Еволюція та форми грошей

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

Кафедра фінансів та банківської справи

Еволюція та форми грошей

Курсова робота з дисципліни

"Гроші та кредит"

Розробила

студентка групи 301 _________________________________ Бахрова О.О.

Керівник ___________________________________________ Чайка А.В.

Нормоконтроль _____________________________________ Чайка А.В.

"До захисту"___________________________

Результат захисту __________ "_____" ________________200_р.

Херсон - 2006

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

Кафедра ______________________________________________________

Дисципліна ____________________________________________________

Спеціальність __________________________________________________

Курс _____ Група ______ Семестр __________________

ЗАВДАННЯ

НА КУРСОВУ РОБОТУ СТУДЕНТА

______________________________________________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

1. Тема ________________________________________________________

______________________________________________________________

2. Термін здачі студентом закінченої роботи ________________________

3. Вхідні дані до роботи _________________________________________

______________________________________________________________

______________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що їх належить розробити і терміни їх виконання) __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу ______________________________________

__________________________________________________________________

6. Дата видачі завдання _____________________________________________

Керівник _________ ______________

(прізвище, ініціали)

Студент ________ (підпис)

РЕФЕРАТ

Курсовая работа «Эволюция и формы денег» состоит из 44 страниц текста, 3 таблиц, 9 рисунков, 16 литературных источников.

Предметом исследования является эволюция форм денег, ее этапы, причины, последствия, также непосредственно исследуются формы денег, большое внимание удиляется теориям денеги и истории их возникновения, происхождению денег, что такжн немало важно. Докладно рассмотрены все формы денег как наличные, так и безналичные.

Реультаты исследования показали, что разные экономичесике школы пытались развязать одну и ту же проблему: обеспечить стабильность денег.

Также деньги пройшли продолжительный и тяжелый путь развития с точки зрения не только ослажнения их экономической сущности и повышения общественной роли, а также создания разнообразия их форм. Под влиянием смены общественных отношений, формой выражения которых являются деньги, и ослажнение требований рынка к деньгам, последние периодически сбрасывали одну форму и преобретали другую, более адекватную новым условиям. История денег, по сути, явяляется процессом последовательного отбора отдельных товаров или особенных штучных форм, наиболее пригодных исполнять функции денег в определенных рыночных условиях.

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….6

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ …..8

1.1. Теорія грошей: історія становлення ……………………………..............8

1.2. Етапи розвитку грошей……………………………………………………15

2. ФОРМИ ГРОШЕЙ …………………………………………………….20

2.1. Готівкові гроші ………………………………………………………20

2.2. Безготівкові гроші ……………………………………………...........26

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………....41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………43

ВСТУП

Суспільство пройшло великий шлях розвитку, і на певному його етапі виникло таке унікальне явище, як гроші. Тепер їм належить визначальне місце в економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур.

Гроші - специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб'єктами господарської діяльності. Гроші виникають з появою та розвитком товарно-грошових відносин.

Роль грошей неможливо пререоцінити, бо саме дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.

Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.

В кінцевому рахунку стабільність нашої країни також напряму залежить від стабільності вітчизняної валюти. Її життєвий шлях набагато коротший порівняно з розвиток грошей в світовому маштабі. І це зумовлює ще більше проблем. Грошова політика України має будуватись на засадах цивілізованості, доцільності, обгрунтованості, ефективності.

Актуальність проблеми усвідомлювали з давніх часів, вона заключається в тому, що гроші є рушійною силою економіки будь-якої країни, незалежно від їхніх форм або видів. Розробці грошової теорії присвятили свої зусилля такі вчені: Макконелл К. і Брю С., Фішер С., Гальчинский А.С.

Тема курсової роботи «Еволюція та форми грошей» має велике теоретичне значення особливо в умовах того, що Україна визнана державою з розвиненою економікою.

Робота складається складається з двох розділів. У першому розділі розглядаються передумови виникнення та етапи розвитку грошей, досліджуються теорії вчених та економістів стосовно походження грошей, їх еволюція та становлення у світі. У другому розділі розглядаються форми та види грошей, їх значимість та стійкість грошей.

Метою написання курсової роботи є розгляд еволюції грошей, їх форм, розгляд різноманітних теорій походження та розвитку грошей.

Головним завданням написання курсової роботи є дослідження історії виникнення грошей, розвитку форм, визначення значення стійкості грошей та методів її досягнення.

