Для планування відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, аналізу ефективності їх використання велике значення має правильний облік та достовірна оцінка вартості основних фондів. Оцінка ОФ здійснюється на основі натуральних та вартісних показників.

Обчислення в натуральних показниках необхідно для визначення кількості і виробничої потужності основних виробничих фондів організації. Цей вид обліку заснований на паспортних даних основних фондів, які фіксують час придбання чи забудови, містять технічні характеристики фондів, а також інформацію про зміну їх стану (ремонт, модернізація, реконструкція і т. ін.).

Натурними показниками є загальна та корисна площа споруди, кількість та загальна потужність по окремих видах і типорозмірах машин, середня їх одинична потужність.

В зв'язку з тривалим функціонуванням основних фондів, поступовим їх зносом в процесі роботи для оцінки основних фондів у вартісному вираженні використовується початкова вартість, відновна вартість і залишкова вартість основних фондів.

Початкова вартість (initial cost) відображає фактичні витрати організації на придбання машин, обладнання, спорудження будинків у цінах року придбання:

Ф_поч = Ф_ф + В_тр + В_м, (1.1)

де Ф_ф - капітальні витрати на придбання нових ОВФ, грн.;

В_тр, В_м - відповідно витрати на їх транспортування і монтаж, грн.

За початковою вартістю основні фонди знаходяться на балансі організації.

Оскільки придбання машин і механізмів, устаткування здійснюється у різний час, то ОВФ виражаються в змішаних цінах, що не дає можливості зіставити їх. Крім того, у первісній вартості не враховуються ремонт і модернізація. Щоб усунути розбіжність в оцінці ОВФ, періодично проводиться їх масова переоцінка, при якій визначається відновна вартість.

Відновна вартість (replacement cost) - це вартість основних виробничих фондів, що приведена до умов і цін року відтворення основних фондів, визначається за формулою:

Ф_в = Ф_поч k + В_р + В_мод, (1.2)

де k - коефіцієнт зміни цін;

В_р, В_мод - відповідно витрати на ремонт і модернізацію, грн.

Залишкова вартість (remaining cost) - відображає вартість основних фондів, яка ще не перенесена на вартість виробленої продукції, характеризує фактичну вартість фондів на момент їх оцінки і дозволяє оцінити якісний стан основних фондів організації:

Ф_з = Ф_поч - З, Ф_з = Ф_в - З, (1.3)

де З - знос (амортизація) основних фондів за роки експлуатації, грн.

Для врахування руху основних фондів підприємства розраховують середньорічну вартість за формулою:

(1.4)

де Ф_поч - вартість ОВФ на початок року;

Ф_введ, Ф_виб - відповідно вартість введених ОВФ та тих, що вибувають;

t_п, t_нп - кількість повних місяців, протягом яких ОВФ використовувались і не використовувалися, відповідно.

Знос основних виробничих фондів

У процесі використання основні виробничі фонди підлягають зносу. Форми зносу бувають:

- фізичний;

- моральний;

- вартісний.

Фізичний знос (the physical tearing down) - це втрата ОВФ початкової вартості в результаті впливу на них природно-кліматичних (атмосферні опади, сонце і т. ін.) і технічних (змінність, експлуатаційне навантаження, якість технічного обслуговування і т. ін.) умов.

Фізичний знос ОВФ визначається за технічним станом на основі експертних оцінок, залежно від строку служби або якості робіт:

- за строком служби рівень фізичного зносу розраховується за формулою:

Зф = (100 - Л) · Тф / Тн, (1.5)

де Л - ліквідаційна вартість ОВФ, у відсотках від їх початкової вартості;

Тф, Тн - відповідно фактичний і нормативний строки служби.

- за даними експертних оцінок технічного стану розраховується за формулою:

, (1.6)

де В_і - вартість і-го конструктивного елемента,

З_і - відсоток фізичного зносу і-го елемента об'єкта,

В-загальна балансова вартість об'єкта.

- залежно від обсягу робіт необхідної якості:

, (1.7)

де Qф, Qн - відповідно фактичне виконання робіт за рік і нормативна потужність ОВФ.

Фізичний знос в кошторисному вираженні відповідає частині вартості фондів, що перенесено на собівартість продукції.

Фізичний знос частково компенсується за допомогою капітальних ремонтів.

Моральний знос (moral tearing down) - це передчасне, до закінчення строку фізичної служби, знецінення ОВФ внаслідок технічного прогресу.

Проявляється тоді, коли ще придатні за своїм матеріальним (фізичним) станом ОВФ стають економічно невигідними порівняно з новими, більш ефективними ОВФ того ж призначення.

Моральний знос проявляється в двох формах.

