Основи економічної теорії

Кн.=В/Мн

де В- випуск продукції, Мн- розрахункова нормативна величина виробничої потужності. 4. Коефіцієнт змінності роботи обладнання визначається діленням планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, на дійсний річної фонд часу роботи всього встановленого обладнання його роботі в одну зміну. 5. Коефіцієнт завантаження обладання використовується для оцінки використання дійсного фонду роботи обладнання.Він показує відношеня сумарної машиномісткості до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі роботи п-ва. 6. Коефіцієнт пропорційності роботи обладнання використовується для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання. Він визначається як відношення кількості обладнання, яке зайняте у виготовленні продукції, до загальної кількості встановленого обладнання. 7. Інтегральні вартісні показники. Ці показники дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва.

Напрямки поліпшення використання виробничих потужностей п-ва можна поділити на : напрямки для виробн.підрозділів та для підприємств і обєднань в цілому. Для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути: - оптимізація виробничої програми дільниць; - зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості; - підвищення завантаження усаткування до нормативної величини; - формування оптимального технічного плану розподілу робіт; - визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності. Більш маштабними є напрями для підприємств і обєднань, серед яких: - оптимізація виробничої програми п-ва; - зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ; - перерозподіл устаткування між цехами; - оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування.

17. МТЗ

МТЗ -це організація обігу матеріально-технічних ресурсів яка забезпечує зв'язок виробництва та споживання продукції.

МТЗ включає: 1) визначення потреби в матер.-технічних ресурсах; 2) пошук та купівлю ресурсів; 3) оганізацію доставки; 4) зберігання і видачу матер.-технічних ресурсів. МТЗ має бути своєчасним, комплексним та з мін.витратами. При плануванні МТЗ застосовують 6 етапів: 1) визначають цілі; 2) проводять підготовку загального плану МТЗ; 3) вибір постачальників; 4) визначення відповідальних; 5) координація регулювання; 6) оцінка результатів. МТЗ проводиться на договірній основі між виробниками, постачальниками і споживачами, покупцями як і в формі прямих звязків так і посередників.

Форми МТЗ: 1. Постачання продукції підприємствами, виробниками підприємств споживачам на підставі довгострокових прямих угод. 2. Оптова торгівля через посередників, напр. товарна біржа. 3. Передбачає організацію спеціальних магазинів з продажів предметів виробн.-господ. призначення.

Система МТЗ підприємство як товаро-виробник обирає самостійно враховуючи цілий ряд факторів, тобто: 1) відповідність виробничої потужності постачальників, потребів п-ва в матеріалах; 2) враховує якість і ціну товарів, що пропонується; 3) імідж постачальніків і його тереторіальне розміщення; 4) швидкість реакції на потреби покупців і оперативність поставок; 5) гарантії на матеріали, що постачаються.

18. Виявлення резервів поліпшення використання основних фондів

Для виявлення резервів поліпшення використання осн. фондів й удосконалення планування капітальних вкладень необхідно проаналізувати показники, які характерезують використання засобів праці на підприємстві.

Фондовіддача - показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.Фондовіддача основних фондів визначається відношенням обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості осн. фондів:

Кфв=Орч/Фср



де Орч- обсяг продукції п-ва за рік; Фср- середньорічна вартість основних фондів п-ва.Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Фондомісткість характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства.Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості осн. фондів до обсягу виготовленої продукції:

Кфм=Фср/Орч

Показник фондомісткості визначає необхідну величину осн. фондів до обсягу виготовленої продукції заданої велечини;

Фондоозброєність характеризує ступінь озброєності фондами одного працівника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:

Кфо=Фср/Чп

де Чп- загальна чисельність працюючих основного і допоміжного виробництва.

Середньорічна виробнича потужність обчислюється за формулою:

ПМср=ПМвх+ПМвв*К/12-ПМвив*12-К/12

де К- кількість місяців експлуатації обладнання з визначеною потужністю протягом року.



19. Податки

Податки - система обов'язкових платежів підприємств, організацій і населення, які є одним із джерел доходів державного бюджету. В умовах ринкової економіки податки виступають основним інструментом державного регулювання економіки як у масштабах всього господарства, так і на рівні регіонів, підприємств, окремих осіб. Податки є способом перерозподілу доходів, внаслідок чого здатні стримувати або, навпаки, стимулювати певні економічні процеси. Податки встановлюються лише державою і базуються на актах вищої юридичної сили. Розміри і терміни сплати податків регламентуються податковим законодавством.

