Вибір оптимального розміру підприємства залежатиме від того, як себе поводять довгострокові середні загальні витрати.

Якщо спостерігається тенденція зниження останніх зі збільшенням обсягу випуску і якщо цей часовий інтервал досить тривалий (мал. 21, а), то найбільшу ефективність продемонструють великі фірми, оскільки вони мають можливість найбільш повно використовувати наслідки позитивного ефекту масштабу. Якщо ж позитивний ефект масштабу є відносно нетривалим (мал. 21, б), і швидко змінюються негативним ефектом, то ефективніше інших виглядатимуть невеликі фірми, оскільки вони в змозі оперативно вносити необхідні корективи в свою господарську політику. Значною є питома вага виробництва малих фірм в сільському господарстві, сфері послуг і деяких галузях легкої промисловості.

У випадку достатньої тривалості часового інтервалу з постійною віддачею від виробничих факторів, коли позитивний ефект масштабу вже себе вичерпав, а негативний не набирає чинності до тих пір, доки не досягнуто значних обсягів виробництва, однаково ефективними будуть великі і малі фірми. Цій ситуації на мал.20 відповідає відрізок кривої довгострокових середніх витрат, який описує обсяг виробництва Q₁Q₂.

Мал. 21. Типи кривих довгострокових ATC

Не можна вважати, що в усіх випадках розширення обсягів випуску супроводжуватиметься чітко окресленою зміною названих тимчасових інтервалів. Господарський досвід показує, що для деяких галузей (наприклад, для обробної) типовою є відносна тривалість позитивного ефекту масштабу за умови великих обсягів випуску (мал.21, в).

З мал. 21.в видно, що крива довгострокових ATC спочатку стрімко падає, потім темп падіння уповільнюється, вона плавно знижується при збільшенні обсягу випуску. Середні витрати наближаються до постійних. Такі криві називаються ще L-подібними кривими.

В цілому структура галузі залежить не тільки від умов формування довгострокових середніх витрат, а й від ролі державної економічної політики, місця національної економіки в системі міжнародного поділу праці і ряду інших чинників.

5.7 Типи ринкових структур

Метою функціонування будь-якої фірми є прибуток, як результат її діяльності. Розмір отримуваного фірмою прибутку залежить від якості внутрішнього менеджменту, а також від ступеня конкуренції і від ступеня впливу фірми на ціну продукції.

Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається наступними характеристиками:

1. Часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;

2. Ступенем однорідності продукції на ринку;

3. Можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;

4. Умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливість змови учасників;

5. Доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.

Існує декілька типів ринкових структур: досконала (чиста) конкуренція, чиста монополія, олігополія і монополістична конкуренція. Коротка характеристика цих ринкових структур наведена в таблиці 3.

Таблиця 3. Характеристика типів ринкових структур

Тип ринкової структури	Кількість фірми	Характер продукції	Вхід / вихід	Доступ до інформації	Приклади
Досконала (чиста) конкуренція	Багато дрібних фірм	Однорідний	Вільний	Вільний	Ринки сільськогосподарської продукції
Чиста монополія	Одна велика фірма	Унікальний	Неможливий	З труднощами	Залізниця, “Укртелеком”
Олігополія	Дві - десять фірм	Однорідний чи диференційований	Можливі окремі перепони	Деякі обмеження	Ринки сталі, алюмінію, автомобільної, побутової техніки
Монополістична конкуренція	Багато дрібних і середніх фірм	Диференційований	Вільний	Деякі обмеження	Харчова і легка промисловість, побутова хімія

Досконала (чиста) конкуренція - такий тип ринкової структури, для якого характерні:

1. Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;

2. Абсолютна однорідність продукції фірми;

3. Можливість вільно входити на ринок і залишати його;

4. Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;

5. Повна поінформованість всіх учасників ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Серед існуючих ринків до умов ринкової конкуренції наближаються деякі сільськогосподарські ринки, валютні ринки, фондові біржі.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).

Монополія - це такий тип ринкової продукції, де:

1. Весь галузевий випуск постачає одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна;

2. Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм;

3. Споживачі не взаємодіють між собою;

4. Продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;

5. Немає доступу до інформації.

Наявність на монопольному ринку вхідних бар'єрів унеможливлює дію конкурентного механізму на цьому ринку. Такими бар'єрами можуть виступати: абсолютна перевага в вартості продукції, економія від масштабу, потреба значного початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу.

