Історія економічної думки

Об'єктполітекономія - цеекономічнежиттясуспільства, тобтосуспільне в-во.

Предмет політекономія -цеекономічнівідносини людей їхєдності та взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальнимиінститутамисуспільства.

Функціїполітичноговиконання:

пізнавальна -розкриваєсутністьекономічнихзаконів та категорій, формиїхвиявумеханізмдії.

методологічна - полягає в тому, щополіт - економіявиступає,яктеоретичний фундамент цілого комплексу екологічних наук.

практична -ценауковеобґрунтуванняекономічноїполітикидержави.

виховна - формуєновий тип економічногомислення

прогностична - розробканаукових основ майбутньогосоціально - економічногорозвитку:

позитивна -політ - економіяпередбачаєпроведення такого аналізу в процесіякогорозкриваєтьсяоб'єктивніосновиекономічногорозвиткумає справу з фактами об'єктивноїдіяльності.

Нормативна -політ - економіяспирається на судженняінших людей стосовно того якоюмає бути економічна система суспільства.

Адміністратмивно-комамнднасистемма (АКС) -- спосібекономічноїорганізації суспільства, за якогоусіпитаннявирішують державніоргани.

Головніознаки АКС: державнавласність на ресурси, бюрократизація та монополізаціяекономіки, адміністративнеціноутворення, зрівняльнийрозподілжиттєвих благ, панування номенклатури.

Л. Гітельман^[1] вказує на такірисиадміністративно-командноїсистеми^[2]:

· шануваннявлади, прагненняпідкорятися, формальна старанність;

· відсутністьініціативи, установка «не висуватися»;

· небажанняйти на ризик;

· прагнення бути як всі, амбіції -- негативна характеристика особистості;

· прагнення до справедливого розподілу благ (див: зрівняйлівка, егалітаризм);

· орієнтація не на результат, а на думку оточення;

· заздрість («зазирання у чужу кишеню»);

· ілюзіяможливості швидкогозбагачення (див: нувориш).

За останні роки понад 80 країнсвітуздійснилифундаментальніреформи з метою створенняринковоїсистеми. Усі вони визналиосновоположний факт економічногожиття: для досягненняпроцвітання та підвищенняжиттєвогорівнянеможливообминутистворенняринковоїсистеми, тісновзаємопов'язаної з усієюсвітовоюекономікою.

Відомо, щовсікраїни, щойдутьринковим шляхом розвиткумаютьрізніринковімоделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та іншімоделі. На які з них можеорієнтуватисяУкраїна?

Спочаткуслідвідзначити, щоіснуючісистеми і спрямованістьїхрозвиткузалежитьвідгеографічногоположення; наявностіприроднихресурсів; історичних умов розвитку; традиційнаселення і йогозвичаїв; рівнярозвиткупродуктивних сил; соціальноїспрямованостісуспільства.

В усіхкраїнах є своїпідходи, відмінніособливостіринковихвідносингосподарювання. Разом з тим у всіхрозвинутихринкових моделях є спільніриси, до якихвідносяться:

* наявністьрізноманітних форм власності;

* перевагавільнихцін на товари і послуги;

* розвинута система вільноїконкуренції;

* певна система державного регулюванняекономіки.

Україна не повинна нікогокопіювати, повторювати, а маєбудуватитаку модель ринковоїекономіки, яка найбільшевідповідаєособливостямнашогорозвитку, структуріекономіки, географічномуположенню. Враховуючи те, щоУкраїнамаємогутнійіндустріальний і науково-технічнийпотенціал, підготовлені кадри нам недоцільнообирати модель ринковоїекономіки, в якійпереважаєдрібна приватна власність і економікарегулюєтьсявиключноринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.

Таким чином, Україніважливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шоковоїтерапії"), жорсткогорегулювання.

Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовомувпровадженнюринковихвідносин. Вона відзначаєтьсязначноютривалістю (10-15 років) і поступовістюзмін.

Модель "шоковоїтерапії" передбачаєодночасне і швидкевведенняусіхатрибутів ринку, стрімкийперехідвіднеринкових до ринковихвідносин.

Модель жорсткогорегулювання переходу до ринку ґрунтується на державному регулюванніцін, на найважливішітовари і доходи населення.

Вводитиринковуекономіку в Україніслідприскорено, але без "шоку". Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Вінпоєднує перший і третійваріант, тобтопоступовість, поетапність і державнерегулюванняцін на найважливішітовари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдастьсяскочити в ринок, тому що в країні, по суті, немаєрозвиненоїінфраструктури, без якої не можеіснуватисучаснийринок.

Перехід до ринковоїекономікипотребуєтакождокоріннихорганізаційнихперетворень, проведенняцілеспрямованих реформ, змінипсихологічногомислення. В організаційномупланіперехід до ринковоїекономікиможе бути поділений на три основністадії:

1) підготовча - демократизаціяекономіки;

2) реформаторська - оздоровлення, стабілізаціяекономіки;

3) творча - організаціянавчальноїдіяльності ринку.

Демократизаціяекономікивключає: ліквідацію структур апаратупримусовогогосподарювання в економічнійсфері; демонополізацію товарного і грошового обігу; декретування права власності; створеннянеобхідних умов для конкуренції; кадровезабезпеченняреформи.

Реформуванняекономікипередбачає: створеннянадійногомеханізмууправліннягрошово-кредитною системою; організаційно-господарськереформуванняекономіки; створенняефективногомеханізмуекономічногостимулювання та регулюванняпідприємницькоїдіяльності.

Творчийпроцес - організаціянавчальноїдіяльності ринку - об'єднує: відновленняфункцій грошей; створення бюджетно-податковогомеханізму; свободу вибору форм власності; створенняринковоїсистеми з усімаїїелементами.

У межах основнихстадій та їхнапряміврозробляютьсязагальна і конкретніцільовіпрограми. Наприклад, програмаекономічноїреформи і політикиУкраїнивключаєтакірозділи: фінансоваполітика, грошово-кредитнаполітика, лібералізаціяцін, зовнішньоекономічнаполітика, програмаприватизації, інвестиційнаполітика, конверсія та структурна перебудоваекономіки та ін.