Функції податків - вияв їх суті, специфічні способи вираження їх властивостей, реалізації суспільного призначення як економічної категорії . Виходячи з позиції держави та контрагентів ринкових відносин є такі основні функції:

Розподільча функція податків полягає в тому, що за їх допомогою держава розподіляє новостворену вартість / національний доход / між суб'єктами господарювання і державою в пропорції яка необхідна для здійснення державою свої функцій.

Регулювальна функція полягає в тому, що за допомогою податків держава регулює відтворення економічних процесів та стимулює розвиток 300 призупинення зростання окремих галузей народного господарства, тим самим виконує стимулювальну функцію.

Податки класифікують за такими ознаками: 1)за спрямуванням по відношенню до бюджетного устрою в державі; - податки, що сплачуються в Державний бюджет; - податки, що сплачуються в місцевий бюджет; - змішані податки /одна частина таких податків сплачується в Державний бюджет - інша в місцеві /; - податки, з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди; 2)по відношення до системи ціноутворення:- податки що відносяться на витрати виробництва, тобто включаються у собівартість продукції, робіт, послуг;- податки, що сплачуються з прибутку /доходу/; 3)по відношенню до розміру і виду ставки податку: - прогресивні податки - податки, середня ставка яких зростає із ростом суми доходу об'єктів оподаткування; - регресивні податки - податки, середня ставка яких знижується із зменшенням суми доходу об'єктів оподаткування; - пропорційні податки - податки, середня ставка яких є незмінною і не залежить від величини доходу об'єктів оподаткування; 4)в залежності від способу стягнення податків:- прямі податки - податки, що стягуються з доходів і впливають на кінцевий фінансовий результат господарської діяльності платника; - непрямі податки - податки, що включаються до ціни продукції /робіт, послуг/і стягуються за рахунок коштів споживача / покупця/. 5)за відношенням до об'єкта оподаткування: - податок на додану вартість; - акцизний збір;- податок на прибуток; - податок на майно, землю, транспортні засоби тощо. 6)за відношенням до суб'єкта оподаткування:- податки, що справляються підприємствами та організаціями /юридичними особами/; податки, що справляються громадянами /фізичними особами/. 7) за формуванням та використанням коштів:- загальнодержавні; спеціальні податки - платежі, збори, стягнення, використання яких обумовлено певною ціллю /до таких, як правило, належать місцеві / регіональні / податки і податкові платежі; відрахування до спеціальних фондів тощо.

20. Безперервний виробничий процес

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою їхнього відновлення є поступове відшкодування вартості основних фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їхнього зносу, які вносять до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називають амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Встановлення норм амортизаційних відрахувань на реновацію (повне відновлення) основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.

Норма амортизації - це відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках. Норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на створювану ними продукцію.

Розрахунки норм амортизаційних відрахувань па реновацію здійснюють за формулою:

На=(Вп-Вл/Вп*Тсл)*100%

де Вп- первісна вартість основних фондів певної групи; Вл - ліквідаційна вартість основних фондів;Тсл-термін служби основних фондів, визначений технічною документацією. Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи: 1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та педавальні пристрої, у тому числі житлові будинки. Норма амортизації- 20%; 2) автомобільний транспорт та запасні частини до нього, меблі, побутові, електронні прилади та інструменти, інше офісне обладнання. Нрма аморт.-10%; 3) будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2, 4.Норма аморт.-6%; 4) електронно- обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, повязані з ними засоби зчитування або друку інформ. Норма аморт.-15%

21. Дати оцінку конкурентоспроможності продукції: сутність, визначення рівня. Проаналізувати сукупність конкретних способів /напрямків/підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

Конкурентоспроможність характеризує властивості продукції задовольняти певні конкретні потреби споживача на ринку і мати перевагу над такою ж продукцією інших товаровиробників. Вона залежить від: закладеної технології виробництва; параметричних вимог до виробу; кількісних і якісних показників. Формування її вирішується ще на стадії проектування. Визначальним елементом є витрати і якість. Конкурентоспроможність окремого об'єкту оцінюється кількісно, що дає змогу управляти її рівнем. оборотний кошти макроекономічний двоїстий

Є три способи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції: технічні ч-ки - врахувати використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів; запроваджувати новітню технологію виробництв і суворе дотримання технологічної дисципліни; забезпечувати технічне оснащення; удосконалювати застосовувані стандарти і технічні умови. Організаційні ч-ки: запровадженню сучасних норм і методів організацій виробництва і праці; удосконалювати методи контролю на всіх стадіях виготовлення продукції; розширювати прямі господарські зв'язки; удосконалювати передовий досвід. Економічні та соціальні: дають можливість застосовувати узгоджену систему планування необхідного рівня якості; вдосконалювати ціни на окремі види товарів; використовувати ефективну мотивацію праці; вдосконалювати активізацію людського чинника при проведенні кадрової політики.



