Особливості планування економічної діяльності підприємства

Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то при плануванні витрат, пов'язаних із оновленням продукції, необхідно приділити особливу увагу вибору такого варіанта технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є найнижчими.

Поточні витрати чи собівартість продукції у порівнюваних варіантах розраховується, як правило, за змінними елементами витрат. Сума порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанта технологічного процесу, називається технологічною собівартістю.

У більшості випадків зміна собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначається наступними витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енергії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За даними елементами визначається технологічна собівартість. Але інколи потрібно розширювати склад елементів технологічної собівартості в залежності від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

Розраховуючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати увесь технологічний ланцюг, не обмежуватися окремими процесами чи групою операцій, оскільки це може призвести до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина - змінною.

Розрахунок змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно у масовому та багатосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обґрунтувань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують шляхом використання кошторисних ставок вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначити суму змінних поточних витрат для певного варіанту технологічного процесу.

Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. У загальному випадку річна її величина визначається за формулою:

С = ЗВ х N + УПВ,

де ЗВ - змінні витрати на одиницю продукції;

УПВ - умовно-постійні витрати за рік;

N - річний випуск продукції, шт.

Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити, виходячи із співвідношень:

С1 = ЗВ1 х N + УПВ1,

С2 = ЗВ2 х N + УПВ2,

де С1 і С2 - технологічна собівартість у першому та другому варіанті.

Критична програма випуску нової продукції розраховується за формулою:

.

Розрахований за формулою чи шляхом побудови графіку обсяг випуску Nкр порівнюють із плановим випуском Nпл. Варіант із меншими постійними і більшими змінними витратами вигідніший при Nпл ‹ Nкр.

При Nпл › Nкр вигідніший варіант із більшими постійними і меншими змінними витратами. При визначенні варіанта технологічного процесу необхідно враховувати й величину можливого доходу від реалізації нової продукції.

При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу виробництва продукції до певного рівня її виробництво є збитковим, а після його досягнення - прибутковим. Тому у процесі розробки проекту організації виробництва нових виробів постає завдання визначення точки беззбитковості чи критичного обсягу виробництва даної продукції Nкр:

Nкр = ПВ / (Ц-ЗВ),

де ПВ - постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому році;

Ц - ціна одиниці продукції;

ЗВ - змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов'язані з цим, визначаються як прогнозні величини.

Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і включає: розробку планів виконання робіт по кожній стадії взаємоузгодження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.

При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова програма, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствами-виконавцями. Цінова програма розробляється на весь цикл виконання робіт і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона має вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включені в програму, а по горизонталі - організації та форми їхньої участі.

На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розрахунки окремих показників носять орієнтований характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання, аналогів і т. д. А при оформленні результатів науково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведення дослідно-конструкторських робіт та впровадження об'єкта у виробництво, повинні бути виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моделювання, з урахуванням ієрархічної схеми об'єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д.

Визначення витрат виробництва проводиться на підставі кошторисів витрат на підготовку виробництва продукції. Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами): матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва включає: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції. Тому склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлюється підприємством.

4. Планування податків

Економічна суть податків.

Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна теорія, завжди використовувались державою як найдійовіший важіль регулювання економічних процесів. Принципи оподаткування свого часу сформулював ще А. Сміт. але вони діють і нині:

піддані держави зобов'язані брати участь у покритті видатків уряду по можливості згідно з тими доходами, які отримує кожний під охороною держави;

податок має бути точно визначений, а не встановлений свавільно. Час його оплати, спосіб і розмір внеску повинні бути ясними і відомими як самому платнику, так і будь-кому іншому;

кожен податок повинен сплачуватись у такий час і в такий спосіб, які є найбільш зручними для платника;

4)скорочення витрат на стягування податків.

Податки, як основний атрибут держави, функціонують із часів зародження рабовласницького ладу. На практиці мали місце натуральні, подушні, сімейні, вартісні та інші види податків. Практика стягнення податків вимагає вдосконалення, пошуку оптимальних варіантів елементів побудови податків, а також механізму їх стягнення. Реалізація фінансової політики окремими, неузгодженими методами, які позбавленні стимулюючої функції, не відображає ефективного впливу на процес виробництва та реалізації продукції.

У теперішній час основоположним законом, який регулює відносини в системі оподаткування є Закон України "Про систему оподаткування". Цей закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Найбільшого розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона містить методи і об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. Податкові системи економічно розвинених країн базуються на розробленій теорії податків, творцями якої є видатні представники економічної науки: Адам Сміт, Девід Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер та багато інших. Пошук шляхів удосконалення податкових систем триває і до сьогодні.

