Суть, функції та предмет естетики

Взаємозв'язок естетики з іншими науками. Основні категорії естетики та основні історичні етапи становлення естетики. Естетичні моделі в європейській естетичній культурі. Особливості естетики модернізму, постмодернізму, масової і елітарної культури.

Рубрика Этика и эстетика
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 17.01.2017
Размер файла 207,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Якщо модерністський твір пов'язували з індивідуальним вишука­ним стилем, авторською рефлексією, домінуючими смислами, наявніс­тю особи героя, що осягає світ, то у постмодернізмі ми знаходимо поетику загального місця, банальну мову, розірвану свідомість, фрагментарність, відсутність зовнішньої обробки. Подібний від­критий текст є плацдармом для безкінечних алюзій, багатьох інтер­претацій, бо в нього із самого початку не закладаються моральні імпе­ративи або ідеологічні очікування.

Якщо в модернізмі те, що раніше вважалося «змістом», тобто безпо­середнім свідченням про реальність, замінюється дослідженням мови як засобу мистецтва і мистецької техніки як її інструментарія, у постмо­дернізмі отримує інший вектор: з'являється спроба піднятися над роз­ривом змістовності і «чистого» мистецтва задля необхідності власного відгуку на сучасний стан -- ситуацію у світі.

Модернізм-скандальність, Постмоденізм- конформізм, м- антиміщанський пафос, п/м- відсутність пафосу, м-емоційне заперечення попереднього, п/м - ділове заперечення попереднього, м-первинність як позиція, п/м- вторннсть як позиція, м-оціночне в самоназві:"ми-нове", п/м- безоціноцне в самоназві:"ми-все", м-декларована елітарність, п/м - недекларована демократичність, м- переважання духовного над матеріальним, п/м- комерційний успіх, м-віра у високе мистецтво, м/п- антиутопічність, м- фактична культура спадкоємність, п/м-відмова від попередньої культурної парадигми, м- виразність кордону мистецтво-не мистецтво, п/м- все може бути мистецтвом.

24. Потреба в естетичному

-- це специфічний вияв невсипущої жадоби людини до цілісності і тотожності, єдності і завершеності індивідуального і родового. Естетичне виникає і функціонує як особливий "орган" і спосіб гармонізації індивіда і відновлення його цілісності та функціональної життєздатності, загальної активізації і формування творчого потенціалу.

Тому потреба в естетичному найбільш нагальна тоді, коли людина втрачає свою тотожність з дійсністю, вступає з нею в конфлікт і виражає свою незгоду з усим тим, що суперечить її ідеалам і прагненням, або в моменти занепаду, втрати віри і стимулів до боротьби та творчості.

Сучасний рівень естетики дає підстави вважати естетичну потребу як специфічне духовне явище, що виникає і формується в людському суспільстві як життєстверджувальний і гармонізуючий, соціалізуючий і гуманізуючий початок.

Потреба у предметі естетичного переживання виникає в людини у результаті нестачі життєвих проявів, неповноти існування індивіда в суспільстві і незадоволення таким станом справ. Але сам предмет, викликавши потрібне переживання, в свою чергу, залишає відчуття нестачі і неповноти, які людина прагне якось надолужити, знайти, здійснити. Цей перманентний вплив, що обумовлює динамізм духовного світу людини і виконує роль могутнього стимулу до творчої діяльності, і становить особливість естетичного переживання.

Естетичне сприйняття - специфічна форма людською діяльності, що залежить від конкретних соціальних умов, національної приналежності, рівня освіченості людства, характеру ідеалів, які хвилювали людей різних епох, від впливу географічної та етнографічної середовища на їхні уявлення про прекрасне, високе тощо. Не існує єдиного визначення цього процесу, естетичне сприйняття розуміють, як:

- духовно-культурне присвоєння особистістю значущого в реальному світі [1];

- особлива форма психічної діяльності людини, сутність якої полягає в тому, що суспільно значущий зміст творів художньої творчості людства, що розвива-ється історично, стає надбанням окремої особистості і робить на неї свій специфі-чний вплив;

- цілеспрямований творчий процес в результаті якого відбувається форму-вання творчо активної особистості, здатної сприймати й оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві [7];

- виникає в результаті безпосереднього чуттєвого контакту людини з предметами і явищами за допомогою органів чуттів.

На основі цих визначень ми виділили три основних компоненти:

Перцептивний.Перцептивний. В рамках цілісного естетичного сприйняття, на відміну від окремого звичайного процесу чуттєвого сприймання явища, процес сприймання має характер безпосереднього споглядання. В процесі естетичного сприймання відбувається діалектична взаємодія чуттєвого і логічного компонентів процесу пі-знання.

Емоційний. Емоції в процесі естетичного сприйняття не можуть бути зведені до однієї окремої, вони представляють собою складне поєднання різних, часто протилежно спрямованих, більш елементарних емоційних реакцій, образів, ідей, які закономірно виникають в нашій свідомості.

Продуктивний. Цей компонент естетичного сприйняття представляє склад-ну послідовність естетичних процесів та категорій. В процесі перцепції та емо-ційної оцінки виникають певні естетичні уявлення - результат естетичного сприй-няття, закріплений в образі сприйнятого об'єкта. На їх основі формується естети-чне враження - пам'ять про естетичні уявленнях, їх оцінка та закріплення у свідо-мості. У поєднанні з естетичними почуттями вони створюють позитивний, мобілі-зуючий вплив на всі психофізіологічні процеси людини. Це стимулює творчу ак-тивність людини, створення нею нових образів за участі процесів мислення та уя-ви, та у кінцевому результаті - їх практична реалізація.

25. Естетичні категорії

-- це духовні моделі естетичної практики, де закріплено досвід опанування людиною світу.

В естетичній свідомості людства незмінним зберігається існування естетичних категорій та їх глибинний зміст. Естетичні ж вподобання змінюються, як у часі, так і у просторі.

Естетичні категорії виступають мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного.

Піднесене -- категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї.

Низьке -- категорія естетики, яка відтворює негативні явища дійсності і особливості суспільного та індивідуального життя, які викликають у людини співвідносну естетичну реакцію (презирство і зневагу). Низьке на противагу піднесеному є буденним, звичайним. Але це не вся звичайна реальність, це гірша, нижча її частина.

