Суть, функції та предмет естетики

Взаємозв'язок естетики з іншими науками. Основні категорії естетики та основні історичні етапи становлення естетики. Естетичні моделі в європейській естетичній культурі. Особливості естетики модернізму, постмодернізму, масової і елітарної культури.

Рубрика Этика и эстетика
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 17.01.2017
Размер файла 207,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

З даною характеристикою нерозривно пов'язана наступна: канонізація жанрів і стилів культурної діяльності. Відомо, як суворо вони регламентувалися в попередні сторіччя. Але ще більш жорсткими були ці вимоги в Радянському Союзі.

Культуролог та соціолог Л. Іонін вважає, що для характеристики моностильової культури цілком можна застосувати запропоновані Ю. Лотманом і Б. Успенським систематизовані характеристики типів художніх стилів: чистого і синкретичного. При цьому перелік специфічних рис чистого стилю з деякими змінами й уточненнями він використовує при аналізі моностильової культури. Ці характеристики Л. Іонін називає категоріями моностильової культури.

Ієрархія -- перша з характеристик чистого стилю. Ю. Лотман і Б. Успенський, говорячи про ієрархію, мають на увазі ієрархію елементів стилю. Л. Іонін же розглядає соціокультурні характеристики, тому в цьому випадку важливі й ієрархія способів репрезентації панівного світогляду (наприклад, партійний з'їзд як спосіб репрезентації в ієрархії стоїть незрівнянно вище, ніж роман, написаний з позицій соціалістичного реалізму), й ієрархія творців культури (культурних експертів).

Канонізація. Тут Ю. Лотман і Б. Успенський мають на увазі канонічні риси художнього стилю. Щодо культурного стилю мова повинна йти про канонізацію форм культурних репрезентацій. Так, у радянський час канонізувалося не тільки політичне життя, але також способи поведінки буквально в усіх сферах соціального життя.

Впорядкованість -- ця характеристика є показником жорсткого регулювання культурної діяльності в просторово-часовому відношенні.

Тоталізація -- цей принцип означає, шо моностильова культура претендує на статус універсальної інтерпретаційної схеми, яка нібито вичерпно пояснює і тлумачить людську культуру взагалі.

Виключення -- одна з найважливіших характеристик-функцій моностильової культури. Виключення “далеких”, “чужих” культурних елементів дає змогу забезпечити системну взаємозалежність усіх елементів моностильової культури.

Спрощення -- ще одна важлива риса моностильової культури. Вона полягає у спрощенні шляхом інтерпретації у власних термінах складних культурних феноменів, зведенні їх до простого і добре знайомого культурного матеріалу. Л. Іонін наводить приклад: пояснення студентських заворушень на Заході наприкінці 60-х -- на початку 70-х років XX ст. у термінах марксистської теорії (інакше кажучи, радянської моностильової культури). Вони були інтерпретовані й пояснені як факт вияву класової боротьби пролетаріату, тобто вкрай складний і багатозначний феномен був зведений до чогось давно відомого і добре знайомого.

Офіційний консенсус. Цю характеристику можна визначити як демонстративно й офіційно проголошену єдність сприйняття і способів інтерпретації культурних феноменів.

Позитивність. Говорячи про позитивність моностильової культури, мають на увазі її орієнтацію на status quo, позитивну оцінку існуючої влади, мистецтва, науки і т.д.

Телеологія. Дана характеристика властива практично всім моностильовим культурам. Винесення мети соціокультурного розвитку в майбутнє завжди служить консолідації соціокультурного цілого і забезпечує можливість “трансляції” загальних цілей розвитку в приватні життєві цілі кожної конкретної людини.

В історії відомо чимало моностильових культурних систем, що являють собою універсальну схему інтерпретації всіх феноменів, які актуально існували та існують або потенційно можливі в суспільстві, з одного єдиного.

Зіммель так пояснює цю стильову різноманітність: якщо кожен стиль -- це мовби самостійна “мова”, то, знаючи тільки один стиль, “у термінах” якого сформовано й організовано нате середовище, ми не можемо уявити собі сам стиль як явище, що має незалежне існування.

Диференціація стилів у культурі, яка посилилася майже століття тому, є важливою ознакою глобального процесу переходу від моностильової культури до культури полістильової.

Полістильовою називається культура, в якій немає єдиної системи цінностей, єдиної ідеології, картини світу і т.д., які б активно або пасивно приймались усіма членами суспільства. Більшість із характеристик полістильової культури мають протилежний щодо характеристик моностильової культури зміст. У певних межах специфіку полістильової культури та її категорій, зазначає Л. Іонін, можна порівняти зі специфікою синтетичного художнього стилю. Отже, для полістильової культури характерними є вілсугність ієрархізації, канонізації, впорядкованості, тоталізації, телеології, спрощення, і навпаки, наявність протилежних рис, таких як деієрархізація, деканонізація, ускладнення, езотеричність, негативність та ін.

Деієрархізація означає відсутність сакральної ідеологічної основи культури, яка б утворювала “недоторканну” для аналізу та критики сферу життя і одна служила б критерієм інтерпретації й оцінки будь-яких культурних фактів та явищ. Дана характеристика також означає відсутність ієрархії виражальних засобів культури і відсутність особливої групи культурних експертів, які б мали виключне право впливу на культурні процеси.

Деканонізація означає відсутність або суттєве ослаблення жанрових і стилістичних норм. Зникають межі між видами і жанрами мистецтва в сучасній художній культурі -- не завжди легко розмежувати, наприклад, трилер і фільм жахів або навіть рок і реп у музиці. В театрі часто можна побачити людей, одягнених у джинси, а робочий одяг піддається модним віянням.

Невпорядкованість означає можливість порушення (або взагалі відсутність) просторово-часового порядку реалізації культурних явищ: концерти відбуваються на стадіонах або вулицях, актори спускаються в глядацький зал і т.д.

