Підходи та практичні рекомендації щодо вдосконалення використання капіталу підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Капітал підприємства виступає однією з найголовніших ланок системи економічного аналізу. Залучаючи капітали з різних джерел, власники підприємства прагнуть оптимізувати структуру капіталу, щоб зменшити середньозважену його вартість. У процесі управління капіталом підприємства необхідно враховувати, що вартість капіталу залежить від рівня фінансового ризику, пов'язаного із залученням позикових коштів та підвищенням долі позикових засобів у структурі капіталу, оскільки з'являються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Залучення позикового капіталу у розумних межах дає можливість отримати так званий ефект фінансового лівериджу, що також повинні враховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства. Вибір напряму управління капіталом підприємств прямо залежить від його поточного фінансового стану та можливостей. Актуальність даної теми, присвяченої проблемі формування капіталу підприємства, обґрунтовується необхідністю оперативного і ефективного управління ним на підприємствах різних форм власності в ринкових умовах.

Окремим аспектам формування та ефективності використання капіталу підприємств присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як О.І.Бідник, І.А.Бланк, В.І.Блонська, І.В.Викиданець, Є. В.Мних, І.П.Мойсеєнко, А. М.Поддєрьогін, А.Г.Семенов, А.Стельмащук, К. О.Танащук, О.О.Терещенко, Н.М.Чиж, В.М.Шелудько, С.В.Юшко, ін.

Метою роботи є формування теоретичних підходів та розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення використання капіталу підприємства.

Завдання дослідження полягають у наступному:

дослідити економічну сутність капіталу підприємства, виявити функції та складові;

провести аналіз моделей оптимізації структури капіталу;

обгрунтувати вибір методики аналізу капіталу підприємства;

навести загальну характеристику ТОВ «Метінвест - СМЦ» та провести аналіз його господарської діяльності;

визначити склад, структуру капіталу досліджуваного підприємства та провести аналіз ефективності використання капіталу;

провести розрахунок економічної ефективності запропонованих заходів оптимізації структури капіталу підприємства.

Об'єкт дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест - СМЦ».

Предмет дослідження - теоретичні та прикладні аспекти формування капіталу ТОВ «Метінвест - СМЦ».

Теоретичною і методологічною основою роботи є фундаментальні положення загальної економічної теорії, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з питань оптимізації структури капіталу підприємства.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз - для визначення взаємозв'язків між основними поняттями дослідження та його етапами; теоретичне узагальнення, аналіз і синтез - для визначення сутності капіталу та його функцій; системний підхід - для формування механізму управління капіталом; таксономічний аналіз - для розрахунку узагальнюючих показників функціонування капіталу; графічний - для наочного зображення статистичного матеріалу.

Інформаційною базою дослідження стали нормативні документи, офіційні статистичні матеріали, дані фінансової звітності ТОВ «Метінвест - СМЦ».



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічна сутність капіталу підприємства

Капітал є одним із найважливіших понять функціонування та розвитку економічної системи. Капітал посідає головне місце в системі розподілу і перерозподілу, а також споживання матеріальних благ, тому що саме йому належить ця функція. Упродовж багатьох століть науковці трактують поняття «капітал» як складну, неоднозначну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку суспільства. Проте нове значення вона набула лише в умовах ринкових відносин.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як :

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі

факторів виробництва ( капітал, трудові ресурси, земля та інші природні ресурси ) капіталу належить пріоритетна

роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять

доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в «кишеню» власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства . економічний капітал оптимізація

З точки тору політекономії капітал має властивість само зростати, приносячи так звану додаткову вартість. Представники класичної політичної економії (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей та інші) визначали капітал як сукупністю матеріальних благ, що задовольняють людські потреби в зростанні вартості. Тобто, капітал ототожнювався із засобами виробництва. Подібні уявлення характерні також для неокласиків (А, Маршала та інших), а також деяких сучасних економістів (П. Самуельсона, С Фішера та інших).

Марксистська економічна теорія трактувала капітал як сукупність певних виробничих відносин людей, властивих для системи найманої праці, тобто відносин з приводу привласнення власниками засобів виробництва результату неоплаченої праці найманих робітників (так званої додаткової вартості). У цьому трактуванні капітал - це носій відносин з експлуатації найманої праці капіталістами. Сучасний монетаризм (М. Фрідмен та інші) ототожнює капітал з грошима або їх замінниками - кредитними грошима, які у своєму русі (обороті) приносять дохід, тобто, з цієї точки зору, капітал - це багатство, яке існує в формі грошей. Нарешті, прихильники маржиналізму (представники австрійської економічної школи та їх сучасні послідовники) вважають, що капітал - це все, що приносить дохід як результат різної оцінки окремими економічними суб'єктами існуючих і майбутніх економічних благ.

