Особливості планування економічної діяльності підприємства

Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє своєчасному виявленню і встановленню причин відхилень фактичних витрат від діючих норм основних витри та кошторисів витрат на обслуговування виробництва й управління.

Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій застосовується єдина номенклатура статей витрат.

Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не входять до витрат виробництва, якщо такі перевитрати пов'язані із зловживаннями, нестачами, крадіжками, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає відокремлений облік витрат по кожному з видів перевезень (робіт, послуг) у розрізі статей витрат. Об'єктом обліку і калькулювання при застосуванні цього методу є окремі види перевезень (робіт, послуг), а калькуляційними одиницями - відповідні одиниці їх виміру. Калькулювання собівартості перевезень пасажирів, багажу і пошти та перевезень вантажів на залізничному транспорті виконується тільки управлінням залізниці згідно з інструкцією з калькулювання собівартості перевезень на залізничному транспорті.

Об'єктами калькуляції собівартості перевезень на залізничному транспорті є: вантажні перевезення; пасажирські перевезення; перевезення багажу та вантажобагажу; перевезення пошти. .

За одиницю калькуляції собівартості перевезень вантажу, багажу та вантажобагажу приймається 10 тонно-кілометрів, пасажирів - 10 пасажиро-кілометрів, пошти - тонно-кілометрів поштових вагонів.

Найважливішим етапом калькулювання перевезень на залізничному транспорті є розподіл експлуатаційних витрат між видами перевезень, видами сполучень та видами тяги. Розподіл витрат проводиться кожним структурним підрозділом (господарем) залізниці за окремими статтями чи групами статей.

2. Планування амортизаційної політики в організації

Знос і амортизація основних засобів.

Основні засоби протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів розуміють явище поступової втрати своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до зменшення їх реальної вартості - економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних засобів впливають їхня надійність та довговічність, способи використання (екстенсивний чи інтенсивний), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Техніко-економічне старіння основних засобів - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передусім знаряддям праці та транспортним засобам і пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично-спрацьованих і технічно-застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відновлення їх вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація - систематичний розподіл вартості активу, яка амортизується протягом строку корисної експлуатації активу.

Амортизація основних засобів - це процес перенесення авансової раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних засобів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичуються у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує для відновлення основних засобів.

Методи нарахування амортизації

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" рекомендовано нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими методами:

1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується однаковими частками протягом усього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.

Перевагами прямолінійного методу є, передусім, простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації по кожному із звітних періодів, що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується.

Прямолінійний метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів, як нерухомість.

Недоліки цього методу полягають у тому, що при його застосуванні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення затрат на ремонт в останні роки експлуатації основних засобів порівняно з першими; 2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості (Лв) об'єкта на його первісну вартість (Пв):

,

де п - кількість років корисної експлуатації.

Метод зменшення залишкової вартості засновується на тому, що новий об'єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації, і тому економічно обґрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об'єкта і поступове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у випадку, колі передбачається наявність ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та подвоєної річної нормі амортизації. Річна норма визначається діленням 100 на кількість років корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів;

4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років - це сума порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт (наприклад, число років 5, сума чисел років дорівнює: 1+2+3+4+5= 15),

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та прискореного зменшення залишкової вартості - є методами прискореної амортизації основних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальні сума грошових коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що входить до собівартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. При цьому в останні роки експлуатації цих об'єктів, коли збільшуються витрати на їх утримання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що балансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;

5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконання робіт (виготовлення продукції та надання послуг) можуть бути визначені достатньо точно.

Розглянемо механізм нарахування амортизації основних засобів за вказаними методами:

1. Прямолінійний:

Ра = (Пв - Лв) / Кв,

Ра = 1/ Кв * Ва,

Ра = Ва / Кв,

Ра = На * Ва,

На = 1 / Кв.

2. Зменшення залишкової вартості:

Ра=1-,

Ра = На * 3в.

3. Прискореного зменшення залишкової вартості:

Ра = 1 / Кн * Зв,

Ра = 1 / Кв * 2 * Зв,

Ра = 2 На * Зв.

4. Кумулятивний:

Ра = (Пв - Лв) * ( Кв - Ке) / Сркв,

Ра = Ва - (Кв - Ке) / Сикв,

Ра = Ва * Кк,

Кк = (Кв - Ке) / Сркв.

5. Виробничий:

Ра = (Пв - Лв) / Но * Ор,

Ра = Ва / Но * Ор,

Ра = Вс * Ор,

Ма = (Пв - Лв) / Но * Ом,

Ма = Ва / Но * Ом.