При написанні роботи використовуються в основному підручники з економічних дисциплін, наукові роботи видатних вчених та економічні журнали, що зумовлено теоретичною специфікою теми курсової роботи.

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ

1.1. Теорія грошей: історія становлення

Гроші є одним з основних феноменів еконо-мічного життя суспільства, що сприяє встанов-ленню реальних зв'язків між господарюючими суб'єктами держави. Існує багато теорій щодо становлення грошей [Рисунок 1].

Рисунок 1. - Теорії грошей

Кількісна теорія грошей ґрунтується на вста-новленні залежності рівня товарних цін від кількості грошей в обігу, що більш за все турбу-вало практиків і приваблювало науковців. Упер-ше гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благородних металів висунув фран-цузький мислитель і державний діяч Жан Боден (1530--1596). Пізніше цю теорію підтримали й розвинули Джон Локк (1632--1704), Девід Юм (1711--1776), Шарль Луї Монтеск'є (1689--1755), Джеймс Мілль (1773--1836).

Так, Д. Юм у своїй праці "Про гроші" (1750) обґрунтував принцип, який у сучасній еко-номічній літературі називають "постулатом од-норідності": подвоєння кількості грошей при-зводить до подвоєння абсолютного рівня цін, виражених у грошах, але не змінює відносних мінових співвідношень між окремими товарами.

Однак найбільш повно в класичній політичній економії кількісну теорію грошей розкрив Давід Рікардо (1772--1823), хоча його погляди й були двоякими. Як представник трудової тео-рії вартості він визначав вартість грошей за-тратами праці на виготовлення їх, однак розумів, що протягом окремих проміжків часу вартість грошової одиниці змінюється залежно від зміни кількості грошових одиниць. Саме до цього висновку Д. Рікардо підштовхнуло знецінення в 1797 р. банкнот Банку Англії після відміни обміну їх на золото.

В період первісного накопичення капіталу виникла металістична теорія грошей, відповід-но до якої гроші та дорогоцінні метали ототож-нювалися. Першим представником цієї теорії називають французького вченого Ніколу Орема (Оресма) (1323--1382). Більш повно принципи металістичної теорії відображено в працях мер-кантилістів Вільяма Стаффорда (1554--1612), Томаса Мена (Мана) (1571--1641), Антуана де Монкретьєна (1575--1621), Антоніо Серра (XVI-- XVII ст.).

Меркантилісти вважали дорогоцінні метали головним багатством нації, що повністю відоб-ражало погляди купців того часу. Принципів металістичної теорії грошей дотримувалися італійські економісти Джемініано Монтанарі (1633--1687), Фердинандо Галіані (1728--1789), а в XIX ст. німецькі економісти Карл Густав Адольф Кніс (1821 --1898) та Вільгельм Лексіс (1837--1917), які хоча й не заперечували мож-ливості обігу паперових грошей, але вважали за необхідне здійснювати обов'язковий обмін їх на дорогоцінні метали.

Погляди представників металістичної теорії грошей дуже довгий час були впливовими в ба-гатьох країнах, у тому числі й у Росії на межі XIX--XX ст. Розрізняють монометалізм (мідний, срібний, золотий) та біметалізм. Наприклад, мідний монометалізм існував у Римі в III--II ст. до н. е. Срібний монометалізм існував у Росії з 1843 р. до 1852 р., в Нідерландах -- з 1847 до 1875 р., в Індії -- протягом 1852--1893 рр., а в Китаї аж до 1935 р. Золотий стандарт було за-проваджено в кінці XVIII ст. у Великобританії, в СІЛА -- в 1900 р., в Росії та Японії -- в 1897 р., в Німеччині -- в 1871 -- 1873 рр., Бельгії та Франції -- в 1873--1874 рр., і вже в кінці XIX ст. панував золотий монометалізм.

На противагу металістичній теорії в XVII-- XVIII ст. систематизованого розвитку набула номіналістична теорія грошей, представники якої Ніколас Барбон (1640--1698), Джон Беллерс (1654-- 1725), Джордж Берклі (1685--1753), Джеймс Стюарт (1712--1780) розглядали гроші як умовні знаки, що не мають внутрішньої вар-тості. Зв'язок грошей із золотом та сріблом, відповідно до принципів цієї теорії, розривався, а за грошима визнавалася тільки функція мас-штабу цін.