Дуже важливе значення має прийняття податкових кодексів, у яких законодавче закріплюються рівномірність оподаткування, дотримання податкової таємниці.

Податки встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави - управління, оборони» соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.

Збори встановлюються за використання суб'єктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому дохід.

Платежі передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при використанні ресурсів суб'єктом господарювання.

Внески передбачають відрахування частини майна суб'єкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій.

Сукупність податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до бюджетів і державних цільових фондів становить систему оподаткування.

Система оподаткування суб'єктів господарювання базується на наступних принципах:

* стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

* стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

* обов'язковості - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткуванні за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушенні податкового законодавства;

* рівнозначності та пропорційності - оплата податків юридичними особами здійснюється у певній частці від отриманого прибутку, і забезпечується сплата рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку, і пропорційно - більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, у т. ч. нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальної справедливості - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільності - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічної обґрунтованості - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірності сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенції-встановлення та скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно законодавчою владою;

єдиного підходу - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступності - забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з економічної природи податків та враховуючи досвід країн з розвинутою економікою, можна визначити такі функції податків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу, контрольну та соціальну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують держав}' фінансовими ресурсами, є обхідними для здійснення її діяльності. В цьому полягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція виражається в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва. Шляхом надання додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості підприємця, як покупця засобів виробництва й "особливого товару" - робочої сили.

На налагодження дії цих функцій держави затратили сторіччя, але гармонії їх взаємодії повністю не досягли. Достатньо далека від досконалості й нині діюча система податків і обов'язкових зборів в Україні.

Податкова оптимізація - це процес, що здійснюється суб'єктом господарської діяльності за допомогою сукупності планових дій, об'єднаних у єдину систему, і передбачає вибір оптимальних варіантів фінансово-господарської діяльності з метою зменшення податкових платежів і збільшення прибутковості.

Людство створило за свою довгу економічну історію різні форми податків. Податкова система - це перш за все, сукупність діючих у країні податків: прямі і непрямі; податки на доходи, споживання та майно; загальнодержавні та місцеві. Суть проблема - в налагодженні взаємодії податків, тобто у формуванні системи податків як такої. Загальною тенденцією податкових систем є уніфікація форм оподаткування, що спостерігається нині у світі і не виключає при цьому різноманітність податкових систем різних країн.

Податкові платежі підприємства залежать від наявних об'єктів оподаткування, ставок податків та податкової політики держави в сфері податкових пільг.

Планування податків на підприємстві.

Після здійснення фінансового планування на підприємстві доцільно провести, відповідно до законодавства, планування по наступних основних податках, зборах, платежах і внесках до бюджету і державних цільових фондів:

1. Податок на прибуток підприємства забезпечує близько 5,5% доходів бюджету. Платниками податку на прибуток є: суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації у частині здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні організації, що провадять підприємницьку діяльність на території України; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, які мають самостійний розрахунковий рахунок; нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва в межах України.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платників податку та на суму амортизаційних відрахувань. Ставка податку на прибуток становить 25% до об'єкта оподаткування.

Планування податку на прибуток:

Ппл =Поп х Со,

Поп = ВДпл - (ВВпл + УМпр - ПМпр) - Ампл,

ВДпл = ЗДпл - ПДВ - А,

ВВпл = ВРпл+ ЗПпл + ОППпл,

де Ппл - податок на прибуток у плановому періоді;

Поп - прибуток із метою оподаткування;

Со - ставка оподаткування;

ВДпл - валовий дохід у плановому періоді;

ВВпл - валові витрати в плановому періоді;

УМпр - прогнозоване убування майна;

ПМпр - прогнозований приріст майна;

АМпл - планові амортизаційні відрахування;

ЗДпл - загальні доходи від продажу товарів, продукції, робіт, послуг у плановому році;

ПДВ - податок на додану вартість;

А - акциз;

ВРпл - вартість придбаних товарів, виробничих запасів, робіт, послуг у плановому періоді;

ЗПпл - нарахована оплата праці у плановому періоді;

ОППпл - обов'язкові платежі підприємства, пов'язані з оплатою праці в плановому періоді.

Плановий прибуток з метою оподаткування можна визначити, виходячи із прибутку за фінансовим планом підприємства:

Поп=Пфп - До - Дн + Вн - Во,

Пфп = Дф - Вф,

де Поп - плановий прибуток з метою оподаткування;

Пфп - прибуток, що планується господарським суб'єктом за фінансовим планом підприємця;

До - господарські операції (різниця в оцінці) про доходи суб'єкта господарювання, які не формують прибуток, але підлягають оподаткуванню;

Дн - господарські операції (різниця в оцінці) про доходи суб'єкта господарювання, які формуватимуть прибуток, але не підлягають оподаткуванню;

Вн - господарські операції (різниця в оцінці) про витрати суб'єкта господарювання, які зменшують прибуток, але не зменшують прибуток для оподаткування:

Во - господарські операції (різниця в оцінці) про витрати суб'єкта господарювання, які не зменшуватимуть прибуток, але зменшуватимуть прибуток для оподаткування;

Дф і Вф - відповідно доходи і витрати суб'єкта господарювання за фінансовим планом.

