Особливості планування економічної діяльності підприємства

3) орієнтація на попит.

Попит обумовлює максимальну ціну, яку підприємство може запросити за свою продукцію чи послуги, а мінімальна ціна визначається витратами підприємства. Кожне підприємство на ринку прагне встановити таку ціну на свій товар, яка б повністю покривала всі витрати на його виробництво і збут, у т. ч. певний розмір прибутку. Але ринкова вартість товару на конкурентному ринку містить не індивідуальні, а суспільне необхідні витрати і середню норму прибутку, яка складається за середніх умов виробництва даного товару, що обумовлює прагнення кожного підприємства до скорочення витрат і одержання більшого прибутку. Якщо витрати підприємства будуть вищі за середні, то таке підприємство збанкрутує, і навпаки, якщо витрати будуть нижчими, то його фінансовий стан буде надійним. Верхня точка відхилення ціни, або максимальна ціна, а отже, і величина прибутку залежатиме насамперед від конкурентного стану самого ринку.

На першому етапі переходу до ринкових відносин найближчим є ринок чистої конкуренції, який характеризується великою кількістю цілком самостійних продавців і великою кількістю покупців. Ціна на такому ринку встановлюється стихійно за співвідношенням попиту і пропозиції, і їх коливання навколо ринкової вартості товару незначні, Може існувати також ринок монополістичної конкуренції, коли окремі виробники прагнуть заволодіти більшою часткою ринку, модифікуючи свій товар, надаючи йому нових споживчих якостей. Прикладом може стати ринок фірмових товарів, коли окремий виробник стає монополістом у виробництві нових нестандартних товарів, і деякий час вони користуються підвищеним попитом населення, а виробник може підтримувати відносно високу ціну. Проте в умовах конкурентного ринку монопольне становище одного із виробників аналогічного товару, як правило, зберігається не довго тому, ідо конкуренти запропонують свій товар не нижчої якості і з допомогою реклами та інших методів конкурентної боротьби відвоюють частину клієнтів.

На сьогодні помітна тенденція до концентрації капіталу, до об'єднання невеликій підприємств у комерційні фірми, що приведе до появи так званого "олігопольного ринку", для якого характерна порівняно невелика кількість продавців, що провадять єдину цінову політику.

І нарешті, так званий ринок "чистої монополії", мабуть, посяде чільне місце в умовах розвитку ринкових відносин, на якому функціонує лише один продавець, тобто окреме підприємство або їх об'єднання, яке займеться організацією виробництва конкретного товару чи наданням конкретних послуг специфічним споживачам. До них належать закриті підприємства і природні або штучні монополісти.

У сучасних умовах України існує ринок "чистої монополії" на комунальні, поштово-телеграфні, транспортні та інші послуги у межах місцевого ринку.

На кожному із розглянутих ринків підприємство повинно виробити свою стратегію ціноутворення.

Цінова політика підприємства повинна ув'язуватися з загальними цілями його діяльності.

Найпоширеніші такі основні цілі ціноутворення:

1) ті, що ґрунтуються на збуті;

2) орієнтовані на прибуток;

3) обумовлені існуючим становищем.

Підприємство з цілями, що ґрунтуються на збуті, орієнтується на високий обсяг реалізації використовуючи стратегію проникнення на ринок шляхом застосування ціни проникнення, тобто низької ціни, яка підпорядкована меті заволодіння масовим ринком конкретного товару чи послуги. Ця стратегія виправдана у тих випадках, коли споживачі чутливі до ціни, низькі ціни витісняють існуючих або потенційних конкурентів і захоплюють значний споживчий ринок, що забезпечує ефект масштабності.

Підприємство з цілями, орієнтованими на прибуток, визначає за мету високий рівень прибутку і стабільне його одержання протягом кількох років.

