Економіка енергетики

Розрахункове значення Е_ді порівнюється з його нормативним значенням Е_н, що відповідає нормі доходу на капітал, яка задовольняє інвестора. При Е_ді Е_н приймається більш капіталоємний варіант.

2. Порівняльна величина інтегрального економічного ефекту вкладень - відрізняється від загальної його величини тим, що не враховує незмінні за варіантом складові. Критерієм вибору варіанта є максимум інтегрального ефекту.

(5.14)

3. Суми приведених витрат застосовуються, коли при порівнянні варіанти відрізняються один від одного інвестиційними вкладеннями (К) та експлуатаційними (С, поточними) витратами.

П_і = С_і+ Ен МК_і min, (5.15)

де Е_н - нормативний коефіцієнт економічної ефективності, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

4. Строк окупності додаткових капітальних затрат для певного варіанта обчислюється:

(5.16)

де К₁, К₂ - сума капіталовкладень для першого і другого варіанта, грн.;

С₁, С₂ - собівартість продукції для першого і другого варіанта, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин.

Порівняння варіантів інвестування об'єктів, що мають різні терміни служби

Варіанти вкладання інвестицій в основні фонди, що мають різні терміни служби, при порівнянні слід звести до зіставного вигляду шляхом врахування додаткових інвестицій для того, щоб системи з коротшими термінами служби замінити новими. Розрахунок виконується за такою формулою

t

д = в + Сі/(1+Ем)^і, (5.17)

і=1

де д - приведені витрати на виробництво одиниці продукції об'єкта, що має великий термін служби, грн.;

Сі - річні експлуатаційні витрати у відповідні роки, грн/рік;

t - термін функціонування основних фондів з великим терміном служби, років;

в-обсяги інвестицій в об'єкти з великим терміном служби, грн.

Для основних фондів, що мають короткий термін служби:

t

к = 1 + Кj/ (1+Ем)^j + … + Кm/ (1+ Ем)^m +Сі/ (1+Ем)^і, (5.15)

і=1

де к - приведені витрати на виробництво одиниці продукції об'єкта з коротким терміном служби, грн;

1 - обсяг інвестицій у будівництво об'єкту з коротким терміном служби, грн;

Кj,…, Кm - обсяги інвестицій на зміну основних фондів з короткими термінами служби через j … m років, грн;

Порівняння отриманих результатів дасть змогу вибрати економічно доцільний варіант, на який припадають мінімальні приведені витрати.

Приклад 2. Вибрати економічно доцільний варіант котла опалювального сталевого із двох запропонованих, які відрізняються кошторисною вартістю, експлуатаційними витратами та строками експлуатації.

Варіант 1. При будівництві котельні застосовується котел, термін служби якого становить 24 роки. Кошторисна вартість К1 = 7,5 тис. грн, річні експлуатаційні роботи С1 = 2,5 тис. грн.

Варіант 2. При будівництві котельні застосовується котел, термін служби якого становить 8 років. Кошторисна вартість будівництва К2 = = 3,5 тис. грн. При заміні котла через 8 і 16 років капітальні вкладення з урахуванням витрат на демонтаж старого котла складають: К2 = 5 тис. грн, К3 = 5 тис. грн. Річні експлуатаційні витрати С2 = 1,4 тис. грн.

Розв'язування

При порівнянні варіантів з різними строками експлуатації, різними експлуатаційними та кошторисними витратами найефективніше рішення буде відповідати мінімуму модифікованої суми приведених кошторисно-експлуатаційних витрат.

Для першого варіанта, який має довгі строки експлуатації, приведені витрати розраховуються за формулою (5.14):

Пд = 7,5 + 2,5/ 1,25 + 2,5/ 1,25² + … + 2,5/ 1,25²⁴ = 7,5 + 2,53,98 = = 17,45 тис. грн.

Для другого варіанта, який має короткі строки експлуатації і потребує заміни на 8 та 16 роках, приведені витрати розраховуються за формулою (5.15):

Пк = 3,5 + 5/1,25⁸ + 5/1,25¹⁶ +1,4/1,25 + 1,4/1,25² + … + 1,4/1,25²⁴ = = 3,5 +0,84 + 0,14 + 1,43,98 = 10,05 тис. грн.

Оскільки Пк < Пд, то при будівництві котельні слід застосовувати котел із терміном служби 8 років.

Приклад 3. Шахтна сушарка, яка може працювати на мазуті, природному газі, модернізується на використання лушпиння соняшникового насіння. Витрати мазуту - 0,2 кг/с, природного газу - 0,213 м³/с, лушпиння соняшникового насіння - 0,7 кг/с, відповідно ціна цих видів палива - 0,87 грн/кг, 0,82 грн/м³, 0,02/кг. Модернізація триватиме рік. Вартість обладнання 35,62 тис. грн., виготовлення 1 рік, вартість монтажу 11,22 тис. грн., триватиме 1 рік. Вартість проектних робіт приймаємо 10% від вартості будівельно-монтажних робіт, тобто 0,1 (35,62 + 11,22) = 4,68 тис. грн.

Освоєння проектованого технологічного процесу дасть змогу переробляти щорічно 24640 кг свіжої сировини і виробляти 4928 кг сухопродуктів за ціною 30 грн/кг (середня ціна). Собівартість продукції 23 грн/кг.

Супутні капіталовкладення становлять 1700 грн. щорічно.

Термін експлуатації 5 років. Обчисліть народногосподарський ефект від розробки і використання нової технології у переробній галузі.

Розв'язування

Народногосподарський ефект чи інтегральний ефект (Еінт) за весь термін служби сушарки може бути обчислений як різниця вартісної оцінки результатів (Р) від використання сушарки і вартісної оцінки витрат (К) на її проектування, виготовлення і експлуатацію (В):

Еінт = Р- В-К.

