В розвиткуінтеграціїУкраїни у світовийекономічнийпростірважливу роль відіграєїїспівпраця з такими міжнароднимиорганіза- ціями, як Європейський Союз, Митний союз, СОТ, ООН, та такими фінансовимиінститу- ціями, як МВФ та Світовий банк. Важливою метою фінансовоїінтеграціїУкраїни є роз- робленнязаходівсприянняадаптаціїукраїн- ськогофінансовогозаконодавства до вимогєвропейського та світовогоринків. Крім того, фінансоваполітикаУкраїнимаєвраховуватизовнішні та внутрішніфакторирозвитку в сучаснихумовах.

Економічна й політичнанестабільність в Україніздійснюєнегативнийвплив на економічний стан держав, щоінтегровані в європейськеспівтовариство. Основниминедолікамиеко- номічної та фінансовоїполітикиУкраїни є повільністьпроведенняекономічних реформ, відсутністьрезультатіввнутрішніхсоціально- економічнихтрансформацій, високийрівенькорупції. За багатьмамакроекономічнимипоказникамиУкраїнастоїтьсьогоднінабагатонижче того рівня, якийпотрібен для дотри- маннякритеріїв членства в ЄС та партнер- ства. Щеоднією проблемою вступуУкраїни в ЄС є недостатністькваліфікованихфахів- ців з питаньєвроінтеграції, тобтоважливиминапрямамипідготовкиУкраїни до вступу в ЄС мають стати підготовка, перепідготовка та підвищеннякваліфікаціїфахівців у сферієвропейськоїінтеграції.

РозвиткуУкраїни в євроінтеграційнихструк- турах заважаєтакожнестабільнаполітична обстановка. В рейтингу Світового банку щодоіндексуполітичноїстабільностіУкраїнаопи- нилась на 182 місці, тобтоувійшла до першоїдвадцяткинайбільшнестабільнихкраїнсвіту [5]. Введення в Українівоєнного стану такожпередбачаєперехідкраїни на особливіумовифункціонування. В цихумовахсерйозною про- блемою є необхідністьзбереженняфінансової та економічноїстабільностікраїни.

Головним результатом реформ у 2018-2020 роках має стати економічнезрос- тання, яке базуватиметься на розширеннінасампередінвестиційногопопиту, зміцненніконкурентоспроможностіукраїнськоїеконо- міки, підвищенніефективностівикористаннявиробничихресурсів та науково-технологіч- ногопотенціалу.

Типи економічних систем та їхеволюція

Найбільшпоширенакласифікаціявсьогорозмаїттяпідходів на основідвохознак: за формою власності на засобивиробництва, за способом управліннягосподарськоюдіяльністю.Відповідно до цихкласифікаційнихознаквиокремлюютьтрадиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішануекономічнісистеми.

Традиційна (самодостатня) економікаґрунтувалась на традиціях, звичаєвомуправі, обрядах, яківікамивизначаливиробничу та іншівидидіяльності людей. Самеціобставинивизначали, щовиробляти, як розподіляти та споживати. Такіекономічнісистемидуже неохоче сприймалитехнічнийпрогрес, новіформиекономічнихвідносин, тобто все те, щовизначаєпоступальнийсоціально-економічнийрозвитоксуспільства. Хочатрадиційніекономічнісистемипритаманні далекому минулому, деякіїхриси і нинівластивіслабкорозвиненимкраїнам.

Адміністративно-командна система господарювання Адміністративно-командна система заснована на пануваннідержавноївласності, одержавленні народного господарства, відсутностіконкуренції, директивному плануванні, неринковихгосподарськихзв'язках, зрівняльномухарактерірозподілу, ігноруваннізаконів товарно-грошового обігутощо.

Головніелементицієїсистеми - жорсткедирективнепланування, контроль держави над економікою, пріоритетадміністративнихстимуліввиробництва над економічними, монополізмвиробників і їхпанування над споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві

Ринковаекономіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватнійвласності, за якогоздійснюєтьсявільнаграринкових сил. Рушійною силою господарськогорозвитку є прагненняіндивідуума до досягненнявласнихекономічнихінтересів, яке збільшує не тількийогодобробут, а й примножуєбагатствосуспільства. Суперечністьміжіндивідом і суспільствомвідсутня.

У ринковійекономіці держава виконуєдругорядну роль, хоча вона відіграєважливезначення в розвиткунаціональногогосподарства. Тобто держава виконуєлишетіфункції, якіокремийіндивід, без ЇЇ втручанняабовзагалі, не можездійснитиабозробитьцеекономічнонеефективно.

Змішанаекономічнасистема притаманнасучаснимекономічнорозвиненимкраїнам

Змішанаекономічна система - різноманітність форм власності та господорювання, якіснізрушення у відносинахприватноївласності, конкурентниймеханізм, значнаекономічна роль держави, прогнозуваннясоціально-економічнихпроцесів.

Валовий внутрішній продукт

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ (ВВП) -- один із найважливіших макроекономічних показників, які дозволяють отримати об'єктивну інформацію про стан економіки в цілому, виявити та виміряти резерви стабілізації та розвитку економіки.

На підставі даних про розмір ВВП та його динаміку виявляють стійкі тенденції, які виникли за аналізований період, створюються прогнози розвитку країни, визначається комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності економічної та соціальної політики.

