єктів інтелектуальної власності);

- розширення видів лізингу;

- надання учасникам лізингу самостійності у визначенні ціни об'єкта;

- усунення ув'язки терміна договору з періодом амортизації;

- спрощення процедури викупу об'єкта лізингу;

- створення умов, що стимулюють лізингові операції через здійснення прискореної амортизації, податкові пільги й ін.

Однією із визначальних умов лізингового договору є рівень і графік здійснення лізингових платежів. Обґрунтування лізингового платежу в умовах ринкової економіки повинно здійснюватися виходячи з необхідності реалізації принципів товарно-грошових відносин між учасниками договору. Тому повинна бути сформована ціна лізингової послуги, основним елементом якої є ціна об'єкта лізингу.[24, ст. 8]

Висновки та пропозиції

В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні становить майже 50%. Лише за умови широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності економіки України.

Лізинг є особливою формою фінансування капітальних вкладень на придбання матеріально-технічних засобів, а також на модернізацію наявного обладнання. Використання лізингу вигідно для всіх його учасників. Постачальник за його участі збільшує обсяг продажу своєї продукції, при цьому йому забезпечений гарантійний збут вироблених машин, обладнання, інструменту, приладів та інших матеріально-технічних засобів. Для орендатора лізинг - вигідний засіб вкладення капіталу. Сума орендних внесків гарантує йому відшкодування інвестицій і забезпечує одержання певного прибутку.

Багатогранність лізингу як економічної категорії, вплив значної більшості факторів на його ефективність, в теперішній час ускладнює задачу визначення економічної вигідності лізингу. Та все ж визначення ефективності лізингу необхідно, по-перше, для визначення вигідності лізингу в порівнянні з іншими формами фінансово-господарських операцій, по-друге, для глибокого економічного аналізу відношення доходів від проведення лізингової угоди до поточних затрат на їх одержання.

Дослідження лізингових операцій в Україні показали, що лізинг сприяє вирішенню таких завдань, як структурна перебудова, поновлення основних виробничих фондів, підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності інвестицій, а також впровадження науково-технічних досягнень у виробничу сферу.

Нині лізингові операції в Україні не проводяться настільки активно, щоб значно вплинути на показники економічного розвитку держави. Розвиток лізингу в Україні зіткнувся з рядом невирішених проблем таких як: проблеми з правовим та податковим забезпеченням операцій фінансового лізингу; недостатнє залучення до лізингової діяльності комерційних банків; потенційним лізингодавцям та лізингоотримувачам не вистачає розуміння сутності лізингу та його переваг; недостатнім є доступ до довгострокового фінансування. У зв'язку з новизною лізингу в Україні питання побудови та дії механізму управління досліджено недостатньо. Окремими авторами вивчалися складові елементи механізму управління: законодавче регулювання лізингу, окремі методи обґрунтування лізингових розрахунків, механізм використання основних схем лізингу, оцінка ризику в лізинговій діяльності та деякі інші. Проте наявні розробки не тільки не дозволяють визначити напрями удосконалення управління, але навіть не дають чіткого цілісного уявлення про сформований до цього часу в Україні механізм. Тому першочерговою задачею є систематизація інформації про процес управління лізингом в Україні, встановлення спрямованості тенденцій його розвитку та розробка напрямів удосконалення.

Щоб вирішити поставлені проблеми й подолати перешкоди на шляху до розвитку лізингового кредиту в Україні слід перш за все знайти державну підтримку з метою забезпечення нормативно-правового статусу лізингових фірм і компаній. Лізингове законодавство повинно будуватися з орієнтацією на норми міжнародного права, водночас і насамперед з огляду на пріоритети державної економічної політики, інтереси всіх сторін, що беруть участь у лізинговій діяльності. Важливим є підвищення фінансової стійкості самих лізингових компаній. Треба говорити про те, що вони мають бути фінансово стійкими, міцними. Має бути належним чином налагоджений у них фінансовий менеджмент, управління ризиками. Тому що коли постає сьогодні питання, а чому не фінансуються банками лізингові компанії, то це в першу чергу пов'язано з тим, що лізингові компанії не є спроможними, не є надійними, стійкими. Удосконалення механізму управління лізингом повинно здійснюватися з урахуванням особливостей об'єкта управління на основі глибокого вивчення економічної сутності лізингу, осмисленні характеру взаємовідносин основних учасників, їхнього місця в системі зв'язків, специфіки інтересів і методів їхнього регулювання та взаємодії. Звільнення об'єктів лізингу при їх ввезенні від обкладання ввізним митом та ПДВ дозволяє зробити їх дешевшими для лізингоотримувача приблизно на 30%, що є дуже переконливим чинником у конкурентній боротьбі за клієнта. Покращити ефективність діючого нині лізингового механізму можливо за рахунок залучення у вітчизняні лізингові компанії іноземних інвестицій. Операції фінансового лізингу могли б бути значно ефективнішими, якби держава забезпечила більш жорсткий контроль за цінами на певну техніку вітчизняного виробництва, оскільки на шляху до виробників її вартість зростає майже вдвічі.