Бар'єри може створювати і державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторського права, привілеїв на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада виступає монополістом.

Типи монополій:

1. Закрита монополія - монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

2. Природна монополія - галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. В такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва продукції близький до того обсягу, на який ринок пред'являє попит за будь-якої ціни, достатньої для покриття витрат виробництва. В даній ситуації розподіл випуску між двома і більше фірмами призведе до того, що масштабі виробництва кожної з фірм будуть неефективно малими. З природними монополіями, а основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

3. Відкрита монополія - фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополій є умовною. Деякі фірми можуть належати одразу до декількох видів монополії. Це, наприклад, фірми телефонного зв'язку, електричні і газові компанії, які можуть бути віднесені як до природної монополії (присутній ефект економії від масштабу), так і до закритої монополії (існують бар'єри для конкуренції).

Можна також класифікувати монополії з урахуванням часового періоду. Так, наприклад, патентне свідоцтво перетворює фірму в закриту монополію у короткостроковому періоді, але така монополія може бути відкритою на довгостроковому часовому інтервалі. Останнє пояснюється не тільки обмеженим строком дії патенту, а й можливістю конкурентів придбати нові продукти.

Фактично, всі монополії можуть вважатися відкритими. Законні бар'єри можуть бути скасовані в судовому порядку. Переваги в витратах природних монополій можна звести нанівець змінами в технології. Всі монополії піддані ударам конкуренції з боку товарів-замінників (субститутів).

Олігополія - це тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує від 2 до 10 продавців;

2. Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;

3. Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок;

4. Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;

5. Існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Олігополія - ринок, на якому декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява нових фірм ускладнена чи неможлива. Природна монополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку при більш низьких середніх витратах, ніж тих, що були б у великої кількості фірм ( переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).

Головна риса, притаманна олігополії, _ це стратегічна поведінка виробників: фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій конкурентів.

Розрізняють олігополію І виду, коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари;

олігополію ІІ виду, коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.

Монополістична конкуренція - тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;

2. Продукція виробників неоднорідна, диференційована;

3. Вільний вхід і вихід на ринок;

4. Виробники не взаємодіють між собою;

5. Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.

Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм.

Попит на продукцію окремої фірми уже не абсолютно еластичний, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів.

Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці, ділове життя суспільства в більшості випадків відповідає умовам недосконалої конкуренції.

Тема 6. Пропозиція й умова максимізації прибутку фірми і галузі на ринку досконалої конкуренції

6.1 Ринок досконалої конкуренції. Попит. Обмеження максимізації прибутку

Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є наступні положення: на ринку присутній одночасно безліч фірм, кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції; продукція є однорідною, входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів; покупці і продавці мають рівний доступ до інформації.

Під «легкістю входу» розуміється той факт, що фірми, що ще тільки розпочинають виробництво продукції, можуть робити це в рівних умовах із вже існуючими фірмами з погляду на ціни, що вони мусять платити за ті чи інші види ресурсів, доступу до державних ліцензій і т.п. Під «легкістю» виходу, мається на увазі те, що фірми, не стикаються з юридичними бар'єрами, якщо вони захочуть залишити ринок, і завжди можуть знайти покупця на засоби виробництва. Під «рівним доступом до інформації» мається на увазі, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни на товари і про ціни на усі види витрат, які необхідні для їхнього виробництва.

· Метою усіх фірм є максимізація прибутку.

Для досконало конкурентної фірми, вводяться три специфічних припущення, що стосуються витрат:

1. Усі фірми мають доступ до однакової технології і знають, де їм варто купувати необхідні види ресурсів (витрат) за однаковими цінами. Ці умови зв'язані з однорідністю продукції, що випускається, і рівним доступом до інформації, якою користуються усі фірми. У результаті криві довгострокових і короткострокових витрат ідентичні у всіх фірм.

2. Резерви економії, обумовлені збільшенням масштабів виробництва, вичерпуються при досить малих обсягах випуску продукції. Тому ринок створює простір для багатьох фірм, які здійснюють виробництво з мінімальними довгостроковими витратами. Без такого припущення неможливе ринкове співіснування великої кількості дрібних фірм, кожна з яких займає невелику частину ринку, в порівнянні з розмірами ринку.

3. Всі витрати можна компенсувати. Фірми, що залишають ринок, можуть покрити усі свої неявні та постійні витрати шляхом продажу власних підприємств і устаткування іншим фірмам. Це припущення - частина умови, що забезпечує вільний вхід і вихід на ринок.