Детотанізація означає, що в багатоманітності культурного простору не помітно зовнішніх ознак його єдності. Існує безліч політичних партій, релігійних рухів, відкрито висловлюються протилежні позиції тощо.

Включення означає наявність максимуму культурної толерантності. Будь-який феномен актуально або потенційно може бути включений у дану культуру; взаємодіють між собою різні за походженням і сутністю системи знаків і символів; деякі символи мігрують між різними культурними системами, виступаючи в неканонічних контекстах (німецький мистецтвознавець Рената Лахман назвала останнього типу взаємодії знакових систем “семантичним проміскуїтетом”). “Чуже” викликає скоріше зацікавленість, ніж ворожість.

Ускладнення -- протилежна спрощенню культурна інтенпія. В полістильовій культурі постійно виникають дедалі складніші взаємодії традицій, культурних стилів і т.д.

Езотеричність виникає в полістильовій культурі як протилежна до офіційного консенсусу моностильової культури тенденція. Характерна наявність різноманітних езотеричних груп із власними сакральними доктринами, символікою, внутрішньою ієрархією і т.д.

Негативність зумовлюється запереченням, невизнанням або байдужістю до наявного соціально-культурного порядку, які в полістильовій культурі приходять на зміну загалом позитивному ставленню до соціально-культурного устрою в культурі моностильовій. Для носіїв полістильової культури є характерним незадоволення як таке, навіть незалежно від рівня життя, достатньо високого в деяких розвинутих країнах з полістильовою культурою.

Ателеологія означає відмову визнавати будь-яку мету розвитку суспільства, культури, зосереджуватися на сенсі й меті людського існування взагалі. В полістильовій культурі людина живе сьогоднішнім днем, тоді як у моностильовій, як правило, “для майбутнього”.

Однак реальність завжди складніша і різноманітніша за будь-яку абстрактну схему. В реальному житті принципи моностильової і полістильової культур часто співіснують. Старі моностильові системи, позбавлені колишньої своєї монополії, нерідко входять у полістильові культури на правах одного з багатьох стилів.

Слід також зауважити, що завдяки характерній для сучасної культури стильовій диференціації кожний індивідуальний стиль, а отже, і стиль взагалі, стиль як такий, здобуває об'єктивність, стає незалежним від конкретних людей з їхніми звичками, уподобаннями, переконаннями.

10. Німецька класична філософія про естетичні засади світосприйняття. Естетичні ідеї І.Канта

Німецька класична естетика ХУШ-Х1Х ст. - найважливіший етап у розвитку світової естетичної думки. Найвидатнішими її представниками були Кант, Фіхте, Шіллер, Гегель, Феєрбах. Їх головною заслугою є розуміння естетичної науки як органічною й необхідною частини філософії і включення їх у свої філософські системи.

Діалектичний метод дослідження німецькі філософи успішно застосовували як до вивчення естетичних проблем, до аналізу усієї світової художнього процесу.

Класики німецької філософії бачили зв'язок естетичних труднощів і мистецтва, із найважливішими завданнями даного історичного періоду, кожного разу наголошуючи їх тісна взаємодія із життям суспільства і людини.

Естетичні концепції містили у собі гуманістичні тенденції, бо спиралися на діалектичний метод дослідження та розглядали художню культуру історично. Німецька класична естетика сильно й впливом геть розвиток естетичних теорій Англії, Франції, Італії, Росії.

І. Кант

Основоположником німецької класичної естетики була видатна філософ І. Кант (1724-1804). Головним твором Канта з естетики стала ”Критика здібності судження” (1790). Після “Критикою чистого розуму” (1781)и “Критикою практичного розуму” (1778), вона становить собою третю частину його теорії пізнання, излагающую три основні види “загальних здібностей душі”.

Естетична частина “Критики здібності судження” і двох розділів: “Аналітика прекрасного” і “Аналітика піднесеного”. У “Аналитике прекрасного” Кант пояснює природу естетичного судження, яке, на його думку, відмінно від логічного судження. Естетичне судження є “судженням смаку”, тоді як логічне має на меті пошук істини. Особливим виглядом естетичного судження смаку є прекрасне.

Кант визначає чотири моменту суб'єктивного сприйняття прекрасного:

* прекрасне уникло практичного інтересу;

* прекрасне має загальний характері і має значення кожному за;

* краса є форма доцільності предмета, оскільки він сприймає ньому без ставлення до мети;

* прекрасне є те, що подобається без поняття, як необхідного милування.

В другій частині “Критики здібності судження” - в “Аналитике піднесеного” - Кант розвиває своє вчення про високе. Філософ підкреслює, що високе має тими самими чотирма характеристиками, як і прекрасне. Піднесене також уникло інтересу, він має значення всім, воно доцільно і потрібно. Тим більше що Кант показує і розбіжності. Він виділяє два типу піднесеного: “математично високе” і “динамічно високе”. Прикладом першого є величини, мають проміжок часу й просторі: небо, океан;

друге - висловлює величини сили та могутності: повені, землетрусу, урагани. У обох випадках високе придушує наша уява.

У “Критиці здібності судження” Кант приділяє увага фахівців і двох інших основним категоріям естетики - трагічному і комічному. Щоправда, про них він каже набагато менше, скоріш намагаючись показати їх у взаємозв'язку, у координації з чудовим і піднесеним.

У його аналізі мистецтва філософ зосереджується двома питаннях: Природа і виховання генія і класифікація мистецтв.

Кант формулює чотири якості художнього генія:

- геній абсолютно оригінальний;

- творчість генія має бути зразковим;

- геній - це здатність створювати правила;

- геній зустрічається лише мистецтві.

У результаті свого подальшого міркування філософ дійшов висновку у тому, що геній потребує вихованні й освіті, бо самотужки будь-яка обдарованість вироджується.

