Проблеми та перспективи співпраці України з міжнародними фінансовими інститутами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

співробітництво україна світовий банк

Вступ

1. Міжнародні фінансові організації, як інституціональне забезпечення фінансово-кредитних відноси

1.1 Передумови становлення та розвитку МФУ

1.2 Найвпливовіші МФУ та їх роль у світових фінансах

1.3 Механізми співробітництва країн з МФУ

2. Аналіз впливу основних світових фінансових організацій на соціально-економічний розвиток україни

2.1 Роль МВФ у забезпеченні соціально-економічної стабільності України

2.2. Інвестиційна діяльність Світового банку та ЄБРР в Україні

2.3 Оцінка стану використання позикових ресурсів міжнародних фінансових організацій

3. Проблеми та перспективи співпраці України з міжнародними фінансовими інститутами

3.1 Недоліки та перешкоди в партнерстві України з світовими фінансовими установами

3.2 Стратегічні напрямки та перспективи співвиробництва України з світовими фінансово-кредітними організаціями

3.3 Рекомендації щодо оптимізації співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

Висновки

Перелік посилань

Перелік умовних позначок, символів, одиниць скорочень і термінів

МФО - міжнародні фінансові организації

МФІ - міжнародні фінансові інститути

МФУ- міжнародні фінансові установи

МВФ - Міжнародний валютний фонд

СБ - Світовий банк

МБРР - Міжнародний банк розвитку та реконструкції

ЄБРР - Європейський банк розвитку та реконструкції

НБУ- Національний банк України

ООН - Організація об'єднаних націй

МФК - Міжнародна фінансова корпорація

МАР - Міжнародна асоціація розвитку

МФСР - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку

БАГІ - Багатостороння агенція гарантування інвестицій

SDR - спеціальні права запозиченення

МЦУІК - Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів

БМР - Банк міжнародних розрахунків

ЄС - Европейський Союз

LIBOR - лондонська міжбанківська ставка

EFF - механізм розширеного кредитування

ВВП - внутріншній валовий продукт

ПІІ - прямі іноземні інвестиції

Вступ

Характерною рисою світових економічних відносин стає інтенсивний розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення їх взаємозалежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація та швидке зростання ринків капіталу. Інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами та капіталом призводить до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин. Міжнародні фінансові організації є найбільш активними рушійними силами у стимулюванні глобалізаційного розвитку. МФО використовують різні форми співробітництва у взаємовідносинах з Україною, зокрема надають технічну допомогу та кредитні кошти, що залучаються для здійснення різноманітних проектів. Умови надання кредитів МВФ, ЄБРР, Всесвітнього банку, а саме процентна ставка, термін погашення, пільговий період, дуже привабливі для України, бо за багатьма показниками є кращими, ніж можна було б отримати з інших джерел.

Головне завдання при отриманні та використанні кредитів МФІ - максимально можливе забезпечення національних інтересів України як позичальника з урахуванням інтересів позикодавців, відстоювання державотворчих інтересів через відповідну стратегію й тактику урядових та бізнесових кіл країни. При залученні зарубіжних коштів Україна має враховувати не лише комерційну сторону отримання доходу для повернення кредиту і загальногосподарську ефективність, а й не допускати порушення національного суверенітету й загрози економічній безпеці. Саме тому на сьогодні особливої уваги потребує визначення принципів та основ побудови взаємовідносин України з МФО, а також основних напрямків їх удосконалення.

Питання міжнародних фінансових відносин, а також діяльності міжнародних фінансових організацій знайшли своє відображення в роботах багатьох російських та зарубіжних дослідників, серед яких Н. Вудс, Дж. Вулфенсон, І. Герчикова, Д. Дріскол, А. Екс, О. Зайцева, А. Кірєєв, В. Кузнєцов, С. Мілднер, Ю. Полунєєв, Н. Рубіні, Д. Смислов, Дж. Стігліц, А. Халевинський, Е. Халевинська, Є. Харрел, Дж. Хорсфілд, Х. Шреплер.

Проблемами співпраці України з МФО займалися такі українські автори, як В. Базилевич, О. Бєлорус, В. Будкін, І. Бураковський, О. Виходцев, А. Гальчинський, В. Геєць, Л. Кістерський, Г. Климко, В. Клочко, Ю. Ковбасюк, В. Колосова, Л. Ларіонова, З. Луцишин, І. Лютий, В. Новицький, Я. Оніщук, А. Пересада, О. Плотніков, Н. Поважна, Г. П'ятаченко, Л. Саакадзе, А. Філіпенко, Г. Циганкова.