22. Обґрунтувати поняття і конкретизувати види прибутку підприємства. Проаналізувати розподіл прибутку підприємства

У реальній дійсності прибуток -- кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток -- зворотний бік витрат виробництва. На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво і реалізацію.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток -- це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити. У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток -- це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та інші.

Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання. Так, якщо торгове підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає потреба формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду в обсягах, визначених законодавством. Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торгове підприємство. В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно з умовами установчого договору. Для підприємств споживчої кооперації одним із напрямів використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески. В орендних підприємствах за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу. Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообороті коштів підприємства.

Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку:

1. Визначення потреби у прибутках за напрямами його використання.

2. Формування цільової структури розподілу прибутку.

3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямами використання.

4. Збалансування потреби в прибутку за напрямами його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.

23. Поняття, цілі, напрями діяльності підприємства. Принципи функціонування підприємства. Оцінка підприємства

Підприємство - це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виконує роботи, виробляє продукцію, надає послуги. Характеристика: назва п-ва; є юридичною особою (власна система обліку і звітності; самостійний баланс; розрахунковий рахунок в банку; печатка із іменуванням; має статус, марку)

Цілі п-ва. Головна місія- це чітко окреслена причина його існування. В світовій економіці таку мету наз. місією (виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання макс. прибутку). Інші цілі, які відповідають вимогам: бути конкретними і піддаватися вимірюванню; бути орієнтованому в часі, мати конкретні межі прогнозування і встановлюватися на певні терміни; бути взаємно підтримуючим, для досягнення мети не перешкоджати для реалізації іншим цілям.

Напрями д-сті.: 1. визначення ринку товарів або проведення ситуаційного аналізу;

2. удосконалення і розвиток інноваційної д-сті підприємства на перспективний період;

3. виробничо-господарська д-сть і оперативне регулювання в часі;

4. комерційна д-сть - реклама, організація збуту, належне стимулювання покупців;

5. післяпродажний сервіс.

Принципи ф-ння: максимізація результатів д-сті п-ва ( максимально можливий випуск продукції, максимальні результати п-ва)

мінімізація витрат ресурсів , при збереженні обсягу результатів (стільки-то продукції з найменшими витратами)

оптимізація виплат і результатів в оптимальних співвідношеннях (ефективна д-сть п-ва).

Підприємництво - це самостійна ініціатива, на власний ризик систематична д-сть по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Є дві сфери д-сті п-в: Економіка, яка передбачає : стратегічне і політичне планування; облік і звітність; ціноутворення; плани; ресурсне забезпечення виробн..; зовнішньо-екон. та фінансова д-сть.Соціальна сфера впливає на ефективність всього процесу виробничо-господарської д-сті на інноваційну, економічну, комерційну.

Результативність соціальної д-сті залежить від: рівня професійної підготовки і в компетенції працівників; дійовості механізму, що застосовується на п-ві.

24. Обґрунтуйте формування програми випуску продукції/надання послуг. Деталізуйте розробку виробничої програми/плану виробн. продукції /підприємства у натуральному і грошовому вимірі. Ресурсне обґрунтування виробн. програми

Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша -- обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга -- вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми. Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процес вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.

Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства полягає в її узгодженні (визначенні можливості виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Головне завдання полягає в тому, щоб правильно визначити максимально можливий випуск конкретних видів продукції з діючих виробничих потужностей та необхідним їх додаткове введення в дію в розрахунковий період.

25. Поняття і характеристика витрат на виробництво продукції. Класифікація витрат. Оцінка управлінню витратами на підприємстві. Групування витрат на виробництво продукції за економічними елементами та складання кошторису

Всі витрати підпр. - це загальні витрати підпр. Їх поділяють на операційні ( витрати операційної д-сті. Тобто, основної д-сті підпр. пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вони забезпечують основну частку доходу підпр.) і інвестиційні.

У виробничій д-сті розрізняють 2 види витрат: витрати, які утворюють вартість продукції певному періоді, їх пов'язують з формуванням собівартості продукції та реальні грошові виплати - це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Вони обслуговують зовнішній оборот підпр. і оплату праці. Витрати - це вартість ресурсів або активів використаних повністю для отримання виручки від реалізації.

Класифікація: відношення до процесів і реалізації продукції розрізняють: виробничі, поза виробничі відношення до видів виробн.. процесів: основні, накладні ступінь залежності від обсягів виробн..: умовно-змінні, умовно-постійні зміст і призначення витрат: за економічними елементами, за калькуляційними статтями однорідність економічного змісту: прості, комплексні за способом віднесення на собівартість продукцію: прямі, непрямі послідовність формування і сфера виникнення витрат: технологічна, цехова, виробнича.

Управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами вкл.. 2 аспекти: функціональний і організаційний (полягає в раціональній побудові органів управління витратами виконавців зазначених ф-й).

Кошторис витрат - це документ, який для всіх галузей є однаковим. Кошторис виробн.. складається за економічними елементами, де витрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Згідно з національними стандартами бух. обліку передбачено таке групування витрат:

матеріальне(сировина, матеріали, паливо, відняти вартість зворотніх або повернутих доходів);

заробітна плата (вкл.. всі форми штатного і позаштатного виробн.. персоналу;

відрахування на соц.. заходи;

амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизація основних фондів, амортизація нематеріальних активів за рівно лінійним методом виходячи з терміну функціонування цих ативів в межах до 10 років;

інші витрати віднесені до щойно перелічених - це оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони тощо.

26. Деталізуйте систему оперативно-виробничого планування на підприємстві

Оперативно-виробниче планування - це здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів. На великих підпр. даним видом планів займається виробничо-диспетчерський відділ.

Оперативно-виробниче планування ставить своїм завданням насамперед забезпечення рівномірної роботи підпр., що важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. В залежності від місця застосування розрізняють міжцехове і внутріцехове оп.-виробн. планування. Від змісту робіт - календарне п-ння/складання графіків роботи/диспетчергування виробництва/контроль за виконанням завдань.

Міжцехове - забезпечує координацію д-сті у виробництві між цехами підпр./основними і допоміжними.

Внутріцехове - забезпечує розробку календарних планів виробництва для дільниць, доведення завдання до робочих місць.

Зміст опер.-виробн. п-ння залежить від типу виробництва і проявляється через певні СИСТЕМИ. Кожна система вкл. такі елементи: ПЛАНОВУ - облікову одиницю, деталь, партія деталей, комплект деталей, замовлення.

КАЛЕНДАРНО-ПЛАНОВІ НОРМАТИВИ (трудомісткість робіт, тривалість виробн. циклу, нормативне випередження)

ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ ЗАВДАНЬ.

У серійному виробн. використовують комплексні системи: планування за комплектувальними нормами, - груповими комплектами - заділами , - сирійна за випередженнями, - машинокомплексна, - система неперервного оп-виробн. п-ння.

Пданово-обліковою одиницею виступає партія деталей, комплект деталей.

Контроль за доходом виробн. здійснюється диспетчерами цехів заводу по таких основних напрямках: Контроль виконання номенклатурного плану випуску виробів; Контроль міжцехових заділів в цехах, а також міжцехових передач заготовок деталей.



27. Дати оцінку калькулювання собівартості одиниці продукції. Методика обчислювання основних статей калькуляції. Прогнозування собівартості продукції на ранніх стадіях її розробки та освоєння

Калькулювання собівартості - це процес обмеження собівартості одиниці (продукції)

Калькулювання потрібне для вирішення таких завдань:1) обґрунтування ціни на вибір;2) обчислення рентабельності виробництва;3) для аналізу витрат однакових виробів на різних підпр.4) для визначення економ. ефективності різних орган.-технічних заходів.

Калькуляція - це документ в якому представлені всі витрати на виробництво і реалізацію продукції конкретного виду у вигляді витрат статей.

До статті «Сировина матеріли» включають вартість:

· сировини та матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції.

· купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробн.. продукції для забезпечення нормального технологічного процесу і упакування продукції.

Стаття «Куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробн.. характеру сторонніх підпр. і організацій» містить вартість:

· купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що потребують монтажу або додаткового обробленню на даному підпр.

· робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підпр. або структурними підрозділами підпр., що належать до основного виду д-сті.

До статті «Паливо та енергія на технологічні потреби» належать витрати на всі види палива, безпосередньо використані у процесі виробн.. продукції.

У статті «Зворотні доходи» відображається вартість повернутих відходів, що вираховуються з загальної суми витрат, віднесеної на собівартість продукції.

До статті «Основна заробітна плата» належать витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно до прийнятих підпр. систем оплати праці у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для працівників, зайнятих у виробн.. продукції.

Стаття «Додаткова заробітна плата» охоплює витрати нарахованої виробничому персоналові підпр. додаткової заробітної плати за працю понад визначені норми, за трудові успіхи та винахідництво.

До статті «Відрахування на соціальні заходи» входять:

· відрахування на обов'язкове страхування, у тому числі на обов'язкове соц. страхування на випадок безробіття.

· відрахування на державне пенсійне страхування.

