Проект по виробництву дитячих комбінезонів на ВАТ ЛВТШП "Волинь"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни ,,Проектний аналіз”

на тему ,,Проект по виробництву дитячих комбінезонів на ВАТ ЛВТШП ,,Волинь””

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Аналіз можливостей

1.1 Аналіз загальних можливостей

1.2 Аналіз інвестиційного середовища

1.3 Аналіз можливостей ВАТ ЛВТШП “Волинь”

Розділ 2. Техніко-економічне обґрунтування

2.1 Опис проекту, основних його рішень та оцінка альтернатив

2.2 Функціональні дослідження

2.3 Техніко-економічне обґрунтування

Розділ 3. Оцінювання проекту

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Реформування економіки України вимагає нового осмислення сутності економічних процесів і з'ясування особливостей їх проявів у сучасних умовах. Актуальності набуває своєчасна та об'єктивна оцінка доцільності та ефективності здійснення підприємницької ідеї. Формою такою оцінки можна вважати бізнес-план.

Проектний план - це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного проекту; це документ, що містить комплексне обґрунтування стратегії (програми) розвитку всіх сфер діяльності підприємства на основі перспективного та поточного планувань. інвестиційний проект дитячий комбінезон

Об'єктом дослідження виступає підприємство ВАТ ЛВТШП ,,Волинь”.

Предметом дослідження є фінансова, виробнича, торгівельна та інша діяльність ВАТ ЛВТШП ,,Волинь”, що відповідає меті його створення.

Мета дослідження полягає у вивченні діяльності ВАТ ЛВТШП ,,Волинь” та складання проекту по пошиттю дитячих комбінезонів для даного підприємства з урахуванням особливостей його функціонування.

Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

1. Дати загальну характеристику ВАТ ЛВТШП ,,Волинь” та перспективи його розвитку.

2. Описати основні види продукції підприємства і структуру їх випуску.

3. Охарактеризувати ринки збуту продукції ВАТ ЛВТШП ,,Волинь”.

4. Проаналізувати конкурентне середовище підприємства.

5. Розробити маркетинговий, виробничий, організаційний та фінансовий плани реалізації задуманого проекту.

Теоретико-методологічною основою дослідження є фінансова звітність підприємства за 2010 - 2012 роки, Закони України та інші нормативно-правові акти, праці вітчизняних та іноземних вчених, статті у періодичних виданнях, навчально-методичний матеріал, що стосуються проблематики дослідження.

Методи, які будуть використовуватися у дослідженні:

1. Метод порівняння.

2. Метод елімінування.

3. Метод обчислення середніх і відносних величин.

4. Метод аналізу і синтезу.

5. Метод індукції та дедукції.

6. Метод системного підходу.

7. Балансовий прийом.

Курсова робота складається зі вступу , трьох розділів, висновків.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ

1.1 Аналіз загальних можливостей

Легка промисловість включає текстильну, взуттєву і швейну галузь. Вона тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією - наприклад, металургією, - що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість частіше за все є в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь. Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.

Територіальна організація легкої промисловості зумовлена перш за все впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному - залежно від стадії виробництва та техніко-економічних особливостей галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї або іншої території робочою силою.

Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (до 30-40% ваги вихідної сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- та паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса.

На розміщення легкої промисловості (особливо її головної галузі - текстильної) великий вплив справляє науково-технічна революція. Це відбивається перш за все на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон.

У шкіряній промисловості значне місце займають штучні шкіри.

Промисловість органічного синтезу як сировинна база для легкої промисловості різко змінила умови розміщення її підприємств у окремих районах.На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується більш складним розміщенням. При виборі варіанту розміщення враховують сировинний, споживчий та трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість - найбільш працемістка галузь і разом з тим населення є споживачем готової продукції. Таким чином, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості та тим самим створюють сприятливі умови для розміщення її підприємств.

Найважливішим видом натурального волокна є бавовна, на частку котрої припадає близько половини перероблюваної у світі текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай, США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразилія .

Експортери бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи. Канада, Австралія.

Питома вага вовняних тканин у світовому виробництві незначна, але у їхній загальній вартості частка вовни набагато більша, бо вовна дорожча. Вовняні тканини, у більшості своїй, мають синтетичні домішки. Найбільші виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками і експортерами сировини - вовни - є такі країни: Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уругвай, Аргентина, ПАР. Основні імпортери вовняних тканин: країни Європи та Північної Америки.

У виробництві шовкових тканин важливе значення мають штучні та синтетичні волокна. Целюлозний, віскозний шовк, капрон, нейлон вельми успішно замінили натуральний шовк, проте останнім часом значення натурального шовку підвищується. Пояснюється це тим, що окремі властивості натурального шовку штучним шляхом відтворити неможливо. Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Корея, Індія.

Серед інших видів текстильного виробництва - джутова та лляна промисловість. Джутова промисловість розміщена в Індії та Бангладеш на власній сировині, а також у Великій Британії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи. Лляна промисловість розвинулась у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Існує також виробництво канатних та плетених виробів з абаки, сизалю, генекена. Головними виробниками виробів з абаки є Філіппіни, з сизалю - Танзанія, з генекена - Мексика.

У виробництві тканин з хімічних волокон переважають економічно розвинуті країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно зростає. Виробництво шовкових та вовняних тканин більш поширене у розвинутих країнах.

