Екологічно-орієнтовані стратегії управління соціально-економічним розвитком території

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Звіт про науково-дослідну роботу

Екологічно-орієнтовані стратегії управління соціально-економічним розвитком території

Керівник к.е.н., доцент

В.О. Лук?янихін

м. Суми - 2014



Список авторів

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц. (керівник) Лук?янихін В.О. (Вступ, розділ 1, підрозділи 1.1, 1.3, 1.4, розділ 2 підрозділи 2.1, 2.2, редагування, висновки)

Зав. кафедри управління, д.е.н., проф. Теліженко О.М. (Розділ 1, підрозділ 1.5, Розділ 3, підрозділ 3.1, висновки)

Професор кафедри управління, к.е.н., проф. Кислий В.М. (Розділ 1, підрозділ 1.7)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц. Древаль О.Ю. (Розділ 1, підрозділ 1.6)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц. Грищенко В.Ф. (Розділ 1, підрозділ 1.6)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц. Павленко О.О (Розділ 1, підрозділ 1.1)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц. Лук?янихіна О.А. (Розділ 1, підрозділ 1.3, розділ 3, підрозділ 3.5)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц. Валенкевич Л.П. (Розділ 2, підрозділ 2.5)

Старший викладач кафедри управління, к.е.н. Мішеніна Г.А. (Розділ 1, підрозділ 1.3)

Старший викладач кафедри управління, к.е.н. Байстрюченко Н.О. (Розділ 1, підрозділ 1.6)

Асистент кафедри управління, к.е.н. Грищенко І.В. (Розділ 1, підрозділ 1.6)

Асистент кафедри управління Опанасюк Ю.А. (Розділ 1, підрозділ 1.5)

Асистент кафедри управління, к.е.н. Таранюк К.В. (Розділ 1, підрозділ 1.5)

Асистент кафедри управління, к.е.н. Шевченко Т.І. (Розділ 1, підрозділ 1.5)

Асистент кафедри управління, к.е.н. Матвеєва Ю.Т. (Підрозділи 1.1, розділ 2, розділ 3, підрозділ 3.1, 3.4)

Асистент кафедри управління, к.е.н. Бондар Т.В. (Розділ 1, підрозділ 1.2)

Асистент кафедри управління, к.т.н. Євдокімова А.В. (Розділ 2, підрозділ 2.3)

Аспірант кафедри управління Найчук О.А. (Розділ 1, підрозділ 1.5)

Аспірант кафедри управління Провозін Н.В. (Розділ 3, підрозділ 3.5, оформлення)

Аспірант кафедри управління Волковець Т.В. (Розділ 3, підрозділ 3.3)

Аспірант кафедри управління Кошевець В.В. (Розділ 1, підрозділ 1.2)

Аспірант кафедри управління Жарик Т.І. (Розділ 1, підрозділ 1.7)

Аспірант кафедри управління Лі Мін (Розділ 3, підрозділ 3.2)

Здобувач кафедри управління Циганенко О.В. (Розділ 1, підрозділ 1.4)

Здобувач кафедри управління Зубко К.Ю. (Розділ 1, підрозділ 1.4)

Здобувач кафедри управління Личак А.Ю. (Розділ 1, підрозділ 1.4) Кириченко К.І. (Розділ 3, підрозділ 3.2)

Здобувач кафедри управління Тимченко І.О. (Розділ 3, підрозділ 3.4)

Здобувач кафедри управління Токарєва Л.П. (Розділ 3, підрозділ 3.1)

Здобувач кафедри управління Півень А.Г. (Розділ 3, підрозділ 3.2)



Реферат

Звіт про НДР: 144 с., 25 рис., 16 табл., 36 формул, 149 джерел та 5 додатків.

Мета дослідження - наукове обґрунтування і розроблення теоретико-методичних основ формування екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Об'єкт дослідження - теоретичні та науково-практичні підходи щодо формування екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території. Предмет дослідження - соціально-економічні відносини, що виникають при розробці і реалізації сучасних суспільних концепцій і екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Методи дослідження - системний підхід, діалектичний метод наукового пізнання, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки природокористування та охорони навколишнього природного середовища, сучасні концепції управління науково-технічним розвитком та регіонального управління, сучасні концепції управління і менеджменту.

Досліджені соціально-економічні передумови розроблення та впровадження екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території. Розкрито сутність проблем та перспективи збалансованого (сталого) екологічно-орієнтованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Розроблено теоретико-методичні основи та прикладні підходи щодо комплексної оцінки рівня соціо-еколого-економічної збалансованості адміністративно-територіальної одиниці і удосконалення на її базі системи організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною територією.

Ключові слова: Еколого-збалансований розвиток, стратегія, управління соціально-економічним розвитком, територія, система, концепція.

Зміст

Вступ

1. Науково-методичні і практичні підходи щодо розробки та реалізації екологічно-орієнтованих стратегій управління різних ієрархічних рівнів

1.1 Екологічно сталий розвиток як основа соціально-економічного розвитку адміністративної території

1.2 Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства: види та рівні зрілості

1.3 Сталий розвиток території з позиції теорії системи, регіональної конкурентоспроможності і державно-приватного партнерства

1.4 Методичні підходи до розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій

1.5 Врахування еколого-економічних ризиків на регіональному рівні та визначення питомих еколого-економічних збитків від катастроф техногенного характеру

1.6 Управління експортно-імпортним потенціалом регіону в системі еколого-економічної безпеки

1.7 Кластерний підхід до управління соціально-економічним розвитком території

2. Теоретичні та науково-методичні засади формування еколого-орієнтованої системи управління адміністративно-територіальною одиницею

2.1 Проблеми забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею

2.2 Особливості еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею

2.3 Системний підхід до формування еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

2.4 Формування системи еколого-орієнтованого управління на рівні адміністративного району та області

2.5 Формування моделі еколого-орієнтованого управління на базовому рівні

3. Організаційно-економічне забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративо- територіальною одиницею

3.1 Комплексна оцінка рівня соціо-еколого-економічної збалансованості адміністративно-територіальної одиниці

3.2 Державне управління соціо-еколого-економічним розвитком території

3.3 Науково-методичні підходи до екологічного оподаткування

3.4 Удосконалення системи організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

3.5 Оцінка ефективності впровадження екологічних стратегій і програм в Україні

Висновки

Перелік посилань

Додатки

Вступ

Сучасний стан соціально-економічних перетворень і суспільних трансформацій в Україні характеризується високим рівнем антропогенного і техногенного навантаження по всій території, що перевищує в 6-7 разів рівень розвинених європейських держав. Погіршення екологічної ситуації стосується більшості адміністративно-територіальних одиниць України, що відбивається на стані здоров'я населення, суспільному виробництві. При цьому скорочення загального обсягу викидів шкідливих речовин останніми роками в Україні пояснюється скороченням обсягів промислового виробництва. Темпи зниження антропогенного навантаження значно менші, ніж темпи спаду виробництва, зокрема зростання рівня скидання стічних вод, неефективність промислового виробництва, стійкий характер екологічної нестабільності та її взаємозв'язок з економічною ситуацією в країні.

Аналіз літературних джерел із проблематики сталого розвитку показав, що поняття «сталий розвиток», методичні підходи до його визначення різняться. Тому, звертаючи увагу на загострення екологічних проблем сучасних адміністративно-територіальних одиниць України та необхідності екологізації їх соціально-економічних процесів, передбачається виокремити поняття саме екологічно сталого розвитку адміністративно-територіальної одиниці. При цьому використовуються методологічні підходи таких вчених, як В.А. Іванов, Т.А. Акимова, О.М. Бізяркіна, О.М. Бабіна, В.І. Данилов-Данильян, В.В. Хаскін, О.В. Шкарупа та ін., які у своїх дослідженнях акцентували увагу саме на екологічній складовій сталого розвитку й особливо на визначенні поняття «екологічно сталий розвиток».

Як показали дослідження, в Україні ще недостатньо передумов для сприйняття ідей екологічно сталого розвитку. Перехід України до екологічно сталого розвитку стримується необхідністю вирішення комплексу екологічних, соціальних, економічних проблем, які для країн із перехідною економікою є актуальними.

Мета дослідження - наукове обґрунтування і розроблення теоретико-методичних основ формування екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Об'єкт дослідження - теоретичні та науково-практичні підходи щодо формування екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Предмет дослідження - соціально-економічні відносини, що виникають при розробці і реалізації сучасних суспільних концепцій і екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Методи дослідження - системний підхід, діалектичний метод наукового пізнання, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки природокористування та охорони навколишнього природного середовища, сучасні концепції управління науково-технічним розвитком та регіонального управління, сучасні концепції управління і менеджменту.

Враховуючи вищесказане, було проведено комплекс досліджень щодо формування концептуальних основ і механізмів розробки і впровадження екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Досліджені соціально-економічні передумови розроблення та впровадження екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком території, зокрема:

- досліджено науково-методичні та практичні підходи щодо розробки та реалізації екологічно-орієнтованих стратегій управління різних ієрархічних рівнів;

- проаналізовано теоретичні основи концепції сталого розвитку як основи соціально-економічного розвитку адміністративної території;

- розкрито особливості врахування еколого-економічних ризиків на регіональному рівні та визначення питомих еколого-економічних збитків від катастроф техногенного характеру;

- науково-методичні підходи до розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій;

- проаналізовано систему управління експортно-імпортним потенціалом регіону в системі еколого-економічної безпеки.

Розкрито сутність проблем та перспективи збалансованого (сталого) екологічно-орієнтованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Запропоновано використання кластерного підходу до управління соціально-економічним розвитком території

Розроблено теоретико-методичні основи та прикладні підходи щодо комплексної оцінки рівня соціо-еколого-економічної збалансованості адміністративно-територіальної одиниці і удосконалення на її базі системи організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною територією.

Розроблено теоретико-методичні основи формування і забезпечення (комплекс інструментів і методів) стратегій розвитку регіону на базі системного підходу, а також моделі еколого-орієнтованого управління (на прикладі Сумської області).

Проведено комплексну оцінку рівня соціо-еколого-економічної збалансованості адміністративно-територіальної одиниці, на базі якої розроблено пропозиції щодо вдосконалення системи організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною територією.

Досліджено концептуальні підходи щодо принципів і методів державного управління соціо-еколого-економічним розвитком території, зокрема запропоновано науково-методичні підходи до екологічного оподаткування.

Отримані наукові і прикладні результати базуються на матеріалах законодавчих та нормативних документів України з економічних, екологічних і соціальних проблем сучасної економіки, наукових працях вітчизняних та зарубіжних фахівців, офіційній статистичній інформації.

Результати досліджень оприлюднені і опубліковані авторами у вітчизняних і зарубіжних наукових виданнях.



1. Науково-методичні і практичні підходи щодо розробки та реалізації екологічно-орієнтованих стратегій управління різних ієрархічних рівнів

1.1 Екологічно сталий розвиток як основа соціально-економічного розвитку адміністративної території

Сучасний стан соціально-економічних перетворень в Україні характеризується найвищим рівнем антропогенного і техногенного навантаження по всій території, що перевищує в 6-7 разів рівень розвинених європейських держав. Ресурсоємність продукції України в 2-3 рази перевищує цей показник у розвинених країнах із ринковою економікою, а енергоємність - у 6-7 разів [49].

Погіршення екологічної ситуації стосується більшості адміністративно-територіальних одиниць України, що відбивається на стані здоров'я населення, суспільному виробництві. При цьому скорочення загального обсягу викидів шкідливих речовин останніми роками в Україні пояснюється скороченням обсягів промислового виробництва. Темпи зниження антропогенного навантаження значно менші, ніж темпи спаду виробництва, зокрема зростання рівня скидання стічних вод, неефективність промислового виробництва, стійкий характер екологічної нестабільності та її взаємозв'язок з економічною ситуацією в країні.

З метою досягнення екологічно сталого розвитку адміністративно-територіальних одиниць суспільство має усвідомити всю важливість збереження природного середовища. Необхідно зазначити, що саме на рівні адміністративно-територіальних одиниць виникають і чітко простежуються істотні суперечності між соціально-економічним розвитком та станом природного середовища. Це дає підстави для формування ідеї сталого розвитку на рівні адміністративно-територіальних одиниць.

Аналіз літературних джерел із проблематики сталого розвитку показав, що поняття «сталий розвиток», методичні підходи до його визначення різняться. Тому, звертаючи увагу на загострення екологічних проблем сучасних адміністративно-територіальних одиниць України та необхідності екологізації їх соціально-економічних процесів, передбачається виокремити поняття саме екологічно сталого розвитку адміністративно-територіальної одиниці. При цьому використовуються методологічні підходи таких вчених, як В.А. Іванов, Т.А. Акимова, О.М. Бізяркіна, О.М. Бабіна, В.І. Данилов - Данильян, В.В. Хаскін, О.В. Шкарупа та ін., які у своїх дослідженнях акцентували увагу саме на екологічній складовій сталого розвитку й особливо на визначенні поняття «екологічно сталий розвиток» [34, 35, 8, 62, 43, 131].

Як показали дослідження, в Україні ще недостатньо передумов для сприйняття ідей екологічно сталого розвитку. Перехід України до екологічно сталого розвитку стримується необхідністю вирішення комплексу екологічних, соціальних, економічних проблем, які для країн із перехідною економікою є актуальними.

За сучасних умов посиленого антропогенного тиску на навколишнє середовище та загострення екологічних проблем найважливішим принципом екологічно сталого розвитку адміністративно-територіальних одиниць є концепція збалансованого розвитку соціо-еколого-економічної системи.

Концепція екологічно збалансованого розвитку пов'язує воєдино три підсистеми - соціальну, економічну та екологічну (або природну) і розкриває принципи їх взаємодії [54]. У цьому контексті доцільно розглянути систему, де проявляються аспекти збалансованості розвитку території, а саме соціо-еколого-економічну систему. Дослідження соціо-еколого-економічних систем базується на положеннях загальної теорії систем і спирається на напрацюваннях вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі еколого-економічної теорії.

Вивченню різних аспектів взаємодії економіки, екології і соціальної підсистеми, проблем їх функціонування та моделювання присвячені праці М.Д. Балджи, Г.О. Бачинського, В.І. Гурмана, К.Г. Гофмана, О.П. Литовки, І.М. Лицура, М.Я. Лемешева, М.Т. Мелешкіна, П.М. Нестерова, А.П. Несторова, А.Л. Новосьолова, Ю.Ю. Туниці, Н.В. Чепурних, С.К. Харічкова, М.Д. Шаригіна, А.Я. Якобсона та інших [22, 39, 52, 75, 85, 88, 106, 132, 138].

Аналіз наукових джерел дозволяє зробити висновок про необхідність виділення поняття соціо-еколого-економічної системи адміністративно-територіальної одиниці або регіону, що містить три підсистеми: соціальну, екологічну та економічну.

Таким чином, слід розглядати проблему екологічно сталого розвитку адміністративно-територіальної одиниці як соціо-еколого-економічної системи, досліджуючи при цьому екологічні, економічні та соціальні аспекти взаємодії (рис. 1.1).

У межах соціо-еколого-економічної системи соціальна складова розглядається як сукупність групи людей, поєднаних певними відносинами, зумовленими історично мінливими способами виробництва матеріальних і духовних благ, спільною територією проживання, а також ступенем ризику зіткнення з непередбаченими та небажаними наслідками. До компонентів соціальної підсистеми належать: елементи демографічного, соціального, етнічного характеру, статево - вікової структури; рівні народжуваності й смертності, зайнятості населення; рівень освіченості, кваліфікованості трудових ресурсів, а також такі показники, як питома вага захворілих щодо загальної кількості населення, питома вага потреби в робочій силі щодо загальної кількості тощо.

Екологічна складова соціо-еколого-економічної системи розглядається як природне сполучення навколишнього середовища, система абіотичних та біотичних факторів, що впливає на людину і, навпаки, на яку інтенсивно впливає людина впродовж своєї діяльності. На сьогодні екологічна складова поступово набуває першочергового значення і в процесі управління соціальними та екологічними процесами стає невід'ємним параметром сталого розвитку. Негативні тенденції обумовлюють необхідність новітнього підходу до використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Так, за останні сто років на нашій планеті скоротилася лісистість на 30-40%, причому за останні 10 років - на 50-60%. Вченими підраховано, що щосекунди скорочується площа лісів на 0,5 гектара. На одного мешканця Землі добувається і вилучається приблизно 20 т ресурсів, які переробляються на кінцеву продукцію обсягом 2 т, що йдуть безпосередньо на пряме споживання; господарською діяльністю охоплено близько 600 млн. км², що становить більше третини суші. Кожного десятиліття у світі втрачається 7% родючих ґрунтів, а кожні два роки додається 12 млн. га спустошених [50, с. 38].

Рисунок 1.1 - Структурно-функціональні елементи соціо-еколого-економічної системи адміністративної території

Економічна складова соціо-еколого-економічної системи містить комплекс засобів виробництва. Вони характеризуються такими показниками, як: питома вага первинної енергії, фондоємність, оборотність коштів, трудомісткість, енергоємність, матеріалоємність, собівартість продукції та ін. Економічну складову можна подати у вигляді ієрархічних послідовностей за виробничою та територіальною ознаками [27, с. 53].

Усі елементи соціо-еколого-економічної системи взаємозв'язані. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я понад три чверті хвороб людини є наслідком антропогенного забруднення навколишнього середовища [73, 87]. Крім того, на фоні зростаючого забруднення повітря зростають рівень смертності населення, кількість імунодефіцитів, онкологічних захворювань тощо. Все це призводить до погіршення медико-демографічної ситуації в Україні: скорочується природна кількість населення, падає народжуваність і зростає смертність, погіршується здоров'я дорослих та дітей. Щорічно кількість населення зменшується в середньому на 350 тис. осіб. Середня тривалість життя становить 75,8 року в жінок та 65,9 року в чоловіків. Рейтинг України серед інших країн світу із цього показника дуже низький: 102 місце серед жінок та 126 місце серед чоловіків. За останні три роки показники смертності населення (на 1000 осіб.) залишаються на одному рівні. За масштабами дитячої смертності Україна займає перше місце у Європі [12, с. 29].

Аналізуючи вищевикладене можна констатувати про руйнівний процес, притаманний сучасній соціо-еколого-економічній системі, що робить актуальним завдання її оцінки та моніторингу. Тут необхідно зазначити, що останнім часом у науковій літературі все частіше наголошується на необхідності оцінки екологічно сталого розвитку як основи подальшого соціально-економічного розвитку. Зокрема, М. З. Згуровський підкреслює: якщо країна не контролює показників стійкого розвитку, вона розвивається спонтанно та ситуаційно [58].

Оцінка екологічно сталого розвитку здійснюється на основі певних індексів та індикаторів. На сьогодні універсального алгоритму формування індикаторів результативності, ефективності та збалансованості розвитку адміністративно-територіальних одиниць не існує, проте існують рекомендації, що допомагають сформувати набір індикаторів для конкретного проекту (стратегії, плану, програми).

Дослідження в контексті оцінки екологічно сталого розвитку на основі використання індексного методу здійснене у працях таких вчених, як Д. Медоуз, А.О. Корнус, М.З. Згуровський, В.В. Бушуєв, В.С. Голубєв, Г.В. Ридевский, Л.Г. Руденко, С.А. Лісовський та ін. [17, 57, 58, 59, 68, 77, 102, 103]

В Україні на сьогодні не затверджений перелік індикаторів стійкого розвитку, немає органів державного управління, які були б зобов'язані щорічно розраховувати ці індикатори з метою надання таких завдань, що реалізувалися б у планах соціально-економічного розвитку. В цьому аспекті як приклад можна навести Великобританію, яка використовує більше 30 індикаторів, які щорічно затверджуються, вимірюються і фіксуються. Цим займається комісія зі стійкого розвитку при прем'єр-міністрові. Уряд відповідно до закону в обов'язковому порядку враховує значення індикаторів, коригуючи план соціально-економічного розвитку країни. Загалом же подібні механізми впровадили у себе більше 40 країн у рамках відповідних рекомендацій ООН.

Аналіз даних щодо оцінки адміністративно-територіальних одиниць дозволяє стверджувати, що існуюча на сьогодні система адміністративно-територіального управління не забезпечує їх екологічно сталого розвитку. Це обумовлює необхідність розвитку теорії та методики формування еколого-орієнтованої системи управління адміністративно-територіальною одиницею.

1.2 Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства: види та рівні зрілості

Соціо-еколого-економічний розвиток територій багато в чому залежить від інтеграції різних аспектів сталого розвиту в бізнес-процеси та стратегії розвитку підприємств. Відображаються подібні ініціативи у відповідних нормативних документах підприємств, а саме Комплексних стратегій корпоративної стійкості, заходи якої направлені не лише на внутрішню діяльність, але і на вплив на зовнішнє навколишнє середовище, що в позитивно впливає на суспільство на соціо-еколого-економічний розвиток території. На основі аналізу наукових джерел [83, 127], виділяють наступні типи стратегій сталого розвитку на рівні підприємства:

1. інтровертивна (внутрішня) _ стратегія зниження ризику. Основний акцент ставиться на виконанні норм законодавчих актів та інших зовнішніх стандартів, що стосуються екологічних і соціальних аспектів діяльності компанії. Основною метою реалізації стратегії є уникнення ризиків для компанії.

2. екстраветивна - основна увага зосереджується на зовнішніх відносинах, на отриманні дозволів на здійснення діяльності, придбання права на викиди, скиди. Стратегія спрямована створення нових можливостей на ринку з урахуванням принципів сталого розвитку. Компанії, які підтримують дану стратегію розвитку прагнуть змінити вимоги ринку до діяльності суб'єктів господарювання.

3. консервативна - найбільш ефективна стратегії: акцент переноситься на екологічну ефективність і екологічно чисте виробництво.

4. візіонарна - цілісна стратегія сталого розвитку: акцент ставиться на питаннях стійкості в рамках всіх бізнес-процесів; конкурентні переваги випливають із відмінностей та інновацій. Візіонарні стратегії реалізуються двома шляхами - традиційним та системним. Традиційних шлях полягає в тому, що компанія будує свою діяльність на основі вимог, які диктуються ринком, тобто вплив іде, так би мовити, із-зовні в середину. Системний підхід передбачає інший порядок, тобто бачення ринку витікає із сталого розвитку компанії, який закріплений на мікрорівні.

Ці типи стратегії описують загальні можливості для вирішення проблем стійкості, включаючи управління екологічними і соціальними аспектами діяльності відповідно до принципів сталого розвитку. Корпоративна стійкість базується на збалансуванні економічних, екологічних та соціальних аспектів діяльності компанії.

Екологічна стійкість пов'язана з впливом діяльності компанії на навколишнє середовище. Даний вплив обумовлений використанням ресурсів, викидами в атмосферу, скидами у воду або в грунт, а також утворенням відходів. Крім того, важливе значення має вплив на біорізноманіття та виникнення екологічних проблем впродовж життєвого циклу продукту. Цей аспект в основному зосереджується на наслідках заподіяних впливів. Соціальна стійкість компанії розглядається в розрізі її корпоративної соціальної відповідальності. Іншими словами, це свідома відповідальності за власні дії, а також зобов'язання (в основному довгострокові) у всіх напрямах бізнес-діяльності, що дозволяють успішно працювати на ринку протягом тривалого часу. Соціальна стійкість спрямована на дослідження впливу всіх теперішніх та майбутніх відносин із зацікавленими сторонами, з урахуванням їх інтересів. Соціальна стійкість орієнтована на забезпечення лояльності до компанії стейкхолдерів.

Стратегії сталого розвитку призначені продемонструвати різноманітність підходів до сталого розвитку і зорієнтовати компанії на досягнення корпоративної стабільності. Стратегії сталого розвитку мають чотири рівня прояву: початковий - на даному етапі починаєтться розгляд аспектів сталого розвитку в компанії. Характерне дотримання існуючих стандартів та норм законодавства; елементарний - для даного етапу характерне впровадження деяких аспектів сталого розвитку. Частіше за все це впровадження екологічних технологій з метою скорочення впливу компанії на довкілля; задовільний - показники сталості розвитку компанії вище за середньогалузеві та високий - для даного рівня характерне дотримання всіх принципів сталого розвитку. Компанія проявляє ініціативу в вирішенні проблем, пов'язаних зі збалансованим розвитком, не лише власним, але і місцевого співтовариства.

Наглядно розглянемо види стратегій сталого розвитку (рис. 1.2) аспекти реалізації яких розглядаються на різних рівнях зрілості. Інтровертивна стратегія сфокусована на дуже низькому рівні стійкості. Компанія, яка притримується даної стратегії розвитку, зосереджена на виконанні формальних вимог законодавства на стандартів. Екстравертивна стратегія - компанія прагне до утворення стійкої прихильності стейкхолдерів до її діяльності з метою диференціації від конкурентів та збільшення репутації. Проте, частіше за все, метою компанії є не реальна робота в даній галузі а формування позитивного образу в стейкхолдерів. Консервативна стратегія орієнтована, в основному, на внутрішні заходи. Найважливішим у цій стратегії є «процеси». В рамках цієї стратегії, значна увага приділяється інвестиціям в наукові дослідження та впровадження нових технології, мінімізації впливу на навколишнє середовище, здоров'ю та безпеці співробітників.

Рисунок 1.2 - Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства



Питанням зовнішньої соціальної відповідальності приділяється незначна увага. Візіонарна стратегія демонструє найвищий рівень сталого розвитку компанії. Всі аспекти діяльності компанії відповідають принципам сталого розвитку. Така стратегія розрахована на довгостроковий період.

На рис. 1.2 продемонстровано основні стратегії сталого розвитку з урахуванням різного рівня їх зрілості. Для різних секторів економіки можливі незначні відхилення від загальної картини, пов'язані з галузевою специфікою і тим, які ресурси є визначальними. Реалізація консервативної та візіонарної стратегій потребує значних інвестицій і в короткостроковому періоді їх ефективність достатньо складно оцінити, оскільки витрати будуть значно переважати над ефектами. В той же час в довгостроковому періоді їх значення складно переоцінити, так як дотримання зрілої стратегії сталого розвитку є додатковою конкурентною перевагою.

1.3 Сталий розвиток території з позиції теорії системи, регіональної конкурентоспроможності і державно-приватного партнерства

Проблеми економічного зростання та економічного розвитку тісно переплітаються та є взаємозалежними із проблемами навколишнього середовища і раціонального природокористування. Без захисту природного середовища руйнуються основи виживання людства, а без економічного зростання неможливо досягти стійкого розвитку [37, с. 53]. Основою досягнення сталого розвитку системи є забезпечення конкурентоспроможності або стійкої рівноваги системи у процесі реалізації безпосередніх відносин із навколишнім природним середовищем.Сталий розвиток соціально-економічної системи розглядається у структурному та динамічному аспектах. Якість та можливість високого рівня розвитку залежить від проектної структури соціально-економічної системи та ступеня повноти урахування її системних відносин з навколишнім середовищем. Тривалість розвитку залежить від інтенсивності та типології факторів зовнішнього середовища, а також від накопиченого потенціалу системи. Коли дія факторів зовнішнього середовища спрямовується у відповідності із тенденцією структурних змін системи, яка іманентно їй властива, соціально-економічна система спроможна забезпечити сталий розвиток. Розвиток постає послідовністю (континуумом) станів системи, які характеризуються певними ступенями самоорганізації, деякої рівноваги, тобто конкурентоспроможністю системи.

Важливість розгляду територіальної системи з погляду теорії систем та синергетичної методології розвитку полягає у тому, що ці системи є серединною ланкою у державному механізмі суспільного розвитку між суб'єктами політики у сфері екології, економіки тощо та безпосередніми суб'єктами господарювання й іншими учасниками ринкових відносин. При цьому територіальна система є найбільш універсальним описом соціально-економічної системи, де у найбільшій мірі виявляються протиріччя екологічної та економічної сфер функціонування суспільства.

Коеволюційний розвиток території означає планомірний та системний розвиток, параметри якого відповідали б певним пропорціям розвитку у його багатоаспектності. На сьогодні більшість вчених виділяють у системі територіального розвитку три основні аспекти: екологічний, соціальний та економічний. Такий структурний розподіл функціонування територіальної системи є укрупненим і потребує подальшої деталізації. На основі деталізації показників структурної раціональності територіальної системи, які характеризують стан окремих елементів та інтенсивність зв'язку між ними, що виражається у показниках впливу на стан елементів системи, можна визначити не тільки тенденцію, але і вектор та градієнт територіального розвитку [63, с. 18].

Критерієм збалансованого територіального розвитку є комплексний показник розвитку території, який базується на добутку кумулятивних показників стану елементів системи, її потенціалу, коефіцієнтів їх значущості та їх дисперсії від запроектованого вектору розвитку, що ґрунтується на внутрішній тенденції системного розвитку [63, с. 19].

На основі наведених вище понять критерій довгострокового збалансованого розвитку території у кількісному вимірі можна визначити на основі формули:

, (1.1)

де ? фактичні значення параметрів нелінійної функції використання потенціалу території;

? нормативні значення параметрів нелінійної функції потенціалу території;

? диференціали функції використання потенціалу території у кожний момент часу;

? диференціали функції потенціалу території у кожний момент часу;

? структурний елемент потенціалу території;

? вектор розвитку території (статичний елемент довгострокової збалансованості розвитку території) [63, с. 20].

Виходячи із системного підходу, було визначено екологічну безпеку розвитку як стан еколого-економічної рівноваги на кожному етапі розвитку системи. Стан системи має бути станом рівноваги в умовах забезпечення сталого розвитку. Таким показником є екологічно орієнтована конкурентоспроможність території.

Екологічно орієнтована конкурентоспроможність території - це здатність території формувати та реалізувати власний потенціал на кожному з етапів свого життєвого циклу з метою забезпечення конкурентоспроможних результатів функціонування на основі максимального врахування всієї сукупності системних відносин та зв'язків територіальної системи з навколишнім середовищем.

Виділяють три основні рівні конкурентоспроможності: фундаментальний, функціональний та рівень реалізованої конкурентоспроможності (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 - Рівні конкурентоспроможності

Екологічно орієнтована конкурентоспроможність систем пов'язана із врахуванням екологічного фактора під час формування потенціалу конкурентоспроможності системи та забезпечення конкурентоспроможності результатів функціонування системи. Враховуючи це, рівень екологічно орієнтованої конкурентоспроможності пропонується розрахувати за формулою:

(1.2)

де ? потенціал розвитку територіальної системи, що закладається на першому, другому та третьому етапах життєвого циклу системи;

? потенціал самоорганізації системи, що формується на четвертому, п'ятому та шостому етапах життєвого циклу системи;

? потенціал реалізації зовнішніх зв'язків системи з навколишнім середовищем, що формується та реалізується на п'ятому, шостому та сьомому етапах життєвого циклу системи;

К₁, К₂, К₃, К₄ ? коефіцієнти значущості складових конкурентоспроможності системи;

і = (1,…n) ? кількість найменувань продукції;

? питома вага і-то товару в обсягах продажів підприємств;

? показник значущості ринку, на якому представлено товар.

У свою чергу потенціал розвитку системи розраховується за формулою:

(1.3)

де , ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на організацію НДДКР у структурі загальних витрат території;

, ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері комплексної підготовки виробництва продукції (конструкторської, технологічної, організаційної) у структурі загальних витрат території;

, ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері виробництва у структурі загальних витрат території;

, ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері реалізації продукції у структурі загальних витрат території;

, ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації на утилізацію продукції у структурі загальних витрат території;

, ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері обслуговування споживачів у структурі загальних витрат території;

, ? планова та еталонна (нормативна) частка витрат на екологічні інновації за етапами життєвого циклу виробу у структурі загальних витрат території;

, , , , , , ? коефіцієнти значущості складових потенціалу розвитку системи.

Після визначення величини потенціалів оцінюється напрям їх зміни на основі визначення тенденції їх зміни, оцінивши величини потенціалів за попередні періоди та визначивши тренд:

, (1.4)

де ? потенціал розвитку;

? потенціал самоорганізації;

? потенціал реалізації зовнішніх зв'язків.

Додатковими інструментами стратегічного планування розвитку територіальної системи є знаходження градієнта розвитку територіальної системи та інтегральної величини конкурентоспроможності територіальної системи за весь її життєвий цикл.

(1.5)

(1.6)

де ? функція екологічно орієнтованої конкурентоспроможності територіальної системи;

, , ? функції потенціалів розвитку, самоорганізації та реалізації зовнішніх зв'язків територіальної системи;

? функція конкурентоспроможності продукції підприємств або галузей з урахуванням відверненого збитку довкіллю.

T ? період функціонування територіальної системи відповідно до її проекту.

? потенціал реалізації зовнішніх зв'язків територіальної системи.

Однією з умов, яка забезпечує взаємозв'язок тріади «суспільство-людина-природа», можна назвати удосконалення форм державно-приватного партнерства (ДПП) в напрямку ефективного управління адміністративно-територіальною одиницею. Причому слід зазначити, що форми взаємодії ДПП повинні проявлятися в усіх галузях народного господарства України. Більш детально зупинимося на державно-приватному партнерстві у лісоресурсній сфері.

Державно-приватне партнерство у лісоресурсній сфері - це система організаційно-економічних та правових форм, методів та інструментів щодо узгодження еколого-економічних та соціальних інтересів суспільства, територіальних громад, державних структур (органів влади та управління) та суб'єктів підприємництва щодо забезпечення сталого та екосистемного розвитку лісового господарства шляхом збалансованого розподілу сфер управління, контролю, ризиків та результатів між партнерами підприємницького лісогосподарювання на довгостроковій та стратегічній платформі. Стратегічний розвиток лісоресурсної сфери повинен передбачати використання різноманітних форм державно-приватного партнерства (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Можливі форми реалізації державно-приватного партнерства (ДПП) в лісоресурсній сфері

Форма ДПП	Основна характеристика	Сфера застосування
Оренда з переходом права власності	Приватний партнер орендує певну земельну ділянку на основі договору оренди, по закінченню якого, визначена частина або вся ділянка можуть поступово перейти на обговорених умова в приватну власність	Залісення ерозійно-небезпечних земель, сільськогосподарських неугідь
Безстрокова оренда	Лісоземельні угіддя можуть передаватися в оренду приватному сектору з умовою, наприклад, здійснення інтегрованого багатоцільового лісокористування та створення певної кількості робочих місць у сільській місцевості, забезпечення певного обсягу інвестицій у соцільну сферу лісогосподарювання. Це може бути також підряд з приводу виконання лісогосподарських робіт, постачання екосистемних послуг, довірче управління дер-жавними лісами і ряд інших організаційно-правових форм	Створення лісогосподарських, господарських та соціальних об'єктів у лісоресурсній сфері
Відділення активів	При можливості акціонування лісів передбачає, що власність на ліси (повністю чи частково), як і зобов'язання щодо здійснення інвестицій та екосистемного управління лісами може передаватися приватному сектору шляхом або приватизації лісоземельних угідь, або відкритої емісії акцій.	Капіталізація лісоземельних угідь, ліс розглядається як нерухоме майно
Лізинг	Можливість доступу підприємництва до сучасного обладнання та інноваційних технологій через лізингові контракти, що укладаються з державними структурами (організаціями, органами управління)	Покращання матеріально-технічного забезпечення лісогосподарювання, зокрема, впровадження інноваційних технологій у сфері лісорозведення, переробки відходів
Депозитарно-компенсацій-на система лісокористу-вання та лісовіднов-лення	Формування системи відтворення лісів орендаторами лісоексплуатаційного фонду. Кошти на відтворення лісів переказуються орендарем|орендаторем| (приватним лісокористувачем) на спеціальний депозитний банківський рахунок, що враховується відповідним зниженням плати за використання лісів. Коли виконані лісогосподарські роботи приймаються лісництвом, кошти|кошти| з депозитного рахунка повертаються орендареві|орендатореві|	Формування систем екологічно-правової відповідальності за наслідки лісокористування, а також соціально відповідального управління лісовим комплексом
Створення інтегрованих підприємницьких структур (кластерів)	Утворюються організаційні, економічні та фінансові умови розвитку підприємницького лісогосподарювання екологічного спрямування, з відповідним інституціонально-регулюючим забезпеченням, зокрема, щодо залісення територій агролісових ландшафтів	Міжгалузеве багатоцільове використання та відтворення лісових екосистем на регіональному рівні для забезпечення сталого розвитку сільського та водного господарств на основі коопераційних зв'язків, які обумовлюють отримання синергетичного ефекту
Концесія	Приватний оператор (приватний підприємець, юридична особа) отримує за визначену в договорі плату права на заготівлю або господарське управління певними ресурсами в межах визначеної ділянки лісу на основі концесійного договору, який має довготерміновий строк дії. Необхідність залучення приватних інвестицій у лісоресурсний комплекс та екологічну інфраструктуру. Термін дії 20-50 років. Кінцева власність - державна. Різновиди концесійних договорів: повний концесійний договір; про розділ лісової продукції; про надання екосистемних послуг	Збільшення обсягів використання та відтворення недеревних ресурсів, міжгалузева реалізація соціально-екологічних функцій лісу (зокрема, створення «вуглецевих» лісів)
Створення - володіння - управління - передача	Приватний оператор згідно з договором (контрактом) здійснює інвестиції в лісорозведення на визначеній ділянці, після чого володіє та управляє нею в рамках визначеного договором терміну, після закінчення якого вона передається державі. Термін дії контракту - 20-30 років	Створення багатоцільових захисних лісових насаджень, плантаційне лісорозведення, створення енергетичних насаджень
Контракт на управління	Є найбільш простою формою ДПП в лісоресурсній сфері, що не передбачає інвестиційних зобов'язань. Власність та інвестиційні рішення залишаються| у веденні державного органу. Приватна організація відповідає тільки за дотримання користувачами принципів сталого лісокористування та реалізації екосистемного управління лісами і несе лише операційні ризики. Термін дії - недовготривалий	Сфера сталого та екосистемного управління лісами, реалізація системи екоменеджменту. Об'єкти -лісоземельні ділянки, наприклад, рекреаційного значення

Джерело: [109, 42, 74]

1.4 Методичні підходи до розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій

Розробка соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій нині є одним з найважливіших завдань, які постають перед органами місцевого самоврядування та управління. Мета розробки стратегій розвитку міських територій - забезпечення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь шляхом збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку, забезпечення можливості відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природноресурсного потенціалу міської території, забезпечення здоров?я людини, її екологічної та соціальної захищеності.

Нині набула популярності розробка стратегій соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій, яка інколи ототожнюється з концепцією генплану. Запозичена у США та адаптована до наших умов методика розробки цих документів ґрунтується на баченні бажаного майбутнього територіальною громадою [84, 104, 126]. Як показує аналіз, ці стратегії є декларативними і пов'язються з очікуваннями та бажаннями мешканців мати здорове, красиве і багате місто. Зацикленість на пошуку місії та мети, спрощений SWOT-аналіз не дозволяють зосередитись на концептуальних питаннях, здійснити фахові передпроектні дослідження та системне діагностування стану, визначити реальні задачі, шляхи та засоби їх вирішення. Існуючі підходи розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міст запозичені з практики західних країн і мало придатні для кризового стану, в якому перебувають вітчизняні міські території.

