Екологічно-орієнтовані стратегії управління соціально-економічним розвитком території

Для залежності S(L,M) визначено таку регресійну модель:

S(L,M) = 4,9835 - 7,6464 • M + 3,5982 • M^2 + 0,0736 • L2. (3.1)

Коефіцієнт детермінації дорівнює R_S(L,M) = 0,7922.

Для залежності L(M,S) визначено таку регресійну модель:

L(M,S) = 14,2649 - 30,0578 • M + 14,0679 • M2 + 2,7574 • S. ( 3.2)

Коефіцієнт детермінації дорівнює R_L(M,S) = 0,7718.

Для залежності M(S,L) визначено таку регресійну модель:

M(S,L) = 31,4648 + 0,8026 • L^2 + 1,3679 • (1/L) -

-21,7029 • (1/S) - 10,8661 • S^2. (3.3)

Коефіцієнт детермінації дорівнює R_M(S,L) = 0,5674.

На основі проведеного дослідження доходимо висновку, що існують взаємозв'язки між складовими соціо-еколого-економічної системи. Найбільш високі значення взаємозв'язків були отримані між такими показниками: S(L,M) із коефіцієнтом детермінації R = 0,7922; достатньо високі значення взаємозв'язків між показниками L(M,S) із коефіцієнтом детермінації R = 0,7718. Найнижчі значення між показниками M(S,L) з коефіцієнтом детермінації R = 0,5674. Низький коефіцієнт детермінації в залежності M(S,L) пояснюється, тим, що на сьогодні більшість підприємців, бажаючи отримати прибуток, не враховує екологічних наслідків. У більшості випадків підприємці за кризових умов вивільняють працівників на ринок праці, що дає можливість використовувати меншу кількість працівників та отримати додатковий дохід. Натомість у соціальній сфері виникає збиток. Саме тому екологічна та соціальна підсистеми більшою мірою залежать від економічної. У результаті дослідження взаємозалежностей між соціо-еколого-економічними векторами Сумської області доведено наявність дисбалансу в соціо-еколого-економічній системі. Розбалансованість взаємозв'язків спостерігається у залежності M(S,L).

Для визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості може бути використаний також графічний метод, згідно з яким рівень збалансованості розраховується співвідношенням площин трикутників, що характеризують існуючий та оптимальний стани соціо-еколого-економічної системи адміністративної території. При цьому індекс збалансованості адміністративної території визначається за формулою

(3.4)

де , - відповідно площини трикутників, що визначають існуючий та оптимальний стани соціо-еколого-економічного розвитку території.

На основі використання цього методу було визначено рівень соціо-еколого-економічної збалансованості Сумської області. Площину трикутника оптимального стану соціо-еколого-економічної системи Сумської області можна визначити на основі виявлення оптимальних значень соціального, економічного та екологічного розвитку території. Визначити оптимальні значення соціального, економічного та екологічного розвитку пропонується на основі оптимізаційної моделі, яка передбачає, що індекс валового регіонального продукту (V) є функцією від аргументів S (індексу соціального розвитку), N (індексу економічного розвитку), L (соціального індексу). Таким чином, для формування оптимізаційної моделі було використано такі вихідні дані (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Вихідні дані по Сумській області за 2004-2012 рр. для побудови оптимізаційної моделі

Рік	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Інтегральні динамічні індекси соціо-еколого-економічного розвитку Сумської області та їх складові (індекси соціального, економічного та екологічного розвитку
Ісоц(дин) (S)		1,027	0,97	1,003	0,97	0,97	0,99	1,188	0,838
Іекол(дин)(L)	0,751	1,172	0,944	1,072	1,087	0,921	1,04	1,013	0,987
Іекон(дин)(N)	1,113	1,154	1,124	1,13	1,018	1,003	1,059	1,111	0,93
ВРП*(V)	6275	8025	9566	12341	16210	16060	18333	22907	24933
ІВРП(V)	1	1,27	1,19	1,29	1,31	0,99	1,14	1,24	1,08

За вихідними даними табл. 3.5 статистичним методом множинної нелінійної регресії була отримана емпірична апроксимуюча залежність V( S, N, L):

V = 48,65 - 17,52•S + 8,07 • S² - 38,17 N + 41,32•ln(N) + 1,16•ln(L) (3.5)

Отримана залежність є нелінійною, оскільки до неї входять аргументи S, N, L не лише першого, а й другого ступеня та логарифми. Якість побудованої аналітичної залежності характеризує параметр R (коефіцієнт детермінації), значення якого достатньо високе, R = 0,8969. Розрахунки цієї частини проводилися з використанням програмного забезпечення для статистичної обробки даних Statistica 1).

Наступним пунктом задачі є оптимізація отриманої залежності, тобто пошук такого набору значень змінних S, N, L, при якому значення цільової функції V( S, N, L) є максимальним. Постановку задачі відображено формулою

V( S, N, L) >max, (3.6)

Обмеженнями за змінними S, N, L є середнє мінімальне та середнє максимальне значення показників:

[0,9; 1,2]

[0,9; 1,2]

[0,9; 1,2] (3.7)

Розв'язання цієї задачі здійснюється за допомогою обчислювального комплексу MAPLE 1). В результаті цього отриманий розв'язок, що містить оптимальні значення соціального, економічного та екологічного індексів розвитку, за яких може бути досягнутий максимальний приріст ВРП:

L_опт = 1,09

N_опт = 1,01. (3.8)

S_опт = 1,2

Характеризуючи отриманий розв'язок, можна зробити висновок, що при отриманих значеннях S, N, L формули 3.8 функція V( S, N, L) досягає найбільшого значення при заданих обмеженнях формули 3.6. Отже, максимальний приріст ВРП досягається при максимальному індексі соціального розвитку. Індекс N (економічний) в оптимальному розв'язку близький до одиниці, що свідчить про стійкий та стабільний стан розвитку. Індекс L (екологічний), більший за одиницю, повинен бути в позитивній тенденції.

Виходячи з вищезазначеного, маючи оптимальні значення соціального, економічного та екологічного індексів, на основі використання формули визначення площі трикутника () виявлене оптимальне значення соціо-еколого-економічного стану Сумської області, що дорівнює 1, 099.