При цьому слід враховувати різночасовість витрат і результатів, які приводяться до одного моменту часу - першого року експлуатації, за допомогою коефіцієнтів дисконтування. Результати виручки від продажу сухопродуктів становлять за рік:

Р₁ = 4,92 30 = 147,6 тис. грн.

За весь термін експлуатації:

Витрати на модернізацію сушарки складаються із витрат на проектування, виготовлення і монтаж обладнання. З врахуванням фактора часу дорівнюють:

К = 4,68 (1+0,2)³ + 35,62 (1+0,2)² + 11,22 (1+0,2) = 72,84 тис. грн.

Річні витрати в процесі експлуатації сушарки становлять

В₁ = 20 4,92 + 1,7 = 100,1 тис. грн.

За весь термін експлуатації:

тис. грн.

Народногосподарський ефект за весь термін служби:

Еінт = 529 - 72,84 - 359 = 97,16 тис. грн.

Визначаємо термін окупності (Т_р) з рівності

.

Підставляючи у цю рівність конкретні дані за певний рік, знаходимо найменшу кількість років, коли ліва частина рівності буде більшою або рівною правій, тобто коли дисконтована прибуткова частина покриє дисконтовану видаткову при коефіцієнтах дисконтування .

Права частина рівняння дорівнює 72,84 тис. грн.

Ліва частина 147,6 - 100,1 = 47,5 тис. грн. - це прибуток за перший рік. На першому році експлуатації не повернуться вкладені кошти на модернізацію. Тому додаємо прибуток за другий рік:

47,5 + (147,6/1,2¹ - 100,1/1,2¹) = 87,08 тис. грн.

Отже Т_р = 2 роки.

Таким чином, за розрахунками економічна ефективність інвестора (E_інт =968,16)0; термін окупності Т_р = 2 роки, а тому проект модернізації сушарки є ефективним.

6. Організація праці та заробітної плати

Персонал всіх промислових, в тому числі і енергетичних, підприємств поділяється на промислово-виробничі, які працюють в основному на забезпечення і обслуговування виробництва і невиробничі, що працюють в житлово-побутових, комунальних, медичних, продовольчих, пожежних службах, в їдальнях, військовій охороні і інших підсобних підрозділах підприємства.

Промислово-виробничий персонал поділяється на експлуатаційний, ремонтний і адміністративно-управлінський.

Для роботи в енергетиці на електростанціях, в мережних та інших підприємствах, що входять до енергооб'єднання, потрібно велике коло різних професій та спеціальностей.

Промислово-виробничий персонал поділяється на такі категорії:

- робочі, які в основному обслуговують промислові процеси, що забезпечують та обслуговують виробництво;

- службовці, які виконують переважно допоміжні і адміністративно-управлінські функції;

- інженерно-технічні робітники (ІТР), які здійснюють технічне, економічне і організаційне керівництво промислово-господарською діяльністю всього енергопідприємства, для чого потрібна вища або середня освіта;

- молодший обслуговуючий персонал (МОП), який виконує допоміжні роботи, як правило не потребує професійної підготовки - прибирання, охорона і т. ін.;

- учні різних спеціальностей і професій, які включають стажерів, тимчасово присланих для освоєння нововведень і т. ін.

Для робочих спеціальностей встановлюються розряди, наприклад слюсар 3-го розряду, електромонтер 5-го розряду. Всього звичайно, згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником, присвоюють шість розрядів - з 1-го по 6-й в порядку зростання кваліфікації.

Інженерно-технічним робітникам звичайно присвоюють такі категорії: інженер 1-ї категорії, інженер-економіст 3-ї категорії, інженер-наладчик 2-ї категорії і т.д. Тут кваліфікація оцінюється в обмеженому порядку - найвища категорія звичайно перша, більші номери - більш низька кваліфікація. В мало яких випадках зустрічається категорія вище 1-ї - «нульова».

Під час енергетичних виробничих процесів неперервного характеру на енергетичних підприємствах і взагалі в енергетиці робота ведеться цілодобово, через що значна частина експлуатаційного персоналу утворює черговий персонал.

Особлива відповідальність за безперебійністю енергозабезпечення приводить до необхідності постійного ремонтного обслуговування енергообладнання, у зв'язку з чим на енергопідприємствах (на електростанціях чи в енергосистемах) знаходиться значна кількість ремонтувальників, число яких інколи досягає 70 відсотків від загального складу енергетичного персоналу.

Організація праці

Будь-яка праця повинна бути певною мірою організована. Є такі основні терміни і поняття з організації праці:

- організація праці (оrganization of labour) - система міроприємств, що забезпечують раціональне використання робочої сили, яка включає відповідно розподілення людей в процесі виробництва, розподіл і кооперацію, методи нормування та стимулювання праці, організацію робочих місць, їх обслуговування і необхідні умови праці;

- розподіл праці (division of labor) - розподілення людей в процесі спільної праці;

- методи праці (methods of labour) - спосіб здійснення процесів праці, що характеризують склад прийомів, операцій і певної послідовності їх виконання.

Будь-яка праця здійснюється на робочому місці - виробничому, робочому чи управлінському, службовому. Незалежно від призначення цього місця воно повинно характеризуватись рядом понять:

- робоче місце (workplace) - зона, обладнана необхідними технічними ресурсами, в якій відбувається трудова діяльність виконавця чи групи виконавців, спільно виконуючих одну роботу чи операцію;

- організація робочого місця (organization of workplace) - система міроприємств щодо обладнання робочого місця ресурсами, предметами праці та послугами, необхідними для здійснення трудового процесу;

- умови праці (terms of labour) - сукупність факторів виробничого середовища, що здійснює вплив на здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

Праця також характеризується інтенсивністю і якістю.

Інтенсивність праці (intensity of labour) - ступінь розтрачання робочої сили за одиницю часу.

Якість праці (quality of labour) - ступінь складності, напруженості і господарського значення праці.

Для забезпечення нормальних умов праці, рівня її продуктивності, а також для планування праці як складової частини виробничо-господарської діяльності, праця повинна нормуватися.

