Кредитна система ринкового господарства

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни: Макроекономіка

на тему: Кредитна система ринкового господарства



Вступ

У розвитку будь-якого держави значне місце займає кредитна система, яка багато в чому визначає розвиток економіки, зростання потенційних можливостей держави і зростання добробуту його населення. Разом з цим саме держава повинна впливати на розвиток кредитної системи, на її формування, діяльність і відповідно розміщенню на територію держав. Ефективність кредитної системи багато в чому залежить не тільки від її структури функції, але і розміщення банків по території держави.

У сучасній ринковій економіці часто виникає суперечність, яка виражається в наступному. У ряду фірм, компаній, індивідуальних підприємців і просто населення виникає проблема в отриманні грошових коштів для здійснення своєї діяльності або задоволення потреб.

Це виражається в наступному: розширення виробництва, закуп обладнання, технологій, придбання житлових приміщень, автомобілів та інше. А в інших же підприємців, компаній фірм, в теж час є в достатній кількості вільні кошти, у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільних грошових коштів і т. п. Це виникло протиріччя усуває кредитна система.

Кредитна система - сукупність кредитно-фінансових організацій, установ, створюють, акумулюють і надають грошові кошти на умовах платності, терміновості і поворотності. Кредитна система являє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, що організують ці відносини. Кожні 15-20 років в кредитній системі, перш за все, промислово розвинених країн, відбуваються великі зміни.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей і проблем, а також шляхів вдосконалення кредитної системи.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: структура і механізм функціонування кредитної системи в ринковій економіці, а також аналіз тенденцій розвитку сучасної кредитної і банківської системи України. Одним із завдань є розгляд Національного банкуУкраїни.

Кредитна система представляє функціональну підсистему ринкового господарства, комплекс валютно-фінансових установ, здатних регулювати економіку за допомогою зміни кількості перебувають в обігу грошей.

Формуючи капітали і їх переміщення між сферами національного господарства, кредитна система надає значний вплив на структуру сукупного попиту і сукупної пропозиції, т.е на головні складові макроекономічної рівноваги.

Структура кредитної системи - сукупність фінансових інститутів та кредитних ринків, через які реалізується рух грошових коштів, здійснюються кредитні та інші фінансові операції.

Основну роль у кредитній системі відіграють банки - спеціальні економічні інститути, що утворюють основну групу кредитних установ і реалізують функції акумуляції грошових коштів, надання кредитів, випуску цінних паперів і т.д. Однак не тільки банки формують кредитні ринки. Значний вплив на стан кредитної системи надають різноманітні фінансові фонди, фінансово-інвестиційні компанії, держава як позичальник і кредитор і т.д.

Важливим елементів кредитної системи є комерційні банки, які виступають основним опосередковуючи ланкою платежів в масштабі національного господарства. Операції комерційних банків діляться на дві групи: пасивні (залучення грошових засобів - прийом депозитів, продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів) і активні (розміщення грошових ресурсів - надання кредитів, купівля акцій, облігацій та інших цінних паперів).

Певну частку ресурсів комерційного банку складають власні кошти, представлена акціонерним і резервним капіталом, а також нерозподіленим прибутком, складової близько 10% ресурсів банку.

Комерційні банки здійснюють послуги, які мають важливе значення для розвитку національного господарства. Найбільш важливі з них:

1. пряме кредитування - видача позички на умовах повернення, платності, терміновості;

2. банківські інвестиції - придбання акцій і облігацій;

3. лізинг - опосередкована банком оренда різних видів майна, обладнання;

4. факторинг - інкасування дебіторської заборгованості клієнта з виплатою суми рахунків негайно або в міру погашення заборгованості;

5. трастові операції - операції з управління капіталами клієнтів.

Кредитні операції в економіці можуть здійснюватися найрізноманітнішими установами. Однак основними за масштабами операцій та значущості обслуговування господарського обороту є банки. Тим не менш завжди виділяють дві основні підсистеми організації кредитних відносин, що функціонують в рамках банківських установ (Інститутів) і в рамках небанківських (околобанковскіх, квазібанковскіх) установ (інститутів). Відповідно з такою організацією кредитних відносин формуються два основних ланки кредитної системи: банківські установи, що формують банківську систему, і пара-банковская установи, формують пара-банковская систему.

Перша представлена банками та іншими установами банківського типу (облікові будинки), друга - спеціалізованими кредитно-фінансовими і поштово-ощадними інститутами.

Основою кредитної системи є банківська система, яка несе основне навантаження по кредитно-фінансовому обслуговуванню всього господарського обороту.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ), або пара банківської установи, відрізняє орієнтація або на обслуговування певних типів клієнтури, або здійснення певних видів послуг.

Особливим різновидом СКФІ є поштово-ощадні установи, що формують поштово-ощадну систему. Одним з найстаріших елементів цієї системи є поштово-ощадні банки, які виникли як державні установи по залученню коштів дрібних вкладників. Поштово-ощадні установи через поштові відділення акумулюють внески населення, здійснюють прийом і видачу коштів.