Стратегія ціноутворення підприємств із цілями, обумовленими існуючим становищем, зорієнтована на недопущення спаду виробництва і збуту, мінімізацію впливу таких зовнішніх факторів, як несприятлива політика уряду, розвиток конкуренції, на підтримку добрих стосунків з учасниками товарообігу.

Підприємство визначає загальну цінову політику, пов'язуючи в інтегровану систему окремі рішення: взаємозв'язок цін на товари в межах асортиментної структури, частоту використання спеціальних знижок і зміни цін, співвідношення цін із цінами конкурентів.

В основі цінової політики на всі існуючі на ринку товари лежить вирішення двох проблем:

1) постійне підвищення якості споживчих характеристик виробленої продукції, товарів і послуг;

2) постійне зниження рівня цін на товари і послуги.

Суттєво пов'язаними з ціновою стратегією є стратегія щодо якості товару і дизайнова стратегія, де вирішуються такі основні питання:

1) які характеристики якості товару є найпривабливішими для покупців;

2) чи є тенденції до змін привабливості товару;

3) як організоване дизайнерське обслуговування нового товару;

4) чи передбачені спеціальні статті витрат на таке обслуговування. Наступний етап у стратегії маркетингу - розробка просування товару і, зокрема, реклама нових товарів і послуг, яка передбачає:

1) організацію реклами та розрахунок вартості цього заходу;

2) визначення виду реклами, якому слід віддати перевагу (інформаційний, спонукальний, нагаду вальний).

При інформаційній рекламі інформується ринок про переваги товару чи послуги, принципи їх дії та ціну.

Завдання спонукальної реклами - переконати споживача у невідкладності купівлі, формувати смак, рекламувати переваги споживання конкретного товару.

Нагадувальна реклама повинна підказати споживачеві, що товар (послуга) можуть знадобитися йому у найближчому майбутньому, і вказати, де його можна придбати.

Наступним кроком стратегії маркетингу є реалізація стратегії стимулювання збуту і сервісного обслуговування, визначення додаткових вимог до обслуговування.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен вирішити, які спеціальні послуги клієнтам він зможе надати, які спеціальні знижки з цін він готовий застосувати, як буде організована служба сервісу, і скільки коштів на це буде витрачено.

Важливу роль у стратегії маркетингу відіграють формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги, визначення життєвого циклу нових товарів і послуг, можливостей його продовження за допомогою нових модифікацій товару, пошуку нових сфер використання товару та залучення нових споживачів.

Мета розділу "Маркетинг і збут продукції" - спланувати вплив і реакцію фірми на ринок за тих чи інших обставин, щоб забезпечити збут товару. Тому в бізнес-плані, мають бути розкриті наступні питання:

o загальна характеристика регіонального ринку продукції (послуг);

o сегментація ринку продукції (послуг), що випускає підприємство в регіоні;

o визначення розміру і складу продукції (послуг), що випускатиме підприємство у прогнозованому періоді;

o організація збуту продукції (послуг) підприємства в умовах конкуренції.

Відповідальним питанням для підприємства є визначення загального обсягу реалізації продукції, його складу на кожному із вибраних ринків. Визначення обсягу збуту продукції необхідно тісно ув'язати з дослідженням попиту і виробничих можливостей підприємстві

На заключному етапі ринкових досліджень необхідно з'ясувати і відобразити у бізнес-плані:

Ш перелік конкурентів на вибраному ринку:

Ш організацію, яка надаватиме потрібну підприємству інформацію з маркетингових питань:

Ш наявність спеціальних агентів і дистриб'юторів на вибраному ринку, сферу їх діяльності та фінансові відносини з ними;

Ш перелік клієнтів, з якими співпрацюватиме підприємство.