До статті «Витрати пов'язані з підготовкою та освоєням виробництва продукцію» належать витрати:

· підвищені витрати на виробництво нових видів продукції в період їх освоєння, а також витрати пов'язані з підготовкою й освоєнням випуску продукції, не призначеної для серійного випуску або масового виробництва.

· на освоєння нового виробництва, цехів і агрегатів.

· на винахідництво і раціоналізацію.

До статті «Загальновиробничі витрати» належать:

· витрати на управління виробництвом.

· амортизація основних фондів та та нематеріальних активів загальновиробн. призначення.

· витрати на утримання , експлуатацію, ремонт. та інші.

Стаття «Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання»

Стаття «Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати».

Прогнозування собівартості нової продукції на етапах її розробки і освоєння виробництва, коли відсутні комплекти технічної документації і нормативної бази, відбувається за рахунок різних методів прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів -- технічних і експлуатаційних показників. До таких методів належать: 1) метод питомих витрат -- є найпростішим, але й найбільш неточним. 2) баловий метод -- один із найточніших методів, бо враховує не один, а декілька параметрів. Цей метод ґрунтується на експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і таким чином визначається собівартість одного бала (Сб). 3) кореляційний метод дозволяє встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів. Цей метод прогнозування собівартості є найбільш точним та поширеним. 4) агрегатний метод -- не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин -- агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних -обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертно. Цей метод застосовується для обчислення собівартості складних виробів (верстати з ЧПУ, роботи, ЕОМ та інше).



28. Основні економічні параметри системи виживання підприємства

Антикризова д-сть підпр. передбачає ефективні зміни всіх елементів виробничої системи, що охоплюють їх об'єкти: структуру, фінанси, бізнес-планування, маркетинг, логістику, економіку підпр.

Якщо зміни відбуваються в сфері маркетингу, то складові цього процесу просування товарів на ринок., взаємовідносини з клієнтами та інші повинні забезпечуватися відповідною інформаційною системою, яка вимагає адекватної облікової системи.

Облікова система повинна працювати на процеси створення продукту, партії чи замовлення. Таким чином ґрунтується гнучкість виробників і постачальників, конструкторів і технологів, які мають працювати синхронно. Отже, ефективними можуть вважати ті заходи, які оптимізують як процеси так і функції.

Основні економічні параметри системи виживання ґрунтується на прогнозі ринкової ситуації на передбачуваний період, залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів, їх впливу на структурну потребу ринку і стану сукупних ресурсів таких як: капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки і устаткування, прав і підприємн. можливостей.

29. Індикативне макроекономічне питання

Макроекономічне державне п-ння має суто індикативний (рекомендаційний) характер і полягає в розробці і науковому обґрунтуванні:

На відміну від директивного індикативний план є орієнтованим. Він охоплює:

1) систему рекомендацій, що необов'язкові для суб'єктів ринкоих відносин;

2) засоби непрямого впливу на виробництво через фінансово-кредитний і податковий механізм;

3) засоби прямого впливу на державне підпр. за допомогою розробки комплексних цільових програм.

Основні принципи:

- поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-екон. процесів, визначення об'єктів державного впливу та вибір способів цього впливу;

- інформування суб'єктів ринкових відносин про перспективи і прогнози соц.-екон. розвитку для забезпечення орієнтації з виробу власних господарських рішень;

- застосування непрямих регуляторів і нормативів обов'язкових для всіх суб'єктів ринкових відносин.

- реалізація прямого впливу на соціально-екон. процеси через кошти державного бюджету.

Показники плану:

- Фіксуються із зазначенням їхньої орієнтовної величини;

- Характеризують мінімальний або максимальний рівень можливих абсолютних значень.



30. Сутність і види капіталу. Пояснити поділ виробничих фондів. Характерні ознаки та визначення основних і оборотних фондів екон. категорії

Термін «капітал» походить від лат. слова, що означає головний. В сучасних умовах господарювання під капіталом слід розуміти суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Власник капіталу купує на ринку товари - робочу силу й засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці і після реалізації створеної продукції одержує більшу вартість ніж була ним авансована (вкладена).

Авансовий капітал - грошова сума, яка вкладається власником у певне підпр. з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва в найму робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових кошті наз. постійними і змінними.

Постійний капітал поділяється на основний і оборотний.

Основний - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобі праці та обертається протягом к-кох періодів виробництва.

Оборотний капітал - це частина постійного капіталу, яка витрачається для придбання на ринку предметів праці й оплату праці робочої сили.

Потреба в капіталі визначається при створенні і розширені підпр. , а також в разі додаткових капіталовкладень.

Власний капітал - це частина в активах підпр. , що залишається після врахування його зобов'язань.

За рівнем відповідальності власний капітал под.: статутний та додатковий.