Сучасна кредитна система - це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, діючих на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу.

Через кредитну систему реалізуються сутність та функції кредиту. Кредит є рух позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, який від дається в позичку на умовах зворотності за певний відсоток.

Кредит виконує наступні функції:

- акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;

- перерозподіл грошового капіталу;

- економію витрат;

- прискорення концентрації і централізації капіталу;

- регулювання економіки.

На ринку реалізуються дві основні форми кредиту: комерційний і банківський. Вони відрізняються один від одного складом учасників, об'єктом позик, динамікою, величиною відсотка і сферою функціонування.

Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачувану через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів зі сфери виробництва в сферу споживання. Особливість комерційного кредиту полягає в тому, що позичковий капітал тут зливається із промисловим.

Головна мета такого кредиту - прискорити процес реалізації товарів і укладеної в них прибутку. Відсоток по комерційним кредитом, який входить в ціну товару та суму векселя, зазвичай нижче, ніж за банківським кредитом. Розміри комерційного кредиту обмежуються величиною резервних капіталів, якими володіють промислові і торгові компанії.

Банківський кредит надається банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам (промисловим, транспортним, торгівельним компаніям), населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позик.

Кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він являє собою, по-перше, систему зв'язки по акумуляції і мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки, по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом грошового капіталу між самими кредитними інститутами в рамках діючого ринку капіталу, по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Кредитний механізм включає також всі аспекти позичкової, інвестиційної, засновницької, посередницької, консультативної, акумуляційний, переросподіл діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Кредит займає важливе місце у вирішенні проблеми реалізації товарів і послуг на ринку. Великий ріст споживчого та житлово-іпотечного кредитування населення в значній мірі розширив ринок для споживчих товарів тривалого користування та зіграв помітну роль у швидкому розвитку відповідних галузей промисловості і будівництва. Їх найбільш гострі форми - натиск вкладників на банки, масове потрібен

позичок, банкрутства банків - до зазначеного часу фактично були відсутні. Це пояснювалося багатьма глибокими змінами в економіці, зокрема, збільшенням еластичності кредитно-грошової системи в умовах відсутності золотого стандарту, змінами в структурі кредитних установ і ринку позикових капіталів, державно-монополістичним регулюванням.

Кредитно-фінансові установи здійснюють свої функції в економіці за трьома основними напрямками:

- надання позикового капіталу промисловості і державі;

- акумуляція вільного грошового капіталу і грошових заощаджень населення;

- володіння фіктивним капіталом. Широка мережа спеціалізованих кредитно-фінансових установ дозволила зібрати вільні грошові капітали і заощадження і надати їх в розпорядження торговельно-промислових корпорацій і держави. Таким чином, розвиток кредитної системи стало однією з найважливіших передумов забезпечення щодо високої норми накопичення капіталу, що сприяло зростанню виробництва і реалізації науково-технічної революції.



1. Теоретичні основи формування та розвитку кредитних відносин в ринковій економіці

Ринкове господарство як невід'ємна складова товарного виробництва

Ринок - система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Є два сектори економіки: ринковий і неринковий (бюджетний).

Співвідношення між ринковим і бюджетним секторами зумовлюється сукупністю факторів, притаманних лише тій чи іншій країні. Воно змінюється на різних етапах еволюції економічної системи.

Зміна домінанти одного із секторів спричинює якісні зрушення суспільного устрою, зачіпає долю системи і впливає на переважну більшість суб'єктів економіки.

Ринковий сектор

Ринок - економічна система, що працює заради прибутку. Хто виробляє, що виробляється, скільки виробляється, вирішує зиск.

Це самовідтворювальний сектор економіки.

Працює на задоволення економічного інтересу. Ринковий сектор сам заробляє і сам на свій ризик витрачає.

Бюджетний сектор

Виробляє необхідні для суспільства товари і послуги, але головна мета для нього - не прибуток, а задоволення потреб через виробництво суспільних благ.

Не запрограмований на самоокупність та самофінансування і тому потребує існування ринкового сектору. Працює на гроші, виділені з бюджету.

Витрачає кошти суворо за цільовим призначенням.

Ринок - невід'ємний атрибут товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей (Г-Г - Т та Г - Т-Г), Через ринок здійснюється переважна більшість економічних процесів. Це специфічна тюрма економічних взаємовідносин, що пов'язує між собою різних господарюючих суб'єктів.