Нормування праці (setting of norms of labour) - встановлення міри затрат праці на виготовлення одиниці продукції чи виробіток продукції за одиницю часу, виконання заданого об'єму робіт чи обслуговування ресурсів виробництва в окремих організаційно-технічних умовах.

Види норм

Норма виробітку (norm of making) - кількість продукції, що вироблена за одиницю часу.

Норма часу (norm of time) - час, що затрачується на виробництво продукції чи виконання одиниці роботи.

Норма обслуговування (norm of service) - кількість обладнання, що обслуговується однією людиною.

Норма чисельності (norm of quantity) - кількість робітників, необхідних для обслуговування певного обладнання чи групи одиниць обладнання.

Як бачимо ці норми утворюють дві пари, де кожна є протилежною відносно іншої: норма виробітку - норма часу, норма обслуговування - норма чисельності.

Для нормування управлінської праці застосовується також норма управління (management norm) - кількість людей, котрими може керувати ефективно один керівник. За психологічно-фізичними можливостями середньостатистичної людини ця кількість становить 7-8 чоловік. Так, якщо в бригаді кількість робітників більше 8, то бригадиру потрібен замісник, який підпорядковується бригадиру й від його імені буде керувати частиною бригади не більше ніж 7-8 підопічних.

Широке розповсюдження отримала бригадна форма організації праці чи колективний підряд. Ефективність такої форми доведена життям, але така організація доцільна тільки там і тоді, де і коли є можливість:

· чітко визначити кінцевий результат трудової діяльності;

· достовірного диференційного обліку цих результатів, затрат сировини, матеріалів і енергії;

· виділити бригаді (колективу) робочу зону і закріпити за нею необхідне обладнання та оснащення;

· безперебійно забезпечувати необхідною сировиною, матеріалами і комплектуючими;

· оцінити прибутковість промислово-господарської виробничої одиниці.

Нормування праці в енергетиці має ряд особливостей, пов'язаних передусім із специфікою (сфери). Так норми виробітку і часу можуть використовуватися тільки в енергоремонтній промисловості і не застосовуються в основній діяльності енергетиків при виробництві різноманітних видів енергії і енергоносіїв, і постачання ними споживачів, оскільки об'єм енергетичного виробництва залежить тільки від споживачів. Але і тут можуть виникнути труднощі при оцінюванні, скільки і яке обладнання повинен обслуговувати один робітник. Для цього застосовуються умовні одиниці: одиниця ремонтної складності енергообладнання, або людино-години чи нормо-години для обслуговування відповідних видів енергетичного обладнання.

Методи нормування праці

Для встановлення трудових норм відпрацьований ряд прийомів і методів, що отримали поширення у вітчизняній науці та практиці. Деякі з них, найбільш трудомісткі та методично складні, застосовуються тільки дослідницькими організаціями, які виконують роботу на замовлення підприємств. Більшість можуть застосовуватись безпосередньо робітниками виробничих підприємств - співробітниками відділів праці і зарплати.

На практиці використовують такі методи нормування праці:

· хронометраж та самохронометраж робочого часу, при якому встановлюються фактичні трудовитрати на проведення різних трудових операцій, пов'язаних з випуском продукції чи виконанням роботи (хронометраж приймається як робочий прийом і в інших методах нормування);

· експериментальний метод, коли норми розробляються при проведенні спеціальних випробувань, яким добровільно піддаються окремі робітники;

· метод моментальних наглядів, який полягає в періодичних записах про характер виконуваних робіт в будь-якому трудовому колективі (бригаді, відділі) і наступній спеціальній обробці цих спостережень, в результаті чого встановлюються норми трудовитрат на виконання певних робіт;

· метод нормування за елементами руху, що являє собою порівняння фактичного часу на виконання окремих рухів (підняв руку, повернувся, нагнувся) з усередненим часом, необхідним виходячи із фізіологічних можливостей людини.

Для підприємств більшості галузей промисловості, в тому числі для енергоремонтного, склад і структура використання робочого часу показані на рисунку 6.1.

Встановлення раціональних норм трудовитрат має велике значення для оцінки і подальшого прийняття мір в цілях підвищення продуктивності праці. Продуктивність праці в більшості сфер промисловості (П_с) встановлюються як відношення річного об'єму виробництва (В) до чисельності промислово-виробничого персоналу (Ч):

П_с=В / Ч (6.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 6.1. Структура і склад робочого часу

Однак в енергетиці визначення продуктивності праці подібним чином нехарактерне, оскільки, як вже говорилось, об'єм виробництва від енергетиків практично не залежить. Так в морозну зиму продуктивність праці для робітників опалювальних котелень буде значно вищою, ніж у теплу, хоча їх фактичні затрати праці не на багато зміняться. Для електростанції можна уявити такий випадок, коли вона стоїть в резерві і не виробляє енергії. Тоді продуктивність праці її робітників рівна нулю.

Більш показовою є оцінка продуктивності праці в енергетиці за коефіцієнтом обслуговування (К_обс):

К_обс =Q_час / Ч або (6.2)

К_обс=Е_обс / Ч, (6.3)

де Q_час - погодинна енергетична продуктивність обладнання, кВт (МВт) Гкал/ч., а також Гкал холоду/год, м³/год;

Е_об - кількість одиниць обслуговуючого обладнання, приведена до загальних одиниць - одиниць ремонтоскладності, людино - чи нормо-годин.

Для інших енергетичних і неенергетичних об'єктів коефіцієнт обслуговування може розраховуватись з використанням інших одиниць, що найбільше підходять до конкретних умов. Так в мережних підприємствах він може мати розмірність км/люд, тобто показує скільки кілометрів мереж обслуговуються одним робітником підприємства. Для наладчиків на заводах цей коефіцієнт може мати розмірність станків/люд, для авторемонтників - авто./люд причому умовних автомашин, усереднених (легкових різноманітного класу, вантажних різної вантажопідйомності) за показниками обслуговування.