Існує також обмеження, яке пов'язане з попитом і впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку:

Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, тому що всі фірми однієї галузі, мають невеликі розміри і випускають однорідну (стандартизовану) продукцію. Тому кожна з них повинна керуватися ринковою ціною (бути «прайс-тейкером») - фірма приймає ціну.

Це означає, що ціна, за якою кожна фірма продає свою продукцію, визначається силами, що непідвласні їй. Мова йде про умови попиту та пропозиції на ринку в цілому. Умови попиту при досконалій конкуренції, як для всього ринку, так і для окремої фірми наведені на мал. 22.

Мал.22. Крива попиту для галузі та фірми

Розглядаючи ринок досконалої конкуренції в цілому як галузь, слід зазначити, що рівноважна ціна й обсяг на цьому ринку формуються на основі сукупного попиту та сукупної пропозиції. Особливістю такого ринку є те, що жодна окрема фірма не може відхилитися від рівноважної ціни - вона перебуває під владою ринку. Це краще видно тоді, коли мова йде про спробу окремої фірми підвищити ціну. Так як на ринку присутні інші фірми, які пропонують абсолютно ідентичну продукцію, що однаково доступна покупцям, і, відповідно, покупці не будуть платити більше за те, що можна купити за меншою ціною.

Отже, конкурентна фірма може продати певний обсяг своєї продукції за ціною ринкової рівноваги P_E. Іншими словами, ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми - постійна для різних обсягів випуску Q. Тобто попит на продукцію окремої конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту є горизонтальною лінією, що відповідає ціні.

6.2 Умови максимізації прибутку конкурентної фірми в короткостроковому періоді

Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат.

Для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати (MRMC) і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход.

Умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді для фірми на ринку досконалої конкуренції буде мати наступний вигляд:

MC=MR=P

Економічні прибутки (EP), до яких прагне фірма, визначається як різниця між загальним виторгом (TR) і загальними витратами (TC). Є два підходи до визначення рівня виробництва, за якого конкурентна фірма максимізує прибуток або мінімізує збитки:

1. порівняння граничного виторгу і граничних витрат

2. порівняння загального виторгу і загальних витрат

За першим методом:

Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :

§ умова прибутковості: ;

§ умова беззбитковості: ;

§ умова мінімізації збитків шляхом виробництва: ;

§ умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва: ; - точка закриття.

За другим методом:

Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :

§ фірма прибуткова, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;

§ фірма беззбиткова, коли , що відповідає точці перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;

§ фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат;

§ фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли для всіх .

6.3 Умови мінімізації короткострокових збитків конкурентної фірми

попит пропозиція витрата споживчий

Якщо ринкова ціна настільки низька, що виключає можливість одержання прибутку, то фірма повинна звести до мінімуму збитки. Логіка продовження виробничих операцій з метою мінімізації збитків застосовується тільки в короткостроковому періоді, коли фірма повинна компенсувати постійні витрати не залежно від того, випускає вона продукцію, чи ні

Вибираючи тимчасове припинення виробництва, фірма несе збитки, рівні постійним витратам.

6.4 Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми

Ціна на продукцію може впасти настільки низько, що фірма повинна буде призупинити випуск, щоб звести збитки до мінімуму. Однак збитки можуть бути знижені, якщо фірма взагалі призупинить виробництво.

6.5 Пропозиція фірми і конкурентної галузі в короткостроковому періоді

Графік на мал. 23 демонструє те, як короткострокова крива пропозиції фірми може бути отримана на основі кривих її витрат. Коли ціна і граничний дохід дорівнюють 500 гривень, фірма буде виготовляти продукцію на рівні точки Е_1.Ціна падає, обсяг випуску переміщається в точку Е₂. Фірма буде продовжувати виробництво на рівні, що відповідає точці рівності ціни граничним витратам доти, поки граничні витрати не стануть нижче середніх змінних (MC<AVC). Отже точка Е₃, є нижчою ніж точка кривої пропозиції. При кожній більш низькій ціні фірма припинить випуск продукції. Крива пропозиції фірми, орієнтованої на максимізацію прибутку в короткостроковий період в умовах досконалої конкуренції, збігається зі зростаючою частиною кривої граничних витрат, що лежить, над точкою її перетину з кривою середніх змінних витрат.