Ма=Вс х Ом,

Вс = (Пв - Лв) / Но.

При використанні методів нарахування амортизації основних засобів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості і кумулятивного щомісячна сума амортизації визначається за розрахунком:

Ма = Ра / 12,

де Ра - річна сума амортизації; Ма - місячна сума амортизації; Пв - первісна вартість об'єкта;

Лв - ліквідаційна вартість об'єкта; Кв - очікуваний термін корисного використання об'єкта;

Кк - кумулятивний коефіцієнт; Ва - вартість об'єкта, що підлягає амортизації; На - норма амортизації на рік;

Вс - виробнича ставка амортизації; Зв - залишкова (балансова) вартість;

Кн - коефіцієнт прискореного зменшення залишкової вартості; Ке - кількість років експлуатації об'єкта;

Сркв - сума чисел років корисного використання об'єкта основних засобів; Но - нормативний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство передбачає зробити, використовуючи об'єкт;

Ор - річний обсяг продукції (робіт, послуг), виготовленої з використанням об'єкта;

Ом - місячний обсяг продукції (робіт, послуг), виготовленої з використанням об'єкта.

Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. З 1 квітня 2011 р. змінився порядок нарахування амортизації основних засобів. П. 145.1.5 податкового кодексу України (ПКУ) визначає такі методи нарахування амортизації ОЗ (табл. 1).

Таблиця 1. Методи нарахування амортизації ОЗ

Метод нарахування	Формула розрахунку річної суми амортизації
Прямолінійний	Ділення вартості, що амортизується, на строк корисного використання
Зменшення залишкової вартості	Добуток залишкової вартості на початок звітного року (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації) на річну норму амортизації.
	Річна норма амортизації (%) , Лв - ліквідаційна вартість, Пв - первісна вартість, n - кількість років експлуатації.
Прискорене зменшення залишкової вартості	Добуток залишкової вартості на початок звітного року (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації) на річну норму амортизації. (застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів ОЗ, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби))
	Річна норма амортизації обчислюється відповідно до строку корисного використання і подвоюється.
Кумулятивний	Добуток вартості, що амортизується, на кумулятивний коефіцієнт, де Кумулятивний коефіцієнт = відношення кількості років, що залишаються до кінця строку використання, до суми чисел років його корисного використання
Виробничий	Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) на виробничу ставку.
	Виробнича ставка = відношення вартості, що амортизується, до загального обсягу продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

В наступній таблиці (див. табл. 2) наведено класифікацію ОЗ та інших необоротних активів за групами, а також мінімально допустимі строки їх амортизації. Також вказано методи амортизації, що можна застосувати до окремих груп ОЗ відповідно до п. 145.1 ПКУ.

Таблиця 2. Групи основних засобів та методи їх амортизації

Група ОЗ та інших необ. активів	Групи	Мінім. допустимі строки корисного використання, років	Методи нарахування амортизації
			Прямолінійний	Зменшення залишкової вартості	Прискорене зменшення залишкової вартості	Кумулятивний	Виробничий
1	земельні ділянки*	-	-	-	-	-	-
2	капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15	+	+	-	+	+
3	будівлі,	20	+	+	-	+	+
	споруди,	15
	передавальні пристрої	10
4	машини та обладнання	5	+	+	+	+	+
	з них: ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інф. системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в т.ч. стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 грн.	2
5	транспортні засоби	5	+	+	+	+	+
6	інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4	+	+	-	+	+
7	тварини	6	+	+	-	+	+
8	багаторічні насадження	10	+	+	-	+	+
9	інші основні засоби	12	+	-	-	-	+
10	бібліотечні фонди**	-
11	малоцінні необоротні матеріальні активи**	-
12	тимчасові (нетитульні) споруди	5	+	-	-	-	+
13	природні ресурси*	-	-	-	-	-	-
14	інвентарна тара	6	+	-	-	-	+
15	предмети прокату	5	+	-	-	-	+
16	довгострокові біологічні активи	7	+	+	-	+	+

Примітки:

* На ОЗ груп 1 та 13 амортизація НЕ нараховується (п.145.1.7 ПКУ).

** Малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди (групи 10 та 11) бухгалтер може амортизувати на свій розсуд одним з цих методів:

- у 1-му місяці використання об'єкта в розмірі 50% вартості, яка амортизується, та решта 50% - у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом,

- або в 1-му місяці використання об'єкта в розмірі 100% його вартості (п. 145.1.6 ПКУ).

