Сутність та процес еволюції грошей

2

Вступ

Наше сучасне життя важко уявити без грошей. Не минає жодного дня, аби ми не використали це матеріальне об'єктивне економічне явище для задоволення власних потреб, але навряд хтось замислюється про природу виникнення та становлення грошей, адже ми стали сприймати їх існування як аксіому, що не потребує доведення, або як константу - сталу нашого буденного життя. На нашу думку, найбуденніші речі вимагають детального дослідження, адже зазвичай все геніальне надзвичайно просте й в водночас - надзвичайно складне у своїй невибагливій простоті. Саме тому ми обрали проблему дослідження сутності та процесу еволюції грошей темою своєї курсової роботи, з метою довести об'єктивну сутність та важливий вплив цього економічного явища.

Об'єктом мого дослідження є економічна категорія грошей.

Предметом є сутність й процес еволюції грошей та явище інфляції, що пов'язане з їх існуванням.

Метою нашого дослідження є розвиток теоретико-методологічних підходів до визначення сутності та еволюції грошей, державного регулювання грошової пропозиції за умов ринкової трансформації економіки України та інфляційної нестабільності.

Відповідно до поставленої мети визначено такі головні завдання:

· дослідити сутність грошей та їх еволюцію;

· проаналізувати основні моделі грошового ринку в монетарних теоріях;

· розглянути наявні підходи до державного регулювання грошової пропозиції за умов нестабільної економіки;

· дослідити можливості державного регулювання грошової пропозиції в умовах економічного циклу;

· визначити та обґрунтувати методику оцінки результативності державного регулювання грошової пропозиції.

Проблема надлишкової кількості грошей та інфляції є актуальною темою дослідження. Аргументувати це твердження можна сучасними економічними подіями в Україні та світі, а саме економічною кризою.

У процесі дослідження нами було опрацьована велика кількість періодичних та неперіодичних видань, аби порівняти думки різних науковців та віднайти максимально повне та об'єктивне висвітлення досліджуваної проблеми. Спираючись на використані джерела, ми спробували сформувати наше власне бачення цієї проблеми та розробити певні рекомендації.

Ми використовували різноманітні методи дослідження, такі як аналіз та синтез, абстрагування та узагальнення, класифікація, порівняння та ін.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел (23 найменування). Загальний обсяг курсової роботи 40 сторінок.

1. Категорія грошей та її ознаки

1.1 Історія грошей, їх еволюція та сутність

Усе має свою історію походження, тому така річ повсякденного вжитку як гроші теж має свою історію. Її ми маємо розглянути не тільки з точки зору банальної цікавості, а й з тієї що дасть нам можливість побачити еволюцію сутності цього економічного явища а також пов'язані з нею зміни, що відбулися із функціями та видами грошей.

Розпочати треба з того, що неможливо точно з'ясувати, коли саме виникли гроші. Хоча відповідь на це питання намагалися знайти прихильники раціоналістичної та еволюційної концепцій. Починаючи з Аристотеля і до XVII століття досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми, або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарами. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції. Серед більш сучасних прихильників цієї теорії слід відзначити Г. Каппа з його працею „Нариси державної теорії грошей”. Але класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, а пізніше її чітко сформулював і оформив К. Маркс, довели безплідність цієї теорії, запропонувавши свою еволюціоністичну концепцію. Уній зазначається, що головними причинами виникнення грошей були труднощі „безпосереднього обміну продуктами праці, оскільки бажання двох суб'єктів ринку, щодо обміну споживчими вартостями не збігалися”. Подібне відбувалося за відносин, які існували у простій, розгорнутій і загальній формах власності.

За простої форми вартості один товар обмінювався на інший [13; с. 23].

Наприклад: якщо власнику зерна були необхідні овечі шкури, а власнику овечих шкір необхідна сокира, то обмін між ними може відбутися, якщо власнику сокири необхідно зерно.

У повній або розгорнутій формі власності товари перебувають у еквівалентній формі вартості, тобто кожному товару, який перебуває у відносній формі власності відповідає інша безліч товарів, що перебувають у еквівалентній формі власності [16; с. 112].

Загальна форма власності є більш досконалою, адже з'являються всезагальні товари еквіваленти, що полегшують обмін. Спочатку такими товарами були товари першої необхідності, такі як сіль, хутро, метали, худоба, зерно, тобто вартість інших товарів відображалася у цих товарах-еквівалентах характерних для певної місцевості. Наведене вище свідчить, що при закріпленні за одним із товарів ролі всезагального еквівалента означає, по суті появу грошей у їх найпростішому вигляді.