Мал. 23 Крива пропозиції конкурентної фірми у короткостроковому періоді.

Крива пропозиції для галузі може бути отримана простим підсумком кривих пропозиції окремих фірм, що оперують у галузі. Якщо ціна товару, або обсяг випуску продукції змінюються, то крива пропозиції для галузі має потребу в коригуванні.

6.6 Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції

Для того щоб фірма на ринку досконалої конкуренції знаходилася в стані довгострокової рівноваги, потрібно виконання наступних трьох умов:

· Фірма не повинна мати спонукальних мотивів до збільшення, чи зниження обсягів випуску, при наявності заданих розмірів виробничого підприємства (тобто при заданій величині постійних витрат, які використовуються у виробництві).

· Кожна фірма повинна бути задоволена своїми розмірами.

· Не повинно існувати мотивів, що спонукують нові фірми до входження в галузь, а фірми які існували на ринку до цього часу, не повинні виходити з ринку.

Усі три умови довгострокової рівноваги можна сформулювати у вигляді наступного рівняння:

P=MC=ATC=LATCmin

Конкурентна рівновага в довгостроковому періоді - це обсяг випуску продукції і ринкова ціна, що дозволяють фірмам у галузі одержувати «нульовий» економічний прибуток. У цьому випадку фірми не мають стимулу входити в ту чи іншу галузь, купувати її, тому що вони одержують такий же прибуток на застосовувані фактори виробництва, який вони б одержували, якби вибрали кращу з всіх інших альтернатив вкладення коштів (нормальний прибуток).

При конкурентній рівновазі в довгостроковому періоді якщо ринкова ціна не дорівнює короткостроковим граничним витратам, то фірми можуть змінити рівень випуску продукції, залишивши незмінними розміри підприємств. Якщо короткострокові середні загальні витрати не рівні довгостроковим, повним витратам, фірми можуть змінити розміри підприємства. Якщо ціна нижче довгострокових середніх витрат, фірми просто захочуть піти з цієї галузі, і якщо ціна перевершує довгострокові витрати, а значить звився економічний прибуток, то в інших фірм з інших галузей з'явиться бажання ввійти в цю галузь і довгострокова рівновага порушиться.



Мал. 24 Реакція галузі на зменшення попиту

Стан довгострокової рівноваги, може існувати, поки не змінюються зовнішні умови. Уявімо собі, що вони змінилися. Нехай, наприклад, має місце довгострокове зменшення ринкового попиту на продукцію фірми. На мал. 24(а) наведений ряд кривих, що описують поводження типової фірми. На мал. 24(б) зображено діаграму попиту та пропозиції для всього ринку в цілому. У початковий момент часу і фірма, і галузь знаходяться на довгостроковій рівновазі при ціні, яка дорівнює 5 гривень. Потім відбувається зрушення кривої попиту в точці D₂. На короткостроковому тимчасовому інтервалі ціна падає до 4 гривень (точка перетину D₂і S₁). Короткострокова реакція фірми відображається в переміщенні вниз по кривій її граничних витрат. Оскільки ціна усе ще вище середніх перемінних витрат, фірма не припиняє виробництво. Через визначений час ряд фірм, що потерпають від збитків, залишають галузь. У результаті крива пропозиції зрушується в положення S₂, а ринкова ціна повертається на колишній рівень. Типові фірми функціонують беззбитково.



Мал. 25 Реакція галузі на збільшення попиту

У ситуації довгострокового збільшення попиту воля входу на ринок грає ту ж роль, що і воля виходу у випадку падіння попиту. Подібний приклад приведений на малюнку 25. На цьому графіку фірма і галузь знаходиться в рівновазі при ціні 5 гривень. Зі збільшенням ринкового попиту крива попиту переміщується вправо в положення D₂. На короткостроковому тимчасовому інтервалі ціна зростає до 6 доларів (перетинання D₂і S₁). Фірма на тім же інтервалі реагує, рухаючись вгору вздовж кривої граничних витрат і одержує надлишок прибутку. Проходить якийсь час і економічний прибуток залучає в галузь нові фірми, це приводить до зрушення вправо кривої ринкової пропозиції; вона займає положення S_2.Прибуток типової фірми повертається до нульового рівня, припиняється поява на галузевому ринку нових фірм. Ринок пройшов частину довгострокової кривої пропозиції, що позначена великою стрілкою.

Тема 7. Попит і пропозиції в умовах чистої монополії

7.1 Попит та пропозиція на монопольному ринку. Обмеження максимізації прибутку

Протилежністю досконалої конкуренції є чиста монополія(від грець. «моно» - один, «поліпро» - продаю), де галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються. Вона виникає зазвичай там, де немає близьких замінників продукту, що випускається, тобто продукт певною мірою унікальний. На такому ринку фірма може впливати на ціну, контролюючи кількість товару, тобто фірма має монопольну владу.

Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний нахил ( а не абсолютно нееластична), тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар.

Мал. 26 Крива попиту для монопольної фірми

З вищезазначеного випливає, що:

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту (мал.26).Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший, ніж ціна (середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого.

- Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.

- Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те, що вона не просто впливає на ціну, а «диктує її». Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою попиту.

Монополія, як і конкурентна фірма, у своїй діяльності прагне максимізувати прибуток. Однак на цьому шляху вона стикається з обмеженнями, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень:

· витрати виробництва

· попит на продукт.

Kрива попиту для монополії є такою ж, як крива попиту для всього ринку і має негативний нахил. Монополіст вибирає таку комбінацію «ціна - кількість», що приносить максимальний прибуток, тобто він шукає найбільш «дохідну» ціну з набору можливих цін. Монополіст - «шукач ціни» (price-searcher).

Крім загальних обмежень, що діють на фірми всіх ринкових структур, необхідно враховувати обмеження, що стосуються тільки монополії:

- Антимонопольне регулювання держави по обмеженню цін, забезпеченню умов конкуренції

- Рівні умови продажу. Монополіст повинен продавати усю свою продукцію за однаковою ціною всім споживачам. Монополія, при якій дотримується ця умова, називається простою монополією.

7.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків монополії в короткостроковому періоді

Проблема максимізації прибутку фірми монополіста розглядається трохи іншим способом, ніж у випадку з конкурентною фірмою. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення як щодо обсягу випуску, так і щодо ціни, у той час як конкурентна фірма визначає тільки обсяг.

Монополіст максимізує прибуток, виробляючи таку кількість продукції, при якому граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Ціна, яку фірма встановлює на свою продукцію, визначається висотою кривої попиту, а не висотою кривої граничного доходу в точці випуску, що дає максимум прибутку.

Правило оптимального випуску для усіх видів ринкових структур:

MR=MC

Тобто, монополіст нарощує виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний дохід дорівнює граничний витратам.

У зв'язку з тим, що в монополії граничний дохід нижче ціни, тому умови максимізації прибутку для монополії:

MR=MC <P



Мал.27. Вибір оптимального обсягу виробництва і ціни продукції.

Графічно P_M можна визначити, провівши перпендикуляр від точки Q_M вгору до кривої попиту, а досягнувши її, повернути на 90°і провести до вертикальної осі.

Як бачимо, ця ціна буде набагато вище граничної вартості MC тому принцип ціноутворення монополіста для максимізації прибуток на короткостроковому тимчасовому інтервалі можна назвати принцип «вартість +».

Якщо ринкові умови несприятливі, (економічний спад, зменшення доходів населення) то монополія буде не в змозі досягати прибутку у межах короткострокового тимчасового інтервалу.



Мал. 28 Короткострокові збитки монополії

У цьому випадку крива попиту знаходиться нижче кривої середніх сукупних витрат. Найкраще, що залишається в цій ситуації фірмі-монополісту, це мінімізувати збитки. Для цього виробництво повинне обмежитись обсягом випуску, що відповідає точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат (MC=MR).

Незважаючи на те, що випускаючи 10 одиниць продукції фірма несе збитки, вони все ж таки мінімальні. Ціна, рівна 4 гривням більш ніж достатня для компенсації середніх змінних витрат. Монополія, (як і досконало конкурентна фірма) буде продовжувати випуск доти, поки ціна продукції буде більше середніх змінних витрат. Якщо падіння ціни фірма не зможе компенсувати навіть середні змінні витрати, єдиним варіантом короткострокової стратегії мінімізації збитків буде тимчасове припинення діяльності підприємства.

7.3 Особливості ціноутворення монополії. Цінова дискримінація

Модель простої монополії побудована виходячи з припущення, що всі одиниці продукції, що продаються протягом визначеного періоду часу, реалізуються по однієї і тій же ціні.

Однак не усі фірми змушені продавати всі одиниці продукції по одній ціні. Є фірми, що встановлюють різні ціни для різних покупців на той самий продукт. Якщо різні ціни, встановлені для різних покупців, не відображаються на витратах фірми, пов'язаних з індивідуальним підходом до обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію.

Так, театр, встановлює ціну на квиток у 50 гривень для дорослих і 30 гривень для дітей, здійснює цінову дискримінацію, оскільки витрати театру однакові для всіх посадочних місць.

Цінова дискримінація - це монополістична практика продажу блага певної якості при даних витратах за різними цінами різним покупцям.

Цінову дискримінацію можуть здійснювати тільки монополії,тому що вони встановлюють і контролюють ціни. В умовах досконалої конкуренції утвориться єдина ціна на благо і фірма не контролює ціну, а приймає неї як дану. Тому цінова дискримінація не виникає. Монополісти здійснюють цінову дискримінацією в тому випадку, якщо за допомогою неї збільшують свій прибуток. Дискримінаційні ціни можуть використовуватися для розширення виробництва, забезпечуючи тим самим економію від масштабу виробництва.

Найбільш сприятливі умови для проведення цінової дискримінації маються в сфері послуг, оскільки вони, як правило, не можуть перепродуватися (наприклад, медичні послуги: якщо вам зробили операцію по видаленню апендициту, ви не зможете перепродати неї своєму другові по більш високій ціні).

Для того, щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

1. Можливість встановлення цін для окремих груп покупців відповідно до еластичності попиту: покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде запропонована висока ціна, а тим, чий попит еластичний - більш низька.

2. Відсутність можливості перепродажу купленої продукції

Блага не можуть бути перепродані покупцями або продавцями одного ринку покупцям або продавцям іншого ринку, тому що при вільному пересуванні благ з одного ринку на іншій утвориться єдина ціна і виключається можливість цінової дискримінації.

Електростанція, що призначає різні ціни для населення і для промислових підприємств, являє собою монополію, що здійснює цінову дискримінацію. Авіаційна компанія, що бере з туристів і бізнесменів різну плату за квитки, робить те ж саме. Нарешті, ресторан, що обслуговує окремих клієнтів за цінами зі знижкою, поступає аналогічно. У ситуації рівноваги фірма-монополіст, максимізуючи прибуток і проводячи стратегію цінової дискримінації, установлює більш високу ціну для тих споживачів, попит яких на її продукцію менш еластичний.

Види цінової дискримінації

1. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою».

2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ.

3. Цінова дискримінація третього ступеню, коли монополіст може споживачів поділити за категоріями і для кожної категорії встановлюється окрема ціна.

7.4 Антимонопольна політика держави

Метою антимонопольної політики й антимонопольного законодавство не є заборона або ліквідація монопольних утворень. Реальна задача антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії під державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

К. Маркс ще в минулому столітті прийшов до висновку, що поява монополій вимагає державного втручання. Головна мета цього втручання складається в захисті і збереженні вільної конкуренції, який загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі антимонопольної політики держави:

· обмеження монополій

· підтримка і сприяння малому бізнесові

· захист прав споживача.

Існують дві основних форми регулювання монополій:

· попередження створення монополій.

· обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основна задача яких - контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але в їхній компетенції виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачеві, якому в цьому постачанні було протизаконно відмовлене. Усі рішення антимонопольних служб - є обов'язкові для виконання. У протилежному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством. При цьому необхідно відмітити, що всі рішення антимонопольної служби підлягають перевірці судами.

Крім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба повинна бороти зі зловживаннями.

Тема 8. Ціноутворення в умовах олігополії

8.1 Прояв олігопольного взаємозв'язку

Олігополія - це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. Автомобілі, нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів, що виробляються олігополіями. Звичайно на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.

Фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів. Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими на бар'єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує тоді, коли декілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових середніх витратах, ніж вони були б у багатьох фірмах.

Головні труднощі в аналізі олігополії складаються у визначенні того, з якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями кривої середніх загальних витрат (АТС) й кривої попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм. Зміна прибутку, що фірма може одержати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми-учасниці даного ринку.

Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

Зміст олігополістичного взаємозв'язку полягає в тому що, будь-яка модель олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у вiдповiдь на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку.

Олігополістичний взаємозв'язок виявляється:

· у цінових війнах;

· таємній чи явній змові.

8.1.1 Цінова війна

- це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити прибуток.

Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би при досконалій конкуренції.

Р = АТС = МС

Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня призведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих впливів на прибуток.

8.1.2 Угоди (картелі, таємні змови)

Олігополістичний взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, але і до угоди, що має місце тоді, коли фірми - олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є відкритою, то вона може і втягнути всіх чи велику частину виробників на ринку в утворення картелю.

Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам.

Через законодавчу заборону картелі деякі фірми вдаються до таємних змов, які стикаються з тими ж проблемами, що і картелі.

Проблема стабільності картелі. Незважаючи на те, що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак, у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними:

* Перша проблема, що виникає перед картелем - це контроль над виходом на ринок. Т.я. галузі, в яких ціни вище, ніж довгострокові середні витрати, залучають нові фірми, то вихід на ринок нових фірм зовсім не збільшує загальну кількість продукції. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен знайти засоби контролю над входом у ринок.

* Друга (внутрішня) проблема -- це встановлення квот (часток) випуску продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше продукції, ніж дозволяє квота. Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо він впевнений, що усі грають чесно.

Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший - це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб максимізувати групові прибутки. Центральна організація по продажах компанії "De Beers" фактично теж діє як картель. Вона діє так, виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених алмазів можуть продавати свої продукти.

8.2 Ламана крива попиту

За відсутності змов на ринку, фірма-олігополіст керується "ламаною кривою попиту".

Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(P_E, Q_E). Теорія «ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами.

При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D₁ на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний.

При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців - попит D₂ у цьому випадку високоеластичний (мал. 29.)

Мал. 29. Ламана крива попиту олігополіста.

Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізків ВЕ і EF (мал. 29 ). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC, що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR₁ (при Q>Q_E ) і MR ₂(при Q<Q_E ); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.

Використання правила граничного випуску, MR=MC, при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС₁ до МС₂ не призводить ні до змін обсягу Q_E,, ні до змін ціни P_E (через існування вертикального розриву на криву граничного доходу).

8.3 Ефективність олігополії

Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Розрізняють статичну і динамічну ефективність. У статичній економіці, в якій чистий обсяг валових внутрішніх інвестицій дорівнює нулю, найбільшу суспільну ефективність дає чиста конкуренція. Олігополія не забезпечує ні ефективного розподілу ресурсів, ні ефективного їх використання. Динамічна економіка характеризується процесом заміни технологій більш продуктивними. А це потребує значних коштів. В питанні динамічної ефективності олігополії існують дві точки зору: традиційна і Шуипетера - Гелбрейта.

Традиційна точка зору. Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар'єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.

Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції.

Проте олігополія -- найпоширеніша ринкова структура сучасної економіки в розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існування є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може бути досягнута лише малою кількістю великих підприємств.

Реклама при олігополії

На олігополістичних ринках окремі фірми враховують можливу реакцію своїх конкурентів до того, як починають рекламу і застосовують інші витрати по просуванню товару на ринок. Олігополістична фірма може істотно збільшити свою частку ринку за допомогою реклами тільки в тому випадку, якщо конкуруючі фірми не нанесуть відповідного удару, почавши свої власні рекламні кампанії.

Є деякі докази того, що реклама на олігополістичних ринках здійснюється в обсягах вищих за ті, котрі були б виправдані максимізацією прибутку. Галузь по виробництву цигарок являє гарну можливість для дослідження конкретного подібного випадку. Ця галузь завжди відрізнялася великими витратами на просування товару. На початку 70-х років, коли реклама цигарок по телебаченню була заборонена, рекламні витрати фірм галузі значно упали. Однак прибутки галузі значно зросли. Можна припустити, що загальний вплив реклами не сприяв збільшенню прибутку. Очевидно, реклама в олігополістичних галузях веде до росту витрат, але не збільшує ринкову частку окремої фірми. Фірми-суперники просто зводять нанівець рекламні зусилля один одного.

Інші дослідження довели, що реклама сприяє зростанню прибутку. Ці дослідження вказують на те, що чим вища частка витрат на рекламу стосовно обсягу продажів у галузі, тим вище галузева норма прибутку. Оскільки більш високі прибутки вказують на наявність монопольної влади, то можна вважати, що реклама веде до більшого монопольного контролю над ціною. Однак незрозуміло, чи обумовлюють високі рекламні витрати більш високі прибутки чи більш високі прибутки викликають великі витрати на рекламу.