Ці показники не залежать від річного виробництва енергії чи енергоносіїв, а оцінюють трудомісткість робіт з підтримки обладнання в постійній експлуатаційній готовності, забезпечення його роботоздатності і потрібної продуктивності.

Заробітна плата на енергетичних підприємствах

Оплата праці в енергетиці така сама, як і в усіх промислових галузях. Тут застосовуються відрядна, погодинна та акордна системи оплати. Відрядна оплата передбачає такі різновиди: пряма відрядна, відрядно-прогресивна і відрядно-преміальна системи. Застосовуються такі форми заробітної плати в тих випадках, коли для кожного робітника можна легко встановити і проконтролювати об'єм виконання ним роботи чи виробіток продукції. В енергетиці це відноситься переважно до ремонтних робіт, при індустріальних методах ремонту, коли основні роботи виконуються в стаціонарних умовах, за типом машинобудівного виробництва.

· Пряма відрядна зарплата - за встановленими ставками за виробництво одиниці продукції чи роботи. Інколи така оплата передбачає виконання встановлених норм виробітку чи часу, і розмір оплати в цілому залежить від об'єму виготовленої продукції чи роботи.

· Відрядно-прогресивна - система включає оплату за визначений, розрахований за нормами, об'єм виготовленої продукції чи виконаної роботи так само, як і при прямій відрядній. Але виробництво продукції чи роботи понад встановлений об'єм оплачуються вже за завищеними ставками. Тоді чим більше перевищуються установлені норми об'єму виробництва, тим вище, з прогресивним зростанням, є заробіток робітника.

· При відрядно-преміальній системі оплати за встановлений об'єм виробіток ведеться по прямій відрядній, але при перевиконанні плану робітникам виплачується премія, причому розмір премії найчастіше встановлюється в установленому розмірі за кожен процент перевиконання завдання понад установлені норми.

На енергетичних підприємствах відрядна форма оплати праці застосовується при ремонті в господарстві, в будівельних підприємствах енергооб'єднань, майже на всіх допоміжних підрозділах, де об'єми виробництва відомі або можуть плануватися, але не можуть використовуватися в основному енергетичному виробництві, оскільки його об'єм від енергетиків не залежить.

Погодинна система оплати праці так само має свої різновиди: проста погодинна (система тарифних ставок чи посадових окладів) і погодинно преміальна. Ця форма оплати праці раніше мала за основу тарифно-кваліфікаційну систему, яка включала єдину тарифну сітку і тарифно-кваліфікаційний довідник, де встановлювалася залежність ступеня складності окремої роботи від рівня кваліфікації робітників, що мають права на виконання цієї роботи.

Система тарифних ставок в недалекому минулому встановлювалася практично для всіх галузей матеріального виробництва одна по всій країні. Зараз ця система, по-перше, носить рекомендаційний характер, і по-друге, передбачає не фіксовані тарифні ставки, а співвідношення між ставками різних розрядів - тарифні коефіцієнти (таблиця 6.1).

Таблиця 6.1. Тарифні коефіцієнти для робітників ремонтників 1-6-го розрядів при погодинній оплаті праці

Розряди	1	2	3	4	5	6
Тарифні коефіцієнти	1,0	1,1	1,21	1,33	1,5	1,71

Єдина тарифна сітка встановлює для кожного розряду робітників мінімальний посадовий оклад, крім того, є ще декілька ступенів оплати.

При погодинній системі оплати праці крім основної заробітної плати передбачена доплата за роботу в нічну зміну, у вихідні та святкові дні і деякі інші.

Погодинно-преміальна система має багато різновидів, різниця між якими в основному зводиться до предмета преміювання. Раніше головним предметом преміювання було виконання планового завдання, яке встановлювалось так, щоб його легко можна виконати і перевиконати, причому в критичних ситуаціях була поширена практика «корегування» планів в сторону зниження. Крім того, було також багато інших показників, що дозволяли претендувати на премії: освоєння нової техніки, економія сировини, матеріалів, енергоресурсів, покращення продуктивності праці, покращення якості продукції чи робіт.

В останні десятиріччя досить широке розповсюдження отримали колективні форми оплати праці, за типом попередніх систем акордної оплати, що передбачається у виняткових випадках - при виконанні понад планових «авральних» робіт. Колективний чи бригадний підряд передбачає оплату кінцевого результату трудової діяльності, для чіткої фіксації якого необхідно виконати ряд умов. Загальний заробіток між членами робочого колективу розподіляється за так званим коефіцієнтом трудової участі (КТУ), який розраховується виходячи із:

· тарифного розряду робітників;

· фактично відпрацьованого часу;

· дотримання трудової, виробничої та технічної дисципліни - відсутність прогулів, виконання норм виробітку, обслуговування і інших норм при встановлених параметрах якості робіт, дотримання передбачених технологічних параметрів виробництва і т.д.;

· надання продуктивно-технічної допомоги іншим робітникам колективу (бригади);

· шефства і наставництва відносно недосвідчених робітників і учнів;

· виконання суспільних, в тому числі і цехових, заводських, муніципальних і навіть державних обов'язків без шкоди для основної роботи.

При будь-якій формі оплати праці загальний фонд формується таким чином:

1) нараховується тарифний фонд заробітної плати (Ф_зп) незалежно від способів його формування;

2) нараховується преміальний фонд (як правило у певному відсотку Р_пр);

3) проводиться нарахування на цю величину єдиного соціального податку (Р_соц), що включає відрахування в фонд соціального страхування, пенсійний фонд і фонд обов'язкового медичного страхування;

4) проводиться нарахування в фонд обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на промисловості і профзахворювань (Р_н.в).