Багато прибічників і послідовників набула концепція капіталу К. Маркса. Проте у сучасній науковій економічній літературі існує різноманіття підходів, що частково або повністю заперечують марксистське трактування капіталу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Тлумачення поняття «капітал підприємства» в вітчизняній і зарубіжній науковій економічній літературі

Автор	Трактування поняття
Крамаренко О.Г., Чорна О.Є.	Капітал підприємства - фінансові ресурси підприємства, необхідні для організації його господарської діяльності і використання в господарському обороті для одержання доходів і прибутку
Коваленко Л.О., Ремньова Л.М.	Капітал підприємства - це матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності
Касян С. Я.	Капітал підприємства - головний ресурс, що є обмеженим і неоднорідним та спрямованим на накопичення й отримання прибутку завдяки своїй продуктивності, є з однієї сторони, системою економічних відносин, з іншої, - єдиним запасом авансованої вартості, яка сама збільшується; характеризується здатністю до концентрації і забезпечує безперервність управління ресурсами, має двоїсту речовинно-фінансову природу; капітал під час вкладення й обертання зі зміною своїх форм у процесі економічної діяльності підприємства у вигляді різних активів постійно взаємодіє з ринковим середовищем, відчуваючи вплив його чинників та асиметричність інформації
Зятковський І.В.	Капітал підприємства - сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств
Рясних Є.Г.	Капітал підприємства - частина фінансових ресурсів, це вартість, яка дає додаткову вартість
Мочерний С.В.	Капітал підприємства - виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є засобом експлуатації, привласнення чужої неоплаченої праці
Назаренко І.М.	Капітал підприємства - сукупність матеріальних ресурсів, коштів, фінансових вкладень і витрат для придбання прав, а також інструмент, що відображає взаємовідносини між певними суб'єктами господарювання в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності та управління фінансовими результатами та підприємством в цілому
Брігхем Є.Ф.	Капітал підприємства - необхідний фактор виробництва і як будь-який інший фактор виробництва він має вартість

Відтак, аналіз існуючих підходів дозволив нам тлумачити капітал підприємства як відображені в грошовій формі фінансові, матеріальні і нематеріальні ресурси, що акумулюються підприємством з різних джерел для забезпечення економічних умов здійснення безперервної підприємницької діяльності з метою одержання прибутку підприємства і забезпечення зростання добробуту власників підприємства та найманого персоналу.

Принципами формування капіталу підприємства є такі:

1. Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням забезпечення його господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але й на перспективу.

2. Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу обсягам оборотних і необоротних активів підприємства.

3. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного функціонування. Умови формування кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури капіталу, що використовується.

4. Забезпечення мінімізації витрат по формуванню капіталу із різноманітних джерел, що здійснюється у процесі управління вартістю капіталу підприємства.

5. Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності шляхом максимізації рентабельності власного капіталу за припустимого рівня фінансового ризику.

Основною метою формування капіталу підприємства є забезпечення потреб у придбанні активів та оптимізація його структури з точки зору забезпечення умов ефективності його використання .

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- формування достатнього обсягу капіталу, який би забезпечував реалізацію запланованих інвестиційних проектів та необхідні темпи економічного зростання;

- забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику за умови очікуваного рівня доходності капіталу;

- забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку;

- оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності та напрямами використання;

- оптимізація обороту капіталу;

- забезпечення своєчасного процесу реінвестування капіталу.

Виконання мети й основних завдань формування капіталу підприємства відбувається через здійснення певних функцій.

Капіталу підприємства притаманні такі функції:

- фінансова функція, яка характеризує процес формування капіталу, розподіл фінансових ресурсів і утворення різних видів капіталу;

- виробнича функція, яка забезпечує управління використанням основного і оборотного капіталу в операційній діяльності. Вона є одним з істотних факторів створення нової вартості, і в масштабі країни - валового внутрішнього продукту і національного доходу;

- відтворювальна функція, що проявляється у тому, що у своєму русі капітал підприємства проходить ряд послідовних стадій, у результаті яких створюється нова додана вартість, а також відшкодовується і відтворюється капітал;

- накопичувальна функція, що пов'язана із зростанням величини капіталу, що є одним з головних факторів стимулювання економічного розвитку, використанням капіталу в інвестиційному процесі;

- інвестиційна функція, яка передбачає, що капітал у формі реальних і фінансових інвестицій надходить у господарюючий оборот і створює нову вартість капіталу підприємства;

- вартісна функція, що відображає вартісну оцінку сукупного капіталу підприємства і його окремих видів, тобто дозволяє оцінити ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства, обґрунтувати його ринкову вартість.

На основі здійсненого дослідження доцільно навести класифікацію капіталу господарюючих суб'єктів. Класифікацію можливих видів капіталу подано в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація видів капіталу