Специфіка нарахування амортизації різними способами.

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами (за умови незмінності первісно визначених облікових оцінок).

Прослідкуємо це на прикладі підприємства. Підприємство придбало виробниче обладнання:

1) первісна вартість - 25000 грн.;

2) очікуваний строк корисного використання обладнання - 6 років;

3) ліквідаційна вартість обладнання - 1500 грн.

4) очікуваний обсяг продукції, яку буде вироблено з використанням даного обладнання - 36800 кг.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

І. Розглянемо специфіку використання податкового методу зменшення залишкової вартості.

Відповідно до п.8.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду.

В нашому прикладі обладнання належить до третьої групи. Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 %

Як бачимо накопичена амортизація (знос) за шість років незначно перевищила половину первісної вартості об'єкта (59,9 %). Для ліквідаційної вартості це забагато.

ІІ. Податковий метод прискореної амортизації.

Як уже зазначалось, підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів третьої групи, придбаних після набуття чинності Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” за такими річними нормами: 1рік -15%, 2 рік -30%, 3 рік - 20%, 4 рік -15%, 5 рік -10%, 6 рік -5%, 7 рік - 5%. Амортизація нараховується від первісної вартості об'єктів основних засобів.

ІІІ. Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

За цим методом витратами поточного періоду впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об'єкта основних засобів, що амортизується.

Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

За рік в нашому випадку це становитиме (25000 - 1500) : 6 =3916 грн.(табл. 13.3). Суму нарахованої амортизації також можна розраховувати як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об'єкта у відсотках: 1/6 х 100 % = 16,67 %.

Звідси річна сума амортизації дорівнює: (25000 - 1500) х16,67 % = 3916 грн.

Ця сума амортизації з року в рік, впродовж строку корисного використання об'єкта, включатиметься у витрати підприємства і відображатиметься у Звіті про фінансові результати. На цю суму рівномірно збільшуватиметься накопичена амортизація (знос) і відповідно зменшуватиметься залишкова вартість об'єкта основних засобів, які відображаються у Балансі підприємства.

Цей метод використовується для тих об'єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби і для яких основним чинником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.

Він найбільш поширений у світі і порівняно з іншими методами амортизації найбільш простий у застосуванні. Використання цього методу цілком виправдане за умови, коли не існує ймовірність швидкого морального старіння.

До таких засобів відносять будівлі, споруди, більшість видів виробничого устаткування, інструментів, приладів. Хоча ігнорується те, що з часом ступінь зношеності основних засобів зростає і вони потребують більших витрат на обслуговування та ремонт.

ІV. Виробничий метод.

Цей метод базується на тому, що амортизація об'єкта залежить в основному від інтенсивності його використання. Він застосовується, як правило, до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Він ґрунтується на тому, що величина амортизації є результатом експлуатації об'єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому продукції. Тому для визначення потрібно мати дані про розрахунковий сумарний обсяг продукції у натуральних показниках за весь строк корисного використання і фактичний обсяг одиниць продукції у конкретному періоді. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка визначається діленням різниці первісної та ліквідаційної вартості об'єкта на очікуваний загальний обсяг продукції з використанням даного обладнання. Нарахування за виробничим методом можна вважати обґрунтованим у разі, коли фактично отриманий дохід від використання основного засобу дійсно пов'язаний з обсягом виробництва за його допомогою у кожному обліковому періоді. При використанні цього методу амортизація виробничого обладнання розглядається як змінні витрати, оскільки їх сума змінюється прямопропорційно до кількості одиниць виготовленої продукції. Цей метод доцільно використовувати, наприклад, для амортизації вантажних автомобілів. Він ефективний також для амортизації тих основних засобів та нематеріальних активів, які можуть самостійно виконувати конкретний визначений обсяг робіт.

В нашому випадку виробнича ставка: Виробнича ставка = (25000-1500):36800 = 0,64 грн. за кг.

З 1 липня 2000 року, з набуттям чинності довгоочікуваного Положення (стандарту) 7 “Основні засоби” підприємства України здобули право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Серед таких методів є методи прискореної амортизації. Використання методів прискореної амортизації дозволить підприємствам швидше оновлювати виробничий апарат, матеріально-технічну базу підприємства, підвищувати та на цій основі збільшувати якість і конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках. Прискорена амортизація відображає процес зносу основного капіталу, активізує виведення з експлуатації фізично та морально спрацьованого обладнання, відповідає розширенню самостійності підприємств і розвитку ринкових відносин, виконує завдання прискореного оновлення основного капіталу.