Таким чином, на основі співвідношення плоші існуючого соціо-еколого-економічного стану Сумської області та площі оптимального значення соціо-еколого-економічного стану Сумської області визначено рівень соціо-еколого-економічної збалансованості Сумської області (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості Сумської області графічним методом

Рік	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості Сумської області графічним методом (на основі динамічних індексів)
S2	1,06	1,05	0,98	0,92	1,054	0,94	1,0	0,94	0,94	0,98	1,41	0,70
N2	1,24	1,12	0,84	0,56	1,373	0,891	1,14	1,18	0,84	1,08	1,026	0,97
L2	1,274	0,97	1,092	1,23	1,33	1,26	1,27	1,03	1,0	1,12	1,23	0,8
S?SLNбаз	1,03	0,908	0,84	0,76	1,08	0,88	0,98	0,90	0,805	0,91	1,05	0,73
S?SLN,опти	1,099
Ізб	0,93	0,89	0,76	0,69	0,98	0,80	0,89	0,81	0,77	0,82	0,95	0,66
де S?SLNбаз- площа трикутника, що відображає існуючий соціо-еколого-економічний стан Сумської області; S?SLNопт - площа трикутника, що відображає оптимальний соціо-еколого-економічний стан Сумської області; S2 - вектор соціального розвитку; N2 - вектор економічного розвитку; L2 - вектор екологічного розвитку

Отримані результати графічним методом та за допомогою оптимізаційної моделі дозволяють визначити відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-еколого-економічноої збалансованості адміністративно-територіальної одиниці.

Таким чином, відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-еколого-економічногої збалансованості в Сумській області в 2001 році становить 7%, у 2005 році відхилення є найменшим і дорівнює 2%. Отримане значення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості в 2005 році близьке до оптимального. Зокрема, в 2011 році рівень відхилення також є незначним і становить 5%. Найвище відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-еколого-економічної збалансованості отримане в 2009 році, воно становить 23% та в 2012 році, що дорівнює 32%. Аналізуючи результати, отримані аналітичним та графічним методами, можна зробити висновок про нестабільний, незбалансований соціо-еколого-економічний розвиток Сумської області. Звертаючи увагу на те, що інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку враховується під час здійснення кореляційно-регресійного аналізу, побудови оптимізаційної моделі за графічним методом, основним параметром еколого-орієнтованого управління можна вважаєти інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку.

Таким чином, з метою досягнення оптимальних значень рівня соціо-еколого-економічної збалансованості та екологічно сталого розвитку адміністративної території виникає необхідність формування відповідного організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною територією та розроблення механізму фінансування та стимулювання еколого-орієнтованої діяльності суб'єктів господарювання у регіоні.

3.2 Державне управління соціо-еколого-економічним розвитком території

Розробка і реалізація ефективної регіональної політики розглядається як одна із стратегічних цілей України. Диспропорції в регіональному розвитку країни і сповільнений процес інформатизації суспільства не дозволили сформувати комплексні системи управління в регіонах. В результаті сьогодні продовжує залишатися невирішеним цілий ряд регіональних проблем, таких як спад виробництва, зниження якості життя населення, руйнування територіальної, у тому числі і соціальної інфраструктури тощо.

Очевидно, що в кожному з суб'єктів України необхідна модифікація існуючих управлінських механізмів, яка дозволить не тільки розв'язати вищеназвані проблеми, але і ефективніше використовувати потенціал території, і врешті решт підвищить конкурентоспроможність регіонів.

Початковим етапом формування управлінської стратегії є збір і аналіз даних, як про наявні ресурси, так і про їх якісні характеристики. Своєчасність, достовірність і достатність одержуваної інформації є заставою успішної реалізації подальших управлінських етапів, наприклад прогнозування, планування, оцінки розвитку. Тому в науковій літературі моніторингу відводиться особлива роль. У зарубіжних країнах на його проведення виділяється значне фінансування. В зв'язку з цим стоїть задача вдосконалення механізмів побудови і організації систем діагностики соціально-економічного розвитку регіонів.

Дослідженнями регіональних проблем, зокрема проблемами діагностики соціально-економічного розвитку активно займалися як вітчизняні, так і зарубіжні учені. Ці проблеми відображені в роботах Н. Агафонова, У. Айзарда, Н. Баранського, Т. Безгрошевих, А. Гранберга, В. Грішина, Р. Ефімової, В. Ільіна, О. Ким, В. Кистанова, І. Кладченко, Н. Колосовського, В. Крісталлера, В. Лексина, А. Леша, О. Літовки, А. Малініна, Г. Паламаренко, Дж. Стрікленда, П. Друкера, Г. Мінцберга, М. Портера, Т. Райнера, Е. Сафонов, А. Ськопіна, М. Степанова, А. Чеботарева, Е. Шарафанової, А. Швецова, А. Шилова та інших.

Проте, не дивлячись на значний об'єм досліджень з питань проведення моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, невирішеними залишаються бгато аспектів перщочергових проблем. Одним з них залишилося найважливіше питання побудови комплексних систем діагностики соціально-економічного розвитку регіону, що мають як уніфіковані, так і індивідуальні риси. Практично не розглянута можливість використання інноваційних методів при проведенні діагностики соціально-економічного розвитку регіонів.

Забезпеченість України мінерально-сировинними ресурсами на достатньому рівні, проте нерівномірність їх розміщення відображається на конкурентоспроможності регіонів. Для цього необхідно проводити заходи щодо дослідження територій на всіх рівнях управління. Соціально-економічна забезпеченість ресурсами регіону - це взаємне співвідношення між кількістю всіх наявних ресурсів і розмірами (якістю) їх використовування, оцінкою ефективності якого є підвищення конкурентоспроможності регіону.

Від інформації про мінерально-сировинну забезпеченість залежить розвиток багатьох сфер життя в регіоні, на основі цих даних будується управління територією, розробляються цільові програми, стратегії, від них в деякій мірі залежить безпека населення і еволюція економічного сектора. Тому має сенс розглядати забезпеченість ресурсами регіону не просто, як показник наявності тих або інших ресурсів, а як складну систему взаємозв'язаних елементів.