ВВП можна розраховувати як суму первинних прибутків, розподілених між товаровиробниками (заробітна плата найманих робітників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток і валовий змішаний прибуток), -- виробничий метод. ВВП також розраховується за методикою кінцевого використання -- кінцеве споживання товарів і послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте накопичення цінностей і сальдо експорту та імпорту.

ВВП -- сукупність ринкової вартості випущених на території певної держави за звітний період (найчастіше за рік) кінцевих товарів і наданих послуг. Вартісне вимірювання ВВП визначається шляхом підсумовування валової доданої вартості, чистих податків на продукти.

Довготривалі цикли (довгі хвилі) в економіці

Довгі хвилі в економіці - вид циклічних коливань економічної активності з амплітудою 40-60 років. Розвиток ринкової економіки відбувається циклічно. У його структурі розрізняють три види циклів короткі (3-4 роки), середні (7-11 років), довгі, або довгі хвилі в економіці.

Довгі хвилі в економіці складаються з двох фаз: фази піднесення (висхідна хвиля) і фази спаду (низхідна хвиля). Фаза піднесення пов'язана з масовим впровадженням нових технологій, оновленням та збільшенням виробничих фондів, зародженням і розвитком нових галузей економіки. Це сприяє розширенню інвестиційної діяльності, відкриває додаткові можливості отримання прибутку, підвищення заробітної плати. Фаза піднесення триває 25-30 років і змінюється фазою спаду, яка характеризується погіршенням умов господарювання застарілими технікою і технологіями, вичерпанням можливостей їх вдосконалення на еволюційній основі, загостренням структурної кризи в економіці, зниженням ефективності виробництва.

Матеріальна основа довгих циклів - періодичне масове вибування, оновлення й розширення «основних капітальних благ», тобто елементів основного капіталу з тривалим (до 50 років) терміном функціонування. Йдеться про виробничі інфраструктурні споруди промислові будівлі, мости, дороги тощо, для спорудження яких потрібні значні кошти й тривалий час.

Всесвітній ринок товарів та послуг

Світовий ринок товарів і послуг -- це сфера торгових відносин між різними країнами, що ґрунтується на основі розвитку міжнародного поділу праці.Всесвітній ринок товарів і послуг сформувався на основі розвитку міжнародної торгівлі як форми економічних зв'язків між країнами, що спеціалізувалися на виробництві певних видів продукції.

На міжнародному ринку ведеться конкуренція за здобуття ринків інших держав. А ціни, що складаються на цьому ринку, відображають не усереднені національні затрати, а середні затрати виробництв, що реалізують товари на міжнародному ривку.

Основними центрами торгових зв'язків на міжнародному ринку є:

ь Міжнародні товарні біржі;

ь Міжнародні товарні аукціони;

ь Міжнародні ярмарки;

ь Торги;

ь Виставки і торгові доми.

Теорії вартості (цінності) товару

В економічній науці існує кілька теорій вартості, а саме: теорія витрат виробництва, теорія факторів виробництва, теорія трудової вартості, теорія граничної корисності, теорія попиту та пропозиції та інші.

Теорія витрат виробництва - розглядає витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Дана теорія виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

Теорія факторів виробництва - трактувала формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця - заробітну плату, капітал - відсоток, а земля - ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту.

Теорія граничної корисності - головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість товарів визначається ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.

Теорія трудової вартості - оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їх виробництво.

Теорія попиту та пропозиції - А. Маршал виходив з того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції - з вирішальним впливом витрат виробництва. Він вважав, що витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюють одна одну, і тут не виникає ніякого сумніву твердження, що кожна з них частково регулюється іншими.

Реформуваннявідносинвласності в постсоціалістичнихкраїнахздійснюється шляхом роздержавлення та приватизації.

Роздержавлення -- цезменшенняролідержавноївласності в економічнійсистемі шляхом перетвореннядержавнихпідприємств у такі, щозасновані на інших (недержавних) формах власності, та стимулюваннярозвитку приватного підприємництва. Воноозначаєістотнескорочення державного сектору економіки і позбавленнядержавибільшостіфункційгосподарськогоуправління, передачу відповіднихповноважень на рівеньпідприємств, замінувертикальнихгосподарськихзв'язківгоризонтальними. Роздержавленняможездійснюватисядвома шляхами: приватизації і комерціалізаціїдержавнихпідприємств.

Підприватизацієюмають на увазівідчуження майна, щоперебуває у загальнодержавній і комунальнійвласності, на користьфізичних та недержавнихюридичнихосіб. Комерціалізаціядержавнихпідприємствозначаєпозбавленняневластивихдержавіфункційгосподарськоїдіяльності і перетворенняїх у самостійнігосподарськіодиниці, якібудують свою діяльність на засадах підприємництва, тобтосамостійно, і повністюберуть на себе відповідальність за результатигосподарськоїдіяльності.

З названихфункцій грошей найбільшузначущістьмає перша - міривартості. Являючи собою еквівалентнувартість, грошітим самим вимірюютьвартістьусіхтоварів в обміні. Здійсненняфункціїміривартостівиявляється у ціні як грошовому вираженнівартості товару. Вартість представлена у грошовійодиниці, виступає як масштаб цін. Коли роль грошей виконувалиблагородні метали, масштаб цінвизначався через золотийвмістгрошовоїодиниці, щовстановлювавсяюридичним актом держави.