З інших галузей промисловості найбільше значення має шкіряно-взуттєва. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача. Великі райони шкіряно-взуттєвої промисловості зосереджені в економічно розвинених країнах: США, Італія, Велика Британія, Франція, Німеччина. Значне виробництво взуття є також у Польщі, Україні, Румунії, Росії, Болгарії, Чехії, Угорщині, Фінляндії. Що стосується виробництва сировини, то воно зосереджене у районах тваринництва, де шкіряна сировина є ніби побічним продуктом при виробництві м'яса та м'ясних продуктів. Постачальником синтетичних матеріалів є хімічна промисловість.

Швейна промисловість дуже поширена. Її підприємства представлені в усіх групах країн, на всіх континентах. Швейне виробництво - одне з найбільш вигідних і найбільш високооплачуваних видів діяльності. В середньому у розвинених країнах чоловік щорічно купує 10-12 костюмів, жінка - 17. Ця галузь легкої промисловості тяжіє до скупчень населення в урбанізованих районах. Загальний рівень розвитку швейної промисловості, її технічна озброєність, якість швейних виробів характеризуються більш високими показниками у країнах Європи, США, Канаді, Японії. Проте в розвинених країнах майже не існує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робітників тут коштує досить дорого. «Швейним цехом» розвинених країн донедавна були вичерпно азіатські країни з їх дешевою працею найманих робітників.

Конкуренцію азіатам склали постсоціалістичні країни Європи, де праця робітників така ж дешева, а якість набагато краще. У гонитві за дешевою робочою силою західні підприємці «захопили» спочатку Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, але після того, як в цих країнах праця подорожчала, почалося освоєння нових територій: Росії, України, Білорусі, Прибалтики. Західна швейна технологія осідає тепер в цих країнах. Ринок порівняно дешевих швейних виробів сконцентрований у Нових Індустріальних Країнах та окремих країнах, що розвиваються, які мають зручне географічне положення. Легка промисловість України представлена текстильною, швейною та шкіряно-взуттєвою галузями. За випуском продукції, за вартістю основних виробничих фондів перше місце займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому в нашій країні передбачається відновлення бавовництва в південних районах. Завдяки цьому Україна зможе забезпечити свою бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і на стільки ж відсотків знизити собівартість виробництва тканин. В Херсоні вже введена в дію експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується тут у відповідності з Державною програмою розвитку легкої промисловості. Бавовняні тканини та інші вироби з бавовни виробляються у Херсоні, Тернополі, Донецьку, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі, Миколаєві; більша частина виробляється на трьох комбінатах - Херсонському, Донецькому, Тернопільському. Інші підприємства продукують переважно пряжу та нитки.

Другою за значенням є вовняна промисловість. Сировиною служить вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. У вовняній промисловості здійснюється первинна переробка вовни і виготовлення пряжі, тканин та виробів з них. Підприємства вовняної промисловості розміщені у Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях, Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах. Разом в Україні діє біля 30 підприємств вовняної промисловості.

На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк. Інші підприємства (Дарниця у Києві, Черкаси, Луцьк) виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську роблять також шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість забезпечує частину споживачів тканинами побутового та технічного призначення, що вирізняються високою міцністю. Це, перш за все, брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Окрім того, лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, білизни тощо. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини виробляють у Житомирі, Рівному - на великих комбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Будській фабриках. Україна є експортером льоноволокна.

Трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, бо виробництво зорієнтовано на споживача. Ця спеціалізована галузь продукує в'язані вироби з різних пряж: бавовняної, вовняної, хімічного волокна та змішаних волокон. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. В Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.

Швейна промисловість випускає понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості. Вона устаткована вельми складним технологічним обладнанням, і тому їй потрібні кадри високого рівня. В галузі ведуться розробки та впровадження нових поколінь машин, високопродуктивних методів виготовлення одягу, здатних підвищити продуктивність швейного конвейєра, постійно впроваджуються нові зразки модного одягу.

На відміну від трикотажної промисловості, де багато дрібних підприємств, у швейної галузі виробництво сконцентроване на великих підприємствах таких міст, як Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дрогобич. Останнім часом з'явилося чимало приватних дрібних підприємств, але їхня частка в загальному обсязі швейного виробництва поки що невелика. Україна є імпортером швейних виробів.

У шкіряно-взуттєвому виробництві , зайнята п'ята частина працівників легкої промисловості. На її підприємствах переробляють та гарблять шкіру. Сюди ж відноситься виробництво штучних шкір та хутра. Найбільші центри : Київ, Харків, Одеса, Бердичів, Запоріжжя, Вознесенськ.

На базі шкіряної сировини (натуральної та штучної) виникла взуттєва промисловість. Підприємства розміщені у Луганську, Львові, Дніпропетровську, Кременчуці, Івано-Франківську, Сімферополі та інших містах.

Хутряне виробництво спеціалізується на виготовленні хутряних виробів зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин. Найбільші хутряні об'єднання розташовані у Харкові, Івано-Франківську, Балті, Львові .

До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, яке в Україні добре розвинене. Підприємства цієї галузі розміщені скрізь: як у великих містах, так і у невеликих селищах. Їхня продукція - валізи, господарчі сумки, кошики, гаманці, зубні щітки, мильниці, гребінці, краватки, шпильки та чимало інших виробів. Сировину для них поставляють багато галузей: машинобудування, шкіряні, металургійні, текстильні та інші підприємства.