Разом з тим, останнім часом в теорії і практиці управління все більшого поширення набувають принципи стійкого розвитку, причому сутність стратегії стійкого розвитку особливо наочно виявляється саме в регіональному аспекті. Це пов'язано з тим, що стратегія реалізується, перш за все, на певних територіях, в кожній з яких економічні, природні, соціальні, екологічні і інші складові створюють єдину систему (регіональний комплекс), яка в свою чергу є елементом загальної територіальної структури.

Проведене дослідження теоретико-методологічних підходів до визначення сутності соціо-еколого-економічного розвитку дозволило сформулювати наступне визначення регіону, що враховує вимоги стійкого розвитку. Регіон - сукупність природних, господарських і соціальних компонентів, які володіють певною єдністю, виступають як самостійний повноцінний суб'єкт відносин на різних рівнях (регіональної та міжнародної), здібні до саморозвитку за рахунок наявних конкурентних переваг, що дозволяють задовольняти основні життєві потреби населення, що проживає як на даній території, так і поза нею.

Такий підхід дозволяє врахувати весь комплекс чинників і умов, що впливають на регіональний розвиток, і розробити модель соціо-еколого-економічного розвитку регіону на основі вимог стійкого розвитку. Для даних цілей був проведений поглиблений аналіз існуючого зарубіжного досвіду стратегічного управління територіями на основі принципів стійкого розвитку. Виявлення сучасних тенденцій розвитку показало істотне розширення комплексу чинників, умов, показників, що впливають на розвиток регіональних систем.

Вивчення зарубіжного досвіду, зокрема Лісабонської стратегії, дозволило зробити висновок, що застосовувана в цих стратегіях модель (економіка-суспільство-екологія) тричинника не відповідає в даний час тенденціям і умовам розвитку, оскільки є надто спрощеною. Зокрема, при реалізації Лісабонської стратегії виявилися невраховані інституційні і інформаційні чинники. На підставі проведеного дослідження була розроблена і запропонована багатофакторна модель соціо-еколого-економічного розвитку регіону (рис. 3.2).

Необхідність включення цих чинників в практику стратегічного управління обумовлена тим, що невдачі і проблеми реалізації багатьох стратегій і програм розвитку обумовлені невідповідністю існуючої структури вимогам і задачам стійкого розвитку, слабкою скоординованістю дій органів влади і управління по реалізації стратегії на окремих територіях (особливо в області узгодження цілей розвитку окремих країн ЄС, які серйозно розрізняються між собою за дуже багатьма показниками соціально-економічного розвитку), розпливчатістю цілей і показників оцінки досягнення цілей тощо.

Рисунок 3.2 - Багатофакторна модель соціо-еколого-економічного розвитку регіону

До цього в сучасних умовах додається різко збільшена роль інформаційних чинників, без яких в даний час не можливе успішне досягнення цілей розвитку. В результаті створення телекомунікаційних і інформаційних мереж, що виходять далеко за рамки окремих регіонів, і вдосконалення міжнародної транспортної інфраструктури зменшується так звана економічна відстань між регіонами. Світове господарство стало бути єдиним цілим, перетворилося в компактний еколого-економічний простір. Таким чином, в даний час посилилася роль двох чинників стратегічного управління соціально-економічними процесами: соціально-екоомічними та екологічними.

Разом з тим, ефективне управління будь-якою соціально-економічною системою неможливе без використання комплексу показників, що всесторонньо відображають цілі і задачі управління, дозволяючих перевірити ступінь досяжності цілей, оцінити якість як окремих управлінських дій і заходів, так і всієї системи управління в цілому.

На основі проведеного аналізу можна виділити основні фактори, за допомогою яких можна проводити діагностику соціально-економічного розвитку регіону, їх групування та виявлення пріорітетних напрямів розвитку. Основними з них є: ВНП на душу населення; витрати на дослідження і розробку; рівень безробіття; рівень бідності; рівень розвитку сфери обслуговування; виробничий потенціал; індекс промислового навантаження на середовище; рівень витрат на охорону навколишнього середовища.

Інноваційні інструменти соціо-еколого-економічного розвитку регіону є додатковим чинником його розвитку. Активізація використання даних чинників, інтелектуальних можливостей, формування нового портфеля ресурсів і стимулювання зростання подібних активів можуть інтенсифікувати розвиток регіону.

3.3 Науково-методичні підходи до екологічного оподаткування

Врахування основних аспектів екологічного податкування та їх обґрунтування при розробці та реалізації стратегій еколого-економічного розвитку територій відіграє одну з визначних ролей. Попри очевидність переваг застосування екологічних податків для регулювання процесів природокористування, частина країн не може продемонструвати вражаючих результатів від введення даних податків в той час, як деякі країни взагалі не поспішають з їх впровадженням. Це пов'язано з великою кількістю нюансів щодо запровадження і управління екологічними податками. Так результати застосування екологічних податків значною мірою залежать від алгоритму їх розробки і введення, визначальним кроком в якому є формування цілей екологічного податку. Основними цілями впровадження екологічного податку можна визначити наступні [136, 137, 143, 145]: інтерналізація екстерналій; компенсація державних витрат на охорону навколишнього природного середовища; стимулювання скорочення обсягів забруднюючої діяльності; формування надходжень до бюджету.

Залежно від цілей запровадження екологічних податків можна виділити декілька науково-методичних підходів до визначення характеристик екологічного податку, оскільки досягнення кожної з цих цілей потребує встановлення різного рівня ставок податку, а також різних механізмів розподілу його надходжень.

Першим науково-методичним підходом до екологічного оподаткування доцільно вважати підхід А. Пігу, який розробив основу концепції податку на забруднення у 1920 р. у своїй науковій праці «Економіка благополуччя». У своєму дослідженні автор звертає увагу на те, що в умовах вільної конкуренції суспільний чистий продукт може відрізнятися від приватного чистого [141]. Такий дисбаланс пов'язаний з існуванням зовнішніх ефектів або екстерналій. Зовнішні ефекти - це такий результат впливу одного економічного суб'єкта на інших (витрати або вигоди), який не включений в ціну товару [141]. На думку А. Пігу різниця між суспільним і приватним чистими продуктами може бути мінімізована за рахунок впровадження податку (у випадку негативних екстерналій) або субсидії (у випадку позитивних екстерналій). Так суспільний економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища, який не враховується виробником у ціні товару, є негативною екстерналією, яка може бути інтерналізована в результаті впровадження податку (Те). Податок має забезпечити переведення граничних зовнішніх витрат у внутрішні витрати виробника, тобто включення їх у ціну товару. Тому згідно А. Пігу ставка екологічного податку має визначатися за формулою:

Те = МЕС = MSC - МРС(3.9)

де МЕС - граничні зовнішні витрати; MSC - граничні суспільні витрати; МРС -граничні приватні витрати.