Однак із розвитком товарного виробництва до товарів всезагальних еквівалентів почалися висуватися певні вимоги, такі як: портативність, ділимість, тривалість зберігання, тому товари-еквіваленти першої необхідності заміняють товари-прикраси й золото та срібло.

Деякі науковці змішують із загальною грошову форму вартості, але ми вважаємо за необхідне розглянути її окремо. За грошової форми власності - всезагальним товаром-еквівалентом є гроші. Появі грошей передувала епоха товарного або бартерного обміну. Визначальними передумовами становлення грошових відносин були: поглиблення суспільного розподілу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини. Разом з тим, грошовий обмін має не лише роль наслідку, але й роль чинника спеціалізації та поділу праці, на цьому етапі розвитку товарно-грошових відносин вже певна кількість товарів вимірюється у певній кількості грошей. Наведемо наступний приклад у вигляді формули.

Наведемо кілька історичних фактів, що стосуються історії грошей. Вважається, що найперші монети з'явилися в Китаї у VII віці до н.е. Близько 500 років до н.е. персидський цар Дарій здійснив у своїй державі економічну революцію. Він ввів до обігу монети і тим самим замінив цими монетами бартерний обмін. Монети спочатку карбувалися із звичайних металів, а згодом вони стали золотими і срібними [6; с. 29 ].

У Київській Русі монети з'явилися на початку IX-XI століть, розповсюдження набули срібні монети, однак були й золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів - куниць, білок та інших тварин, що використовувалися до того як гроші. Однією з перших карбованих монет була гривня - срібний злиток вагою півфунта [4; с. 56]. За угодою 911 року з Візантією: греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу по 12 гривень на кожного члена його дружини [11; с. 56]. Іншою грошовою одиницею, що з'явилася пізніше на Київській Русі був рубель (приблизно XIV століття) - це також срібна монета, частка гривні або рублена гривня. Традиційно рубель дорівнював половині гривні, що рубалася навпіл. Такі гроші можна назвати повноцінними, бо вони мали внутрішню та реальну вартість або іншими словами: їх реальний зміст дорівнював номінальній вартості. Скарбницями багатьох держав була заборонена емісія грошей, бо зменшення металевого змісту монети не відповідало номінальній вартості, окрім того це вважалося ошуканством населення. Навіть назви грошових одиниць окремих каїн встановлювались відповідно до ваги їх металічного змісту. Наприклад: англійський стерлінг, sterling - означає повноцінний, справжній, чистий, повної ваги. Але у другій половині XIXстоліття номінальна вартість монет почала відрізнятися від реальної вартості. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на емісію дістав назву сеньйорату. Сеньйорат привласнювався скарбницями, або центральними банками, що здійснювали емісію. Так у Німеччині у 1326 році 2 марки мали зміст срібла 234 г, потім з цих 234 г випускалися 4 марки (1378 рік), а у 1506 році - 12 марок [4; с. 62]. Ще одним об'єктивним явищем, що виникло в наслідок використання золота та срібла в одній грошовій системі, що називається біметалевою, є закон Орезма-Коперніка. Це явище обґрунтував англійський банкір Т. Грешем (1519-1579) [6; с. 30]. Зміст цього закону висловлено простою формулою: „погані гроші витісняють з обігу хороші гроші” [4; с. 62]. Йдеться про те, що при біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за їх номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.. Суть цього закону була викладена ще в 1360 році французьким економістом - Ніколем Орезмом, а в 1526 році - Коперніком, що незалежно від Орезма відкрив цей закон.

Паперові гроші з'явилися в Китаї в віці VII н.е. Ранній тип паперових грошей являв собою розписки, що випускалися по цінності. Вони здавалися на зберігання у спеціальні лавки, або були свідченням сплати податків та зберігалися на рахунках у центрах провінцій, а не в столиці [6; с. 29].

У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції приблизно - 1783р., а в Росії паперові асигнації з'явилися вже у 1769р. у період царювання Катерини II. Спочатку вони розмінювалися на срібні гроші за курсом: за 1р. - 98 або 99 коп. сріблом. Заміна монет паперовими грошима забезпечувала гнучкість обміну, але разом з тим ніяких істотних змін не відбувалося, оскільки у будь-якій момент їх можна було обміняти на золоті, або срібні монети.

Нові якісні зміни відбулися з появою в обігу не розмінюваних на золото та срібло грошей. Це було справжнім стресом, адже історично склалося, що подібне економічне явище спостерігалося у край надзвичайних обставинах. Наприклад: Англія припинила обмін паперових грошей підчас наполеонівських війн, подібне відбулося й у Росії за часів Кримської війни у 1891р., але незабаром обмін був знову відновлений завдяки прем'єр - міністрові, графу Вітте. Повний відхід од конвертованості (обміну) паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії - економічної кризи 1929 - 1933 рр. Як наслідок, зв'язок національних паперових грошових одиниць із золотом здійснювався опосередковано - через функціональні структури світових грошей. Одначе від середини 1970-х рр. практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилась і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції.