Тоді загальний фонд оплати праці (Ф_оп), що входить в собівартість продукції, утворюється таким чином:

Ф_оп= Ф_зп (1+Р_пр) (1+Р_соц) (1+Р_н.в). (6.4)

В даний час застосовуються такі системи оплати праці:

1) тарифна система (tariff system) - сукупність нормативів, за допомогою яких регулюється рівень заробітної плати різних груп та категорій робітників; складності виконуваної роботи; умов характеру та інтенсивності праці; умов (в тому числі кліматичних) виконання роботи; виду виробництва. Основними елементами тарифної системи є; тарифно-кваліфікаційні довідники, тарифні сітки, тарифні ставки, тарифні коефіцієнти, надбавки і доплати за роботу з відхиленням від нормальних умов праці;

2) безтарифна система (untariff system) - визначення розміру заробітної плати кожного робітника залежно від кінцевого результату роботи всього робочого колективу;

3) система плаваючих окладів (the system of floating salaries) - щомісячне визначення розміру посадового окладу робітника залежно від підвищення (зниження) продуктивності праці на ділянці, що обслуговується робітником, при умові виконання завдання з випуску продукції;

4) система оплати праці на комісійній основі - встановлення розміру заробітної плати у вигляді фіксованого проценту доходу, отриманого підприємством від реалізації продукції (робіт і послуг).

Найбільшого поширення на державних та інших великих підприємствах отримала тарифна система оплати праці.

В умовах ринку, коли підприємство має право саморозпоряджатись заробленими коштами, особливо актуальні питання мотивації праці. Головною умовою високої продуктивності праці на будь-якому підприємстві є ліквідація відчуження персоналу від інтересів підприємства (фірми). Найбільш дієвою господарською мотивацією визнається участь персоналу у власності, прибутках, керівництві. Застосування кожного з цих мотивів окремо також корисно, але значні результати можуть досягатися тільки при такій комплексній заінтересованості робітників.

В нашій країні залежно від способу проведення приватизації підприємства можливі три види участі персоналу у власності:

1) персонал повністю володіє майном підприємства;

2) персонал володіє контрольним пакетом акцій підприємства;

3) персонал володіє частиною акцій, що не складає контрольний пакет.

В енергетиці на даний час трудові колективи володіють в середньому 15% акцій територіального акціонерного товариства енергетики та електрифікації. Світовий досвід показує, що доходи від володіння майном загалом становлять 10-15% сукупного доходу робітника.

Тоді загальний заробіток робітників-акціонерів підприємств, крім основної частини - із фонду оплати праці, може враховувати також преміювання за результатами роботи за рік (так звана «тринадцята зарплата», виплати по дивідендах, доходи від невиробничої діяльності підприємства, участь в діяльності банків, бірж, дивіденди по акціях сторонніх підприємств). Чим сильніша мотивація праці, тим більш високу якість і відповідальність отримує сама праця і, як результат, різко покращуються всі показники промислово-господарської діяльності.

В ідеалі весь трудовий колектив при правильно організованій мотивації праці повинен складати команду однодумців, пов'язаних спільними матеріальними, духовними і моральними інтересами.

Приклад 1

У звітному році обсяг випуску продукції склав 22000 тис. грн./рік, а трудомісткість виробничої програми в цьому році знизилась порівняно з базовим на 950 люд-днів. Річний виробіток в базовому році склав 120 тис. грн./чол. за рік. Визначити виробіток на одного працюючого у звітному році і його відносний приріст, якщо відомо, що в цьому році було 238 робочих днів.

Розв'язання

Можливий приріст продуктивності праці у звітному році можна знайти із залежності:

П = Е_заг/ (Ч_вих - Е_заг) · 100, (6.5)

де Е_заг - економія чисельності працюючих;

Ч_вих - вихідна чисельність працюючих у звітному році.

Вихідну чисельність працюючих у звітному році можна обчислити як відношення обсягу випуску продукції в цьому році до базового рівня виробітку:

22000 / 120 = 183,3 чол.

Економію чисельності обчислюємо як: 950 / 238 = 4 чол.

Тоді відносний приріст продуктивності праці становитиме:

П = 4 / (183,4 - 4) · 100 = 2,25.

Виробіток на одного працюючого у звітному році дорівнює:

120 (100+2,25) / 100 = 122,64 тис. грн./ чол. за рік

Приклад 2

Розрахувати місячну заробітну плату електрослюсаря-погодинника 4-го розряду, що обслуговує лінії електропередач, якщо тарифна ставка складає 3,95 грн./год. Число фактично відпрацьованих днів за місяць - 22 при 8-годинному робочому дні.

Розв'язання

1. Визначаємо кількість відпрацьованих електрослюсарем годин за місяць:

22 дні 8 год = 176 год.

2. Розраховуємо місячну зарплату електрослюсаря-погодинника:

З_см= TU, (6.6)

де З_см - середньомісячна зарплата електрослюсаря;

T - тарифна ставка електрослюсаря 4-го розряду;

U - фактично відпрацьований час.

З_см = 3,95 грн./год. 176 год. = 695,2 грн.

Приклад 3

Визначити змінність роботи цеху, в якому складають малі гідравлічні турбіни. Річне завдання - 500 виробів. Складання проводять на 40 стендах, виробничий цикл його - 320 год. на одному стенді.

Розв'язання

1. Визначаємо загальну трудоємність робіт:

T_з= Т_од N, (6.7)

де Т_з - загальна трудоємність;

Т_од - трудоємність за одиницю продукції (320 годин за умовою задачі);

N - виробнича програма (500 турбін).

Т_з =320 500=160000 нормо-годин.

2. Розраховуємо річне навантаження на один стенд:

, (6.8)

де n - кількість стендів;

(н./год.).

3. Тривалість річного робочого часу для машинобудівного заводу при однозмінному режимі складає 1860 год.

4. Розраховуємо кількість змін:

(змін).

5. Враховуючи можливе перевиконання норм виробітку, приймаємо двозмінну роботу цеху.