Інша проблема, до котрої я Кант звертається до своєму вченні про мистецтво, - це систематизація і класифікація його видів. Усі мистецтва філософ розділив на: словесні (красномовство і), образотворчі (пластика, живопис) і мистецтва “витонченої гри відчуттів” (музика і мистецтво фарб). Провідним виглядом мистецтва Кант вважає поезію, яка “... естетично височить ідея” (Кант І. Критика здібності судження. Соч. У 6-и тт. Т. 5.- З. 345). За здатністю викликати “хвилювання” після поезії йде музика. Серед образотворчих мистецтв перевагу віддавалася живопису.

Закінчуючи виклад естетики класифікацією образотворчого мистецтва, Кант виробляє цю систематизацію “у суді розуму”. І він переконаний у цьому, що той мистецтво, яке щось дає для ідеї - деградує.

11. Феномен мистецтва, його природа і суспільне призначення. Функції мистецтва

Мистецтво - форма суспільної свідомості, специфіка якої полягає у відображенні дійсності в конкретно-чуттєвих образах.

Мистецтво - вища форма естетичного ставлення людини до світу.

Соціальна роль мистецтва - впливати на людину, формувати вищу моральні цінності, розкривати духовний потенціал людини.

Мистецтво - специфічна форма пізнання реальності, яка має полі функціональну природу. Мистецтво включає в свій арсенал життєві сценарії, як відображення типових обставин, розробляє систему худ. образів індивідуальної естетики, яка відтворює особистість митця.

Для кожної епохи притаманний свій мистецький ідеал:

Платон - виховна функція мистецтва; Арістотель - мистецтво - мимезиз, підкреслював катарс ичну і гедоністичну функції; Кант - мистецтво - доцільність без мети, мистецтво - абсолютна ідея у зовніньому бутті; 19 ст - Ніцше, Фрейд - мистецтво - трансформація невідомих принципів психологічної потреби.

Соціальна сутність мистецтва, її підкреслює Л.С. Виготський, на його думку недостатня увага приділяється емоційній природі мистецтва.

Мистецтво формує: креативність мислення, естетичне світорозуміння дійсності і її явищ, розкриває дійсність у емоційно-образних вимірах; демонструє багатство різних точок зору на реальність; формує принцип рівності і толерантності; цінність свободи у світорозумінні.

Виділяють рівні мистецтва: 1) повсякденна художня самосвідомість; 2) художня самодіяльна творчість; 3) масове і елітарне мистецтво; 4) фольклор.

Функції мистецтва:

1. Компенсаторна

2. Комунікативна функція - забезпечення комунікації.

3. Гносеологічна функція - забезпечує пізнання світу, людей, самого себе.

4. Педагогічна (дидактична)функція - забезпечує виховання людини як повноцінної особистості.

5. Моделююча функція - полягає в здатності мистецтва створювати модель реальності.

6. катартическая функція - забезпечує моральне очищення людини.

7. прогностична функція - полягає в здатності мистецтва передбачати ті чи інші явища майбутнього.

8. сугестивна функція - полягає у можливості навіювання людині певних станів, починаючи з емоцій. Таке навіювання (сугестія) часом відбувається крім нашого бажання і навіть всупереч нього.

9. Інформаційна функція - близька до комунікативної, але стала виділятися окремо з розвитком теорії інформації та інформаційної естетики. Вона полягає в здатності твори мистецтва виступати як текст повідомлення, а самого мистецтва - створювати такі повідомлення.

10. Гедоністична функція - функція забезпечення насолоди

11. Естетична функція - функція організації художньої творчості та спонукання до нього.

12. психотерапевтична функція,

12. Особливості вітчизняної естетичної думки і вітчизняної естетики. Український символізм

Ідеали української естетики підкреслили історичним досвідом, традицією, яка має генетичні зв'язки з іншими слов'янськими культурами.

Український культурний тип демонструє світоглядне розмаїття, індивідуалізм. толерантність, на фоні конфесійного плюралізму, близькості до Європи та їх демократичних засад. Для української ментальності характерний кордо центризм (сприймання реальності крізь призму внутрішнього світу), домінанта духовних цінностей на відміну від західного прагматизму, раціоналізму, традиціоналізму. Географічне положення, світоглядні засади, особливості ментального типу можна розглядати у якості формувань надзвичайного гармонійного середовища. У 19 ст. естетичні ідеї були представлені в межах класицизму і романтизму. В центрі уваги - проблема походження і суті мистецтва, естетичного смаку та ідеалу, природи витонченого, критерій Прекрасного - досконалість речі, естетика тлумачиться, як наука, що встановлює правило на основі вивчення законів про досконалість речей. Естетична діяльність спрямована на формування смаку, естетичних ідеалів виховання. Вона розповсюджується на всіх сферах людської діяльності. Естетичне перебуває у зв язку з етичним як загально необхідне у мистецтві, літературу демонструються високі чесноти моральної природи, що розглядаються як досконалі, прекрасні. Саме це наближає вітчизняну естетику до ідеалів Давньої Греції. Естетичні ідеї калогатії (Левицький, Мирний). На зміну романтичній традиції поступово приходить реалізм.: відображення типового в типових обставинах. Першим, хто виділив естетику в самостійну науку був професор харківського університету І. Кронберг: Естетика - як філософська наука, що посилю всі явища витонченого, досконалого. Естетичні явища є не лише проявами мистецтва, їх ми знаходимо у природі і в самій людині (смаки, судження, оцінки), які накладаються на реальність як принципи смислового впорядкування. Кронберг у свої працях переглядає класичну естетику, обґрунтовує ідеї особливостей української естетики звертаючись до фольклору, традиції, етнографії, мови.