Моральний знос першої форми виникає в результаті знецінення старих ОФ через зниження витрат виробництва в галузях, що постачають ОВФ. Як результат вартість нових основних фондів тієї ж конструкції є нижчою, ніж була у раніше виготовлених. Тому в процесі їх експлуатації на готову продукцію вони будуть переносити меншу за величиною долю вартості, що робить їх відповідно більш ефективними й стимулює заміну старих фондів новими. Моральний знос першої форми можна визначити за формулою:

%, (1.8)

де Ф_в, Ф_поч - відповідно відновна та початкова вартість ОВФ.

Моральний знос другої форми пов'язаний з появою нової, більш потужнішої та економічної техніки, застосування якої приводить до зменшення відносної користі старих машин і обладнання, потребує заміни та модернізації.

%, (1.9)

де М_с, М_н - відповідно продуктивність старого та нового обладнання.

Загальний моральний знос,

%, (1.10)

В результаті фізичного та морального зносу ОВФ, що брали участь в процесі виробництва, поступово втрачають корисні властивості засобів праці і потребують заміни. Одним із джерел грошових засобів для відтворення ОВФ є амортизація.

Амортизація (depreciation) ОФ - це поступове перенесення вартості засобів праці в міру їх фізичного та морального зносу на вартість виробленої продукції з метою накопичення грошових засобів для поступового відшкодування зношених ОВФ. Повна сума амортизації (А) за весь період експлуатації визначається за формулою:

А = Ф_поч - Л, (1.11)

де Л - ліквідаційна вартість ОФ, тис. грн.

Відповідно річна сума амортизації А^річ

, (1.12)

де Т - строк служби ОФ, що прийнято до розрахунку амортизаційних відрахувань.

Розмір амортизаційних відрахувань визначається за встановленими нормами.

Норма амортизації (rate of depreciation) - це відсоткове відношення річної суми амортизації до початкової вартості ОФ.

, (1.13)

. (1.14)

Відповідно до діючого законодавства (наказ Міністерства фінансів України від 25 листопада 2002 р. №989) [3] амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

- прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

- зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації;

- прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

- кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

- виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Приклад 1. Розглянемо в табличній формі (табл. 1.1), як визначається розмір амортизаційних відрахувань за методом «залишку, що зменшується». Особливістю цього методу є те, що амортизація наступних років нараховується на залишкову вартість попереднього року.

Таблиця 1.1 Розрахунок амортизаційних відрахувань за методом «залишку, що зменшується»

Оборотні засоби

Оборотні засоби (circulating assets) - це авансована підприємством в оборотні фонди і фонди обігу сукупність грошових засобів, яка сприяє їхньому просуванню в процесі кругообігу і забезпечує безперервність процесу виробництва тепла та енергії.

Структура оборотних засобів (structure of circulating assets) - характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, яке виражається у відсотках.

У промисловості 2/3 оборотних засобів (ОЗ) - це оборотні фонди, а 1/3 - фонди обігу (рис. 1.3) [2].

Структура оборотних фондів ТЕС характеризується такими даними, %:

- Виробничі запаси 96

у тому числі паливо 85

запчастини, матеріали, малоцінні предмети 11

- Інші, включаючи витрати майбутніх періодів 4

Джерелом формування ОЗ є власні і залучені засоби.

Власні оборотні засоби (the personal circulating funds) призначені для мінімальних потреб із створення виробничих запасів, запасу по незавершеному виробництву робіт та витратах, для забезпечення нормальної та безперервної роботи підприємства. Джерелами власних оборотних засобів є: статутний капітал, прибуток, додатковий та резервний капітал.

Позиченими засобами (the lent facilities) є засоби, які залучені підприємством із різних джерел фінансування: короткострокові банківські кредити, суми від юридичних та фізичних осіб.

Для забезпечення поступового, безперервного виробничого процесу підприємство повинно мати в своєму розпорядженні виробничі запаси, грошові засоби. Для цього важливо знати мінімально необхідний розмір оборотних засобів, який визначається із розрахунків нормативу власних оборотних засобів у виробничих запасах:

Н=Во Д; (1.15)

де Во - одноденні витрати ОЗ, млн. грн.;

Д - норма запасу, дні.

Норма запасу в днях включає транспортний, підготовчий, технологічний, поточний і страховий запаси.

Транспортний запас враховує період часу від дати сплати платіжної вимоги до дати надходження вантажу на склад.

Норма підготовчого запасу включає час, необхідний для прийому, розвантаження, сортування, складування, комплектації, лабораторного аналізу матеріалу, що надійшов, і визначається за існуючими нормами.