Однак багато проблем у сфері взаємовідносин України з МФО залишаються не дослідженими. Зокрема, бракує цілісного аналізу діяльності МФО в Україні, на основі якого можна було б вибудувати стратегію розвитку подальших взаємовідносин з цими організаціями. Крім того, в умовах отримання статусу країни з ринковою економікою та проведення курсу на європейську інтеграцію, взаємовідносини України з МФО потребують аналізу з точки зору визначення пріоритетних напрямків їх розвитку.

Актуальність теми дослідження обумовлюється важливим значенням взаємовідносин з МФО як для забезпечення достатніх фінансових ресурсів для здійснення системних та структурних реформ в Україні, так і для необхідності вдосконалення державної стратегії розвитку взаємовідносин з МФО в контексті визначення основ зовнішньої та внутрішньої політики України на сучасному етапі, необхідністю забезпечення високого рівня ефективності залучення та використання коштів, одержаних від МФО.

Метою дослідження є визначення основних форм та особливостей взаємовідносин України з МФО, впливу цих організацій на соціально-економічний розвиток країни, а також розробка основних напрямків розвитку співробітництва України з цими організаціями.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

визначити основні передумови посилення впливу міжнародних фінансових організацій на економіку країн світу і, зокрема, України;

охарактеризувати міжнародні фінансові організації за їх функціями, повноваженнями, компетенцією, умовами набуття членства, учасниками;

визначити основні форми співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями;

виявити особливості проектів, що реалізуються міжнародними фінансовими інститутами в Україні;

надати оцінку впливу світових фінансових інститутів на соціально-економічний розвиток України;

розробити пропозиції стосовно основних напрямків співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями.

Об'єктом дослідження є діяльність МФІ в умовах економічної інтеграції та глобалізації.

Предметом дослідження є вплив взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями на її соціально-економічний стан.

У процесі дослідження було використано загальні методи наукового пізнання, зокрема: для дослідження передумов та причин виникнення міжнародних фінансових організацій - логічний та історичний методи; при оцінці досвіду діяльності МФО в різних країнах світу, а також у процесі аналізу проектів МФО в Україні - використовувалися методи кількісно-якісного аналізу, статистичні методи, методи порівняльного аналізу; визначення форм співробітництва України з МФО та їх сутності здійснювалося на основі методу наукової абстракції; при розробці рекомендацій щодо напрямків удосконалення співробітництва України з МФО використовувався метод системного аналізу.

Інформаційну базу дослідження складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів, законодавчі та нормативні акти України, матеріали Державного комітету статистики, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, НБУ, меморандуми, проекти, кредитні та грантові угоди та інші інформаційні матеріали Всесвітнього банку, МВФ та ЄБРР.

1 Міжнародні фінансові організації, як інституціональне забезпечення фінансово-кредитних відносин

1.1 Передумови становлення та розвитку МФУ

На межі XX-XXI століть світове співтовариство переходить до нової ери - ери глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людства не лише нові, небачені досі можливості розвитку і якісного зростання, але й нові загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Світовий досвід другої половини XX століття показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти дію об'єктивних законів глобалізації розвитку. Країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в системі світової глобалізації, неминуче опиняться під її “колесами”. Таким є закон сучасного розвитку - закон глобалізації. Історично світ глобалізується і інтегрується в процесі всього періоду його розвитку. Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплетінням їхніх господарських комплексів та економічних систем.

Розвиток усіх складових міжнародних економічних відносин потребує відповідної інфраструктури. Її утворюють міжнародні організації, тобто структури, сформовані відповідно до міжнародних угод для регулювання міжнародних економічних відносин. Серед них найбільш суттєву роль відіграють такі з них, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій, у тому числі фінансових, з середини ХІХ ст. пов'язане з розвитком інформаційних технологій, зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона, Ліга Націй являла собою:

- міжнародну організацію;

- асоціацію урядів;

- метод організації міжнародного життя.

У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збільшилася.

Сучасний етап розвитку світових інститутів починається з 1945 pоку. Йому властиві такі риси:

збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій) ;

поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу - Організації Об'єднаних Націй.

утворення інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;

формування мережі, міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;

посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;

розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних організацій[1, с. 23].

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах стрімкого розширення ринкових відносин роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. В 2007 року річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10 разів перевищував масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол[2, с. 151]. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту становив 12%, а в середині 80-х років - уже 26%, тільки за 90-ті роки 20 століття сукупні світові інвестиції збільшилися в 6 разів[2, с. 163].

Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового виробництва в другій половині XX ст. надані у таблиці 1. 1.

Таблиця 1. 1

Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового виробництва, %

Роки	Світовий експорт	Світове виробництво
1950-1956	8, 2	5, 2
1957-1966	7, 7	4, 5
1967-1976	6, 8	4, 5
1977-1986	3, 8	2, 5
1987-1994	5, 3	2, 8
1997-2004	2, 4	2, 3
2005	5, 8	3, 0
2006	8, 6	2,5
2007	8, 9	3, 2

Зростання ролі і значення міжнародних фінансових відносин у розвитку світової економіки та диверсифікації світогосподарських зв'язків наприкінці XX ст. зумовлене кількома головними факторами. По-перше, поглибленням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізацїї виробництва і капіталу, усіх сфер господарського життя на рубежі II і ІІІ тисячоліть. По-друге, глобалізацією економічного розвитку сучасного суспільства, необхідністю спільного розв'язання усіма учасниками світового співтовариства гострих економічних, соціальних та екологічних проблем. По-третє, формуванням нової системи міжнародного поділу і кооперації праці внаслідок розпаду колишнього Радянського Союзу і створення нових незалежних держав та в результаті суттєвих змін, що відбуваються в Центральній і Південно-Східній Європі та в Китаї. По-четверте, домінуванням у системі світового господарства ринкових структур, інституцій та інструментів, розширенням ринкового поля світової економіки внаслідок виникнення нових підсистем (emergind market). По-п'яте, карколомним зростанням фінансового сектора світової економіки та інших сегментів сфери послуг.

Міжнародні фінансові організації є важливою складовою сучасної інституційної структури світових валютно-фінансових відносин. Виникли вони після Другої світової війни (за винятком Банку міжнародних розрахунків, який засновано 1930 р.), їх функціонування та розвиток є одночасно важливою передумовою та елементом механізму поглиблення світо господарських зв'язків у цілому.

Загалом система міжнародних організацій пройшла 4 основні етапи становлення й розвитку.

Перший етап-це становлення системи міжнародних організацій (середина ХІХ ст. - середина 40-х років ХХ ст.). В цей період, на тлі валютно-кредитних криз, у 1930 р. в м. Базель (Швейцарія), була створена найстаріша наднаціональна фінансова організація - Банк міжнародних розрахунків, метою якого спочатку було координувати політику національних банків і фінансових інституцій різних країн, сприяючи їх співробітництву, полегшенню умов міжнародних фінансових операцій, регулювати міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини. Вже пізніше, з 80-х років ХХ ст. почав здійсняти новий вид діяльності: надавати проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі, з метою підтримання економіки цих країн до одержання кредитів МВФ.

Формування системи Об'єднаних Націй (середина 40-х - кінець 50-х років ХХ ст..). Другий етап був недовгим, але насиченим важливими подіями. Розпочався він з відкриття Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р., головнішим рішенням якої було заснування міжнародних валютних організацій - Міжнародного валютного фонду й Міжнародного банку реконструкції й розвитку, які розпочали діяльність з 1945 р. Вони входять в систему ООН як спеціалізовані заклади.

Активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій (кінець 50-х - кінець 80-х років ХХ ст.). На цьому етапі були засновані в 1958 р. Європейський інвестиційний банк і Європейський фонд розвитку. Головною метою останнього було надання допомоги країнам, що розвиваються, асоційованим з ЄС.

Також в цілому утворилась система регіональних банків розвитку, коли були засновані банки: Міжамериканський банк розвитку (1959 p.) ; Центральноамериканський банк економічної інтеграції (1960 р.) ; Африканський банк розвитку (1964) ; Азіатський банк розвитку (1966 p.) ; Карибський банк розвитку (1970 p.) ; Західноафриканський банк розвитку (1973 p) ; Арабський банк економічного розвитку в Африці (1973 p.) ; Банк розвитку держав Центральної Африки (1975 p.) ; Східноафриканський банк розвитку (1976 p.). Крім того, було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку, Арабський Валютний фонд та ін.). Ці фонди звичайно засновувались регіональними організаціями або регіональними банками розвитку.

На третій етап припадає активізація процесу розвитку інституціональної структури міжнародного валютно-кредитного ринку. Складається група Світового банку на чолі з МБРР: в 1956 р. утворюється МФК, в 1960 р. - МАР, в 1966 р. - МЦУІС, в 1988 р. - БАГІ. Триває удосконалення і розгалуження системи ООН. Під її патронатом утворюються організації загальної компетенції, наприклад, Фонд розвитку інвестицій - в 1966 р., також організації, що обіймають якусь вузьку сферу, наприклад, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку - в 1977 р. [2, с. 201].

Головна мета ФРІ - сприяння країнам, що розвиваються, в надходженні інвестицій, наданні допомоги і позик. Фонд обслуговує, в першу чергу, найменш розвинені країни. Ресурси ФРІ формуються за рахунок добровільних внесків.

Головна мета МФСР - сприяння розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються, для подолання голоду й злиденності.

Відбувається процес глобалізації в розвитку системи міжнародних організацій, який проявляється також у тому, що вже багато країн беруть участь у декількох організаціях водночас, тобто відбувається безперервне співробітництво всіх країн світу в єдиній системі міжнародних організацій.

Відновлення єдиної системи міжнародних економічних відносин (з 90-х років ХХ ст.). Для підтримки переходу країн Центральної та Східної Європи до ринкової економіки в 1990 р. було утворено Європейський Банк реконструкції і розвитку, який надалі виділяв значні кошти на здійснення реформ в колишніх соціалістичних країнах. До речі, Україна посідає друге місце серед країн позичальників за обсягами одержаних кредитів від ЄБРР. Останній, зокрема, є каталізатором розвитку ринкової економіки в Україні. Він є найбільшим інвестором в Україну - близько 10% від загального рівня надходження прямих іноземних інвестицій [3].

У 1992 р. було засновано Чорноморський банк торгівлі і розвитку у 1994 р. (кредитування Банк розпочав у 1999 р), до складу якого як учасниця Україна також входить і отримує допомогу Банку.

Міжнародні фінансові інституції постали внаслідок дії цілої низки загальних та спеціальних чинників. До чинників виникнення МФІ слід віднести:

- поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

- вихід відтворювального процесу за національні кордони;

- швидкий розвиток і посилення ролі транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці;

- активізацію міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

- необхідність створення організаційних основ міждержавного механізму спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світогосподарського розвитку.

В результаті розвитку фінансової системи МФІ, як її складова були створені для вирішення наступних завдань:

стабілізація і розвиток системи міжнародних фінансів та світової економіки в цілому;

міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

розробка та координування стратегії й тактики розвитку світової валютно-фінансової та кредитної системи;

акумуляція фінансових ресурсів та їх використання з метою забезпечення стабільності національного, регіонального та світового економічного розвитку.

Основними функціями МФО є регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, реалізація фінансових проектів, обговорення і розробка спільної позиції та рекомендацій у цій сфері, збір інформації, видання науково-практичної літератури.

Серед чинників формування й розвитку системи міжнародних організацій останнім часом дедалі більшого значення набувають глобальні проблеми сучасності. Це такі проблеми, які охоплюють увесь світ або значну його частину і не можуть бути вирішені кожною країною поодинці.

Найголовнішою, узагальнюючою умовою утворення міжнародних організацій є інтернаціоналізація світової економіки і виникнення світового господарства.

1.2 Найвпливовіші МФУ та їх роль у світових фінансах

Міжнародна фінансово-кредитна система складається не тільки з міжнародних фінансово-кредитних відносин, а й з інститутів, без яких ці відносини не існували би. Інституціональне забезпечення насамперед зводиться до міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні.

Серед основних всесвітніх інститутів можна назвати Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк, які ще називаються Бретон-Вудськими інститутами, а також Банк міжнародних розрахунків.

Окрему, але достатньо помітну, роль на світовому кредитному ринку відіграють регіональні банки, які створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та інші.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета - сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Міжнародні фінансові організації відіграють усе більшу роль у міжнародних економічних відносинах. Це пояснюється тим, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важливою є діяльність цих організацій для країн із перехідною економікою, які здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

Міжнаромдний валюмтний фонд як спеціальне агентство ООН був заснован 28-ма державами, з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. На даний час має 187 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи. МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ [5, c. 64].

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін. Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або SDR в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або SDR. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Враховуючи, що міжнародна торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна купує та продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ здійснює моніторинг таких угод і проводить консультації з країнами-членами щодо шляхів створення гнучкої стабільної монетарної системи. МВФ також надає технічну допомогу на рівні макроекономічного менеджменту та розширює фінансову допомогу країнам, котрі взяли на себе зобов'язання змінити економічну політику.

Головний напрям діяльності МВФ полягає у розробці економічної політики. Фонд слідкує за монетарною та фінансовою політикою своїх членів у тих аспектах, які можуть вплинути на їхню змогу фінансувати свій імпорт і експорт, тобто на «платіжний баланс». Фонд розробляє рекомендації під час регулярних консультацій із урядовими чиновниками щодо того, яких заходів слід вживати у політиці, щоб запобігти їм у майбутньому. Він надає позики країнам-членам, котрі мають короткочасні проблеми, пов'язані зі зовнішніми платіжними проблемами. Фонд прагне досягти повної конвертованості валют країн-членів у межах гнучкого курсу валют, який набув чинності у 1973 р..

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку - зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій постає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектора тощо.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Міжнародний банк реконструкції та розвитку на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приватні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світової війни. МБРР заснований у червні 1944 р. на валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) під егідою ООН. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх Джерел запозичення, доступних для України в даний час.

Метою діяльності МБРР є сприяння економічному прогресу країн, що розвиваються. Банк надає позики цим країнам і таким чином допомагає підняти життєвий рівень, фінансуючи капіталовкладення і цим сприяючи економічному розвитку. Капіталовкладення спрямовуються як на будівництво доріг і електростанцій, шкіл і зрошувальних систем, так і на такі види діяльності, як розвиток сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей і вагітних жінок

Перші позики Світового банку допомогли профінансувати зруйновану війною економіку країн Західної Європи. Сьогодні пріоритетним напрямком діяльності Банку є надання позик країнам Африки, Азії, Латинської Америки, Ближнього Сходу та Європи, особливо Східної.

МБРР надає довгострокові позики країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Діяльність банку зосереджена на двох сферах - макроекономічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, упровадженні антимонопольних заходів та ін. Позики надаються на 15-20 років, включаючи п'ятирічний термін відстрочення платежів

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає безпроцентні кредити на строк до 50 років (з 1986 р. - строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років - для інших країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбідніших країн, що розвиваються. Право на отримання таких кредитів мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США. Грошові надходження, які потім МАР дає у борг, формуються за рахунок вкладів найрозвинутіших країн. Незважаючи на те, що МАР юридично є незалежною від Світового банку організацією, вона використовує його персонал і організаційно-технічні засоби [5, c. 72].

Міжнародна фінансова корпорація була організована у 1959 р. за ініціативою США з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від п'яти до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень процентів відповідає процентам, що існують на міжнародних фінансових ринках. МФК надає позики приватним компаніям і не вимагає гарантій від урядів, яким надається допомога. Корпорація також здійснює інвестиції в основний капітал бізнесових підприємств у країнах, що розвиваються, надає додаткові позики та фінансування основного капіталу на міжнародних фінансових ринках.

Звичайно МФК фінансує не більше 25% від загальної суми затрат на проект, будучи впевненою, що більша частина фінансування здійснюється приватними інвесторами та позичальниками. Попри те, що МФК може придбати до 35% акційного капіталу, вона ніколи не купує контрольного пакету акцій і не бере участі в менеджменті фірми. Корпорація може надавати додаткову фінансову підтримку з допомогою контингенту фінансування повних чи часткових гарантій з інших джерел фінансування. Останнім часом МФК дала змогу компаніям у країнах, що розвиваються, застосувати такі фінансові інструменти, як власні валюти та процентні ставки. Більшість компаній, які фінансує МФК є прибутковими. Корпорація проводить скрупульозний аналіз кожного проекту, перш ніж прийняти рішення про інвестування. Вона перевіряє техніко-економічне обґрунтування, потенційні ринки, структуру управління, можливості фінансування та технологію.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, їх розмір пропорційний частці їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів. БАГІ було засноване в 1988 р. для допомоги інвесторам. Його основна мета - сприяння поширенню потоку іноземних інвестицій шляхом їх страхування від некомерційного (політичного) ризику і створення сприятливого клімату для інвесторів. На сьогодні понад 20 країн мають специфічні програми страхування національних інвестицій, які допомагають національним інвесторам уникнути наслідків, пов'язаних із політичним ризиком [5, c. 78].

Із допомогою Консультативної служби з питань іноземних інвестицій - спільного підприємства Світового банку та МФК - БАГІ допомагає країнам розробляти напрямки політики та створювати установи, необхідні для отримання прямих іноземних інвестицій.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами. За станом на червень 1997 р. членами МЦУІК були 128 країн.

Банк міжнародних розрахунків. Найстарішою кредитною інституцією регіонального типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюєтьвя міжнародним правом. Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи [5, c. 82]..

Банк міжнародних розрахунків незмінне залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам

Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.

Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР. США представлені у Банку City Bank Corp, а не Федеральною Резервною Системою (ФРС). Однак остання тіено співпрацює з Банком: на щомісячних нарадах у Базелі (Базельський клуб) і загальних зборах засновників БМР завжди присутній член Ради керуючих ФРС. Пріоритет в управлінні діяльністю БМР належить країнам Західної Європи

БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:

здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центраним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;

слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якрго періодично зустрічаються керівники центральних банків;

виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;

виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування - переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Усі вони видають кредити лише країнам-членам.

Європейський банк реконструкції та розвитку є найвпливовішим регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною метою - сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, та розвитку приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної Європи та країнах-колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя. Дотримання цих принципів ретельно контролюється Банком. Банк розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входять 60 членів: 58 держав, включаючи всі європейські країни, країни інших регіонів світу (США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора.

Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектора. У 1997 р. зобов'язання у цьому секторі становили 76% за обсягами і 86% за кількістю від загального обсягу фінансування ЄБРР.

Надаючи кредити, Банк керується трьома основними умовами: окупність проекту у твердо конвертованій валюті, інвестиційна перевага приватного сектора та фінансування тільки 35% вартості проекту. Звичайно, важливо мати хорошу заставу - майно, акції тощо, які завжди оцінюються за світовими цінами [5, c. 92].

Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання;

- підтримка приватної підприємницької ініціативи;

- заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори;

- мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу;

- допомога в діяльності інших інституцій.

Фінансування ЄБРР залежить від конкретності проектів і надається як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.

Залучаючи ресурси на міжнародних ринках, поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР співпрацює з багатьма міжнародними інституціями, і насамперед із Групою Світового банку ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме - це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди)

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито - і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений майном позичальника або пов'язаний з акціонерним капіталом

2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує субконтрольні пакети акцій, а також гарантує розміщення випуску акцій. При прямому вкладанні в акціонерний капітал Банк дуже часто назначає свого представника у спостережний комітет для забезпечення прозорості внутрішнього управління, підзвітності керівництва і розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії на експортні кредити і роздрібні банківські послуги він не надає

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції, або в інших формах. Об'єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектора

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам

4. Співфінансування. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектора, як правило, обмежується 35%. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів.

1.3 Механізми співробітництва країн з МФУ

Поряд з наявними інструментами, які мають світові валютно-кредитні організації для виконання поставлених завдань, основним є кредитна політика. Тому слід розглянути кредитні механізми найвпливовіших фінансових інститутів.

Міжнародний валютний фонд належить до числа провідних установ у сучасній інституціональній системі міжнародних фінансово - кредитних відносин. Якщо рахувати кількість країн, які входять до складу МВФ, то можна із впевненістю сказати, що це глобальна міжнародна організація (до неї входять 187 країн світу) [7].

Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

- постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

- відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

- дотримуватися такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Основним джерелом фінансування, яке здійснює фонд, є внески (квоти) держав-членів. У результаті періодичних загальних переглядів розміру квот їх сукупний обсяг збільшувався, досягнувши нині 367 млрд. 500 млн. СПЗ[8].

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни - члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал ВМФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.

Розподіл квот між країнами на даний час є однією з найактуальніших

проблем, так як їх левову частку мають такі держави як США17, 7%, Німеччина-6. 12%, Англія-4. 51%, Франція-4, 51%, що дозволяє Америці і розвиненим

країнам тримати будь-які рішення МВФ під контролем і використовувати своє домінуюче положення у власних міщанських інтересах [9].

У результаті критики країнами-членами МВФ діючої системи розподілу квот п'ятнадцятого грудня 2010 року Рада керуючих, вищий орган, який приймає рішення у Фонді, затвердив пакет далекосяжних реформ

квот і управління Фонду, завершивши чотирнадцятий Загальний перегляд квот. Після затвердження пакета реформ державами-членами (він включає поправку до Статей угоди, що вимагає прийняття трьома п'ятими держав-членів МВФ, що володіють 85 відсотками загальної числа голосів) і його реалізації він призведе до безпрецедентного 100-процентному збільшення сукупних квот і істотного дисбалансу часткою квот для більш точного відображення мінливих відносних ваг держав-членів МВФ в світовій економіці. Зокрема, в результаті 14-го загального перегляду квот: - буде збільшений вдвічі загальний розмір квот з приблизно 238 400 000 000 SDR до приблизно 476 800 000 000 SDR (близько 750 млрд дол США за поточними обмінним курсом) ;

- буде перерозподілено більше 6 відсотків часток квот від держав-членів з надмірним представництвом державам-членам з недостатнім представництвом;

- буде перерозподілено більше 6 відсотків часток квот динамічно зростаючим країнам з ринком, що формується і країнам, що розвиваються;

- будуть істотно реструктуризовані частки квот. Китай стане третім за розміром квоти державою-членом МВФ, і чотири країни з ринком і розвиваються (Бразилія, Індія, Китай і Росія) увійдуть до числа 10 найбільших акціонерів Фонду;

- будуть збережені частки квоти і голосів найбідніших держав-членів [10].

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн - центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами. Характеристика кредитів наведена в додатку Г.

Розрізняють кредити на покриття дефіциту платіжного балансу та на підтримку структурної перебудови економіки країни-члена Фонду. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів Фонду та обсяг і порядок кредитування регламентуються певними документами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні в розмірі 0, 5% від суми кредиту. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

При наданні кредиту країна-позичальник здійснює обмін іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Оскільки більшість країн-позичальників є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і вони залишаються на рахунку Фонду до їх викупу країнами-позичальниками.

По закінченні терміну кредитування країна-позичальник повинна здійснити обернений обмін - викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов'язані достроково здійснювати викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною заборгованість останньої перед Фондом погашається.

Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається резервною часткою і становить до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти і, як правило, діляться на 4 кредитних частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти у Фонді. Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн - членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.

Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги платіжного балансу внаслідок структурних порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про розширене кредитування звичайно обмежуються 3-4-річним терміном.

Крім цього необхідно відзначити, що при виділенні фінансової допомоги, МВФ ставить перед країнами-реципієнтами ряд умов, які нерідко поглиблюють соціально-політичне становище країн. Часто серед них зниження витрат на медицину і освіту. Зниження витрат на пенсійне забезпечення зараз є одне з скандальних вимог, яке разом з іншими міжнародними організаціями підтримало і МВФ - це збільшення пенсійного віку.

Багато критиків вважають, що саме заходи політичного впливу МВФ призвели до регіонального економічного дисбалансу, що надалі послужило основною причиною сепаратизму в Югославії та її розпаду.

Але ж фонд є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі.

Оплачений капітал МВФ сягає 383 млрд дол. США, причому кількість промислове розвинених країн-членів становить 1/5 усієї кількості країн учасників, а їхня частка в капіталі - 2/3. Оскільки кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів, визначають стратегію Фонду провідні країни світу, зокрема, частка яких у загальній кількості голосів становить 17, 7%. На даний час ведеться робота по реформуванню системи участі держав-членів в визначенні кредитної політики МВФ. Мета цієї реформи надати більше можливостей у прийнятті рішень країнам, що розвіваються. На початку 90-х років членами МВФ стали ряд країн Східної Європи та СНД. Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менш як 1% у загальному капіталі Фонду[9].

У сучасних умовах кризи роль МВФ ще більше посилюється, оскільки не всі країни здатні самостійно вийти із цього стану і потребують допомоги від інших країн або від міжнародних фінансово-кредитних установ. Серед механізмів кредитування які запроваджує МВФ найбільш розповсюдженимі є механізм фінансування “стенд-бай” і механізм «розширенног фінансування». У додатку В надається кратка характеристика кожного з них.