Найбільш повно номіналістична теорія відоб-ражена в державній теорії грошей, яка виникла на початку XX ст. і була запропонована німець-ким економістом Георгом Фрідріхом Кнаппом (1842--1926) у дослідженні "Державна теорія грошей" (1905). Цінність грошової оди-ниці, на думку Г. Кнаппа, визначає держава, а тому інфляція не пов'язана зі змінами грошо-вої маси, індекси цін не відображають зміни купівельної спроможності грошей, а валютний курс є результатом політики держави. Голов-ний недолік державної теорії грошей полягає в заміні економічних законів юридичними катего-ріями, внаслідок чого функція грошей як засобу платежу абсолютизується і визнається єдиною.

Поряд із "юридичним" варіантом державної теорії грошей розвивався "економічний", запро-понований австрійським економістом Ф. Бендіксеном і підтриманий німецьким економіс-том К. Ельстером, відповідно до якого гроші визнавалися умовними знаками вартості, що відіграють допоміжну роль засобу розрахунків, відображають мінові пропорції та є "асигнуван-нями зустрічних послуг".

Банківська школа як самостійний напрямок англійської політичної економії сформувалася в XVIII--XIX ст. Представники цієї школи вва-жали, що для банкнот важливе не металічне забезпечення, а кредитне, і випуск банкнот не можна законодавче обмежувати. Ці погляди підтримувала торговельно-промислова буржуа-зія, зацікавлена в широкому розвитку кредит-них відносин і збільшенні кредитних засобів обігу.

Представники банківської школи англійські економісти Томас Тук (1774--1858) і Джон Фуллартон (1780--1849) посилалися на те, що банк-ноти випускаються в порядку кредитування відповідно до потреб у грошах для господар-ського обороту і регулярно у вигляді погашення позик повертаються до емісійних банків, а тому кількість їх не може перевищувати потреби обігу в грошах.

Представники грошової школи (Currency School) -- англійський економіст, банкір і полі-тик лорд Оверстон (Семюел Джонс Лойд) (1796-- 1883) та англійський економіст Роберт Торренс (1780--1864) вважали, що шляхом жорсткої регламентації банкнотної емісії можна регулю-вати купівельну спроможність грошей і запобі-гати економічним кризам. Ґрунтуючись на кількісній теорії гро-шей, представники грошової школи вважали, що все золото, яке ввозиться до країни, має надхо-дити в обіг, тим самим збільшуючи грошову масу та підвищуючи рівень товарних цін, тому економічні кризи можна подолати шляхом ви-пуску в обіг паперових грошей на суму золотого запасу емісійного банку. Регулювання грошо-вої маси в обігу ставилося в залежність від ре-гулювання резерву дорогоцінних металів, тому представники грошової школи виступали за законодавче обмеження банкнотної емісії [13, с. 26-29].

Неокласична теорія грошей, представниками якої були Вільям Стенлі Джевонс (1835--1882), Карл Менгер (1840--1921), Марі Еспрі Леон Вальрас (1834--1910), М.І. Туган-Барановський (1865--1919), сформувалася в останній третині XIX ст. і вклю-чала як складову кількісну теорію грошей. Представники неокласичної теорії вбачали роль грошей тільки у визначенні рівня цін, хоча по-гляди багатьох із них були досить строкатими.

На початку XX ст. кількісна теорія грошей домінувала в політичній економії і посіла чільне місце в неокласичній теорії відтворення. Найпопулярнішими були два варіанти кількісної теорії грошей: трансакційний (transaction -- угода) та кембриджський.

Трансакційний варіант, запропонований аме-риканським економістом Ірвінгом Фішером (1867--1947) у праці "Купівельна спроможність грошей" (1911), широко відомий як "рівняння обміну", або "формула Фішера":

МV=PQ (1)

де М -- кількість грошей в обігу;

V-- швидкість обертання грошей;

Q -- кількість реалізованих товарів;

Р -- середня ціна одиниці товару.

І. Фішер вважав, що для короткострокових періодів Q та V стабільними, а тому між М і Р існує прямо пропорційна залежність.

Кембриджський варіант ("теорія касових залишків") кількісної теорії грошей набув роз-витку в працях А. Маршалла, А. Шгу, Д. Робертсона. У цьому варіанті акцент зроблено не на швидкості обігу грошей, а на накопиченні їх у господарських суб'єктів. Головний принцип можна виразити формулою

М =kPQ (2)

де М -- кількість грошей;

Р -- рівень цін;

Q -- фізичний обсяг товарів, що вводяться до складу кінцевого продукту;

k -- частка річного доходу, яку учасники господарського обороту бажають зберігати в грошовій формі. Показник k визначається так:

.