Поточний (складський) запас призначений для забезпечення поточного безперервного виробництва. Розмір поточного запасу залежить від середньоденних витрат та частот поставок, рекомендується брати в розмірі 50% від середньої тривалості інтервалу між двома суміжними поставками.

Страховий (гарантійний) запас призначено для запобігання наслідків можливих перебоїв в постачанні, роботі транспорту і визначається в розмірі 30-50% норми оборотних засобів на поточний запас.

Оборотний запас натурального палива (в тоннах) на електростанції може бути нарахований за формулою:

 (1.16)

де Е_се - середньодобове виробництво електроенергії, кВт/год;

Q_cm - середньодобовий відпуск тепла споживачам, ГДж;

b_e, b_m - питомі витрати умовного палива відповідно на 1 кВт/год виробленої електроенергії та 1 Дж тепла, відпущеного споживачам;

T_n - норма запасу палива на кожну добу;

Q_n - нижча теплота згорання палива, кДж/кг.

Приклад 2. Визначити місячну потребу ТЕЦ у вугіллі, його середній і максимальний запас, якщо період поставки Т = 10 діб, а період зриву поставки - Т_{зрив.пост.} = 3 доби. Для забезпечення добової норми слід використати D =1000 т вугілля, причому його втрати становлять 3% (k_втрат =1,03). Протягом місяця ТЕЦ працює 25 діб.

Розв'язання.

1. Визначаємо мінімальний запас палива:

З_міn = D Т_{зрив.пост.} k_втрат = 1000 3 1,03 = 3 090 т.

2. Визначаємо середній запас палива:

З_сер = З_міn + 0,5 З_{поточн.};

З_{поточн.}= D Т k_втрат = 1000 10 1,03 = 10 300 т.

З_сер = 3090 + 0,5 10300 = 8240 т.

3. Визначаємо максимальний запас вугілля:

З_max = З_міn + З_{поточн.}= 3090 + 10300 = 13390 т.

4. Місячна потреба у вугіллі обчислюється:

13390 25 = 3334 750 т.

Шляхи та показники підвищення ефективності використання ОВФ

Покращення ефективності ОФ енергетики дає можливість виробляти більшу кількість енергії, тепла без додаткових затрат на будівництво нових потужностей, підвищити коефіцієнт активності ліній електропередач, мереж теплопередач, знизити витрати в мережах і при транспортуванні, вивільнити значну кількість енергії, тепла для інших цілей.

Шляхи підвищення ефективності використання ОФ:

- правильне визначення при проектуванні потужності енергопідприємства і його основного обладнання;

- підвищення якості виготовлення обладнання та його монтажу;

- підвищення якості ремонту, скорочення його термінів;

- підвищення якості експлуатації обладнання;

- раціональна робота енергосистеми в цілому;

- підвищення числа годин використання встановленої потужності електростанцій, показників завантаження відборів їх турбін, максимального навантаження ліній електропередач та теплопроводів;

- оптимізація розподілу навантаження і вироблення електро - та теплоенергії.

Показники ефективності використання ОВФ та ОЗ

1. Строк окупності (term of recoupment) - показує через який термін повернуться капіталовкладення в основні фонди (К) за рахунок прибутку (П):

Т = К/ П. (1.17)

2. Рентабельність (profitability) - відношення прибутку до вартості ОВФ (В_ОВФ):

R = П/ В_ОВФ = П/ (Ф_сер +Ф_ОЗ), (1.18)

де Ф_сер, Ф_ОЗ - відповідно середньорічну вартість основних фондів та оборотних засобів, грн.

3. Показник фондовіддачі - відображає ефективність вико-ристання праці, яка уречевлена в основних виробничих фондах і характеризує кількість продукції, що припадає на 1 грн. вартості ОФ. Показник фондовіддачі:

(1.19)

де Q - річний об'єм реалізації, виручки за продану продукцію, грн./рік.

Ф_сер - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

4. Показник фондоємності - показник, обернений до фондовіддачі, показує, яка частина вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. об'єму реалізації:

(1.20)

5. Коефіцієнт екстенсивності (coefficient of extensiveness) - показує використання обладнання в часі:

К_е = Т_Ф/Т_К, (1.21)

де Т_Ф, Т_К - фактичні та календарні години роботи.

6. Коефіцієнт інтенсивності (coefficient of intensity) - показує скільки енергії вироблено фактично (Е_Ф, кВтгод/рік) відносно кількості енергії, яка могла б бути вироблена при роботі із встановленою потужністю (N_у, кВт) за фактично відпрацьовані години (Т_Ф).