Друга функція грошей - засобуобігу. Вона пов'язана з тим, щобезпосереднійобмінтоварівпереріс у товарно-грошовийобіг. У цьомупроцесігрошівідіграють роль посередника в обмінідвохтоварів: товар-гроші-товар. Вони функціонують уже не уявно, а реально, як купівельнийзасіб платежу і обслуговують акт продажу-купівлі. У наш час цюфункціювиконуютьпаперові й кредитнігроші.

Третяфункція грошей - засібнагромадження і заощадження - пов'язана з двомапопереднімифункціями. Щобтоваровиробниковікупитипотрібний товар, треба матипевну суму грошей. Тому часто гроші, отриманівід продажу товару, вилучаються з обігу і перетворюються на засібнакопиченнякупівельноїспроможності, яка може бути використана на купівлюпотрібнихтоварів у майбутньому. Тобтоцяфункціяпов'язаназіздатністю грошей бути засобомзбереженнявартості, представникомзагальноговтіленнябагатства, яке товаровиробникипрагнутьнагромаджувати. Але реалізаціяфункції грошей як засобунагромадження і заощадженняможливалише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Четвертафункція грошей - засобу платежу - полягає в тому, що вони стаютьзасобомвідкладенихплатежів, якіповинніздійснитися у майбутньому, при сплатіборговихзобов'язань, коли товарипродаються в кредит, при виплатізаробітної плати, податків, оплати житла та ін. Цюфункціювиконуютькредитнігроші (векселі, банкноти, чеки), електроннігроші, на базіякихвиникликредитнікартки.

П'ятафункція грошей - світових грошей. Цюфункціюпороджуютьвзаємодіянаціонального і світового ринку, міжнароднаторгівля. Світовігрошіфункціонують як загальнийміжнароднийплатіжний і купівельнийзасіб, як загальневтіленнясуспільногобагатства.

Інфлямція (від лат. inflatio) -- тривалезростаннязагальногорівняцін, щовідображуєзниженнякупівельноїспроможностігрошовоїодиниці. [1] Основними факторами інфляції є монетарні та немонетарні. До монетарнихфакторівінфляціївідносятьпереповненняканалів грошового обігугрошима, внаслідокчоговідбуваєтьсязнецінення грошей та зниженняїхкупівельноїспроможності. До немонетарнихфакторівналежитьпідвищенняпопиту на товари та послуги, збільшеннявитратвиробництва, сезонніфакторитощо. Проявляєтьсязростаннямзагальногорівняцін та зниженнямкупівельноїспроможності грошей.

За визначенням Мюррея Ротбарда, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердоївалюти» (золото, срібло, монети з коштовнихметалів) моженазиватисьінфляцією.[10] Друкнових грошей можепризводити до зростанняцін, однак, через складну природу ціноутворення, співвідношенняміжкількістюнадрукованих грошей та цінами не лінійне. Зростанняцінможе бути викликанебагатьмаіншимичинникамиокрімінфляції.

За визначенням Йорга Гюльсмана, інфляція -- цезбільшенняномінальнихобсягів будь-якогозасобуобмінубільше, за те, яке б відбулось в умовахвільного ринку. Оскількивільнийринокмаєширокетлумачення, то інфляціюможназвузити до «збільшенняпропозиції грошей через порушення прав власності».[11]

Розширеннякредитівтакожвпливає на пропозицію грошей і можеспричинитиінфляцію. Відповідно до Австрійськоїтеорії, штучнезаниженняоблікової ставки центральним банком є основною причиною виникненняекономічнихциклів. Державніпозики у банківтакожспричиняютьінфляцію, оскількистворюють «замінники грошей».

Збільшенняпропозиції грошей не приносить користісуспільству, корисне для одних, за рахунокінших. Ті, хто першими отримуютьновостворенігроші, виграють, останні -- втрачають. Підприємства та клієнти банку виграють (принаймні, в короткійперспективі), оскільки першими отримуютьновігроші. Споживаннятоварів у тих, то виграєвідінфляції буде змінененовостворенимигрошима, тому новіціни, післязавершеннястабілізації, збільшаться не рівномірно.

Соціальнінаслідки. В умовахістотноїінфляціїзростаєрозрив в реальних доходах між видами соціальнихгруп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунокдержбюджету)[7]. Зростаєсоціальнанестабільність і дефіцит бюджету (ефектТанзі-Олівера).

Наслідки для економічногозростання. Інфляція є прихованимподатком (див. Інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскількизнижує стимул до нагромадження. Заощадження в форміготівкиабо ж депозитівскорочуються та відбуваєтьсязміщення до нагромадженнянатуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляціязмінюєспіввідношенняміжзаощадженнями та споживанням, спотворюєобчисленняприбутківпідприємцями. Найбільшевикривленняінфляцієюінформації про прибуткивідбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникненняінфляції. Викривленіінфляцієюприбуткиспотворюютьрозподілресурсів на ринку та спричиняютьзбільшенняінвестицій у виробництво з більшимспіввідношеннямміжкапіталом та продуктом, зменшуючиінвестиції в іншівиробництва.[8] Таким чином, виробникипереорієнтовуються на випусктоварівнизькоїякості, зменшуєтьсяактивність у видах діяльності, щопотребуютьдовгостроковихінвестицій.

Політичнесередовище. Інфляція негативно впливає на сприйняттягромадськістювлади. Наприклад, прагненнядержавнихорганіводержати за допомогоюемісіїдодатковізасоби для вирішенняневідкладнихзавданьнайчастішелишеприскорюєінфляцію. Знижуєтьсядовіра до діяльності Уряду, до запланованихпрограм та реформ.[джерело?]