1.2 Аналіз інвестиційного середовища

Західний економічний макрорайон розташований, головним чином, на Правобережній Україні, включаючи її північну та центральну частину. Це найбільший з трьох макрорайонів країни, площа якого складає 269,4 тис. кв. км (44,6% площі країни). Населення макрорайону - 22,04 млн. чол. (43,3% населення України). Питома вага району в товарній продукції промисловості України набагато нижча від зазначених вище показників і становить близько 37%, сільського господарства, навпаки, вища - 52%. Макрорайон включає 4 економічних райони - Київський (або Столичний), Карпатський, Північно-Західний та Подільський, до складу яких входить 13 областей, тобто більше половини їх загальної кількості в Україні. Щодо основних рис, то район вцілому характеризується:

- сприятливим геополітичним та транспортно-географічним положенням, високим рівнем господарської освоєності території; кращою, порівняно з іншими макрорайонами, забезпеченістю трудовими ресурсами;

- потужним та різноманітним природно-ресурсним потенціалом;

- великим та розгалуженим за структурою виробничим потенціалом;

- значною територіальною диференціацією економічних і соціальних умов при переважанні областей із середнім та нижчим за середній рівнем соціально-економічного розвитку.

У територіальному поділі праці район відзначається:

- різноманітною продукцією АПК, перш за все, виробництвом цукру, м'яса, тваринного масла, овочеконсервною продукцією;

- виробництвом різноманітної промислової продукції: приладів, літаків, автобусів, засобів автоматизації та обчислювальної техніки, сірки, калійних та суперфосфатних добрив, штучних, лляних, синтетичних тканин, паперу, меблів тощо.

Значні резерви інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків макрорайону та розширення його зовнішньої функції пов'язані з функціонуванням у ньому столичної Київської агломерації, двох єврорегіонів - “Буг” і “Карпати”, вільних економічних зон. Великий науково-технічний потенціал макрорайону створює передумови для інтенсивного розвитку в ньому інноваційного комплексу, в тому числі таких форм його територіальної організації, як технопарки і технополіси.

Сприятливе геополітичне положення більшості областей та значний інтеграційний потенціал зумовлюють його певну інвестиційну привабливість, яка підсилюється завдяки сприятливій екологічній ситуації (за винятком зони впливу Чорнобильської катастрофи). Надходження інвестицій у район зараз є найбільшим у країні (завдяки м. Києву), але гальмується загальним її соціально-економічним станом.

Велику роль в економічному розвитку макрорайону відіграє його природно-ресурсний потенціал (ПРП). Він дуже значний, представлений усіма видами ресурсів. Структура ПРП територіально дуже диференційована. Основні природні ресурси - мінеральні, земельні, рекреаційні, а також лісові та водні. Особливе значення мають цінні земельні та агрокліматичні ресурси. Саме завдяки їх сприятливості на всій території макрорайону, особливо на Поділлі, склався такий могутній АПК. Більше половини площі - під родючими чорноземами. Дуже цінними є природні ресурси сільськогосподарського виробництва у лісостепових областях району. Мінеральні ресурси мають велике народногосподарське та міжнародне значення. Це сірка і калійні солі у Прикарпатті, нафта і газ на півночі Дніпровсько-Донецької та Прикарпатської провінцій, руди титану в Житомирській області, поліметали, алуніти і ртуть у Закарпатті, каоліни Вінницької області, цінні кам'яні облицювальні матеріали Житомирської, Київської та Вінницької областей тощо.

Саме в цьому макрорайоні позитивний водний баланс і найбільші запаси не тільки поверхневих, але й підземних вод України. Тут зосереджені майже всі лісові ресурси України, які мають експлуатаційне значення. Вони розміщені у двох районах розвитку лісопромислового комплексу: Поліському і Карпатському.

Якщо всі зазначені вище ресурси досить повно використовуються, то різноманітні і цінні рекреаційні ресурси освоюються поки що недостатньо. Вони представлені мінеральними водами, грязями, озокеритом, водними та лісовими ресурсами, чудовими краєвидами Карпат, Поділля, Волині.

Населення району становить 43,3% усього населення України, а його густота трохи нижча за середньоукраїнську і становить 82 чол./кв.км. Цей показник дуже відрізняється у Київській (155 чол./кв.км) та західних областях, де він перевищує 100 чол./кв.км (і досягає 126 чол./кв.км у Львівській), та в поліських областях, де він знижується до 53-59 чол./кв.км. Це пояснюється значними площами, зайнятими у Поліссі під лісом, болотами, а також нижчою концентрацією промисловості. Спільною для району є висока частка людей старшого віку в сільській місцевості, хоч густота сільського населення теж характеризується великими відмінностями в лісостепових і поліських областях (в останніх вона значно зменшилася).
Великі відмінності існують і у віковій структурі населення: у Вінницькій, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській областях кількість пенсіонерів на 1000 жителів значно перевищує середньоукраїнський показник, а в Чернівецькій, Рівненській, Львівській і особливо в Закарпатській областях та м. Києві - значно нижча. Ще відчутніші відмінності в природному прирості населення, який у 3-х областях з 13-ти у 1997 р. був позитивним, на відміну від усіх інших областей України. Це Закарпатська, Івано-Франківська та Рівненська області. У Волинській, Львівській, Тернопільській, Чернігівській областях перевищення смертності над народжуваністю на 01.01.97 р. було трохи нижчим, ніж у середньому по країні. Краще становище щодо відтворення населення в зазначених областях, перш за все, завдяки ситуації, що склалася в містах. У 8 областях району природний приріст позитивний саме у міського населення.

Очікувана ж тривалість життя знизилась, як і в Україні в цілому, майже на 3 роки.

Національний склад населення району досить строкатий, з абсолютним пререважанням українців - до 92-95% у більшості областей у загальній чисельності населення кожної області. Друге місце займають росіяни, далі йдуть поляки, євреї, білоруси, румуни, молдовани, угорці тощо. Розселення населення у макрорайоні дуже неоднорідне. У його системі сталися значні зміни у другій половині XX століття. Перш за все, це стосується росту міст, зокрема, збільшення кількості великих і середніх міст, чисельності міського населення, що зумовлено процесами урбанізації, викликаними розвитком продуктивних сил у західних областях України.

Сільське населення розселене по території району досить неоднорідно. У західних областях і на Поділлі воно складає половину всього населення, а в Київській області - лише 30%. Найбільша густота мережі міських поселень - у Львівській (понад 70), Київській та Житомирській областях. У макрорайоні нараховується більш ніж 185 міст та 330 поселень міського типу. Більшість малих та середніх міст району мають сприятливі умови для подальшого розвитку, тобто виступають центрами росту, здебільшого, внутрішньорайонного значення - важливими елементами просторового каркасу розвитку України.

Макрорайон має досить значний працересурсний потенціал - 11,7 млн. чол. працездатних (чи 42,7% усього потенціалу України). Найбільший працересурсний потенціал зосереджено у м. Києві, Волинській, Львівській, Вінницькій, Київській областях. Співставлення попиту на робочі місця та потреби в них демонструє тривожну картину.

Коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) при середньому по країні 11,2 од. у 1997 р. досягав у Волинській області 127 од., у Івано-Франківській - 112,8, у Львівській - 43,9, у Чернівецькій - 31,6, Чернігівській - 25,7, Рівненській - 32,9.1, лише у м. Києві та Черкаській області він нижчий за середній по країні. У цьому віддзеркалюється досить значне в районі безробіття - велике соціальне лихо нашого часу. Висока забезпеченість району трудовими, до того ж, значною мірою, висококваліфікаційними ресурсами мала б сприяти подальшому розвитку тут праце- і наукоємних галузей господарства.

На основі досить інтенсивного та тривалого освоєння природних і трудових ресурсів у районі склався великий і розгалужений виробничий комплекс. У ньому майже на рівних розвиваються промисловість і сільське господарство, в яких зайнята більшість працюючих у районі. Добре розвинені будівництво і транспорт. Завдяки інтенсивним міжгалузевим зв'язкам тут функціонують провідні за народногосподарським значенням, складні за структурою та відмінні за розміщенням міжгалузеві виробничі комплекси: ПЕК, АПК, гірничохімічний, лісопромисловий, будівельний та інші. Добре розвинене машинобудування, в якому частка прогресивних наукоємних галузей набагато більша, ніж в Донецько-Придніпровському районі. Саме машинобудування, харчова і легка промисловість займають провідне місце в галузевій структурі промисловості району. Особливо поширені численні підприємства харчової, легкої промисловості, промисловості будівельних матеріалів.

Серед зазначених міжгалузевих комплексів велику роль відіграє паливно-енергетичний. Він працює на кам'яному вугіллі Львівсько-Волинського басейну, бурому вугіллі в Черкаській та Закарпатській областях, нафті та газі численних родовищ Прикарпаття та півдня Чернігівської області та місцевому паливі - торфі. Енергетика в ПЕК представлена всіма своїми галузями й об'єднує великі ДРЕС (Трипільську, Ладиженську, Бурштинську, Добротворську), АЕС (Чорнобильську, Рівненську, Хмельницьку) та кілька ГЕС, численні ТЕЦ та ЛЕП. Однак енергетика району має переважно внутрішньорайонне значення, на відміну від Східного економічного району, який постачає її не тільки іншим районам України, але й за кордон.

Особливу роль відіграє в економічному розвитку всієї України АПК цього макрорайону. Він працює на базі могутнього аграрного сектора, в якому співіснують і багатогалузеве рослинництво, і тваринництво. Грунтово-кліматичні умови дуже сприятливі для вирощування всіх сільськогосподарських культур поліської та лісостепової зони, перш за все, озимої пшениці та жита, цукрового буряка, плодоовочевих, картоплі, льону (в Поліссі та Прикарпатті), тютюну (в Прикарпатті). У Закарпатті клімат подібний до субтропічного, тому тут дуже поширене садівництво та виноградарство. Плодоовочеконсервні виробництва розміщені по всій території району. Тваринництво в Західному макрорайоні має переважно молочно-м'ясне спрямування. Крім основної його ланки, скотарства, тут поширене свинарство, птахівництво і, в меншій мірі, вівчарство, бджільництво, рибальство, а в передгір'ях Карпат - конярство.

Таким чином, у районі провідну роль відіграють такі спеціалізовані АПК: зернопромисловий, буряко-цукровий, картопле-крохмально-спиртовий, плодоовочеконсервний, а також молоко- і м'ясопромисловий.

Розвиток інтенсивних зовнішніх та внутрішніх економічних зв'язків базується на розгалуженій транспортній системі. У реалізації внутрішніх зв'язків провідну роль відіграє автомобільний, а зовнішніх - залізничний транспорт. Система шляхів сполучення тут досить розгалужена. Згідно зі структурою і спеціалізацією господарства у вантажообігу залізничного транспорту провідну роль відіграють: цукровий буряк, зерно, будівельні матеріали, мінеральні добрива, нафтопродукти, машини, лісоматеріали, продукти тваринництва. Значну частину складають і транзитні вантажі, які йдуть у країни Східної Європи. Їх обсяги останнім часом дуже зменшилися, але й зараз серед них переважають руда, вугілля, метал, зерно та певне обладнання.

Західний макрорайон має великий науково-технічний потенціал. Тут працює більше 100 вищих та майже 300 середніх навчальних закладів. До останнього часу функціонувала розгалужена система академічних та галузевих НДІ. Великий культурний, науковий та інтелектуальний потенціал району зосереджений переважно в містах - Києві, Луцьку, Львові, Вінниці та інших обласних центрах.

Досить складна територіальна структура виробництва. До її основних елементів потрібно віднести Київську та Львівську агломерації, приблизно 20 промислових вузлів, які сформувались, головним чином, навколо обласних центрів, а також на базі освоєння великих родовищ мінеральних ресурсів. Це такі, як Нововолинсько-Червоноградський, Калусько-Долинський, Прилуцький, Ватутіно-Звенигородський, Коростенський тощо.

Саме в зазначених агломераціях та вузлах дуже погіршена екологічна ситуація, яка в цілому по району є досить спокійною. Тут йдеться про стан природи, тобто характер забруднення основних її компонентів: води, повітря, ґрунтів. Звичайно, це не стосується зони екологічного лиха, що розташована саме в цьому макрорайоні, - зони впливу Чорнобильської катастрофи. Вона потребує особливої стратегії економічної і соціальної реабілітації території.

Потрібно зазначити, що макрорайон дуже неоднорідний щодо природних, економічних, соціальних, етнічних, навіть історичних і конфесійних умов. Тому проблеми розвитку й розміщення продуктивних сил, трансформації структури виробництва різні в кожному економічному районі.

За результатами проведеного дослідження також можна стверджувати, що між регіонами посилюється конкуренція на інвестиційні ресурси, а отже, влада на місцях проявлятиме дедалі більшу лояльність до донорів - як іноземних, та і внутрішніх. Проте, всупереч позитивній динаміці, диспропорції в географічному розподілі інвестиційного капіталу все ще надто разючі. Тому багатьом регіонам іще належить довести свою винятковість у боротьбі за долари та євро.

Нерезиденти воліють інвестувати у великі індустріальні регіони, побоюючись аграрної глибинки. У рейтингу інвестиційної активності перші позиції посіли столиця, Київська і промислово розвинуті області. Волинська область посіла восьме місце серед усіх областей України. З огляду на споконвічно вищий рівень платоспроможності місцевого населення на сході країни, іноземці продовжують спрямовувати свої гроші саме туди. Сама ж промисловість, попри низку гучних заяв, особливим попитом не користується.

При підвищенні кредиту довіри до потенційних партнерів і влади інвестори з більшим оптимізмом поставилися б до пропозицій з таких областей, як Волинська, Вінницька або Кіровоградська. Саме тут були зареєстровані найвищі після Севастополя і Запорізької області темпи вкладення капіталу в житлове будівництво. Що свідчить про наявність багатьох передумов для ведення успішної інвестиційної діяльності - високої взаємної довіри між бізнесом і владою.

Західні території змогли подолати депресивний стан, у якому вони перебували кілька років тому. Зараз їхніми конкурентними перевагами в боротьбі за інвестиції стали однорідність соціально-економічного розвитку територій, високі показники ринку нерухомості, а також інноваційні підходи до розвитку бізнесу. В рейтингу розвитку інфраструктури регіонів Волинська область займає шосте місце серед усіх областей України.

До спільних проблем розвитку Західного макрорайону потрібно віднести:

1) посилення збалансованості соціально-економічного і екологічного розвитку;

2) модернізацію технологій, що застосовуються в усіх галузях господарства;

3) перебудову структури виробництва з випереджаючим розвитком найбільш наукоємних галузей третинної і четвертинної сфери із забезпеченням її відповідності інтегральному потенціалу;

4) розбудову виробничої, комунікаційно-інформаційної, соціальної інфраструктури;

5) технічне переозброєння промисловості, сільського господарства, будівництва;

6) розширення зовнішньої функції і частки її в експортному секторі країни;

7) інтенсивний розвиток рекреаційного комплексу в усіх економічних районах;

8) модернізацію транспортної системи району для її інтегрування в загальноєвропейську;

9) збільшення власної бази паливно-енергетичних ресурсів;

10) екологізацію господарства та розвиток екологічної інфраструктури;

11) пріоритетний розвиток основних центрів просторового каркасу росту продуктивних сил району.

1.3 Аналіз можливостей підприємства, яке реалізує проект

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство ЛВТШП “Волинь”.

Луцька швейна фабрика була заснована в 1945 році. Це був швейний цех площею в 50 квадратних метрів. Працювало всього 28 чоловік, річний випуск продукції по вартості обробки складав 53 тисячі карбованці.

За роки свого становлення, фабрика з напівкустарного виробництва виросла в сучасне могутнє підприємство по виробництву товарів легкої промисловості.

В 1946 році прийнято рішення облвиконкому про виділення фабриці приміщення по вулиці Медведєва. Було встановлено два дерев'яних агрегати з поперечним розміщенням робочих місць, нові універсальні швейні машини. Фабрика випускала продукцію 33-х найменувань товарів широкого вжитку.

В 1953 році був добудований новий корпус, додатково встановлено спеціальне технічне устаткування. Фабрика була переведена на пошив чоловічих хлопчатобумажних костюмів.

В 1959 році була проведена реконструкція фабрики. В цехах становленні механічні конвеєри, пневматичні преси, ряд видів спецмашин. В цьому ж році фабрика переведена на пошив чоловічих шерстяних костюмів.

В 1963 році до швейної фабрики приєднали швейну фабрику імені Червоної Армії місцевої промисловості. Кількість працюючих складала 1000 чоловік.

В 1975 році добудований швейний цех по вулиці Радянській 74.

В 1976 році на базі Луцької швейної фабрики створене виробниче швейне об'єднання “Волинь”, в яке ввійшли дві виробничі одиниці: Володимир-Волинська швейна фабрика і Рівненська швейна фабрика.

З 01.01. 1991 року Луцьке виробниче швейне об'єднання “Волинь” було ліквідовано, головна структурна одиниця об'єднання стала називатися Луцькою швейною фабрикою.

Відкрите акціонерне товариство “Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство “Волинь” засноване відповідно до наказу Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості №52 від 18.03.94 року шляхом перетворення Луцького державного виробничо-торгівельного швейного підприємства "Волинь" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємства від 15.06.93р.".

Виробничі потужності ВТШП “Волинь” розмiщенi в центрі міста Луцька по вулиці Бойка 1 i займають площу 0,41га.

Виробничі приміщення та будiвлi складаються з адмiнiстративного корпусу цехів N1 та N2:

- розкрiйно-пiдготовчого;

- дублюючого;

- майстерні.

На базі гуртожитку, що знаходиться на вулиці Привокзальна 13а у 2000 році створено дочiрне підприємство “Швейник”.

Підприємство ВАТ ЛВТШП “Волинь” - це узгоджене поєднання виробничої та економічної систем. Функціонування виробничої системи забезпечує випуск певних видів продукції, послуг, зміну властивостей або форм виробу. Функціонування економічної системи передбачає виділення підприємства як самостійного господарського суб'єкта, який має права юридичної особи, здійснює різні види діяльності.

Метою діяльності швейної фабрики є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності, а також за рахунок реалізації споживачам продукції, що виготовляється. Це спонукає підприємство до випуску конкурентноздатної продукції на основі її високої якості постійного споживання в залежності від зміни попиту. За рахунок отриманого доходу задовольняються запити власника засобів виробництва та працівників фірми.

ВАТ “Волинь” має самостійний баланс, поточний та валютний рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Фабрика поставляє свою продукцію в Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську, Київську, Волинську області та інші області.

Протягом останніх двох років підприємство плідно співпрацює з французькими, англійськими та американськими фірмами по виробництву швейних виробів з давальницької сировини. Iноземнi фірми продукцію ВАТ ВТШП “Волинь” реалізують на європейських ринках.

Таким чином ВАТ забезпечує загрузку виробничих потужностей в залежності від поступлених заказiв.

Iстотнi проблеми, які впливають на дiяльнiсть емітента, є вiдсутнiсть обігових коштів, сильний податковий тиск та низька платоспроможність населення.

Відносно планів та прогнозів на майбутнє, то в зв'язку з появою попиту на недорогу та якiсну вітчизняну продукцію підприємство старається налагодити комерцiйнi зв'язки по ринках збуту на Україні з такими українськими підприємствами як ТОВ “Крам” (Тернопіль), Центральний Універмаг (м. Львів), Дім Торгiвлi (м. Рівне), Мода Дім (м. Київ), Рiко (м. Київ), а також суб'єктами підприємницької дiяльностi - фізичними особами.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі.

ВАТ “Волинь” має самостійний баланс, поточний та валютний рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Прибуток швейної фабрики утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на

оплату праці. З балансового прибутку Товариства відраховуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

ВАТ Луцьке ВТШП “Волинь” здійснює оперативний, бухгалтерський та податковий облік згідно з новими Національними стандартами бухгалтерського обліку.

Юридичний статус товариства:

Товариство є юридичною особою за законодавством України діє на засадах повного господарського розрахунку, має самостійний баланс, розрахункові (в тому числі валютні) рахунки в установах банку, здійснює облік і веде звітність за формами.

Товариство набуло прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Товариство є правонаступником Луцького державного виробничо-торговельного швейного підприємства “Волинь”.

Товариство має круглу печатку зі своїм найменуванням, товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.

Товариство в своїй діяльності керується чинним законодавством України, Статутом, а також іншими документами, затвердженими Загальними зборами акціонерів, рішеннями Спостережної (наглядової) ради Товариства.

Для досягнення мети статутної діяльності Товариство має право від свого імені укладати угоди, набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, Господарському суді України.

Товариство у встановленому порядку бере участь в зовнішньоекономічній діяльності і здійснює експортно-імпортні як в Україні, так і за її межами, включаючи товарообмін, посередницькі та інші операції.

Товариство є власником майна, включаючи майно, що передано йому акціонерами. Товариство здійснює згідно з чинним законодавством, володіння, користування і розпорядження майном, знаходиться в його власності, згідно з метою статутної діяльності та призначенням майна.

Товариство не відповідає по зобов'язаннях держави, так само як і держава не відповідає по зобов'язаннях Товариства.

Товариство може створювати самостійно і разом з іншими товариствами, підприємствами, фірмами, установами, організаціями та іншими українськими й іноземними юридичними і фізичними особами на території України і за її межами, господарські товариства та інші підприємства з правами юридичної особи; розмішувати кошти в облігації позики, сертифікати банків та інші цінні папери, що знаходяться в обігу: брати участь в асоціаціях, концернах, консорціумах та об'єднаннях; поводити операції на товарних та фондових біржах.

Товариство може створювати філії та представництва, відділення й інші відокремлені підрозділи на території України та за її межами.

Філії та представництва Товариства діють на підставі положень про них, які затверджуються відповідно до законодавства країни місця заснування.

Філії та представництва Товариства не є юридичними особами і діють від його імені. Керівник філії (представництва) діє на підставі довіреності, що видається Товариством.

Товариство самостійно планує свою виробничо-господарську та іншу діяльність, а також соціальний розвиток трудового колективу Товариства. Основу плану складають договори, що укладені із споживачами та постачальниками, а також рішення загальних зборів акціонерів та Спостережної (наглядової) ради Товариства.

Товариство відкриває в установах банків рахунки з національній та іноземних валютах для розрахункових операцій як у місці свого знаходження, так і в місцях знаходження своїх філій та представництв.

Основним предметом діяльності Товариства є:

- Виробництво товарів легкої промисловості - пошиття чоловічого, жіночого та дитячого одягу, та їх реалізація як оптом так і в роздріб;

- Випуск і реалізація товарів широкого вжитку;

- Реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;

- Зовнішньоекономічна діяльність;

- Комерційна, посередницька, торгова та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством;

- Виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інформаційно-технологічних розробок у галузі легкої промисловості.

Для досягнення мети своєї статутної діяльності підприємство може також здійснювати такі види діяльності:

1. Фінансово-економічну діяльність;

2. Виробничо-господарську діяльність;

3. Зовнішньоекономічну діяльність;

4. Торгівля і послуги.

Фінансово-економічна діяльність:

- розробка і практичне здійснення спільних із зарубіжними інвесторами проектів і комерційних ініціатив;

створення спільних підприємств в різних галузях економіки;

організація підприємств лізингового типу;

сприяння іноземним інвесторам у розміщенні капіталу;

надання інформаційно-консультативних послуг;

-участь у створенні банківської структури;

-інвестиційна діяльність.

Виробничо-господарська діяльність:

- розширення та реконструкція діючих підприємств з метою збільшення конкурентноздатності продукції з наступною реалізацією її як на ринку України, так і за її межами;

- виробництво та реалізація засобів виробництва;

- здійснення дослідно-конструктивних робіт у різних галузях виробництва та науки та впровадження їх результатів у виробництво;

- виробництво та реалізація товарів широкого вжитку;

- оренда та надання у користування рухомого та нерухомого майна;

- впровадження нових технологій, включаючи заходи по захисту середовища;

- впровадження винаходів, ноу-хау у масове виробництво;

- внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів;

- організація та комплексна експлуатація автозаправних станцій, готелів, мотелів, станцій технічного обслуговування, підприємств та пунктів громадського харчування, оптової, комісійної, роздрібної торгівлі;

торговельно-закупівельна діяльність, постачально-збутова діяльність.

Зовнішньоекономічна діяльність:

здійснення зовнішньоекономічної діяльності на засадах валютної самоокупності і самофінансування з використанням в повному обсязі прав юридичної особи згідно з чинним законодавством України і цим Статутом;

експорту товарів власного виробництва;

експорту товарів не власного виробництва без переходу права власності;

експорту товарів не власного виробництва з переходом права власності;

імпорту товарів для власних потреб;

імпорту товарів не для власних потреб без переходу права власності;

-імпорту товарів не для власних потреб з переходом права власності.

Торгівля і послуги:

виконання посередницьких, комерційних, дилерських та дистриб'юторських послуг виробничого та невиробничого характеру, здійснення угод по експорту-імпорту;

створення оптово-роздрібних підприємств торгівлі і послуг населенню;

послуг в галузі маркетингу, управління реклами, підготовки кадрів (стажування );

організація і проведення конференцій, симпозіумів, виставок, конкурсів, ярмарків;

надання транспортних та транспортно-експедиційних послуг.

надання послуг по пошиттю одягу населенню.

Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства доцільно скласти наступну таблицю (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1 Техніко-економічна характеристика ВАТ Луцьке ВТШП «Волинь» за 2010-2012 роки

Показники	Одиниця виміру	2010	2011	2012	Відхилення
					2010-2010	2012-2011	2012-2010
1	2	3	4	5	6	7	8
Вартість майна (валюта балансу)	тис. грн.	2974,7	2956,3	3046,1	-18,4	89,8	71,4
Обсяг промислової продукції в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору	тис. грн.	4018,4	4040,3	4466,9	21,9	426,6	448,5
Зміна залишків незавершеного виробництва	тис. грн.	136	56,8	45	-79,2	-11,8	-91
Власний капітал	тис. грн.	2753	2759,7	2772,6	6,7	12,9	19,6
Балансовий прибуток	тис. грн.	288,8	280,7	292,9	-8,1	12,2	4,1
Чистий прибуток	тис. грн.	93,6	6,7	12,9	-86,9	6,2	-80,7
Собівартість реалізованої продукції	тис. грн.	3038,7	3248,5	3552,7	209,8	304,2	514
Чистий дохід від реалізації продукції	тис. грн.	3611,6	3690,4	3963,4	78,8	273	351,8
Вартість основних засобів	тис. грн.	1775,3	1868,3	1912,7	93	44,4	137,4
Дебіторська заборгованість	тис. грн.	607,8	533	643,8	-74,8	110,8	36
Кредиторська заборгованість	тис. грн.	221,7	196,6	273,5	-25,1	76,9	51,8
Середньоспискова чисельність працівників	чол.	301	279	222	-22	-57	-79
Фонд оплати праці	тис. грн.	2029,8	2019,4	2255,8	-10,4	236,4	226
Фондовіддача		2,26	2,16	2,34	-0,10	0,17	0,07
Фондоємкість		0,44	0,46	0,43	0,02	-0,03	-0,01
Фонднозброєнність		5,90	6,70	8,62	0,80	1,92	2,72

Відповідно до даних таблиці 1.1 можна зробити висновок про зменшення вартості майна в розпорядженні підприємства в 2011 році в порівнянні з 2010 роком на 18,4 тис. грн., та про його збільшення в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 89,8 тис. грн., а якщо порівнювати 2012 рік з 2010, то також відбувається збільшення вартості майна на 71,4 тис. грн. При порівнянні величини власного капіталу в 2011 і в 2010 роках, спостерігається його збільшення на 6,7 тис. грн. Аналогічна ситуація спостерігається і в 2012 році в порівнянні з 2011 роком і з 2010 роком відповідно на 12,9 тис. грн. та 19,6 тис. грн. Збільшення величини власного капіталу є позитивною тенденцією, оскільки чим більша частка величини власного капіталу, тим більша можливість підприємства у подоланні несприятливих ситуацій фінансового забезпечення господарської діяльності.

За 2011 рік випущено валової продукції (в оптових цінах) на 4040,3 тис. грн., що на 21,9 тис. грн. більше обсягу 2010 року, а в 2012 році випущено продукції на 4466,9 тис. грн., що на 426,6 тис. грн. більше обсягу 2011 року і на 448,5 тис. грн. більше обсягу 2010 року. Разом з тим зменшилось незавершене виробництво на 79,2 тис. грн. в порівнянні з 2011 роком і на 11,8 тис. грн. в порівнянні з 2012 роком. Реалізовано продукції в 2012 році на 3963,4 тис. грн., що на 273 тис. грн. більше реалізації попереднього періоду, і на 351,8 тис. грн. більше в порівнянні з базовим періодом.

Від усієї господарської діяльності в 2012 році підприємство отримало прибуток на суму 292,9 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про покращення фінансового стану підприємства на 12,2 тис. грн., а якщо порівняти результати 2011 і 2010 років, то спостерігається погіршення фінансового стану підприємства на 8,1 тис. грн., а саме збитковість виробництв - це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Що стосується чистого прибутку, то спостерігається його зменшення в 2011 році в порівнянні з 2010 роком на 86,9 тис. грн., та його збільшення в 2012 році в порівнянні з 2011 на 6,2 тис. грн. А якщо порівнювати результати 2012 і 2010 років, то спостерігається зменшення величини чистого прибутку на 80,7 тис. грн. Збільшення величини чистого прибутку є позитивною тенденцією і свідчить про покращення роботи діяльності підприємства, розширення збуту продукції, встановлення тісних зв'язків з партнерами.

В 2012 році в порівнянні з відповідним періодом 2011 року чисельність всього персоналу становила 79,6%, а фонд оплати праці збільшився на 236,4 тис. грн., що стосується працівників, то їх кількість зменшилась на 57 чоловік. А порівнюючи 2011 і 2010 роки, то фонд оплати праці зменшився на 10,4 тис. грн. Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено було звільнити 22 працівника.

Про стабільний фінансовий стан товариства свідчить низький рівень фондоємкості, яка знаходиться в межах нормативного значення (<1). Фондоємність показує скільки основних засобів необхідно для виготовлення одиниці продукції. Тобто на одиницю продукції приходиться менше одиниці основних фондів (на 2010 - 0,44, на 2011 - 0,46, на 2012 - 0,43). Відповідно до цього прослідковується збільшення фондоємності у 2011 році на 0,02 грн. в порівняння з 2010 роком і зменшення її у 2012 році на 0,03 грн. в порівнянні з 2011 роком. Показники фондовіддачі знаходяться в межах нормативу відповідно в 2010 році = 2,26, в 2011 році = 2,16, в 2012 році = 2,34, а рекомендований спеціалістами норматив повинен знаходитись в межах 3. Тобто на одиницю фондів приходиться більше одиниці продукції.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства свідчать про прибуткове становище підприємства.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка його ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та ділової активності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття "платоспроможність" і "ліквідність" взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим - ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Проведемо розрахунок та оцінку показників ліквідності в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Показники ліквідності підприємства ВАТ ЛВТШП "Волинь" за 2010-2012 роки

№ п/п	Показники	Норм. Знач.	Розрахунок	2010	2011	2012	Відхилення
							2011 -2010	2012- 2011
1	Коефіцієнт покриття	>2	Р260/Р620	5,191	5,115	3,794	-0,076	-1,321
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності	>1	(Р260-Запаси)/ Р620	3,479	3,594	2,706	0,115	-0,887
3	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	>0,2	(Р220+Р230+Р240)/Р620	0,737	0,883	0,352	0,145	-0,530
4	Частка оборотних засобів в активах	-	Р260/ Р280	0,387	0,34	0,341	-0,046	0,001
5	Робочий капітал (розмір власних оборотних засобів)	Середньогалузеве	(Р260+ Р270)-(Р620+ Р630)	929,2	809,0	764,2	-120,2	-44,8

За даними таблиці 1.2 можна зробити висновок: коефіцієнт покриття за аналізовані три роки відповідає нормативному значенню, тобто у підприємства є реальна можливість покриття поточних зобов'язань за рахунок його оборотних засобів. На кожну гривню поточних зобов'язань підприємства припадає на 2010 рік 5,19 грн. оборотних активів, на 2011 рік - 5,12 грн. оборотних активів, а на 2012 рік - 3,79 грн. оборотних активів. Спостерігається і тенденція зниження коефіцієнта покриття з кожним роком.