Головна відмінність трансакційного та кем-бриджського підходів полягає в тому, що І. Фішер пов'язував стабільність швидкості обігу грошей з незмінністю інституціональних чинників обі-гу, а "кембриджська школа" -- із психологією учасників господарського обороту. Однак за обох підходів висновок один і той же: зміна кількості грошей в обігу є причиною і ніколи не є на-слідком зміни цін.

Кейнсіанська теорія державних фінансів, на-звана ім'ям видатного американського економіс-та Джона Мейнарда Кейнса (1883 -- 1946) панувала в 40 -- 70-х роках XX ст. і виходила з необхідності управління державним бюджетом через норму прибутку, норму відсот-ка та фіскальну політику.

Пізніше, вдосконалюючи свою теорію, Кейнс поділив грошові потоки на ті, що обслуговують "інвестиційні товари" і "споживчі товари". Але врешті-решт дійшов висновку, що збільшення грошової маси в обігу може позитивно вплину-ти на рівень цін тільки в умовах повної зайня-тості трудових і виробничих ресурсів. Тому го-ловною причиною економічної кризи Кейнс вва-жав нестачу платоспроможного попиту або ж підвищення схильності до накопичення.

Однак, незважаючи на позитивні риси кейнсіанської теорії та могутні зусилля неокейнсіанської школи, протягом 60--80-х років XX ст. відбувається відродження кількісної теорії гро-шей у вигляді нової концепції -- монетаризму.

Переважна більшість науковців визначають монетаризм як економічну теорію, згідно з якою кількість грошей в обігу є головним чинником формування господарської кон'юнктури. Теорія встановлює прямий зв'язок між зміною кількості грошей в обігу та обсягом внутрішнього вало-вого продукту.

Монетаризм виник у США в 50-х рр. XX ст. і спочатку мав назву "чиказької школи", а його основоположником став Мілтон Фрідмен -- лауреат Нобелівської премії з економі-ки 1976 р. (народився 31 липня 1912 р.).

Характеризуючи роль монетаристів у станов-ленні теорії грошей, Дж. Тобін зауважує, що в їхній теорії гроші стали центральним елемен-том господарської системи, який визначає стан економічної кон'юнктури і весь хід відтворю-вального процесу. Саме Тобіну належать три фрази, що характеризують еволюцію теорії гро-шей від класиків до монетаристів.

1. Гроші нічого не варті. (Мoney does not metter)

2. Гроші дечого варті. (Мoney does too metter).

3. Дечого варті лише гроші. (Моney is all that matters) [16, с. 20].

Монетаристи переконливо довели, що гроші "мають значення", і виступили з активною пропагандою "стійких грошей" (stable money). "Значення стабільності грошей, -- зазначають А. Бордо та А. Шварц, -- пов'язане з важли-вим незалежним впливом грошових зрушень на наступний хід економічної активності. Якби гроші не мали значення або спричиняли друго-рядний вплив на зміну потоку витрат, доходів і цін, стабільність грошей не приковувала б такої пильної уваги" [16, с. 21].

На сьогодні монетаристська течія не є одно-рідною, а, за класифікацією П. Браунінга, поді-ляється на три відгалуження: неокласики, градуалісти, прагматики.

Монетаристи-неокласики -- це найрадикаль-ніша група послідовників М. Фрідмена, які сто-ять на позиціях абсолютної гнучкості цінового механізму та відповідної ефективності монетар-ної політики.

Монетаристи-градуалісти вважають, що ела-стичність цінової складової недостатня, тому висувають завдання ступінчастого зниження темпів інфляції. Мова йде про реалізацію полі-тики грошового градуалізму (monetary gradyalism), яка передбачає поступове й стабільне упо-вільнення темпів зростання грошової маси в період розвитку інфляційних процесів.

Монетаристи-прагматики помірковано став-ляться до жорсткого регулювання грошової маси в обігу, рекомендуючи з метою стримування інфляції використовувати додатково ще й фі-нансові важелі стримування доходів. І в цьому концепція прагматиків збігається з поглядами кейнсіанської школи [2, с. 150-153].

Розвиток теорії грошей започаткував у пер-шій третині XX ст. новий напрямок економічних досліджень -- розробку грошово-кредитних тео-рій циклу, головною тезою яких е визнання гро-шово-кредитних чинників основною причиною циклічних коливань господарської кон'юнк-тури.