Впливінфляції на зовнішньоекономічнізв'язки. Найбільшузагальненимнаслідкомїї є падіння курсу національноївалютивідносно валют країн, де інфляціявідсутнячирозвиваєтьсянижчими темпами. Падіння курсу відбуваєтьсянерівномірно і неадекватно зниженнюкупівельноїсили грошей на внутрішньому ринку. При спробахдержавивтручатися у зовнішньоекономічні і валютнівідносинивиникаютьрозбіжностіміжофіційним і ринковим курсом валюти, формуєтьсякількаринковихкурсівтощо. Усіціявищадезорганізуютьзовнішньоекономічнізв'язки, вносять до них значнийспекулятивнийелемент (див. спекуляція), стримуютьприпливіноземногокапіталу, погіршуютьплатіжний баланс країни, їївалютне становище, підриваютьїїпозиції на світовому ринку^[джерело?^]

^{76.державний борг -- загальна сума борговихзобов'язаньдержави з поверненняотриманих та непогашенихкредитів (позик) станом на звітну дату, щовиникаютьвнаслідок державного запозичення;[1]}

Гарантований державою борг -- загальна сума борговихзобов'язаньсуб'єктівгосподарювання -- резидентівУкраїнищодоповерненняотриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконанняякихзабезпеченодержавнимигарантіями

Бюджемтнийдефіцимт -- перевищеннявидатковоїчастини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняєтьсяекономічноюнестабільністю, скороченнямнадходжень до бюджету, зростаннямвидатків з бюджету.

Ефективність виробництва, ії сутність, економічні та соціальні показники

Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники

Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Розрізняють ефективність процесу відтворення в цілому та окремих його фаз:

· Виробництва;

· Розподілу;

· Обміну;

· Споживання.

Тобто, ефективність-це не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об'єктивний процес функціонування економіки, що набув рис економічного закону. Найбільший простір для дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу економічного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва .

Економічна ефективність-це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевної праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Соціальна ефективність - це ступень відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників.

Ефективність виробництва= Результати (сукупний продукт)/Витрати виробництва.

Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників:

· продуктивність праці;

· трудомісткість;

· фондовіддача;

· фондомісткість;

· матеріале-віддача;

· матеріаломісткість;

· капіталомісткість;

· еколого-ефективність

З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці= Обсяг продукції/Кількість працівників.

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Продуктивність суспільної праці= Національний дохід/Середня чисельність працівників..

Трудомісткість - це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткість=вартість витрат живої праці/Вартість продукції.

Фондовіддача - це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів.

Фондовіддача=Вартість виробленої продукції/Вартість основних фондів.

Фондомісткість - це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Фондомісткість=Вартість основних фондів/Вартість виробленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці.

Матеріаловіддача=Вартість продукції/Вартість матеріалів.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаломісткість=Вартість матеріалів/Вартість продукції.

Капіталомісткість - визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

Капіталомісткість=Обсяг капіталовкладань/Приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність- ефективність природокористування суб'єкта господарювання. Визначається:

Екологоефективність=Загальноекономічний ефект-(вартість природоохороних заходів+ втрати від пошкодження природного середовища+ вартість природних ресурсів).

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.

Для визначення його ефективності в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується :

Інтегральний показник ефективності= обсяг виробленої продукції/( затрати робочої сили (живої праці)+ витрати матеріалів витрати матеріалів+ витрати основних виробничих фондів)

Зазначені розрахунки показників ефективності необхідні для прийняття тих чи інших оптимальних рішень.

Показники соціальної ефективності виробництва

Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї головної, кінцевої мети - служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини .

Рівень життя - це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту - прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Законом України встановлено прожитковий мінімум на в 2021 році: з 1 січня - 2189 грн; з 1 липня - 2294 грн; з 1 грудня - 2393 грн. на одну особу на місяць. Це соціальний орієнтир для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

· - обсяг реального ВВП на душу населення;

· - середню тривалість життя;

· - рівень грамотності населення;

· - середню тривалість навчання в країні.

Ці чотири стандарти (ІРЛ) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рівня життя, освіченості і довголіття країни міжнародним стандартам.

Крім того, для аналізу стану її прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники:

· - рівень мінімальної погодинної заробітної плати;

· - рівень безробіття;

· - межу бідності;

· - коефіцієнт народжуваності;

· - рівень охорони здоров'я;

· - рівень фізичного розвитку людини;

· - якість і комфортність житла;

· - тривалість робочого тижня;

· - кількість вільного часу та наявність можливостей його раціонального використання;

· - умови праці та ц безпеки;

· - ступінь розповсюдження засобів зв'язку та комунікацій;

· - стан і екологічна місткість навколишнього середовища тощо.

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Тлумачення предмета політичної економії різними школами

Предмет і метод політичної економії та їх тлумачення різними школами.

Політична економія поряд із правознавством, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, котрим властиві певні закономірності.

Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).

Об'єктом політичної економії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка -- це суспільне виробництво.

Предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

Слід звернути увагу на те, що в економічній теоретичній науці зустрічаються певні розбіжності в трактуванні предмета політичної економії. Так,А.Сміт уважав, що предметом цієї науки є вивчення природи та причин багатства народів, про що свідчить назва його класичної праці «Дослідження про природу та причину багатства народів»

Видатний український політеконом М. І. Туган-Барановський писав, що сучасну політичну економію можна визначити як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного мінового господарства, що розвивається.

Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи.Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін «політична економія» ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монк-ретьєн(1575--1621), який у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарств», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торпвлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії -- меркантилізм -- виходив з того, що торпвля є джерелом багатства.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники -- фізіократина чолі з Франсуа Кене(1694--1774) -- перенесли питания про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Смгга(1723--1790) і Давида Ржардо(1772--1823). Основним об'єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподілу благ.Вони висунули и обгрунтувалисистему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів.

У середині XIX ст. сформувався пролетарсъкий напряму політичнй економіці, який розробив ії основоположник Карл Маркс(1818--1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами.

У другій половині XIX ст. було сформульовано теорію граничної корисності -- маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеруі Бем-Баверку. Тоді ж виникла и американська школа граничної продуктивностіна чолі з її основоположником Джоном Кларком.Великезначения для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла,який 1890 р. опублікував «Принципи економічної науки». Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії -- неокласичний.

У друпй половині XX ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон.У його визначенні нова політекономічна школа трактуеться як «неокласичний синтез».

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX--на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти УєсліМітчел, Джон Гелбрейт, Рональд Коузкритикують неокласичні теорію, вони виступають за реформування капіталізму.

3 другої половини 70-х рр. в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів МелтонФрідмендоводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий «рейга-номікою», значною мірою спирався на погляди монетариспв.

Комерціалізація державних підприємств

Комерціалізація державних підприємств.

Обмежене поширення в перехідній економіці ряду країн мали ідеї комерціалізації держсектора (головним чином через акціонування державних підприємств).

Найдовше вони проіснували в Китаї, де перші ознаки коригування концепції держкапіталізму позначилися лише в 1997 р. Китайські Державні акціонерні компанії здебільшого так і не змогли подолати збитковість. У 1996 р. 40-50% таких компанійутримувалися на плаву лишезавдяки кредитам державнихбанків:до 80% їхобіговихкапіталівформувавсявиключно за рахунокбанківськихкредитів.

У східноєвропейських країнах комерціалізація державних підприємств розглядалася головним чином як підготовчий, перехідний етап до приватизації, який бажано минути якомога швидше. Однак на практиці великі проблеми з приватизацією і особливо труднощі в реструктуризації великих приватизованих підприємств заронили серйозні сумніви в абсолютному та повсюдне перевазі приватних компаній. Іноземні інвестори цікавилися тільки «зірками» національної економіки і не поспішали приймати в розрахунок інтереси реструктуризації решти підприємств.

А національнийкапіталпрагнуввикористовуватидешевідержавніактиви, не піклуючись про ефективністьперерозподілуресурсів та наповненні державного бюджету. До того ж у державнихпідприємств у країнах з перехідноюекономікоюфактично не булосерйозногодосвідуроботи в ринковихумовах. Винятком є Угорщина, де все-таки робилисянеодноразовіспробиорганізувати на ринкових принципах роботу підприємств, з тих чиінших причин зберігаютьсяповністюабочастково в держвласності.

Більше того, на початковому етапіринковоїтрансформаціївідзначалася і пряма дискримінаціядержавнихпідприємств. Так, в Росії в ходімасовоїприватизації і відразупіслянеївладанеодноразово заявляла, щодержавнапідтримка (державнігарантіїпідкредити, участь у великих інвестиційних проектах під патронажем держави) може бути надана в першу чергуприватизованимпідприємствам.

У Польщідержавніпідприємства за допомогоюдискримінуючоїсистемиподатківбулисвідомопоставлені в гірше становищепорівняно з приватними. Незалежновідїх реального економічного стану державнимпідприємствамвідмовляли в інвестиційних кредитах, податок на капіталвилучався без урахуваннярентабельності та вимогвідновленняосновнихфондів.І лишезгодом на підставі закону про комерціалізацію (1997 р.) державніпідприємствабулизрівняні з приватними.

Вийшло так, що «пасинками» для держави стали саметіпідприємства, в якихйому належав або весь капітал, абойогозначначастина.

При такому ставленні до власнихкапіталів держава не тількипостійнонедоотримуваласвоїзаконнібюджетні доходи віддивідендів на держпакетиакцій і відпередачі таких пакетів в трастовеуправління, а й несло прямізбиткивіднеефективногоуправлінняакціонернимитовариствами з державною участю.

Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Формиорганізаціїсуспільноговиробництва: натуральне і товарне

Форма суспільноговиробництва - цепевнийспосіборганізаціїгосподарськоїдіяльності.

Людствопройшлодовгийісторичний шлях розвитку і знало двіосновніформиорганізаціїсуспільноговиробництва: натуральну і товарну. Історичнопершою формою суспільноговиробництвабулонатуральнегосподарство.

Основніриси натурального господарства:

· Замкнутість економічної діяльності. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забеспечує себе всім необхідним для життя, тобто самодостатньо.

· Ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці. Закон його розвитку, як правило, є просте відтворення.

· Відсутність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання без зворотних зв'язків.

· Панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях (первісна община, маєток феодала)

Натуральнегосподарство - такий тип організаціївиробництва, при якому люди виробляютьпродукти для задоволеннясвоїхвласних потреб, тобтопродуктипраці не набуваютьтоварної фор ми і призначені для особистого та внутрішньогогосподарськогоспоживаннябезпосереднімивиробниками.