Ми вже з'ясували історичне підґрунтя виникнення та еволюції грошей. Отже, зробимо трохи нетрадиційний хід і продовжимо наш розділ висновками, що будуть стосуватися першої частини. Якщо явище існує протягом певного періоду часу то воно не те що потребує, а вимагає аби його сутність та прояви були досліджені. Але спочатку треба розрізняти та розуміти філософські категорії сутності та явища, адже сутність - це внутрішній зміст предмету, що виражається в єдності всіх всіляких та суперечливих формах його існування. Явище - це одне або інше виявлення предмету, зовнішньої форми його існування. У мисленні цій категорії виражають перехід від різнопланових наявних форм предмета до його змісту та єдності - до визначення. Осягти сутність предмета є головною задачею кожної науки [19; с. 663].

В середині минулого сторіччя англійський прем'єр-міністр У. Гладстан сказав: „Навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей” [10; с. 7].

У літературі існує багато визначень грошей, адже не просто дати тлумачення динамічної сутності деяких явищ. Гроші це:

- специфічний товар, що має властивість обмінюватись на будь який інший товар, тобто є загальним еквівалентом [8; с. 10];

- загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості [9; с. 19];

- це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквіваленту[1; с. 150];

- „гроші - це те, що гроші роблять. Все те, що виконує функції грошей і є гроші” [12; с. 264];

- гроші - особливий товар, що виражає вартість усіх інших і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента, або будь-який предмет, який продавці приймають в обмін на свої товари та послуги [20;с. 652].

Безумовно, гроші є специфічним товаром, на відміну від інших товарів їм притаманна абсолютна ліквідність. Тобто здатність активу негайно обмінюватися на будь які блага. Сама ліквідність визначається, як можливість використання певного активу в ролі засобу платежу, або здатність активу зберігати свою номінальну вартість незмінною. Тут требо згадати про ”Портфельний підхід” - метод аналізу використання грошей, сенсом якого є оцінка багатства його складових елементів з позиції їх ліквідності.

Отже, гроші за походженням є не просто товаром, але й носієм певних суспільних відносин, формування яких зумовило виокремлення грошей поміж інших товарів. Окрім того вони являються об'єктивним елементом економіки і тому не можуть бути скасовані, доки існують певні суспільні відносини, що потребують їх існування [7; с. 10]. Гроші - це результат еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку, і тому на підставі усього вище наведеного ми можемо сказати, що вони є постійно еволюціонуючою категорією.

Отже, сучасні паперові гроші є принципово новою формою грошей. У їхніх функціях все більше проявляється кредитна природа. Вони э не просто товаром, а носієм певних суспільних відносин, формування яких зумовило виокремлення грошей поміж інших товарів, як результат еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку. За соєю природою гроші - об'єктивний елемент економіки, тому вони не можуть бути скасовані, доки існують певні суспільні відносини, що потребують їх існування.

1.1 Види та функції грошей

Світ складається з ідей. Навряд хтось може заперечити це, адже річ не може існувати без ідеї, а ідея без речі. Спочатку створюється задум, де ми бачимо сутність творіння, а вже потім він втілюється у матеріальну форму. Так і наша досліджувана категорія має свою ідею. Сутність такого явища, як гроші ми вже розглянули у попередньому підпункті, але зараз слід звернути увагу на їх функції, так звані, якщо можна сказати діяльність, адже єство є тим, чим воно служить.

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Так Дж. Хікс вказував, що гроші визначаються своїми функціями. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин. По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи: прагматичне тлумачення, концепція представницької вартості, гіпотеза власної вартості неметалевих грошей. Прибічники прагматичного тлумачення вважають, що оскільки речі, нерозмінні на благородні метали і гроші фактично виступають в ролі виняткового грошового антипода, товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в них, грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ.

Представники концепції представницької вартості розглядають паперові гроші в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

Ми вже зазначали що сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш важливою є функція міри вартості. В ній безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в тому, що за допомогою грошей: вимірюється вартість усіх інших товарів. Зрозуміло, що виконувати таку функцію може лише такий товар, який має власну вартість. І таким товаром, як показав попередній розгляд розвитку форми вартості, стали з 4-3 ст. до н.е. благородні метали - золото й срібло, а з другої половини 19 ст. монопольне становище закріпилося за золотом.

