Особливості планування економічної діяльності підприємства

Статті доходів і витрат	Рядок	Сума, тис. грн.
І. Надходження
А. Від основної діяльності
1. Доходи від реалізації продукції, робіт, послуг	1	1700
2. Інші операційні доходи	2	400
Підсумок по розділу А	3	2100
Б. Від фінансових операцій
1. Доходи від участі в капіталі	4	100
2. Дивіденди і проценти одержані	5	250
3. Доходи від інших фінансових операцій	6	40
Підсумок по розділу Б	7	390
В. Від іншої звичайної діяльності
1. Доходи від реалізації фінансових інвестицій	8	70
2. Доходи від реалізації необоротних активів	9	10
3. Доходи від реалізації майнових комплексів	10	-
4. Інші доходи від звичайної діяльності	11	30
Підсумок по розділу В	12	110
Г. Від надзвичайних подій
1. Відшкодування збитків від надзвичайних подій	13	-
2. Інші надзвичайні доходи	14	-
Підсумок по розділу Г	15	-
Всього надходжень	16	2600
ІІ. Витрати
А. За основною діяльністю
1. Витрати на реалізовану готову продукцію, роботи, послуги	17	1000
2. Адміністративні витрати	18	300
3. Витрати на збут	19	150
4. Інші операційні витрати	20	50
Підсумок по розділу А	21	1500
Б. За фінансовими операціями
1. Втрати від участі в капіталі	22	80
2. Проценти за користування кредитами	23	200
3. Інші фінансові витрати	24	20
Підсумок по розділу Б	25	300
В. За іншою звичайною діяльністю
1. Витрати за реалізованими фінансовими інвестиціями	26	60
2. Витрати за реалізованими необоротними активами	27	-
3. Витрати за реалізованими майновими комплексами	28	30
Підсумок по розділу В	29	90
Г. За надзвичайними подіями
1. Втрати від стихійного лиха	30	-
2. Втрати від техногенних аварій	31	10
3. Інші надзвичайні витрати	32	-
Підсумок по розділу Г	33	10
Усього витрат	34	1900
ІІІ. Фінансові результати
Фінансовий результат (ряд. 16 - ряд. 34)	35	700
Податок на прибуток	36	190
Результат від основної діяльності (ряд. 3 - ряд. 21)	37	600
Результат від фінансових операцій (ряд. 7 - ряд. 25)	38	90
Результат від іншої звичайної діяльності (ряд. 12 - ряд. 29)	39	20
Результат від надзвичайних подій (ряд. 15 - ряд. 33)	40	-10

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

Згідно з вимогами до форми фінансового плану господарських товариств, державна частка у яких перевищує 50%, фінансовий план має включати такі розділи:

1) джерела надходження і формування коштів;

2) приріст активів організації;

3) повернення залучених коштів;

4) витрати, пов'язані із внесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів;

5) покриття збитків минулих періодів.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин. Підприємства, які не складають бізнес-плану, виручку від реалізації визначають методом прямого рахунку, виходячи із запланованого обсягу асортименту виробів, або з допомогою укрупненого методу. Підприємства, які працюють з бізнес-планом, виручку від реалізації відображають у "Прогнозі обсягів реалізації". У процесі складання плану доходів та витрат необхідно перевірити взаємну узгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходів та витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в другому розділі плану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору). Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі буде відсутній. У другому розділі з'являться збитки в сумі перевищення витрат над виручкою. Після визначення всіх статей плану доходів та витрат та підведення підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками другого розділу плану доходів та витрат. Сальдо всіх надходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства. Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянути витрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів. Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув'язка кожного виду витрат з джерелом фінансування. Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою по кварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їхнього витрачання за видами діяльності.

Зміст і значення оперативного фінансового плану.

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану. Це пов'язано з тим, що фінансове забезпечення підприємницької та інвестиційної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Виділяють такі види оперативних фінансових планів:

1) баланс надходжень і видатків коштів (або план доходів і витрат);

2) платіжний календар;

3) кредитний план;

4) касовий план.