Основніформи кредиту

Розрізняютьтакіосновніформисучасного кредиту, а отже і кредитнихвідносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.

Комерційний кредит -- кредит, якийнадається одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим у формі продажу товару з відстрочкою платежу і оформляється векселем.

Надається з метою прискоренняреалізаціїтоварів, цінаякихзростає на суму відсотка.

Банківський кредит -- кредит, якийнадається кредитно-фінансовимиустановами (насамперед банками) будь-якимгосподарюючимсуб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникамдомашніхгосподарствтощо) у формігрошовихпозик.

При цьомувінможезбільшувати як обсягплатіжнихзасобів, так і розмірикапіталу. Крім того, завдякисвоїймасовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит моженадаватися за нижчуціну (відсоток).

Споживчий кредит -- кредит, якийнадається банками, спеціалізованимифінансово-кредитнимиінститутами та торговимикомпаніямиприватним особам для придбаннятоварівтривалогокористування.

Виступає у формікомерційного кредиту (у разі продажу товарів через роздрібнімагазини) і банківського кредиту (у разінаданняпозик на придбанняспоживчихтоварів) і надається, як правило, до трьохроків. Ціна за користуванняспоживчим кредитом досягає 30%, внаслідокчогонаселеннявитрачає на оплату цього кредиту до 20% своїхдоходів (про щойшлося при розглядіреальноїзаробітної плати).

Іпотечний кредит -- кредит, якийнадається банками та спеціалізованимифінансово-кредитнимиінститутами у формідовготерміновихпозикпід заставу нерухомості.

Державний кредит -- кредит, якийнадаєтьсядержаві (в тому числімісцевим органам влади) фізичними та юридичними особами.

Існує у формідержавнихпозик, про щойшлося у попереднійтемі.

Міжнародний кредит -- кредит, якийнадається у формівалютних та товарнихцінностейпідприємствами (в тому числі банками та державою) однієїкраїнипідприємствам та урядам іншихкраїн.

Міжнародний кредит надаютьтакожміжнародні та регіональніфінансово-кредитні установи.

Політика «Дешевих» грошей -- грошово-фінансоваполітика на утриманнявідсоткових ставок на низькомурівні, що проводиться з метою стимулюванняекономічноїдіяльності шляхом зниженнявартостікредитів та інвестицій.

Застосовується, коли в економіці є невикористанівиробничіпотужності й безробіття. Кредитистаютьдоступними за рахунокзбільшеннямгрошовоїпропозиції. Цевідбуваєтьсявнаслідок:

· купівлідержавнихціннихпаперів у банків і населення;

· зниженнярезервноїнорми;

· зниження облікової ставки.

Політика «дешевих грошей» стала основою економічноїполітикиекономіста Кейнса. 1960-ті роки стали періодомвизнання і впровадженняцієїтеорії. При відноснійстабільності, зростанню ВВП, відсутності криз вона давали позитивнізрушення. Але в 1970-х роках різкопогіршиласяекономічнаситуація, гроші з державного бюджету вже не стимулювалиекономіку. Державнерегулювання стало загостренняінфляційногопроцесу.

Дорогігроші - різновид кредитно-грошовоїполітики, мета якої - запобіганнякризінадвиробництва і розвиткуінфляційнихпроцесівїїздійснюєцентральний банк країнипереважно в періодивисокоїекономічноїкон'юнктури, коли надлишковісукупнівитратитрансформуютьсясаме в такінебажаніявища. Цівитратиз'являються у фазіекономічногопіднесення через надмірнупропозицію грошей і низькуцінуїхпозики. Тому обмеженняпропозиції грошей - головне завданняполітики.

«Дорогігроші» у захистіекономікивід «перегріву» чиінфляцінноготиску. Для цьогонеобхіднознизитикредитоспроможністьсистемикомерційнихбанківЦентральний банк досягаєцього, застосовуючитісаміекономічніважелі, що й за проведенняполітики «дешевих грошей», але в протилежномунапрямі. Він: 1) не купує, а продаєдержавніоблігації на ринку ціннихпаперів, 2) підвищуєрезервну норму, 3) збільшуєоблікову ставку. Внаслідоквибірковогочикомбінованоговжиття таких заходівдодатковірезерви (джерелокредитування) комерційнихбанківзменшуються. Цескорочуєпропозицію грошей і підвищуєпозичковийвідсоток. Зниженняобсягівкредитування і зростанняціни кредиту скорочуєінвестиційнівиграти, а цестримуєтемпиекономічногозростання, тобтозапобігаєвиходусукупноїпропозиції за межісукупногопопиту, обмежуєінфляціюпопиту.

Політика «дорогих грошей», як і політика «дешевих грошей», впливає на стан платіжного балансу країнизбільшеннявідсоткової ставки при здійсненніцієїполітикизбільшуєприплив у країнуіноземногофінансовогокапіталу. Внаслідокцього попит на валюту країни та її курс зростають, щостримуєекспорт і стимулюєімпорт. Зменшення чистого експорту (експорт-імпорт) погіршує сальдо платіжного балансу. Таким чином, політика «дорогих грошей» не узгоджуєтьсяіззавданнямподоланнядефіцитуплатіжного балансу. Вона зумовлює не лишезовнішній, а й внутрішнійефектзворотногозв'язку, якийпослаблюєїї. Так, підвищеннявідсоткової ставки робить невигідним для населеннязберіганнясвоїхактивів у грошах. Це, з одного боку, прискорюєшвидкість обороту грошей, чимкомпенсуєтьсяскороченняїхпропозиції, а з іншого - зменшує попит на гроші, щозапобігаєзростаннювідсотка. Однакзрославідсоткова ставка можесуттєво і не зменшити попит на гроші, тобто не вплинути на інвестиційнівитрати, якщовідбуваєтьсятехніко-технологічнеоновленнявиробництва, абоіснуютьпереконливі, оптимістичніпрогнози на майбутнє, чиочікуєтьсяпідвищенняцін на основнийкапітал, тощо. У такому разі для ефективногоскороченнясукупнихвитратполітика «дорогих грошей» можепосилюватися.