V. Метод зменшення залишкової вартості.

Згідно з цим методом річна сума амортизації визначається як добуток річної норми амортизації на залишкову вартість об'єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

Річна норма амортизації = ,

де Т - кількість років корисного використання об'єкта основних засобів.

В нашому випадку річна норма амортизації 34 %.

Порівняно складніші математичні підрахунки норми амортизації дадуть змогу отримати більш точний, систематичний і раціональний метод розподілу вартості основних засобів. Єдине, що ліквідаційна вартість повинна бути трохи більшою від нуля.

VІ. Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об'єкта. У зарубіжній практиці його ще називають методом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік

Цей метод обмежує свободу вибору прискорення вітчизняним бухгалтерам. Водночас надання такого права, як зазначають фахівці, збільшує суб'єктивізм в обліку.

VІІ. Кумулятивний метод.

Метод полягає в тому, що для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт.

У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання дорівнює 1+2+3+4+5+6=21. Кумулятивний коефіцієнт становить для першого року, другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого відповідно 6/21, 5/21,4/21, 3/21, 2/21, 1/21.

Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація). Кумулятивний метод є простим і раціональним, забезпечує повне відшкодування вартості об'єкта, що амортизується, але має певний недолік, який зарубіжні вчені вважають значним. За цього методу не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.

Ми розглянули всі рекомендовані Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” методи нарахування амортизації основних засобів та методи встановлені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Виходячи з цього можна зробити висновки:

* прямолінійному методу нарахування відповідають наступні фактори, що впливають на очікуваний спосіб отримання економічних вигод:

а) виробництво різнорідної продукції,

б) рівномірна експлуатація об'єкта,

в) незначний моральний знос;

* методу зменшення залишкової вартості:

а) об'єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,

б) швидкий фізичний і моральний знос,

в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного відновлення основних засобів;

* кумулятивному методу:

а) об'єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,

б) швидкий фізичний і моральний знос,

в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискорення оновлення основних засобів;

* методу прискореного зменшення залишкової вартості:

а) об'єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,

б) швидкий моральний та фізичний знос,

в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного оновлення основних засобів;

* виробничому методу:

а) об'єкт використовується для виробництва одного виду продукції або надання тих самих послуг;

б) строк корисного використання об'єкта безпосередньо визначається його ресурсом: кількістю випущених за його допомогою одиниць продукції т.п.;

в) нерівномірність експлуатації об'єкта;

г) кількість планової і випущеної продукції з його використанням надійно вимірюється;

д) роль морального зносу незначна;

* методу зменшення залишкової вартості (податковий):

а) не враховує строків експлуатації,

б) не враховує фізичного і морального зносу,

в) не враховує виробничих чинників використання основних засобів і розрахований тільки для цілей оподаткування;

* методу прискореної амортизації (податковий):

а) розрахований в основному для цілей оподаткування,

б) недопрацьований нормативно.

Докладний аналіз цих методів приводить до висновку, що між деякими з них немає суттєвої відмінності, як в теоретичному плані, так і за практичними результатами, що може бути підставою для їх скорочення. Йдеться про метод прискореного зменшення залишкової вартості та метод зменшення залишкової вартості. Цей метод не повністю відповідає своїй назві і його використання зумовлює потребу в коригуванні нарахування амортизації в останні роки строку експлуатації. Метод прискореного зменшення залишкової вартості відповідає своїй назві лише за умови невеликих строків експлуатації і за досить значної ліквідаційної вартості. Коли ж ліквідаційну вартість приймають такою, що вона рівна нулю, умов для застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості практично не залишається.

Крім того, не відомо як бути, коли ліквідаційна вартість об'єкта має від'ємне значення, тобто витрати переважають над доходами від ліквідації та за умов тривалого строку використання об'єктів, а також інфляційних процесів, досить складно реально підрахувати вартісне значення ліквідаційної вартості. Слід враховувати, й те що, ліквідаційна вартість об'єктів може мати різну величину залежно від того, будуть об'єкти реалізовані чи ліквідовані, що наперед невідомо. При ліквідації обладнання доходом є вартість одержаного від ліквідації металолому, дорогоцінних металів, запасних частин та ін., а при реалізації цих об'єктів - реалізаційна вартість об'єкта. Тому необхідна методика розрахунку ліквідаційної вартості об'єктів необоротних активів.

Положенням (стандартом) БО 7 передбачено те, що підприємства самостійно вирішують, який один метод нарахування амортизації вони вибирають , велике економічне значення має визначення строків корисного використання об'єктів, формування їх вартості, яка амортизується. Було б доцільно визначити, чи має право підприємство одночасно використовувати різні методи нарахування амортизації до різних груп, об'єктів основних засобів в експлуатації.