Річний фінансовий план (план доходів та витрат грошових коштів) характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінансово-господарської діяльності. Він є орієнтиром для фінансової роботи підприємств у плановому році. Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою доцільно складати баланс грошових надходжень - оперативний фінансовий план (табл. 5).

Таблиця 5. Баланс надходження коштів організації (оперативний фінансовий план) на 20__ р.

Місяць

Надходження

Витрати

Чисті грошові надходження (1) - (2)

Залишок на початок місяця

Залишок на кінець місяця (3) + (4)

Резерв

Надлишок або дефіцит (5) + (6)

1

2

3

4

5

6

7

План

Фактично

План

Фактично

План

Фактично

План

Фактично

План

Фактично

План

Фактично

План

Фактично

Січень

Лютий

Березень і т.д. Всього за квартал, рік

Баланс надходжень коштів показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, - забезпечити залучення коштів.

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання (табл. 6).

Таблиця 6. Платіжний календар за _________ 20__ року

№ з/п	Статті	План	Факт	Відхилення
	Надходження
1	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) від основної діяльності
2	Виручка від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, непотрібних і зайвих залишків сировини і матеріалів
3	Штрафи, пені та інші надходження від застосування економічних санкцій
4	Надходження від реалізації цінних паперів і валюти
5	Дивіденди, відсотки, прибутки від цінних паперів і депозитів
6	Надходження від погашення дебіторської заборгованості
7	Кредити отримані
8	Аванси отримані від покупців, замовників
9	Надходження від орендної плати
10	Отримана безповоротна фінансова допомога
11	Цільові надходження
12	Кошти, що надходять для формування статутного фонду
13	Інші надходження
	Усього надходжень
	Видатки
1	Платежі, пов'язані із задоволенням негайних потреб
2	Заробітна плата і прирівняні до неї платежі
3	Платежі в бюджет, усього
	у тому числі
	акцизний збір
	ПДВ
	податок на прибуток
	податок на землю
	податок із власників транспортних засобів
	інші податки і збори
4	Внески в пенсійний фонд
5	Внески на обов'язкове соціальне страхування і страхування на випадок безробіття
6	Інші відрахування в позабюджетні фонди
7	Оплата за товарно-матеріальні цінності
8	Оплата рахунків за отримані послуги підрядчиків за виконання капітальних робіт
9	Погашення кредиторської заборгованості
10	Погашення термінових позик банку
11	Погашення прострочених позик банку
12	Погашення довготермінових позик банку
13	Сплата відсотків за кредит
14	Авансові платежі
15	Орендна плата
16	Платежі за векселями
17	Виплата дивідендів
18	Інші видатки
	Усього видатків
	Перевищення надходжень над видатками
	Перевищення видатків над надходженнями
	Залишок коштів на початок року
	Залишок коштів на кінець року

У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді. Складення платіжного календаря дає змогу виявити недостатність коштів, з'ясувати причини такого становища, визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

Важливе місце в оперативній фінансовій роботі підприємства займає своєчасне погашення кредиторської, а також своєчасне стягнення дебіторської заборгованості. На підприємстві має бути організований повсякденний оперативний контроль за платежами та надходженням матеріальних цінностей, виконанням фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками. Необхідно періодично перевіряти дебіторську заборгованість за даними бухгалтерського обліку та звітності, інвентаризації. Дебіторська заборгованість, утворена в межах узгодженого сторонами строку оплати, є нормальним явищем у фінансово-господарській діяльності.

Кредитний план - це документ усталеної форми, який відображає стан розрахунків між підприємством і його позичальниками, кредитними і фінансовими установами, що надали йому кредити і позики.