На відмінувідполітики «дешевих грошей», яка лишестворюєпередумови для реалізації мети, політика «дорогих грошей» незалежнавідінтересу, бажаннякомерційнихбанківабоотримувачів кредиту. Маючипотужнізасобивпливу на резервикомерційнихбанків, вона спроможназменшитипропозицію грошей добудь-якогорівня.

Основними формами міжнароднихекономічнихвідносин, через якіздійснюєтьсяфункціонуваннясистемисвітовогогосподарства, є:

· міжнароднаторгівля товарами;

· міжнароднаторгівляпослугами;

· міжнароднаміграціяробочоїсили;

· міжнароднаміграціякапіталу;

· міжнародні валютно-фівідносин не існує, аджеіснуєбезлічзмішаних форм (так званих «субформ»), яківключаютьелементидвох і більше форм. Тому відношеннятакої «субформи» до якоїсьіз «чистих» (основних) форм є дужеумовним, і відбувається за домінуваннямознакпевноїоднієї з цихосновнихформи.

Витратамивиробництваназиваютьсявитратиресурсів на виготовленнятоварів і послуг, виражені у грошовійформі.

У вітчизнянійекономічнійлітературівитративиробництваподіляються на витратисуспільства і витратийогопервинних ланок - підприємств.

Економічнатеорія вирізняєтакіосновнівидивитратвиробництвафірми:

- постійні,

- змінні,

- валові (загальні),

- середні,

- граничні,

- альтернативні.

Сучаснізахідніконцепціїкласифікуютьвитративиробництва, за критеріємзалежностіабонезалежностіїхвідобсягувиробництва.

Постійнівитрати -- витрати, величина яких не змінюєтьсязалежновідзміниобсягувипускупродукції і якіфірма повинна сплачуватинавітьтоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошовівитрати на експлуатаціюбудівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплатавідсотків за кредитом, заробітна плата апаратууправління, витрати на охорону.

Зміннівитрати -- витрати, величина якихзмінюєтьсязалежновідзміниобсягувиробництва. Динамікаїхнерівномірна: починаючи з нуля, вони спочаткузростаютьдужешвидко разом зізростаннямвиробництва. З подальшимрозширеннямобсягіввиробництвавиникає фактор економії, і зміннівитратизростаютьповільніше, ніжзбільшуєтьсяобсягпродукції.

Валовівитрати є сумою постійних і зміннихвитрат за кожного конкретного обсягувиробництва.

Середнівитрати -- витрати на одиницюпродукції, щовипускається. Розрізняютьзагальнісереднівитрати, рівнічастцівідділенняповнихвитрат на обсягвиробництва; зміннісереднівитрати, рівнічастцівідділеннязміннихвитрат на обсягвиробництва: постійнісереднівитрати, рівнічастцівідділенняпостійнихвитрат на обсягвиробництва.

Граничнівитрати -- витратинеобхідні для випускудодатковоїодиниціпродукціїнайефективнішим (найдешевшим) чином.

Альтернативнівитрати (не явні) -цевигода, втраченавнаслідокневикористанняекономічного ресурсу в найдохіднішійзівсіхможливих сфер і галузейгосподарювання.

Зміст, основніпринципи та ознакипідприємництва

Сучаснаекономічнатеоріявизначаєпідприємництво як ініціативну, самостійну, систематичну, на власнийризикгосподарськудіяльність людей, спрямовану на отриманняприбутку шляхом організації і використанняресурсів з метою виробництва і реалізації товару.

Суб'єктамипідприємництва (підприємцями) в Україніможуть бути:

· Приватні особи -організаториобноосібної та великоїекономічноїдіяльності.

· Групаюридичнихабофізичнихосіб,пов'язанихміж собою договірнимивідносинами та економічнимиінтересами.

· Держававособівідповіднихорганів.

Об'єктпідприємництва -сукупністьпевнихвидівекономічноїдіяльності, в межах якої шляхом комбінаціїресурсівпідприємецьдомагаєтьсямаксимізаціїприбутку.

Функціїпідприємництва. Суть підприємництвабільшглибокорозкривається через йогофункції : ресурсну, організаційну, творчу. Ресурснафункціяпідприємництвареалізуєтьсявмобілізації та найбільшефективномувикористані таких ресурсів як капітал, трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні та інших, з метою їхзалучення до продуктивного використання. Організаційнафункціяпідприємництвазводиться до діяльності по організаціївиробництва і збутупродукції, поєднанняресурсіввиробництва в оптимальнихпропорціях, здійснення контролю за їхвикористанням і т. ін. Лише в цьомувипадку, коли мобілізованіресурсибудутьналежним чином використовуватись, вони можуть принести корить їхвласнику, підприємцю і суспільству в цілому.Творчафункціяпідприємництваполягає у сприяннігенеруванню та реалізаціїновихідей, здійсненнютехніко-економічних, науковихрозробок, проектів, щопов'язані з господарськимризиком.

Підприємництвупритаманніпевніриси і засади (принципи):

Принципипідприємницькоїдіяльності:

-орієнтація на запити, смаки та вподобанняспоживчів;

-прагнення бути на вістріподій, застосовуватинайновіше першим;

-максимальневикористанняконкурентнихпереваг;

-дотриманняпринципівділовоїетики;

-постійнийтворчийпошук, прагматизм, наслідуваннядемократичнихтрадицій.

Ознакипідприємництва як економічноїдіяльності:

- самостійність;

- новаторство;

- ініціатива;

- творчість;

- ризиковість;

- економічна і соціальнавідповідальність;

- масштабністьмислення;

- діловитість.