Представники грошово-кредитних теорій циклу розглядали економічні цикли як суто монетарне явище, ототожнюючи зміну кон'юнк-тури з коливаннями грошового попиту на това-ри: циклічний підйом пов'язаний з посилен-ням інфляційних процесів, а спад -- з дефляційними.

Аналізуючи теорії грошей, можна зробити висно-вок, що різні економічні школи намагалися роз-в'язати одну й ту ж проблему: забезпечити стабільність грошей. Спочатку це була бороть-ба з псуванням монет, потім -- дискусії про переваги золотих і паперових грошей, далі -- про стабільні ціни, а потім -- намагання захис-тити гроші від інфляції. На сьогодні розв'язан-ня проблеми стабільних національних грошей, окрім інфляції, пов'язане ще й з нестабільні-стю валютних курсів та міжнародної фінансо-вої системи. Тому розробка й реалізація на-дійної національної системи грошово-кредитно-го регулювання має виключно важливе значен-ня для подальшого економічного розвитку на-шої країни.

1.2. Етапи розвитку грошей

Історія грошей, по суті, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей схематично показано на рис. 2.

Рисунок 2. - Еволюція форм грошей [4, с. 16]

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того мате-ріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості ви-ключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вар-тості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У сучасний період усі краї-ни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були то-варні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності -- худоба, сіль, зерно, риба, хліб тощо як найбільш ходові товари. Так, худоба, що має широкий спектр споживчих ознак, активно і довго використовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів -- слов'ян, індійських племен, інших кочових племен.

На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші, передусім прикраси: намисто з черепашок, перли, хутра, інші дорогоцінні вироби. Це можна по-яснити тим, що попит на предмети розкоші виявився більш ди-намічним, тривалим і об'ємним, ніж на предмети першої необхідності. Та й за своїми фізичними даними вони були менш гро-міздкі, довше зберігалися, мали більш сталу вартість.

Другий великий поділ праці (відокремлення ремесла від зем-леробства) істотно розширив межі товарного виробництва й об-міну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки продуктів, а товари, спеціально виготовлені для даної цілі. Невпинно розширювалися територіальні межі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги -- бути однорідним, економічно подільним, здатним тривалий час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх мі-сце ринок стихійно висунув метал.

Проте з появою металевих грошей їх розвиток не припинився. Унаслідок неухильного зростання продуктивності суспільної праці збільшувалися можливості для нагромадження вартості, а відповідно і потреби в зростанні маси грошового товару, який відволікався в обіг зі сфери споживання. На це ринок реагував постійним посиленням вимог до грошового товару. Останній по-винен був мати високу питому вартість вагової одиниці металу, властивість тривалий час (а найкраще -- вічно) зберігати свої фі-зичні якості, здатність легко змінювати зовнішній вигляд, високу портативність тощо.

Потреби ринку набули настільки важливого значення, що від-булося розмежування природної споживної вартості грошового товару як його здатності задовольняти певні потреби людини і його специфічної споживної вартості -- здатності задовольняти вимоги ринку. Причому в міру актуалізації другої споживної вар-тості грошового товару послаблювався зв'язок останнього з пер-шочерговими життєвими потребами людини.

Під впливом зазначених об'єктивних процесів відбувався сти-хійний відбір грошового товару з групи металів. Спочатку вико-ристовувалися звичайні метали -- залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю роль почало викону-вати срібло як благородний метал з високою питомою і сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими властивостями природа наділила золото, яке теж стало пре-тендувати на роль грошового товару. Почалася тривала боротьба між сріблом і золотом за «грошовий трон» у товарному світі. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціо-нуванням золота і срібла в ролі грошей і називався золото-срібтш біметалізмом. Закінчився він наприкінці XIX ст. пере-могою золота, установленням золотого монометалізму.

Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники, того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Як не міг завершитися розвиток суспільних відносин епохою капіта-лізму вільної конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток гро-шей закріпленням їх за золотом. Ті ж самі еволюційні процеси в суспільному житті зумовили неспроможність золота назавжди закріпитися в ролі грошей та підготували передумови для пере-ходу до якісно нового типу грошей -- неповноцінних [4, с. 15-21].

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реак-цією на цю вимогу було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, оскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, зростали вимоги щодо скорочення витрат на виго-товлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей. Навіть при заміні в обігу золотих монет паперовими банкнотами, але при збереженні розміну їх на золото держави повинні були нагрома-джувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні обся-ги суспільного багатства.

По-третє, сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до держа-вних регулятивних заходів.