2. Податок на додану вартість (ПДВ) забезпечує близько 35% доходів бюджету. ПДВ -це непрямий податок, включений в ціну товару, що є частиною вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг, або після митного оформлення. Платниками податку на додану вартість є підприємства, міжнародні організації, які розташовані на території України, громадяни України, а також іноземні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю. Об'єктом оподаткування є обороти: з реалізації товарі в (робіт, послуг) як власного виробництва, так і підданих обробці, перероблених чи придбаних. Податок на додану вартість входить до ціни товарів за ставкою у встановленому розмірі до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ,

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в плановому періоді, визначається за формулою:

ПДВп = ДВ х Со,

ПДВ = ПЗп - ПКп ,

П3п = ЧДп х 20% : 100%,

ПКп = ВПп х 20% : 100%,

де ПДВп - сума ПДВ до сплати в бюджет у плановому періоді;

Со - ставка оподаткування, %;

ДВ - додана вартість;

ПЗп - сума податкових зобов'язань в плановому періоді;

ПКп - сума податкового кредиту в плановому періоді;

ЧДп - плановий чистий дохід підприємства з операцій, які підлягають обкладанню податком на додану вартість;

ВПп - вартість придбаних ресурсів за ціною постачальників із господарських операцій, які підлягають обкладанню податком на додану вартість у плановому періоді.

** Приклад. Підприємство в грудні 2010 року при продажу товарів (готової продукції. робіт, послуг) планує одержати чистий дохід у сумі 50 000 гри. і придбати ) ресурси для господарської діяльності за цінами постачальників (без ПДВ) на суму 125 000 грн. Сума ПДВ, що планується до сплати в бюджет, складає: (50000 * 20 / 100) - (25000 * 20 / 100) = 10000 - 5000 = 5000 грн.

ПДВ сплачуться на всіх етапах руху товарів, виробничих запасів, готової продукції, робіт, послуг, але об'єктом оподаткування виступає не валовий дохід, а додана вартість.

Додану вартість підприємства в плановому періоді, як об'єкт оподаткування, можна визначити за наступним розрахунком:

ДВоп = ФОПп + ВСЗп + ЧПп + ДПЗ - ДПК,

ДВоп = ДВс + ДПЗ - ДПК

ДВс = ФОПп + ВСЗп +ЧПп,

де ДВоп - додана вартість підприємства, як об'єкт оподаткування;

ФОПп - фонд оплати праці в плановому періоді;

ВСЗп - відрахування на соціальні заходи;

ЧПп - плановий чистий прибуток;

ДПЗ - додаткові господарські операції підприємства, які за діючим законодавством формують податкове зобов'язання, але не створюють доданої вартості;

ДПК - додаткові господарські операції підприємства, які за діючим законодавством формують податковий кредит, але не створюють доданої вартості;

ДВс - створена додана вартість на підприємстві.

1 квітня 2014 р. набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Згідно з Законом, вже з 1 квітня 2014 року набрали чинності наступні зміни до Податкового кодексу України: ? ставка податку на прибуток підприємств застосовується на постійній основі у розмірі 18%, а ставка ПДВ - у розмірі 20%; з 1 січня 2015 року ставка ПДВ складатиме 17%.

3. Акцизний збір (A3) - це непрямий податок на високорентабельні й монопольні товари (продукцію), що включаються в ціну цих товарів (послуг), забезпечують близько 9% доходів бюджету. Перелік підакцизних товарів і розмірів ставок акцизного збору затверджується Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів належать: ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка, автомобілі, бензин тощо. Платниками акцизного збору є суб'єкти або замовники підакцизних товарів, а також ті, хто імпортує підакцизні товари; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересилають товари на митну територію України.

Акцизний збір, крім надходжень до бюджету, дає змогу:

а)обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів,

б)залучити до оподаткування кошти заможніших верств населення при придбанні ними предметів розкоші:

в)захистити вітчизняних виробників відповідної продукції від конкуренції з імпортними товарами;

г)збільшити податкові надходження за рахунок доходів високорентабельній суб'єктів господарювання:

д)регулювати споживчий ринок.