26. Розглядаючи будь-який твір мистецтва

-- продукт художньої творчості, в якому відображається дійсність позиції естетичного ідеалу митця, -- можна (теоретично) поділити його на складові частини: зміст і форму. Але у мистецтві неможливо правильно зрозуміти характер змісту та форми окремо від специфіки самого мистецтва. Як з'ясовано вище, специфічна особливість мистецтва виявляється в тому, що воно відображає дійсність у художніх образах і виражає певні сторони суспільної свідомості відповідно до ставлення художника до світу, його естетичних уявлень і майстерності.

Зміст -- це сукупність елементів і процесів явища, те, з чого воно складається. Форма -- внутрішня і зовнішня структура, спосіб існування змісту, певне співвідношення елементів і процесів у часі і просторі, тривалі зв'язки між ними.

Зміст художнього твору може бути представлений у сучасному мистецтві (модернізмі) як вияв духовного світу художника, його почуттів і переживань з приводу якихось явищ, подій. Він не виражає безпосередньо політичних та філософських поглядів майстра, бо тоді це буде не художній твір, а політичний трактат або філософська праця. Художник відображає, відтворює, творить світ, дійсність, а не просто передає свої думки і почуття. Отже, змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зображення, але й суб'єктивне сприйняття художником даного явища.

Для більш глибокого розуміння даної проблеми необхідно поділити зміст художнього твору на елементи: тему та ідею.

Тема -- це коло явищ дійсності, які зображаються автором. Безперечно, що глибина теми, її соціальна значущість, відповідність інтересам людства багато в чому зумовлюють той інтерес, який мистецький твір викликає у людей. Тому й існують «вічні теми».

Ідея -- це важливий бік художнього твору. Це не абстрактна наукова ідея, а ідея специфічна, художня. Вона виникає разом із задумом твору в образній формі як єдність думки і почуття художника. Ідея -- головна думка художнього твору, яка виражає ставлення митця до дійсності, причому одна й та сама тема може бути розкрита, розтлумачена художниками по-різному

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступних поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об'єктивно-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої думки і почуття іншим.

форма включає матеріал і такі елементи, як композиція, сюжет, зображувально-виражальні засоби та ін.

Композиція (з лат. -- упорядкування, розташування) -- це структурна побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його елементів і частин у єдиному цілому. Композиційна побудова твору підпорядкована змісту, сприяє розкриттю руху, динаміці дії, почуттів і думок автора.

27. Естетичне має статус аксіологічного

воно -- царство цінностей, саме тут вони найбільш сконцентровані і найбільш зримо проявляються і функціонують.

Цінністю для людини є все те, що є для неї благом, добром, красою тощо і здатне задовольняти її потреби в самоутвердженні і функціонуванні як родової істоти. Як значиме і потрібне, цінність є свідченням досягнутого рівня культури суспільства і включення індивіда в предметні (матеріальні чи духовні) відносини і зв'язки, слугує стимулом у його життєдіяльності і орієнтиром у поведінці. В цінності зафіксоване життєво важливе і зорієнтоване на бажане, на світ, яким він має бути, і на людину, якою вона повинна стати. Залежно від змісту і характеру цінностей людина може відчувати піднесеність і окриленість, а може відчувати себе пригніченою і занепасти духом. Сфера цінностей створює особливу культурно-історичну реальність. У цінностях бачать ціль і засоби культуротворчої діяльності людини, а в культурі -- перетворення людиною себе і свого світу відповідно до певних цінностей. Цінності є ядром культури, квінтесенцією всього досягнутого у всіх сферах суспільної діяльності людини.

Процес усвідомлення значимості (ваги) об'єкта (предмета) для людини відповідно до певної цінності називається оцінкою, якимось специфічним, не гносеологічним продуктом, що обумовлюється і двонаправленістю ціннісної орієнтації -- на об'єкт і на самого суб'єкта, і "обернутістю" одержаної інформації на тих, хто оцінює. Цілі, інтереси, мотиви, вчинки -- все це залежить від цінностей, ієрархія яких будується за їх значимістю в життєдіяльності людини. Увінчує ієрархію цінностей певної сфери людської життєдіяльності ідеал як особливий "згусток суспільних відносин", що вбирає в себе інші цінності і згуртовує їх у певне спеціалізоване ціле, водночас залежачи від своїх складових.

28. Новітня епоха

характеризує збереження традиційних елементів постмодернізму введення нових форм, збереженням класичної традиції зміщеної у новому контексті, подальшої переоцінкою класичних естетичних цінностей в бік їх релятивізації. Зберігаються концепти психоаналізу (роль несвідомого, його вплив), інтерпритується Едіпів комплекс, інцест, інзестенціальної філософії(абсурд), феноменології(індивідуальної життєвої стилістики), філософії пост-модернізму(парадокс,нонсенс,симулякр,деконструкція).

Людська істота, що перебуває за межами добра і зла, обирає свої цінності адаптовуючись до життя.

Будь які естетичні цінності в тому числі потворне, тілесне, шокуюче-мають право на існування.

Новаторська парадигма ще не є стабільною, вона динамічна, збагачується новими поняттіми, категоріями(в кіно-Ларс фон Трієр, живописі, літературі, арт-хаусі). Симатичній одиниці нової естетики, її категорійний апарат поєднує елементи моностильової і полістильової культури, клас. і не класичні естетичні принципи, раціональне і ірраціональне, містичне, абсурдне.

Для нон-клас. культури характерно: 1.зміщення акцентів. 2.занурення класичнох форми у нові незвичні контексти. 3.розгортання багатопланових сценарієв. 4.елементи парадоксу, несподіванки, що стимулює увагу глядача.

Еклектичних характер нон-клас. естетики можна пояснити розмаїттям філ. концепцій, інтенсивним культурним обміном, демократичними процесами, інтелектуалізацією суспільства, чи навпаки поширенням масової культури, її вимог і засобів відтворення.

Нові естетичні цінності виникли під впливом духовної кризи притаманної пост-індустріальному суспільству.

Одним із особливостей нової естетики є міфологізація реальності сприйняття, життя як містифікації, симулякру.

Символом нового часу є-лабіринт, метафора життя, де людина шукає свою нитку Аріадни. Категорія лабіринт-символ який має нову актуальність. Мінотавр, який символізує несвідоме-є негативним проявом людини, цей образ виникає: Еко і Грінуея. Лабіринт-символ ензестеційної кризи, розгубленного блукання в житті.

Блукання в лабіринті не вимагає розуму, дії людини опосередковуються інтуіцією, подаються як абсурдні. Абсурд набуває особливої значущості, принципу на основі якого описується коло явищ.Виникають нові жанри: 1.театр абсурду. 2.абсурдний роман.