в зв язку з новими ідеалами аналізуючи естетичну спадщину Котляревського, Шевченка, Гулака- Артемовського. Естетика Шевченка - народна традиція, яка диктує ідеали краси внутрішньої досконалості, проте забарвлення надзвичайним трагізмом. Гулак-Артемовський - з мистецтвом, пріоритетним видом мистецтва вважає поезію, не виключає також наявність гумору, іронії, пародії, елементів культурного синтезу, як прояву складових естетики. Твер «Енеїда» - зразок полі стильової культури, що синтезує грецьку і українську культури. Проблема прекрасного - головна провідна тема роздумів Шевченка, Котляревського, які пов язують прекрасне зі багатством людської індивідуальності, розмаїттям засобів художнього зображення. мистецтво розглядається як творче відтворення природи, що визначає його цінність для людини.

Естетика 19 ст характеризується складністю, багатомірністю. М. Гоголь демонструє насичений художній стиль, збагачене деталізація, спостереження, філософськими висновками. Мистецтво Гоголя має елементи, як класичної естетики так і є зразком полі стильової культури з її характерними ознаками. Митець вдало використовує ідею культурних архетипів, майстерно втілює їх зміст художнього тексту.

Естетичні ідеї демонструє О. Потебня. Головна праця «Думка і мова». Центральною думкою - є категорія творчості, яка розглядається як результат самопізнання. Засновник вітчизняної психології творчості. - на матеріалі тексту, його мови, можна проникнути в глибини духовного, відкрити його невідомі мотиви, контектси, що синтезує ідеї дослідника з філософією Фрейда, згідно з якими творчість - процес сублімації або перетворення несвідомих процесів. Потебня вважає, що основою естетичних явищ є слово, контекст, він розкриває зв язок форми, змісту в художньому творі. Причиною естетичного смаку, сприйняття закликає шукати у взаємодії суб єкта і об єкта мистецтва. Підкреслює що на різних людей мистецтво впливає по різному, форма трансформує зміст, впливає на форму. Отже, Потебня - засновник естетичної концепції. У якості джерела творчої активності розглядає мовну компетентність. Мистецтво подібне до слова.

у 19 ст. естетичні ідеї представлені творчістю І.ФРАНКА, Л. Українки, О.Кобилянської, М.Коцюинського. Нова естетика забарвлена психологізмом людських стосунків від впливом європейських філософських напрямків ( Ніцше, Фрейд)

Інтермецо Коцюбинскього можна розглядати як імпресіонізм. Художник оперує враженнями, асоціаціями, відмовляючись від традиційних сюжетів, лейтмотивів.

«Тіні забутих предків» - зразок полі стильової культури, цінне - елемент достовірності, традиційності, на фоні класичної культурної матриці.

І. Франко наголошує на грецькій свідомості: інтелект; інтуїція - джерело творчості. Розглядав категорії естетики, логіку переходу естетики та етики. Мета мистецтва - розвивати естетичні почуття, смаки, а з іншого боку відображувати негативні явища суспільного життя, формувати критичну оцінку - високі естетичні ідеали.

На початку 20 ст естетика формувалася під впливом некласичної європейської естетики, її концептів, ідеалів, ідей, серед українських митців є представники модернізму зокрема В.Татлін (кубізм), К.Малевич (супреалізм), В.Кандінський (абстакціонізм), Бурлак (елементи сюрреалізму); в літературі В.Винниченко, високої популярності набуває символізм.

13. Філософські засади та особливості класичної естетики

Класична естетика має певні особливості:

1. орієнтація на розум

2. вимога єдності змісту і форми (грнтується на думках Арістотеля, Платона, Канта)

має такі принципи як:

1. твір повинен бути загальнозрозумілий

2. змістовний

3. відповідати жанру

4. відповідати таланту митця

Характерні також такі принципи як

1. доцільність

2. логічна впорядкованість

3. причинно-науковий зв язок

4. слідкування правилам створення художнього твору

5. принцип симетрії

6. співмірність частин естетичного об єкта як цілого. Естетика виявляється у якості естетичного ідеалу

7. принцип об єктивного відображення

Яскравим представником естетики німецького Класицизму був Іоганн Крістофф Готшед (1700-1766). Іоганн Готшед підтримав основні ідеї французької класициської естетики, а саме визначав, що:

- мета мистецтва полягає в наслідуванні досконалої природи; - ідеал прекрасного засновується на розумі та логіці; - утіленням ідеалу прекрасного є зразки та правила стародавнього мистецтва, а крім того, ще й французького мистецтва Класицизму; - існує чіткий поділ на високі та низькі жанри; - у трагедії художнику необхідно дотримуватися правил "трьох єдностей".

14. Мистецтво як психологічна проблема. Мистецтво і самореалізація. Види мистецтва

Мистецтво є поліфункціональним:

як аналіз стану світу (художньо-концептуальна функція);

як віщування (функція передбачення);

як повідомлення та спілкування (інформативна та комунікативна функція);

як катарсис у формуванні цілісної особистості (виховна функція);

сугестивна функція (вплив на несвідоме);

як формування творчого духу та ціннісних орієнтирів (естетична функція);

як насолода (гедоністична функція).

Мистецтво ціннісно орієнтує людину в світі, розвиває у неї творчий дух,

пробуджує в людині творця.

Мистецтво відбиває життя в його цілісності, повноті та загальнолюдській

значущості, у тому, що цікаво кожній людині. Мистецтво -- це завжди

розповідь про людину, для людини та в ім'я людини

Потреба особистості самореалізації

Самореалізація - виступає у якості вищої потреби по відношенню до ідеологічних потреб.

Відомо, що повне розкриття здібностей людини можливе лише завдяки суспільно значимої діяльності. До того ж важливо, щоб здійснення цієї діяльності детерминировалось як ззовні (суспільством), а й внутрішньої потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у цій діяльності набуває характеру самореалізації.

З. Фрейд був однією з перших, хто спробував побачити в домінантних інстинктах людини потреба у самореалізації. Самореалізація, по З. Фрейду, локалізується в несвідомому шарі людської психіки і виявляється в «прагнення до задоволення», властивому людині від народження. Цією інстинктивної потреби у самореалізації протистоять нав'язані суспільством імперативні вимоги культури (норми, традиції, правил і т.д.), основна функція яких у цензурі за несвідомим, в придушенні инстинктоподобных потреб.

