Основи економічної теорії

8. Юридичний план. У цьому розділі вказується та форма , у якій пропонується вести справи. Практично мова іде про форму власності та правовий статус організації.(особисте, приватне володіння, кооператив, державне володіння, сумісне підприємство)

9. Оцінка ризику страхування. У першому вказуються заходи профілактики ризиків, а у другому - програма страхування ризиків. Ризик-пожежі, землетруси, страйки, міжнаціональні конфлікти, зміни в оподаткуванні, валютний курс.

10. Стратегія фінансування. У цьому розділі викладено план отримання коштів для утворення чи розширення підприємства.

Відмінними рисами бізнес-плану , що відокремлюють його від традиційних планів є такі: - при розробці бізнес-плану має місце пророблення питань, пов'язаних не з усіма, а з одним напрямком діяльності фірми (одним бізнес-проектом);- бізнес-план орієнтований тільки на розвиток, у той час як спектр стратегічних альтернатив звичайних планів ширше;- обрій традиційного планування переглядається (продовжується) по мірі реалізації планів, а бізнес-план має чіткі часові границі, після того як вони вичерпані його мета повинна бути досягнута, а процес розробки бізнес-плану вважають закінченим.

58. Поняття «дохід» і «доход»

59. Прогнозування і планування

В усіх високо розвинутих країнах світу значна увага приділяється прогнозуванню і плануванню.

Прогнозування-метод науково аргументованого передбачення ймовірних тенденцій і напрямків , перспектив соціально-економічного розвитку. Є 2 види прогнозування:короткострокове і довгострокове.

План-це науково обґрунтована організація суспільно, соціально-економічного і виробничого процесів у народному господарстві країни, в регіоні , галузі на підприємстві і робочому місці.

План як документ являє собою систему взаємопов'язаних обґрунтувань , які об'єднані спільною метою та визначають строки, методи і послідовність досягнення мети виконання програми, робіт і рішень.

В сучасних умовах прогноз і план розробляють на сонові методологій і методик.

У ринковій економіці необхідно позбутися директивності (містить у собі вказівки)планування.

План має бути індикативним/рекомендаційного характеру

Сучасна методологія планування розглядається як сукупність його логіки, підходів, принципів і методів.

Логіка-це аналітична робота по визначенню рівня економіки , її структур, пропозицій і динаміки в минулому і сьогоденні; визначення цілей, пріоритетів і кінцевих результатів розвитку;формуванню ресурсів і способів досягнення цілей.

Підходи-це прогнозність, програмність, нормативність, урегульованість, динамічність і ефективність

Принципи - це поєднання інтересів усіх суб'єктів ринкових відноси:держави, регіонів, підприємств, окремих підприємців;- порівняння витрат і доходів, затрат і результатів.

Методи:Програмно-цільовий, балансовий, економіко-математичний, індексного аналізу, логічний, економічної оцінки, економічний, нормативний, статистичний, техніко-економічного аналізу, системний, прогнозний, директивний, ресурсно - ціловий.

Способи - це:1)застосування економічних регуляторів, таких як податки , кредити, тарифи, інвестиції, ціни, цінні папери, проценти, резерви, норми і нормативи, амортизаційні відрахування, пільги, бюджет, субсидії програми.

2) застосування правових регуляторів, таких як державні замовлення, штрафи, санкції, ліцензії, дозволи.

Стратегічне планування є особливими видом планової роботи, яка полягає в розробці стратегічних рішень у формі прогнозів, проектів, програм і планів. Вони передбачають висунення таких цілей і стратегій поведінки об'єктів управління , реалізація яких забезпечує їм ефективне функціонування в довгостроковий період перспективі, швидку адаптацію до мінливих умов зовнішнього середовища.

Стратегічному плануванню притаманні такі характерні риси:

1. Націленість на середню і довгострокову перспективу

2. Орієнтація на вирішення ключових цілей підприємства, від досягнення яких залежить його виживання і прогрес.

3. Поєднання накреслених цілей з ресурсами на їх досягнення(наявних і залучених у майбутньому)

4. Врахування впливу на плановий об'єкт численних зовнішніх факторів.