Абсурд стає головним принципом сюжетних колізій. Естетика сюрреалізма доводить до кінця гру абсурду, як показника відсутності жорстких життєвих сценарієв. Абсурд демонструє розпад особистості, вдається до чорного гумору. Крайньою категорією абсурду є жорстокість. Нова естетика відкидає жорстокість, як характеристику що не має права на існування.

Категорія повсякденність. є такою категорією, від якої авангард відмовився, як від рутинної. в 21 сторіччі повсякденність розвивається в поп-арті та інших напрямах. Повсякденність розглядається як реалізм творчості художника. Повсякденні речі сприймаються як звичні, поданні у різних контекстах.

Категорія тілесність-виходить за межі духовного, нова парадигма доводить, що людина не може бути відчудженною від тілесного. Виникають нові поняття: сексуальність,осмислюються у якості головного компоненту буття сучасної людини. Споглядання високих цінностей внутрішнього глибинно-психологічного руйнується в гру вступають: культ тіла, тілесна краса, брутальність як вища міра натуралізації.

30. Естетична діяльність

-- це будь-яка людська діяльність у її загальнолюдському вимірі (хоча загальнолюдське не вичерпується естетичним. Разом з красою зміст загальнолюдського складають добро, істина, свобода тощо). Наприклад, кожній людині красивий будинок подобається більше, ніж непоказний, і на будівництво такої оселі будуть спрямовані всі її зусилля; елегантне плаття приваблює більше, ніж лантухувате, тому вибір за інших рівних умов буде зупинений на першому. Кожен сподівається побачити результат своєї праці гармонійним, пропорційним, привабливим, який прикрашає побут, працю, оселю, зовнішність особистості, піднімає її настрій, самопочуття.

Мета естетичної діяльності -- перетворення дійсності за законами краси, тобто за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Це пов'язує естетичну діяльність з діяльністю творчою, яка акцентує на перетворюючому характері впливу, естетичний намір вносить якісний сенс, «зверхідею» цього перетворення. Зв'язок між естетичним та творчим характером людської діяльності є діалектичним, відсутність будь-якого аспекту позбавляє сенсу діяльність в цілому.

Субьектом діяльності є група, нації, народи, індивіди.

Об'єктом ест. діяльності є навколишній світ.

Різновиди естетичної діяльності:

А. діяльність, пов'язана з споживанням естетичних цінностей (аукціон, крамниця одягу)

Б. діяльність, спрямована на створення естетичного об'єкта (живопис, музика)

В. діяльність, спрямована на розподілення, розповсюдження, обмін, збереження естетичної цінності - урок, концерт.

Цінності, що створюються у процесі естетичної діяльності, мають вічний характер.

Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її частина (згадаймо, наприклад, танці народів Півночі, в яких відтворені звичаї та головні види трудової діяльності, наприклад, мисливство (полювання на тюленів, оленів, качок тощо). Тому необхідно враховувати таке: естетична діяльність -- це необхідний аспект суспільної практики, на підставі якої розвивається естетичне виробництво (творчість і свідомість) та естетичне споживання; естетична діяльність -- атрибут (істотна властивість) будь-якої соціальної діяльності, що створює довершену річ, досконалий твір, породжує відточену думку (ідею); однак естетичну діяльність можна розглядати як окремий вид діяльності, яка існує самостійно. Так характеризується вид діяльності, де безпосередньо та в основному розв'язуються естетичні завдання.

Отже, естетична діяльність внутрішньо неоднорідна. Вона розглядається як система видів діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення та характером того об'єкта дійсності, на який це перетворення спрямоване. Усі види предметів естетичної діяльності та співвідносні з ними їх різновиди узагальнюються схематично так:

1. Естетичне перетворення навколишнього середовища

Формування естетично розвиненої особистості

Створення художніх цінностей

2. Практична (вдосконалення навколишнього середовища)

Духовно-практична (духовно-культурна)

Художньо-практична (гра, карнавал)

Художня (продуктивна - створення об'єктів діяльності)

3. Естетична організація виробництва

Естетична організація побуту

Садово-паркова культура. Мистецтво букета, косметики тощо

4. Дизайн

З перелічених особливостей естетичної діяльності випливають такі висновки:

1. Естетична діяльність співвідносна з усіма видами людської діяльності, але ступінь її наявності залежить від націлювання особистості на перетворення світу за законами краси, тобто від розвиненості естетичної потреби; здатності особистості до такого перетворення, тобто від розвиненості естетичних умінь, навичок, знань тощо; умов, за яких ця діяльність здійснюється.Обставини можуть сприяти як реалізації цих якостей та потреб особистості, так і їх формуванню. Однак умови виконання можуть заважати реалізації цілей естетичної діяльності, а також гальмувати розвиток естетичної свідомості особистості.

2. Види естетичної діяльності співвідносні з наявністю естетичних та інших цілей, що є метою такої діяльності, а також з характером предмета, що перетворюється.

Власне естетична діяльність -- діяльність, що спрямована на досягнення будь-яких неутилітарних цілей. Насамперед, це художня діяльність, за винятком архітектури та декоративно-побутового мистецтва. Інша справа -- духовна користь, яку дістає особистість під час спілкування з другом, читання книги або сприйняття величних явищ природи, тощо.

3. Результатом естетичної діяльності є не тільки світ предметів та навколишнє середовище, що перетворюються за законами краси, а й сама людська суб'єктивність, яка збагачується та удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню та іншим навичкам і умінням, що мають естетичну природу. Серед них: відчуття форми, уміння мислити за аналогією та асоціацією, образне мислення, інтуїція, а також уміння організувати свою працю так, щоб вона приносила насолоду, тощо.

31. Професійна естетики та естетика як необхідний компонент фахової культури

З'ясувати походження професійної естетики - це простежити взаємозв'язок моральних вимог з поділом суспільної праці і виникненням професії. На ці питання, багато років тому звертали увагу Арістотель, потім Кант, Дюркгейм. Вони говорили про взаємозв'язок поділу суспільної праці з моральними принципами суспільства. Вперше матеріалістичне обгрунтування цих проблем дали К. Маркс і Ф. Енгельс.

Виникнення перших професійно-ететичних кодексів відноситься до періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів у XI-XII ст. Саме тоді вперше констатують наявність у цехових статутах ряду моральних вимог по відношенню до професії, характеру праці, співучасникам з праці.