Незважаючи на те, що пропозиція А. Пігу інтерналізувати зовнішні ефекти за допомогою податку ідеально працює в теорії, її практична реалізація пов'язана з численними труднощами. До їх числа належить практична неможливість отримання повної інформації про граничні суспільні витрати (в меншій мірі - про граничну суспільну вигоду). Оцінка цих витрат є вкрай складною у зв'язку з їх суб'єктивною природою. Крім того, саме лише стягнення екологічного податку, який рівний граничним зовнішніх витратам, не компенсує суспільству витрат, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища. Для цього необхідний механізм розподілу надходжень від екологічного податку між усіма сторонами, які понесли відповідні витрати.

Узагальнюючи наукові підходи [10, 53, 129], можна стверджувати, що збитку від забруднення зазнають наступні групи суб'єктів: населення, промисловість, житлово-комунальне, сільське і лісове господарства. При цьому економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища включає різноманітні витрати, які можуть бути об'єднані у наступні три групи [53]: збиток здоров'ю населення (медичне обслуговування, оплата лікарняних відпусток, втрати робочого часу, зниження продуктивності праці); збиток природо-ресурсній системі (погіршення якості природних ресурсів, погіршення стану флори і фауни); збиток, завданий матеріальним об'єктам (ремонт і утримання будівель і споруд, знос транспорту і обладнання).

Необхідно відмітити, що наслідки від забруднення довкілля можуть завдавати збитків одразу усім групам суб'єктів. Враховуючи вищезазначене, механізм розподілу надходжень від екологічного податку згідно підходу, за якого основною ціллю є інтерналізація екстерналій, повинен мати наступний вигляд (рис. 3.3).

Рисунок 3.3 - Розподіл надходжень від екологічного податку згідно екстернального підходу

До проблем практичної реалізації даного механізму розподілу надходжень, крім труднощів із визначенням усієї сукупності суб'єктів, які понесли витрати в результаті забруднення довкілля, відноситься також проблема визначення точної суми економічного збитку кожного із суб'єктів. Отже, підхід, який в першу чергу ставить перед екологічним оподаткуванням завдання інтерналізації екстерналій, з теоретичної точки зору є логічним і суспільно справедливим, однак його практична реалізація потребує надзвичайних зусиль для організації моніторингу і збору точних даних.

Принципово інший підхід до екологічного оподаткування застосовується, коли основною ціллю стягнення екологічного податку є компенсація державних природоохоронних витрат. Очевидно, що за таких умов розрахунок ставки екологічного податку залежить з однієї сторони від обсягу природоохоронних витрат, а з іншої - від обсягу забруднення. Тобто ставка екологічного податку в такому випадку розраховується за наступною формулою:

= , (3.10)

де - обсяг державних природоохоронних витрат; - обсяг забруднення.

Згідно даного підходу надходження від екологічного податку повинні бути розподілені за напрямками природоохоронних витрат. Тому механізм розподілу надходжень можна відобразити наступним чином (рис. 3.4).

Рисунок 3.4 - Розподіл надходжень від екологічного податку згідно підходу компенсації природоохоронних витрат

До переваг даного підходу відноситься простота визначення ставки екологічного податку та зрозумілість механізму розподілу його надходжень. Однак при цьому проблема негативних зовнішніх ефектів від забруднення не береться до уваги, а тому екстерналії можуть бути інтерналізовані не в повній мірі. Крім того такий підхід не гарантує зменшення обсягів забруднюючої діяльності.

Коли перед екологічним податком стоїть ціль наповнення державного і місцевих бюджетів, то науково-методичний підхід до визначення його основних характеристик подібний до науково-методичних підходів до розробки і стягнення інших фіскальних податків. Зазвичай єдиною вимогою до встановлення ставки фіскальних податків є забезпечення бажаного обсягу надходжень [136]. Однак бажаний обсяг надходжень не може перевищувати фінансової можливості платників податків сплатити податок. Крім того за переконанням Ф. Рамсея податкова система, яка має широку податкову базу при невисоких ставках податків, є оптимальнішою за систему, яка складається з невеликої кількості податків з високими ставками [140].

Оскільки екологічний податок є однією зі складових загальної податкової системи, то при визначенні його ставки варто враховувати податкові зобов'язання платників і за іншими податками. Одним з варіантів відображення взаємозв'язку між можливими ставками оподаткування і обсягами податкових надходжень до бюджету є крива Лаффера, яка дозволяє визначити ставку оподаткування, яка є оптимальною з точки зору максимізації податкових надходжень. Головною ідеєю кривої Лаффера є те, що підвищення ставки оподаткування вище певного рівня буде контрпродуктивним з фіскальної точки зору.

З урахуванням вищезазначеного, ставка екологічного податку згідно фіскального підходу повинна задовольняти наступне обмеження:

+ + + … + , (3.11)



де + + … + - ставки решти податків, - ставка оподаткування, яка генерує максимальний обсяг податкових надходжень згідно кривої Лаффера.

Оскільки даний підхід передбачає фіскальну ціль стягнення екологічного податку, усі надходження від нього спрямовуються до державного і місцевого бюджетів з подальшим їх спрямуванням за будь-якими напрямами бюджетних видатків. Такий механізм розподілу відображено на рис. 3.5.

Рисунок 3.5 - Розподіл надходжень від екологічного податку згідно фіскального підходу

Коли перед екологічним податком стоїть ціль стимулювання природокористувачів до скорочення обсягів забруднення, важко визначити конкретне значення його ставки. Однак беззаперечним є те, що скорочення обсягів забруднення може бути забезпечене лише у випадку сильного економічного сигналу. Тобто ставка екологічного податку має бути достатньо високою для того, щоб стимулювати підприємства витрачати кошти на природоохоронні заходи. Підприємство вкладатиме кошти у зменшення обсягів забруднення доти, доки фінансові зобов'язання по сплаті екологічного податку будуть вищими за граничні витрати на реалізацію заходів по скороченню обсягів забруднення. Таким чином, ставка екологічного податку згідно стимулюючого підходу має відповідати наступному обмеженню:

> MAC, (3.12)

де МАС - граничні витрати на скорочення обсягів забруднення.