Акцизний збір вилучається один раз під час реалізації, як правило, виробником підакцизного товару. Суму акцизного збору в плановому періоді можна обчислити за формулою:

Ап = Боп х Со,

де An - акцизний збір в плановому періоді;

Боп - база оподаткування акцизним збором у плановому періоді;

Co - ставка оподаткування.

В залежності від об'єкта оподаткування сума акцизного збору з підакцизних товарів визначається за наступними розрахунками:

1. нарахування акцизного збору в разі ввезення товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України

Якщо ставку акцизного збору встановлено у відсотках до митної вартості товару, то сума акцизного збору обчислюється за формулами:

а) з товарів, що підлягають обкладенню ввізним митом:

Са = (В + М) х А / 100%,

б) з товарів, що не підлягають обкладенню ввізним митом:

Са = В х А / 100%,

де Са - сума акцизного збору;

В - митна вартість;

М - сума ввізного мита;

А - ставка акцизного збору.

Сума акцизного збору, якщо ставку встановлено в грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товару, обчислюється за формулою:

Ca = H x A,

де Са - сума акцизного збору;

Н - кількість товару у фізичних одиницях виміру, визначених відповідним законом;

А - ставка акцизного збору.

2. акцизний збір з алкогольних напоїв за ставками з 1 л 100 % спирту;

A3 = КП * ЄП * (М / 100) * Co,

де КП - кількість пляшок;

ЄП - ємкість пляшки;

М - місткість спирту, %.

3. акцизний збір за ставками у % до обороту:

АЗ = В х Со% /100,

де В - виручка; Со% - ставка оподаткування у відсотках до обороту.

4. акцизний збір з одиниці товару, грн.:

АЗ = КТ х Со (грн.),

де КТ- кількість товару;

Со(грн.) - ставка оподаткування в гривнях.

5. акцизний збір за одиницю товару за ставками в євро:

АЗ = КТ х Со (евро) х КЄ,

де КТ- кількість товару;

Со - ставка оподаткування в євро;

КЄ - курс гривні до євро станом на перший день відповідного кварталу.

4. Єдиний податок суб'єктів малого підприємництва

Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група -- фізичні особи -- підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150тис. гривень;

2) друга група -- фізичні особи -- підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1млн. гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб -- підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи -- підприємці належать виключно до третьої або п'ятої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для таких груп;

3) третя група -- фізичні особи -- підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 3млн. гривень;

4) четверта група -- юридичні особи -- суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу не перевищує 5млн. гривень;

5) п'ята група -- фізичні особи -- підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена;

обсяг доходу не перевищує 20млн. гривень;

6) шоста група -- юридичні особи -- суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень. Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі -- мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки). Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб -- підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку -- у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку -- у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Відсоткова ставка єдиного податку встановлюється у розмірі:

1. Для третьої і четвертої груп платників єдиного податку:

1) 3 відсотки доходу -- у разі сплати податку на додану вартість згідно з ПКУ;

2) 5 відсотків доходу -- у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

2. Для п'ятої і шостої груп платників єдиного податку:

1) 5 відсотків доходу -- у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 7 відсотків доходу -- у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

5. Комунальний податок. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність працівників суб'єкта господарювання. Величина комунального податку в плановому періоді обчислюється за формулою:

КПп = ССЧп х НМ х Со,

де ССЧп - середньоспискова чисельність працівників по плану; НМ- неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

Co - ставка оподаткування.

6.Фіксований сільськогосподарський податок. Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.

ФСП = [ВЗ (Р, С, П) х 0,5 + ВЗ (БН) х 0,3] / 100.

де ВЗ (Р, С, П) і ВЗ(БН) - відповідно вартість земельних ділянок, ріллі, сіножатей та пасовищ і багаторічних насаджень.

7 .Плата за землю. Згідно з п. 14.1.147 ПКУ, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто у випадку оренди земель державної та комунальної власності, орендна плата є платою за землю - загальнодержавним податком - та регулюється ПКУ. Відповідно, орендар у разі оренди земель державної та комунальної власності сплачує лише орендну плату, податок уже не сплачується. Згідно із ПКУ ставки земельного податку за сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку та використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, встановлені у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0.1; для багаторічних насаджень - 0,03. Таким чином для визначення розміру земельного податку необхідно знати площу сільськогосподарських угідь, їх грошову оцінку та ставку податку.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди: * плата за землі сільськогосподарського призначення:

ПЗ = [ВЗ (Р, С, П) х 0,1 + ВЗ (БН) * 0,03] / 100,

де ВЗ (Р, С, П) і ВЗ (БН) - відповідно вартість земельних ділянок, ріллі, сіножатей пасовищ і багаторічних насаджень.