Поступово на зміну натуральному господарствуприйшлотоварневиробництвояк розвинутіша і ефективніша форма організаціїсуспільноговиробництва.

Товарневиробництво - цетака форма організаціїсуспільногогосподарства, за якоїпродуктивиробляються не для споживанняїхвиробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарневиробництво на відмінувід натурального господарстває не замкнутою, а відкритоюекономічною формою господарства.

В товарному господарствіміжвиробникамиіснують не безпосереднігосподарськізв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньоїпраці як товарами. При цьомувиробники є економічновільними у виборітоварів і партнерів.

Товарневиробництвофункціонує і розвивається на засадах таких економічнихзаконів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Причинизумовиливиникнення і функціонування товарного виробництва, товарнихвідносин:

· наявність суспільного поділу праці

· наявність економічного відособлення виробників благ як власників.

Економічною основою відокремленості господарюючих суб'єктів спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші).

Обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва

- наявність суспільного поділу праці

- економічне відокремлення виробників.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.

Простетоварневиробництво - цедрібневиробництвоіндивідуальнихсамостійнихремісників і селян, щопрацюють на ринок.

Розвинута форма товарного виробництва - цевищий і ефективнішийступіньтоварноїорганізаціїгосподарства, заснований на великійприватнійвласності, найманійпраці й машиннійіндустрії. Притаманнакапіталістичномусуспільству.

Проста й розвинутаформи товарного виробництвамаютьспільніриси і відмінності.

Цезумовлено такими причинами:

по-перше, процесомподальшогопоглибленнясуспільногорозподілупрацівсерединінаціональноїекономіки, щосупроводжуєтьсявиникненнямновихгалузейвиробництв (електроніка, біотехнологія, космічнатехніка, телекомунікації, інформатика та ін.);

по-друге, тенденцієюрозширеннятоварнихвідносин у сферінематеріальноговиробництва, щоспрямоване на задоволенняінтелектуальних потреб людини;

по-третє, швидкимзростаннямчисельностінаселення, щовикликаєрозширення ринку найманоїпраці;

по-четверте, завдякипроцесуінтернаціоналізації, розширеннювсесвітніхекономічнихзв'язківтоварневиробництво, дедалібільшенабуваєвсесвітнього характеру.

Товарневиробництво є основою виникнення і розвитку ринковоїекономіки.

Ринковаекономіка - одна з вершин суспільноїцивілізації, геніальнийвинахідлюдства, що не маєальтернативи в огляднійісторичнійперспективі.

циклічніколивання -- цесукупністьперіодівекспансії, щовиникаєприблизноодночасно для різнихвидівекономічноїактивності, якіпотімзмінюютьсязагальнимиперіодамирецесії, уповільненогозростання і економічногопожвавлення, щоформують фазу експансіїнаступного циклу ..."