Дебіторська заборгованість, яка перевищує погоджені строки платежів, знижує платоспроможність підприємств. Саме тому необхідно ретельно аналізувати стан заборгованості кожного суб'єкта господарювання за такими статтями: розрахунки з покупцями, з підзвітними особами, з іншими дебіторами; векселі одержані; аванси видані; бюджетні платежі, платежі із соціального страхування, з оплати праці. При цьому слід ураховувати реальні умови, а тому доцільно розглянути:

* який відсоток неповернення дебіторської заборгованості припадає на одного або кількох головних боржників;

* імовірність погашення дебіторської заборгованості, строки її виникнення, а також питому вагу простроченої заборгованості;

* питому вагу векселів у загальному обсязі дебіторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість у складі залучених коштів займає суттєве місце. Якщо кредиторська заборгованість підприємства виникає в процесі господарських зв'язків з іншими господарськими суб'єктами в межах нормального документообігу та встановлених форм розрахунків, то вона не суперечить чинному законодавству і не може справити негативний вплив на фінансовий стан інших суб'єктів господарювання. Якщо ж кредиторська заборгованість виникла внаслідок порушення правил розрахунків та кредитування, то вона призводить до фінансових ускладнень в інших підприємств.

Прострочені постачальникам платежі найчастіше виникають тоді, коли на підприємстві не налагоджено чіткої фінансової роботи: оборотні кошти заморожені в дебіторській заборгованості або в наднормативних, непрокредитованих банком товарно-матеріальних цінностях; розмір власних оборотних коштів недостатній та не покриває необхідної мінімальної потреби підприємства в них для забезпечення поточної діяльності. Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується.

За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства. Отже, постійний оперативний контроль, який здійснюється з допомогою платіжного календаря, є надзвичайно важливим засобом виконання поточного фінансового плану - плану доходів і витрат підприємства.

Касовий план - це план обороту готівки, який необхідний для контролю за надходженням і використанням готівки. Його складають 1 раз на кварталі передають до банку, з яким організація уклала угоду про розрахунково-касове обслуговування.

Визначення потреби у фінансових ресурсах (в оборотних коштах).

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

* умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

* організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

* умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Прямий метод визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70-80% загальних витрат за статтею в цілому.

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

В складі оборотних коштів найбільшу частку займають виробничі запаси, які створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів (Нок)визначається з формули:

Hок = O х N,

де Нок - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів (тис. грн.);

О - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.);

N - норма оборотних коштів (днів).

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво і-ого кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у і-ому кварталі планового року на 90.

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника До споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва (Ннв) визначається з формули:

Ннв = З * Д * К,

де З - одноденні витрати за планом і-ого кварталу, тис. грн.;

Д - тривалість виробничого циклу, днів;

К - коефіцієнт зростання витрат.

Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.

Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у і-ому кварталі планового року на 90.

Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей. Якщо кількість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об'єднати продукцію в групи, а потім на цій підставі визначити середньозважений показник. Його величину розраховують, виходячи з частини окремих видів або груп виробів у загальному обсязі продукції, що випускається, за плановою собівартістю.

Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції. Послідовність і темпи зростання витрат у різних виробництвах різні. Вони залежать від особливостей продукції, що виробляється, технології та організації виробництва. Що більше витрат припадає на перші дні циклу, то вищим є коефіцієнт зростання витрат і більшим - норматив оборотних коштів.

Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули:

К=(А+ 0,5Б)/(А+Б),

де А - витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу;

Б - наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.

До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу.

До наступних витрат відносять усі інші витрати - заробітну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (Нгп) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю:

Нгп = 3*Р,

де 3 - одноденний випуск продукції в і-ому кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);

Р - норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів).

Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк. Час на окремі операції визначається розрахунковим способом.

За великої номенклатури продукції, що випускається, норма оборотних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена стосовно норм для груп продукції, які включають не менше 70-80 % запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів поширюється на всю готову продукцію на складі.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини:

1) до першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив);

2) до другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.

На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.

Планування прибутковості організації.

При формуванні плану прибутку організації виділяють 2 стадії:

1) пасивну - яка передбачає розрахунок прибутку в результаті здійснення операційної та інших видів діяльності організації;

2) активну - яка передбачає коригування результатів пасивної стадії через виявлення і реалізацію резервів підвищення прибутковості організації.

При плануванні прибутку організації використовують 3 методи:

1) метод прямого розрахунку;

2) метод визначення прибутку за показником витрат на 1 грн. реалізованої продукції;

3) аналітичний (економічний) метод.