Для сучасного ринку характерними є: економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Рис. 1. Умови виникнення ринкового господарства

Рис. 2. Основні риси сучасної ринкової економіки

Форми конкуренції за різними критеріями:

а) за суб'єктами:

- між виробниками і споживачами;

- між виробниками однорідної продукції;

- між виробниками різнорідної продукції;

- між власниками капіталу і робочої сили;

- між власниками капіталу;

- між власниками робочої сили;

- між приватними власниками капіталу та державою;

- між монополізованими та немонополізованими секторами;

- між монополіями;

- усередині монополій;

б) за об'єктами:

- за ресурси;

- за ринки збуту;

- за право першочергового володіння інформацією тощо;

в) залежно від ринкових формі

- досконала;

- недосконала;

г) залежно від законності:

- добросовісна;

- недобросовісна;

д) залежно від наслідків:

- вільна;

- олігополістична;

- монополія;

- монополістична конкуренція.

Вичерпна поінформованість учасників ринку забезпечується, насамперед, за рахунок використання най прогресивніших новітніх технологій, зокрема Інтернету, де швидко можна отримати достовірну інформацію з будь-якої точки планети.

Автономність дій учасників ринку передбачає вільний вибір ними економічної поведінки і повну відповідальність за наслідки цієї поведінки. Разом із тим, розвинена ринкова система передбачає, що, наприклад, обрання банківської діяльності як сфери застосування капіталу може завершитись як процвітанням, так і банкрутством для банкіра, але вкладники при цьому не повинні постраждати.

Рис. 3. Принципи функціонування ринкової економіки

Найважливіші функції ринку такі.

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси - виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що - ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Етапи формування ринку:

- класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;

- регульований ринок (середина XIX - 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища.

1.1 Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем. Термін "кредит" походить від латинського слова creditum, що означає "позика" (від слова credo - "вірю, довіряю"). У сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сплатою певного відсотка за користування нею.

Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові засоби, що створюють матеріальну основу кредитних відносин?

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

- характером обороту основного капіталу, який переноситься свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

- характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем. Термін "кредит" походить від латинського слова creditum, що означає "позика" (від слова credo - "вірю, довіряю"). У сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сплатою певного відсотка за користування нею.

Існування кредиту пов'язане з позичковим капіталом.

Позичковий капітал-це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

Рух позикового капіталу називають кредитом.

Кредит - це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові засоби, що створюють матеріальну основу кредитних відносин?

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

- характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

- характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;

- акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

3. Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні - з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Принципи функціонування кредиту

Обов'язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів.

Платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове використання свої вільні грошові засоби, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

Строковість - позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою.

проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;

- акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

3. Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні - з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Принципи функціонування кредиту

Обов'язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів.

Платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове використання свої вільні грошові засоби, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

Строковість. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою.

1.2 Форми кредиту та особливості їх реалізації в національній економіці

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою і певною мірою з сутністю кредитних відносин. Елементами структури кредиту є кредитор, позичальник і позиченої вартості, тому форми кредиту можна розглядати в залежності від характеру:

· Кредитора і позичальника;

· Позиченої вартості;

· Цільових потреб позичальника.

У залежності від позиченої вартості доцільно розрізняти товарну, грошову і змішану (товарно-грошову) форми кредиту.

Товарна форма кредиту історично передує його грошовій формі. Можна припустити, що кредит існував до грошової форми вартості, коли при еквівалентному обміні використовувалися окремі товари (хутра, худоба та ін.) Першими кредиторами були суб'єкти, які мають надлишками предметів споживання. У пізній історії відомі випадки кредитування землевласниками селян до збору нового врожаю, яке відбувалося зерном, іншими сільськогосподарськими продуктами. У сучасній практиці товарна форма кредиту не є основоположною. Переважною формою виступає грошова форма кредиту, проте застосовується і його товарна форма. Остання форма використовується як при продажу товарів з розстрочкою платежу, так і при оренді майна (у тому числі при лізингу обладнання), прокаті речей. Практика свідчить про те, що кредитор, який надав товар з розстрочкою платежу, відчуває потребу в кредиті, причому головним чином у грошовій формі. Можна відзначити, що там, де функціонує товарна форма кредиту, його рух часто супроводжується і грошовою формою кредиту.

Грошова форма кредиту найбільш типова, що переважає в сучасному господарстві. Це й зрозуміло, оскільки гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу і платежу. Дана форма кредиту активно використовується як державою, так і громадянами як всередині країни, так і в зовнішньому економічному обороті.

Поряд з товарною та грошової формами кредиту застосовується і його змішана форма. Вона виникає, наприклад, в тому випадку, коли кредит функціонує одночасно в товарній і грошовій формах. Можна припустити, що у разі придбання дорогого устаткування буде потрібно не тільки лізингова форма кредиту, але і грошова його форма для оплати витрат по встановленню та налагодженню придбаної техніки.

Як вже зазначалося, рух кредиту відбувається не тільки на стадії надання коштів у тимчасове користування; але має й інші стадії, в тому числі повернення позиченої вартості. Якщо кредит надано у грошовій формі і був повернутий також грошима, то в даній угоді кредит проявляється у грошовій формі. Товарну форму кредиту можна визнати тільки в тих кредитних угодах, в яких надання і повернення позичених коштів відбуваються у формі товарних вартостей.