Виробничі фонди под.: основні фонди та оборотні фонди.

Основні фонди необхідні для здійснення процесу виробництва, реалізації та споживання продукції та послуг, вони визначають характер матеріально-технологічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Елементами оборотних фондів уречевлюються у сировині, матеріалах тощо та створють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування, збереження і і транспортування сировини та готових виробів. Це сукупність засобів праці, які мають свою вартість і функціонують у процесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігаючи при цьому натуральну речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами в міру свого спрацювання.

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підпр., яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Змістом оборотних фондів є: предмети праці, деякі засоби праці.

31. Система технічного обслуговування виробництва

Система технічного обслуговування в-цтва включає:

1)постійне підтримання в робочому стані машин, устаткування

2)своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами, енергією

3)виконання транспортних операцій

Система технічного обсл. Включає такі ф-ї:

1)ремонт , догляд , налагодження технічного, енергетичного, транспортного та ін. устаткування

2)забезпечення робочих місць інструментами та пристосування як власного в-цтва так куплених у спеціалізованих виробників

3)переміщення вантажів , виконання навантажно-розвантажувальних робіт

4)забезпечення підрозділів підпр електро і теплоенергією, паливом, газом

5)складання і зберігання матеріальних ресурсів

Крім того до системи техн. Обслуговування в-цтва входять відповідні структурні підрозділи , що здійснюють передбачувані ф-ї.

32. Основні організаційні заходи щодо виживання підприємства та його виходу з кризової економ ситуації. Реструктуризація

1)заміна керівництва п-ства

2)часткова або повна приватизація

3)часткове закриття окремих підрозділів

4)проведення процедури банкруцтва

5)поділ великих п-ства на частини

6)продаж або оренда частини осн. фондів п-ства

7)поліпшення якості в-цтва товарів

8)підвищення ефективності маркетингу

9)запровадженя нових прогресивних форм і методів управління

Метою проведення реструктуризації є створення господарюючих об'єктів, які здатні виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути технічно забезпеченими і фінансово дієздатними.Розрізняють реструктизацію на макрорівні і на макрорівні.

На рівні п-ства -стосується перебудови всіх сфер його д-сті , починаючи від виробн.-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності.

На макрорівні спрямовується на :зміну співвідношення окремих галузей та підгалузей;рівня розвитку елементів ринкової інфраструктури ;механізмів і важелів управління економікою;приватизаційними процесами. Процес реструктуризації може бути викликаний рядом зовнішніх і внутрішніх прични.

Зовнішні:технологічний процес;міжнародна економ інтеграція;докорінні зміни на ринках розвинутих країн;політика уряду.

Внутрішні: високі затрати, не конкурентоспроможність продукції, слабка робота служби маркетингу, незадовільний рівень загального менеджменту, слабкий фін менеджмент.

Реструктуризація може стосуватися:

· Модернізації-оновлення устаткув і технології;

· Реорганізація-зміни методів і поділ праці, потоків інформації

· Адаптації-пристосування п-ства до умов ринку

· Нововведення

Є часткова(вик. До відновлення техн. і економ дієздатності) і комплексна;санаційна (коли п-ство перебуває в кризовому стані) , адаптаційна , випереджаюча ; управлінська(зміна організаційної структури), технологічна, економічна(забезпечити достатній рівень рентабельності), фінансова(зміна структури управління пасивами п-ства);оперативна(розрахована на декілька місяців і за рахунок внутр. ресурсів) і стратегічна( здійснюється в довгостроковому періоді на результатах оперативної із залученням і внутр. І зовн джерел фінансув)

33. Розкрити економ суть якості продукції, деталізувати споживчу вартість і техн. рівень, проаналізувати показники якості і методику ії обчислення

Якість продукції-це сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовільнити певні потреби споживачів і відповідно прибуток. Споживча вартість - це корисність товару взагалі, а якість продукції-це сукупність проявів споживчої вартості в конкретних умовах її використання. Якість продукції як економ . категорія формує такі показники як собівартість , ціну, прибуток, рентабельність. Поряд з якістю існує поняття технічного рівня продукції, яке охоплює лише технічно -експлуатацінійні характеристики. Показники якості продукції встановлюються при розробці нових видів продукції.

Рівень якості-це кількісна характеристика міри придатності будь-якого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї. Оцінка якості передбачає визначення абсолютного, відносного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості знаходять обчислюючи вибраним для його вимірювання показником, при цьому не порівнюють цей показник з показником аналогічних виробів. Абсолютне значення вимірників якості не відображає міри її відповідності сучасним вимогам.

Поряд з абсолюнитним рівнем визначається відносний рівень окремих видів продукції, що виробляється, порівнюючи її з абсолютними показниками якості найважливіших вітчизняних та зарубіжних аналогів.

Перспективний рівень якості враховує пріоритетні напрямки та темпи розвитку науки і техніки.

Оптимальний рівень передбачає , що величина суспільних витрат на в-цтво і експлуатацію продукції за певних умов споживання повинна бути мінімальною.

Показники якості класифікуються:

1)загальні-оцінюють якість всієї сукупності продукції(показники якості абсолютні , відносні, перспективного і оптимального її рівнів)

2)диференційовані-(одиничні-характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції;комплексні-кілька властивостей одинииці продукції)

34. Облік і оцінка основних фондів, періодична переоцінка основних фондів, процес відтворення основних фондів, види і показники зношування основних фондів

Основні фонди-це сукупність засобів праці, які мають свою вартість і функціонують у процесі в-цтва протягом тривалого періоду часу, зберігаючи при цьому натуральну речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, в міру свого спрацювання. Облік осн.засобів може проводитись в натуральному(здійснюється для визначення технічного складу осн фондів, виробн. потужності п-ства, ступеня використання обладнання) та вартісному (необхідний для визначення загального обсягу;структури осн фондів, величини вартості перенесеної на варітсть готової продукції, розрахунку економ ефективності вкладень) виразах.

Оцінка осн фондів-це грошовий вираз їх вартості.Види вартості осн фондів: первісна(фактична вартість на момент введення в дію чи придбання), відновлена(вартість відтворення точної копії), дооцінена(вартість після їх дооцінки), залишкова(реальна варітсть ще не перенесена на вартість виготовленої продукції), ліквідаційна(варітсь після ліквідації), амортизована(варітсь спрацювання) , балансова (відображена убалансі).

Періодична оцінка осн фондів проводиться для забезпечення порівнянності вартісної оцінки осн фондів .Зі зміною умови в-цтва і цін на ті самі елементи засобів праці між первісною та відновною вартість осн фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення осн фондів, правильного розрахунку певних економ показників д-сті п-ства.

Просте відтворювання-це проведення ремонтів і профілактичних робіт, що здійснюються за рахунок амортизаційних відрахувань і частини прибутку п-ства.

Розширене відтворення- здійснється за рахунок інвестиційних коштів -це технічне переоснащення діючого п-ства;реконструкція діючого п-ства;розширення діючого п-ства; нове будівництво.

Знос основних фондів - це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу - фізичний та моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості. Розрізняють фізичний частковий та фізичний повний знос основних фондів. Частковий знос можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повний знос не можна усунути, він зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Рівень зносу основних фондів та оцінку їхньої придатності визначають під час інвентаризації та переоцінки основних фондів. Моральний знос-знецінення вартості під впливом науково -технічного прогресу. Повний знос-заміна , частковий-модернізація.

35. Інфраструктура. Виробнича і соціальна інфраструктури підприємства, їх роль і значення

Інфраструктура - (з лат « infra» -нижче, «structura»-побудова)- це сукупність споруд, цехів, будівель, систем, служб, що мають допоміжний характер і забезпечують умови для нормальнльної роботи п-ства в цілому.

Виробнича інфраструктура п-тва характеризується підрозділами, які не беруть участі у створенні профільної продукції, але своєю роботою сприяють функціонуванню основних виробничних цехів.Вона включає:

1)допоміжні та обслуговуючі цехи, дільниці та господарства

2)комунікаційні мережі

3)засоби збирання та обробки інформації

4)природоохоронні споруди

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних пореб.Включає заклади громадського харчування, установи охорони здоровя, дитячі дошкільні заклади, спортивні споруди, заклади освіти, заклади культури, житлово-комунальне господарство(гуртожитки).



36. Дати визначення чисельності робітників, чисельності працівників управління, спеціалістів та службовців

Аналіз чисельності і подальші розрахунки проводяться окремо за кожною категорією працівників, тобто окремо по робітниках, керівниках, спеціалістах, службовцях. Оцінка наявності трудових ресурсів передбачає:

1)проведення інвентаризації робочих місць(відповідання робочих місць усім вимогам)

2)визначення чисельності окремих категорій робітників, що працюють на кожній операції технологічного процесу для створення продукції.

Визначаючи чисельність працівників , кожну категорію плануються за професіями , спеціальностями розрядами.

Розрахунки чисельності спираються на кількісну і якісну оцінку трудових ресурсів, а також на півень використання трудових ресурсів та на аналіз факторів , які визначаються цей рівень. Розрізняються фактори технічного , організаційного і соц.-економічного рівнів виробництва. Об'єктами аналізу факторів є номенклатура виготовленої продукції, втрати робочого часу та причини їх здійснення, рівень мотивації трудової д-сті. Чисельність працівників управління, спеціалістів та службовців розраховується за кожною функцією, методом прямого нормування.

Для встановлення чисельності управлінського персоналу керуються типовими штатними розкладами, додаткова потреба на плановий рік заявляється на підставі порівняння його фактичної наявності та потреби за окремими професіями та спеціальностями.

Вони розраховуються як очікуваний приріст з урахуванням компенсації зменшення , наприклад, вихід на пенсію, призов до армії, хаміта практиків спеціалістами.



37. Визначення трудові ресурси, кадри, персонал. Охарактеризувати категорії персоналу підприємства

Трудові ресурси - це частина працездатного населення , що за своїми віковими , фізичними та освітніми данимим відповідає певній сфері д-сті. Поділяються на :реальні-ці люди , що вже працюють та потенційні -колись можуть бути залучення до конкретної праці. Кадри-це штатні кваліфіковані працівники з певною професійною підготовкою, які мають спеціальні знання, трудові навички чи досвід роботи у вибраній сфері.

Персонал-це сукупність постійних працівників , що отримали необхідну проф. підготовку та мають практичний досвід роботи.поділ на 2 групи:1)персонал основної д-сті-це працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв(науково-долідних підрозділів та лабораторій, складів, охорони); 2)неосновної д-сті-вхдять працівники структур , які хоч і перебувають на балансі п-ства, але не зв'язані з процесом промислового в-тва(працівники гуртожитку, дитячих дошкльних закладів, амбулаторій).

Категорії персоналу : 1)керівники-займають керівні посади на п-стві в їхніх структурних підрозділах(директори, начльнки, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри, головни бухгалтер або його заступник, головний інженер);2)спеціалісти-вважаються інженерно-технічні та економічні робіникики (інженери, економісти, нормувальники, адміністратори, юристи, соціологи);3)робітники- це персонал, що безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, також ремонтом, переміщення вантажів, перевезенням багажів та наданням матеріальних послуг, окрім того, сюди відносяться прибиральники, охоронці, кур'єри, гардеробники



38. Поняття і види собівартості продукції, їх характеристики, показники собівартості, джерела і шляхи зниження собівартості

Собівартість продукції-це грошовий вираз втрат п-ства на в-цтво і реалізацію продукції.Характеризує ефективність всього процесу в-цва на п-стві, оскільки в ній відображаєься рівень організації виробничого процесу, технічний рівень п-ства, продуктивність праці.

Згідно інструкції щодо планування обліку і калькулювання собівартості продукції на п-ствах України, всі витрати, що включаються в собівартість продукції поділяються на :1)затрати уречевленої праці-це матеріальні витрати, вартість використаних в процесі в-вта оборотних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань;2)затрати живої праці-видатки на оплату праці , нарахування соцстраху на зарплату

.Види собівартості: 1)залежно від часу формування затрат- планова, нормативна, фактична;2)від місця формування затрат-цехова , виробнича, повна;3)від тривалості розрахункового періоду-місячна, квартальна, річна; 4)за складом продукції-товарна, валова, реалізована, незавершеного в-цтва. Показники собівартості :1)затрати на 1 грн товарної продукції-це відношення собівартості товарної продукції до обсягів товарної продукції в грн.;2)собівартість окремих видів продукції;3)зниження собівартості порівняльної товарної продукції-використовується на п-ствах зі сталим асортиментом продукції. Джерелами зниженнясобів.

Є витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість товарної продукції, а саме:1)витрати уречевленої праці-можуть бути знижені за рахунок політики використання засобів праці та предметів праці;2)витрати живої праці-можуть бути скорочені за рахунок продуктивності праці;3)адміністративно-управлінські витрати. Основними шляхами зниження собів. Є скорочення тих витрат, які мають найбільш питому вагу в її структурі.

Чинники зниження собів: 1)підвищення технічного рівня в-вта;2)вдосконалення організаців-тва;3)зміна струїти та обсягу в-цтва;4)галузеві та ін. фактори.

39. Характеристика ринкової системи і державного регулювання. Основні функції держави

Ринок є основою функціонування будь-якого сучасного п-ства. Як сфера товарообігу ринок базується на двох головних функціях-продаж і купівля товару. Його виникнення зумовлено такими компонентами :товар, гроші, продавець, покупець. З погляду товаровиробників розрізняють такі типи ринків:ринки продажу, ринки закупівель, фінансові ринки .Як окрему ланку виділяють посередників ринкових операцій, які забезпечують весь спектр ринкових відносин п-ства. Ринок характеризується стабільністю і динамічністю.