Метод прямого розрахунку для планування прибутку є найпоширенішим на підприємствах на сьогоднішній день. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Сутність його в тому, що прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції (Свир і).

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника (Цгурт і )).

Попер = ,

де п - кількість видів виготовлюваної продукції;

Ni - кількість виготовлюваної продукції і-ого виду;

Пі - прибуток від реалізації і-ого виду виготовленої продукції (Пі = Цгурт і - Свир і).

Приклад 1.

Підприємство планує реалізувати 400 виробів. Собівартість одного виробу 12 грн. Ціна виробу 15 грн.

1 варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу 3 грн. (15 грн. - 12 грн.). Прибуток від реалізації всіх виробів 1200 грн. (400 * 3 грн.).

2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів 6000 грн. (400 · 15 грн.). Собівартість реалізованих виробів 4800 грн. (400 · 12 грн.). Прибуток від реалізації виробів 1200 грн. (6000 грн. -- 4800 грн.).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Метод планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Цей укрупнений метод може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Приклад 2.

Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді, -- 82 коп. (розраховується діленням собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на 2 коп. Обсяг реалізації продукції в періоді, що планується, в оптових цінах -- 1100 тис. грн.

1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, -- 80 коп. (82 коп. - 2 коп.). Собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, -- 880 тис. грн. (1100 тис. грн. · 0,80 грн.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді -- 220 тис. грн. (1100 тис. грн. -- 880 тис. грн.).

2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, -- 80 коп. (82 коп. - 2 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, -- 20 коп. (100 коп. -- 80 коп.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. · 0,20 грн.).

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Аналітичний (економічний) метод планування прибутку може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція -- це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція -- це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

1) визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

2) порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

3) виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

4) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток -- це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Приклад 3.

Базова рентабельність визначається діленням базового прибутку (30 000 грн.) на очікувану собівартість продукції за період, що передує плановому (150 000 грн.).

Базова рентабельність становитиме 20% (30 000 : 150 000 * 100%).

Собівартість порівнянної продукції в періоді, що планується, -- 160 000 грн. Зниження собівартості продукції в періоді, що планується, -- 1%.

Відтак собівартість порівнянної продукції в плановому періоді, виходячи із собівартості попереднього періоду, дорівнюватиме 158 400 грн. (160 000 : (100% - 1%) · 100%).

Прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в періоді, що планується, проти попереднього дорівнюватиме 1600 грн. (160 000 грн. - 158 400 грн.).

Прибуток від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, виходячи з рівня базової рентабельності, становитиме 31 680 грн. (158 400 грн. * 20% : 100%).

Різниця 1680 грн. (31 680 грн. - 30 000 грн.) -- це збільшення прибутку від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, унаслідок впливу такого чинника, як збільшення обсягу випуску продукції.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Приклад 4.

Собівартість непорівнянної продукції, що планується до випуску і реалізації, -- 25 000 грн. Середня рентабельність продукції на підприємстві в поточному періоді -- 20%. Прибуток становитиме 5 тис. грн. (25 тис. грн. * 20% : 100%).

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

ПРП = ПЗПП + ПВП - ПЗКП,

де ПРП -- прибуток від реалізації продукції;

ПЗПП -- прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

ПВП -- прибуток від випуску продукції;

ПЗКП -- прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується.

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.

8. Діагностика банкрутства і планування фінансового оздоровлення організації

Оцінка ймовірності банкрутства.

Банкрутство (фінансовий крах, розорення) -- це визнана арбітражним судом нездатність боржника в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями і (чи) виконувати обов'язки зі сплати інших обов'язкових платежів.

Основною ознакою банкрутства є нездатність організації забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання терміну платежу. Після закінчення цього терміну кредитори дістають право на звертання в арбітражний суд про визнання організації-боржника банкрутом.