У внутрішній економіці продаж товарів з розстрочкою платежів супроводжується поступовим поверненням кредиту i грошовій формі.

У залежності від того, хто в кредитній угоді є кредитором, виділяються такі форми кредиту: банківська, господарська (комерційна), державна, міжнародна, громадянська (приватна, особиста). Разом з тим в кредитній угоді бере участь не тільки кредитор, а й позичальник; в кредитній угоді вони рівноправні суб'єкти. Пропозиція позики виходить від кредитора, попит - від позичальника.

Банківська форма кредиту - найбільш поширена форма, оскільки саме банки найчастіше надають свої позички суб'єктам, які потребують в тимчасовій фінансової допомоги. Банк є особливим суб'єктом, основним заняттям якого найчастіше стає кредитну справу, він організовує багаторазове кругообертання грошових коштів на поворотній основі.

Державна форма кредиту виникає у тому випадку, якщо держава в якості кредитора надає кредит різним суб'єктам. Державний кредит слід відрізняти від державної позики, коли держава, розміщуючи свої зобов'язання, облігації та інше, виступає в якості позичальника. Державний позику найчастіше розміщується під певні державні програми (на цілі відновлення народного господарства в післявоєнний період, розвитку народного господарства, у тому числі окремих його галузей, та ін.) Позики розміщуються, як правило, на тривалий термін (на 5,10 і навіть 20 років). На відміну від державних позик, широко практикуються в сучасному господарстві, державна форма кредиту порівняно з іншими його формами має обмежене застосування, найчастіше надається через банки, а також у сфері міжнародних економічних відносин, по суті, стає міжнародної формою кредиту.

При міжнародному формі кредиту склад учасників кредитної угоди не змінюється, в кредитні відносини вступають ті ж суб'єкти: банки, підприємства, держава і населення, однак відмінною ознакою даної форми є приналежність одного з учасників до іншої країни: одна зі сторін - іноземний суб'єкт, хоча і надає кредити іноземним суб'єктам, але в більшій мірі Україна виступає позичальником, ніж кредитором.

Форми кредиту можна також розрізняти залежно від цільових потреб позичальника. У зв'язку з цим виділяються дві форми кредиту: продуктивна і споживча.

Продуктивна форма кредиту пов'язана з особливістю використання отриманих від кредитора засобів. При цій формі кредиту позики використовуються на цілі виробництва та обігу, на продуктивні цілі.

Споживча форма кредиту на відміну від його продуктивної форми використовується населенням на цілі споживання, такий кредит не спрямовується на створення нової вартості, а повинен задовольнити споживчі потреби позичальника. Споживчий кредит можуть отримувати не тільки окремі громадяни для задоволення своїх особистих потреб, а й підприємства, що не створюють, а "проїдають" створену вартість.

Сучасний кредит має переважно продуктивний характер. Як зазначалося раніше, вирішальний питома вага серед різноманітних форм кредиту має банківський кредит. Це означає, що позичальник не тільки повинен повернути позику, а й сплатити за її використання позиковий відсоток. У сучасному господарстві кредит зменшуюця не просто у формі грошей, а в формі грошей як капіталу. Рух грошей як капіталу, як зростаючої вартості обумовлює продуктивне використання позики, вимагає від позичальника такого розміщення позикових коштів, яке передбачає їх раціональне використання, створення нової вартості, прибутку, частково поступається, кредитору у вигляді плати за тимчасове запозичення позиченої вартості.

Це не виключає випадки покриття кредитом збитків від діяльності підприємств. У цьому випадку форма кредиту вступає в протиріччя з його змістом, в кінцевому рахунку, порушуються закони кредиту, порушується хід кредитного процесу, кредит з інструменту економічного зростання перетворюється на чинник загострення диспропорцій у розвитку економіки.

Чистих форм кредиту, ізольованих одна від іншої, не існує. Хоча банківський кредит і надається, наприклад, у грошовій формі, на практиці його погашення здійснюється у формі товарів. Часто подібна ситуація буває викликана винятковими обставинами.

Це відноситься і до інших форм кредиту. Банківський кредит, будучи за своїм характером продуктивним кредитом, на практиці набуває споживчі риси. У свою чергу цивільний кредит - це далеко не завжди споживчий кредит. Громадяни можуть брати позику на будівництво або ремонт будинку, покупку господарського інвентарю, який використовується при сільськогосподарських роботах. Кредит громадянам на їх споживчі цілі в певній мірі може бути направлений на підтримку їх життєдіяльності, відновлення фізичних сил і здоров'я, тому побічно також набуває своєрідні продуктивні риси.

В окремих випадках використовуються і інші форми кредиту, зокрема: пряма і непряма; явна і прихована; стара і нова; основна (переважна) і додаткова; розвинена і нерозвинена . Пряма форма кредиту відображає безпосередню видачу позички її користувачеві без опосредуємих ланок. Непряма форма кредиту виникає, коли позика береться для кредитування інших суб'єктів, наприклад, якщо торгова організація отримує позику в банку не тільки для придбання та продажу товарів, а й для кредитування громадян під товари з розстрочкою платежу.