Історія свідчить, що спочатку гроші виконували функцію міри вартості у вагових вимірах, тобто, в золотниках, унціях, фунтах, грамах золота або срібла. Але це викликало певні труднощі, пов'язані з тим і що кожного разу при здійсненні акту купівлі-продажу необхідно було зважувати грошовий матеріал. Тому спочатку банки, а пізніше державні органи стали фіксувати певну вагову кількість срібла або золота у вигляді грошової одиниці з поділом її на дрібні частини. Наприклад, долар США має 100 центів, гривня України - 100 копійок, англійський фунт - 100 пенсів і т.д. [1; с. 151 ].

Певна вагова кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони, не маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в обігу цю певну вагову кількість золота.

Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця. І тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі. Тобто, вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг).

Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв'язує суперечності безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу ні в часі, ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може розриватися в просторі і в часі.

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження [15; с. 184 ]. В деяких випадках гроші вилучаться з обігу. Об'єктивно це зумовлено потребами ринкової економіки. По-перше, щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове вилучення з обігу. По-друге, придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з обігу.

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу [16; с. 122].

Гроші як одиниця рахунку. В сучасній ринковій економіці гроші як одиниця рахунку використовуються передусім для виміру і порівняння цінності товару. В кожній державі існує, національна одиниця рахунку: карбованець, гривня, долар В країнах з високим рівнем інфляції нерідко віддають перевагу використанню в якості одиниці рахунку не місцевій валюті, а іноземній. Така практика. Наприклад була широко розповсюджена в 90-ті роки в Росії, Україні та інших постсоціалістичних країнах, коли велика кількість товарів та послуг поруч з ціною в національних валютах оцінювали ціну в доларах. Ціни на нерухомість (квартири, землю тощо) виражаються передусім в доларах і лише потім в карбованцях. Існує дві форми обмеження функціонування грошей як одиниці рахунку: бартерна торгівля і торгівля з допомогою купонів. Бартерна торгівля, або безпосередній обмін одного товару па інший, хоч і зустрічається в сучасних умовах, в нормальних умовах мас невелике значення. Іншим прикладом обмеження грошей в функціонуванні одинці рахунку є торгівля за допомогою купонів або спеціальних талонів. Така торгівля с спробою раціонування споживання певних товарів і послуг. Як правило, це викликається дефіцитом товару або цілеспрямованою політикою виробників. В обох випадках випускаються купони, що дозволяють купувати певні товари. Метою їхнього випуску є або обмеження споживання дефіцитних товарів, або навпаки, стимулювання споживання тих товарів, що знаходяться в надлишку [10; с. 21].

Якщо розглядати світ живих створінь, то кожний рід комах тварин, птахів поділяється на види. Наше дослідження присвячено світові економіки, тому категорія грошей не гірша за таку біологічну істоту, як мураха(адже гроші теж працюють) і теж має свої види.

Паперові гроші це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Об'єктивна можливість, обігу цих грошей зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником в русі товарів. Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит), їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

Розрізняють також комерційний вексель (видасться під заставу товару) і банківський вексель, видасться банком за наявності певної суми клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму.

Банкнота - кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Первісно банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов'язаних з товарооборотом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Розрахунковий чек - це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чеко держателя, тобто вони використовувались для безготівкових платіжних розрахунків.

Чек - письмовий наказ власника поточного рахунку в банку про виплату певній особі вказаної в ньому суми грошей. Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.

Окрім того розповсюдження набули електронні, так звані - фінансові гроші які використовуються на основі електронної системи банківських послуг, завдяки запровадження в сфері розрахункових операцій комп'ютерів і сучасних систем зв'язку. До електронних грошей відносять кредитні картки, дебетові картки та картки для банкоматів.

Кредитні картки - виникли на основі електронних грошей. Вони сприяють скороченню платежів готівкою, обслуговують роздрібну торгівлю та сферу послуг, служать засобом розрахунків, і є інструментом кредиту.

Дебетові картки надають можливість клієнту проводити трансакції за власним банківським рахунком, користуватися іншими послугами.

Що стосується банкоматів, багатофункціональних електронних приладів, то вони здійснюють видачу коштів(готівки), перекази за рахунками, оплату рахунків, прямий доступ до рахунків за кредитними картками.

Окрім того ми хотіли б звернути увагу на означення грошей згідно з фінансовою системою США. За визначенням МІ: готівка + всі види чекових депозитів.

Це категорія найбільш ліквідних активів [5; с. 16]. До категорії МІ економісти відносять все, що на побутовому рівні розуміється як гроші, тобто готівка і гроші на рахунку. А саме готівка поза банками, чекові рахунки, або депозити до запитання. Види М2 та М3 - „майже гроші”, тобто високоліквідні фінансові активи, такі як термінові вклади, короткострокові державні цінні папери, що можуть без ризику фінансових втрат переводитися у готівку та чекові рахунки [12; с. 267].