Банкрутство зумовлене самою сутністю ринкових відносин, пов'язаних із невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком утрат. Передумови банкрутства різноманітні: це результат взаємодії численних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

Зовнішні фактори:

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміна кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однією з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для організації.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розрив економічних зв'язків, утрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний уклад суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Внутрішні фактори:

1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів організації, її виробничої потужності і як наслідок високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й виникає його дефіцит. Це змушує організацію залазити в борги і може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура організації, яка платить із запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує організацію саму залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності з вивчення ринків збуту продукції, формування портфеля замовлень, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, вироблення цінової політики.

7. Залучення позикових засобів в оборот організації на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниження рентабельності господарської діяльності і здатності до самофінансування.

8. Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше, ніж обсяги продажів. Виникає потреба в залученні короткострокових позикових засобів, що можуть перевищити чисті оборотні активи (власний оборотний капітал), внаслідок чого організація потрапляє під контроль банків та інших кредиторів і може постати перед загрозою банкрутства.

Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. За даними країн з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою, розорення суб'єктів господарювання на 1/3 пов'язане із зовнішніми факторами і на 2/3 -- із внутрішніми.

Необхідно розрізняти поняття "неплатоспроможність" і "банкрутство".

Неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. [2, c.550]

Основними інформаційними джерелами оцінки ризику банкрутства організації є форми фінансової звітності: Баланс (Ф №1), Звіт про фінансові результати (Ф №2), Звіт про Рух грошових коштів (Ф №3), Звіт про власний капітал (Ф №4), Примітки до річної фінансової звітності (Ф №5).

Основними завданнями проведення оцінки ризику банкрутства організації є такі:

- встановлення задовільності або незадовільності структури балансу;

- встановлення зв`язку між оцінкою структури балансу та фінансовим станом організації;

- оцінка ліквідності та платоспроможності організації;

- оцінка фінансової стійкості організації;

- оцінка потенційного банкрутства за системою формалізованих критеріїв: коефіцієнтом Бівера, індексом Альтмана, показником діагностики платоспроможності Конана і Гольдера, тестами на імовірність банкрутства Лису і Таффлера, моделлю Спрінгейта оцінки нестабільності фінансового стану оранізації;

- оцінка потенційного банкрутства за системою неформалізованих критеріїв.

Методика оцінки ризику банкрутства за коефіцієнтом поточної платоспроможності.

Для прогнозування й оцінки можливого банкрутства економічного суб'єкта передбачена система коефіцієнтів для визначення незадовільності балансу неплатоспроможних організацій, основними з яких є коефіцієнт покриття (КП), коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (К3).

Коефіцієнт покриття (КП) є одним з основних показників оцінки ліквідності та платоспроможності організації, він показує, скільки гривень поточних активів організації припадає на одну гривню поточних зобов'язань. У європейській обліково-аналітичній практиці визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання. Якщо для організації відношення поточних активів і поточних зобов'язань нижче за 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки організація не в змозі оплатити свої зобов`язання. Зменшення за аналізований період величини загального коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: зменшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов'язань.

КП = (ЛА1+ЛА2+ЛА3) / (ЛП1+ЛП2), або КП = ПА / ПЗ.(17.1)

Перша група (ЛА1) містить у собі абсолютно ліквідні активи, такі, як готівкові кошти і короткострокові фінансові вкладення .

До другої групи (ЛA2) відносяться швидко реалізовані активи: дебіторська заборгованість, яка буде погашена за умовами договорів, і векселі одержані.

До третьої групи повільно реалізованих активів (ЛА3) запаси (сировина и матеріали, незавершене виробництво тощо) та інші оборотні активи (зокрема, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув), витрати майбутніх періодів.

ПА - поточні активи; ПА = ЛА1+ЛА2+ЛА3.

ЛП1 - найбільш термінові зобов'язання (поточні зобов'язання за розрахунками); ЛП2 - короткострокові та середньострокові зобов'язання перед банками; ПЗ - поточні зобов'язання;

ПЗ = ЛП1+ЛП2

Для прогнозування і оцінки потенційного банкрутства економічного суб'єкта, окрім наведених, можна використовувати й інші показники оцінки ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності тощо.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (К3) встановлює частку власного оборотного капіталу у власному капіталі (його рекомендоване значення коливається від 0,1 до 0,3).

Методика оцінки ризику банкрутства організації за системою формалізованих критеріїв (Z-моделей).

Для прогнозування і оцінки потенційного банкрутства економічного суб'єкта, окрім системи коефіцієнтів для визначення незадовільності балансу неплатоспроможної організації, оцінки її ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності тощо, необхідно використовувати й інші показники (критерії) оцінки ризику банкрутства, розроблені зарубіжними вченими. До системи основних формалізованих критеріїв або моделей діагностики банкрутства належать: коефіцієнт Бівера; Z-рахунок Альтмана; показник діагностики платоспроможності Конана і Гольдера; тести на імовірність банкрутства Лису та Таффлера; модель Спрінгейта.

Розглянемо процедуру оцінки ризику банкрутства за Z-рахунком Альтмана.

Ця методика запропонована в 1968 р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом (Edward I. Altman). В різних літературних джерелах використовують такі назви: індекс кредитоспроможності, індекс Альтмана, індекс Z, п'ятифакторна модель Альтмана).

Для розрахунку даного показника в результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів щодо 66 організацій було відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільш характеризують прибутковість капіталу та його структуру із різних позицій. Розрізняють двох- та п'ятифакторну моделі Z-рахунку Альтмана. Двофакторна модель імовірності банкрутства (індекс Z) визначається за допомогою коефіцієнту покриття (Кп) і коефіцієнту автономії (Кавт):

Z = - 0,3877 -1,0736 Кп + 0,0579 Кавт.

Для організацій, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50 %, Від'ємні значення Z свідчать про зменшення імовірності банкрутства. Якщо Z>0, то імовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням значення Z.

Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка Z = ± 0,65).

Для того, щоб прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують п'ятифакторну модель Z-рахунку:

Z = 1,2 х K1 + 1,4 хК2 + 3,3 х К3 + 0,6 х К4 + 0,999 х К5 (17.3)

де К1, К2, К3, К4, K5 - коефіцієнти:

У моделі, що розглядається, перший фактор характеризує платоспроможність організації; другий і четвертий - відображають структуру капіталу; третій - рентабельність активів; п'ятий - оборотність засобів.

Константи 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 0,999 - вибрані емпірично на підставі статистичних даних про банкрутство організацій за 22-річний період.

Значення Z < 2,70 означає можливість банкрутства організації в майбутньому, a Z>2,71 - достатню стійкість фінансового стану економічного суб'єкта.

Залежно від фактичного значення Z-рахунку ступінь можливості банкрутства організації можна поділити за декількома групами (табл. 7).

Таблиця 7. Рівень імовірності банкрутства

Значення Z-рахунку	Імовірність банкрутства
1,80 і менше	дуже висока
Від 1,81 до 2,70	висока
Від 2,71 до 2.90	існує можливість
2.91 і вище	дуже низька

Якщо отримане в результаті зроблених розрахунків значення Z-рахунку складає менше 1,80, то це свідчить про нераціональне розміщення капіталу організації.

Точність прогнозу в цій моделі протягом одного року становить 95 %, двох років - 83 %. Це досить висока точність, але недолік моделі полягає у тому, що її доцільно використовувати лише щодо великих компаній-емітентів, акції яких котируються на фондових біржах.

Використовуючи моделі Альтмана, можна зробити наступні висновки:

=> показники, які є складовими Z-рахунку адекватно характеризують фінансову стійкість організації: при негативному співвідношенні є індикатором імовірності банкрутства;

=> порівнюючи отримані результати із середньогалузевими показниками, можна дійти висновку про ступінь фінансової стійкості організації.

В іншій літературі наводяться інші константи в моделі Альтмана (0,717; 0,847; 3,107; 0,42; 0,995), трохи змінені формули коефіцієнтів (К1, К2, К3, К4, K5) та інша константа порівняння Z = 1,23, і вказується, що ці коефіцієнти і константи є більш адаптованими для оцінки діяльності вітчизняних організацій.

Планування фінансового оздоровлення підприємства.

Економічна сутність санації підприємств.

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства. Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів. Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

Зарубіжні економісти (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг) вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.