Однак ряд професій, що мають життєво важливе значення для всіх членів суспільства, виникли в далекій давнині, і тому, такі професійно-етичні кодекси, як "Клятва Гіппократа", моральні встановлення жерців, які виконували судові функції, відомі набагато раніше.

Професіоналізм як моральна риса особистості

Професійна естетика - це сукупність моральних норм, які визначають ставлення людини до свого професійного обов'язку.

Моральні відносини людей у трудовій сфері регулює професійна естетика. Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного процесу виробництва і матеріальних цінностей.

Змістом професійної етики є кодекси поведінки, які наказують певний тип моральних взаємин між людьми і способи обгрунтування даних кодексів.

Професійна етика вивчає:

відносини трудових колективів і кожного фахівця окремо;

моральні якості, особистості фахівця, які забезпечують найкраще виконання професійного обов'язку;

взаємовідносини всередині професійних колективів, і ті специфічні моральні норми, властиві для даної професії;

особливості професійного виховання.

Про класовий характер моралі у сфері праці свідчить написана у першій третині II століття до н.е. християнська біблійна книга "Мудрість Ісуса, сина Сираха", в якій має науку про те, як слід ставитися до свого раба: "їжа, палиця і тягар - для осла, хліб, покарання і справа - для раба. Займай раба работою і матимеш спокій; ослабнув руки йому - і він буде шукати свободи. У процесі праці між людьми складаються певні моральні відносини. У них є ряд елементів, притаманних усім видам професійної етики.

По-перше, це відношення до суспільної праці, до учасників трудового процесу.

По-друге, це ті моральні відносини, які виникають в області безпосереднього зіткнення інтересів професійних груп один з одним і суспільством.

У професійній діяльності людина виявляє суб'єктивні почуття, вона роздумує, переживає, оцінює, прагне до нових результатів. У відповідних до цих відносин ситуаціях багато чого повторяється, стає типовим, що й характеризує самостійність професії, її моральні засади. Це, в свою чергу, ставить сталі вимоги до вчинків людей, обумовлює специфіку їх поведінки. Як тільки ті чи інші професійні відносини набувають якісної сталості, починають формуватися особливі моральні настанови, що відповідають характеру праці. Таким чином, виникає професійна мораль з її основним елементом - нормою, яка відображає практичну доцільність певних форм взаємовідносин як всередині професійної групи, так і у взаємовідносинах її з суспільством

Таким чином, професійна мораль повинна розглядатися в єдності з загальноприйнятою системою моралі. Порушення трудової естетика супроводжується руйнуванням загальних моральних установок, і навпаки. Безвідповідальне ставлення працівника до професійних обов'язків становить небезпеку для оточуючих, завдає шкоди суспільству, може призвести в кінцевому рахунку і до деградації самої особистості.

У сучасному суспільстві особистісні якості індивіда починаються з його ділової характеристики, ставлення до праці, рівня професійної придатності. Все це визначає виняткову актуальність питань, складових зміст професійної етики. Справжній професіоналізм спирається на такі моральні норми як борг, чесність, вимогливість до себе і своїх колег, відповідальність за результати своєї праці.

Професійна естетика вивчає:

o відносини трудових колективів і кожного спеціаліста зокрема до суспільства в цілому, класів, прошарків, їх інтересів;

o моральні якості особи спеціаліста, що забезпечують найкраще виконання професійного обов'язку;

o специфіку моральних взаємин спеціалістів і людей, що є безпосередніми об'єктами їх діяльності;

o взаємовідносини всередині професійних колективів і ті особливі для даної професії моральні норми, які виявляють ці відносини;

o професійну діяльність як моральнісну рису особистості;

o особливості професійного виховання, його цілі й методи. Обґрунтування морального аспекту взаємовідносин між людьми в процесі праці передбачає:

- визначення мети трудової діяльності і її мотивації,

- вибір нормативних настанов і засобів реалізації поставлених цілей,

- оцінку результатів праці, їх суспільно-морального сенсу. Професійна мораль функціонує не тільки на рівні теоретичних принципів і настанов, але й повсякденних уявлень та у сфері практики поведінки людей у різних видах трудової діяльності.

Професійні моральні норми - це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів.

Основними видами професійної етики є: лікарська етика, педагогічна етика, етика вченого, актора, художника, підприємця, інженера і т.д. Кожен вид професійної етики визначається своєрідністю професійної діяльності, має свої специфічні вимоги в області моралі. Так, наприклад, етика вченого припускає в першу чергу такі моральні якості, як наукову сумлінність, особисту чесність, і звичайно ж патріотизм. Судова етика вимагає чесності, справедливості, відвертості, гуманізму (навіть до підсудного при його винності), вірності закону. Професійна етика в умовах військової служби вимагає чіткого виконання службового обов'язку, мужності, дисциплінованості, відданості Батьківщині.

естетичний свідомість естетика дизайн

32. Дизайн як форма естетичного опанування світу:визначення дизайну, його види, історія розвитку

Дизайн- сучасне мистецтво худ. конструювання, розробка зразків, раціональної побудови предметного середовища.Дизайн форма організації худ. проектної діяльності яка виробляє основу споживчої цінності,продуктів матеріального і духовного виробництва. Першими фахівцями в галузі дизайну представники кіл,рекламного бізнесу.Фах дизайнера поєднує синтез знань галузі економіки, маркетингу.Естетики худ. мистецтва, психології( масової). Дизайн одягу ( Пью Гарет, Гальяно) дизайн інтерєру,виставковий, робочого місця, арт дизайн, фітодизайн,праці, вебдизайн, промисловий, інформаційних технологій. В основі дизайу лежать принципи функціональності: зручність, затребованість, конструктивність, ергономічність,естетизм, елемент унікальності, новизни.

Перше дизайнерське бюро з,явилося США. Гловними мотивами тогочасної діяльності дизайнерів це продаж товару його реклама с максимілізацією прибутку.Поступового сприйняття нових форм трансформувалися естетичне явище 20ст. феномен дизайну.Дизайнери видатні:Норман бел Геддес його робота «Обрій», генри дрейфус,Рейман фердинант Лауї співпраця дизайнера з промисловйями бізнесменами розробка естетичних концепцій форми та змісту в товарі з метою оптимізаціїсприйняття та реалізації отримане назву промислового дизайну. Представники дизайну демонструють власний стиль що робить дизайнерський продукт впізнаваним. Американський стиль дизайну, японський, роль доцільність, асиметрія, композиція, німецький дизайн економічність, вписанність кореляції середовища.