Класифікаційні ознаки	Види капіталу
1	2
За джерелами формування	- власний капітал (належить підприємству на правах власності); - залучений капітал (не належить підприємству, але знаходиться у його розпорядженні тимчасово на безоплатній основі); - позиковий капітал (не належить підприємству, підлягає поверненню із сплатою відсотків)
За формою надходження у процесі кругообігу	- грошовий капітал (у грошовій формі); - виробничий капітал (інвестований у виробничі активи); - товарний капітал (у товарній формі)
За характером використання у господарському процесі	- працюючий капітал (бере участь у формуванні доходів); - непрацюючий капітал (не дере участі у формуванні доходів)
Залежно від джерел походження коштів	- національний (вітчизняний) капітал; - іноземний капітал
За метою використання	- інвестиційний капітал (використовується з метою збільшення підприємницьких можливостей); - інноваційний капітал (використовується з метою реалізації інноваційного проекту)
За формами інвестування	- фінансовий капітал (у грошовій формі); - матеріальний капітал (інвестований у матеріальні активи); - нематеріальний капітал (інвестований у нематеріальні активи)
За характером використання власниками	- споживчий капітал (з часом втрачає функції капіталу); - накопичуваний (реінвестований) капітал (з часом забезпечує приріст)
За випуском та сплатою	- номінальний (оголошений) капітал (встановлена засновниками в установчих документах сумарна вартість акції компанії, що випускаються); - випущений капітал (частина номінального капіталу, на суму якої випущено акції для розподілу між акціонерами); - оплачений капітал (частина випущеного капіталу, що оплачена акціонерами за придбані акції); - неоплачений капітал (частина випущеного капіталу, що не сплачена акціонерами за придбані акції)
За формою власності	- приватний капітал (належить приватній особі); - державний капітал (належить державі); - корпоративний (акціонерний) капітал (утворюється на основі акціонерної форми власності); - спільний капітал (утворюється на основі спільної форми власності); - пайовий капітал (належить партнерським підприємствам)
За відповідністю правовим нормам функціонування	- легальний капітал (контролюється суспільством і органами державного управління); - нелегальний («тіньовий») капітал (не контролюється суспільством і органами державного управління)
1	2
За способом перенесення вартості	- основний капітал (переносить свою вартість на виготовлену продукцію поступово); - оборотний капітал (цілком переносить свою вартість на виготовлену продукцію)
За терміном використання	- довгостроковий (сума довгострокових зобов'язань та капіталу компанії, що вкладаються на термін понад сім років, в основному - підприємницький капітал); - короткостроковий (кошти, вкладені терміном до одного року в основному - позиковий капітал)
За етапами виникнення	- первинний (кошти власників підприємства, резерви, внески інших компаній та інші фінансові джерела, використовувані власниками під час створення підприємства); - вторинний (термінові субординовані запозичення підприємства, безстроковий капітал, не включений в первинний капітал, що використовується для початку фінансової або комерційної діяльності)
За необхідністю нормування	- нормований (активи, щодо формування та використання яких формуються певні кількісні нормативи); - ненормований (відсутність будь-яких кількісних та якісних обмежень)
За продуктивністю використання	- продуктивний (капітал, що сприяє створенню доданої вартості та зростанню прибутку підприємства); - непродуктивний (капітал, майбутні економічні вигоди від використання якого тільки покривають витрачені фінансові ресурси або взагалі відсутні)
Залежно від виду діяльності, яка здійснюється підприємством	- операційний (сукупність грошових, матеріальних та нематеріальних активів, що створюються під час здійснення основної (операційної) діяльності); - інвестиційний (активи, котрі є грошовою формою кругообігу капіталу); - фінансовий (кошти, а також інші види матеріальних і нематеріальних активів, оцінені у вартісній формі, згенеровані під час здійснення фінансової діяльності)

Найчастіше капітал підприємства класифікують за ознакою належності підприємству (джерелами формування) і виділяють власний і позичковий капітал. В першу чергу, це зумовлено тим, що розмежування капіталу підприємства на власний і позичковий застосовується у фінансовій звітності підприємства.

Отже, створення і нормальне функціонування підприємств будь - якої форми власності неможливе без формування достатнього обсягу капіталу.

1.2 Система управління структурою капіталу

Управління капіталом відноситься до фундаментальних основ бізнесу. Управління капіталом - це система принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних з оптимальним його формуванням з різноманітних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання у різних видах господарської діяльності підприємства. Тобто, управління капіталом - це вплив суб'єкта ринку (тобто підприємства) на об'єкт управління (тобто капітал) з метою ефективного та оптимального використання цього об'єкта для ведення господарської діяльності суб'єкта.

Ефективність діяльності значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи управління капіталом. Управління капіталом суб'єктів господарювання тісно пов'язане із прийняттям управлінських рішень, оскільки його величина та динаміка є важливими критеріями для встановлення їх оптимальності. Капітал завжди є необхідним атрибутом діяльності - від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Своєю чергою, управління капіталом передбачає вплив на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання. Налагоджений механізм управління капіталом передбачає: чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді; удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу; розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їх аналізу і впровадження; розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами; розроблення загальної стратегії управління капіталом; використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування; орієнтацію на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом .

Управління капіталом належить до основних завдань фінансового менеджера на будь-якому підприємстві, оскільки обсяг, структура та вартість капіталу суттєво впливають на основні показники фінансово-господарської діяльності даного підприємства та в цілому на ефективність його діяльності.

Управління капіталом підприємства, як і весь процес управління, в залежності від термінів має два напрями: стратегію і тактику управління, що тісно пов'язані між собою.

В залежності від бажання підприємця отримувати відповідний рівень доходу, базові стратегії управління капіталом підприємства поділяються на види:

- консервативна, що має на меті дохідності вище, ніж за банківськими депозитами за значно меншими ризиками, ніж на ринку акцій;

- збалансована, що має на меті отримання середньоринкової дохідності за найбільш ліквідними акціями, але з меншим ризиком;

- індексна, що має на меті інвестиційний дохід з портфеля цінних паперів, сформованого на основі індексу.

Структурність капіталу підприємства пояснюється сукупністю його компонентів та зв'язками між ними, що мають стійкий характер та визначають внутрішню будову та організацію капіталу як цілісної системи. При дослідженні структура капіталу підприємства виступає як спосіб описання його організації, дозволяє виявити й показати зв'язки та функції, які він виконує. Ієрархічність капіталу підприємства виражається у тому, що кожен його компонент можна розглядати як систему (підсистему) більш широкої глобальної системи.

Налагоджений механізм управління капіталом передбачає :

- чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді;

- удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу; розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їхнього аналізу і запровадження;

- розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами; розроблення загальної стратегії управління капіталом;

- використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування.

В умовах ринкової економіки одним з важливих питань для керівників підприємств є формування організаційно - економічного механізму управління капіталом.

Під організаційно - економічним механізмом управління капіталом підприємства розуміють систему взаємозалежних організаційно - економічних елементів (принципів, методів управління, організаційних форм, норм і нормативів), а також спеціальних функцій управління, спрямованих на досягнення цілей, пов'язаних із забезпеченням постійного відтворення капіталу на основі встановлення оптимальних параметрів його обсягу і структури, ефективного використання та організації обороту.

Основні задачі, які можна вирішувати за допомогою організаційно-економічного механізму управління капіталом:

формування системи параметрів управління капіталом та відповідність цієї системи умовам, в яких вона буде функціонувати;

забезпечення ефективного функціонування капіталу;

створення нормативної бази управління капіталом з метою обґрунтування управлінських рішень, що приймаються;

реалізація стимулів, спрямованих на ефективне використання і відтворення капіталу;

раціональне використання усіх видів капіталу тощо.

Організаційно-економічний механізм управління капіталом підприємства складається з таких елементів: суб'єкти та об'єкти управління; послідовність етапів впровадження та використання системи управління капіталом підприємства; функції управління капіталом підприємства; сукупність принципів та методів, які забезпечують ефективне управління капіталом підприємства. Алгоритм реалізації організаційно-економічного механізму управління капіталом підприємства наведено на рисунку 1.1.

Використання запропонованого алгоритму реалізації організаційно-економічного механізму управління капіталом створить основу для забезпечення високих темпів нарощування ресурсного потенціалу підприємства, дозволить підприємству в повному обсязі реалізувати його цілі та задачі, зокрема щодо ефективного використання та відтворення капіталу підприємства.

Управління структурою капіталу підприємства зводиться до двох основних напрямів: встановлення оптимальних для підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу та забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення оптимальних пропорцій його структури.

До складу системи управління капіталом входять два процеси: процес формування власного та позикового капіталу та процес оптимізації структури капіталу. Кожна з цих складових має певний перелік необхідних дій (рис. 1.2).

Складові процесу формування капіталу включають у себе аналіз структури капіталу суб'єкта господарювання за минулі періоди, визначення обсягу капіталу, необхідного підприємству для здійснення фінансово-господарської діяльності у майбутньому періоді, оцінка вартості необхідної величини капіталу з урахуванням джерел його залучення, визначення форм та термінів залучення позикового капіталу та формування необхідного обсягу позикових коштів за рахунок різних умов їхнього залучення.

Формування структури капіталу підприємства у вигляді необхідних обсягів власних та позикових коштів визначає необхідність проведення процесу її оптимізації. Здійснюючи процеси оптимізації капіталу підприємства, виділяється декілька основних етапів:

1 етап - прийняття рішення щодо необхідності оптимізації капіталу, встановлення її мети та завдання, здійснення формування інформаційної бази;

2 етап - здійснення аналітичних процедур щодо оцінювання стану та ефективності використання капіталу;

3 етап - здійснення заходів з оптимізації капіталу за обраним критерієм як за його обсягом, так і за структурою;

4 етап - перевірка структури капіталу на оптимальність.

На сьогодні не існує єдиного оптимального підходу визначення співвідношення структурних елементів капіталу для різних підприємств. Тому виникає потреба у процесі оптимізації структури капіталу дослідження питання порядку встановлення цільової структури капіталу підприємства з урахуванням економічного середовища, сфери і галузі діяльності. Здійснюючи процес оптимізації структури капіталу, варто враховувати вплив безлічі як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

До внутрішніх чинників можна віднести:

1. Рівень та динаміку прибутковості підприємства. Більш високий та стійкий рівень прибутковості підприємства дає змогу використовувати більше власних внутрішніх фінансових ресурсів, з одного боку, а з іншого - дає змогу знайти зацікавлених інвесторів;

2. Масштаби та темпи зростання обсягів продажу. Зростання обсягів продажу стимулює процес залучення як власних внутрішніх джерел капіталу, так і зовнішніх;

3. Напрям виробничо-господарської діяльності. Виробничу діяльність промисловості та в аграрному секторі економіки орієнтована на переважання власного капіталу, а в торговельній сфері, будівельному бізнесі - доцільна на залучення зовнішніх джерел фінансування;

4. Структура активів підприємства. Наявність високоліквідних активів дає змогу підприємствам залучати зовнішні джерела фінансування.

5. Необхідність істотного розширення розмірів бізнесу або реалізації масштабного інвестиційного проекту. Для цих цілей залучають фінансові ресурси, які не можуть бути отримані за рахунок власних джерел.

До зовнішніх чинників, що впливають на оптимізацію структури капіталу, можна віднести:

1. Податкову політику у країні. Ця політика позначається на використанні як власних, так і залучених джерел формування капіталу;

2. Стан фондового ринку. За розвиненості фондового ринку, доступності вільних фінансових ресурсів на ньому, у підприємств з'являється більше можливостей формування оптимальної структури капіталу;

3. Загрозу банкрутства. За загрози банкротства підприємство має віддавати перевагу власним внутрішнім джерелам формування капіталу.

Формування оптимальної структури фінансового капіталу потрібно здійснювати окремо на підприємствах різних форм власності, різного організаційно-правового статусу з урахуванням галузевої належності, розмірів і виробничої структури. Процес оптимізації структури капіталу здійснюється за такого схемою (рис. 1.3).

Процес формування оптимальної структури капіталу підприємства з врахуванням зазначених факторів здійснюється за наступними критеріями:

1) максимізація рівня рентабельності власного капіталу, яка передбачає використання механізму фінансового левериджу. Фінансовий леверидж - це використання підприємством позикового капіталу, яке впливає на зміну доходності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.

Розрахунок ефекту фінансового лівериджу можна проводити за формулою:

ЕФЛ = (1 - Сн) х (ЕР - СРСВ) х (ПК / ВК) (1.1)

де Сн - ставка податку на прибуток;

ЕР - коефіцієнт валової рентабельності активів (економічна рентабельність), %;

СРСВ - вартість позикового капіталу (середня процентна ставка за користування позиковим капіталом), %;

ПК - обсяг використаного позикового капіталу;

ВК - обсяг власного капіталу підприємства.

Економісти вважають, що ефект фінансового важеля повинен дорівнювати в середньому половині рівня економічної рентабельності активів, лише за таких умов підприємство буде спроможне компенсувати податкові вилучення й забезпечити власним коштам гідну віддачу .

2) мінімізація вартості капіталу, заснована на попередній оцінці вартості власного і залученого капіталу та багатоваріантних розрахунках середньозваженої вартості капіталу;

3) мінімізація рівня фінансових ризиків, пов'язана з процессом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових активів підприємства. З цією метою всі активи поділяють на три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів - це незмінна їх частина, яка не залежить від змін обсягу діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного зберігання, довгострокового забезпечення і розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності;

в) змінна частина оборотних активів - варіююча частина оборотних активів, яка пов'язана із збільшенням обсягу випуску продукції відповідно до сезону, необхідністю формування товарних запасів сезонного зберігання, довгострокового завезення і цільового призначення.

Отже, ефективність діяльності підприємства значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи управління структурою капіталу, оскільки необхідний обсяг фінансових ресурсів є важливою умовою сталого економічного зростання. Під час розроблення загальної системи управління підприємством необхідно вибрати таку структуру капіталу, яка дасть змогу знизити до мінімуму середньозважену вартість капіталу, забезпечуючи при цьому достатній рівень ділової активності підприємства.

1.3 Моделі оптимізації структури капіталу підприємства

Для обґрунтування оптимальної структури капіталу використовуються різні моделі.

Найбільшої популярності і застосування у світовій практиці набули статичні моделі структури капіталу, які обґрунтовують можливу оптимальну структуру, що зумовлює максимізацію теперішньої вартості, та формують рекомендації щодо прийняття рішень про вибір джерел фінансування (власні чи позикові кошти), виходячи з оптимальної структури капіталу. Якщо оптимальна структура визначена, то досягнення відповідної пропорції в елементах капіталу має стати метою керівництва і саме в цій пропорції слід будувати фінансову структуру.

До статистичних моделей структури капіталу належать:

1. Традиційний підхід.

До 1958 р. в теорії структури капіталу був поширений підхід, який ґрунтувався на аналізі фінансових рішень. Практика свідчила, що зі зростанням до певного рівня частки позикового капіталу вартість власного капіталу не змінювалася, а потім збільшувалася наростаючими темпами. Вартість позикового капіталу, незалежно від його величини, є нижчою за вартість власного капіталу.

У разі незначного збільшення частки позикових коштів вартість позикового капіталу залишається незмінною і навіть може знижуватися (позитивна оцінка підприємства приваблює інвесторів, і більша величина позики може коштувати дешевше), а починаючи з деякого рівня D*/V (V -- поточна оцінка всього капіталу) вартість позикового капіталу зростає зі збільшенням рівня дохідності, якого вимагають власники позикового капіталу.

З урахуванням того, що середньозважена вартість капіталу визначається на основі вартостей власного та позикового капіталів, а також їх часток у загальній структурі капіталу (WACC = k_d · D/V + k_s · (V - D)/V), то зі збільшенням позикового капіталу з нижчою вартістю середньозважена вартість WACC до певного рівня D* знижуватиметься, а потім зі збільшенням вартості позикового капіталу зростатиме.

Отже, традиційний підхід передбачає, що підприємство, яке залучає позиковий капітал (до певного рівня), оцінюється ринком вище, ніж фірма без позикових коштів довгострокового фінансування.

2. Моделі Міллера - Модільяні

Перша праця Міллера - Модільяні, яка була опублікована у 1958 р., ґрунтувалася на припущенні відсутності податків. 1963 року було оприлюднено другу статтю, де побудова моделі здійснювалася з урахуванням податку, який фірма сплачує з отриманого прибутку. У цій праці автори роблять висновок, що залучення позикового капіталу (позикове фінансування) збільшує вартість фірми, оскільки проценти, які сплачуються за користування позиковими коштами, зменшують величину прибутку до оподаткування і зрештою інвестори отримують більшу частку операційного прибутку фірми [64].

Для підприємства D грошовий потік, який отримують акціонери (ЕВІТ - І) · (1 - t), і грошовий потік, який отримують власники позикового капіталу (І = k_d · D), можна подати в такому вигляді:

ЕВІТ_D = (1 - t) · EBIT + tk_dD = EBIT_О + tk_dD, (1.4)

де tk_dD -- податок, який необхідно було б сплатити з процентних платежів за умови відсутності податкових пільг (у цьому разі економія за рахунок податку).

Отже, ринкова оцінка вартості капіталу (V) дорівнює вартості капіталу за умови 100-процентного власного фінансування плюс поточна вартість податкової економії за рахунок зменшення бази до оподаткування.

Якщо величина позикового капіталу за роками не змінюється, то Ця формула дає змогу розрахувати ринкову вартість підприємства, яке використовує позиковий капітал.

Середньозважену вартість капіталу підприємства, яке використовує фінансовий важіль, можна обчислити за такою формулою:

WACC = k_d (1 - t) D/V + k_sD S. (1.6)

Зростання фінансового важеля веде до зниження середньозваженої вартості капіталу (WACC), і за моделлю Міллера - Модільяні мінімальне значення WACC буде досягнуто за умови 100-процентного позикового капіталу (WACC = k_d (1 - t). Якщо традиційний підхід передбачає, що ціна фірми складається з ринкової оцінки власного та позикового капіталу V = S + D (що перевищує оцінку фірми за моделлю Міллера - Модільяні V = S + tD), то в теорії Міллера - Модільяні доводиться, що така ситуація не є рівноважною з погляду можливості арбітражних операцій. За умови незмінності в часі процентної ставки для позикового капіталу та постійності величини позикового капіталу D значення податкового щита не змінюється за роками і дорівнює Іt. Якщо цей грошовий потік створюється на необмеженому часовому інтервалі, то його поточна оцінка дорівнює tD (PV = It/k_d = (I/k_d)t = Dt).

Таким чином, уведення в модель Міллера - Модільяні податків змінює поведінку інвестора. Парадокс полягає в тому, що на досконалому ринку за умови сплати податків на прибуток та наявності податкового щита ціна фірми максимізується за 100-процентного позикового фінансування (навіть теоретично така ситуація є неможливою і йдеться про максимізацію позикового капіталу до певного рівня).

У другому варіанті моделі Міллера - Модільяні враховано податки, які сплачує підприємство з прибутку, але в ній також не змодельовано оподаткування особистих доходів. У президентському зверненні 1976 року до Американської фінансової асоціації Мертон Міллер представив модель, яка розроблена для того, щоб дослідити вплив позикового фінансування на вартість фірми з урахуванням податків для юридичних і фізичних осіб.

Вартість фірми (капіталу) зі змішаним фінансуванням і з урахуванням податків, які сплачують юридичні та фізичні особи, визначається за формулою (модель Міллера)

У своїй доповіді Міллер доводив, що фірми в цілому повинні емітувати одночасно боргові зобов'язання та акції так, щоб дохід на цінні папери корпорації до оподаткування і податкові ставки на особисті доходи для інвесторів, які придбали такі цінні папери, балансувалися доти, доки не настане рівноважна ситуація [64].

У стані рівноваги 1 - Т_d дорівнювало б (1 - t)(1 - Т_s), так що податкова вигода позикового фінансування для фірм повністю компенсувалася б оподаткуванням особистих доходів і структура капіталу не впливала б на вартість фірми або ціну її капіталу. Таким чином, згідно з твердженням Міллера, висновки, які зроблено для першої моделі Міллера - Модільяні з нульовими податками, є правильними.

Таким чином, у цілому стосовно моделей Міллера - Модільяні можна зробити такі висновки:

за відсутності податків ринкова оцінка фірми не залежить від величини позикового капіталу V_D = V_О. Оптимальної структури капіталу не існує;

за наявності податку на прибуток і відсутності прибуткових податків або за однакового прибуткового оподатковування власників власного і позикового капіталу ринкова оцінка фірми, що використовує позикове фінансування, перевищує оцінку фірми з нульовим фінансовим важелем на величину економії з податку на прибуток -- V_D = V_О + tD. Оптимальна структура капіталу -- 100-процентний позиковий капітал;

за умови введення в модель податків на прибуток T_s і T_d, які відрізняються для власників власного і позикового капіталу, зі зростанням боргу ціна фірми збільшується.

повні витрати банкрутства перевищуватимуть прямі на величину неявних збитків, які акціонери теж відчують за ступенем падіння курсу акцій фірми (втрата іміджу фірми, втрата ділових контактів і можливих нових інвесторів). Залучення позикового капіталу за наявності певних обставин може призвести до фінансових ускладнень і навіть до банкрутства. Крім прямих витрат банкрутства (зниження ліквідаційної вартості активів через економічне знецінення і фізичний знос, через тривалі позови кредиторів, судові витрати, оплати послуг адвокатів і зовнішнього керівника) мають місце непрямі витрати, які виникають ще до оголошення корпорації банкрутом, на стадії фінансових труднощів. До непрямих витрат відносять втрати від неефективних управлінських рішень і втрати від зміни поведінки контрагентів (покупців, постачальників, кредиторів). Такі управлінські рішення можуть обумовити зниження якості продукції, неоптимальне використання необоротних активів (робота на знос без поточного ремонту), свідоме укладення невигідних для фірми контрактів, інтенсивний продаж високоліквідних активів за низькою ціною і т. ін. При цьому метою менеджерів є продовження функціонування підприємств на короткий проміжок часу для пошуку нових місць роботи і збільшення особистих доходів.

Зазвичай у процесі використання тільки власного капіталу витрати, які пов'язані з фінансовими труднощами, є невеликими. Зі зростанням позикового капіталу збільшується ймовірність фінансових проблем і зростання витрат, які пов'язані з їх обслуговуванням.

3. Компромісна модель

На основі компромісної моделі оптимальність структури капіталу визначається співвідношенням вигід від податкового щита (можливості включення плати за позиковий капітал у собівартість) і збитків від можливого банкрутства.

Відповідно до компромісного підходу корпорації варто встановлювати цільову структуру капіталу так, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були однаковими. Загальний висновок з компромісного підходу зводиться до того, що і стовідсотковий позиковий капітал, і винятково власне фінансування є неоптимальними стратегіями фінансового управління.

Динамічні моделі структури капіталу - є другим напрямом теорії структури капіталу.

Ортодоксальна неокласична економічна теорія стверджує, що поведінка економічних суб'єктів (підприємств, індивідів або домогосподарств) спрямована на максимізацію корисності. У деяких випадках максимізація корисності зводиться до максимізації прибутку, наприклад при моделюванні поведінки фірми на товарному ринку або інвестора (юридичної чи фізичної особи) на фінансовому ринку. З таким твердженням можна погодитися тому, що для економічного суб'єкта функція корисності від прибутку монотонно зростає. У найбільш абстрактній формі неокласична теорія описує поведінку ідеалізованих змінних за дуже спрощених умов, а саме:

усі ресурси цілком розподілені і перебувають у приватній власності;

суб'єкти економічних відносин діють, виходячи винятково з міркувань грошової вигоди, а їх переваги стабільні;

немає трансакційних витрат, у тому числі:

інформаційних (отже, всі економічні суб'єкти однаково інформовані);

витрат щодо укладення і контролю за виконанням контрактів, отже, усі контракти цілком укладені і бездоганно виконуються, тобто агенти діють винятково в інтересах принципалів.

З погляду такої теорії реальна економічна поведінка суб'єктів уявляється, принаймні частково, ірраціональною, відповідно необхідними є додаткові гіпотези, щоб прив'язати теорію до феноменів реального світу. Побудова цих гіпотез здійснювалася за кількома напрямами, а саме:

змінювався вид цільової функції економічного суб'єкта (максимізація замінялася пошуком прийнятного рішення);

суб'єктивувалися змінні, які раніше вважались об'єктивними;

стверджувалося, що економічні закони можуть бути застосовні до усередненої, або агрегованої, поведінки;

змінювалися наведені вище умови або аргумент цільової функції (наприклад, максимізація прибутку замінялася максимізацією продажу, темпів зростання розмірів підприємства і т. ін.).

Перший підхід ґрунтується на принципі обмеженої раціональності Г. Саймона і розробляється новими інституціоналістами. Другий підхід пропонує розв'язання проблеми ірраціональності через суб'єктивування таких категорій, як грошова цінність, ризик, імовірність. Цей підхід, зокрема, був описаний у праці Л. Севіджа 1954 року. Класичним прикладом третього підходу може служити гіпотеза раціональних очікувань, прихильники якої стверджують, що поняття «раціональність» має застосовуватися до агрегованої, або усередненої, економічної поведінки.

Зараз домінантним є четвертий підхід. У цілому його логіка полягає у зменшенні абстрактності економічних моделей. У цьому підході невипадково поєдналися зміна умов і зміна аргументу функції. Зміна аргументу цільової функції може бути виведена зі зміни умов. Моделі асиметричної інформації й агентська теорія з'явилися саме в рамках четвертого напряму.

Приймаючи рішення щодо формування оптимальної моделі управління капіталом, необхідно враховувати певні фактори:

- фаза підйому чи спаду ділової активності підприємства;

- специфіка сфери діяльності підприємства;

- схильність керівництва до ризику;

- стабільність обсягів обороту коштів у господарському процесі;

- співвідношення між постійними і змінними витратами;

- стратегічна орієнтація підприємства;

- рівень податкового навантаження;

- рівень відсоткових ставок;

- репутація підприємства, що склалася у фінансових установах, зокрема, кредиторів.

Підприємства можуть використовувати три різні підходи до фінансування різних груп активів підприємства (рис. 1.5).

Активи підприємства	Консервативний підхід	Агресивний підхід	Компромісний підхід
Необоротні активи		ВК + ДЗК	ВК + ДЗК
Постійна частина оборотних активів	ВК + ДЗК
Змінна частина оборотних активів		КЗК
	КЗК



Умовні позначення: ВК - власний капітал; ДЗК - довгостроковий залучений капітал; КЗК - короткостроковий залучений капітал.

1. Консервативний підхід, який передбачає використання власного капіталу і довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів, постійної частини та половини змінної частини оборотних активів.

2. Агресивний підхід, що спрямований на використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань для фінансування необоротних активів та лише половини постійної частини оборотних активів. Змінна частина та половина постійної частини оборотних активів формуються за рахунок короткострокового позикового капіталу.

3. Компромісний підхід, який полягає у фінансуванні необоротних активів та постійної частини оборотних активів за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов'язань. Змінна частина оборотних активів фінансується за рахунок короткострокових зобов'язань.