Згідно стимулюючого підходу надходження від екологічних податків можуть розподілятися за тими ж напрямками і пропорціями, що й за фіскального підходу. При цьому переважна більшість науковців [137, 143, 145, 147] підтримують ідею спрямування надходжень від стимулюючих екологічних податків на зменшення ставок інших податків, за рахунок чого теоретично може бути досягнуто ефект подвійного дивіденду: скорочення обсягів забруднення з одночасним зменшенням податкового тягаря на працю й капітал. Тому механізм розподілу надходжень від екологічного податку може мати наступний вигляд (рис. 3.6):

Рисунок 3.6 - Розподіл надходжень від екологічного податку згідно стимулюючого підходу

Сутність гіпотези подвійного дивіденду полягає в тому, що економічне стимулювання охорони навколишнього середовища в результаті введення екологічного податку повинно одночасно супроводжуватись зниженням податкового тягаря, пов'язаного із соціальними виплатами (тобто тягаря на доходи), що потенційно дозволяє стимулювати зростання зайнятості та підтримувати конкурентоспроможність національних виробників [94]. Теоретично це може призвести до скорочення диспропорцій у рівнях зайнятості та інвестицій.

Однак можливість реалізації даної концепції на практиці є суперечливою, оскільки деякі фактори свідчать про потенційні труднощі цього процесу:

- невідомо, який ефект податкового взаємодії буде досягнуто до того, як доходи від екологічного податку будуть використані повторно для зниження ставок інших податків, оскільки важко спрогнозувати часовий інтервал між його введенням екологічного податку (або збільшенням його ставки) і повторним використанням його надходжень для зниження інших податків;

- бази оподаткування можуть бути не співставними;

- існує вірогідність того, що різні види податків супроводжуватимуться різними обсягами адміністративних витрат.

Таким чином, залежно від цілей запровадження екологічних податків можна виокремити декілька науково-методичних підходів до визначення ключових характеристик екологічного податку. До їх числа відносяться ектернальний підхід, підхід покриття природоохоронних витрат, фіскальний та стимулюючий підходи. Обраний підхід визначає порядок розрахунку ставки податку, а також механізм розподілу його надходжень, від чого у значній мірі і залежить кінцевий ефект від застосування екологічного податку. При цьому кожен з описаних науково-методичних підходів має свої переваги та обмеження.



3.4 Удосконалення системи організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

Реалізація принципів збалансованості соціальних, економічних та екологічних інтересів у адміністративно-територіальній одиниці ґрунтується на відповідному організаційно-економічному забезпеченні. Формування системи організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею передбачає розроблення механізму фінансування та стимулювання еколого-орієнтованої діяльності суб'єктів господарювання у регіоні.

В економічному словнику слово «механізм» визначається як послідовний стан, процеси, що характеризують собою яку-небудь дію або явище [130]. У свою чергу, механізм мотивації (стимулювання) трактується як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що зацікавлюють людину в здійсненні певної економічної діяльності з метою задоволення потреб та реалізації інтересів. Механізм фінансування є цілісною, взаємозв'язаною та взаємодіюючою системою рівнів, систем забезпечення, методів, важелів та інструментів розроблення, прийняття та реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Складові механізму фінансування та стимулювання повинні бути сформовані таким чином, щоб суб'єкти господарювання могли здійснювати свою діяльність, не завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу, при цьому залишаючись у стані конкурентоспроможності та прибутковості. Механізм фінансування та стимулювання еколого-орієнтованої системи управління має функціонувати таким чином, щоб його складові охоплювали всі рівні адміністративно-територіального управління: рівень області, району, базовий рівень та рівень суб'єктів господарювання.

Методично пpoцec фopмувaння opгaнiзацiйнo-eкoнoмiчнoгo забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальними одиницями передбачає видiлeння тaких етапів:

1. формування еколого-орієнтованої структури управління на рівні області, району та на базовому рівні;

2. визначення рівня збалансованості соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці;

3. на основі виявлених диспропорцій у розвитку соціальної, екологічної та економічної сфер діяльності обгрунтовується розподіл фінансових ресурсів та спрямування їх першочергово у ті сфери, що забезпечують підтримання траєкторії збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці;

4. розроблення стратегій еколого-орієнтованого управління залежно від визначених оптимальних значень соціо-еколого-економічного розвитку;

5. формування моделі соціо-еколого-економічного зростання;

6. poзpoблення механізму фінансування та стимулювання еколого-орієнтованої діяльності суб'єктів господарювання.

Cутнicтю механізму фінансування та стимулювання еколого-орієнтованої діяльності суб'єктів господарювання є poзв'язaння соціо-eкoлoгo-eкoнoмiчниx супеpeчнocтeй. Нeoбхiдна така cтpуктуpa механізму фінансування та стимулювання еколого-орієнтовантої діяльності суб'єктів господарювання, яка б зaбeзпeчувaлa еколого-орієнтоване управління нa пiдпpиємcтвi та в адміністративно-територіальній одиниці.

У cтpуктуpi (рис. 3.7) дoцiльнo видiлити дeкiлькa cклaдoвиx зaбeзпeчeння еколого-орієнтованої діяльності суб'єктів господарювання: мeтa i зaвдaння еколого-орієнтованої діяльності суб'єктів господарювання; пpинципи: бeзпeка i cтiйкicть, cиcтeмнicть, пpeвeнтивнicть, нaукoвicть, гнучкicть, пpiopитетнicть; функцiї: врахування стандартних, а також poзpoблення кoмплексу захoдiв для зaбeзпeчeння еколого-орієнтованої діяльності пiдпpиємcтв (екологізація, відповідність нормативам, зокрема ISO 14000); метoди: адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи, прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень з метою забезпечення сталого розвитку території.