* плата за землі населених пунктів

ПЗН = П х СП х Км х Кф,

де П - площа земельної ділянки, м2;

СП - ставка податку (коп/м2) відповідно до групи населених пунктів;

Км - коефіцієнт для збільшення ставок податку в містах;

Кф -- коефіцієнт щодо коригування ставок податку, виходячи з функціонального використання земельної ділянки.

* плата за землі у промисловості:

ПЗП = ВЗ * СП,

де ВЗ - вартість земельної ділянки; СП - ставка податку (5 % від ВЗ).

8. Платежі підприємств-монополістів у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці. Об'єктом платежів є сума перевищення фактичної величини фонду оплати праці підприємства його розрахункової величини.

5. Бізнес-планування

Сутність бізнес-планування та призначення бізнес-плану.

Бізнес-план - це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного комерційного проекту. Він дозволяє передбачати заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного ефекту. Практично його можна вважати формою експертної оціни доцільності та ефективності здійснення тієї або іншої підприємницької ідеї.

Бізнес-план - це документ, який містить систему ув'язаних у часі та просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).

Бізнес-планування містить три етапи:

підготовчий період - підбір виконавців, консультантів та експертів, постанови завдання і розподіл обов'язків між виконавцями, розробка календарного плану (графіка) виконання робіт, збір вихідної інформації;

розробка бізнес-плану;

презентація бізнес-плану - доведення основних положень бізнес-плану до потенційних інвесторів.

Складанню бізнес-плану передує визначення цілей власного бізнесу в загалі і бізнес-плану зокрема.

Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі. Основна зовнішня цілі полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Головна внутрішня ціль бізнес-плану - бути основою управління підприємницькою діяльністю. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого підприємства, специфіку його діяльності.

Бізнес-план дає змогу розв'язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:

1) обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства;

розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства, насамперед обсягів продажу та прибутку;

визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;

4)підбір працівників, спроможних реалізувати даний план.

Бізнес-план має:

* давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку;

* містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування;

* розкривати принципи та методи керівництва підприємством;

* обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання;

* показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.

Кожне завдання плану може бути розв'язане лише у взаємозв'язку з іншими. Центром бізнес-плану є концентрація фінансових ресурсів. Саме бізнес-план є важливим засобом збільшення капіталу підприємства. Процес складання плану дає змогу глибоко проаналізувати розпочату справу у всіх деталях. Бізнес-план є основою бізнес-пропозиції у переговорах з майбутніми партнерами, він відіграє важливу роль при комплектуванні основного персоналу підприємства.

Таким чином, бізнес-план, по-перше, може бути використаний для розробки концепції бізнесу, для детального відпрацювання стратегії, для попередження помилок , шляхом детального аналізу маркетингу, фінансів, виробничої діяльності підприємства. По-друге, бізнес-план є інструментом, за допомогою якого суб'єкт господарювання може оцінити фактичні результати своєї діяльності за певний період. По-третє, бізнес-план є засобом залучення коштів.

За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа - бізнес-плану.

При складанні бізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами:

1) подати інформацію про підприємство та про наміри власників;

2) викласти стратегію і тактику підприємства та показати, як взаємодіють різноманітні підрозділи підприємства, будучи одним цілим;

3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальні кошториси, з допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи;

4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприяти підприємству в іншій формі.

Узагальнення ще не дуже великого досвіду складання бізнес-планів вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такі галузі їх застосування:

- вибір економічно вигідних напрямків та способів досягнення позитивних фінансових результатів підприємствами за нових умов господарювання, неплатоспроможності суб'єктів;

- підготовка підприємствами інвестиційних проектів для залучення інвестицій та банківських кредитів;

- складання проектів емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів підприємств;

- залучення іноземних інвесторів для розвитку підприємств;

- обґрунтування пропозицій щодо приватизації підприємств державної та комунальної власності.

Підприємства, що вже сформувались, при розробці бізнес-плану мають певні переваги порівняно з підприємствами-початківцями. Цифри, які вони використовують для розрахунків, надійно обґрунтовані результатами їх діяльності, їх задуми на майбутнє випливають з їх колишньої стратегії, спираючись на успіхи підприємства, досвід, набутий на своїх помилках.

На шляху створення будь-якої справи постає ряд суттєвих перешкод, кожна з яких за відсутності необхідного підходу може стати причиною виникнення проблемної ситуації. До них належать: організація управління, накопичення капіталу, розробка та маркетинг продукту, підтримання на необхідному рівні валового прибутку та захист бізнесу від небажаного впливу. Статистика свідчить, що 75% усіх нових починань у бізнесі є невдалими в перші роки.