В залежності від свого ставлення до фінансових ризиків менеджери або власники підприємства обирають один із зазначених підходів до фінансування різних груп активів. Недоліками наведених вище методів є те, що вони враховують обмежену кількість факторів і протилежні за своєю спрямованістю. Так, позитивна дія ефекту фінансового левериджу має наслідком зростання прибутку, який додатково утворюється на власний капітал, проте одночасно призводить до погіршення фінансового стану, а саме порушення умов платоспроможності. До підвищення фінансових ризиків призводить також мінімізація середньозваженої вартості капіталу, що, як і попередній метод, передбачає зростання питомої ваги позикових коштів, вартість яких завжди нижча вартості власного капіталу. На противагу цим двом методам мінімізація рівня фінансових ризиків має на меті підвищення фінансової стійкості підприємства і незалежності від зовнішніх джерел фінансування, але не створює передумов для подальшого розвитку.

Отже, оптимальною структурою капіталу можна вважати таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, яке забезпечить оптимальне поєднання ризику і дохідності для підприємства, максимізує ринкову вартість акціонерного товариства, сприяє підвищенню курсу його акцій і забезпечує високий рівень платоспроможності та фінансової стійкості. Головною умовою формування фінансових ресурсів підприємств за рахунок позикових коштів є залучення капіталу за найменшою вартістю та мінімально допустимим ризиком з метою досягнення максимального прибутку. Серцевина цього процесу - оптимізація структури капіталу, яку проводять за багатьма критеріями з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства за високої рентабельності капіталу.

Таким чином, капітал підприємства, з одного боку, характеризується загальною вартістю засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його майна (активів), а з іншого - капітал становлять джерела фінансових ресурсів, авансованих у фінансово-господарську діяльність підприємства і спрямованих у формування його активів. Тому капітал слід розглядати як одне ціле, застосувавши до його дослідження відтворювальний підхід.

Сутність капіталу виявляється в поєднанні двох його структур - за формою власності (власний і позиковий) і за формою втілення власності в різні види активів - нефінансові (продуктивні) та фінансові. Критерієм поєднання двох структур капіталу є фінансово-економічна рівновага, яка полягає, по-перше, у рівновазі власного капіталу і не фінансових активів і, по-друге, в рівності позикового капіталу і фінансових активів. Такий методологічний підхід до аналізу активів і капіталу робить нерозривним зв'язок між фінансовим та загальноекономічним станом підприємств, між їхнім матеріально-речовим і фінансовим потоками.

Рішення про вибір структури капіталу не можна приймати ізольовано. Воно є частиною стратегії фінансування, в якій враховуються: ринкова позиція підприємства, майбутні інвестиційні можливості, очікувані грошові потоки, дивідендна політика та потреба у фінансуванні.

Висновки до першого розділу

Отже у сучасній фінансовій практиці при визначенні оптимальної структури капіталу фінансовим менеджерам підприємства доцільно застосовувати комбінацію декількох теоретичних підходів, які враховують мінливість різних факторів.

Фінансовий капітал підприємства представляє собою грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства та призначені для покриття потреб у забезпеченні процесу його функціонування. Під структурою капіталу розуміють співвідношення власних та позикових коштів, які підприємство використовує в процесі своєї господарської діяльності.

Багато підходів існує до управління структурою капіталу, серед них розглянуто традиційний підхід, підхід Модільяні - Міллєра, компромісний підхід, який став результатом удосконалення моделей Модільяні - Міллєра, сигнальний підхід, з урахуванням асиметричності інформації, а також підходи провідних вчених-економістів Крейніної, Стоянової, Ковальова.



РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ І ВИВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ ТОВ «МЕТІНВЕСТ - СМЦ»

2.1 Характеристика господарської діяльності підприємства

ТОВ «Метінвест-СМЦ» - найбільша в Україні та швидкозростаюча в Європі мережа сервісних металоцентрів. Компанія реалізує продукцію підприємств групи Метінвест та інших металовиробників України та країн СНД в Україні та Східній Європі з сервісних металоцентрів.

Повна назва організації: Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ»

Вид економічної діяльності: Неспеціалізована оптова торгівля

Адреса: 01015, м. Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15-А.

До мережі ТОВ «Метінвест-СМЦ» входять 11 металоцентрів, розміщених у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Кременчуку, Кривому Розі, Миколаєві, Одесі, Севастополі та Симферополі.

Основний напрямок діяльності ТОВ «Метінвесит-СМЦ» це - надання послуг з кінцевої обробки металопрокату під конкретні заявки покупця - споживача: травлення, холодна прокатка, відпал, гаряче цинкування, промаслювання, різання, координатний розкрій, вирубка, штампування, обробка поверхонь і кромок, фарбування, гнуття і різання труб і арматури, зварювання сіток тощо. Розрізнять три види сервісних металоцентріви від призначення, необхідного устаткування і цільової групи клієнтів, для яких вони відкриваються: СМЦ для листового прокату, СМЦ для сортового прокату і СМЦ для клієнтів, що спеціалізуються на устаткуванні. Сервісні металоцентри з переробки листового прокату призначаються для суднобудування, машинобудування, автомобілів, побутової техніки, а сортові - для будівельного сектора.

Основні ринки збуту: країни СНД: Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова, Росія, Узбекистан; далеке зарубіжжя: Болгарія, Єгипет, Лівія, Сирія, Туреччина, Туніс, Італія, Сальвадор, Судан, Таїланд, Малайзія, Нігерія.