Оцінка факторів конкуренції є системним процесом, який складається з ряду етапів:

1) виявлення діючих і потенційних конкурентів;

2) аналіз показників діяльності, цілей і стратегій конкурентів;

3) виявлення слабких і сильних сторін діяльності конкурентів. Таким чином, складання бізнес-плану підприємства починається з вивчення регіонального ринку продукції і послуг та позиції підприємства на конкретному видовому регіональному ринку. Зміст розділу "Маркетинг і збут продукції" має дати відповідь на запитання:

1) яку частку ринку займатиме підприємство;

2) скільки і яку продукцію (послуги) йому виробляти, в тому числі на найближчий період, у вартісному і натуральному виразі;

3) хто і скільки купуватиме цієї продукції при певних якісних і цінових характеристиках.

У даному розділі суб'єкт підприємницької діяльності повинен не лише представити концепцію, а й подати бізнес як привабливу можливість для інвестицій, як кредитний ризик з великими перспективами або як пропозицію вигідного продажу продукту чи послуги.

Розділ "План виробництва продукції" містить наступні дані:

Ш обсяг виробництва продукції (послуг) та обсяг її реалізації (у кількісних показниках);

Ш характеристика виробничих цехів;

Ш виробнича програма цехів;

Ш загальна характеристика технологічних ліній та обладнання робочих місць у цехах;

Ш розрахунок устаткування;

Ш розрахунок площі цехів;

Ш характеристика джерел постачання сировини, напівфабрикатів тощо;

Ш розрахунок чисельності робітників виробництва;

Ш прогноз сумарних витрат на виробництво, у тому числі їх розподіл на постійні та змінні.

У бізнес-плані необхідно розглянути сам процес виробництва продукції: описати будівлі, обладнання, потереби в сировині та трудових ресурсах, технологічні процеси, а також можливості бізнесу, використання виробничих потужностей та програми контролю якості.

У цьому розділі слід також розглянути рівень сервісу, який фірма зможе забезпечити споживачам товару чи послуги.

Інформація про джерела постачання сировини та напівфабрикатів заноситься у таблицю, де зазначаються основні умови для укладання угод із постачальником на окремі види сировини, продукції, напівфабрикатів, форма оплати, види поставок, методи завозу тощо.

Розрахунок планової чисельності працівників виробництва зводиться до визначення явочної та спискової чисельності по кожній категорії персоналу.

У даному розділі необхідно вибрати оптимальний спосіб виробництва продукції. Фактори виробництва можуть поєднуватися різними способами, забезпечуючи однаковий обсяг випуску продукції. Наприклад, можна виробляти певну кількість продукції, використовуючи більші трудовитрати і малий капітал, або більшу кількість капіталу і невеликі витрати праці, або ж обрати будь-яке інше поєднання обох факторів, що знаходить відображення у кошторисі окремих статей витрат підприємства.

Необхідно також показати, як витрати залежать від обсягу діяльності підприємства, і як вони можуть змінюватися за певний проміжок часу.

Виходячи із оцінки реалізованого і потенційного попиту на товар та власних витрат на виробництво, підприємство вирішує, що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами, аби максимізувати свій прибуток.

У заключній частині виробничого плану характеризуються фактори, які знаходяться поза межами контролю підприємства, але впливають на характер його діяльності (наприклад, вимоги щодо охорони навколишнього середовища), а також засоби правового захисту нової продукції чи послуг (патенти, ліцензії, товарні знаки або авторські права, які будуть одержані підприємством).

Основна мета розділу "Організаційний план" - надати інформацію про забезпеченість випуску продукції і розвитку виробництва.

У цьому розділі бізнес-плану розглядають дві проблеми: організаційну структуру та юридичну форму підприємства.

Організаційна структура повинна передбачати:

організаційну схему підприємства - перелік всіх служб та посадових осіб, їх функціональні обов'язки, посадові оклади, підпорядкування та організаційні зв'язки між працівниками, шляхи реформування організаційної схеми на різних стадіях розвитку підприємства;

керівний склад підприємства, його обов'язки, оплата праці та умови преміювання;

критерії відбору кадрів - вимоги до претендентів на ту чи іншу посаду, що передбачається організаційною схемою:

оцінку результатів роботи та форми заохочення - перелік показників, за якими оцінюється робота посадових осіб, методика оцінки результатів роботи, форми матеріального та морального заохочення;

* форми та шляхи підвищення кваліфікації працівників підприємства.