К_І = Е_Ф / (N_у Т_Ф). (1.22)

7. Коефіцієнт використання потужності (coefficient of the use of power) - показує ефективність функціонування виробничих фондів і виробничої потужності:

К_В = К_е К_І. (1.23)

8. Показник кількості годин використання встановленої енергетичної потужності:

H = Е_Ф / N_у. (1.24)

9. Фондоозброєність - показує скільки виробничих фондів припадає на 1 робітника із промислово-виробничого персоналу:

Ф_р = Ф_сер / Р, (1.25)

де Р - кількість промислово-виробничого персоналу.

10. Показники енергооснащеності показують озброєність виробничого персоналу:

енергооснащеність - Ф_ре = N_у/ Р; (1.26)

теплоенергооснащеність - Ф_рт = Q_год/ Р, (1.27)

де Q_год - встановлена годинна продуктивність котельні чи максимальне теплове навантаження при теплопостачання зі сторони (від ТЕЦ).

11. Показники енергоозброєності показують річне споживання енергії на одного робітника:

енергоозброєність - W_р = W_рік/ P; (1.28)

теплоозброєність - Q_р = Q_рік/P; (1.29)

паливоозброєність - B_р = B_рік/P; (1.30)

сумарна енергоозброєність - E_р = E_рік/P, (1.31)

де W_р, Q_р, B_р, E_р - річне споживання відповідно електроенергії, теплоти, палива або сумарне енергоспоживання на промисловому підприємстві.

12. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів (coefficient of the use of power) - показує кількість оборотів за певний період часу і показує скільки у вартісному вираженні відпущено готової продукції в розрахунку на 1 грн. ОЗ:

п = В_п / В_ОЗ, (1.32)

де В_п - вартість реалізованої продукції, яка складається із вартості корисно відпущених електроенергії і тепла;

В_ОЗ - середня сума оборотних засобів.

13. Тривалість обороту - показує тривалість одного обороту ОЗ в днях:

Т_об = Т/п, (1.33)

де Т - кількість днів у році.

2. Капітальне будівництво та проектування в енергетиці

Процеси розширення об'ємів виробництва і техніко-економічне удосконалення в різних галузях виробництва визначається в першу чергу реалізацією капітальних вкладень. Капітальні вкладення (capital investments) - це матеріальні ресурси, жива праця в грошовій одиниці на відтворення основних та приріст оборотних фондів, які складаються із затрат на обладнання, монтаж та будівництво.

Теорія та практика енергетичного будівництва виділяє наступні види економічних ефективних шляхів використання капітальних вкладень (КВ) в енергетиці:

1. реалізація досягнень науково технічного прогресу в енергетиці:

- створення та впровадження нових методів отримання та передачі енергії;

- збільшення одиничної потужності енергетичних машин та пропускної властивості ліній електропередач, які базуються на нових принципах отримання та передачі енергії та тепла;

2. традиційні загальноекономічні шляхи збільшення ефективних капітальних вкладень:

- реконструкція та розширення діючих підприємств;

- раціональне розташування енергетичних підприємств і направлень, теплових та електричних мереж.

Співвідношення величин затрат на обладнання, інструмент та інвентар, будівельно-монтажні роботи, проектно-вишукувальні та інші види робіт називають структурою капітальних затрат (structure of capital costs).

Збільшення ефективності капітальних вкладень значно залежить від характеристики їх структури. Чим більша в їх складі питома вага активної частини основних фондів, тим вища ефективність КВ, тому що при цьому більша частка КВ витрачається безпосередньо на ввід виробничих потужностей. Для різних підприємств енергетики структура капітальних затрат здійснюється в широких межах. Якщо на ТЕС частка затрат на обладнання досягає 65%, то на ГЕС вона складає не більше 30%. Для ГЕС велика частка затрат іде на будівельні роботи. На електричних мережах частка затрат на обладнання складає 7 - 30%.

Вартість складових капітальних затрат визначається за допомогою кошторисних нормативів в кошторисній документації [4].

7. Відомість кошторисної вартості будівництва об'єктів та робіт з охорони навколишнього середовища.

Для складання кошторисів існують комп'ютерні програми: «АВК», «Тендер», «Строительные технологии-Смета» та інші.

Програмні комплекси дозволяють не тільки правильно та швидко визначати вартість будівництва, але і випускати документи, які призначені для задоволення виробничих потреб різних користувачів.

Програми дають можливість автоматично перераховувати кошториси, що розраховані за нормативною базою в поточних цінах, можливість створення та ведення власної нормативної бази, забезпечують автоматичний розподіл об'ємів робіт на виконавців.

Стадії проектування

Проектування крупних ТЕС відбувається в три основних етапи:

1. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО);

2. Розробка технічного проекту;

3. Виготовлення робочих креслень.