При виникненні будь-яких труднощів суб'єкт підприємницької діяльності повинен дослідити стан бізнесу та виявити можливі перешкоди. Кожного разу, з'ясувавши та вирішивши певну проблему, підприємство тим самим звільняється ще від однієї перешкоди, яка може призвести до невдачі, і, таким чином, підвищує свої шанси на успіх.

Багато з проблем можуть бути вирішені шляхом постійного уточнення бізнес-плану з метою приведення його у відповідність до умов, що змінюються. Це дасть можливість використовувати бізнес-план як реальний критерій оцінки фактичних результатів діяльності підприємства.

Бізнес-план минулого року може показати, яка із стратегій компанії виявилась ефективною. а яка ні, і наскільки результативним був той чи інший спосіб його реалізації.

При вивченні фактичних результатів роботи порівняно з бізнес-планом виявляються позитивні та негативні сторони організації, які можна використати для усунення відхилень між плановими і фактичними показниками.

Фінансовий розділ попереднього бізнес-плану може використовуватись як засіб об'єктивного спостереження за розвитком бізнесу. Фінансові прогнози, закладені у плані, становлять основу бюджету підприємства. Відхилення від розрахунків виявляються у статтях, де або думки про необхідні ресурси були хибними, або контроль в період виконання плану був недостатнім. Отже, крім управлінської функції бізнес-плану, його можна використовувати як засіб моніторингу.

Бізнес-план може сприяти залученню інвесторів та кредиторів. Перед тим, як ризикувати своїм капіталом, інвестори мають впевнитись у надійності розробки проекту та мати уявлення про його ефективність. Вони мають вивчити бізнес-план перед розглядом можливості капіталовкладень.

Технологія розробки бізнес-плану.

Розробка бізнес-планів характерна для всіх ферм та видів підприємництва, це складова частина підприємницьких угод виробничого, торгово-комерційного і фінансово-кредитного характеру.

Бізнес-план є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, спроможних фінансувати. Водночас - це основа для оцінки перспективи розвитку та управління новим бізнесом.

Розробка бізнес-плану є досить трудомістким процесом і вимагає значних затрат часу та коштів. Тому одним із факторів, що зумовлює ефективність і результативність бізнес-планування. є його організація.

Підготовкою бізнес-плану можуть займатися менеджери, підприємці, фірми, групи фірм або консалтингові організації. Основу групи спеціалістів, що розробляють бізнес план, становлять маркетологи, економісти, статисти, фінансисти.

Для розробки стратегії розвитку великої фірми складається розгорнутий бізнес-план. Нерідко вже на стадії його підготовки визначається партнер.

Підприємства, що працюють у стабільній ситуації та виробляють товар для сталого ринку, при зростанні обсягів виробництва розробляють бізнес-план, спрямований на удосконалення виробництва та пошук шляхів зниження його витрат. Але всі ці підприємства постійно розглядають заходи щодо модернізації продукції чи послуг, що виробляються чи надаються. Підприємства, які виробляють продукцію в умовах постійного ризику, насамперед систематично працюють над освоєнням нових видів продукт переходом на виробництво товарів нових поколінь та продовженням їх життєвого циклу. Якщо підприємство, плануючи значне зростання виробництва традиційних продуві або тих, що освоюються, не має достатніх власних потужностей для їх виробництва воно може вирішити цю проблему такими варіантами:

1)шляхом залучення капітальних вкладень для створення нових потужностей;

2)шляхом пошуку партнерів, яким воно передасть виготовлення визначених вузлів, деталей тощо.

Другий варіант, як правило, забезпечує прискорене розв'язання завдань і потребує менше засобів. У цьому випадку вже на стадії розробки бізнес-плану визначаються вимоги до майбутнього виробництва.

Одне із першочергових завдань бізнес-плану - це пошук інвесторів: нових акціонерів, кредиторів, спонсорських вкладень тощо.

В Україні бізнес-план може застосовуватись також у процесі постприватизаційної діяльності підприємств, особливо в малому та середньому бізнесі. При цьому в основу приватизації може бути закладена ідея конкурсу бізнес-планів покупців підприємств як альтернативних шляхів їх подальшого ефективного функціонування.

Наказом Фонду державного майна України затверджено Положення про типовий бізнес-план, яке визначає порядок розробки покупцями бізнес-планів і вимоги до них.

Згідно з Положенням, бізнес-планом є документ, який містить у собі зобов'язанні покупців щодо подальшої експлуатації об'єкта приватизації та обґрунтування можливостей їх виконання відповідно до вимог, що встановлюються Фондом державного майна України.