Розвитку лізингу в Україні в майбутньому присвячена «Програма розвитку лізингу в 2006 - 2010 роках», розроблена робочою групою під головуванням Держфінпослуг. Передбачається, що основний наголос в лізингових операціях суб'єктами ринку, споживачами буде здійснюватись у транспортній галузі, у сільському господарстві. Спостерігатиметься чітка тенденція до збільшення кількості лізингових компаній та збільшення річного обсягу лізингових угод, зростання їх загальної вартості. Необхідність лізингу та перевищення його попиту над пропозицією свідчать про те, що лізинг в Україні буде динамічно розвиватися.

Лізинг міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню, він дозволяє суттєво зменшити стартові капіталовкладення, а отже відкриває широкі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу.

Використана література:

1. ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про лізинг» від 11.12.2003 р. № 1381 IV - // Закон України. - Т. - К., 2005

2. ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про лізинг» від 11.12.2003 р. № 1381 IV - // Закон України. - Т. - К., 2005.

3. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. - Т. 3. - К., 2005.

4. Січко Д. До питання визначення лізингу. // Український діловий тижневик "Контракти". № 19, 2007. - с. 34

5. Покотило І. Правове забезпечення лізингових операцій. // Вісник НБУ. №2, 2007. - с. 28.

6. Безклубна Н. Л. Напрями розвитку лізингу. // Економіка та держава № 12, 2006.

7. Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине // Укр. деловые новости. № 23, 2005. - с. 34

8. Гайдук В.А. Обоснование лизинговых платежей // Економіка промисловості. №1, 2004. - с. 46

9. Гайдук В.А. Преимущества и особенности лизинга как специфической формы предпринимательской деятельности // Економіка промисловості. №3, 2005. - с. 47

10. Губина И. Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную поддержку // Фінанси України. № 34, 2003. - с. 160

11. Єфімов С. Економічна сутність лізингових операцій. // Довідка «Кур'єра». Пенсійний кур'єр. №19, 2006. - с. 32

12. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики комерційних банків. // Банківська справа. №1, 2005. - с. 42

13. Ковальчук К.Ф., Вишнякова І.В. Показники ефективності лізингової угоди. // Фінанси України. № 6, 2004. - с. 161

14. Ковбасюк М., Дерен М. Облік операцій, пов'язаних з орендою майна // Бухгалт. облік і аудит. №4, 2005. - с. 56

15. Косецький О. Особливості операцій фінансового лізингу. // АКБ Промінвестбанк. №35, 2004. - с. 41

16. Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси України. № 7, 2006. - с. 160

17. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков. / Под ред. Грязновой А., Молчанова А. и др. -- М.: ДеКА, 2002.- с. 182

18. Малышенко К. Проблемы эффективности лизинга в Украине // Хозяйственное право. - № 5, 2005. - с. 51

19. Овсяк О. Інструменти державного регулювання лізингу повітряних суден. // Економіст. № 10, 2007. - с. 64

20. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні. // Фінанси України № 7, 2005. - с. 162

21. Основы банковского дела / Под ред. Мороза А. -- К.: Либра, 2003. - с. 231

22. Папуша А. Україна опановує лізинг // Вісник НБУ № 2, 2007. - с. 29

23. Прилуцкий Л. Лізинг як перспективна форма господарських відносин: Проблеми розвитку фінансового менеджменту. // Фінанси України. № 5, 2005. - с. 160

24. Прядко Данило. Вдосконалення механізмів лізингу. // «Юридична газета», Київ № 12, 2003. -с. 16

25. Різник. В. Лізинговий механізм у системі державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні. // Вісник НБУ, № 3, 2003 р. -с. 28

26. Смирнов А. Лизинговые операции. -- М.: Консалт--банкир, 2004. - с. 219

27. Тимченко О. Становлення і розвиток лізингу в Україні // Вісник НБУ. № 3, 2004. - 29

28. Хобта В.М., Гайдук В.А. Проблемы и перспективы развития лизинга в Украине. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2002. - с. 156

29. Шпиттлер Х.И. Практический лизинг. - М. 2003. - с. 201

30. Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні // Вісник НБУ. № 2, 2003. - с. 28

31. Ящук. Оцінка ефективності інноваційного лізингу. Бізнес-інформ. №7, 2005. - с. 54