Непрямими споживачами банківського кредиту є громадяни, які оформили позику від торгової організації на покупку товарів у кредит.

Непряме кредитування відбувалося при кредитуванні заготівельних організацій. У тій частині, в якій позика видавалася заготівельної організації на оплату заготовляється продукції, спостерігалася пряма форма кредиту, в частині, в якій дана позика йшла на виплату заготівельної організацією авансів здавачам під майбутній урожай сільськогосподарської продукції, виникала непряма форма кредиту.

Під явною формою кредиту розуміється кредит на заздалегідь обумовлені мети.

Прихована форма кредиту виникає, якщо позика використана на цілі, не передбачені взаємними зобов'язаннями сторін.

Стара форма кредиту - форма, що з'явилася на початку розвитку кредитних відносин. Наприклад, товарна позика під заставу майна представляла собою найстарішу форму, що використовується на ранніх етапах суспільного розвитку. Для рабовласницького суспільства була характерна лихварська форма кредиту, яка згодом вичерпала себе, однак за певних умов лихварська плата за позикові кошти може виникати і в сучасному житті. Стара форма може модернізуватися, набувати сучасних рис.

До нових форм кредиту можна віднести лізинговий кредит. Об'єктом забезпечення стають не тільки традиційне нерухоме майно, а й сучасні види техніки, нові товари, що є ознакою сучасного життя (автомобілі, яхти, дорога відеоапаратура, комп'ютери). Сучасний кредит служить новою формою кредиту в порівнянні з його лихварської формою.

Основна (переважна) форма сучасного кредиту - грошовий кредит, у той час як товарний кредит виступає в якості додаткової форми, яка не є другорядною, другосортною. Кожна з форм з урахуванням різноманітних критеріїв їх класифікації доповнює іншу, створюючи певну систему, адекватну відповідного рівня товарно-грошових відносин.

Розвинена і нерозвинена форми кредиту характеризують ступінь його розвитку. У цьому сенсі ломбардний кредит вважають не відповідним сучасному рівню відносин. Незважаючи на це, даний кредит застосовується в сучасному суспільстві, він не розвинений досить широко, наприклад, у порівнянні з банківським кредитом. Класифікацію кредиту традиційно прийнято здійснювати по декількох базових ознаках, до найважливіших з яких слід віднести категорії кредитора і позичальника, а також форму, в якій надається конкретна позика. Виходячи з цього можна виділити наступні шість досить самостійних форм кредиту, кожна з яких в свою чергу розпадається на декілька різновидів по більш деталізованим класифікаційними параметрами.

1.3 Методи кредитування та їх ефективність за умов кризи

В умовах поглиблення економічних реформ в Україні особливого значення набуває розвиток фінансово-кредитної політики, спрямованої на забезпечення продовольчої безпеки країни, створення умов стійкого нарощування конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та забезпечення державної підтримки товаровиробників агро-продовольчої сфери. Одне з основних джерел фінансових ресурсів - кредитне забезпечення, необхідність якого в аграрному виробництві посилюється особливостями останнього, шо призводить до існування значного розриву між надходженням коштів та їх витрачанням. Ураховуючи, що агро-продовольчий сектор економіки країни є найбільш вразливою галуззю, кредитування сільського господарства - ризикований бізнес і одна з першочергових проблем сучасності.

Сільське господарство як стратегічна галузь економіки України в сучасних умовах потребує належного кредитного забезпечення. Збільшення інвестування в цю галузь сприятиме формуванню конкурентоспроможного агропромислового виробництва та вирішуватиме проблему продовольчої безпеки країни.

Належне кредитне забезпечення є визначальним чинником ефективного функціонування будь-якого підприємства. Доступність кредитних ресурсів для сільськогосподарських товаровиробників впливає на збільшення обсягів виробництва, активізує підприємницьку ініціативу та сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності.

В сучасних умовах побудови ринкової економіки зростає роль стимулюючих заходів впливу державної політики на економічний розвиток країни, основою яких є формування дієвого механізму банківського кредитування підприємницької діяльності аграрних підприємств.

Необхідність створення дієвого механізму банківського кредитування продиктовано проблемами в сфері кредитного забезпечення, а питання складових механізму, які б в сукупності сприяли його належному достатньому рівню для фінансового забезпечення підприємств аграрної сфери приділяється недостатньо уваги.

Виділення механізмів ефективного банківського кредитування в якості об'єкта дослідження сприятиме вирішенню актуальної проблеми сучасної економіки - проблеми забезпечення аграрних підприємств необхідними кредитними ресурсами.

Вищевикладені позиції дозволяють визначити об'єкт наукового дослідження - механізм банківського кредитування підприємницької діяльності аграрних підприємств.