Рисунок 3.7 - Структурно-логічна схема організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованої діяльності

Доцільно розглянути окремо механізми фінансування та механізми стимулювання до еколого-орієнтованої діяльності на рівні адміністративно-територіальної одиниці.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи: фінансові методи; фінансові важелі; фінансові інструменти; нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення. За сучасних умов широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансове прогнозування, бюджетування, фінансовий аналіз, оцінку інвестиційних проектів та інші. До інструментів фінансового менеджменту належать ставки податків та зборів, ціни, тарифи, пільги, санкції, дивіденди, фінансові показники, фінансові коефіцієнти.

За кордоном з метою покращання умов інвестування екологічних напрямків діяльності функціонують екологічні банки. Основними джерелами фінансів у екобанках слугують бюджетні кошти, що консолідуються в екорахунках, інноваційні ресурси, залучення засобів підприємств, установ, організацій, населення, інвестиції держав і громадян.

У США існує практика випуску екологічних облігацій під вирішення конкретних екологічних проблем. З розвитком системи екологічного страхування на Україні ці кошти можуть розглядатися як джерело фінансування екологічних банків.

Основним інструментом регулювання природокористування стають екологічні фонди місцевого, регіонального та державного рівнів. Платежі в них доцільно сплачувати за двома ставками. За однією здійснюється плата за викиди у межах установлених нормативів, а за іншою - підприємство платить за перевищення викидів над нормативами, зазвичай ця ставка перевищує базову (індексація базових ставок не встигає за темпами інфляції, тому екорахунки не захищені від інфляції). Органи управління навколишнім природним середовищем можуть коригувати базову ставку відповідно до регіональних особливостей. Крім того, вони встановлюють для підприємств допустимий рівень викидів, що фіксується в ліцензії на природокористування, на основі якої укладається угода на природокористування між підприємством-забруднювачем та органами управління охороною довкілля. Ця угода є юридичним документом і може бути подана до суду.

Додатковими джерелами фінансування природоохоронних заходів є екорахунки, метою яких є збір додаткових коштів для фінансування заходів з охорони навколишнього середовища і відновлення екосистем. Екорахунки здійснюють такі види фінансування: субсидії або дотації (гранти), що не повертаються, пільгові безпроцентні або з пільговою ставкою процента позики, субсидії на виплату процентів за кредитами (для організацій, які взяли банківський кредит на природоохоронний проект). Джерела формування: плата за забруднення навколишнього середовища і за використання природних ресурсів, разові бюджетні внески й кошти від приватизації державного майна та інші.

З метою покращання фінансових можливостей місцевих бюджетів, щодо фінансування природоохоронних заходів, доцільно закріпити за місцевими бюджетами частку платежів (зборів) за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Для стимулювання переходу на виробництво та споживання екологічно чистої продукції потрібно надати місцевим органам влади право створення системи пільгового оподаткування екологічних видів продукції та послуг за одночасніої компенсації втрат цих бюджетів шляхом підвищеного оподаткування екологічно небезпечних товарів. Не менш важливим є надання пільг під час оподаткування підприємств, установ та організацій у разі реалізації ними заходів щодо охорони навколишнього природного середовища: переходу на маловідхідні, ресурсо- та енергозбережні технології організації виробництва; упровадження очисного обладнання й устаткування для утилізації та знешкодження відходів; застосування приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, а також виконання інших заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.

Крім зазначених заходів фінансового забезпечення екологічної діяльності особливої уваги заслуговує питання розподілу фінансових ресурсів між соціо-еколого-економічними складовими конкретної території. Розподіл фінансових ресурсів пропонується здійснювати на основі виявлених диспропорцій у розвитку соціальної, екологічної та економічної сфер діяльності та спрямування фінансових ресурсів першочергово у ті сфери, що забезпечують підтримання траєкторії збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Диспропорції у соціо-еколого-економічному розвитку адміністративно-територіальної одиниці виявляються згідно з методичними положеннями попереднього підрозділу на основі визначення інтегральних індексів соціо-еколого-економічного розвитку адміністративної території.

Таким чином, до організаційно-економічного забезпечення входить підсистема раціонального розподілу фінансових ресурсів на соціально-економічний розвиток території. Отже, розподіл фінансування має відбуватися пропорційно дисбалансу соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці. У свою чергу, дисбаланс визначається різницею оптимального і фактичного значень соціального, економічного та екологічно розвитку території. Визначення дисбалансу на прикладі Сумської області в 2012 році наведене згідно формулами:

?_соц = І_{соц(опт)} - І_{соц(факт)} = 1,2 - 0,83 = 0,37; (3.13)

?_екол = І_{екол(опт)} - І_{екол(факт)} = 1,09 - 0,98 = 0,11; (3.14)

?_екон = І_{екон(опт)} - І_{екон(факт)} = 1,01 - 0,93 = 0,08; (3.15)

З отриманих диспропорцій можна зробити висновок, що найбільшою диспропорційністю характеризується соціальна складова. Саме в цю складову має здійснюватися першочергове фінансування. На прикладі Сумської області за даними 2012 року (І_{соц(факт)} = 0,83; І_{екол(факт)} = 0,98; І_{екон(факт)} = 0,93) визначено такі пропорції розподілу фінансових ресурсів, при цьому взявши економічну складову за одиницю: І_{екон(факт)} 1: І_{екол(факт)} = 1,2: І_{соц(факт)} = 1,3. Так, наприклад, при розподілі 100 умовних одиниць за отриманими пропорціями до економічної складової надійде 28, 57 умовної одиниці, до екологічної складової - 34, 2 умовної одиниці та до соціальної - 37,2 умовної одиниці.

Раціональний розподіл фінансових ресурсів на соціо-еколого-економічний розвиток території передбачає використання таких фінансових інструментів, як: інвестиції у соціальну, екологічну та економічну сфери діяльності адміністративної території; трансферти у ці сфери; податкові пільги та кредити. Структурні елементи підсистеми раціонального розподілу фінансових ресурсів на соціо-еколого-економічний розвиток території повинні відображатися у програмах та концепціях розвитку області, району та суб'єктів базового рівня. Таким чином, елементи підсистеми раціонального розподілу фінансових ресурсів на соціо-еколого-економічний розвиток території матиме вигляд, показаний на рис. 3.8.

