Культура та краса: від теорії до практики спілкування

”Краса розуму, - на думку Філона (остання четв. І в. до н.е. - середина І в. н.е.), - у гармонії поглядів і симфонії чеснот“. Тихомиров О.К. Структура мысленной деятельности человека. М., 1969. - С. 183. Англійський філософ Ф. Хатчесон (І694-І746) порушив питання про красу мислення в зв'язку з математичною освітою. На його думку, коли людина вимірює чи ставить експерименти, вона щораз пізнає істину. Краса, що виявляється в радості й задоволенні, пізнається тоді, коли виявляються загальні правила, коли зводяться різноманітні дані в деяку єдність.

Ці положення можна застосувати й у визначенні краси розумової діяльності, що виникає в процесі спілкування інтелігентної людини. Як в одному, так і в іншому випадку краса розуму обумовлена пошуками істини й виникає в зв'язку з рішенням не елементарних, а складних життєвих задач. Але це лише перший етап на шляху формування краси розумової діяльності. У пізнанні людини є ще одна краса. Заснована на прагненні пізнати гармонію людського єства, яка виявляється тоді, коли ”у нас немає ніяких перспектив на одержання якої-небудь іншої вигоди від такого способу дедукції, крім безпосереднього задоволення від споглядання краси.“

Далі Хатчесон робить застереження, дуже істотне для нашого розуміння краси відносин: краса не рівнозначна знанню. Знання одноманітне, однакове, а естетичне переживання - начебто наростаючий екстаз. Звідси - краса не в самім знанні, а в постійному його осяганні. Краса, отже, добувається в процесі творчої діяльності. У цьому змісті краса рівнозначна істині.

Питання про красу мислення розглядав А.Г. Баумгартен (1714-1762) у ”Філософських міркуваннях про деякі питання, що стосуються поетичного твору“ і в незакінченій праці ”Естетика, призначена для лекцій“. У своєму визначенні А. Баумгартен називає естетику не тільки особливою наукою про мистецтво, але й рідною сестрою логіки. Він описує складний склад естетики: ”Наша естетика, як і старша сестра логіка, розділяється на теоретичну..., що дає вказівки:

1) Про речі та про предмети думки, евристика;

2) Про явний порядок, методологія;

3)Про знаки природно мислимі й прекрасно розташовувані предмети, семіотика, і, по-друге, на практичну, прикладну, спеціальну частину, тобто ”логіку“. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. Т.2. М., І964.С.- 455.

Як бачимо, і теоретична, і прикладна естетика в концепції А. Баумгартена виходять на мислення. Логіку й естетику розділяє те, що об'єктом логіки є ”збагнення розумом“, об'єктом естетики - ”аналог розуму“, почуттєво - що осягається. Без логічного компонента естетика залишиться ”неясним“ знанням.

На думку А. Баумгартена, прекрасне й витончене мислення відрізняється ”прекрасною ерудицією“, що дає ґрунт ”мислити прекрасно“. А убогість, дріб'язковість, фальш, сумнів, коливання, відсталість є пороками естетичного мислення. У поняття ”універсальної краси“ філософ вкладає такі складові, як: достаток ерудиції, велич, ясність, вірогідність, жвавість. Прекрасній думці властивий естетичний порив - особливе збудження, горіння, спрямованість розуму.

Якщо Баумгартен пов'язував красу з логічним мисленням, то деякі вчені ХХ століття естетику й логіку роз'єднують. Це обумовлено, головним чином, тим, що А. Баумгартен красу розумової діяльності в основному пов'язував з мистецтвом, тоді як сучасні вчені - з математикою. На початку минулого століття французький математик А. Пуанкаре Пуанкаре А. Гипотеза и наука, М., І903, Його ж: Математическое творчество. Юрьев, 1909. говорив, що помітну властивість математичного розуму варто шукати не в логіці, а в естетиці. Він виділяв три стадії, які ми зустрічали в попередньому аналізі (”Слово як засіб спілкування“): перша - свідомий логічний аналіз; друга - процес інтуїції (підсвідоме); на третій стадії продукт підсвідомої діяльності переходить у свідомість. Діалектика переходу підсвідомих процесів у свідомі, мабуть, і пояснює віщі сновидіння вчених.

Вивчаючи біографії великих відкриттів, ми дізнаємось про те, що успіх прийшов до К. Пурдера, який працював над проблемою вулканізації каучуку, коли уві сні якийсь незнайомець порадив додати до каучуку сірку. У ніч на 10 листопада 1610 р. Декарту приснився сон, у якому він ясно побачив, яким чином можна об'єднати математику й філософію в нову наукову дисципліну. Співробітник Т. Эдісона М.А. Розанов у сні знайшов вирішення проблеми, над якою довго трудився (створення воскових циліндрів для фонографа). Б. Матіос у сні винайшов нові типи надпровідників. Ф. Бантинг, що відкрив інсулін, у сні побачив ідею свого експерименту, так само як і О. Леві, який вивчав механізм збудження нерва й передачі на м'язи. Наші дослідження показують, що рішення математичних задач іноді приходить до учнів і студентів теж у сні. І це може підтвердити кожний, хто серйозно займався якоюсь науковою проблемою. Рішення складних задач у сні можливо тому, що мозок проробляє велику пізнавальну роботу, у якій немає цільової настанови на таку роботу.