Економічнезростаннявизначається з двохпозицій:

*1) як поступальнийприріст реального обсягу ВВП, ВНП абонаціонального доходу (НД) за рахунокзбільшенняобсягіввикористовуванихресурсів і (або) кращогоїхвикористання без порушеннярівноваги у короткостроковихперіодах;

*2) як реальнийприріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу. Розрізняють три типи економічноговростання:

o- екстенсивний, якийздійснюється шляхом збільшенняобсягівзалучених до процесувиробництваресурсів;

o- інтенсивний, якийздійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішоговикористанняресурсів на основінауково-технічногопрогресу та кращих форм організаціївиробництва;

o- змішаний, якийпоєднуєінтенсивні й екстенсивні типи. Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм

майже не існує, то будь-яке економічнезростанняможнавважатизмішаним. Залежновід того, якіфакторипревалюють, можнаговорити про переважноінтенсивнийчиекстенсивний типи.

Умовновсічинникиекономічногозростанняподіляють на три групи:

*1) чинникипопиту, якізабезпечуютьзростаннясукупнихвитрат, щосприяєзбільшеннюобсягіввиробництва і доходу;

*2) чинникипропозиції, що є визначальними в більшості моделей і маютьскладну структуру, яка включає: природніресурси у їхякісному та кількісномувираженні; обсяг і якістькапіталу; чисельність і якістьтрудовихресурсів; технологічнийрівень; інституційнічинники; інформаційнезабезпечення; організаційнічинникитощо;

*3) чинникирозподілу, якістосуються як розподілуресурсів, щосуттєвовпливає на чинникипропозиції, так і розподілу на* ціонального продукту та доходу, щовпливає на сукупний попит.

Джереламиекономічногозростання є:

*- економічніресурси, щопропонуютьсяїхвласниками;

*- зростанняпродуктивностіресурсів на основірозвитку НТП.

МВФ -- міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює валютні відносини між державами-учасницями і надає їм кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів. Метою діяльності МВФ є надання консультацій і співробітництво між державами-членами з міжнародних валютних проблем; сприяння збалансованому зростанню та ефективності міжнародної торгівлі й обміну І через стабілізацію валютних курсів;

.За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:

• акціонернітовариствавідкритого і закритоготипів (акціонерні банки);

• товариства з обмеженоювідповідальністю (пайові банки);

• кооперативи (кооперативні банки)

Рушійними силами економічного зростання, як і кожного іншого економічного явища є суперечності. Щодо економічного зростання, то така суперечність зумовлена тим, що постійно змінюються умови здійснення суспільного відтворення, виникають нові обставини та моменти його протікання і воно, залишаючись цілісним, містить у собі суперечливі сторони, тенденції. Відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню руху (розвитку) суспільного відтворення.

Амортизація - термін, що використовується у двох значеннях:

1) процеспоступовогоперенесеннявартості основного капіталу на новостворенупродукцію в міруЙогозношування;

2) процесвідновленнявартості основного капіталу за рахунокцільовогонагромадженнягрошовихзасобів.

Так як найбільшу питому вагу в основному капіталізаймають основні засоби то , термін “відтворення основного капіталу” - цепроцесбезперервноговідшкодуваннявартостіосновнихзасобів та нематеріальнихактивів за рахунокамортизаційнихнакопичень, їхоновлення на новійтехнічній та технологічнійоснові

Ринок праці, його суть та особливості

Ринок праці - це система суспільних відносин в узгодженні інтересів роботодавців і найманої робочої сили, є фундаментом ринкових відносин.

Ринок праці виконує функції механізму розподілу і перерозподілу суспільного продукту за сферами і галузями народного господарства, видами та формами діяльності, за критерієм ефективності праці і виробництва у відповідності зі структурою суспільних потреб та форм власності. У найзагальнішому вигляді під ринком праці розуміють систему суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією робочої сили або її купівлею і продажем.

Ринок праці має ряд важливих особливостей: невіддільність прав власності на товар (праця) від його власника, праця являє собою процес витрачання робочої сили від свого носія, в процес купівлі-продажу праці виникають особливі відносини; велика тривалість контакту продавця і покупця, угода, що здійснюються на ринку праці, передбачає початок тривалих відносин між продавцем і покупцем; наявність і дія не грошових аспектів угоди, це, перш за все умови праці, мікроклімат у колективі, перспективи просування по службі і професійного зростання; наявність великої кількості інституційних структур особливого роду. До їх числа відносяться: система трудового законодавства; різні установи та служби регулювання зайнятості, державні програми в галузі праці та зайнятості і т. д.; високий ступінь індивідуалізації угод.

Сутність ринку та умови його функціонування

Ринок - це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу. Проте, коли мова йде про ринок як сфери обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі - наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.

Як бачимо, ринок - це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін. Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

Ринок виконує наступні функції:

-регулюючу (забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановленням пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення; методи регулювання можуть бути також державними і недержавними.)

-стимулюючу (сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління.

Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Ефективність національної економіки та її показники

Стосовно всієї національної економіки (макроекономіки) розрізняють два види ефективності:

1) економічна ефективність -- характеризує результативність економіки країни в цілому, враховуючи витрати на виробництво національного продукту;

2) соціальна ефективність -- прямо вказує на досягнутий рівень загального добробуту, ступінь задоволення людських потреб.

Обидва поняття ефективності тісно взаємопов'язані: що краще використовуються економічні ресурси, то повніше задовольняються потреби суспільства;

Макроекономічна ефективність визначається системою різних показників, зокрема: продуктивності суспільної праці (показує обсяг ВВП, виробленого одним працюючим або за одну годину), капіталовіддачі (показує обсяг ВВП в розрахунку на одиницю основного виробничого капіталу у даному році) і капіталомісткості ВВП (показує, скільки основного капіталу витрачає країна на виробництво одиниці ВВП), матеріаловіддачі (показує, який обсяг ВВП виробила країна в даному році на одиницю витрачених матеріалів (сировини, матеріалів, палива, енергії)) і матеріаломісткості ВВП (показує, скільки матеріалів витрачає національна економіка на одиницю ВВП).

Найпростіші моделі економічного зростання

Дві найпростіші моделі економічного зростання:

1.Модель економічного зростання на основі кривої виробничих можливостей, яка показує комбінації випуску продукції різних видів за наявності кількості природних, трудових, інвестиційних ресурсів і певного технологічного рівня виробництва.

2. Виробнича функція й економічне зростання. Створений національною економікою продукт є результатом використання економічних ресурсів: землі, праці, капіталу. І зв'язок між обсягом використаних ресурсів й обсягом вироблених із них продуктів описує виробнича функція.

Банківська система. Однорівнева та дворівнева банківська система

Банківська система -- сукупністьрізнихвидівнаціональнихбанків і кредитних установ, щодіють в рамках загальногогрошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційнихбанків і інших кредитно-розрахунковихцентрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервноїсистеми банківськихоперацій.

Банківська система України складається з Національного банку України та іншихбанків, а такожфілійіноземнихбанків, щостворені і діють на територіїУкраїнивідповідно до положень закону «Про банк и і банківськудіяльність». Банк самостійновизначаєнапрямисвоєїдіяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк Українивизначаєвидиспеціалізованихбанків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк Україниздійснюєрегулюваннядіяльностіспеціалізованихбанків через економічнінормативи та нормативно-правовезабезпеченняздійснюванихцими банками операцій.

Залежновідвпорядкованостібанків, відповідно до діючогобанківськогозаконодавстварозрізняють два основних типи побудовибанківськоїсистеми:

· однорівневабанківська система;

· дворівневабанківська система

Однорівневабанківська система передбачаєгоризонтальнізв'язкиміж банками, універсалізаціюїхоперацій та функцій. Усі банки, щодіють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на однійієрархічнійсходинці, виконуютьаналогічніфункції з кредитно-розрахунковогообслуговуванняклієнтури.

Такий принцип побудовибанківськоїсистемихарактерний для економічнослаборозвиненихкраїн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівневабанківська система, яка характерна для країн з ринковоюекономікою, складається з двохрівнів.

Верхнійрівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повномузначенніцього слова лише для двохкатегорійклієнтів: банківськихінститутів та урядових структур.

Нижнійрівень - комерційні банки, клієнтамияких є підприємства, організації, населення.

Відносини власності та їхекономічнийзміст

Власність -- цесукупністьвідносинміжсуб'єктамигосподарюваннящодопривласнення умов та результатіввиробництва, матеріальних і духовних благ. Привласненняозначаєставлення людей до певних речей як до своїх.

Відносинивласності є складною і багатогранноюкатегорією, котравиражаєсукупністьвсіхсуспільнихвідносин. Політичнаекономіявивчаєнасамперед, економічнівідносинивласності, їхмісце в економічнійсистемісуспільства.

Сучасніуявлення про зміствідносинвласностіполягають в тому, що вони беруть до увагисуспільнийспосібпоєднанняфакторіввиробництва (робочоїсилиіззасобамивиробництва); цілі і мотививиробництва; характер розподілу і споживаннясуспільного продукту; специфічний характер діїекономічнихзаконів у конкретнійекономічнійсистемі; класову і соціальну структуру суспільства; панівну систему економічної та політичноївлади у певномусуспільстві.

Відносинивласності, розкриваючинайглибиннішізв'язки і залежності в системісучаснихвідносин, розкриваютьсутністьсоціально-економічногобуттясуспільства.

Отже, відносинивласності є складною і багатогранноюкатегорією, їхекономічнийзмісттіснопереплітається з юридичним при первинному базисному станіпершого. Відносинивласності належать до основних у складівиробничихвідносин.

Перехідна економікааботрансформаційна

Перехідна, або трансформаційна, економіка -- це стан економіки у періодзмінисуспільно-економічних систем, переходу відоднієїсистеми до іншої, більшефективної.

Зміна практично усіхназванихвищеепох та типівекономічних систем означала перехідний, аботрансформаційний (транзитивний), стан економіки. Перехіднийперіод (стан) закінчуєтьсяповнимутвердженнямновоїекономічноїсистеми.

У перехіднийперіодпостсоціалістичнесуспільствоприреченездійснюватитрансформаціюнеринкової (командної) економіки у регульовануринкову. Цятрансформація носить інверсійний характер. Але, тим не менш, сам перехід до ринку чиринковаекономіка не повиннірозглядатися як стратегічна мета уряду -- негоже підміняти мету засобомїїдосягнення. Кінцевою метою економічноїполітики маєслугуватидосягненнявисокоїефективностіекономіки як основистабільногодобробутунаселення. Засобомдосягненняїї є система регульованихринковихвідносин, аборинковаекономіка.

Держава як суб'єктринковогогосподарства

Держава,яксуб'єктринковоїекономіки:

1.пред'являє попит на економ.ресурси для здійсненняеконом.діяльності в держ.секторіекономіки.

2.предявляє попит на засобивиробництва для в-цтвасуп.таін.благ.

3.пропонує гроші та пред'являє попит на гроші

4.пропонує сусп.блага без безпосередньої оплати їх,щополіпшуєпродуктивністьпідприємницького сектору і зменшуєвитрати на споживаннядомогосподарств.

5.здійснює урядоверегулюванняринковоїекономіки.

Головні завдання держави в умовахринковихекономічних с-м:

1.правове забезпеченняфункціонуванняринковогомеханізму

2.організація грошового обігу

3.захист і сприяннярозвиткуконкуренції

4.в-цтво суспільних благ

5.мінімізація трансакційнихвитрат

6.компенсація зовнішніхефектів

7.стабільність макроекономічнихколивань

8.перерозподіл доходів через податкову с-му.

9.реалізація національнихінтересів у світовійекономіці.

Недолікиринковоїекономіки:

1.нескінченна циклічнаприрода,нестабільність

2.байдужість до фундаментальнихнауковихдосліджень,проблемдовкілля,вичерпностіневідтворювальнихресурсів

3.неспроможність урегулювання «зовнішніхефектів» економічноїдіяльності 4.байдужість до в-цтва суп. благ,необхідних як для тих ,хтоплатить,як і для тих ,хтонеспроможнийоплатити.

5.нерівномірність у розподілібагатствнації

6.байдужість до вирішеннясоц.проблем

7.неспроможність подолатимонополізм,монополістичнітенденції в економіці.

Чинники економічногозростання

Економічне зростання значною мірою залежить від факторів, які задіяні у процесі суспільного відтворення. Серед їх сукупності виділяють: 1) природні ресурси; 2) трудові ресурси; 3) основний капітал (основні фонди); 4) науково-технічний прогрес; 5) сукупний попит. Дія кожного з цих факторів, які постійно змінюються і виконують різні за своїм змістом функції, вимірюється різними показниками.

Перші чотири фактори економічного зростання належать до факторів пропозиції, п'ятий фактор - це фактор попиту, який в умовах не тільки бездефіцитної, але й дефіцитної економіки стимулює виробництво товарів

Усі названі фактори по-різному впливають на створення ВВП. Використання цих факторів матеріалізується як у кількісних, так і в якісних параметрах суспільного відтворення. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також залежно від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

Серед показників економічного зростання, його найбільш концентровано й комплексно характеризує показник продуктивності суспільної праці. Він визначається як відношення виробленої в масштабах країни продукції у грошовій формі (національного доходу) до затрат живої праці. Показником, зворотним до продуктивності праці, є її трудомісткість, що характеризує величину витрат праці, необхідних для виробництва одиниці продукції.

Відношення обсягу продукції або іншої результативної величини у вартісному вираженні до обсягу основного капіталу визначає продуктивність капіталу або більш знайомий нам показник фондовіддачі. Зворотний показник - це капіталомісткість продукції. Раціональність використання обмежених природних ресурсів характеризує показник матеріаломісткості. Він визначається як відношення у вартісній формі виготовленої продукції до витрат ресурсів, які були при цьому використані.

З позицій теорії маржиналізму в аналізі граничних показників важливу роль мають показники граничної продуктивності факторів виробництва.

58.циклічні коливання економіки, їх природи

Економіка розвивається нерівномірно, нелінійно. її виток відбувається через циклічні коливання, або, простою мовою, хвилеподібно. На відміну від циклів, що спостерігаються у природі, наприклад, зміна пір року, дня і ночі, цикли в економіці не мають чітко вираженої ритмічності і створюють для суспільства значні економічні та соціальні проблеми. Ці проблеми, якщо їх узагальнювати, зводяться до нестабільності -- нестабільності виробництва, зайнятості, рівня цін, реальних доходів, податкових надходжень до державного бюджету тощо.

Постійна і послідовна повторюваність певних стадій (фаз) у розвитку економіки має назву економічного, або ділового, циклу

В економічному циклі видніються дві крайні точки: найвища точка піднесення -- пік (вершина) та найнижча точка падіння -- дно. Тривалість циклу визначає відтинок часу від початку і до закінчення циклу (від одного піку до іншого, або від одного дна до іншого).

Повторюваність циклів задає розвиткові економіки форму циклічних коливань. Що глибший спад економіки і що вище її піднесення, то більшою стає амплітуда циклічних коливань (розкачувань) економіки. У зв'язку з циклічними коливаннями розвитку економіки виникла необхідність застосування такого поняття, як економічний тренд.

Економічний тренд (від англ. trend-- тенденція) -- це лінія, що відображає головну тенденцію економічного розвитку, тобто динаміку реального ВВП на його потенційному рівні.

Лінія тренда(due. рис. 14.4), яка не обов'язково має бути прямою, згладжує коливання реального ВВП на довгостроковому відрізку часу.

Основними індикаторами перебігу економічного циклу слугують: обсяг національного виробництва та національного доходу, рівень безробіття та інфляції, стан торговельного і платіжного балансів країни тощо. Напрямок та ступінь зміни цих макроекономічних показників має назву економічної кон'юнктури. У розвинених країнах уряди, спираючись на потужну статистичну службу, слідкують за показниками економічної кон'юнктури з тим, аби знати, на якій фазі циклу перебуває національна економіка та що потрібно робити.

Номінальна і реальна заробітня плата

Виходячи із своєї суті, заробітна плата в кожному суспільстві повинна виконувати три основні функції: виступати засобом відтворення робочої сили, формувати платоспроможний попит населення, стимулювати працівників за більш продуктивну працю.

Відтворювальну функцію заробітна плата виконує тому, що вона є грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, а речовим змістом її виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Зрозуміло, що цю функцію заробітна плата виконує в повному обсягу тільки тоді, коли її рівень відповідає вартості і ціні товару робоча сила. Якщо заробітна плата нижче вартості робочої сили, то остання перебуватиме у стані занепаду Робітник буде втрачати працездатність і не зможе утримувати Й виховувати дітей, які повинні у майбутньому його замінити.

Заробітна плата є основним засобом формування платоспроможного попиту населення. Переважна частина людей одержує свої доходи у формі заробітної плати. Якщо врахувати той факт, що виробництво в кінцевому плані повинне орієнтуватися на потреби споживачів, то є всі підстави говорити, що заробітна плата через механізм попиту на товари і послуги робить вплив на їх виробництво.

Функцію засобу стимулювання праці заробітна плата виконує в результаті залежності її рівня від продуктивності та інтенсивності праці. При цьому необхідно мати на увазі, що зростання заробітної плати відбувається не в тій пропорції, в якій зростає продуктивність праці. Закон зростання продуктивності праці вимагає, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Випереджаюче зростання продуктивності праці економічно обумовлене тим, що:

для зростання продуктивності праці суспільство робить великі витрати на технічне озброєння праці кожного робітника;

за рахунок зростання продуктивності праці збільшується не тільки заробітна плата, а й виплати і пільги із суспільних фондів споживання, які складають значну частину реальних доходів робітників та членів їх сімей,

більш швидке зростання продуктивності праці забезпечує зниження собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства.

Всі названі функції заробітна плата може виконувати лише тоді, коли її рівень в умовах капіталізму відповідає вартості і ціні робочої сили, а в умовах соціалізму - кількості та якості затраченої праці.

60.міжнародний поділ праці матеріальна розвитку світового господарства

Історично вихідною основою функціонування та розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Всебічне поглиблення останнього -- це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система світогосподарських зв'язків.

Міжнародний поділ праці: сутність, форми прояву та розвитку

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об'єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв'язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП) -- спеціалізація країн (їх господарюючих суб'єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП -- складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній основі -- відмінностях у природно-кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв'язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв'язків.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва.

Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту

Для того щобтимчасововільнігрошовізасоби не переставали виконуватифункціюкапіталу, вони повиннірухатись, ботільки рух забезпечуєїхнєзростання. Наявністьтимчасововільнихгрошовихзасобів, з одного боку, та наявністьсуспільної потреби в їхньомувикористанні - з іншого, зумовлюютьоб'єктивну необхідністьіснування кредиту.

Суб'єкти кредиту - цекредитори і позичальники.

Кредитори - цеучасникикредитнихвідносин, якімають у своїйвласностівільнікошти і передаютьїх у тимчасовекористуванняіншимсуб'єктам.

Кредиторами можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Особливемісцесередкредиторівпосідають банки. Вони спочаткумобілізуютькошти в іншихсуб'єктів, а потімсамінадаютьїх у позикисвоїмклієнтам.

Позичальники - цеучасникикредитнихвідносин, якімають потребу в додаткових коштах і одержуютьїх у позикувідкредиторів.

Позичальникамиможуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Принципифункціонування кредиту:

1. Цільоваспрямованість. Цей принцип кредиту полягає в тому, щоекономічнісуб'єктиповиннізаздалегідьчітковизначитиціль, на яку будутьвикористаніпозиченікошти.

2. Строковістьпозики. Передбачає, щовільнікошти кредиту передаютьсяпозичальнику на чітковизначений строк, якийсторониповинніузгодити до моменту вступу в кредитнівідносини.

3. Поверненняпозиченоївартості. Позичальник повинен повернути кредитору весь обсягодержаної в позикувартості.

+4. Забезпеченість. Полягає в прийнятті кредиторами додатковихзаходівщодогарантуванняповерненняпозики (застава рухомого та нерухомого майна, ціннихпаперівчиіншихцінностейабозобов'язаннятретьої особи погасити борг кредитору (гарантії, доручення).

Платністькористування. Позичальникповертає не тількиосновну суму боргу, а й сплачуєдодатковікошти у вигляді процента.

61. Національний продукт та проблеми його виміру.

Національний продукт -- цеагрегований (укрупнений) показниквсьогообсягупродукції, виробленоїрізнимигалузяминаціональноїекономіки за певнийпроміжок часу.

Відомі два способивимірунаціонального продукту:

· 1) система балансу народного господарства;

· 2) система національнихрахунків.

У чомуполягаєпроблематичністьвизначеннярезультативнихмакроекономічнихпоказників, абонаціонального продукту?

По-перше, проблема вимірунаціонального продукту пов'язанаізтим, щонаціональнаекономіка представлена великою множиною (сотнями тисяч, мільйонами) господарюючихсуб'єктів, які до того ж маютьфункціональнуспецифіку: однівиробляють, другілишеторгують, третінадаютьрізного роду послуги: фінансові, аудиторські, консалтингові, рекламні, реєстраційні, депозитарнітощо. Зрозуміло, щоузагальнитирезультатидіяльностівсієїсукупностігосподарюючихсуб'єктів у натуральному виразі, абокількісно, неможливо. Обчислитизагальнийефектнаціональноїекономікиможналишесумарно, оцінившийого у грошовому виразі.

По-друге, проблема вимірунаціонального продукту пов'язанатакожізтим, що практично не існуєжодного продукту, який би виготовлялаякасьфірма абсолютно самостійно, починаючивідвидобуткусировини і закінчуючи готовим виробом. Те чиіншепідприємство є, по суті, лишеокремою ланкою в системісуспільногоподілупраці, яка спеціалізується на виконанніокремихфункцій: видобутку, транспортуванні, переробці, обробці, виготовленні деталей, вузлів, складаннівиробів, реалізації, наданніпослугтощо. Чим глибшийсуспільнийподілпраці, тобточимвужчаспеціалізаціяпідприємств, тимдовшийланцюгпідприємств, зайнятихфактичноєдинимтехнологічнимпроцесом -- створенням і доведенням готового виробу до кінцевогоспоживача.

Економічна природа заробітної плати

праця - Цепроцессвідомої, доцільноїдіяльності людей, спрямований на створеннянеобхіднихїм благ. Процеспраціпов'язаний з витратамилюдськоїенергії, м'язів, інтелекту, тобтовитрачаннямробочоїсили. Робоча сила, таким чином, існує до того, як починаєтьсяпроцеспраці, якийпостає у виглядіфункціїробочоїсили. Основною формою трудового доходу є заробітна плата.

В економічнійнауці величина заробітної плати не завждивизначаласяоднакова. Відповідно до теорії Ф. Кене, Д. Рікардо і Т. Мальтуса заробітна плата визначаєтьсяфізичнонеобхідниммінімумомзасобівіснування. марксистська теоріявизначаєзаробітну плату як грошовийвиразвартостіробочоїсили як специфічного товару. Вартістьробочоїсили не зводиться до мінімумузасобівіснування, а включаєтакож потреби, породженіекономічними, соціальними і культурнимиумовами, в якихфункціонуєпрацівник. Маркс робив акцент на вартість товару - робоча сила, яка повинна бути відтворенаїїносієм, а сучаснаекономічна наука робить упор на те, щоробітник повинен зробити продукт, щовідшкодовуєйогозаробітну плату.

Сучаснаекономічна наука визначає заработную плату як форму трудового доходу безпосередніхучасниківвиробництва, необхідну для забезпечення умов нормальноїжиттєдіяльностілюдини. Величина заробітної плати залежитьвідвартостістворених за робочий час товарів і послуг.

Предмет політичної економії

Політичнаекономіяпорядізправоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системисуспільних наук, кожна з якихвиділяє з багатогранноїсукупностісуспільнихвідносинїхвідповідні вид чигрупу, котримвластивіпевнізакономірності. Політичнаекономіявивчаєтакісуспільнівідносини і закони, які належать до базових у життісуспільства, оскільки вони є складовоюсуспільноговиробництва (економіки).

Суспільство -- ценайзагальніша система зв'язків і відносинміж людьми, щоскладається в процесіїхньоїжиттєдіяльності. Воностворює і розвиваєматеріальну і духовну культуру, систему іншихсоціальнихцінностей. Усісторонисуспільногожиттяпов'язаніміж собою, але таким чином, щойого основою є економічнежиття, тобтовиробництвоматеріальних благ і послуг для задоволеннярізноманітних потреб людей. Щобжити, людиніпотрібнаїжа, одяг, житло і безлічіншихматеріальних благ та послуг. Необхіднізасоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувативугілля, плавити сталь, робитимашини, випікатихліб, друкуватигазети.

Типи, види та формивласності.

Тип власності - цесоціально-економічна форма власності. Розрізняють два типи власності: приватну і суспільну. Приватна власність характеризуєтаку форму виробництва, коли суспільствоскладається з тих, хтоволодієзасобамивиробництва і з тих, хтоїх не має. Приватна власністьпередбачаєприсвоєннязасобів і результатівпраціокремими особами, власниками. Суспільнавласність виявляється в спільномуволодіннізасобамивиробництва і привласненнівиробленихматеріальних благ.

Кожний тип власностіможематидекілька видів.

Приватна власністьможевиступати у вигляді:

а] індивідуальноїтрудовоївласності, коли виробник сам працює на своїхзасобахвиробництва (сюдивідноситься особиста і сімейнавласність);

б) приватноївласності з використаннямнайманоїпраці (цеможе бути індивідуальна, монополістична, корпоративна власність).

Суспільна власністьможевиступати у виді:

· а) загальнонародної,

· б) груповоївласності.

На поверхнігосподарськогожиттясуспільства типи і видивласностііснують у вигляді форм власності, якіспецифікуються у відповідномузаконодавстві. Типи і видивласностівиступають у трьох формах: а) приватній, б) колективній, в) державній.

Державна власністьможе бути:

· а) загальнодержавною,

· б) муніципальною (комунальною).

Колективна власністьможевиступати у вигляді;

· а) кооперативної,

· б) акціонерної,

· в) партнерської,

· г) громадськоївласності

· д) власностірелігійних і культовихорганізацій (церковної, монастирської).

Існуютьще змішані формивласності:

· а) державно-колективна,

· б) державно-приватна,

· в) приватно-колективна,

· г) спільна з залученняміноземногокапіталу.

Впливнауково-технічноїреволюції

Основу сучасного типу економічногозростанняскладаєпоглибленнянауково-технічноїреволюції. її початком вважають середину 50-х років XX ст., коли відбувсябурхливийпрогрес науки і техніки. Вінзумовивреволюційний переворот у технологічномуспособівиробництва, коли за історично короткий проміжок часу булидосягнутібільшзначимірезультатиекономічногопрогресу, ніж за всю попереднюісторіюлюдства.

За своєюсуттюнауково-технічнареволюціяявляє собою коріннеперетворенняпродуктивних сил, щопроявляється у розробці і впровадженніновітніхтехнологій, зростанніроліінформації, перетворенні науки у безпосереднюпродуктивну силу. Вона розглядається як революційна форма науково-технічногопрогресу і характеризуєтьсяшвидким переходом масовоговиробництва на якісноновінауково-технічні і технологічніпринципифункціонування і розвитку. Головною особливістюсучасногоетапу НТР є зрощуванняновихіндустріальнихтехнологій з мікроелектронікою та комп'ютерноютехнікою Й посиленняроліінтелектуальноїдіяльностісуспільства.

Революційний переворот у технологічномуспособівиробництвазумовивпоявуякіснонових рис економічногорозвиткусуспільства. Нова якістьекономічногорозвиткупроявляється у посиленнісоціальноїорієнтаціїекономічногозростання. Найбільшнаочнимпідтвердженнямцього є зростанняролілюдини у суспільномувідтворенні. Цеслідрозглядати як першу характерну рису новоїякостіекономічногорозвитку. Наступноюознакоюцієїякостівиступаєдокорінназмінаджерел і факторівекономічногозростання. Вона безпосередньопов'язана з приведенням в діюінтенсивних тру до-, матеріало- та фондозберігаючихфакторів.

Сучасна НТР є доситьскладним та багатоплановимявищем. В їїскладіможнавиділити три найважливішіелементи, органічнопов'язаніміж собою. Головна роль серед них належитьглибокомупроцесуінтеграції науки і виробництва, коли створенняматеріальних благ, наданняпослугперетворилось на широкезастосуванняновітніхдосягнень науки. По-друге, здійснення і зростанняролі НТР в економічномувідтвореннінемислиме без принциповихзмін у підготовцікадрів. Нова техніка і новітнітехнології не дадутьочікуваноїефективностівиробництва без більшосвіченого, кваліфікованого, дисциплінованого, нового працівника, якийгнучкопристосовується до нововведень та вмієїх продуктивно використовувати. Відбувається "вихід" працівника з безпосередньогопроцесувиробництва, коли він "стає над ним" як його контролер і регулювальник.

Важливоютретьоюскладовою НТР є кардинальнізміни в організаціївиробництва, праці та системіуправлінняцимипроцесами. Нині вони проявляються у переході на новутехніко-технологічну основу - широкевикористаннякомп'ютернихтехнологій.

НТР охоплюєвсісфери і напрямидіяльностілюдини, що є свідченнямїїуніверсальногозагального характеру. Цезначновпливає на динаміку, масштаби, якістьекономічногорозвиткусуспільства і стимулюєпошукекономістамирізнихшкіл і напрямів, науковихрозробоктеорій і моделей економічногозростання.

ФінансоваполітикаУкраїни на сучасномуетапі

Постановка проблеми у загальномувигляді. На сучасномуетапірозвиткуекономікиУкраїнипередбачаєтьсявтіленняпрограмисоціально-економічногорозвиткуполітикиінтеграційнихпроцесів. Метою інтеграційнихпроцесів у фінансовійполітиціУкраїни є співробітництво з різнимиміжнароднимиорганізаціями та фінансовимиінституціями. Українаперебуває на важливомуетапіпошукусвогомісця в новійсистеміміж- народноїспільноти, побудовиновихвідносин з європейськими структурами.