Зазначені вимоги не міг задовольнити жодний товар -- про-дукт людської праці, навіть найблагородніший із металів -- зо-лото. Будучи відносно м'яким і маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробниц-тво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якого зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей у попередні віки, в умовах XX ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупи-нено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Неповноцінні гроші -- це гроші, які не мають власної суб-станціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей від-бувався поступово. Перші їх форми з'явилися ще за часів пану-вання металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і непо-вноцінним грошам.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення су-спільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнен-ня вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам.

2. ФОРМИ ГРОШЕЙ

2.1. Готівкові гроші

До виникнення грошей люди безпосередньо обмінювали товари на товари, що нині називається бартером. Виникнення грошей значно полегшило товарний обмін.

Упродовж століть постійно змінювалися форма і зміст грошей, сьогоднішній їхній стан не є завершальною фазою.

Процес еволюції форм грошей слід розглядати з боку речового змісту та суспільної форми. У першому випадку він означає зміну сутності грошей з їхнім золотим (металічним) змістом, у другому - розвиток конкретних форм грошей від менш досконалих до більш досконалих, зміни у співвідношенні між виконуваними грошима функціями на різних етапах товарно-грошових відносин [Рисунок 3].

Рисунок 3. - Види грошей [6, с. 17]

Еволюція металевих грошей найбільш відчутно проявилася у двох напрямах: перший - набуття і вдосконалення монетної форми; другий - розвиток представницьких форм металевих грошей в обігу.

З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмежений, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монет теж розвивалася і змінювалася.

На початку створення монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Особливо часто такі вимоги ставилися коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами або коли існувала загроза фальшування монет. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб'єктів ринку, удосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найбільшого поширення набули круглі. Щоб запобігти підробленню та обрізанню монет, по краях у їх дизайн було застосовано рельєфний малюнок та «зубіювання» країв [4, с. 19-30].

На території України за різних часів в обігу використо-вувалися такі монети: гривня, карбованець, шаг.

Гривня - це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 куп, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Однак реальна вартість цих менших від гривні грошових одиниць незрозуміла.

Гривня була золотою і срібною, срібна - вдвічі важчою. Золота гривня в Києві поділялася на 72 золотники, а в Новгороді - на 96. Один золотник містив 4,2 г. У XII ст. застосовували гривню кун (еквівалент цінного хутра або чужої монети). Золота гривня дорівнювала 50 гривням кун, а срібна - 7.5 гривні кун.

Карбованець з'явився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г срібла. Карбова-нець поділявся на 100 копійок, або 200 шагів чи 400 півшагів. З кінця XVIII ст. вага срібла в одному карбованці дорівнювала 18 г. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924 р. лише частково срібні і щораз зі зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950 р. курс карбованця обчислювали нідносно золота (0,222168 г), а з 1 січня 1961 р. його вартість збільшено до 0,987412 г.

Назву «карбованець» у сучасній Україні тлумачать як похідну від процесу карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет [5, с. 19-20].

Новий етап у розвитку монети як форми грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу обумовлює необхідність карбування розмінної монети надто малих розмірів. Така монета була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до додаткових витрат дорогоцінного металу.

Переваги білонної монети допомогли їй залишатися в обігу і після того, коли повноцінна монета як форма грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу (табл. 1).

Таблиця 1. - Структура готівки в обігу за номіналами монет в Україні [1,с.64]

		Монети
Номінал	Кількість, тис. шт.	У%до загальної кількості	Сума, тис. грн.	У%до загальної суми
5 грн.	1 932	0.05	9662	1.52
2 грн.	2770	0.07	5540	0.87
1 грн.	199 232	4.72	199232	31.37
50 коп.	314815	7.45	157407	24.78
25 коп.	409 135	9.69	102 284	16.10
10 коп.	1 126349	26.67	112635	17.73
5 коп.	512680	12.14	25634	4.04
2 коп.	615584	14.57	12312	1.94
1 коп.	1 041 200	24.65	10412	1.64
Усього	4 223 697	100.00	635 118	100.00

Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються лише з казначейськими білетами [4, с. 23].

Історично вони з'явилися в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в ХІІІ ст.

У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше, у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії - наприкінці XVIII ст. Росія випустила паперові асигнації в 1769 р. за цариці Катерини II для фінансування війни з Туреччиною. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст. [5, с. 21-22].

Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демонетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це - необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел (рис. 4).