Але повернемося до думок Пуанкаре. На підставі самоспостереження він дійшов висновку, що ”перехід“ з підсвідомості у свідомість не є обов'язково правильним рішенням, а це свідчить, що в підсвідомості немає логічних критеріїв істини. Однак, ідеї, що виникли в підсвідомості, як правило, дуже красиві. На третьому етапі відбувається свідома й строга перевірка результатів, отриманих з підсвідомості. Пуанкаре порівнював витончену теорему з античною архітектурною конструкцією, де невелике число колон підтримує важкий ордер і робить це з легкістю, що відбиває досконалість архітектурного задуму.

Сьогодні цю точку зору розвивають багато вчених. Будь-яке знання містить ”позалогічні елементи“: красу, насолоду й інтуїцію. І жодна наука не може бути зрозуміла в термінах однієї лише логіки, без звертання до естетики, яка й викрешує іскру творчості. Учителі, батьки й учні скаржаться на складність програм. Але ж навчання - це не прогулянка Хрещатиком, а скоріше блукання трясовинами, і учню вдається вибратися на твердий ґрунт через те, що його веде ”"естетичне чуття“. І це найбільш вірогідний шлях - естетичне почуття набувається не тільки в просторих залах картинних галерей.

Ми усвідомлюємо делікатність, деяку невловимість вирішення питання і, проте, наполягаємо, що тут повинно бути чітке виділення функцій вчителя і функцій учнів. Справа в тім, що керування діяльністю розуму не виходить за рамки законів пізнавальної діяльності, хоча й має свої специфічні особливості. Таке керування можна розділити на два етапи. На першому етапі здійснюється організація і контроль пошуку наукової істини та художньої правди. Тут з особливою старанністю повинна бути розроблена проблемна ситуація, що провокує особливу загадковість предмета дослідження, зважені здібності, інтереси учнів, матеріальні можливості предметних кабінетів і детальну інструкцію користування ними.

Другий етап, можна сказати, вирішальний. На другому етапі учні самі піклуються про розвиток краси своїх розумових здібностей. Учень не тільки самостійно, творчо вирішує пізнавальну задачу та перевіряє отримані результати, звіряючи з загальноприйнятим розумінням істини та своїм особистісним розумінням краси. І що головне - застосовує отримані результати на практиці. Іншого шляху формування красивого розуму ми не знаємо, тому що розум виростає від зустрічі почуття, що йде від серця, з голосом здорового глузду, що йде від знань.

І учень повинен знати: іншого шляху в захмарне царство емоційного підйому, свого роду інтелектуального потрясіння і всього того, що несе на собі риси крилатого й цілеспрямованого почуття, просто немає. У процесі рішення поставленої педагогом проблеми учень виробляє не тільки систему розумового вдосконалення, але й стає вмілим, збагаченим потрібними навичками й звичками, що переводять його робочий розум в розряд естетичного.

Сьогодні учень знає багато, у всякому разі, більше, ніж знали його однолітки десять років тому. Але це мало говорить на користь розвитку його інтелектуальних здібностей, скоріше - це свідчення догматичного мислення, ”начотницького“ складу розуму. Красивий розум починається зі здатності знайти спосіб добування істини. З уміння перетворити себе в мислячу особистість, для якої рушійною силою стає потреба переробити себе й навколишній світ за законами краси. Потреба висувати нові задачі пізнавального характеру, потреба в здійсненні пошукової діяльності для знаходження шляхів їхнього рішення і реалізації. Потреба в створенні якісно нових, що не мають в особистому досвіді знань учнів, і особистісних новотворів. У справі розвитку красивого розуму потреба стає вирішальною: естетична свідомість завжди ”працює“ на чільну в даний момент потребу. У психологічній науці доведено: якщо людині показують якісь невизначені зорові зображення, скажімо, плями, і просять відповісти: що їй нагадує та чи інша пляма, з'ясовується, що з загостренням потреби в їжі плями починають нагадувати про їжу, про посуд, про їдальню. Якщо виховати потребу в красі - (в духовній їжі) остання завжди буде виступати як домінуючий початок усіх форм пізнавальної діяльності.

Складові красивого розуму незліченні, їхнє джерело - своєрідні особливості людського мислення, яке формує естетична діяльність спільно зі специфічною природою тієї чи іншої особистості. З цієї причини естетичний розум вбирає в себе дуже великий спектр людської чуттєвості. Проявляється він не завжди рівно й послідовно. Проте зміст естетичного розуму не є якоюсь непояснювальною суцільною масою. У практичній діяльності естетичний педагог навіть без якихось точних вимірів може визначити ступінь естетичності розуму того чи іншого учня. Для більш чіткого уявлення предмета нашої розмови йому можуть допомогти поради А. Луки. Серед інших типів розуму (”концептуальний розум“, ”соціальний розум“, ”робітник“ (виробничий, технологічний) вчений називає ”естетичний розум“ і виділяє в ньому чотири ступені. Читач може погоджуватися з А.Луком чи не погоджуватися - це його справа. Але не прислухатися до того, що говорять інші, і не поміркувати про сказане - не має права. Тим більше, уважний читач не може не помітити подібність висунутих ступенем з розробленими в естетиці судженнями смаку.

До першого ступеня автор статті ”Про різні типи розуму“ Лук А. О разных типах ума. - Наука и жизнь, 1979. - С. 91 відносить судження про красу ”якого-небудь предмета, скажемо, у найпростішому випадку відрізняє красиву річ від некрасивої“. Мова йде про судження здорового глузду. Цією якістю володіють усі нормальні люди. Дитина ясельного віку тягнеться до більш яскравої іграшки, а сірій і непоказній дає спокій.

Другий ступінь дещо складніше. Тут людині треба виявити уміння ”виділити і вказати причину - чому це красиво чи недобре, тобто знайти естетичну ваду“. Це вже пряма задача для вчителя початкових класів, діти яких вивчають вірш В.В. Маяковського ”Що таке добре і що таке погано“. Учитель, звичайно, повинний домагатися наукового пояснення, тому що рівень особистісної переваги буває дуже невисокий.

Власник третього ступня естетичного розуму, як вважає А.Лук, може ”подумки, в уяві намалювати собі, що й як варто виправити, щось забрати чи доповнити, щоб предмет став витонченішим та приємнішим для ока“. Порадою цією вчитель може користатися у випадках навчання дітей перетворювальною діяльністю. Не може ж педагог, розглядаючи тонку роботу мистецтва, скажімо, ”Сікстинську мадонну“, думкою ”виправляти“ пальці, написані геніальною рукою Рафаеля. Досконалий художній твір, як відомо, тим і відрізняється, що в його тканину не можна нічого ні додати, ні відняти без того, щоб не порушити його цілісність.

Як правильно зауважує вчений, четвертою, вищим ступенем володіють не всі. Сюди він зараховує тих, хто ”володіє потрібними навичками, трудовими прийомами, технікою справи, хто вміє працювати руками“. І щоб не залишалося ніяких сумнівів щодо вирішальної ролі рук у визначенні естетичного розуму, А. Лук без натяків заявляє: ”Вищі градації естетичного розуму розвиваються не стільки шляхом споглядання, скільки в процесі власної праці“.

Тут, звичайно, роль фізичної праці у формуванні естетики розумової діяльності, як на нас, сильно перебільшена. Навряд чи є підстави визначати ступінь розвитку краси розуму Д.І. Менделєєва за його здібностями в'язати кошики. Але ніхто й не заперечує дуже плідну думку ”про власну“ працю, тобто працю професійну, котра припускає і ”працю душі“.

Можливо, як ніякий інший тип розуму, розум інтелігентної людини (вища градація естетичного розуму) у процесі пізнавальної діяльності найбільш яскраво здатний проявитися і виступити своєрідною ланкою між суб'єктивним та об'єктивним світом. Продукти колективного мислення і способи їхнього зв'язку, добуті в ході особистого пізнання, носять певною мірою індивідуальний відбиток практики пізнання даною особистістю вже тому, що сам процес пізнання є процес осягання природи заради її підпорядкування.

При заняттях, скажемо, математикою, краса, як правило, народжується в чисто розумовому процесі засвоєння даної теми, коли осягаються закономірності розвитку природи і, разом з тим, усвідомлюється сила й значення тих прийомів і засобів аналізу й синтезу, індукції і дедукції, умовиводів та узагальнень, якими користається учень. Тоді породжена в роздумах ідея втілюється в красиву форму, вдягає відповідне вбрання. Щастя відчути та з максимальною точністю передати насолоду, що пережив учень чи студент саме в ті хвилини, коли абстрактна математична думка пізніше приймає певну форму. Це якщо не найщасливіша, то одна з найщасливіших хвилин процесу роботи. На якому підґрунті базується почуття задоволення і щастя? У різних випадках воно має різний ґрунт. Але незмінною є перемога однієї думки над іншою у внутрішньому розумовому діалозі.

І чим складнішою є висунута проблема, тим більше виникає рішень. Якщо людина приступає до питання вперше, то вона створює лише кілька можливих виходів - рішень. Однак найперші рішення не ліквідують проблему, як правило, з них випливають нові варіанти, вторинні, в основі своїй більш оптимальні. Як ілюстрацію цього положення можна взяти такий факт. Раніш для передачі інформації на відстань будувалися вишки, на яких запалювалося багаття, що символізує, скажемо, навалу ворога. В інших країнах подібну інформацію несли гінці. Потім, коли виникла потреба в широкій інформації, з'явився телефон, радіо, телебачення. Так процес буде йти доти, поки не почнеться розробка якого-небудь докорінно нового рішення.

Естетичний педагог завжди націлює учнів на пошук для того, щоб зміцнити, розширити наявне в них знання чи добути нові, раніше незнані, що, власне, і є вихідним пунктом процесу розвитку красивого розуму. Показати учням їхнє незнання чи неповне знання можна завжди й у будь-якому випадку, а от розбудити бажання довідатися більше, навчити прагнути до більш глибокого знання - це вже з царини мистецтва педагога, заснованого на красі розуму. Прогресивним процесом пізнання є ті випадки, коли учню дають вирішувати замість трьох одну задачу, але різними способами.

Прагнення вирішити задачу (не обов'язково математичну) різними способами є історичною властивістю особистості, які доводилося в різних життєвих ситуаціях подумки вирішувати ті самі задачі різними способами, вибираючи найраціональніший. І кожна відповідь для людини завжди несла й сьогодні несе в собі нове питання, відповідь на яке веде до послідовного переходу від незнання до знання, до більш повного й поглибленого знання. Отже, рушійними силами розвитку красивого розуму варто вважати не тільки зовнішні спонукальні причини (вимога суспільства), але й внутрішні: збереження роду, економія енергетичних витрат, часу й інше. Так діалектика народження краси в процесі набуття знань приводить до діалектики вищих форм мислення. Естетичний розум виявляє себе й у найпростіших математичних пропозиціях, у порівняннях, у протиставленнях одного способу рішення іншому, у формі єдності й боротьби протилежностей. У цьому сенсі будь-яка математична операція, як і вишуканий аналіз художнього тексту, є діалектичною. Але діалектика математичного мислення істотно відрізняється від мислення, що аналізує природні та суспільні явища. Для математичного мислення характерно те, що воно може ”зі стелі“ вводити протилежності, конфлікти, тоді як діалектика природи й громадянського життя строго карає тих, хто стає на шлях подібної сваволі.

Непересічне значення в розвитку краси розумових здібностей має уміння педагога використовувати здатність учня до фантазії. Перехід від дитячої фантазії до творчої уяви - це, якщо можна так висловитися, надзадача педагога. Але без конкретного в даному випадку не обійтися. Наприклад, при знайомстві з теоремою ”Властивості рівнобедреного трикутника“ на першому уроці, порівнюючи рівнобедрений і рівносторонній трикутники, учитель може запропонувати перевірку кутів за допомогою циркуля, кутоміра і транспортира. Діти бачать, що така перевірка нераціональна. Тому наступний урок учитель має право почати трохи патетично: ”Сьогодні ми вступаємо в царство чистої думки. Врата досвіду пройдені“. І за допомогою учнів починає доводити теорему чисто логічним шляхом.

Мистецтво рішення, як і будь-яка інша майстерність, приходить у результаті багатогранної людської діяльності. Це не якась від Бога дана, у собі замкнена константа, а багатогранний процес, цілий каскад вправ, що постійно піднімаються від менш складного до більш складного і незмінно впливають на розумовий розвиток дитини. У цьому розумінні можна стверджувати, що будь-який урок естетичного педагога може стати стартовим у формуванні естетики інтелекту.

Учень буде ставитися до предмета естетично, тому що через нього відкривається краса пошуку найоптимальнішого варіанту. За допомогою погодженої у своїх компонентах системи учень знаходить ледь помітні форми виявлення краси істини. Це особливо чітко виявляється в тих випадках, коли зважуються евристичні чи, як їх ще називають, ”нешаблонні“ задачі. У справі формування естетичного розуму вони відіграють видатну роль, тому що виникає необхідність парадоксів, розвитку уяви.

Технологія рішення таких задач не складається з окремих елементів. Вона розвивається безперервно в активній діяльності учня. Даний процес одночасно проходить на різних рівнях: моральному, естетичному. Відкриття учня, зроблене в результаті рішення нешаблонної задачі, без сумніву, має естетичну природу, тому що творчість, як уже говорилося, в основних своїх компонентах носить естетичний характер. Образ, що виник у результаті обмірковування задачі, керує почуттями, які й диктують нові рішення проблеми. Серед численних комбінацій, вважає Ж. Адамар, утворених нашою підсвідомістю, більшість нецікава, через те вони не здатні вплинути на наше естетичне почуття, тобто не будуть нами усвідомлені; тільки деякі є гармонійними і тому одночасно і красивими, і корисними, здатні збудити нашу спеціальну геометричну інтуїцію, яка залучить до них нашу увагу й, таким чином, дасть їм можливість стати усвідомленими. Естетичне почуття присутнє у свідомості для того, щоб крізь його рухливу мережу пропустити гармонійність, доцільність. ”Хто позбавлений його, ніколи не стане дійсним винахідником“. Адамар Ж. Исследование психологии процесса изображения в области математики М., 1970. - С. 143.  Крім того, математичні задачі привабливі ще й тим, що дозволяють виявити й виробити цінні риси характеру в людині. Адже для рішення серйозної задачі потрібна сила волі, почуття краси, що дає осяяння. І якщо учень на занятті не одержав можливості набути естетичних емоцій, його навчання варто визнати невдалим.

Нешаблонна задача вимагає випробувати масу варіантів, самостійно знайти джерело відкриття, виявляючи при цьому якості особливої ”інтимності“. Причому, інтуїція, фантазія, почуття гармонії в процесі навчальної діяльності, як ми відзначили, відіграють виняткову роль. Вони підказують дотепне, найраціональніше рішення, тобто рішення найкрасивіше. Вони підказують вихід із протиріччя. Рішення протиріччя сприяє формуванню естетичної свідомості. Розум, не здатний вийти з протиріч і знайти раціональне рішення в ситуації, що склалася, не можна вважати красивим. Тому ми вважаємо, що ставлення естетичного педагога до протиріч є показником його невгамовного бажання навчити своїх вихованців красі розумової діяльності. До такої діяльності, коли думка стає більш просторою, динамічно активною, що проникає не в річ, а у взаємозв'язок речей.

На будь-якому уроці чи лекції учнів обов'язково варто знайомити з внутрішньо суперечливими судженнями. Для педагога питання полягає в тому, щоб знайти прийнятні методи ознайомлення з останніми. Якщо такі судження будуть знайдені, учнем середніх класів можна давати для міркування апорію Зенона ”Ахіллес і Черепаха“. А давати учням на поставлені питання готові відповіді - значить не використовувати їхні розумові можливості, не розвивати стрункість і чіткість думки. У принципі, вся освіта зводиться до того, щоб навчити підростаюче покоління давати відповіді на поставлені питання. Якщо за дітей це будуть робити вчителі, чи підручники, чи навчальні посібники, чи батьки -глибокодумної людини не вийде, тим більше людини, яка красиво мислить. А тому чи варто сильно вболівати за те, щоб ”розвантажити“ школярів і студентів? Повсякчас треба віддавати пальму першості ініціативним учням, наділеним естетичним баченням, незмінною умовою якого є здатність узагальнювати окремі факти. І тоді авторитет освіти буде підвищуватися.

Краса розумового процесу (незайве нагадати ще раз) у вирішальній мірі залежить від самого вчителя, його здатності володіти тими чи іншими методами навчання. І можливо, жоден компонент уроку так активно не сприяє народженню краси, як проблемна ситуація - неузгодженість відомого з невідомим, напружене протиріччя в системі знань, вирішення проблеми, нерозв'язної за допомогою вже готових інтелектуальних дій. Проблемна ситуація подає сигнал для включення мислення самостійно досліджувати предмет, створювати свою, ніким ще не відкриту реальність.

Нам можуть закинути: уся програма шкільного чи вузівського курсу не може бути витканою з протиріч - отут не можна входити в іншу крайність. На нашу думку, педагог повинен завжди мати на увазі незаслужено забуту пораду великого математика й методиста О.І. Маркушевича, який запропонував раціональну модель запасу інформації. Відповідно до цієї моделі, запас інформації має ядро, яке порівняно повільно міняється з часом, і швидко мінливу оболонку. Ціль освіти, особливо в середній школі, полягає в засвоєнні ядра запасу інформації. Без цього, крім усього іншого, не можна навчити умінню орієнтуватися в потоці інформації після закінчення школи. Проблемы преподавания физики. М., 1978. - С.55.

Очевидно, коли мова йде про фундаментальні закони науки (ядро), їх варто просто запам'ятати, подати явище як готову істину, багаторазово перевірену досвідом. Що ж стосується того, що О.І. Маркушевич називає оболонкою, так її, звичайно, слід дати в розвитку, а значить у діалектичній суперечливості. Тут варто показати дітям не готові результати, а пошуки цих результатів, пошуки відповідей на поставлені наукою питання. Змусити пройти, хоча й незначну частину шляху вже кимсь пройдено, - це значить будити думку, утворювати нові зв'язки в корі головного мозку, це значить учити красі мислення. Напружене протиріччя піднімає учня на нову ступінь краси, руйнуючи старі уявлення про гармонію, доцільність, упорядкованість. Такий один з можливих шляхів виховання краси розумової діяльності - найважливішої умови інтелігентності. Важкий і складний цей шлях як для педагога, так і для учнів. Його подужають зайняті пошуком.

Об'єктивне існування прекрасного в міжособистісних відносинах, для яких характерні як логічні, так і нелогічні (підсвідомі, інтуїтивні) аспекти, є не тільки одним із джерел формування естетичного розуму, але й породжує в людей естетичну потребу в спілкуванні. Тому досліджувати інтелігентність -значить вивчати виникнення розумових процесів, що лежать у її основі. Особливого значення надається дослідженню інтелігентності (як акту думки) в наш час гучної тісноти, коли виникає нагальна потреба стати ”вище“ образи і тих поверхових вражень, одномоментних дріб'язків, що закривають справжнє лице кожного з нас. Здається, у цьому плані М.В. Гоголь помітив дуже важливу властивість красивого розуму. Один з героїв ”Мертвих душ“ Олександр Петрович, педагог за освітою, зібравши найобдарованіших учнів, заявив їм, що ”досі вимагав від них простого розуму, тепер же жадає розуму вищого. Не того розуму, що вміє підтрунити над дурнем і посміятися, але що уміє витримати будь-яку образу, пробачити дурня і не дратуватися... Оце він назвав вищим ступенем розуму. Зберегти посередині будь-яких засмучень високий спокій, у якому вічно повинна перебувати людина, - от що називав він розумом“. Мудрість даних порад інтелігентний педагог (він же: ”естетичний педагог“, ”досконалий педагог“) приймає беззастережно.

Якщо комусь з вас, друже-читачу, доводилося підніматися на вершину гори, ви помітили: ні Казбек, ні Еверест самі по собі (якщо міряти їх від підніжжя) невисокі. Довжина карпатської Говерли, наприклад, трохи більше за кілометр. Але перш, ніж добратися до її вершини, ваша нога ступала на гори менш відомі, але без яких Говерла не здавалася б найвищою точкою українських Карпат. Говерла, Еверест, Казбек естетичного педагога - Любов. Вона (якщо ви пригадуєте нашу схему) можлива тому, що стоїть на плечах Краси, Культури, Моральності.

Автор, піднявшись на вершину людської чуттєвості, відкіля бере початок чиста, як сльоза, вода рік і де шугають птахи-орли, задумався: де він, у яких географічних широтах? Висота запаморочує голову, заважає зосередитися, і народжуються лише скалки думок-почуттів. Залишіть усі свої турботи, зберіть усе найпотаємніше й чисте. Сядьте отут, поруч із хмарами, послухайте думки-почуття під наспів дзюркоту струмочка. Може так статися, що ми з вами підійдемо ближче до невідгаданої, як квадратура кола, загадки любові, яка ”рухає сонце і світила“ (Данте). Від зустрічі з естетичним педагогом в учнів залишається те, що неможливо уніфікувати, привести до єдиного знаменника. Саме це той випадок, коли почуття учня розриває словесну одежу, здавалося, міцно зіштопаною вмілою рукою вченого...

Прокалатав дзвінок, закрилися двері за педагогом, але він залишився, до певної міри забронзовів перед поглядом учнів. А те, що ми не позначили словами, продовжує жити, здобуває вишитий із мрії і реальності образ. Але що дивно: навіть виниклий образ, здавалося, до кінця зрозумілий, не вичерпується візуальним враженням. Очевидячи, це і є любов учнів до педагога, дорогоцінний вантаж романтичного корабля почуттів. Очі любові бачать і висвітлюють усе оточення, навіть за умови фізичної відсутності педагога. Учня, у якому б просторі він не знаходився, переповнює мелодія голосу вчителя, як солов'їна пісня травневий світанок. Промені світла виокремлюють різноманітні фарби буття, а музичний ритм відміряє величний хід краси.

У любові педагога ведуть боротьбу два начала: ніжність і сувора необхідність, сила й слабкість. Любов стоїть перед очима учня, створена з Радості й Суму. І він, присоромлений сльозами, що перлами падають з очей вчителя, намагається відокремити Радість від Суму, темні сили ночі від ясності Дня. Доброчинна пані Повелителька, зіткана з Правди і Краси, любов завжди була повноправною господинею в душі естетичного педагога.

Любов педагога до дітей складає сокровенну, у певній мірі, інтимну сторону спілкування. Вона - як підростаюче дерево: щодня гілками піднімається до вічних небес, у той саме час корінням все глибше вростає в землю, добуваючи життєві соки. Любов до дітей концентрує в собі й професіоналізм, і чисто людські якості педагога, і громадянську позицію. Любов педагога до дітей істотно відрізняється від міжстатевої любові. Педагог не може сказати про своє почуття словами Ромео чи Джульєтти: у них любов не підвладна ні моралі, ні розуму - вона сліпа. У педагога навпаки. Любов починається не з любові, а з бажання. Бажання зробити дітей красивими та добрими. Там любов безоглядна, тут почуття любові виходить з визначених суспільством цілей. Навіть Я. Корчак, що знав неминучість близького кінця дітей, залишився з ними, керуючись не одними ”чистими“ почуттями любові, але й громадянською дієвістю. Любов Я. Корчака до дітей нагадує дружбу в загальноприйнятому розумінні слова.

І згадав я своїх кореспондентів, які писали мені з різних областей України про своє серцем розуміння любові до дітей. Це Г.П. Андрушків, Е.Э. Тігер, О.Ю. Лопушняк. Їхня вистраждана любов не дає мені права змінювати авторську лексику.

Г.П. Андрушків: Моя дочка пішла в перший клас. Молода вчителька, перші батьківські збори. Ми, батьки, приготували блокноти, ручки записувати строгі вказівки, завдання для нас - що треба зробити, з чого починати навчання. А вона, привітно познайомившись з нами, сказала з самого початку про те, що наше завдання полягає в тім, щоб наші діти були красивими. Попросила не забувати вчасно змінювати комірці і зав'язувати дівчинкам різнобарвні бантики. Ми, дещо розчаровані й заклопотані, розійшлися. Чому вона їх навчить?

А потім почалися чудеса. Щодня дочка прибігала зі школи радісна:

-Мамо, я сьогодні правильно відповіла, одержала ”Мудру сову“. (Звичайна картинка).

- Мамо, а Артем одержав медаль "Кращий читець".

- Мамо, якщо я не буду робити помилки в зошиті й намагатися писати, то на моєму зошиті Марина Леонідівна красиво напише: ”Найкращий зошит“.

А далі:

- Ненько, наша вчителька найдобріша на світі.

Зізнаюся, батьки приймали все це насторожено. Зустрічаючи, запитували один одного: ”Ну як, подобається твоєму Сашкові ходити до школу?“ - ”Начебто подобається“. І на цьому розходилися. Ще більше ми здивувалися, коли у ІІ чверті виявилося десять відмінників у класі й жодного двієчника. Думаємо, балує дітей, несувора.

А діти були від неї в захваті. На кожнім уроці читання виділяє 5 хвилин, і це у неї називається ”Хвилинкою поезії“.

Яких тільки тем не пропонує наша вчителька нам і дітям! (”Хвилинка поезії“ - це значить треба знайти невеликий вірш, написати його в альбом і поруч в малюнкові передати сюжет вірша). Читаючи ”Веселі картинки“, ”Піонерську правду“ (спочатку читали разом, тепер дочка цікавиться сама), вибирає вірш, що сподобався: ”Про природу“, ”Про смішне“, ”Про школу“, ”Про любов“.