82.Однією з основнихознаксучасногорозвиткусвітовогогосподарства є розгортанняпроцесівглобалізації, якісправляютьсуттєвийвплив на систему міжнароднихекономічнихвідносин, трансформуютьнапрями і визначаютьтенденціїрозвиткунаціональнихекономік.Глобалізація (від англ. “globe” - земна куля) - складний, багатограннийпроцес, якиймаєбезлічпроявів та включаєбагато проблем. Самеце робить проблематичнимдатиєдине, однозначно сформульованевизначенняглобалізації, яке б охопиловсістороницьоговкрай складного явища, щомаєпланетарнімасштаби. Існуютьтаківизначення:Глобалізація - тривалийпроцесінтеграціїнаціональнихекономіксвіту з метою розв'язанняглобальних проблем людства.Глобалізація - складне явищевзаємозалежностіекономік, щовиникає у зв'язку з обміномтоварів і послуг та потоками капіталів.Глобалізація - процес, завдякиякомудосягнення, рішення і діяльність людей в однійчастиніземноїкулісправляютьзначнийвплив на окремих людей і їхніспільноти в усіхчастинахсвіту.Глобалізація - сукупністьвикликів і проблем сьогодення.Підглобалізацієюсвітовогогосподарстварозуміютьпроцеспосиленнявзаємозв'язкунаціональнихекономіккраїнсвіту, щознаходитьсвоєвираження в утвореннісвітового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетвореннізнання в основнийелементсуспільногобагатства, виходібізнесу за національнікордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденнійпрактиціміжнароднихвідносин і внутрішньополітичногожиттянародівпринциповонових і універсальнихліберально-демократичнихцінностейтощо.Першіспробиосмислення і оптимізаціїсуспільногорозвиткурізногорівнятіснопов'язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства. Найбільшконкретнимибули так званіутопії, починаючивідутопій Платона, Томаса Мора, ТомазоКампанели та закінчуючиутопіями Маркса, Леніна та їхпослідовників.Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовнойшла робота, спрямована на об'єктивізаціюінтуїтивних та суб'єктивних за своєю природою теорій і моделей суспільногорозвитку. Велику роль в цьомупроцесівідігралирозвитокприродничих наук, спеціальнихматематичних та економетричнихметодів, статистики, демографії і, особливо, прикладноїсоціології, прогностики та загальноїтеоріївимірів.Всередині ХХ ст. фактичнобула завершена розробка засад аналізу і прогнозуванняосновнихпроцесівсоціальногорозвиткурегіональногорівня. Футурологічналітературацьогоперіодустимулюваларозвиток системного мислення та системного підходу до розглядупроцесів глобального і регіональногорівнів.Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зіспівавторами (1972), заснованих на спрощенніекстраполяціїп'ятипараметріврозвиткусучасногосвіту - росту народонаселення, прискоренняіндустріалізації, погіршеннярівняхарчування, вичерпанняприроднихресурсів і забрудненнянавколишньогосередовищаосновнауваганадаєтьсяфізичним, демографічним і екологічнимчинникамрозвитку, а соціально-політичні, культурні і навітьнауково-технічнічинники практично ігнорувалися, то для наступнихрозробокбувхарактернийнабагатооб'єктивнішийпідхід до описуглобальних і регіональнихпроцесів.Вже в другійдоповідіРимського Клубу “Людствобіля поворотного пункту” (1974) їїавтори М. Месарович і Е. Пестель зробилиспробуврахуванняспецифікисоціально-політичногорозвиткурізнихрегіонів. У зв'язку з цимсвітбулоподіленоумовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівняформування норм, цінностей і цілейсуспільства. ПідхідМесаровича і Пестеля виявивсядужепродуктивним і бувпокладений в основу значноїкількостіінших моделей і розробок, зокремамоделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізаціїМехіко, моделі “Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”.Багаторівневаієрархічнаструктуризаціямоделівідтвореннясвіту як сукупностівзаємопов'язанихрегіонів, а головне, введенняфакторівуправління за рахунокперебиранняальтернативнихсценаріїврозвиткунадійноувійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій глобального і регіональногорозвитку і використовувалися, зокрема, при розробці великого класуеконометричних і макроекономічних моделей останніхдесятиліть. Серед них слідназватимоделі ООН В. Леонтьєва “майбутнєсвітовоїекономіки”, Л. Клейна “УОРТОН”, моделіяпонського центру економічнихдосліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і соціальнихпитань, періодичнімоделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодніцімоделі і розробки є важливимінструментоманалізу і формуваннярегіональної і світовоїполітики не тільки в галузіекономічних, але й більш широких міжнароднихпитань. Протесамеуспіхи в розробцідоситьадекватних моделей економічних і екологічнихпроцесівзробилицілкомочевиднимштучність і безпорадністьспробформалізаціїполітичних і соціальнихпроцесів.Цілкомоб'єктивним є виникнення та формування в останнєдесятиліттяминулогостоліттяновоїгалузінауковогознання, яка отрималаназву “глобалістика”. Вона намагаєтьсясистематизувати і узагальненопредставитисукупністьдосліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодихсоціологічнихконструкційпотребуєґрунтовногоїїосмисленнящодовсіхгалузейжиттєдіяльностілюдськоїспільноти. В науковийобігтермін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, якийвпершейогозастосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальнейоготлумачення, а в 1992р. виклавосновицієїконцепції у спеціальномудослідженні На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світіформуютьсясвітоваконструкція - мета інфраструктура - в якій “перерозподіляється увесь сукупнийсвітовийдохідміжгеоекономічними персонажами, тіснопов'язанимирізними видами господарськоїдіяльності. На засадах останньогокласутехнологійформуєтьсядомінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для певногокласуекономічнихсуб'єктів і набагатоменшдружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутністьякої не виробництво, а розподіл і перерозподілресурсів, доходів, прибутку. Такийперерозподілзорієнтований на країнипівночі ... є своєріднимглобальнимподатком на економічнудіяльність”На думку М. Кастельса, “архітектураглобальноїекономікивідображаєасиметричновзаємозалежнийсвіт, щоорганізованийнавколотрьохголовнихекономічнихрегіонів і все більшеполяризується по осіпротистоянняміжпродуктивними, процвітаючими, багатимиінформацієюгалузями і галузямизнедоленими, економічно і соціальнознеціненими”. Глобалізаціянабуваєрізногозначеннязалежновід того, чийдеться про окремукомпанію, галузь, країну, чи про світовегосподарство. Для окремоїкомпаніїглобалізаціявизначаєтьсятим, наскількикомпаніярозширилагеографіюнадходженнясвоїхдоходів і в яких масштабах і пропорціяхрозподілиласвоїактиви у різнихкраїнах, а такожтим, наскільки вона залучена до експортукапіталу, товарів та ноу-хау через структури, щоїй належать.

Закон вартості є законом функціонування і розвитку товарного виробництва. Цей закон регулюєзв'язкиміжтоваровиробниками, а такожрозподіляє і стимулюєсуспільнупрацю в умовах товарного виробництва.

Закон вартості - це закон, якийпередбачає, щовиробництво й обмінтоварівмаютьздійснюватися на основіїхньоївартості, тобто як обмінеквівалентів*

Закон вартостівідповідає як теоріїтрудовоївартості, так і теоріїграничноїкорисності. Якщовартість товару повинна де* термінувати два фактори-витратипраці та ступіньцінностійого для споживача, то еквівалентністьобміну, відповідно до закону вартості, припускаєеквівалентністьобохфакторів. Закон вартостідіє через відхиленняцінвідвартості. Коливанняцін є механізмомдії закону вартості.

У ринковійекономіці закон вартостівиконуєтакіфункції (рис. 5.16):

* - стихійнорегулюєсуспільневиробництво;

* - стимулюєрозвитокпродуктивних сил суспільства;

* - обумовлюєекономічну і соціальнудиференціаціютоваровиробників.