Теоретичний зміст поняття "механізм банківського кредитування підприємницької діяльності аграрних підприємств" сформуємо шляхом узгодженості понять "механізм", "банківське кредитування" та "підприємницька діяльність аграрних підприємств".

В економічній літературі наводяться різні тлумачення поняття "механізму": механізм - 1) система ланок, пристрій, спосіб, які визначають порядок певного виду діяльності; 2) система прямих і опосередкованих взаємозв'язків між економічними явищами і процесами, передусім між їх протилежними сторонами, а також між підсистемами і елементами, які виникають у різних типів економічних системах і між ними (за наявності функціонування підприємницьких структур аграрного сектору економіки.

Малахова О.Л. під кредитним забезпеченням підприємницької діяльності розуміє "покриття виробничих витрат суб'єктів господарювання за рахунок кредитних ресурсів, що акумулюються банківськими установами і спрямовуються на поповнення основного і обігового капіталу". Однак, на нашу думку, в такому підході не робиться акцент на особливості кредитного забезпечення саме підприємницької діяльності.

Не існує єдиного підходу до трактування дефініції "механізм кредитного забезпечення", "механізм банківського кредитування", а частіше зустрічаються в літературних джерелах "кредитний механізм", "кредитування механізм", "фінансово-кредитний механізм".

Кредитний механізм - сукупність принципів, організаційних форм, законодавчих норм, методів і правил, спрямованих на управління кредитом.

Кредитування механізм - система, яка визначає послідовність і порядок надання різноманітних видів кредитів та їх зміну щодо нових умов.

Гуцал 1. [117, с.11] стверджує, що "суть кредитного механізму полягає в змісті, функціях та ролі кредиту як самостійної економічної категорії, організаційній структурі банківської системи та у регулюванні кредитних відносин".

На відміну від попереднього визначення "механізм кредитного забезпечення пов'язаний із спрямуванням кредитних ресурсів на кредитне забезпечення підприємницької діяльності, а відтак на стимулювання ділової активності суб'єктів господарювання... Метою функціонування цього механізму як базової основи практичної реалізації кредитного забезпечення є задоволення виробничих потреб суб'єктів підприємництва, а саме - спрямування кредитних ресурсів комерційних банків на формування фінансових ресурсів підприємств".

Бугель Ю. [33, с. 103] дає наступне визначення кредитного механізму: "кредитний механізм - це сукупність прийомів, пов'язаних з певними умовами видачі й погашення кредиту стосовно конкретного позичальника, охоплюючи технологічний інструментарій цього процесу".

Тлумачення "банківського кредитування" розписано в підрозділі 1.1., звідки слідує, що банківський кредит - це економічні відносини, що виникають між банківською установою як кредитором і позичальником з приводу руху позикового капіталу, сформованого за рахунок власних і залучених джерел, які юридично оформлені. Тобто, на відносини банківських установ із своїми позичальниками мають вплив відносини банків з своїми кредиторами.

Крім того, діюча система кредитування залежить як від ресурсів комерційного банку, так і від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об'єм акумульованих засобів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, і це, в свою чергу, робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків. Тому при побудові дієвого механізму банківського кредитування цей чинник необхідно враховувати.

Тлумачення "підприємницька діяльність аграрних підприємств" означає, що як і інші організаційно-правові форми господарювання, аграрні підприємства націлені на отримання прибутку (тобто здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку), який є основним мотивом підприємницької діяльності.

Завдяки підприємницьким здібностям неординарних особистостей, що очолюють аграрні підприємства, впроваджуються новації, прогресивні технології, застосовуються нові методи в організації та управлінні підприємствами. Тобто, підприємницька діяльність пов'язана з постійним удосконаленням і оновленням виробництва, чого вимагають сучасні ринкові умови господарювання, а значить для цієї мети необхідні в достатній кількості фінансові ресурси.

Здійснюючи підприємницьку діяльність підприємець, насамперед, керується комерційним зиском, діє з метою одержання прибутку. Тому він виробляє ті товари, чи ту продукцію, які дають йому прибуток, використовує ті засоби виробництва, які потребують менших витрат і є продуктивнішими. Для підприємця головне - це ефективність виробництва. Мотивом підприємців займатись підприємницькою діяльністю є не лише бажання отримувати прибутки, а й можливість реалізувати свої підприємницькі здібності в практичній діяльності, проявити професіоналізм, ініціативність.

Сьогодні правильна зорієнтованість мотивування щодо підприємницької діяльності передбачає створення такого стану соціально-економічного та політико-правового середовища, який сприяв би становленню та успішному розвитку підприємницької діяльності шляхом надання свободи й гарантій процесу отримання прибутку, володіння, використання й розпорядження ним, що особливо важливо в умовах кризи галузі сільського господарства.

Конкурентні позиції підприємницької структури реалізуються через нововведення, а вони потребують додаткових фінансових ресурсів та ефективного їх використання.