Рисунок 3.8 - Елементи фінансового механізму еколого-орієнтованої системи адміністративно-територіального управління

Необхідно зазначити, що мexaнiзм фінансування еколого-орієнтованої діяльності повинен кoмплeкcнo впливaти на вci склaдoвi poзвитку адміністративно-територіальної одиниці: соціальну, економічну та екологічну cфepи. Мexaнiзм стимулювання еколого-орієнтованої діяльності - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які за допомогою адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів, форм та інструментів, які спонукають до реалізації еколого-орієнтованих дій.

До економічних стимулюючих інструментів потрібно віднести: пільгове кредитування; надання податкових пільг; надання позик, дотацій; субсидування цін екологічних товарів; звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна. До стимулюючих інструментів можна віднести також екологічні платежі та збори за податок забруднення навколишнього середовища і за спеціальне використання природних ресурсів; відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля; лімітування забруднення і використання природних ресурсів.

Серед економічних важелів основне місце посідають екологічні податки та плата за природні ресурси. Існує певна різниця між податками та платежами. Податки поповнюють бюджетну статтю на природоохоронні заходи. Що стосується платежів за забруднення, то це плата за право користування ресурсом, асиміляційного потенціалу. Споживач ресурсу платить за нього так, як він платить за сировину, електроенергію, матеріали.

Одним із численних нововведень Податкового кодексу України є запровадження загальнодержавного екологічного податку на заміну колишньому збору за забруднення навколишнього природного середовища. Це стало позитивною зміною. Насамперед, зросло коло платників податку. Кодексом передбачається справляння екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення через податкових агентів, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю паливом. Таким чином, екологічний податок сплачується платниками податку під час придбання палива, а податковими агентами, які реалізують паливо, цей податок утримується і сплачується до бюджету.

Існує спеціальний вид платежів - на покриття адміністративних витрат, що містять плату за одержання дозволу і ліцензій, а також інші номінальні платежі, які покривають витрати на розподіл платежів. Ці платежі менші за платежі за забруднення і розцінюються як ліцензійний збір. Серед економічних важелів потрібно відмітити виплати, що нараховуються фірмам-забруднювачам у вигляді субсидій за скорочення обсягів виробництва. Серед субсидій найбільш часто зустрічаються інвестиційні, податкові кредити, позички з малою ставкою процента, гарантії позичок, забезпечення прискореної амортизації природоохоронного устаткування, засоби на регулювання цін первинних ресурсів і кінцевої продукції.

Підхід, що припускає використання документів на підтвердження зобов'язань щодо здійснення природоохоронної діяльності під відповідну заставу, можна назвати системою обов'язкової відповідальності. Ця система особливо ефективна, якщо кількість забруднювачів і їх реципієнтів обмежена, а розмір забруднення і його склад можна визначити. Свою відповідальність за компенсацію заподіяних збитків забруднювач може перекласти на посередника і внести плату за ставками, що відповідають економічній оцінці асиміляційного потенціалу.

Система цільового резервування засобів на утилізацію відходів використовується для створення стимулу на здійснення додаткових витрат. Наприклад, у момент купівлі товару, яка передбачає в майбутньому забруднення, здійснюється внесок, що повертається з процентами після утилізації виробничих відходів.

Інформаційні системи у вигляді забезпечення повноти інформації та вільного ознайомлення з нею відіграють роль, подібну економічним стимулам. Інформація про шкідливі, брудні виробництва приводить до скорочення попиту на «брудну» продукцію, забезпечуючи тим самим скорочення забруднень, використання відповідних первинних ресурсів або технологій.

За економічного регулювання в екологічній сфері формуються ринки, які дають можливість фірмам купувати, продавати, торгувати або перерозподіляти права на забруднення. У ринкових умовах необхідно створити таку інфраструктуру, яка б забезпечувала складання угод щодо торгівлі правами. При цьому ринок прав відкриває додаткові можливості в регулюванні витрат.

Адміністративно-територіальні органи охорони довкілля не цікавить, що відбувається всередині структури, головне, щоб викиди не перевищували сукупних гранично допустимих. Таким чином, підприємства організовують в економічному районі так звану біржу ліцензій. Те підприємство, яке зуміло скоротити сумарні викиди шкідливих компонентів нижче встановленого нормативу, має право продати ліцензії іншому підприємству в регіоні або використовувати їх у своїх цілях. Дозвіл на викиди перерозподіляють між окремими підприємствами, від яких вимагають додержання стандартів шляхом інвестування в технології або шляхом купівлі дозволу в тих підприємств, які істотно скоротили викиди порівняно з дозволом. За такого підходу створюються стимули:

1) для фірм, які виставляють права на забруднення на продаж, стає вигідним використовувати економію від масштабів здійснення природоохоронних заходів і досягнути норм найбільш ефективним способом, отримавши компенсацію в інших фірм за зекономлені права;

2) фірми, в яких витрати на утилізацію відходів значні, можуть поправити становище, купуючи права на викиди і не інвестувати в природоохоронні заходи, таким чином мінімізувавши свої витрати на зменшення викидів.

Ринкові форми економічного регулювання є найбільш перспективними, оскільки за допомогою них у регіоні вирішують суперечності, що виникають у системі природоохоронних платежів, і реалізуються функції управління природоохоронною діяльністю. Однак вони не можуть повністю замінити інші методи, тому гармонійний, планомірно збалансований розвиток регіону як цілісної соціальної еколого-економічної системи забезпечується впровадженням економічних заходів, посиленням ролі держави за досягнення рівноваги ринковими формами екологічного регулювання. Необхідність ролі державного регулювання полягає в тому, що використання різноманітних важелів для здійснення природоохоронної діяльності (цінова екологічна політика, екологічні платежі, пільгове оподаткування та кредитування, екологічна відповідальність бізнесу) переноситься в найменш економічно розвинен регіони з гострими екологічними проблемами, вирішення яких забезпечить Україні просування до сталого розвитку суспільства.

На сучасному етапі в країнах Заходу регулювання охорони природного середовища супроводжується і підкріплюється системою економічного стимулювання приватного капіталу, що заохочує до виконання законодавчих екологічних норм. Це і пряма дотація очисних і інших видів обладнання, й будівництво міських та районних водоочисних споруд, які позбавляють підприємства від відповідних витрат, і пільгове цільове кредитування приватного сектору і система податкових пільг. Паралельно зі стимулюванням відпрацьовуються також і важелі примусу, що застосовуються до порушників цілісності природного оточення. У деяких країнах для забруднюючих підприємств установлюється обов'язок платити прогресивний податок за «наднормативні» викиди забруднюючих речовин. Низка законодавчих систем передбачає штрафи у разі недотримання встановлених екологічних норм.

