Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна думка виниклаодночасно з появоюлюдини . Поштовхом до формуванняекономічної науки, політичноїекономії як самостійної науки стало зародженнякапіталізму, формуваннянаціональнихринків, становлення в усіх структурах суспільногожиттякапіталістичнихвідносин. Термін "політичнаекономія" ввів до наукового лексикону французькийекономіст Антуан де Монкретьєн, який у 1615 р. опублікувавпрацю "Законисуспільногогосподарства (Трактат політичноїекономії)", де йшлося про законирозвиткусуспільногогосподарства.

Капіталістичнівідносини в пору їхзародження одержали найбільшийрозвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрямполітичноїекономії - меркантилізм (відіталійського слова "мерканте" - торговець, купець) - виходив з того, щоторгівля є джереломбагатства. З усіхвидівдіяльностіпріоритетнадававсяпраці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяланагромадженнюбагатства, яке ототожнювалосьтоді з грошима, золотом.

У середині XIX ст. у політичнійекономіїсформувався пролетарськийнапрям, якийрозробивїї основоположник Карл Маркс . Марксизм висунувположення, що предметом політекономії є виробничівідносини людей у їхвзаємозв'язку з продуктивними силами. У рамках марксистськоїполітекономіїбулорозробленовчення про суспільно-економічніформації, закономірностіїхрозвитку та зміни. Марксистськаполітекономіяпоглибилавчення про трудовутеоріювартості, а такожрозробилатеоріюдодатковоївартості .половині XIX ст. булосформульованотеоріюграничноїкорисності - маржиналізму, в становленніякоївидатна роль належитьавстрійськійшколі, а самевченим К Менгеру і Є. Бем-Баверку. Тоді ж виникла й американська школа граничноїпродуктивності на чолі з її основоположником Дж. Кларком. Велике значення для розвиткуполітекономіїмалипрацівидатногоанглійськогоекономіста А. Маршалла («Принципиекономічної науки», 1890 р.) Йогопрацязапочаткувалановийнапрям у політекономії - неокласичний.

Валютний курс - цецінагрошовоїодиниціоднієїкраїни, виражена в грошовиходиницяхіншоїкраїни.

Цінаіноземноївалютивстановлюєтьсяфінансовими органами шляхом котирування. Існуєкількавидівкотирування валют: пряме, непряме, спот-курс, крос-курс, форвард-курс.Якщоодиницяіноземноївалютивиражається у національнійвалюті, то йдеться про систему прямого котирування. Система прямого котируваннявалютнихкурсівзастосовується в більшостікраїн.

При системі непрямою (зворотного) котирування, навпаки, одиницянаціональноївалютиоцінюєтьсяпевноюкількістюодиницьіноземноївалюти. макроекономічний фондова біржа закон

Конвертованістьвалютиозначаєступіньїїздатностівільнообмінюватися на національнігрошовіодиницііншихкраїн.

Конвертованість - ценевід'ємний атрибут ринковоїекономіки. Вона передбачаєвідкритістьекономіки, лібералізаціюзовнішньоїторгівлі, вільнуміграціюкапіталу та ін. Без конвертованостінаціональноїгрошовоїодиницітоваровиробник не можедолучитися до різноманітних структур світового ринку, до міжнародногоподілупраці, а споживачпозбавляєтьсяможливостіналежним чином задовольнитисвійплатоспроможний попит.

Розрізняютьповну і часткову, внутрішню і зовнішнюконвертованість валют, а такожзамкнену (неконвертовану ) валюту .

3.Причину кризинавколишньогосередовищаамериканський учений Ф. Слейтер, швейцарськийдослідник Ж. Дерст та іншівбачають у притаманномулюдиніінстинкті до руйнування. Західніідеологи такою причиною називаютьзростаннянародонаселення, сучасну НТР, зростанняпромисловоговиробництва.

Однактакітлумаченняігноруютьсоціальнусутністьлюдини, відображаютьоднобічнийпідхід до неїлише як до біологічноїістоти, хоч у людиніорганічнопоєднуютьсябіологічне та соціальне, а їїсутність з боку суспільноїформи -- цесукупністьусіхсуспільнихвідносин. Пояснюватизагостренняекологічних проблем лишерозгортанням НТР, зростаннямпромисловоговиробництва з боку суспільноїформи -- значить перебувати на позиціяхтехнологічногодетермінізму. Біологізаторськепоясненняхарактерне для тих науковців, яківбачаютьзагостренняглобальних проблем лише у зростаннінародонаселення. Ціавториігноруютьвирішальну роль у виникненніглобальних проблем людствасуспільноїформи способу виробництва -- відносинекономічноївласності.

В умовах, коли міжнароднийподілпраціпривів до формуваннясвітовогогосподарства, жоднакраїнасвіту не можезабезпечитивисокуефективністьсвогонаціональноговиробництва, якщовоно не інтегрується в тійчиіншіймірі у виробництвосвітове. Цебезпосередньостосується й України.

Формально Україна як член ООН входить до держав світовогоспівтовариства. Вона визнає й виконує статут ООН та міжнародне право, якірегулюютьміждержавні, політичні, дипломатичні, соціальні, культурні та економічніміжнароднівідносини. Отже, Українапевноюміроюспівробітничає з країнамисвіту. Проте реально перевагиміжнароднихекономічнихвідносинкраїнаможевикористовуватилишетоді, коли їїекономіка буде інтегрована в світовегосподарство, тобто буде складовоючастиноюцьогогосподарства.

СтримуєінтеграціюнаціональноїекономікиУкраїни в світовегосподарство й те, щоУкраїна як суверенна держава ще не маєдостатньогодосвіду в налагодженніекономічнихзв'язків з країнамисвітовогоспівтовариства.

Значноюперешкодою для входженняУкраїни в систему світовогогосподарства є те, що в нійліквідованіструктури, за допомогоюякихздійснюваласьзовнішньоекономічнадіяльність у минулому. Нові ж зовнішньоекономічніоргани (Міністерствозовнішньоекономічнихзв'язків, Державниймитнийкомітет, Національний банк Українитощо) щенедостатньоавторитетні та компетентні, а отже, малоефективні.

У той же час стоятиостороньзагальносвітовихінтеграційнихпроцесівУкраїна не може тому, що, по-перше, ціпроцесивизначаютьнапрямок та перспективирозвиткусвітовоїекономіки й суспільства в цілому. По-друге, економікаУкраїниперебуває зараз у кризовомустані, вийти з якого вона, як свідчитьдосвід шести років, самотужки не зможе. Тому розвитокзовнішньоекономічнихнауково-технічних та валютно-фінансовихвідносинУкраїни з державами світовогоспівтоваристваможе стати одним ізнайваж

Ливішихфакторівстабілізаціїгосподарства.

Отже, необхідністьвходженняУкраїни в світовегосподарствосумнівів не викликає. Тому на порядок деннийвиносятьсяпитаннямісця, яке Україна займе в структурісвітовогогосподарства. Адже, як булоз'ясованораніше, світовегосподарство - це конгломерат країн «центру» і країн «периферійних». Вирішенняцієїпроблемизалежитьвід ряду факторіворганізаційного й економічного характеру.

Ринокземлі: історія та сучасність

Проникненняринкових сил у сферу аграрних (і сутоземельних) відносин, як свідчитьсвітоваісторія, скрізьвідбувалося складно, причому в різнихкраїнах з різноюшвидкістю та інтенсивністю. Первіснаскладністьцьогопроцесузумовлюваласяістотнимиособливостямисільськогогосподарства, зокремайоготехнічноювідсталістю, збереженнямкріпосницьких (юридичноневільницьких) відносин, міцноюприв'язаністю селян до застарілих форм соціальноївзаємодії та іншихстереотипівповедінки. Тодішнєрутиннегосподарювання на селі, значноюміроющезамкнуте на власних потребах, фактичновідгороджувалосільськегосподарствовідвпливу ринку та розвиткупідприємництва. Такий стан речей заодно стримував і економічнийрозвитоккраїни, прирікавїїнаселення на бідність.

Антиінфляцімйнаполімтика -- комплекс взаємопов'язанихзаходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобіганнявисоким темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічноїсистеми рівні.

Для подоланняінфляції й формуванняефективноїполітикистабілізаціїнаціональноївалютивиробленоцілий ряд методів. Серед них найбільшпоширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція.

Найчастішевикористовуєтьсянуліфікаціязнецінених грошей. Вона означаєліквідаціюстарихгрошовихзнаків, вилученняїхізобігу і замінуїхновимигрошовими знаками, як правило, в меншійкількості. Цим методом скористаласьУкраїна в 1996 p., запровадивши в обігновугрошовуодиницю -- гривню.

Протилежним до нуліфікації є метод стабілізаціїнаціональноївалюти з допомогоюревалоризації і реставрації. Ревалоризаціяозначаєпроцесвідновленнядоінфляційноївартостіпаперових грошей з метою стабілізації і підвищення курсу національноївалюти. Нині у їїздійсненніпровідним методом є поступовареставраціявалюти, тобтовідновленнядоінфляційноїкупівельноїспроможності та курсу національноївалютищодоіншихвільноконвертованих валют. Водночас у країніреалізуєтьсяцілий комплекс заходів для оздоровленнянаціональноїекономіки, спрямованихнасамперед на збільшеннявиробництвависокоякісних, конкурентно-здатнихтоварів.

7. Організаційна (організаційно-правова) форма передбачаєкласифікаціюпідприємствзалежновід форм власності, визначенихКонституцієюУкраїни, та способіврозмежування у підприємствахокремих форм власності і управліннямайном. Юридичнезначенняцьогополягає в урахуванні у законодавствіособливостей правового становища підприємствокремихвидів.

Загаломорганізаційна форма і вид визначаютьсуб'єкта, якиймає право присвоюватирезультатидіяльностіпідприємства. З точки зоруорганізаційноїформивиділяютьтаківидипідприємств: приватні, колективні, господарськітовариства, підприємства, засновані на власностіоб'єднаннягромадян, комунальні, державні (в тому числіказенні).

8. Мінімальназаробітна плата як соціальнагарантіявиступаєтимважелем, яким держава регулюєнаціональнийринокпраці та рівень оплати праці. Офіційновизначениймінімум оплати працізакладаєтьсясуб'єктамигосподарювання в основу їхньоїтарифноїсистеми, за якоюздійснюється оплата праці кожного найнятогопрацівника. Тож, підняттямцієїнорми держава щоразуспонукаєгосподарниківпідвищувати ставки (оклади) кваліфікованимпрацівникамзадля того, абиуникнутизрівнялівки і не допуститипослабленнястимулюючоїфункціїзаробітної плати. Уперше в світітакусоціальну норму булозапроваджено в 1894 р. у НовійЗеландії, а в 1930-х рр. її ввели країниПівнічної Америки та ЗахідноїЄвропи.

В Українімінімальназаробітна плата лишеостаннім часом підтяглася до офіційнозадекларованоївеличинивартості "споживчогокошика". Штучназаниженістьцієїсоціальноїнорми є одним ізголовнихчинниківнадтонизькогорівнязаробітної плати в країні, щопороджуєцілу низку негативнихнаслідків для суспільства: економічних, соціальних, морально-психологічних. Зокрема, відбуваєтьсязнеціненнякваліфікованоїробочоїсили, через яке найбільшкваліфікованіпрацівникивимушенішукати роботу за кордоном ("втечамізків"). За офіційнимиданими, на середину 2011 р. за кордоном гарували 3,5 млн. українців, а за експертнимиоцінками, -- удвічібільше. З цієї ж причини, працюючитривалий час не за набутоюспеціальністю, працівникивтрачаютькваліфікацію (декваліфікаціяпраці). Правда і в тому, щонаявністьтакоїдешевої та ще й кваліфікованоїробочоїсилиможеприваблювати в країнуіноземнихінвесторів, але при цьому вона ж не заохочуєїх до запровадженняновітніхтехнологій, жорсткого режиму економіїресурсівтощо. А, якщоврахувати ту реальність, що в Україніінвестиційнийкліматнасправді не сприяє притоку іноземногокапіталу, то тодіштучна дешевизна національноїробочоїсили за участідержавистаєзасобомнакопиченнявнутрішнього приватного капіталу, передовсімзбагачення кланово-олігархічнихгруп. І, зрештою, оскількизаробітна плата є основним видом доходівнаселення, то низькийїїрівеньмаєсвоїм прямим наслідкомобмеженнязаощаджень і споживчогопопиту, а отже і послабленнястимулів для виробництвавітчизнянихтоварів і послуг.

Тіньова економіка

Господарськадіяльність, яка розвивається поза державнимобліком та контролем, а тому не відображається в офіційнійстатистиці. «Тіньові» підприємства не перерозподіляютьвласнихдоходів до бюджетів та державнихцільовихфондів, вони не сплачуютьподатків, збільшуючивласніприбутки.

Виділяють три видитіньовоїекономіки:

Друга» тіньоваекономіка -- це заборонена законом економічнадіяльністьпрацівників «білої» (офіційної) економіки, яка приводить до прихованогоперерозподілуранішествореногонаціонального доходу. З точки зорусуспільства у цілому «друга» тіньоваекономіка не виробляєніякихновихтоварівчипослуг: вигодами, якіотримуютьсявід «другої» економіки, користуютьсяодні люди за рахуноквтрат, якінесутьінші люди.

«Сіра» тіньоваекономіка -- економічнадіяльність по виготовленню та реалізаціїзвичайнихтоварів та послуг, яка дозволена законом, але не реєструється (переважнодрібнийбізнес). На відмінувід «другої» економіки, яка невідривнопов'язана з «білою» (офіційною) економікою та паразитує за їїрахунок, «сіра» економікафункціонує автономно. У цьомусекторівиробникиабосвідомоухиляютьсявідофіційногообліку, не бажаючи нести витрати (пов'язані з отриманнямліцензій, сплатоюподатківтощо), абозвітування про такий вид діяльностівзагалі не передбачено.

«Чорна» тіньоваекономіка (економікаорганізованоїзлочинності) -- заборонена законом економічнадіяльність, яка пов'язана з виробництвом та реалізацієюзаборонених та дефіцитнихтоварів та послуг. «Чорною» економікою у широкому значеніможнавважативсівидидіяльності, якіповністювиключені з нормального економічногожиття, оскільки вони вважаютьсянесумісними з ним й такими, щойогоруйнують (наприклад, наркобізнес, грабункитощо).

Економічний розвиток у часовому вимірі

Економікарозвиваєтьсябезупинно, з року в рік. З їїрозвиткомрозвиваєтьсясуспільство і сама людина. Тому, як і всякий пізнавальнийпроцес, вивченняекономікивідбувається у двохчасових аспектах -- у статиці і динаміці.

Статичнийпідхід до вивченняекономічнихявищ і процесівполягає у фіксаціїїхнього стану - певний момент, абоотриманняуявлення про них як незмінних у часі. Динамічнийпідхідхарактеризуєекономіку у їїрозвитку, у процесізмін.

Звичайно, статичнийпідхід в економічнійтеорії є умовним (штучним, обмеженим), але цілкомнеобхідним для того, щобз'ясувати, наприклад, що собою представляє те чиіншеявищеабопроцес, з якихелементівскладається та як вони взаємопов'язаніміж собою. Більшістьекономічних понять, почерпнутихранішеізцьогопосібника, з'явилися на світсамезавдяки статичному підходу, якийвимагаєвіднауковцяздатностіпроникати у сутністьявищ і процесів, схоплювати у них найважливішіознаки, властивості. Але статичнийпідхіднеобхідномаєдоповнюватисядинамічним, щобекономікурозуміти і як систему, щорозвивається, змінюєтьсяпідвпливомвнутрішніх та зовнішніхфакторів. Це, висловлюючисьмовоюфілософа, означає рух нашої думки від абстрактного (найбільшзагального) до конкретного, намаганняосягнути предмет таким, якимвін є насправді, в усійповнотійогохарактеристик.Якщорозглядатиекономічнийрозвитоккраїни з точки зоруобсягіввиробництва (0 за відноснотривалийперіод (ґ), скажімо, за кількастоліть, то графічнойогоможнауявити у виглядізростаючоїпрямої.Одначетакийрозвитокекономіки, щографічномаєвиглядвисхідноїпрямоїлінії, насправді є лишетенденцією (виразомзагальногонапрямкурозвитку). У ходірозвиткуекономіказмінюєсвоїкількісні та якісніпараметрипо-різному, у більший і менший боки, а тому за більшкороткіпроміжки часу можнапомітити, як економіка час від часу переходить у стан абозростання, або спаду, або застою (депресії). Авжеж, економічнийрозвиток при цьому не зупиняється, вінлишезмінюєсвоїстани (форми).

Поняття і структура світовогогосподарства

Світовегосподарство -- це система взаємозв'язанихнаціональнихгосподарств, в основіякої--міжнароднийподілпраці, різніекономічні і політичнівідносини. Світовегосподарствоохоплюєвсікраїни, звідсийогонеоднорідність і внутрішнясуперечливість. Об'єктивною основою розвиткусвітовогогосподарства є міжнароднийподілпраці, тобтоспеціалізаціяокремихкраїн на виробництвіпевнихвидівпродукції, якими вони обмінюються. Для того, щобсформуваласяспеціалізація, потрібніпевніумови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародномуподіліпраці, повинна матипереваги (наприклад, багатіприродніресурси) перед іншимикраїнами у виробництвівідповідноїпродукції; по-друге, мають бути країни, якіпотребуютьцієїпродукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу мають бути вигіднікраїн і-виробнику.

Структура сучасногосвітовогогосподарствавключаєдвіскладовічастини:

По перше, всінаціональнігосподарства, якихсьогодніналічуєтьсяпонад 190;

По-друге - міжнародніекономічнізв'язки (відносини) міжкраїнами-партнерами.

У структуру світовогогосподарствавходятьсвітові ринки товарів і послугкапіталів, робочоїсили, міжнароднавалютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Безробіття як макроекономічнеявище

Макроекономічнийпідхід, абопогляд на національнуекономіку як єдине

Ціле, відкриває нам ще одну важливуекономічну і соціальну проблему --Безробіття. Це -- макроекономічнеявище, яке в періодекономічнихспадів і

Депресійнабуваєособливоїгостроти, стаєпершочерговимзавданнямекономічноїПолітики уряду.

Безробіття є ознакоюнеповноїзайнятостітрудовихресурсів, тобто

Недостатньої (лишечасткової) забезпеченостіпрацездатногонаселення

Можливостямипрацювати і мативласнеджерело доходу.

Населеннякраїни за ознакамизайнятості і безробіттямаєтаку структуру.

В процесісуспільноговідтворенняполітичнаекономіявиділяєвідтворенняособистого фактора - працівників і підприємців. Продуктивна сила людинипроявляється у їїздатності до праці, тобто у виглядіробочоїсили. Зайнята особа є складовою та активною частиноюпродуктивних сил суспільства й носіємекономічнихвідносин. Однак в ринковійекономіцісуспільневідтвореннявідбувається за наявностібезробіття. І навіть за повноїзайнятостінаселенняпевнайогочастинаперебуває у станібезробіття.Безробітні у визначенніМіжнародноїорганізаціїпраці-особи, віком 15-70 років (зареєстровані та в державнійслужбізайнятості), якіодночасновідповідаютьтрьомумовам: не малироботи;протягомостанніхчотирьохтижнів шукали роботу абонамагалисяорганізувативласну справу; впродовжнайближчихдвохтижнів не булиготовіприступити до роботи, тобтопочатипрацювати за плату за найм або на власномупідприємстві. До категоріїбезробітнихтакож належать особи, якіприступають до роботипротягомнайближчихдвохтижнів; знайшли роботу і чекають на відповідь; зареєстровані у службізайнятості як такі, щошукають роботу; навчаються за направленнямслужбизайнятості.

14.Особливу роль відігравало і відіграєсільськегосподарство в національнійекономіціУкраїни. У валовому внутрішньомупродуктічастка аграрного виробництванашоїдержави становить 16%, у ньомузайнято 23% працездатногонаселення та використовуєтьсяпонадоднієїп'ятоїосновнихфондів. Характерними рисами сучасного стану агропромислового комплексу України є те, що як цілісна структура у складінаціональноїекономікивінтількиформується. Економічна криза, яка охопилааграрну сферу, призвела до того, щопотенціалагропромислового комплексу використовуєтьсятільки на третину.

. ЕКОЛОГІмЧНІ ГЛОБАмЛЬНІ ПРОБЛЕмМИ - проблеми, пов'язані з відхиленнямвідвстановленихстаніврівновагипідсистем біосфери, коли втрачаєтьсяздатність до їхвідновлення і саморегуляції.