Успіх підприємницької діяльності залежить, в тому числі, і від ризиковості, взяття на себе відповідальності за вирішення проблем з подальшим отриманням позитивних результатів діяльності та матеріального стимулювання. Проте для успішного здійснення підприємницької діяльності, крім підприємницьких здібностей, прагнення потрібні ще й відповідні умови і сприятливе середовище.

Для успішної підприємницької діяльності, спрямованої на відтворення аграрної галузі необхідно створити відповідний механізм кредитного забезпечення, у створенні якого основну роль відіграє держава через створення сприятливого економічного середовища для господарюючих суб'єктів.

Економічна енциклопедія дає таке визначення механізму банківського кредитування в Україні: "послідовність етапів надання кредитів комерційними банками та комплекс умов, вимог, що супроводжують таке надання кожному з них. Основними етапами механізму банківського кредитування в Україні є: а) отримання та розгляд кредитної заявки; б) співбесіда з потенційним позичальником; в) оцінка кредитоспроможності клієнта; г) підготовка до складання кредитної угоди; д) кредитна угода; ж) моніторинг і контроль якості наданих кредитів".

Малік М.Й. [227, с.118] наводить визначення фінансово-кредитного механізму розвитку підприємництва в аграрній сфері виробництва " як процесу впливу на відтворювальні параметри галузі за рахунок орієнтації суб'єктів господарювання на досягнення спільних результатів". На думку автора, саме фінансово-кредитні чинники ефективності підприємницької діяльності є основними, оскільки забезпечують можливість вирішення комерційних завдань, стабільність і економічне зростання.

На наш погляд, механізм банківського кредитування підприємницької діяльності аграрних підприємств - це комплекс заходів (включаючи стандартні і нестандартні форми та види кредитних інструментів, сукупність методів, прийомів по організації кредитного процесу, технології кредитування, форми забезпечення кредиту, джерела формування ресурсного потенціалу та банківський контроль), спрямованих на формування взаємовигідних економічних і кредитних відносин, які в цілому забезпечують ефективність агропромислового виробництва через зростання частки кредиту в системі фінансового забезпечення їх підприємницької діяльності.

Результатом формування механізму банківського кредитування підприємницької діяльності аграрних підприємств є кредитна політика як сукупність заходів держави щодо управління кредитними відносинами в країні.

Сукупність заходів, інструментів, прийомів, які застосовуються державою та банківськими установами чинять безпосередній вплив кредитних відносин на динаміку економічного розвитку країни.

Одним із основних методів регулювання є податкова політика, яка полягає в зміні податкових ставок на прибуток, одержуваний фінансово-кредитними інституціями, що має безпосередній вплив на здійснення кредитно-позичкових операцій і зміну процентних ставок як основного інструмента в кредитному забезпеченні економічних суб'єктів. Тобто податкова політика має достатній вплив на державне регулювання діяльності всієї кредитної системи.

Іншим регулюючим методом є участь держави в діяльності фінансово-кредитних інститутів, що в свою чергу може здійснюватися шляхом націоналізації (придбання частини кредитних інститутів державою), створення нових інституцій, пайової участі держави через придбання акцій таких установ, що дає можливість впливати на діяльність фінансово-кредитних установ з метою вирішення проблем погашення державного боргу через продаж урядових цінних паперів своїм кредитним установам і за їх рахунок мати можливість фінансувати інвестиційні проекти національного масштабу.

Застосування законодавчих заходів уряду, місцевих органів влади і законодавчої влади впливає на діяльність інституцій в сфері кредитного забезпечення.

Небанківські фінансово-кредитні установи є фінансовими посередниками на грошовому ринку, що акумулюють тимчасово вільні кошти і розміщують їх у формі кредиту. Вони відрізняються від банківських установ тим, що розміщення акумульованих грошових коштів здійснюють не у вигляді надання кредиту в грошовій формі, а у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів. Особливістю таких установ є вузька спеціалізація, що чітко регламентується державою.

Попит і пропозиція на кредитні ресурси банківських установ визначається впливом на діяльність фінансово-кредитних інституцій регуляторних заходів центральних органів управління. Так, формою регулювання діяльності таких установ є прямий державний вплив Національного банку України на кредиту систему шляхом розпоряджень органів контролю у формі інструкцій, директив, застосування санкцій за порушення тощо.

Застосовуючи таку форму впливу на ресурсний потенціал банків як операції на відкритому ринку, Національний банк України продає державні облігації цим установам, тим самим зменшує ресурси комерційних банків, що сприяє підвищенню процентної ставки на ринку позичкових капіталів і навпаки.

За допомогою норми обов'язкових резервів здійснюється вплив на позичковий процент банківських установ, а також на прибутковість тих чи інших цінних паперів, оскільки зміст цієї форми регулювання полягає в тому, що комерційні банки зобов'язані зберігати частину своїх ресурсів в Національному банку України. В залежності від зміни цієї норми можуть збільшуватися або зменшуватися обсяги кредитних операцій комерційних банків. Всі ці методи мають вплив на попит і пропозицію кредитних ресурсів.