Функціональні обов'язки кожного працівника повинні бути викладені в посадових інструкціях.

Розкриваючи юридичні аспекти створення підприємства, необхідно визначити організаційно-правовий статус та форму власності.

У цьому розділі необхідно також зазначити, якого роду фінансові ресурси потрібні підприємству для успішного розвитку з самого початку його діяльності, визначити способи фінансової участі його учасників та сформулювати вимоги до капіталу.

Необхідно вказати джерела фінансових засобів, які є на даний час, а також ті, які передбачається залучити в майбутньому, для того, щоб потенціальний інвестор зміг визначитись стосовно того, як його позики та інвестиції впишуться в загальну фінансову картину.

Надзвичайно важливим є питання організації фінансування підприємницького проекту, що розглядається у розділі бізнес-плану "Фінансовий стан". У ньому узагальнюються матеріали попередніх розділів, обґрунтовується сума коштів, необхідних для реалізації проекту, та визначаються джерела отримання цих коштів.

У його розробці мають бути враховані характеристики й умови бізнес-середовища, а саме:

існуючі податки та тенденції їх зміни;

зміни валютних курсів, за якими ведуться обчислення (інвестиційний проект);

інфляційна характеристика середовища;

горизонт розрахунків.

До цього розділу мають бути підготовлені такі основні документи:

прогноз обсягу продажу;

план грошових надходжень і витрат;

зведений баланс активів і пасивів;

графік досягнення беззбитковості;

баланс прибутку та його розподіл.

Прогноз обсягів продажу повинен дати уявлення про частку ринку, яку передбачається завоювати під свою продукцію.

За допомогою балансу грошових доходів і витрат перевіряється синхронність надходження і витрачання грошових коштів, тобто перевіряється майбутня ліквідність підприємства.

Дані балансу активів і пасивів підприємства використовуються для оцінки його фінансового стану, виявлення власних обігових засобів, перевірки відповідності банківських позик об'єктам кредитування, розрахункових стосунків і використання ресурсів за цільовим призначенням.

Аналіз балансу підприємства дозволяє визначити: банкам та інвесторам - платоспроможність і забезпеченість кредитів; акціонерам - надійність вкладів та їх прибутків; керівникам підприємства - стратегію розвитку і можливості самофінансування.

Важливим є також складання балансу прибутку та його розподілу. До цього розділу доцільно скласти графік досягнення беззбитковості, що ілюструє вплив на величину прибутку обсягу виробництва, доходів і собівартості продукції.

На підставі вказаних документів можна не лише спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, але й оцінити його за допомогою очікуваних фінансових коефіцієнтів: ліквідності, платоспроможності та рентабельності.

Для фінансового обґрунтування інвестиційного проекту у бізнес-плані розраховуються дві групи показників: показники фінансового стану та показники ефективності інвестицій. розраховані за вибраною ставкою дисконтування.

Перша група характеризує ефективність оперативної діяльності підприємства в ході реалізації інвестиційного проект}", а друга - ефективність залучення інвестицій у проект. Усі показники розраховуються, як правило, за загальноприйнятою методикою.

Отже, мета фінансового розділу бізнес-плану - сформулювати та представити загальну всебічну та достовірну систему проектів щодо очікуваних фінансових результатів діяльності фірми. Якщо ці дані добре підготовлені та докладно викладені, вони стають найважливішими критеріями оцінки привабливості бізнесу.

Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов'язане з певними ризиками, то виникають у результаті настання небажаних негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ "Ризики та гарантії".