5. Здатність адаптуватися до змін зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Зміст стратегічного планування розкривають його процедури , основними з яких є :стратегічне планування, програмування, проектування.

60. Організаційний процес

Організаційний процес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва.

Його суть полягає: в удосконаленні існуючих, застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від НТП

По-перше, організаційний процес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге , створення і впровадження нової техніки і технологій , застосування нових конструктивних матеріалів та освоєння нових виробів призводить до зниження трудомісткості їхнього виготовлення , а вдосконалення організації праці дає змогу зменшити витрати робочого часу і устаткування.

По третє, впровадження заходів НТП на підприємстві зв'язано з великими затратами суспільної праці , матеріальних і фінансових ресурсів, здійснення заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат.

Організація виробництва і праці, удосконалення господарського механізму.

І. Організація виробництва-це упорядкування і координування в часі та просторі систем , взаємодії провідних елементів виробничого процесу, тобто працівників, предметів праці вона охоплює всі ланки підприємства.

Розглядають:локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва.

Локальні(ізольовані)форми організації виробництва характеризують одиничний поді праці і включають:Поділ та інтеграцію виробничих процесів в середині підприємства;кооперування окремих виробничих ланок-дільниць , цехів;раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах дільниць , цеху, підприємства в цілому.

Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці. До них належать:конкуренція, деконцентрація (розкрупнення великих підприємств на малі), оптимізація розмірів виробництва, спеціалізація і кооперування підприємства однієї або різних галузей народного господарства, конверсія виробництва(перехід власності), комбінування різногалузевого виробництва, диверсифікація підприємства(зміна, різноманіття), розміщення (територіальна організація)підприємств.

ІІ Організація праці-складова частина організація виробництва

Під організацією праці розуміють певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових ресурсів за умов конкретного застосування технології та організації виробництва.

Поєднання учасників трудового процесу в час забезпечується:різними формами поділу і кооперування праці;організацією обмірювання робочих місць;встановлення раціональних режимів роботи.

Просторове поєднання працівників на виробництві знаходять втілення:в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємств;у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями.

ІІІ Удосконалення господарського механізму є елементом організаційного процесу і являє собою:

Системи управління, планування(програмування), фінансування, матеріально-технічного забезпечення, матеріально стимулювання, науково-технічного обміркування.

Відокремлюють 2 напрямки організаційного процесу:1)загальносистемний(галузевий, міжгалузевий.регіоналний)-є визначальним. Він окреслює орієнтирі для розробки і пристосування числення високоефективних організаційних рішень.2)внутрішньовиробничий(локальний)- сприяє підвищенню організаційного рівня діяльності складених виробничо-господарських систем.

Сучасні тенденції і завдання прискорення організаційного прогресу. Перша тенденція(прискорення темпів розвитку окремих взаємозв'язків(деконцентрація , кооперування, конверсії, диверсифікація)та їх посилення в усіх суспільних формах організації виробництв, що забезпечить демонополізацію виробництва багатьох видів продукції , конкуренцію на ринку . Друга тенденція-це посилення безперервності та гнучкості виробництва завдяки автоматизації роторних ліній , робо техніки, що сприяє мінімум витрат часу і ресурсів підвищенню продуктивності праці, оновленню продукції. Третя тенденція характеризує розвиток колективної(бригадної)форми організації та оплати праці. Четверта тенденція має на меті раціональну організацію потоку і використання засобів виробництва та кінцевої продукції на всіх стадіях виробництва. П'ята тенденція ґрунтується на формуванні нових типів суспільної організації праці , науки та виробництва і сфери споживання. Шоста тенденція базується на удосконаленні організації господарського механізму підприємства, його перехід на ринкові економічні відносини з державою та іншими конкурентами , що охоплює відповідальність за кінцеві результати діяльності , фінансову стійкість. Сьома тенденція сприяє активізації людського чинника через здійснення кадрової політики , котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору кадрів, підвищенню їх компетентності , діловитості і відповідальності.

Размещено на Allbest.ru