Прочитала моя Олена вірша і запитує: ”Мамо, це про любов?“

- А ти як думаєш?

– Думаю, так.

Не можу, щоб не зацитувати його (автора не пам'ятаю):

Заяц гордо шел по лесу

Вел зайчиху, как принцессу,

До макушек длинных уши.

Заяц был в нее влюблен.

Но собраться и признаться

Все не мог решиться он.

Заяц, правда, понимал,

Что в пути молчать неловко.

Просто он слова искал,

А когда нашел, сказал:

Ты такая,

ты такая,

ты такая, как морковка!

...Пройшла третя чверть, а наші діти не втратили інтересу до школи, не розлюбили вчительку, а стали старшими, розумнішими й красивішими душею.

Ось іще такий факт. Постала перед дітьми проблема: потрібно вибрати командира класу. Марина Леонідівна сказала: ”Діти, напишіть, кого ви хочете вибрати командиром і чому?“ І діти оцінили свого товариша не тільки за тим, що він добре вчиться, а вибрали Юлю й однією з оцінок була: ”Вона в нас завжди красива.“

Згодом батьки перейнялися до Вчительки довірою і повагою.

А як проходять класні години! Діти по черзі готують за ”зірочками“ програму (казку, сценку, інсценівки чи концерт). Один раз я навідалась подивитися (зайшла в справі і не могла піти). Які були невпізнанні наші діти! Вони не соромилися вчительки (начебто це близька людина) й читали вірші, пекли, робили якісь акробатичні трюки, уболівати один за одного, а як горіли їхні очі! Як вони хотіли цієї обіцянки, як вони вірили й знали, що вона не висміє, не образить, не скривдить. Це були рідні люди!

А навесні Олена приходить додому і говорить: ”Мамо, треба написати твір про весну. Ти прочитай мені що-небудь, а я напишу. Я, не задумуючись, сказала відоме:

Травка зеленеет,

Солнышко блестит.

Ласточка с весною

В Сени к нам летит.

Моя дитина хвилин п'ять подумала і видала:

Травка зеленеет,

Солнышко встает.

Ласточка летает,

Песенки поет.

Я здивувалася: ”Оленко, не обов'язково треба було у віршах“. Тепер вона здивувалася:

- Мамо, ну як же можна, про весну й не у віршах?

Я поцілувала дочку й подумки сказала: ”Спасибі Вчительці.“

Є.Е. Тігер:

Ще будучи школяркою, я прочитала казку Яноша Корчака ”Король Матіуш І“. Казка ця зачарувала й здивувала мене. Зачарувала своєю ніжністю, мелодійністю й особливим духом дитинства. Здивувала тим, що написано вчителем. На той час мені здавалося, що вчителі - народ особливий, зовсім недосяжні люди. І раптом з'ясовується: учитель думає і почуває, як я! Доля цієї людини зацікавила мене. Я спробувала довідатися про нього все, що було можливо. Подив перемінив замилування. Його подвижницьке життя, його мученицька смерть - усе віддано дітям. Я упевнена, що далеко не кожен зміг би вчинити так. І зараз, через багато років, коли мені потрібно заспокоїтися, вирішити сумніви, я беру в руки книгу Я. Корчака і почуваю, що тепло дитинства огортає мене.

Можливо, Корчак допоміг мені у виборі професії. Нехай не сприйметься банальною моя заява, але я люблю дітей, свою роботу. Я люблю наповнені шумом дитячих голосів групові кімнати, люблю метушню ранків, тишу в спальнях, люблю бачити розкриті мені назустріч дитячі очі, усе те, що може зрозуміти тільки та людина, яка працює з дітьми.

Категорично заявляю: тільки людина, сповнена любові до дітей, може працювати в дитячому садку. От до дитячого садка вперше привели крихітну людину. Ще хвилинка, друга, і вона залишиться одна, без мами. Це для неї жахлива хвилина! Усе навколо загадкове! Усе лякає! Тільки бездушна людина може віднестися спокійно до цього першого дитячого горя. Я ж знаю людей, які намагаються, хоча це й неможливо, замінити дитині матір. Беруть на руки, заспокоюють, співають ніжні пісеньки. І ”найбуйніші“ стихають, довірливо тиснуться усім тільцем до дорослого, почуваючи в ньому Любов до себе.

В іншій групі інша картина. Пустун не може усидіти на місці жодної хвилини, спостерігаючи за ним, можна дивуватися на те, як він встигає відразу бувати у всіх куточках кімнати. А він ще й свариться з іншими дітьми, галасливо доводить свою правоту, із захопленням розбирає на частини іграшку і робить багато іншої шкоди.

А якщо таких пустунів кілька на групу? Випадкова людина в освіті піде по лінії найменшого спротиву: вилає, покарає. А відданий серцем дітям вихователь ласкаво попросить: "Посидь зі мною хвилинку. Я щось тобі розповім". І жодна дитина не відмовиться від цього. Таких прикладів із щоденної роботи можна навести багато. Любити дітей - значить допомагати їм ставати людьми, намагаючись віддати все, що маєш. Бути чуйним, уважним, ласкавим. Тільки Любов і Ласка можуть допомогти вихователю в його роботі.