Регулювальна роль закону вартостівиявляється в тому, що через механізмколиванняціннавколовартостівідбуваєтьсярозподілробочоїсили і капіталуміжрізнимигалузямивиробництва, внаслідокчогостихійнодосягаєтьсяпевнапропорційність, збалансованістьміжсарерамисуспільноговиробництва. Відхиленняцінвідвартостіекономічносигналізуєтоваровиробнику про змінукон'юнктури ринку, а відповідноорієнтуєвиробництво, якихтоварівнедостатньо, а яких - надмірно. Якщо того абоіншого товару виробляєтьсянедостатньо, то попит на ньогоперебільшуєпропозицію. Ціна на такий товар зростає. Цеприваблює в галузьресурси й робочу силу з іншихгалузей, де прибуткинижчі, отже, виробництвоцього товару зростає.

Навпаки, коли виробництво товару перевищує попит на нього, то ціна, а разом з нею і прибутки, знижуються. Внаслідокцьоговиробничіресурсипереливаються в тігалузі, де прибуткивищі.

Таким чином, закон вартості через ринковиймеханізмцінзабезпечуєвизначеннякордонів, яківідділяютьекономічнодоцільневиробництвовіднедоцільного, і саметимрегулюєпропорціїсуспільноговиробництва.

Закон вартостістимулюєрозвитокпродуктивних сил. Кожнийтоваровиробник в умовахконкуренції і загрозирозоренняпрагнездобутинайбільшийприбуток. Цьогоможнадосягти, якщоіндивідуальнавартістьйого товару буде нижчою, ніжсуспільна, ринковавартість, а цеможливо за умовизменшенняіндивідуальних затрат праці на виробництво товару на основівпровадженнянової, продуктивнішоїтехніки, поліпшенняорганізаціївиробництватощо. Але оскільки до цьогопостійнопрагнутьусітоваровиробники, цезумовлюєзагальнийтехнічнийпрогрес, зростанняпродуктивних сил суспільства. Таким чином, закон вартостівиступаєрушійною силою розвиткупродуктивних сил.

1. Закон вартостіспричиняєдиференціацію, розшаруваннятоваровиробників. В умовахконкуренціївідповідно до закону вартостіекономічніперевагистимулюютьдіїтоваровиробників,

2.3. якідомоглисязниженняіндивідуальноївартостісвоїхтоварівпорівняноізсуспільною, і навпаки, потерпаютьтітоваровиробники, у якихіндивідуальнавартість товару вища за суспільну. Першіотримуютьдодатковіприбутки, збагачуються, процвітають, зміцнюютьсвоєекономічне становище, другі - не можутьпокритисвоїхвитрат, зазнаютьзбитків і згодомбанкрутують. Таким чином, завдякидії закону вартостісуспільствозвільняєтьсявідекономічнонеефективнихгосподарств.

4. У класичномувиглядіцей закон діявлише в умовахкапіталістичноїринковоїекономікивільноїконкуренції. Однакосновнійогорисипритаманні й сучаснійринковійекономіці, у якійсуттєвозросла роль державистосовнорегулюванняринковихпроцесів. Саме у доповненні та взаємодіїринок і держава створюютьоптимальнийгосподарськиймеханізмрегулюваннясучасноїзмішаноїринковоїекономіки.

Податкизабезпечуютьефективнедержавнерегулюванняекономіки, виконуючифіскальну і стимулюючу (економічну) функцію. Вони виступають як обов'язковіплатежі, якінадходять у державний бюджет у визначенихзаконодавствомрозмірах та у встановлені строки.

Податкова система - цесукупністьподатків і податковихплатежів, щосплачуютьсядержаві у визначеномузаконодавствомкраїни порядку. Існуютьнаступнівидиподатковихнадходжень: податок на доходи; платежі за використанняприроднихресурсів; внутрішніподатки на товари та послуги; податки на міжнароднуторгівлю та зовнішніоперації; доходи відвласності та підприємницькоїдіяльності та ін.

Сьогодні стан податковоїсистемиУкраїни є складним, суперечливим і неоднозначним. ОсновниминедолікамичинноїподатковоїсистемиУкраїни є: нечіткетеоретичнеобґрунтування та недосконалімеханізмиїх практичного застосування; надмірнакількістьподатків та їхвисока ставка; виконанняподатковою системою лишефіскальноїфункції. Тому потрібнаглибокаподаткова реформа, складовимиякоїмають бути: зниження граничного рівняперерозподілу ВВП через прибутковучастину бюджету; розширеннябазиоподаткування шляхом законодавчогоскасуванняпільг; зниження ставок податку на прибуток та на додатковувартість; послабленняподатковогонавантаження на фонд оплати праці та ін.

Вивчаючи проблему фінансовоїполітикидержави, необхідноз'ясуватипоняттяфіскальноїполітики. Вона являє собою діяльністьдержави з формування і використаннядержавнихфінансів. Слідрозрізнятидискреційну і недискреційну (автоматичну) фіскальнуполітику. Перша - цеполітика, що проводиться державою безпосередньо. Друга - цеполітикавбудованихрегуляторів (стабілізаторів): податки, соціальнівиплати, інертністьсхильності до споживаннятощо. Основнимизасобамидискреційноїфіскальноїполітики є: держконтракт і держзамовлення, державніінвестиції, соціальнітрансферти, зміни у податковомурегулюванні, фінансуваннягромадськихробіттощо.

Центральний банк, його функції