Розвиток кредитної системи сприятиме здоровій конкуренції між кредитними установами і буде альтернативою вибору тієї чи іншої установи для кредитного забезпечення діяльності економічних суб'єктів.

Тому кожний банк чи не банківсько-кредитна установа формує свою кредитну політику, направлену на клієнта, основними аспектами якої є форми і види кредитів, умови надання і погашення кредиту, форми розрахунків тощо.

Управління кредитними відносинами на рівні держави (кредитна політика держави) включає в себе заходи регулювання, що є складовою частиною загальної економічної політики, за допомогою яких здійснюється вплив на позитивні зрушення в системі кредитного забезпечення аграрних підприємств.

Важливим аспектом при цьому є вдосконалення нормативно-правового забезпечення, яке є основою діяльності фінансово-кредитних установ, вдосконалення кредитних інструментів застосованих ними тощо.

Таким чином, органи державного управління (організаційні структури) через правові, адміністративні, економічні важелі чинять вплив на діяльність інституційних структур та формування ними кредитної політики стосовно клієнтів.

Головними фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов дял задоволення кредитних потреб клієнтів, з другого - отримання прибутку за належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями.

Все це має вплив на кредитну політику держави щодо управління кредитними відносинами. Сприятлива кредитна політика держави сприяє формуванню належного кредитного забезпечення підприємницької діяльності через залучення кредитних ресурсів підприємства, а це в кінцевому результаті призводить до зростання валового внутрішнього продукту в цілому по країні, що є стратегічною ціллю.

Подальший розвиток підприємницької діяльності аграрних підприємств значною мірою залежати від доступу до кредитних ресурсів, однак в умовах сьогодення через відсутність ефективного механізму кредитного забезпечення функціонування найбільш перспективної галузі у національному масштабі залишається кризовим.

Практичне розв'язання проблем кредитного забезпечення підприємницької діяльності аграрних підприємств на перспективу потребує нових підходів щодо вдосконалення існуючих механізмів банківського кредитування та через вдосконалення інфраструктури кредитного ринку - розширення діяльності небанківських фінансово-кредитних установ, що сприятиме посиленню конкуренції між кредитними установами та розширить доступ до кредитних ресурсів всіх без виключення підприємницьких структур, які потребують фінансової підтримки.

Бугель Ю. [33, с. 102] вважає, що "застосовувати поняття "кредитний механізм" можна лише в окремих випадках, пов'язаних з конкретними умовами видачі й погашення кредиту стосовно конкретного позичальника, охоплюючи технологічний інструментарій цього процесу - від попередньої оцінки спроможності економічного агента повернути отримані у борг кошти до всебічного контролю за їх ефективним використанням і своєчасним погашенням".

На нашу думку, механізм банківського кредитування є комплексним поняттям, ефективність якого визначається збігом економічних інтересів кредитора і позичальника та створенням сприятливого середовища щодо залучення кредитних ресурсів підприємницькими структурами аграрної сфери економіки - це, в свою чергу, впливатиме на збільшення частки кредитів в системі фінансового забезпечення, сприятиме стимулюванню агропромислового виробництва, його ефективності і зростанню прибутку як основного мотиву підприємницької діяльності.

Інтересами кредитора, окрім отримання прибутку може бути підтримка сільськогосподарського товаровиробника, довгострокова співпраця з позичальниками тої чи іншої галузі.

Економічними інтересами позичальника є можливість забезпечити підприємницьку діяльність достатніми грошовими коштами задля розвитку і збереження позицій в умовах конкурентного ринкового середовища.

Вагому роль у формуванні механізму банківського кредитування відіграють організаційні та інституційні структури, які є безпосередніми агентами впливу найвищого рівня на формування механізму через відповідне нормативно-правове та інформаційне забезпечення і сприяють створенню правових основ побудови кредитних відносин між суб'єктами та забезпеченню необхідними джерелами інформації кожного суб'єкта кредитних відносин.

Варто наголосити, що принципово важливе значення для формування механізму кредитування має врахування зовнішніх та внутрішніх факторів, які чинять вплив на зміст складових механізму, якими є джерела формування ресурсного потенціалу банківських установ, безпосередньо об'єкт кредитування, принципи банківського кредитування, кредитний цикл (технологія кредитування), умови надання та погашення банківського кредитування, форми і види кредитних інструментів, методи кредитування, форми забезпечення кредиту та моніторинг кредиту.

Важливим і визначальним фактором, що впливає на механізм банківського кредитування є сформована кредитна політика банку.

Успішне існування та функціонування механізму кредитування аграрного ринку в Україні залежить від низки обставин різного характеру (економічного, законодавчого тощо), які можуть бути забезпечені лише шляхом комплексного вирішення питань реальної та ефективної роботи земельного та супутніх до нього (страхового, фінансового, фондового тощо) ринків.