А от ще одна деталь: усі вихователі говорять: ”Мої діти“. Та й як же може бути інакше, це ж дійсно наші діти. Їх, як і своїх кревних, ми любимо незалежно від їхніх якостей. Я упевнена, вихователь має бути як Мати. Тільки матір'ю не одному чи двом дітям, а групі дітей.

Чому вихователі плачуть, коли діти їхньої групи йдуть до школи? Та тому, що розлучаються зі своїми дітьми. Тривожно й радісно за їхнє подальше життя. Тривожно тому, що кожного з них знаєш і думаєш, як він буде там, у нових для нього умовах. Чи зрозуміють його? Чи зможе він виявити себе? Радісно від того, що знаєш, я дала йому те, що допоможе йому, знадобиться надалі. І вони йдуть від нас дорослішими, а на порозі дитячого садку стоять нові крихітки й довірливо дивляться на нас, очікуючи від нас Любові, Ласки. Вічний круговорот. У медиків є заповідь ”Не нашкодь“, у педагогів теж повинен бути кодекс. І основою його повинна стати заповідь: ”Люби дітей“. Тільки любов народжує любов, тільки любов допомагає дитині виявити себе. Якби у світі було б трохи більше любові, то було б менше підлості, злості, недовіри. Усім нам не вистачає цієї любові. І ще всього того, що завжди йде з нею поруч: чуйності, уваги, доброзичливості. Нехай усе це оточує дитину, і тоді вона, колись, у майбутньому, щедро поверне нам любов.

О.Ю. Лопушняк:

Я часто замислююся над питанням, що ж таке любов до дітей? І доходжу до думки, що любити - це означає не гладити по голівці, не говорити - сюсюкати, не захоплюватися кожним кроком дитини. Це почуття глибше. Любити дитину - це не тільки не спати ночами, це не тільки нагодувати й прочитати книгу, це не тільки захоплюватися першими словами. Тоді що ж?

А чи задумувалися ми над тим, що сюсюканням і люлюканням, що нескінченними, часом непотрібними турботами, ми губимо душу дитини, яку, як ми говорили, ми до нескінченності любимо. Ми ростимо квітку, тендітну й красиву, ми оберігаємо її, забуваючи, що квітці потрібна не тільки ”вода“, їй потрібне ”світло“, їй потрібна воля. Ми настільки обмежили своєю любов'ю дітей, що вони втратили це почуття. ”Не ходи гуляти - застудишся“, “Не читай - зіпсуєш зір“, ”Не піднімай - підірвешся“. А дитині так хочеться самій зробити те, що їй хочеться.

Це одна сторона проблеми. Є й інша. Для кожної матері її дитина-найкраща. Вона ревниво охороняє свої права на неї і всі її якості найчастіше перебільшує. Роблять такі мами зі своїх дітей вундеркіндів, а по суті, це нормальні діти. І як їм потім важко. Вони, які звикли до думки, що кращі за всіх, раптом у школі з'ясовують, що нічим не виділяються. Чи потрібна дітям така наша любов?

Читач знає, що виховати чуйну, уважну, турботливу, чесну людину не так уже й просто. Істинно любляча дитину людина, на мою думку, та, котра до дитини справедлива, вимоглива, але в той же час і добра. Це людина, що намагається знайти в дитині талант і розвивати його. Люблячий вихователь не буде нав'язувати дітям своєї думки, а буде жити інтересами дитини, непомітно направляючи її правильним шляхом.

Любов - високе почуття, але іноді любов може зробити непоправне. А саме: сліпа материнська любов плекає егоїста, і це підтверджується багатьма прикладами з життя. Любов - джерело сили й творчості. Ці слова можна цілком віднести любові матері до своєї дитини.

У мене двоє дітей, син і дочка. Буває дуже важко, і почуваєш, що десь не витримаєш і зірвешся, але звідкілясь беруться сили, і знову настає новий день, і ти знаєш, що заради своєї любові до дітей ти повинна пройти всі перешкоди, донести до їхньої душі все найпрекрасніше, що оточує їх у цьому світі. Навчити почувати красу, пробачити чужу брутальність, допомогти тим, хто чекає твоєї допомоги. Мені дуже хочеться бути гарною матір'ю, люблячою матір'ю, хоча це дуже важко в тім плані, що жінка за своєю натурою схильна до жалості, терпіння, всепрощення, а від мене часто вимагається бути строгою, вимогливою і навіть принциповою. Любити дітей - це мистецтво, яким не кожному дано оволодіти. Такі людські документи. Вони говорять про те, що педагог має завжди перебувати на вершині гори, тому що без любові немає щастя.

Завершуючи екскурс у внутрішній і зовнішній світ педагога любов'ю, нагадаємо нашу з читачем умову: я, автор, забезпечив будівельним матеріалом і проектом, а будівлю ви повинні звести самі. Подумайте над прочитаним і переконаєтесь: перед Вашим поглядом постане прекрасний образ педагога, якого інакше й не можна назвати як естетичний, який трапляється в житті і якого не завжди поціновують і який не раз, особливо ночами, стукав у Ваші груди...