Отже на підставі дослідження видів грошей та їх функцій ми можемо говорити про їх корисність. Корисність визначається опосередковано через корисність інших товарів та економічних послуг, які можна отримати за ці гроші. Маючи абсолютну ліквідність гроші можна обміняти на інший товар, а різноманітність їх видів є засобом спрощення обміну. Гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його зберігання в такій формі мінімізує витрати. Вони є мірою вартості, та мають унікальну функцію забезпечення зв'язку сучасного та майбутнього. Корисність грошей пов'язана з рідкістю, тобто постійним попитом на них.

2. Поняття грошової системи, види грошових систем

2.1 Поняття, ознаки та елементи грошової системи

Слово система походить від грецького і означає сукупність елементів, що знаходяться у певних відносинах та зв'язках один з одним, яка створює певну єдність та цілісність [19; с. 610].

У кожній державі грошовий обіг є регульованим, тобто функціонує національна грошова система. Грошова система - це спосіб організації грошового обігу, що склався історично в даній країні й закріплений законом. Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав, хоча окремі їхні елементи з'явилися значно раніше. Грошовий обіг, як уже зазначалося, здійснюється в готівковій та безготівковій формах [14; c. 123].

Сформувалася грошова система в XVI-XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше.

У розвитку грошової системи виділяють два етапи:

1) коли загальний еквівалент безпосередньо перебував в обігу й виконував функції грошей;

2) коли роль золота як загального еквівалента знижується, воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

До грошової системи належать:

1) грошова одиниця країни (гривня, американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін.). Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць;

2) масштаб цін - вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску й обігу (випуск, вилучення та ін.);

4) регламентація безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет) і регульований державою валютний курс;

6) державне регулювання грошового обігу [14; c. 134].

Отже, існують грошові системи двох типів:

1) металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей;

2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

2.2 Система металевого грошового обігу

У попередньому розділі ми вже визначили сутність та обов'язкові складові грошової системи, а тепер слід з'ясувати особливості металевих грошових систем. Металеві системи поділяють на біметалеві й монометалеві.

Біметалізм - це грошова система, в якій за золотом і сріблом законодавче закріплено роль грошей. За цієї системи валютні метали відігравали рівноправну роль, і в обігу перебували монети з обох металів [15; с. 187].

Монометалізм - грошова система, основу якої становить лише один
метал (золото або срібло) [15; с. 187].

Біметалізм тривалий час існував у країнах Західної Європи. Для цієї грошової системи характерні два види цін - в золотих і срібних грошах. Держава встановлює цінове співвідношення обох металів. Якщо ринкова ціна одного з них знижується, то вигідно скуповувати цей метал і карбувати з нього монети. Наприклад, коли срібло дешевшає, то золоті монети зникають з обігу, і в ньому панує срібло. Отже, фактичними грішми стає метал, ціна якого на світовому ринку знизилася. Біметалізм виявився нестабільною, внутрішньо суперечливою грошовою системою, оскільки використання двох еквівалентів спричиняло труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Тому в більшості країн у другій половині XIX ст. утвердилася система золотого монометалізму (в Австрії - 1892 р., Японії - 1897 р., США - 1900 р.). Уперше золотий монометалізм установлено в Англії наприкінці XVIII ст. (законодавче закріплено 1816 р.).

Виділяють чотири різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, вільне чеканення золотих монет із фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозлитковий стандарт, за якого банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії - 1700 фунтів стерлінгів за злиток золота вагою 12 кг, у Франції - 215 тис. франків);

3) золотодевізний стандарт - банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була запроваджена у 30-ти країнах світу. У другому й третьому різновидах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу й платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за якого розмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн-членів МВФ. У 1971 р. було припинено обмін доларів на золото [14; с. 125].

Існують такі основні види грошей: повноцінні (золоті або срібні монети); неповноцінні монети; паперові гроші (білети державної скарбниці); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота). У повноцінних грошей номінальна вартість в основному відповідає вартості металу, що в них міститься, а самі вони виконують всі функції грошей (роль загального еквівалента).Повноцінні гроші - це насамперед золоті монети. Щоб надати цим монетам міцності, їх чеканили з домішками інших металів. Незважаючи на це, вони стиралися і поступово перетворювалися на неповноцінні. Щоб запобігти значному відхиленню фактичної ваги золотої монети від законодавче встановленої, держава визначала межу такого відхилення (вона переважно не перевищувала 1% ваги монети).

Для обслуговування роздрібного товарообігу в багатьох країнах практикувалося й практикується нині чеканення неповноцінних (білонних) монет із міді, алюмінію, нікелю, цинку та різних сплавів, що належать державі.