Під підприємницьким (господарським) ризиком розуміють можливість невдачі та непередбачених втрат, що виникають при будь-яких видах діяльності, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції, робіт, наданням послуг, товарно-грошовими і фінансовими операціями, здійсненням соціально-економічних та -науково-технічних проектів. Ризик - це загроза того, що суб'єкт підприємницької діяльності понесе додаткові витрати порівняно з тими, що передбачатися проектом або програмою його дій, або отримає доходи нижчі за ті, на які він розраховував.

Особливо великим є ризик у новому підприємництві.

Ризики класифікуються за джерелами виникнення:

політичні;

господарські;

форс-мажорні.

Політичні ризики обумовлені:

- ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;

- нестабільністю політичної влади;

- неадекватністю політичних рішень;

Господарські ризики можуть містити;

- ризик зміни податкового законодавства;

- ринковий ризик (відсутність споживачів товарів та послуг);

- ризик капітальних вкладень (інфляція);

- ризик зміни цін постачальників;

- ризик затримки платежів за реалізовану продукцію;

- ризик неадекватного менеджменту тощо.

Форс-мажорні обставини містять:

- ризики землетрусу, повені, бурі, урагану, інших стихійних лих;

- ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;

- ризик втрати майна при пожежі.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов'язані з ним втрати в майбутньому.

Необхідно також провести аналіз чутливості проекту. Він полягає в тому, що крім і прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконується розрахунок ще для декількох екстремальних випадків:

- розрахунок за найгіршим сценарієм - коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;

- розрахунок за найкращим сценарієм - коли зовнішні фактори максимально сприяють здійсненню проекту.

За найгіршого сценарію реалізації проекту повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов'язань перед кредиторами або партнерами.

Аналіз чутливості проекту може бути замінений ризик-аналізом проекту, при проведенні якого розглядають не сценарій ймовірного погіршення всіх параметрів проекту, а вибірково одного з параметрів (наприклад, підвищення цін на сировину на 20%, на 40%, зменшення обсягів реалізації на 20% і т.п.).

У цьому розділі бізнес-плану необхідно дати рекомендації щодо запобігання ризику, а також викласти свою програму страхування від ризику. Слід передбачити, до яких страхових установ варто звернутися, на які суми планувати страхові внески.

У Додатки до бізнес-плану вносять всю важливу інформацію, яка не увійшла до його основної частини: повні резюме менеджменту компанії; копії балансів і звітів про фінансову діяльність підприємства (як правило, за 3 попередні роки); детальні розрахунки економічної ефективності інвестиційних проектів; аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства; рекомендаційні відгуки кредиторів, у яких компанія раніше отримувала кредити; копії договорів, пов'язаних із реалізацією проекту; угоди про наміри з закупівель обладнання, сировини, матеріалів і реалізації готової продукції; схеми технологічних процесів і фотографії; опис виробничих процесів; копії ліцензій, авторських свідоцтв і т. д.

6. Макроекономічне планування в Україні

У практиці макроекономічного планування використовується розроблення різноманітних Концепцій економічного та соціального розвитку країни на 5-15-річний період. Такі Концепції містять набір пріоритетів та цілей розвитку економіки, визначають напрямок структурної та інвестиційної політики, науково-технічного прогресу, рубежі соціального розвитку, завдання підвищення освітнього та культурного потенціалу, підтримки обороноздатності країни.

Концепції спираються на комплексну програму науково-технічного прогресу, державні цільові програми міжгалузевого характеру, довгострокові народногосподарські програми, аналогічні розробки міністерств, регіонів, а також на наукові дослідження та прогнози. Концепції слугують вала науково обґрунтованою програмою для підготовки основних напрямків економічного та соціального розвитку на 15 років.

Основні напрямки економічного та соціального розвитку на 5-15 років визначають темпи, пропорції, структуру суспільного виробництва, шляхи його інтенсифікації, розвиток народногосподарських комплексів, галузей та регіонів, пріоритетні науково-технічні напрямки та вирішення соціальних завдань.