До інструментів адміністративно-правового впливу можна віднести такі, як: законодавчі акти, стандартизація продукції, нормативне регулювання, екологічна експертиза, видача ліцензій на природокористування, зобов'язання стосовно споживача, система квот на викиди, екологічна сертифікація, антимонопольне регулювання, встановлення екологічного контролю, юридична відповідальність, укладання угод під державні гарантії.

До інформаційних належать такі інструменти: екологічне страхування; екологічний аудит; створення венчурних екологічних фондів; просвітницька діяльність; підвищення рівня свідомості, екологічне виховання; моніторинг; маркування екологічно чистої продукції; реклама екологічно чистої продукції; створення центрів зі впровадження екологічного менеджменту й маркетингу; громадська інформація; інформація про екотехнології, ресурсозбереження.

У зв'язку з тим, що згідно із системним підходом формування еколого-орієнтованої системи управління розглядається на рівні адміністративного району, області та базового, необхідно формувати економічні інструменти стимулювання еколого-орієнтованої діяльності, (табл. 3.7).

Інструменти екологічно-орієнтованого управління адміністративною територією, доцільно групувати за складовими підсистемами (табл. 3.8).

Метою еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею є створення таких умов діяльності підприємств, установ, організацій, за яких вони стають матеріально зацікавленими у реалізації природоохоронних заходів. Тому, для покращання соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці необхідно створити надійний ефективний механізм досягнення та збереження збалансованості темпів економічного зростання і мінімізації негативної дії на природне середовище, послаблення впливу виробництва і споживання на довкілля.

Таблиця 3.7

Економічні інструменти стимулювання еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею

Рівні управління	Економічні інструменти стимулювання еколого-орієнтованої діяльності
Розроблення та реалізація інструментів стимулювання еколого-орієнтованої діяльності на рівні області та району	1. Виділення у складі обласного бюджету цільового бюджетного екологічного фонду. 2. Виділення пільгових кредитів і субсидій з екологічних фондів на впровадження екологічно чистих технологій, перспективних наукових досліджень, розвиток екологічного туризму з метою захисту довкілля
Розроблення та реалізація інструментів стимулювання еколого-орієнтованої діяльності на базовому рівні	Екологізація місцевої податкової системи з метою сприяння інвестиціям природоохоронного призначення: 1) для підприємств, що виробляють екологічно чисту продукцію, необхідне створення податкових і кредитних пільг; 2) на екологічно чисту продукцію (послуги) доцільно введення заохочувальних цін; 3) для екологічно шкідливих технологій потрібне введення спеціального оподаткування; 3) для робіт, що виконуються за рахунок засобів екологічних фондів, потрібне звільнення від ПДВ; 4) для підприємств, що не відповідають екологічним вимогам потрібне введення додаткового оподаткування; 5) для підприємств, що займаються утилізацією відходів і випускають екологічно чисту продукцію, потрібне зниження податку на прибуток. 6) страхування відповідальності підприємств на випадок забруднення довкілля;

Подобные документы

• Формування та реалізація програм соціально-економічного розвитку

  Дослідження теоретичних аспектів стратегічного формування програм соціально-економічного розвитку. Аналіз виконання програми соціально-економічного розвитку на прикладі Львівської області. Пропозиції напрямків забезпечення цільового програмування.
  
  дипломная работа [1,9 M], добавлен 08.07.2015
  

• Сталий розвиток економіки

  Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів науковців. Особливості реалізації сталого економічного розвитку в умовах глобалізації. Вивчення триєдиної концепції стійкого розвитку. Глобальний та сталий розвиток, їх вплив на соціально-економічну систему.
  
  курсовая работа [472,6 K], добавлен 28.03.2015
  

• Управління розвитком регіону

  Визначення сутності регіонального розвитку. Загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району та стратегічний аналіз можливостей його розвитку. Особливості регіональної політики в країнах Європейського Союзу та в Україні.
  
  магистерская работа [946,3 K], добавлен 15.07.2014
  

• Управління економічним розвитком підприємства

  Сутнісно-змістовна характеристика процесів управління розвитком підприємств. Фактори впливу на економічний розвиток підприємства, методичні підходи до його діагностики. Діагностика проблем управління економічним розвитком підприємства ЗАТ "Піонтекс".
  
  дипломная работа [2,6 M], добавлен 10.08.2010
  

• Побудова системи діагностики резервів соціально-економічного розвитку підприємства

  Визначення місця соціально-економічної політики в управлінні розвитком фармацевтичного підприємства, дослідження структури його соціально-економічного потенціалу. Діагностика існуючого рівня соціально-економічного потенціалу і розвитку ЗАТ "Біолік".
  
  дипломная работа [1,8 M], добавлен 07.07.2011
  

• Формування соціально-економічного механізму управління підприємства (за матеріалами Сільськогосподарського ТОВ Агрофірма "Ольгопіль")

  Основи управління сільськогосподарським підприємством в сучасних умовах, особливості формування стратегії управління у кризовий період. Напрямки вдосконалення системи управління на основі комплексної реструктуризації державного підприємства "Новатор".
  
  дипломная работа [774,4 K], добавлен 12.02.2013
  

• Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

  Організація місцевого самоврядування в м. Харкові. Формування цілей і завдань системи планування і управління містом. Технології управління соціально-економічними процесами. Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні.
  
  магистерская работа [169,1 K], добавлен 15.08.2011
  

• Показники соціально-економічного розвитку регіонів України

  Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.
  
  реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012
  

• Аналіз диференціації соціально-економічного стану регіонів в Україні

  Предмет і метод статистики. Регіональна статистика як складова інформаційного забезпечення управління. Основні статистичні показники. Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів.
  
  курсовая работа [74,7 K], добавлен 04.08.2016
  

• Методи оцінки економічної ефективності організації управління підприємством

  Критерії і показники ефективності управління підприємством в умовах ринкової економіки. Оцінка якості управління. Методика оцінки економічної ефективності впровадження заходів з удосконалення системи управління. Концепція стратегічного управління.
  
  контрольная работа [41,0 K], добавлен 11.07.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам