Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Введення в мікроекономіку

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. При виборі оптимального варіанта використання ресурсів ми завжди стоїмо перед альтернативою, тому «альтернативною вартістю» зробленого вибору можна назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Здійснюючи вибір, необхідно узгоджувати результат використання ресурсів з певною платою за можливість такого вибору.

Мікроекономіка - це наука про прийняття рішень економічними суб'єктами, домогосподарствами і фірмами.

Об'єкт мікроекономіки - економічна діяльність людей і загальні економічні проблеми, що виникають.

Суб'єкти мікроекономіки - окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Кожен з цих суб'єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди, зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення. Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції, яке принесе їм максимальний прибуток.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного аналізу. Порівнюючи втрати та переваги, суб'єкт оцінює не загальне їх значення, а приріст користі чи збитків від кожної додаткової одиниці продукту.

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

2.1 Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит

Обсяг (величина) попиту (Q_D )- конкретна кількість блага, яку споживач хоче і здатен купити по кожній із можливих цін за певний проміжок часу.

Основна властивість попиту полягає у тому, що при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного зростання величини попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту (закон попиту). Між ціною і величиною попиту існує обернений зв'язок.

Мал. 1. Графік попиту

Зміна ціни приводить до руху уздовж кривою попиту (мал. 1).

Нецінові чинники, які впливають на попит:

1) дохід; 2) ціни на споріднені товари (доповнюючи товари і товари-замінники); 3) смаки і уподобання; 4) кількість споживачів на ринку; 5) очікування споживачів; 6) пора року; 7) національні традиції.

Зміна нецінових чинників приводить до зміщення всієї кривої D₀ вгору(D₁) чи вниз (D₂) (мал. 2)



Мал.2. Зміни величини попиту під впливом нецінових чинників

2.2 Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, які впливають на пропозицію

Обсяг (величина) пропозиції (Q_S) становить певну кількість товару, яку фірма реалізує за певною ціною. Існує прямий зв'язок між ціною і кількістю запропонованого продукту. З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропозиції; зі зниженням цін скорочується і величина пропозиції. Цей специфічний зв'язок називається законом пропозиції. Цей закон показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж вони хотіли б це робити за низькою ціною.

Мал.3 Зміни пропозиції під впливом нецінових чинників.

Зміна ціни призводить до руху уздовж кривої пропозиції (мал. 3). Так, як і крива попиту, крива пропозиції може зміщуватися під впливом нецінових факторів.

Нецінові фактори, які впливають на пропозицію:

1) ціни на ресурси; 2) витрати виробництва; 3) технологія виробництва; 4) податки і дотації; 5) ціни на інші товари; 6) очікування зміни цін; 7) кількість продавців на ринку; 8) пора року.

Тема 3. Еластичність попиту і пропозиції

3.1 Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Фактори, які впливають на еластичність

Відповідно до закону попиту, у відповідь на зниження ціни споживачі стануть купувати більше продукту. Проте ступінь сприйнятливості споживачів до зміни цін буває дуже різна, в залежності від продукту, а також в залежності від діапазону зміни ціни на той самий продукт. Рівень чутливості зміни попиту від зміни ціни вимірює показник еластичності.

Еластичність попиту за ціною - відношення відсоткової величини попиту на товар до даної процентної зміни його ціни. Рівень цінової еластичності вимірюється за допомогою коефіцієнта Е_d, який показує, на скільки відсотків зміниться попит при зміні ціни на 1% і розраховується за формулою:

Для виміру сприйнятливості споживачів до зміни цін застосовуються відсоткові, а не абсолютні величини.

Т.я. між ціною та величиною попиту існує обернений зв'язок, то ціновий коефіцієнт еластичності попиту буде завжди мати негативне значення. Проте в економічних розрахунках використовується абсолютна величина коефіцієнта еластичності (по модулю).

Ціновий коефіцієнт еластичності пропозиції позитивний, оскільки ціна продукту та величина його пропозиції пов'язані між собою прямо пропорційною залежністю.

Ступені еластичності попиту:

Еластичний попит. Попит на товар вважається еластичним, якщо дана відсоткова зміна ціни призводить до відносно більшої відсоткової зміни величини попиту. У цьому разі Е_d буде більше одиниці. Е_d > 1.

Нееластичний попит. Якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується відносно меншими відсотковими змінами величини попиту, то попит вважається нееластичним. У цьому разі Е_d є меншим за одиницю. Е_d < 1

Одинична еластичність. Між еластичним і нееластичним попитом відбувається гранична ситуація, коли відсоткове зміни ціни та супроводжуючі його відсоткові зміни попиту, рівні між собою. Цей спеціальний випадок називається одиничною еластичністю, оскільки Е_d = 1.

Абсолютно нееластичний попит. Це крайній випадок, який означає, що зміна ціни взагалі не приводить до зміни величини попиту. Прикладами можуть служити попит хворих діабетом на інсулін, або ж попит наркоманів на героїн.

Абсолютно еластичний попит. Збільшення ціни викликає зниження попиту до нескінченності. Крива попиту приймає такий вид, коли фірма продає свою продукцію виключно на конкурентному ринку.

Мал.4. Цінова еластичність попиту.

Чинники які впливають на цінову еластичність попиту:

1) Кількість замінників;

2) Питома вага в доході споживача;

3) Предмети розкоші і предмети першої необхідності;

4) Фактор часу.

1. Кількість замінників. Чим більше у конкретного продукту хорошого замінників, тим еластичніший попит на нього. Якщо один з багатьох конкуруючих продавців моркви чи картоплі підвищить ціну на свій продукт, покупці негайно переорієнтовуються на легкодоступні ідеальні замінники, запропоновані його численними конкурентами. Проте попит діабетиків на інсулін чи наркоманів на героїн найвищою мірою нееластичний: у цих продуктів немає близьких замінників.

2. Питома вага в доході споживача. При інших рівних умовах, чим більше місце займає вартість продукту в бюджеті споживача, тим більш еластичним є попит на нього. Зростання цін на олівці чи жувальну гумку на 10% виразиться лише в кількох копійках і практично не позначиться на величині попиту на ці продукти. Водночас у 10%-не зростання цін на автомашини чи житлові будинки становитиме, скажімо, 2 тис. і 10 тис. дол. відповідно. Подібне підвищення цін виражає дуже істотну частку річного доходу багатьох сімей, тому можна очікувати значного скорочення величини попиту цих товарів Цінова еластичність попиту на такі товари зазвичай буває досить високою, тому сам попит буде еластичним.

3. Предмети розкоші і предмети першої необхідності. Попит на предмети першої необхідності, як правило, нееластичний; а попит на предмети розкоші зазвичай еластичний. Хліб і електроенергія - загальновизнані предмети першої необхідності. Підвищення цін не призведе до істотного скорочення споживання хліба чи електрики для освітлювання й інших побутових потреб. Ніхто не відмовиться від операції під час гострого нападу апендициту через те, що плата за медичне обслуговування щойно підвищилася. Проте круїз по Карибському морі, і смарагди є предметами розкоші, від яких можна відмовитися без особливих труднощів. Попит на сіль зазвичай вкрай нееластичний з кількох причин. Це предмет першої необхідності, замінників солі практично немає, і, зрештою, сіль займає незначне місце в сімейному бюджеті

4. Фактори часу. Еластичність попиту за ціною оцінюється для короткострокового та довгострокового періодів. Як правило, попит більш еластичний у довгостроковому періоді, оскільки у людей є більше часу на пошук замінників товару, ціна якого зростає, крім того розробляється більша кількість замінників. А можливість більш тривалих пошуків замінників і збільшення їх доступності у довгостроковому плані зроблять попит більш еластичним.

3.2 Еластичність попиту за доходом

Еластичність попиту за доходом - вимірюється за допомогою коефіцієнта Е_І, який показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту при зміні доходу споживача на 1%.

За показником еластичності попиту за доходом можна визначити до якої категорії товарів відноситься досліджуваний продукт.

При аналізі показників еластичності попиту за доходом необхідно враховувати деякі характеристики товарів, споживання яких відчутне, або не відчутне до зміни доходів.

Нормальні товари - це товари, попит на які збільшується із збільшенням доходу (масло).

Товари нижчої якості - це товари, попит на які зменшується із збільшенням доходу (маргарин). Значення Е_І може бути позитивним, негативним чи рівним нулю залежно від ступеня необхідності благ (мал. 5).



Мал. 5. Еластичність попиту по доходу

Значення показника еластичності попиту по доходу важливі для виробничих фірм з погляду планування обсягів випуску товарів, для торгових фірм для регулювання замовлень відповідно до зміни попиту при зміні доходу.

3.3 Перехресна еластичність попиту

Перехресна еластичність попиту використовується для вимірювання чутливості обсягу покупок споживача до зміни цін на замінюючі, чи доповнюючі товари.

Перехресна еластичність - показує, на скільки зміниться обсяг попиту на товар X при зміні ціни товару Y на 1%:

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має позитивне значення, тобто попит на продукцію X знаходиться в прямій залежності від зміни ціни продукту Y, то продукти X і Y є взаємозамінними. Чим більше позитивний коефіцієнт, тим більше ступінь заміни двох даних товарів.

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має негативне значення, то продукти X і Y є взаємодоповнюючими товарами. Чим більша величина негативного коефіцієнта, тим більше взаємодоповнюваність двох даних товарів. Нульовий чи майже нульовий коефіцієнт свідчить про те, що два продукту не пов'язані між собою, тобто є незалежними в споживанні товарами.

Мал. 6 Перехресна еластичність

Знання про перехресну еластичність попиту важливе для корпоративного планування. Припустимо, очікується різке підвищення цін на природний газ. Мабуть, це збільшить попит на електроенергію, оскільки обидва продукту вважаються взаємозамінними для опалення і приготування їжі. Електричні компанії можуть планувати задоволення підвищеного попиту на свій продукт, якщо їм відома його перехресна еластичність. Якщо у довгостроковому періоді Еху=0,8, тоді 20%-не збільшення ціни на природний газ збільшить обсяг попиту на електроенергію на 16%.

3.4 Еластичність пропозиції.

Еластичність пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться кількість запропонованого товару при зміні його ціни на 1 %.

Фактори, які впливають на еластичність пропозиції :

· мобільність факторів виробництва (ресурсів);

· кількість часу, наявного у розпорядженні виробників, для того щоб відреагувати на зміни ціни продукту.

Аналізуючи вплив часу, розрізняють найкоротший ринковий період, короткостроковий і довгостроковий періоди.

1. Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни. Тому пропозиція товару буде нееластичною.

2. У межах короткострокового періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Проте підприємства мають досить часу, щоб використовувати свої потужності інтенсивніше. Еластичність пропозиції збільшується.

3. Довгостроковий період досить тривалий, для того щоб фірми встигли вжити всіх заходів для пристосування своїх ресурсів в зміненій ситуації. Пропозиція є еластичною.

Тема 4. Теорія споживчого вибору

4.1 Корисність блага. Гранична корисність. Принцип спадної корисності

Корисність блага (Utility - U) - це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача.

Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач - цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача - максимізація корисності.

Проте, на можливості, якими володіють споживачі, накладаються деякі обмеження, які в умовах обмеженості ресурсів не дають людям можливості споживати усе, що вони хочуть. До найважливіших обмежень відносять ті, які поставлені цінами цих товарів, а також розмірами споживчого бюджету.

Розрізняють загальну і граничну корисність.

Загальна корисність (TU) - це задоволення, яке отримує людина від усієї кількості (товарів та послуг), спожитих впродовж певного проміжку часу.

Гранична корисність (MU) блага представляє собою величину додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (при інших рівних умовах).



Закон спадної граничної корисності (Перший закон Госсена).

Згідно з теорією граничної корисності, чим більшу кількість благ ви споживаєте, тим більша їх загальна корисність для вас. Проте, в міру зростання вашого задоволення від споживання певного блага кожна його додаткова одиниця буде приносити менше задоволення і меншу додаткову корисність, ніж попередня. Іншими словами, гранична корисність буде зменшуватись по мірі збільшення споживання блага. В цьому і полягає закон спадної граничної корисності. Зменшення граничної корисності - це просте відображення того факту, що люди перенасичуються певними речами і вони починають їм набридати.

Мал. 7а Загальна корисність Мал. 7 б Гранична корисність

Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Наприклад, споживач, що потерпає від спраги, із задоволенням вип'є першу склянку пепсі-коли. Друга склянка принесе йому менше задоволення, ніж перша, третя - менше, ніж друга. І так буде відбуватися доти, поки гранична корисність чергової склянки не буде дорівнювати нулю. Хоча загальна корисність зростає, гранична корисність при цьому падає, що призводить до уповільнення зростання загальної корисності. Таким чином, корисність блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача.

Оскільки із зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому разі, якщо знизить ціну. Закон зменшення граничної корисності лежить в основі визначення попиту.

Правило максимізації корисності полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця (грн.), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (грн.), витрачена на другий продукт і так далі, принесуть однакову кількість додаткової чи граничної корисності. (Другий закон Госсена).

Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У цьому разі можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням:

У разі коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте браком теорії граничної корисність є її суб'єктивність. Теорія базується, на тому, що споживач може кількісно виміряти рівень граничної корисності, отримуваний від споживання додаткової одиниці товару. На цьому ґрунтується правило максимізації корисності, а отже, і обґрунтування точки споживчої рівноваги.

4.2 Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості

Модель споживчої поведінки і досягнення точки споживчої рівноваги може бути продемонстрована за допомогою кривих байдужості і бюджетної лінії. Споживачеві лише варто сказати, яку комбінацію товарів з двох він вибере і при яких комбінаціях вибір йому байдужий, оскільки рівень корисності, на його думку, однаковий. Аналіз за допомогою цієї теорії не вимагає від споживача досконалої точності в описанні граничної корисності.

Крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Мал. 9. Крива байдужості

Нехай благо X є пепсі-колою, а благо Y -гамбургером. Припустимо, що споживачеві все одно, з'їсти три гамбургера, запивши їх однієї пляшкою пепсі-коли (точка R1) чи з'їсти один гамбургер, запивши його трьома пляшками пепсі-коли (точка R2) (мал. 9). Крива байдужості зображає всі безліч комбінацій пепсі-коли і гамбургерів, які мають однакову корисність. Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих байдужості. Карта кривих байдужості - це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний рівень задоволення його потреб (мал.10).

Мал. 10 Карта кривих байдужості

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y - блага для споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого.

2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується.

3. Криві байдужості не перетинаються.

4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності.

МRSxy - пропорція, у якій можлива заміна одного товару на інший.

МRS_xy= ? Q_y/ ? Q_x

4.3 Бюджетне обмеження

Криві байдужості дозволяють виявити споживчі уподобання. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише показують можливість заміни одного блага іншим, проте вони не визначають, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим. Цю інформацію дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат - budget constraint). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за наявну суму грошей (мал.11). Якщо I - дохід споживача, Рх - ціна блага X, Ру - ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати так:

1=Р_хQ_x+ Р_yQ_y

Мал. 11 Бюджетна лінія (бюджетне обмеження)

Чинники, які впливають на бюджетну лінію

· зміна доходу споживача

· зміна ціни на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно її збільшенню I1>I2 (чи зменшенню I2>I1 (мал. 12 а) і займає паралельне попередньому розміщення. Зміна цін на товар X призводить до відповідного зміни кута нахилу бюджетної лінії (мал. 12 б).

Мал. 12 а Вплив зміни доходу на бюджетну лінію б. Вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію

Властивості бюджетної лінії:

1. Точка А (мал.11) відповідає максимально можливому обсягу споживання продукту X, точка В відповідає максимально можливому обсягу споживання продукту Y.

2. Нахил бюджетної лінії до осей координат визначається відношенням цін продуктів.

3. При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується паралельно праворуч, а при зменшенні доходу ліворуч (мал. 12 а)

4. При збільшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться за годинниковою стрілкою навколо точки її перетину з віссю координат (точка У) і буде розміщена крутіше. При цьому безліч доступних наборів зменшиться (мал. 12 б зліва).

5. При зменшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти годинникової стрілки навколо точки У і стане більш пологою, при цьому кількість доступних наборів розшириться.

4.4 Рівновага споживача

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету.

На мал. 13 такою точкою буде точка D - точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива байдужості U2, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету.

Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги.

Мал. 13 Рівновага споживача

Тема 5. Теорія фірми. Виробництво. Витрати. Прибуток

5.1 Виробнича функція. Ізокванта. Карта Ізоквант

У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва (праця - L, капітал - К, матеріальні ресурси - М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією:

Q=f (L, K, M).

Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології, які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації факторів, описуються новою виробничою функцією.

Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція визначається як двофакторна, трифакторна, багатофакторна. Для графічного зображення виробничої функції використовується двофакторна модель:

Q=f (L, K).

Мал. 14 Ізокванта

Виробнича функція кожного виду виробництва, яка описує конкретну комбінацію факторів виробництва, виражається ізоквантою - лінією однакових випусків продукції. (мал. 14)

Ізокванта відображає різні комбінації витрат факторів виробництва (L, K), які можуть бути використані для випуску певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що існує безліч варіантів для виробництва даного обсягу продукції.

Високомеханізований спосіб визначено точкою А на мал. 14, виробництво того ж обсягу продукції меншою кількістю машин й більшою кількістю ручної праці, визначено точкою D на мал. 14.

Характеристика ізоквант

1. Негативний нахил ізокванти показує, що скорочення одного фактора (при Q = const), завжди викликатиме збільшення іншого фактора.

2. Чим далі від початку координат знаходиться ізокванта, тим більший обсяг випуску вона ілюструє.

3. Увігнутість ізоквант означає, що уздовж ізокванти скорочення людино-годин праці вимагає збільшення машино-годин устаткування.

4. Кут нахилу ізокванти виражає граничну норму технологічного заміщення. (MRTS).

5. Ізокванти схожі з кривими байдужості. Так, як і криві байдужості вони відображають альтернативні варіанти споживчого вибору благ, які забезпечують певний рівень корисності, ізокванта відображає альтернативні варіанти комбінацій витрат факторів для виробництва певного обсягу продукції

5.2 Ізокоста. Рівновага виробника

Ізокоста -- лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (мал. 15).

де ТС - ізокоста (сукупні витрати),

L - працю,

K - капітал,

, - вартість праці і капіталу

Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника.

Мал.15. Карта ізокост

Рівновага виробника _ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхідно поєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 16). З мал. 16 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 16 - точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Мал. 16 Рівновага виробника

Правило мінімізації витрат фірми:

MP_K/P_K=MP_L/P_L

Для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше кажучи, рівняння показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

Правило максимізації прибутку фірми:

Щоб максимізувати прибуток фірма повинна залучати ресурси до тієї точки, в якій ціна дорівнює його граничному продукту в грошовому виразі.

Або: кількість найманої праці, яка максимізує прибуток - це така її кількість, за якої ставка зарплати, або ціна праці (Р), дорівнює граничному продукту в грошовому виразі (MRP праці).

Р праці = MRP праці

Таке обґрунтування може застосовуватись і для будь-якого іншого ресурсу, наприклад,

Р капіталу = MRP капіталу.

5.3 Зміни масштабу виробництва

В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.

Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Зростаюча віддача від масштабу -- пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту. Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився в тричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як вдвічі.

Постійна віддача від масштабу -- це ситуація, при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, вдвічі більша кількість факторів рівно вдвічі збільшує обсяг випуску продукту.

Спадна віддача від масштабу - це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва. Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції - лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту.

5.4 Характеристика витрат і прибутку фірми

Кожна фірма у визначенні своєї стратегії орієнтується на отримання максимального прибутку. Водночас будь-яке виробництво товарів і послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, що становлять фактори виробництва, вартість яких визначається витратами.

Витрати виробництва -- витрати на придбання економічних ресурсів, спожитих в процесі випуску тих чи інших благ. Фірма прагнутиме використовувати такий виробничий процес, поєднання технології (K) і праці (L), при якому заданий обсяг продукції забезпечуватиметься з найменшими витратами. У зв'язку з обмеженістю ресурсів виникає проблема найкращого їх використання з можливих альтернатив. Тому всі витрати носять альтернативний характер.

Альтернативні витрати -- це витрати на випуск благ, зумовлені вартістю найкращої втраченої можливості застосування ресурсів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток.

Витрати поділяються на явні і неявні.

Явні витрати -- це альтернативні витрати, які мають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і напівфабрикатів. Вони визначаються сумою витрат фірми на оплату купованих ресурсів: сировини, матеріалів, палива, робочої сили і т. і.

Неявні витрати - альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм (чи є у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, і залишаються недоотриманими доходами. Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд із найманими працівниками цієї фірми, не отримуючи при цьому зарплати, то він, очевидно, тим самим відмовляється від можливості отримувати зарплату, працюючи де-небудь в іншому місці.

Економічні витрати розраховуються як сума явних і неявних витрат.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних витрат тим, що вони не включають вартість факторів виробництва, які є власністю власників фірм. Бухгалтерські витрати менші від економічних на величину неявного заробітку підприємця, неявної земельної ренти і неявного відсотка на власний капітал власника фірми. Інакше кажучи, бухгалтерські витрати рівні економічним, мінус всі неявні витрати. Варіанти класифікації витрат виробництва різноманітні. Визначимо відмінності між явними і неявними витратами.

Вирізняють бухгалтерський, економічний, нормальний прибуток.

Бухгалтерський прибуток -- це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний, на величину неявних витрат.

Економічний прибуток -- це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на цій фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток виступає критерієм ефективного використання наявних ресурсів.

Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.

Нормальний прибуток є елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Вона дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності.

Щоб чіткіше уявити собі поняття економічних і неявних витрат, бухгалтерського і економічного прибутку розглянемо наступний приклад. Припустимо, що власник 200 гектарів землі стоїть перед альтернативою: здати цю землю в оренду і працювати управляючим на фермі чи стати фермером. Щоб зробити правильний вибір необхідно виконати розрахунки, подані в таблиці 1.

Таблиця 1. Розрахунок бухгалтерських, неявних і економічних витрат.

Назва	Бухгалтерські витрати (грн.)	Неявні витрати (грн.)	Економічні витрати (грн.)
Заробітна плата	40 000	-	40 000
Виплата банківського відсотка	10 000	-	10 000
Амортизація	20 000	-	20 000
Витрати на матеріали, насіння, добрива й паливо	20 000	-	20 000
Неявний заробіток підприємця	-	30 000	30 000
Неявний заробіток дружини підприємця	-	10 000	10 000
Неявна земельна рента	-	40 000	40 000
Неявний відсоток на власний капітал	-	2000	2000
усього	90 000	82 000	172 000

Крім фермера і його дружини, на фермі повинні працювати п'ятеро робітників із річною зарплатою 40 000 грн. Для придбання сільськогосподарського устаткування необхідно взяти позику в банку - 100 000 грн., щорічна виплата відсотків якої становить 100 000 грн./5 = 20 000 грн. Витрати на страхування, матеріали, насіння, добрива становитимуть 20 000 грн.

Усі ці витрати становлять бухгалтерські витрати. Проте альтернативна вартість експлуатації ферми має більше значення для фермера при прийнятті рішення про роботу за наймом чи ведення власного бізнесу.

Для визначення альтернативних витрат фермер оцінює неявні витрати і додає їх до явних (бухгалтерських). Для визначення неявних витрат необхідно врахувати можливі альтернативні варіанти.

Для фермера альтернативою роботи на власній фермі є можливість працювати управляючим на фермі з зарплатою 30 000 грн (неявний заробіток). Замість роботи на фермі, дружина фермера могла б в іншому місці заробляти 10 000 грн щорічно (неявний заробіток дружини фермера) Фермер також відмовляється від альтернативи здачі землі в оренду за 40 000 грн щорічної ренти. Для організації бізнесу фермер зняв з банківського рахунку 20 000 грн. При 10% ставці депозиту, щорічний дохід з капіталу становив би 2000 грн. З таблиці 8 видно, що неявні витрати становлять 82 000 грн., а бухгалтерські - 90 тис. грн. Економічні витрати більші ніж бухгалтерські на суму неявних витрат і становлять 172 000 грн.

В якому разі фермеру слід вибирати власний бізнес? Для відповіді на це запитання необхідно розглянути прибуток.

Можливий дохід від фермерської діяльності становить 150 000 грн. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між доходом і бухгалтерськими витратами: 150 000 - 90 000 = 60 000 грн.

Економічний прибуток буде менший бухгалтерського на суму неявних витрат: 60 000 - 82 000 = -22 000 грн. У даному прикладі економічного прибутку немає. У разі здачі 200 гектарів землі в оренду, роботи фермера управляючим на фермі, а дружини в іншому місці, отримання відсотка від вкладеного капіталу, сімейний дохід б 82 000 грн. При роботі на своєї фермі сімейний дохід підприємця становитиме 60 000 грн. Яку альтернативу вибрати? Цілком очевидно - першу.

5.5 Витрати фірми у короткостроковому періоді

Класифікація витрат виробництва здійснюється з урахуванням факторів часу і мобільності факторів виробництва.

Короткостроковий період -- це часовий проміжок, протягом якого фірма не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.

У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори - кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

В короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.

Постійні витрати (TFC) -- витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється при зміні обсягу виробництва. Їх іноді називають «накладними витратами». До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будівель, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація і т. і. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінні витрати (TVC) -- витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітної плати робітникам і службовцям.

Загальні витрати (ТС) -- сукупні витрати фірми, рівні сумі її постійних і змінних витрат. Загальні витрати визначаються за формулою:

Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва. Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат, середніх змінних витрат і середніх загальних витрат.

Середні постійні витрати (AFC) -- це загальні постійні витрати на одиницю продукції.

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть падати у міру збільшення обсягу випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більшу кількість продукції. І, навпаки, при скороченні обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.

Середні змінні витрати (AVC) -- це загальні змінні витрати на одиницю продукції.



Середні змінні витрати спочатку падають, досягаючи свого мінімуму, потім починають зростати.

Середні (загальні) витрати (ATC) -- це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:

а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:

б) шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат:

АТС = AFC + AVC.

При невеликих обсягах виробництва продукції, середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.

Граничні витрати (МС) -- це витрати, пов'язані з випуском додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують на скільки зміняться загальні витрати при зміні обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції:



Граничні витрати показують величину витрат, які фірма отримує при зростанні виробництва на останню одиницю продукції, або коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на цю одиницю. Якщо додаткові витрати (MC) на виробництво кожної наступної одиниці продукції менше середніх витрат на вже вироблені одиниці (MCATC), виробництво наступної одиниці знизить середні загальні витрати. Якщо ж витрати на наступну додаткову одиницю будуть вищими, ніж середні витрати (MCATC), виробництво додаткової одиниці підвищить середні загальні витрати.

У таблиці 2 наведені значення різних видів короткострокових витрат.

Таблиця 2. Розрахунок різних видів короткострокових витрат

Обсяг випуску Q	Постійні витрати (FC)	Змінні витрати (VC)	Загальні витрати (ТС) FC+VC	Граничні витрати (МС)	Середні постійні витрати (AFC) FC/Q	Середні змінні витрати (AVC) VC/Q	Середні загальні витрати (АТС) AFC+AVC
1	2	3	4	5	6	7	8
0	50	0	50	?	?	?	?
1	50	50	100	50	50	50	100
2	50	78	128	28	25	39	64
3	50	98	148	20	16,7	32,7	49,3
4	50	112	162	14	12,5	28	40,5
5	50	130	180	18	10	26	36
6	50	150	200	20	8,3	25	33,3
7	50	175	225	25	7,1	25	32,1
8	50	204	254	29	6,3	25,5	31,8
9	50	242	292	38	5,6	26,9	32,4
10	50	300	350	58	5	30	35
11	50	385	435	85	4,5	35	39,5

За даними таблиці можна побудувати графіки короткострокових витрат (мал. 17, 18).

З таблиці 2 видно, що постійні витрати залишаться на рівні 50 грн. незалежно від того, скільки продукції виробляє фірма.

Змінні витрати зростають в міру зростання випуску продукції.

Постійні витрати можуть контролюватися лише в довгостроковому періоді і змінюються при зміні випуску продукції в короткостроковому періоді, (постійні витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція не випускається). Постійні витрати є невід'ємною частиною процесу ухвалення управлінських рішень.

Мал.17. Криві постійних, змінних і загальних витрат.

Щоб визначити обсяг випуску продукції, керівникам фірм необхідно знати, як зростуть змінні витрати зі зміною випуску продукції. Для цього використовується аналіз середніх граничних витрат. Криві середніх і граничних витрат також побудовано виходячи з таблиці 2 (мал.18).



Мал. 18 Характер змін короткострокових граничних і середніх витрат виробництва

За даними таблиці 2 і мал.18, загальні середні витрати (ATC) зображають вертикальну суму середніх змінних (AVC) і середніх постійних (AFC) витрат. Криві ATC і AVC мають U-подібну конфігурацію. AFC знижуються у міру того, як ця сума розподіляється на дедалі більше кількості одиниць продукції. AVC спочатку падають завдяки зростаючій граничній віддачі, а потім починають зростати внаслідок спадної граничної віддачі.

Як вказувалося вище, граничні витрати показують, у скільки обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. У таблиці 2 граничні витрати можна вирахувати виходячи як з загальних змінних витрат в колонці 3, так і з загальних витрат в колонці 4. Наприклад, граничні витрати при збільшенні обсягу випуску з 2 до 3 одиниць становлять 20 грн., бо змінні витрати фірми зростають з 78 до 98 грн. (загальні витрати виробництва зростають також на 20 грн. - зі 128 до 148 грн.).

Граничні і середні витрати являють собою важливі поняття. Вони вирішальним чином позначаються на виборі фірмою обсягу виробництва. Знання короткострокових витрат особливо важливо для фірм, діючих в умовах помітних коливань попиту. Якщо фірма здійснює випуск продукції в обсязі, коли граничні витрати різко зростають, невизначеність щодо збільшення попиту в майбутньому може змусити фірму внести в виробничий процес і, мабуть, спонукати додаткові витрати сьогодні, щоб уникнути вищих витрат завтра.

5.6 Витрати у довгостроковому періоді

Довгостроковий період _ такий часовий проміжок, протягом якого фірма в змозі змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.

Мал. 19. Крива довгострокових середніх витрат фірми.

При збільшенні обсягів виробництва, необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC. На мал. 19 представлені п'ять різних варіантів (I-V) розмірів підприємства, розрахованих на виробництво різних обсягів продукції при найменших середніх витратах ATC. Ці варіанти фірма може розглядати як щаблі свого зростання. На якихось проміжках (щаблях) своєї діяльності вона не змінює своїх виробничих потужностей, а використовує те, що є, тобто можна вважати, що на кожному щаблі фірма функціонує у короткостроковому періоді. Тому крива, що описує її витрати на даному етапі, буде кривою короткострокових середніх загальних витрат.

Крива середніх загальних витрат ATC₁описує короткострокові середні витрати для найменшого з аналізованих підприємств. Це означає, що коли підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, який не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Цей обсяг продукції може бути виготовлений і на підприємстві великих розмірів, але в такому випадку загальні середні витрати збільшилися б, оскільки виробничі потужності виявилися б недовикористаними. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в параметрах між 20 і 30 одиницями продукції. На мал. 19 крива ATC₅описує витрати відносно самого великого з аналізованих варіантів розміру підприємства з обсягом випуску понад 60 одиниць.

На практиці існує безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного варіанту, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона охоплює всі можливі криві короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива LATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала необхідний час для зміни всіх своїх виробничих факторів.



Мал. 20. Динаміка довгострокових середніх витрат (LATC):

I - економія від зростання масштабу виробництва;

II - постійна віддача від зростання масштабу виробництва;

III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва.

З мал. 20 видно, що нарощування виробничих потужностей підприємства супроводжуватиметься зниженням середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів підприємства, що відповідає третьому варіанту. Подальше нарощування обсягів виробництва супроводжуватиметься підвищенням довгострокових середніх загальних витрат. Чому так відбувається? Реакція довгострокових середніх витрат на зміну масштабу виробництва може бути різною:

1. Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 12 %. Цей період часу з обсягом випуску OQ₁відповідає варіанту I функціонування фірми що розширюється (мал. 20). Є низка факторів, що обумовлюють ефект економії:

а) поглиблення спеціалізації праці. Зосередження зусиль працівника на більш вузькому полі діяльності, неминуче підвищує продуктивність його праці. Це стосується не тільки працівників на виробництві,а й управлінського персоналу;

б) неподільність виробництва. Будь-яка фірма для здійснення своєї діяльності повинна мати певний мінімальний обсяг ресурсів. І не залежно від обсягів виробництва, наприклад, постійні витрати буде мати будь-яка фірма. Це стосується утримання офісу і адміністративного персоналу;

в) застосування нових технологій. Застосування у виробництві різних технічних нововведень потребує значних фінансових і інших витрат. Тому тільки великі фірми можуть дозволити собі такі витрати. До того ж ефективність застосування нової техніки найбільш повно виявляє себе в умовах великого обсягу виробництва;

г) виробництво побічної продукції. Велика фірма може використовувати неминучі при виробництві відходи. Їх переробку здійснюють допоміжні виробництва, що, в кінцевому підсумку, призводить до зниження довгострокових середніх загальних витрат.

2. Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть мати місце збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 7 %. Цей інтервал з обсягом випуску понад OQ₂відповідає варіанту III функціонування фірми що розширюється (мал. 20).

Причиною негативного ефекту масштабу можуть бути, по-перше, технічні чинники. Так, великомасштабне виробництво вимагає відповідної сировинної бази, і можливі зриви поставок сировини, енергії, допоміжних матеріалів відчутно вдарять по виробничим витратам.

По-друге, збитки від зростання масштабу виробництва можуть бути викликані організаційними причинами. Розширення адміністративно-управлінського апарату, відірваність "верхніх поверхів" управління від безпосереднього виробництва, втрата гнучкості й оперативності в управлінських рішеннях не може не викликати зростання довгострокових середніх загальних витрат.

3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто. залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва. Наприклад, зростання застосування ресурсів на 10 % викликало зростання обсягів виробництва також на 10 %. Цей часовий інтервал відповідає варіанту II функціонування фірми, що розширюється (мал. 20).

Суть ефекту масштабу зводиться до того, в одних випадках розширення обсягу випуску супроводжуватиметься зниженням довгострокових середніх загальних витрат, в інших _ їх збільшенням. Ця обставина істотно впливає на структуру тієї чи іншої галузі. Щоб зрозуміти цей вплив, вводиться поняття мінімального ефективного масштабу, тобто. найменшого обсягу виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні загальні витрати. На мал. 20 видно, що це можливо при обсязі випуску OQ₁.