Пошук ефективних методів територіального розвитку визначає необхідність розробки методичних підходів до розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку українських міст. Розробка соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій мають базуватися на таких основних загальних принципах:

- природні ресурси є обмеженими і мають використовуватися з урахуванням потреб нинішнього та майбутніх поколінь;

- використання природних ресурсів повинно базуватись на інтенсивному та наукоємному підходах;

- будь-яка антропогенна діяльність має узгоджуватися із законами природи та обмеженнями, які із цих законів випливають;

- екологічно орієнтоване виробництво має бути економічно ефективним;

- одержаний від господарської діяльності результат не може бути меншим від шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу;

- усі соціально-економічні перетворення повинні спрямовуватися на утвердження засад гуманізму, демократії і цінностей громадянського суспільства.

Основними науково-організаційними принципами територіального розвитку мають бути:

1) науковість - максимальне використання результатів наукових досліджень;

2) гуманність - соціо-еколого-економічні стратегії розвитку мають бути спрямовані на забезпечення сприятливих умов життя людини - здорової людини, високої якості довкілля ефективної економіки;

3) відповідність міжнародним нормам;

4) узгодженість - соціо-еколого-економічні стратегії розвитку територій повинні бути узгоджені між собою, спрямовані на виконання національної програми сталого розвитку та її відповідності міждержавним і міжнародним програмам;

5) комплексність -міські території - це складні територіальні одиниці, в яких структурно і функціонально поєднані соціальні, природні (екологічні) і економічні сфери. Досягти мети соціо-еколого-економічного розвитку можна лише за умови збалансованого поєднання в єдиній, комплексній програмі продуманої соціальної, екологічної і економічної політики;

6) системність - передбачає розкриття взаємозв'язків і взаємозалежностей між усіма прийнятими для аналізу провідними структурними сферами міської території;

7) функціональність - структура і функціонування міської території мають бути проаналізовані до такої міри, щоб можна було передбачити результати функціонування окремих тісно взаємопов'язаних сфер і території загалом;

8) реальність - стратегія соціо-еколого-економічного розвитку міської території буде успішною, якщо вона складена з урахуванням реального соціально-економічного стану регіону, його природних (екологічних), виробничих і інтелектуальних ресурсів, а також взаємозв'язків з іншими територіями, показників соціального та еколого-економічного обміну між ними, можливостей зовнішніх фінансових і інтелектуальних інвестицій;

9) поетапність - реалізація стратегій соціо-еколого-економічного розвитку - це довготривалий, праце- та капіталоємний процес, тому важливою умовою її результативності є проектування і обґрунтування вузлових етапів втілення її в життя.

При розробці стратегій соціо-еколого-економічного розвитку міських територій та оцінки ефективності використовуваних засобів їх реалізації доцільно встановлювати цільові орієнтири й обмеження із забезпеченням процедури контролю за їх досягненням (дотриманням). Цільові орієнтири можуть бути виражені в інтегральних показниках, які характеризують:

- якість соціального розвитку міської території (якість життя);

- якість навколишнього природного середовища (якість довкілля);

- якість економічного розвитку (ефективність господарювання).

Показники розвитку, необхідні для встановлення ступеня відповідності їхніх значень критеріям сталого (екологозбалансованного) розвитку. Структурно виділяються три основні рівні агрегування показників: перший - інформативні соціометричні, екологічні, економічні показники як показники базового рівня; другий - агреговані соціальні та еколого-економічні макропоказники; третій - узагальнена інтегральна оцінка соціально-економічного розвитку міської території та якості навколишнього середовища;

Прийняті для оцінки та аналізу базові (узагальнені вихідні) показники відображають:

- матеріальну складову добробуту, продуктивність трудових ресурсів як його джерела (показники життєвого рівня населення);

- забезпеченість соціального розвитку ресурсами - якість людських ресурсів, народжуваність населення, його здоров'я і зайнятість як оцінку запасу його розвитку на території (показники забезпеченості людськими ресурсами);

- захищеність життєдіяльності як оцінку її безпеки в трьох основних аспектах: політико-правовому, соціально-економічному і техно-природному (показники захищеності життєдіяльності населення);

- забезпеченість інтелектуальними ресурсами як потенціал наближення до соціально-еколого-економічної збалансованості (показники забезпеченості інтелектуальними ресурсами).

Якість навколишнього природного середовища - це не лише показники якості неживої природи, але й здатність міської території як екосистеми до самовідновлювання і самозахищеності з урахуванням природно-кліматичних факторів і здатності біотичної складової підтримувати обмінні процеси у збалансованому стані. Тому традиційні компоненти навколишньої неживої природи (атмосфера, літосфера, гідросфера) повинні розглядатися з урахуванням змін, що відбулися у минулому для оцінки ступеня деградації системи, стану компонента, порівняно із середньопланетним або еталонним змістом параметрів, що контролюються, рівня техногенного навантаження або вилучення ресурсів, природної захищеності компонента й небезпеки подальшої деградації цієї системи. При цьому враховується не лише традиційний техногенний вплив (викиди, скиди, вилучення ресурсів тощо), але й природні несприятливі фактори (ендогенні та екзогенні процеси, ерозія ґрунтів тощо). Виходячи із обмеженості простору, в якому зосереджена основна маса (до 95%) всього живого, межами компонентів неживої природи, що вивчаються, є: для атмосфери - приземний шар, для гідросфери - перший від поверхні водоносний горизонт, для літосфери - ґрунтовий покрив та гірські породи до першого від поверхні водоносного горизонту.