Згідно ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” амортизація не нараховується на невиробничі об'єкти основних засобів, а нараховується при цьому знос. У п.24 П(С)БО 7 вказано, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід враховувати фізичний та моральний знос, що передбачається. Відповідно до вимог нового Плану розрахунків за національними стандартами, критерій використання основних засобів у господарській діяльності підприємств не впливає на джерело нарахування амортизації (зносу), тобто в будь-якому разі суми зносу (нарахованої амортизації) відносяться на витрати звітного періоду. У податковому обліку змін з цього питання не відбулося, тобто амортизація виробничих основних засобів враховується при визначені суми оподаткованого прибутку, а невиробничих основних засобів не враховується. Позитивним є те, що у випадку коли обрані підприємством методи амортизації не відповідають очікуваним економічним вигодам від використання об'єкта, П(С)БО 7 дозволяє їх переглядати. Таке коригування вважається зміною облікової оцінки, яка не потребує коригувань за попередні роки. Коригування здійснюється через зміну норми амортизації відповідно до прийнятого в результаті перегляду методу амортизації. При розрахунку скоригованої норми амортизації за вартість об'єкта основних засобів приймається залишкова вартість на момент коригування. Зміна методу нарахування амортизації розкривається у Примітках до фінансової звітності.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку вимагають послідовного від одного періоду до іншого застосування методів амортизації. Виняток становлять лише випадки, коли зміна обставин виправдовує зміну методу амортизації.

3. Планування інвестиційної діяльності та інноваційного розвитку організації

Методи оцінки ефективності інвестицій.

Головним елементом інвестиційного аналізу є оцінка ефективності інвестиційних проектів, яка є основним важелем у вірному виборі з декількох інвестиційних проектів найбільш ефективного.

Методи оцінки інвестиційних проектів не в усіх випадках можуть бути єдиними, так як інвестиційні проекти досить суттєво розрізняються по масштабам затрат, термінам їх корисного використання, а також по позитивним результатам.

Методи оцінки інвестицій, які не включають дисконтування (статистичні методи):

1. Метод, який базується на розрахунку термінів окупності інвестицій;

2. Метод, який базується на визначенні норми прибутку на капітал;

3. Метод, який базується на розрахунку різниці між сумою доходів і інвестиційними витратами за весь термін використання інвестиційного проекту, який відомий під назвою cash-flow або накопичене сальдо грошового потоку;

4. Метод порівняльної ефективності приведених витрат на виробництво продукції;

5. Метод вибору варіантів капітальних вкладень на основі порівняння маси прибутку (метод порівняння прибутку).

Статистичні методи поділяються на методи абсолютної ефективності (1 і 2) та методи порівняльної ефективності варіантів капітальних вкладень (3, 4, 5).

Методи оцінки інвестицій, які базуються на дисконтуванні:

1. Метод чистої приведеної вартості або чистого дисконтованого доходу, або чистого приведеного ефекту, або інтегрального ефекту;

2. Метод внутрішньої норми прибутку;

3. Дисконтований термін окупності інвестицій;

4. Індекс доходності;

5. Метод ануїтету (щорічний платіж).

Метод оцінки ефективності інвестицій виходячи з термінів їх окупності

Термін окупності інвестицій - це час, який потрібний для того, щоб окупити інвестиції в інноваційний проект з врахуванням початкових капітальних вкладень. Термін окупності (Ток) застосовують тоді, коли немає впевненості в тому, що інноваційні проекти будуть реалізовані, і тому інвестор не ризикує вкладати власні кошти на довгий термін.

При рівномірному надходженні коштів термін окупності розраховується наступним чином:

Ток = К / ГП; ГП = Пч + А; Пч = П * (1 - Н);

Ток = Іп / П * (1 - Н) + А; Ток < Тео,

де Іп - початкові інвестиції в інновації, грн.;

ГП - щорічні грошові потоки протягом терміну окупності, ГП = Пч + А, грн.;

А - амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів протягом терміну окупності, грн.;

Пч - чистий прибуток (надходження) протягом терміну окупності, грн.;

П - прибуток протягом кожного інвестиційного проекту, грн.;

Н - норматив податку на прибуток, в долях од.

Тео - термін експлуатації проекту.

Метод оцінки інвестицій по нормі прибутку на капітал (без дисконтування грошових потоків).