Об'єктивні умови для створення паперових грошей в окремих країнах остаточно визріли на початку переходу до капіталістичного способу виробництва. У попередніх формаціях таких умов не було. Тому окремі спроби випустити там паперові гроші були спорадичними і закінчувалися невдачами. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося одержувати їх у платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на реальні цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші вилучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

Отже, паперові гроші - це не «витвір» держави, а об'єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості зміни повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищува- тиме об'єктивних потреб обігу в грошах, доти до них буде довіра і вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу [4, с.23-24].

Рисунок 4. - Причини переходу до паперового грошового обігу [6, с. 18].

Після впровадження паперових грошей в обіг довіру до них може підтримувати певний час держава методами економічної по-літики. В умовах ринкової економіки держава є наймогутнішим і найактивнішим суб'єктом економічних, у тому числі грошових, відносин. Вона має широкі податкові зв'язки з усіма суб'єктами грошового обороту і є одним з найбільших виробників товарів і продавцем їх на ринку, а також одним з найактивніших суб'єктів на ринку цінних паперів. У всіх цих випадках держава одержує гроші у великих розмірах від інших суб'єктів сфери обігу, і якщо вона погоджується одержувати платежі в паперових грошах, то інші суб'єкти обігу приймають їх у платежі і між собою.

Тут діє фактор довіри до наймогутнішого з економічного по-гляду партнера, який істотно впливає на поведінку всіх інших суб'єктів, унаслідок чого вони сприймають паперові знаки як по-вноцінні гроші. Ця дія базується не на суб'єктивній, а на об'єк-тивній економічній основі. Доти, доки суб'єкти сфери обігу ма-ють можливість купити за свої паперові знаки товари чи послуги, нони віритимуть у кредитоспроможність уряду і прийматимуть паперові гроші у платіж за свої товари та послуги.

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; приму-сове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітують-ся безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями то-що. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банка-ми, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1991 -- 1993рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок -- знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів [4, с. 24].

2.2. Безготівкові гроші

В обороті гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні мати певну форму, яка забезпечувала б їм довіру з боку суб'єктів ринку та створювала достатні зручності останнім. З розвитком ринкових відносин ускладнювалися вимоги до грошової форми з боку суб'єктів ринку. Відповідаючи на це, гроші змінювали свою форму, постійно вдосконалюючи її. У своїй еволюції гроші виступали у формі товарних (металевих), символічних (паперових), кредитних і кредитно-електронннх грошей.

Вище було показано, що як засіб обміну гроші вперше з'явилися в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Як правило, загальним еквівалентом тоді був найбільш ходовий і водночас найцінніший для регіонального ринку товар, який у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.

У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути однорідними, портативними, економічно поділь-ними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок сти-хійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото.

Товарні гроші були майже повністю витіснені металевими зі срібла й золоти. Ці гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі. Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їхню вартість. Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетиза-цію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематері-альних носіїв грошової суті -- так званих кредитних грошей.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які ниникли на основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно, внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою. Вид кредитних грошей представлено на рис. 5.

Рисунок 5. - Види кредитних грошей [6, с. 19]

За природою кредитні гроші також є знаками вартості, а за фор-мою - паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, відкритий ще Дж. Стюартом, перед-бачає, що емісія грошей зберігає у собі умови їх зворотного припли-ву. Це пояснюється кредитним .характером емісії грошей, їх випуск здійснюється через надання кредиту економічним суб'єктам на умо-вах їх повернення у визначений строк. Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що перебуває в портфелі банку, погашає заборгованість. Отже, грошова маса (кількість грошей в обігу) являє собою результат взаємодії двох грошових потоків: один потік - випуск грошей через банки, де відбувається розподіл платіжних засобів між економічними суб'єктами, що мають потребу в грошах; другий потік - це повер-нення грошей у банки внаслідок погашення боргових зобов'язань.

Збереження кредитної природи грошей передбачає таку організацію взаємодії кредитної та фінансової систем, котра не допускала б кредитної емісії для мобілізації доходів у державний бюджет або для покриття бюджетного дефіциту. Порушення цієї вимоги означатиме прямий підрив кредитного характеру грошей, оскільки зростання грошової маси в даному разі не залежатиме від реального збільшення обсягу товарної маси в обігу.

Другий закон обігу кредитних грошей - «забезпеченість» емісії грошей. Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра гарантувала б видачу позик у міру зростання потреб товарообороту в грошах і погашення кредиту - у разі їх зниження. Строк користування кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його забезпеченням. З погляду заставного права банку забезпечення - це матеріальна гарантія повернення кредиту [5, с. 24-25].

Таблиця 2. - Відмінності паперових і кредитних грошей [6, с. 20].

ПАПЕРОВІ	КРЕДИТНІ
Виникають з функції грошей як засобу обігу; Випускаються державою або центальним банком; Наділені примусовим курсом, обов'язкові до прийому;	Виникають з функції грошей як засобу платежу; Випускаються банками; Не мають примусового курсу;

Перші векселі ниникли ще в середині XII ст. в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сфор-мовано в XVII ст. З розвитком товарно-грошових відносин та удосконаленням банківської справи вексель зі звичайної боргової розписки перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи, вексель - письмове боргове зобов'язання, що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка видала вексель; (або її поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Вексель має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: чітко встановлена форма, абстракт-ність і безспірність, конкретність строку платежу.

Чітко встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин.

Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу.

Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не мас ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни, і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи.

Конкретність терміну платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу.

Векселі бувають двох видів - простий і переказний (тратта). Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк указану суму. Використовується він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Особа, яка пред'явила простий вексель, є одночасно векселедавцем і боржником. Тому такий вексель виписує та підписує боржник. Векселедавець переказного векселя (трасант) і платник, який приймає цей вексель (трасат), - окремі юридичні особи. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора-трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя і векселедавець простого є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін. Вони ще називаються «боржниками першого порядку».

Власник векселя може запропонувати вексель своїм кредиторам для оплати їм боргів чи купівлі товарів. Імовірність прийняття век-селя тим вища, чим вища довіра до економічного становища борж-ника за векселем. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом. З кожним наступним індосаментом підвищується гарантія оплати векселя і його здатність до оборотності, оскільки вимога оплати буде ставитися до кожного наступного індосата, якщо попередній виявився неспроможним оплатити вексель. Створюється солідарна відповідальність усіх осіб, які поставили свої підписи на ньому. Кількість передавальних надписів на векселі відбиває кількість його оборотів, тобто ту «роботу», яку він виконав в обігу як гроші, та характеризує рівень його ліквідності.

Кредитор за векселем може використати його також для одер-жання позички в банку, якщо йому потрібні гроші для платежів, за якими він не може розрахуватися векселем, а також для одержання від боржника грошей за векселем у зазначений у ньому строк.

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комер-ційні векселі виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг. Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій, їх призначення -залучити в оборот додаткові грошові кошти через одержання позички. Якщо фінансові векселівиписуються на підставі взаємної домовленості двох осіб про обмін фінансовими вексе-лями, вони називаються приятельськими. Казначейські векселі - це векселі, які виписує держава (казначейство) для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.

Випуск фінансових векселів не пов'язаний з реальними товарними операціями, тому надмірне зростання його призводить до виникнення в обігу зайвих грошей в інших формах, зокрема банкнот чи депозитних грошей, що підриває сталість їх вартості.

Вексель, що виник в умовах обігу повноцінних грошей, не міг скільки-небудь відчутно замінити їх в обігу. Цьому заважала сама специфіка векселя як приватного боргового знака. Його виник-нення, номінал, емітент тощо мали стохастичний і обмежений характер. З розвитком ринку дедалі гостріше відчувалася потреба в універсальному кредитному засобі обігу, у відповідь на яку виникла банкнота. Банки на основі кредитних операцій стали випускати замість векселів свої зобов'язання - банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний та купівель-ний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Банкнота - в широкому розумінні є простим векселем емісій-ного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі її розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньо-вічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули чітко встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затри-муватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за ними золота. Ця обставина дала змогу банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Непокриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів.

БАНКНОТ

Рисунок 6. - Характерні ознаки «класичної» банкноти

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комер-ційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забез-печується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота -суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Вона на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Банкноти можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який строк, що дає можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами. Вказані переваги надали банкноті особливої якості - загальної оборотності, якої не має вексель (рис. 6).

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося само-регулювання обігу банкнот. Видаючи позички під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а після оплати векселів банкноти поверталися до банку, що забез-печувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Зважена політика щодо державного боргу та виплата доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість впливати на масу банкнот в обігу: продаючи їх на фондовому ринку - зменшувати, а купуючи - збільшувати їх кількість в обігу.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обігу, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і їх рух визначається закономірностями обігу паперових грошей. Можна виділити два основні канали емісії сучасних банкнот:

1. банківське кредитування господарських суб'єктів, що забезпечує
зв'язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;