Особливість потреби у самореалізації у тому, що задовольняючи їх у одиничних актах діяльності (наприклад, написання роману, створення мистецького твору) особистість будь-коли може задовольнити її повністю.

Задовольняючи базову потреба у самореалізації у різних напрямах, особистість ставить перед собою життєві мети, віднаходить своє місце у системі суспільних зв'язків і стосунків. Було б грубої утопією конструювати єдину модель самореалізації «взагалі». Самореализации «взагалі» немає. Конкретні форми, способи, види самореалізації в різних людей різні. у самореалізації виявляється і розвиваєтся багата людська індивідуальність.

Саме тому, говорячи про всебічної і гармонійно розвиненою особистості, потрібно підкреслювати як багатства і всебічність її здібностей, а й (що ні менш важлива) багатства і розмаїття потреб, у яких здійснюється всебічна самореалізація людини.

види мистецтва.

Архітектура, зодчество є мистецтво проектувати та зводити будинки, споруди та їх комплекси, котрі організують матеріальне просторове середовище життєдіяльності людей відповідно до призначення, технічних можливостей, суспільно-значимих ідей і відповідно до законів краси. Засобами вираження змісту тут виступають: співвідношення об'ємів, ритм, масштаб (співмірність з людиною), пропорції, тектоніка, композиція, фактура та колір матеріалу, синтез мистецтв.

Скульптура є видом образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, фізично тривимірну форму, створюються з різних матеріалів шляхом ліплення, висікання, лиття тощо. Основними художніми засобами у скульптурі виступає побудова об'ємних фігур, постановка їх у просторі, передача поз, жестів, вибір пропорцій, фактури тощо.

Живопис є видом образотворчого мистецтва, твори якого формуються з допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню (основу). Головними засобами виразності тут є колір, колорит (цілісна система співвідношення тонів та відтінків кольору), світлотінь, лінія. Ідея живописного твору конкретизується у темі та сюжеті і втілюється з допомогою композиції, малюнка та кольору.

Графіка - вид образотворчого мистецтва, що включає малюнок та засновані на ньому друковані зображення (різні види гравюри - відбитки з пластин).

Декоративне мистецтво - галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, художньо формують матеріальне середовище людини, вносячи в нього естетичне, ідейно-образне начало.

Театр є видом мистецтва, специфічним засобом виразності якого є сценічна дія, що виникає у процесі гри актора перед публікою

Художня література, мистецтво слова - особливий вид мистецтва, у якому матеріальним носієм образності виступає мова.

Музика - вид мистецтва, що виражає та відображає людське життя у звукових образах. Музика - динамічне мистецтво, це поезія звуку. Найважливіші засоби виразності та елементи музики: ритм, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментовка та ін.

Хореографія, танець - вид мистецтва, у якому основними засобами створення художнього образу є динамічні рухи та пози людського тіла, поетично осмислені та організовані в просторі і часі.

Фотомистецтво, художня фотографія - вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються засобами фотографії. Воно склалось на рубежі XIX-XX ст., його основними засобами виразності є вибір ракурсу, композиції, емоційно-смислове використання фототехніки.

Кіномистецтво - вид мистецтва, твори якого формуються з допомогою кінозйомки реальних, спеціально інсценованих або відтворюваних засобами мультиплікації подій. Кіномистецтво відноситься до так званих "технічних мистецтв".

Телебачення - засіб масової комунікації та екранне видовище, близьке до кіно. Воно відрізняється від кіно періодичністю зв'язку з аудиторією, камерністю середовища сприйняття, здатністю інформувати про події безпосередньо, можливістю одночасного звернення до мільйонів розрізнених глядачів.

Кожний вид мистецтва вносить щось особливе в естетичне освоєння світу. Нема головних і другорядних мистецтв, але в той чи інший період може набувати найбільшого значення якийсь один з видів мистецтва, який стає найбільш масовим і впливовим: наприклад, в епоху Відродження - живопис, сьогодні - телебачення.

15. Роль мистецтва в процесі самореалізації та формуванні особистості. Культуротворча, катарсична, гедоністична та інші види функції мистецтва

Мистецтво - форма суспільної свідомості, специфіка якої полягає у відображенні дійсності у конкретно-чуттєвих образах. Мистецтво - вища форма естетичного ставлення людини до світу.

Мистецтво формує креативність мислення, естетичне світорозуміння дійсності її явищ, закономірностей, розкриває дійсність у емоційно-образових вимірах, демонструє багатство різних точок зору на реальність, формує принципи рівності і толерантності, цінність свободи у світорозумінні.

Розуміння виховної функції мистецтва полягає у формуванні людини як складно організовану духовну істоту, у всій сумі її позитивних якостей. Мистецтво впливає на зміну моделі поведінки, підказує нові сенси, ціннісні орієнтації. Таким чином мистецтво формує, гуманізує емоційний світ особистості, блокує нищі інстинкти ( як це вважає Рубінштейн, виводить із сфери біологічних потреб у сферу вищих потреб).

Виділяють такі рівні мистецтва:

1. повсякденна художня самосвідомість

2. художня самодіяльна творчість

3. масове та елітарне мистецтво

4. фольклор

Дослідження формотворчої ролі мистецтва має комплексний характер.

Отже, мистецтво - система функцій, місце яких визначається специфікою мистецтва, емоційно-образною характеристикою відображення дійсності. Мистецтво прививає людині вищі цінності, ідеали, формує естетичні цінності.

Функції мистецтва

- суспільно-перетворююча (мистецтво як діяльність) - мистецтво на основі переробки життєвого матеріалу створює образи "нової дійсності", котрі ідейно-емоційно впливають на людей, орієнтуючи їх світосприйняття, мислення та соціальну поведінку;

- пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта) - твори мистецтва завжди втілюють та несуть певне знання, формують нові горизонти бачення життя;

- прогностична ("кассандрове начало", або мистецтво як передбачення) - у творах мистецтва часто має місце інтуїтивно-цілісне передчуття майбутнього, образно-емоційне уявлення про нього, доповнюючи або навіть випереджаючи наукове передбачення;

- інформаційно-комунікативна (мистецтво як спілкування та повідомлення) - мистецтво завжди є повідомленням та спілкуванням, воно служить засвоєнню індивідом суспільного досвіду (історичного, національного); створюючи ідеї-символи загальнолюдських цінностей, воно сприяє залученню індивідів до культурних надбань людства;

- виховна (мистецтво як катарсис) - мистецтво формує цілісну особистість, структуру відчуттів та думок людей, загальний емоційний настрій на життя; особлива дієвість мистецтва пов'язана з катарсичним впливом його на читача чи глядача, котрий співпереживає героям художнього твору, ототожнюючи себе з ними;

- сугестивна (мистецтво як навіювання) - мистецтво нерідко діє немовби гіпнотично, може формувати впевненість перед битвою, священний страх, закликати до певної дії, мобілізуючи сили та здібності людей;

- естетична - (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтацій) - мистецтво формує чуттєвість людини, здатність бачити життя крізь призму образності, уявлень про прекрасне та потворне, формує естетичні смаки, ідеали;

- гедоністична (мистецтво як насолода) - як художня творчість, так і сприйняття художнього твору несуть людині безкорисливу радість, задоволення від відкриття та співпереживання гармонії і довершеності.

- компенсаторна (мистецтво як психотерапія) - оскільки людина не завжди має можливість реально змінити своє життя у бажаному плані, у неї виникає потреба у мистецтві як особливому засобі, що дозво

Культуротворча - Культура і мистецтво функціонують як знаковий процес - семіозис. Культура більш широкий обсяг має на відміну від мистецтва, яка є її підсистемою. Отже, культуро-знакова система, вона є текстом, інформацією, так вважають представники структуралізму у філософії (Барт, Строс). Аналізують мистецтво як текст, який включає в себе сукупність актантів (суб єкт, об єкт, глядач, слухач, автор). Має формальні повторювальні структури - інваріанти - моделі культурної матриці всіх текстів, що забезпечують їх розуміння.

16. Категорії «трагічне» і «комічне» в історії естетики

Естетичні категорії -- це духовні моделі естетичної практики, де закріплено досвід опанування людиною світу.

В естетичній свідомості людства незмінним зберігається існування естетичних категорій та їх глибинний зміст. Естетичні ж вподобання змінюються, як у часі, так і у просторі.

Естетичні категорії виступають мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного.

Трагічне -- це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найгостріші життєві протиріччя між необхідністю чи бажанням та неможливістю їх здійснення. В центрі трагічного -- конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона бажає (свобода), або ж між тим, що людина має (обов'язком) і чого хоче (бажанням). Тобто конфлікт між прагненнями різного рівня -- особистими та соціальними.

Комічне -- результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного потворному, низького -- піднесеному, внутрішньої пустоти -- зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. Комічне, як і будь-яке естетичне явище є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а в тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне пов'язане з загальною культурою людини. Форми комічного:

· гумор (використання дотепності та гри слів);

· сатира (критика недоліків, суперечностей);

· іронія (прихований сміх, замаскований серйозною формою);

· сарказм («зла іронія», що має руйнівну силу).

17. Основні естетичні моделі в європейській естетичній культурі

Естетичне - фундаментальна категорія естетики. Вона відбиває те спільне, що взагалі властиве прекрасному, потворному, піднесеному, низькому, трагічному, комічному, драматичному та інших естетичним властивостями життя і мистецтва.

В естетиці склалися п'ять теоретичних моделей естетичного.

- 1 модель естетичного (>об єктивно-духовна; об єктивно-ідеалістична): естетичне - результат одухотворення світу Богом чи абсолютною ідеєю. Цій моделі естетичного відповідає перша модель прекрасного: прекрасне - світло Бога на конкретні речі і явищах (>Тертуллиан, Хома Аквінський) чи втілення абсолютної ідеї (Платон, Гегель).

- II модель естетичного (>суб єктивно-духовна, суб єктивно-ідеалістична): естетичне - проекція духовного богатства особистості на естетично нейтральну дійсність. Цій моделі естетичного відповідає друга модель прекрасного: дійсність естетично нейтральна, джерело її краси - в душі індивіда (Т.Липпс, Ш.Лало, Еге. Мейман), прекрасне виникає завдяки запозиченню (Жан Поль), духовного багатства людини на одну дійсність; краса - результат інтенціонального (цілеспрямованого) сприйняття предмета суб'єктом (Ф.Брентано, А.Мейнонг).

- III модель естетичного (>суб єктивно-об єктивна; дуалістична): естетичне виникає завдяки єднанню властивостей дійсності і людської духу. Цій моделі естетичного відповідає третя модель прекрасного: прекрасне є результатом співвіднесення властивостей життя з людиною як мірою краси (Аристотель), чи з його практичними потребами (Сократ), чи до наших уявлення про прекрасної життя (М. Чернишевський).

- IV модель естетичного («>природна, «матеріалістична»): естетичне - природна властивість предметів, така ж, як вага, колір, симетрія, форма (Д. Дідро).

- V модель естетичного («громадська» концепція): естетичне - об'єктивна властивість явищ, обумовлена їх співвідношенням з життям людства. Естетичне з'являється завдяки діяльності людей.Цій моделі естетичного відповідає модель прекрасного: прекрасне є явища зі своїми природними властивостями, втягнуті людської діяльністю до сфери інтересів особистості і отримуюча позитивну цінність для людства

18. Особливості східної естетичної парадигми

східна філософія орієнтується => на вихідні канонічні джерела, що регламентують функціонування усіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, китайське П'ятикнижжя), => цінує найбільше те, що освячене віками, => намагається підпорядкувати індивідуальне цілому або навіть розчинити індивідуальне світовому цілому.

При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя.

східна філософія сформувала привабливий образ "гуру" -- духовного вчителя, наставника життя; була більше просякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

особливостями Східних цивілізацій:

- Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери життя.

- Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм).

- Самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей.

- Домінування цілого (загального) над індивідуальним.

- Образний, притчовий, афористичний стиль мислення.

20. Естетичне виховання як психолого-педагогічна проблема. Педагогічне моделювання естетичної культури

У широкому педагогічному значенні виховання- соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

У вузькому розумінні виховання- це цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей і відносин, системи поглядів і переконань.

Естетичне виховання - це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її здібностей і непримеренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.Естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Таким чином виховання з погляду суспільнго розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти.

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці).

Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції:

- формування естетично-ціннісної орієнтації особистості;

- розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв`язок з іншими видами виховної діяльності.

Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні почуття, естетичні переживання, естетична насолода, естетичні смаки та естетична діяльність. Естетичне виховання забеспечує комплексний підхід до розвитку особистості, воно містить в собі трудове та моральне виховання.Воно пронизує усі сфери життєдіяльності людини - а саме глибини її мислення, тендітність почуттів.

Для забеспечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

- створення в школі та сім'ї естетично привабливої обстановки;

- звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та обрядів;

- висока естетична культура виховних заходів;

- широке залучення учнів до гуртків самодіяльності, участі у конкурсах та олімпіадах естетичного спрямування;

- висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньому вигляді та поведінці;

- взаємодія школи, сім'ї,позашкільних закладів, закладів культури,засобів масової інформації тощо.

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваєтьтя здатність вихованця до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси,до створення цінностей у мистецтві та поза ним.

Естетичне виховання розкриває всі духовні та творчі здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Таким чином, естетичне виховання є одним із компонентів цілісного педагогічного процесу, який повинен сформувати у школярів потяг та вміння будувати своє життя за законами краси.

До проблеми комплексного естетичного виховання і зв'язку різних видів мистецтва зверталися філософи, психологи, мистецтвознавці, педагоги Б. Асафьєв, Т. Крижанівська, Г. Падалка, В. Разумний, О. Ростовський, В. Сухомлинський, А. Буров, І. Бех, Г. Шевченко та інші. У праця Н. Антонової, І. Барвінок, М. Баскіна, К. Горбунової, С. Грибкова, Н. Путіловської міститься наукове обгрунтування педагогічної мети, завдання й змісту естетичного виховання у дитячих творчих об'єднаннях, які покликані задовольнити соціально-культурні прагнення дітей.При цьому науковці опираються на основні теоритичні положення естетики, педагогіки, психології та педагогічний досвід.

Формування естетичної культури особистості школярів.

Естетична культура за В. Лозовою визначається як сформованність у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу

Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання)

Рівень естетичної культури виявляється у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, потреб і ідеалів) а також і в розвитку умінь і навичок активної перетворрюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Залежно від соціальноїзначимості виділяють: -естетичну культури особистості; -естетичну культуру соціальної групи;-естетичну культуру конкретного суспільства;-естетичну культуру людства в цілому.

Тому естетична культура - це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства.Саме тому співвідношення естетичної культури особистості та естетичної культури суспільства визначається тією мірою засвоєння естетичних цінностей, якою володіє окремо кожна особистість.

Естетична культура містить у собі такі елементи як естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичні потреби, естетичні ідеали, естетичні смаки.Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ. естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу - речі різні.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін., тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі - основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

21. Некласична естетика

Сучасною в широкому розумінні називають всю естетику XX ст. Нон класика (некласична естетика) пов'язана з відходом, дистанціюванням від класичного розуміння естетики як філософії прекрасного, філософії мистецтва, з відмовою від принципів універсалізму й незацікавленості, з переглядом антично-вінкельмановского, гегелєвсько-кантівського понятійного та категоріального апарату, ревізією естетичних аксіом взагалі, з відмовою від принципів нормативності.

Естетика XX ст. перемішує акцент своєї уваги з чуттєво-емоційного ставлення до світу на інтелектуальне задоволення, а потім і на інтерактивну взаємодію з артефактом, з художнього - на раціоналізоване, естетичне. В мистецтві місце образа займають концепт, симулякр, об'єкт. Такі зсуви призвели до модифікації класичних естетичних категорій. Піднесене замішується незвичайним, дивним, трагічне - парадоксальним. Потворне естетизується, центральне місце посідає комічне в формі іронізму. Статус категорій набули поняття, які традиційно існували за межами естетики: абсурд, огида, жорстокість, насилля, шок, ентропія, хаос та ін.

З часом професійній (художній) діяльності протиставляється креативність, яка розуміється як вияв спонтанного творчого початку. Мистецтво дедалі більше розчиняється в житті, культурна ієрархія зламується, в правах зрівнюються професійність та аматорство. Пильний інтерес до естетики повсякденності згодом дає потужний імпульс до естетизації навколишнього середовища, дизайну, стайлінгу, рекламі, моді.

22. Естетичне -- якісно визначене відношення

Це особливе емоційно-небайдуже, осмислююче, переживаюче відношення людини до виразних форм дійсності та переживання власного переживання. Поняття "естетичне" для означення специфічного -- чуттєвого пізнання дійсності (див. лекцію 1) ввів у науковий ужиток О. Баумгартен.

Цінність естетичного полягає в тому, що воно відображає загально-людське відношення. Естетична цінінсть є не тількі від якості якого-небудь продукту,а також від його суспільної значущості.

Серед найважливіших цінностей соціокультурної сфери суспільства особливе місце посідають естетичні цінності, завдяки яким предмети та явища дійсності усвідомлюються як прекрасні чи потворні, піднесені чи низькі, трагічні чи комічні. Завдяки естетичним цінностям людина набуває досвід сприймання й освоєння дійсності за законами краси, виразності, гармонії, єдності змісту та форми, витонченості тощо.

Естетичні цінності пов'язані з естетичним освоєнням людиною навколишньої дійсності, вони складаються в результаті специфічної оцінки, переживань, перетворення світу в процесі взаємодії суб'єкта й об'єкта. Цей процес протікає в різних формах і сферах людської життєдіяльності.

Отже, естетичне відношення визначилося в низці духовних феноменів, по-перше, як сутнісно пов'язане з формуючою здатністю людства, по-друге, -- як спосіб, в який ця здатність складалася та визначалася у сутнісних рисах. По-третє, естетичне відношення розкрилося як джерело творення і саморозгортання у творчості специфічного виду природного життя -- життя людського духу в єдності почуттів й інтелекту. По-четверте, естетичне закріпилося як самоцінний вид духовного досвіду в художньому формуванні. По-п'яте, "естетичне" -- критерій істинності змісту духовного досвіду, адже кожен вияв дійсності (чуттєво сприйманої чи інтелектуально осяжної) розкривається рівнем своєї досконалості на основі відповідності поняттю "внутрішньої життєвості" та гармонійної співвіднесеності з ідеєю доцільного.

23. Модернізм і постмодернізм як культурно-художні тенденції ХХ- ХХ С

принципово відрізняються. Модернізм, незважаючи на певну радикальність змін і тяжіння до епатажу, все ж таки прагне до певної цілісності художнього явища, осмисленості сучасного йому світу, створює власну художню символіку, вибудовує нові відносини людини і світу.

модерністські студії щільно пов'язані з пошуком відповіді на виклики часу як у царині філософсько-естетичних концеп­цій, так і в багажі мистецьких тем і художньої мови. Але в модернізмі приховується і велика претензія: традиційне мистецтво він перетворює у принципово несучасне. Модерністський рух кінця ХІХ-ХХ ст. під­риває ідею самого модерну, оскільки «модернізм -- великий спокусник, він несе за собою панування принципу безмежного самоствердження, вимогу автентичного експериментального самопізнання, суб'єктивізм перезбудженої чуттєвості і тим вивільняє гедоністичні мотиви, несу­місні з професійною дисципліною і загалом з моральними основами цілепокладаючого способу життя»

У мистецтві виникла реакція -- постмодернізм. Він декларує себе толерантним щодо будь-яких цінностей вже хоча б тому, що роз­глядає культуру як текст, не історичну, але символічну, знакову реальність. Адже постмодернізм у найглибшому розумінні означає собою свідомість «після-сучасності», «після-історичності», «після- модерну».

модернізм і постмодернізм є опонентами. Якщо худож­ня практика модернізму створювала власні світи, постмодернізм демонструє світоглядну і художню втомленість, розчарування в надіях, зневір'я в людських чеснотах і можливостях. Тому творча практика постмодернізму сповнена начебто навмисного під тиском проведеного пошуку адекватних сучасності художніх відповідей. Складність завдання провокує митців на безкінечне цитування, іронію і самоіронію, створення нових «арт-подій», існування котрих досить часто дивує та навіть шокує публіку.


Подобные документы

  • Поняття, сутність та особливості естетики як науки. Становлення основних естетичних знань та приписів в українському суспільстві. Основні напрями впливу естетики на суспільну свідомість та мораль. Її взаємозв’язок з іншими науками філософського циклу.

    курсовая работа [74,9 K], добавлен 26.08.2014

  • Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції. Історичний процес становлення і розвитку естетичної думки. Художньо-практична орієнтація естетики.

    дипломная работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009

  • Ціннісне ставлення людини до дійсності як предмет естетики. Функції естетики в сучасному суспільстві. Структура естетичного знання. Естетичне та його основні форми. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету. Специфіка естетичного виховання.

    реферат [39,7 K], добавлен 25.03.2011

  • Специфічні риси античної естетики та її вплив на розвиток світової естетичної думки. Життєвий шлях Піфагора, його роль у заснуванні наукової естетики. Мораль та релігійні уявлення, піфагорійське вчення про "гармонію сфер" як єдність протилежностей.

    реферат [22,7 K], добавлен 07.10.2010

  • Категорії гармонія, міра та хаос. Моделі розуміння прекрасного в естетиці. Піднесене, пафос (патетичне), низьке. Трагічне як категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності. Головні форми комічного: гумор, сатира, іронія та сарказм.

    контрольная работа [17,7 K], добавлен 26.08.2013

  • Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті. Місце етики та естетики в духовній культурі людства, напрямки їх розвитку та оцінка значення, принципи та етапи вивчення.

    контрольная работа [41,6 K], добавлен 19.03.2015

  • Поняття, сутність та особливості естетики як науки, основні напрями її впливу на суспільну свідомість та мораль. Основоположні засади та керівні ідеї розвитку та функціонування духовного життя суспільства. Основні шляхи підвищення рівня естетичних знань.

    курсовая работа [67,4 K], добавлен 28.10.2014

  • Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.

    контрольная работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010

  • "Комічне" і "трагічне" як категорії естетики. Форми комічного: гумор, сатира, іронія. Трагічне в роботах митців античности, Данте, Шекспіра. Функції мистецтва: соціальна, пізнавальна, сугестивна, виховна, компенсаційна, комунікативна, передбачення.

    реферат [25,2 K], добавлен 10.01.2009

  • Специфіка взаємодії етики й естетики. Роль етики під час аналізу мистецтва як складової частини предмета естетики. Православний канон як культурний феномен. Канон як самостійна естетична категорія. Формальні ознаки канонізації в російській церкві.

    контрольная работа [15,8 K], добавлен 23.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.