Техносфера значнопорушує стан практично всіхпідсистембіосфери. Глобал. зміниклімату на Землівідбуваютьсядужешвидкими темпами. Найвиразнішевиявляєтьсяпідвищення т-ринижніхшаріватмосфери.

Проявамипідвищення т-ри є швидкетаненняарктич. й антарктич. льоду, гір. льодовиків, скороченнясніг. покриву Альп, змінагір. флорист. зональностітощо.

Надмірнерозорювання земель, великомасштабнімеліорат. роботи, вирубуваннялісів, глобал. зміниклімату, забрудненнятоксич. речовинамиґрунтів, повітря і води, спустеленнятериторій, винищення диких тварин і рослин негативно впливають на біорізноманіття. ЗабрудненняСвіт. океану досягломежі, яку є підставивважати критичною, оскількивінвтрачаєпритаманнейомубіорізноманіття й не виконуєважливу для життя на Земліфункцію - регулюванняконцентраціїкисню в атмосфері.

16. Міжнародніекономічнівідносиниявляють собою систему господарськихвідносинміжрізнимикраїнамисвіту. Найважливішими формами міжнароднихекономічнихвідносин є міжнародневиробниче і науково-технічнеспівробітництво, вивізкапіталу, світоваторгівля та передача технологій, міграціяробочоїсили, міжнароднівалютнівідносини. Міжнародніекономічнівідносинивизначають суть світовогогосподарства. За своїм характером вони залежатьвідекономічнихвідносин, щофункціонують на національнихрівнях. Як складоваміжнароднихекономічнихвідносинміжнародневиробниче і науково-технічнеспівробітництвоявляє собою комплекс таких, щопостійнорозвиваються та поглиблюються, господарськихзв'язківміжокремимикраїнами, групамикраїн, якібазуються на принципах рівноправності та взаємноївигодиучасників.

Закони,принципи і категоріїполітичноїекономіки.Етапипізнанняекономічноїдіяльності.Позитивна і нормативна економіка.

Економічнікатегорії -- цетеоретичні, абстрактні, логічніпоняття, котрі в узагальненомувиглядівідображаютьосновні, суттєвівластивостіекономічнихпроцесів та явищ і визначають характер науково-теоретичного мисленняепохи (потреби, ціни, прибуток, власність і т. д.). Економічнікатегоріїнерозривнопов'язані і законами, кожний з якихзосереджуєнавколо себе їхпевнукількість.

Економічнізаконивідображаютьвнутрішні, найсуттєвіші, стабільні, такі, щопостійноповторюються, причинно-наслідковівзаємозв'язки і взаємозалежностіміжекономічнимипроцесами і явищами. Вони як і закониприродимаютьоб'єктивний характер і виражають причинно-послідовнийзв'язокміж компонентами явища, щовивчається. Економічнізакони є такими не тому, щокомусь так захотілося, а тому, щолюдина, виробляючипродукти та надаючипослуги, використовуєзакониприроди, причомузасобивиробництва - цестворені нею (людиною) механізмиїхзастосування. На цезначнозверталиувагуфізіократи, котрірозглядалисуспільство як частинуприроди. Одночасноекономічнізаконизначновідрізняютьсявідзаконівприроди в тому плані, щовиникають, розвиваються і функціонують у процесіекономічноїдіяльності людей. Економічнізакони не с абсолютними, їхнядія не вічна. Окремігрупи людей і окремі особи можуть у своїйекономічнійповедінцівідхилятисявідвимог, які вони диктують. Законивідображаютьсукупністьекономічнихвідносин.

Сукупністьекономічнихзаконівутворює систему економічнихзаконів, яка охоплюєїхрізнігрупи і типи. Виділяютьсятакіосновнігрупизаконів:

1. Закони, щодіютьпротягомрізнихісторичнихперіодів:-

всезагальніекономічнізакони (властивівсімсуспільним способам виробництва);-

загальніекономічнізакони (діють у декількохекономічнихформаціях);-

специфічніекономічнізакони (діють у межах одного суспільного способу виробництва);-

стадійнізакони (характерні для однієїзістадійвиробництва).

2. Закони сфер суспільноговідтворення - виробництва, розподілу, обміну, споживання (закон розподілупраці, закон споживаннятощо).

3. Законирозвитку і функціонуванняокремихекономічнихпідсистем. Економічною наукою вжевідкрита і пізнаназначнакількістьзаконів

економічноїдіяльності людей. Певнаїхчастинавиникне та буде діяти на вищихетапахрозвиткуекономічноїсистеми й буде об'єктомдослідженнянаступнихпоколіньвченихекономістів.

Економічніпринципи - цетеоретичніузагальнення, змістякихскладаютьпевнідопущення, усереднення, котрівідображаютьзагальнітенденціїрозвиткуекономічноїсистеми. їхфункція, як і економічнихзаконів, полягає у відображеннівзаємозвязківміжекономічнимиявищами та процесами, але меншстійкими і такими, щомаютьменшобов'язковий характер.

Емпірична форма пізнання та використанняекономічнихзаконівнаявнатоді, коли люди, не усвідомлюючисутіцихзаконів, використовуютьїх у своїйгосподарськійдіяльностіінтуїтивно, несвідомо.

Наукова форма пізнання та використанняекономічнихзаконівбазується на свідомомувикористаннівідкритих і пізнанихзаконіврозвитку та функціонуванняекономічноїсистеми, щозабезпечуєбільшуефективністьгосподарськоїдіяльності людей

Ринковіцінніпапери -- цедокументи, щозасвідчуютьмайнові права їхніхвласників та даютьїм право на одержанняпевного доходу.

Ціннийпапір є цінним тому, що: по-перше, вінвиражаєпевні права, якіпереходять до даної особи у момент придбанняцьогопаперу (документа); по-друге, він є неподільним, тобтоцілкомпередаєзакріплені у ньому права; по-третє, реалізаціявласникомсвоїх прав можливалише при йогопред'явленні. Виходячи з цихознак, до ціннихпаперів не відносятьсягрошові знаки, лотерейнібілети, заповіти, страховіполіситощо.

Основніфункції ринку ціннихпаперів:

· - мобілізуєфінансовікошти та забезпечуєекономікукапіталом;

· - ефективноперерозподіляєкапіталиміжпідприємствами, галузями, регіонами та країнами;

· - перерозподіляє права власності на реальнийкапітал (сприяє переходу підприємств в руки ефективнихвласників);

· - встановлюєринкову, абореальну, вартістьпідприємств (фірм);

· - допомагаєдержавіпокриватидефіцит державного бюджету, вирівнюватинадходженняподатковихплатежівпротягом року;

· - розширюєпростірекономічноїсвободи для людини, відкриваючи перед нею новіможливостівиборуваріантіввкладеннязаощаджень, збільшеннядоходів.

Основніучасники ринку ціннихпаперів:

· 1) емітенти (економічнісуб'єкти, котрівипускають і продаютьцінніпапери, -- фірми, банки, держава);

· 2) інвестори (фірми, банки, держава, приватні особи, якікупуютьцінніпапери);

· 3) інвестиційніінститути (установи, щоорганізують та обслуговуютьринокціннихпаперів, найбільшпомітнимисередяких є: фондовібіржі, інвестиційнікомпанії та фонди, інвестиційніконсультанти).

· В залежностівідцільовоїфункціїрозрізняютьпрямі та портфельніінвестиції. Пряміінвестиції -- цевеликіінвестиції, щоздійснюються з метою отримати контроль над підприємством, стати йогоосновнимвласником. Портфельніінвестиції -- цеінвестиції з метою придбаннялишеціннихпаперів, якіймовірнопринесуть доходи (проценти, дивідендичикурсовурізницювід перепродажу). Прямимиінвесторамизазвичайстають у разі прямого внеску в капіталпідприємстваабопридбання на ринку пакету йогоакцій в обсязіпонад 10%.

· Головнимінвестиційнимінститутом на ринку ціннихпаперіввиступаєфондовабіржа. Фондовабіржа -- цеустанова, яка професійнозаймаєтьсякупівлею-продажемціннихпаперів, тобтопредставляєорганізованийринокціннихпаперів. До котирування на біржідопускаютьсяакції та облігаціїлише тих фірм, яківідповідаютьпевнимвимогам і пройшли процедуру лістингу (ціпоняття уже розглядалися у підрозділі 8.2).

· Інвестиційнікомпанії організовують на замовленняемітентів сам випуск і продаж ціннихпаперів. На відмінувід них, інвестиційніфонди допомагаютьінвесторам (особливо дрібним) вигіднорозміститиїхнівільнікошти. Механізмдіїінвестиційного фонду: випускаючи і реалізуючи на широкий загалвласніакції, фонд далівкладаєвирученікошти в цінніпапериіншихкомпаній і з одержанихдоходіввиплачуєдивідендисвоїмакціонерам. Інвестиційніконсультанти зайнятінаданнямрекомендацій з питаньемісії та обігуціннихпаперів.

Перехід до інноваційноїмоделіпідприємницькоїдіяльностіпороджуєновіїїформи:

-- венчурнепідприємництво (бізнес);

-- інжиніринг;

-- лізинг;

-- технопарки;

-- торговельну мережу;

-- франчайзинг та ін.

Венчурнепідприємництво здійснюється у сферіфінансуваннявисокотехнологічнихпроектів з метою отримання максимального прибутку.

За розміромвенчурнікомпаніїневеликіабосередні.

За організаційно-правовою формою -- партнерства (товариства). Займаються вони цільовимиінженернимирозробками, продукуванням та запровадженнямінновацій.

Венчурнікомпаніївиконують роль інвесторівдовгостроковихнаукомісткихпроектівіззалученнямризиковогокапіталу.

Партнерами венчурноїкомпанії є:

-- професіонали у сферіпідприємницької та управлінськоїдіяльності;

-- інституційніінвестори (інвестиційні банки, страховікомпанії, пенсійніфонди і т. ін.);

-- приватні особи.

Управлінцівкладаютьнезначнучасткуінвестицій (1 %), але беруть на себе повнийризик з управліннякомпанією. Інституційні та приватніінвесторизабезпечуютьфінансування і ризикуютьсвоїмиінвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництващодорозподілуризику. Керівництвоотримуєблизько 20 % прибутку, а інвестори -- близько 80 %.

За оцінкамиамериканськихекономістів, 15 % венчурнихкомпанійприречені на повнувтратуризиковогокапіталу; 30 % -- забезпечуютьдоситьскромнийприбуток. Зате 30 % венчурних (ризикових) фірм за декількароківперекриваютьприбуткомінвестованийкапітал у 30, а подекуди у 200 разів.

Інжиніринг -- система наданняпослугфірмою-консультантом фірмі-клієнтупід час будівництвапромислових та іншихоб'єктів

Лізинг -- форма довгостроковоїоренди, де орендодавачем є лізинговакомпанія. Орендаторбере на себе відповідальність за збереженняорендованого майна, сплатуоренднихплатежів, податків та страховихплатежів. Строк оренди майна визначаєтьсявід 40 до 90 % тривалостізвичайноготермінуексплуатаціїоб'єктів, щоздаються в оренду.

Технопарки -- одна ізнайпоширеніших у США та ЗахіднійЄвропі форма венчурного підприємництва (ризиковихфірм). За зразокутворення технопарку зазвичайберуть модель науково-виробничого центру, створеного на базіСтенфордськогоуніверситету в Каліфорнії, якийзосереджуєблизько 3 тис. середніх і малихелектроннихфірм, де працюють 190-200 тис. осіб.

Торговельна мережа -- два чибільшемагазинівпідзагальнимволодінням та контролем, якіпродаютьтоварианалогічногоасортименту, маютьспільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічнеархітектурнеоформлення.

Франчайзинг -- найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузізбуту.

Мерчендайзинг -- сис

тема форм та методівактивізації торг

Національнийдохід - цесукупністьпервиннихфакторнихдоходів сектору домогосподарств.

"Первинні доходи" - доходи, безпосередньоотриманідомогосподарствами на ринках ресурсів до сплати з них податків (до перерозподілу).

"Факторні доходи" - доходи на відповідніфакторивиробництва (економічніресурси), якізнаходяться у приватнійвласності сектору домогосподарств.

Видиекономічнихресурсів (факторивиробництва) та відповідніфакторні доходи домогосподарств:

1. Земля (природніресурси) - рента, оренда.

2. Капітал (основнізасоби) - процент.

3. Праця (здібності до праці) - заробітна плата.

4. Підприємництво (здібності до підприємництва) - прибуток.

5. Націонамльнебагамтство -- цесукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію, якімаютьринковуцінність і можутьобмінюватися на грошіабоінші блага.

6. Масштаби, структура і якіснийрівеньнаціонального багатства визначаютьекономічнумогутністькраїни, потенціалїїнаступного соціально-економічногорозвитку.

7. Національнебагатствоскладаєтьсяізфізичних благ і активів - фінансовихактивів, навичок, уміння, тобтовсього того, щоможеприноситиприбуток, який є віддачеювідцьогобагатства. Всіціскладовіелементиможутьрозглядатися як національнебагатстволишетоді, коли вони можутьпродаватися і купуватися на товарнихабогрошових ринках.

8. Багатствонаціїможе бути поділено на два основнихвиди - речовебагатство, втілене в фізичних і фінансових активах, яке називаєтьсякапіталом, і неречовебагатство, яке називаєтьсялюдськимкапіталом.

Глобальність проблеминародонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусьпевномурегіоні, і нерівномірнезростаннячисельностінаселення в окремихкраїнахможевикликатипомітнізміни на геополітичнійкартісвіту.

Середглобальних проблем найчастішефігуруютьсировинна, продовольча, екологічна, демографічна, енергетична, проблеми миру та роззброєння, подоланнябідності та відсталості, які не нові для людства. З розвиткомлюдськоїцивілізаціїможутьвиникати і вжевиникаютьновіглобальніпроблеми. До глобальних стали зараховувати проблему освоєння та використанняресурсівСвітового океану, Космосу. їханаліздаєзмогувідзначити, що вони тісновзаємопов'язані. Так, енергетична та сировиннапроблемиспіввідносяться з екологічною, екологічна - з демографічною, демографічна - з продовольчою і т. д. Важливоюознакою як не нових, так і нових проблем розвиткулюдськоїцивілізації є їхглобальний характер, адже вони зачіпаютьжиттєвоважливіінтересивсіх держав і народівсвіту, виступаютьпотужним фактором посиленнявзаємозалежності та цілісностісвіту, надаючийомуновихінтеграційних рис.

23.Крива Філіпсапоказує, щоміжрівнембезробіття та темпом інфляціїіснуєоберненийзв'язок, якийозначаєщо в періодзростанняекономіки та скороченнярівнябезробіття темп інфляціїпідвищується, і навпаки.

24.Закон зростання потреб і соціально-економічнаефективністьвиробництваОдне з фундаментальнихположеньекономічноїтеоріїполягає в тому, щоматеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічніресурси, щонеобхідні для задоволенняцих потреб, є обмеженими

Основні напрямки, школи і течії в політичній економії

Усю сукупність течій і шкіл сучасної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрями:

1. Неокласична економічна теорія.

2. Інституціонально-соціальний напрям, або інституціоналізм.

3. Кейнсіанство та неокейнсіанство.

Об'єктомдослідженнянеокласичноїекономічноїтеорії є поведінка "людиниекономічної", яка як продавецьробочоїсили, споживаччипідприємецьнамагаєтьсямаксимізуватисвійдохід, звести до мінімумусвоївитрати (чизусилля).Інституціоналізм--Вінзаперечувавобумовленістьрозвиткулюдськогосуспільствавиробничимивідносинами, рушійною силою визнававпсихологічні, соціально-правовічинники. Кейнсіанство -- один ізпровіднихнапрямівсучасноїекономічноїтеорії. Дж. Кейнса усвідомив, що без активного втручаннядержави в розвитоксоціально-економічнихпроцесів, без істотногорозширенняфункційдержавикапіталізмнеспроможнийнадалііснувати.

Фондова біржа та її роль в економіці

Фондова біржа -- це офіційно організований, регулярно діючий фондовий ринок (вторинний ринок цінних паперів).

- вони мобілізуютьінвестиційніресурси, сприяючиїхконцентрації на великих і перспективнихнапрямкахрозвиткуекономіки;- вносять порядок у фондовийринок, висуваючижорстківимоги до емітентівкорпоративнихціннихпаперівщодоповноти і достовірностіоприлюдненняінформації про свійфінансово-господарський стан (захищаючи у такийспосібінтересипотенційнихінвесторів-покупцівакцій і облігацій);- гласно і на конкурентнійосновіщодняпереоцінюєцінніпапери, а заодно, і вартістьпідприємств, даючизмогу кожному інвестору будь-якоїмиттіприйнятививажене для себе рішення;

- слугуютьсвоєрідними барометрами економічної погоди: економічноїкон'юнктури, ділової (підприємницької) активності.

Ринок земельних ресурсів. Ціна землі

Ціназемлі - цедисконтованийпотікїї доходу (ренти).Дисконтування - це метод визначенняпоточноївартості (ціни) будь-якогокапітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуваннямнадання ним майбутньогоприбутку при існуючійставцібанківськоговідсотка. Щобвизначититеперішнюцінністькапітального блага, необхідноздійснитиопераціюдисконтування.Ціназемлі прямо пропорційнавеличиніренти і оберненопропорційнаставціпозичковоговідсотка.Так, якщоділянказемлі приносить щорічно Я доходу (ренти), а ставка позичковоговідсоткадорівнює 5, то поточнаціна (Я) ділянки

визначатиметься за формулою

Зайнятість населення: сутність та форми

Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Розрізняють такі форми зайнятості:повну,неповну,часткову,первинну,вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року) Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Глобальна проблема продовольства та ресурсів

Із глобальною демографічною проблемою тіснопов'язанапродовольча проблема. Власнекажучи, цедвоєдина проблема. Головна суть продовольчоїпроблемилюдствасьогодні -- це проблема подолання дисбалансу міжнадмірним ростом населення у країнах, щорозвиваються, та їхньоюекономічноювідсталістю.

Продовольча проблема світупроявляється у гострійнестачіпродуктівхарчування у біднихкраїнах, недоїданні і голодуваннітамтешньогонаселення, а також у незбалансованості і неповноцінностіхарчування людей.

Позитивневирішенняглобальноїпродовольчоїпроблемипотребує комплексного підходу, якийвключає:

· * забезпеченнярозвитку та ефективностівиробництвапродуктівхарчування у самих країнах, щомаютьсерйозніпродовольчітруднощі;

· * обмеження росту населення у відсталихкраїнах до можливостеййогопрогодуваннявласнимвиробництвом;

· * наданняефективноїдопомогивідсталимкраїнамзусиллями і ресурсами світовогоспівтовариства (фінансової, гуманітарної, науково-технічноїтощо).

Міжтим, середдослідниківмайбутньогосвітулунають голоси про наближенняглобальноїпродовольчоїкризи на кшталт того, як людствомаєготуватися до невідворотноїенергетичноїкризи, пов'язаноїізвичерпаннямприроднихзапасівнафти, вугілля, торфу, газу тощо. Продовольча криза носитимепланетарний характер, їївідчують на собіусі народи. Наближенняглобальноїпродовольчоїкризипов'язуютьізбагатьма причинами, зокрема:

зішвидкимзбільшеннямчисельностінаселеннясвіту;

зменшеннямсільськогосподарськихугідь (відведеннямпродуктивних земель підзабудовуміст, промисловіоб'єкти, шляхи сполучення, військовіполігонитощо);

- зізбільшеннямобсягіввирощуваннязерновихзадлявиробництвабіопального, яке стимулюється урядами;

Суть глобальноїресурсноїпроблеми у тому, щолюдствосвоїмвиробництвомвже не можебезмежновідбирати у природиресурси, дбаючи про своєщасливемайбутнє. Цезумовленотим, що: по-перше, багатоізцихресурсів є невідновлюваними і близькі до своговичерпання; по-друге, їхінтенсивнийвидобуток, переробка і використання часто наносять велику шкоду довкіллю, руйнуючиіснуючурівновагу у природнійсистемііснуваннялюдства.

Конкретні шляхи раціоналізації споживанняприроднихресурсів:

· - перехід до енерго- і ресурсоощаднихтехнологійвиробництва;

· - розвитокнетрадиційноїенергетики (сонячної, вітрової, біоенергіїтощо);

· - використаннявиробничих і побутовихвідходів, якихщорічновикидаєтьсяблизько 1 млрд. тонн;

· - стимулюванняраціонального та економногоспоживанняресурсів (суворийобліквитрат та диференціація оплати використовуванихресурсів в залежностівідїхрідкості та обсягівспоживання).

Разом з тим, усе очевиднішоюстаєзгубністьспоживацькихстереотипівмислення, абосоціальноїфілософії "суспільстваспоживання", яку нав'язуєсуспільствубізнес. Безкінечнагонитва за матеріальним комфортом, демонстративне (показушне) споживання, абитількийтипопередучи не відставативідінших, не тількипосилюєтиск на обмеженірезерви, які природа припасла для людства, але й згубновпливає на розвитоклюдськоїособистості. Тому потрібно активно культивуватифілософіюгуманізму, яка стане основою формуваннясвітовоїлюдськоїспільноти, здатної до консолідованогоуправліннярозвиткомзарадимайбутнього.

 Змішанаекономічна система.

Економічною системою називаєтьсяспосіборганізаціїгосподарськогожиттясуспільства.

Змішанимиекономічними системами називаютьсясистеми з переважаннямприватноївласності на засобивиробництва і наявністю державного сектору в низцігалузейекономіки.

Змішанаекономіка - концепціярозвиткусучасноїзахідноїекономіки, згідно з якоюгосподарстварізнихкраїнперетворилися з системи приватного підприємництва (якими вони були в ХV-ХІХ ст.) на систему змішаноїекономіки, щоскладається з приватного і державного секторів. Приватний сектор, що представлений дрібнимигосподарствамиодноосібнихвласників, розвивається на основіринковогосаморегулювання (побічночастковоконтролюється і регулюється державою і великим бізнесом, наприклад, через реєстраціюфірм, оподаткування, фінансовузвітність) і охоплюєголовним чином сферу послуг. Проміжне становище міжодноосібнимигосподарствами і державним сектором національноїекономікизаймаютьгосподарства, акціонернітовариства, щобазуються на загальнійпайовійвласності (товариства, кооперативи, господарськіоб'єднання), щовипускаютьчастинупродукції в недержавномусекторінаціональноїекономіки. Цей сектор становить індустріально-технологічну базу національногогосподарства. Віндіє в гірничодобувній і переробнійпромисловості. Держава здійснюєнепрямерегулюванняцього сектора.

Практично всінаявні в сучасномусвітіекономікислідвіднести до змішаного типу. У реальному житті будь-якоїкраїни у чистому виглядінемаєжодноїекономічноїсистеми. В Англії, наприклад, близько 30% робочоїсилизайнято в державному секторі, інші 70% - у приватному.

Проблемирозвитку та сучасний стан підприємництва в Україні

В умовахтрансформаціїекономікиУкраїнирозвитокпідприємництва, зокрема малого бізнесу, має стати одним ізнайважливішихчинниківсоціально-економічногозростання. Усвідомлюючиноваторську роль підприємництва, держава надаєйомувсебічноїпідтримки.

В Україніприйняті та діють ряд нормативнихактів, які заклали підґрунтя для формування і розвиткупідприємництва. Згідно з циминормативними актами, державнапідтримкапідприємництваспрямована на створеннясприятливихорганізаційних та економічних умов для йогорозвитку. Це - наданняпідприємцямземельнихділянок; передання державного майна, необхідного для здійсненняпідприємницькоїдіяльності; сприянняпідприємцям в організаціїматеріально-технічногозабезпечення та інформаційногообслуговування, підготовцікадрів; здійсненняпервісногооблаштуваннянеосвоєнихтериторійоб'єктамивиробничої та соціальноїінфраструктури з продажемабо передачею їхпідприємцям у порядку, передбаченому законом; стимулюваннямодернізаціїтехнології, інноваційноїдіяльності, освоєнняновихвидівпродукції і послуг та іншівидидопомоги.

Для забезпеченнярозвиткувільногопідприємництва в Українізаконодавчовизначено права, обов'язки та відповідальністьсубєктівпідприємницькоїдіяльності, яка зорієнтована на ефективнегосподарювання. Підприємництвонесумісне з господарськоюнекомпетентністю, втратами, безвідповідальністю, невиконаннямприйнятихзобов'язань і договорів з контрагентами.

Завдякиприйнятимнормативним актам, державнійпідтримцірозвиткупідприємницькоїдіяльності в Україні станом на початок 2003 р. діяло 248 тис. малихпідприємств (3,6 разівбільше, ніж у 1992 р.). В них булозайнято 4305 тис. осіб, що у три рази більше, ніж у 1992 р. Проте, як засвідчуєаналізгосподарської практики, рівеньрозвиткупідприємництва, особливо малого бізнесу, та йогодержавнапідтримка є щенедостатніми для подальшогорозвиткувітчизняноїекономіки і не відповідаютьїїможливостям.

Так, в Україні на початок 2004 р. такийпоказник, як кількістьсуб'єктівпідприємницькоїдіяльності на тисячуосібнаселеннябув у десять разівменшим, ніж у розвиненихєвропейськихкраїнах. А внесокмалихпідприємств у валовийвнутрішній продукт складавлише 10%, це у 3-4 рази нижче, ніж у більшостієвропейськихкраїн.

Особливо негативнимявищем стало те, щозначнакількістьзареєстрованихмалихпідприємств не діє, а більшачастинадіючихзаймається такими швидкоприбутковими видами господарськоїдіяльності, як торгівля та посередницькіпослуги. Цепояснюєтьсятим, щосуб'єкти малого підприємництварозвиваються в умовахнесприятливогоінвестиційногоклімату, що робить невигіднимдовгостроковівиробничівкладання.

Аналіз стану підприємницькоїдіяльності в Україніпоказує, що сектор малого і середньогобізнесупотребуєефективноїфінансовоїпідтримки як на загальнодержавному, так і регіональномурівнях.

Світова практика розвитку та захиступідприємництвасвідчить, щодоступнимджереломфінансування малого бізнесу є надання урядом гарантійповерненняпозик у разінеплатоспроможностімалихпідприємств. Цезменшуєкредитніризики і усуваєголовнуперешкоду на шляху наданняпозиксуб'єктам малого підприємництва, особливо початківцям малого бізнесу. Але для цьогонеобхіднівідповіднікредитніресурсибанків. На жаль, кредитніресурси в Україні для малого підприємництвадужеобмежені. Для більшостісуб'єктівпідприємницькоїдіяльностібанківський кредит залишаєтьсянедоступним через надтовисокіпроцентні ставки. Цепояснюєтьсятим, що в національнійекономіціфактично не діємеханізмгарантуваннякредитів.

Однією з вагомихперепон на шляху розвиткувітчизняногопідприємництва є недосконалістьчинноїподатковоїсистеми та надмірнийподатковийтиск і обтяжлива система звітності, якізумовлюютьзростанняобсягівреалізованоїпродукції, прихованоївідоподаткування, невпевненістьпідприємців у стабільності умов веденнякомерційноїдіяльності.

Негативно впливають на розвитокпідприємництваскладні та довготриваліпісляреєстраційніпроцедурисуб'єктівпідприємництва, надмірневтручанняорганівдержавноївлади в їхнюдіяльність.