Раніше, при директивному характері планування контрольні цифри мали обов'язків характер: підприємства повинні були на їх основі складати свої плани і домагатися неухильного їх виконання. При переході до індикативного плану контрольні цифри не носять директивного характеру. Вони відбивають суспільні потреби в продукції, що виробляється підприємством, державна частка у якому перевищує 30%, та мінімальні рівні ефективності виробництва. Колективи підприємств мають простір для вибору рішень та партнерів при укладанні договорів. Контрольні цифри включали: обсяг продукції (послуг) у вартісному виразі для укладання договорів, прибуток (доход), валютну виручку, найбільш важливі показники науково-технічного прогресу та показники розвитку соціальної сфери.

Раніше державні замовлення повинні були гарантувати задоволення першочергових суспільних потреб. Вони видавалися на поставку тієї продукції, яка необхідна для розв'язання загальнодержавних соціальних завдань, виконання науково-технічних програм, забезпечення обороноздатності та зміцнення незалежності країни, поставки сільськогосподарської продукції. Держзамовлення були обов'язкові для виконання. Їх передбачалося розміщувати на конкурсній основі, а по мірі насичення ринку товарами - скорочувати їх обсяг та склад. Держзамовлення видавалися також на введення в дію об'єктів соціальної сфери та виробничих потужностей, які створювалися за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.

Сучасні прогнози розвитку економіки держави та її регіонів - складова частина системи планування. Вони полегшують можливість передбачити, розрахувати різні варіанти розвитку економіки у зв'язку з демографічною ситуацією, науково-технічним прогресом, змінами природного середовища, соціально-економічними процесами.

Прогнозування базується на дослідженнях дійсності та перспективах його змін. Це - аналіз тенденцій розвитку економіки, суспільних потреб, виробничих можливостей, розробка гіпотез майбутніх етапів НТП.

Цільові комплексні програми - це комплекси планових заходів різного характеру (виробничих, організаційних, науково-технічних, соціально-економічних та ін.), із зазначеними ресурсами, виконавцями та строками завершення, здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети (або їх сукупності). Цільові комплексні програми - це інструмент системного підходу в управлінні, що забезпечує інтеграцію всіх складових частин та елементів економіки для досягнення поставленої мети.

Індикативне (рекомендаційне) планування, або економічне програмування - це система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають зобов'язуючої сили.

Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики “прискореної амортизації”. Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава - безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.

Планові органи є практично у всіх країнах: у Франції - Генеральний комісаріат по плануванню, у Канаді - Економічна рада, Нідерландах - Центральне планове бюро, Японії - Економічна консультативна рада. Крім того, в Японії питаннями планування займаються державні організації: Консультативна рада планування комплексного розвитку території, Управління економічного планування, Департамент по комплексному розвитку території, Дослідницький економічний інститут, а також напівдержавний Японський центр регіонального розвитку та Японський центр по розвитку промисловості. Множинність планових органів характерна також і для ряду інших країн.

Макроекономічне індикативне планування, широко розповсюджене в країнах Заходу, в значній мірі спирається на традиційну для цих країн методологію макроекономічного прогнозування.

Застосовуються також програми державного сектора, які включають бюджетне планування, проектування основних показників діяльності державного сектора на різні строки, оцінки інвестиційних проектів, що фінансуються головним чином за рахунок бюджетних коштів чи зовнішніх позик. Інвестиційні програми складають основу планів.

Так, планування у Франції передбачає забезпечення зайнятості, упорядкування території, оновлення державних служб та ін. Кожен з стратегічних напрямків розвитку у різні періоди отримував статус цільової державної програми, реалізація якої забезпечувалася різного роду пільгами та преференціями, наданням кредитів, державними замовленнями та ін. А планування в Японії направлене на забезпечення технологічного розвитку як головного засобу досягнення соціально-економічних цілей. Розробляються довгострокові комплексні плани національного розвитку, що мають законодавчу силу. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості розробляє довгострокові програми технологічної перебудови галузевої структури, в яких визначається спільна перспектива, слабкі ланки, що вимагають організаційних перетворень та концентрації ресурсів. Проекти та програми в основному фінансує Японський банк розвитку, який забезпечує їх висококваліфіковану та незалежну експертизу. По кожному проекту і програмі призначається юридична особа, відповідальна за ефективність використання фінансових коштів та підписання контрактів з субпідрядниками.