Сутність методу полягає в визначенні відношення між доходом від реалізації інвестиційного проекту і вкладеним капіталом або розрахунку відсотка прибутку на капітал.

Найбільш загальним підходом при розрахунку норми прибутку на капітал є визначення поняття “грошовий потік” як суми прибутку і амортизації. В другому випадку при розрахунку норми прибутку на капітал в розрахунок приймається чистий дохід, тобто дохід після сплати податків і відсотків за кредит. В третьому випадку в розрахунок приймається чистий прибуток, тобто прибуток після вирахування амортизації. В четвертому випадку під доходом розуміється загальна маса прибутку.

Розрахунок норми прибутку на капітал може проводитись двома способами.

1. Розрахунок базується на загальній сумі початкового вкладеного капіталу, який складається з затрат на придбання і встановлення основних засобів і збільшення оборотного капіталу, який необхідний для реалізації інвестицій.

2. Визначається середній розмір вкладеного капіталу протягом всього терміну дії інвестиційного проекту. В цьому випадку враховується скорочення капітальних вкладень в основні засоби до їх остаточної вартості. Тому для розрахунку норми прибутку на капітал можна використовувати формули (1) або (2).

Нпк = ((УГП / Тео) / Іп) * 100 (1)

Нпк = ((УГП / Тео) / (Іп + Іост) / 2) * 100 (2)

Іост = Іп - З,

де Нпк - норма прибутку на капітал, %;

УГП - сума річних грошових потоків за весь термін використання інвестиційного проекту, грн.;

Тео - термін використання інвестиційного проекту, років;

Іп -початкові вкладення на реалізацію інвестиційного проекту, грн.;

Іост - остаточна вартість вкладень, грн.;

З - сума зносу основних засобів, які входять в першочергові вкладення, за весь термін використання інвестиційного проекту, грн.

Норма прибутку на капітал показує доцільність проведення того чи іншого варіанту і допомагає приймати управлінські рішення. Вирішальним фактором при виборі вірного рішення по інвестиційному проекту є досягнення намічених цілей (підвищення рентабельності продукції).

Максимізація норми прибутку на капітал не завжди є головною ціллю керівництва фірми. Звідси треба тяжіти до запланованого рівня норми прибутку на капітал, а не максимально можливого.

Метод cash-flow або накопиченого сальдо грошового потоку.

Методика обрахунку накопиченого ефекту полягає в наступному:

1. Розраховується грошовий потік від операційної діяльності по роках використання інвестиційного проекту. Під операційною діяльністю розуміємо отримання чистого доходу від використання інвестиційного проекту. Чистий дохід включає суму чистого прибутку і амортизації по роках використання інвестиційного проекту.

2. Розраховується сальдо інвестиційної діяльності підприємства, як алгебраїчна сума надходжень і відтоків грошових засобів, обумовлених реалізацією інвестиційного проекту. Методика обрахунку сальдо інвестиційних потоків залежить від співвідношення власних і позичених засобів (коштів). На позичені засоби слід враховувати розрахунок % по кредиту, суми самого кредиту і термінів його погашення.

3. Перед розрахунком грошового потоку від операційної діяльності перш необхідно розрахувати базу оподаткування і податкові вирахування по кожному терміну використання інвестиційного проекту.

4. Розраховується розмір щорічного платежу в рахунок погашення кредиту. Він визначається таким чином, щоб сальдо між чистим доходом від операційної діяльності, з однієї сторони, і сумою відсотків за кредит, а також щорічним розміром погашає мого кредиту, з другої - мало нульове або позитивне значення.

5. Розраховується сумарне сальдо грошового потоку по інвестиційній і операційній діяльності кожного року використання інвестиційного проекту.

6. Розраховується сальдо накопиченого грошового потоку від інвестиційної і операційної діяльності накопиченим підсумком, починаючи з “нульового року”, коли були здійснені інвестиційні витрати і, закінчуючи останнім роком використання інвестиційного проекту.

7. Приймається управлінське рішення про доцільність реалізації інвестиційного проекту (того варіанту капітальних вкладень), який забезпечує отримання максимальної суми накопиченого ефекту за весь термін використання інвестиційного проекту.

Методи порівняльної оцінки ефективності інвестицій (капітальних вкладень).

З метою техніко-економічного обґрунтування нової техніки використовується підхід, що ґрунтується на критерії мінімум приведених витрат, який розраховується за формулою:

Ві = Сі + Ен * Кі min,

де Сі - витрати виробництва (собівартість варіанта);

Ен - нормативний коефіцієнт капітальних вкладень;

Кі - інвестиції по даному варіанту.