Основниминапрямкамиприскореннярозвиткупідприємництва в сучаснихумовахтрансформації, переходу до інноваційноїмоделірозвиткуекономікиУкраїни є:

*1. Подальше удосконаленнязаконодавчої та нормативноїбазищодоствореннясприятливих умов для розвитку малого та середньогопідприємництва.

*2. Удосконаленнякредитноїполітики, а саме: організаціядержавнихкредитнихустанов з метою пільговогокредитуваннясуб'єктівпідприємницькоїдіяльності, особливо початківців малого бізнесу.

*3. Удосконаленняподатковоїполітики, тобтозабезпеченняфункціонуванняспрощеноїсистемиоподаткування з наданнямперевагиєдиномуподатку та право тих, щопрацює у секторі малого підприємництва, на соціальне і пенсійнезабезпечення.

*4. Подальше посиленнядержавноїпідтримкисуб'єктів малого та середньогопідприємництва (фінансово-кредитної, майнової, інформаційної та кадрової*). Створення та забезпеченнядіяльностімережібізнес-центрів, бізнес-інкубаторівтощо.

*5. Стимулюваннярозвиткупідприємництва в галузях, щозабезпечуютьнайвищуефективністьсуспільноговиробництва та йогоконкурентоспроможністьзавдякивикористаннюдосягненьнауково-технічногопрогресу, ресурсозберігаючихтехнологій, випускупринциповоновихвидівпродукції.

*6. Забезпеченнявиконаннязаходівщодостворенняєдиноїавтоматизованоїсистемидержавноїреєстраціїсуб'єктівпідприємницькоїдіяльності.

*7. Здійсненнязаходівщодопоетапногостворення при центрах зайнятостімережінавчальнихцентрів з підготовкипідприємців з-поміжбезробітних.

*8. Посиленнявідповідальностіорганіввиконавчоївлади, державнихслужбовців за виконаннявідповіднихзаконівщодорозвиткупідприємницькоїдіяльності, зокрема малого бізнесу.

Можливостіподальшогорозвиткупідприємництва, розв'язаннязазначених проблем відкриваються на основі указу Президента України "Про лібералізаціюпідприємницькоїдіяльності та державнупідтримкупідприємництва" від 12 травня 2005 року.

Система економічнихзаконів

Економічний закон Ї цевнутрішньонеобхідні, сталі й суттєвізв'язкиміжекономічнимиявищами і процесами, а такожміжпротилежними сторонами окремихявищ і процесів, їхелементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (боціпоняттяоднорідні) всебічноможуть бути дослідженілише через всііншікатегоріїдіалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частинатощо). Економічнізакони не залежатьвідсвідомості людей, але залежатьвідїхсвідомоїдіяльності.

До системиекономічнихзаконів належать 4 їх типи:

1. Загальніекономічнізакони Ї властивівсімсуспільним способам виробництва (з. відповідностівиробничихвідносинрівню і характеру розвиткупродуктивних сил, з. зростанняпродуктивності часу, з. економіїробочого часу).

2. Економічнізакони, якідіють у декількохсуспільно - економічнихформаціях Ї з. вартості, з. попиту і пропозиціїтощо. Такіекономічнізаконивідображаютьсталі й суттєвізв'язки, властивідекількомтехнологічним способам виробництва в їхвзаємодії з деякимиоднаковимиелементамирізнихсуспільних форм в однотипнихсуспільно - економічнихформаціях.

3. Специфічніекономічнізакони Ї ті, щодіютьлише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішийсеред них Ї основнийекономічний закон, якийвиражаєнайбільшглибиннізв'язкиміжпродуктивними силами і виробничимивідносинами, відносинамивласності у взаємодії з розвиткомпродуктивних сил.

4. Економічнізакони, щодіютьлише на однійізстадій (висхіднійабонизхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породженнямонополіїконцентрацієювиробництва, якийдіє на вищійстадіїрозвиткукапіталізму).

Економічнізаконихарактеризуються такими особливостями: вони маютьсутнісний характер; виявляються через практичнудіяльність людей, щонерідкоопосередковуєтьсяполітичними, ідеологічними та іншимивідносинами, які часто протидіють "природно-історичному" розвиткусуспільноговиробництва. Тому економічнізаконидіють не так безумовно, як закониприроди; вони проявляються як основніпануючітенденціїекономічногорозвиткусуспільства

Cоціальноекономічнанерівність у глобальному вимірі -це

віддзеркаленнясучасногосвіту в економічному, соціальному та політичному аспектах в умовахнестабільності, нелінійності, диспропорційності та асиметрії глобального розвитку, щотрансформуєтьсяшвидкими темпами. Глобалізаціязміниласвітовуархітектонікурозвитку та розмежувалакраїни за рівнемрозвитку на центр, транспериферію, напівпериферію і периферію. Глобальнийекономічнийрозвитокіманентноспричинивформуванняновоїсоціально-економічної і господарськоїкультури у меншрозвинутихрегіонахсвіту, виокремившитранспериферію - країни, які стали на шлях трансформаціїсвоєїсоціально-економічноїсистеми та прагнуть перейти на новий, вищийщабельрозвитку

Міжнароднаекономічнаінтеграція - це:

1)якісноновийетапрозвитку і форму проявуінтернаціоналізаціїгосподарськогожиття, щопередбачаєзближення і взаємопристосування, переплетеннявсіх структур національнихгосподарств;

2)відносини, щобудуються на відсутності будь-якоїформидискримінаціїіноземнихпартнерів і кожнійізнаціональнихекономік; найвищийрівеньрозвитку МЕВ;

3)процес, щопроявляється в стираннівідмінностейміжекономічнимисуб'єктами - представникамирізних держав.

Державнерегулюваннясільськогосподарськоговиробництва у сучаснійнауковійлітературівизначається як здійсненняпомірноговпливудержави на діяльністьсуб'єктівгосподарювання та кон'юнктуру ринку з метою забезпеченняефективногофункціонуванняринковогомеханізму, вирішеннясоціальних та виробничих проблем. За допомогою нормативно-правових, організаційно-економічних, екологічних, науково-технічних і іншихзаходівдержавноїполітики, створюється система підтримкирозвиткусільськогосподарськихпідприємств, яка включаєціноверегулюванняпродукції, прямесубсидуваннясільськогогосподарства, фінансово-кредитнезабезпечення та податковерегулювання. Державнапідтримкасільськогогосподарстваздійснюється за такими напрямами: державнерегулюванняцінокремихвидівсільськогосподарськоїпродукції; державнерегулювання ринку сільськогосподарськогострахування; іншівидипідтримкивиробниківсільськогосподарськоїпродукції та аграрного ринку (державнізаставнізакупівлі зерна, кредитнапідтримкавиробниківсільськогосподарськоїпродукції (кредитнасубсидія), дерегуляціяукраїнського ринку сільськогосподарськоїпродукції та заборона дискримінації прав їївласників; державнапідтримкавиробниківпродукціїтваринництва; іншівидидержавноїпідтримкисільськогосподарськихтоваровиробників.