Номінальна вартість таких монет перевищує вартість металу, який у них міститься, і витрати на чеканення. Виготовлення монет із державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу - різниці між номінальною вартістю металу та витратами на чеканення і його ринковою ціною.

На підставі вище зазначених фактів, ми стверджуємо, що металеві грошові системи є недосконалими, оскільки вартість грошей продовжувала вимірюватися вартістю дорогоцінних металів, тому перехід до систем паперово-кредитного грошового обігу є закономірним.

2.3 Система паперово-кредитного грошового обігу

Важлива ланка народного господарства - кредитна система (а отже, кредитні відносини), яка разом із фінансовою системою є його своєрідною кровоносною системою. Складова частина паперово-кредитної системи - банківська система. Завдяки ефективному виконанню банками (насамперед центральним) та кредитом своїх функцій відбувається процес розширеною відтворення, підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється кредитно-грошова політика тощо.

Найважливіший елемент цієї системи - банки. Базовими операціями банку є акумулювання коштів, надання їх у позичку та здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм). Поняття „банк” походить від італійського слова "banca" (лавка, на якій середньовічні міняйли розкладали монети для обміну).

Банк - особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції [14; с. 366].

Найважливішою функцією банків - посередництво у кредитних платежах. З їх зростанням позичковий капітал стає однією з відокремлених форм промислового капіталу із властивими йому законами розвитку. Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки зберігають резервні фонди у вигляді коштовних металів та вкладів у центральному банку. Акумулюючи грошові кошти промислових підприємств, землевласників, торговельних установ та заощадження різних верств населення, банки значно розширюють базу нагромадження грошового капіталу, ця функція набула найбільшого розвитку з поширенням акціонерних банків.

Діяльність банків сприяє витісненню з обігу металевих грошей. Позики банки надають не лише залежно від власного та залученого капіталу, а й через зарахування позик на рахунки клієнтів. Виконання таких функцій банків та їх постійне розширення зумовлює посилення концентрації банківського капіталу і зростання масштабів привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових та інших функцій, надання кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків по вкладах.

Головний елемент банківської системи - центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині - Бундесбанк, в Україні - Національний банк України (НБУ) [14; с. 370].

Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань, внаслідок чого формується банківська система, можливі лише за умови виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової політики, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки тощо. Водночас центральний банк країни ставить перед собою певні специфічні цілі. В Україні зі створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ, а з іншого - мережею комерційних банків і банківських інститутів. Ці інститути, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та національної економіки у банківських послугах, створити умови для стабілізації економіки України. Тому банківська система зобов'язана стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародний рух капіталів, робочої сили, товарів і послуг та ін. Найчастіше головними банками провадиться політика „дешевих грошей”, або політика „дорогих грошей”. Перший напрямок характеризується тим, що кредити стають дешевими. Для збільшення грошової пропозиції виконуються наступні дії: 1) закупівля державних цінних паперів на відкритому ринку у банків та населення; 2)зниження встановленої законом ревізійної норми [12; с.308]. Результатом є збільшення резервів системи комерційних банків. Оскільки ці резерви є підґрунтям для збільшення грошової пропозиції комерційними банками шляхом кредитування, можна очікувати, що пропозиція грошей зросте. Збільшення грошової пропозиції понижує відсоткову ставку та викликають зростання інвестицій. Політика „дорогих грошей” навпаки - збільшує вартість кредиту, оскільки:

1) відбувається продаж державних цінних паперів;

2)збільшується встановлена законом резервна норма.

Таким чином банки виявляють, що їх поточні рахунки занадто великі по відношенню до резервів, тобто у цьому випадку банкам доводиться скоротити свої поточні рахунки та утриматися від надання нових позик [12; с. 309].

Отже система паперово-кредитного грошового обігу є частиною тієї дійсності, що нас ото чує. Вона є більш досконалою, але теж не може захистити економіку будь-якої держави від кризи, через сильну інтегрованість та взаємозалежність світових фінансових структур, але дозволяє пом'якшити скрутні становища завдяки чіткій організації кредитно - банківських систем.

3. Проблеми грошової інфляції в Україні та їх розв'язання

3.1 Причини виникнення і сутність інфляції

Поняття інфляції схоже на чарівний клубочок, тому неправильним буде намагатися розпутувати його шукаючи ниточку в середині, адже зручніше потягнути за кінець, що на поверхні. Саме таким кінцем чарівного клубочка є закон грошового обігу. Тепер перейдемо до того що є його змістом: кількість грошей, залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обігу одноіменної грошової одиниці:

, (3.1)

де К - кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році;

Ц - сума цін товарів, що реалізується у певному році;

О - середнє число оборотів за рік грошової одиниці. З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:

, (3.2)

де СЦ - сума товарних цін;

ВВ - сума взаємопогашуваних платежів;

К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - сума платежів за борговими зобов'язаннями;

- середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу) [14; с. 126].

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І. Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:

, (3.3)

де Р - абсолютний рівень цін;

Y - реальной обсяг виробництва;

V - швидкість обігу грошей.

Між законом грошового обігу та інфляцією простежується чіткий зв'язок, оскільки інфляцією є знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін. Коли маса грошей перевищує норму, інфляція не виникає, адже вона постійно існує, як грибки мукору, що викликають плісень, з існуванням цього явища необхідно змиритися, але за цієї умови вона набирає небезпечних обертів.

Введемо поняття купівельної спроможності. Під купівельною спроможністю грошової одиниці надалі будемо розуміти ту масу товарів, яку можна придбати за цю грошову одиницю. Потрібно також зазначити, що в умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів [16; с. 128]. Такий процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці дістав назву інфляції. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з'являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

Саме тому до чинників інфляції крім зростання грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей в обігу перевищить потреби в них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року ціни зросли на 10%, то можна сказати, що на такий самий відсоток грошова одиниця знецінилася чи втратила свою купівельну спроможність. У сучасних умовах розрізняють три види інфляції залежно від того, яким темпом зростають ціни.

Якщо ціни зростають темпом до 10% нарік, то такий стан визначають як повзучу інфляцію.

Галопуючою е інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік [15; с. 300]. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає інфляційна спіраль „зарплата - ціни”, коли обидва підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергу викликає подальше зростання цін.

Передбачена - це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб'єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Відкритою називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) проявляється у підвищенні цін [16; с. 129].

Придушеною називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) призводить до появи дефіциту товарів, а не до підвищення цін.

Ця класифікація дає змогу глибше аналізувати соціально-економічні наслідки інфляції.

Однак потрібно пам'ятати, що не за всіх умов інфляція проявить себе у відкритому зростанні цін. В умовах установлення твердих адміністративних цін, що фіксуються державою, неминуче відбудеться зміна форм інфляції. У такому разі порушення закону грошового обігу (через надмірність грошової маси) не зможе проявити себе у прямому зростанні цін. Проте ступінь забезпечення товарною масою кожної грошової одиниці різко зменшиться і всю грошову масу не можна буде повністю реалізувати. З'явиться надлишок грошей та дефіцит товарів. Урешті-решт це буде означати реальне знецінення всієї грошової маси. Тобто можна говорити про те, що сутність такого явища, як інфляція збережеться і в цьому разі.

Отже як висновок для того, аби поставити крапку типології інфляції, ми б хотіли навести ще один приклад поділу інфляції на класичну та сучасну. Класична інфляція спостерігалася в минулому - від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років XX ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною - тривала кілька років і переходила у дефляцію - зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.

Сучасна інфляція - це інфляція другої половини XX - початку XXI ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляцій, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

3.2 Процеси інфляції в Україні

Посилення впливу економічної й фінансової глобалізації на вітчизняну економіку можна охаректиризувати наступним чином. Дедалі більшого масштабу і впливу в Україні набувають міжнародні потоки капіталу. У 2007 році в 4 рази зросло додатне сальдо фінансового рахунку (з 3,9 і 15,8 млрд. дол. США). Зокрема, в 1,6 разу порівняно з 2006 роком збільшився обсяг прямих інвестицій, сягнувши 9,2 млрд. дол. (6,6% ВВП), що є найвищим показником за всю історію складання платіжного балансу України. Це зростання сталося здебільшого за рахунок купівлі нерезидентами українських банків (37,9%). У 1,9 разів збільшилися чисті залучення за середньостроковими й довгостроковими кредитами та єврооблігаціями [2; с. 22]. Іпотечна криза у США, яка інфікувала й фінансові ринки розвинутих економік, не лише не перешкоджала припливу міжнародного кагалу в Україну, а й сприяла переорієнтації його потоків на ринкові економіки, що формуються.

Протягом кількох років сприятливі умови зовнішньої торгівлі й інтервенції НБУ у вигляді викупу іноземної валюти стали джерелом ремонетизації економіки, й емітована національна валюта не загострювала інфляційні процеси. Та в умовах стабільності курсу гривні до долара США, збільшення доступності валютних ресурсів комерційних банків валютні дисбаланси набули загрозливого стану.

Дисбаланс між внутрішнім попитом і пропозицією та зовнішні негативні шоки імпортних цін призвели до того, що з 2006 року перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на неї вже зумовлювалося приростом зовнішньої заборгованості, а не експортного виробництва. Це, по суті, означає, що емісія за чинного монетарного режиму набула характеру монетизації зовнішнього боргу, що спричинило посилення монетарної складової інфляції.

У 2007-му спостерігалася одна з найвищих за роки економічного зростання динаміка монетарних агрегатів (грошова маса у 2007 році зросла на 51,7% порівняно з 42,5% у 2006-му). У зазначеному році НБУ випущено в обіг коштів майже вдвічі більше, ніж у попередньому. При цьому 94,3% емісії було здійснено за рахунок викупу валюти [18; с. 54].

Інфляція - це складне, багатогранне явище, яке впливає на соціальні, економічні й політичні процеси у країні. В Україні останніми роками інфляція набула досить високих темпів. Державний комітет статистики повідомив, що споживчі ціни в листопаді 2007 року підвищилися на 2,2%, індекс споживчих цін досяг 14,2%, за величиною він поступається лише рівню 2000 року, коли інфляція становила 125,8%. Зауважимо, що оптимальний рівень річної інфляції становить 2-3%.

Слід зазначити: на зростання рівня інфляції вплинуло останнє підвищення пенсій, заробітної плати, соціальних виплат. За даними Держкомстату України, доходи населення у 2007 році порівняно з 2006-м збільшилися на 34,7% (жовтень до жовтня), виробництво харчових продуктів - на 10%, а ВВП - лише на 7,3%. Різко зросли ціни на пальне (9,1%) і комунальні послуги (3,8%). Можна прогнозувати, що інфляційний тиск не послабиться, тому НБУ разом із урядом має проводити жорсткішу монетарну політику, сприяти прискоренню темпів надходження прямих іноземних інвестицій.

До речі, більшість країн Європи запровадили нову монетарну політику, яка ґрунтується на тому, що уряд визначає темпи зростання інфляції, а Національний банк усіляко утримує заданий урядом курс. У недалекій перспективі така монетарна політика має бути запроваджена й в Україні, оскільки вона сприяє стабільності всієї банківської системи. Проте спочатку треба створити відповідні умови. По-перше, сформувати ефективно діючий фондовий ринок, для чого повинні з'явитися ефективні інвестиційні компанії, спроможні впливати на розвиток економіки регіонів і країни в цілому. По-друге, досягти стабільної політичної й економічної ситуації, завершити інституційні реформи у сфері фондового ринку й капіталу.

Державні фінанси забезпечують реалізацію функцій держави й тому в перспективі будуть представлені не лише бюджетом, як дехто вважає, а й фондами цільового призначення, державним кредитом і фінансами державних підприємств [21; с. 215].

У цьому контексті слід наголосити, що дефіцит бюджету є одним із чинників інфляції. Останніми роками дефіцит державного бюджету країни поступово зменшувався й у 2006 році дорівнював 3,8 млрд. грн., або 0,7% ВВП, у 2004 - 10,2 млрд. грн., або 3,0% ВВП. Дефіцит державного бюджету за десять місяців 2007 року становив 4,8 млрд. грн., а за жовтень зріс на 2 млрд. грн. [17; с. 88]. Дефіцит бюджету зумовлений, зокрема, видатками, пов'язаними з фінансуванням бюджетних програм, орієнтацією на європейські стандарти життя тощо. Для покриття дефіциту бюджету протягом 2007 року використовувалися надходження від приватизації державного майна, залишки коштів на рахунках Державного казначейства.

На жаль, економіка України, на відміну від економіки розвинутих країн, поки що не має чіткої стратегії суспільного розвитку, яка визначала б місце й роль державних фінансів, а також фінансів підприємств різних форм власності.

3.3 Методи припинення зростання інфляції

Окрім зовнішніх, шокових, чинників інфляції витрат в Україні працюють внутрішні чинники у вигляді періодичних цінових коригувань у недореформованих енергетичному, агропромисловому, житлово-комунальному секторах. Інформація витрат генерує й загальна структура економіки, в якій приріст ВВП значною відбувається за рахунок компонентів, що не збільшують внутрішньої пропозиції.

Загальновідомо, що боротьба з інфляцією витрат монетарними методом є економічно ефективною - втрати від неї перевищують вигоди. Але в Україні поряд із інфляцією витрат прискорюється інфляція попиту.

З липня 2007 року спостерігається зростання базової інфляції, а з травня 2008 року базова інфляція перевищує інфляції споживчих цін. Загалом за сім місяців 2008 року базова інфляція а 13,1%, наблизившись до індексу споживчих цін (14,9%); про значну зміну інфляції витрат свідчить величина індексу цін виробників, яка за січень - липень 2008 року досягла 34,1% [2; с. 18].