Приклад 4

Зміни кадрового персоналу в Обленерго за рік характеризуються такими показниками:

Показники	Значення, осіб
Чисельність працюючих на початок звітного періоду	560
Число прийнятих працівників	110
Число працівників, що вибули	101
У тому числі: - у зв'язку із призовом в армію, переходом на навчання, виходом на пенсію - звільнених за власним бажанням та за згодою сторін - звільнених за порушення трудової дисципліни	42 54 5
Чисельність працюючих на кінець звітного періоду	569

Визначити:

1. Середньооблікову чисельність персоналу за рік;

2. Коефіцієнт обороту з прийому;

3. Коефіцієнт обороту із звільнення;

4. Коефіцієнт змінюваності працівників;

5. Коефіцієнт плинності персоналу.

Розв'язання

1. Визначаємо середньооблікову чисельність персоналу за рік (Ссчп):

(осіб).

2. Визначаємо коефіцієнт обороту З_і прийому (Коб.п):

.

3. Визначаємо коефіцієнт обороту З_і звільнення (Коб.з):

4. Визначаємо коефіцієнт змінюваності персоналу (Кзп_.):

.

5. Визначаємо коефіцієнт плинності кадрів (Кпк):

.

Приклад 5

На ТЕЦ встановлено 250 одиниць технологічного обладнання. Середня категорія складності обслуговування одиниці обладнання:

- механічної частини - 13,5%;

- електричної частини - 5,1%.

Режим роботи обладнання двозмінний. Визначити наявну кількість чергових слюсарів і електриків при нормах чергового обслуговування (кількість обладнання в одиницях ремонтної складності на одного працюючого):

- слюсаря - 400;

- електрика - 800.

Коефіцієнт використання робочого часу - 0,9; виконання норм обслуговування - 1,15.

Розв'язання

1. Наявна кількість робочого персоналу:

- слюсарів осіб.

- електриків осіб.

2. Для оптимізації обслуговування можна організувати двозмінну комплексну бригаду чисельністю 22 особи по 11 в ланці, в т. ч. 8 чергових слюсарів і 3 електрика.

7. Вплив енергетики на навколишнє середовище та Розрахунок платежів за забруднення довкілля

Найбільший вплив на атмосферу чинять [11]:

теплоенергетика 25,7%;

чорна металургія - 23,4%;

нафтовидобувна і нафтохімічна - 13,7%;

транспорт - 11,6%;

кольорова металургія - 11,1%;

гірничодобувна - 7,1%;

підприємства будівництва - 3,4%;

машинобудування - 2,8%;

інші галузі - 1,2%.

Одним із найпотужніших негативних техногенних чинників є енергетика. Основні компоненти, що викидаються в атмосферу при спалюванні різних видів палива в енергоустановках - нетоксичний діоксид вуглецю СО₂ і водяна пара Н₂О. Але, крім них, в атмосферу викидаються дуже шкідливі речовини, такі як оксид вуглецю, оксид сірки, оксид азоту, сполуки свинцю, сажа, вуглеводні, в тому числі канцерогенний бензопірен С₂₀Н₁₂, незгорілі частинки твердого палива тощо. Їх кількість і співвідношення в димових викидах залежить від типу та якості палива (табл. 7.1). Наприклад, при спалюванні вугілля запиленість димових газів ТЕС становить 10 - 50 г./м³, мазуту - 20-50 г./м³.

Таблиця 7.1. Показники забруднення атмосфери ТЕС, г/ кВт год

Забруднювальні речовини	Види палива
	Кам'яне вугілля	Буре вугілля	Мазут	Природний газ
Оксид сульфуру (ІV)	6	7.7	7.4	0.002
Тверді часточки	1.4	2.7	0.7	-
Оксид нітрогену	1	3.45	2.45	1.9
Сполуки флуору	0.05	0.11	0.004	-

Сучасна ТЕС потужністю 2,5 млн. кВт використовує до 20 тис. т вугілля на добу і викидає щодобово в атмосферу 680 т SO₂ і SO₃, вміст сірки в паливі 1,7% - 200 т оксидів азоту; 120-240 т твердих частинок (попіл, пил, сажа) - при ефективності системи пиловловлювання 94-98%. Дослідження свідчать, що неподалік потужної електростанції, яка викидає за добу 280 - 360 т SO₂, його максимальна концентрація з підвітряної сторони на відстані 200 - 500 м, 500 - 1000 м і 1000-2000 м становить відповідно 0,3 - 4,9 мг/м³; 0,7 - 5,5 мг/м³ і 0,22 - 2,8 мг/м³ [12].

При спалюванні твердого палива в котлах ТЕС утворюється велика кількість попелу, діоксиду сірки, оксидів азоту. Переведення котельних установок на рідке паливо суттєво зменшує золоутворення, але практично не впливає на викиди SO₂, оскільки мазути, що використовуються як паливо, містять понад 2% сірки. При спалювані природного газу в димових викидах також є оксиди сірки й азоту. Необхідно відзначити, що найбільша кількість оксидів азоту утворюється при спалюванні рідкого палива.

Способи виробництва паливно-енергетичних ресурсів та вартість виробництва електроенергії за різних технологій наведено в таблиці 7.2.

Таблиця 7.2. Вартість виробництва електроенергії при різних технологіях

Спосіб одержання електроенергії	Вартість електроенергії, цент/кВт год
ТЕС на вугіллі	2
Вітрова енергія	6,4
Геотермальна енергія	5,8
Енергія біомаси	6,3
Газові турбіни з піддувом пари	4,6 - 6,3
Атомні електростанції	12,5
Сонячні батареї з фотоелементами	28,4
Підвищення ефективності використання енергії	2 - 4

Окиси сірки й азоту, що потрапляють у атмосферу внаслідок роботи ТЕС, поєднуючись з атмосферною вологою утворюють дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. Ці дощі мають таку шкідливу дію:

врожайність сільськогосподарських культур знижується на 3 - 8% внаслідок ушкодження листя кислотами;

кислі опади спричинюють вимивання з ґрунту кальцію, калію й магнію, що викликає деградацію фауни та флори;

отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба;

зникнення комах у водоймах призводить до щезнення птахів і тварин, які ними живляться;

прискорюється руйнування будівель, оздоблених мармуром, вапняком;

вдихання людьми повітря, забрудненого кислотними туманами, спричинює захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

Взимку поблизу ТЕС інколи випадає також кислотний сніг. Він є ще більш шкідливим, ніж кислотний дощ. Райони, де випадає такий сніг, одержують одразу чотири - п'ятимісячну дозу забруднення. А під час його танення навесні відбувається процес концентрації шкідливих речовин, тому тала вода інколи містить вдесятеро більше кислот, ніж сніг.