На даному етапі бізнес-план обов'язково розробляється покупцями у таких випадках:

- продаж об'єкта приватизації за некомерційним конкурсом;

- продаж контрольного пакету акцій на неконкурентних засадах іноземним інвесторам:

- при створенні спільного (за участю держави) підприємства з іноземними інвестиціями.

У бізнес-плані повинна міститися інформація, яка характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства за останній рік у цілому та за структурними підрозділами, а також стратегічні напрямки розвитку підприємства на 2, 3, 5-річну перспективу. Заходи та пропозиції, викладені покупцем у бізнес-плані, враховуються в разі підписання договору купівлі-продажу.

Отже, бізнес-план виконує як зовнішні, так і внутрішні функції. При пошуках партнерів, інвесторів і кредиторів добре виконаний та оформлений бізнес-план є найкращою візитною карткою підприємства.

За рахунок чітко визначених кінцевих цілей розробленого бізнес-плану вся справа бізнесу набуває цілеспрямованості, що дозволяє спрямувати енергію та дії підприємств в оптимальне русло. Підготувавши бізнес-план, підприємство отримує інструмент контролю управління, що забезпечує поступове його просування до встановленої мети.

При складанні бізнес-плану відбувається процес самонавчання, а після реалізації передбачених ним дій він є основою для аналізу фактичних показників. Таким чином, підприємець набуває знань, досвіду та професіоналізму, що неможливо без планування.

У сучасних умовах бізнес-план є робочим інструментом, який описує процес функціонування організації, показує, яким чином її керівники мають намір досягти своєї мети. Якісно розроблений бізнес-план допомагає підприємству зростати, здобувати нові позиції на ринку, розробляти перспективні плани свого розвитку, формувати концепції виробництва нових товарів і послуг та обирати раціональні шляхи їх реалізації.

Зміст основних розділів бізнес-плану.

Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, у т. н. стратегія фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.

У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:

1. резюме (короткий опис проекту);

2. опис підприємства та галузі;

3. опис продукту (послуги);

4. маркетинг і збут продукції;

5. план виробництва продукції;

6. організаційний план;

7. фінансовий план;

8. ризики та гаранти;

9. додатки.

Резюме фактично є стислою версією плану, своєрідним "повідомленням про наміри". Хоч резюме наводиться на самому початку бізнес-плану, складати його слід після закінчення роботи. Лише після того, як план повністю продуманий та написаний, можна в короткій формі викласти його зміст.

Резюме - це добре сконструйована система даних про комерційні перспективи підприємницького проекту, про виробниче, організаційне і фінансове забезпечення програми його реалізації. Це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.

У цьому розділі подається наступна інформація:

1) повна назва, адреса підприємства, форма власності, власники (засновники);

2) опис суті запропонованого проекту (наприклад, стати лідером у забезпеченні якості, або стати лідером по ціні тощо);

3) опис можливостей і стратегії (аналізується якими можливостями володіє підприємство, як вони впливають на бізнес, продумується стратегія для того, як скористатись сприятливою ситуацією);

4) короткий опис ринку (опис ринкових можливостей, які буде використовувати проект, і опис головного аргументу - чому проект буде успішним, незважаючи на те, що існують товари і послуги, які вже задовольняють потреби вибраного сегменту ринку):

5) визначення цільового ринку, обсягу продажів (у грошовому та кількісному виїзді),

6) команда (опис знань, досвіду, уміння менеджерів підприємства);

7) прогнозовані фінансові результати (опис загальної вартості проекту, очікуваних результатів проекту і термінів погашення позик).

Основна мета цього розділу бізнес-плану - представити у максимально вигідні формі найважливішу інформацію для потенційних партнерів і осіб, на фінансову підтримку яких розраховує підприємство.

Якщо йдеться про нові товари чи послуги, слід чітко сформулювати прогресивну продуктову та виробничо-комерційну ідею.

Виконавче резюме - це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.

У розділі "Опис підприємства та галузі" необхідно детально описати підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера в тому, що підприємство мас налагоджене виробництво і можливості працювати прибуткове. Важливо також показати інвестору (потенційному партнеру), що керівництво контролює діяльність свого підприємства

У загальній характеристиці підприємства слід відобразити основні види та характер його діяльності: підприємство виробничого, торговельного характеру, чи підприємство, що діє у сфері послуг; що і як воно може запропонувати своїм клієнтам; де воно розташоване; запланована географія розвитку бізнесу тощо. Слід також надати інформацію про ступінь розвитку підприємства, дуже важливо сформулювати основну його мету.

У цьому розділі бізнес-плану має бути викладена коротка інформація про підприємство: назва, юридичний статус і форма власності, дата реєстрації, адреса, короткий аналіз основних показників господарської діяльності (для діючого підприємства). Враховуючи, що входження в ринок з конкретним видом товарів і послуг - це насамперед готовність вступити в конкурентну боротьбу, яка передбачає ризик, важливе місце; прийнятті рішення про надання конкретних послуг чи розробку нового продукту посідає попередній аналіз привабливості вибраної сфери бізнесу.

До цього розділу входить також характеристика галузі і можливостей для розвито її бізнесу. При складанні бізнес-плану вивчаються та аналізуються особливості галузі.

Виділення в результаті проведеного аналізу ключових чинників успіху в галузі та обґрунтування заходів оволодіння ними дасть змогу уточнити концепцію бізнесу, дати об'єктивну характеристику продукту і визначити основних споживачів, оцінити конкурентів.

Розробка розділу бізнес-плану, присвяченого опису продукту (послуги), для виробництва якого власне задумувався проект, потребує особливої чіткості. Він повинен містити такі основні показники:

-» характеристику продукції, що випускається (послуг, що надаються), в тому числі характеристику принципово нового продукту (послуги);

-» тривалість життєвого циклу продукції;

-» технологічні особливості випуску продукції (надання послуг);

-» визначення продукції (послуг), призначеної для продажу на зовнішньому ринку.

При характеристиці запланованої продукції (послуг) дуже важливо чітко визначити:

- перелік (асортимент) основних видів продуктів, напівфабрикатів, які планується виробляти, а також види послуг, які передбачається надавати споживачам;

- призначення вироблених продуктів (наданих послуг);

- споживчі характеристики продуктів (послуг);

- унікальність (цінність) продуктів (послуг);

- конкурентоспроможність продукції (послуг) на споживчому ринку.

У характеристиці про призначення вироблених продуктів (наданих послуг) необхідно визначити мету виробництва конкретних їх видів із точки зору задоволення конкретних потреб споживачів.

Споживчі якості продукції доцільно характеризувати за такими параметрами:

основні види сировини, з якої виготовляється продукція;

вага "нетто" одиниці продукції;

термін зберігання за певних умов;

смакові властивості (для харчових продуктів);

естетика зовнішнього вигляду1;

показники якості продукції;

хімічний склад;

рівень цін;

можливість надання знижок;

інші відомості.

Унікальність (цінність) продукції (послуг) визначається будь-якою із її споживчих властивостей або їх комплексом порівняно з продукцією (послугами), що реалізується іншими підприємствами в межах регіону, або за рахунок надання додаткових послуг і застосування різних форм обслуговування. Необхідно визначити також слабкі сторони запропонованого продукту та тривалість його життєвого циклу.

Тривалість життєвого циклу будь-якого товару (будь-якої послуги) залежить від динаміки науково-технічного прогресу, рівня доходів населення, технології виробництва, умов зберігання, культури реалізації і споживання. Тому при складанні бізнес-плану потрібно передбачити;

час, необхідний для доведення нового чи вдосконаленого продукту (послуг):

до перших продажів;

до піку (максимально можливого) обсягу продажів;

до закінчення продажів;

час, необхідний на модифікацію продуктів, що випускаються, і можливість їх адаптації в нових ринкових умовах.

Дослідження привабливості продукції (послуг), призначеної для випуску і реалізації, нерозривно пов'язане з маркетинговими дослідженнями ринку. Тому в бізнес-плані виділено розділ "Маркетинг і збут продукції", в якому необхідно спланувати комплекс маркетингу, до якого входить все, що підприємство може впровадити для підвищення попиту на свої товари і послуги, а саме:

* схема розповсюдження товарів і послуг;

принципи ціноутворення;

методи стимулювання обсягів продажу;

рекламна діяльність підприємства;

сервісні послуги підприємства (гарантійне обслуговування тощо);

формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги.

Актуальним питанням для підприємств є вибір каналів розповсюдження товарів і послуг, адже кожний канал розповсюдження має специфічні рівні збуту і витрат. Вибір каналів суттєво впливає на інші складові комплексу маркетингу.

Не менш важливо висвітлити якомога повніше питання про визначення цін на нові товари і послуги та рівень рентабельності на вкладені кошти.

Залежно від поставленої мети на споживчому ринку можуть бути використані різні стратегії ціноутворення:

1) укорінення на ринку з високим ступенем конкуренції;

2) максимізація прибутку в поточному періоді;

3) заволодіння більшою питомою вагою ринку за показником якості товарів;

4) заволодіння ринку нового товару;

5) виживання на ринку.

Для оцінки можливостей реалізації тієї чи іншої стратегії розглядаються умови діяльності підприємств із трьох позицій:

1) орієнтація на витрати;

2) орієнтація та можливості ринку (на конкуренцію);