Стилі дизайну Їх існує досить багато. Ідеї дизайну втілюються з використанням різноманітних матеріалів. Те чи інше оформлення простору, житлового або комерційного, відображає головним чином смаки і переваги власників. Декор "по-англійськи" Цей строгий, певною мірою консервативний стиль вважається традиційно еталоном доброго смаку, елегантності, вишуканості. дерево. Арт-деко Цей стиль зародився в Парижі в 1920-40-х роках. Він став першим в епосі 20-го століття і успадкував всі прагнення до нового, яке було властиво модерну. Арт-деко орієнтований на минуле, свідомо при цьому заперечує аскетизм. Інтер'єр в цьому стилі прагне до розкоші, що втілюється в комбінації примітивного і екзотичного мистецтва. В оформленні незвично поєднуються елементи старовини, східні мотиви, абсолютно різні матеріали і шедеври мистецтва 1 половини 20-го сторіччя, при цьому особливо місце займає кубізм.

Модерн Якщо говорити про те, які існують види сучасного дизайну, то про це напрямку слід сказати в першу чергу. Модерн цікавий своїми несподіваними рішеннями. Сам стиль має кілька напрямків. Одним з них є арт-нуво. У такому інтер'єрі всі деталі представляються як би природними, природними, а не придуманими та створеними людиною.

Вінтаж Цей стиль дуже елегантний, в якійсь мірі "женственен". Вантаж з'явився у Франції і досить швидко завівав світ, поширившись не тільки на архітектурне напрямока. Треба сказати, що за таку роботу візьметься далеко не кожен дизайнер. Кантрі Само слово означає "сільський", "сільський". Стиль кантрі прийшов з Англії. Інтер'єр наповнений народними традиціями, духовністю. При цьому, незважаючи на досить давнє формування напрямки, воно може виглядати досить сучасно. Мінімалізм Цей стиль вважається найяскравішим і разом з цим одним з найбільш суперечливих з усіх напрямків 2-ої половини 20-го сторіччя. Основою оформлення вважається грамотне планування простору.

Дизайн як творчий процес можна розділити на:

художній дизайн - створення речового світу суто з точки зору естетики сприйняття (зовнішні прояви форми); технічну естетику - науку про дизайн, що враховує всі аспекти, і насамперед конструктивність (ранній етап становлення), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу і т. д. (сучасне розуміння).

33. Естетичні ідеї античної доби (Сократ,Платон,Аристотель)

Антична естетика розвивалася в Давній Греції і Римі.

Вона мала своїм витоком міфологічні уявлення, що склалися в первісному суспільстві.

Антична естетична думка досягла найвищого розквіту в період VII ст. до н.е. -- III ст. н.е., коли на зміну чуттєво-наочному, інтуїтивному уявленню натурфілософів про Космос приходить інтерес до самої людини, що що пізнає. Античні мислителі сформулювали найголовніші проблеми естетики:

питання про відношення естетичної свідомості до дійсності, про природу мистецтва, про сутність творчого процесу, про місце мистецтва в житті суспільства. Вони розробили теорію естетичного виховання. Велика заслуга античних мислителів в аналізі естетичних категорій прекрасного, міри, гармонії, трагічного, комічного, іронії та ін.

Естетичні поняття і терміни оформлюються уже в ранній грецькій літературі -- в епосі Гомера і Гесіода. У Гомера зустрічаються найважливіші естетичні терміни: «красота», «прекрасний», «гармонія» та ін. В «Ілліаді» і «Одісеї» даний опис танків, розповідається про те, яке місце займали спів і музика в житті греків. При цьому раціональні думки Гомера про мистецтво вигадливо поєднуються з міфологічними уявленнями.

Поєднання міфологічного і раціонального ми зустрічаємо й у Гесіода -- автора поэм «Труди і дні» і «Теогонія». Краса і добро у нього мисляться як такі, що виходять від богів. Художню творчість він також вважає актом божественним.

У центрі уваги давньогрецького філософа Сократа знаходиться людина. При цьому людина цікавить Сократа з боку її практичної діяльності, поведінки, моральності. З цих позицій Сократ розглядає і естетичні проблеми. Відповідно до поглядів Сократа, всяка людська діяльність переслідує певну ціль. Вищим результатом цієї діяльності є абсолютне благо. Естетична діяльність також є доцільною, тому її продукти повинні оцінюватися з погляду відповідності певній цілі. Отже, за Сократом, прекрасне не існує як абсолютна властивість предметів і явищ. Воно розкривається лише в їх (предметів і явищ) відношеннях і у своїй сутності збігається з доцільним. Такий підхід до естетичних категорій призвів до того, що прекрасне як центральне естетичне поняття стало розглядатися. Мистецтво, за Сократом (особливо скульптура), зображує не тільки тіло людини, а й її душу. В цій думці Сократа викладена його концепція духовної красоти. Сама ж думка про духовну красу не була архаїчною, вона з'явилася тільки в класичний період. Але в пізніших естетичних системах обидва мотиви -- краса форми і краса душі -- знаходили сильне і живе вираження, що одержало назву калокагатії -- єдності добра, краси і блага, прекрасної форми і внутрішньої досконалості.

Такий потужний крок у розвитку естетичних ідей античності зробив великий давньогрецький філософ Платон Згідно з Платоном, чуттєві речі мінливі. Вони виникають і зникають, і вже в силу цього не являють собою сутності буття. Справжнє буття уття. Справжнє буття властиве лише особливого роду духовним сутностям -- «видам» або «ідеям». «Ідеї» Платона -- це загальні поняття, що подають собою самостійні сутності, верховною ідеєю є ідея блага.

Питання естетики піднімаються у багатьох творах Платона -- «Гиппій Більший», «Держава», «Федон», «Софіст», «Пир», «Закони» та ін. Прекрасна ідея протиставляється Платоном чуттєвому світу, вона знаходиться поза часом і простором, не змінюється. Оскільки краса має позачуттєвий характер, то вона осягається, за Платоном, не почуттями, а розумом. Ця ідеологія стала у Платона базою для аналізу мистецтва. Відомо, що попередники Платона розглядали мистецтво як відтворення дійсності через імітацію. Так підходили до мистецтва Геракліт, Сократ. Платон також говорить про імітацію чуттєвих речей, що самі, проте, є відбитками ідей.

Художник, що відтворює речі, відповідно до поглядів Платона, не піднімається до розуміння істинно існуючого і прекрасного. Створюючи витвір мистецтва, він лише копіює чуттєві речі, які, у свою чергу, є лише копіями ідей. Виходить, зображення художника є не що інше, як копії з копій, імітації імітацій, тіні тіней тощо.