На охорону навколишнього середовища щорічно з бюджету України витрачаються колосальні кошти, яких недостатньо для повного відшкодування збитків. Для оцінки забруднень на природу, людину, будівлю, споруду, сільськогосподарські угіддя використовується показник екологічного збитку [13].

Екологічний збиток (ecological loss) - це фактичні або можливі екологічні та соціальні втрати, що виникають у результаті певних подій або явищ, в тому числі зміни природного середовища, його забруднення.

Прямий збиток виникає внаслідок безпосереднього руйнування матеріальних цінностей, погіршення передумов ведення господарства та впливу на здоров'я людини. При цьому слід розглядати збиток різних часових інтервалів і ступенів впливу.

Непрямий збиток виникає в результаті негативної дії на продуктивні сили суспільства в цілому, в тому числі на людину: спостерігається ріст захворювань, інвалідності.

Фактичні збитки (actual losses) - це втрати і додаткові витрати, які склалися в умовах забруднення середовища.

Можливі збитки (losses are possible) - це збитки, які сформуються в результаті надходження забруднюючих речовин від об'єктів у прогнозованому періоді.

Відвернені збитки (prevention of losses) - це зниження можливих збитків в результаті проектування або проведення заходів із захисту довкілля.

Для оцінки екологічних збитків використовується система показників в натуральній та вартісній формі. Натуральні показники можна привести до вартісних - економічних.

Економічні збитки (economic losses) - комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем і здійснює вплив на головні характеристики виробничої діяльності.

Економічні збитки виконують такі функції:

1) облікову - проявляється у тому, що збитки є мірою оцінки впливу господарської діяльності на середовище;

2) інвестиційну - виходить з того, що яким би чином не оцінювалися економічні збитки, вони завжди визначаються розмірами додаткових вкладень матеріальних і трудових витрат, виступають як поточні витрати та капітальні вкладення;

3) обмежувальну - проявляється в тому, що об'єкти-забруднювачі прямо (у вигляді штрафів) або побічно (у вигляді подорожчання вихідної сировини, підвищення захворюваності працюючих та ін.) відчувають наслідки своєї діяльності. Це потребує відповідних заходів (удосконалення технологій, створення маловідходних виробництв, будівництво очисних споруд та ін.) з метою скорочення негативних наслідків власної діяльності;

4) стимулююча - пов'язана з розглянутою функцією. Різного роду платежі, штрафи стимулюють скорочення забруднення, і відповідно, зменшують витрати об'єктів на компенсацію збитків.

Для регулювання, запобігання економічних збитків існують платежі за забруднення, фінансування заходів для запобігання та ліквідації наслідків забруднення.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому середовищі стягуються з енергопідприємств незалежно від форм власності й відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства. Встановлені такі види платежів за забруднення навколишнього середовища:

- платежі за нормативно-допустиме забруднення, тобто за викиди речовин в межах норм лімітів (ГДВ, ГДС);

- платежі за нормативні постійні та разові викиди;

- штрафні санкції.

Плата за забруднюючі речовини впроваджується з метою економічного стимулювання здійснення природоохоронних заходів, впорядкування джерел їхнього фінансування і кредитування та відшкодування народногосподарських збитків, завданих забрудненням.

Плата за забруднення навколишнього середовища згідно постанові Кабінету Міністрів України №303 від 1 березня 1999 р. [14] встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що здійснюються підприємствами через систему комунальної каналізації;

розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення визначається за формулою:

П_АС = (Н_Бі ? М_Лі + Н_Бі ? М_Пі ? К_П) ? К_Т ? К_інд, (7.1)

де Н_Бі - базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 тонни і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн./т;

М_Лі - маса річного викиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

М_Пі - маса понадлімітного викиду і-ої забруднюючої речовини, т:

М_Пі = М_Ф - М_Лі, (7.2)

М_Ф - фактичний обсяг викиду, т;

К_П - коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид;

К_Т - коефіцієнт, який враховує територіальні особливості:

К_Т = К_НАС ? К_Ф, (7.3)

К_НАС - коефіцієнт, що враховує кількість населення (для м. Іршанськ К_НАС =1), значення наведені в таблиці 7.3;

К_Ф - коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту, його значення в таблиці 7.4 (для м. Іршанськ К_ф =1,25, адже в місті переважають промислові і транспортні функції);

К_інд - коефіцієнт індексації (К_інд = 1).

Коефіцієнт кратності плати за понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин встановлюється Радою народних депутатів базового рівня в межах від 1 до 5.

Таблиця 7.4. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від чисельності жителів населеного пункту

Чисельність населення, тис. чоловік	Коефіцієнт
До 100	1
100,1 - 250	1,2
250,1 - 500	1,35
500,1 -1000	1,55
Понад 1000	1,8

Таблиця 7.5. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від народногосподарського значення населеного пункту

Тип населеного пункту	Коефіцієнт
Організаційно-господарські та культурно-побутові центри місцевого значення з перевагою аграрно-промислових функцій (районні центри, міста районного значення, селища та села)	1
Багатофункціональні центри, центри з перевагою промислових і транспортних функцій (республіканський* та обласні центри, міста державного, республіканського, обласного значення)**	1,25
Населені пункти, віднесені до курортних	1,65

Примітка: * Автономна республіка Крим;

** Якщо населений пункт одночасно має промислове значення та віднесений до курортних, застосовується коефіцієнт 1,65.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення встановлюється на підставі базових нормативів плати за ці викиди та кількості використаного палива за формулою:

П_АП = Н_Бі ? М_і ? К_Т ? К_інд, (7.4)

де Н_Бі - базовий норматив плати за викиди забруднюючих речовин, що утворюються в результаті спалювання 1 тонни і-го пального, грн./т;

М_і - річний обсяг використання пального і-ого виду, т.