Тема 9. Ціноутворення в умовах монополістичної конкуренції

9.1 Характерні риси ринку монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція - це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але неоднакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може складати тисячі, як при чистій конкуренції, досить присутності, декількох десятків середніх чи малих підприємств.

Серед основних ознак монополістичної конкуренції, варто виділити наступні:

Кожна окрема фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку, тому має обмежений контроль над ринковою ціною.

Диференціація продукту означає, що кожна фірма продає на цьому ринку свій специфічний тип продукції, що відрізняється від інших якістю, оформленням, престижністю і т.п. В умовах чистої конкуренції такої диференціації продукту фірми немає. На ринку монополістичної конкуренції кожне підприємство виступає свого роду монопольним виробником власної торгової марки. Від диференціації продукту, тобто від можливості фірми вийти на ринок монополістичної конкуренції з товаром, який має певні переваги в порівнянні з товарами, котрі реалізуються всіма іншими фірмами, залежить її економічний успіх, монопольна влада.

Завдяки існуючій диференціації товару на ринку монополістичної конкуренції переважають методи нецінової конкуренції суперників, що продають близькі за споживчими якостями продукти. Значна роль належить й умовам реалізації, а не тільки якості пропонованого товару або послуги. Наприклад, до важливих аспектів диференціації продукту відносяться ввічливість і люб'язність службовців магазина, репутація фірми з боку покупців, можливість обміну її товарів і т.п. Продукція фірми може бути також диференційована на основі розміщення. Багато фірм акцентують свою увагу на торгових знаках, як засобах переконання споживача в тому, що їхня продукція краще, ніж у конкурентів. З цією метою здійснюється рекламна діяльність.

Вступ на ринок монополістичної конкуренції і вихід з нього є відносно легким. Новим фірмам нескладно ввійти в галузь зі своїми фірмовими марками, а існуючим так само неважко вийти, якщо їхні товари з якоїсь причини втратили стабільний попит споживачів. Але, на відміну від ринку чистої конкуренції, на цьому ринку існують певні фінансові та інші бар'єри, пов'язані з вимогою випускати товар, відмінний від товару конкурента, і необхідністю виділяти кошти на рекламу свого продукту. На ринку монополістичної конкуренції фірми також намагаються захистити свій товар від копіювання його конкурентом за допомогою придбання патенту й авторських прав на своє фабричне клеймо і торгові знаки.

Таким чином, ринок монополістичної конкуренції передбачає функціонування великої кількості порівняно невеликих фірм, що випускають диференційовані товари, не вступаючи між собою в таємну змову. Цінова конкуренція на цьому ринку супроводжується неціновою. В умовах монополістичної конкуренції діють переважно магазини роздрібної торгівлі у великих містах, авто заправки, перукарні, хімчистки, магазини, що продають одяг, взуття і т.п.

На відміну від досконало-конкурентної фірми, крива попиту якої абсолютно еластична і паралельна осі абсцис, при монополістичній конкуренції крива попиту має невеликий негативний нахил (мал.30). Це означає, що крива попиту менш еластична, ніж у досконалій конкуренції, але більш еластична, ніж у монополії. Ступінь еластичності в умовах монополістичної конкуренції залежить як від числа конкурентів, так і від глибини диференціації продукту (послуг).

Мал. 30 Попит і витрати фірми при монополістичній конкуренції

Таким чином, диференціація продукту відбивається в диференціації ціни. Споживач, що звик до споживання того чи іншого товару і послуги, не відразу відмовиться від його придбання навіть при невеликому зростанні ціни. „Зрадить” фірмі лише найбільш розважливий і меркантильний покупець.

Негативний нахил кривої попиту означає, що в умовах монополістичної конкуренції виробляється менше продукту. Якщо при досконалій конкуренції виробляється Q_чкза ціною Р_чк, то в умовах монополістичної конкуренції -- Q_mсза ціною Р_mс (мал. 30).

Протягом короткострокового періоду фірми можуть як отримувати прибуток, так і зазнавати збитків. Однак відсутність високих вхідних бар'єрів у галузь, де фірми одержують стійкий економічний прибуток, приводить до того, що туди спрямовуються інші підприємці. У результаті в довгостроковому періоді створюється ситуація, аналогічна досконалій конкуренції - економічний прибуток дорівнює нулю.

Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції обсяг виробництва фірми менше, ніж при досконалої конкуренції, а середні сукупні витрати і ціна, як правило, вище.

9.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків у короткостроковому періоді

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.

Мал. 31. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку.

У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції - попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.