Як повторний відбиток, як відбиток відбитого, мистецтво, за Платоном, позбавлене пізнавальної цінності. Більше того, воно брехливе і перешкоджає пізнанню істинно існуючого світу. У аналогічному плані Платон розглядає і творчий процес. Він різко протиставляє художнє натхнення пізнавальному акту. Натхнення художника ірраціональне, протирозумне. Характеризуючи творчий процес, Платон користується такими словами, як «натхнення» і «божественна сила». Поет творить «не від мистецтва і знання, а від божественного визначення й одержимості».

Відповідно до цієї теорії, художник творить у стані натхнення і одержимості. Платон не обмежується загальним розбором категорій прекрасного, природи мистецтва і сутності художньої творчості. Його цікавить і соціальний бік естетичного.

Одним із найвизначніших критиків платонізму був Арістотель Питання естетики обговорюються Арістотелем у таких творах, як «Риторика», «Політика» і особливо в «Мистецтві поезії». Цей твір, названий коротко «Поетикою», дійшов до нас у неповному і недостатньо обробленому вигляді. «Поетика» Арістотеля є узагальненням художньої практики свого часу і, так би мовити, склепінням правил для творчості, тобто носить певною мірою нормативний характер. На противагу Платонові, що переважно схиляється до умоглядного, абстрактного трактування естетичних категорій, Арістотель, навпаки, виходить завжди з практики мистецтва.

Арістотель, як і його попередники, у центр своїх естетичних міркувань ставив проблему прекрасного. Основними видами прекрасного, за прекрасного. Основними видами прекрасного, за Арістотелем, є: злагодженість, домірність і певність. Арістотель бачить завдання мистецтва в імітації (з грец. -- мимесис). У «Поетиці» філософ говорить про три різновиди імітації: у засобі, предметі і способі. Всі види мистецтва, відповідно до Арістотеля, різняться засобами імітації: звук -- засіб для музики і співу; фарби і форми -- для живопису і скульптури; ритмічні прямування -- для танків; слова і метри -- для поезії.

Названі види мистецтва Арістотель поділяє ще на мистецтва прямування (поезія, музика, танок) і мистецтва спочинку (живопис і скульптура).

Драма поділяється на комедію і трагедію. Трагедія, за Арістотелем, впливає таким чином, що збуджує співчуття і страх, вона очищає ці пристрасті (з грец. -- катарсис -- очищення). Арістотель називає катарсис ціллю трагедіїЗначний інтерес мають міркування Арістотеля з приводу творчого процесу.

Велике місце в працях Арістотеля займає проблема виховної ролі мистецтва, вказівка на зв'язок мистецтва з моральністю людей. У творчості Арістотеля давньогрецька естетична думка досягла свого найвищого розвитку.

34. Дизайнерське проектування як процес формотворення. Засоби, елементи, ринципи дизайну. Маркетингові та рекламні стратегії дизайну як візуального капіталу

Дизайн- сучасне мистецтво худ. конструювання, розробка зразків, раціональної побудови предметного середовища.Дизайн форма організації худ. проектної діяльності яка виробляє основу споживчої цінності,продуктів матеріального і духовного виробництва. Першими фахівцями в галузі дизайну представники кіл,рекламного бізнесу.Фах дизайнера поєднує синтез знань галузі економіки, маркетингу.Естетики худ. мистецтва, психології( масової). Дизайн одягу ( Пью Гарет, Гальяно) дизайн інтерєру,виставковий, робочого місця, арт дизайн, фітодизайн,праці, вебдизайн, промисловий, інформаційних технологій. В основі дизайу лежать принципи функціональності: зручність, затребованість, конструктивність, ергономічність,естетизм, елемент унікальності, новизни.

Перше дизайнерське бюро з,явилося США. Гловними мотивами тогочасної діяльності дизайнерів це продаж товару його реклама с максимілізацією прибутку.Поступового сприйняття нових форм трансформувалися естетичне явище 20ст. феномен дизайну.Дизайнери видатні:Норман бел Геддес його робота «Обрій», генри дрейфус,Рейман фердинант Лауї співпраця дизайнера з промисловйями бізнесменами розробка естетичних концепцій форми та змісту в товарі з метою оптимізаціїсприйняття та реалізації отримане назву промислового дизайну. Представники дизайну демонструють власний стиль що робить дизайнерський продукт впізнаваним. Американський стиль дизайну, японський, роль доцільність, асиметрія, композиція, німецький дизайн економічність, вписанність кореляції середовища.

Метою дизайнерського проектування є створення промислових виробів споживчих товарів що максимально відповідають у умовах експлуатації. Дизайнерські рішення доповнюючі ергомонічні (зручні), дозволяють підвищити якість продукту, зручність у використанні. Важливою є композиція у дизайні вибір головної теми проекту підкресленний за допомогою змісту і форм, що виступають естетичними параметрами дизайнерського проекту. Дизайнерські рішення повинні корелювати з призначенням об,єкта дизайну,гармонічністю його писанності у середовищі зі збереженням функціональних хар-к. Товар завжди пов,язанний з середовищем та іншої предметами як система. Дизайнерський ансамбль - сукупність елементів яке представляє струнке узгоджене ціле явмще домінуючий є принцип стильової доречності. Протилежною формаою є еклектизм (вирвані фрагменти) Тектоніка у дизайні один із засобів, муз. Виразності пов,язанний з матеріально-конструктивною основою об,єкта,технологією його виготовлення, матеріальної основи. Дизайнер по різному підходить до форми об,єкта. Соціокультурні основи дизайну.В ролі продуктів дизайну виступають різні об,єкти від книги до одягу, інтерєру. Продуктом дизайну вважаються певні властивості речей, що враховуються дизайнерами при його створенній з метою оптималізованого теражування. Дизайн можно розглядати як галузь, як призму матеріальних чи духовних потреб, актуальний момент часу. Будь який продукт повинен відповідати засобам соц. середовища. Елітарні культурні, масові, середнього класу, субкультурних груп. Важливу роль відіграють засоби дизайну як реклама яка може бути прямою і опосередкованною, пасивною та активною.Споживча орієнтація, інтерес, зміст і форма, під формаю можна розглядати зовнішню оболонку продукту. Дизайнери співпрацюють з психологами які вивчають роль псих. механізмів як засобів впливу на сприйняття диз.продукту.Якісний диз. Продукт теражується, переходить у сферу мосової культкри.Елітарна культ. Зберігає відносну закритість.