Розмір платежів за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти визначаються за формулою:

П_В = (Н_Бі ? М_Лі + Н_Бі ? М_Пі ? К_П) ? К_Р ? К_інд, (7.5)

де Н_Бі - базовий норматив плати за скидання 1 тонни і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн./т;

М_Лі - маса річного скиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;

М_Пі - маса понадлімітного скиду і-ої забруднюючої речовини, т;

К_П - коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди;

К_Р - регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства (таблиця 7.6);

К_інд - коефіцієнт індексації.

У разі скидання забруднюючих речовин в озера ставки нормативів збору за скид забруднюючих речовин у ці водні об'єкти, збільшується у 1,5 раза.

Розмір платежу за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначається за формулою:

П_Від = (Н_Бі ? М_Лі + Н_Бі ? М_Пі ? К_П) ? К_М ? К_О ? К_інд, (7.6)

де Н_Бі - базовий норматив плати за розміщення 1 тонни і-ого виду в межах ліміту, грн./т;

М_Лі - річна маса відходів і-ого виду в межах ліміту, т;

М_Пі - маса понадлімітного річного розміщення відходів і-го виду, т:

К_П - коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення відходів;

К_М - коефіцієнт, що враховує розташування місця (зони) розміщення відходів (таблиця 7.7);

К_О - коефіцієнт, що враховує характер обладнання місця розміщення відходів (таблиця 7.8);

К_інд - коефіцієнт індексації.

Стосовно зборів за забруднення навколишнього природного середовища, це законодавче положення деталізовано в ч. 4 ст. 46 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: «Кошти від збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються між місцевими (сільськими, селищними, міськими), обласними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно 20, 50 і 30 відсотків, а між Київським, Севастопольським міськими та Державним фондами охорони навколишнього природного середовища - у співвідношенні 70 і 30 відсотків».

Таблиця 7.6. Регіональні (басейнові) коефіцієнти

Басейни морів і річок	Коефіцієнт
Азовське море	2
Чорне море	2
Дунай	2,2
Тиса	3
Прут	3
Дністер	2,8
Дніпро (кордон України - до м. Києва)	2,5
Дніпро (м. Київ включно - до Каховського гідровузла)	2,2
Дніпро (Каховський гідровузол включно - до Чорного моря)	1,8
Прип'ять	2,5
Західний Буг та ріки басейну Вісли	2,5
Десна	2,5
Південний Буг та Інгул	2,2
Ріки Кримського півострова	2,8
Сіверський Донець	2,2
Міус	2,2
Кальміус	2,2

Таблиця 7.7. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі

Місце (зона) розміщення відходів	Коефіцієнт
В адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них	3
За межами населених пунктів	1

Таблиця 7.8. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів

Характер місця розміщення відходів	Коефіцієнт
Спеціально створені місця для складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних джерел від забруднення	1
Звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря та водних джерел	3
Місця неорганізованого складування (без відповідного дозволу)	10

Існують крім економічних методів боротьби із забрудненням також організаційні, технологічні та інші методи:

1. Зменшення кількості ТЕС за рахунок вводу в дію більш потужних, забезпечених ефективними системами очищення й утилізації газових і пилових відходів. Одна потужна ТЕС забруднює повітря набагато менше, ніж сотня котельних тієї ж сумарної потужності;

2. Гази ТЕС очищують в спеціальних установках - циклонах, а Франція забезпечує свої потреби в сірчаній кислоті за рахунок утилізації газів ТЕС;

3. З уловленого пилу на деяких ТЕС налагоджено виробництво брикетів, які використовуються як будівельні матеріали;

4. Очистка мінерального палива від піриту (сірчаного колчедану) до його надходження в топки ТЕС зменшує вміст сірчаних окисів на 98 - 99%;

5. Заміна вугілля та мазуту на ТЕС екологічно чистішим газовим паливом. ТЕС, що працює на природному газі, крім СО₂, не викидають у повітря інших забруднювачів.

Перелік літературних джерел

1. Самсонов В.С. Экономика предприятий энергетического комплекса: Учеб. для вузов / В.С. Самсонов, М.А. Вяткин. - 2-е изд. - М.: Высш. шк., 2003. - 416 с.: ил.

2. Милосердов В.О. Економіка енергетичного виробництва. Ч. 1: Навчальний посібник. - Вінниця: ВНТУ, 2004. - 86 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Основні засоби» // Бухгалтерський облік і аудит. - 2002. - №12. - С. 33-36.

4. ДБН Д.1.1 - 1 - 2000. Правила визначення кошторисної вартості будівництва

5. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни «Економіка енергетики» для студентів спеціальності 7.090510 - «Теплоенергетика» денної та заочної форми навчання / Уклад. Ля - люк О.Г. - Вінниця: ВНТУ, 2007. - 46 с.

6. Галузеві методичні рекомендації з формування собівартості, передачі та постачання електричної і теплової енергії / Затверджено наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.01 р. №47. Розроблено Київським Державним інститутом економіки хімічної промисловості. - Львів, 2001. - 101 с.

7. Федишин Б.П. Економіка енергетики: Навчальний посібник для студентів енергетичних спеціальностей вищих навч. закладів. - Тернопіль: Астон, 2003. - 160 с.

8. Можаева С.В. Экономика энергетического производства: Учебное пособие 3-е изд., доп. и перераб. - СПб.: Изд-во «Лань», 2003. - 208 с., ил.