Концепція ринкової економіки в Україні передбачає організацію індикативного та бюджетного планування. Метою індикативного планування є реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток на базі обґрунтування та розробки відповідної стратегії, тактики і політики із засобами їх впровадження. Індикативне планування є системою необов'язкових для суб'єкта ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих та взаємопов'язаних засобів побічного (непрямого) впливу через бюджетно-фінансовий, грошово-кредитний механізми та прямого впливу через державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм.

Основними принципами індикативного планування є:

- поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу та вибору шляхів і засобів цього впливу;

- широке інформування суб'єктів ринкових відносин про визначені перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідної орієнтації при виборі особистих господарських рішень;

- застосування переважно непрямих (побічних) регуляторів та нормативів, обов'язкових для усіх суб'єктів ринкових відносин;

- реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через кошти державного бюджету.

Регулюючий вплив планів та програм передбачається забезпечити за рахунок доведення до підприємств усіх видів власності лімітів земле-, водо-, лісокористування, нормативів плати за природні ресурси, орендної плати за землю, земельного податку, штрафів за одержання підприємствами прибутку у зв'язку з незаконним підвищенням цін, нормативів штрафів за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів, погодження з підприємствами та організаціями державного замовлення, лімітів капітальних вкладень та матеріальних ресурсів.

Цільові установки планів, прогнозів і програм реалізуються, головним чином, через фінансові засоби регулювання і, у першу чергу, бюджетного планування - державного бюджету і республіканських цільових фондів.

В період подолання наслідків кризи держава активно використовує регуляційні засоби грошово-кредитної політики.

Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” встановлює, що продукція, необхідна для державних потреб, надходить за рахунок державного замовлення - розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) шляхом конкурсного відбору.

Державні потреби - це потреби України в продукції, необхідній для розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення та підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних та міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Державні замовники - це міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, Уряд АРК (Автономної Республіки Крим), обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабміном України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Держбюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього; поставки продукції для регіональних потреб - за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє виконавцям його збитків.

Економічне стимулювання виконання державних замовлень здійснюється шляхом надання податкових пільг, цільових дотацій і субсидій, кредитів на пільгових умовах, валютних коштів, митних та інших пільг.

В разі необхідності для постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів можуть встановлюватись спеціальні квоти (державне бронювання) на обов'язків продаж цих ресурсів виконавцям державних замовлень, що мають стратегічне значення і пов'язані з підтримкою необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

В разі необґрунтованої відмови від укладання державного контракту з винної сторони стягується штраф в розмірі вартості державного контракту.

В разі невиконання чи неналежного виконання державного контракту виконавець крім сплати неустойки (штрафу, пені) відшкодовує збитки в повному обсязі, які було завдано неналежним виконанням зобов'язань.

Державний замовник відшкодовує завдані виконавцю контракту збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток, а також витрати, пов'язані з реалізацією продукції, від якої відмовився державний замовник.

Указом Президента України №595/99 від 1 червня 1999 року затверджено “Положення про порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг для державних потреб”.

Цим “Положенням…” передбачається створення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань координації закупівлі товарів, робіт і послуг. Оголошення про заплановану закупівлю чи проведення процедури попередньої кваліфікації виконавців публікується у “Віснику державних закупівель”, що видається цим уповноваженим органом, в інших друкованих засобах масової інформації, а у разі потреби - у відповідних міжнародних виданнях. Процедура закупівлі не може здійснюватись до публікації повідомлення про неї.

“Положенням…” визначено умови, за яких може бути прийняте рішення про відмову виконавцю в участі в процедурі закупівлі.

Викладено загальні умови здійснення закупівлі: замовник надає всім заінтересованим виконавцям документацію про замовлення, проводить попередню кваліфікацію виконавців і повідомляє їх про її результати, готує звіт про здійснення результатів закупівлі та ін.

Окремі розділи розкривають процедури: 1.відкритих торгів та торгів з обмеженою участю; 2.двоступеневих торгів; 3.запиту цінових позицій (котирувань) і закупівлі в одного виконавця; 4.оскарження.

Закон України “Про державне оборонне замовлення” (3.03.99 р.) визначає організацію закупівлі та виробництва продукції для потреб національної оборони та безпеки.

Державні наукові та науково-технічні програми - основний засіб реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вони дозволяють концентрувати науково-технічний потенціал країни для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми формуються Міністерством України у справах науки і технологій на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Вони поділяються на загальнодержавні (національні), державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві), регіональні (територіальні). Основним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

“Положення про державну науково - технічну програму” затверджене Кабміном України 10.10.1995 р. № 796.

Підготовка планів, аналіз стану економіки, контроль за виконанням планів вимагають відповідних статистичних даних. Організація статистики в Україні визначається Законом України “Про державну статистику”, який прийнятий 17.09.1992 р.

Головні завдання державної статистики: збирання, розробка, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в економічному та соціальному житті України та її регіонів; розробка і впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях; забезпечення достовірності, об'єктивності, оперативності, стабільності та цілісності статистичної інформації; забезпечення доступності, гласності і відкритості зведених статистичних даних в межах чинного законодавства.

7. Фінансове планування на підприємствах

Фінансова стратегія підприємств.

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об'єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства. Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

* формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

* виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

* відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

* визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

- визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

- визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

- фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

- вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

- розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

- прогноз звіту про прибутки та збитки;

- прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

- прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Таблиця 3. Прогноз руху грошових коштів, тис. грн.

Показник	2011	2012	Відхил.
Надходження грошових коштів
Доходи (виручка) від основної (операційної) діяльності
Інші доходи
Емісія цінних паперів
Отримані банківські кредити
Інші надходження
Усього надходжень
Витрачання грошових коштів
Збільшення товарно-матеріальних запасів
Капітальні вкладення (інвестиції у збільшення основного капіталу)
Заробітна плата
Інші витрати
Погашення позик і сплата процентів
Податки та інші обов'язкові платежі
Усього витрат

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства. Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства - це зведено таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачається фінансування створення активів. Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату. Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

Зміст, завдання та методи фінансового планування.

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними. Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі. За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування. Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

До принципів фінансового планування належить: наукова обґрунтованість; єдність; безперервність; стабільність.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

* забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

* установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

* визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання; * виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

* здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів. Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання: які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження; чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам; як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві; як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Напрямками фінансового прогнозування в даному випадку є:

· передбачення можливого розподілу ресурсів ;

· визначення верхньої та нижньої межі отримуваних результатів;

· оцінка максимально можливої кількості ресурсів, виділення яких для розвитку підприємства для вирішення відповідної господарської та науково - технічної проблеми, та ін.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання. Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними. За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

* максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

* економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

* економія поточних витрат;

* мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

* максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.

Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Зміст фінансового плану та порядок його складання.

За умов економічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусім вирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

- прогноз обсягів реалізації;

- баланс грошових надходжень та витрат;

- таблицю доходів та витрат;

- прогнозований баланс активів та пасивів підприємства; - розрахунок точки беззбитковості.

Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі, що її вони вважають для себе найбільш прийнятною. Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбуваються з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, можуть бути запропоновані такі форми і зміст поточного фінансового плану.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

Таблиця 4. План доходів і витрат грошових коштів на 20__ р.