35. Теоцентризм середньовічної естетики.Гуманістичні ідеали доби Відродження

Середньовічна естетика

Доба Середньовіччя починається в Європі з кінця IV ст. і завершується приблизно в XIV ст. Середньовічна культура - це культура релігійного типу, якому притаманна різка перевага релігії над усіма іншими сферами культури. Насиченість усієї системи культури духом релігії та її принципами, знищення всього, що не відповідає нормам, канонам і догматам церкви стають типовими для Середньовіччя, втілюються у своєрідному світогляді.

Центральне місце у християнській моделі світу належало Богу, як вищому, всеохоплюючому началу. Бог є творцем світу з його упорядкуванням. Основним принципом цього упорядкування є ієрархія різних, рівнів світобудови Отже, основу християнської картини світу складає протистояння божественного і земного, "світу горнього" і "світу земного", духовного і матеріального, добра і зла.

Теоретичне обгрунтування християнського світобачення було здійснене середньовічною філософією. Філософію Середньовіччя часто йме ну вали "служницею теології (богослов'я)", оскільки розвиток її дуже тісно був пов'язаний з релігією християнства. Дійсно, філософія цього періоду теоретично обґрунтовувала догмати християнства; виробляла теоцентричну модель світу, де центром світобудови був Бог-творець; вивчала всі проблеми у зв'язку і крізь призму християнського розподілу світу на добро (небесне, божественне) і зло (земне, диявольське). Головне місце в естетичній системі займала божественна краса. А світ наповнений красою, оскільки він - творіння бога. Творчий процес був прирівняний до божественного акту, бо художник - це посередник між вищими силами та людьми. Завдання мистецтва полягало не в реалістичному відображенні світу, а в тому, щоб застосовуючи символи, алегорії та знаки, натякати на вічне.

В- історії естетичної думки можна виділити два хронологічні періоди: раннього та пізнього середньовіччя. Найвизначнішими представниками естетики середньовіччя виступають Аврелій Августин, Псевдо-Діонісій Ареопагіт та Фома Аквінський.

Теоцентричну філософію репрезентує християнський богослов Аврелій Августин В центрі світотворення, за Августином знаходиться Бог - триєднання абсолютної істини, добра та краси. Бог створив світ за законами краси, тому він є прекрасним. Краса ієрархічна, виступає мірилом усіх речей. Вона втілюється в таких принципах як цілісність, єдність, порядок та форма. Значну увагу філософ приділяв питанню мистецтва, змістом якого виступає краса, насамперед духовна. Пріоритетним є мистецтво, що відтворює саме таку красу: поезія та музика. Всі мистецтва повинні долучати людину до краси та духовних цінностей. Це можливо шляхом прямого емоційно-естеяйчного впливу, чи за допомогою візуальних знаків-символів. Знак у Августина стає універсальною категорією. Знаками виступають різні міметичні зображення, мова, алегорії та ін. Саме знаки натякають на божественну сутність речей, ведуть до розуміння істини, навіть насолоду від сприйняття творів мистецтва; Августин розуміє як знак вищої духовної насолоди. Знаково-символічний характер мистецтва став однією з характерних рис естетичного мислення в Середні віки.

Естетика епохи Відродження

Терміном Відродження (Ренесанс) називають період між середньовіччям та новим часом, хронологічні межі якого охоплюють XIV-XVI ст.

В епоху Відродження формується уявлення про людину, як "земного Бога", яка є справжнім творцем своєї сутності та всього, що створюють людські руки й інтелект. Ця ідея найбільш повно втілюється в постаті митця, який у своїй творчості об'єднує людське (тобто майстерність, виконання) і божественне (ідею, талант). Саме така людина стає справжньою універсально розвинутою особистістю. Саме митець, художник, об'єднуючи в своїй діяльності теорію і практику, створюючи реальні предмети з "нічого", з ідеї, задуму, уподібнюється Богу.

В епоху Ренесансу формується сучасне уявлення про мистецтво, розвивається теорія мистецтва - естетика. В центрі мистецтва знаходяться людина і природа. Художники і скульптори шукають засобів прийомів відповідного відтворення життя у всій його різноманітності багатстві. Особливістю естетики Відродження було те, що вона безпосередньо пов'язувалась із художньою практикою. Сутність мистецтва визначалась як "наслідування природі", тому саме живопис, як вид мистецтва, що максимально точно відтворює дійсність, розвивається найбільш інтенсивно. Естетика Відродження, виходячи з визначення сутності мистецтва, велику увагу приділяє зовнішній подібності. Світ, що оточує людину, прекрасний і гармонійний, а тому заслуговує відтворення у всій його повноті. Тому така велика увага приділяється технічним проблемам мистецтва: лінійній перспективі, світлотіні, тональному колориту, пропорціям.

Митці та теоретики епохи Відродження приділяли значну увагу пропорціям, симетрії, перспективам. Формулюючи правило "Золотого перетину", намагались знайти ідеальну (абсолютну) геометричну основу мистецтва. Наприклад, італійський математик Л. Пачолі в роботі "Про божественну пропорцію" писав, що "правилу золотого перетину" підпорядковуються усі земні предмети, які претендують на звання красивих. А відомий німецький художник та мислитель Альбрехт Дюрер (1471-1528 рр.), абсолютизуючи роль пропорції вважав, що за її допомогою можна передавати не тільки різні типи людського тіла, а й різні темпераменти, вік та рухи людини.

З художньою практикою пов'язана естетика Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.). Його естетична концепція базувалась на ідеї про пріоритет досвіду (відчуттів) над мисленням людини. Найвищим з людських відчуттів, джерелом усіх наук та мистецтв є зір. Красу він вбачає в першу чергу в кольорі, формі, композиції, співвідношенні частин. Відповідно найвищім з усіх видів мистецтв, наукою є живопис.

Художник не лише Використовує Пропорції Для відображення реальних предметів та явищ, а й створює власні образи." Живописець не лише сперечається та змагається з природою... Жалюгідним є майстер, твір якого випереджає його судження; лише той майстер досягає досконалості, в творах якого домінує судження" - писав митець. Прекрасне в мистецтві, не визначається зовнішньою красивістю. Сутність прекрасного полягає в наявності протистоянні всієї гами естетичних цінностей - піднесеного та низького, прекрасного та потворного. Художник маніпулюючи ними, створює справжній витвір мистецтва.

36. Естетика модернізму,концептуальні засади та основні напрямки (імпресіонізм, фовізм, кубізм, абстракціоналізм, сюрреалізм, супрематизм та ін). Літературний модернізм

Модернізм -- це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці XIX-- початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.

Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури.Модернізм має такітечії: неокласицизм, неоромантизм, імпресіонізм, символізм, футуризм, експресіонізм.

Загальні риси модернізму:

o особлива увага до внутрішнього світу особистості;

o проголошення самоцінності людини та мистецтва;

o надання переваги творчій інтуїції;

o розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;

o пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);

o прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали.

Інпресіонізм -напрям який фіксує світ чуттєвих вражень.Найбільш відомою вігурою інпресіонізму є Ван Гог, Роль Гоген.В межах М. Можна виокремлити напрямки, екзистенціалізм (емоційність, гротеск, пародія, контраст фарб О.Дикс, О.Кокошка,Ф. Кафка,Стравинский, Д.Шостакович. Імпресіонізм (від фр. "враження") вів свій початок у другій половині XIX ст., і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу у живописі (К. Моне, Е. Мане. О. Ренуар, Е. Дега), звідки поширився на інші мистецтва (О. Роден у скульптурі, М. Равель, К. Дебюссі, І. Стравинський у музиці) і літературу. Тут основоположниками імпресіонізму стали брати Гонкури та Поль Верлен. Виразні прояви імпресіонізму були у творчості Гі де Мопассана і Марселя Пруста, до імпресіоністів належали Кнут Гамсун, Гуго фон Гофмансталь, Ю. Тувім.

Фовізм (від фр. fauve - дикий) - напрям у французькому живописі та музиці кінця XIX - поч. XXст. На паризькій виставці 1905 року "Осінній салон", де брали участь художники А.Матісс, М.Вламінк, А.Дерен, А.Марке, Е.Фрієз, Р.Дюфі (ідеологом і засновником цього художнього напряму вважається А.Матісс), були продемонстровані полотна художників, що залишали у глядача відчуття енергії і пристрасті, що йшли від картин. Один з французьких критиків назвав цих живописців дикими звірами (les fauves). Так випадкове висловлювання увійшло і закріпилось як назва всього напрямку. Художній манері фовістів були властиві стихійна динамічність мазка, прагнення до емоційної сили художнього вираження, яскравий колорит, пронизлива чистота і різкі контрасти кольору, інтенсивність відкритого локального кольору, гострота ритму.відмова від традиційних канонів, фарб Моте, сутність мистецтва це вплив на мод.

Дадаїзм- дитяче світосприйняття, наївність. П. Руссо.

Сюрреалізм від фр. "сюр" - над, тобто надреалізм), що виник у Франції у 1920-х роках. Його засновником і головним теоретиком був французький письменник Андре Бретон, який закликав "зруйнувати існуюче донині протиріччя між мрією та реальністю". Він заявив, що єдиною сферою, де людина може повністю виявити себе, є підсвідомі акти: сон, марення тощо, і вимагав від письменників-сюрреалістів "автоматичного письма", тобто на рівні підсвідомості. (С. Далі) Сюрреалізм -- один з напрямів модернізму, який спирається на діяльність фантазії, уявлення, а часом і напівсвідомості. Сюрреалізм виник на початку сторіччя й означає «надреалізм» (франц. sur -- над). Теоретично це мистецтво базується на ідеалістичних концепціях XIX -- початку XX ст.: інтуїтивізмі, фрейдизмі та ін. Очолив сюрреалізм письменник Андре Бретон. Його підтримали художники У. Арп, М. Ернст, поети П. Елюар, Б. Перета та ін. При створенні художніх творів, як вважали сюрреалісти, необхідно ізолювати мислення, волю. Тому за кращий стан для створення робіт вбачали стан духовного сп'яніння, сну, марення, галюцинацій, тобто стан, який не контролює розум. Художники намагалися проникнути у глибину людської душі, тому записували сновидіння, вивчали творчість дітей та психічно хворих. Найбільш відомим художником-сюрреалістом XX ст. був С. Далі.


Подобные документы

  • Поняття, сутність та особливості естетики як науки. Становлення основних естетичних знань та приписів в українському суспільстві. Основні напрями впливу естетики на суспільну свідомість та мораль. Її взаємозв’язок з іншими науками філософського циклу.

    курсовая работа [74,9 K], добавлен 26.08.2014

  • Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції. Історичний процес становлення і розвитку естетичної думки. Художньо-практична орієнтація естетики.

    дипломная работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009

  • Ціннісне ставлення людини до дійсності як предмет естетики. Функції естетики в сучасному суспільстві. Структура естетичного знання. Естетичне та його основні форми. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету. Специфіка естетичного виховання.

    реферат [39,7 K], добавлен 25.03.2011

  • Специфічні риси античної естетики та її вплив на розвиток світової естетичної думки. Життєвий шлях Піфагора, його роль у заснуванні наукової естетики. Мораль та релігійні уявлення, піфагорійське вчення про "гармонію сфер" як єдність протилежностей.

    реферат [22,7 K], добавлен 07.10.2010

  • Категорії гармонія, міра та хаос. Моделі розуміння прекрасного в естетиці. Піднесене, пафос (патетичне), низьке. Трагічне як категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності. Головні форми комічного: гумор, сатира, іронія та сарказм.

    контрольная работа [17,7 K], добавлен 26.08.2013

  • Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті. Місце етики та естетики в духовній культурі людства, напрямки їх розвитку та оцінка значення, принципи та етапи вивчення.

    контрольная работа [41,6 K], добавлен 19.03.2015

  • Поняття, сутність та особливості естетики як науки, основні напрями її впливу на суспільну свідомість та мораль. Основоположні засади та керівні ідеї розвитку та функціонування духовного життя суспільства. Основні шляхи підвищення рівня естетичних знань.

    курсовая работа [67,4 K], добавлен 28.10.2014

  • Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.

    контрольная работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010

  • "Комічне" і "трагічне" як категорії естетики. Форми комічного: гумор, сатира, іронія. Трагічне в роботах митців античности, Данте, Шекспіра. Функції мистецтва: соціальна, пізнавальна, сугестивна, виховна, компенсаційна, комунікативна, передбачення.

    реферат [25,2 K], добавлен 10.01.2009

  • Специфіка взаємодії етики й естетики. Роль етики під час аналізу мистецтва як складової частини предмета естетики. Православний канон як культурний феномен. Канон як самостійна естетична категорія. Формальні ознаки канонізації в російській церкві.

    контрольная работа [15,8 K], добавлен 23.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.