Основними перевагами цього підходу є його простота та логічність, однак цей показник ґрунтується на дещо „ідеальних” умовах, які за ринкових умов не є реальними.

Дана методика не враховує можливості зміни в умовах реалізації інвестиційного проекту, динаміку цін на сировину, матеріали, енергоносії, і в остаточному варіанті - на продукцію. Тому найбільш важливими для обрання інвестиційних проектів є фінансово-економічні критерії, а саме показники абсолютної ефективності, що дають можливість оцінити кожен інноваційний проект окремо, без вирішення проблем розподілу ресурсів між альтернативними варіантами.

Абсолютна ефективність оцінюється за такими показниками:

- вартість проекту та джерела його фінансування;

- чиста поточна вартість;

- рентабельність (віддача капітальних вкладень);

- внутрішній коефіцієнт ефективності (норма рентабельності Ер);

- період окупності капітальних вкладень;

- індекс прибутковості.

Метод вибору варіантів капітальних вкладень на основі порівняння маси прибутку (Метод порівняння прибутку).

Цей метод доцільно застосовувати в тих випадках, коли порівняльні інвестиційні проекти розрізняються не тільки розміром поточних і одночасних затрат на одиницю продукції, але й величиною прибутку, і обсягом випуску продукції.

Від порівняння приведених витрат слід перейти до порівняння прибутку який отримуємо. Більш вигідним і, відповідно, доцільним до впровадження визнається той варіант, який забезпечує отримання більшої маси чистого прибутку за весь термін використання інвестиційного проекту. При цьому капітальні вкладення повинні повністю амортизуватися за весь термін корисного використання інвестиційного проекту.

Розрахунок чистого прибутку за і-тий рік використання інвестиційного проекту (Пчі) може бути проведений за формулою:

Пчі = Ві * (Ці - Сі) - Кі*Ен,

де Ці - ціна конкретного виду продукції (робіт, послуг) по новому і базовому варіанту, грн.;

Ві - випуск конкретних видів продукції в і-му році, шт.;

Сі - собівартість одиниці конкретного виду продукції в і-му році, грн.;

Кі - капітальні вкладення на реалізацію і -го варіанта інвестиційного проекту, грн.;

Ен - норматив ефективності капітальних вкладень, встановлювальний інвестором.

Система оціночних показників ефективності інвестицій в інновації.

Ефективність інновацій характеризується системою показників, які відображають кінцеві результати реалізації, а також відношення результатів і затрат, обумовлених розробкою, виробництвом, експлуатацією нововведень.

При оцінці ефективності інновацій розрізняють наступні показники:

- народногосподарської (інтегральної) ефективності, які враховують кінцеві результати реалізацій інновацій в цілому по народному господарству, тобто інтегральний ефект інновацій у розробників, виробників, споживачів і бюджету ;

- виробничої (або оперативної), фінансової і інвестиційної ефективності, які враховують кінцеві результати реалізації інновацій у кожного з учасників інноваційного процесу ;

- бюджетної ефективності, які враховують фінансові наслідки здійснення інновацій для федерального, регіонального і місцевих бюджетів.

Показники народногосподарської(інтегральної) ефективності інновацій.

1.1. Інтегральний обсяг доданої вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, а також її приріст в порівнянні з аналогом за рахунок створення, виробництва і використання інновацій, грн.

1.2. Загальний (інтегральний) обсяг доданої вартості (чистої продукції), а також її приріст в порівнянні з аналогом за рахунок створення, виробництва і використання інновацій, грн.

1.3. Загальна (інтегральна) сума доходу (прибутку і амортизації), а також її приріст в порівнянні з аналогом (базисним рівнем) за рахунок створення, виробництва і використання інновацій, грн.

1.4. Загальна рентабельність капітал, спрямованого на створення, виробництво і використання нововведення, обрахована на основі річного доходу, і її приріст в порівнянні з аналогом, % .

1.5. Економічний ефект, отриманий в сфері виробництва, створення і використання нововведення, обрахований на основі чистої продукції, включаючи амортизацію, і його приріст, грн.

1.6. Економічний ефект, отриманий в сфері виробництва, створення і використання нововведення, обрахований на основі чистого доходу, і його приріст, грн.

1.7. Термін окупності капітальних вкладень, спрямованих на реалізацію нововведення, в сфері його створення, виробництва і використання, і його зміна в порівнянні з аналогом, років.

1.8. Загальна сума податків, що надійшли до бюджету за рахунок реалізації нововведення, в сфері його створення, виробництва і використання, і його приріст в порівнянні з аналогом, грн.

Дисконтований термін окупності інвестицій.

Дисконтований термін окупності - це термін, за який окупляться першопочаткові затрати на реалізацію проекта за рахунок доходів, дисконтованих по заданій відсотковій ставці (нормі прибутку) на поточний момент часу.

Першопочаткові затрати - це затрати направлені на придбання, встановлення і запуск ОЗ. Для спрощення вважається, що першопочаткові затрати виникають одночасно в момент запуску в експлуатацію обладнання або інших ОЗ. До першопочаткових затрат можуть відноситись і оборотні засоби, необхідні для реалізації інвестиційного проекту.

Сутність методу дисконтованого терміну окупності полягає в тому, що з першопочаткових затрат на реалізацію інвестиційного проекту послідовно вираховуються дисконтовані грошові доходи з тим, щоб окупилися інвестиційні витрати. Таким чином, дисконтований То включає таку кількість років реалізації інвестиційного проекту, яка необхідна для його окупності.

Методи оцінки ефективності інвестицій по індексу доходності і дисконтованому терміну окупності інвестицій.

Рентабельність - індекс доходності - це відношення приведених грошових доходів до інвестиційних витрат. Можливе і таке визначення - це відношення приведених грошових доходів до приведених на початок реалізації інвестиційного проекту інвестиційних витрат. Останнє визначення застосовується в ситуаціях, коли капітальні вкладення в інвестиційний проект здійснюються протягом декількох років.

Для розрахунку індексу доходності (РІд) використовується та ж сама інформація про дисконтовані грошові потоки, що і при вираховуванні ЧТВ.

Загальна формула:

РІд = УГПд / Іп або РІд = УГПд / Кд,

де УГПд - загальна сума дисконтованих доходів за весь термін реалізації інвестиційного проекту, грн.;

Іп - першопочаткові затрати на реалізацію проекту, грн.;

Кд - приведені капітальні витрати на початок реалізації інвестиційного проекту, якщо інвестиції здійснюються протягом декількох років, грн.

Оптимізаційні планові розрахунки нововведень продукції та планування витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції

Основою розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів інвестицій.

Під інвестиціями розуміють ресурси, вкладені в об'єкти підприємницької та інші види діяльності для отримання прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обґрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється невід'ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довгострокових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Планування інвестицій відноситься до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних проектів; забезпеченістю ресурсами; великим ризиком, пов'язаним з прийняттям інвестиційних рішень; необхідністю швидкого отримання віддачі від інвестицій тощо.

У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.

Їх розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововведення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) - коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат (Ер); другий (зворотний) - період (строк) окупності капітальних вкладень (Тр=1/Ер) Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами:

,

,

де - приріст прибутку (зниження собівартості), грн.;

КВп - кошторисна вартість проекту, грн.;

- загальна сума прибутку, отриманого від реалізації проекту, грн.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві - як середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень - розраховується сумарно за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.

Розрахункове значення коефіцієнтів та повинне порівнюватися з нормативним коефіцієнтом Ен.

Проект (варіант) капітальних вкладень, що розглядається, буде доцільним (ефективним) за умови:

Ер Ен,

де Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника так званих зведених затрат Z за формулою:

Z = Ci + Eн * Кі >min,

де Сі - поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);

Кі - капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами вважатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартості обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду і нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування.

Проте її повсюдне і повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть унеможливлює достатньо об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:

1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим та реально не існує в практиці господарювання;

2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом);

3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;

4) не враховує існуючі у ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

3 огляду на ці міркування виникає негайна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин господарюючими суб'єктами.

В основі планування інвестицій та оцінки їх ефективності лежить розрахунок обсягу застосовування інвестицій і майбутніх доходів (грошових надходжень) від впровадження нововведень.

Показники економічної ефективності інвестицій, можна об'єднати в дві групи:

а) засновані на дисконтуванні;

б) засновані на розрахункових оцінках.

Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають із врахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їх ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування.

Якщо метою є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може слугувати збільшення прибутку виробника.

Економічна ефективність від поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості (Ея) обчислюється за формулою:

Ея = (ДП - Ен х К) х Nя,

де ДП - приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

К - питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн./од.;

Nя - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ДПя):

ДПя = ((Ц2 - С2) - (Ц1 - С1)) х Nя,

де Ц1, Ц2 - відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;

С1, С2 - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = ((С1 + Ен х К1) - (С2 + Ен х К2)) х Nя,

де С1, С2 - собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;

К1, К2 - питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення тому, підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва.